ГАРАНТІЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ…...……………………………………………………………..……... 3
Розділ 1. Формування інституту гарантії у цивільному праві…………... 13
1.1. Виникнення ідеї гарантії як способу забезпечення
зобов’язань у римському приватному праві......................................... 13
1.2. Динаміка концепції забезпечення зобов’язань
у вітчизняному цивільному праві…….................................................. 25
1.3. Формування сучасного інституту гарантії………………………........ 44
Розділ 2. Поняття та види гарантії.....……………………........................... 70
2.1. Поняття гарантії за цивільним законодавством України.………....... 70
2.2. Види гарантії..............….......................................................................... 83
2.3. Правовідносини, що виникають у зв’язку з гарантією …………...... 100
Розділ 3. Виникнення та припинення гарантійних правовідносин .......... 127
3.1. Загальна характеристика підстав
виникнення гарантійних правовідносин.............................................. 127
3.2. Правочини про встановлення гарантійних правовідносин..……....... 154
3.3. Припинення гарантійних правовідносин......................…….……........ 171
Висновки…………………………………………………………….............. 178
Список використаних джерел…………………………................................ 186
Додаток............................................................................................................. 204

ВСТУП

Соціально-економічні зміни, що відбулися в Україні, перехід до ринкових відносин зумовили суттєву зміну змісту суспільних відносин, що регулюються цивільним законодавством. Це зумовило необхідність корінної зміни законодавства та цивілістичної доктрини в цілому.
Прийняття Цивільного кодексу України, що набрав чинності 1 січня 2004 р. (далі – ЦК України) [163] стало початком чергового етапу розвитку вітчизняної цивілістики. Він належить до числа якісно нових законодавчих актів, оскільки ґрунтується на приватноправовій, на відміну від Цивільного кодексу Української РСР 1963 р (далі – ЦК УРСР), концепції регулювання майнових та особистих немайнових відносин, що ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників в умовах переходу до ринкових відносин. Відбулося значне оновлення багатьох цивільно-правових норм. Крім того, ЦК України містить значну кількість новел в регламентації відносин цивільного обігу, а тому ці новели та зміни потребують детального аналізу. Зокрема ЦК України передбачає систему засобів забезпечення виконання зобов’язання, яка в нових економічних умовах отримала подальший розвиток порівняно з ЦК УРСР.
Особа, яка бере участь в договірних відносинах, завжди зацікавлена в зменшенні ризику невиконання зобов’язання контрагентом або зведенні його до мінімуму. Як правило, коли сторони вступають в цивільно-правові відносини, вони намагаються виконати зобов’язання, що були прийняті, та не допустити яких-небудь порушень зі свого боку. Однак реалії цивільного обороту, а також судова практика свідчать про те, що не завжди зобов’язання виконуються належним чином. Відповідно сторона, яка вступає в договірні стосунки, може бути не впевнена у своєму контрагенті, а тому в неї виникає зацікавленість у створенні таких умов, щоб навіть у випадку невиконання контрагентом прийнятих на себе зобов’язань, власна майнова сфера не зазнала втрат (збитків). Таким чином, в умовах вільної конкуренції та розвитку торгівлі особливого значення набуває система забезпечувальних засобів, що передбачена цивільним законодавством і дозволяє вирішити проблему захисту майнової сфери кредитора.
Саме з такої позиції законодавець передбачає поряд з мірами відповідальності за неналежне виконання (невиконання) прийнятих на себе зобов’язань, які традиційно були орієнтовані на покарання несправного боржника, і засоби, спрямовані на забезпечення майнових інтересів кредитора.
Оскільки неможливість виконання зобов’язання може бути пов’язана з фінансовою неспроможністю або тимчасовою відсутністю грошових коштів, особливу привабливість з точки зору забезпечення представляє залучення третьої особи – гаранта, яка не є стороною договору, виконання якого забезпечується. Згідно зі ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. За таких обставин гарантія стає найбільш привабливою та більшою мірою відповідає інтересам учасників договірних відносин, оскільки як гарант інтересів кредитора виступають фінансово стабільні організації, такі як банки й страхові компанії.
Окремі дослідження системи засобів забезпечення зобов’язань виконувалися ще за радянських часів [127, 83, 107, 143, 50, 12, 194] , і, природно, застаріли через радикальну зміну законодавства в цілому і цивільного зокрема. Українські правники, звертаючись в окремих випадках до дослідження засобів забезпечення виконання зобов’язання, не приділяли належної уваги окремим їх видам, через що склалася ситуація, коли одні з них досить ґрунтовно досліджувалися, навіть на рівні монографічних досліджень [192, 128, 69, 48, 21, 98] , інші, зокрема гарантія, залишилися поза увагою дослідників [1, 3, 6, 19, 67, 66, 109, 138] .
Така ситуація не може бути визнана задовільною. На нашу думку, найбільш ефективним засобом забезпечення інтересів кредитора в сучасних умовах є саме гарантія та її окремі види.
На користь наведеного висновку свідчить декілька обставин: 1) залучення третьої особи, яка є відокремленою у майновому сенсі від контрагентів, що укладають договір, який забезпечується; 2) установлення законодавством спеціальних вимог до суб’єкта, який надає гарантію (наприклад наявність статуту фінансової установи); 3) незалежність гарантійного зобов’язання від основного зобов’язання. Відповідно цій засіб забезпечення виконання зобов’язань потребує подальших наукових досліджень.
Однак по теперішній час наша цивільно-правова наука не має спеціального монографічного дослідження, присвяченого гарантії. Можливо, це пояснюється тим, що до прийняття у 2003 р. ЦК України та низки інших нормативно-правових актів, що регулюють цивільні відносини, гарантія виступала своєрідним „сурогатом” поруки. Між тим, значення досліджуваного інституту цивільного права в нашій державі стабільно зростає в міру поступового переходу до ринкових відносин, а відтак – ускладнення кредитних, розрахункових і т. ін. відносин, де може застосовуватися гарантія.
На підставі викладеного можна зробити висновок, що дослідження поняття та сутності гарантії як способу забезпечення виконання зобов’язань, є актуальним із теоретичної та практичної точок зору, а тому є всі підстави для вивчення цієї проблеми на рівні дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195). Тема дисертації безпосередньо пов’язана з планом науково-дослідної роботи кафедри цивільного права на 2001 – 2005 роки за темою „Традиції приватного права України”, та затверджена на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії 9 вересня 2002 року, протокол № 2.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення правової природи гарантії за цивільним законодавством України, з’ясування наявності специфіки правових рішень у цьому аспекті, аналіз чинного законодавства про забезпечення зобов’язань взагалі та гарантії як одного із засобів забезпечення зокрема, визначення відповідності потребам практики і перспектив розвитку цивільно-правового регулювання цього виду забезпечення виконання зобов’язань, а також удосконалення правового регулювання відповідних відносин в Україні.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають під час забезпечення гарантією цивільно-правового зобов’язання.
Предметом дослідження є законодавство, що регулює цивільні правовідносини, які виникають у зв’язку із забезпеченням зобов’язання гарантією.
Методологія та теоретичне підґрунтя дослідження. У процесі дослідження застосовувались системний, логічний, історичний, компаративістський та інші наукові методи дослідження. Метод формально-логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, які регулюють відносини, забезпечені гарантією, та відносини, безпосередньо пов’язані з видачею та оформленням гарантії. Метод системно-структурного аналізу використовувався для з’ясування системи засобів забезпечення зобов’язань у цивільному праві України, місця в них гарантійних зобов’язань, їхньої структури, видів, елементів тощо. Використання методу порівняльного аналізу дало змогу здійснити порівняння головних положень про забезпечення зобов’язань гарантією з суміжними відносинами та правовими інститутами, що так чи інакше пов’язані з тематикою дисертаційного дослідження, а також провести огляд законодавчих рішень в іноземних законодавствах. Метод історичного аналізу застосовувався, головним чином, для встановлення чинників формування гарантії як способу забезпечення зобов’язань, визначення тенденцій та характеру її розвитку.
Розгляд окремих питань здійснювався від загального до окремого, що дало змогу на підставі дедуктивного методу зробити низку приватних висновків. Були застосовані різні способи доктринального тлумачення цивільного та господарського законодавства: словесне, реальне, логічне та ін.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, римського приватного права, загальної теорії права М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, К.І. Аненкова, С.І. Аскназія, М.І. Брагінського, С.І. Братуся, Є.В. Васьковського, О.В. Венедиктова, В.В. Вітрянського, К.О. Граве, В.П. Грибанова, О.С. Йоффе, О.А Загорулько, О.О. Красавчикова, В.С. Константинова, Н.І. Матузова, Д.І. Мейера, І.Б. Новіцького, К.П. Победоносцева, І.О. Покровського, М.Г. Пронина, І.Й Пучковської, К.І. Скловського, С.Я. Сорокіна, Е.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Р.О.Халфіної, Є.О.Харитонова, П.П. Цитовича, Г.Ф. Шершеневича, Т.С. Шкрум, Ф.Ф. Шпанагеля та інших.
Емпіричним підґрунтям дослідження слугували положення актів цивільного законодавства України та практика їх застосування.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням правовідносин, що виникають під час забезпечення гарантією цивільно-правового зобов’язання, у цивільному праві України.
У дисертаційному дослідженні здійснено спробу сформулювати низку положень стосовно бачення проблем формування та розвитку норм, які регулюють зазначені відносини, їх правові наслідки, котрі б ураховували сучасний стан цивільного законодавства та досягнення цивілістичної думки України.
На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів сформульовано такі основні положення, яким притаманні елементи наукової новизни і які виносяться на захист.
1. Уперше обґрунтовується висновок, що гарантія не є мірою відповідальності для боржника.
Разом із тим, здійснення боржником (принципалом) цивільного правопорушення перед кредитором (бенефіціаром) за основним зобов’язанням і наступне виконання гарантійного зобов’язання (шляхом регресної вимоги гаранта) можуть спричинити настання додаткових майнових обтяжень боржника (принципала).
2. Уперше визначено, що якихось обмежень за видами зобов’язань, які можуть забезпечуватися гарантією, законодавство не встановлює. Гарантією можуть бути забезпечені будь-які зобов’язання – як ті, що виникли, так і ті, що з’являться у майбутньому. Як правовий засіб забезпечення зобов’язання, гарантія відрізняється від інших видів забезпечення зобов’язань своєю незалежністю від основного зобов’язання.
3. Визначений механізм гарантії щодо сторін основного зобов’язання: виникає третя особа – гарант, який дає зобов’язання сплатити грошову суму при пред’явленні бенефіціаром письмової вимоги про її сплату і тим самим зміцнює основне зобов’язання, гарантуючи його належне виконання всією своєю майновою сферою.
4. Отримало подальшого розвитку положення, відповідно до якого гарантія не пов’язана з попереднім виділенням майна, однак у силу економічної вагомості особи гаранта та принципу незалежності гарантії від основного зобов’язання, є не менш ефективним видом забезпечення зобов’язання, аніж, наприклад, завдаток чи застава.
5. Додаткового обґрунтування дістало положення, згідно з яким використання гарантії: а) спричиняє встановлення акцесорного зобов’язання (у широкому його розумінні); б) припускає можливість настання майнових наслідків; в) майнові наслідки можуть наставати тільки у разі порушення боржником основного зобов’язання; г) до скоєння порушення зобов’язання проявляє себе наданням кредитору впевненості в тому, що порушення зобов’язання не призведе до зменшення його майнової сфери.
6. Уперше запропоновано розглядати під гарантією встановлений законом або домовленістю сторін забезпечувальний засіб майнового (грошового) характеру, що існує у вигляді акцесорного грошового зобов’язання, яке не залежить від долі основного зобов’язання та забезпечує захист майнового інтересу кредитора у випадку несправності боржника відповідно до умов наданого гарантійного зобов’язання.
7. Специфічною ознакою гарантії запропоновано вважати самостійний характер цього способу забезпечення зобов’язання (незалежність від долі основного зобов’язання). Разом із тим, гарантійне зобов’язання може виникати лише на підставі головного зобов’язання, що дає підстави вважати гарантію акцесорним зобов’язанням у широкому розумінні цього терміна.
8. Запропоновано розмежовувати гарантію як засіб забезпечення зобов’язань (§ 4 глави 49 ЦК України) від гарантій, що застосовуються в інших цивільно-правових сферах буття за функціональним значенням.
9. Отримала подальшого розвитку теза про послідовне здійснення трьох правочинів, що утворюють складну юридичну сукупність, як необхідну умову виникнення гарантійних відносин. Зокрема, для настання правових наслідків, пов’язаних із виникненням правовідносин за гарантією, необхідно, за загальним правилом, укладення угоди щодо надання гарантії (що укладається між принципалом та гарантом); одностороннього правочину щодо видачі гарантії (що здійснюється гарантом у виконання указаної вище угоди); одностороннього правочину з боку бенефіціара, що свідчить про прийняття гарантії.
10. Наведено додаткові аргументи на користь розгляду видачі гарантії як односторонньо зобов’язуючого правочину.
11. Уперше запропоновано висновок, що за своєю сутністю часткова відповідальність не може застосовуватися до гарантійних правовідносин, оскільки вона суперечить юридичній природі цього виду забезпечення виконання зобов’язань. Тому відповідальність гаранта за розсудом сторін може мати солідарний або субсидіарний характер.
12. Додаткової аргументації дістало положення щодо того, що припинення обов’язків гаранта перед бенефіціаром не припиняє існування гарантійного зобов’язання як такого. Так навіть після сплати кредитору суми, на яку видана гарантія, може існувати обов’язок принципала оплачувати послуги гаранта протягом дії гарантії.
Крім того, після сплати гарантом грошової суми бенефіціару, відповідно до умов гарантії виникає регресне зобов’язання, навіть при відсутності домовленості гаранта та принципала про таке зобов’язання. Це зобов’язання є самостійним щодо забезпечувального гарантійного зобов’язання і може існувати навіть паралельно з ним. Таке становище можливе, наприклад, коли на момент задоволення вимог кредитора та пред’явлення регресної вимоги строк дії гарантії ще не закінчився, і принципал повинен сплачувати як вартість послуг гаранта за гарантійним зобов’язанням, так і суму, сплачену по гарантії кредитору, за регресним зобов’язанням.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що:
– у науково-дослідній сфері висновки дисертації можуть бути використані для подальших досліджень інституту забезпечення виконання зобов’язань взагалі і гарантії зокрема;
– у сфері правотворчості – висновки, пропозиції та дефініції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані у законотворчій діяльності, у процесі вдосконалення цивільного законодавства. Крім того, в роботі подано низку пропозицій, спрямованих на формування належної практики застосування цивільно-правових норм у зазначеній галузі;
– у навчально-методичній роботі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників із цивільного права, при читанні курсу лекцій із цивільного права, у розробленні відповідних спецкурсів.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію підготовлено на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії, де проведено її обговорення. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях: всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми вдосконалення сімейного законодавства України” (7 грудня 2001 р., м. Одеса); міжнародній науково-методичній конференції „Римське право і сучасність” (21 грудня 2001 р., м. Одеса); 6-й (58) звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу (23–24 квітня 2003 р., м. Одеса); 7-й (59) звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу (22–23 квітня 2004 р., м. Одеса); міжнародній науково-практичній конференції „Право ХХІ століття: становлення та перспективи розвитку” (25 листопада 2005 р., м. Миколаїв); всеукраїнській науково-практичній конференції „Практика виборчого процесу в Україні та проблеми його правового регулювання” (18–19 листопада 2005 р., м. Одеса, – тези опубліковані); науково-практичній конференції „Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов’язаної з морем” (17 березня 2006 р., м. Одеса – тези опубліковані).
Вони використовувались також при розробці науково-практичних коментарів до Цивільного кодексу України, прийнятого Законом України від 16 січня 2003 року, написанні підрозділу для навчального посібнику „Цивільне та сімейне право України”.
Публікації. Головні положення дисертації викладено у п’яти публікаціях, які вміщено у фахових виданнях, що входять до затверджених ВАК України переліків наукових видань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі висновки.
1. Цивільно-правові забезпечувальні засоби являють собою різновид правових забезпечувальних засобів. До правових забезпечувальних засобів належать: установлення обов’язків, заборон, введення відповідальності за невиконання обов’язків та порушення заборон, примушення, а також юридичні засоби, що гарантують безперешкодне здійснення суб’єктивних прав.
Зобов’язання забезпечуються правовими засобами різної галузевої природи (цивільно-правової, кримінально-правової, процесуальної і т. ін.).
Цивільно-правові забезпечувальні засоби є встановлені актом цивільного законодавства або правочином додаткові гарантії здійснення своїх прав уповноваженою особою та (або) захисту інтересів цієї особи.
2. Виконання зобов’язань забезпечують лише деякі засоби (неустойка, завдаток). Інші засоби лише стимулюють боржника до виконання зобов’язання, а у випадку його несправності гарантують захист майнових інтересів кредитора (застава, притримання, порука, гарантія). Сплата грошей поручителем, гарантом не замінює виконання, а може бути лише сурогатом виконання. Тому слід мати на увазі умовність найменування „забезпечення виконання зобов’язань” взагалі і „гарантія – спосіб забезпечення виконання зобов’язання” зокрема. Більш точним уявляється вести мову про „забезпечення зобов’язання”.
3. Використання гарантії здійснюється не тільки як засіб забезпечення цивільно-правового зобов’язання в цивільному обороті, але й у публічно-правовій сфері (наприклад у відносинах з митними органами), що свідчить про певною мірою універсальний характер гарантії.
Разом із тим, специфічним є застосування гарантії як способу забезпечення зобов’язань у державному секторі економіки. Як передбачається ст. 199 ГК України, зобов’язання суб’єктів господарювання у вказаній сфері можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачений законом. На сьогодення такі випадки та способи законами України не передбачені, але ж гарантії, які від імені держави надають органи державної влади, наділені господарською компетенцією, знайшли широке застосування, особливо в зовнішньоекономічній діяльності.
Отже, державна гарантія також є способом забезпечення цивільно-правових зобов’язань. Однак вона, порівняно з іншими видами гарантії, має низку суттєвих особливостей. Першою та основною її особливістю є те, що надається вона у випадках та у спосіб, які передбачені законом. Друга особливість полягає в тому, що суб’єктами, які мають право забезпечити свої зобов’язання державною гарантією, можуть бути лише суб’єкти, що належать до державного сектора економіки.
4. Гарантія як засіб забезпечення зобов’язань є компонентом системи цивільно-правових забезпечувальних засобів. Використання її: а) призводить до появи акцесорного зобов’язання (у широкому його розумінні); б) припускає можливість настання майнових наслідків; в) майнові наслідки можуть настати тільки в разі порушення боржником основного зобов’язання; г) до порушення зобов’язання проявляє себе наданням кредитору впевненості в тому, що порушення зобов’язання не призведе до зменшення його майнової сфери.
З урахуванням цього гарантією можна вважати встановлений законом або домовленістю сторін забезпечувальний засіб майнового (грошового) характеру, що існує у вигляді акцесорного грошового зобов’язання, яке не залежить від долі основного зобов’язання та забезпечує захист майнового інтересу кредитора у випадку несправності боржника відповідно до умов наданого гарантійного зобов’язання.
5. Гарантії притаманні специфічні ознаки. Головною з них є самостійний характер цього способу забезпечення зобов’язання, тобто його практично повна незалежність від долі основного зобов’язання (його припинення чи недійсності) – ст. 562 Цивільного кодексу України.
Разом із тим, гарантійне зобов’язання може виникати лише в надрах, на підставі головного зобов’язання. Це дає підстави вважати гарантію акцесорним зобов’язанням у широкому розумінні цього терміна.
6. Не кожне „гарантійне” забезпечення цивільних прав (інтересів) можна визнати гарантією. Так необхідно розмежовувати гарантію як засіб забезпечення зобов’язань (параграф 4 глави 49 ЦК України) від гарантій, що застосовуються в інших цивільно-правових сферах буття. Ці поняття розрізняються за обсягом та функціональним значенням.
Зокрема, не є засобом забезпечення зобов’язань гарантії інтересів кредиторів, які становлять розмір майна товариств відповідно до статутного капіталу (ст.ст. 144, 155 ЦК України), адже такі гарантії не є зобов’язанням за своєю правовою природою. Оскільки право власності на землю є абсолютним правом, то гарантії такого права (ст. 373 ЦК України) не тотожні інституту, що досліджується, і до нього правила, встановлені главою 49 ЦК України, не застосовуються.
Виходячи з того, що права покупця (ст. 675 ЦК), наймача (ст. 768 ЦК), замовника (ст. 867 ЦК), замовника за договором будівельного підряду (ст. 884 ЦК) тощо забезпечуються стороною договору (відповідно – продавцем, наймодавцем, підрядником), а не третьою особою – банком, іншою фінансовою установою, засоби, передбачені вказаними нормами акта цивільного законодавства, не можна визнати гарантією у значенні забезпечення зобов’язання.
Крім того гарантією у розумінні інституту зобов’язального права не можна визнати ті несприятливі наслідки у вигляді відмови від виконання зобов’язання чи зміни його змісту, що мають місце при порушенні прав замовника у побутовому підряді (ст. 867 ЦК України „Гарантії прав замовника”).
Не є забезпечувальним інститутом зобов’язального права і загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов’язань, передбачені ст. 201 ГК України, оскільки вони не пов’язані із залученням третьої особи для участі у зобов’язанні (що є обов’язковим для гарантії) і за своєю природою нагадують публічну заставу.
7. Однією з характерних ознак гарантії є її особливий суб’єктний склад. Відповідно до ст. 560 ЦК України як гарант можуть виступати тільки банки, інші фінансові установи, страхові організації (звідси випливає висновок про умовність найменування – „банківська гарантія”).
Разом із тим, оскільки спеціальним законодавством, що регулює діяльність окремих видів фінансових установ, установлено певні обмеження або виключний перелік видів послуг, які вони можуть здійснювати, то не всі фінансові установи можуть забезпечувати гарантією виконання зобов’язань інших осіб.
Так, гарантом не можуть бути кредитні спілки (відповідно до ст.ст. 1, 21 Закону України „Про кредитні спілки”), ломбарди (згідно з п. 10 Типового статуту ломбарду, інших нормативних актів), довірчі товариства (на підставі ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про довірчі товариства” та норм інших актів цивільного законодавства), недержавні пенсійні фонди (ст.ст. 1, 6 Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”), особи, що здійснюють адміністрування недержавних пенсійних фондів (ст. 21 Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”), корпоративні інвестиційні фонди (відповідно до Закону України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” та Указу Президента України „Про інвестиційні фонди та компанії”).
8. Для настання правових наслідків, пов’язаних із виникненням правовідносин за гарантією, необхідно, за загальним правилом, послідовне здійснення трьох правочинів, що утворюють юридичний склад:
1) договору щодо надання гарантії (укладається між принципалом та гарантом);
2) одностороннього правочину щодо видачі гарантії (що здійснюється гарантом у виконання указаної вище угоди);
3) одностороннього правочину з боку кредитора, що свідчить про прийняття гарантії.
Разом із тим зобов’язання гаранта перед кредитором щодо сплати гарантійної суми досить своєрідне за підставою свого виникнення. Воно виникає на підставі юридичного складу, що включає в себе не тільки три вказані елементи, а й протиправне діяння боржника (невиконання чи неналежне виконання ним свого зобов’язання), що передбачено ст. 563 ЦК України.
Таким чином, конструкція правовідносин відносно сплати кредитору суми, на яку видана гарантія, подібна конструкції правочину під відкладальною обставиною. У ньому настання прав та обов’язків сторін зумовлено обставиною, щодо якої невідомо, чи настане вона. При гарантії так само сутність відносин гаранта та кредитора обумовлюють виникненням прав та обов’язків несправністю боржника.
9. Виходячи з того, яке зобов’язання забезпечується гарантією, умовно можна виділити приватні та публічні гарантійні зобов’язання.
Якщо проводиться забезпечення зобов’язання, що існує на підставі публічного договору, то гарантії його виконання надаються кожному, хто звертається щодо купівлі товарів (виконання робіт, надання послуг). Публічне гарантійне зобов’язання передбачене, наприклад, Законом України „Про туризм”.
Забезпечення інтересів кредитора за іншими зобов’язаннями має приватний характер, адже надається за певним зобов’язанням, певному кредитору.
10. Видача гарантії являє собою одностороннє зобов’язуючий правочин. Вона породжує односторонній обов’язок гаранта перед кредитором.
Здійснення виплат гарантом на користь кредитора на перший погляд можна кваліфікувати подібно до виконання обов’язку боржника третьою особою (ст. 528 ЦК України), оскільки відповідальність за порушення зобов’язання за своєю правовою природою також є зобов’язанням.
Разом із тим, на відміну від інституту передоручення виконання гарант при невиконанні свого обов’язку залишається зобов’язаною перед кредитором особою, до якої кредитором може бути поданий відповідний позов.
Крім того, після здійснення виплат гарантом не застосовується також і ст. 512 ЦК України, яка передбачає правовим наслідком виконання зобов’язання боржника третьою особою заміну кредитора у зобов’язанні. При виконанні обов’язку боржника у гаранта виникає право зворотної вимоги (регресу), яке утворює самостійне регресне зобов’язання, що не пов’язане і не наслідує долі основного зобов’язання.
11. Оскільки сам факт невиконання основного зобов’язання боржником не спричиняє заміни сторони в такому зобов’язанні, то і гарант, і боржник є зобов’язаними перед кредитором особами, перший – унаслідок видачі гарантії (одностороннього зобов’язання), другий – унаслідок існування основного зобов’язання.
Тому кредитор має право обирати, хто саме – гарант чи боржник – буде відповідати за невиконання зобов’язання. Отримання сум і від одного, і від другого можна вважати зловживанням правом (ст. 13 ЦК України) і набуттям майна без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України).
У кожному разі можливість отримання від гаранта суми за гарантійним зобов’язанням є суб’єктивним правом кредитора.
12. З урахуванням виокремлення в законодавстві видів відповідальності в зобов’язаннях із множиною осіб (часткова – ст. 540 ЦК України, солідарна – ст.ст. 541, 543, 544 ЦК Україна, субсидіарна – ст. 619 ЦК України).
Уявляється, що за своєю сутністю часткова відповідальність не може застосовуватися до гарантійних правовідношень, оскільки вона суперечить юридичній природі цього виду забезпечення виконання зобов’язань. Тому відповідальність гаранта на розсуд сторін може мати лише або солідарний, або субсидіарний характер.
13. Забезпечуючи головне майнове правовідношення, гарант стає зобов’язаною перед кредитором особою тільки в разі порушення зобов’язання боржником.
Крім того, гарант тільки несе майнову (грошову) відповідальність за порушення гарантованого зобов’язання, але ж не приймає на себе обов’язку виконати таке зобов’язання. Оскільки покладення відповідальності не звільняє від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, то вказаний обов’язок боржника (але ж не гаранта) за загальним правилом продовжує існувати і після сплати кредитору грошової суми відповідно до умов гарантії.
Винятком із цього правила може бути тільки той випадок, коли умовами основного зобов’язання передбачається, що воно припиняється внаслідок отримання від гаранта певної грошової суми в якості відступного (ст. 600 ЦК України).
14. Припинення обов’язків гаранта перед кредитором не припиняє існування гарантійного зобов’язання як такого. Тому навіть після сплати кредитору суми, на яку видана гарантія, може існувати обов’язок принципала сплачувати послуги гаранта протягом дії гарантії.
Крім того, після сплати гарантом грошової суми кредитор відповідно до умов гарантії виникає регресне зобов’язання, навіть за відсутності домовленості гаранта та принципала про таке зобов’язання.
Зазначене зобов’язання є самостійним щодо забезпечувального гарантійного зобов’язання і може існувати навіть паралельно з ним. Таке становище можливе, наприклад, коли на момент задоволення вимог кредитора та пред’явлення регресної вимоги строк дії гарантії ще не закінчився, і принципал повинен сплачувати як вартість послуг гаранта за гарантійним зобов’язанням, так і суму, сплачену по гарантії кредитору, за регресним зобов’язанням.
15. Забезпечення виконання зобов’язання гарантією також створює зобов’язальне правовідношення між боржником та кредитором. Оскільки цивільний закон не встановлює будь-яких обмежень щодо того, виконання якого зобов’язання може бути забезпеченим, то й додаткове гарантійне забезпечувальне зобов’язання у свою чергу може бути забезпеченим будь-яким із передбачених договором чи законом способів, у тому числі гарантією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аванесова Г. О банковской гарантии // Хозяйство и право. – 1997. – № 7. – С. 154–167.
2. Аванесова Г. Соглашение о предоставлении банковской гарантии // Хозяйство и право. – 1999. – № 3. – С. 67.
3. Аванесова Г.А. Применение банковской гарантии и договора поручительства в банковской практике // Хозяйство и право. – 1996. – №7. – С.175–186.
4. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву // В кн.: Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2–х т. – Т.1 – М.: “ Центр ЮрИнфоР”, 2002. – С. 163 – 460.
5. Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2–х томах. – Т.ІІ.– М.: АО «ЦенрИнфоР», 2002.– 452 с.
6. Адамович Г. Некоторые проблемы обеспечения исполнения денежных обязательств // Хозяйство и право. – 1995. – № 10. – С. 14–15.
7. Азаревич Д. И. Система римского права. – Т. 2, ч. 1. – Варшава, 1888. – 434 с.
8. Аккредитивы – Документарное инкассо – Банковские гарантии. – Швейцария: Швейцарише Кредитанштальт «Кредит Свисс», 1989. – 148 с.
9. Алексеев С.С. Гражданское право в современную эпоху // В кн.: Избранное. – М.: Статут, 2003. – С. 143-168.
10. Аннерс Э. История европейского права. – М.: Наука, 1994. – 395 с.
11. Антонюк О.І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист. Дис... канд.. юрид. наук. – Харків, 2004. – 205 с.
12. Артеменко М.С. Роль неустойки в обеспечении планово–договорных обязательств в новых условиях хозяйствования. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1980. – 18 с.
13. Бартошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения): Пер. с чешск. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.
14. Белов В.А. Соглашение о предоставлении банковской гарантии // Бизнес и Банки. – 1996. – №17 (287). – С. 4.
15. Богачева Т.В. в кн. Гражданское право. Часть первая: Учебник / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – 2–е изд., перераб. и доп. – М.: «Юристъ», 2002.
16. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 272 с.
17. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. – М.: Издательство „Статут”, 1997.– 682 с.
18. Витрянский В. Банковская гарантия // Хозяйство и право. – 1998. – № 10. – С. 12.
19. Витрянский В.В. Обеспечение исполнения обязательств // Хозяйство и право. – 1995. – № 9. – С. 3–5.
20. Гай. Институции./ Пер. с латинского Ф. Дадынского / Под ред. В.А. Савельева, Л.Л. Кофанова. – М.: Юристъ, 1997. – 368 с.
21. Гелевей О.І. Неустойка як вид забезпечення виконання зобов’язання: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2003. – 19 с.
22. Годэмэ Е. Общая теория обязательств/ Пер. с фр. И.Б. Новицкого. – М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1948.– 511 с.
23. Голованов Н.М. Обязательственное право: Учебник. – СПб.: Питер, 2002. – 448 с.
24. Голубєва Н.Ю. Поняття публічної обіцянки винагороди та підстави виникнення зобов’язання із публічної обіцянки винагороди// Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. – Вип. 23. – Одеса: Юрид. літ., 2004. – С. 195 – 200.
25. Гонгало Б.М. Учение об обеспечении обязательств. – М.: Статут, 2002. – 222 с.
26. Господарський кодекс України. Коментар. / За заг. ред. Н.О. Саніахметової. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2004. – 848 с.
27. Гражданский кодекс Квебека. – М.: Статут, 1999.– 472 с.
28. Гражданский кодекс Украины: Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года). В 2–х томах. – Т.1. / Под ред. Е.О.Харитонова, О.М. Калитенко. – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – 832 с.
29. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. С постатейными материалами из практики Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 1999.– 832 с.
30. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий) / Под общей ред. Е.О.Харитонова. – Х.: ООО «Одиссей», 1999. – 848 с.
31. Гражданский кодекс Украины. Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года). / Под общей ред. Е. О. Харитонова, О. М. Калитенко. – Т. 2. – Харьков: ООО «Одиссей», 2003.– 1024 с.
32. Гражданский кодекс УССР (Официальный текст с изменениями на 1 июля 1950 г.) – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950.– 135 с.
33. Гражданское и семейное право Украины/ Под ред. Е.О. Харитонова. – Харьков: “Одиссей”,1999.– 544 с.
34. Гражданское и торговое право капиталистических государств /под ред. Яичкова К.К. – М., 1966. – 570 с.
35. Гражданское и торговое право капиталистических государств. – М. , 1993. – 560 с.
36. Гражданское и торговое право капиталистических стран. Учеб. пособие / Под ред. В.П. Мозолина и М.И. Кулагина. – М.: Высшая школа, 1980. – 382 с.
37. Гражданское и торговое право капиталистических стран. Учебник. В 2–х частях. Ч.І / Под ред. Р.Л.Нарышкиной. – М.: Междунар. отношения, 1983. – 288 с.
38. Гражданское право России. Общая часть: Курс лекций / Отв. ред. О. Н. Садиков. – М.: Юристъ, 2001.– 776 с.
39. Гражданское право. – Том І.: Учебник. – Издание шестое, переработанное и дополненное / Под ред. Ю. К.Толстого, А.П.Сергеева. – М.: ООО «ТК Велби», 2002. – 776 с.
40. Гражданское право Украины. В двух частях. – Ч. 1. / Под ред. А.А. Пушкина, В. М. Самойленко, – Х.: Ун–т внутр. Дел; «Основа», 1996. – 440 с.
41. Гражданское право. В 2–х томах. Том 1.: Учебник (Отв. ред. Е.А. Суханов. –2–е изд., переработ. и доп. –М.: Издательство БЕК, 1998.– 816с.
42. Гражданское право. – Часть 1. – Издание 3–е, перераб. и доп. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1998. – 632 с.
43. Гражданское право. – Ч.1. Учебник / Под ред.Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М.: Издательство ТЕИС, 1996.– 552 с.
44. Гражданское право: В 2 т. – Т.1 : Учебник / Отв. ред.Е.А. Суханов. – 2–е изд, переработ. и доп. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 816 с.
45. Гражданское право. – В 2–х томах. – Том 2: Учебник / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: БЕК, 1994. – 432 с.
46. Гражданское право. Часть 1. Учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П.Сергеева. - М.: Издательство ТЕИС, 1996. – 784 с.
47. Григорьев В. Банковская гарантия и ее юридическая природа // Бизнес адвокат. – 1997. – №10.
48. Гриджук Д. М., Олійник В. О.. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язань. – К.: Оріяни, 2002. – 202 с.
49. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права / Под ред. и с предисловием В.А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2003. – 496 с.
50. Губин Е.П. Обеспечение интересов в гражданско-правовых обязательствах. – Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1980. – 20 с.
51. Дигесты Юстиниана /Перевод с латинского; Отв.ред. Л.Л. Кофанов. – М.: «Статут», 2002. – Т.1. – 584 с.
52. Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И.С. Перетерского / Вступ. статья Е.А. Скрипилева. – М.: Юрид. лит., 1984 – 456 с.
53. Додаток № 19 до Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвердженого Постановою НБУ від 24.12.2003 № 584 (в редакції від 18 лютого 2004 р.) // Офіційний вісник України. – 2004. – № 4. – Ст. 177.
54. Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов / Под ред. В.С.Нерсесянца. – М.: Издательская группа ИНФРА–М–Норма, 1996.– 704 с.
55. Единообразный торговый кодекс США. – Международный центр фінансово-экономического развития, 1996. – 218 с.
56. Емельянова Л.В. Некоторые проблемы совершенствования поручительства как способа обеспечения договорных обязательств// Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 7.–Одеса, 2000.–С.137–140.
57. Ємельянова Л.В. Засоби забезпечення виконання зобов’язань у римському праві. Дис...канд. юрид. наук. – Одеса, 2001. – 20 с.
58. Емельянова Л.В. Обеспечение обязательственных требований путем поручительства в римском праве // Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. – Вип. 23. – Одеса: Юрид. літ., 2004. – С. 61 – 64.
59. Ерпылева Н.Ю. Международное банковское право: Учебное пособие. – М., 1998. – 212 с.
60. Єсіпова Л.О. Вексель у європейських системах приватного права: порівняльно-правовий аналіз // Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. – Вип. 13. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – С.95 – 101.
61. Єсіпова Л.О. Гарантія як інститут українського цивільного права// Митна справа. – 2005. – № 5. – С. 53 – 57.
62. Єсіпова Л.О. Гарантія як засіб забезпечення належного виконання зобов’язань // Актуальні проблеми політики. – № 28. – Одеса, 2006. – С. 421 – 424.
63. Єсіпова Л.О. Гарантія та її види за цивільним законодавством // Університетські наукові записки // Часопис Хмельницького університету управління та права. Вип. 1. – Хмельницький. 2006. – С. 128 – 131.
64. Єсіпова Л.О. Правова природа гарантії та підстави її виникнення за цивільним законодавством України // Програма та тези доповідей Всеукраїнської науково–практичної конференції „Практика виборчого процесу в Україні та проблеми його правового регулювання” (18 – 19 листопада 2005 р. м. Одеса). – Одеса: Юрид. л–ра, 2005. – С. 161 – 163.
65. Єсіпова Л.О. Банківська гарантія як засіб забезпечення зобов’язань на морському транспорті // Програма та тези доповідей Науково–практичної конференції „Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов’язаної з морем” (17 березня 2006 р. м. Одеса). – Одеса: ПП Фенікс 2006. – С. 113 – 115.
66. Ефимова Л.Г. Банковская гарантия: понятие и практическая применимость // Хозяйство и право. – 1996. – № 3. – С. 114–122.
67. Ефимова Л.Г. Поручительство (гарантия) как способ обеспечения кредита // Хозяйство и право. – 1994. – № 6. – С. 11–30.
68. Єфімов С., Андрєєва Н. Гарантія. // Бухгалтерія. – 2004. – № 30 (601). – С. 38.
69. Загорулько О. А. Заклад як речевий спосіб забезпечення виконання зобов’язань: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Х., 1997. – 19 с.
70. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібник для студентів юрид. вузів і факультетів/ О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, В.В.Луць та інші; За ред. О.В.Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998.– 912 с.
71. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 05.04.2001 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 24. – Ст. 128.
72. Институции Юстиниана. Перевод с латинского Д.Расснера. Под ред. Л.Л.Кофанова, В.А. Томсинова. (Серия „Памятники римского права». – М.: Зерцало, 1998. – 400 с.
73. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид.лит., 1975. – 880 с.
74. Иоффе О.С. Советское гражданское право (курс лекций). – Изд–во Ленинградского ун–та, 1958. – 470 с.
75. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юрид. лит., 1967.–218 с.
76. Иоффе О.С. Советское гражданское право (Курс лекций). Отдельные виды обязательств.– Л.: Издательство Ленинградского университета, 1961.– 528 с.
77. Иоффе О.С. Обязательственное право // В кн..: Избранные труды: В 4 т. – Т.І. Обязательственное право. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 837 с.
78. Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. – Л., Издательство Ленинградского ун–та, 1974. – 156 с.
79. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затвердженій Постановою НБУ від 14.04.1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 21. – ст. 773.
80. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління Національного банку України № 368 від 28 серпня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 40. – ст. 1813.
81. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. Части первой. / Под ред. О.Н. Садикова. – М.: Издание г–на Тихомирова М.Ю.,1997. – 778 с.
82. Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви (ст. 19, 20), прийнята резолюцією 50/48 Генеральної Асамблеї від 11.12.1995 р., рекомендована Генеральною Асамблеєю ООН до прийняття державами – учасницями 26 січня 1996 р. // Інформаційно-правова система ЛІГА:ЗАКОН. // www.liga.net.
83. Константинова В.С. Гражданско-правовое обеспечение исполнения хозяйственных обязательств. – Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. Саратов, 1988. – 19 с.
84. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141.
85. Косарев А.И. Римское частное право. – М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1998. – 254 с.
86. Кофанов Л. Л. Обязательственное право в архаическом Риме: долговой вопрос. – М., Юрист, 1994. – 240 с.
87. Красавчиков О.А. Система отдельных видов обязательств // Советская юстиция. – 1960. – №5. – С. 42.
88. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М., 1958. – 171 с.
89. Лазарева Т. Банковская гарантия во внешнеэкономической деятельности // Право и экономика. – 1999. – №2. – С. 12 – 19.
90. Левченко Н. Банковская гарантия // 3аконность. – 2000. – №2. – С. 21.
91. Лист Державної митної служби України від 8 квітня 2004 р. № 25/2–15–38/4394–ЕП // Бізнес: законодавство та практика. – 2004. – № 8.
92. Лист НБУ № 14–011/888 від 20.05.1996 // Інформаційно-правова система ЛІГА:ЗАКОН. // www.liga.net.
93. Луць В.В. Заключение и исполнение хозяйственных договоров. – М., Юрид. лит., 1978. – 297 с.
94. Луць В.В. Договір у підприємницькій діяльності (Основні ідеї та їх втілення в новому Цивільному кодексі України // Проблеми законності: Респ.міжвідом. наук. зб. – Харків, 2002. – С. 88–95.
95. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України. Автореф.дис...канд.юрид.наук. – К.:2001. – 18 с.
96. Луць А.В. Договір у цивільному праві – акт вільного волевиявлення сторін // Держава і право. – Вип. – 6.– К., 2000.– С.222–229.
97. Маковский А.Л. Общие правила об обязательствах в Гражданском кодексе. Лекция, прочитанная в ВАС РФ в декабре 1994г.
98. Мальцев Д. О. Застава як спосіб забезпечення банківського кредиту за цивільним законодавством України: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Одеса, 2005. – 20 с.
99. Маленица А. Римско право. – Нови Сад: 1999, – 368 с.
100. Мамонова И.Д. Банковское дело // под ред. Лаврушина О.И. – М., 2000. – 518 с.
101. Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2–х частях. Часть 1, часть 2. По исправленному и дополненному 8–му изд., 1902 г.). – М.: Статут, 1997. – 290 с; – 455 с.
102. Михайлов Д.М. Международные расчеты и гарантии. – М: ФБК–ПРЕСС, 1998. – 219 с.
103. Наказ Міністерства Фінансів України від 28.01.2004 № 42 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 8. – ст. 510.
104. Наказ Фонду державного майна України від 2 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 27. – ст. 1020.
105. Новий тлумачний словник української мови. У чотирьох томах. Т.1. /Укладачі В.Яременко, О.Сліпушко.– К.: Видавництво „Аконіт”, 1998. – 910 с.
106. Общая теория государства и права: академический курс в двух томах / Под ред. М.Н. Марченко. – Т.2. – М., 1998. – 656 с.
107. Овезов К. Обеспечение исполнения обязательств по договорам колхозов с государственными организациями. – Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1972. – 21 с.
108. Оглядовий лист Вищого Арбітражного Суду України „Про практику вирішення окремих спорів, пов’язаних з вексельним обігом” від 11 грудня 2000 р. № 01–8/738 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – №1.
109. Олейник О.М. Банковская гарантия и проблемы её применения // Хозяйство и право. – 1996. – № 1. – С. 64.
110. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Курс лекцій. – К.: Юрінком Інтер, 2000.– 272 с.
111. Петровский Ю.В. Банковская гарантия по российскому праву. –Автореферат дис….канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2001. – 22 с.
112. Перетерский И.С. Дигести Юстиниана (Очерк истории составления).–М.: Госюриздат, 1956.– 129 с.
113. Пиляева В.В. Гражданское и торговое право Японии. – М.: Издатель А.В. Калашников, 2001. – С. 71–72.
114. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник – К.: Вища школа, 1995.– 267 с.
115. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К. Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
116. Победоносцев К. П. Курс гражданского права. В трех томах. – Т.3. – М.: Издательство “Зерцало”, 2003.– 608 с.
117. Покровский И.А. История римского права. – СПб.: Издательско–торговый дом «Летний Сад», 1998.– 560 с.
118. Правовое регулирование банковской деятельности / Под ред. Суханова Е.А. – М., 1997.
119. Про проведення економічного експерименту з погашення заборгованості підприємств перед державним бюджетом за іноземними кредитами, отриманими під гарантії Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України № 1952 від 23 жовтня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 43. – ст. 2139.
120. Про проект Закону України про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР „Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства”: Постанова Президії Верховної Ради України № 1986–XII від 16.12.1991 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 11. – ст. 162.
121. Правила виготовлення та використання вексельних бланків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України та Національного Банка України від 10 вересня 1992 № 528 // Інформаційно-правова система ЛІГА:ЗАКОН. // www.liga.net.
122. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 24. – Ст. 128.
123. Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень: Закон України від 18 листопаду 2003 року Закону України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 11. – ст. 140.
124. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.
125. Про страхування: Закон України від 7 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 18. – ст. 78.
126. Про туризм: Законом України від 15.09.1995 (в редакції від 18.11.2003 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 31. – Ст. 241.
127. Пронина М.Г. Обеспечение исполнения норм обязательственного права. Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. – Минск, 1980. – 28 с.
128. Пучковська І. Й. Застава нерухомості – спосіб забезпечення виконання зобов’язань: Автореф. дис...канд. юрид. наук. – Х., 1995. – 21 с.
129. Рассказова Н.Ю. Банковская гарантия по российскому законодательству. – М., 1998. – 118 с.
130. Римское частное право / Под ред. проф. И.Б. Новицкого и проф. И.С. Перетерского. – М., Юрист, 1997. – 512 с.
131. Римское частное право: Учебник / под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского. – М.: Юристъ, 1996. – 544 с.
132. Рубанов А. Международная унификация правил о банковской гарантии и Гражданский Кодекс России // Хозяйство и право. – 2000. – №5. – С. 57-59.
133. Санфилиппо Ч. Курс римского частного права / Пер. с итал. – М.: БЕК, 2000. – 400 с.
134. Сарбаш С. Способы обеспечения исполнения обязательств // Хозяйство и право. – 1995. – № 10–11.
135. Сафиуллин Д.Н. Хозяйственный договор. Общие положения. – Свердловск, 1986. – 114 с.
136. Святодух В. Аваль векселя // Баланс. – 22.08.2000. – № 34 (315). – С. 34.
137. Скакун О.Ф. Теория государства и права (Энциклопедический курс). Учебник. – Харьков: Эспада, 2005. – 840 с.
138. Скловский К. О форме договора поручительства // Российская юстиция. – 1995. – № 10. – С. 12–13.
139. Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України. - К.: Оріяни, 1999. – 502 с.
140. Советское гражданское право. Т.1 / Под ред. О.А.Красавчикова. – М., 1985. – 544 с.
141. Советское гражданское право. Учебник в 2–х томах // Под ред. Грибанова В.П. и Корнеева СМ.– Т.1. – М., 1979–1980.
142. Сойко Р.П. Банковская гарантия как способ обеспечения исполнения обязательств по кредитному договору. – Дис. канд.юрид.наук. – М., 2004. – 214 с.
143. Сорокина С.Я. Способы обеспечения исполнения гражданско-правовых обязательств между социалистическими организациями и их еффективность.– Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Томск, 1980. – 24 с.
144. Танчук И.А., Ефимочкин В.П., Абова Т.Е. Хозяйственные обязательства. – М., 1970. – 176 с.
145. Тараканов С.А. Обеспечительная ценность поручительства и банковской гарантии в системе правовых способов, гарантирующих исполнение кредитного договора. – Автореф. дис….канд. юрид. наук. – СПб, 1999. – 22 с.
146. Теорія держави і права: Навч. посібник / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л.Лисенкова, В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 с.
147. Теория государства и права. Курс лекций / Под редакцией Н.И. Матузова и А.В. Малько. М., 1997. – 672 с.
148. Толстой В.С. Исполнение обязательств. – М.: Юрид. лит., 1973. – 208 с.
149. Унифицированные правила для гарантий по первому требованию 1992 г. Публикация Международной Торговой Палаты № 458. // Издание Международной Торговой Палаты Российской Федерации. – М., 1996.
150. Уніфіковані Правила про договірні гарантії 1978 року. Публикация Международной Торговой Палаты № 325. // Інформаційно-правова система ЛІГА:ЗАКОН. // www.liga.net.
151. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и организация. – М: ИПЦ «Ва–зар–Ферро», 1994. – 117 с.
152. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції. – Харків: “Одіссей”, 2002. – 592 с.
153. Харитонов Є.О. Приватне право у Стародавньому Римі. Навчальний посібник. – Одеса: АО БАХВА, 1996. – 160 с.
154. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права (теоретичні та історико-правові аспекти). – Одеса, 1997. – 286 с.
155. Харитонов Є.О., Дрішлюк А.І. Цивільне право України. Елементарний курс: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга” 2006. – 352 с.
156. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник. – Х.: ООО „Одиссей”, 2004. – 960 с.
157. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство. – К.: А.С.К., 2003. – 832 с.
158. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навчально–практичний посібник. Видання друге, перероблене та доповнене/ За ред. Є.О.Харитонова, А.І.Дрішлюка. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2003.– 640 с.
159. Хейфец Л., Григорьев В. Банковская гарантия и ее юридическая природа.//Бизнес–Адвокат, 1997. – № 10. – С.4.
160. Черниловский З. М. Римское частное право. Элементарный курс. – М.: 1997. – 224 с.
161. Черниловский З. М. Лекции по римскому частному праву. – М., 1991. – 208 с.
162. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. В 2–х томах. – Т.1. Основы: Пер. с нем. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 480 с.
163. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. – № 1. – Ст. 461.
164. Цивільний кодекс Української РСР / Кодекси України. У 3–х кн. 4–е вид. Кн. 3 / Відп. ред. В.Ф.Бойко. – К., Юрінком Інтер, 2000. – 480 с.
165. Цивільне право України: Підручник. У 2–х кн. / О.В.Дзера, Д.В. Боброва, А.С.Довгерт т а ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. Кн. 1. – К.: Юрінком Інтер, 2002.– 720 с.
166. Цивільне право у запитаннях та відповідях /За ред. Є.О. Харитонова. – Харків: ТОВ “Одіссей”, 2002. – 640 с.
167. Цивільне право України Частина перша. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти/ За ред. Ч.Н.Азімова, С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. –Харків: Право, 2000.– 368 с.
168. Цивільне право України (в запитаннях та відповідях): Навчальний посібник. Видання третє, перероблене та доповнене / За ред. Є.О. Харитонова, А.І Дрішлюка, О.М. Калітенко. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2005. – 576 с.
169. Цивільне право України. Підручник. У 2–х книгах. Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999.– 864 с.
170. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Т. 1.Загальна частина. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 520 с.
171. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Т. 2. Особлива частина. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 408 с.
172. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6–ти томах. Том 1. Книга 1 / Р.Б.Шишка, В.А.Кройтор, Я.О.Чапічадзе, М.О.Самойлов; За ред. Р.Б.Шишки та В.А.Кройтора. – Харків: Еспада, 2004.– 176 с.
173. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6-ти томах. Том У. Книга 1. Загальні положення зобов’язального права / Р.Б.Шишка, Л.В. Красицька, В.В. Сергієнко, О.І. Смотров, Є.О. Мічурін, О.Р. Шишка; За ред. Р.Б.Шишки. – Харків: Еспада, 2005.– 224 с
174. Цивільне право України: Навч. посібник / Ю.В.Білоусов, С.В.Лозинська, С.Д.Русу та ін. – За ред. Р.О.Стефанчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004.– 448 с.
175. Цивільне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. І.А. Бірюкова, Ю.О.Заїки. – К.: Іс