ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРІВ ГРИ ТА ПАРІ В УКРАЇНІ :

Краткое описание

З М І С Т

Вступ 3

Розділ 1. Розвиток правового регулювання договорів
гри та парі 10

1.1. Приватноправове регулювання договорів гри та парі за
законодавством Стародавнього Риму 10
1.2. Правове регулювання договорів гри та парі в
Російській імперії та Радянському Союзі 17
1.3. Правове регулювання договорів гри та парі у сучасних
зарубіжних країнах 24

Розділ 2. Поняття і правова природа зобов’язань з гри та парі 36

2.1. Поняття зобов’язань з гри та парі 36
2.2. Підстави виникнення і класифікація зобов’язань з гри та парі 61

Розділ 3. Характеристика договорів гри та парі 84

3.1. Договір гри 84
3.2. Договір парі 108

Розділ 4. Характеристика інших договорів ігрового ризику 132

4.1. Договір лотереї 132
4.2. Договір розіграшу 164

Висновки 181

Список використаних джерел 195

ВСТУП
Актуальність теми. Реалізація закріпленого в Цивільному кодексі України 2003 р. (далі – ЦК України) принципу свободи договору і
визнання самого договору джерелом права сприяє активному застосуванню непоіменованих у законі, юридично не завершених прав, зокрема, вимоги за якими позбавлені судового захисту. Серед таких юридичних конструкцій особливе місце займають договори гри та парі.
З усіх видів договорів ігрового ризику правовим регулюванням традиційно охоплювалися лише відносини, пов’язані з організацією лотерей або тоталізаторів, причому держава закріплювала за собою монополію на їх проведення.
Негативне ставлення радянської держави до гри та парі стало причиною відсутності наукових цивілістичних досліджень договорів гри та парі.
Розвиток підприємницьких відносин в Україні обумовив визнання відносин з організації і проведення гри та парі одним із видів ліцензованої підприємницької діяльності, ефективно здійснювати який неможливо за відсутності сформульованих наукою цивільного права положень про гру та парі.
Відсутність цивілістичної концепції і традицій цивільно-правового регулювання договорів гри та парі сприяло «опублічненню» і «тінізації» цих відносин, що перешкоджає формуванню усталеної правозастосовної практики в умовах пріоритету приватно-правового регулювання таких відносин.
У сучасній Україні ситуація поступово змінюється і тому правове регулювання відносин, пов’язаних з організацією і проведенням ігор та парі, має здійснюватися, як на засадах принципів свободи договору і диспозитивності регулювання цивільних правовідносин, так і з урахуванням балансу публічних і приватних інтересів. Цей баланс проявляється, зокрема у визнанні договорів гри та парі натуральними (тобто непозовними) або цивільними зобов’язаннями (позовними) залежно від участі в них держави або інших ліцензованих суб’єктів.
Ефективному правовому регулюванню зобов’язань з гри та парі перешкоджає майже повна відсутність актів цивільного законодавства, що регулює відносини, пов’язані з організацією та проведенням ігор та парі. Правове регулювання таких відносин здійснюється виключно нормативними актами в галузі адміністративного та фінансового права для цілей ліцензування та оподаткування діяльності в сфері грального бізнесу.
Все наведене обумовлює необхідність розробки доктринальних засад цивільно-правового регулювання договорів гри та парі, визначення їх місця у системі цивільно-правових договорів.
Загальнотеоретичною основою дослідження стали праці відомих вчених-цивілістів: М. М. Агаркова, В. І. Борисової, М. Бартошека, Т. В. Боднар, Д. В. Бобрової, В. В. Вітрянського, Є. Годеме, Г. Дернбурга, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, Н. В. Дроздової, І. В. Жилінкової, О. С. Йоффе, І. С. Канзафарової, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. В. Луця, Д. І. Мейєра, В. А. Ойгензіхта, К. П. Побєдоносцева, Є. Саватьє, Ч. Санфіліппо, В. І. Сінайського, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Суханова, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневича, В. А. Бєлова, М. І. Брагінського, В. М. Дорогих, І. С. Тімуш та ін.
Договори гри та парі недостатньо досліджені цивілістичною наукою. В останні роки в Україні, інших республіках колишнього Радянського Союзу були захищені дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, в яких розглядались окремі питання щодо договорів гри та парі, зокрема: Г. І. Стрельниковою «Цивільно-правове регулювання організації та проведення лотерей в СРСР» (1983 р.), І. В. Мироновим «Проблеми алеаторних правовідносин у російському праві» (1998 р.), М. Ю. Неруш «Ігри та парі (цивільно-правовий і криміналістичний аспекти)» (2003 р.), І. С. Тімуш «Цивільно-правове регулювання ризикових (алеаторних) договорів» (2004 р.), В. М. Дорогих «Адміністративно-правове регулювання грального бізнесу» (2004 р.), Н. Ю. Голубєвою «Зобов’язання із публічної обіцянки винагороди» (2005 р.).
Проте комплексні дисертаційні дослідження договорів гри та парі у юридичній науці не проводилися.
Все наведене свідчить про актуальність цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося у відділі правових проблем цивільного, підприємницького та трудового права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України відповідно до теми «Приватноправові засади нового цивільного законодавства України».
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у розробці цивілістичної концепції договорів гри та парі і внесення пропозицій щодо удосконалення цивільно-правового регулювання цих відносин.
Для досягнення цієї мети у дисертаційному дослідженні були поставлені такі задачі: визначити теоретичне поняття договорів гри та парі; сформулювати законодавчі засади цивільно-правового регулювання цих договорів; встановити та обгрунтувати правову природу і місце договорів гри та парі в системі зобов’язального права України; провести відмежування цих договорів від суміжних правових конструкцій і дати класифікацію цих правочинів; провести характеристику окремих видів договорів ігрового ризику; дослідити систему нормативних актів і сформулювати пропозиції, спрямовані на усунення суперечностей, які мають місце щодо договорів гри та парі.
Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини з договорів гри та парі.
Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо договорів гри та парі.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, формально–логічний, історичний, нормативно-порівняльний, догматичний, системно–структурний та ін.
Діалектичний метод дозволив розглянути формування та розвиток ідеї договорів гри та парі, інших правочинів ігрового ризику і відповідних норм у цивільному праві. Застосування історичного методу дозволило продемонструвати розвиток теоретичної думки, законодавства та обгрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження цієї теми. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечностей у понятійному апараті, який застосовується в теорії цивільного права та нормах права. Порівняльний метод використаний для виявлення особливостей правового регулювання таких договорів за законодавством зарубіжних країн. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства у цій сфері, а метод системно-структурного аналізу – провести класифікацію договорів ігрового ризику і встановити місце договорів гри та парі у загальній структурі договірного права. Загальною методологічною основою обрана концепція поділу договорів ігрового ризику на дві групи – договори гри, парі та інші договори ігрового ризику (лотерея і розіграш), співвідношення яких полягає у визнанні договору гри базовим елементом цієї однорідної групи договорів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження визначається поняття і природа договорів гри та парі, інших договорів ігрового ризику, запропоноване вирішення питань, які є спірними при кваліфікації договорів гри, парі і відмежуванні від договорів «на різницю», інших правових конструкцій.
У результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сформульовано та обгрунтовано або додатково аргументовано чи уточнено наукові положення, що виносяться на захист:
1. Вперше встановлено обов’язкові ознаки зобов’язань з гри та парі, до яких відносяться: 1) особливий ризик, який виникає з гри (алеаторний обов’язковий ризик); 2) формування призового фонду гри за участі її учасників шляхом об’єднання внесків гравців, коштів організатора гри, третіх осіб (спонсорів тощо) для їх наступного нерівномірного розподілу; 3) учасниками або стороною договорів гри та парі є її організатор, якщо інше не передбачено правилами гри або законом; 4) спрямованість узгодженої волі учасників гри поставити себе в залежність від випадку з метою отримання задоволення від процесу гри та майнової вигоди від виграшу.
2. Вперше зроблено висновок, що зобов’язання з гри та парі є натуральними зобов’язаннями, якщо закон не визнав їх цивільно-правовими.
Натуральними слід визнавати зобов’язання з гри та парі, учасником яких не є професійний (тобто ліцензований) організатор гри.
3. Вперше обгрунтовано поняття договорів гри та парі як заснованої на ризику домовленості, за якою одна сторона (гравець) зобов’язується сплатити внесок, а інша (організатор гри) надати послугу з організації гри та парі і безпосередньої участі в ній організатора або участі гравців за правилами, встановленими організатором.
Залежно від ступеню участі в грі її організатора слід виділяти два види договорів гри та парі: в одному договорі організатор гри одночасно є гравцем (якщо призовий фонд формується за участі гравців та організатора гри); а в іншому – організатор гри є учасником гри, а не стороною договору гри (у разі формування призового фонду за рахунок ставок гравців і без участі організатора гри).
4. Додатково аргументовано висновок про те, що підставою виникнення зобов’язань з гри та парі є договір, а не односторонній правочин, оскільки такі зобов’язання виникають в результаті акцепту (внесення ставки) публічної оферти про гру (поширення правил гри).
5. Обгрунтовується правова сутність договору гри та парі як ризикового договору щодо реалізації шансів на виграш його учасників (гравців), одному з яких обіцяно отримати певний виграш, що залежить від ступеню спритності сторін, їх комбінаційних здібностей або тією чи іншою мірою від випадку.
6. Додатково аргументовано висновок про розмежування договорів гри та парі від зобов’язання з публічної обіцянки винагороди за ознакою внесення попередніх ставок як обов’язкової умови договору гри та парі, що є неприпустимим для публічної обіцянки винагороди, результат якої не може ставитися в залежність від випадку.
7. Обгрунтовано недоцільність поширення положень законодавства про гру та парі щодо договору «на різницю», оскільки його предметом хоча і є ймовірна різниця на підвищенні/зменшенні вартості фінансового активу (курсів іноземних валют, цінних паперів, біржових металів тощо), однак результат такого правочину залежить переважно від дій учасника фінансової гри (біржової чи позабіржової), що грунтуються на можливості передбачення ринкових коливань цін.
8. Встановлено системоформуючі критерії класифікації договорів ігрового ризику – за їх предметом, ступенем участі організатора гри і правовим режимом цих правочинів.
За предметом такі правочини поділяються на договори: 1) гри; 2) парі; 3) лотереї; 4) грошового розіграшу. За ступенем участі грального закладу в грі виділяються договори: 1) гри та парі; 2) на організацію і проведення гри та парі. За правовим режимом слід виділяти: 1) договори про гру у власному розумінні (гра та парі); 2) інші договори ігрового ризику (лотерея, розіграш).
9. Наводяться додаткові аргументи щодо можливості обмеження цивільної дієздатності осіб–марнотратників, які ставлять себе та (або) свою сім’ю в тяжке матеріальне становище внаслідок хворобливої залежності особи від гри.
10. Обгрунтовано поняття договору парі як правочину між учасниками або учасниками та організатором парі, за яким кожна із сторін (учасники парі) зобов’язується перед іншою виплатити приз (грошову суму, передати річ, виконати роботу, надати послугу) у випадку, якщо її твердження щодо певної обставини виявиться неправильним (сторона, що програла), а твердження іншої (тієї, що виграла) сторони – правильним.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях та вдосконаленні вітчизняного законодавства щодо договорів ігрового ризику, зокрема, ЦК України, в навчальному процесі, підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу цивільного права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у правозастосовній практиці. Теоретичні положення, обгрунтовані автором у дисертаційному дослідженні, можуть бути використані при підготовці навчальних курсів «Договори гри та парі», «Ризикові договори».
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання» (5–6 листопада 2004 р.), на VI Всеукраїнській науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (28–29 квітня 2005 р.) в Національному університеті «Острозька академія».
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 7 статей у журналах, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, та 2 тези доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках підведені найбільш істотні підсумки виконаного автором дисертаційного дослідження:
1. Азартні ігри існували з незапамятних часів в усіх без винятку країнах минулих епох, до яких законодавець у цілому відносився негативно, як аморального способу відпочинку і дозвілля, що не заслуговує на підтримку з боку держави і має залишатися поза сферою правомірної поведінки.
2. Найдосконаліші правила приватно-правового регулювання правочинів з гри і парі минулих епох було сформульовано юристами Стародавнього Риму. Римське право допускало укладення парі і забороняло азартні ігри, де змагання йшло не заради хоробрості, оскільки зазвичай вважалося аморальним грати на гроші. Правочини з азартної гри римське право визнавало нікчемними правочинами, а в прямо визначених законом випадках (громадські, спортивні тощо ігри) – різновидом натуральних зобов’язань (obligatio naturalis), особливість яких була в тому, що вони не користувалися позовним захистом, але сплачене за ними не могло бути витребуване назад. Правова природа правочинів з гри та парі в римському праві полягала у визнанні їх специфічним різновидом неповних цивільних зобов’язань, що грунтувалися на фактичному зобов’язанні, з якого виникали певні юридичні узи (vinculun juris) в силу фактичного становища речей, обумовленого природним правом.
3. За традицією, започаткованою з часів Стародавнього Риму, цивільне законодавство Російської імперії кваліфікувало договори азартної гри та парі як нікчемні правочини або натуральні зобов’язання. Цивільні зобов’язання породжували біржові правочини, вимоги за якими забезпечувалися юрисдикційним захистом, незважаючи на їх ризиковий характер, за винятком окремих видів договорів «на різницю», на які поширювалися положення про азартну гру і визнавалися натуральними зобов’язаннями.
4. Характер цивільно-правового регулювання правочинів з гри і парі визначається пануючою в країні правовою ідеологією.
За цим критерієм всі країни світу можуть бути поділені на три категорії: а) країни, які забороняють зазначені зобов’язання зовсім; б) країни, які допускають лише певні види гри; в) країни, які встановлюють загальнодозвільний режим ігор та парі, за винятком їх певних видів, які заборонені і такі, що можуть проводитися лише з доволу державних органів.
Більшість іноземних правопорядків континентального та англо-американського права регулює договірні зобов’язання з гри та парі, визнає їх цивільними зобов’язаннями в прямо визначених законом випадках (за участі ліцензованих організаторів гри) або різновидом натуральних зобов’язань, яким властива відсутність судового захисту за вимогами, що грунтуються на таких зобов’язаннях, і визнання належним виконанням добровільно сплаченого боргу з гри та парі.
5. Поняття гри як загальносоціальної категорії обумовлене розробленими різними суспільними науками моделями людини, які зводяться до того чи іншого набору характеристик і з різних боків визначають дії людей у прагненні до розваг.
Ваблення більшості людства до азартних ігр та парі пояснюється суспільною потребою (економічною, фізіологічною, психологічною, соціологічною) людини отримувати майнову вигоду та/або задоволення (насолоду) від процесу таких ігр, в силу притаманної природі людській істті одвічної агресивності і схильності до конкуренції, вживання в ній добра і зла, альтруїзму та егоїзму.
У зв’язку з цим загальноправовою категорією гри має визнаватися врегульована правом форма життєдіяльності людини, що відтворює інші її види, грунтується на двоплановості (серйозність та умовність), змагальності, рольовій імітації та наданні переваги процесу, а не результату, зміст якої становить серія послідовних прихованих дій з визначеним і передбачуваним результатом, які є зовні цілком правдоподібними і мають приховану мотивацію.
6. Визначальними ознаками договорів гри та парі виступають: 1) наявність особливого ризику, який виникає з гри (алеаторний обов’язковий ризик); 2) формування призового фонду гри за участі її учасників (шляхом об’єднання внесків гравців, коштів організатора гри, спонсорів) для їх наступного нерівномірного розподілу; 3) учасником або стороною договорів гри та парі є її організатор, якщо це не суперечить правилам гри або закону; 4) спрямованість взаємної волі сторін зобов’язання з гри та парі випробувати долю або поставити себе в залежність від непередбачуваної поведінки третьої сторони без будь-якої корисної господарської (економічної) мети, яка полягає в отриманні задоволення від процесу гри та прибутку, якщо раптом особисті пропозиції підтвердяться.
7. Аморальність задоволення інтересу за допомогою штучно створюваного азартного ризику обумовлює дефектність підстави (каузи) договорів гри та парі, викликаний цим їх юридично незавершений характер у вигляді презумпції визнання таких правочинів натуральними зобов’язаннями.
Договори ігрового ризику мають дефектний мотив за критерієм аморальності. Намагання досягнути певного результату (майнової вигоди, задоволення почуття впертості чи іншого немайнового інтересу) лише шляхом ризику становить єдиний чи переважаючий мотив правочину, що свідчить, однак, лише про відсутність серйозності в їх змісті і відносну нікчемність інтересу, та зумовлене цим позбавлення судового захисту, однак не позбавлення дійсності зумовленого ним правочину.
8. Зобов’язання з гри та парі можуть бути непозовними або позовними (у визначених законом випадках) зобов’язаннями з надання послуг, інші обмеження здійснення яких припустимі лише на підставі прямої вказівки закону. Зобов’язання з гри та парі є натуральними зобов’язаннями, якщо закон не визнав їх цивільно-правовими або недійсною підставу їх виникнення. Натуральними слід визнавати зобов’язання з гри та парі, учасником яких не є професійний (тобто ліцензований) організатор гри.
Цивільним зобов’язанням є зобов’язання з гри та парі, одним із суб’єктів якого є ліцензований організатор гри (гральний заклад тощо). У цьому випадку судовим захистом користуються вимоги, пов’язані з невиплатою або несвоєчасною виплатою виграшу організатором гри, а також з відшкодуванням заподіяних збитків.
Зобов’язання з гри та парі можуть визнаватися цивільними зобов’язаннями й в інших випадках, прямо визначених законом.
В інших випадках зобов’язання з гри та парі мають визнаватися натуральними зобов’язаннями.
Викликана різним суб’єктним складом дуалістична правова природа зобов’язань з гри та парі виявляється в можливості існування таких зобов’язань як позовних зобов’язань (при їх проведенні гральним закладом, ліцензованим організатором гри), або натуральних зобов’язань, вимоги за якими позбавлені судового захисту (зокрема, за відсутності організатора гри).
9. Договорами гри та парі є заснована на ризику домовленість, за якою одна сторона (гравець) зобов’язується сплатити внесок, а інша (організатор гри) надати послугу з організації гри і безпосередньої участі в ній організатора або участі гравців за правилами, встановленими організатором.
10. Системоформуючими критеріями класифікації договорів ігрового ризику є поділ цих договорів за їх предметом, ступенем участі організатора гри і правовим режимом цих правочинів.
За предметом такі правочини поділяються на договори: 1) гри; 2) парі; 3) лотереї; 4) грошового розіграшу. За ступенем участі грального закладу в грі виділяються договори: 1) гри та парі; 2) на організацію і проведення гри та парі. За правовим режимом слід виділяти: 1) договори про гру у власному розумінні (гра та парі); 2) інші договори ігрового ризику (лотерея, розіграш).
Положення про договір гри слід визнати загальнородовою категорією, що виконує роль загальних положень всієї системи (видів) договорів ігрового ризику, є складовою типу договорів про надання послуг і виду ризикових договорів, що обумовлено притаманними їм специфікою предмету договорів, характеру зустрічного надання і статусу виконавців (послугонадавачів).
11. Договір гри є заснованим на ризику договірним правочином про виграш, укладеним двома чи кількома учасниками між собою або з організатором грального закладу (організатором гри) за правилами, встановленими організатором грального закладу (організатором тоталізатора). За цим договором організатор гри організує і проводить для гравця азартну гру, а гравець на підтвердження участі в ній вносить ставку (грошовий внесок), що в результаті гри при співпадінні (або неспівпадінні) обставин із встановленими виконавцем правилами приносить для кожної із сторін певний виграш або програш.
Залежно від ступеню участі в грі її організатора слід виділяти два види договорів гри: в одному договорі організатор гри одночасно є гравцем (якщо призовий фонд формується за участі гравців та організатора гри); а в іншому – організатор гри є учасником гри, а не стороною договору гри (у разі формування призового фонду за рахунок ставок гравців і без участі організатора гри).
Договір вважається укладеним з моменту внесення гравцем ставки, якщо інше не випливає в силу прямої вказівки закону або сутності відповідного виду зобов’язання з гри і парі. Договір гри є заснованим на ризику правочином про надання послуг щодо реалізації шансів на виграш його учасників (гравців), одному з яких обіцяно отримати певний виграш, що залежить від ступеню вправності сторін їх комбінаційних здібностей або тією чи іншою мірою від випадку.
На зобов’язання з гри та парі поширюються загальні положення про правочин і договір про надання послуг, якщо інше не передбачено законом і не суперечить сутності цих зобов’язань.
Соціально шкідливою має визнаватися участь в азартній грі осіб, які хворобливо залежні від гри (лудоманів) або в результаті гри значно зменшують своє майно, що ставить їх або їхні сім’ї у скрутне матеріальне становище (марнтотратники). Участь в азартній грі хворобливо залежних від гри осіб (лудоманів) або фізично здорових азартних марнотратників має розглядатися як зловживання правом, позаяк такий спосіб розпорядження власним майном суперечить соціальним цілям права власності як прояв нерозумного господарювання, що полягає в значному зменшенні майна, веде себе або свою сім’ю до бідності (убогості).
Підставою обмеження цивільної дієздатності особи має визнаватися участь в азартній грі, що ставить особу та (або) її сім’ю в тяжке матеріальне становище внаслідок хворобливої залежності особи від гри. Участь в азартній грі особи, яка не має хворобливої залежності від гри, що однак ставить особу та (або) її сім’ю в тяжке матеріальне становище, доцільно визнати підставою обтяження цивільної дієздатності фізичної особи обов’язком отримати згоду призначеного радника (цільового піклувальника) на вчинення угод із витрачання коштів для участі в азартних іграх.
12. Договір парі є домовленістю між учасниками або учасниками та організатором парі, за якою кожна із сторін (учасники парі) зобов’язується перед іншою виплатити приз (грошову суму, передати річ, виконати роботу, надати послугу) у випадку, якщо її твердження щодо певної обставини виявиться неправильним (сторона, що програла), а твердження іншої (тієї, що виграла) сторони – правильним.
Правова природа договору парі полягає в неможливості впливу учасників парі на заснований на ризику результат спору, визначальний або єдиний мотив якого – досягнення примхи або пристрасті шляхом ризику.
При відмежуванні гри від парі вирішальне значення має наявність обов’язкової для гри діяльності учасників, за відсутності якої має місце парі. У випадку направленості наміру на укладення правочину, що передбачає можливість впливу учасників на заснований на ризику результат, зобов’язання кваліфікується як гра, а не парі.
Відмінність парі від гри полягає в тому, що в парі не обов’язковою є участь організатора, до початку визначеної випадкової події учасники не вносять ставки (наявне своєрідне кредитування під відкладальну умову), оскільки примха або пристрасть є визначальним чи навіть єдиним мотивом правочину. У договорі парі виграш або програш ставляться в залежність від правильності або неправильності прогнозів учасників на предмет спору, що наводяться сторонами одна перед одною. При цьому кожна сторона приймає на себе «штраф на випадок, якщо вона виявиться неправою». На відміну від парі, договір гри обумовлює виграш або програш результатом діяльності, вчиненої сторонами для спільного проведення часу, або існуванням чи неіснуванням, настанням чи ненастанням будь-якого факту, який застосовується сторонами виключно для вирішення питання про виграш або програш.
За своєю сутністю договір парі в букмекерській конторі є тоталізаторним правочином, об’єкт зобов’язання якого становить обіцянка організатора гри (букмекерської контори) виплатити в майбутньому визначену грошову суму при співпадінні позбавленого жодного економічного змісту набору цифрових комбінацій, поєднання яких завжди лише з певною ймовірністю залежить від суб’єктивної оцінки гравців (з урахуванням визначеної за допомогою коефіцієнтів букмекерської контори, власної методики тощо) і ніколи не виключається їх випадкове співпадіння (результат футбольного матчу, вибори президента, погодні умови, дата висадки землян тощо). У зв’язку з цим зобов’язання за договором парі в букмекерській конторі необхідно відносити до зобов’язань, результат яких частково залежить від випадку і завжди остаточно визначається випадком.
13. Договір лотереї є двостороннім, оплатним, консенсуальним, алеаторним зобов’язанням з масової азартної гри, що передбачає заснований на прилюдній обіцянці винагороди розиграш призового (виграшного) фонду між гравцями і виграш в якій має повністю або частково випадковий характер, територія проведення якої поширюється за межі однієї будівлі, включаючи гру на гральних автоматах, об’єднаних у мережу.
Договір лотереї має такі ознаки: 1) наявність великої кількості учасників лотереї, що робить її груповою або масовою грою; 2) обов’язкова присутність поряд з учасниками лотереї її організатора; 3) використання для реалізації ігрової процедури спеціального документу – лотерейного білету; 4) абсолютна незалежність результата лотереї від волі та дій її учасників та інших осіб, тобто випадковість такого результату; 5) формування призового фонду лотереї її учасниками; 6) виникнення зобов’язання з лотереї на підставі договору лотереї, що укладається за правилами публічної оферти, акцептованої гравцем шляхом приєднання до неї; 7) призовий фонд лотереї належить її організаторові на праві володіння в чужому інтересі, який діє в інтересах вигодонабувачів – переможців лотереї.
За своєю природою договір лотереї є ризиковим правочином, що базується на прилюдній обіцянці винагороди, не має обмеженої певним гральним місцем сфери розповсюдження, включає в себе всі масові ігри на гроші, і тому не поширюється на ігри в казино, тоталізатори, деякі інші азартні ігри з обмеженим колом учасників. Лотерея передбачає розрахунок на отримання випадкового виграшу учасником азартної гри і не передбачає реального товарообміну.
14. Підставою виникнення зобов’язань з розіграшу є договір розіграшу або участі в комерційному розіграші.
Договір розіграшу є різновидом договорів ігрового ризику і правовою формою регулювання відносин з масового (публічного) просування товарів (послуг, робіт), інших суб’єктивних прав з метою отримання прибутку.
Цей договір є каузальним, консенсуальним або реальним, безоплатним, одностороннім, заснованим на ризику правочином, згідно з яким одна сторона (організатор розіграшу) зобов’язується безоплатно надати іншій стороні (гравцеві, учаснику розіграшу) право участі у розігруванні призу за випадковою вірогідністю (шанс) і передати у власність гравця приз, у разі визнання такого гравця переможцем згідно з правилами розіграшу, визначених організатором і взаємно погоджених сторонами цього договору.
Договір розіграшу є особливим видом зобов’язань ігрового ризику, який відрізняється від договорів лотереї, гри та парі, некомерційних ігрових зобов’язань цілями проведення і характером оплатності участі в таких іграх. Азартні ігри, яким притаманні ознаки розіграшу, вважаються правомірним за умови їх проведення з дотриманням положень про розіграш.
Особливість співвідношення розіграшу і лотереї полягає в тому, що правила про принципи розповсюдження лотереї субсидіарно мають застосовуватися до положень про грошовий розіграш, якщо інше не передбачено правилами про розіграш і не випливає або не суперечить сутності такого зобов’язання.
15. Пропонується закріпити правило про визнання вимог з гри та парі, правомірно проведених неліцензованим організатором або учасниками гри, позбавленими судового захисту зобов’язаннями, і викласти ст. 1143 (1) ЦК України в такій редакції: «Вимоги за зобов’язаннями з гри та парі, правомірно проведених неліцензованим організатором або учасником(ами) гри, не підлягають судовому захисту. Добровільна сплата боргу за такими вимогами визнається належним виконанням»;
16. Пропонується розширити передбачений ст. 36 ЦК України перелік підстав для обмеження дієздатності фізичної особи такою підставою як зловживання особою азартними іграми, що створює загрозу або ставить гравців та/або його сім’ю у тяжке матеріальне становище як результат хворобливої залежності від азартної гри або марнотратництва особи.
17. Пропонується Книгу «Зобов’язальне право» ЦК України доповнити главою 77 (1) «Договори ігрового ризику», в якій закріплено поняття та елементи договорів гри та парі, інших договорів ігрового ризику, на які поширюються положення про гру та парі (лотерея, розіграш) відповідно до наведеного нище проекту:

Проект
Глава 77 (1) ЦК України «Договори ігрового ризику»
«1. Вимоги фізичних та юридичних осіб, пов’язані з організацією азартних ігр або з участю в них, правомірно проведених неліцензованими організатором або учасником(ами) гри, не підлягають судовому захисту, за винятком вимог осіб, які прийняли участь в іграх під впливом обману, насильства, погрози або злонаміреної домовленості їх представника з організатором ігор, а також вимог щодо виплати виграшу і відшкодування збитків за договорами лотереї і розіграшу. Добровільна сплата боргу за такими вимогами визнається належним виконанням.
Зобов’язання з азартної гри є натуральними зобов’язаннями, якщо закон не визнав їх цивільно–правовими або недійсною підставу їх виникнення. Натуральними є зобов’язання з гри, учасником якої не є професійний (тобто ліцензований) організатор або учасники гри.
2. Підставою цивільно–правових зобов’язань з гри є договір гри.
Договором гри є заснована на ризику домовленість, згідно з якою одна сторона (гравець) зобовязується сплатити внесок, а інша (організатор гри) надати послугу з організації гри і безпосередньої участі в ній організатора або участі граців і виплатити гравцеві виграш (приз) за рахунок виграшного фонду, сформованого за рахунок гравців або третіх осіб, у разі визнання гравця переможцем внаслідок розігрування шансів на такий приз за випадковою вірогідністю згідно з умовами проведення гри.
3. Положення про гру поширюються на інші договори ігрового ризику (парі, лотерея, розіграш), якщо це не суперечить закону або сутності зобов’язання.
4. Договір парі є правочином між учасниками або учасниками та організатором парі, згідно з яким кожна із сторін (учасники парі) зобов’язується перед іншою виплатити приз (грошову суму, передати річ, виконати роботу, надати послугу) у випадку, якщо її твердження відносно певної обставини виявиться неправильним (сторона, що програла), а твердження іншої (тієї, що виграла) сторони – правильним.
5. Договір лотереї є заснованим на ризику правочином, за яким одна сторона (гравець) робить внесок (купує лотерейний білет), а інша (організатор лотереї) зобов’язується провести масову азартну гру, яка поширюється за межі однієї будівлі, передбачає заснований на прилюдній обіцянці винагороди розиграш призового (виграшного) фонду між гравцями, виграш в якій має повністю або частково випадковий характер.
За договором лотереї одна сторона (організатор лотереї), в особі розповсюджувача лотереї, зобов’язується безоплатно передати у власність іншій стороні (гравцеві) приз, у разі визнання такого гравця переможцем внаслідок прилюдного розігрування шансів на такий приз за випадковою вірогідністю відповідно до умов проведення лотереї.
6. Договір розіграшу є заснованим на ризику правочином, згідно з яким одна сторона (організатор розіграшу) зобов’язується безоплатно надати іншій (гравцеві, учаснику розіграшу) право участі у розігруванні призу за випадковою вірогідністю (шанс) і передати у власність гравця приз, у разі визнання такого гравця переможцем згідно з правилами розіграшу, визначених організатором і взаємно погоджених сторонами цього договору.
7. Особливості укладення та умов договорів ігрового ризику (гра, парі, лотерея, розіграш), порядку їх проведення визначаються законом.
8. Якщо інше не передбачено законом, положення ЦК України про гру не поширюються на зобов’язання за строковими правочинами про взаємну компенсацію різниці від зміни базисного активу – валютних курсів, курсів акцій, ставок за депозитами тощо (договори «на різницю»)».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Автомонов В. С. Модель человека в экономической науке. СПб.: Экономическая школа, 1998. – 470 с.
2. Авто в кредит, квартиру – даром. Или наоборот // Газета «По-Киевски». – 2005. – 30 июня. – № 122. – С. 29.
3. Агарков М. М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. Т. I. – М.: АО «ЮрИнфоР», 2002. – 490 с.
4. Анненков К. Система русского гражданского права. Т. III. Право обязательственное. – СПб., 1891. – 520 с.
5. Барон Ю. Система римского гражданского права. Вып. Третий. Книга IV: Обязательственное право. – СПб., 1910.
6. Белов В. А. Гражданское право. Общая часть. М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – 639 с.
7. Белов В. А. Игра и пари как институты гражданского законодательства // Законодательство. – 1999. – № 9. – С. 7–14.
8. Бернстайн П. Против богов: Укрощение риска / Пер. с англ. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2000. – 480 с.
9. Богданова Т. Всякий случай // COSMOPOLITAN В УКРАИНЕ. – 2006. – февраль.
10. Болотников С. Фальшивый футбол // Газета «По-киевски». – 2005. – 29 декабря.
11. Брагинский М. И. Проведение игр и пари (гл. 58) // Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая. Текст. Комментарии, алфавитно-предметный указатель. – М., 1996.
12. Брагинский М. И. Правовое регулирование игр и пари // Хозяйство и право. – 2004. – № 11.
13. Брагинский М. И. Правовое регулирование игр и пари // Хозяйство и право. – 2004. – № 12.
14. Брагинский М. И. Договоры об играх, пари: понятие, виды, правовое регулирование. – М.: Статут, 2004. – 77 с.
15. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд., 3-е, стереотипное. – М.: Статут. – 2001. – С. 397.
16. Василевская Н. П. Обязательства с игры и пари // Гражданское право: Часть вторая: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М., 1997. – 690 с.
17. Виндшейд Б. Об обязательствах по римскому праву. – СПб., 1875.
18. Висновок на проект Закону України «Про лотереї та інші азартні ігри в Україні» (реєстр. № 4204-1 від 24.10.2004 року, внесений Кабінетом Міністрів України).
19. Висновок на проект Закону України «Про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розиграшів», реєстр. № 1054-Д від 21.03.2003 р.
20. Гаджиев Г., Иванов В. Квазиалеаторные договоры (проблемы доктрины, судебной защиты и правового регулирования) // Хозяйство и право. – 2003. – № 5.
21. Генкин Б. М. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА–ИНФРА.М), 2002.
22. Годэмэ Е. Общая теория обязательств. – М.: Юрид. лит–ра, 1948.
23. Голубєва Н. Ю. Зобов’язання із публічної обіцянки винагороди: Дис. ...канд. юрид. наук. – Одеса. – 2005. – 215 c.
24. Гражданский кодекс с постатейно-систематизированными материалами / Под ред. С. Александровского. – М., 1928. – 876 с.
25. Гражданский кодекс Квебека. – М.: СТАТУТ, 1999. – 472 с. – (Современное зарубежное и международное частное право). – 387 с.
26. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая. Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель. / Под ред. О. М. Козырь, А. Л. Маковского, С. А. Хохлова. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996.
27. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю.К. Толстого. М., 1997. – 690 с.
28. Гражданское право: Учебник. Т. 2. 3-е изд., перераб. и доп. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. М., 2000. – 760 с.
29. Гражданское право России. Часть вторая. Обязательственное право: Курс лекций / Отв. ред. О. Н. Садиков. – М., 1997. – 627 с.
30. Гражданское уложение. Книга пятая. Обязательства. Том пятый. С объяснениями. – 236 с.
31. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы. Учеб. пособие / Под ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. – М.: Изд-во УДН, 1986.
32. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1993.
33. Гражданское уложение Германии = Deutshes Burgerliches Gesetzbuch mit Einfuhrungsgesetz: Ввод. Закон к Гражд. Уложению; Пер. з нем.; Науч. редакторы – А. Л. Маковский [и др.]. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – (Серия «Германские и евпропейские законы»; Кн. 1).
34. Дернбург Г. Пандекты. Обязательственное право. – М., 1900.
35. Дженкс Э. Свод английского права. Общая часть. Обязательственное право. – М., 1940.
36. Дзегорайтис А. Б. Понятие конкурса в советском гражданском праве // Правоведение. – 1968. – № 6.
37. Дигесты Юстиниана / Перевод с латинского; Отв. ред. Л. Л. Кофанов. Т. II.: М.: Статут, 2002. – 589 с.
38. Дождев Д. В. Римское частное право. – М, Норма-ИНФРА-М., 1999. – 476 с.
39. Дорогих В. М. Адміністративно-правове регулювання грального бізнесу в Укаїні: Дис. ...канд. юрид. наук. – К., 2003.
40. Дорогих В. М. Адміністративно-правове регулювання грального бізнесу в Україні: Автореф. дис ...канд. юрид. наук. – Ірпінь, 2004.
41. Энгельман Э. Н. О давности по русскому гражданскому праву. Историко-догматическое иссследование. – СПб., 1901.
42. Эрделевский А. Игры и пари // Российская юстиция. – 1999. – № 8.
43. Эрик Берн Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы. – Пер. с англ. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002.
44. Эррера С., Браун С. Л. Торговля фьючерсами и опционами на рынке энергоносителей / Пер. с англ. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2003. – 304 с.
45. Евгеньев А. Кости игральные: история, культурология, символизм, виды игр // Апокриф.– 1993.– № 2.
46. Законы гражданские. С разъяснениями Правительствующего Сената / Сост. И. М. Тютрюмов. – СПб., 1911. – 1001 с.
47. Закон «Про діяльність казино» штату Нью–Джерсі США.– Нью–Джерсі, 1990.– 148 с. (англ. мовою).
48. Закревский В. Карты на стол, господа: «Черный Джек» на зеленом сукне: [Казино группы «Сплит»] // Капитал.– 1995.– № 11.– С. 64.
49. Закревский В. Карты на стол, господа: Представляем «Карибский покер»: [Казино группы «Сплит»] // Капитал.– 1995.– № 12.– С. 77.
50. Закрытие градоначальником четырех клубов // Азарт. – 1907. – № 2. – С. 24.
51. Иваницкая А. Болезнь мегаполисов // Сегодня. – 2006. – 30 марта.
52. Иванова Е. В. Расчетный форвардный контракт как срочная сделка. – М.: Волтерс Клувер, 2005.
53. Ивонин В. «Спортлото» – каждый день четыре новых миллионера : Беседа с президентом Ассоц. спорт. лотерей В.А. Ивониным // Сов. спорт.– 1995.– 3 августа.
54. Ивонин В. Миллиард – для здоровья: [К 15–летию спорт. лотереи] // Сов. спорт.– 1985.– 16 октября.
55. Игорный бизнес. Перевод с англ. и франц. / Ред.– сост. А.В. Пурник. – М.: НВЦ –Библиомаркет». – 1994. – 138 с.
56. Ігнатенко В. М. Правова кваліфікація відносин, що виникають при проведенні ігор і парі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 1. – С. 19–23.
57. Калмыкия собирается стать российской Невадой // Сегодня.– 1999.– 8 апреля.
58. Квашина Т. Путевые заметки о ночных клубах города Киева // Бизнес.– 1996.– № 5.– С.21–23.
59. Компьютер убил юношу // Сегодня. – 2006. – 18 апреля. – № 87 (2328).
60. Коньков Б. Минфин начал упорядочивать лотерейный бизнес // Сегодня.– 1995.– 23 мая.– С. 8.
61. Кофто Д. «Ніхто не йде в казино з бажаннями програти». – Тиждень.– 2000.– №4. – 20–26 січня.
62. Кузин В. В., Золотов М. И., Кутепов М. Е. Возможности финансирования спорта за счет игорного бизнеса // Теория и практика физической культуры.– 1999.– № 3.
63. И запущенную болезнь можно вылечить // Газета «По-Киевски». – 2006. – № 23. – 01 марта.
64. Ігнатенко В. М. Правова кваліфікація відносин, що виникають при проведенні ігор і парі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 1.
65. Ігнатенко В. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 5.
66. Игровые автоматы уберут с улиц и метро // Газета «По-Киевски». – 2006.
67. Избиратели потеряли чувство азарта. Букмекеры принимают ставки на выборы-2006, но желающих немного // Сегодня. – 2006. – 10 марта.
68. Индустрия азарта. Игорный бизнес становится локомотивом экономического роста // Версия. – 2004. – № 13 (286). – 5–11 апреля.
69. Інтерв’ю з В. Брицьким, виконавчим директором ТОВ «Парі-матч» // Український юрист. – 2004. – квітень. – № 4 (16).
70. Ихельсон Е., Погорелова О. «Сегодня» поставила на партии по три гривни // Сегодня. – 2006. – 27 марта.
71. Ихельсон Е., Погорелова О. Букмекеры прогорели на выборах из-за нечестных социологов? // Сегодня. – 2006. – 29 марта.
72. Ихельсон Е. Клиенты в выигрыше // Сегодня. – 2006. – 29 марта.
73. Иоффе О. С. Обязательственное право. М.: «Юридическая литература», 1975. – 779 с.
74. Кабалкин А. Ю. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, часть вторая (постатейный). Изд. 3-е, испр. и доп. / Руков. авт. кол. и отв. ред. О. Н. Садиков. – М., 1998. – 659 с.
75. Кабатов В. А. Возмездное оказание услуг. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая. Текст. Комментарии. Алфавитно-предметный указатель. – М., 1996. – 393 с.
76. Ковальук И. В Штатах уже ставят на нового Президента // Сегодня. – 2006. – 27 марта.
77. Ким Ю. Что общего между азартным игроком, обжорой и должником ? // Еженедельник 2000. – 2004. – № 18 (219). – 29 апреля.
78. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ, части второй (постатейный) / Под ред. О. Н. Садикова. – М., 1996. – 651 с.
79. Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский, Е. А. Суханов, К. Б. Ярошенко. – М., 1996. – 347 с.
80. Коньков Б. Минфин начал упорядочивать лотерейный бизнес // Сегодня.– 1995.– 23 мая.– С. 8.
81. Кофто Д. «Ніхто не йде в казино з бажаннями програти»–. Тиждень.– 2000.– №4.– 20–26 січня.– С. 2–4.
82. Кто придумал рулетку? / Газета «По киевски». – 2005. – 1 февраля. – № 20.
83. Кузин В. В., Золотов М. И., Кутепов М. Е. Возможности финансирования спорта за счет игорного бизнеса // Теория и практика физической культуры.– 1999.– № 3.
84. Кудряшова Е. Производные финансовые инструменты: «Казнить нельзя помиловать» (проблемы юридической квалификации) // Хозяйство и право. – 2003. – № 12.
85. Лапач В. А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб.: Юридический центр Прес, 2002.
86. Л. Жюллио де ла Мораньдер Гражданское право Франции. – Т. 3. – М., 1961.
87. Лешик С. Компьютер-убийца // Газета «По-киевски». – 2005. – № 122. – 30 июня.
88. Леготкин В.Д. Уголовная ответственность за организацию азартных игр и предупреждение этих преступлений: Автореф. дис. … кан. юр. наук (12.00.08) / Свердлов. юрид. ин–т.– Свердловск, 1991.– 18 с.
89. Лесной Д. Игорный дом.– Вильнюс–Москва–Будапешт: Изд–во Полина, 1994.– 640 с.
90. Лотереи будут только государственными // Сегодня.– 2002.– 17 июня.– № 1180.
91. Лохвицкий А.В. Курс русского уголовного права.– СПб, 1867.– 435 с.
92. Лукьяница Г.Ф. Уголовно–правовые меры борьбы с азартными играми : Автореф. дис. ... канд. юр. наук (12.00.08) / Моск. высш. шк. милиции МВД РФ.– М., 1993.– 23 с.
93. Лудомания – новая болезнь // Огонек.– 1995.– № 4.
94. Майданик Н. Еволюція цивільно-правового регулювання зобов’язань з гри і парі // Право України. – 2005. – № 1.
95. Майданик Н. І. Зобов’язання з гри і парі (цивільно-правова природа) // Юридична Україна. – 2005. – № 4.
96. Майданик Н. І. Договір азартної гри (цивілістичні аспекти) // Юридична Україна. – 2005. – № 6.
97. Майданик Н. І. Договір лотереї (поняття і правова природа) // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 6.
98. Майданик Н. І. Цивільно-правове регулювання зобов’язань з гри та парі (порівняльний аналіз іноземного законодавства) // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 9.
99. Майданик Р. А. Договори, пов’язані з азартними іграми (цивільно-правові аспекти) // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 1.
100. Майданик Н. І. Договір розіграшу (цивільно-правова характеристика) // Бюлетень міністерства юстиції України. – 2006.– №3.
101. Малышев О биржевых фондовых сделках // Журнал гражданское и торговое право. – 1871. – № 3.
102. Муромцев С. А. Гражданское право Древнего Рима. – М.: Статут, 2003.– 685 с.
103. Марущенко Е. Киевлянин выиграл в тотализатор 15 тысяч долларов еще в мае поставив на то, что до конца года курс доллара упадет.– Факты.– 2001.– 15 декабря.
104. Маркс К., Энгельск Ф. // Соч. Т. 46. – Ч. I.
105. Мачнев Е. В. Развлекупки. Креатин в розничной торговле. – СПб.: Питер, 2005.
106. Мейер Д. И. Русское гражданское право (в 2 ч.). По исправленному и дополненному 8-му изд., 1902. Изд. 3-е, испр.: Статут, 2003. – 607 с.
107. Мейер Д. И. Русское гражданское право: Ч. 2. – М., 1997.
108. Милль Дж. Основы политической экономии. М.: Наука, 1980. – Т. 3.
109. Миронов И. В. Проблемы алеаторных правоотношений в российском праве: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – М., 1998.
110. Митюков К. Система римского гражданского права. – Киев, 1892.
111. Морандьер де ла Л. Жюллио. Гражданское право Франции. Т. 2. – М., 1960.
112. Мур А. Болезни нового века: компьютерная зависимость / Сегодня, 23 июня 2005.
113. Недопитанська Ю. Азартна гра – добровільний обман // Закон і порядок. – 2002. – № 158.
114. Неруш М. Ю. Игры и пари (гражданско-правовой и криминалистический аспекты): Дис. …канд. юрид. наук. – М., 2003. – 169 с.
115. О неигрании никому в большие азартные игры [Указ Правительствующего Сената] [Июля 21 дня 1762 года]. – ПСЗРИ. – Т. XVI. № 11877 // Законодательство Екатерины II. В двух томах. – Т. I. – М.: Юридическая литература. – 2000. – 1056 с.
116. Оганезов Н. Р. Правовое регулирование игорного бизнеса / Н. Р. Оганесов. – Ростов н/Д: Феникс. – 2005. – 315 с.
117. Ойгензихт В. А. Проблема риска в гражданском праве (часть вторая). – Душанбе, 1972.
118. Павленко Н. Гральний бізнес. – Х.: Фактор, 2001.
119. Павлюкова Т. Бизнес казино. Крупье. Серия «Учебный курс». Ростов н/Д: Феникс, 2000.
120. Панфилова А. П. Игротехнический менеджмент. Интерактивные технологии для обучения и организационного развития персонала: Учебное пособие. – СПб: ИВЭСЭП, «Знание», 2003. – 536 с.
121. Памятники римскому праву. Законы XII Таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М., 1997. – 343 с.
122. «Патриот» – выигрыш без риска потерять // Газета «По-киевски». – 2005. – 6 июня.
123. Підлісний Є. Азартне право // Український юрист. 2004. – № 4 (16). – С. 48–49.
124. Плюта И. Паспорт для бандита // Еженедельник 2000. – 2004. – № 18 (219).
125. Победоносцев К. П. Курс гражданского права: В трех томах. Том 3 / Под редакцией В. А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2003.
126. Победоносцев К. П. Курс гражданского права. Ч. III: Договорные обязательства. – СПб., 1896. – 341 с.
127. Підопригора О. А. Основи римського цивільного права / Навч. посіб. – К.: Вища школа. – 1990. – 260 с.
128. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. – М., 1998.
129. Покровский И. А. История римского права. – Пг., 1919.
130. Покровский И. А. Проблема расточительства // Сборник статей по гражданскому и торговому праву. Памяти профессора Габриэля Феликсовича Шершеневича. – М.: Статут. – 2005.
131. Полищук Н. 6,5 миллиона гривен нашлись на привозе // Газета «По-киевски». – 2005. – № 113 (347).
132. Петров Е. Ю. Обязательства с игры и пари // Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 4. – М.: Статут; Екатеринбург: Институт частного права, 2005.
133. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про лотереї та грошові розіграші», реєстр. № 2005 від 15 липня 2002 р.
134. Права, за якими судиться малоросійський народ, 1743 р. / Відп. ред. та автор передмови Ю. С. Шемшученко, упоряд. та автор нарису І. А. Вислобоков. – К., 1997. – 275 с.
135. Правила акції «Чистий прибуток» // Теленеделя. – 2005. – №19. – 19 травня.