ПРАВА НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ В УКРАЇНІ (ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ) :

Краткое описание

З М І С Т

В С Т У П 3
РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗА ПРАВ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ В УКРАЇНІ 13
1.1. РОЗВИТОК КАТЕГОРІЇ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ В ЦИВІЛІСТИЧНІЙ ДОКТРИНІ 13
1.2. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН, ПОВ’ЯЗАНИХ З КОМЕРЦІЙНОЮ ТАЄМНИЦЕЮ 18
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН, ПОВ’ЯЗАНИХ З КОМЕРЦІЙНОЮ ТАЄМНИЦЕЮ 47
2.1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ ЯК ОБ’ЄКТА ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ 47
2.2. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ І ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРАВ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ 90
2.3. СУБ’ЄКТИ ПРАВ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ 123
2.4. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ, ЗМІНИ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ 131
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ОХОРОНИ СУБ’ЄКТИВНИХ ПРАВ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ 144
3.1. ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ 144
3.2. ПРАВОВА ОХОРОНА СУБ’ЄКТИВНИХ ПРАВ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ 158
В И С Н О В К И 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 195

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Необхідність комплексного науково-теоретичного дослідження юридичної природи цивільних прав на комерційну таємницю зумовлена рядом економічних, політичних та організаційно-правових чинників. Інформаційна орієнтація розвитку суспільства та економіки, інформатизація та інтелектуалізація суспільного виробництва і підприємництва, посилення конкуренції, поширення на національному та міжнародному рівнях окремих форм недобросовісної конкуренції, зокрема, комерційного шпигунства у його різних формах, активізація економічної розвідки зумовлюють зростання уваги та посилення практичного інтересу до комерційної таємниці як одного з найдієвіших заходів інформаційної безпеки, котрим відповідно до Концепції Національної програми інформатизації [1] надаються першочергові пріоритети.
В Україні існують певні перешкоди юридичного характеру на шляху до активного застосування економіко-правових механізмів комерційної таємниці. Повноцінному функціонуванню правової категорії комерційної таємниці в Україні перешкоджають, зокрема, нестабільність законодавства про комерційну таємницю, яке, будучи лише запровадженим на початку 90-х років минулого століття, зазнало кардинального реформування з прийняттям Цивільного та Господарського кодексів України, неповнота, непослідовність та, навіть, суперечність положень окремих нормативно-правових актів, присвячених регулюванню відносин щодо комерційної таємниці, невизначеність правових форм цивільного обороту комерційної таємниці, виду її оборотоздатності, характеру та змісту прав на комерційну таємницю, нерозвиненість правозастосовчої, зокрема, судової, практики у цій сфері тощо. До того ж, комерційна таємниця як правове явище та цивільні права на неї ще не були самостійним об’єктом науково-теоретичного дослідження в цивілістичній науці України.
Науковий аналіз юридичної природи цивільних прав на комерційну таємницю сприятиме усуненню суперечливості правових норм та прогалин у відповідному законодавчому регулюванні, послідовній адаптації українського законодавства про комерційну таємницю до міжнародно-правових стандартів у даній галузі, вдосконаленню системи цивільно-правової охорони прав на комерційну таємницю, правовому забезпеченню цивільного обороту комерційної таємниці, розвитку правових засад гарантування суб’єктивних прав на комерційну таємницю в Україні та формуванню одноманітної практики застосування відповідних правових норм.
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали наукові праці в галузях цивільного, міжнародного приватного, господарського, цивільного процесуального і господарського процесуального права, конституційного, кримінального, адміністративного та інших галузей права України. В основу дисертаційної роботи покладені ґрунтовні правові дослідження, авторами яких є: П.П. Андрушко, Г.О. Андрощук, І.А. Брезклу-бий, Д. В. Боброва, Т В. Боднар, О. М. Вінник, О. В. Дзера, А. С. Довгерт, О.О. Дудоров, Р.А. Калюжний, Ю. М. Капіца, Б. А. Кормич, В. М. Коссак, О.В. Кохановська, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, Р.А. Майданик, О.О. Мережко, В.Д. Павловський, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, В. Ф. Погорілко, О.Е. Радутний, Г.О. Сляднєва, І.В. Спасибо-Фатєєва, М.І. Тітов, В.С. Цимба-люк, М.Я. Швець, Я.М. Шевченко, В.П. Шибіко, Н.Г. Шукліна, В.С. Щер-бина, С.С. Яценко та інші відомі вітчизняні вчені.
Для дослідження правових аспектів комерційної таємниці використані наукові роботи в галузях філософії, економіки, кібернетики, інформатики та в інших галузях науки, зокрема, праці вчених М.А. Амосова, Н. Вінера, С.І. Вовканича, В.М. Глушкова, В.В. Домарєва, М. Кастельса, К.С. Мея, О. Сосніна, І.А. Стрєльця, Ю. Хабермаса та інших.
Порівняльний аналіз законодавства, яке регулює відносини, пов’язані з комерційною таємницею, та відповідної правозастосовчої практики в країнах світу проведено з використанням наукових досліджень, авторами яких є зарубіжні вчені-правники, а саме: С.В. Алєксєєв, І.Л. Бачило, М.М. Богуслав-ський, Е. А. Войніканіс, Н. Денчик, Ч. Дердь, М. Джагер, В.А. Дозорцев, А. Коломієць, В. А. Копилов, А. Е. Кузьмін, К. Магрі, К. Матсуо, М.М. Рас-солов, В. Розенберг, О.П. Сєргєєв, О.О. Снитніков, Е. Соловйов, Л.В. Тумано-ва, Г.Ф. Шершеневич, М.В. Якушев, В.І. Ярочкін та інші вчені.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках держбюджетної науково-дослідної теми “Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян в Україні” (номер теми: 01 БФ042-01; номер державної реєстрації: 0101 U003579) і має безпосередній зв’язок з науковими програмами державного рівня.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи – провести комплексний науково-теоретичний аналіз юридичної природи прав на комерційну таємницю та отримати об’єктивні дані, необхідні для формулювання наукових висновків та обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення українського законодавства про комерційну таємницю та правозастосовчої практики у сфері набуття, здійснення та охорони прав на комерційну таємницю.
Виходячи з мети дослідження, його завданнями є:
- аналіз загальнотеоретичної і спеціальної юридичної, економічної та історичної літератури з обраної теми дисертації;
- дослідження розвитку категорії комерційної таємниці в цивілістичній доктрині України, а також комплексний аналіз джерельної бази регулювання суспільних відносин, пов’язаних з комерційною таємницею;
- дослідження правової природи комерційної таємниці як об’єкта цивільних прав, виявлення, встановлення юридичного значення та класи-фікація її ознак, вдосконалення визначення поняття комерційної таємниці;
- розкриття змісту суб’єктивних прав на комерційну таємницю, встановлення їх юридичної природи, визначення підстав їх виникнення, зміни та припинення, з’ясування кола суб’єктів прав на комерційну таємницю;
- дослідження юридичних гарантій реалізації прав на комерційну таємницю, а також особливостей їх правової охорони;
- узагальнення правозастосовчої практики у сфері набуття і здійснення цивільних прав на комерційну таємницю в Україні, вивчення зарубіжного досвіду у відповідній сфері;
- формулювання пропозицій з удосконалення нормативно-правового забезпечення набуття, здійснення і охорони прав на комерційну таємницю в Україні.
Об’єкт дослідження становлять суспільні відносини, врегульовані правовими нормами, в яких реалізуються суб’єктивні права на комерційну таємницю.
Предмет дослідження складають суб’єктивні права на комерційну таємницю як елемент правовідносин, правові норми, що містяться у вітчизняних та міжнародних нормативно-правових актах та регулюють суспільні відносини, що складаються з приводу набуття і здійснення суб’єктивних прав на комерційну таємницю, а також українська та зарубіжна правозастосовча практика та доктринальні положення з проблематики теми.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові методи пізнання правових явищ, як то: діалектичний, історичний, порівняльно-історичний, структурно-функціональний, формально-логічний, метод системного аналізу і синтезу, – а також властиві теорії права спеціально-наукові методи, а саме: порівняльно-правовий та метод тлумачення правових норм. Комплексне застосування різних методів наукового пізнання спрямоване на забезпечення обґрунтованості висновків та аргументованості пропозицій, зроблених в результаті виконання дисертаційного дослідження.
Застосування діалектичного методу пізнання ґрунтується на взаємозалежності та взаємообумовленості системи правового регулювання у сфері функціонування комерційної таємниці та відповідних суспільних відносин, а також на взаємопов’язаності та постійному розвитку правових процесів і явищ. Історичний та порівняльно-історичний методи покладені в основу висвітлення генези українського законодавства про комерційну таємницю, проведення періодизації та виявлення тенденцій його розвитку. Структурно-функціональний метод застосовувався при визначенні ознак комерційної таємниці як юридичної категорії, а також під час вивчення основних напрямків розвитку законодавства про комерційну таємницю в Україні. За допомогою формально-логічного методу в роботі сформульовані визначення комерційної таємниці, суб’єктивного права на комерційну таємницю, гарантій суб’єктивних прав на неї, а також виконувалось з’ясування змісту правових норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються з приводу комерційної таємниці. Методи системного аналізу та синтезу були використані при розкритті ознак комерційної таємниці, змісту суб’єктивних прав на неї, при визначенні особливостей правового режиму інформації, що становить комерційну таємницю, а також при дослідженні юридичної природи суб’єктивних прав на комерційну таємницю та визначенні їх місця в системі цивільних прав. За допомогою порівняльно-правового методу були співставлені та проаналізовані окремі положення нормативно-правових актів, досвід правозастосування і теоретичні положення юридичної науки України та деяких іноземних держав щодо суспільних відносин, які складаються з приводу комерційної таємниці. На основі методу тлумачення норм права встановлювався зміст окремих приписів законодавства України про комерційну таємницю та досліджувався механізм правового регулювання у відповідній сфері суспільних відносин.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в цивільно-правовій науці України проведено комплексне дослідження прав на комерційну таємницю, зроблені науково-теоретичні висновки і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у цій сфері.

Новизна дослідження характеризується положеннями, висновками і пропозиціями, які виносяться на захист, найважливішими з яких є наступні:
Вперше:
- обґрунтовано висновок про історичну обумовленість розвитку українського законодавства про комерційну таємницю та запропоновано періодизацію такого розвитку на дореволюційний етап (до 1917 р.), коли відбулось зародження правового регулювання відносин щодо комерційної таємниці, радянський (до 1991 р.), з яким пов’язується занепад законодавчого інституту комерційної таємниці, і сучасний етап, який відзначається відродженням та активним еволюціонуванням законодавчої бази суб’єктивних прав на комерційну таємницю;
- розкрито юридичне значення ознак комерційної таємниці, яке полягає у: 1) виявленні місця комерційної таємниці в системі об’єктів цивільних прав, 2) визначенні її правової природи, 3) встановленні юридичних фактів, необхідних для виникнення, зміни та припинення правовідносин з приводу комерційної таємниці і 4) визначенні строку правової охорони комерційної таємниці;
- запропоновано визначення суб’єктивних прав на комерційну таємницю, якими є сукупність встановлених законом правомочностей особи щодо належної їй інформації, яка володіє ознаками конфіденційності, комерційної цінності та захищеності, а саме: право на використання комерційної таємниці, виключне право дозволяти її використання іншим особам, виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
- розкрито зміст, охарактеризовано та визначено юридичну природу суб’єктивних прав на комерційну таємницю, які в Україні є прирівняними до прав промислової власності (а саме – до прав на захист від недобросовісної конкуренції);
- визначено коло суб’єктів прав на комерційну таємницю та доведено, що ними можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, названі у ст. 2 ЦК України, а саме: фізичні та юридичні особи, держава Україна, АР Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Обмеження кола суб’єктів права на комерційну таємницю лише суб’єктами господарювання або, навіть, підприємництва, не має достатнього економіко-правового обґрунтування;
- встановлено підстави виникнення суб’єктивних прав на комерційну таємницю, які утворюють юридичний склад, а саме: правомірне володіння особою інформацією з правом визначати режим доступу до неї, наявність в цієї інформації ознак конфіденційності та комерційної цінності, а також вжиття такою особою адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її конфіденційності;
- визначено підстави припинення прав на комерційну таємницю та проведено їх класифікацію на загальну, тобто припинення хоча б однієї з ознак комерційної таємниці, і спеціальні підстави, визначені законодавством;
- запропоновано визначення юридичних гарантій реалізації суб’єктивних прав на комерційну таємницю, які утворює система передбачених законодавством і забезпечених державно-правовим механізмом засобів, спрямованих на вільне набуття та здійснення прав на комерційну таємницю, усунення перешкод їх використання та ефективний захист від порушення цих прав;
- доведено, що до системи правової охорони суб’єктивних прав на комерційну таємницю в абсолютних та відносних цивільних відносинах входять зобов’язання ex lege щодо нерозголошення комерційної таємниці, розкритої органам влади у зв’язку зі здійсненням ними своїх повноважень, а також процесуально-правові механізми розгляду справ у закритих судових засіданнях.
Вдосконалено поняття комерційної таємниці, під якою пропонується розуміти інформацію, яка є конфіденційною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її конфіденційності, вжитих особою, яка законно володіє цією інформацією.
Отримали подальший розвиток теоретичні положення щодо:
- визначення переліку та розкриття суті ознак комерційної таємниці, до яких належать: інформаційність комерційної таємниці; конфіденційність, комерційна цінність та захищеність інформації, яка становить комерційну таємницю;
- обґрунтування необхідності прийняття в Україні спеціального комплексного закону про комерційну таємницю, гармонізованого з міжнародно-правовими стандартами охорони комерційної таємниці, який би, зокрема: визначав суб’єктів прав на комерційну таємницю, закріплював суб’єктивні права на комерційну таємницю, розкривав їх зміст, встановлював основні засади їх реалізації, охорони та захисту, регулював питання збереження конфіденційності комерційної таємниці в трудових відносинах та після їх припинення, визначав умови цивільного обігу комерційно цінної інформації, регламентував доступ до неї владних органів, містив чіткий перелік інформації, яка не може становити комерційну таємницю, тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання наукових положень проведеного дисертаційного дослідження:
- у науково-дослідній сфері: в подальших теоретичних розробках правової категорії комерційної таємниці та суб’єктивних прав на неї;
- в правотворчій сфері: у процесі вдосконалення цивільного, господарського, трудового та інформаційного законодавства України, спрямованого на регулювання суспільних відносин, які складаються з приводу комерційної таємниці;
- у правозастосовчій практиці: з метою забезпечення єдності розуміння, правильного та однокового застосування норм чинного законодавства про комерційну таємницю, а також при реалізації та захисті суб’єктивних прав на комерційну таємницю;
- у навчальному процесі: під час підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, навчально-методичних матеріалів, при викладанні курсів “Цивільне право”, “Господарське право”, “Трудове право”, “Інформаційне право” та спецкурсів із зазначених дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Дисертація та опубліковані у фахових виданнях статті, які розкривають її зміст, виконані дисертантом самостійно та становлять результати його власних наукових розробок цивілістичних проблем суб’єктивних прав на комерційну таємницю в Україні. Усі сформульовані в дисертації теоретичні положення та висновки обґрунтовані на базі особистих досліджень автора правового режиму комерційної таємниці та аналізу відповідних наукових, нормативно-правових і практичних джерел.
Апробація та впровадження результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорені, схвалені й рекомендовані до захисту кафедрою цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, доповідалися й обговорювались на регіональних, всеукраїнських та міжнародних наукових і науково-практичних конференціях, зокрема: на першій регіональній студентській науковій конференції “Актуальні проблеми права, держави, та юридичної науки” (м. Львів, 16 травня 2000 р.), на третій щорічній міжвузівській студентській науково-практичній конференції “Банківська діяльність і право” (м. Київ, червень 2000 р.), на ІІ національній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Системний аналіз та інформаційні технології” (м. Київ, 28-30 червня 2000 р.), на третій науково-технічній конференції “Правове, нормативне та метрологічне забезпечення систем захисту інформації в Україні” (м. Київ, 8-10 жовтня 2001 р.), на міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (м. Київ, 29-30 листопада 2001 р), на науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (м. Київ, 11-12 квітня 2002 р.), на міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів “Проблеми розвитку законодавства і правозастосовчої практики” (Республіка Бєларусь, м. Мінськ, 29-30 жовтня 2004 р.), на міжнародній науковій конференції молодих вчених „Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 року), на міжнародній науково-методичній конференції “Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (м. Хмельницький, 11-12 березня 2005 р.), на міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців “Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.), на міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку” (м. Київ, 25-26 листопада 2005 р.).
Окремі зі сформульованих у дисертації положень використовувалися під час проведення практичних занять з курсу цивільного права на юридичному факультеті КНУ ім. Т.Г. Шевченка, а також при створенні організаційно-правової системи охорони комерційної таємниці на підприємствах ТОВ “Гранум”, СП ТОВ “Спарта” та ін.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в п’ятнадцяти авторських публікаціях та в одній праці, виконаній у співавторстві (4 статті опубліковано у фахових наукових виданнях, 4 – у збірниках наукових праць та журналах, 8 – у збірниках тез наукових і науково-практичних конференцій). Також у співавторстві дисертантом підготовлено науково-практичний коментар до двох глав ЦК України.
Структура дисертації обумовлена метою, завданнями та обраним предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 194 сторінки, крім того список використаних джерел 27 сторінок (296 найменувань).

Список литературы

В И С Н О В К И

Проведене комплексне наукове дослідження юридичної природи цивільних прав на комерційну таємницю в Україні дозволяє сформулювати узагальнені теоретичні висновки та внести конкретні пропозиції щодо вдосконалення норм діючого законодавства України в даній сфері.
1. Існуючі в Україні економічні, політичні, організаційні та правові умови зумовлюють активізацію використання механізмів комерційної таємниці на практиці, а відтак, і необхідність вивчення юридичної проблематики комерційної таємниці. Разом з тим, комплексного дослідження правового режиму комерційної таємниці в Україні проведено не було. Опубліковані наробки вітчизняних вчених у цій сфері характеризуються фрагментарністю, галузевою спеціалізацію та не достатнім аналітичним проникненням в приватноправову природу комерційної таємниці.
2. З часу закріплення юридичної категорії комерційної таємниці в законодавстві, котре діяло на теренах України, зміст, обсяг, форми та методи правового регулювання відповідних суспільних відносин неодноразово змінювались і, як правило, глибоко залежали від соціально-політичних, економічних та правових умов, що складалися в певний історичний період. Виходячи з цього, можна виділити три етапи розвитку законодавства про комерційну таємницю, а саме: 1) дореволюційний (до 1917 року), коли відбулось зародження правового регулювання відносин щодо комерційної таємниці, 2) радянський (до 1990 року), з яким пов’язується занепад правового інституту комерційної таємниці, і 3) сучасний етап, який відзначається відродженням та активним еволюціонуванням законодавства про комерційну таємницю.
3. Сучасне законодавство незалежної України про комерційну таємницю, формування якого було започатковане з проголошенням 16 липня 1990 року державного суверенітету України, історично обумовлене і успадковує окремі елементи досвіду регулювання відносин щодо комерційної таємниці дореволюційної Росії, міжвоєнної Польщі та СРСР. Разом з тим, у своєму динамічному розвитку законодавство України про комерційну таємницю в основному ґрунтується на сучасному науково-технічному, економічному та соціальному рівнях, на досягненнях зарубіжних правових систем, а також на міжнародно-правових стандартах у сфері охорони комерційної таємниці.
Починаючи з 1991 року законодавство про комерційну таємницю в Україні розвивалось за такими основними напрямками: 1) конкретизація і спеціалізація положень Законів України „Про підприємства в Україні” та „Про інформацію” щодо комерційної таємниці; 2) врегулювання доступу органів влади до комерційної таємниці; 3) забезпечення збереження комерційної таємниці в контексті захисту від недобросовісної конкуренції; 4) врегулювання питань відповідальності за правопорушення, пов’язані з комерційною таємницею. Якісно новий етап регулювання відносин щодо комерційної таємниці започаткувався в 2004 р. з набуттям чинності ЦК і ГК України, які, однак, містять ряд концептуальних розбіжностей у правовому регулюванні відповідної сфери суспільних відносин.
Норми права, присвячені регулюванню суспільних відносин, що складаються з приводу комерційної таємниці в Україні, розміщені в численних нормативно-правових актах різної галузевої належності та юридичної сили, в тому числі в міжнародних договорах. Ці акти утворюють комплексний інститут законодавства про комерційну таємницю в правовій системі сучасної України, який має чітко організовану вертикальну та горизонтальну структуру. Відбулась значна диверсифікація форм права, що регулює відносини щодо комерційної таємниці. Якщо на початку 1990-х років такими формами були лише закони України і постанова Кабінету Міністрів України, то на сьогодні це, щонайперше, Конституція України, міжнародні договори, а також кодекси, закони і підзаконні нормативно-правові акти. Істотно зросла роль локального та договірного регулювання відносин з приводу комерційної таємниці фізичними та юридичними особами.
Перспективи розвитку законодавства про комерційну таємницю в Україні вбачаються в усуненні неузгодженостей та колізій між існуючими правовими нормами про комерційну таємницю; прийнятті комплексного закону про комерційну таємницю, який би, зокрема, регламентував цивільний обіг комерційної інформації, уніфіковані умови доступу до неї органів влади, містив чіткий перелік інформації, яка не може становити комерційної таємниці, закріплював суб’єктивні права на комерційну таємницю, розкривав їх зміст, встановлював основні засади їх реалізації та захисту, визначав суб’єктів прав на комерційну таємницю, в тому числі якщо відповідна інформація була отримана за підрядними або трудовими договорами, та ін.; у врегулюванні питань збереження конфіденційності комерційної таємниці в трудових відносинах тощо. При цьому вдосконалення законодавства у всіх з названих напрямків має здійснюватись з урахуванням міжнародних стандартів охорони комерційної таємниці.
4. Ключовим моментом для подальшої еволюції законодавства та теоретичних розробок проблем комерційної таємниці в цивілістичній доктрині України стало визнання в ст. 177 ЦК України інформації самостійним об’єктом цивільних прав. Комерційна таємниця з притаманними їй специфічними юридично значимими властивостями не виокремлюється в переліку об’єктів цивільних прав, оскільки виступає одним із видів інформації як більш загального правового об’єкта. Дослідження поняття та ознак комерційної таємниці дозволяє встановити правову природу комерційної таємниці, характер та зміст прав на неї, сприяє вирішенню проблем, породжених непослідовним, асинхронним і безсистемним розвитком укра-їнського законодавства про комерційну таємницю, а також виробленню чітких підходів до однакового застосування його норм у правозастосовчій практиці.
В Україні легальне поняття комерційної таємниці міститься у ст. 505 ЦК України. Саме це поняття комерційної таємниці, яке міститься в ЦК України, має пріоритетне значення порівняно з усіма іншими легальними дефініціями даного виду конфіденційної інформації, які є застарілими, однак досі зберігаються в діючому законодавстві України. зазначене визначення має міжгалузеве значення в системі законодавства України та підлягає застосуванню під час з’ясування змісту і кваліфікації не тільки цивільних, а й трудових, адміністративно-правових, кримінально-правових, процесуальних та інших правовідносин. Разом з тим, хоч наведене в ЦК України поняття комерційної таємниці і сформульоване з урахуванням сучасних міжнародно-правових підходів до розуміння комерційної таємниці (TRIPS та NAFTA), все ж воно має певні недоліки, пропозиції щодо усунення яких вдалося зробити за результатами цього дисертаційного дослідження.
Зокрема, потребує уточнення відображене у визначенні комерційної таємниці місце її в системі видів інформації з обмеженим доступом, а саме належність до конфіденційної інформації, а не до таємної (секретної). Також пропонується замінити нецивілістичний термін “контроль”, яким позначені повноваження правоволодільця інформації, на термін “володіння”. Відтак, комерційною таємницею пропонується розуміти інформацію, яка є конфіденційною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її конфіденційності, вжитих особою, яка законно володіє цією інформацією.
5. Встановлення змісту поняття комерційної таємниці дозволяє відокремити її від близької правової категорії ноу-хау. Комерційна таємниця і ноу-хау є самостійними економіко-правовими категоріями, що не можуть підпадати під один правовий режим у зв’язку з розбіжністю ряду їх істотних ознак та різним змістовним наповненням. Зокрема, інформація, яка складає комерційну таємницю, віддільна від особи, як правило, має матеріалізовану або, навіть, документарну, форму та може передаватись від однієї особи іншій у незмінному вигляді. В той же час знання, досвід, навички та уміння, які становлять зміст ноу-хау, невіддільні від їх носія, загальних властивостей інформації не мають, і їх передача в незмінному вигляді практично неможлива через викривлення їх суб’єктивним сприйняттям отримуючою особою. Ноу-хау в наведеному розумінні не піддається документуванню, адже задокументована може бути інформація про досвід, а не сам досвід, навички та вміння. Враховуючи викладене, неможливо схилитись до точок зору, які ототожнюють ноу-хау і комерційну таємницю або розглядають їх співвідношення як частини з цілим.
6. В результаті проведеного дисертаційного дослідження виділено такі ознаки комерційної таємниці: інформаційність комерційної таємниці (в тому розумінні, що комерційна таємниця – це інформація); конфіденційність та комерційна цінність інформації, яка становить комерційну таємницю, а також її захищеність. Усі виділені ознаки комерційної таємниці є істотними, необхідними та невіддільними. Водночас такі ознаки як інформаційність, а також захищеність є загальними для всіх видів конфіденційної та таємної інформації. Решта ознак комерційної таємниці є специфічними. Ознаки захищеності, конфіденційності та комерційної цінності інформації, що становить комерційну таємницю, є зовнішніми, якісними, а інформаційність – внутрішньою, сутнісною. Значення з’ясування ознак комерційної таємниці полягає не лише у можливості встановлення її правової природи, виявлення місця комерційної таємниці в системі об’єктів цивільних прав та кваліфікації правовідносин, що складаються з приводу комерційної таємниці, але й у визначенні строку її правової охорони.
7. Ознака інформаційності комерційної таємниці має вирішальне значення для з’ясування юридичної природи комерційної таємниці та її правового режиму, відмежування комерційної таємниці від інших об’єктів цивільного права та встановлення основної галузевої приналежності відносин щодо комерційної таємниці, а саме – до предмету регулювання цивільного права. Разом з тим, в переважній більшості праць дослідників комерційної таємниці ця ознака не виділяється. Її розкриття, до того ж, ускладнене відсутністю загальноприйнятого філософського, міжгалузевого та загальноюридичного розуміння інформації. Тому для ідентифікації інформаційної суті комерційної таємниці в юридичній сфері пропонується використовувати тлумачення терміну “інформація”, що міститься у ст. 200 ЦК України, за якою інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Комерційну таємницю складають саме відомості, а не речі, промислові агрегати, об’єкти матеріального світу.
Зміст інформації, яка становить комерційну таємницю, є основним чинником, який зумовлює необхідність її правової охорони. Комплексний аналіз правового регулювання інформаційних відносин в Україні дозволяє виділити види інформації, яка не може становити комерційної таємниці саме у зв’язку з її змістом. Так, до комерційної таємниці не може бути віднесена інформація, яка згідно з Законом України “Про інформацію” підпадає під режим таємної або, навпаки, відкритої інформації. Так само не можуть становити комерційної таємниці відомості, які підлягають обов’язковому опублікуванню, наданню на запит необмеженого кола заінтересованих осіб, а також відомості, щодо яких в законодавстві міститься пряма заборона на поширення на них режиму обмеженого доступу.
Постанова Кабінету Міністрів України № 611 від 9.08.1993 р. “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці” сьогодні не відповідає вимогам ч. 2 ст. 505 ЦК України, оскільки відомості, які не можуть бути віднесені до комерційної таємниці, повинні визначатися не підзаконним нормативно-правовим актом, а законом, якого, однак, в Україні поки-що не прийнято. Така прогалина в законодавстві про комерційну таємницю створює істотну правову невизначеність у застосуванні юридичних норм та негативно позначається на здійсненні прав на комерційну таємницю та охороні пов’язаних з нею законних інтересів. Крім того, переважна більшість зазначених в згаданій Постанові відомостей усунута від охорони в режимі комерційної таємниці безпідставно та необґрунтовано. Зокрема, це: “інформація за всіма встановленими формами державної звітності”, “дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів”, “відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами”, “документи про платоспроможність”. Закріплення в законодавстві обов’язку розкривати певну інформацію перед органами влади у зв’язку зі здійсненням ними своїх повноважень не означає автоматичну втрату інформацією ознак комерційної таємниці. Навпаки, обов’язок правоволодільця розкривати комерційну таємницю перед уповноваженими органами влади – це органічно інтегрована частина правового режиму комерційної таємниці.
Українське законодавство про комерційну таємницю не містить будь-яких специфічних вимог до форми об’єктивації інформації, яка становить комерційну таємницю. Відтак правозастосовча практика має піти шляхом поширення правового режиму комерційної таємниці також на усну, електронну, просту письмову (без необхідних реквізитів та грифу “комерційна таємниця”) форми, фото-, відео-, графічну та іншу інформацію, яка володіє необхідними ознаками комерційної таємниці. Права та обов’язки щодо комерційної таємниці, а також захист таких прав не повинні залежати від форми об’єктивації інформації, носія, на якому вона зафіксована, та способу її передачі третім особам.
8. Ознака конфіденційності комерційної таємниці полягає в тому, що інформація, яка становить комерційну таємницю, в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить. При цьому важливо підкреслити, що інформація може бути віднесена до комерційної таємниці не тільки в тому випадку, коли вона в цілому є конфіденційною, а й коли невідомою і не легкодоступною є певна сукупність її складових або певна форма її вираження, закріплення.
Розуміння відсутності легкого доступу до інформації, яка становить комерційну таємницю, в діючому законодавстві України розкривається суперечно. Так, згідно ЦК України відсутність легкого доступу до інформації означає те, що для її отримання необхідно докласти наукових, дослідних, пошукових та інших зусиль, а не просто звернутись до відкритих джерел, наприклад, в бібліотеку. Тоді як в ГК України під цим мається на увазі захищеність вже існуючих даних, тобто відсутність доступу до власне комерційної таємниці конкретного суб’єкта, а не необхідність проведення певних робіт і витрачання ресурсів задля отримання такої само інформації. Господарсько-правове розуміння відсутності легкого доступу до інформації, яка становить комерційну таємницю, вбачається хибним, оскільки в ньому допущено змішування з ознакою захищеності комерційної таємниці.
Не порушує конфіденційності комерційної таємниці надання інформації органам влади у зв’язку з виконання ними своїх функцій в межах встановленої законом компетенції, а також самостійне отримання такої інформації третіми особами. Відповідно до ч. 3 ст. 162 ГК України особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.
Разом з тим в Україні має визнаватись такою, що не відповідає вимогам ст. 162 ГК України, техніка “зворотного інжинірингу”, тобто встановлення характеристик, властивостей, компонентів та інших відомостей про продукцію та її виробника шляхом різного роду досліджень та аналізів самої цієї продукції. В такий спосіб третя особа діє недобросовісно, оскільки знає або принаймні може припустити, що відповідна інформація охороняється виробником, однак все одно вживає заходів для її отримання саме з продукції такого виробника, а не з незалежних джерел.
Ознака конфіденційності інформації, яка становить комерційну таємницю виконується в тому випадку, коли вона є невідомою та не легкодоступною особам, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належать. Тому інформація, яка звичайно відома особам, котрі працюють в певній сфері, навіть якщо вона невідома широкому загалу людей, не може бути віднесена до комерційної таємниці суб’єкта, який провадить свою діяльність у цій сфері із застосуванням відповідної інформації. З іншої сторони, обізнаність з певною інформацією осіб, які працюють у сфері, де її практичне використання неможливе, не перешкоджає віднесенню цієї інформації до комерційної таємниці суб’єкта, котрий провадить свою діяльність в іншій сфері, де така інформація залишається конфіденційною.
9. Інформація, яка становить комерційну таємницю, має володіти дійсною або потенційною комерційною цінністю. В діючому законодавстві України не закріплено ні критеріїв, ні методів визначення комерційної цінності тієї чи іншої інформації. Однак для кваліфікації ознаки комерційної цінності інформації необхідно виходити з її залежності від ознаки конфіденційності комерційної таємниці, що встановлено у ст. 505 ЦК України. Комерційна цінність є похідною властивістю комерційної таємниці по відношенню до її конфіденційності. Тому, якщо інформація має комерційну цінність в силу інших обставин, аніж її конфіденційність, вона не може бути віднесена до комерційної таємниці. І навпаки, якщо невідомість та відсутність легкого доступу до інформації не зумовлюють її комерційну цін-ність, інформація так само не може бути віднесена до комерційної таємниці.
Аналіз різноманітних точок зору щодо розкриття ознаки комерційної цінності інформації, запропонованих у науковій літературі, дозволяє виділити підходи, в основу яких покладені суб’єктивні чинники (зацікавленість певних осіб в отриманні інформації) або об’єктивні (реальна або потенційна здатність інформації зумовити виробничий, фінансовий, організаційний чи інший пози-тивний ефект). Саме об’єктивно-правове розуміння комерційної цінності ін- формації слід застосовувати при розкритті даної ознаки комерційної таємниці.
10. Ознака захищеності комерційної таємниці полягає в тому, що інформація, яка становить комерційну таємницю, має бути предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її конфіденційності, вжитих особою, котра законно контролює цю інформацію.
Вжиття заходів щодо збереження конфіденційності комерційної таємниці має кілька правових значень. По-перше, це невід’ємна ознака інформації, віднесеної до комерційної таємниці. По-друге, це один з юридичних фактів, які породжують правовідносини щодо комерційної таємниці, адже без вжиття заходів щодо збереження комерційної таємниці права на неї не виникають. По-третє, це обов’язок володільця інформації як елемент таких правовідносин. По-четверте, це право володільця інформації, який відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 506 ЦК України має виключне майнове право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці.
Заходи, які спрямовані на збереження конфіденційності комерційної таємниці, можна вважати адекватними існуючим обставинам, коли ці заходи є необхідними і достатніми в існуючій обстановці та кореспондують відомим загрозам. Необхідними є такі заходи, що обов’язково повинні бути вжиті в даних умовах, без яких не можна обійтись, потрібні, обов’язкові. Достатніми ж будуть ті заходи, що відповідають потребам, об’єктивним умовам. Такі заходи мають бути спрямовані на забезпечення збереження конфіденційності інформації, яка становить комерційну таємницю, тобто адекватного режиму обмеженого доступу до відповідної інформації.
Адекватність вживаних заходів щодо захисту має відносний характер в тому розумінні, що, з однієї сторони, такі заходи не обов’язково повинні забезпечувати абсолютний захист конфіденційності інформації, яка становить комерційну таємницю, а з іншої – цілеспрямоване подолання їх зловмисником не обов’язково свідчить про те, що ці захисні заходи не були адекватними існуючим обставинам.
Збереження конфіденційності комерційної таємниці здійснюється у формах охорони та захисту. Охорона комерційної таємниці включає заходи, що здійснюються перманентно в цілях збереження її конфіденційності. Захист комерційної таємниці здійснюється у випадках порушення чи виникнення реальної загрози порушення режиму комерційної таємниці або її фактичного збереження. Заходи, які спрямовуються на забезпечення збереження конфіденційності комерційної таємниці можна класифікувати за родом, функціями, особами чи органами їх здійснення. Збереження конфіденційності комерційної таємниці здійснюється у внутрішній та зовнішній сферах і має мати комплексний характер. Особливий практичний інтерес в контексті захищеності комерційної таємниці становить страхування комерційної та-ємниці як підвид майнового страхування., який в України поки-що відсутній.
Якщо ознаки інформаційності, конфіденційності та комерційної цінності інформації, яка становить комерційну таємницю, мають об’єктивний характер, то виникнення ознаки її захищеності залежить від особи, яка, як зазначено у ст. 505 ЦК України, “законно контролює” відповідну інформацією. Тому особа, яка неправомірно володіє інформацією (контролює її), суб’єктом прав на комерційну таємницю визнаватись не може. При цьому встановлено, що у ст. 505 ЦК України термін “контроль” вжито не в сенсі управлінської діяльності, а для позначення власника інформації. Тобто “особою, яка законно контролює інформацію”, може вважатись та особа, яка на певних правових підставах здійснює повноваження щодо володіння, користування та розпорядження відповідною інформацією, а також інші правомочності щодо неї. Такі повноваження згідно Закону України “Про інформацію” властиво здійснювати, щонайперше, власникові інформації або іншим особам, кому власник надав відповідні права на інформацію. Власник інформації щодо об’єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Власник інформації має право визначати правила обробки інформації та доступу до неї, а також встановлювати інші умови щодо інфор-мації. Визначення інформації комерційною таємницею можна розглядати саме як встановлення правил доступу, обробки та інших умов щодо неї. Наявність в особи вказаних прав визначати правила обробки інформації та доступу до неї, встановлювати систему (способи) захисту є необхідною правовою передумовою для визначення інформації комерційною таємницею в розумінні ч. 2 ст. 506 ЦК України.
11. Термін “право на комерційну таємницю” можна розглядати в двох значеннях: об’єктивному та суб’єктивному. В об’єктивному розумінні право на комерційну таємницю складає система забезпечених примусовою силою держави правових норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються з приводу комерційної таємниці. Право на комерційну таємницю в суб’єктивному розумінні являє собою сукупність встановлених законом правомочностей особи щодо належної їй комерційної таємниці. В законодавстві України передбачені такі суб’єктивні права на комерційну таємницю: право на використання комерційної таємниці, виключне право дозволяти її використання іншим особам, виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці. Ці права на комерційну таємницю є майновими, абсолютними і їх здійснення базується на засадах диспозитивності, що свідчить про їх цивільно-правову природу. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю виникати не можуть.
Характер суб’єктивних прав на комерційну таємницю та їх місце в системі цивільних прав залишаються дискусійними як у вітчизняній, так і в іноземній юридичній науці. Права на комерційну таємницю пропонується розглядати як вид прав на інформацію, як вид прав інтелектуальної власності, як самостійну групу прав тощо. Виходячи з проведеного дослідження, вбачається коректним розглядати права на комерційну таємницю як права, прирівняні до прав промислової власності (а саме – права на захист від недобросовісної конкуренції), хоча в точному значенні права на комерційну таємниця такими не є. Права на комерційну таємницю від прав інтелектуальної власності відрізняють відсутність виключності усіх суб’єктивних майнових прав на неї; відсутність суспільно-історичної унікальності об’єкта; відсутність юридичної монополії уповноваженої особи на комерційну таємницю та відносність фактичної; направленість правової охорони на забезпечення конфіденційності інформації; різнонаправленість інтересів володільців об’єкта права інтелектуальної власності і комерційної таємниці; припинення комерційної таємниці як об’єкта правової охорони в разі порушення прав на неї тощо.
12. Правом на використання комерційної таємниці є встановлена законодавством правомочність особи вчиняти з інформацією, яка становить комерційну таємницю, дії, направлені, як правило, на отриманням вигод від її комерційної цінності. Використання комерційної таємниці може відбуватися в різноманітних формах. Формою використання комерційної таємниці є сукупність дій особи з застосування комерційної таємниці, які здійснюються у певній сфері визначеними способами з єдиною метою. У таких формах використання комерційної таємниці як застосування її у виробництві, виконання на її основі науково-дослідних робіт, цілеспрямоване утримання від практичного застосування інформації тощо втілюється дозвільна (позитивна) сторона права на використання комерційної таємниці. Заборонну (негативну) сторону права на використання комерційної таємниці становить правова можливість особи забороняти використання відомостей, що належать до комерційної таємниці, всім третім особам, коли таке використання здійснюється без належних правових підстав. Право перешкоджати неправомірному використанню комерційної таємниці є складовою змісту права на використання комерційної таємниці і не утворює самостійного суб’єктивного права, не дивлячись, навіть, на те, що в п. 3 ч. 1 ст. 506 ЦК України воно згадується окремо.
Право на використання комерційної таємниці не є виключним, оскільки воно в Україні може належати не тільки первісному та похідним володільцям конфіденційної інформації, а й у передбачених законом випадках (ч. 3 ст. 162 ГК України) – іншим особам. При цьому право на використання комерційної таємниці, яке набуває особа, яка самостійно здобула відомості, що становлять комерційну таємницю, в окремих випадках може бути охарактеризоване як обтяження майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю її первісного володільця та зумовлює ряд обмежень його правової поведінки.
13. Виключне право дозволяти використання комерційної таємниці становить право надавати третім особам можливість правомірно використовувати комерційну таємницю в їх інтересах. Особливістю права дозволяти використання комерційної таємниці є його спрямованість на виникнення в інших осіб права на використання комерційної таємниці.
Сфера здійснення права дозволяти використання комерційної таємниці є обмеженою за колом осіб. Зокрема, не потрібен дозвіл на використання комерційної таємниці особі, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, і у зв’язку з цим в силу закону має право використовувати цю інформацію на свій розсуд (ч. 3 ст. 162 ГК України). Водночас, така особа, хоч і не потребує дозволу на використання комерційної таємниці, сама надавати дозволи на її використання третім особам не має права. Виключне право дозволяти використання комерційної таємниці, якщо вона правомірно використовується кількома особами, що одержали її добросовісно і самостійно, належить тільки тій особі, яка визначила відповідну інформацію комерційною таємницею раніше за інших.
Правовими формами здійснення права дозволяти використання комерційної таємниці є правочини. Дозвіл на використання комерційної таємниці може бути оформлений ліцензійним договором, договором комерційної концесії та іншими видами договорів, включаючи непоіменовані договори, а також ліцензією на використання комерційної таємниці. Ліцензія на використання комерційної таємниці може бути виключною, одиничною, невиключною, залежною а також іншого виду, що не суперечить закону, крім примусової та відкритої.
Залежно від способу надання дозволу на використання комерційної таємниці виділяється два шляхи здійснення виключного права дозволяти використання комерційної таємниці. Перший передбачає надання уповноваженою особою власне дозволу, що зумовлює виникнення в іншої особи права на використання комерційної таємниці. Це відбувається при видачі ліцензії чи укладенні ліцензійного договору. Іншим шляхом здійснення права дозволяти використання комерційної таємниці є надання права на використання комерційної таємниці (договір про передання майнових прав (ст.1113 ЦК України), зокрема, договір комерційної концесії). В останньому випадку в особи, якій дозволене використання комерційної таємниці, право використовувати відповідну інформацію виникає не з юридичного факту дозволу первісного правоволодільця, а переходить безпосередньо від останнього в похідному порядку.
14. Виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці – це встановлені діючим законодавством повноваження управомоченої особи вживати превентивних заходів, спрямованих на недопущення настання порушення режиму конфіденційності комерційної таємниці та, відповідно, прав особи на комерційну таємницю. Це право є регулятивним. Тісний взаємозв’язок цієї правомочності з ознакою захищеності комерційної таємниці дозволяє стверджувати, що виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці одночасно є й обов’язком уповноваженої особи, невиконання якого може результувати припиненням правової охорони комерційної таємниці.
15. Суб’єктом права на комерційну таємницю є учасник цивільних відносин, який потенційно може набувати права й обов’язки щодо комерційної таємниці та, відповідно, бути учасником регулятивних правовідносин щодо комерційної таємниці. Право на комерційну таємницю може належати лише тій особі, яка своїм волевиявленням засвідчила намір утримувати певні комерційно цінні відомості в режимі конфіденційності та вжила адекватних дій щодо збереження такого стану невідомості інформації. Не може бути суб’єктом права на комерційну таємницю особа, яка неправомірно визначила інформацію комерційною таємницею, наприклад, включила до її складу відомості, які не можуть становити комерційну таємницю відповідно до закону, не володіють необхідними ознаками конфіденційності чи комерційної цінності, або відомості, якими така особа заволоділа протиправно. В особи, яка не вчиняла жодних дій, спрямованих на забезпечення охорони комерційної таємниці, право на неї не виникає.
Діюче законодавство України не містить жодних юридичних обмежень кола суб’єктів права на комерційну таємницю. Тому такими суб’єктами можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, названі у ст. 2 ЦК України, а саме: фізичні та юридичні особи, держава Україна, АР Крим, територіальні громади іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Обмеження кола суб’єктів права на комерційну таємницю лише суб’єктами господарювання або, навіть, підприємництва, не має достатнього економіко-правового обґрунтування. Суб’єктами права на комерційну таємницю в Україні можуть бути не лише громадяни та юридичні особи України, а й іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи на рівні з національними суб’єктами права на комерційну таємницю.
16. Суб’єктивні права на комерційну таємницю, як і правовідносини з приводу неї, виникають на підставі юридичного складу, тобто за умови одночасного настання таких обставин: правомірне володіння особою інформацією з правом визначати режим доступу до неї, наявність в цієї інформації ознак конфіденційності та комерційної цінності та вжиття особою, яка правомірно володіє інформацією, адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її конфіденційності. Правомірне володіння інформацією, конфіденційність та комерційна цінність інформації, яка становить комерційну таємницю, є юридичними фактами-станами, а вжиття заходів захисту – правомірними юридичними діями.
Зв’язки окремих з названих юридичних фактів у юридичному складі строго послідовні, взаємообумовлені а саме: 1) комерційна цінність таємниці обумовлюється конфіденційністю інформації; 2) заходи щодо охорони інформації будуть юридично дійсними лише за умови вжиття їх правомірним володільцем такої інформації. Решта необхідних юридичних фактів може накопичуватись в будь-якому порядку, що вказує на змішаний характер даного юридичного складу.
Припинення правовідносин щодо комерційної таємниці, а відтак і суб’єктивних прав на неї, може відбуватись з підстав, які класифікуються на загальні та спеціальні. Загальною підставою припинення правовідносин щодо комерційної таємниці є припинення хоча б однієї з її ознак. Спеціальними випадками припинення прав на комерційну таємницю є: поширення суспільно-значимої інформації без згоди її власника; виявлення адміністративним судом порушень законодавства при встановленні режиму обмеженого доступу до інформації, для захисту якої справа розглядається у закритих судових засіданнях; прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
17. Строк правової охорони комерційної таємниці належить до виду строків, встановлених законом. За своїм характером цей строк необхідно розуміти як відносно диспозитивний: він не може бути тривалішим, ніж встановлено законом, але може бути скорочений правоволодільцем комерційної таємниці. До того ж, визначений в законі строк правової охорони комерційної таємниці має ознаки преклюзивного строку, тобто, такий строк закінчується, а правовідносини щодо комерційної таємниці, відповідно, припиняються з вчиненням управомоченою особою правомірних дій по розголошенню відомостей, які становлять комерційну таємницю, або з припиненням заходів щодо її охорони.
18. Гарантіями реалізації суб’єктивних прав на комерційну таємницю є сукупність об’єктивованих умов, засобів, норм та інших факторів, що забезпечують вільне набуття і практичне здійснення прав на комерційну таємницю, усунення перешкод у їх реалізації та дієвий захист від порушення цих прав. Поряд із загальними гарантіями реалізації суб’єктивних прав на комерційну таємницю виділяються також юридичні (спеціальні) гарантії реалізації таких прав – це система передбачених законодавством і забезпечених державно-правовим механізмом засобів, спрямованих на вільне набуття та здійснення прав на комерційну таємницю, усунення перешкод у їх реалізації та ефективний захист від порушення цих прав. Юридичні гарантії суб’єктивних прав на комерційну таємницю можуть бути класифіковані на загально-правові (конституційні) та галузеві, основну роль серед яких відіграють цивільно-, господарсько- та процесуально-правові гарантії.
Гарантуючу функцію виконує саме визнання цивільним правом інформації та, зокрема, комерційної таємниці, об’єктом цивільних правовідносин, фіксація прав на комерційну таємницю в ЦК України, визначення легального поняття комерційної таємниці, кваліфікація умов та строку її правової охорони, конкретизація змісту цивільних прав на комерційну таємницю та меж їх здійснення, формування системи актів цивільного законодавства різної юридичної сили, які регулюють суспільні відносини з приводу комерційної таємниці тощо.
Набуття і здіснення прав на комерційну таємницю в зобов’язальних правовідносинах гарантується системним поєднанням основних положень цивільного права про комерційну таємницю зі спеціальними ме