ОПІКА ЯК СПОСІБ ОХОРОНИ МАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3-10

РОЗДІЛ 1 Проблеми визначення поняття “опіка” в праві

1.2. Юридична сутність опіки як правового інституту 11-25
1.2. Опіка як спосіб охорони майнових прав фізичних осіб 26-40
Висновки до Розділу 1 40-42

РОЗДІЛ 2 Суб'єкти правової охорони майнових прав фізичних осіб при опіці

2.1. Загальна характеристика правового статусу учасників опіки 43-48
2.2. Правовий статус осіб, щодо майна яких встановлюється опіка 49-60
2.3. Правовий статус опікунів 61-74
2.4. Органи опіки та піклування як учасники відносин по опіці 75-84
Висновки до Розділу 2 84-86

РОЗДІЛ 3 Майнові права як об'єкти правової охорони при опіці
87-104
Висновки до Розділу 3 104-105

РОЗДІЛ 4 Здійснення та захист майнових прав фізичних осіб при опіці

4.1. Управління майном, переданим під опіку 106-125
4.2. Здійснення житлових прав при опіці 126-146
4.3 Здійснення інших майнових прав при опіці 147-160
4.4 Захист майнових прав при опіці 161-176
Висновки до Розділу 4 177-179
ВИСНОВКИ 180-184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 185-202

ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. На будь-якому історичному етапі перед суспільством постає завдання охорони та захисту особистих та майнових прав осіб, які в силу певних причин не можуть самостійно здійснювати свої суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки. Особливого значення принцип всебічного забезпечення й охорони прав людини, що закріплений у ст. 3 Конституції України, набуває при вирішенні питань щодо охорони та захисту особистих та майнових прав малолітніх осіб, а також осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу, та осіб, які тривалий час відсутні у місці поживання (визнаних безвісно відсутніми).
З розвитком торгівлі і комерції, виникнення ринку капіталів, ускладнення форм господарського життя, коли у приватній власності фізичних осіб (в тому числі й таких, щодо майна яких встановлюється опіка) з’явилося майно, яке має значну цінність (використовується у підприємницькій діяльності), встановлення опіки над майном лише заради збереження цих об’єктів без їх використання є недостатнім. Істотні зміни в економіці та суспільстві вимагають нового підходу до правового визначення опіки як способу охорони майнових прав фізичних осіб. Як свідчить практика, ефективний порядок управління переданим під опіку майном, а не лише його збереження, на жаль, не розроблений. Органи опіки та піклування не мають відповідного юридичного та практичного інструментарію, вони не готові прийняти на себе подібні додаткові обов’язки. Безумовно, така обережність і нерішучість сьогодні є не виправданою.
Проблеми опіки як правового інституту широко досліджувалися у радянському сімейному праві Н.М. Єршовою, О.Й. Пергамент, Г.М. Нечаєвою та ін. Однак, за відсутності розвинутих відносин приватної власності, на жаль, усі ці наукові пошуки переважно зводились до дослідження опіки як правової форми виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування, на основі доктрини публічності. У цивільно-правовій літературі вони висвітлювалися названими авторами в основному у зв’язку з дослідженням загальних проблем правосуб’єктності фізичних осіб. Спеціального дослідження інституту опіки як способу охорони майнових прав фізичних осіб не проводилося. У сучасній цивілістиці недостатнє висвітлення цього питання пояснюється складністю опікунських правовідносин, які знаходяться на стику цілого ряду суміжних галузей права. Новели нового Цивільного кодексу України щодо опіки також потребують серйозного науково-практичного дослідження і зваженого доопрацювання. дослідження обумовлена й тим, що наукові праці з цієї тематики були написані ще за радянських часів і в правовому сенсі вже значно застаріли для тлумачення чинної нормативно-правової бази. Усе це зумовлює актуальність дослідження проблем опіки як способу охорони майнових прав фізичних осіб з метою удосконалення чинного законодавства України та практики його застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до цільової комплексної програми «Основні проблеми здійснення та захисту майнових і особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0186.0.070867), Національної програми «Діти України», затвердженої Указом Президента України від 18.01.96 р. № 1104/96-ВР, а також відповідно до науково-дослідної теми «Напрями і засоби підвищення ефективності цивільно-правового захисту права власності в період ринкових реформ» №97166, Головних напрямів наукових досліджень Університету внутрішніх справ МВС України на 2001 - 2006 рр.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний теоретичний аналіз опіки як способу охорони майнових прав фізичних осіб, обґрунтування і внесення конкретних пропозицій щодо вдосконалення законодавства, яке регулює відносини щодо встановлення, здійснення та припинення опіки над майном.
Така цільова спрямованість зумовила необхідність розв’язати наступні основні завдання:
- з’ясування правової природи інституту опіки та визначення його поняття;
- дослідження правової природи опіки як цивільно-правового способу охорони майнових прав певних категорій фізичних осіб;
- визначення правового статусу учасників опікунських правовідносин, його змісту та структури;
- висвітлення особливостей здійснення опіки над майном;
- розкриття характерних рис захисту майнових прав фізичних осіб при здійсненні опіки;
- розробка конкретних пропозицій та рекомендацій з питань удосконалення правового регулювання відносин, які виникають при встановленні та здійсненні опіки над майном.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають у процесі встановлення та здійснення опіки над майном фізичних осіб, котрі в силу певних причин не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки.
Предметом дослідження є опіка як спосіб охорони майнових прав та інтересів осіб, які на підставі об’єктивних причин не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки.
Методи дослідження. Основу дисертаційного дослідження склали загальнонаукові та спеціально-правові методи пізнання соціально-правових явищ. У роботі використовується історико-правовий метод, за допомогою якого, з урахуванням історичного розвитку вказаних відносин, починаючи з римського права, дореволюційного цивільного права Російської імперії, цивільного та сімейного права радянського періоду, а також деяких моментів встановлення та здійснення опіки в зарубіжних країнах, досліджується становлення інституту опіки, вплив історичних подій та соціального розвитку суспільства на законодавчий процес. Порівняльно-правовий метод застосовувався при порівнянні законодавства України та інших країн, а також при визначенні місця опіки у системі способів правової охорон майнових прав фізичних осіб. За допомогою аналітичного методу виявлено сучасні елементи опіки та правові засоби охорони майнових прав фізичних осіб. Конкретно-статистичний метод застосовувався для узагальнення правозастосовчої практики. Формально-юридичний метод дав можливість проаналізувати взаємозв’язок та співвідношення норм, що регулюють відносини щодо встановлення та здійснення опіки, дослідити наукові джерела, які містять суб’єктивні погляди на вдосконалення інституту опіки тощо. Не менш важливу роль відіграв метод системного аналізу правовідносин, які виникають у процесі встановлення та здійснення опіки над майном, у їх взаємозв’язку та як складника комплексу правовідносин взагалі і цивільних зокрема.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому вперше в Україні комплексному дослідженні опіки як способу охорони майнових прав фізичних осіб, розв’язанні проблем цивільно-правового характеру, що виникають у процесі встановлення та здійснення опіки над майном. Дослідження цих проблем, а також чинного законодавства України, існуючих наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців дало змогу сформулювати та обґрунтувати положення, найважливіші з яких виносяться на захист.
1. На підставі аналізу доктринальних визначень опіки вперше зроблено висновок про існування у правовій науці трьох основних концепцій опіки. У кожній з цих концепцій увага акцентується на різних аспектах цього правового явища: а) приватно-правової концепції; б) публічно-правової; в) змішаної (приватно-публічно-правової).
2. Дістала подальшого розвитку теза про те, що опіка є багатоаспектним соціально-правовим явищем. У зв’язку з цим опіка має декілька змістових визначень і може розглядатися як: а) правовий інститут; б) спосіб охорони (захисту) особистих та майнових прав певних категорій осіб; в) вид правової допомоги з боку держави особам, які не можуть самостійно здійснювати свої особисті та майнові права.
3. На субінституційному рівні вперше запропоновано багаторівневу класифікацію опіки. За об’єктами правової охорони розрізняються субінститути опіки над особою та опіки над майном. Залежно від суб’єктів, що її здійснюють, та обсягом їх опікунських функцій виділяються субінститути опіки, яка здійснюється фізичними особами-опікунами, та виконання опікунських функцій юридичними особами. З’ясування правової природи кожного субінституту дає можливість максимально забезпечити ефективність правової охорони майнових прав фізичних осіб.
4. Уперше наводиться визначення опіки як способу охорони майнових прав фізичних осіб. У цьому розумінні опіка розглядається як комплекс превентивних та захисних норм, інших правових засобів, спрямованих на забезпечення і реалізацію суб’єктивних прав малолітніх, недієздатних осіб та осіб, які через тривалу відсутність у місці свого проживання не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки, у їх нормальному (позитивному) розвитку, а також на забезпечення відновлення прав та інтересів у випадку їх порушення.
5. Вперше аргументовано, що за функціональною роллю способи правової охорони при опіці можна розділити на дві групи: превентивні, тобто покликані забезпечити недопущення порушення майнових прав, та безпосередньо охоронні (захисні), метою яких є найоптимальніше усунення порушень цих прав.
6. Вперше зроблено пропозицію та обґрунтовано положення про те, що у випадку передачі під опіку майна, яке має значну цінність, орган опіки та піклування може зобов’язати опікуна до надання відповідного матеріального забезпечення.
7. Вперше зроблено наукове обґрунтування щодо удосконалення статей 72, 1032, 1037, 1043 ЦК України, які регулюють відносини, що виникають при управлінні майном. У зв’язку з цим доводиться, що: а) договір управління майном при опіці повинен укладатися лише при необхідності постійного управління майном; б) управитель зобов’язаний звітувати про хід виконання договору перед органом опіки та піклування як у випадку укладення договору управління цим органом, так і опікуном; в) у разі відсутності в управителя майна, достатнього для відшкодування збитків, заподіяних вигодонабувачеві (власнику) опікун та (або) орган опіки та піклування як установники управління повинні притягуватися до субсидіарної відповідальності; г) опікун та орган опіки та піклування не можуть визнаватися установниками управління, оскільки згідно з ч.1 ст.1032 ЦК ним може бути лише власник. Відповідно, їх слід вважати особами, яким надано права установника управління.
8. Науково обґрунтовано необхідність введення у ЦК України окремого положення про відшкодування шкоди, заподіяної недобросовісним чи недбалим управлінням переданим під опіку майном.
9. Вперше зроблено пропозицію про закріплення ЦК можливості притягнення до субсидіарної відповідальності орган опіки та піклування, який призначив недобросовісного опікуна, за заподіяні останнім збитки.
10. Вперше обґрунтовано та пропонується доповнити у нормативних актах положення про те, що при відсутності коштів для сплати комунальних платежів за житлове приміщення, передане опікуну, останній зобов’язаний передавати це житлове приміщення в оренду іншій особі.
11. Вперше пропонується передбачити, що у випадку невиконання опікуном цього обов’язку він може бути притягнений до субсидіарної відповідальності за боргами підопічного (безвісно відсутнього) щодо переданого житлового приміщення. У разі відсутності в опікуна коштів, достатніх для погашення заборгованості, відповідний обов’язок повинен покладатися на орган опіки та піклування.
Практичне значення одержаних результатів Результати дослідження дадуть можливість визначити нові підходи до низки теоретичних та практичних проблем правового регулювання опіки над майном. Ці дослідження можуть бути використані для подальшого вдосконалення чинного законодавства України шляхом урахування особливостей механізму охорони майнових прав фізичних осіб при встановленні та здійсненні опіки. Внесено пропозицію про необхідність закріплення названого механізму на рівні спеціального нормативного акта – Правил управління майном, щодо якого встановлено опіку. Висновки та пропозиції можуть бути використані для подальших досліджень проблем, які залишилися поза межами роботи, або розглянуті не в повному обсязі.
Основні положення праці можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів. Більшість положень має прикладне значення для практичних працівників, які займаються вирішенням питань, пов’язаних із встановленням та здійсненням опіки над майном, зокрема для працівників органів опіки та піклування, опікунів та управителів майном, щодо якого встановлено опіку.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою працею. Сформульовані в ній теоретичні положення, висновки, рекомендації, пропозиції одержані автором як результат ґрунтовного аналізу вітчизняних і зарубіжних наукових праць, нормативно-правових джерел, переважно тих, що стосуються правосуб’єктності фізичних осіб та охорони їх майнових прав.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ (м. Харків). Результати проведеного дослідження використовувались у навчальному процесі під час читання лекцій, проведення практичних та семінарських завдань із курсу «Цивільне та сімейне право України», а також спецкурсу «Сімейне право України».
Основні положення та результати дослідження обговорювалися на таких конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми удосконалення цивільного законодавства України» (присвяченій пам’яті професора О.А. Пушкіна) (21.05.1999 р., м. Харків); науково-практичній конференції «Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання» (08.12.2000 р., м. Запоріжжя); науково-практичній конференції «Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих вчених» (13.04.2001 р., м. Харків); науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права» (присвяченій пам’яті професора О.А. Пушкіна) (21.05.2002 р., м. Харків); науково-практичній конференції «Проблеми цивільного законодавства» (присвяченій пам’яті професора О.А. Пушкіна) (21.05.2003 р., м. Харків); науково-практичній конференції «Проблема юридичної особи у цивільному праві України» (присвяченій пам’яті професора О.А. Пушкіна) (21.05.2004 р., м. Харків)
Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження відображені у семи наукових статтях та тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Структура роботи визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділені на десять підрозділів, висновків за розділами, загального висновку та переліку використаних джерел. Загальний обсяг рукопису складає 184 сторінки, список використаних джерел налічує 211 наукових праць і нормативних актів України та зарубіжжя.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено вирішення проблеми правової охорони майнових прав і інтересів фізичних осіб при встановленні та здійсненні опіки. Вирішення цієї проблеми знайшло своє втілення у висновках та пропозиціях, основними з яких є:
1. На підставі аналізу доктринальних визначень опіки вперше зроблено висновок про існування у правовій науці трьох основних концепцій опіки. У кожній з цих концепцій увага акцентується на різних аспектах цього правового явища: а) приватно-правової концепції; б) публічно-правової; в) змішаної (приватно-публічно-правової).
2. Опіка є багатоаспектним соціально-правовим явищем. У зв’язку вона має декілька змістових визначень і може розглядатися як: а) правовий інститут; б) спосіб охорони (захисту) особистих та майнових прав певних категорій осіб; в) вид правової допомоги з боку держави особам, які не можуть самостійно здійснювати свої особисті та майнові права.
3. Виходячи з того, що: 1) інститут опіки включає до свого складу низку правових норм як майнового, так і немайнового характеру, 2) відносини, що виникають при встановленні та здійсненні опіки, є предметом регулювання різних галузей права; 3) в цілому норми, які регулюють опікунські відносини, не діють автономно, а являються єдиним комплексом взаємодіючих і взаємопов’язаних правових елементів, кожен з яких зберігає свої основні властивості і має на меті забезпечення безперешкодного здійснення майнових прав певних категорій осіб, зроблено висновок про комплексний характер інституту опіки. Унаслідок такої комплексності та спрямованості встановлюється єдиний порядок регулювання опікунських правовідносин, досягається цілісність і ефективність правового впливу на їх учасників та інших суб’єктів, що вступають з ними у правовідносини.
4. Відповідно, інститут опіки є комплексним міжгалузевим правовим інститутом, який є системою норм різних галузей права, основною метою яких є охорона особистих та майнових прав малолітніх, недієздатних осіб та осіб, які через тривалу відсутність у місці свого проживання не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки.
5. Уперше наводиться визначення опіки як способу охорони майнових прав фізичних осіб. У цьому розумінні опіка розглядається як комплекс превентивних та захисних норм, інших правових засобів, спрямованих на забезпечення і реалізацію суб’єктивних прав малолітніх, недієздатних осіб та осіб, які через тривалу відсутність у місці свого проживання не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки, у їх нормальному (позитивному) розвитку, а також на забезпечення відновлення прав та інтересів у випадку їх порушення.
6. На субінституційному рівні вперше запропоновано багаторівневу класифікацію опіки. За об’єктами правої охорони розрізняються субінститути опіки над особою та опіки над майном. Залежно від суб’єктів, що її здійснюють, та обсягом їх опікунських функцій виділяються субінститути опіки, яка здійснюється фізичними особами-опікунами, та виконання опікунських функцій юридичними особами. З’ясування правової природи кожного субінституту дає можливість максимально забезпечити ефективність правової охорони майнових прав фізичних осіб.
7. Вперше аргументовано, що за функціональною роллю засоби правової охорони при опіці можна розділити на дві групи – превентивні, тобто покликані забезпечити недопущення порушення майнових прав, та безпосередньо охоронні (захисні), метою яких є найоптимальніше усунення порушень цих прав.
8. Правило про право батьків брати участь у виборі опікуна для своєї дитини (а тим більше у випадках, коли дитина страждає на психічний розлад і може бути визнана недієздатною) найточніше відповідає є її особистим та майновим інтересам.
9. Пропонується доповнити перелік заборон для призначення особи опікуном, встановлений в ст. 64 ЦК заборонами бути опікунами та усиновлювачами для осіб, які: були опікунами щодо майна, але з їхньої вини опіку було скасовано; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); фізичних осіб-підприємців, які були визнані марнотратниками.
10. Уперше зроблено пропозицію про удосконалення норм ЦК України, які регулюють відносини, що виникають при управлінні майном:
а) запропоновано доповнити ст. 72 ЦК України, котра регулює відносини, що виникають при управлінні майном, частиною четвертою такого змісту: “4. Договір управління майном при опіці укладається лише при необхідності постійного управління майном. У будь-якому випадку, незалежно від вартості, в управління повинні передаватися такі об’єкти, як цінні папери, внески до капіталів комерційних організацій, цілісні майнові комплекси та інше особливо цінне майно”.
б) статтю 1037 ЦК пропонується доповнити частиною третьою: “При здійсненні управління майном, щодо якого встановлено опіку, управитель зобов’язаний звітувати про хід виконання договору перед органом опіки та піклування як у випадку укладення договору управління цим органом, так і опікуном”;
в) обґрунтовується необхідність доповнення ст. 1043 ЦК України частиною четвертою такого змісту: “При здійсненні управління майном, щодо якого встановлено опіку, у разі відсутності в управителя майна, достатнього для відшкодування збитків, заподіяних вигодонабувачеві (власнику) опікун та (або) орган опіки та піклування як установники управління можуть бути притягнені до субсидіарної відповідальності”. Така схема відповідальності продиктована тим, що саме управитель, який використовує чуже майно, повинен у першу чергу нести відповідальність за пов’язаними із такою його діяльністю боргами, однак, при недостатності майна управителя, до субсидіарної відповідальності може бути притягнута особа, якій надані права установника;
г) пропонується об’єднати частини 2 та 3 ст. 1032 ЦК і викласти їх у такій редакції:
“2. Договір управління майном також може бути укладеним:
- щодо майна особи, місце перебування якої невідоме (визнаної безвісно відсутньою);
- щодо майна малолітніх осіб та осіб, визнаних недієздатними.
Права установника управління у цих випадках надаються опікуну (органу опіки та піклування).”
11. У встановлюваному Кабінетом Міністрів України Порядку оплати послуг опікуна (ст. 73 ЦК) запропоновано передбачити положення про те, що засобом заохочення опікунів при зразковому виконанні опіки протягом тривалого часу (10 і більше років) може бути виплата опікуну винагороди за рахунок майна підопічного в межах певних додаткових відсотків від його загальної вартості при припиненні опіки або поступове збільшення винагороди опікуну залежно від строку виконання ним опікунських обов’язків та результатів управління майном підопічного, яке він здійснював.
12. Вперше пропонується доповнити п. 6.1 Правил опіки та піклування положенням про те, що при відсутності коштів для сплати комунальних платежів за житлове приміщення, передане опікуну, останній зобов’язаний передавати це приміщення в оренду іншій особі.
13. З метою подальшого посилення охорони майнових прав певних категорій фізичних осіб зроблено пропозицію про доповнення п. 3.1. Правил опіки та піклування абзацом шостим такого змісту: “У випадку передачі під опіку майна, яке має значну цінність, орган опіки та піклування може зобов’язати опікуна до надання відповідного матеріального забезпечення. Відсутність у опікуна власного майна, на яке у випадку завдання шкоди майну підопічного може бути накладене стягнення, може бути факультативною забороною для призначення особи опікуном.”
14. Для усунення суперечливостей, які виникають при притягненні опікунів до цивільно-правової відповідальності, додатково обґрунтовано необхідність введення в ЦК України окремої статті 77-1 про відшкодування шкоди, заподіяної недобросовісним чи недбалим управлінням переданим під опіку майном:
“Стаття 77-1. Відповідальність опікуна
1. Шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю опікуна майновим правам особи, щодо майна якої встановлено опіку, відшкодовується опікуном відповідно до ст. 1166 ЦК.
2. У разі відсутності у опікуна майна, достатнього для відшкодування завданої ним шкоди, ця частка повинна відшкодовуватися у частці, якої не вистачає, або в повному обсязі органом опіки та піклування, який призначив опікуна, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ:

1. Конституція України // Урядовий кур’єр. – 1996. Липень.– № 129–130.
2. Господарський кодекс України // Голос України. – 2003. 14.03.2003. – № 49–50.
3. Житловий Кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. – № 28. – Ст. 574.
4. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4. – Ст. 27.
5. Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР від 31.05.1926р. Затверджений 3-ю сесією ЦВК УРСР 31.05.1926 р. // ЗУ УРСР. – 1926. – № 67-69. – Ст. 440.
6. Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1969. – № 26. – Ст. 204; 1970. - № 2. – Ст. 16.
7. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
8. Митний кодекс України // http://www.legal.com. ua/dokument/kodeks/ 000000092-15.html
9. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – Ст. 135.
10. Цивільний кодекс України // Голос України, 2003, 12.03.2003 р. № 45–46; Голос України, 2003 р., 13.03.2003 № 47–48.
11. Цивільно-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – Ст. 464.
12. Закон України “Про заставу” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.
13. Закон України “Про місцеве самоврядування” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
14. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
15. Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” // Відомості Верховної Ради України – 1992. – № 36. – Ст. 524.
16. Закон України “Про психіатричну допомогу” // Відомості Верховної Ради України – 2000. - № 19. – Ст. 143.
17. Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.
18. Закон України “Про освіту” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 34. – Ст. 451.
19. Закон України “Про охорону дитинства” // Відомості Верховної Ради України – 2001. – № 30. – Ст. 142.
20. Основи законодавства про охорону здоров’я // Відомості Верховної Ради України – 1993. – № 4. – Ст. 19.
21. Правила опіки та піклування // Офіційний вісник України. – 1999. – № 26. – С. 1252.
22. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18.06.1994 р. // Юридична комп’ютерна система “Інфодиск”.
23. Типове положення “Про відділ освіти районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації” // Офіційний вісник України. – 1999. – № 10. – 26.03.99 р.
24. Типове положення “Про управління охорони здоров’я обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації” // Офіційний вісник України. – 1998. – № 50. – 31.12.1998 р.
25. Приказ Министерства образования РФ от 20 июля 1995г. “О серьезных недостатках в деятельности органов образования по защите жилищных прав несовершеннолетних” // Вестник образования. – 1995. – № 8. – С. 41–42.
26. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.91 р. “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок” (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25.12.92 р.; № 15 від 25.05.98 р.).
27. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3.12.1997 р. № 13 “Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових та службових осіб у сфері управлінської діяльності, що порушують права та свободи громадян”.
28. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 р. № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” // Бюлетень законодавства і юридичної практики України – 1995. – № 1. – С. 310-326.

ЮРИДИЧНА ЛІТЕРАТУРА:

29. Аврамова О. Жилье: товар с особым характером // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 7. – С. 29-31.
30. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права. (Курс лекций). Учеб. пособие. – Свердловск: Изд-во Свердловского юридического института, 1964. – 226 с.
31. Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. - М.: Юридическая литература, 1989. – 286 с.
32. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
33. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций: В 2 т.– Свердловск: Изд-во Свердловского юридического института, 1972. – Т. 1. – 396 с.
34. Алексеев С.С., Яковлев В.Ф. Гражданское право и современность // Советское государство и право. – 1984. – № 3. – С. 34-36.
35. Алойц А.С. О значении “неподвижных” понятий в науке советского гражданского права // Вопросы советского гражданского права и процесса. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1969. – С. 49–51.
36. Амфитеатров Г. Институт безвестного отсутствия в нашем праве // Социалистическая законность. – 1964. – № 7-8. – С. 18–19.
37. Арзамасцев А.Н. Охрана социалистической собственности по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1956. – 208 с.
38. Артамонов Н.В. Правовой статус военнослужащих в СССР // Советское государство и право. – 1983. – № 5. – С. 19–28.
39. Баранкова В.В. Проблеми нотаріальної форми охорони та захисту прав: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія ім. Я. Мудрого.– Х., 1987. – 24 с.
40. Бару М., Пушкін О., Сібільов М. Конституційне право на жилу площу // Радянське право. – 1979. – № 10. – С. 11–13.
41. Бару М.И., Пушкин А.А., Сибилев М.Н. Понятие и юридическая природа права на жилище // Основы советского жилищного законодательства. – Свердловск, 1981. – 144 с. – С. 56–62.
42. Басков В.И. Правовой статус осужденных // Правоведение. – 1978. – № 2. – С. 57–63.
43. Берлач А. Еще раз о рынке земли // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 8. – С. 27–30.
44. Бічук Л. Захист права власності неповнолітнього на нерухоме майно // Право України. – 1999. – № 6. – С. 85–86.
45. Бічук Л. Управління майном неповнолітнього: деякі пропозиції // Право України. – 2000. – № 9. – С. 101–104.
46. Блинова Т.В. Правовое положение недееспособных вследствие психического расстройства по советскому гражданскому и семейному законодательству: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. – М., 1985. – 222 с.
47. Богданов Е.В. Проблемы унификации гражданского законодательства Беларуси, России и Украины в связи с образованием единого экономического пространства (ЕЭП) // Проблемы унификации гражданского законодательства Беларуси, России и Украины в связи с образованием единого экономического пространства: Материалы международной научно-практической конференции. – Белгород: Изд-во БелГУ, 2004. – 284 с. – С. 5-15.
48. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 2-е, испр. – М.: Статут, 2000. – 848 с.
49. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права.– М.: Государственное издательство юридической литературы. 1950. – 368 с.
50. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность: (Очерк теории). – М.: Юридическая литература. 1976.– 215 с.
51. Бугаевский А.А. Право родственников на опекунство. – Петроград: Типография товарищества “Общественная польза”, 1915. – 16 с.
52. Будзилович І. Право на житло, його зміст // Радянське право. – 1981. – № 1. – С. 68–69.
53. Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве. – Рига: Зинатне, 1976. – 231 с.
54. Венедиктов А.В. О субъектах социалистических правоотношений // Вестник ЛГУ. – 1956. – № 5. – С. 140–146.
55. Венедиктов А.В. О субъектах социалистических правоотношений // Советское государство и право. – 1955. - № 6. – С. 20–24.
56. Венедіктова І.В. Договір довірчого управління майном в Україні. – Харьков: Консум, 2004. – 216 с.
57. Вершинин А. П. Судебная форма защиты субъективных прав // Правовые и специальные средства охраны социалистической собственности: Тезисы выступлений к областной научно-практической конференции. – Харьков, 1989. – 52 с. – С. 16–18.
58. Витрук Н.В. О категориях правового положения личности в социалистическом обществе // Советское государство и право. – 1974. – № 12. – С. 10–13.
59. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 13 с.
60. Воеводин Л. Д. Конституционные права и обязанности советских граждан. - М.: Изд-во Московского университета, 1972. – 300 с.
61. Вольман И.С. Опека и попечительство. – СПб.: Тип. «Труд», 1913. – 315 с.
62. Витрянский В.В. Доверительное управление имуществом. – М.: Статут, 2002. – 157 с.
63. Гальперин Л.Б., Шляйферт М.В. Проблема правового статуса изобретателя в СССР // Вопросы теории и практики гражданско-правового регулирования: Сборник. – Томск: изд-во Томского университета, 1982. – 144 с. – С. 27–41.
64. Гей Э. Опекунство как общественная повинность // Вестник права. - 1916. – № 50. – 11, 12. – С. 1212–1214.
65. Германское гражданское право. Часть 1. Гражданское уложение: Пер. с нем./ Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
66. Гинцбург Л.Я. Социалистическое трудовое правоотношение. – М.: Наука, 1977. – 310 с.
67. Гойхбарг А.Г. Брачное, семейное и опекунское право Советской республики. – М.: Правоведение, 1920. – 200 с.
68. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юридическая литература, 1972. – 144 с.
69. Гражданское право. – М., 1993. – Ч. 1. – 520 с.
70. Гражданское право. Часть 1. Учебник. / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М.: Проспект, 1996. – 782 с.
71. Гражданское право: Учебник: В 2-х т. / Отв. ред. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. . – М.: Изд-во БЕК, 1998. – Том 1. – 816 с.
72. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. / Отв. ред. Е.А. Васильев. – М., 1993. – 293 с.
73. Гражданско-правовая охрана интересов личности. – М.: Юридическая литература, 1969. – 255 с.
74. Гримм Д. К учению о субъекте права // Вестник права. – 20.07.1914. – № 29. – С. 167–188.
75. Гуреев П.П. Защита личных и имущественных прав. – М.: Наука, 1964. – 112 с.
76. Гусаков А.Г. Система римского права. Обязательственное право. – М., 1893. – 788 с.
77. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М.: Международные отношения, 1996. – 398 с.
78. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби права власності в Україні. – К.: Юрінком Інтер. 2001. – 256 с.
79. Дождев Д.В. Римское частно право: Учебник для вузов. / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Издательство НОРМА, 2003. – 784 с.
80. Дождев Д.В. Римское частное право / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: ИНФРА: М - НОРМА, 1996. – 685 с.
81. Ершова Н.М. Опека и попечительство. - М.: Юридическая литература, 1971. – 78 с.
82. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи – Харьков: “Ксилон”, 2000. – 398 с.
83. Жицинский Ю.С. Санкция нормы советского гражданского права. – Воронеж: изд-во Воронежского университета, 1968. – 123 с.
84. Загоровский А.И. Курс семейного права / Под редакцией и с предисловием В.А. Томсинова. – М.: Издательство «Зерцало», 2003. – 464 с. (Серия «Русское юридическое наследие»).
85. Законы гражданские (Свод Законов, т. Х. Ч. 1, изд. 1914) с разъяснениями правительствующего Сената и комментариями русских юристов, извлеченными из научных и практических трудов по гражданскому праву и судопроизводству (по 1. 02. 1915 г.) . Изд-е 5-е. В 2-х т. / Сост. И.М. Тютрюмов. – Изд-во юридического книжного магазина И.И. Зубкова, под фирмой «Законоведение», комиссионера государственной типографии, 1915. – Т. 1. – 988 с.
86. Захист і забезпечення дотримання житлових та майнових прав дітей: тематична Державна доповідь про становище дітей за підсумками 2001 року. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2002. – 160 с.
87. Зинченко С., Лапач В. Правовой статус имущества как объекта гражданских прав // Хозяйство и право. – 2000. – № 8. – Приложение. – С. 5–8.
88. Змирлов К. Опекунские установления по новому проекту. // Юридический вестник. – 1888. – № 11, ноябрь. – Т. ХХІХ. – С. 352–397.
89. Змирлов К.П. О праве опекуна отыскивать наследство в пользе безвестно отсутствующего // Журнал гражданского и уголовного права. – 1888. – Кн. 8. – 20–25 с.
90. Иванов О.И. Спорные вопросы жилищного права и практики его применения // Труды Иркутского государственного университета. – Т. Х. Серия юридическая. – Вып. 9, ч. 3. – Иркутск, 1969. – 260 с. – С. 6–18.
91. Илларионова Т.И. Система гражданско-правовых охранительных мер: Автореф. дис. … докт. юр. наук: 12.00.03 / Свердловск, 1985. – 32 с.
92. Илларионова Т.И. Союзный и республиканский (РСФСР) Законы о собственности // Право и экономическое сотрудничество: Тезисы семинара. – Свердловск, 1991. – 57 с. – С. 4–9.
93. Институции Юстиниана / Под ред. Л.Л. Кофанова, В.А. Томсинова. – М., 1998. – 318 с.
94. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории “хозяйственного права”. – М.: Статут, 2000. – 777 с.
95. Иоффе О.С. Новая кодификация советского гражданского законодательства и охрана чести и достоинства граждан // Советское государство и право. – 1962. – № 7. – С. 61–63.
96. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву.– Л.: Изд-во Ленинградского ун-та. 1949.– 144 с.
97. Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР. В 2-х ч.– Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1975. – Ч. 1. – 160 с.
98. Иоффе О. С. Советское гражданское право: Курс лекций. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1958. – 511 с.
99. Калмыков Ю. Х. Вопросы применения гражданско-правовых норм. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1976. – 267 с.
100. Киреева Н. А. Участие органов опеки и попечительства в советском гражданском процессе: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.03 / М., 1985. – 20 с.
101. Кожевников С. Н. Меры защиты в советском праве: Автореф. дис. ... канд. юр. наук: 12.00.03 / Свердловск, 1968. – 22 с.
102. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой / Отв ред. О.Н. Садиков. – М.: Юридическая фирма КОНТРАКТ: Изд. группа ИНФРА – М - НОРМА, 1995. – 779 с.
103. Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации / Под ред. П.В. Крашенинникова, П.И. Седугина. – М.: Издательская группа ИНФРА М-НОРМА, 1997. – 384 с.
104. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Юридическая литература, 1966. – 200 с.
105. Красавчиков О.А. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР. – Свердловск: Изд-во Свердловского юридического института, 1977. – 384 с.
106. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 183 с.
107. Лемпер Б. Охрана имущественных интересов совершеннолетних лиц, нуждающихся в опеке или попечительстве // Советская юстиция. – 1988. – № 6. – С. 26–27.
108. Лейст О.Э. Санкции в советском праве. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1962. – 238 с.
109. Любавский М.К. О влиянии безвестного отсутствия на пользование правами // Юридический вестник. – 1863. – № 10. – С. 5–11.
110. Майданик Р.А. Інститут довірчого управління майном і проект Цивільного кодексу України // Тези доповідей учасників IV Всеукраїнської науково-практичної конференції з питань кодифікації законодавства України. – Київ: Українська правнича фундація. – 143 с. – С. 184–186.
111. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – Київ: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. – 502 с.
112. Майданик Р.А. Траст: собственность и управление капиталами (природа прав, рецепция и право Украины). – К.: Наукова думка, 1995. – 176 с.
113. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1981. – 216 с.
114. Малеин Н.С. Гражданско-правовое положение личности в СССР. – М.: Наука, 1975. – 399 с.
115. Малеин Н.С. Тенденции развития гражданского права // Советское государство и право. – 1978. – № 1. – С. 40–42.
116. Мальцев Г.В. Социалистическое право и свобода личности. – М.: Юридическая литература, 1968. – 143 с.
117. Мананкова Р.П. О понятии специального правового статуса (модуса) // Проблемы совершенствования гражданско-правового регулирования. – Томск, 1982. – 260 с. – С. 35–42.
118. Мананкова Р.П. Правовой статус членов семьи по советскому законодательству (цивилистический аспект): Автореф. дис. ... докт. юр. наук: 12.00.03 / М., 1990. – 34 с.
119. Марчевський В.Г. Регулювання довірчих відносин в новому цивільному законодавстві України // Науковий вісник Чернівецького університету. 1999. – Випуск 48. Правознавство. – С. 64–67.
120. Маттеи У., Суханов Е.А. Основные положения права собственности. – М.: Юристъ, 1999. – 384 с.
121. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1986. – 293 с.
122. Мейер Д.И. Русское гражданское право: в 2-х частях. – М.: Статут, 1997. – Ч. 1. – 286 с.
123. Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2-ч. ). Изд. 2, испр. – М.: Статут, 2000. – 831 с.
124. Мічурін Є. Особливості правового режиму житла та його співвідношення з іншими видами нерухомого майна // Право України. – 2002. – № 11. – С. 91–93.
125. Михеева Л.Ю. Доверительное управление имуществом / Под ред. В.М. Чернова. – М.: Юристъ, 1999. – 176 с.
126. Михеева Л.Ю. Опека и попечительство: Правовое регулирование: Учебно-практическое пособие / Под ред. проф., д.ю.н. Р.П. Мананковой. – М.: Издательство “Палеотип”, 2002. – 248 с.
127. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М.: Госюриздат, 1962. – 213 с.
128. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М.: Госюриздат, 1961. – 208 с.
129. Молдован В.В., Мелащенко В.Ф. Конституційне право: опорні конспекти: Навч. посібник. – К.: Наукова думка, 1996. – 256 с.
130. Научно-практический комментарий к Основам гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик / Под ред. Братуся С.Н., Флейшиц Е.А. - М.: Госюриздат, 1962. – 419 с.
131. Недбайло И. Е. Применение советских социалистических правовых норм: Автореф. дис. ... докт. юр. наук: 12.00.03 / МГУ. – М., 1956. – 34 с.
132. Нечаева А.М. Брак, семья, закон / Отв. ред. В.А. Рясенцев. – М.: Наука, 1984. – 144 с.
133. Нечаева А.М. Правоспособность и дееспособность физических лиц как субъектов гражданских прав / Субъекты гражданского права. – М.: Институт государства и права РАН, 2000. – 126 с. – С. 6–18.
134. Нечаева А.М. Семейное право. Курс лекций. – М.: Юристъ, 1999. – 336 с.
135. Никифоров Б.С. Некоторые вопросы правосубъектности граждан // Советское государство и право. – 1956. – № 6. – С. 60–62.
136. Новоселов В.И. Правовой статус рабочих и служащих, его виды и содержание // ХХV съезд КПСС и развитие науки трудового права и социального обеспечения. – М., 1978. – 448 с. – С. 75-80.
137. Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. Изд. 2-е, перераб. и доп. Отв. ред. М.Н. Марченко.– М.: ИКД “Зерцало-М”, 2001. – Том 2. – 528 с.
138. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 552 с.
139. Основы теории государства и права. – М.: Юридическая литература, 1971. – 408 с.
140. Паварс А.Я. О проблеме гражданскоправового регулирования частичной дееспособности несовершеннолетних // Правоведение. – 1967. – № 4. – С. 66–74.
141. Патюлин В.А. Субъективные права граждан – основные черты, стадии, гарантии реализации // Советское государство и право. – 1971. – № 6. – С. 26–27.
142. Первый Кодекс законов РСФСР «Об актах гражданского состояния, брачном, семейном и опекунском праве». – М., 1918. – 34 с.
143. Пергамент А.И. Жилищные права несовершеннолетних // Учёные записки ВИЮН. Вып. 1. – М., 1957. – С. 150–155.
144. Пергамент А.И. Опека и попечительство. – М.: Юридическая литература, 1966. – 161 с.
145. Пергамент А.И. К вопросу о правовом положении несовершеннолетних // Ученые записки ВЮЗИ. – Вып. 3. – М., 1955. – С. 14–30.
146. Поляков А.В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. – СПб.: Издательский дом С. -Петерб. гос. ун-та, 2004. – 864 с.
147. Постанова Президії Вінницького обласного суду від 22.09.94 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. –1995. – № 3. – Ч. 2.
148. Постанова Президії Запорізького обласного суду від 05.09.97 р. // Рішення Верховного Суду України. – 20 квітня 1999 р.
149. Потюков А.Г. Круг членов семьи по жилищному праву // Вестник Ленинградского университета. – 1963. – № 5. – С. 97–98.
150. Право и защита семьи государством. / Е.Г. Азарова, Ю.А. Королев, Е.В. Кулагина и др. – М.: Наука, 1987. – 464 с.
151. Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав // Сб. учен. тр. / О.А. Красавчиков, В.Ф. Яковлев, Г.Я. Стоякин и др. – Свердловск, 1983. – Вып. 27. – 318 с.
152. Протокол № 35 від 25.09.1999 р. // Архів Дубенського виконавчого комітету Рівненської області.
153. Протокол обласного семінару-наради державних та приватних нотаріусів Сумської області 22-23.12.2003 р.
154. Пухан И., Поленак-Акимовская М. Римское право (базовый учебник). / Под ред. В.А. Томсинова. – М.: ИКД “ЗЕРЦАЛО-М”, 2003. – 448 с.
155. Пухта Г.Ф. Курс римского гражданского права. – М.: Плевако, 1874. – Т. 1. – VIII. – 550 с.
156. Рабинович Н.В., Витрук Н.В. Социалистическое право и личность // Правоведение. – 1970. – № 3. – С. 24–26.
157. Рамзаев П. В. Члены семьи по семейному и жилищному законодательству // Основы законодательства Союза ССР и союзных республик о браке и семье в правоприменительной практике: Межвузовский тематический сборник. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1978. – 136 с. – С. 35–39.
158. Регельсберг Ф. Общее учение о праве. – М., 1897. – 818 с.
159. Решение принято // Комсомольское знамя. – 1983. – 20.03. – С. 3.
160. Рішення Рівненського міського виконавчого комітету № 35/99 від 14.07.99 р. // Архів Рівненського міського виконавчого комітету.
161. Романов О.Е. Теоретические и практические аспекты состава предприятия // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып. 6. / Под ред. О.Ю. Шилохвоста. – М.: Изд-во НОРМА, 2003. – 384 с. – С. 200–239.
162. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. – Львов: Вища школа, 1985. – 182 с.
163. Рудяков А., Ивакин В. Рассмотрение судами дел о признании граждан недееспособными // Советская юстиция. – 1984. – № 20. – С. 18–20.
164. Свердлов Г.М. Советское семейное право. - М.: Госюриздат, 1951. – 224 с.
165. Свердлов Г.М. Советское семейное право. – М.: Госюриздат, 1958. – 238 с
166. Семейное право зарубежных европейских социалистических стран. – М., 1979. – 384 с.
167. Сенчищев В.И. Объект гражданского правоотношения // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского. – М.: Статут, 1999. – 464 с. – С. 109–160.
168. Серебровский В.И. Очерки советского наследственного права. – М.: Изд-во АН СССР, 1953. – 238 с.
169. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Гопанчука В.С. – К.: Істина, 2002. – 304 с.
170. Синайский В.И. Русское гражданское право. – М.: Статут, 2002. – 638 с.
171. Скакун О.Ф. Теория государства и права. Теория государства. Теория демократии и права человека. Основные типы правовых систем мира (Общее сравнительное правоведение) – Харьков: Консум, 2000. – 784 с.
172. Советское гражданское право: Учебник для вузов по спец. «Правоведение» в 2 ч. / Отв. ред. В.А. Рясенцев. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юридическая литература, 1986. – Ч. 1. – 560 с.
173. Советское гражданское право: Учебник для вузов по спец. «Правоведение»: В 2 т. / Под ред. О.А. Красавчикова. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая школа, 1985. – Т. 1. – 544 с.
174. Сокуренко В.П., Савицкая А.И. Право, свобода, равенство. – Львов: Вища школа, 1981. – 232 с.
175. Справа № 2-2108/2004 р. // Архів Балаклейського районного суду Харківської обл.
176. Справа № 2-467/1998 р. // Архів Ковпаківського районного суду м. Суми.
177. Справа № 2-1054/1998 р. // Архів Рівненського міського суду.
178. Справа № 2-1098/2000 р. // Архів Гощанського районного суду Рівненської області.
179. Справа № 2-768/1999 р. // Архів Іллічівського районного суду м. Одеси.
180. Степанов С.А. Предприятие как имущественный комплекс по Гражданскому кодексу Российской Федерации // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Статут, 2000. – 318 с. – С. 49–68.
181. Стоякин Г.Я. Защита абсолютного субъективного права // Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР. – Свердловск: Изд-во Свердловского юридического института, 1977. – 384 с.
182. Стоякин Г.Я. Защита абсолютного субъективного права // Проблемы государства и права. – М., 1974. – Вып. 9. – С. 66–67.
183. Суханов Е.А. Комментарий к ГК РФ // Хозяйство и право. – 1996. – № 11. – С. 9–10.
184. Тархов В.А. Гражданское право. Общая часть: Курс лекций. – Чебоксары: Чувашское книжное изд-во, 1997. – 331 с.
185. Тархов В.А. Некоторые вопросы охраны имущественных прав трудящихся по советскому гражданскому законодательству // Ученые труды Саратовского юридического института. – Саратов: “Коммунист”, 1965. – Вып. 2. – С. 79–82.
186. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 616 с.
187. Тоттенборн З. Задачи опекунских учреждений по новому праву // Пролетарская революция и право. – 1919. – № 2–4. – С. 60–69.
188. Туктаров Ю.Е. Имущественные права как объекты гражданско-правового оборота. // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып. 6. / Под ред. О.Ю. Шилохвоста. – М.: Изд-во НОРМА, 2003. – 384 с. – С. 101–136.
189. Фаршатов И. Охрана жилищных прав несовершеннолетних // Российская юстиция. – 1999. – № 8. – С. 15–18.
190. Флейшиц Е.А. Торгово-промышленное предприятие в праве западноевропейском и РСФСР.– Л.: Изд-во ЛГУ, 1954. – 84 с.
191. Флястер М. Гражданская недееспособность // Социальное обеспечение. – 1968. – № 5. – С. 60–63.
192. Фурса С. Я., Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія та практика. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 496 с.
193. Цедербаум Ю.Я. Исчисление и выплата пенсий. – М.: Юридическая литература, 1977. – 296 с.
194. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6-ти томах. / Р.Б. Шишка, В.А. Кройтор, Я.О. Чапічадзе, М.О. Самойлов; За ред. Р.Б. Шишки та В.А. Кройтора. – Харків: Еспада, 2004. – Т. 1. - Книга 1. – 176 с.
195. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
196. Чигир В.Ф. Жилищное правоотношение: Автореф. дис. ... докт. юр. наук: 12.00.03 / Минск, 1970. – 35 с.
197. Чиквашвили Ш.Д. Имущественные отношения в семье. – М.: Юридическая литература, 1976. – 200 с.
198. Шакарян М.С. Понятие субъектов советского гражданского процессуального права и правоотношения и их классификация // Труды ВЮЗИ. –М., 1971. – Т. ХVII. – С. 122–127.
199. Шапп Я. Основы гражданского права Германии: Учебник. – М.: БЭК, 1996. – 284 с.
200. Шахматов В.П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими последствия – Томск: Изд-во Томского университета, 1967. – 310 с.
201. Шевченко Я.М. Взаємодія цивільно-правових і сімейно-правових норм // Радянське право. – 1988. – № 4. – С. 46–50.
202. Шевченко Я.Н. Правовое регулирование ответственности несовершеннолетних. – Киев: Наукова думка, 1976. – 186 с.
203. Шевченко Я.Н. Средства защиты в гражданском праве // Советское государство и право. – 1977. –№ 7. – С. 52–65.
204. Шеломов Д. Возвращаясь к напечатанному // Советская юстиция. – 1984. – № 4. – С. 28.
205. Шершеневич Г. Новый проект устава об опеках и попечительствах // Журнал гражданского и уголовного права. – 1892. – Кн. 5. – С. 12–51.
206. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права: Учебное пособие.– М., 1995. – Т. 2. – 528 с.
207. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. 7-е изд. – СПб.: Изд. бр. Башмаковых, 1909. –VІІ. – 818 с.
208. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М.: Фирма “Спарк”, 1999. – 556 с.
209. Юрченко Д.К. Безвестное отсутствие по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1954. – 65 с.
210. Яковлев В.Ф. Отраслевой метод регулирования и гражданская правосубъектность // Правовые проблемы правосубъектности. – Свердловск, 1978. – 384 с. – С. 33–67.
211. Ямпольская Ц.А. О субъективных правах советских граждан и их гарантиях // Вопросы советского государственного права / Под ред. В.Ф. Коток. – М.: Изд. Академии наук СССР, 1959. – 275 с. – С. 19–24.