ПРАВОВИЙ СТАТУС ЮРИДИЧНИХ ОСІБ, ЗАСНОВАНИХ ДЕРЖАВОЮ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП
С. 1
РОЗДІЛ 1. Загально-теоретичні проблеми правової природи юридичної особи, створеної державою.
С. 9
1.1. Соціально-правова сутність юридичної особи в умовах становлення ринкової економіки.
С. 9
1.2. Особливості правового статусу юридичних осіб, заснованих державою.

Висновки до першого розділу
С. 26

С. 47
РОЗДІЛ 2. Юридичні особи публічного права, засновані державою.

С. 51
2.1. Порядок створення та припинення юридичних осіб публічного права, заснованих державою.
С. 51
2.2. Правовий режим майна юридичних осіб публічного права.
С. 77
2.3. Класифікація юридичних осіб публічного права, заснованих державою.

Висновки до другого розділу
С. 104

С. 117
РОЗДІЛ 3. Юридичні особи приватного права, засновані державою.
С. 121
3.1. Особливості створення та припинення юридичних осіб приватного права, заснованих державою.
С. 121
3.2. Види юридичних осіб приватного права, заснованих державою.

Висновки до третього розділу

С. 144

С. 160
ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. С. 163

С. 174

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В умовах ринкової економіки важливим є питання, наскільки ефективно держава братиме участь в цивільних відносинах, здійснюватиме своє право власності. Державна власність та державний сектор економіки будуть і в майбутньому відігравати значну роль у забезпеченні загальносуспільних потреб. Проблеми в управлінні державним майном багато в чому зумовлені відсутністю ефективного механізму здійснення такого управління, в тому числі і через визначення суб'єктів цивільних правовідносин, які реалізують функції управління. Однією з правових форм участі держави в цивільних відносинах є створення нею юридичних осіб. В тих галузях, в яких держава покликана виконувати загальносуспільні, найважливіші соціальні функції діють, засновані нею юридичні особи публічного права. В сферах, де держава повинна бути активним учасником ринкових відносин повинні діяти юридичні особи приватного права, засновані державою. Тому необхідно з'ясувати правовий статус створених державою юридичних осіб і на основі цього змоделювати такі організаційно-правові форми цих юридичних осіб, які б відповідали сучасним соціально-економічним і правовим умовам.
Правовий статус юридичних осіб, які створюються державою недостатньо врегульований в законодавстві України. Нечисленні норми Цивільного кодексу України лише в загальних рисах констатують право держави на створення юридичних осіб, право цих юридичних осіб здійснювати діяльність, торкаються питання розмежування відповідальності між державою та юридичною особою. Інші ж норми Цивільного кодексу України є бланкетними і відсилають до інших нормативних актів, зокрема, щодо правового статусу юридичних осіб публічного права.
Норми Господарського кодексу України хоча також регулюють статус юридичних осіб, заснованих державою, проте, часто суперечать положенням Цивільного кодексу України, що не сприяє єдності правового регулювання відносин за участю юридичних осіб. Більш того, як показує практика, реальний зміст діяльності юридичних осіб заснованих державою часто не відповідає законодавчо встановленим організаційно-правовим формам в яких створювалися такі особи, що спонукає до пошуку нових ефективних форм їх функціонування.
Правовий статус створених державою юридичних осіб був в достатній мірі предметом дослідження вчених-правознавців в радянський період. Що стосується дослідження правового статусу окремих видів цих осіб в період української державності, то є робота І.М. Бондаренко “Правова регламентація господарської діяльності казенних підприємств”, 2001 року. В українській правовій науці відсутні спеціальні роботи з комплексного дослідження правового статусу юридичних осіб, які засновуються державою, зокрема, після прийняття Цивільного та Господарського кодексів України. Це зумовлює необхідність і актуальність дослідження правового статусу юридичних осіб, заснованих державою в сучасних умовах.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планової роботи кафедри цивільного права і процесу: “Вдосконалення цивільного законодавства в світлі нового Цивільного кодексу України на 2005-2008 рр., (номер державної реєстрації 0105U004945).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є вдосконалення правового статусу юридичних осіб, заснованих державою та розробка конкретних пропозицій до законодавства яке регулює правовий статус цих юридичних осіб.
Для досягнення цієї мети видавалось необхідним вирішити наступні завдання:
- визначити та дослідити елементи правового статусу юридичних осіб, заснованих державою;
- з'ясувати обсяг правоздатності створених державою юридичних осіб;
- проаналізувати порядок створення і припинення юридичних осіб, заснованих державою;
- виокремити основні критерії згідно яких запропонувати класифікацію юридичних осіб, заснованих державою;
- з'ясувати правовий режим майна юридичних осіб публічного права, заснованих державою та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення відповідного законодавства;
- з'ясувати характер майнової відповідальності, яку повинні нести юридичні особи, засновані державою за своїми зобов'язаннями та випадки субсидіарної відповідальності держави;
- визначити види юридичних осіб, які створені державою та обґрунтувати їх організаційно-правові форми.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу створення і правового статусу юридичних осіб, заснованих державою.
Предметом дослідження є правовий статус юридичних осіб, заснованих державою.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять дві групи методів: загальнонаукові (історичний, системний, аналізу, синтезу) та спеціальні (формально-логічний, порівняльно-правовий). За допомогою формально-логічного та історичного методів досліджувалися процеси становлення і розвитку вчення про юридичну особу, поняття окремих видів юридичних осіб, заснованих державою. Системний метод використовувався для дослідження окремих елементів правового статусу створених державою юридичних осіб. Шляхом аналізу і синтезу досліджувався сучасний стан законодавства, судова практика та розроблялися пропозиції по вдосконаленню нормативно-правової бази. За допомогою порівняльно-правового методу досліджувалося законодавство зарубіжних країн щодо правового статусу юридичних осіб, заснованих державою і співставлялося з національним законодавством.
Теоретичним підгрунтям дослідження є роботи вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців: С.М. Братуся, А.В. Венедиктова, О.М. Вінник, В.П. Грібанова, І.П. Грєшникова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Єршової, О.С. Йоффе, В.М. Коссака, В.М. Кравчука, Н.С. Кузнєцової, М.І. Кулагіна, В.В. Луця, О. Огоновського, Д.В. Петрова, А. Пушкіна, А.П. Сергєєва, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Ю.К. Толстого, Я.М. Шевченко, В.С. Щербини та інших.
Нормативною основою дослідження є чинне законодавство України, установчі документи конкретних юридичних осіб, окремі нормативно-правові акти зарубіжних країн.
Емпіричною основою дослідження є матеріали судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в українській правовій науці комплексним цивільно-правовим дослідженням правового статусу юридичних осіб, заснованих державою, на основі якого здійснено теоретичний аналіз правового статусу створених державою юридичних осіб і викладено пропозиції по вдосконаленню законодавства України в цій сфері. Елементи наукової новизни притаманні наступним положенням дисертації, які виносяться на захист:
1. Правоздатність юридичних осіб публічного права, заснованих державою повинна бути спеціальною. Такі юридичні особи мають вчиняти дії та здійснювати види діяльності, які відповідатимуть визначеній засновником меті та тим функціям, які покладені на них державою. Спеціальну правоздатність повинні мати стратегічні акціонерні товариства, засновані державою. Юридичні особи приватного права, засновані державою набувають загальної правоздатності. Мета юридичних осіб, заснованих державою завжди буде спрямована на задоволення суспільно-необхідних публічних інтересів.
2. З урахуванням змін до чинного законодавства України запропоновано кілька класифікацій юридичних осіб, заснованих державою за різними критеріями: порядком створення, правовим режимом майна, цілями діяльності, умовами відповідальності, системою організації управління, правовою природою акту на підставі якого функціонують зазначені юридичні особи.
3. Правовий статус юридичних осіб, заснованих державою визначається перш за все такими елементами: права і обов'язки цих осіб, мета або цілі їх діяльності, правовий режим майна, організація управління, умови відповідальності цих юридичних осіб за зобов'язаннями.
4. Вперше уточнено коло державних органів через які держава може створювати юридичні особи. Право засновувати юридичні особи публічного права має держава в особі Президента України, органів виконавчої влади. Законодавчий орган та органи судової влади не мають права засновувати юридичні особи. Юридична особа публічного права створюється на підставі розпорядчого акта. Можливим є здійснення декількох актів, які є підставою виникнення юридичної особи публічного права, яка створюється державою. Юридичні особи публічного права, які засновані державою, вважаються створеними з дня їх державної реєстрації.
5. У разі припинення діяльності юридичної особи публічного права, зокрема, її реорганізації, для задоволення інтересів кредиторів, правонаступникам повинно передаватися конкретно визначене закріплене за юридичною особою, яка припиняє діяльність державне майно, крім державного майна, яке не може перебувати у власності недержавних юридичних осіб.
6. Дістали подальшого теоретичного розвитку положення, що стосуються правового режиму майна юридичних осіб публічного права, заснованих державою. Запропоновано доповнити положення Цивільного кодексу України, які присвячені речовим правам на чуже майно ще двома реально існуючими видами цих прав – правом господарського відання та правом оперативного управління. Юридичні особи приватного права, які засновані державою є власниками майна переданого їм засновником.
7. Сформульовано дефініцію поняття державної корпорації. Державною корпорацією є об'єднання юридичних осіб, заснованих державою, створене в розпорядчому порядку на підставі акту уповноваженого державного органу з метою здійснення управлінських функцій загальнодержавного характеру та заняття підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку, яке наділене владними повноваженнями.
8. Сформульовано дефініцію державного акціонерного товариства. Державним акціонерним товариством – є юридична особа приватного права, заснована державою, в особі уповноваженого державного органу, яка має особливий порядок формування статутного фонду, порядок управління та спеціальну правоздатність і в статутному фонді якої державі належить кількість акцій, що відповідно до законодавства забезпечує право вирішального впливу на прийняття рішень цим товариством. Державні акціонерні товариства створюються в процесах корпоратизації і приватизації державного майна, а також в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України.
9. Державне підприємство не має права засновувати юридичні особи без згоди на це уповноваженого державного органу. Не мають права створювати господарські товариства безпосередньо (від імені та без згоди держави) державні установи, які фінансуються з державного бюджету.
10. Визначено організаційно-правові форми діяльності юридичних осіб приватного права, які засновані державою. Держава створює юридичні особи приватного права в організаційно-правових формах державного акціонерного товариства, акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Держава не може створювати юридичну особу приватного права в організаційно-правовій формі повного товариства, командитного товариства та товариства з додатковою відповідальністю, що пов'язано з особливостями відповідальності засновників таких товариств. Участь держави, як вкладника в командитному товаристві не дає змоги брати участі в діяльності такого товариства і не дозволяє формувати мету та впливати на завдання цієї юридичної особи. Участь держави як учасника в повному і командитному товаристві неможлива з огляду на відповідальність учасників цих товариств всім своїм майном.
11. Обґрунтовано, що продаж акцій державного акціонерного товариства в процесі приватизації, зміна складу учасників, структури управління, порядку прийняття рішень таким товариством, вчинення ним дій (правоздатність) є підставою для висновку про перетворення такого товариства, зміну організаційно-правової форми державного акціонерного товариства на форму акціонерного товариства. Моментом перетворення державного акціонерного товариства є день державної реєстрації, внесених та затверджених загальними зборами, змін до статуту товариства.
12. Засновник (орган держави до сфери управління якого входить державне підприємство яке корпоратизується) державного акціонерного товариства, яке створене шляхом корпоратизації державного підприємства має своїм обов'язком передати корпоративні права єдиному органу управління цими правами – органу приватизації у визначений строк. Питання, які віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, в державному акціонерному товаристві вирішуються засновником.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертації полягає в тому, що теоретичні висновки і практичні пропозиції можуть бути використані для вдосконалення вітчизняного законодавства, яке регулює статус юридичних осіб, заснованих державою. Результати роботи можна використовувати при підготовці підручників, навчальних посібників, для використання в навчальному процесі при вивченні цивільного та господарського права, зокрема, курсів “Цивільне право України. Загальна частина”, “Господарське право України”. Деякі положення дисертації мають дискусійний характер і можуть стати базою для подальших наукових досліджень.
Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані автором особисто. Сформульовані в дисертації висновки обґрунтовані на підставі аналізу чинного законодавства, матеріалів судової практики.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Результати дисертації апробовані на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, 2003); міжнародній науковій конференції “Право і держава: традиції і перспективи” (Мінськ, 2003); міжнародній науковій конференції “Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2003); регіональній міжвузівській науковій конференції “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 2004); міжнародній науковій конференції “Треті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2004); регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2005), міжнародній науковій конференції “Четверті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2005).
Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 9 наукових праць загальним обсягом 2,4 д.а.
Структура дисертації. Структура роботи обумовлена завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 174 сторінки. Робота містить список використаних джерел у кількості – 185 джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ.

В ході дослідження питань, що складають зміст цієї дисертації, автор дійшов таких висновків:
1. Відзначимо, що юридичною особою є певна внутрішньо-структурована соціальна спільність, яка має визначену мету своєї діяльності. Ця соціальна спільність або, іншими словами, організація здатна набувати права та обов’язки, здійснювати певні види діяльності та нести відповідальність за свої дії. Свою діяльність така організація здійснює на принципах самостійності і бере участь в правовідносинах від власного імені. Для того, щоб бути суб’єктом права дана організація повинна бути офіційно визнана державою. Поряд з організаційною єдністю та участю в правовідносинах від власного імені, ознакою юридичної особи є її самостійна відповідальність за зобов'язаннями. Правосуб’єктність юридичної особи складається з трьох основних елементів: правоздатності, дієздатності та деліктоздатності. Юридична особа несе самостійну відповідальність майнового та немайнового характеру.
Юридичною особою є правосуб’єктна організація яка створена відповідно до закону, діє від власного імені та зареєстрована державою.
Юридична особа наділяється певною правоздатністю. Правоздатність – це забезпечена правом здатність мати цивільні права і набувати обов’язки. Правоздатність може бути загальною або спеціальною. Закріплення в Цивільному кодексі України можливості набуття юридичними особами в сучасних економічних та суспільних умовах загальної правоздатності є позитивним явищем, проте правоздатність юридичних осіб публічного права, заснованих державою повинна бути спеціальною. Такі юридичні особи мають вчиняти ті дії та здійснювати ті види діяльності, які відповідатимуть визначеній засновником меті та тим функціям, які покладені на них державою. Державне підприємство своєю метою має виконання визначених функцій, покладених на нього засновником шляхом здійснення певних видів діяльності і отримання прибутку від цієї діяльності. Спеціальну правоздатність повинні мати стратегічні акціонерні товариства, засновані державою. Стратегічні товариства мають особливе значення для економіки країни, відіграють основну роль у виконанні функцій держави. Стратегічне товариство не є новою організаційно-правовою формою, а лише функціонально-якісною характеристикою юридичної особи. Юридичні особи приватного права, засновані державою мають загальну правоздатність.
Мета юридичних осіб, заснованих державою завжди буде спрямована на задоволення суспільно-необхідних публічних інтересів.
2. Правовий статус юридичних осіб, заснованих державою визначається перш за все такими елементами, як права і обов'язки цих осіб, мета або цілі їх діяльності, правовий режим майна, організація управління, умови відповідальності цих юридичних осіб за зобов'язаннями.
3. Законодавче закріплення обмеження відповідальності лише щодо окремих юридичних осіб, а саме господарських товариств з певною часткою держави в статутному фонді, лише рухомим майном та іншим майном, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності в законі України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” порушує принцип рівності різних форм власності. Господарські товариства, які засновані державою мають відповідати за своїми зобов'язаннями в тому ж порядку, що і інші господарські товариства.
4. Органи державного акціонерного товариства призначаються уповноваженими державними органами. Питання, які належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства, в державному акціонерному товаристві вирішуються засновником.
5. В законодавстві необхідно передбачити право дочірнього товариства на відмову від виконання тих вказівок органу державного холдингового акціонерного товариства, які явно суперечать діяльності дочірнього товариства.
Для цього з пункту 3 статті 126 Господарського кодексу України, який сформульований наступним чином: “Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України”, вилучити слова: “…у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю – підпорядкування…”. Пункт 3 статті 126 Господарського кодексу України викласти у такій редакції: “Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає за рахунок переважної участі головного підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України”.
З пункту 5 статті 126 Господарського кодексу України, який сформульований наступним чином: “Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог цієї статті Кодексу та інших законів”, вилучити речення: “Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю – підпорядкування відповідно до вимог цієї статті Кодексу та інших законів”. Пункт 5 статті 126 Господарського кодексу України викласти у такій редакції: “Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається холдинговим товариством. Між холдинговим товариством і дочірніми підприємствами виникає вирішальна залежність”.
До пункту 1 статті 118 Цивільного кодексу України, який сформульований наступним чином: “Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства”, внести зміни і доповнити цей пункт реченням наступного змісту: “Відносини головного господарського товариства та залежного господарського товариства регулюються статутом та договором, який укладається між ними”. Пункти 1 і 2 статті 118 Цивільного кодексу України доповнити після слів “акціонерне товариство” також словами “державне акціонерне товариство”; після слів “акціонерного товариства” доповнити словами “або державного акціонерного товариства”.
Статтю 118 Цивільного кодексу України викласти в такій редакції: “1. Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство, державне акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства або державного акціонерного товариства. Відносини головного господарського товариства та залежного господарського товариства регулюються статутом та договором, який укладається між ними. 2. Господарське товариство, яке придбало або іншим чином набуло двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства або державного акціонерного товариства, зобов'язане оприлюднити цю інформацію в порядку, встановленому законом”.
6. Юридичні особи публічного права, засновані державою створюються і припиняють свою діяльність в розпорядчому порядку. Право засновувати юридичні особи публічного права має держава в особі Президента України, органів виконавчої влади. Законодавчий орган та органи судової влади не мають права засновувати юридичні особи. Юридична особа публічного права створюється на підставі розпорядчого акту. Такий акт видається особою, яка наділена владними повноваженнями і має обов’язковий характер. Можливим є здійснення декількох актів, які стосуються виникнення юридичної особи публічного права, наприклад указу Президента України в якому міститься доручення Кабінету Міністрів України створити юридичну особу та постанови Кабінету Міністрів України в якій міститься рішення про створення на підставі указу Президента України.
Юридичні особи публічного права, які засновані державою вважаються створеними з дня їх державної реєстрації.
7. При припиненні діяльності юридичної особи публічного права, зокрема, її реорганізації, для задоволення інтересів кредиторів, новій юридичній особі, як правило, повинно передаватися конкретно визначене закріплене за юридичною особою, яка припиняє діяльність державне майно, крім державного майна, яке не може перебувати у власності недержавних юридичних осіб. У випадку, коли на момент припинення діяльності юридичної особи публічного права, орган, яким створено цю особу сам припинив діяльність, то юридична особа припиняється за рішенням правонаступників цього органу чи іншого органу до сфери управління якого входить державне чи казенне підприємство.
З метою забезпечення гарантій кредиторів казенного підприємства, необхідно встановити, що у випадку перетворення казенного підприємства у державне підприємство засновник (власник майна) несе протягом визначеного строку субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які перейшли до державного підприємства. Казенне підприємство та державна установа не можуть припинити свою діяльність внаслідок банкрутства.
8. Юридичні особи публічного права є суб’єктами обмежених речових прав на майно. Майно державної установи належить їй на праві оперативного управління. Разом з тим, державна установа повинна мати право самостійно розпоряджатися доходами та майном придбаним за доходи від дозволеної законом господарської діяльності.
В нормативному порядку необхідно дати визначення понять надлишкового, такого, що не використовується, такого, що використовується не за призначенням майна казенного підприємства та державної установи. Для цього потрібно доповнити частину другу статті 137 Господарського кодексу України нормою наступного змісту: “Надлишковим майном є майно, яке передане юридичній особі, заснованій державою в оперативне управління, відображається на її балансі та не використовується і не може бути використаним у відповідності до цілей створення юридичної особи. Майном, що не використовується є майно, яке передане юридичній особі, заснованій державою в оперативне управління, відображається на її балансі та не використовується на час вилучення хоча може бути використаним в подальшому, що не суперечить цілям створення юридичної особи. Майном, що використовується не за призначенням є майно передане юридичній особі, заснованій державою в оперативне управління, відображається на її балансі та використовується всупереч встановленим засновником цілям створення такої особи та вимогам закону”.
9. Казенне підприємство і державна установа не можуть бути управителями майна за договором управління майном, оскільки не є суб’єктами підприємницької діяльності (пункт 1 статті 1033 Цивільного кодексу України встановлює, що управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності). Цим юридичним особам, а також державному підприємству майно не може передаватися за договором в управління, також і в силу закону (Господарського кодексу України), відповідно до якого майно казенного підприємства належить йому на праві оперативного управління, а майно державного підприємства – на праві господарського відання. Оперативне управління і господарське відання на відміну від управління за договором є речовими правами. Правомочності володіння, користування і розпорядження для юридичних осіб публічного права, заснованих державою є їх власними правомочностями, а управителю за договором передаються певні повноваження.
Пункт 1 статті 395 Цивільного кодексу України доповнити такими видами речових прав на чуже майно, як право господарського відання та право оперативного управління. Статтю 395 Цивільного кодексу України викласти в такій редакції: “1. Речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); 5) право господарського відання; 6) право оперативного управління. 2. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно”.
10. Державне підприємство є юридичною особою публічного права, яка створена в розпорядчому порядку державою в особі компетентного органу державної влади, діє на підставі статуту і за якою закріплено майно на праві господарського відання.
Казенне підприємство є створена державою в розпорядчому порядку, на підставі рішення Кабінету Міністрів України, юридична особа публічного права, що здійснює свою діяльність за наявності особливих законодавчо визначених умов, діє на підставі статуту і за якою закріплено майно на праві оперативного управління.
Державною установою є юридична особа публічного права, яка створюється державою в розпорядчому порядку, діє, як правило, на підставі положення про організації даного виду, фінансується з державного бюджету, використовує доходи у відповідності з затвердженим кошторисом та переважно здійснює діяльність не пов’язану з виробництвом.
11. В Україні простежується тенденція до управління державним сектором економіки, шляхом створення організацій, які поєднують в собі функції управління з функціями господарювання. Необхідно закріпити в законодавстві нову організаційно-правову форму об'єднань юридичних осіб, які засновані державою – державну корпорацію. Для цього пункт 6 статті 120 Господарського кодексу України необхідно доповнити положенням наступного змісту: “Державною корпорацією є об'єднання юридичних осіб, заснованих державою, створене в розпорядчому порядку на підставі акту уповноваженого державного органу з метою здійснення управлінських функцій загальнодержавного характеру та заняття підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку, яке наділене владними повноваженнями”.
12. Державні акціонерні товариства створюються в процесах корпоратизації і приватизації державного майна. Крім процесів приватизації і корпоратизації держава створює юридичні особи приватного права і в загальному порядку, який передбачений Цивільним кодексом України, як одноосібно, так і разом з іншими учасниками цивільних відносин.
13. Засновниками юридичних осіб приватного права зі сторони держави виступають державні органи, уповноважені управляти державним майном (орган до сфери управління якого входить державне підприємство, яке корпоратизується) та органи приватизації.
Державне підприємство не має права засновувати юридичні особи без згоди на те уповноваженого державного органу, який представляє власника майна – державу. Не мають права створювати господарські товариства безпосередньо (без згоди і не від імені держави) і державні установи, які фінансуються з державного бюджету.
Засновником холдингового товариства у процесі приватизації може виступати відкрите акціонерне товариство, яке створене внаслідок корпоратизації.
14. Державне акціонерне товариство створюється за рішенням державного органу до сфери управління якого входить державне підприємство, яке корпоратизується, чи державного органу приватизації про перетворення державного підприємства в державне акціонерне товариство.
15. Держава створює юридичні особи приватного права в організаційно-правових формах державного акціонерного товариства, акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Держава не може створювати юридичну особу приватного права в організаційно-правовій формі повного товариства, командитного товариства та товариства з додатковою відповідальністю, що пов'язано з особливостями відповідальності засновників таких товариств. Участь держави, як вкладника в командитному товаристві не дає змоги брати участі в діяльності такого товариства і не дозволяє формувати мету та впливати на завдання цієї юридичної особи.
16. Припинення діяльності юридичних осіб приватного права, відбувається також внаслідок реорганізації. Припинення діяльності відбувається при ліквідації юридичних осіб приватного права, заснованих державою. Законодавець повинен усунути суперечності положень статті 23 та положень статті 140 Закону України “Про державну програму приватизації” і надати право на реорганізацію державного акціонерного товариства, адже в багатьох випадках саме така реорганізація сприяє ефективнішій роботі товариства та його “приватизаційної привабливості” в очах майбутніх покупців-інвесторів.
Обґрунтовано, що продаж акцій державного акціонерного товариства в процесі приватизації, зміна складу учасників, структури управління, порядку прийняття рішень таким товариством, вчинення ним дій (правоздатність) є підставою для висновку про перетворення такого товариства, зміну організаційно-правової форми державного акціонерного товариства на форму акціонерного товариства. Моментом перетворення державного акціонерного товариства є день державної реєстрації, внесених та затверджених загальними зборами, змін до статуту товариства.
Державне акціонерне товариство є ліквідованим з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.
17. Обов'язковість створення наглядової ради в державному акціонерному товаристві повинна бути передбачена, перш за все, законом, а не підзаконним нормативним актом, як в цей час.
18. В Цивільному кодексі України потрібно врегулювати правовий статус державних акціонерних товариств, оскільки правовий статус юридичних осіб приватного права встановлюється цим кодексом. Для цього пункт 2 статті 113 Цивільного кодексу України доповнити словами: “державне акціонерне товариство” і викласти в наступній редакції: “Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства, державного акціонерного товариства”. Пункт 4 статті 152 Цивільного кодексу України викласти в такій редакції: “Особливості правового статусу державних акціонерних товариств створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються цим Кодексом і законом”.
19. Параграф 1 Глави 8 Цивільного кодексу України необхідно доповнити пунктом 6. “Державне акціонерне товариство”.
У цьому пункті 6 “Державне акціонерне товариство” передбачити під відповідними Цивільному кодексу України номерами такі статті:
Стаття 1. Поняття державного акціонерного товариства. Державне акціонерне холдингове товариство.
Державним акціонерним товариством – є юридична особа приватного права, заснована державою, в особі уповноваженого державного органу в процесах корпоратизації чи приватизації, статутний фонд якої формується з майна реорганізованого державного підприємства, яка має особливий порядок управління та, як правило, спеціальну правоздатність і в якій державі належить кількість акцій, що відповідно до законодавства забезпечує право вирішального впливу на прийняття рішень цим товариством.
Державне акціонерне холдингове товариство – це юридична особа приватного права (державне акціонерне товариство), заснована державою в особливому порядку, уповноваженим органом чи державним акціонерним товариством, яка володіє контрольними пакетами акцій інших, одного чи більше акціонерних товариств і в якій державі належить кількість акцій, що відповідно до законодавства забезпечує право вирішального впливу на прийняття рішень цим товариством.
Засновник державного акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства зобов'язаний передати корпоративні права єдиному органу управління цими правами – органу приватизації у визначений законом строк.
Стаття 2. Створення і припинення державного акціонерного товариства.
Державні акціонерні товариства створюються в процесах корпоратизації і приватизації державного майна.
Державне акціонерне товариство створюється за рішенням уповноваженого державного органу, яким затверджується установчий документ товариства – статут. Статутний фонд державного акціонерного товариства формується за рахунок державного майна, яке було закріплене за державним підприємством яке реорганізується.
В державному акціонерному товаристві створюється наглядова рада. Питання, які віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів акціонерного товариства в державному акціонерному товаристві вирішуються засновником.
Державне акціонерне товариство припиняється внаслідок реорганізації або ліквідації. При злитті або приєднанні державного акціонерного товариства з акціонерним товариством (до акціонерного товариства) новостворене товариство буде державним лише за умови збереження за державою пакету акцій, який забезпечуватиме правомочність вищого органу такого товариства.
Стаття 3. Відповідальність державного акціонерного товариства.
Державне акціонерне товариство відповідає по зобов'язаннях усім належним йому майном.
Відповідальність акціонера (держави) або уповноваженої управляти державними корпоративними правами особи перед державним акціонерним товариством настає, у випадку, якщо з вини акціонера або уповноваженої управляти державними корпоративними правами особи, товариством було укладено невигідні для нього угоди чи здійснено операції, внаслідок яких товариство понесло збитки. Уповноважена управляти державними корпоративними правами особа зобов'язана відшкодувати завдані державному акціонерному товариству збитки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Філософський енциклопедичний словник, Київ, Абрис, 2002. – 742 с.
2. Фогельсон Ю.Б. О реальности юридических лиц. // Известия вузов. Правоведение. 1996, № 2. – С.30-42.
3. Фогельсон Ю.Б. О конституционной защите прав юридических лиц. // Государство и право, 1996, - С.37 -42.
4. Богданов Е.В. Сущность и ответственность юридического лица. // Государство и право, 1997, № 10. – С. 97-101.
5. Шевченко Я.М. Новий Цивільний кодекс – основа ринкових відносин в Україні. // Українське право, 1997, № 1. – С.35-44.
6. Кравчук В.М. Соціально-правова природа юридичної особи. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів, 2000. – 186 с.
7. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Офіційний вісник України. – 28.03.2003. - №11.
8. Радаев В. Хозяйственная организация в свете экономических и социальных теорий. // Вопросы экономики, 1996, № 12. – С.88-100.
9. Пригожин А.И. Организации: системы и люди. Эффективность трудовых организаций в социалистическом обществе. – М., Политиздат, 1983. – 176 с.
10. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х томах. Т. 1. Илларионова Т.И., Кириллова М.Я., Красавчиков О.А. и др.; Под ред. О.А. Красавчикова – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая школа, 1985. – 544 с.
11. Ансон В. Договорное право. Пер. с англ. Под ред. О.Н. Садикова. М., Юрлит., 1984. - 464 с.
12. Богатых Е.А. Гражданское и торговое право: от древнего римского к современному российскому. – М., 1996. – 191 с.
13. Гражданский кодекс Российской Федерации. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1994. - № 32. – Ст. 3301.
14. Гражданский кодекс Республики Казахстан.
15. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 36. - стаття 299.
16. Закон Чеської республіки “Про підприємництво” від 02.10.1991. Прага, 2000.
17. Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15.05.2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 31. - стаття 263.
18. Спасибо-Фатеева И.В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения. Х., Право, 1998. – 252 с.
19. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. Е.А. Васильев. – М., Международные отношения, 1993. – 560 с.
20. Долинская В.В. Акционерное право: Учебник / Отв. ред. А.Ю. Кабалкин. – М., Юридическая литература, 1997. – 352 с.
21. Красько И. О некоторых особенностях применения ст. 63 Гражданского кодекса Украины в практике юридических лиц. // Предпринимательство, хозяйство, право., 1998, № 8. – С.13-16.
22. Акционерное общество и товарищество с ограниченной ответственностью. Сборник зарубежного законодательства. Составитель, отв. ред. и автор вступительной статьи В.А. Туманов. – М., издательство БЕК, 1995. – 291 с.
23. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М., 1950. – 368 с.
24. Венедиктов А. Государственные юридические лица в СССР // Советское государство и право. – 1940, №10. – С.75-76.
25. Грешников И.П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве. СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002. – 331 с.
26. Гражданское право. Учебник. Под ред. А. Сергеева и Ю. Толстого. Ч.1 М., 1997.
27. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар, автор глави Довгерт А.С. / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина. – 928 с.
28. Указ Президента України “Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України” від 30.12.1997р. // Офіційний вісник України. – 1998. - № 2. – стор. 14.
29. Указ Президента України “Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров'я України” від 24.07.2000р. // Офіційний вісник України. – 2000. - № 30. – стор. 29.
30. Указ Президента України “Про затвердження Положення про Міністерство культури і мистецтв України” від 31.08.2000р. // Офіційний вісник України. – 2000. - № 35. – стор. 22.
31. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Голос України. – 2003. - № 49-50.
32. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 24. – стаття 272.
33. Огоновський О. Систем австрійського права приватного. Видав Петро Стебельський, Львів, НТШ, 1897. – 336 с.
34. Роль государства в переходной экономике: опыт Индии. – М., 2000.
35. Якушев В. Юридическая личность государственного производственного предприятия по советскому гражданскому праву. Автореферат диссертации на соискание научной степени доктора юридических наук. – Свердловск., 1973.
36. Закон України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” від 07.07.1999р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 37. – стаття 332.
37. Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення державної акціонерної холдингової компанії “Топаз” від 28.09.1996р., № 1180.
38. Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління: Навчальний посібник. – Х.: Еспада, 2003. – 688 с.
39. Трофимов К. Ликвидация юридических лиц: вопросы имущественной ответственности // Хозяйство и право. – 1995, №9.
40. Закон Української РСР “Про власність” від 07.02.1991р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 20.
41. Витрянский В. Черты юридического лица // Экономика и жизнь. – 1995, №8.
42. Гринкевич А. Гражданско-правовая ответственность казны // Хозяйство и право. – 1996, №4.
43. Брагинский М., Ярошенко К. Граждане (физические лица). Юридические лица (Комментарий ГК РФ) // Хозяйство и право. – 1995, №2.
44. Закон України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” від 29.11.2001р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 10. – стаття 77.
45. Рішення Конституційного Суду України від 10.06.2003р. // Офіційний вісник України. – 2003. - № 25. – стаття 1217.
46. Каминка А.И. Основы предпринимательского права.
47. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. – стаття 682.
48. Спасібо-Фатєєва І. Проблеми відповідальності юридичних осіб // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - №9.
49. Могилевский С.Д. Акционерные общества. Серия "Коммерческие организации: комментарии, практика, нормативные акты". – М.: Дело, 1998. – 536 с.
50. Постанова Кабінету Міністрів України “Про управління корпоративними правами держави” від 15.05.2000р. // Офіційний вісник України. – 2000. - № 20. – стаття 827.
51. Майданик Р. Управління державними корпоративними правами: цивільно-правова характеристика // Підприємництво господарство і право. – 2001. - № 11.
52. Кашанина Т.В., Сударькова Е.А. Акционерное право. Практический курс. – М.: Издательская группа ИНФРА-М – Норма, 1997. – 350с.
53. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення. Монографія. – К.: Атіка, 2003. – 352с.
54. Винник О.М. Связанные предприятия. // Бизнес. – 1994. – 5 июня. – С. 5.
55. Вінник О.М. Правове становище залежного підприємства: проблеми вдосконалення законодавства. // Підприємництво, господарство і право. – 1997. - № 11. – С. 10-12.
56. Вінник О. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. – К.: Знання, 1998. – 309 с.
57. Часовських А. Дочірні підприємства в українській економіці. // Цінні папери України. – 1999. - № 31 (12 серпня). – С. 6-7.
58. Венедиктов А.В. Слияние акционерных компаний. – Петроград, 1914. – 369 с.
59. Акционерный закон от 06.09.1965г. // Германское право. Часть 2. Германское Торговое уложение и другие законы. – М., 1996.
60. Федеральный закон “Об акционерных обществах” от 26.12.1995г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1996. - № 1. – Ст. 1.
61. Указ Президента України “Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації” від 11.05.1994р., № 224/94.
62. Грибанов В.П. Юридические лица. – М., Издательство МГУ, 1961. – 114 с.
63. Советское гражданское право. Пушкин А.А. в 2-х томах. Т. 1. – Киев: “Вища школа”, 1977. – 477 с.
64. Советское государство как субъект советского гражданского права. Конспект лекций для студентов Харьковского юридического института. Составил доцент А.А. Пушкин. – Харьков., 1965. – 23 с.
65. Конституція України від 28.06.1996. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – стаття 141.
66. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К. Юрінком Інтер, 2002. – 536 с.
67. Указ Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. // Офіційний вісник України. – 1999. - № 50. – стор. 8.
68. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 20. – стаття 190.
69. Мицкевич А.В. Акты высших органов Советского государства. – М.: Юрид. лит., 1967. – 175 с.
70. Пятков Д.В. Участие Российской Федерации, субъектов Российской Федерации и муниципальных образований в гражданских правоотношениях: на примере разграничения публичной собственности. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2003. – 329 с.
71. Указ Президента України “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. // Офіційний вісник України. – 1999. - № 50. – стор. 11.
72. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества в собственность. – М.: Статут, 2000.
73. Тимонина Ю.В. Категория ограниченных вещных прав в доктрине и законодательстве (общие положения) // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып. 2. Под ред. М.И. Брагинского. – М.: Статут, 2000.
74. Петров Д.В. Право хозяйственного ведения и право оперативного управления. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002. – 359 с.
75. Постанова Кабінету Міністрів України “Про типовий статут казенного підприємства” від 16.06.1998р. // Офіційний вісник України. – 1998. - № 24. – стор. 90.
76. Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення спеціалізованого державного підприємства “Укрспец'юст” від 14.07.1999р. // Офіційний вісник України. – 1999. - № 29. – стор. 74.
77. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про створення державного підприємства “Укрбурштин” від 18.02.1993р. № 110-р.
78. Наказ Міністерства промислової політики України від 12.10.1998р., № 371.
79. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 31. – стаття 440.
80. Справа № 40/299 від 21.01.2003 // Архів Господарського суду м. Києва.
81. Декрет Кабінету Міністрів України “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” від 15.12.1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 7. – стаття 52.
82. Наказ Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України “Про затвердження Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлених від них структурних підрозділів і одиниць” від 20.04.1994р., № 43/79/5.
83. Постанова Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” від 17.06.1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 35. – стаття 517.
84. Постанова Кабінету Міністрів України “Про перетворення державних підприємств у казенні” від 30.06.1998р. // Офіційний вісник України. – 1998. - № 26. – стор. 44.
85. Указ Президента України “Про корпоратизацію підприємств” від 15.06.1993р. // Урядовий кур’єр. – 17.06.1993. - №89-90.
86. Закон України “Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 24. – стаття 348.
87. Наказ Міністерства аграрної політики України “Про припинення діяльності малого державного підприємства “Овідіопольський винзавод” Одеської області” від 22.08.2003р., № 287.
88. Наказ Міністерства аграрної політики України “Про припинення діяльності державного підприємства “Октябрський виноробний завод” Автономної республіки Крим” від 20.08.2003р., № 282.
89. Наказ Міністерства аграрної політики України “Про припинення діяльності державного підприємства “Свалявський завод продтоварів” від 02.07.2003р., № 213.
90. Федеральный закон “Об государственных унитарных предприятиях”.
91. Наказ Міністерства охорони здоров'я України “Про реорганізацію Державного підприємства навчально-виробничої аптеки Львівського державного медичного університету Міністерства охорони здоров'я України в м. Львові” від 27.01.1999р., № 15.
92. Право власності в Україні. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 816 с.
93. Винник О. Имущественная самостоятельность как необходимое условие для осуществления предпринимательской деятельности // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1997. - № 30. – С. 3-6.
94. Постанова Кабінету Міністрів України “Про деякі питання управління казенним підприємством” від 22.07.1998р. // Офіційний вісник України. – 1998. - № 30. – стор. 6.
95. Наказ Головного управління Державного казначейства України, Міністерства економіки України, Державного комітету статистики України “Про затвердження інструкції з обліку основних засобів бюджетних установ” від 02.12.1997р. // Офіційний вісник України. – 1998. - № 2. – стор. 222.
96. Наказ Головного управління Державного казначейства України, Міністерства економіки України “Про затвердження Типової інструкції про порядок списання основних засобів бюджетних установ” від 02.12.1997р. // Офіційний вісник України. – 1997. - № 52. – стор. 506.
97. Наказ Головного управління Державного казначейства України, Міністерства економіки України “Про затвердження Порядку дооцінки матеріальних запасів, малоцінних і швидкозношуваних предметів бюджетних установ” від 02.12.1997р. // Офіційний вісник України. – 1998. - № 2. – стор. 219.
98. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ” від 28.02.2002р. // Офіційний вісник України. – 2002. - № 9. – стор. 101.
99. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. // Офіційний вісник України. – 1999. - № 33. – стор. 71.
100. Собчак А.А. Содержание права оперативного управления имуществом // Советское государство и право. - 1978. - №5.
101. Ершова И.В. Правовой режим государственного имущества в хозяйственном обороте: теоретические основы и пути совершенствования. – М.: Юриспруденция, 2001. – 304 с.
102. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М.-Л. изд. и 1-я тип. Изд-ва Академии наук СССР в Лгр., 1948. – 840 с.
103. Заменгоф З.М. Правовой режим имущества хозяйственных органов: теоретические основы и пути совершенствования. Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук. – М., 1984.
104. Советское гражданское право. Том 1. Отв. ред. проф. В.А. Рясенцев. – М.: “Юридическая литература”, 1965. – 560 с.
105. Справа №42/223 від