МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД З ВИРІШЕННЯ СПОРІВ У СФЕРІ ТОРГОВЕЛЬНОГО МОРЕПЛАВСТВА :

Краткое описание

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...............................................................3

ВСТУП.....................................................................................................................5

РОЗДІЛ 1.
Правова природа та організація міжнародного комерційного арбітражного суду у світлі новітніх тенденцій його розвитку
1.1. Загальні напрями еволюції міжнародного комерційного
арбітражного суду...................................................................................14
1.2. Зміни в структурі та організації діяльності міжнародного
комерційного арбітражного суду у зв’язку з виникненням
нових типів ділових та інших контрактів.............................................39
1.3. Процедурні особливості сучасного міжнародного комерційного арбітражу.................................................................................................46

РОЗДІЛ 2.
Особливості організації та діяльності міжнародного комерційного арбітражного суду в морській галузі
2.1. Правова природа міжнародного комерційного
арбітражного суду в морській галузі ....................................................67
2.2. Організація міжнародного комерційного арбітражного суду в морській галузі........................................................................................80
2.3. Порівняльний аналіз щодо тлумачення принципів міжнародного приватного морського права у законодавстві ряду країн та України....................................................................................................95

РОЗДІЛ 3.
Практика застосування принципів та норм міжнародного приватного морського права в арбітражних рішеннях
3.1. Особливості застосування матеріальних норм міжнарод-
ного приватного морського права в арбітражних рішеннях.............108
3.2. Особливості застосування процесуальних норм міжнародного приватного морського права в арбітражних рішеннях......................135

ВИСНОВКИ........................................................................................................153

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................160
В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Докорінні зміни, що сталися на рубежі 80–90-х років XX століття у політичному й економічному житті України, призвели до формування принципово нової, порівняно з радянським періодом, системи зовнішньоекономічних зв’язків. Внаслідок зазначених обставин усі суб’єкти підприємницької діяльності отримали можливість самостійної участі в міжнародних торговельних відносинах. Відповідним чином, зросла кількість спорів, що виникають із зовнішньоекономічних і, зокрема, морегосподарських контрактів.
У ході вирішення ряду проблем міжнародного комерційного арбітражу в сфері торговельного мореплавства, пов’язаних, серед іншого, із зіткненням на морі, посадкою суден на мілину, пошкодженням портових споруджень, проблемами демереджу тощо, особливого значення набуло застосування принципів та норм міжнародного приватного морського права в арбітражних рішеннях. Суттєві труднощі при розв’язанні згаданих проблем зумовлюються специфікою майнових відносин у сфері торговельного мореплавства. Ця специфіка знайшла своє втілення, зокрема, у визначенні правових норм, відомих у доктрині міжнародного приватного права як “спеціальні норми”.
Регламентація діяльності міжнародного комерційного арбітражу у сфері торговельного мореплавства є однією з найскладніших проблем сучасного міжнародного приватного права загалом. В цьому контексті важливу роль у міжнародній уніфікації понять і механізмів міжнародного комерційного арбітражного суду відіграв Типовий закон “Про міжнародний комерційний арбітраж” (ЮНСІТРАЛ) 1985 року, котрий набув загальновизнаного характеру і широко застосовується на практиці.
Аналіз правової природи та особливостей міжнародного комерційного арбітражного суду в сфері торговельного мореплавства має для України важливе практичне значення. Прийняття Верховною Радою України Закону України „Про міжнародний комерційний арбітражний суд” від 24 лютого 1994 р., Положення морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 24 лютого 1994 р. та Закону України „Про міжнародне приватне право”, який набув чинності 1 вересня 2005 р., значною мірою сприяли врегулюванню процедури та механізму вирішення морських спорів у нашій державі.
Проблема вирішення спорів міжнародним комерційним арбітражним судом в сфері торговельного мореплавства поки що є недостатньо висвітленою у вітчизняній науковій літературі. Окремі аспекти цієї тематики досліджувалися у роботах Г.О. Анцелевича, М.М. Богуславського, О.А. Брильова, Д. Бірюка, М.П. Бардіна, О.Ф. Висоцького, А.С. Довгерта, В.В. Демиденка, І.В. Дмитриченка, О. Єременка, В.І. Кисіля, С.С. Кузнєцова, К. Кокота, О. Марушка, О. Мельника, В. Мілаша, І. Міщенка, І.Г. Побірченка, Ю. Д. Притики, Т.В. Сліпачук, О. Торгашина, Г.А. Цірата, О.М. Шемякіна тощо. Певний інтерес до міжнародного комерційного арбітражного суду у сфері торговельного мореплавства спостерігається в роботах зарубіжних фахівців, зокрема Ф. Кейліна, П. Сандерса, В. Тетлея, Б. Хейфеца, К. Хобера, К. Шмітгоффа та ін. Крім того, в тій чи іншій мірі у контексті морського арбітражу вказану проблематику аналізували М. Вольф, М. Давіес, М. Джеймс, Г. Ейльзен, М. Кер, Джл. Лев, Е. Мергер, Р. Мюллерсон, В. Парк, Дж. Парис, Р. Родьер, Д. Рівкін, Дж. Роберт, Ф. Фустукос та ін.
В даний час Україна активно бере участь у кодифікації міжнародного приватного права. Так, на XX сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права (14–30 червня 2005 року) у м. Гаага (Нідерланди) було розповсюджено програму поступового приєднання України до Конвенції про міжнародний доступ до правосуддя від 25 жовтня 1980 р., Конвенції про застосування норм законодавства щодо контрактів для міжнародного продажу товарів від 22 грудня 1986 р. Крім того, Україна взяла участь у розробці Конвенції про виключне право вибору угод, що укладаються в судовому порядку, підписану нею у червні 2005 р.
Набуття Україною участі в згаданих конвенціях, безперечно, сприятиме більш повній інтеграції країни в європейських та глобальних структурах політичного і економічного та соціального співробітництва. Разом з тим, активізація зовнішньоекономічних зв’язків України призвела до перегляду доктринальних поглядів на процес систематизації норм, що регулюють приватноправові відносини, ускладнені іноземним елементом. Всі ці чинники обумовлюють актуальність дослідження міжнародного комерційного арбітражу у сфері торговельного мореплавства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження відповідає науково-дослідній роботі відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України”, що здійснюється у рамках вивчення проблеми “Україна у системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика” (номер державної реєстрації RК 0100U1000800).
Мета та завдання дисертаційного дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення закономірностей та особливостей діяльності міжнародного комерційного арбітражного суду в сфері торговельного мореплавства з урахуванням новітніх тенденцій розвитку цього інституту міжнародного приватного права.
Наведена мета зумовила постановку і вирішення таких наукових завдань:
– визначити загальні напрями та особливості еволюції міжнародного комерційного арбітражу в сучасних умовах;
– проаналізувати зміни у структурі та організації міжнародного комерційного арбітражу у зв’язку з виникненням нових типів ділових та інших контрактів;
– виявити спільні та відмінні характеристики в організації морських арбітражних судів західних держав та Морської арбітражної комісії України;
– узагальнити практику застосування принципів міжнародного приватного морського права в рішеннях міжнародних арбітражних судів;
– визначити особливості застосування матеріальних і процесуальних норм міжнародного приватного морського права на основі практики морських арбітражних судів різних країн світу;
– розробити пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного механізму захисту законних прав і інтересів суб’єктів господарських відносин при розгляді спорів, що випливають із морської діяльності в Світовому океані.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правовідносини, що виникають у сфері розгляду спорів в міжнародному комерційному арбітражному суді.
Предметом дослідження є комплекс міжнародно-правових принципів та норм щодо функціонування міжнародного комерційного арбітражного суду у сфері торговельного мореплавства та пов’язані з ними матеріальні та процесуальні норми внутрішнього права.
Методологічну основу дисертації становлять загальновизнані методи пізнання і розкриття змісту правових явищ, зокрема: історико-логічний та порівняльний, використані у процесі аналізу понять “міжнародний комерційний арбітраж”, “міжнародний морський арбітраж” і “види арбітражу”; нормативний метод, що застосовувався при визначенні в міжнародному приватному праві статусу Типового закону “Про міжнародний комерційний арбітраж” (ЮНСІТРАЛ) 1985 р., а також в процесі аналізу законодавства України та інших держав, що регламентує наслідки застосування принципів та норм в сучасному міжнародному приватному морському праві; системно-структурний та системно-функціональний методи, які, серед іншого, покладені в основу розгляду інституту арбітражу і встановлення його місця у системі міжнародного приватного морського права.
Теоретичним підґрунтям дисертації слугували також праці юристів-міжнародників, що належать до різних наукових напрямів, а саме Ф. Беглінгері, М. Кілінга, Дж. Мірабіто, Ш. Строхбака, Л. Сноуна, Д. Феррі, Б. Хаусмана, та ін. (західні школи); С.О. Гуреєва, Л.М. Єгорова, А.І. Сілінга, М.А. Цигенгагеля та ін. (школа колишніх соціалістичних країн). Використані й праці з цієї проблематики радянських вчених – Є.В. Брунцева, М.І. Брагінського, П.П. Віноградова, Г.Г. Іванова, Г.В. Ігнатенка, С.Б. Крилова, О.В. Кулістікова, М.М. Колосова, С.Н. Лебедєва, Л.А. Лунца, Г.К. Мінакова, А.І. Муранова, А.Л. Маковського, І.С. Перетерського, Д.Ф. Рамзайцева, А.А. Старостіна, М.В. Сергєєва, О.Н. Толмачова та ін.
Емпіричну базу роботи становлять прийняті під егідою ООН договірні інструменти в галузі міжнародного комерційного арбітражного суду: Женевський Протокол про арбітражні застереження 1923 р., Женевська конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень 1927 р., Нью-Йоркська конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р., Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р., Московська конвенція про вирішення арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що виникають із відносин економічного та науково-технічного співробітництва 1972 р., Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж 1985 р. тощо; універсальні конвенції в галузі міжнародного приватного морського права: Брюссельська конвенція щодо об’єднання деяких правил щодо зіткнення суден 1910 р.; матеріали та документи з питань арбітражу Комісії ООН з права міжнародної торгівлі, інших міжнародних арбітражних інституцій; а також відповідні законодавчі акти України.
Наукова новизна даної дисертації полягає в тому, що в українській юридичній літературі на монографічному рівні вперше визначено правову природу, функціональні особливості і напрями еволюції міжнародного комерційного арбітражного суду в його діяльності у сфері торговельного мореплавства. Крім того, автором вперше було проведено порівняльний аналіз регламентів морських арбітражних судів різних країн світу, а також дослідження іноземної практики застосування принципів і норм міжнародного приватного морського права в арбітражних рішеннях.
Наведений у дисертації аналіз дає підстави авторові сформулювати такі теоретичні узагальнення:
1. Визначено, що сьогодні арбітраж є провідним правовим механізмом для регулювання комерційних спорів. Шляхом еволюції комерційного арбітражу в напрямку уніфікації його загальних понять та підходів, сучасний міжнародний комерційний арбітражний суд був перетворений із переважно регіонального на загальносвітовий правовий механізм вирішення комерційних спорів.
2. Доведено значну цінність арбітражу не тільки для традиційних типів спорів, що виникли в міжнародній торгівлі, а й для нових типів спорів, які можуть виникати внаслідок міжнародних комерційних контрактів, укладених з метою індустріального та науково-технічного розвитку. Обґрунтовано, що специфіка регулятивної ролі міжнародного комерційного арбітражного суду у зв’язку з виникненням нових типів комерційних контрактів визначається так званою “подвійною функціональністю”, яка полягає у поєднанні функцій арбітражного регулювання чинних умов та, водночас, арбітражного процедурного заповнення прогалин у відповідних контрактах за наявності обопільної згоди їхніх сторін.
3. Внаслідок проведеного порівняльного аналізу функціональних особливостей морських арбітражів визначено, що основні тенденції розвитку інституту міжнародного комерційного арбітражного суду у морській галузі свідчать про наявність загальних підходів щодо їх організації та функціонування. Це стосується здійснення контролю щодо призначення, відводу та зміни арбітрів; встановлення загальних вимог щодо незалежності арбітрів; визначення арбітражного рішення у місці проведення арбітражного слухання більшістю голосів арбітрів та надання йому обов’язкової сили, а також про наявність розбіжностей щодо предмету спору; визначення арбітражного інституту і правил; застосованого права; строків; витрат; мови слухання справи тощо.
4. Встановлено, що принципи міжнародного приватного морського права (зокрема, принципи “автономії волі”, “безпечного порту”, “доступне по прибутті”, “очікування причалу”, “раз на демереджу, то завжди на демереджу” тощо) повинні враховуватися при застосуванні національного законодавства України, зокрема Кодексу торговельного мореплавства України 1994 р. При цьому своєрідна правова природа міжнародного морського арбітражу дає йому змогу забезпечити застосування не лише власного матеріального права держави, де відбувається арбітражний розгляд морських спорів, а й відповідних матеріальних норм іноземного права, до яких відсилає колізійно-правова норма. В силу того, що міжнародний морський арбітраж є важливим інструментом міжнародного приватного права в цілому, загальні положення міжнародного приватного права щодо джерел правового регулювання також цілком застосовуються до арбітражу.
5. З’ясовано, що при винесенні рішень сучасні міжнародні морські арбітражі та національні арбітражні органи держав застосовують як матеріальні норми національного й іноземного права, так і закріплені в міжнародних конвенціях уніфіковані матеріальні і колізійні норми міжнародного приватного морського права та норми міжнародних звичаїв торговельного мореплавства. Характерною рисою таких рішень є обов’язкове застосування арбітрами специфічного принципу міжнародного приватного права автономії волі (lex voluntatis) та врахування волевиявлення сторін у попередньо підписаних ними угодах про арбітраж.
6. Доведено, що питання юрисдикційного характеру міжнародного морського арбітражу вирішуються на основі процесуальних норм тієї держави, на території якої здійснюється арбітражний розгляд справи, або тієї держави, де вимагається виконання арбітражного рішення. Зокрема, при визначенні підсудності (юрисдикції) стосовно справ, які виникають з морських спорів, міжнародні морські арбітражі та національні арбітражні органи держав застосовують норми такого процесуального договору, яким є пророгаційна угода, згідно з якою сторони добровільно передають свій спір на розгляд конкретно визначеному арбітражу. При цьому питання про те, чи має арбітраж компетенцію для вирішення відповідного морського спору, вирішується самими арбітрами на основі відомого процесуального принципу міжнародного приватного морського права “компетенції компетенції”.
7. Визначено, що з метою вдосконалення вітчизняного механізму захисту законних прав та інтересів учасників приватноправових відносин при розгляді спорів, що випливають із морської діяльності у Світовому океані, бажано було б створити спеціалізований морський суд в Україні. Це сприяло б взаєморозумінню та зміцненню міжнародного авторитету України як морської держави.
Практичне значення дисертаційного дослідження. Положення дисертації можуть бути використані в подальших дослідженнях проблем міжнародного комерційного арбітражного суду та з метою повнішого розкриття специфіки його діяльності саме у сфері торговельного мореплавства, що сприятиме розумінню необхідності удосконалення механізмів вирішення арбітражних спорів.
Результати дослідження, зроблені дисертантом висновки і пропозиції мають значення для вдосконалення навчального процесу при підготовці й підвищенні кваліфікації спеціалістів з міжнародного приватного права, міжнародного приватного морського права, міжнародного комерційного арбітражного суду тощо. Вони можуть бути використані в навчальному процесі під час викладання, наприклад, таких дисциплін, як “Міжнародне приватне право”, “Міжнародне приватне морське право”, “Міжнародний комерційний арбітражний суд”, “Міжнародний морський арбітражний суд”.
Апробація і публікація результатів дослідження. Основні положення і практичні висновки дисертаційного дослідження викладені в чотирьох індивідуальних публікаціях автора. Базові положення дисертації пройшли апробацію на Другій науково-практичній конференції “БІНСА-БРАСС” (м. Одеса, 2000 р.; тези опубліковані) та Другій науково-практичній конференції “Міжнародне морське право” (м. Одеса, 2004 р.; тези опубліковані).
Структура та обсяг дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, загальних висновків і списку використаних джерел (178 найменувань). Обсяг дисертації становить 173 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Узагальнимо результати дослідження міжнародного комерційного арбітражного суду з вирішення спорів у сфері торговельного мореплавства.

1. Міжнародний комерційний арбітраж на сьогодні є важливим інструментом урегулювання спорів цивільно-правового характеру, ускладнених “іноземним елементом”, який широко використовується на практиці поряд із судовою процедурою. За своєю правовою природою міжнародний арбітраж як самостійний інститут, завжди поєднує елементи як матеріально-правового, так і процесуально-правового характеру. Міжнародний комерційний арбітраж як орган має дві основні форми:
– постійно діючі арбітражні суди (інституційні), які створюються різними комерційними організаціями та здійснюють свою діяльність на основі затверджених регламентів;
– арбітражні суди аd hос, які встановлюються сторонами для вирішення конкретного спору та діють відповідно до правил, встановлених безпосередньо сторонами; після вирішення того або іншого спору арбітраж припиняє своє існування, при цьому процедура такого арбітражу може визначатися сторонами самостійно або шляхом домовленості про застосування модельних правил арбітражу.
В умовах розвитку та спеціалізації міжнародного економічного обміну дедалі більше зростає значення міжнародно-правового регулювання комерційного арбітражу. При цьому в ряді публікацій справедливо підкреслюється ефективність арбітражу, його переваги при розгляді міжнародних цивільних справ порівняно з національними судами. Також робиться висновок, що арбітраж посідає щодо міжнародних цивільних справ таке ж місце, як державний суд стосовно загально цивільних справ.
На нашу думку, поряд з ефективністю та соціальним значенням міжнародного комерційного арбітражу, необхідно зазначити, й про ступінь його можливого застосування, як і застосування та використання судового процесу для розгляду міжнародних цивільних справ. Хоча арбітраж є більш привабливим, аніж суд, але в деяких випадках для захисту прав та охоронюваних законом інтересів доцільніше використовувати судовий захист.
Переваги арбітражу порівняно з державними судами, по-перше полягають у тому, що він забезпечує більш прийнятну, доступну та більш просту, порівняно з державними судами, процедуру вирішення спорів. Іншими словами, йдеться про процедуру, встановлену сторонами спору, яка в цілому може бути адекватна та пристосована для прийняття узгоджених рішень. Навіть у випадках, коли сторони звертаються до постійно діючого комерційного арбітражу, який має свої правила процедури, вони можуть самостійно передбачити процедуру арбітражу. Відповідно до статті II Регламенту Міжнародної торгової палати при провадженні справи арбітр керується правилами, які випливають із Регламенту, а у випадках, коли його положень недостатньо, – будь-якими правилами, які встановили сторони. В Арбітражному регламенті ЮНСІТРАЛ передбачено, що коли сторони вирішили передати на розгляд арбітражу спори, згідно з даним регламентом, то такі спори розглядаються відповідно до Регламенту з тими змінами, про які сторони можуть домовитися у письмовій формі (стаття 1).
По-друге, суттєвим є те, що сторони можуть формувати склад арбітражу, який розглядає та вирішує справу. Це сприяє довірі сторін до арбітражу та його компетенції.
По-третє, провадження в арбітражі передбачає також взаємоузгодження сторін щодо мови провадження. Стаття 22 Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж передбачає, що сторони можуть на свій розсуд домовитися про мову або мови, які використовуватимуться при розгляді справи. Таке право сторін передбачається і в національному законодавстві про арбітраж, а також у арбітражних регламентах постійно діючих арбітражних судів. Так, стаття 22 Закону України про міжнародний комерційний арбітраж 1994 року встановлює, що:
1) сторони можуть на свій розсуд домовитися про мову чи мови, які використовуватимуться в арбітражному розгляді. За відсутності такої домовленості третейський суд визначає мову або мови, які повинні використовуватися під час розгляду. Така домовленість або визначення, якщо в них не обумовлено інше, стосуються будь-якої письмової заяви сторони, будь-якого слухання справи та будь-якого арбітражного рішення, постанови чи іншого повідомлення третейського суду;
2) третейський суд може дати розпорядження про те, щоб будь-які заяви і документальні докази супроводжувалися перекладом мовою або мовами, про які домовилися сторони або які визначені третейським судом.
По-четверте, провадження в арбітражі має конфіденційний характер, на відміну від гласності судового провадження. Це теж є істотною перевагою, якщо сторони зацікавлені в збереженні комерційної таємниці. Так, відповідно до Арбітражного регламенту європейської економічної комісії ООН справа слухатиметься при відчинених дверях лише за умови, що обидві сторони будуть цього вимагати (стаття 29).
По-п’яте, до переваг арбітражу належить також можливість обрати не лише прийнятну процедуру, а і прийнятне право. Так, згідно зі статтею 33 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ 1976 року арбітражний суд застосовує право, яке сторони узгодили як таке, що підлягає застосуванню при вирішенні спору по суті. За відсутності такої згоди сторін арбітражний суд застосовує право, визначене відповідно до колізійних норм, які суд вважає, що підлягають застосуванню.
По-шосте, рішення комерційного арбітражу на відміну від рішень державного суду є остаточними, що сприяє завершеності будь-якого арбітражного провадження. Вони не підлягають ні апеляції, ні наступному оскарженню, хоча в установленому порядку рішення арбітражу може бути оголошене недійсним (стаття IX Європейської Конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року), державним судом може бути відмовлено у визнанні та приведенні у виконання арбітражного рішення компетентними установами (пункт 2 в стаття V) Нью-Йоркської Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року).
Нарешті, переваги комерційного арбітражу – це існування механізму, який забезпечує визнання та виконання рішень комерційного арбітражу шляхом коннвенційного врегулювання цього питання.

2. Стосовно еволюції комерційного арбітражу слід зазначити, що сьогодні арбітраж досяг великого прогресу та успіху і також є провідним правовим механізмом для регулювання комерційних спорів. Тоді як первісно, сприйняття та застосування арбітражу суттєво відрізнялися у різних країнах, ми бачили, що упродовж останніх років відбувався процес зближення видів, поняття та розуміння арбітражу як загальноправового поняття в цілому. Так, у 1950-х роках арбітраж у Лондоні суттєво відрізнявся від арбітражу у Нью-Йорку, Токіо, Парижі чи Цюриху, тоді як у наш час основні параметри арбітражу стали подібними або взагалі ідентичними. Необхідно оцінити як позитивне явище досягнення спільної згоди у світі шляхом широкого обміну поглядів в усіх аспектах міжнародного комерційного арбітражу. Зокрема, загальна позитивна оцінка, висловлена на Конгресі Міжнародної ради з питань комерційного арбітражу 1988 року в Токіо полягала в тому, що подолання регіональних відмінностей було досягнуто з усіх важливих питань міжнародного комерційного арбітражу.

3. Переконливим свідченням поширення міжнародного комерційного арбітражу є оновлення внутрішнього законодавства з питань міжнародного комерційного арбітражу, яке відбувається в багатьох країнах світу. Таке оновлення законодавства здійснюється на підставі Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж 1985 року, який був розроблений спеціально для цього. Загалом на підставі цього Типового закону оновили своє законодавство про міжнародний комерційний арбітраж в тому числі Україна, Велика Британія, Швеція, Німеччина, Росія, такі штати США, як Каліфорнія і Нью-Йорк та ін. Успішне обговорення та прийняття угоди з Типового закону комісії ООН з права міжнародної торгівлі є свідченням того, що в усьому світі дійсно існує загальний підхід і однакове сприйняття міжнародного комерційного арбітражу.
Постійно зростає кількість країн-членів багатосторонніх міжнародних конвенцій з питань міжнародного комерційного арбітражу, зокрема, Нью-Йоркської конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, яка відіграє провідну роль у міжнародно-правовому регулюванні міжнародного комерційного арбітражу. Це свідчить, що міжнародний комерційний арбітраж є загальновизнаним способом вирішення зовнішньоторговельних спорів.

4. Практика морських арбітражних судів західних держав та арбітражних судів, що діють в Україні, є спільні риси. Зокрема, інституційний арбітраж здійснює контроль щодо призначення, відводу та зміни арбітра; до арбітрів висуваються вимоги стосовно їх незалежності; арбітражне рішення визначається у місці проведення арбітражного слухання більшістю голосів арбітрів та вступає в силу з моменту його визначення і є завершеним для сторін та обов’язковим до виконання. Зазначене сприяє взаєморозумінню та зміцненню морських господарських зв’язків між Україною та зазначеними державами.

5. При винесенні рішень по справах ними повсякчасно застосовуються не лише матеріальні норми національного законодавства та іноземного права, а й закріплені в міжнародних конвенціях уніфіковані матеріальні й колізійні норми міжнародного морського приватного права та норми міжнародних звичаїв торговельного мореплавства. Аналіз теорії та практики застосування процесуального принципу міжнародного морського приватного права “компетенції компетенції” дає підстави для висновку про те, що йому притаманні дві головні риси. Перша характерна риса полягає в тому, що порушення та виконання арбітражного судочинства не можуть бути припинені одностороннім волевиявленням жодної зі сторін спору щодо правових засад та обсягу компетенції арбітрів; отримавши подібні заперечення з боку учасника спору, арбітри не зобов’язані припиняти арбітражне судочинство, а, навпаки, можуть (тобто мають компетенцію) самостійно їх розглянути, і у випадку доведення необґрунтованості таких заяв продовжити розгляд справи по суті. Друга характерна риса полягає в тому, що відповідні дії арбітрів не зумовлюють визнання подальшого арбітражного судочинства як неправомірного акту – тобто вони (такі дії) не виступають правовою підставою для невизнання арбітражного рішення по суті спору. Обидва ці положення в тій або іншій формі широкою підтверджуються сучасною практикою міжнародних морських арбітражів та національних арбітражних органів різних держав світу.

6. Важливим принципами міжнародного приватного морського права в області арбітражу є принципи lex voluntatis та kompetenz-kompetenz. Відповідно при винесенні рішень по справах міжнародні морські арбітражі та національні арбітражні органи держав застосовують як матеріальні норми національного законодавства й іноземного права, так і закріплені в міжнародних конвенціях уніфіковані матеріальні та колізійні норми міжнародного морського приватного права та норми міжнародних звичаїв торговельного мореплавства. Характерною рисою таких рішень є обов’язкове застосування арбітрами специфічного принципу міжнародного морського приватного права автономії волі (lех voluntatis) та врахування волевиявлення сторін, викладеного у попередньо підписаних ними угодах про арбітраж.
На практиці зазначені питання вирішуються на основі процесуальних норм права тієї держави, на території якої відбувається арбітражний розгляд справи, або тієї держави, де вимагається виконання арбітражного рішення. Зокрема, при визначенні підсудності (юрисдикції) стосовно справ, які виникають з морських спорів, міжнародні морські арбітражі та національні арбітражні органи держав застосовують норми такого процесуального договору, яким є пророгаційна угода, згідно з якою сторони добровільно передають свій спір на розгляд конкретно визначеному арбітражу. При цьому питання про те, чи має арбітраж компетенцію для вирішення відповідного морського спору, вирішується самими арбітрами на основі відомого процесуального принципу міжнародного приватного морського права “компетенції компетенції”.

7. Створення Морського арбітражного суду України є важливою складовою механізму захисту законних прав та інтересів господарських відносин при розгляді спорів, що випливають із морської діяльності у Світовому океані. Аналізуючи контракти у сфері торговельного мореплавства, фахівці та експерти повинні базуватися на “змішаній теорії арбітражу”. Саме створений Суд у рамках цього механізму має впливати на зміцнення юридичної бази договірних відносин як між її учасниками, так і з іншими партнерами в морському бізнесі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Анцелевич Г.А., Высоцкий А.Ф., Демиденко В.В., Переверзев С.С. Гражданское мореплавание // Современное международное морское право и практика его применения Украиной.  К.: Наукова Думка, 1995.  С. 119123.
2. Арбитражная оговорка и вексельные отношения // Торговое мореплавание и морское право.  1986.  Вып. 13.
3. Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ 1976 року // Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж.  К.: Істина, 2002.  С. 219.
4. Афинская конвенция о перевозке морем пассажиров и их багажа 1974 года // Ведомости Верховного Совета СССР.  1983.  № 38.  Ст. 570.
5. Богуславський М.М. Международный коммерческий арбитраж.  М., 1993.  С. 28—34.
6. Брагинский М.И. Участие государства в гражданских правоотношениях.  М.: Юрид. лит., 1981.  С. 168169.
7. Брильов О.А. Арешт суден по забезпеченню морських вимог за законодавством України.  Миколаїв: Атол, 2002.  С. 107; С. 108.
8. Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж.  С-Пб., 2001.  С. 175176.
9. Вінокурова Л. Арбітражна угода: теоретичне питання, які мають практичне значення. – Юрид.газета. – Вид. “Юстініан”, 2004 року, №13(25). С.15.
10. Волков А.Ф. Торговые третейские суды. Историко-догматическое исследование.  С-Пб., 1913.
11. Горчаков С. Морське право і нові виклики часу // Юрид.журнал. Юстініан. – 2004. – №4(22), с.89.
12. Демиденко В.В. Соотношение спасания на море и морской буксировки // Торговое мореплавание и морское право.  М., 1986.  Вып. 13.  С. 56.
13. Додаток № 1 до Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”. – Відомості Верховної Ради України.  1994.  № 25.
14. Европейская конвенция о внешнеторговом арбитраже 1961 г.// Регістр текстов международных конвенцій и других документов, касающихся права международной торговли. – Том II R.73V.3. –Нью-Йорк, 1973. С.38
15. Европейская конвенция о внешнеторговом арбитраже 1961 года // Лебедев С.Н. Международное сотрудничество в области коммерческого арбитража.  М., 1980.  С. 109118.
16. Ерпылева Н.Ю. Международный коммерческий арбитраж: современные проблемы теории и практики // Арбитражный и гражданский процесс.  2002.  № 1.  С. 29.
17. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року // Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж.  К.: Істина, 2002.  С. 207.
18. Жигой С. Арбитражная оговорка в коносаменте // Сборник материалов IV Международного конгресса по арбитражу (36 октября 1972 г., Москва).  М., 1974.  С. 542543.
19. Задорожний О. Тлумачення договорів в арбітражній та судовій проктиці. – Юрид.газета. – Вид. “Юстініан”, 2004 року, №13(25). С.12.
20. Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року.  Ст. 6. // www.http// rada.kiev.ua.
21. Закон України „Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України.  1994.  № 25.  Ст. 28;98.
22. Иванов Г.Г., Маковский А.Л. Международное частное морское право. — Л.: “Судостроение”, 1984. С. 22;С.23;С.24; С.25;С.30
23. Из практики Морской арбитражной комиссии.  М., 1980.  С. 119121.
24. Кейлін А.Д. Міжнародний комерційний арбітраж.  М., 1982.  С. 63.
25. Кодекс торговельного мореплавства Українии : введений в дію 9 грудня 1994 р. Офіц. видання. – К.: Видавничий Дім “Ін юре”, 2000. – Ст.ст. 6, 8, 14, 19.
26. Кодекс торгового мореплавания СССР, утв. Указом Президиума Верховного Совета СССР от 17 сентября 1968 года // Ведомости Верховного Совета СССР.  1968.  № 39. – Ст.77,2, 14-15.
27. Комаров В.В. Разрешение международных коммерческих споров // Закон.  1994.  №2.  С. 25.
28. Конвенция для объединения некоторых правил относительно оказания помощи и спасания на море 1910 года // Сборник законов СССР.  1926.  Отд. II.  № 31.  Ст. 188,189,1, 2, 6, 8.
29. Конвенция для объединения некоторых правил относительно столкновения судов 1910 г. // Сборник законов СССР. — 1926. — Отд. ІІ. — № 31. — Ст. 188.
30. Конвенция о гражданской ответственности за ущерб от загрязнения нефтью 1969 года // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами.  М., 1977.  Вып. XXXI.  С. 97106.
31. Конвенция об ограничение ответственности по морским требованиям 1976 года // Материалы по морскому праву и международному торговому мореплаванию.  М.: Транспорт,.  Вып. 16.  С. 7891.
32. Конвенция об ограничении ответственности собственников морских судов 1957 года // Материалы по морскому праву и международному торговому мореплаванию.  М.: Транспорт, 1981.  Вып. 24.  С. 79-89.
33. Конвенция об унификации некоторых правил об ограничении ответственности собственников морских судов 1924 года // Регистр текстов международных конвенций и других документов, касающихся права международной торговли. Нью-Йорк: Изд-во ООН, 1973.  Т. II.  С. 175182.
34. Конвенция ООН о морской перевозке грузов 1978 г. // Многосторонние международные соглашения о морском транспорте / Под ред. Г.А. Маслова. М.: ТПП СССР, 1983. С. 73-95.
35. Конвенция по морскому праву 1982 года // Авраменко И.М. Международное морское право.  Ростов-на-Дону: Феникс, 2001.  С. 88264.
36. Кузнєцов С.С. Соглашение сторон о применимом праве в законодательстве Украины // Международное публичное и частное право.  2003.  № 6 (15).  С. 3740.
37. Кулистикова О.В. Новые общие правила морских торговых и рыбных портов Союза ССР 1983 года // Морское право и практика.  М.: Мортехинформреклама, 1987.  Вып. 1.  С. 1922.
38. Лебедев С.В. Признание пророгационных условий сделок в международной торговле // Советский ежегодник международного права 1963 года.  М.: Наука, 1965.  С. 420.
39. Лебедев С.Н. Международное сотрудничество в области коммерческого арбитража.  М., 1985.  С. 24—33.
40. Лебедев С.Н. Международный коммерческий арбитраж: компетенция арбитров и соглашение сторон.  М.: ТПП СССР, 1988.  С. 11.
41. Лебедев С.Н. Международньй торговый арбитраж.  М., 1965.  С. 32,6.
42. Лебедев С.Н. Морская арбитражная комиссия // Морской флот.  1981.  № 1.
43. Лебедев С.Н. Унификация правового регулирования международных хозяйственных отношений (некоторые общие вопросы) // Труды кафедры международного частного и гражданского права МГИМО. Юридические аспекты осуществления внешнеэкономических связей.  М., 1979.  С. 2728.
44. Липавский В.Б. Обзор зарубежной судебной практики по морским делам // Транспортное право.  2002.  № 3.  С. 19; С. 37;С. 38.
45. Лунц Л.А. Курс международного частного права. В 3 томах. М.: Спарк, 2002. С. 767; С. 576;С. 810-811.
46. Лунц Л.А. Международное частное право. Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1973.  С. 188.
47. Лунц Л.А. Международный гражданский процесс.  М.: Юриздат, 1966.  С. 263.
48. Маковский А.Л. Унификация морского права и понятие международного частного марского права // Советский ежегодник международного права 1979 года.  М., 1981.  С. 225.
49. Международное частное право / Под ред. Г.К. Дмитриевой.  М., 2001.  С. 147.
50. Мельников А.А. Советский гражданский процессуальный закон. Вопросы теории гражданского процессуального права.  М.: Наука, 1973.  С. 1320.
51. Минаков А.И. Арбитражное соглашение и практика рассмотрения внешнеэкономических споров.  М., 1995.  С. 9;С. 10.
52. Монастырский Ю.Э. Основные особенности пророгационных соглашений в Российской Федерации // Московский журнал международного права.  2003.  № 1.  С. 177179.
53. Московська конвенція про вирішення арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що виникають із відносин економічного та науково-технічного співробітництва, 1972 року // www.http// rada.kiev.ua.
54. Мотрич М.И. Некоторые проблемы применения российскими судами иностранного права // Московский журнал международного права.  2003.  № 2.  С. 261268;С. 262.
55. Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року // Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж.  К.: Істина, 2002.  С. 202.
56. Нью-Йоркськая конвенция о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений 1958 г. //Регістр текстов международных конвенцій и других документов, касающихся права международной торговли. – Том II R.73V.3. –Нью-Йорк, 1973. С.38
57. Основы гражданского законодательства СССР и союзных республик, утв. Законом СССР от 8 декабря 1961 года // Ведомости Верховного Совета СССР.  1961.  № 50.  Ст. 126.
58. Переверзева О.С. Практика применения принципов международного частного морского права “автономии воли” и “компетенции компетенции” в арбитражных решениях // // Юридичний журнал.  К., 2005.  № 2 (32).
59. Переверзєва О.С. Міжнародний третейський арбітражний суд: вирішення спорів у сфері торговельного мореплавства // Держава і право.  К., 2001.  Вип. 9.  С. 460;С. 461;С. 462.
60. Перетерский И.С., Крылов С.Б. Международное частное право.  М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940.  С. 7-8.
61. Побірченко. I. Авторитет, визнаний у світі. – Юрид.газета. – Вид. “Юстініан”, 2004 року, №13(25). С.13.
62. Порада Є. Взаємодія між міжнародним комерційним арбітражем та державними судами. – Юрид.газета. – Вид. “Юстініан”, 2004 року, №13(25). С.11.
63. Постатейный научно-практический комментарий части третьей ГК РФ / Под ред. А.М. Эрделевского.  М., 2001.  С. 207.
64. Пункт 3 статті 156 КТМ України // www.http//rada.kiev.ua.
65. Разайцев Д.Ф. Внешнеторговий арбітраж в СССР. –М., 1957. – 40.
66. Рилач Ю. Імперативні норми права у міжнародному комерційному арбітражі. – Юрид.газета. – Вид. “Юстініан”, 2004 року, №13(25).С.9.
67. Розенберг М.Г. Практика Международного коммерческого арбитражного суда.  М., 1998.  С. 33.
68. Свіріба. С. Хомяк. М. Рішення міжнародних арбітражних судів: приклад зразкового правосуддя чи багатоголовий змій. – Юрид.газета. – Вид. “Юстініан”, 2004 року, №13(25). С.14.
69. Семенов А.В. Международные соглашения при решении вопроса подсудности в области морской перевозки грузов // Международное публичное и частное право.  2001.  № 2.  С. 2629.
70. Сергеева М.В. Арбитражное соглашение и компетенция международного коммерческого арбитража // Московский журнал международного права.  2003.  № 1.  С. 206-207;С. 208.
71. Сліпачук Т. Інституційний арбітраж і арбітраж ad hoc : дві сторони одного процесу. – Юрид.газета. – Вид. “Юстініан”, 2004 року, №13(25). С.10.
72. Советское гражданское процессуальное право.  М.: Высшая школа, 1964.  С. 142.
73. Справа “North River Freighters v. Тhe Ргеsident of India (Тhе “Rаdnог”). // Lloyd’s Rер. 2. –1956, I. Q. В., p. 333.
74. Справа “Roland Linie v. Spillers Ltd.” (Тhе “Werrastein”) // Lloyd’s Rер. 2. – 1956, p.211.
75. Справа “Scrutton on Charterparties” // 2Lloyd’s Rep., p.353.
76. Справа “Sociedad Carga Oceanica S.A. v. Indolinoele Vertriebsgessellschaft” // 2 Lloyd’s Rер.–1964, p. 28.
77. Справа “Spalmatori”,“Union of India v. Compania Naviera Aeolus” // 2 Lloyd’s Rер. – 1962, p.175.
78. Справа “Меtа1s & Rореs Соmраnу Ltd. v. Filia Compania Limitada” (Тhе “Vastric”) // 2Lloyd’s Rep. – 1967, p. 219.
79. Старостин А.А. Английская судебная практика о толковании отдельных оговорок чартера // Материалы по морскому праву и международному торговому морепплаванию.  М.: Трапнспорт, 1976.  Вып. 10—76.  C. 13-14; С.16.
80.Судебная и арбитражная практика. Дело МАК при ТПП СССР № 37/1973 // Морское право и практика.  М.: Мортехинформреклама, 1975.  Вып. 3.  С. 1419.
81. Судебный контроль за правоприменительной деятельностью арбитража.  Правоведение.  1985.  № 1.
82. Типовий Закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж // Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж.  К.: Істина, 2002.  С. 92.
83. Угода міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів // www.http. rada.kiev.ua.
84. Усенко Е.Т. О компетенции компетенци // Сборник материалов IV Международного конгресса по арбитражу.  М., 1974.  С. 295.
85. Хейфец Б.С. Арбитраж по морским спорам.  М.: ТПП СССР, 1981.  С. 5.
86. Хейфец Б.С. Подсудность споров, связанных с морской перевозкой грузов.  М.: Транспорт, 1976.  С. 13-14;С. 41-42.
87. Хлестова И.О. Арбитраж во внешнеэкономических отношениях стран – членов СЭВ. – М., 1980. С.35.
88. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.  Ст. 569.
89. Цивільний кодекс УРСР, прийнятий 18 липня 1963 року зі змінами, внесеними до нього Указом Президії Верховної Ради УРСР від 20 травня 1985 року // Ведомости Верховного Совета УССР.  1985.  № 23.  Ст. 567-569;Ст. 542.
90. Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж.  К.: Істина, 2002.  С. 27.
91. Чежир Дж., Норт П. Международное частное право / Пер. с англ.  М., 1982.  С. 2425.
92. Шемякин А.Н. Международное частное морское право.  Одеса: Латстар, 2000.  С. 18.
93. Шмитгроф К. Экспорт: право и практика международной торговли.  М., 1993.  С. 342;С. 344.
94. AALCC Regional Center for Commercial Arbitration at Cairo, c/o Egyptian Society of International Law, 16 Ramses Street, Cairo, Egypt.
95. Ailsen G. “A Practical Guide to International Arbitration” // Private Investors Abroad 16. – 1975, p. 51-56.
96. American Maritime Cases.  1933.  Vol. 11.  P. 919.
97. Arbitration Rules of the International Chamber of Commerce // International Commercial Arbitration, Article 12.
98. Arbitration Rules of the Maritime Arbitration Commision of the People’s Republic of China, Art. I.
99. Article 626, para. 3. Dutch Code of Civil Procedure.
100. Asian-African Legal Consultative Committee (AALCC) Regional Center for Commercial Arbitration at Kuala Lumpur, 576 Jalon Taming Sari (Jalon Clifford), Kuala Lumpur, Malaysia.
101. Award Nestor №. 10 // Revue roumaine des sciences sociales. – 1967.
102. Award Nestor №. 9 // Revue roumaine des sciences sociales.– 1967, p.249.
103. Award of Russell № 7// Law of Arbitration.– 1970, p.23
104. Award of US Supreme Court // Prima Paint Corp. v. Flood & Concklin Manufactoring Co.– 1967, № (388 U.S. 395)
105. Baumbach-Schwab// Schiedsgerichtbarkeit.–1960, p.64-65.
106. Chambre Arbitrate Maritime de Paris (Paris Maritime Arbitration Chamber), 73 Boulevard Haussmann, 7500 Paris, France. Secretariat: 18 Rue de General Apport, 75116 Paris, France; Standing Committee on Maritime Arbitration, International Chamber of Commerce, 38 Cours Albert ler, 75008 Paris, France.
107. Chronique des sentences arbitrates // Journal du droit international.– 1974, p.916.
108. Clive Schmitthoff. Award (UN doc. A/CN.9/112). – 1975.
109. Clive Schmitthoff. London Report “Documents and Collected Papers”// International Commercial Arbitration (Oceana/British Institute of International and Comparative Law).– 1974, p. 418.
110. Clive Schmitthoff. Unification and Future of International Commercial Arbitration // International Commercial Arbitration, p. 167.
111. Court of Appeal. // Revue de 1’arbitrage. – Paris, 1972, p.67
112. David R. L’arbitrage commercial international en droit compare. Cours de droit compare.  P., 19681970; David R. L’arbitrage dans le commerce international.  P., 1982.
113. Davies M. Australian maritime law decisions 1992 // Lloyd’s Maritime and Commercial Law Quarterly.  L.: Lloyd’s of London Press Ltd, 1993.  P. 263265.
114. Document by the International Chamber of Commerce.– 1965., №. 420/15
115. Emmanuel Gaillard, Gerold Herrmann. Michel Caudet and Giorgio Bernini. The reports by ICCA Congress Series №. 4.
116. European Convention 1966 providing a Uniform Law on Arbitration, Strasbourg // www.http// rada.kiev.ua.
117. Foustoucos F. I’arbitrage  interne et international  en droit prive hellenique.  P., 1976.
118. Francesco Berlingieri. “International Maritime Arbitration” // Journal of Maritime Law and Commerce 10.–1979, p. 199-236.
119. Gabriel Wilner. Domkie on Commercial Arbitration // Wilmette, III.: Calloghan. – 1984, p. 552.
120. Galakis //Revue de I’arbilmge.– 1966, p. 99.
120. Geneva Convention 1961 Article IX. //International Commercial Arbitration. – I960, Vol. II, p.325.
121. Hans van Loon. The letter of XX session Hague conference on private international law, Nd. – 2005, № 30551(05)VL/LJM
122. International and Comparative law Quarterly 34. – 1985, p. 19.
123. International Council for Commercial Arbitration// Yearbook of Commercial Arbitration, p. 430.
124. International Court of Arbitration for Marine and Inland Navigation, Gdynia, U/Pulaskiego 6, 81-368 Gdynia, Poland.
125. Jakubowski Jerzy. “The Settlement of Foreign Trade Disputes in Poland” // International and Comparative Law Quarterly 11.–1962, p. 806.
126. Japan Shipping Exchange, Inc., Mitsui Rohugokan No. 8, Muromachi 2- Chome, Nihonbashi, Chuo-ko, Tokyo, Japan.
127. John Parris. Arbitration: Principles and Practice // Grenada: Fragmorc Press.– 1983, p.7.
128. Julian Lew. Applicable Law in International Commercial Arbitration // Dobbs Ferry, N.Y.: Oceana Publications.– 1976, p.16.
129. Klein F. Rapport // Revue de L’Arbitrage.  1961.  № 2.  P. 57.
130. Klein. A propos de la jurisprudence du Tribunal federal Suisse en matiere d'arbitrage commercial international.–Festgabe der schweizenschen Rechtsfakultaten zur Hitndertjahrfest lies Bundesgerichis. – 1975, p.502-503.
131. L’adaptation des contrats internationaux aux changements de cir-constances: la clause de hardship // Journal du droit international. –1974, р.794.
132. Maritime Arbitration Commission of the China Council for the Promotion of International Trade, 4 Tai Ping Chrao Street, Beijing, People’s Republic of China.
133. Maritime Arbitration Commission of the China Council for the Promotion of International Trade, 4 Tai Ping Chrao Street, Beijing, People’s Republic of China.
134. Matteucci M. The methods of the unification of Law.  Rome, 1956, р.32-33.
135. Merger E. Competence des arbitres et independance de la convention arbitrale dans la Convention dite Europeene sur L’Arbitrage Commercial International // Arbitrage Commercial (Eugenio Minoli).  Milan, 1974.
136. Moscow Report. Collected Materials // USSR Chamber of Commerce.– 1972.– 829 p.
137. Nagendra Singh and Raoul P. Colinvaux, British Shipping Lam: Shipowners 13.–1967, p. 350.
138. New Delhi Report // the Indian Council of Arbitration. – 1975.
139. New York Convention 1958. //International Commercial Arbitration.– I960,Vol. II, p.319.
140. Oussenko. Report of the Moscow Congress on Arbitration. //USSR Chamber of Commerce and Industry. – 1972, p.361-363.
141. Papers for this Symposium // Business Lawyer. – 1973, Vol. 28, No. 2
142. Report № 57/58 // International Arbitration. – 2 June,1991.
143. Republic of Cuba, Law No. 1091, as reported by Hector Carcini, “Cuban National Report,” Yearbook of Commercial Arbitration 1.–1976, p. 27-29.
144. Revue critique du Droit international prive.  1962.  № 1.  P. 129130.
145. Revue de l’ arbitrage de France.  1966.  № 1.  P. 109112.
146. Rodiere R. Traite general de droit maritime. Affetemens et transporte. T.I. Introduction. Les contracts d’affretement.  Рагis, 1967, p.43.
147. Rules of Procedure 1959 article 3 // Yearbook if Commercial Arbitration 7.–1982, p. 210.
148. San Francisco Report. – 1972, p.22.
149. San Francisco Report. – 1972, p.27.
150. Schlosser. Das Recht der internationalen Schiedsgertchtbarkeil. –1975, № 236 and 238.
151. Schlosser. Recht der internationalen privaten Schiedsgerichtbarkeit.–1975, №. 517.
152. Schmitthoff //Yearbook of Commercial Arbitration 7. – 1982, p. 210.
153. Schmitthoff (n. 5 above), Doc. 6.1. // Yearbook of Commercial. – 1978, Pt. VI, p. 30.
154. Schmitthoff (n.5 above) // Yearbook of Commercial.–1978, Pt. VI, p. 25-29.
155. Schmitthoff Clive. International Commercial Arbitration // Dobbs Ferry, N.Y.: Oceana Publications.– 1983.
156. Secretariat of the UN Commission for Europe. // International Commercial Arbitration, Vol. II.– I960, р.351-397.
157. See “Collected Papers” in International Commercial Arbitration // Oceana Publications, ed. Schmitthoff. – 1975.
158. See Russell, //Scope of the Arbitration Agreement. – 1970, p. 71.
159. Society of Maritime Arbitrators, 26 Broadway, Suite 1200, New York, NY 10004, United States.
160. Steyn J. Ingland Report” // Yearbook of Commercial Arbitration 8.– 1983, p. 3-8.
161. Tetley W. Canadian arbitration decisions 1986-1992 // Lloyd’s Maritime and Commercial Law Quarterly.  L.: Lloyd’s of London Press Ltd, 1993.  P. 238241.
162. The Chartered Institute of Arbitrators Inc., International Arbitration Centre, 75 Cannon Street, London EC4N 5BH, United Kingdom; London Maritime Arbitrations Association, the Baltic Exchange, 14-20 St. Mary Ave., London BC3A 8B4, United Kingdom.
163. The civil code of Greece, the article 25.
164. The code of trade navigation of Bulgaria, the аrticle 19.
165. The European Convention 1966, Article 25 // www.http// rada.kiev.ua.
166. The Geneva Convenlion 1961, Art. 5 www.http// rada.kiev.ua.
167. The navigating code of Italy, the article 13.
168. The sea code of Poland, the article 11.
169. The trade code of the Netherlands, the article 518.
170. The unique trade code of USA, the articles 1105.
171. The Washington Convention 1965, Article 41 // www.http// rada.kiev.ua.
172. This development is also reflected in Arbitration Rules for examples: ECE Arbitration Rules (Art. IS); ECAFF, Arbitration Rules (Art. VI, para. 3): ICC Arbitration Rules (Art. 8, para. 4); Draft UNCITRAL Arbitration Rules. – 1975, Art. 19.
173. Trade/W.P. 1/15 Rev. 1, Vols. I-V.
174. Travaux du Congres international de l’arbitrage // Revue de l’arbitrage.  1961.  №2.  P. 69.
175. Tsien-Hsin Jen and Liu Shao-Shan. “National Repott People's Republic of China” // Yearbook of Commercial.–1978, p.153.
176. UNCITRAL Arbitration Rules // Yearbook of Commercial Arbitration.–1977, p.161.
177. West German position №. 11.
178. Yearbook of Commercial Arbitration 2. – 1977. p. 161.