ІНВЕСТИЦІЙНІ ДОГОВОРИ В УКРАЇНІ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ЗМІСТ, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП...................................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Інвестиційний договір як вид цивільно-правового договору
1.1. Загальна характеристика інвестиційного законодавства......................................10
1.2. Поняття, правова природа та класифікація інвестиційних договорів
1.2.1. Поняття та правова природа інвестиційного договору.........................................16
1.2.2. Класифікація інвестиційних договорів...................................................................35
Висновки до розділу 1........................................................................................................39

РОЗДІЛ 2. Укладення та зміст інвестиційного договору
2.1. Учасники інвестиційних відносин..........................................................................41
2.2. Укладення інвестиційного договору.......................................................................51
2.3. Зміст інвестиційного договору
2.3.1. Істотні, звичайні та випадкові (вільні) умови.........................................................65
2.3.2. Права та обов’язки сторін за інвестиційним договором.......................................86
Висновки до розділу 2 .....................................................................................................101

РОЗДІЛ 3. Особливості правового регулювання окремих різновидів інвестиційних договорів
3.1. Інвестиційний договір у житловому будівництві...................................................103
3.2 Договір концесії...........................................................................................................123
3.3. Угоди (договори) про розподіл продукції...............................................................137
3.4. Договір лізингу...........................................................................................................147
Висновки до розділу 3......................................................................................................166

ВИСНОВКИ.....................................................................................................................168

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................................177

В С Т У П

Актуальність теми. Ефективність соціально-економічного розвитку України, формування ринкових відносин значною мірою обумовлені належним інвестиційним кліматом, станом та перспективами правового регулювання суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності. Як свідчить світовий та вітчизняний досвід, створення інвестиційного ринку, структурна переорієнтація та інноваційний розвиток економіки, науково-технічний прогрес неможливі без залучення національних та іноземних інвестицій, які є важливим елементом подальшого розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та одним із показників ступеня інтеграції країни у світову економіку.
Поряд з існуючою законодавчою базою інвестиційної діяльності, яка формується зі спеціальних нормативно-правових актів та актів загального характеру, регулювання конкретних правовідносин у даній сфері здійснюється на основі різноманітних договорів, що за своєю сутністю і змістом об’єднані в категорію інвестиційних договорів. Їх питома вага і значення як ефективного засобу цивільно-правового регулювання на практиці в сучасних умовах суттєво зростають, що обумовлює необхідність вивчення, аналізу і вироблення пропозицій щодо вдосконалення механізму реалізації цього засобу.
Водночас у законодавстві України щодо інвестиційної діяльності відсутні спеціальні правові норми, що регулюють форму інвестиційного договору, а також саме поняття інвестиційного договору, не визначені його ознаки та види. У даному випадку діє загальний принцип про свободу договору, закріплений Цивільним кодексом України. Зокрема, це стосується можливості сторін укласти договір, який не встановлено актами цивільного законодавства, але який відповідає загальним засадам цивільного законодавства, врегулювати у договорі, що передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, відступити від положень, які визначені в актах цивільного законодавства, і самостійно врегулювати відносини сторін (ст. 6 ЦК України).
Світовий досвід економічного розвитку свідчить про тісний взаємозв'язок між розвитком інвестиційного ринку та збалансованістю, гармонійністю законодавчої бази щодо забезпечення інвестиційної діяльності. Передусім це стосується стану правового забезпечення інвестиційних відносин, їх належного цивільно-договірного регулювання, спрямованого на захист прав та інтересів інвестора, створення сприятливих умов господарської діяльності як для національних, так і для іноземних інвесторів, детальну регламентацію форм здійснення інвестицій тощо.
Натомість саме цивільно-договірні відносини у сфері інвестиційної діяльності є недостатньо дослідженими у вітчизняній цивілістичній науці. В цьому аспекті важливими є також дослідження практичних проблем реалізації інвестиційного законодавства, укладання, зміни і припинення інвестиційних договорів, подолання колізій і прогалин у цивільно-правовому регулюванні інвестиційних відносин. Наукова розробка цих проблем є необхідною передумовою створення комплексної системи правового регулювання інвестиційної діяльності.
Дослідженню проблем інвестиційної діяльності, організації, порядку і особливостей здійснення системи договірно-правових відносин у сфері інвестування, відповідальності їх суб’єктів тощо присвячувалося багато праць вчених-юристів та економістів. Вихідними даними для розробки теми стали дослідження таких радянських, російських, українських та зарубіжних вчених у галузі теорії держави і права, цивільного та господарського права, організаційно-правових та економічних засад інвестиційної діяльності, як: М.М. Агарков, С.С. Алексєєв, Д.В. Боброва, О.Г. Богатирьов, М.М. Богуславський, М.І. Брагінський, В.М. Бутузов, Ж. Ведель, О.М. Вінник, В.В. Вітрянський, Г.В. Виноградова, Н.Н. Воз¬несенська, О.В. Дзера, В.Д. Задихайло, О.Р. Кібенко, Л.О. Кокаєва, В.М. Коссак, Н.С. Кузнєцова, І.М. Кучеренко, В.В. Луць, Т.В. Майорова, В.К. Мамутов, Б.В. Муравйов, В.П. Нагребельний, Л.С. Нецька, А.В. Омельченко, О.О. Пересада, В.В. Поєдинок, В.Ю. Полатай, О.С. Семерак, О.Е. Сімсон, В.А. Січевлюк, І.В. Спасибо-Фатєєва, В.М. Стойка, В.Е. Федорчук, О.Ф. Філіповський, О.М. Чабан, В.Д. Чернадчук, О.О. Чувпило, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич, В.С. Щербина, І.Є. Якубівський та ін.
Проте після прийняття Цивільного і Господарського кодексів України, суттєвого оновлення інвестиційного законодавства питання інвестиційних договорів не були предметом комплексного дослідження, у зв’язку з чим на сьогодні існує необхідність подальших розробок щодо поняття, змісту, класифікації інвестиційних договорів, вдосконалення їх цивільно-правового регулювання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної програми «Удосконалення цивільно-правового регулювання суспільних відносин в світлі нової Конституції України», яка розробляється кафедрою цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (№ державної реєстрації 0106U003905).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є здійснення комплексного аналізу цивільно-правового регулювання інвестиційних договорів, визначення їх поняття, змісту і теоретичних засад класифікації, а також вироблення пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавства України про інвестиційну діяльність.
Реалізація поставленої в дисертаційній роботі мети обумовила вирішення наступних завдань:
– дослідити цивільно-правову природу інвестиційного договору;
– визначити поняття, зміст та істотні умови інвестиційного договору;
– виявити основні ознаки й особливості договірного зобов'язання та забезпечення прав і законних інтересів сторін інвестиційного договору;
– розробити критерії класифікації інвестиційних договорів;
– виявити особливості правового регулювання окремих видів інвестиційних договорів;
– сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення цивільно-правового регулювання інвестиційних договорів в Україні.
Об'єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають у сфері інвестиційної діяльності.
Предметом дослідження є особливості правового регулювання інвестиційних договорів в Україні.
Методи дослідження, що використовувалися у процесі роботи над дисертацією: діалектичний, формально-логічний, порівняльно-право¬вий, структурно-функціональний, комплексний метод. За допомогою діалектичного методу досліджувалася правова природа інвестиційних договорів як єдність різних засад і тенденцій. Застосування формально-логічного, порівняльно-правового, структурно-функціонального, комплексного методів дослідження дало змогу автору здійснити класифікацію інвестиційних договорів, визначити їх сутнісні цивільно-правові характеристики, проаналізувати зміст нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність в Україні, виявити основні проблеми щодо правової природи інвестиційних договорів, а також обґрунтувати висновки та пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання цієї категорії договорів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що впер¬ше в українській науці цивільного права після прийняття ЦК та ГК України було проведене комплексне дослідження основних теоретичних та практичних проблем цивільно-правового регулювання інвестиційних договорів. У межах здійсненого дослідження одержано результати, які мають наукову новизну.
1. Обґрунтовано визначення поняття інвестиційного договору, відповідно до якого інвестиційний договір розглядається як правочин між двома або кількома особами, який встановлює на певний час права і обов'язки у відносинах між сторонами щодо вкладення всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
2. Удосконалено визначення поняття інвестиції як майна (речі, у тому числі гроші та цінні папери, майнові права), а також немайнових прав, які мають грошову оцінку, що вкладаються в об’єкти будь-якої діяльності з метою отримання прибутку і (або) досягнення соціального ефекту.
3. Розкрито особливості визначення понять інвестиційних договорів у житловому будівництві, а також договору концесії, про розподіл продукції, договору лізингу, оскільки ці договори мають інвестиційний характер.
4. Вперше запропоновано підстави класифікації інвестиційних договорів залежно від правового статусу суб’єктів інвестиційних правовідносин, характеру форм власності та специфіки законодавчого регулювання цих відносин. Відповідно інвестиційні договори можна класифі¬кувати на інвестиційні договори між фізичними (юридичними) особами та інвестиційні договори за участю держави.
5. Сформульовано висновок про те, що до істотних умов інвестиційного договору слід відносити: предмет договору (інвестиції), кількісні та якісні характеристики предмета інвестицій, ціну договору, умови отримання прибутку і (або) досягнення соціального ефекту.
6. Доведено, що договори (угоди) про розподіл продукції є цивільно-правовими договорами інвестиційного характеру, оскільки їх предметом є майнові відносини, а об’єктами виступають об’єкти державної власності, діяльність учасників цих правовідносин завжди супроводжується ліцензуванням, тобто обов’язковим дозвільним порядком здійснення інвестиційної діяльності.
7. Визначено договір концесії як особливий різновид цивільно-правового договору інвестиційного характеру, який укладається між концесієдавцем (державою, органами місцевого самоврядування) і концесіонером (як іноземним, так і національним інвестором) з метою регламентації правовідносин сторін щодо надання концесіонеру особливих прав на володіння об’єктами, що перебувають у державній та комунальній власності і є вилученими зі звичайного комерційного обороту або обмежено оборотоздатними, а також надання концесіонеру прав на заняття тими видами господарської діяльності, які є монополією держави.
8. Запропоновано внести зміни до Закону України «Про інвестиційну діяльність» в частині розширення кола суб’єктів інвестиційної діяльності (за рахунок включення до цього кола фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, фондів фінансування будівництва, фондів операцій з нерухомістю, недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування тощо), а також забезпечення захисту прав і законних інтересів кожної зі сторін інвестиційного договору.
9. Запропоновано внести доповнення до Закону України «Про угоди про розподіл продукції» в частині необхідності запровадження типової угоди про розподіл продукції та встановлення детальних вимог до її змісту, які б гарантували дотримання інтересів як інвестора, так і держави й територіальних громад.
10. Аргументовано доцільність прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про затвердження Переліку ділянок надр (родовищ корисних копалин), що можуть надаватися у користування на умовах, визначених угодами про розподіл продукції.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки дисертації можуть бути використані в законотворчій діяльності, в процесі регулювання інвестиційних відносин, удосконалення інвестиційного законодавства та у правозастосовчій практиці. Положення дисертації можуть бути використані також з навчально-методичною метою при викладанні навчальних курсів «Цивільне право», «Інвестиційне право» та для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Результати дослідження були оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих учених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, 19 квітня 2003 р.; тези опубліковані); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми кодифікації законодавства України» (м. Київ, 14 травня 20003 р.; тези опубліковані); міжрегіональній науково-практичній конференції «Корпоративне право в Україні: становлення та розвиток» (м. Івано-Франківськ, 26–27 вересня 2003 р.; тези опубліковані). Результати дисертаційного дослідження і правові висновки, зроблені дисертантом, були впроваджені Комітетом Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій при підготовці змін і доповнень до Законів України «Про угоди про розподіл продукції» та «Про інвестиційну діяльність» (довідка від 23 січня 2006 р.).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 6 статей, у тому числі 3 – у наукових журналах, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези трьох доповідей на конференціях.
Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (160 найменувань). Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 190 сторінок друкованого тексту, список використаних джерел – 18 стрінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Значна чисельність нормативних актів, що видаються для регулювання інвестиційних відносин, велика кількість органів, уповноважених видавати такі акти, створює масив несистематизованих та неупорядкованих актів. В основі цього масиву відсутній системоутворюючий акт, який потрібний для того, щоб: 1) зробити інвестиційне законодавство зручним для практичного застосування; 2) створити стійку і взаємопов’язану ієрархію актів, у якій виходячи з основної регламентації, можна було б отримати точні дані щодо вирішення питання в підзаконному нормуванні; 3) в ієрархії нормативного регулювання витримати вимоги послідовної відповідності актів нижчого рівня актам вищого рівня; 4) за рахунок створення загальної частини інвестиційного законодавства забезпечити не тільки єдність правового регулювання, а й зекономити нормотворчий матеріал, в якому принципові положення не потребували б повторення в кожному підрозділі особливої частини інвестиційного законодавства.
Ці проблеми можуть бути вирішені тільки на основі кодифікації інвестиційного законодавства. І саме тому, заслуговує на підтримку думка про доцільність розробки та прийняття Інвестиційного кодексу України.
2. Інвестиційний договір можна визначити як угоду між двома або кількома особами, яка встановлює на певний строк права і обов’язки у відносинах між сторонами щодо вкладання всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання прибутку або досягнення соціально корисного ефекту.
3. Незважаючи на той факт, що інвестиційний договір не виділений в окремий вид у ЦК, принцип свободи договору, закріплений в п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК, залишає для нього місце: сторони можуть укладати будь-який договір – як передбачений нормами ЦК, так і не передбачений, проте в останньому випадку вказаний договір не повинен суперечити принципам цивільного права. Крім того, підставою виокремлення інвестиційного договору в окремий договірний вид є інвестиційна мета, яка охоплює реалізацію інвестиційного проекту та визначає спрямованість договірного зобов’язання. За ознакою спрямованості інвестиційний договір можна віднести в широкому розумінні до групи договорів послуг, оскільки діяльність замовника наділена ознаками послуги. Мета діяльності полягає в перетворенні інвестицій в об’єкт, яким зацікавлений інвестор, в чому і полягає процес трансформації майна, що вкладається в інвестиційний об’єкт, який в свою чергу має властивість за своєю вартістю зростати.
4. Вкладення інвестицій може здійснюватися на підставі різних договорів. Проте чинне законодавство прямо не закріплює, на підставі яких із передбачених договорів може здійснюватися інвестиційна діяльність. Це призвело до того, що суб’єкти правовідносин просто називають той чи інший договір „інвестиційним”, хоча з позицій законодавства такий „інвестиційний” договір регулюється нормами книги п’ятої ЦК України (наприклад, договір лізингу, простого товариства, концесії). У зв’язку з неправильним підходом до визначення виду договору сторони часто не включають в текст договору умови, передбачені для даного договору імперативними нормами чинного законодавства.
5. Класифікація інвестиційних договорів повинна ґрунтуватися на видовому поділі цивільно-правового договору.
Підставою поділу інвестиційних договорів на конкретні види, на наш погляд, має виступати правовий статус суб’єктів інвестиційних правовідносин, характер їх власності та специфіка законодавчого регулювання цих відносин. Керуючись такою позицією, інвестиційні договори можна класифікувати на інвестиційні договори між фізичними (юридичними) особами та інвестиційні договори за участю держави.
До інвестиційних договорів між фізичними (юридичними) особами можна віднести договори банківського обслуговування, договори лізингу, договори підряду, договори про спільну діяльність, договори франчайзингу, ліцензійні договори, установчі договори. Варто звернути увагу на той факт, що безумовно більшість з перерахованих різновидів інвестиційних договорів не носять інвестиційного характеру, проте вони можуть розглядатися як інвестиційні договори за умови вкладення капіталу та отримання прибутку від такого інвестування. Якщо той чи інший договір не відповідає таким застереженням, він не є інвестиційним.
До інвестиційних договорів за участю держави слід віднести договори бюджетного кредитування, договори на право надрокористування (угоди про розподіл продукції), договори державної позики. При цьому якщо стороною інвестиційних договорів між фізичними (юридичними) особами виступає держава, то такі договори слід розглядати як інвестиційні договори за участю держави.
6. До Закону України “Про інвестиційну діяльність” доцільно внести зміни наступного змісту: особи без громадянства можуть бути суб’єктами інвестиційної діяльності, в тому числі й інвесторами.
7. Недоліком інвестиційного законодавства є відсутність терміну для позначення сторони, яка приймає інвестиції. Зрештою, можливо й відсутня особлива необхідність в законодавчому закріпленні даного поняття, оскільки всі нормативно-правові акти, які регулюють види інвестиційного договору, використовують її найменування, виходячи з виду відносин. Проте відсутність такого поняття в юридичній літературі не може не сприйматися як суттєвий недолік. На наш погляд, сторона, яка приймає (одержує) інвестиції, повинна найменуватися як одержувач інвестицій.
8. Правоздатність інвесторів носить різний характер: 1) у фізичних та юридичних осіб – підприємницьких товариств – загальний характер; 2) у юридичних осіб-непідприємницьких товариств – спеціальний; 3) у іноземних інвесторів правоздатність прирівняна до правоздатності українських суб’єктів; 4) у держави та територіальних громад правоздатність обмежена визначеним переліком видів інвестиційної діяльності.
9. Форма інвестиційного договору повинна відповідати загальним правилам про форму договорів і тому є письмовою, що не позбавляє сторін можливості за взаємною згодою укласти договір в кваліфікованій письмовій формі, тобто нотаріально посвідченій. При цьому вимога нотаріального посвідчення інвестиційного договору обмежена, оскільки застосовується тільки до конкретних його видів, що чітко визначено законодавством.
10. Чинне законодавство передбачає реєстрацію окремих видів інвестиційних договорів (контрактів). При цьому, аналізуючи нормативно-правові акти, які регулюють питання реєстрації правочинів, можна зробити висновок, що на законодавчому рівні у частині реєстрації інвестиційних договорів (контрактів) не передбачено юридичних наслідків ухилення сторін від обов'язкової державної реєстрації договору та відмови реєстраційного органу у його державній реєстрації. Однак, згідно з ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Звідси випливає, що ухилення сторін від державної реєстрації інвестиційного договору (контракту) та відмова реєструючого органу в державній реєстрації договору є підставою для визнання останнього неукладеним.
11. До істотних умов інвестиційного договору відносимо: 1) предмет договору (інвестиції); 2) кількісні та якісні характеристики предмету інвестицій; 3) ціну договору; 4) умову про одержання прибутку; до звичайних – умови про строки; порядок передачі інвестицій; визначення порядку виконання та прийняття виконання; відповідальність сторін за порушення договірних зобов’язань.
12. Інвестиції – це майно (речі, у тому числі гроші та цінні папери, майнові права), а також немайнові права, які мають грошову оцінку, що вкладаються в об’єкти будь-якої діяльності з метою отримання прибутку і (або) досягнення іншого соціально-корисного ефекту.
13. Предметом інвестиційного договору можуть бути передбачені законодавством форми інвестицій та інвестиційної діяльності: 1) інноваційна діяльність; 2) капітальні вкладення в основні фонди; 3) корпоративна форма; 4) лізинг; 5) придбання не забороненого законами України рухомого та нерухомого майна; 6) створення підприємств, що повністю належать інвестору, чи придбання останнім у власність діючого підприємства повністю; 7) придбання майнових прав; 8) дії, послуги, що надаються (виконуються) учасниками інвестиційної діяльності та спрямовані на забезпечення вкладення інвестицій.
Таким чином, кваліфікуючою ознакою інвестиційного договору є специфіка предмету договору, який включає два чинники інвестиційних відносин: матеріальний (інвестиція) і юридичний (дії, спрямовані на здійснення інвестування).
14. Детальний аналіз чинного законодавства з точки зору систематизації вимог щодо змісту інвестиційних договорів свідчить про недостатню урегульованість забезпечення захисту прав і законних інтересів кожної зі сторін таких договорів. Закон “Про інвестиційну діяльність” фактично встановлює виключні права і обов’язки інвестора (ст. 7, 8), які ніяким чином не можуть бути визнані достатніми (до обов’язків інвестора, наприклад, не включено додержання графіку внесення коштів, майна тощо, що власне й є інвестицією і що фактично є основним зобов’язанням інвестора). Щодо учасників інвестиційної діяльності, то для них законом встановлюються лише обов’язки (ст. 8), до яких, наприклад, не відноситься зобов’язання додержуватися графіка виконання робіт (що мало б бути визначено як основний обов’язок). Права ж учасників інвестиційної діяльності взагалі не визначені (хоча ст. 7 цього Закону має назву “Права суб'єктів інвестиційної діяльності”, проте визначає лише права інвестора).
Наслідком суттєвих прогалин законодавчого врегулювання правової основи укладення інвестиційних договорів, зокрема в частині визначення прав і обов’язків сторін, є реальна можливість укладення несиметричних договорів на користь більш сильного в економічному сенсі контрагента.
Необхідність подальшого врегулювання цієї проблеми пов’язана ще й з тим, що на практиці суб’єкти господарювання, що постійно здійснюють інвестиційну діяльність і залучають до цього кошти фізичних та юридичних осіб, використовують ту форму договору, що розроблена безпосередньо таким суб’єктом. Оскільки практично жодних вимог до змісту інвестиційного договору Закон “Про інвестиційну діяльність” не містить, цілком логічним є те, що в договорі стандартної форми, розробленої однією зі сторін, в першу чергу обумовлюються обов’язки її контрагента і в недостатній мірі захищаються його права, не враховуються можливі заперечення контрагента, не обумовлюється відповідальність за шкоду, завдану його майну, тобто не міститься засобів захисту економічно слабкої сторони договору (в першу чергу, це стосується договорів, коли однією з сторін є фізична особа, наприклад, при будівництві житла за кошти громадян).
Такий стан вимагає встановлення більш жорстких вимог до конструкції договірного зобов'язання щодо здійснення інвестицій, що можна зробити єдиним шляхом – за допомогою закону встановити симетричні права і обов’язки кожної з сторін, у тому числі і "слабого" контрагента, що дасть можливість саме при укладенні договору посилити відповідальність економічно більш сильної сторони договору.
15. В законодавстві слід чітко врегулювати питання виконання інвестиційних зобов’язань, зокрема визначити наслідки невиконання іноземними інвесторами таких зобов’язань. Крім того, необхідно встановити строки виплати компенсації і відшкодування збитків іноземним інвесторам, а також визначити тих осіб, чи ті органи, які конкретно мають виконувати ці обов’язки.
16. За інвестиційним договором в будівництві одна сторона (замовник) зобов’язується вкласти інвестиції другої сторони (інвестора) в будівництво об’єкта нерухомості та після завершення будівництва передати результат останньому, а інвестор зобов’язується передати інвестиції замовнику та оплатити його послуги.
17. Об’єктом інвестиційного договору в будівництві виступає приміщення, будівля, жилий будинок, квартира, частина жилого будинку, квартири або інше нерухоме майно. При цьому в договорі повинні вказуватися загальні характеристики об’єкта, в тому числі дані, які визначають передбачуване розташування нерухомості на конкретній земельній ділянці або в складі іншого майна.
18. Інвестиційний договір в будівництві є консенсуальним, дво- або багатостороннім та оплатним.
19. Договори про розподіл продукції – це цивільно-правові договори інвестиційного характеру, оскільки їх предметом є майнові відносини, об’єктами виступають об’єкти державної власності, діяльність учасників цих правовідносин завжди супроводжується ліцензуванням, тобто обов’язковим дозвільним порядком здійснення інвестиційної діяльності.
20. На сьогодні логічним вбачається необхідність розробити і внести до Верховної Ради України законопроект стосовно доповнень до Закону України “Про угоди про розподіл продукції” щодо необхідності розробки типової угоди про розподіл продукції та встановлення досить детальних вимог до її змісту, ґарантуючих дотримання інтересів як інвестора, так держави та територіальних громад.
Крім того, необхідним є затвердження “Переліку ділянок надр, що становлять особливу наукову, культурну або природно-заповідну цінність і не можуть надаватися у користування на умовах угод про розподіл продукції”, що передбачено ст. 6 закону “Про угоди про розподіл продукції”. І хоча термін прийняття Верховною Радою України такого рішення становить 3 місяці з дня набрання чинності цим Законом, проте його й досі немає.
21. Предмет концесійного договору в Законі України “Про концесії” чітко не передбачає обов’язковість здійснення інвестицій, хоча аналіз змісту закону дозволяє зробити висновок, що цей закон і приймався з метою інвестування капіталовкладень у створення нових господарських комплексів, переоснащення і модернізація обладнання, удосконалення систем експлуатації, управління і контролю в життєво важливих сферах господарської діяльності. Для підвищення економічного та соціального ефекту застосування цього Закону було б доцільним, щоб закон передбачав необхідність здійснення інвестиційного проекту по відношенню до об’єкту концесії, який, у відповідності з нормами Закону, є державною або комунальною власністю. Такий підхід сприяв би зростанню обсягу інвестицій в економіку держави.
22. Необхідно розробити закон про державну (і муніципальну) власність (майно), в якому чітко б встановлювався критерій розмежування такої власності між різними суб’єктами внутрідержавних відносин проводилось би відповідно до понять цивільного права.
23. Доцільним, на наш погляд, є запровадження норми в ЦК або в Законі „Про фінансовий лізинг”, яка закріплювала б обов’язковість державної реєстрації договорів лізингу, що в свою чергу буде ґарантувати права власника-лізингодавця.
24. Для уникнення чинників, які можуть перешкоджати укладенню лізингових договорів, та попередження можливості тлумачити положення лізингового законодавства не на користь суб’єктів господарювання норми податкового, лізингового і цивільного законодавства у сфері регулювання лізингових договорів обов’язково мають бути приведені у відповідність одне з одним.
Крім того, потребує удосконалення ст. 10 Закону “Про фінансовий лізинг”, яка передбачає право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору. В зв’язку з цим для забезпечення прав лізингодавця та уникнення можливості укладення несиметричних угод на користь лізингоодержувача в Законі має бути визначено перелік інвестиційних витрат лізингодавця, які підлягають відшкодуванню.
25. ЦК доцільно доповнити главою, присвячену інвестиційному договору, наступного змісту:
Глава. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ДОГОВІР
Стаття (1). Інвестиційний договір
1. За інвестиційним договором одна сторона (замовник) зобов’язується вкласти інвестиції другої сторони (інвестора) з метою отримання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту для інвестора і після завершення передати інвестиції замовнику та оплатити його послуги.
2. В якості інвестицій можуть виступати речі, гроші, цінні папери, інше майно, в тому числі майнові права, а також немайнові права, які мають грошову оцінку.

Стаття (2). Об’єкт інвестування
1. Умови про об’єкт інвестування є істотними.
2. В інвестиційному договорі повинен міститися опис об’єкта інвестування.

Стаття (3). Розмір інвестицій
1. Розмір інвестицій, які передаються інвестором замовнику, встановлюється договором.
За відсутності в договорі узгодженої сторонами умови про розмір інвестицій договір вважається неукладеним.
2. Договором може бути передбачена передача інвестицій частинами.

Стаття (4). Виконання інвестиційного договору
1. Для виконання інвестиційного договору замовник має право залучити інших осіб за договором підряду (глава 61).
У випадку залучення інших осіб для виконання інвестиційного договору замовник здійснює контроль за їх діяльністю та проводить прийняття виконаних робіт у встановленому законом порядку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Нагребельний В.П. Банківське та інвестиційне законодавство України: проблеми вдосконалення // Правова держава: Щорічник наукових праць. Випуск тринадцятий. – 2002. – С. 200–204.
2. Вінник О.М. Інвестиційне право. – К.: Атіка, 2001. – 263 с.
3. Закон України „Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 47. – Ст. 646.
4. Цивільний кодекс України. – К.: “Атіка”, 2003. – 416 с.
5. Господарський кодекс України. – К.: “Атіка”, 2003. – 208 с.
6. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
7. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: “Атіка”, 2000. – 176 с.
8. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 3–4. – Ст. 27.
9. Закон України „Про власність” від 7 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
10. Закон України „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
11. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. – М., 2001. – 776 с.
12. Кудрявцева В. До проблеми кодифікації інвестиційного законодавства України // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 11. – С. 114–116.
13. Кафарський В.В. Система інвестиційного законодавства // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали Регіональної міжвузівської наукової конференції молодих учених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 19 квітня 2003 року). – Івано-Франківськ, 2003. – С. 127–134.
14. Закон України „Про режим іноземного інвестування” від 19 квітня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 19. – Ст. 80.
15. Закон України „Про приватизацію майна державних підприємств” від 19 лютого 1997 року // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 17. – Ст. 122.
16. Закон України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 15 травня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 34. – Ст. 160.
17. Закон України „Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10 липня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 41. – Ст. 188.
18. Указ Президента України „Про державну програму приватизації” від 12 лютого 1999 року // Урядовий кур'єр. – 1999. – 4 березня.
19. Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 року // Урядовий кур’єр. – Орієнтир. – 2006. – 19 квітня. – № 75. – С. 1–14.
20. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів” від 30 травня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 51. – Ст. 292.
21. Закон України „Про оренду державного та комунального майна” від 14 березня 1995 року // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 15. – Ст. 99.
22. Закон України „Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21 листопада 1995 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 23. – Ст. 88.
23. Закон України „Про холдингові компанії в Україні” від 15 березня 2006 року // Урядовий кур’єр. – Орієнтир. – 2006. – 18 квітня. – № 73–74. – С. 20–22.
24. Закон України „Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 року // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 36. – Ст. 266.
25. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про лізинг” від 11 грудня 2003 року // Урядовий кур’єр. – 2004. – 16 січня. – № 8. – С. 10.
26. Закон України “Про управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів” від 19 лютого 1993 року // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 17. – Ст. 188.
27. Закон України “Про основи містобудування” від 16 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 52. – Ст. 683.
28. Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 50. – Ст. 676.
29. Ершов Ю. Подходы к реформированию инвестиционного климата в России: законодательная база // Внешнеэкономический бюллетень. – 2003. – № 6. – С. 41–43.
30. Симсон О. Критерии квалификации инвестиционных договоров // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 1. – С. 29–30.
31. Предпринимательское право в вопросах и ответах: Учебное пособие / Под ред. Н.А. Саниахметовой. – Х.: Одиссей, 2000. – 314 с.
32. Чабан О.М. Інвестиційний договір (контракт) як форма здійснення інвестицій: поняття та особливості // Правова держава: щорічник наукових праць. Випуск 9. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 244.
33. Сімсон О. Поняття, основні риси та види договорів інвестиційного характеру // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х., 2000. – Вип. 41. – С. 80–86.
34. Зобов'язальне право: теорія і практика: Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
35. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник. – К.: Ділова Україна, 1996. – 352 с.
36. Стефанюк В. Адміністративний договір: потреба чи примха? // Голос України. – 2003. – 2 липня. – № 120. – С. 10.
37. Вашингтонська конвенція 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами // Конвенцію ратифіковано Законом України від 16 березня 2000 року// Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 21. – Ст. 161.
38. Сулейменов М.К. Правовой институт в системе советского права // Известия Академии наук Казахской ССР. Серия общественных наук. – 1976. – № 2. – С. 81–82.
39. Симсон О. Существенные условия и классификация инвестиционных договоров // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 3. – С. 19–21.
40. Полатай В.Ю. Правове регулювання інвестиційної діяльності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04 / НАН України; Інститут економіко-правових досліджень. – Донецьк, 2000. – 18 с.
41. Брагинский М.И. Финансирование строительства жилого дома // Право и экономика. – 1999. – № 4. – С. 78–81.
42. Павлодский Е. Правовая природа инвестиционного контракта // Право и экономика. – 2000. – № 9. – С. 73–74.
43. Романец Ю. Как квалифицировать договоры долевого участия в строительстве? // Хозяйство и право. – 2000. – № 3. – С. 74–78.
44. Брагинский М.И. Договор подряда и подобные ему договоры. – М.: Статут, 1999. – 254 с.
45. Сайфулова Л.Г. Правовые вопросы долевого участия в жилищном строительстве. – Самара: Изд-во Самарской государственнрй экономической академии, 2001. – 156 с.
46. Гавзе Ф.И. Обязательственное право (Общие положения). – Минск: Изд-во БГУ им. Ленина, 1968. – 128 с.
47. Гражданское право: Учебник. Ч. 2 / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1998. – 784 с.
48. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
49. Брагинский М.И. Хозяйственный договор: каким ему быть? – М.: Экономика, 1990. – 173 с.
50. Савельєв А.Б. Договор простого товарищества в российском гражданском праве // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского. – М.: Статут, 1999. – 464 с.
51. Гордон М.В. Система договоров в советском гражданском праве // Учёные записки Харьковского юридического института. – Вып. 5. – Харьков, 1954. – 190 с.
52. Халфина Р.О. Значение и сущность договора в советском социалистическом гражданском праве. – М.: Изд-во Академии наук СССР, 1954. – 239 с.
53. Иоффе О.С. Советское гражданское право: Курс лекций. – Ленинград: Изд-во Ленинград.ун-та, 1961. – Ч. 2. – 531 с.
54. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях. – М.: Юридическая литература, 1984. – 224 с.
55. Красавчиков О.А. Система отдельных видов обязательств // Советская юстиция. – 1960. – № 5. – С. 34–38.
56. Романец Ю. Направленность договора как основа его квалификации // Право и экономика. – 1999. – № 9. – С. 64–66.
57. Кашанин А. Новое о квалификации гражданско-правового договора // Хозяйство и право. – 2001. – № 9. – С. 69–76.
58. Семилютина Н.Г. Инвестиции и рынок финансовых услуг: проблемы законодательного регулирования // Журнал российского права. – 2003. – № 2. – С. 33–35.
59. Скловский К. Долевое участие в жилищном строительстве // Закон. – 1999. – №4. – С. 111–112.
60. Виноградова Г.В. Міжнародне приватно-правове регулювання іноземного інвестування в позиковій формі в Україні: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2002. – 17 с.
61. Підприємницьке право України: Підручник /За заг. ред. Р.Б. Шишки. – Харків: «Еспада», 2000. – 480 с.
62. Кібенко О.Р. Особливості правового регулювання іноземних інвестицій в Україні (міжнародно-приватно-правовий аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 1998. – 22 с.
63. Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 року // Урядовий кур’єр. – 1996. – 3 жовтня. – № 186–187.
64. Чабан О. Форма інвестиційного договору (контракту) // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 5. – С. 33–35.
65. Коссак В.І. Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект). – Львів: Центр Європи, 1996. – 216 с.
66. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч. 3: Договор и обязательство. – СПб., 1896. – 745 с.
67. Закон України „Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 23. – Ст. 161.
68. Чабан О. К вопросу о понятии «инвестор» // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 9. – С. 16–20.
69. Кібенко О.Р. Інвестиційна діяльність: визначення, суб'єкти, класифікація та співвідношення з підприємницькою діяльністю // Вісник університету внутрішніх справ. – 1999. – № 6. – С. 220–222.
70. Марущак А. Правовий зміст поняття „іноземний інвестор” за законодавством України // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 4. – С. 59–61.
71. Закон України „Про Державну програму приватизації” від 18 травня 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 33–34. – Ст. 272.
72. Поєдинок В.В. Правове становище інвестора як суб’єкта господарських відносин.: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 20 с.
73. Стойка В. Инвестиционная деятельность: проблемы и пути решения // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 12. – С. 3–5.
74. Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 21. – Ст. 103.
75. Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Затв. Указом Президента України 19 лютого 1994 року // Урядовий кур’єр. – 1994. – 24 лютого.
76. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 5–6. – Ст. 30.
77. Довідка Вищого господарського суду України про результати узагальнення судової практики вирішення господарськими судами спорів, пов’язаних із захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів іноземних інвесторів, а також підприємств з іноземними інвестиціями від 5 квітня 2005 року.
78. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. І. – 832 с.
79. Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
80. Закон України “Про угоди про розподіл продукції” від 14 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 44. – Ст. 391.
81. Закон України „Про концесії” від 16 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 41. – Ст. 372.
82. Закон України „Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” від 14 грудня 1999 року // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 3. – Ст. 21.
83. Постанова Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Типового договору (контракту) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, в спеціальній (вільній) економічній зоні” від 15 травня 2003 року // Урядовий кур’єр. – Орієнтир. – 2003. – 4 червня. – № 101. – С. 6–8.
84. Спасибо-Фатеева И. Государственная регистрация в сфере имущественного оборота // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 7. – С. 5–8.
85. Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора. Затв. постановою КМУ від 30 січня 1997 року // Офіційний вісник України. – 1997. – № 6.
86. Положення про реєстр концесійних договорів. Затв. постановою КМУ від 18 січня 2000 року // Урядовий кур’єр. – 2000. – 3 лютого. – № 20.
87. Порядок реєстрації проектів угоди про розподіл продукції та державної реєстрації угоди про розподіл продукції. Затв. постановою КМУ від 29 листопада 2000 року // Урядовий кур’єр. – 2000. – 13 листопада. – № 232.
88. Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів. Затв. наказом Фонду держмайна від 2 липня 1998 року в редакції від 5 жовтня 2000 року // Українська інвестиційна газета. – 2000. – 27 листопада. – № 44.
89. Положення про проведення концесійного конкурсу і укладення концесійних договорів на об’єкти права державної та комунальної власності, які надаються у концесію. Затв. постановою КМУ від 12 квітня 2000 року № 642 // Офіційний вісник України. – 2000. – 28 квітня. – № 15.
90. Мостовенко С.В. Цивільно-правове регулювання договорів у вільних економічних зонах і на територіях із спеціальним режимом інвестиційної діяльності.: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2005. – 20 с.
91. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 127. – Ст. 181.
92. Закон України „Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні” від 19 вересня 1997 року // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 47. – Ст. 294.
93. Самуэльсон П. Экономика. Вводный курс. – М.: Прогресс, 1984. – 680 с.
94. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К.: Издательство Либра, 1996. – 180 с.
95. Богатырёв А.Г. Инвестиционное право. – М.: Российское право, 1992. – 272 с.
96. Богуславський М.М. Иностранные инвестиции: правовое регулирование. – М.: БЕК, 1996. – 462 с.
97. Полатай В. Класифікація інвестицій: теоретичний та прикладний аспекти // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 10. – С. 27–29.
98. Омельченко А.В. Інвестиційне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 1999. – 173 с.
99. Ніколаєва Т. Клімат для інвестиційного дощу // Юридичний вісник України. – 20046 – 12–18 червня. – № 24. – С. 6.
100. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 року № 75 // Урядовий кур’єр. – 1995. – 2 листопада.
101. Основні напрямки соціальної політики на період до 2004 pоку, затв. Указом Президента України від 24 травня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. – 9 червня. – № 21.
102. Кафарський В.В. Правовий статус суб’єктів інвестиційної діяльності як сторін інвестиційного договору // Корпоративне право в Україні: становлення та розвиток: Зб. наук. праць (За матеріалами міжрегіональної науково-практичної конференції, м. Івано-Франківськ, 26–27 вересня 2003 р.) / Редкол.: О.Д. Крупчан (голова), В.Д. Басай, В.В. Луць та ін. – К.: НДІ приватного права і підприємництва АпрН України, 2004. – С. 183–195.
103. Шмаровоз М. Деякі особливості інвестиційних договорів, укладених у сфері дії спеціального режиму інвестиційної діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 1. – С. 19–21.
104. Бюджетний Кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 37–38. – Ст. 189.
105. Крупа Л. К вопросу о юридическом содержании понятия специальный правовой режим // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 2. – С. 10–13.
106. Стойка В. Правовые проблемы защиты прав инвесторов // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 3. – С. 5–7.
107. Коссак В.М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. – Львів: Центр Європи, 1999. – 200 с.
108. Богуславский М. Правовое положение иностранных инвестиций. – М., 1993. – 291 с.
109. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
110. Січевлюк В.А. Інвестиційні договори на будівництво житла (цивільно-правовий аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2003. – 20 с.
111. Влад С. Не збавляти темпів і ґарантій // Голос України. – 2003. – 30 квітня. – № 82. – С. 2.
112. Закон України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 52. – Ст. 377.
113. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 15 грудня 2005 року // Голос України. – 2006. – 14 січня. – № 7. – С. 10–13.
114. Селютин А. Можна ли заключать договоры инвестирования строительства жилья? // Юридическая практика. – 2004. – 11 мая. – № 19. – С. 13.
115. Жюллио де ла Морандьер Л. Гражданское право Франции. – М., 1961. – 748 с.
116. Римское частное право / Под ред. И.Б. Новицкого и И.С. Перетерского. – М., 1994. – 540 с.
117. Мейер Д.И. Русское гражданское право. – М., 1997. – Ч. 2. – 290 с.
118. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М., 1995. – 556 с.
119. Муравьев Б.В. Договор с участием инвесторов в строительстве // Законодательство. – 1999. – № 6. – С. 20–26.
120. Муравьев Б.В. Инвестиционное обязательство в строительстве: Автореф. диск. ... канд. юрид. наук. – М., 2001. – 23 с.
121. Закон України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів” від 6 квітня 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 27. – Ст. 212.
122. Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2000. - № 36. – –Ст. 299.
123. Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України. Затв. наказом Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету у справах містобудування і архітектури від 23 вересня 1996 року // Верховна Рада України. Управління комп’ютеризованих систем. Законодавча база України. За станом на 1 вересня 2003 року.
124. Щенникова Л.В. Вещные права в гражданском праве России. – М.: БЕК, 1996. – 200 с.
125. Гаврилов Э. Как заказчик становится собственником предмета договора подряда? // Российская юстиция. – 1999. – № 11. – С. 14–16.
126. Эрделевский А. Договор подряда // Закон. – 2001. – № 7. – С. 15–19.
127. Брагинский В.В., Витрянский В.В. Договоры о выполнении работ и оказании услуг // Договорное право. – М., 2002. – Кн. 3. – 700 с.
128. Скловский К. Собственность в гражданском праве: Учеб.-практ. пособие. – 2-е изд. – М.: Дело, 2000. – 428 с.
129. Архів апеляційного суду Чернівецької області // Справа № 556/2000.
130. Типовий концесійний договір. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15. – Ст. 92.
131. Дойников И.В. Предпринимательское право. – М., 1999. – 320 с.
132. Международное частное право: Учебное пособие / Под ред. М.А. Сареембаева. – 2-е изд., перераб. и доп. – Алматы, 1998. – 368 с.
133. Доронина Н.Г. К проекту закона о концесионных договорах: Сборник. Договор: правовые и экономические аспекты. – М., 1999. – С. 77–80.
134. Семерак О.С. Цивільно-правові аспекти регулювання та взаємного захисту іноземних інвестицій на практиці України, Угорщини, Польщі та Словаччини: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1999. – 17 с.
135. Сосна С.А. Концессионное соглашение: теория и практика. – М., 2002. – 256 с.
136. Симсон О.Е. Правові особливості договорів інвестиційного характеру: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: