ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ
сторінки
Вступ 3
Розділ 1. Розвиток інституту довічного утримання 9
1.1. Виникнення та становлення відносин по довічному утриманню
в Україні 9
1.2. Розвиток договору довічного утримання після 1963 року 23
1.3. Інститут довічного утримання в законодавстві інших держав 36
Розділ 2. Загальна характеристика договору довічного утримання
(догляду) 53
2.1. Поняття та юридична природа договору довічного утримання
(догляду) 53
2.2. Порядок укладення та елементи договору довічного утримання
(догляду) 64
2.3. Різновиди правовідносин по довічному утриманню (догляду) 77
Розділ 3. Сторони та зміст договору довічного утримання (догляду) 99
3.1. Характеристика учасників договору довічного утримання (догляду) 99
3.2. Зміст договору довічного утримання (догляду) 112
3.3. Забезпечення виконання договору довічного утримання
(догляду) та відповідальність за порушення його умов 126
Розділ 4. Припинення правовідносин по довічному утриманню
(догляду) 138
4.1. Загальна характеристика підстав припинення правовідносин
по довічному утриманню (догляду) та їх класифікація 138
4.2. Припинення відносин по довічному утриманню (догляду)
внаслідок недійсності правочину 150
4.3. Розірвання договору довічного утримання (догляду) 162
Висновки 173
Список використаних джерел 180

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Договір довічного утримання (догляду) має досить важливе значення у практичному житті. Здійснення цього правочину дозволяє, з одного боку, матеріально забезпечити існування відчужувача, а з іншого, – надає кращу можливість набувачу отримати у власність нерухоме чи цінне рухоме майно, так як оплатність в цьому випадку носить триваючий і алеаторний характер. Аналіз судової практики показує, що останнім часом збільшилась кількість спорів, пов’язаних з виконанням договору довічного утримання. Для вирішення цієї проблеми потрібно детально вивчити юридичну природу та сутність цього інституту.
Теоретичну базу дослідження, основу, на якій сформульовані висновки і пропозиції, викладені в дисертації, склали праці відомих українських вчених-цивілістів: Бару М.Й., Маслова В.Ф., Ландкофа С.Н., Гордона М.В., Підопригори О.А., Саніахметової Н.О., Луця В.В., Дзери І.О., Косміна Ю.П., Жигалкіна І.В., Мічуріна Є.О., а також роботи зарубіжних (насамперед, російських) авторів: Амфітєатрова Г.Н., Брауде І.Л., Рясенцева В.А., Дєсяткова В.М., Яковлєва В.Ф., Тархова В.А., Іоффе О.С., Єрошенко А.А., Кабалкіна А.Ю., Меєрзона С.І., Коняєва М.І., Круглова В.В., Бєлогорської Є.М., Маркової З.В., Лаасіка Е.Я., Кулагіної Є.В., Клєйн Н.І., Брагінського М.І. При написанні дисертації була проаналізована також інша численна вітчизняна і зарубіжна монографічна література та періодичні видання, які так чи інакше стосуються предмету дослідження.
Слід зазначити, що більша частина праць, в яких досліджуються проблеми інституту довічного утримання (догляду), були опубліковані до прийняття чинного Цивільного кодексу України, в зв’язку з чим окремі з викладених в них теоретичних положень вже застаріли та в певній мірі втратили свою актуальність.
Крім цього, численна література не вичерпує всього змісту даної проблеми. До того ж багато питань інституту довічного утримання (догляду), не дивлячись на всю їх значимість, не одержали в юридичній літературі достатньо повного і цілісного розгляду. У зв’язку з цим виникає необхідність у цілісному дослідженні сукупності питань, пов’язаних з правовідносинами по довічному утриманні (догляду).
Таким чином, саме вищенаведені обставини і обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та визначили його структуру.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з комплексною цільовою програмою “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867), а також темою науково дослідної програми “Удосконалення цивільно правового регулювання суспільних відносин в світлі нової Конституції України”, яка розробляється кафедрою цивільного права та процесу юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, протокол № 9 від 27.03.2001 року.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення проблем і особливостей правового регулювання інституту довічного утримання (догляду) та визначення й конкретизація його оптимальної конструкції.
Визначена мета наукового дослідження зумовила постановку і розв’язання таких завдань:
– систематизувати етапи історичного розвитку договору довічного утримання (догляду) в законодавстві України, а також дослідити регулювання даного правочину в правових системах інших країн;
– охарактеризувати юридичну природу договору довічного утримання (догляду) та його елементи (предмет, об’єкт, форму, строк і оцінку);
– висвітлити особливості регулювання окремих різновидів правовідносин по довічному утриманню (догляду);
– охарактеризувати коло учасників договору довічного утримання (догляду);
– розкрити зміст договору довічного утримання (догляду);
– дослідити питання забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду) та відповідальності за порушення його умов;
– розглянути питання припинення правовідносин по довічному утриманні (догляду);
– дослідити ефективність правового регулювання правовідносин по довічному утриманні (догляду);
– обґрунтувати необхідність вдосконалення інституту довічного утримання (догляду) та розробити відповідні пропозиції.
Об’єктом дослідження є правові відносини по довічному утриманні (догляду).
Предметом дослідження є система чинних в Україні нормативно правових актів, що стосуються інституту довічного утримання (догляду), вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, існуюча юридична практика.
Методологічну основу дисертації складають діалектико матеріалістичний, формально логічний, системно структурний, порівняльний та інші методи наукового пізнання.
Так, зокрема, діалектико матеріалістичний метод використовувався при дослідженні співвідношення предмета та об’єкта договору довічного утримання (догляду); при аналізі правовідносин, що виникають на підставі правочинів, які мають ознаки і договору довічного утримання (догляду), і інших договорів (підрозділи 2.2, 2.3). За допомогою формально логічного методу обґрунтовується потреба в уточненні дефініції договору довічного утримання (догляду); дано визначення сторін даного правочину; класифікуються види припинення правовідносин по довічному утриманні (догляду) (підрозділи 2.1, 3.1, 4.1). У процесі роботи над дисертацією використовувався і системно структурний метод, зокрема, при аналізі змісту договору довічного утримання (догляду) та відповідальності за порушення його умов (підрозділи 3.2, 3.3). Порівняльний метод застосовувався при аналізі праць вчених, присвячених розвитку договору довічного утримання до 1963 року та досліджень, спрямованих на юридичну кваліфікацію цього правочину (підрозділи 1.1, 2.1).
Наукова новизна одержаних результатів полягає, перш за все, в комплексному дослідженні інституту довічного утримання (догляду), з урахуванням сучасного законодавства. У ході написання дисертаційної роботи сформульовано ряд нових висновків, положень і рекомендацій, які, зокрема, полягають у наступному:
1. Вперше в цивільно правовій літературі встановлено етапи розвитку договору довічного утримання в Україні: виникнення (друга половина ХІХ століття); становлення (з кінця ХІХ століття до 1964 року); третій етап (з 1964 року до 2004 року) і четвертий етап (після 2004 року).
2. Удосконалено поняття договору довічного утримання (догляду) як правочину, за яким відчужувач передає набувачеві у власність нерухоме або будь яке рухоме майно, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
3. Встановлено можливість надання утримання та (або) догляду на підставі змішаних договорів, що містять елементи договору довічного утримання (догляду).
4. Зроблено висновок, що для майна, переданого за договором довічного утримання (догляду) кільком набувачам, доцільніше застосовувати режим спільної часткової власності, ніж спільної сумісної, для чого запропоновано внести відповідні зміни в статтю 746 Цивільного кодексу України.
5. Запропоновано поділити права та обов’язки сторін за договором довічного утримання (догляду) на такі групи: а) права відчужувача вимагати від набувача виконання його обов’язків і зустрічні обов’язки останнього з надання утримання та (або) догляду; б) можливості сторін щодо реалізації своєї поведінки (заміні майна, яке було передано набувачеві, зміні умов договору тощо); в) кредиторські обов’язки відчужувача.
6. Встановлено, що ситуацію, коли відчужувач відмовляється приймати належно запропоноване утримання та (або) догляд, слід розглядати як прострочення кредитора (відчужувача), в цьому випадку набувач не повинен притягатися до цивільно правової відповідальності.
7. Класифіковано підстави припинення договору довічного утримання (догляду) та поділено їх на такі групи: а) загальні підстави: ті, які виникають з волі учасників (виконання, передання відступного, домовленість сторін, прощення боргу); ті, які можуть виникати як з волі учасників, так і незалежно від їх волі (поєднання боржника і кредитора в одній особі, смерть фізичної особи набувача); ті, які не залежать від волі учасників (ліквідація юридичної особи набувача, неможливість виконання); б) спеціальні підстави: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої був укладений договір, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.
8. Зроблено висновок про доцільність розірвання договору довічного утримання (догляду) на вимогу відчужувача тільки у випадку суттєвого порушення набувачем своїх обов’язків, для чого пропонується внести відповідні зміни в статтю 755 Цивільного кодексу України.
9. Встановлено, що при вирішенні питання про можливість залишення за набувачем права власності на частину майна, було б доцільно враховувати не тільки тривалість часу, протягом якого набувач належно виконував свої обов’язки за договором, а й витрати, зроблені ним на утримання та (або) догляд відчужувача та майно, яке було передане за договором, для чого пропонується внести відповідні зміни в статтю 756 Цивільного кодексу України.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки та рекомендації, а також пропозиції, які в ній містяться, мають безпосередню практичну спрямованість і можуть бути використані:
а) у науково дослідній сфері – як підґрунтя для подальшого опрацювання та вирішення проблем, пов’язаних з інститутом довічного утримання (догляду);
б) у правотворчій сфері – при удосконаленні норм чинного законодавства, що регулюють договір довічного утримання (догляду);
в) у правозастосовчій сфері – як рекомендації для осіб, що уклали (бажають укласти) договір довічного утримання (догляду) задля уникнення можливих суперечностей та їх оптимального вирішення; а також у цивільному процесі при розгляді спорів, пов’язаних з договором довічного утримання (догляду);
г) у навчальному процесі – при викладанні курсу “Цивільне право” для одержання необхідних знань, їх розширенні та поглибленні, а також при підготовці навчальної та навчально методичної літератури.
Особистий внесок здобувача. Дослідження проведене автором самостійно, а використані при написанні дисертації роботи подаються з обов’язковим посиланням на них.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки, положення та рекомендації, які містяться у цій науковій роботі, доповідалися та обговорювалися на кафедрі цивільного права та процесу юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Окремі положення дисертаційного дослідження оприлюднені на таких конференціях:
– науково практична конференція “Новий Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (Івано Франківськ, 3 – 4 жовтня 2002 року);
– регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано Франківськ, 18 квітня 2003 року);
– науково теоретична конференція “Методологія приватного права” (Київ, 30 травня 2003 року);
– регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано Франківськ, 16 квітня 2004 року);
Публікації. Основні результати дослідження викладені автором в шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України та в чотирьох збірниках за матеріалами наукових конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Питання пов’язані з інститутом довічного утримання (догляду) досить часто розглядаються в науковій літературі. Однак, в Україні недостатньо комплексних монографічних досліджень з даної проблеми. Необхідність ґрунтовної теоретичної розробки вищезгаданих питань набула особливої актуальності після прийняття Верховною Радою України нового Цивільного кодексу України, в якому багато норм присвячених договору довічного утримання (догляду) було суттєво змінені, в зв’язку з чим виникла потреба в перегляді багатьох теоретичних положень.
2. Правовідносини з довічного утримання почали зароджуватись в Західній Україні приблизно в 50 х – 60 х роках ХІХ століття, а в російській частині України – в 70 х – 80 х роках ХІХ століття. Такий висновок ґрунтується на згадках про існування подібних правовідносин в тогочасній юридичній літературі та на появі в той час належних соціально економічних передумов.
3. Розвиток інституту довічного утримання (догляду) в Україні проходив у чотири етапи. На першому етапі, який для договору довічного утримання тривав приблизно з 50 х – 60 х років ХІХ століття – до 70 х років ХІХ століття для австрійської частини України, і з 70 х – 80 х років ХІХ століття – до 90 х років ХІХ століття для російської частини України, даний правочин ще не склався в певний договірний тип, і тому не зачіпався законодавством, щоб не затримувати свободи його розвитку, проте він був обов’язковим в кожному конкретному випадку для осіб, що його уклали. На другому етапі, який для договорів довічного утримання тривав аж до 1963 року, відбувається становлення даного інституту. В цей період вищезгадані договори вже складаються в певний тип, хоча законодавство і не надає їм ще місця у своїй системі. Юридична сила подібних договорів була не меншою сили договорів врегульованих законом. Слід зазначити, що становлення договору довічного утримання (догляду) в Україні проходило в 2 періоди. Перший період закінчується в 1917 році, а другий тривав до 1964 року (вступу в силу Цивільного кодексу УРСР). В цей час продовжується формування вищезгаданого правочину, його дослідженням займаються все більше вчених. На період з 1964 до 2003 року припадає третій етап розвитку інституту довічного утримання, який характеризується остаточним закріпленням даного договору в законодавстві та його детальним аналізом в наукових працях. Вищезгаданий етап можна поділити на два періоди. Перший період, який тривав з 1964 року до початку 90 х років ХХ століття визначається стабільністю інституту довічного утримання та детальним дослідженням тогочасного законодавства. Протягом другого періоду (початок 90 х років ХХ століття – 2003 рік) відбуваються суттєві зміни в законодавстві, які в деякій мірі зачепили і договір довічного утримання; в науковій літературі обґрунтовується потреба прийняття нового Цивільного кодексу України і врегулювання цього правочину на якісно нових основах. 16 січня 2003 року був прийнятий новий Цивільний кодекс України, який вступив у дію 1 січня 2004 року. З цього часу починається четвертий етап розвитку інституту довічного утримання.
4. Договір довічного утримання є досить поширеним в інших країнах. Аналізуючи чинне законодавство зарубіжних держав, можна виділити два типи ставлення до нього. По перше, законодавство ряду країн не виділяє окремо договір довічного утримання, проте, він укладається на практиці. Ці держави можна поділити на дві групи. В першу групу входять країни, в цивільних кодексах яких не згадується інститут довічного утримання, передбачається тільки довічна рента в грошовій формі (Франція, Іспанія, Австрія, Китай, Філіппіни). До другої групи належать країни, в законодавстві яких зазначається, що рента може виплачуватися як в грошовій формі, так і в натуральній (Німеччина, Італія, Квебек, Вірменія, Азербайджан). По друге, це держави, в нормативно правових актах яких договір довічного утримання виділяється в самостійний договірний тип (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Грузія, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан, Швейцарія, Японія, Угорщина, Польща, Латвія, Естонія). До цих країн належить і Україна.
5. Враховуючи тісний зв’язок договорів ренти та довічного утримання (догляду), який ґрунтується на тому, що вони опосередковують близькі за юридичною природою відносини та структуру Цивільного кодексу України, в якому подібні правочини входять в одну главу, в дисертації пропонується включити їх в єдину главу, параграф 1 якої присвячувався б ренті, а параграф 2 – довічному утриманню (догляду).
6. В дисертації обґрунтовується потреба змінити статтю 744 (поняття договору довічного утримання (догляду)) Цивільного кодексу України та викласти її наступним чином:
Стаття 744. Поняття договору довічного утримання (догляду).
1. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність нерухоме або рухоме майно, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Така дефініція договору довічного утримання (догляду), на думку автора, усуне більшість можливих спірних питань.
7. На основі аналізу норми, яка дає поняття договору довічного утримання (догляду) можна зробити висновок, що більш ґрунтовною є позиція вчених, які вважають, даний правочин реальним, одностороннім, оплатним і алеаторним.
8. Порядок укладення договору довічного утримання (догляду) складається з трьох стадій: оферта, акцепт і передача відчужувачем майна у власність набувачеві. Якщо для договору довічного утримання (догляду) вимагається тільки нотаріальне посвідчення, то передача майна збігається у часі з нотаріальним посвідченням. У випадку, коли цей договір потребує також і державної реєстрації передача відбувається у момент державної реєстрації договору, датою якої вважається дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру правочинів. Таким чином, якщо цей правочин потребує тільки нотаріального посвідчення, то право власності на відчужене майно виникає у набувача в момент такого посвідчення; коли ж вимагається також і державна реєстрація, то право власності у набувача виникає з моменту внесення відповідного запису до Державного реєстру правочинів.
9. Пропонується внести зміни в статтю 751 (грошова оцінка матеріального забезпечення відчужувача) Цивільного кодексу України та викласти її в наступній редакції:
Стаття 751. Грошова оцінка відчужуваного майна та матеріального забезпечення.
1. У договорі довічного утримання (догляду) повинна бути зазначена оцінка відчужуваного майна, що визначається за згодою сторін.
2. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.
10. В дисертації обґрунтовується можливість виникнення на практиці змішаних договорів утримання, які містять як елементи договору довічного утримання (догляду), так і інших договірних типів. До відносин сторін, що виникають за подібними зобов’язаннями застосовуватимуться у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
11. Пропонується з метою кращого врегулювання питання множинності осіб в договорі довічного утримання (догляду) внести зміни в частину 3 статтю 746 (сторони в договорі довічного утримання (догляду)) Цивільного кодексу України і викласти її в наступній редакції:
3. Якщо набувачами є кілька фізичних або юридичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної часткової власності, а їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним.
12. В дисертації обґрунтовується потреба уточнення статті 752 (заміна набувача за договором довічного утримання (догляду)) Цивільного кодексу України та її викладення в наступним чином:
Стаття 752. Заміна набувача за договором довічного утримання (догляду).
1. У разі неможливості подальшого виконання фізичною чи юридичною особою обов’язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов’язки набувача та майно, відчужене за договором довічного утримання (догляду), можуть бути передані за згодою відчужувача іншій особі.
2. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов’язків набувача та майна, відчуженого за договором довічного утримання (догляду), іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.
13. З метою усунення можливих суперечностей на практиці доцільно дещо змінити частину 1 статті 758 (правові наслідки припинення юридичної особи набувача) Цивільного кодексу України:
1. У разі припинення юридичної особи набувача з визначенням правонаступників, обов’язки за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих правонаступників, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.
14. Пропонується оптимізувати зміст статті 750 (обов’язок набувача забезпечити відчужувала житлом) Цивільного кодексу України і викласти її в наступній редакції:
Стаття 750. Обов’язок набувача забезпечити відчужувача житлом
1. Набувач може бути зобов’язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі).
У цьому разі у договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати.
15. В дисертації зазначається, що при вирішенні питання про відповідальність набувача повинні враховуватись і загальні норми про виконання зобов’язань, тому ситуацію, коли набувач не може належно виконувати свої обов’язки з вини відчужувача, слід розглядати як прострочення кредитора (відчужувача). В таких випадках набувач не повинен притягатися до цивільно правової відповідальності.
16. На основі аналізу норм, що регулюють питання припинення договору довічного утримання (догляду), з метою повного захисту прав набувача від зловживань з боку відчужувача, обґрунтовується пропозиція про зміну статей 755 (припинення договору довічного утримання (догляду)) та 756 (правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду)) Цивільного кодексу України та викладення їх в наступній редакції:
Стаття 755. Припинення договору довічного утримання (догляду).
1. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:
1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі суттєвого порушення набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини;
2) на вимогу набувача.
2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
Стаття 756. Правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду).
1. У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв’язку з суттєвим порушенням набувачем обов’язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.
У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.
2. У разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором, витрат, зроблених набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача та майна, яке було передане за договором.
17. Висновки, рекомендації, а також пропозиції, які містяться в дисертації, мають безпосередню практичну спрямованість і можуть бути використані: а) у науково дослідній сфері – як підґрунтя для подальшого опрацювання та вирішення проблем, пов’язаних з інститутом довічного утримання (догляду); б) у правотворчій сфері – при удосконаленні норм чинного законодавства, що регулюють договір довічного утримання (догляду); в) у правозастосовчій сфері – як рекомендації для осіб, що уклали (бажають укласти) договір довічного утримання (догляду) задля уникнення можливих суперечностей та їх оптимального вирішення; а також у цивільному процесі при розгляді спорів, пов’язаних з договором довічного утримання (догляду); г) у навчальному процесі – при викладанні курсу “Цивільне право” для одержання необхідних знань, їх розширенні і поглибленні, а також при підготовці навчальної літератури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Общее гражданское уложение Австрийской империи 1811 года: Переводъ Вербловскаго Г. – Санкт Петербургъ: Изданіе Редакціонной Коммиссіи по составленію Гражданскаго Уложенія. Типографія правительствующаго Сената, 1884. – 542 с.
2. Великорода О.М. Виникнення договору довічного утримання в Україні. // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні. Матеріали Регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано Франківськ, 19 квітня 2003 року). – Івано Франківськ: Плай, 2003. – 283 с.
3. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Первая часть: вотчинные права (по изданию 1896 года). – М.: Статут, 2002. – 800 с.
4. Шершневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 года). – М.: СПАРК, 1995. – 556 с.
5. Анненков К.Н. Система русскаго гражданскаго права. Томъ IV: Отдъльныя обязательства. – 2 е изданіе съ предметнымъ и постатейнымъ указателями. – Санкт Петербургъ, 1912. – 655 с.
6. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: договоры о передаче имущества. – М.: Статут, 2000. – 800 с.
7. Гражданское Уложеніе. Книга пятая. Обязательства. Проектъ Высочайше учрежденной Редакціонной Коммисіи по составленію Гражданскаго Уложенія. – Санкт Петербургъ: Государственная Типографія, 1899. – 222 с.
8. Нотаріат УРСР. Збірка законодавчих актів і відомчих матеріалів по нотаріату, чинних на 1 травня 1938 року. / Укладачі Каплан А.Д., Данішевський А.В. – К.: Радянське будівництво і право, 1938. – 259 с.
9. Нотаріат УРСР. Збірник законодавчих актів і відомчих матеріалів по нотаріату, чинних на 1 серпня 1946 року. / Укладачі Каплан А.Д., Глазшгейн Ф.А. – К.: Київська правда, 1946. – 119 с.
10. Бару М.И. Договорное обязательство о содержании. // Ученые записки. Выпуск III. – Харьков: Издание Харьковского юридического института имени Л.М. Кагановича, 1948. – 196 с.
11. Маслов В.Ф. Договоры с условием пожизненного содержания. // Советское государство и право. – № 5, 1954.
12. Судебная практика Верховного Суда СССР, 1948 год. Выпуск IV. / Составитель Голяков И.Т. – М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1948. – 31 с.
13. Халфина Р.О. Значение и сущность договора в советском социалистическом гражданском праве. – М.: Издательство Академии Наук СССР, 1954. – 239 с.
14. Великорода О.М. Становлення інституту довічного утримання. // Право України. – № 12, 2003.
15. Гражданский кодекс РСФСР. Официальный текст с изменениями на январь 1956 года и с приложением постатейно систематизированых материалов. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1956. – 271 с.
16. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. – 2 ге видання. – К.: Радянська школа, 1948. – 424 с.
17. Брауде И.Л. Право на строение и сделки по строениям по советскому праву. – 2 е издание, пересмотренное и дополненное. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1954. – 143 с.
18. Амфитеатров Г.Н. О праве личной собственности. // Социалистическая законность. – № 8, 1945.
19. Рясенцев В.А. Договор об отчуждении имущества на условии пожизненного пользования. // Социалистическая законность. – № 1 – 2, 1945.
20. Советское гражданское право. Том 2. / Под редакцией Орловского П.Е. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1961. – 532 с.
21. Граве К.А., Пергамент А.И., Мальцман Т.Б. Гражданское право. Книга 4. – 2 е издание, исправленное. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. – 262 с.
22. Антимонов Б.С., Брауде И.Л., Граве К.А. и другие. Курс советского гражданского права. Отдельные виды обязательств. – М.: Госюриздат, 1954. – 360 с.
23. Законодательство о нотариате (сборник официальных материалов). / Составитель Рыхлов И.А. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. – 404 с.
24. Кабалкин А.Ю. Договоры об отчуждении имущества с условием пожизненного содержания. // Социалистическая законность. – № 1, 1965.
25. Цивільний кодекс Української РСР в редакції від 18 липня 1963. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – Ст. 463.
26. Гражданский кодекс Грузинской ССР. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 января 1985 года. – Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1985. – 460 с.
27. Гражданский кодекс Белорусской ССР; Гражданско процессуальный кодекс Белорусской ССР. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 мая 1985 года. – Минск: Беларусь, 1985. – 320 с.
28. Гражданский кодекс Молдавской ССР. Официальный текст. – Кишинев: Партийное издательство ЦК КП Молдавии, 1965. – 248 с.
29. Гражданский кодекс Туркменской ССР. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 января 1989 года. – Ашгабат: Туркменистан, 1989. – 558 с.
30. Гражданский кодекс Азербайджанской ССР. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 января 1976 года. – Баку: Азербайджанское государственное издательство, 1976. – 203 с.
31. Гражданский кодекс Армянской Советской Социалистической Республики. Официальный текст. – Ереван: Айастан, 1964. – 295 с.
32. Гражданский кодекс Казахской ССР. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 января 1984 года. – Алма Ата: Казахстан, 1984. – 253 с.
33. Гражданский кодекс Киргизской ССР. Официальный текст. – Фрунзе: Кыргызстан басмасы, 1964. – 430 с.
34. Гражданский кодекс Узбекской Советской Социалистической Республики. Официальный текст. – Ташкент: Государственное издательство Узбекской ССР, 1963. – 243 с.
35. Гражданский кодекс Эстонской ССР. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 августа 1988 года. – Таллин: Ээсти Раамат, 1988. – 375 с.
36. Гражданский кодекс Латвийской Советской Социалистической Республики. Официальный текст с приложением постатейно систематизированых материалов. – Рига: Авотс, 1988. – 633 с.
37. Гражданский кодекс Таджикской ССР. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 января 1975 года. – Душанбе: Ирфон, 1975. – 255 с.
38. Гражданский кодекс Литовской Советской Социалистической Республики. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 декабря 1972 года и с приложением постатейно систематизированых материалов. – Вильнюс: Минтис, 1973. – 623 с.
39. Гражданский кодекс РСФСР. Официальный текст с постатейными материалами. – М.: Юридическая литература, 1990. – 512 с.
40. Советское гражданское право. Часть II. – 2 е издание, переработанное и дополненное. / Под редакцией Маслова В.Ф., Пушкина А.А. – К.: Вища школа, 1983. – 503 с.
41. Судебная практика в советской правовой системе. / Под редакцией Братуся С.Н. – М.: Юридическая литература, 1975. – 328 с.
42. Гордон М.В. Радянське цивільне право. Частина 2. – 2 ге видання. – Харків: Видавництво Харківського університету, 1966. – 315 с.
43. Гражданское право. Том II. / Под редакцией Орловского П.Е., Корнеева С.М. – М.: Юридическая литература, 1970. – 576 с.
44. Тархов В.А. Советское гражданское право. Часть 2. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1979. – 232 с.
45. Советское гражданское право. Часть 2. – 2 е издание, исправленное и дополненное. / Под редакцией Смирнова В.Т., Толстого Ю.К., Юрченко А.К. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1982. – 432 с.
46. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навчальний посібник. / За редакцією Дзери О.В. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
47. Советское гражданское право. Учебник. Часть II. – 3 е издание, переработанное и дополненное. / Под редакцией Рясенцева В.А. – М.: Юридическая литература, 1987. – 576 с.
48. Белогорская Е.М., Маркова З.В. Некоторые вопросы договора пожизненного содержания. // Проблемы советского государства и права. Актуальные проблемы советского права. Выпуск 6. Иркутск, 1973. – 231 с.
49. Ерошенко А.А. Правовое регулирование отношений пожизненного содержания. // Советская юстиция. – № 6, 1970.
50. Коняев Н., Круглов В. Договор купли продажи с условием пожизненного содержания. // Советская юстиция. – № 6, 1974.
51. Нотариальная практика. // Советская юстиция. – № 5, 1976.
52. Нотариальная практика. // Советская юстиция. – № 22, 1963.
53. Советское гражданское право. Учебник. Том 2. / Под редакцией Грибанова В.П., Корнеева С.М. – М.: Юридическая литература, 1980. – 512 с.
54. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
55. Гражданский кодекс РСФСР. Учебно практическое пособие. Часть II. // Под редакцией Красавчикова О.А., Кириллова М.Я., Петрищева Г.И., Якушева В.С. – Свердловск: Средне Уральское книжное издательство, 1965. – 555 с.
56. Лаасик Э.Я. Советское гражданское право. Часть особенная. – Таллин: Валгус, 1980. – 572 с.
57. Закон Української РСР “Про державний нотаріат” в редакції від 25 грудня 1974 року. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1975. – № 1. – Ст. 4.
58. Меерзон С. Купля продажа жилого дома с условием пожизненного содержания продавца. // Советская юстиция. – № 14, 1971.
59. Закон України “Про власність” в редакції від 7 лютого 1991 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
60. Цивільний кодекс України (науково практичний коментар). / За редакцією Харитинова Є.О. – Харків: Одіссей, 2000. – 800 с.
61. Проект Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 року. // Українське право (Спецвипуск). – № 2, 1996.
62. Космін Ю. Договір довічного утримання. // Право України. – № 2, 2000.
63. Цивільне право України. Підручник. Книга 2. / За редакцією Дзери О.В., Кузнєцової Н.С. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 784 с.
64. Постанова Президії Київського міського суду від 10 квітня 2000 року, за протестом заступника Голови Верховного Суду України на рішення Старокиївського районного суду міста Києва від 30 вересня 1999 року та на ухвалу судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 8 грудня 1999 року. // http://www.rada.kiev.ua.
65. Римское частное право. Учебник. / Под редакцией Новицкого И.Б., Перетерского И.С. – М.: Юриспруденция, 2000. – 448 с.
66. Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов. / Под редакцией Нерсесянца В.С. – М.: ИНФРА М НОРМА, 1996. – 704 с.
67. Гражданское и торговое право капиталистических стран. Учебник. Часть I. / Под редакцией Нарышкиной Р.Л. – М.: Международные отношения, 1983. – 288 с.
68. Гражданское Уложеніе Цюрихскаго Кантона: Переводъ Гедримовича П.А., Гептнера Ю.Р. – Санкт Петербургъ: Изданіе Редакціонной Коммиссіи по составленію Гражданскаго Уложенія, 1887. – 478 с.
69. Саксонское Гражданское Уложеніе: Переводъ Гольмстена А.Х., Лыкошина А.И., Рихтера А.К. – Санкт Петербургъ: Государственная Типографія, 1885. – 909 с.
70. Гражданское уложеніе Италіянскаго королевства и русскіе гражданскіе законы. Часть первая. // Опытъ сравнительнаго изученія системы законодательствъ Заруднаго С. – Санкт Петербургъ, 1869. – 538 с.
71. Жюллио де ла Морандьер. Л. Гражданское право Франции. Том 3: Перевод и вступительная статья Флейшиц Е.А. – М.: Издательство иностранной литературы, 1961. – 748 с.
72. Соde civil français. // http://www.rabenou.org.
73. Cydigo civil español. // http://civil.udg.es.
74. Allgemeines Bürgerliches Gesetzbuch. // http:// www.justline.at.
75. Civil code of the Philippines. // http://www.chanrobles.com.
76. Гражданский кодекс Китайской Республики: Перевод Ван Цзен жуня. – М.: Международная книга, 1948. – 327 с.
77. Bürgerliches Gesetzbuch. // http://www.redmark.de.
78. Codice civile italiano. // http://www.jus.unitn.it.
79. Civil code of Quebec. // http://www.lexum.umontreal.ca.
80. Гражданский кодекс Армении. // http://cld.privatelaw.ru.
81. Великорода О.М. Інститут довічного утримання в законодавстві країн СНД. // Підприємництво, господарство і право. – № 2, 2004.
82. Гражданский кодекс Азербайджана. // http://cld.privatelaw.ru.
83. Крашенинников П.В. Российское жилищное законодательство. Учебное и практическое пособие с приложением основных законодательных актов. – М.: НОРМА, 1996. – 272 с.
84. Гражданское право. Учебник. Часть II. / Под редакцией Сергеева А.П., Толстого Ю.К. – М.: Проспект, 1997. – 784 с.
85. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. С алфавитно предметным указателем. Официальный текст по состоянию на 15 февраля 1998 года. – М.: НОРМА ИНФРА М, 1998. – 560 с.
86. Кучер Н. Продали дедушку вместе с квартирой. // Социальная защита. – № 11, 2000.
87. Гражданский кодекс Киргизстана. // http://cld.privatelaw.ru.
88. Гражданский кодекс Беларуси. // http://www.levonevski.net.
89. Гражданский кодекс Казахстана. // http://pavlodar.com.
90. Гражданский кодекс Таджикистана. // http://cld.privatelaw.ru.
91. Гражданский кодекс Узбекистана. // http://cld.privatelaw.ru.
92. Гражданский кодекс Молдовы. // http://www.parliament.md.
93. Гражданский кодекс Грузии. // http://cld.privatelaw.ru.
94. Гражданский кодекс Туркменистана. // http://cld.privatelaw.ru.
95. Швейцарский обязательственный закон (30 марта 1911 г.): Перевод Гиппиуса А. – М.: Ранион, 1930. – 226 с.
96. Schweizerisches Zivilgesetzbuch. // http://www.admin.ch.
97. Kodeks cywilny Polskiej. // http://bap psp.lex.pl.
98. Гражданский кодекс Венгерской Народной Республики: Перевод Тибора Реваи. – Будапешт: Корвина, 1960. – 210 с.
99. Гражданский закон Латвии. // http://cld.privatelaw.ru.
100. Law of obligations Act of Estonia. // http://www.legaltext.ee.
101. Сакаэ Вагацума, Тору Ариидзуми. Гражданское право Японии. Книга 2: Перевод Батуренко В.В. / Под редакцией и со вступительной статьей Халфиной Р.О. – М.: Прогресс, 1983. – 334 с.
102. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
103. Цивільне право України: Підручник. Книга 2. / За редакцією Дзери О.В., Кузнєцової Н.С. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 640 с.
104. Цивільний кодекс України в редакції від 16 січня 2003 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40 – 44. – Ст. 356.
105. Великорода О.М. Предмет і об’єкт договору довічного утримання (догляду). // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Випуск ХІ, 2003.
106. Советское гражданское право. Учебник. Том 2. – 3 е издание, исправленное и дополненное. / Под редакцией Красавчикова О.А. – М.: Высшая школа, 1985. – 544 с.
107. Великорода О.М. Юридична кваліфікація договору довічного утримання (догляду). // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Випуск ХІІ, 2004.
108. Гражданское право Украины. Часть II. Учебное пособие. / Под редакцией Слипченко С.А., Кройтора В.А. – Харьков: Эспада, 2000. – 399 с.
109. Цивільне право України. Підручник. Книга 1. / За редакцією Дзери О.В., Кузнєцової Н.С. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864 с.
110. Жюллио де ла Морандьер. Л. Гражданское право Франции. Том 2: Перевод и вступительная статья Флейшиц Е.А. – М.: Издательство иностранной литературы, 1960. – 728 с.
111. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство. Учебное пособие. – К.: А.С.К., 2001. – 832 с.
112. Советское гражданское право. / Под редакцией Садикова О.Н. – М.: Юридическая литература, 1983. – 464 с.
113. Цыбуленко З. Рента и пожизненное содержание с иждивением. // Российская юстиция. – № 6, 1997.
114. Закон України “Про нотаріат” в редакції від 2 вересня 1993 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
115. Мічурін Є.О., Сліпченко С.О., Соболєв О.В. Житлове право України. – Харків: Еспада, 2001. – 318 с.
116. Великорода О.М. Порядок укладення договору довічного утримання (догляду). // Методологія приватного права. Збірник наукових праць за матеріалами науково теоретичної конференції (м. Київ, 30 травня 2003 року). – К.: Юрінком Інтер, 2003. –480 с.
117. Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року. // Офіційний Вісник України. – 2004. – № 21. – Ст. 1420.
118. Цивільний кодекс Української РСР. Науково практичний коментарій. / За редакцією Якименка О.Н., Бару М.Й., Гордона М.В. – К.: Видавництво політичної літератури України, 1971. – 542 с.
119. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року зі змінами і доповненнями. // Офіційний Вісник України. – 2004. – № 10. – Ст. 639.
120. Закон України “Про заставу” в редакції від 2 жовтня 1992 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.
121. Декрет Кабінету Міністрів України “Про державне мито” в редакції від 21 січня 1993 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 113.
122. Сімейний кодекс України в редакції від 10 січня 2002 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №№ 21 – 22. – Ст. 135.
123. Типове Положення про будинок інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 року. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 5. – Ст. 212.
124. Типове Положення про дитячий будинок інтернат, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 року. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 5. – Ст. 212.
125. Типове Положення про психоневрологічний інтернат, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 року. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 5. – Ст. 212.
126. Закон України “Про соціальні послуги” в редакції від 19 червня 2003 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 45. – Ст. 358.
127. Земельний кодекс України в редакції від 25 жовтня 2001 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №№ 3 – 4. – Ст. 27.
128. Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” в редакції від 1 липня 2004 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 51. – Ст. 553.
129. Закон України “Про дорожній рух” в редакції від 30 червня 1993 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 31. – Ст. 338.
130. Нотаріат в Україні. Навчальний посібник. / За редакцією Радзієвської Л.К. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 528 с.
131. Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів і мотоколясок, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року, зі змінами і доповненнями. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 36. – Ст. 1327.
132. Кодекс торговельного мореплавства України в редакції від 9 грудня 1994 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47 – Ст. 349.
133. Постанова Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” в редакції від 17 червня 1992 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 35. – Ст. 517.
134. Великорода О.М. Змішані договори з елементами довічного утримання (догляду). // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні. Матеріали Регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано Франківськ, 16 квітня 2004 року). – Івано Франківськ: Плай, 2004. – 172 с.
135. Цивільне право України. Підручник. Частина 2. / За редакцією Бобрової Д.В., Дзери О.В., Кузнєцової Н.С., Підопригори О.А. – К.: Вентурі, 1997. – 480 с.
136. Туровський В. Договори довічного утримання: практика і чинне законодавство. // Юридичний вісник України. – 2000. – 28 грудня 2000 року – 3 січня 2001 року.
137. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 560 с.
138. Кам’янський А. Договір довічного утримання. // Податкове планування. – № 7, 2002.
139. Великорода О.М. Структура прав та обов’язків сторін договору довічного утримання (догляду). // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Випуск ХІV, 2004.
140. Житлове законодавство України. / Укладачі Галянтич М.К., Коваленко Г.І. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 448 с.
141. Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року, зі змінами і доповненнями. // Голос України. – № 199. – 17 жовтня, 1992.
142. Закон України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”. // Урядовий кур’єр. – №№ 250 – 251. – 30 грудня, 2005.
143. Жигалкин И. О праве собственности по договору пожизненного содержания. // Підприємництво, господарство і право. – № 12, 2001.
144. Ефимов С. Кто является собственником по договору пожизненного содержания? // Бизнес. Бухгалтерия. – № 8, 2000.
145. Закон України “Про страхування” в редакції від 7 березня 1996 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 18. – Ст. 78.
146. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1955. – 227 с.
147. Подгруша В. Комментируем закон: рента и пожизненное содержание с иждивением. // Юстиция Беларуси. – № 2, 2001.
148. Великорода О.М. Припинення договору довічного утримання. // Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України. Матеріали науково практичної конференції (м. Івано Франківськ, 3 – 4 жовтня 2002 року). – Івано Франківськ: Обласна друкарня, 2002. – 280 с.
149. Цивільний процесуальний кодекс України в редакції від 18 березня 2004 року зі змінами і доповненнями. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №№ 40 – 42. – Ст. 492.
150. Петров Д. Долгий путь к дому. // Независимая газета. – 26 июня, 2001.
151. Бюллетень Верховного Суда СССР. – № 4, 1970.
152. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” в редакції від 28 квітня 1978 року зі змінами і доповненнями. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – № 5, 2004.
153. Договір довічного утримання № ЗД 588. Архів першої Івано Франківської державної нотаріальної контори за 1993 рік.
154. Бабіров Ю. Як не втратити своє житло? // Дзеркало тижня. – 6 – 12 липня, 2002.
155. Великорода О.М. Розірвання договору довічного утримання. // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Випуск Х, 2002.
156. Справа № 2 2258/99. Архів Івано Франківського міського суду за 1999 рік.
157. Справа № 2 8430/01. Архів Івано Франківського міського суду за 2001 рік.
158. Договір довічного утримання № ИД 216. Архів першої Івано Франківської державної нотаріальної контори за 1998 рік.
159. Справа № 2 4598. Архів Івано Франківського міського суду за 2001 рік.
160. Пахомов А. Купля продажа с условием пожизненного содержания. // Закон. – № 7, 1998.
161. Ухвала судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 10 жовтня 2001 року, за протестом заступника Голови Верховного Суду України на постанову президії Київського міського суду від 27 листопада 2000 року. // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 2.
162. Постановление Президиума Верховного Суда Российской Федерации о расторжении договора купли продажи квартиры с условием пожизненного содержания, от 10 января 2001 года. // http://businesspravo.ru.
163. Договір довічного утримання № ЗД 854. Архів першої Івано Франківської державної нотаріальної контори за 1994 рік.
164. Договір довічного утримання № ЗД 1153. Архів першої Івано Франківської державної нотаріальної контори за 1993 рік.