ДЕРЖАВНІ ЦІННІ ПАПЕРИ ЯК ОБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………..........…………...…....3

РОЗДІЛ 1. Правова природа державних цінних паперів…..............….. 12
Підрозділ 1.1. Генеза державних цінних паперів………………………...... 12
Підрозділ 1.2. Поняття та ознаки державних цінних паперів..…..39
Підрозділ 1.3. Класифікація державних цінних паперів……………...…...61
Висновок .....................………………………………………………………..87

РОЗДІЛ 2. Характеристика окремих видів державних цінних паперів..94
Підрозділ 2.1. Боргові державні цінні папери……….………………....…..94
Підрозділ 2.2. Приватизаційні цінні папери ………………………….......125
Висновок ....................……………………………………………………….146

РОЗДІЛ 3. Державні цінні папери у цивільному обороті..........................150
Підрозділ 3.І. Специфіка емісії державних цінних паперів……………....150
Підрозділ 3.2. Договори у сфері обігу державних цінних паперів…....….163
Підрозділ 3.3. Міри захисту прав, посвідчених державними цінними паперами………………….…………………………………………………..176
Висновок ....................………………………………………………..194

ВИСНОВКИ...............................................................................201

Список використаних джерел...................................................212

ВСТУП
Актуальність теми. Положення прийнятого 16 січня 2003 року Цивільного кодексу України як основного акту кодифікації приватного права визначили основні напрямки подальших досліджень особливостей регламентації майнових і особистих немайнових відносин. У сучасних умовах особливого значення набуває розгляд специфіки правового регулювання відносин, що виникають з приводу окремих різновидів цінних паперів, визначеної як положеннями ЦК України, так і інших актів цивільного законодавства України. У зв’язку з цим як досить актуальна постає проблема визначення особливостей державних цінних паперів як об’єктів цивільних прав. Незважаючи на те, що їх емітентом є держава як публічно-правове утворення, що приймає участь у цивільних відносинах в особі відповідних державних органів, відносини, пов’язані з їх випуском та обігом, підлягають приватноправовій регламентації. Аналіз надбання цивілістичної доктрини у цій царині свідчить про недостатність дослідження специфіки їх правової природи та особливостей участі у цивільному обороті.
Інституціоналізація положень про державні цінні папери обумовлена необхідністю створення правового підґрунтя для залучення грошових коштів для вирішення загальнодержавних потреб. Саме тому переважна більшість емітованих державою цінних паперів відносяться до боргової групи. Необхідність забезпечення кредитно-фінансової системи України позиковими коштами, що забезпечують задоволення загальнодержавних потреб, обумовили необхідність широкого використання державних цінних паперів у цивільному обороті України. Відсутність ґрунтовних досліджень їхньої правової природи і особливостей участі у цивільному обороті у сучасних умовах не дозволяє у повній мірі забезпечити їх врахування у ході забезпечення ефективності регламентації відносин, пов'язаних з випуском та обігом державних цінних паперів. Необхідність визначення специфіки правової природи державних цінних паперів, дослідження механізмів їх випуску та обігу і обґрунтування на цій підставі шляхів подальшого вдосконалення правового регулювання відносин, що виникають стосовно них, обумовлює актуальність тими дисертаційного дослідження.
Теоретичною основою дослідження та зроблених у дисертації висновків є праці видатних вчених-правників України та інших країн, присвячені цивілістичній проблематиці, зокрема аналізу особливостей правового регулювання відносин, що виникають у сфері випуску та обігу цінних паперів. Основні положення дисертації ґрунтуються на дослідженнях українських та російських цивілістів А.А. Агаркова, І.А. Безклубого, В.А. Бєлова, С.М. Бервено, В.І. Борисової, В.І. Вишневського, В.І. Гостюка, Н.С. Кузнєцової, С.М. Ландкофа, Ю.М. Мороза, Д.В. Мурзіна, І.Р. Назарчука, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.І. Труби, П.П. Цитовича, Я.М. Шевченко, В.Л. Яроцького та ін.
Емпіричну основу дослідження складають положення ЦК України, актів поточного цивільного законодавства України про цінні папери та інших нормативно-правових актів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до цільової комплексної програми Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого “Основні проблеми здійснення й захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” № 0186.0.070867.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному дослідженні специфіки державних цінних паперів як об’єктів цивільних прав.
Основні завдання дисертаційного дослідження визначаються його теоретико-прикладним характером і включають:
1) проведення аналізу передумов виникнення й розвитку державних цінних паперів, визначення тенденцій правового регулювання відносин, що виникають у царині їх випуску та обігу;
2) аналіз особливостей випуску та обігу державних цінних паперів як одного із проявів участі держави у цивільних відносинах;
3) подальше обґрунтування основних теоретичних проблем, що не одержали достатнього висвітлення у цивілістичній літературі стосовно характеристики правової природи і специфіки участі державних цінних паперів у цивільному обороті;
4) розподіл емітованих державою цінних паперів на окремі групи;
5) здійснення дослідження положень актів чинного цивільного законодавства України з метою виявлення прогалин у ньому і формування науково обґрунтованих пропозицій щодо його подальшого вдосконалення.
Об’єктом дисертаційного дослідження є специфіка державних цінних паперів як об’єктів цивільних прав. Вона визначається шляхом аналізу їх призначення як одного із правових засобів забезпечення залучення вільних грошових коштів для поповнення державного бюджету з метою вирішення загальнодержавних завдань. Дослідженню підлягають їх генеза, основні ознаки як цінних паперів і як об'єктів цивільних прав.
Предметом дослідження є відносини, пов'язані з участю державних цінних паперів у цивільному обороті, а також положення актів вітчизняного й іноземного цивільного законодавства, що забезпечують їх регламентацію.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження є історичний метод пізнання, який полягає в аналізі основних етапів розвитку державних цінних паперів як особливого різновиду об’єктів цивільних прав. Діалектичний метод і системно-структурний аналіз доктринального, нормативного і емпіричного матеріалу дозволили виявити загальні особливості державних цінних паперів як об’єктів цивільних прав. Порівняльно-правовий метод використовувався для з'ясування переваг і недоліків правового регулювання відносин, пов'язаних з випуском та обігом державних цінних паперів. Врахування формально-юридичного методу дозволило здійснити аналіз змісту правових норм міжнародного й національного цивільного законодавства, за допомогою яких здійснюється правове регулювання відносин у досліджуваній сфері. Конкретно-соціологічний метод застосовувався у ході аналізу емпіричної бази нових і маловідомих даних.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження містить комплексну характеристику державних цінних паперів як матеріальних об’єктів цивільних прав. Вперше у вітчизняній цивілістичній літературі здійснено аналіз особливостей юридичної природи і правового режиму державних цінних паперів, досліджені їх статичні та динамічні характеристики. Наукова новизна міститься у запропонованих автором висновках, сформульованих поняттях і пропозиціях по подальшому удосконаленню положень актів чинного цивільного законодавства України про цінні папери.
Як такі, що мають теоретичне і практичне значення, вбачаються наступні положення дисертації, що виносяться на захист:
1. Вперше запропоновані конститутивні ознаки державних цінних паперів (специфіка статусу суб’єкта емісії – відповідний державний орган, що діє у цивільному обороті від імені держави; відсутність необхідності державної реєстрації їх випуску; особливий порядок емісії і погашення).
2. Вперше надається авторське визначення державних цінних паперів. Державними є емітовані уповноваженими державними органами цінні папери, емісія яких забезпечує вирішення загальнодержавних завдань, не потребує державної реєстрації і здійснюється шляхом вчинення емісійних правочинів на підставі постанов КМ України, актів Мінфіну України та інших органів державної влади, а обіг опосередковує участь держави у майнових (боргових і приватизаційних) відносинах на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення і майнової самостійності їх учасників.
3. Вперше пропонується розгалужена класифікація державних цінних паперів за наступними класифікаційними критеріями: за наявністю поточної заборгованості чи боргового наступництва; за строком обігу (терміном погашення); залежно від способу легітимації управомоченої особи; способу і форми випуску; за змістом посвідченого державним цінним папером майнового права; в залежності від механізму виникнення посвідчених державними цінними паперами майнових прав; за наявністю лише основних, чи і додаткових прав вимоги за державним цінним папером; з урахуванням віднесеності до фондових цінностей; за рівнем доходності; залежно від статусу емітента і рівня гарантованості погашення (на рівні Уряду чи держави в цілому); за груповою приналежністю.
4. На підставі дослідження правової природи відомих цивільному обороту державних цінних паперів і виходячи із положень ст. 195 ЦК України, вперше обґрунтовується доцільність згрупування відповідних їх видів з віднесенням до боргових і приватизаційних цінних паперів.
5. Враховуючи єдність цілей випуску державних та комунальних цінних паперів (цінних паперів місцевих позик) – поповнення бюджетів та вирішення проблем фінансування соціально-економічного розвитку на загальнодержавному та регіональному рівнях – обґрунтовується їх спорідненість і вперше пропонується термінологічно визначити їх на доктринальному рівні як цінні папери публічних утворень.
6. Вперше запропоновано критерій розмежування цінних паперів, емітованих державою і державними юридичними особами (як публічного, так і приватного права). До державних цінних паперів підлягають віднесенню документи, емітовані відповідними державними органами, що опосередковують участь держави у цивільному обороті (ст. 170 ЦК України). Відповідно, цінні папери, що емітуються державними юридичними особами як публічного, так і приватного права (ст. 167 ЦК України), до державних (тобто емітованих державою в особі відповідних державних органів) віднесенню не підлягають. Вони є цінними паперами державних юридичних осіб публічного і приватного права.
7. Вперше виділено комплекс ознак, що об’єднують приватизаційні папери в особливу групу: вони емітуються тільки державою, і відповідно вона гарантує власникам приватизаційних паперів право безоплатного придбання державного майна згідно законодавству України про приватизацію; приватизаційні папери мають речово-правовий і разом з тим зобов’язально-правовий зміст, оскільки дають право на отримання певної частки державного майна і водночас надають можливість вимагати його передачі; власниками приватизаційних паперів можуть бути тільки громадяни України; вони є єдиними серед відомих обороту України цінних паперів, які передаються власнику безоплатно; приватизаційні папери мають цільове призначення і не підлягають вільному обігу; використання цих паперів обмежене певними строками – вони можуть бути використані у період проведення приватизації, визначений Державною програмою приватизації, а папери, що не були використані за цей період, підлягають погашенню; приватизаційні папери мають нормативно встановлений порядок їхнього використання: вони обмінюються (і в цей момент погашаються) на паї, акції та інші документи, які встановлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного паперу з обов’язковим відображенням змісту обмінної операції як на самому приватизаційному папері, так і у супроводжувальних документах; приватизаційні папери можуть застосовуватись у різних сферах приватизації шляхом їх взаємного конвертування; приватизаційні папери не можуть використовуватись для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів чи кредитів; вони не є доходними – дивіденди чи відсотки по приватизаційним паперам не нараховуються.
8. Вперше проаналізовано специфіку механізму здійснення майнових прав, посвідчених окремими видами боргових і приватизаційних цінних паперів.
9. Вперше визначаються особливості захисту прав і законних інтересів власників державних цінних паперів із застосуванням як зобов’язально-правових, так і речово-правових (віндикаційний і негаторний позови) засобів.
10. Вперше обґрунтована необхідність законодавчого обмеження рефінансування заборгованості місцевих бюджетів, тобто розміщення облігацій місцевих позик нових випусків з метою погашення емітованих раніше цінних паперів, що забезпечують комунальні запозичення. Бажаність нормативного обмеження застосування такого способу вирішення фінансових проблем на місцевому (комунальному) рівні обґрунтовується тим, що цей процес може стати некерованим і набути характеру такого відомого у грошово-кредитних відносинах приватноправової сфери негативного явища як “фінансове пірамідобудування”. Без застосування запобіжних заходів на нормативному і організаційному рівнях це явище в кінцевому підсумку може призвести до неможливості виконання емітентом (відповідним публічно-правовим утворенням) прийнятих на себе зобов’язань і втрати довіри потенційних інвесторів до цінних паперів, емітованих публічними утвореннями.
11. Зазначається, що відносини у сфері функціонування державних цінних паперів у цивільному обороті, незважаючи на наявність елементів публічності, підлягають приватноправовій регламентації, подальше вдосконалення засобів здійснення якої повинно бути узгоджено і гармонізовано з положеннями інших актів цивільного законодавства України і міжнародно-правових актів.
12. Вперше з метою подальшого вдосконалення вітчизняного цивільного законодавства пропонується розробка окремих нормативних положень про державні цінні папери та їх закріплення на рівні окремого закону з умовною назвою “Про особливості емісії та обігу державних та комунальних цінних паперів” або аналогічного за назвою окремого розділу Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”. Вказані положення повинні визначити їх правовий режим, а також містити легальні визначення державних та комунальних цінних паперів (цінних паперів місцевих позик), узгоджений з положеннями інших актів цивільного законодавства вичерпний перелік їх видів, особливості порядку їхнього випуску, емісії, обігу, погашення тощо.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали дисертаційного дослідження містять основні положення і пропозиції, які є придатними для використання у викладанні окремої теми “Об’єкти цивільних прав” у межах учбового курсу “Цивільне право України” і спецкурсу “Правове регулювання відносин у сфері випуску та обігу цінних паперів”, а також навчальних посібників, різноманітних методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів тощо. Окремі положення дисертації мають дискусійний характер і можуть бути підґрунтям для подальшого дослідження специфіки правового регулювання відносин, пов'язаних з випуском та обігом цінних паперів.
Апробація результатів дослідження. Загальні положення дисертаційного дослідження доповідалися на двох науково-практичних конференціях: VI Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція “Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” (Харків, 3-9 листопада 2005 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Українська наука в мережі Інтернет” (Київ, 26-28 лютого 2006 р.). Також матеріали дослідження пройшли апробацію під час роботи інвестиційної конференції “Діловий потенціал України: поява європейського тигру” (Німеччина, 27-29 квітня 2005 р.), VІІ Загальноросійської конференції професійних учасників ринку цінних паперів (Росія, 11-13 жовтня 2005 р.), ІІ щорічної конференції інвесторів (Київ, 7-8 грудня 2005 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення й висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, обговорювалися на засіданнях кафедр цивільного права №1 і №2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого й знайшли своє відображення у шести публікаціях: чотирьох статтях, з них три опубліковані у фахових виданнях, а також тезах виступів на двох науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та списку використаної наукової літератури і нормативних джерел (303 найменувань). Загальний обсяг роботи – 239 сторінок, з яких 211 – основний текст.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Емісія державних цінних паперів характеризується наявністю публічно-правових актів (реєстрація випуску, прийняття постанови чи іншого акту публічної влади про їх випуск), що її опосередковують. Незважаючи на це, певна частина юридичних фактів, що змістовно визначають юридичний склад, необхідний для виникнення правовідносин з їх приводу, має приватноправовий характер.
Таким чином, емісія державних цінних паперів може розглядатись не тільки з точки зору її публічноправового організаційного забезпечення. Цілий комплекс необхідних юридично вагомих дій, здійснення яких емітентом і першими набувачами прав на державні цінні папери призводить до виникнення посвідчених ними майнових прав, характеризує процес їх емісії у приватноправовій площині. Зокрема, про це свідчить розміщення державних цінних паперів шляхом укладення правочинів у межах відносин, що ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення і майнової самостійності їх учасників (держави в особі відповідних органів і перших набувачів прав на них), тобто цивільних відносин.
Врахування основної правової мети емісії державних боргових цінних паперів – забезпечити додаткові джерела погашення бюджетного дефіциту – дозволяє охарактеризувати специфіку договірних конструкцій, які можуть використовуватись для здійснення їх випуску. Необхідність забезпечення залучення грошових коштів в бюджет виключає можливість їхнього первісного розміщення серед інвесторів шляхом укладання договорів дарування. З цих же міркувань виключається застосування на етапі розміщення державних боргових цінних паперів договору міни. Виходячи з вищенаведеного, доходимо висновку про те, що основним і єдиним договором, що опосередковує процес емісії державних боргових цінних паперів, може бути договір купівлі-продажу. При цьому предметом розглядуваного договору купівлі-продажу є передача як документарних, так і бездокументарних державних боргових цінних паперів. Специфіка емісії боргових цінних паперів полягає також у тому, що підставою їх випуску у цивільний оборот є відповідний нормативний акт КМ України або іншого державного органу (наприклад, рішення про випуск короткострокових казначейських зобов’язань, прийняте Мінфіном).
Приватизаційні цінні папери, навпаки, розміщуються серед населення на безоплатних засадах. Приймаючи до уваги характер їх передачі державою громадянам України, пов’язані з нею юридично вагомі дії за своєю правовою природою підпадають під ознаки договору дарування. З аналогічних засад виходить і практика, розглядаючи частку одного із подружжя у приватизованій квартирі як дарунок (тобто таку, що отримана в дар). У цих відносинах дарувальником постає держава, а наймач та члени його сім’ї – обдарованими. Саме тому частка одного з подружжя у приватизованій квартирі розглядається судовою практикою як така, що не підлягає віднесенню до майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Ще однією особливістю емісії приватизаційних паперів є те, що вони емітуються на підставі Законів України про приватизацію.
Найбільш поширеним договором, що застосовується для забезпечення оборотоздатності державних цінних паперів, є купівля-продаж. Інші договори, правовою метою укладення яких є перехід права власності (наприклад, міна, дарування, рента, довічне утримання тощо), практично не застосовуються у сфері їх випуску та обігу. Це пов’язане з тим, що приватизаційні цінні папери, як зазначалось, не підлягають вільному обігу. Враховуючи високі процентні ставки і боргові державні цінні папери у сучасних умовах практично стовідсотково скуповуються банками (і вкрай рідко – юридичними особами, що є учасниками фондового ринку) і на вторинному ринку цінних паперів часті не приймають. Вказана ситуація підлягає виправленню, адже залучення вільних коштів фізичних осіб є вагомим резервом поповнення державного бюджету. Для цього пропонується на нормативному рівні (у законі України “Про цінні папери і фондову біржу” [216] ) закріпити імперативне правило обов’язковості розміщення не менше половини кожного випуску боргових емісійних державних цінних паперів серед фізичних осіб.
Зацікавленість банків у передачі державних боргових цінних паперів в управління юридичним особам, що мають статус торговців цінними паперами і є професіоналами фондового ринку, обумовлює і широке використання у цій сфері договору управління майном,
Договір управління цінними паперами взагалі і державними зокрема, має певні особливості. Насамперед, необхідно визначити, хто може бути управителем державних цінних паперів. Відповідно до п. 1 ст. 1033 ЦК України управителем може бути суб’єкт підприємницької діяльності. Тому державний орган, орган влади АРК чи орган місцевого самоврядування не можуть бути управителями, якщо інше не встановлено законом (це зрозуміло, оскільки державний орган управляє державним майном на адміністративно-правовій, а не на договірній основі).
Боргові державні цінні папери, передані в управління, мають особливий правовий режим, що випливає з наступного. По-перше, вони залишаються у власності установника управління. По-друге, вони підлягають обліку управителем окремо від належних йому цінних паперів, адже законодавство визначає його обов’язок їх відокремлення від належного йому майна (ч. 3 ст. 1030 ЦК України). Предметом договору управління державними паперами можуть бути і папери, передані за договором застави (як це випливає зі ст. 1039 ЦК України), за умови обов’язкового попередження про це управителя установником управління. При цьому власником заставлених цінних паперів залишається заставодавець, який не втрачає статусу установника управління.
Нарешті, слід зазначити, що і захист прав суб’єктів правовідносин, що виникають з приводу державних цінних паперів, забезпечується низкою приватноправових засобів. Рівноправність держави у приватноправових відносинах, обумовлює і однаковий (а не приоритетний як положення ЦК країни 1963 року) ступінь захисту майнових прав, що виникають у сфері випуску та обігу державних та приватних цінних паперів. Паритетність засад участі держави у розглядуваних відносинах, обумовлює можливість і необхідність застосування для забезпечення їх нормального розвитку і дієвості механізмів реалізації посвідчених цінними паперами майнових прав, всіх припустимих мір захисту прав управоможених суб’єктів, включаючи самозахист (ст. 19 ЦК).
Міри захисту прав суб’єктів ринку державних цінних паперів визначені положеннями актів чинного цивільного законодавства України, що регулюють рівноправні майнові відносини між різними учасниками і суб’єктами ринку державних цінних паперів у процесі їхньої взаємодії. Разом з тим, специфіка його функціонування зумовила також можливість захисту розглядуваних відносин з боку окремих державних органів (зокрема, ДКЦПФР) в межах визначеної законодавством їх компетенції. Однак і в цьому випадку слід наголосити на відсутності пріоритетів, пільг або “подвійних стандартів” стосовно забезпечення правового регулювання і нормативного визначення мір захисту прав державних і приватних цінних паперів.
Власник цінного папера має право на самозахист своїх прав. Одним з найпоширеніших способів його здійснення у приватноправовій сфері є притримання. Суб’єкт цивільного права має право утримувати у себе належний іншій особі документарний цінний папір до моменту його повної оплати, якщо інше не передбачено умовами відповідного правочину щодо його відчуження. Але найчастіше право на захист підлягає реалізації із застосуванням юрисдикційних процедур.
Юрисдикційний захист прав власників у цій сфері має істотні особливості, визначені дуалізмом правової природи цінних паперів взагалі і державних зокрема. Зокрема, забезпечення прав і законних інтересів управоможених суб’єктів у цій сфері здійснюється через реалізацію ними права на захист, яке базується на праві власності на цінні папери. Зобов’язально-правові способи захисту застосовуються як у відносинах між управоможеними особами (власниками ) і боржниками по цінних паперах, так і між власниками і третіми особами. Однак, виходячи з того, що цінні папери законодавством віднесені до категорії речей як об’єктів цивільних прав, у переважній більшості випадків захист прав їх власників забезпечується перш за все речово-правовими способами, визначеними законодавством для захисту права власності.
Речово-правові способи захисту суб'єктивних цивільних прав, закріплені в ЦК України, зазвичай полягають у пред’явленні віндикаційного і негаторного позовів, а також позову про визнання права власності у випадку його невизнання або оспорювання. Ці способи спрямовані на відновлення порушених речових прав (зокрема, права власності на документарні цінні папери) у повному обсязі і припинення протиправних дій правопорушника. Вирішальною умовою застосування даних способів захисту є фізичне існування цінних паперів як об'єкта цивільних прав.
Певну проблему складає можливість застосування віндикаційного позову до таких об’єктів як майнові права, посвідчені бездокументарними цінними паперами. Зокрема мова йдеться про майнові права, інкорпоровані у здійснених реєстратором облікових записах або зафіксовані у реєстрі спеціалізованої організації (реєстратора). Визначення шляхів вирішення цієї проблеми важливо для цілей даного дослідження враховуючи те, що значна частина державних паперів випускається у бездокументарній формі чи може знерухомлюватись у ході подальшого їх обігу. Вважаємо, що питання можливості застосування речово-правових позовів щодо бездокументарних цінних паперів, слід вирішити негативно. Відсутність матеріального носія правової інформації (паперового бланка сертифіката) виключає можливість їх застосування у сфері обігу бездокументарних цінних паперів.
Для іменних державних документарних цінних паперів застосовуються приватноправові способи відновлення посвідчених ними майнових прав, що випливають з особливостей цінних паперів як об'єктів цивільних прав. Всі державні іменні цінні папери мають підтвердження прав власника в книгах записів боржників. Так, права власників на емісійні державні цінні папери документарної форми засвідчуються сертифікатами (ст. 7 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” [208] ). При цьому втрата сертифіката законним власником не тягне для нього втрати прав по державному цінному паперу. Відновлення посвідчених ним майнових прав може здійснюватись шляхом видачі дубліката документарного цінного папера.
Доцільним слід вважати також видачу дублікатів замість загублених сертифікатів іменних державних цінних паперів на підставі заяви зареєстрованого власника. Однак легалізація цього правила означала б остаточне визнання того факту, що пріоритет при установленні власника іменних державних цінних паперів належить інформації, що міститься в реєстрі. Вважаємо, що можливість відновлення майнових прав, посвідчених державними цінними паперами, підлягає поширенню і на інші їх види. У зв’язку з цим доцільно внести зміни у Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”, які стосувались би можливості відновлення прав на державні цінні папери.
Однак цілком доречні і припустимі інші речово-правові способи, наприклад, позови про визнання права власності на цінні папери. Такі позови можуть бути пред’явлені не тільки у відношенні документарних цінних паперів, але і бездокументарних, чи позови про відновлення прав по втрачених документах на пред'явника й векселям (процедура задоволення яких передбачена ст.ст. 260 – 268 ЦПК України), а також вимоги про визнання факту приналежності правовстановлюючих документів.
Здійснений у цьому дослідженні аналіз особливостей функціонування державних цінних паперів у цивільному обороті не може претендувати на повноту і вичерпність вирішення шляхів розв’язання всіх можливих проблем і окремих питань, що виникають у сфері забезпечення нормативного впорядкування відносин у сфері виникнення, здійснення і захисту прав власників державних цінних паперів.

ВИСНОВКИ

Проведений в дисертаційному дослідженні науково-теоретичний аналіз державних цінних паперів як об’єктів цивільних прав, їх юридичної природи, окремих різновидів та специфіки участі у цивільному обороті дозволяє дійти наступних висновків, які є головними науковими і практичними результатами роботи.
По-перше, появі та широкому застосуванню державних цінних паперів у цивільному обороті більшості розвинутих країн світу передувало запозичення державою грошових коштів на підставі договірних конструкцій, змістовно подібних до договору позики. З часом виникла потреба у запровадженні нових правових засобів (точніше — приватноправових інструментів) забезпечення залучення фінансових ресурсів для вирішення загальнодержавних завдань. З метою гарантування інвесторам належного виконання обов’язків, що складали зміст цих договорів, кожна з розвинених європейських держав поступово формувала власні нормативні механізми випуску та обігу державних цінних паперів.
Першим різновидом державних цінних паперів, що емітувались дореволюційною Росією, частиною якої свого часу була і Україна, є державні документарні рентні цінні папери. Рентні папери постають як різновид державних цінних паперів, конструкція яких була запозичена державою (дореволюційною Росією) у приватноправовій сфері і шляхом нормативного конструювання пристосована для задоволення загальнодержавних фінансових потреб. Позиково-кредитні відносини, оформлені шляхом видачі рентних цінних паперів, ґрунтувались на публічному оголошенні умов їх випуску та обігу і мали довгостроковий характер. Інтерес приватних інвесторів до рентних цінних паперів був обумовлений періодичністю сплати державою (як емітентом) обумовлених процентів, а також виконанні інших її обов’язків у межах цивільно-правових зобов’язань, що виникали на підставі їх емісії. Зазначене дозволяє розглядати участь дореволюційної Росії (як публічно-правового утворення) у вказаних зобов’язаннях на стороні емітента у площині не публічно-, а приватноправових відносин.
У радянський період історії України функціонування державних цінних паперів у цивільному обороті того часу забезпечувало масштабні державні запозичення з метою боротьби з інфляцією, відновлення народного господарства після Громадянської і Великої Вітчизняної війни, індустріалізації країни тощо. Майже до 1957 року державні запозичення у вигляді випуску цінних паперів у СРСР і УРСР мали суто цільовий характер. Починаючи приблизно з 60-х років ХХ ст. радянські державні позики через випуск цінних паперів втратили цільовий характер.
Новітня історія сучасної України характеризується прийняттям низки Законів, що забезпечили не тільки політичну, але і економічну незалежність нашої держави. Один з них – Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” [216] – поклав початок активному формуванню системи нормативних актів, що забезпечують емісію і обіг цінних паперів взагалі і державних цінних паперів зокрема. Активне застосування державних цінних паперів для вирішення загальнодержавних фінансових проблем обумовило відновлення поглиблених досліджень їх правової природи з метою забезпечення подальшого вдосконалення нормативних механізмів їх випуску та обігу. Зазначене визначає необхідність формулювання їх доктринального поняття і аналізу основних ознак.
Основні ознаки державних цінних паперів як об'єктів цивільних прав ґрунтуються на особливостях їх правового режиму, який визначає специфіку участі держави у цивільних відносинах з метою задоволення загальнодержавних інтересів. Найбільш суттєвими ознаками державних цінних паперів є специфіка статусу їх емітента (держава в особі відповідного державного органу) і відсутність обов’язку державної реєстрації емісії державних цінних паперів. За цими ознаками розмежуванню підлягають цінні папери, емітовані органами держави, які з точки зору їх статусу є одночасно юридичними особами публічного права і цінні папери, емітентом яких є інші юридичні особи публічного права. Наприклад, до державних підлягають віднесенню цінні папери, емітовані Національним банком України. Адже за своїм статусом Національний банк України одночасно є і державним органом, і юридичною особою публічного права, а емітовані ним цінні папери не підлягають державній реєстрації. Не є державними цінні папери казенних юридичних осіб, господарських товариств, засновником яких є держава (наприклад АТ, у якому 100 % акцій належить державі), та інші створені нею юридичні особи як приватного, так і публічного права, що не є державними органами. Тому емітовані вказаними суб’єктами цивільного права різновиди цінних паперів підлягають державній реєстрації.
Таким чином, специфіка особливого статусу держави як публічного утворення, а також конститутивні ознаки державних цінних паперів характеризують їх як окрему особливу категорію досліджуваних об’єктів цивільних прав. Їх врахування дає змогу сформулювати доктринальне поняття державних цінних паперів. Державними є емітовані уповноваженими державними органами цінні папери, емісія яких забезпечує вирішення загальнодержавних завдань, не потребує державної реєстрації і здійснюється шляхом вчинення емісійних правочинів на підставі постанов КМ України, актів Мінфіну України та інших органів державної влади, а обіг опосередковує участь держави у майнових (боргових і приватизаційних) відносинах на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення і майнової самостійності їх учасників.
Державні цінні папери підлягають класифікації, яка може здійснюватись за наступними класифікаційними критеріями: за наявністю поточної заборгованості чи боргового наступництва; за строком обігу (терміном погашення); залежно від способу легітимації управоможеної особи; способу і форми випуску; за змістом посвідченого державним цінним папером майнового права; в залежності від механізму виникнення посвідчених державними цінними паперами майнових прав; за наявністю лише основних, чи і додаткових прав вимоги за державним цінним папером; з урахуванням віднесеності до фондових цінностей; за рівнем доходності; залежно від статусу емітента і рівня гарантованості погашення (на рівні Уряду чи держави в цілому); за груповою приналежністю.
Визначення співвідношення державних і інших різновидів цінних паперів (наприклад, приватних) у сучасних умовах є актуальним. Зокрема, проблемою є визначення можливості віднесення до категорії державних цінних паперів, емітованих юридичними особами публічного права. У пошуках шляхів її вирішення слід виходити передусім з того, що положеннями ст. 2 ЦК України фізичні та юридичні особи, а також держава віднесені до окремих категорій суб’єктів цивільного права. Ці положення поширюються в однаковій мірі на юридичних осіб приватного і публічного права. Із закріпленням такого поділу суб’єктів цивільного права класифікація цінних паперів за розглядуваною ознакою підлягає перегляду. У сучасних умовах, виходячи із особливостей статусу емітента, слід розрізняти емітовані відповідними публічними утвореннями державні і комунальні цінні папери, а також цінні папери фізичних і юридичних осіб приватного і публічного права.
Враховуючи єдність цілей випуску державних та комунальних цінних паперів (цінних паперів місцевих позик) – поповнення бюджетів та вирішення проблем фінансування соціально-економічного розвитку на загальнодержавному та регіональному рівнях – пропонується термінологічно визначити їх на доктринальному рівні як цінні папери публічних утворень.
В основу дослідження видової специфіки державних цінних паперів варто покласти їх розмежування за змістом посвідченого ними майнового права, яке визначає їх поділ на боргові і приватизаційні цінні папери. Врахування їх диференціації за цим класифікаційним критерієм дозволяє максимально повно охопити основні відомі цивільному обороту України види державних цінних паперів.
Аналіз всіх відомих цивільному обороту України різновидів державних цінних паперів з урахуванням їхньої правової природи, встановленого для них правового режиму і порядку здійснення посвідчених ними майнових прав, дозволяє відмітити, що кожен із них забезпечує вирішення загальнодержавних завдань із застосуванням приватноправових нормативних механізмів.
По-друге. Емісія окремих видів боргових державних цінних паперів забезпечує залучення державою додаткових (по відношенню до державного бюджету) фінансових ресурсів з приватноправової сфери для задоволення загальнодержавних інтересів. Боргові державні цінні папери постають як приватноправовий інструмент, застосування якого дозволяє за рахунок залучення коштів приватних інвесторів зменшити диспропорції балансу надходжень і витрат державного бюджету. Емісія боргових державних цінних паперів є підставою виникнення особливої категорії боргових зобов'язань. Вони виникають між їх емітентом і першим набувачем прав на державний борговий цінний папір, а також наступними їх власниками за умови належності набуття ними прав на документ. Боргові державні цінні папери посвідчують право їх власника по закінченню строку їх обігу вимагати у емітента (держави) виплати їх номінальної вартості і обумовлених відсотків. Після закінчення строку їх обігу держава (як емітент-позичальник) зобов’язана повернути визначену реквізитами державного цінного папера грошову суму. Доход по них може бути як регулярним (коли відсотки від номінальної вартості виплачуються регулярно у визначений термін протягом усього періоду позики), так і разовим (за рахунок різниці між емісійною ціною і номінальною вартістю папера в момент його погашення), але в будь-якому випадку розмір доходу підлягає фіксації в їх змісті або Умовах випуску.
Аналіз правової природи і специфіки випуску та обігу окремих видів приватизаційних паперів, що належать до цієї групи державних цінних паперів, дозволяє окреслити їх основні особливості. Приватизаційні папери за своєю правовою природою є квазі-цінними паперами. Адже зазвичай застосування конструкції цінних паперів дозволяє забезпечити підвищену оборотоздатність посвідченим ними майновим правам. Саме тому більшість відомих цивільному обороту цінних паперів є вільнообігоздатними не мають обмежень щодо строку їх обігу. Всі відомі цивільному обороту види приватизаційних паперів, навпаки, характеризуються обмеженістю строків їхнього обігу, а їх використання у ході приватизації має тимчасовий і обмежений характер (наприклад, приватизаційні майнові сертифікати лише обмінюються на паї або акції підприємств, що приватизуються).
Приватизаційні папери мають наступні спільні риси: емітуються тільки державою, яка гарантує їх власникам право безоплатного придбання державного майна згідно законодавству України про приватизацію; посвідчують майнові права, що мають речово-правовий і разом з тим зобов’язально-правовий характер; набувачами прав на приватизаційні папери можуть бути тільки громадяни України. Приватизаційні папери є єдиним серед відомих обороту України видом цінних паперів, які передаються громадянам України безоплатно; мають цільове призначення і не підлягають вільному обігу; забезпечують перехід від держави до громадян України права власності на відповідну частку державного майна; використання приватизаційних паперів обмежене певними строками – вони можуть бути використані у період проведення приватизації, визначений Державною програмою приватизації, а папери, що не були використані за цей період, підлягають погашенню; приватизаційні папери не є доходними; мають визначений приватноправовими нормативними механізмами особливий порядок їх емісії і характеризуються певною специфікою подальшої їх участі у цивільному обороті.
По-третє. Емісія державних цінних паперів характеризується наявністю публічно-правових актів, що її опосередковують. Незважаючи на це, певна частина юридичних фактів, що змістовно визначають юридичний склад, необхідний для виникнення правовідносин з їх приводу, має приватноправовий характер.
Необхідність забезпечення залучення грошових коштів в бюджет виключає можливість первісного розміщення державних цінних паперів серед інвесторів шляхом укладання договорів дарування. З цих же міркувань виключається застосування на етапі розміщення державних боргових цінних паперів договору міни. Тобто основним і єдиним договором, що опосередковує процес емісії державних боргових цінних паперів, може бути договір купівлі-продажу. При цьому предметом розглядуваного договору купівлі-продажу є передача як документарних, так і бездокументарних державних боргових цінних паперів. Специфіка емісії боргових цінних паперів полягає також у тому, що підставою їх випуску у цивільний оборот є відповідний нормативний акт КМ України або іншого державного органу.
Приватизаційні цінні папери, навпаки, розміщуються серед населення на безоплатних засадах. Приймаючи до уваги характер їх передачі державою громадянам України, пов’язані з нею юридично вагомі дії за своєю правовою природою підпадають під ознаки договору дарування. З аналогічних засад виходить і практика, розглядаючи частку одного із подружжя у приватизованій квартирі як дарунок (тобто таку, що отримана в дар). У цих відносинах дарувальником постає держава, а наймач та члени його сім’ї – обдарованими. Саме тому частка одного із подружжя у приватизованій квартирі розглядається судовою практикою як така, що не підлягає віднесенню до майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Ще однією особливістю емісії приватизаційних паперів є те, що вони емітуються на підставі Законів України про приватизацію.
Найбільш поширеним договором, що застосовується для забезпечення оборотоздатності державних цінних паперів, є купівля-продаж. Інші договори, правовою метою укладення яких є перехід права власності (наприклад, міна, дарування, рента, довічне утримання тощо), практично не застосовуються у сфері їх випуску та обігу. Це пов’язане з тим, що приватизаційні цінні папери, як зазначалось, не підлягають вільному обігу. Враховуючи високі процентні ставки, боргові державні цінні папери у сучасних умовах практично стовідсотково скуповуються банками (і вкрай рідко – юридичними особами, що є учасниками фондового ринку) і на вторинному ринку цінних паперів участі не приймають. Вказана ситуація підлягає виправленню, адже залучення вільних коштів фізичних осіб є вагомим резервом поповнення державного бюджету. Для цього пропонується на нормативному рівні (у законі України “Про цінні папери і фондову біржу” [216] ) закріпити імперативне правило обов’язковості розміщення не менше половини кожного випуску боргових емісійних державних цінних паперів серед фізичних осіб.
Зацікавленість банків у передачі державних боргових цінних паперів в управління юридичним особам, що мають статус торговців цінними паперами і є професіоналами фондового ринку, обумовлює і широке використання у цій сфері договору управління майном, який має певні особливості. Управителем може бути суб’єкт підприємницької діяльності. Тому державний орган, орган влади АРК чи орган місцевого самоврядування не можуть бути управителями, якщо інше не встановлено законом (це зрозуміло, оскільки державний орган управляє державним майном на адміністративно-правовій, а не на договірній основі). Боргові державні цінні папери, передані в управління, мають особливий правовий режим, що випливає з наступного. По-перше, вони залишаються у власності установника управління. По-друге, вони підлягають обліку управителем окремо від належних йому цінних паперів. Предметом договору управління державними паперами можуть бути і папери, передані за договором застави. При цьому власником заставлених цінних паперів залишається заставодавець, який не втрачає статусу установника управління.
Нарешті, слід зазначити, що і захист прав суб’єктів правовідносин, що виникають з приводу державних цінних паперів, забезпечується низкою приватноправових засобів. Рівноправність держави у приватноправових відносинах, обумовлює і однаковий ступінь захисту майнових прав, що виникають у сфері випуску та обігу державних та приватних цінних паперів. Паритетність засад участі держави у розглядуваних відносинах, обумовлює можливість і необхідність застосування для забезпечення їх нормального розвитку і дієвості механізмів реалізації посвідчених цінними паперами майнових прав, всіх припустимих мір захисту прав управоможених суб’єктів, включаючи самозахист (ст. 19 ЦК), одним з найпоширеніших способів здійснення якого у приватноправовій сфері є притримання. Суб’єкт цивільного права має право утримувати у себе належний іншій особі документарний цінний папір до моменту його повної оплати, якщо інше не передбачено умовами відповідного правочину щодо його відчуження. Але найчастіше право на захист підлягає реалізації із застосуванням юрисдикційних процедур.
Юрисдикційний захист прав власників у цій сфері має істотні особливості, визначені дуалізмом правової природи цінних паперів, в тому числі державних. Виходячи з того, що цінні папери законодавством віднесені до категорії речей як об’єктів цивільних прав, у переважній більшості випадків захист прав їх власників забезпечується перш за все речово-правовими способами, визначеними законодавством для захисту права власності. Вони зазвичай полягають у пред’явленні віндикаційного і негаторного позовів, а також позову про визнання права власності у випадку його невизнання або оспорювання. Ці способи спрямовані на відновлення порушених речових прав (зокрема, права власності на документарні цінні папери) у повному обсязі і припинення протиправних дій правопорушника. Вирішальною умовою застосування даних способів захисту є фізичне існування цінних паперів як об'єкта цивільних прав.
Щодо бездокументарних цінних паперів, то ми вважаємо, що питання можливості застосування до них речово-правових позовів слід вирішити негативно. Відсутність матеріального носія правової інформації (паперового бланка сертифіката) виключає можливість їх застосування у сфері обігу бездокументарних цінних паперів.
Відновлення майнових прав власників іменних державних документарних цінних паперів, посвідчених сертифікатом, може здійснюватись шляхом видачі дубліката документарного цінного папера. При цьому втрата сертифіката законним власником не тягне для нього втрати прав по державному цінному паперу.
Доцільним слід вважати також видачу дублікатів замість загублених сертифікатів іменних державних цінних паперів на підставі заяви зареєстрованого власника. Вважаємо, що можливість відновлення майнових прав, посвідчених державними цінними паперами, підлягає поширенню і на інші їх види. У зв’язку з цим доцільно внести зміни у Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”, які стосувались би можливості відновлення прав на державні цінні папери.
Однак цілком доречні і припустимі інші речово-правові способи, наприклад, позови про визнання права власності на цінні папери. Такі позови можуть бути пред’явлені не тільки у відношенні документарних цінних паперів, але і бездокументарних, чи позови про відновлення прав по втрачених документах на пред'явника й векселям (процедура задоволення яких передбачена ст.ст. 260 – 268 ЦПК України), а також вимоги про визнання факту приналежності правовстановлюючих документів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агарков М.М. Основы банкового права. Курс лекций. Учение о ценных бумагах. Научное исследование. – 2-е изд. – М.: Изд. БЕК, 1994. – 350 с.
2. Азарова А.О. Розробка критерію та методики оцінювання ризику при інвестуванні в цінні папери // Вісник Чернігівського технологічного ін-ту. – Чернігів, 1998. – № 7: Економіка. – С. 169-182.
3. Акімова І., Вахненко Т. Становлення ефективної системи регулювання місцевих запозичень в Україні // Економіка, фінанси, право. – 2004. – № 5. – С. 15-22.
4. Аналітичний огляд діяльності Української фондової біржі протягом 1997 року // Деловая Украина. – 1998. – № 9 (февр.). – С. 4.
5. Баженов С. Опыт Великобритании в укреплении национального рынка ценных бумаг // Компас. – 1998. – № 38. – С. 25-28.
6. Барановський О. Індикатори безпеки фондового ринку // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. – № 12. – С. 19-25.
7. Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи // Вісник Національного банку України. – 1997. – № 9. – С. 20-24.
8. Барановський О. Фінансова безпека фондового ринку // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. – № 11. – С. 12-19.
9. Барулин В.А. Ценные бумаги как объекты права собственности // Право и политика. – 2001. – № 9. – С. 74-76.
10. Батунин М. Соотношение фондового рынка и рынка ценных бумаг // Хозяйство и право. – 1996. – № 5. – С. 109-112.
11. Безклубий І. Цінні папери: поняття, зміст, юридичні характеристики // Право України. – 2001. – № 9. – С. 33-38.
12. Безобразов В.П. Биржевые операции. – М.: Тип. Т. Волкова и компания. - 1856. - 80 с.
13. Белов В. Юридическая природа «бездокументарных ценных бумаг» и «безналичных денежных средств» // Рынок ценных бумаг. – 1997. – № 5. – С. 28-32.
14. Белов В.А. “Неразгаданный” Нерсесов // Нерсесов Н. О. Избранные труды по представительству и ценным бумагам в гражданском праве. – М.: Статут, 1998. – 286 с.
15. Белов В.А. Проблемы цивилистической теории российского вексельного права: Автореф. дис.… д-ра юрид. наук: 12.00.03. – М.: Б.изд., 2004. – 43 с.
16. Бервено С. Вексель: його види і передача // Підприємництво, господарство і право. – 1996. – № 5. – С. 8-12.
17. Бервено С. Особенности вексельного обращения // Бизнес Информ. – 1996. – № 14. – С. 36-39.
18. Бервено С.М. Правові аспекти вексельного обігу в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Х.: Б.изд., 1997. – 14 с.
19. Бережков А. Эксперты и бизнесмены США о ситуации на финансовых рынках России // Компас. – 1998. – № 35. – С. 25-30.
20. Бірюков В. Визначення поняття цінних паперів // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 6. – С. 50-52.
21. Бірюков В. Деякі колізії в законодавстві України про цінні папери // Право України. – 2000. – № 5. – С. 89-90.
22. Богатко Н.Г. Статус инвестора на рынке ценных бумаг как фактор, определяющий методику оценки и учета финансовых инвестиций // Коммунальное хозяйство городов: Респ. межвед. науч.-техн. сб. – К., 1998. – Вып. 13. – С. 156-158.
23. Борисов Е. Правовые аспекты размещения ценных бумаг иностранных эмитентов на фондовом рынке США // Хозяйство и право. – 1996. – № 3. – С. 110-115.
24. Борисов Е. Правовые аспекты размещения ценных бумаг иностранных эмитентов на фондовом рынке США // Хозяйство и право. – 1996. – № 4. – С. 124-132.
25. Брагинский М.И. Сделки: понятие, виды, формы. Комментарий к новому ГК. – М.: АО “Центр деловой информации еженедельника “Экономика и жизнь”, 1995. – 375 с.
26. Бржеский Н. Государственные долги России: Историко-статист. исследование. – СПб.: Типо-литография Вольфа, 1884. – 283 с.
27. Бубнов И. Как защищаются интересы инвесторов на рынке ценных бумаг в Германии // Хозяйство и право. – 1996. – № 8. – С. 120-129.
28. Бузарев В.М. Займы страны социализма. – М.: Госфиниздат, 1941. – 93 с.
29. Булгакова Л. Банковский валютный вексель // Российская юстиция. – 1996. – № 2. – С.15-17.
30. Бурмака М.О. Регулювання фондового ринку в Україні // Фінанси України. – 1998. – № 11. – С. 78-84.
31. Бюджетний кодекс України: прийнятий Верховною Радою України 21.06.2001 р. № 2542-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №№ 37-38. – Ст. 189.
32. Василевская Л. Залог прав по российскому и германскому законодательству (сравнительно-правовой анализ) // Хозяйство и право. – 2003. – № 7. – С. 132-141.
33. Василик О. До концепції фондового ринку в Україні // Банківська справа. – 1995. – № 1. – С. 5-7.
34. Васильев А.А. Биржевая спекуляция. Теория и практика. – СПб.: Тип. Ю.Н. Эрлих, 1912. – 168 с.
35. Васильєв В.В. Фондовий ринок Чехії: стислий огля