ІНСТИТУТ ПІДСУДНОСТІ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ …………………………………….. 4
ВСТУП ……………………………………………………………………… 6
РОЗДІЛ 1. Становлення і розвиток інституту міжнародної підсудності
в доктрині та законодавстві України і країн Європейського Союзу
1.1. Поняття міжнародної підсудності в доктрині України
та країн Європейського Союзу …………………………………….. 15
1.2. Законодавче регулювання міжнародної підсудності в країнах
Європейського Союзу та в Україні ….……………………………… 23
Висновки до Розділу 1 …………………………………………………… 39
РОЗДІЛ 2. Міжнародні договори держав Європейського Союзу
про міжнародну підсудність
2.1. Брюссельська Постанова № 44/2001 про міжнародну підсудність
та виконання судових рішень з цивільних і торгівельних справ
2.1.1. Правова природа і сфера застосування Брюссельської
Постанови № 44/2001………………………………………………. 40
2.1.2. Визначення Брюссельською Постановою № 44/2001
міжнародної загальної підсудності……………………………….… 51
2.1.3. Визначення Брюссельською Постановою № 44/2001
міжнародної спеціальної підсудності. Проблема lis (alibi)
pendens. Проблема вибору належного суду ("forum shopping")….. 62
2.1.4. Визначення Брюссельською Постановою № 44/2001
міжнародної договірної підсудності….…………………………… 92
2.1.5. Визначення Брюссельською Постановою № 44/2001
міжнародної виключної підсудності……………………………….. 99
2.2. Перспективи і напрямки подальшого розвитку інституту
міжнародної підсудності в рамках ЄС……………………………… 106
Висновки до Розділу 2 ……………………………..…………………….. 115
РОЗДІЛ 3. Напрямки вдосконалення інституту міжнародної
підсудності в Україні
3.1. Вдосконалення інституту міжнародної підсудності України
на рівні внутрішнього законодавства ………………………………… 118
3.2. Вдосконалення інституту міжнародної підсудності України
на рівні міжнародних договорів……………………………………… 138
Висновки до Розділу 3 ……………………………………………………. 156
ВИСНОВКИ………………………………………………………………. 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………… ….. 167
ВСТУП

Актуальність теми. Інтернаціоналізація суспільного життя, посилення міжнародного економічного співробітництва, міграція населення супроводжуються значним збільшенням кількості цивільних справ за участю "іноземного елемента". У зв'язку з цим важливого значення набувають правові питання визначення підсудності таких справ.
Із набранням чинності Закону України від 23 червня 2005 р. "Про міжнародне приватне право" розпочався новий етап у розвитку вітчизняного законодавства про міжнародну підсудність цивільних справ. Проте недостатній практичний досвід застосування судами України міжнародних договорів, що містять норми інституту міжнародної підсудності, відсутність рекомендацій щодо застосування і вдосконалення вітчизняного законодавства про міжнародну підсудність значною мірою гальмують розвиток інституту міжнародної підсудності в Україні.
З метою вдосконалення вітчизняного законодавства про міжнародну підсудність слід детально проаналізувати досвід країн Європейського Союзу (далі - ЄС) та доцільність його використання в Україні. Необхідність всебічного дослідження інституту міжнародної підсудності зумовлена такими факторами.
По-перше, згідно із Законом України від 18 березня 2004 р. "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, Законом України від 21 листопада 2002 р. “Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” та Указом Президента України від 11 червня 1998 р. "Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу" Україна взяла зобов’язання реформувати своє цивільне процесуальне законодавство відповідно до стандартів держав ЄС. У законодавстві держав ЄС передбачено ефективні механізми врегулювання багатьох проблемних питань інституту міжнародної підсудності, які постають і перед українськими судами, проте не мають однозначного вирішення в законодавстві та судовій практиці України.
По-друге, у 20-му столітті підхід до правового регулювання міжнародної підсудності у світі в цілому та в державах ЄС, зокрема, істотно змінився. Особливого значення набуло регулювання за допомогою міжнародних угод, які тією чи іншою мірою уніфікують правила визначення підсудності цивільних справ з “іноземним елементом”. Порівняно з Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права, ЄС досяг більших успіхів у справі уніфікації права про міжнародну підсудність. Правові акти ЄС приймаються у коротший термін і вступають в силу одночасно в усіх державах-членах ЄС.
Окремі аспекти інституту міжнародної підсудності висвітлюються у роботах з міжнародного приватного і цивільного процесуального права іноземних та вітчизняних вчених-правознавців (Д.Д Аверін., Л.А.Лунц, Яблочков Т.М, Шак Х, Єлисеєв М.Г.). Однак питання міжнародної підсудності дотепер ще не було предметом спеціального систематичного дослідження.
Суттєві зміни і новели, яких зазнав інститут міжнародної підсудності в країнах ЄС та в Україні, потребують детального вивчення і глибоких досліджень. Все вищевикладене і обумовлює актуальність теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” і наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір" (державний реєстраційний № 011БФ048-01).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є всебічний комплексний аналіз правового регулювання міжнародної підсудності цивільних справ, з’ясування сучасного стану і основних тенденцій розвитку інституту міжнародної підсудності в державах ЄС та в Україні, формулювання пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства.
Відповідно до поставленої мети визначено такі основні завдання:
- проаналізувати розвиток законодавчого регулювання міжнародної підсудності в державах ЄС та в Україні;
- дати тлумачення норм міжнародних угод ЄС та ЄАВТ (Європейської Асоціації Вільної Торгівлі) про міжнародну підсудність;
- проаналізувати діюче українське законодавство про міжнародну підсудність;
- встановити спільні та відмінні риси законодавства держав ЄС та законодавства України про міжнародну підсудність;
- розробити і обґрунтувати рекомендації щодо вдосконалення вітчизняного законодавства з питань міжнародної підсудності;
- оцінити доцільність і перспективи приєднання України до міжнародних угод, які містять уніфіковані правила визначення міжнародної підсудності.
Об’єктом дослідження є інститут підсудності в міжнародному приватному праві країн ЄС та України.
Предметом дослідження є норми права країн ЄС та України, які регулюють визначення підсудності цивільних справ з іноземним елементом, рішення Суду ЄС щодо тлумачення норм Брюссельської Конвенції 1968 р. про міжнародну підсудність та виконання судових рішень з цивільних і торговельних справ, судова практика України з розгляду цивільних справ з іноземним елементом, міжнародні договори про міжнародну підсудність, розроблені під егідою Гаазької конференції з міжнародного приватного права.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складають сучасні методи наукового пізнання. Для комплексного аналізу категорії “міжнародна підсудність” було застосовано системно-структурний метод дослідження. Історичний метод дозволив дослідити розвиток вітчизняної та іноземної доктрини про міжнародну підсудність та здійснити ретроспективне порівняння чинного законодавства і законодавства, що діяло раніше в Україні та державах ЄС у досліджуваній сфері правового регулювання. Порівняльний метод було використано для оцінки досягнень держав ЄС і держав-членів Гаазької Конференції з міжнародного приватного права у сфері створення і застосування уніфікованих норм про підсудність цивільних справ з іноземним елементом та можливостей використання позитивного правотворчого і правозастосовчого досвіду цих держав для вдосконалення українського законодавства. При аналізі позицій дослідників та змісту правових норм, формулюванні визначень і редакції норм, які пропонується включити до законодавства України, було також використано формально-логічний метод дослідження.
Науково-теоретична основа дослідження. Науково-теоретичною базою дослідження стали праці вчених України та держав СНД, зокрема, Богуславського М.М., Вінник М.П., Гусєва Є.В., Довгерта А.С., Єлісеєва М.Г., Кисіля В.І., Луця В.В., Мамаєва А.А., Нешатаєвої Т.М., Штефана М.Й., Фединяк Л.С., праці дореволюційних та радянських правознавців - Аверіна Д.Д., Кейліна А.Д., Лебедєва С.М., Лунца Л.А., Маришевої Н.І., Рябової О.В., Хейфеця Б.С., Яблочкова Т.М, а також праці вчених інших держав, зокрема, П. Баумгартнера, А. Дешвуда, В. Кенза, Х. Коха, В. фон Моренфельса, Шака Х., П. Шльоссера, К. Цвайгерта та інших. Наукова достовірність результатів дослідження підтверджується його нормативною та емпіричною базою, якою є нормативні акти України та нормативні акти країн ЄС, монографії, публікації в періодичних виданнях.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим вітчизняним комплексним порівняльним дослідженням інституту підсудності в сучасному міжнародному приватному праві країн ЄС та України, здійсненим на основі аналізу положень нового Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р., Закону України від 23 червня 2005 р. "Про міжнародне приватне право" і Брюссельської Постанови № 44/2001 від 22 грудня 2000 р. про міжнародну підсудність та визнання і виконання судових рішень з цивільних і торговельних справ.
Підсумком дослідження стали науково-теоретичні висновки та пропозиції, які виносяться на захист:
1. Пропонується таке визначення поняття інституту міжнародної підсудності: це встановлена внутрішнім законодавством держави та укладеними нею міжнародними договорами система правових норм, які закріплюють фактичні підстави визначення компетенції судових установ цієї держави з розгляду і вирішення цивільних справ з іноземним елементом, правила співвідношення окремих видів міжнародної підсудності - загальної, договірної, спеціальної та виключної, правила перевірки підсудності у разі виникнення між судами декількох держав розбіжностей щодо своєї компетенції з вирішення певної цивільної справи, правила про неприпустимість зміни міжнародної підсудності у ході провадження у справі.
2. Визначено особливості правового регулювання міжнародної підсудності міжнародними конвенціями держав ЄС:
- у контексті Брюссельської Постанови № 44/2001 важливе значення має поняття доміцилію, особливо доміцилію відповідача. Автором досліджено питання кваліфікації цієї правової категорії та обґрунтовано висновок про доцільність визначення міжнародної загальної підсудності за доміцилієм (місцем проживання відповідача-фізичної особи або місцезнаходженням відповідача-юридичної особи);
- у більшості випадків міжнародна спеціальна підсудність визначається за факторами, які не залежать від можливої наступної зміни доміцилію однією із сторін чи обома сторонами спору, і закріплюється за судом держави-учасниці, який може найкращим чином з’ясувати фактичні обставини справи;
- метою правил міжнародної спеціальної підсудності спорів, що випливають з трудових договорів, договорів страхування і споживчих договорів, є захист працівника, застрахованої особи або споживача як сторони, яка вважається економічно більш слабкою і менш досвідченою у юридичних і, зокрема, судових питаннях, порівняно з іншою стороною договору;
- Брюссельська Постанова № 44/2001 визнає міжнародну договірну підсудність і закріплює обов'язковість укладеної у належній формі угоди сторін про підсудність. Гаазькою Конвенцією від 30 червня 2005 р. щодо угод про виключний вибір суду передбачено більш детальні механізми врегулювання міжнародної договірної підсудності, порівняно із запропонованими у Брюссельській Постанові № 44/2001;
- обґрунтовано висновки про мотиви закріплення в конвенціях держав ЄС правил про міжнародну виключну підсудність певних категорій справ;
- характерною особливістю норм міжнародних договорів держав ЄС про підсудність є те, що ці норми визначають належний для звернення суд, а не державу, на території якої повинен знаходитись даний суд, і закріплюють критерії визначення підсудності, які містяться у внутрішньому законодавстві багатьох держав-членів ЄС.
3. Сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення внутрішнього законодавства України:
- доповнити Розділ 12 Закону України від 23 червня 2003 р. "Про міжнародне приватне право" статтею "Договірна підсудність", в якій врегулювати питання про момент укладення, форму та автономний характер пророгаційної угоди, а також передбачити шляхи врегулювання ситуації, коли учасник спору, незважаючи на наявність угоди про розгляд спору в суді за кордоном, пред’являє позов в українському суді за правилами міжнародної загальної чи спеціальної підсудності;
- викласти правило ч. 2 ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" таким чином: "Суд відмовляє у відкритті провадження у справі або залишає заяву без розгляду, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав".
4. Надано пропозиції щодо вдосконалення Конвенції держав СНД від 22 січня 1993 р. про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ. Зокрема:
- пропонується доповнити ч.1 ст. 22 такими правилами: “Якщо відповідач має місце проживання або місцезнаходження одночасно на території декількох Договірних Сторін або одночасно на території однієї чи декількох Договірних Сторін і держави, яка не є учасницею Конвенції, то справа за вибором позивача розглядається в суді будь-якої із зазначених держав. Якщо відповідно до положень даної Конвенції компетенція судів Договірних Сторін визначається за принципом громадянства особи, яка бере участь у справі, і ця особа має громадянство одночасно двох чи більше Договірних Сторін або одночасно однієї чи декількох Договірних Сторін і держави, яка не є учасницею Конвенції, то справа за вибором позивача розглядається в суді будь-якої із зазначених держав”.
- пункт 2 ч. 3 ст. 22 викласти у такій редакції: "Позови до перевізників, які випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів і вантажу, пред’являються за місцезнаходженням перевізника".
5. На основі аналізу судової практики України виявлено найбільш типові цивільні справи з іноземним елементом, які розглядаються районними судами України: а) цивільні справи, у яких однією із сторін є іноземний громадянин або особа, яка проживає за межами України; б) цивільні справи, які порушуються з приводу юридичного факту, що мав місце за кордоном.
6. На основі аналізу судової практики України встановлено, що українські суди, обґрунтовуючи свою компетенцію щодо вирішення цивільної справи з іноземним елементом, не завжди посилаються на відповідні положення міжнародних договорів України. У подальшому ця недосконалість у практиці судів має бути врахована та усунута.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у роботі положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у загальнотеоретичних наукових дослідженнях проблем правового визначення підсудності цивільних справ з іноземним елементом; у правотворчості - при доопрацюванні законодавства України з питань міжнародної підсудності у напрямку його адаптації до законодавства ЄС; у практичній діяльності правозастосовчих органів; у навчальному процесі при викладанні курсу “Міжнародне приватне право” для студентів юридичних вузів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною самостійною науковою роботою. Положення і висновки сформульовано автором особисто на основі дослідження міжнародних правових актів, внутрішнього законодавства держав ЄС та України, практики Суду ЄС, правозастосовчої практики України та літературних джерел.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі міжнародного приватного та митного права факультету міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні положення дисертації представлено на 8-ій щорічній науковій конференції в Національному університеті “Києво-Могилянська академія” “Дні науки НаУКМА” (Київ, 2002 р.), міжнародній науковій конференції, присвяченій пам’яті академіка Корецького В.М. “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (Дніпропетровськ, 2003), міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р.), науковій конференції в Академії адвокатури України "Проблеми правової реформи в Україні" (Київ-Умань, 22 червня 2005 р.), 9-ій Міжнародній науково-практичній конференції Академії зовнішньої торгівлі України "Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти" (30 травня 2006 р.).
Публікації. Основні висновки та результати дисертації викладено у 8 публікаціях, 5 з яких - у провідних фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (233 найменування), загальний обсяг - 187 стор.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Виконане дослідження нормативно-правових актів держав ЄС і України про міжнародну підсудність, вітчизняної та іноземної доктрини, рішень Суду ЄС щодо тлумачення норм Брюссельської Конвенції 1968 р., судової практики України з розгляду і вирішення цивільних справ з "іноземним елементом" дозволило сформулювати та обґрунтувати такі висновки:
1. Інститут міжнародної підсудності - це встановлена внутрішнім законодавством держави та укладеними нею міжнародними договорами система правових норм, які закріплюють фактичні підстави визначення компетенції судових установ цієї держави з розгляду і вирішення цивільних справ з "іноземним елементом", правила співвідношення окремих видів міжнародної підсудності - загальної, договірної, спеціальної та виключної, правила перевірки підсудності у разі виникнення між судами декількох держав розбіжностей щодо своєї компетенції з вирішення певної цивільної справи, правило про неприпустимість зміни міжнародної підсудності у ході провадження у справі.
2. У країнах ЄС міжнародно-правова уніфікація норм інституту міжнародної підсудності здійснюється у таких напрямках: 1) включення правових приписів про міжнародну підсудність до міжнародних угод, які регулюють певне вузьке коло цивільних відносин з іноземним елементом; 2) укладення міжнародних договорів, які регулюють міжнародну підсудність окремих категорій цивільних справ з іноземним елементом; 3) укладення міжнародних багатосторонніх договорів, які присвячені безпосередньо міжнародній підсудності цивільних справ. В Україні наразі міжнародно-правова уніфікація норм інституту міжнародної підсудності здійснюється лише за першим напрямком.
3. За своєю правовою природою Брюссельська Конвенція 1968 р. та Брюссельська Постанова № 44/2001 належать до третьої групи джерел права ЄС, що включає міжнародні угоди і конвенції, укладені державами-членами ЄС відповідно до установчих договорів.
4. На основі тлумачення положень Брюссельської Постанови № 44/2001 встановлено, що спори слід визначати як цивільні або торговельні керуючись правовою природою правовідношення, з приводу якого виник спір, і незалежно від характеру суду, на розгляд якого подано спір або який виніс рішення по суті справи; перелік питань і категорій цивільних справ, які вилучаються з предметної сфери постанови, є вичерпним; за загальним правилом, норми постанови не мають зворотної дії у часі; географічна сфера застосування постанови обмежується територією ЄС.
5. У контексті Брюссельської Постанови № 44/2001 важливе значення має поняття доміцилію, особливо доміцилію відповідача. По-перше, доміцилій є критерієм визначення меж сфери дії постанови за колом осіб. По-друге, саме на основі доміцилію відповідача визначається загальна підсудність цивільних справ з іноземним елементом.
6. Встановлене Брюссельською Постановою № 44/2001 правило визначення міжнародної підсудності за доміцилієм відповідача є доцільним. При обґрунтуванні такої позиції автором в роботі зроблено акцент, в першу чергу, на перевагах принципу доміцилію порівняно з іншими закріпленими у внутрішньому законодавстві держав ЄС принципами визначення міжнародної загальної підсудності - принципі громадянства і принципі звичайного місця перебування відповідача.
7. У більшості випадків міжнародна спеціальна підсудність визначається нормами Брюссельської Постанови № 44/2001 та Луганської Конвенції 1988 р. за факторами, які не залежать від можливої наступної зміни доміцилію однією із сторін чи обома сторонами спору, і закріплюється за судом держави-учасниці, який може найкращим чином з’ясувати фактичні обставини справи.
8. Встановлені Брюссельською Постановою № 44/2001 та Луганською Конвенцією 1988 р. правила міжнародної спеціальної підсудності спорів, що випливають з трудових договорів, договорів страхування і споживчих договорів, спрямовані на те, щоб не допустити можливості нав’язування сильною стороною вибору підсудності, яка може ускладнити слабшій стороні свій судовий захист.
9. Міжнародні договори ЄС та ЄАВТ визнають міжнародну договірну підсудність і закріплюють обов'язковість укладеної у належній формі угоди сторін про підсудність. Інститут міжнародної договірної підсудності більш детально врегульовано Гаазькою Конвенцією від 30 червня 2005 р. щодо угод про виключний вибір суду.
10. Окремою підставою міжнародної договірної підсудності є беззаперечний вступ відповідача у судове провадження. Суддя, з'ясовуючи наявність чи відсутність заперечень зі сторони відповідача про непідсудність і досліджуючи питання про межі судової компетенції в силу інших підстав, повинен роз’яснити відповідачеві його право заявити відвід.
Гарантією захисту інтересів відповідача і, зокрема, захисту від заочного судового рішення, є положення ст. 26 Брюссельської Постанова № 44/2001.
11. Теоретичні мотиви закріплення в конвенціях ЄС правил про міжнародну виключну підсудність певних категорій справ зводяться до наступних: відповідно до внутрішнього законодавства більшості держав ЄС питання, спори з приводу яких віднесено до виключної підсудності судів держав-учасниць, є питаннями публічного порядку, регулюються спеціальним законодавством і підсудні судам спеціальної юрисдикції; ці правила дозволяють прискорити і спростити розгляд справи.
12. Характерною особливістю норм Брюссельської Постанови № 44/2001 є те, що ці норми визначають належний для звернення суд, а не державу, на території якої повинен знаходитись даний суд, і закріплюють такі критерії визначення підсудності, які містяться у внутрішньому законодавстві багатьох держав-членів ЄС.
13. Роль ефективного механізму забезпечення єдинообразного тлумачення і застосування норм Брюссельської Конвенції 1968 р. та Брюссельської Постанови № 44/2001 виконує Суд ЄС.
14. Основними напрямками подальшого розвитку інституту міжнародної підсудності в рамках ЄС після вступу в силу Брюссельської Конвенції 1968 р. є: розширення сфери застосування правил, встановлених Брюссельською Конвенцією 1968 р., за рахунок розширення ЄС та застосування (паралельної) Луганської Конвенції 1988 р.; укладення міжнародних договорів про міжнародну підсудність тих категорій цивільних справ, які було виключено з предметної сфери застосування Брюссельської Конвенції 1968 р.; залучення представників держав-членів ЄС до роботи над проектом Гаазької Конвенції про міжнародну підсудність.
15. Законодавство України та законодавств держав ЄС про міжнародну підсудність мають такі спільні ознаки: в якості вихідного принципу міжнародної підсудності визначено місцезнаходження відповідача; розмежовуються правила міжнародної загальної підсудності позовів до відповідача-фізичної особи і позовів до відповідача-юридичної особи, загальне правило підсудності доповнюється нормами про міжнародну спеціальну підсудність; у зв'язку з великим значенням в сучасному міжнародному обороті договірної підсудності передбачено положення стосовно форми і змісту пророгаційної угоди; свобода передачі спорів на вирішення судів інших держав лімітується правилами міжнародної виключної підсудності.
16. Законодавство України встановлює такі критерії визначення міжнародної підсудності, які є типовими для сучасного законодавства держав ЄС, однак, порівняно із законодавством цих держав, законодавством України передбачено більш вузьке коло обставин і відповідно категорій цивільно-правових спорів з іноземним елементом, при наявності яких позивач може сам визначити місце судового процесу.
17. Вважаємо за необхідне доповнити: Розділ 12-ий Закону України від 23 червня 2005 р. "Про міжнародне приватне право" статтею такого змісту:
"Договірна підсудність. Сторони мають право укласти угоду про підсудність всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з конкретними правовідносинами. Це правило не застосовується у випадках виключної підсудності.
Угода про підсудність повинна бути укладена сторонами у письмовій формі до вирішення спору по суті. Угода вважається укладеною у письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, телеграмами, повідомленнями по телетайпу чи за допомогою інших засобів зв’язку, які дозволяють встановити наявність угоди на основі письмових доказів.
Український суд, до якого подано позов з питання, яке згідно з угодою сторін є підсудним суду іншої держави, повинен, за клопотанням відповідача, винести ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду і передати справу в провадження суду, встановленого угодою сторін, якщо
- таке клопотання заявлено не пізніше подання відповідачем своєї першої заяви щодо суті позову і
- український суд не визнає, що ця угода сторін про підсудність є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Угода сторін про підсудність, яка є частиною зовнішньоекономічного договору, повинна тлумачитись як угода, що не залежить від інших умов договору. Недійсність зовнішньоекономічного договору не породжує недійсності пророгаційної угоди.
Якщо підсудність справи суду України не випливає з інших положень даного закону та ратифікованих Україною міжнародних договорів, то він є компетентним розглядати справу, якщо відповідач вступив у порушене в цьому суді провадження за умови, що
- відповідач не оспорює підсудність і
- положеннями укладених Україною міжнародних договорів не встановлено виключну підсудність даної справи суду іншої держави".
18. Пропонується викласти ч. 2 ст.75 Закону України "Про міжнародне приватне право" у такій редакції: "Суд відмовляє у відкритті провадження у справі або залишає заяву без розгляду, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав".
19. Правила ч. 2 ст. 75 Закону України від 23 червня2005 р. "Про міжнародне приватне право" і п. 2 ст. 62 ГПК України 1991 р. слід поширювати на випадки порушення провадження з тотожної справи в українському суді та в суді іноземної держави, лише якщо на рішення суду цієї держави поширюються положення укладених Україною міжнародних договорів про визнання і виконання іноземних судових рішень або якщо між Україною та цією державою існує домовленість ad hoc про взаємне виконання судових рішень.
20. Чинне законодавство України пропонує два варіанти врегулювання ситуації, що виникає в разі порушення тотожних справ в українському та іноземному судах. Перший – це закриття провадження у справі тим судом, який порушив провадження по справі пізніше, і другий залишення заяви без розгляду тим судом, який порушив провадження по справі пізніше. На наш погляд, інтересам зацікавленої особи більшою мірою відповідає другий варіант врегулювання проблеми lis (alibi) pendens і саме він має бути закріплений в законодавстві в якості єдиного.
21. Українські суди при вирішенні справ за участю іноземних осіб можуть керуватися положеннями ч. 2 ст. 123 ЦПК України 2004 р. і ст. 60 ГПК України 1991 р. Український суд зобов’язаний прийняти зустрічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані та їх сумісний розгляд є доцільним.
22. Встановлено причини, в силу яких двосторонні договори про правову допомогу не можуть бути єдиною і пріоритетною для України формою, що використовується для розмежування компетенції українських судів та судів іноземної держави: поширеною є ситуація, коли "іноземний елемент" у певній цивільній справі має походження з тієї країни, з якою Україна не уклала договору про правову допомогу; не всі договори про правову допомогу в цивільних справах регулюють питання підсудності; існують розбіжності в регулюванні одних і тих же питань підсудності в договорах з різними державами.
23. На основі порівняльного дослідження правових норм держав ЄС та України, покликаних регулювати питання міжнародної підсудності, та вивчення сукупного досвіду держав ЄС у вирішенні порядку правового регулювання питань міжнародної підсудності автором надано пропозиції щодо вдосконалення Конвенції держав СНД про правову допомогу та Київської угоди 1992 р. :
- ч. 1 статті 20 Конвенції держав СНД про правову допомогу доповнити наступними правилами:
“Якщо відповідач має місце проживання або місцезнаходження одночасно на території декількох Договірних Сторін або одночасно на території однієї чи декількох Договірних Сторін і держави, яка не є учасницею Конвенції, то справа за вибором позивача розглядається в суді будь-якої із зазначених держав.
Якщо відповідно до положень даної Конвенції компетенція судів Договірних Сторін визначається за принципом громадянства особи, яка бере участь у справі, і ця особа має громадянство одночасно двох чи більше Договірних Сторін або одночасно однієї чи декількох Договірних Сторін і держави, яка не є учасницею Конвенції, то справа за вибором позивача розглядається в суді будь-якої із зазначених держав”;
- п. б) ч. 1 ст. 4 Київської Угоди 1992 р. і п. а) ч. 2 ст. 20 Конвенції держав СНД про правову допомогу викласти у такій редакції: “суди Договірної Сторони є компетентними у випадку, коли на її території здійснюється торгівля, промислова або інша господарська діяльність підприємства (відособленого підрозділу) відповідача”;
- ч. 3 ст. 20 Конвенції держав СНД про правову допомогу доповнити наступним правилом: “Справи зі спорів, що пов’язані з видачею патентів на промислові зразки, винаходи, корисні моделі та реєстрацією і видачею свідоцтв на знаки для товарів і послуг, на кваліфіковане зазначення походження товарів, на топографії інтегральних мікросхем або реєстрацією інших прав на результати інтелектуальної діяльності, які вимагають реєстрації, видачі патенту або свідоцтва належать до виключної компетенції судів Договірної Сторони, на території якої було видано патент або здійснено реєстрацію”;
- п. 2 ч. 3 ст. 20 Конвенції держав СНД про правову допомогу викласти у такій редакції: "Позови до перевізників, які випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів і вантажу, пред’являються за місцем знаходження транспортної організації";
- ч. 2 22 Конвенції держав СНД про правову допомогу і п. 2 ст. 4 Київської Угоди 1992 р. слід сформулювати таким чином: "При наявності угоди про передачу справи суд іншої держави-учасниці СНД за клопотанням відповідача виносить ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо таке клопотання заявлено до постановлення рішення по справі".
24. Одним із напрямків подальшого вдосконалення правової бази регулювання міжнародної підсудності в Україні має бути приєднання України до Луганської Конвенції 1988 р. шляхом використання механізму, передбаченого ст. 62 Луганської Конвенції 1988 р., та активна участь України у підготовці проекту всесвітньої Гаазької конвенції про міжнародну підсудність та іноземні судові рішення з цивільних і торгівельних справ. У разі укладення Україною цих міжнародних договорів буде вирішено питання про розмежування підсудності спорів, що є поширеними на практиці, проте підсудність яких у законодавстві України не врегульовано, і відпаде необхідність укладати двосторонні договори з питань міжнародної підсудності з тими державами, з якими Україна ці договори ще не уклала.
25. На основі аналізу практики розгляду цивільних справ з іноземним елементом судами України встановлено, що українські суди, обґрунтовуючи свою компетенцію щодо вирішення цивільної справи з іноземним елементом, не завжди посилаються на відповідні положення міжнародних договорів тоді, коли таке посилання є доцільним. Перед судами України постає завдання по формуванню належної практики застосування норм цих договорів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні акти України
1. Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1996. - № 30.- Ст. 141.
2. Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22.01.1993 р. // Офіційний вісник України від 16.11.2005 р. - 2005 р., № 44, стор. 328, стаття 2824.
3. Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961 р. // Відомості Верховної Ради УРСР.- 1963 р. - № 8.
4. Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень від 10.07.1958 р. // Офіційний вісник України від 26.11.2004 р. - 2004 р., № 45, стор. 329, стаття 3004.
5. Конвенція з питань цивільного процесу від 1.03.1954 г. // Офіційний вісник України від 11.02.2005 р. - 2005 р., № 4, стор. 379, стаття 264.
6. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4.11.1950 р. // Збірка договорів Ради Європи: Українська версія. - Парламентське видавництво. - Київ, 2000. - С. 470-482.
7. Угода про основні напрямки співробітництва держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері захисту прав споживачів від 25.01.2000 р. // http:// www.rada.kiev.ua
8. Угода про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14.06.1994 р. // Вісник Верховної Ради України.-1994. - № 46. – Ст. 415.
9. Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво в сфері захисту прав споживачів від 23.05.1994 р. // http:// www. rada.kiev.ua
10. Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 г. // Офіційний вісник України від 8.04.2005 р. - 2005 р., № 12, стор. 190, стаття 587.
11. Договір між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах від 21.05.2004 р. // http:// www. rada.kiev.ua
12. Договір між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 2.08.2002 р. // Вісник Верховної Ради України. – 2002. - № 23. - Ст. 146.
13. Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28.05.2001 р. // Вісник Верховної Ради України. – 2002. - № 23. - Ст. 147.
14. Угода між Україною та Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 2.07.2002 р. // http:// www. rada.kiev.ua
15. Угода між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах від 23.11.2000 р. // http:// www. rada.kiev.ua
16. Договір між Україною та Республікою Македонією про правову допомогу в цивільних справах від 10.04.2000 р. // http:// www. rada.kiev.ua
17. Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах від 6.04.2000 р. // http:// www. rada.kiev.ua
18. Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах від 19.02.1998 р. // http:// www. rada.kiev.ua
19. Договір між Україною та Монголією про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 27.06.1995 р. // http:// www. rada.kiev.ua
20. Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 23.05.1995 р. // Офіційне видання. Закони України. Т. 9. К., 1997. С.- 276.
21. Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 15.02.1995 р. // Офіційне видання. Закони України. Т. 9. К., 1997. - С. 274.
22. Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу і правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 9.01.1995 р. // Офіційне видання. Закони України. Т. 7. К., 1997.- С. 275.
23. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1994 р. // http://www. rada.kiev.ua
24. Договір між Україною та Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. Кн. 1: Зб. документів (укр. і рос. мовами). – К., 1996.
25. Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 7.07.1993 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. Кн. 1: Зб. документів (укр. і рос. мовами). – К., 1996.
26. Конвенція між СРСР та Італійською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 25.01.1979 р. // http:// www. rada.kiev.ua
27. Договір між СРСР і Німецькою Демократичною Республікою про правову допомогу з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 28.11.1957 р. // http:// www. rada.kiev.ua
28. Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах від 31.10.1992 р. // http:// www. rada.kiev.ua
29. Договір між СРСР та Народною Демократичною Республікою Ємен про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах від 6.12.1985 р. // http:// www. rada.kiev.ua
30. Договір між СРСР та Республікою Куба про правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 28.11.1984 р. // http:// www. rada.kiev.ua
31. Договір між СРСР та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 19.01.1984 р. // http:// www. rada.kiev.ua
32. Договор между СССР и Финляндской Республикой о правовой защите и правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам от 11.08.1978 г. // Международное частное право. Сб. документов / Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков. М., 1997. - С. 832-838.
33. Договір між СРСР та Федеративною Республікою Югославією про правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 24.02.1962 р. // http:// www. rada.kiev.ua
34. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України від 28.03.2003 р. - № 11. - Ст. 461.
35. Цивільний кодекс УРСР від 18.07.1963 р. // Київ: ЮРінком, 1996.
36. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. // Урядовий Кур'єр від 14 липня 2004 р. - № 130.
37. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР.- 1966 р. - № 6.- Ст. 25.
38. Господарський процесуальний кодекс України від 6.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992 р.- № 6. - Ст. 56.
39. Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 4. - Ст. 349.
40. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. // Урядовий кур'єр від 6 березня 2002 р.- № 8.
41. Закон України від 23.06.2005 р. Про міжнародне приватне право // Урядовий кур'єр від 31 серпня 2005 р. - № 163.
42. Закон України від 29.06.2004 р. Про міжнародні договори України // Урядовий кур'єр від 18 серпня 2004 р. - № 32.
43. Закон України від 11.05.2004 р. Про третейські суди // Урядовий кур'єр від 16 червня 2004 р. - № 23.
44. Закон України від 18.03.2004 р. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу // Урядовий кур'єр від 20 квітня 2004 р. - № 74.
45. Закон України від 15.05.2003 р. Про прийняття Статуту Гаазької конференції з міжнародного приватного права // Урядовий кур'єр від 18 червня 2003 р. - № 110.
46. Закон України від 21.11.2002 р. Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу // Урядовий кур’єр від 18 грудня 2002 р. - № 236.
47. Закон України від 18.01.2001 р. Про громадянство України // Урядовий кур’єр від 1 березня 2001 р. - № 39.
48. Закон України від 21.06.2001 р. Про біженців // Урядовий кур’єр від 12 вересня 2001 р. - № 164.
49. Закон України від 4.02.1994 р. Про правовий статус іноземців // Відомості Верховної Ради України. - 1994 р. - № 23. - Ст. 161.
50. Закон України від 16.04.1994 р. Про зовнішньоекономічну діяльність // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 29. - Ст. 377.
51. Закон України від 24.02.1994 р. Про міжнародний комерційний арбітраж // Відомості Верховної Ради України. - 1994 р. - № 25. - Ст. 199.
52. Указ Президента України від 16.07.2004 р. № 804/2004 Про Національний орган України для сприяння контактам з Постійним бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права // Урядовий кур'єр від 29 липня 2004 р. - № 141.
53. Указ Президента України від 11.06.1998 р. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу // Урядовий кур’єр від 18 червня 1998 р. - № 114-115.
54. Указ Президента України про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) від 24.02.1998 р. // Офіційний вісник України від 12.03.1998 р. - № 8. – Ст. 16.
55. Лист Міністерства юстиції України від 13.04.2004 р. Про можливість приєднання України України до Брюссельської Конвенції 1968 р. та до Луганської Конвенції 1988 р. від 13 квітня 2004 р. № 72/14-607-1656 // http:// www. mfa.gov.ua
56. Роз'яснення Президії ВАС від 8.02. 1996 р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" // http:// www. rada.kiev.ua
57. Цивільний кодекс України: проект від 25.08.1996 р. // Українське право. – 1996 р. – Число 69.
58. Проект закону України про міжнародне приватне право, підготовлений народними депутатами України Мусіякою В.Л., Рябікіним, П.Б.Задорожнім, О.В.Осикою С.Г. // http:// www. rada.kiev.ua
Нормативні акти іноземних держав
59. Convention on Choice of Court Agreements of 30 June 2005 р. // http: // www.hccp.net
60. Council Regulation (EC) No. 44/2001 of 22 December 2000 on Jurisdiction and the Recognition and Enforcement of Judgments in Civil and Commercial Matters // Yearbook of Private International Law, Vol. 3 (2001).-Kluwer Law International & Swiss Institute of Comparative Law, 2001.- P.301-330.
61. Convention of 28 May 1998 on Jurisdiction and the Recognition and Enforcement of Judgments in Matrimonial Matters (Brussels II Convention) // Yearbook of Private International Law, Vol. 1 (1999).- Kluwer Law International & Swiss Institute of Comparative Law, 1999. P.299-318.
62. Brussels Convention on Jurisdiction and the Recognition and Enforcement of Judgments in Civil and Commercial Matters of 27 September 1968 // http://www. curia.eu.int/common/recdoc/convention/en/c-textes/_ brux-textes html
63. EC EFTA Convention on Jurisdiction and the Recognition and Enforcement of Judgments in Civil and Commercial Matters of 16 September 1988 // http:// www. curia.eu.int/common/recdoc/convention/en/c-textes/_ brux-textes html
64. Hague Convention on the Recognition and Enforcement of Foreign Judgments in Civil and Commercial Matters of 1 February 1971 //http://www.hcch.net/e/conventions/menu16e.html
65. Hague Convention on the Choice of Court of 25 November 1965 р. // http: // www.hccp.net
66. Preliminary Draft Convention on Jurisdiction and the Recognition and Enforcement of Judgments in Civil and Commercial Matters of 30 October 1999, amended version (Hague Conference on Private International Law) // Yearbook of Private International Law, Vol. 2 (2000).- Kluwer Law International & Swiss Institute of Comparative Law, 2000. - P.221-239.
67. Європейська конвенція про громадянство від 7.11.1997 р. // Збірка договорів Ради Європи: Українська версія. - Парламентське видавництво, Київ, 2000. - С. 483-498.
68. Конвенция о признании развода и решений о раздельном проживании супругов от 1.06.1970 г. // Международное частное право. Сб. документов / Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков. М., 1997. - С. 674-680.
69. Конвенция о юрисдикции, применимом праве и признании решений об усыновлении от 15.11.1965 г. // Международное частное право. Сб. документов / Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков. М., 1997. - С. 669-674.
70. Конвенция о сокращении случаев бипатризма и о воинской обязанности в случае множественного гражданства от 6.05.1963 г. // Сборник международных правовых документов, регулирующих вопросы миграции. - Международная организация по миграции. Москва, 1994 г.
71. Конвенция о взыскании за границей алиментов от 20.06.1956 г. // Международное частное право. Сб. документов / Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков. М., 1997. - С. 659-664.
72. Конвенция об унификации некоторых правил, касающихся гражданской юрисдикции по делам о столкновении судов от 10.05.1952 г. // http:// www.rada.kiev.ua
73. Новый гражданский процессуальный кодекс Франции / Пер. с фран. В. Захватаев / Предисловие: А.Довгерт, В. Захватаев / Отв. редактор А. Довгерт. - К.: Истина, 2004. - 544 с.
74. Цивільний процесуальний кодекс ФРН від 30 січня 1877 р. (Zivilprozeßordnung, ZPO) // Zivilprozeßordnung mit GVG, den Einfuhrungsgesetzen, EuGVU und AVAG. – Verlag C.H. Beck Munchen, 1999.
75. Федеральный закон Швейцарии 1987 “О международном частном праве” // Международное частное право. (Действующие нормативные акты). – М.: Институт международного права и экономики имени А.С. Грибоедова, 1999. – С. 594-598.
76. Указ Президиума ВНР № 13, 1979 “О международном частном праве” // Международное частное право. (Действующие нормативные акты). – М.: Институт международного права и экономики имени А.С. Грибоедова, 1999. – С. 592-594.
77. Арбітражний Закон Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: законодавство та практика / За заг. ред. І.Г. Побірченко. - Науково-практичне видання. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2000. - С. 110-122.

Спеціальна література
78. Аверин Д.Д. Вопросы гражданского процессуального права в договорах Союза ССР с социалистическими государствами об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам: Автореф. дис… канд. юр. наук / Моск. гос. унив-т им. В.М.Ломоносова. - М., 1965. - 36 с.
79. Аверин Д.Д. Положение иностранцев в советском гражданском процессе. - М.: Издательство Московского университета, 1966. - 186 с.
80. Альбертіні Л.М. Правове регулювання громадянства в європейських державах (порівняльний аналіз): Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.02 / Київ. нац. університет ім. Та раса Шевченка. - К., 1999. - 19 с.
81. Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Том 3. Трансграничные банкротства. Международный коммерческий арбитраж. Международный гражданский процесс: Учебник. - М.: Издательство БЕК, 2001. - 768 с.
82. Артамонова О.Ф. Международная правосубъектность Европейского Союза // Журнал российского права. – 2002. - № 8. – С. 143-151.
83. Базедов Ю. Унификация международного частного права в Европейском Союзе // Московский журнал международного права.- № 1, 2004.- С. 156-178.
84. Бандур Е. Роль Суда ЕС в формировании страхового законодательства Европейского Союза // Страховое право. - № 2. – 2002. – С. 9-30.
85. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения. – М.: Юридическая литература, 1989. – 448 с.
86. Бирюков М.М. Европейское право: курс лекций / М.М. Бирюков. - М.: Изд-во Омега-Л, 2006. - 128 с.
87. Богуславский М.М., Рубанов А.А. Гражданско-процессуальные права иностранцев в СССР // Советский ежегодник международного права, 1959. – М., 1960. - С. 38-45.
88. Богуславский М.М. Международный коммерческий арбитраж.- Москва, 1993. – 17 с.
89. Богуславский М.М. Международное частное право. - М.: Юристъ, 1998. - 407 с.
90. Брунъ М.И. Правоспособность и дееспособность физического лица в конфликтном праве. - М.: Типография Г. Лисснера и Д. Собко, 1915. - 100 с.
91. Винник М.П. Вопросы международной подсудности исков, затрагивающих недвижимое имущество // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. - 2003. - № 9. - С. 113-124.
92. Вольф М. Международное частное право: Пер. с англ. - М.: Иностранная литература, 1948. - 703 с.
93. Воронов А. Международная подсудность гражданских дел // Советская юстиция. - 1989. - № 19. - С. 16-17.
94. Галенская Л.Н. Международное частное право. – Ленинград: Издательство ЛГУ, 1983. - 233 с.
95. Горшколепова О.Г. Защита интересов страхователя в соответствии с правилами директив по страхованию Европейского Союза // Страховое право. - № 2. – 2003. – С. 47-52.
96. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. В.А. Мусина, М.А. Чечиной, Д.М. Чечота. - М.: Проспект, 2000. - 480 с.
97. Гребенщиков Э. Страховой бизнес Европы и Россия // Современная Европа. – 2003. - № 1. – 76-84.
98. Гусєв Є. Визначення міжнародної підсудності цивільних справ за радянським законодавством // Радянське право. - 1988. - № 10. - С. 40-43.
99. Гусєв Є. Визначення міжнародної підсудності цивільних справ за участю іноземців на підставі договорів про правову допомогу // Радянське право. - 1991. - № 2. - С. 38-41.
100. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современости. Пер. с фр. Туманова В.А. - М.: Международные отношения, 1999. - 420 с.
101. Данилькевич Н.И., Федоров О.Н. Международное частное право. - Днепропетровск: Арт-Пресс, 1999. - 209 с.
102. Домбровский Е.И. Подсудность и досудебная подготовка гражданских дел. - М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1940. - 36 с.
103. Загурский Л.Н. Принципы римского гражданского и уголовного процесса. – Харьков: университетская типография, 1874. – 424 с.
104. Европейский Союз: новый этап интеграции: Проблемно-тематический сборник. - М., 1996. – 151 с.
105. Елисеев Н.Г. Гражданское процессуальное право зарубежных стран: источники, судоустройство, подсудность. - М.: Статут, 2000. - 270 с.
106. Ефремов Л. О некоторых вопросах применения международных договоров о взаимном оказании правовой помощи в работе арбитражных судов // Хозяйство и право. – 1998.- № 3.- С. 96-101.
107. Кабирадж Сантаян. Проблемы двугражданства. - К.: Международное финансовое агенство, 1996. - 32 с.
108. Кейлин А.Д. Судоустройство и гражданский процесс капиталистических государств. Ч. 2. - М.: Внешторгиздат, 1958. - 359 с.
109. Кенз Волтер. Вступ до права Європейського Союзу // К.: Знання, 2002 р. - 383 с.
110. Кисиль В.И. Расторжение иностранных браков в международном частном праве: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Киев. гос. Униве-т им. Т.Г.Шевченко. - К., 1980. - 26 с.
111. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. - К.: Україна, 2000. - 426 с.
112. Клейнман А.Ф., Газиянц Л.И., Рябова Е В. Советский гражданский процесс. - М.: Юридическая литература, 1963. - 453 с.
113. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. - К.: Український центр правничих студій, 2000. - 336 с.
114. Комаров В.В., Баранкова В.В., Бигун В.А. Проблемы науки гражданского процессуального права. Под ред. проф. Комарова В.В. - Харьков: Право, 2002. - 440 с.
115. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу Российской Федерации / Т.К. Андреева, Р.Ф. Каллистратова, Л.Ф. Линицкая и др. – М.: Высший Арбитражный Суд Российской Федерации, ИНФРА-М,1999. - 517 с.
116. Кох Х., Магнус У., Винклер фон Моренфельс П. Международное частное право и сравнительное правоведение / Пер. с нем. д-ра юр. наук Ю.М. Юмашева. - М.: Междунар. Отношения, 2003. - 480 с.
117. Кравчук І.В., Парапан М.В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС. - К.: Видавничий Дім "Слово", 2004. - 320 с.
118. Крохмаль В.Г. О юридической действительности международного договора // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики". - Київ, 1996. - С.98-100.
119. Лазарев Л.В., Марышева Н.И., Пантелеева И.В. Иностранные граждане (правовое положение). – М.: Российское право, 1992.- 320 с.
120. Лебедев С.Н. Признание пророгационных условий сделок в международной торговле // Советский ежегодник международного права. - 1963. - М.: Наука, 1965. - С. 420-440.
121. Лебедев С.Н. Международный торговый арбитраж. - М.: Международные отношения, 1965. - 219 с.
122. Лукашук И.И. Взаимодействие международного и внутригосударственного права в условиях глобализации // Журнал российского права. – 2002. - № 3. – С. 115-128.
123. Лунц Л.А. О международной подсудности // Актуальные вопросы советского гражданского права. - Москва, 1964. - С. 204-214.
124. Лунц Л.А. Lis Alibi Pendens в аспекте международного гражданского процесса // Советский ежегодник международного права. - 1963. - М.: Наука, 1965. - С. 475-477.
125. Лунц Л.А. Пути восполнения пробелов советского законодательства по вопросам международного гражданского процесса // Советское государство и право. - 1967. - № 5. - С. 54-65.
126. Лунц Л.А. Курс международного частного права. В трех томах. М.: Спарк, 2002. – 1007 с.
127. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. - К.: Юрінком-Інтер, 1999. - 560 с.
128. Майданик Р.А. Інститут довірчої власності (траст): (природа прав, умови рецепції в право України): Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка.- Київ, 1996.– 25 с.
129. Маккензи. Римское право сравнительно съ законами уголовными, гражданскими и судопроизводством во Франции, Англии и Шотландии. - Москва, 1874. - 421 с.
130. Мамаев А.А. Установление компетентного арбитражного суда по делам с участием иностранных лиц: новое в правовом регулировании // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. - № 3. – 2003. – С. 129-132.
131. Мандельштамъ А.Н. Гаагскіе конференціи о кодификации международного частного права / Том 2. Кодификація международного брачного права. - С.-Перербург, 1900. - 539 с.
132. Марышева Н.И. Рассмотрение судами гражданских дел с участием иностранцев. - М.: Юридическая литература, 1970. - 120 с.
133. Марченко М.Н. Правовые системы современного мира. – М.: Зерцало-М, 2001. – 393 с.
134. Матвеев А.А. Россия и международные договоры по вопросам признания и приведения в исполнение иностранных судебных решений // Московский журнал международного права. - № 2, 2004. - С. 182-189.
135. Международное частное право: Учебник / Лунц Л.А., Марышева Н.И., Садиков О.Н. / Под ред. О.Н. Садикова. - М.: Юридическая литература, 1984. - 336 с.
136. Международное частное право: Учебник / Дмитриева Г.К., Довгерт А.С., Панов В.П. / под ред. Г.К. Дмитриевой. – М.: Юридическая литература, 1993. – 167 с.
137. Минаков А.И. Арбитражные соглашения и практика рассмотрения внешнеэкономимческих споров. - М.: Юрид. лит., 1995. – 144 с.
138. Михайленко К. Минская конвенция о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам // Российская юстиция - 2003. - № 10. - С. 53-55.
139. Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми / За редакцією проф. А. Довгерта. - К.: Український центр правничих студій. - 2001. - 344 с.
140. Нешатаева Т.Н. Право иностранных фирм на судебную защиту в РФ // Вестник ВАС Российской Федерации. -1998. - № 5. - С. 114.
141. Нешатаева Т.Н. Международный гражданский процесс. - М.: Дело, 2001. - 503 с.
142. Никитина О.А. Гражданство Европейского Союза и гражданство государств-участников: соотношение международно-правовых категорий // Вестник Московского университета. Серия 11 - Право. - 2000. - № 3. - С. 94-101.
143. Орлова Н.В. Вопросы брака и развода в международном частном праве. - М.: Издательство Академии наук СССР, 1960. - 226 с.
144. Осипов Ю.К. Подведомственность юридически