ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ, ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ (за матеріалами судової практики). :

Краткое описание

Зміст
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ І. Загальнотеоретичні положення про честь, гідність, ділову репутацію та їх захист 20
1.1. Поняття захисту особистих немайнових прав у доктрині цивільного права 20
1.2 Підстави виникнення правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи 45
1.3. Управомочені суб’єкти правовідносин щодо захисту честі, гідності, ділової репутації фізичної особи 72
1.4. Зобов'язані суб'єкти правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації 108
Висновки до Розділу І 139
РОЗДІЛ 2. Реалізація механізму правового захисту честі, гідності, ділової репутації фізичної особи 158
2.1. Цивільно-правові способи захисту честі, гідності та ділової репутації 158
2.2. Загальні способи захисту цивільних прав та їх застосування щодо захисту честі, гідності та ділової репутації 166
2.3. Спеціальні способи захисту честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб 196
Висновки до Розділу 2 218
ВИСНОВКИ 240
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 272

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Актуальність обраної теми дисертацій-ного дослідження на сучасному етапі зумовлена становленням та розвитком в Україні ринкової економіки, демократичних відносин, що ґрунтуються на захисті прав людини, основою яких є пріоритет загальнолюдських цінностей. Справжній прогрес неможливий без належного забезпечення прав і свобод людини. У зв'язку з цим вирішальне значення у сфері захисту прав людини набуває повага до гідності, честі, ділової репутації фізичної особи, а також захист цих важливих прав, врахування нормативних змін останніх років та вирішення важливих теоретичних і практичних проблем.
Стаття 1 Загальної Декларації прав людини 1948 р. проголосила: "Всі люди народжені вільними і рівними у своїй честі і правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні поводити себе по відношенню один до одного в дусі братерства" [29, с.8.].
Конституція України [1] офіційно закріпила у ст. 28 право кожного громадянина на повагу до його гідності. “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах”, – зазначається у ст. 21 Конституції України. Таким чином, людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, ділова репутація поставлені в центр уваги держави і права.
Впродовж тривалого часу фізична особа не розглядалась у цивільному праві носієм всього комплексу особистих немайнових прав, які закріплені сьогодні в новому Цивільному Кодексі [2] у Книзі 2. Між тим, ст. 7 ЦК УРСР, присвячена захисту честі, гідності, ділової репутації, існувала вже з 1963 р.
Доктринальні і законодавчі підходи до регулювання особистих немайнових відносин у вітчизняній історії цивілістики були визначені у 60-х роках ХХ століття і торкалися, головним чином, забезпечення захисту честі, гідності та ділової репутації.
Водночас, судова практика розгляду справ цієї категорії потребує подальшого вивчення для вдосконалення правового механізму захисту усіх особистих цінностей. Аналіз практики розгляду судами України цивільних справ за позовами про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди (в тому числі за позовами до засобів масової інформації) за останні роки, зокрема, показав, що загальна кількість таких справ зростає, вони стають об’єктом уваги не тільки осіб, які є учасниками судового розгляду, а і об’єктом уваги широкої громадськості, засобів масової інформації.
Це зумовило необхідність і актуальність детального дослідження проблем, пов'язаних із судовим захистом честі, гідності і ділової репутації на сучасному етапі. Запропоновані в роботі підходи до правового регулювання та захисту у сфері особистих немайнових відносин загалом, і у сфері поваги до честі, гідності, недоторканності ділової репутації та захисту цих благ зокрема, ґрунтуються на значній за обсягом власній судовій практиці автора, на нормах нового ЦК України, досвіді зарубіжних країн та загальних принципах приватного права і нормах Європейського співтовариства з питань прав людини. Зазначене дозволило визначити належне місце названих особистих немайнових благ у системі права, запропонувати найбільш ефективні способи їх захисту з урахуванням новел законодавства України.
Наведені обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження має безпосередній зв’язок з науковими програмами державного рівня і вписується у загальний кодифікаційний процес розвитку цивільного законодавства України; пов’язане з розробкою основних проблем захисту особистих немайнових прав, що здійснюється за науковими програмами, затвердженими Академією правових наук України. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної наукової програми Київського Національного університету імені Тараса Шевченка “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні” та відповідає тематиці держбюджетної науково-дослідної теми „Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян в Україні” (тема № 01 БФ042 – 01; державна реєстрація 0101 U003579).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є сис-темний аналіз правового регулювання та захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи на сучасному етапі, зокрема, після прийняття нового ЦК України 16 січня 2003 року, на підставі матеріалів судової практики останніх років, узагальнення існуючого стану законодавчого забезпечення, практики застосування та наукових досліджень у названій сфері, а також розробка науково-технічних і практичних рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання відносин у сфері захисту честі, гідності та ділової репутації та їх подальшого застосування на практиці.
Для досягнення поставленої мети визначені основні завдання дисертації:
з’ясування змісту поняття захисту особистих немайнових прав у доктрині цивільного права;
аналіз і дослідження права на повагу до гідності і честі, недоторканість ділової репутації як особистих немайнових прав фізичної особи;
визначення місця права на повагу до гідності і честі, недоторканість ділової репутації фізичної особи в системі особистих немайнових прав;
з’ясування приватноправової природи прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, зокрема, права на повагу до її гідності, честі, недоторканість ділової репутації;
дослідження джерел регулювання суспільних відносин у сфері захисту честі, гідності, ділової репутації фізичної особи та виявлення недоліків нормативно-правового регулювання захисту названих прав;
дослідження підстав виникнення правовідносин і суб’єктного складу правовідносин щодо захисту честі, гідності, ділової репутації на сучасному етапі розвитку особистих немайнових відносин;
аналіз способів захисту честі, гідності і ділової репутації фізичної особи за законодавством України з урахуванням норм нового ЦК України;
визначення загальних та спеціальних способів захисту честі, гідності та ділової репутації в цивільному праві та надання рекомендацій для судової практики їх застосування;
вироблення пропозицій та рекомендацій по удосконаленню діючого законодавства і судової практики у сфері захисту честі, гідності та ділової репутації з урахуванням норм ЦК України 2003 року, міжнародних нормативних актів і практики Європейського Суду.
Об’єктом дослідження є відносини, пов’язані із захистом честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб.
Предметом дослідження є теоретичні засади захисту честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб; міжнародні нормативні акти; нормативні акти і законопроекти України різного періоду; цивільне законодавство країн Європи та ряду інших країн; матеріали судової практики, в тому числі значного обсягу власної судової практики автора дослідження, узагальнення судової практики; літературні джерела, зокрема, спеціальна вітчизняна та зарубіжна література тощо.
Методологічна і теоретична основа дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складають сучасні методи наукового пізнання, зокрема, діалектичний із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу, порівняльно-правовий метод, історичний, формально-логічний, логіко-юридичний та інші. Так, за допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток поняття захисту особистих немайнових прав у доктрині цивільного права, історичний метод дозволив з’ясувати підстави виникнення правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи. Важливе значення має порівняльно-правовий метод, за допомогою якого проведено аналіз положень міжнародного, національного та зарубіжного законодавства, а також положень законодавства попередніх років і сучасного цивільного законодавства у сфері захисту честі, гідності, ділової репутації фізичної особи, було виявлено як недоліки, так і його позитивні риси. Формально-логічний метод дозволив розробити ряд авторських визначень і обґрунтувати висновки. Системно-структурний метод застосовувався при дослідженні управомочених та зобов’язаних суб’єктів правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, загальних та спеціальних способів захисту цих благ.
Використання при проведенні дослідження зазначених та ряду інших загальнонаукових та галузевих методів дозволило автору проаналізувати проблеми захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб за законодавством України і матеріалами судової практики; визначити місце захисту зазначених благ у системі особистих немайнових прав фізичної особи на сучасному етапі, зокрема дослідити особливості загальних та спеціальних способів захисту честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб у цивільному праві України. Таким чином, емпіричною та науковою базою дослідження стали нормативні акти, наукова література – вітчизняна та зарубіжна, публікації у періодичних виданнях, значна кількість матеріалів судової практики, зокрема, власної з питань захисту честі, гідності, ділової репутації та компенсації моральної шкоди фізичних та юридичних осіб, які слухались у Радянському та Шевченківському районних судах міста Києва під головуванням дисертантки.
Сформульовані у дисертаційній роботі теоретичні висновки та практичні рекомендації ґрунтуються на загальних досягненнях цивілістичної науки, у тому числі на результатах досліджень вітчизняних та зарубіжних цивілістів дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Зокрема, істотний вплив на результати цієї дисертації мали наукові дослідження видатних теоретиків права С.С.Алексєєва, А.В.Белявського, Д.В.Бобрової, М.М.Богуславського, Т.В.Боднар М.І.Брагінського, С.М.Братуся, В.В.Вітрянського, В.П.Грибанова, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, О.М.Ерделевського, І.В.Жилінкової, О.С.Іоффе, Т.І.Ілларіонової, В.М.Коссака, О.О.Красавчикова, Л.О.Красавчикової, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця, Р.А.Майданика, М.С.Малеїна, М.М. Малеїної, В.Л.Мусіяки, Г.К.Матвєєва, Д.І.Мейєра, О.А.Підопригори, Й.О.Покровського, Г.В.Пронської, З.В.Ромовської, В.О.Рясенцева, А.М.Савицької, Н.О.Саніахметової, В.І.Серебровського, М.М.Сібільова, І.В.Спасибо-Фатєєвої, Р.О.Стефанчука, Є.О.Суханова, Ш.Т.Тагайназарова, В.О.Тархова, Ю.К.Толстого, Т.А.Фадєєвої, К.А.Флейшиць, Р.О.Халфіної, Є.О.Харитонова, Ю.С.Червоного, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневича, Я.Шаппа, В.С.Щербини та інших вчених.
Історія та теоретичні підвалини досліджень у сфері захисту особистих не-майнових прав загалом і честі, гідності, ділової репутації зокрема, глибоко аналізувались нами завдяки роботам Й.О.Покровського „Основные проблемы гражданского права”(1917 р.); І.Гуревича «Честь и другие неимущественные права граждан и их охрана в социалистическом обществе» (1939 р.); К.А.Флейшиць «Личные права граждан в гражданском праве Союза ССР и капиталистических стран» (1941 р.). Значний внесок у доктрину особистих немайнових прав зробили З.В.Ромовська у своїй дисертаційній роботі «Личные неимущественные права граждан СССР (понятие, виды, классификация, содержание, гражданско-правовая защита)» (1968 р.) і В.Л.Суховерхий в дисертаційному досліджені «Личные неимущественные права граждан в советском гражданском праве» (1970 р.).
Сучасне бачення названих проблем з різних точок зору ми з’ясували завдяки відомим роботам: Л.О.Красавчикової «Гражданско-правовая охрана личной жизни советских граждан» (1979 р.) і «Понятие и система личных, не связанных с имущественными прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации» (1994 р.); М.М.Малеїної «Личные неимущественные права граждан (понятие, осуществление, защита)» (1997 р.); С.І.Чорнооченко „Особисті немайнові права, які забезпечують соціальне існування фізичних осіб в Україні” (2000 р.); Р.О.Стефанчука „Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві” (2001 р.); М.Л.Апранич «Проблемы гражданско-правового регулирования личных неимущественных отношений, не связанных с имущественными» (2001 р.); Л.В.Малюги ”Особисті немайнові права фізичних осіб в цивільному праві: теоретичні основи та проблеми правового забезпечення” (2004 р.); Л.В.Красицької „Цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав громадян” (2002 р.); А.О.Церковної „Гідність і честь у цивільному праві України”( 2003 р.) та інших. Водночас аналіз наведених досліджень підтверджує, що проблематика особистих немайнових прав не вичерпана – навпаки, після прийняття нового Цивільного кодексу України необхідність переосмислення ряду доктринальних положень стала ще більш актуальною, особливо у сфері захисту честі, гідності і ділової репутації, з урахуванням європейського досвіду і практики судів.
Таким чином, теоретичною основою дисертаційного дослідження стали, значною мірою, висновки, викладені у працях відомих фахівців, які досліджували проблеми особистих немайнових прав загалом, та проблеми захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб. Насамперед, це роботи А.Л.Анісімова, О.В.Кохановської, Л.В.Красицької, І.В.Локова, Ю.В.Молочкова, Л.К.Рафієвої, А.О.Церковної, С.І.Чорнооченко, С.І.Шімон, А.М.Ерделевського, К.Б.Ярошенко та ін. Особливу увагу приділено теоретичним розробкам та практичним пропозиціям Р.О.Стефанчука – найбільш повним та змістовним, на нашу думку, у названій сфері за останні роки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, на погляд автора, у тому, що у дисертації вперше в Україні на рівні комплексного монографічного дослідження розглядаються на основі власної судової практики дисертанта та практики Європейського Суду, судів України питання захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб, окремі його аспекти і особливості в умовах формування і розвитку новітніх підходів до прав людини з урахуванням прийняття у 2003 році нового Цивільного кодексу України, Європейського напрямку розвитку національного законодавства і судової практики.
Аналіз норм міжнародного законодавства, чинного цивільного законодавства, у тому числі норм нового ЦК України, теоретичних джерел та значного обсягу судових справ, більшість яких є узагальненням власної судової практики автора як судді Радянського районного суду м. Києва, а пізніше Шевченківського районного суду м. Києва, дозволило сформулювати основні науково-теоретичні положення та практичні пропозиції щодо подальшого удосконалення законодавства та його застосування в судовій практиці, які виносяться на захист:
1. Обґрунтовується положення про те, що повага до честі, гідності, недоторканість ділової репутації виступає на сьогодні гармонійною складовою особистих немайнових відносин і регулювання його повинно здійснюватися переважно на підставі загальних положень про особисті немайнові права у рамках цивільного права.
2. Набуло подальшого розвитку дослідження ряду категорій через поняття „інформації”, яке здійснюється сучасними авторами. Зокрема, через поняття інформації сформульоване авторське визначення честі, гідності та ділової репутації фізичної особи.
Честь розглядається як особисте немайнове благо, яке є, по-суті, позитив-ною соціальною інформацією про особу, яка ґрунтується на уявленнях про добро і зло, усталених у суспільстві, і усвідомлюється самою особою. Водночас честь виступає як сукупність найвищих морально-етичних принципів особистості, і як благо, яке дає право на повагу, пошану і визнання людини у суспільстві.
Гідність – це особисте немайнове благо, яке є інформацією про цінність кожної особи, визнану у суспільстві.
Ділова репутація – це інформація, яка набула рис суспільного знання про досягнення тої чи іншої особи. Ділова репутація ґрунтується на висновках щодо морального обличчя, ділових якостей і законослухняності фізичної особи і пов’язується у сучасному баченні найчастіше з добрим ім’ям фізичної або юридичної особи.
Запропоновані автором визначення дозволяють підкреслити не лише загальновизнані ознаки честі, гідності, ділової репутації, але і їх зв’язок з інформацією та інформаційними відносинами, що особливо важливо для сучасного розуміння захисту цих особистих немайнових прав.
3. Обгрунтовується необхідність офіційного закріплення визначення поняття ділової репутації, зокрема, такого, що запропоновано дисертантом.
У зв’язку з цим, потребує роз’яснення у відповідній постанові Пленуму Верховного суду України право юридичної особи ставити вимоги лише про за-хист ділової репутації, оскільки честь і гідність належать до благ, які притаманні фізичній особі, як це визначено у ЦК України. Слід також надати офіційне роз’яснення положення про те, що діловою репутацією може володіти орган державної влади, зокрема, в силу свого статусу в державі, особливого порядку створення, функціонування, припинення діяльності, враховуючи те, що такий орган не належить до числа юридичних осіб, діяльність яких направлена на одержання прибутку або на задоволення потреб громадян.
4. Доводиться, що нагальною стала в наш час необхідність законодавчого розмежування статусу “приватної” та “публічної” особи, оскільки на сьогодні відсутнє розмежування норм судового захисту честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди приватних та публічних осіб.
5. Обґрунтовується положення про те, що значна частка змісту понять „честь”, „гідність”, „ділова репутація” лежить у площині не права, а моралі, тому удосконалення правового регулювання та захисту честі, гідності, ділової репутації знаходиться у прямій залежності від морального стану суспільства, моральних якостей, які розглядаються ним в якості основоположних і незмінних.
6. Одержало подальший науковий розвиток положення про підстави виникнення правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації. Зокрема, ці правовідносини розглядаються як такі, що виникають і без порушення названих прав – тоді йдеться про право на повагу до гідності, честі, ділової репутації, що вказує на зростаючу регулятивну роль права на сучасному етапі. Це, в свою чергу, впливає і на питання класифікації юридичних фактів, з якими пов’язується виникнення названих правовідносин, яку можна проводити за різними підставами як за наслідками, які вони викликають, так і за гносеологічною природою фактів (за вольовим моментом). В якості самостійного виду ми пропонуємо виділяти для названих правовідносин і так звані стани, які можуть бути результатом як події, так і дії, розуміючи під ними юридичний факт, який розтягнутий в часі. Для виникнення правовідносин із захисту честі, гідності, ділової репутації підставою виступа-ють неправомірні факти, зокрема, правопорушення (делікти), злочини тощо.
7. Дисертантом запропоноване тлумачення поняття “поширення інформації” як дії з передання відомостей (даних) між суб’єктами інформаційних відносин, в тому числі шляхом передачі їх медіа простором або по інших каналах передачі даних з метою доведення їх до відома третіх осіб і за умови її сприйняття ними ;
“інформації, що порочить честь, гідність та ділову репутацію”, як інформації, поширення якої призводить до порушення права фізичної особи на повагу до її честі, гідності, недоторканність ділової репутації, а юридичної особи – до порушення її права на недоторканність її ділової репутації;
“інформації, що не відповідає дійсності або викладена неправдиво” як інформації, яка відтворює події і явища, які взагалі не мали місця, або не мали місце у тому розумінні, яке їм надано особою, що їх поширила. Таке ж пояснення можна застосувати і до поняття „недостовірна інформація,” закріпленого у ст.277 ЦК України.
Дані дефініції доцільно закріпити законодавчо, або у роз’ясненнях постанови Пленуму Верховного Суду України.
8. Доводиться, що поняття захисту особистих немайнових прав у доктрині цивільного права віддзеркалює значний історичний шлях розвитку суспільства і нині відрізняється від попередніх по –перше, своїм регулятивним спрямуванням, оскільки право не лише охороняє, але і регулює особисті немайнові відносини (зокрема, це знаходить свій вираз у повазі до честі, гідності і недоторканності ділової репутації в їх непорушеному стані), по-друге, захисту підлягають не лише традиційно честь, гідність, ділова репутація, але і будь-які інші права, ряд яких тісно пов’язані із захистом честі, гідності, ділової репутації; по-третє, захисту підлягають не лише особисті немайнові права фізичних осіб, але і ряд особистих немайнових прав юридичних осіб, які не мають тісного зв’язку з людиною, як живою істотою, зокрема, йдеться про ділову репутацію, про ім’я, про ряд таємниць і про інформацію тощо.
Одержало подальший науковий розвиток доктринальне тлумачення поняття права на захист цивільних прав, з урахуванням особливостей особистих немайнових прав фізичної особи, як суб’єктивного цивільного права, яке виникає в особи у випадках протиправних посягань інших осіб і порушення її цивільних прав та інтересів; невизнання цих прав; оспорювання цивільного права та в результаті інших можливих порушень, що може призвести чи призвело до негативних наслідків. При цьому право на захист честі, гідності, ділової репутації можуть здійснюватися потерпілою особою будь –яким способом, який не заборонений законом.
9. Вперше в Україні на рівні монографічного дослідження обґрунтовується можливість визначення основних функцій захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб, до яких віднесено: припинення порушення права на честь, гідність, ділову репутацію фізичної особи; відновлююча; компенсаційна; покарання; виховна; попереджувальна; інформаційна; підвищення загальної культури і моралі у суспільстві і відносинах між людьми. Останні дві функції слід визнаати настільки важливими, що їх вже недостатньо розуміти у складі попередньо названих функцій, вони мають пріоритетне значення і з огляду на судову практику у цій сфері.
10. Обґрунтовується необхідність визначення загальних підходів, які у сукупності можуть слугувати критерієм для визначення кола правомочних суб’єктів правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації та кола зобов’язаних суб’єктів названих правовідносин. Так, до кола правомочних суб’єктів названих правовідносин можуть входити будь-які особи (суб’єкти права), незалежно від їх особливостей; до кола зобов’язаних суб’єктів, з одного боку, належать всі і кожен, коли йдеться про повагу до честі, гідності, недоторканність ділової репутації, а з іншого боку - в разі порушення цих прав – порушники, які, згідно з цивільним законодавством, можуть відповідати за вчинені правопорушення. Специфіка між фізичними і юридичними особами у цьому питанні залишається незмінною, зокрема, за юридичними особами ми визнаємо право на недоторканність ділової репутації, як це й визначено на сьогодні у ЦК України.
11. Обґрунтовується, що право на повагу до гідності, честі, недоторканість ділової репутації має фізична особа у межах загальної правоздатності з моменту народження. Повага до життя зачатої дитини, як можливого майбутнього суб’єкта права, має включати і повагу до її честі і гідності. Правом на її захист слід наділити можливих майбутніх батьків та можливих майбутніх її представників. Ці пропозиції особливо важливі з огляду на сучасні досягнення у сфері біології, трансплантології, клонування, евтаназії тощо.
12. Дістало подальший розвиток положення про те, що, з одного боку, для захисту честі, гідності, ділової репутації необхідно використовувати загальні способи захисту цивільних прав, визначені главою 3 ЦК України. З іншого боку, для захисту честі, гідності та ділової репутації слід також використовувати спеціальні способи захисту, які на сьогодні значно розширені за змістом і кількістю новим ЦК України. Зокрема, до спеціальних способів захисту честі, гідності, ділової репутації справедливо відносяться: спростування недостовірної інформації; право на відповідь; заборона (припинення) поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права; компенсація моральної (немайнової) шкоди; вилучення тиражу газети, книги, тощо з метою його знищення у разі поширення інформації, якою порушуються названі права. Отже, для захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб використовуються практично всі передбачені цивільним зако-нодавством засоби захисту цивільних прав, які в тій чи іншій мірі можуть сприяти захисту названих благ фізичних осіб. Можна засвідчити, що ефективність їх підтверджується на сьогодні судовою практикою, а враховуючи, що перелік способів захисту цивільних прав залишається відкритим, спостерігається тенденція до появи нових, більш ефективних саме для захисту честі, гідності, ділової репутації, способів захисту.
13. Обґрунтовуються положення про те, що позови про захист честі, гідності, ділової репутації за участю ЗМІ мають значну специфіку, яка полягає у специфіці складу учасників цих відносин; у різних формах представлення засобів масової інформації, зокрема, в сучасній електронній формі; у значно більшому резонансі справ, які пов’язані із публікаціями у ЗМІ; у підвищенні ролі ЗМІ в сучасний період розвитку демократії в Україні і наближені України до європейських стандартів у сфері захисту прав як фізичних і юридичних осіб, так і журналістів; у підвищенні відповідальності органів ЗМІ і журналістів, влади, кожного громадянина України у сфері захисту честі, гідності, ділової репутації. Все зазначене впливає на динаміку розвитку законодавства у сфері прав людини і на провідну роль судової практики в питаннях його подальшого вдосконалення.
14. Обґрунтовується положення проте, що широке застосування норм Європейської Конвенції з прав людини 1950 р. і прецедентних рішень Європейського Суду значно підвищує роль судів у функціонуванні міжнародного права в державі та забезпечує ефективну реалізацію прав і свобод суб’єктів цивільних відносин. Однак практика застосування Конвенції та рішень Європейського суду, потребує відповідних детальних роз’яснень у вигляді Постанови Пленуму Верховного суду України, оскільки дискусія щодо того, чи можна визнавати усі винесені по одному і тому ж питанню судові рішення рівноцінними, як такі, що винесені від імені держави, або чи має рішення Верховного суду пріоритет, повинно бути визначено на законодавчому рівні, або, принаймні, на рівні Пленуму Верховного Суду України на користь їх рівноцінності. Слід також позитивно вирішити питання про застосування судами норм міжнародного законодавства при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації.
15. Обґрунтовується необхідність встановлення юридичної відповідальності за розголошення не тільки неправдивих відомостей про особу, але й таких, які відповідають дійсності, але принижують її честь і гідність. Це обумовлено Конституцією України (ч.1 ст.3), в якій закріплюються права, що захищають особу від суспільства, а ч. 2 ст. 32 Конституції України забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. При цьому позивачу у такій справі слід довести, що такі відомості дійсно принижують його гідність і честь.
16. Обґрунтовується висновок про те, що, визнавши Європейську Конвенцію з прав людини 1950 року частиною національного законодавства України, яка, на відміну від інших міжнародних договорів, є комплексним та складним правовим механізмом захисту прав людини, що включає судову практику Європейського суду, Україна тим самим визнала існування в державі прецедентного права. Це, в свою чергу, потребує докорінного оновлення, або прийняття нових роз’яснень Пленуму Верховного Суду по значному колу питань, включаючи і проблеми, що є предметом даного дисертаційного дослідження. Зокрема, роз’яснень потребують усталені в Європейській судовій практиці поняття „публічної особи” та особливості її участі у справах про захист честі, гідності, ділової репутації; поняття „кваліфікованого наклепу” тощо.
17. Вноситься пропозиція закріпити на законодавчому рівні заборону розповсюджувати конфіденційну інформацію про особу без її згоди, якщо це може завдати шкоди її інтересам, принижує її честь і гідність. Порушення цієї заборони має тягнути за собою адекватну відповідальність.
18. Вноситься пропозиція внести зміни до п.9, ч.2, ст.16 ЦК України і слова „відшкодування моральної (немайнової) шкоди” замінити словами „компенсація немайнової шкоди”, оскільки, по-перше, йдеться саме про немайнову шкоду, яка до моралі не має безпосереднього відношення, а ,по-друге, немайнову шкоду можна тільки компенсувати, але не відшкодувати. Тому і в усіх інших випадках доречно застосовувати саме терміни „немайнова шкода” і „компенсація немайнової шкоди”, що потребує законодавчого закріплення.
19.Доводиться необхідність на рівні роз’яснень Пленуму Верховного Суду України закріпити основні підходи та критерії визначення як нижньої, так і верхньої межі розміру компенсації немайнової шкоди по справах за позовами про захист честі, гідності та ділової репутації та компенсації немайнової шкоди, оскільки практика суду свідчить про значні розходження у підходах до цього питання, що в ряді випадків стає причиною порушення багатьох інших прав і свобод фізичних осіб, підриває авторитет органів ЗМІ, держави, влади, а інколи і суду. Таким чином, потребують роз’яснення та визначеної правової позиції питання доказування факту заподіяння немайнової шкоди, розмірів її компенсації, наявності умислу журналіста чи засобу масової інформації при визначенні розміру компенсації тощо для однозначного розуміння, принаймні на період становлення демократичних основ Європейського співтовариства в Україні.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані у подальших загальнотеоретичних дослідженнях проблем захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб та при розробці і удосконаленні законодавства України щодо захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб, для потреб судової практики, для підготовки рекомендацій Пленуму Верховного Суду України.
Дисертаційні положення можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників, посібників з цивільного права, при підготовці навчальних курсів “Цивільне право”, “Особисті немайнові права”, “Захист цивільних прав”, а також спецкурсів з проблем захисту особистих немайнових прав; для використання узагальнень судової практики, у практичній діяльності фізичних осіб. Частина сформульованих положень носить дискусійний і постановочний характер і може служити базою для подальших наукових досліджень.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням проблем захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб у цивільному праві після прийняття нового ЦК України на основі матеріалів судової практики. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на власних дослідженнях автора і досвіді роботи суддею, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел, узагальненні практики захисту честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб.
Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення, висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства України та практики його застосування з проблем захисту честі, гідності, ділової репутації, що містяться у дисертації, обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка та науково-практичних конференціях та семінарах, зокрема: на конференції „Судова практика у справах за позовами до ЗМІ”, яка проводилась Інформаційним прес – центром „IREX ПроМедіа” спільно з Верховним Судом України 13 – 14 травня 1999р. (м.Київ); на семінарі „ПроМедіа Україна” „Шляхи впровадження європейських стандартів захисту свободи слова і інформації при здійсненні правосуддя в Україні” 25 – 26 квітня 2002р. (м.Київ); на семінарі „ПроМедіа Україна” „Правове регулювання свободи слова в Україні” 6 травня 1999р. (м.Київ), а також на семінарах і конференціях працівників суду.
Результати дослідження використовуються автором у власній судовій практиці, зокрема при розгляді в якості головуючого цивільних справ по захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб, відшкодуванню немайнової шкоди.
Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження ви-кладені дисертанткою у 3 публікаціях, у тому числі у 3 статтях у наукових фахових виданнях:
1. Саприкіна І.В. Поняття честі, гідності, ділової репутації в сучасному цивільному праві.// Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. Випуск 3. – 2005. - №3. – С.137 – 143.
2. Саприкіна І.В. Цивільно – правові способи захисту честі, гідності, ділової репутації у новому Цивільному кодексі України. – 2005. - №9. – С.55 – 59.
3. Саприкіна І.В. Правовідносини щодо захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи в цивільному праві України. // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №1. – С.36 – 38.
Структура та обсяг дисертації обумовлені метою та характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається із вступу, переліку умовних скорочень, 2 розділів, 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 271 сторінка, список використаних джерел – 283 найменувань на 18 стор.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В сучасних умовах однією із найважливіших домінант суспільного розвитку стає захист прав людини. Справжній прогрес неможливий без належного забезпе-чення названих прав , у тому числі прав на повагу до гідності та честі, на недотор-канність ділової репутації.
На першому етапі після проголошення України незалежною державою, відбу-лась розробка провідними українськими науковцями та практиками проекту нового Цивільного кодексу України, гармонійною складовою якого стала Книга ІІ, присвя-чена особистим немайновим правам фізичної особи. На другому етапі пропозиції, які висловлювалися попередньо, знайшли своє найбільш досконале втілення у новому Цивільному кодексі України 2003 року. Це стало істотним внеском у процес поліпшення чинного цивільного законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними стандартами. Отже, на сьогоднішній день Україна, як незалежна держава, пройшла після 1991 року принаймні два етапи розвитку законодавства у сфері особистих немайнових прав загалом і захисту честі, гідності, ділової репутації зокрема.
Історія людства є, по-суті, історією формування еволюції уявлень про права людини, серед яких чільне місце займають уявлення про честь, гідність, ділову репутацію, які формуються під впливом соціально-економічної організації суспі-льства і відповідають ступеню розвитку його цивілізації і гуманізації.
Визнавши Європейську Конвенцію з прав людини 1950 року частиною націо-нального законодавства України, яка, на відміну від інших міжнародних договорів, є комплексним та складним правовим механізмом захисту прав людини, що включає судову практику Європейського суду, Україна тим самим визнала існування в державі прецедентного права. Це, в свою чергу, потребує докорінного оновлення, або прийняття нових роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України.
Широке застосування норм Європейської Конвенції з прав людини 1948 р. і прецедентних рішень Європейського Суду значно піднімає роль судів у функціону-ванні міжнародного права в державі та забезпечує ефективну реалізацію прав і сво-бод суб’єктів цивільних відносин. Однак практика застосування Конвенції та рішень Європейського суду, чимдалі потребує відповідних детальних роз’яснень у вигляді Постанови Пленуму Верховного суду України, оскільки дискусія щодо того, чи можна визнавати усі винесені по одному і тому ж питанню судові рішення рівноцінними, як такі, що винесені від імені держави, або чи має рішення Верховного суду України пріоритет, повинно бути визначено на законодавчому рівні, або принаймні на рівні Пленуму Верховного Суду України. Питання про застосування судами норм міжнародного законодавства при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації слід вирішити позитивно.
З урахуванням нових тенденцій, які започаткував ЦК у розумінні захисту честі, гідності, ділової репутації, можна визначити принаймні вісім основних функцій захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб, які відображають сучасний стан даної проблеми: функція припинення порушення права на честь, гідність, ділову репутацію фізичної особи; відновлююча функція; компенсаційна; функція покарання; виховна; попереджувальна; інформаційна; підвищення загальної культури і моралі у суспільстві і відносинах між людьми. Останні дві функції слід назвати настільки важливими, що їх вже недостатньо розуміти у складі попередньо названих функцій, вони мають приоритетне значення і з огляду на су-дову практику у цій сфері.
Матеріальні та процесуальні елементи права на захист складають єдиний ком-плексний інститут правового захисту честі, гідності, ділової репутації. Саме такий підхід дозволяє підійти до вирішення багатьох складних питань захисту честі та гід-ності фізичної особи через призму судової практики.
Повага до честі, гідності, ділової репутації виступає сьогодні гармонійною складовою особистих немайнових відносин і регулювання відносин у цій сфері по-винно здійснюватися на підставі загальних положень про особисті немайнові права у рамках цивільного права.
Сучасне розуміння честі, гідності, ділової репутації є уособленням історично обумовлених підходів законодавства різних епох, в тому числі законодавства радянських часів та зарубіжних країн, які розвинуті і удосконалені з огляду на нові соціальні і моральні умови розвитку особистих немайнових прав у незалежній Україні. Доказом цього слугує також судова практика.
Подальший ефективний розвиток ряду категорій можливий на сучасному етапі лише через поняття „інформації”. Зокрема, через поняття інформації визна-чається нами поняття честі, гідності та ділової репутації фізичної особи.
Так, честь можна розуміти як особисте немайнове благо, яке є, по-суті, позитивною соціальною інформацією про особу, яка ґрунтується на уявленнях про добро і зло, усталених у суспільстві, і усвідомлюється самою особою. Честь, крім того, слід розглядати і як сукупність найвищих морально-етичних принципів осо-бистості, і як благо, яке дає право на повагу, пошану і визнання людини у суспіль-стві.
Терміну „честь” слід повернути і його первісне значення, яке походить від безкорисливого, шанобливого, поважного ставлення до людини, віддання їй на-лежного, як унікальній, неповторній, оригінальній особистості.
Гідність ми розуміємо, як особисте немайнове благо, яке є інформацією про цінність кожної особи, визнану у суспільстві.
Ділова репутація –це, в свою чергу, інформація, яка набула рис суспільного знання про досягнення тої чи іншої особи. Ділова репутація ґрунтується на виснов-ках щодо морального обличчя, ділових якостей і законослухняності фізичної особи і пов’язується у сучасному баченні найчастіше з добрим ім’ям фізичної або юридичної особи. За своїм обсягом, термін „ділова репутація” дещо звужений, оскільки ґрунтується переважно на відносинах, що пов’язані з реалізацією фізич-ною чи юридичною особою своїх ділових якостей.
Потребує роз’яснення у відповідній постанові Пленуму Верховного суду України право юридичної особи ставити вимоги лише про захист ділової репутації, про безпідставність позовних вимог про захист честі, гідності юридичної особи, оскільки честь і гідність належать до благ, які притаманні фізичній особі, як це визначено у ЦК України; і надати офіційне роз’яснення положення про те, що діловою репутацією може володіти орган державної влади, зокрема, в силу свого статусу в державі, особливого порядку створення, функціонування, припинення діяльності, враховуючи те, що такий орган не належить до числа юридичних осіб, діяльність яких направлена на одержання прибутку або на задоволення потреб громадян.
Запропоновані визначення дозволяють підкреслити не лише загальновизнані ознаки честі, гідності, ділової репутації, але і їх зв’язок з інформацією та інформа-ційними відносинами, що особливо важливо для сучасного розуміння захисту цих особистих немайнових прав.
Подальшого розвитку набувають дослідження поняття інформації як одного із найважливіших та найсучасніших об’єктів цивільних прав, яке використовується для обґрунтування підстав виникнення правовідносин щодо захисту честі, гідності, ділової репутації. Зокрема, порушення права на достовірну інформацію часто передує появі судових спорів з приводу захисту честі, гідності, ділової репутації, а самі поняття „честі”, „гідності”, „ділової репутації” можуть бути пояснені через поняття інформації.
Нагальною стала в наш час необхідність законодавчого розмежування статусу “приватної” та “публічної” особи, оскільки на сьогодні відсутнє розмежування норм судового захисту честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шко-ди приватних та публічних осіб.
Значна доля змісту понять „честь”, „гідність”, „ділова репутація” лежить у площині не права, а моралі, тому удосконалення правового регулювання та захисту честі, гідності, ділової репутації знаходиться у прямій залежності від морального стану суспільства, моральних якостей, які розглядаються ним в якості основополож-них і незмінних.
Ефективний захист особистих немайнових прав, включаючи право на повагу до гідності і честі, недоторканість ділової репутації, можливий лише за умови їх закріплення та позитивного регулювання.
Під засобами оперативної дії розуміються такі юридичні засоби правоохорон-ного порядку, які застосовуються до порушника цивільних прав та обов’язків безпосередньо управомоченою особою без звернення за захистом права до відповідних уповноважених органів. Такі засоби застосовуються лише у випадках, прямо зазначених у законі. Слід передбачити їх і для сфери особистих немайнових прав.
Можливість звернутися до компетентного державного чи іншого органу за за-хистом своїх прав – належне управомоченій особі право на захист. Саме цей вид реалізації управомоченою особою права на захист справедливо відносять до осно-вних. Він може застосовуватись і для захисту честі, гідності, ділової репутації.
Суб’єктивне право на захист честі, гідності, ділової репутації включає і елементи процесуально-правового порядку. Під ними розуміється певна процедура (порядок) звернення за захистом порушеного права, безпосередньо визначена за-коном. Це, перш за все, право на звернення за судовим захистом, а носієм цього права є кожний з учасників цивільних правовідносин чи будь-яка інша заінтере-сована особа.
Основний напрямок реалізації права на захист честі, гідності, ділової репу-тації – це оскарження особою неправомірних дій, що порушують її права і свободи, в судовому порядку. За умов сучасного розвитку цивільного права захист честі, гідності, ділової репутації стає одним із найбільш поширених серед звернень в судові органи, що пояснюється зростанням самосвідомості особистості у демократичному суспільстві.
Поняття захисту особистих немайнових прав у доктрині цивільного права від-дзеркалює значний історичний шлях розвитку суспільства і нині відрізняється від попередніх по –перше, своїм регулятивним спрямуванням, оскільки право не лише охороняє, але і регулює особисті немайнові відносини (зокрема, це знаходить свій вираз у повазі до честі, гідності і недоторканості ділової репутації в їх непорушеному стані), по-друге, захисту підлягають не лише традиційно честь, гідність, ділова репутація, але і будь-які інші права, ряд яких тісно пов’язані із за-хистом честі, гідності, ділової репутації; по-третє, захисту підлягають не лише особисті немайнові права фізичних осіб, але і ряд особистих немайнових прав юридичних осіб, які не мають тісного зв’язку з людиною, як живою істотою, зок-рема, йдеться про ділову репутацію, про ім’я, про ряд таємниць і про інформацію тощо.
Доктринальне тлумачення поняття права на захист цивільних прав, з урахуванням особливостей особистих немайнових прав фізичної особи, зокрема, таких як честь, гідність, ділова репутація, можна пояснити сьогодні, не позбавляючи його традиційних підходів, як суб’єктивне цивільне право, яке виникає в особи у випадках протиправних посягань інших осіб і порушення її цивільних прав та інтересів; невизнання цих прав; оспорювання цивільного права та в результаті інших можливих порушень, що може призвести чи призвело до негативних наслідків. При цьому право на захист честі, гідності, ділової репутації може здійснюватися потерпілою особою будь –яким способом, який не заборонений законом.
Правовідносини щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, як і будь-які інші, є формою реалізації цивільно-правових норм. Серед елементів названих правовідносин, окрім суб’єкта, об’єкта та змісту правовідносин визначаються під-стави їх виникнення, зміни та припинення. Що стосується об’єкту та змісту даного правовідношення, то його складають самі особисті немайнові блага: честь, гідність, ділова репутація, і відповідно – право на захист честі, гідності та ділової репутації. Для з’ясування суб’єктного складу названих правовідносин, слід піддати аналізу сукупність осіб, що беруть участь у правовідносинах. З одного боку йдеться про правомочних суб’єктів, які мають право вимагати захисту честі, гідності та ділової репутації, з іншого – про зобов’язаних суб’єктів, тобто суб’єктів, які зобов’язані відповідати за поширення недостовірної інформації; відомостей, що не відповідають дійсності чи викладені неправдиво та порочать честь, гідність та ділову репутацію.
Підставами виникнення, зміни та припинення правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації є юридичні факти, які прийнято розглядати через їх елементи, які носять назву умов цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації. Положення про підстави виникнення правовідносин щодо за-хисту честі, гідності та ділової репутації потребують подальшого удосконалення. Зокрема, ці правовідносини розглядаються як такі, що виникають і без порушення названих прав – тоді йдеться про право на повагу до гідності, честі, ділової репу-тації, що вказує на все більш зростаючу регулятивну роль права на сучасному етапі. Це, в свою чергу, впливає і на питання про класифікацію юридичних фактів, з якими пов’язується виникнення названих правовідносин, яку можна проводити за різними підставами: як за наслідками, які вони викликають, так і за гносеологічною природою фактів (за вольовим моментом). В якості самостійного виду слід виділяти для названих правовідносин і так звані стани, які можуть бути результатом як події, так і дії, розуміючи під ними юридичний факт, який розтягнутий в часі. Для виникнення правовідносин із захисту честі, гідності, ділової репутації підставою виступають неправомірні факти, зокрема, правопорушення (делікти), злочини тощо.
Оскільки у ч.1 ст.200 ЦК України термін „інформація” визначається через по-няття „відомостей”, ці два терміни можна розглядати як взаємопов’язані, як синоні-ми. Таким чином, аналіз підстав виникнення правовідносин щодо захисту гідності, честі, ділової репутації фізичної особи відбувається з використанням як одного, так і другого поняття.
Підставами виникнення правовідносин щодо захисту гідності, честі, ділової репутації фізичної особи є наступні юридичні факти: 1) інформація (відомості), яка поширена; 2) інформація (відомості), яка порочить гідність, честь, ділову репутацію особи чи завдає шкоди її інтересам; 3) інформація (відомості) недостовірна, або така, яка не відповідає дійсності чи викладена неправдиво.
Термін „негативна” інформація, за змістом ч.3, ст.277 ЦК України, практично прирівнюється законодавцем до недостовірної: „Вважається, що негативна інформа-ція, поширена про особу, є недостовірною”. Якщо йти за логікою такого формулю-вання, то можна дійти невірного висновку про те, що будь-яка негативна інформація є недостовірною, а поняття „негативна” і „недостовірна” вважаються практично синонімами (при цьому визначень як недостовірної, так і негативної інформації законодавство України не містить). Невірно розглядати як окремий юридичний факт „негативну” інформацію, так само, як і розкривати через це поняття зміст такого юридичного факту, як недостовірна інформація (інформація, яка не відповідає дійсності).
У постанові ПВСУ слід врахувати нове положення у такій редакції: „ Відпові-дач повинен довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності. На позивача покладається обов’язок довести факт поширення відомостей, які його по-рочать, особою, до якої пред’явлений позов, а також факт розповсюдження спірних відомостей безпосередньо відповідачем. Кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, передбачених ЦПК України, як того вимагає ст.10 ЦПК України.”
Під “інформацією, що порочить честь, гідність та ділову репутацію”, слід ро-зуміти інформацію, поширення якої призводить до порушення права фізичної особи на повагу до її честі, гідності, ділової репутації, а юридичної особи – до порушення її права на повагу її ділової репутації;
а під “інформацією, що не відповідає дійсності або викладена неправдиво” – інформацію, яка відтворює події і явища, які взагалі не мали місця, або не мали місце у тому розумінні, яке їм надано особою, що їх поширила. Таке ж пояснення можна застосувати і до поняття „недостовірна інформація”, закріпленого у ст.277 ЦК України. Поняття „поширення інформації”, яке міститься у ст.14 Закону України „Про інформацію” є нормативно-закріпленим і більш широким, хоча і не таким адаптованим до проблем судової практики, як попереднє.
Поняття “поширення інформації” слід розуміти, як дії з передання відомостей (даних) між суб’єктами інформаційних відносин, в тому числі шляхом передачі їх медіа простором або по інших каналах передачі даних з метою доведення їх до відо-ма третіх осіб і за умови її сприйняття ними. Таку дефініцію доцільно було б закрі-пити у ЦК України, або, принаймні, у Постанові Пленуму ВСУ.
Поняття захисту особистих немайнових прав у доктрині цивільного права від-дзеркалює значний історичний шлях розвитку суспільства і нині відрізняється від попередніх:
по-перше, своїм регулятивним спрямуванням, оскільки право не лише охоро-няє, але і регулює особисті немайнові відносини (зокрема, це знаходить свій вираз у повазі до честі, гідності і ділової репутації в їх непорушеному стані);
по-друге, захисту підлягають не лише традиційно честь, гідність, ділова репу-тація, але і будь-які інші права, ряд яких тісно пов’язані із захистом честі, гідності, ділової репутації;
по-третє, захисту підлягають не лише особисті немайнові права фізичних осіб, але і ряд особистих немайнових прав юридичних осіб, які не мають тісного зв’язку з людиною, як живою істотою, зокрема, йдеться про ділову репутацію, про ім’я, про ряд таємниць і про інформацію тощо.
Доктринальне тлумачення поняття права на захист цивільних прав слід будувати з урахуванням особливостей особистих немайнових прав фізичної особи, як суб’єктивного цивільного права, яке виникає в особи у випадках протиправних посягань інших осіб і порушення її цивільних прав та інтересів; невизнання цих прав; оспорювання цивільного права та в результаті інших можливих порушень, що може призвести чи призвело до негативних наслідків. При цьому право на захист честі, гідності, ділової репутації можуть здійснюватися потерпілою особою будь –яким способом, який не заборонений законом.
Можна визначити загальні підходи, які у сукупності можуть слугувати крите-рієм для визначення кола правомочних суб’єктів правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, та кола зобов’язаних суб’єктів названих право-відносин: до кола правомочних суб’єктів названих правовідносин можуть входити будь-які особи (будь-які суб’єкти права), незалежно від будь-яких їх особливостей; до кола зобов’язаних суб’єктів, з одного боку, належать всі і кожен, коли йдеться про повагу до честі, гідності, ділової репутації, а з іншого боку, в разі порушення цих прав – порушники, які згідно з цивільним законодавством можуть відповідати за вчинені правопорушення. Специфіка між фізичними і юридичними особами у цьому питанні залишається незмінною, зокрема, за юридичними особами ми визнаємо лише право на повагу до ділової репутації серед досліджуваних прав, як це й визначено на сьогодні у ЦК України.
Право на повагу до честі, гідності, ділової репутації має фізична особа у ме-жах загальної правоздатності з моменту народження. Повага на життя зачатої ди-тини, як можливого майбутнього суб’єкта права, має включати і повагу до її честі і гідності. Правом на її захист слід наділити можливих майбутніх батьків та можливих майбутніх її представників. Ці пропозиції особливо важливі з огляду на сучасні досягнення у сфері біології, трансплантології, клонування, евтаназії тощо.
З положенням, закріпленим у ч.3, ст.302 ЦК України: ”Вважається, що інфор-мація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх служ-бових обов’язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною”, не можна погодитись, оскільки презумпція, закріплена у даній нормі, не тільки невірна за змістом, але і така, що здатна нанести шкоду на практиці, оскільки може привести до хибного висновку про те, що будь-яка інформація, яка подається зазначеними особами і яка міститься у зазначених джерелах апріорі є достовірною і не допускає, якщо вірити логіці законодавця, жодних різночитань, має прийматися на віру і не оспорюватись. Отже, ч.3 ст.302 ЦК України підлягає виключенню.
Сучасне українське законодавство, хоча і не використовує легально на законодавчому рівні термін „дифамація”, відомий більшості зарубіжних країн, але фактично перейняла як у законодавстві, так і в судовій практиці, наукових дослідженнях основні положення цього поняття.
У судовому порядку можливо ставити питання про заборону поширення інфо-рмації у випадку, коли вона, хоча і відповідає дійсності, але містить такі дані, які особа вважає небажаними для їх поширення і які, на думку позивача, складають його особисту таємницю або торкаються інших особистих немайнових прав позивача. При цьому позивач має виконати вимоги ст.10 ЦПК України.
Суттєвим для оцінки факту приниження є аналіз якісно-емоційного оформлення способів поширення інформації, хоча це і не має суттєвого впливу на обрання цивільно-правового способу захисту честі, гідності та ділової репутації. Недостовірна інформація може бути поширена і у формі портрету, карикатури, графіків, „поміщення поряд” портретів відповідних осіб тощо. Для суду манера і форма поширення інформації відіграє переважно оціночну роль, але в ряді випадків стає вирішальною для прийняття позитивного для позивача рішення.
У питанні, яке пов’язане з необхідністю проведення різного роду мовних екс-пертиз на предмет того, чи є та чи інша інформація такою, що порочить честь, гід-ність та ділову репутацію, слід враховувати, що різного роду експертизи, які дослі-джують семантику та стилістику того чи іншого тексту, засновують свій висновок на тлумаченні того чи іншого слова, в залежності від його місця у даному контексті чи словосполученні. З таким же успіхом можна використати з даною метою і словники. В результаті виникає нова проблема – проблема фактичного прирівнювання словника до джерела права. Експертизи дають відповідь лише на питання – як слід розуміти те чи інше слово, словосполучення тощо.
Невірною слід визнати практику призначення експертизи з питань, які нале-жать до компетенції суду і які можуть бути вирішені суддею, враховуючи його юри-дичну освіту, життєвий досвід і рівень кваліфікації правознавця.
Однією з найгостріших проблем можна назвати на сьогодні протиставлення таких категорій як “оцінка” та “факт”. Факт – це інформація, що ґрунтується на відомостях фактичного характеру, а оцінка – це інформація, яка заснована на суб’єктивному (оціночному) сприйнятті певних обставин. Суд повинен, насампе-ред, переконатись в тому, що висловлювання відповідача являють собою вислов-лювання фактичного характеру і тому підлягають судовому захисту. Ця точка зору найбільш переконлива.
Всі умови захисту честі, гідності, ділової репутації мають бути доведені в су-довому порядку. Тільки суд має право робити висновок про те, чи є дана інфо-рмація такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію.
Ст. 7 ЦК УРСР закріпила свого часу законодавчо поняття “відомостей, що не відповідають дійсності”, вживаючи термін “недійсний” в розумінні такого, що не існує, нереального. Новий ЦК України у відповідності з Конституцією України формулює ст. 277 як “Спростування недостовірної інформації”, не розкриваючи значення терміну “недостовірна”. Виходячи із змісту статті, це поняття слід розу-міти так само, як воно розумілося раніше.
Прийняття нового ЦК України дозволило зробити певні уточнення щодо управомочених осіб, які можуть подати позов на захист гідності, честі, ділової ре-путації. У відповідності до ст.297 ЦК України, правом на повагу до його гідності і честі наділено кожного. До суду з позовом про захист її гідності і честі, таким чином, може звернутися кожна фізична особа, тобто людина, як учасник цивільних відносин.
Аналіз ст. ст.299, 80 та 94 ЦК України дає підстави зробити висновок про те, що право на недоторканність своєї ділової репутації має як фізична особа, так і юридична. Так само, як фізична, так і юридична особа можуть звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації, оскільки ст.299 ЦК України забезпечує це право фізичній особі, а ст.94 ЦК України наділяє юридичну особу правом на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. При цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.
Правомочним суб’єктом за певних умов, як відомо, може бути визнана і дер-жава Україна, зокрема, у разі, коли поширена інформація порочить її репутацію як на внутрішньому, так і на зовнішньому політичному рівні. Таке право держава Україна повинна мати кожного разу, коли її права, як публічного утворення з характерними ознаками, порушено. В разі, якщо йдеться про право приватне, держава розглядається на сьогодні, як юридичні особи, які її уособлюють і є рівноправним учасником цивільних правовідносин в цій якості нарівні з фізичними особами та іншими юридичними особами, тому в такому випадку, йдеться про право юридичної особи, яка діє від імені держави, а не право держави як публіч-ного утворення, тому ускладнень не виникає. Обидва випадки повинні враховува-тись сьогодні при захисті прав держави.
Слід надати юридичній особі також право звернутися з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації в інтересах фізичної особи, якщо це будь-яким чином зачіпає інтереси юридичної особи, а особливо, якщо це передбачено її статутними документами. Нинішній ЦК закріпив загальну правоздатність юридичної особи, отже вона може мати ті самі права, що і фізична особа, окрім тих, що належать фізичній особі як людині.
Слід вирішити позитивно у цивільному праві проблему захисту честі, гідно-сті, ділової репутації в інтересах інших осіб утвореннями, які не є юридичними особами, зокрема, союзами, спілками, комітетами тощо. Не маючи такої можливості особисто, вони могли б делегувати свої повноваження по захисту названих прав в інтересах, наприклад, відомих осіб, відповідним міністерствам – Міністерству юстиції зокрема.
Правове регулювання у сфері захисту ділової репутації створює динамічну на-пругу між двома різними цінностями, важливими для суспільства – інтереси особи у захисті її честі, гідності, ділової репутації з одного боку, з інтересами вільного ви-словлювання думок та обнародування інформації з другого, тому це регулювання є дуже складним та динамічним. Кожна справа про захист честі, гідності, ділової репутації, яку розглядає суд, передбачає необхідність врівноваження цих двох інтересів, двох важливих соціальних цінностей.
З огляду на зміни у ЦК України, слід в перелік прав, які неповнолітні від 14 до 18 років можуть захищати самостійно, включити право на честь і гідність (в ряді випадків – і на ділову репутацію). Вірним було б закріпити положення, згідно якого за обставин, коли звернення за представництвом до законних представників є ускладненим через різного роду обставини, захист честі, гідності та ділової ре-путації осіб віком від 14 до 18 років, може здійснюватися ними самостійно.
Законодавчого закріплення потребує перелік осіб, які мають право згідно із ч.2, ст.277 ЦК України на відповідь, а також на спростування недостовірної інфо-рмації щодо особи, яка померла – які відповідають особам, що належать до „членів її сім’ї, близьких родичів”. Такі роз’яснення можна було б вмістити у Книзі другій ЦК або уточнити у постанові Пленуму Верховного суду України.
Термін "заінтересована особа", який використовується у ч.2, ст.277 ЦК Украї-ни, має на увазі значну кількість осіб і без детальної регламентації занадто розширює це коло за рахунок в тій чи іншій мірі заінтересованих осіб. На практиці це може призвести до значної кількості судових процесів з одного і того ж предмету, але за різним складом учасників. Це, у свою чергу, призведе до завантаженості судів вирішенням однотипних справ. Тому рішення по захисту честі та ділової репутації померлого повинно припиняти будь-які інші вимоги щодо спростування даної інформації на вимогу інших заінтересованих осіб.
В питанні про захист честі відомих та авторитетних осіб, що померли, заінте-ресованим особам також слід доводити свій інтерес щодо захисту тих чи інших тре-тіх осіб, що померли. Такі можливості слід надати спеціально створеним організаці-ям по збереженню та примноженню спадщини відомих осіб. Зокрема, у статутних документах таких осіб можна зазначити, що право виступати в суді в інтересах відомих осіб надається Міністерству юстиції України, або юридичним особам, які здійснюють права авторів творів та інших видатних осіб. Коло осіб, які можуть подавати позов – родичів – в даному випадку слід тлумачити максимально широко, надаючи можливість позивачу надати суду докази, які б вказували на будь-які родинні стосунки з тою чи іншою особою. Доцільно, таким чином, передбачити можливість захисту честі і ділової репутації відомих в Україні померлих осіб, у яких немає родичів, або в разі, коли родичі не бажають подавати позов.
Аналіз законодавства та практика попередніх, особливо радянських часів, свідчить про те, що всі громадяни, незалежно від свого соціального становища вважалися такими, що користуються однаковим обсягом прав по захисту честі та гідності. Однак світова практика ґрунтується на інших підходах до цього питання, які сприйняті і сучасною судовою практикою України. Нині обов’язковими для виконання на всій території України є всі рішення Європейського Суду і українські суди повинні враховувати відмінності статусу посадової особи, публічного політика при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, те, що позивач є відомим громадським діячем, політиком, тобто відноситься до кола осіб, межі допустимої критики яких значно ширші та офіційна поведінка яких піддається всебічному та критичному обговоренню широкого загалу.
Посадова публічна особа, даючи особисту згоду на зайняття відповідальних посад, свідомо стає об’єктом постійної суспільної уваги, їй, на відміну від пересіче-ного громадянина, простіше виступити у ЗМІ зі спростуванням недостовірної інформації і захистити свою честь, гідність, ділову репутацію. До кола осіб, ступінь відповідальності яких набагато вища, ніж звичайних осіб, слід віднести і державних чиновників, зокрема, суддів.
Потребує роз’яснення у постанові Пленуму Верховного Суду України поло-ження про те, що у спорах про захист честі, гідності, ділової репутації, позивачі по-винні довести ті факти, на які вони посилаються, як того вимагає ст.10 ЦПК України, зокрема, надати суду докази правдивості і достовірності інформації, на яку вони посилаються у позові, оскільки практика Європейського суду йде саме цим шляхом, і фактично суди її вже використовують.
Позивач може звернутися до суду з позовом про розголошення не тільки не-правдивих відомостей про особу, але й тих, які відповідають дійсності, але прини-жують її честь, гідність, ділову репутацію і вимагати покласти на винну особу юри-дичну відповідальність. При цьому позивачу у такій справі слід довести, що такі відомості дійсно принижують його гідність і честь, ділову репутацію.
У відповідності із рекомендаціями Європейського суду з прав людини, який прийшов до висновку, що оціночні висловлювання слід відрізняти від фактів, вважається, що коли засіб масової інформації допускає оціночне висловлювання по відношенню до політичного діяча, то обґрунтовувати цю оцінку та доказувати її справедливість не потрібно. Таким чином, оцінка не потребує доказування. Такі ж роз’яснення слід передбачити у постанові Пленуму Верховного суду із зазначених питань.
Позитивним слід визнати законодавче закріплення обов’язковості відкритої публікації усіх рішень, які приймаються українськими судами, на їх офіційних Інте-рнет-сайтах, але необхідно також зобов’язати суди не пізніше наступного дня після прийняття рішення, публікувати їх на зазначених сайтах. Встановити відповідаль-ність за невиконання зазначених вимог закону. Це підвищить як відповідальність самого суду, так і відкритість, прозорість і демократичність в ознайомленні з ними спільноти і кожного громадянина.
У вітчизняному законодавстві та судовій практиці можна знайти як відлуння історичного досвіду у сфері вирішення проблем захисту честі, гідності, ділової репутації іншими державами, так і новітні тенденції гармонізації сучасного украї-нського законодавства із законодавством Європейських держав. В свою чергу, практика судів поступово переймає демократичні підходи і традиції європейської судової системи.
Все більшу увагу останнім часом привертають пропозиції фахівців з приводу можливості обмеження права громадських діячів на захист честі, гідності та ділової репутації. Громадський діяч може мати у своєму розпорядженні кращі засоби реагу-вання на несправедливу критику. Тому простий громадянин може зазнати більшої шкоди від виражених поглядів, ніж громадський діяч. Такі ідеї ґрунтуються на зако-нодавстві США та ряду інших держав, в яких подібне обмеження має місце. Буде лише справедливим дотримуватися викладеного правила і національними судами, особливо з огляду на полеміку, яка традиційно розгортається напередодні виборів різного рівня в Україні.
Суб'єктом, що зобов'язаний відповідати за поширення неправдивої інформа-ції, яка порочить честь, гідність, ділову репутацію, за загальним підходом, є особи, що здійснили таке неправомірне поширення.
Слід закріпити в законодавстві (у ч.4, ст.277 ЦК України) презумпцію, згідно з якою, в разі, якщо посадова особа не уточнює у своєму виступі (у письмовій чи усній формі), що вона висловлюється від свого власного імені, як приватна особа, то вважається, що вона виступає як посадова особа від імені юридичної особи, яку вона представляє.
На практиці багато проблем завжди викликає питання захисту честі, гідності та ділової репутації у випадку ліквідації чи реорганізації юридичної особи – поширювача інформації. В усіх випадках, крім ліквідації, обов’язки по захисту честі, гідності та ділової репутації переходять до юридичної особи – правонаступника, а у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи, вимоги задовольняються у порядку черговості. Такі вимоги повинні розглядатися в першу чергу, оскільки вони найчастіше пов’язані із компенсацією моральної шкоди.
Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є немож-ливими у зв’язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію, що відповідає вимогам ч.6, ст.277 ЦК України. Слід пе-редбачити також у постанові Пленуму Верховного суду, що у разі, якщо юридична особа на час розгляду справи перебуває у стані ліквідації, однак ще не виключена з Державного реєстру, суд може покласти відповідальність і стягнути відшкодування моральних збитків з ліквідаційної комісії. У таких випадках правомірним також було б ставити вимогу про спростування даних відомостей перед автором у іншому виданні, яке подібне за тематикою з тим, що припиняється, а не тільки перебрало назву видання, що припинило існування.
Відповідальність за достовірність рецензії і даних про автора рецензії на твір, поданий для опублікування, яка надається редакції, повинна надаватися автором твору, якщо інше не передбачено відповідними умовами договору, що укладається між автором твору та редакцією, яка зобов’язалася цей твір опублікувати. Відповідачем має бути лише автор книги, який надав редакції неправдиві дані про рецензію та її автора; редакція ж відповідальності не повинна нести, що потребує додаткового роз’яснення у відповідній Постанові Пленуму Верховного суду України.
Позасудовий розгляд питання в будь-яких цивільних справах, а особливо –