ПРАВОВА ОХОРОНА ГЕОГРАФІЧНИХ ЗАЗНАЧЕНЬ В УКРАЇНІ :



  • Название:
  • ПРАВОВА ОХОРОНА ГЕОГРАФІЧНИХ ЗАЗНАЧЕНЬ В УКРАЇНІ
  • Кол-во страниц:
  • 191
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • З М І С Т
    ВСТУП
    3
    РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ

    1.1. Поняття права інтелектуальної власності на географічне зазначення
    1.2. Види географічних зазначень та юридична термінологія в
    даній галузі
    1.3. Порівняльно-правові аспекти охорони географічних зазначень
    для спеціальних видів товарів за національним законодавством
    зарубіжних країн



    12
    31

    58
    РОЗДІЛ ІІ. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ГЕОГРАФІЧНИХ ЗАЗНАЧЕНЬ В УКРАЇНІ

    2.1. Географічне зазначення як об’єкт цивільно-правової охорони
    2.2. Суб’єкт права інтелектуальної власності на географічне
    зазначення
    2.3. Цивільно-правовий захист прав на географічне зазначення


    76

    96
    112
    РОЗДІЛ ІІІ. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД В ГАЛУЗІ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ГЕОГРАФІЧНИХ ЗАЗНАЧЕНЬ

    3.1. Особливості правової охорони географічних зазначень для
    вин та спиртних напоїв відповідно до Угоди ТРІПС
    3.2. Правова охорона географічних зазначень за законодавством
    Європейського Союзу у контексті інтеграційних процесів між
    Україною та Європейським Союзом




    126


    149
    ВИСНОВКИ
    170
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 177






    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. В умовах жорсткої конкуренції на ринку товарів і послуг, у зв‘язку із посиленням процесів глобалізації у міжнародній торгівлі все більшого значення набувають засоби індивідуалізації суб‘єктів підприємницької діяльності, а також засоби вирізнення товарів і послуг, які вони виробляють. З розвитком ринкової економіки в Україні особливого значення набули такі об’єкти права інтелектуальної власності як географічні зазначення.
    Географічні зазначення є засобами індивідуалізації товарів. На міжнародному рівні вже склалася і діє досить розгалужена і ефективна система правової охорони географічних зазначень. Ці питання, зокрема, регулюються підписаною у рамках Світової Організації Торгівлі Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) та рядом інших міжнародних актів.
    Для України проблема правової охорони географічних зазначень є значною мірою новою. Тільки 16 червня 1999 року був прийнятий перший закон у цій галузі – Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”. Однак цим Законом не врегульовані всі питання, багато аспектів цієї проблеми потребують вирішення на законодавчому рівні.
    Досить актуальним є питання приведення українського законодавства у цій галузі у відповідність з вимогами Угоди ТРІПС та законодавчих актів Європейського Союзу у сфері охорони географічних зазначень,
    Слід зазначити, що на особливому значенні поліпшення українського законодавства у сфері охорони промислової власності (географічних зазначень, зокрема) та приведенні його у відповідність з вимогами СОТ та ЄС особливо наголошує академік Шемшученко Ю.С. [107, c.6-8].
    Крім питань удосконалення національного законодавства в галузі інтелектуальної власності щодо практичних потреб, актуальність даної теми дисертації обумовлена також недостатнім рівнем теоретичної розробки відповідної проблеми.
    Окремі аспекти правової охорони географічного зазначення як об'єкту права інтелектуальної власності розглядалися у працях таких українських правознавців як Бошицький Ю. Л., Підопригора О. А., Підопригора О. О., Харитонов Є.О., Шевченко Я. М., Шишка Р.Б. Цих питань торкалися й практики – Андрощук Г. О., Дармограй І., Дмітрієва С., Кожарська І., Медвєдєв А., Паладій М. В. та ін.
    Але комплексних монографічних досліджень з відповідної проблематики не проводилося. Дана дисертація є, по суті, першою спробою заповнити цей вакуум. Автором досліджено широкий комплекс питань, що стосуються поняття і сутності географічних зазначень, їх цивільно-правової охорони за законодавством України, сформульовано пропозиції, що стосуються удосконалення відповідного законодавства та практики його застосування.
    Дисертаційне дослідження базується на міжнародному досвіді правового регулювання питань використання і охорони географічних зазначень. Широко використаний також метод порівняльно-правових досліджень у даній галузі.
    У дисертаційному дослідженні проводиться порівняння положень українського законодавства, положень законодавства Європейського Союзу та вимог Угоди ТРІПС щодо охорони географічних зазначень, які є неузгодженими між собою. Пропонуються шляхи подолання такої неузгодженості, що становить неабияку цінність роботи на фоні підготовки до вступу України до Світової Організації Торгівлі та Європейського Союзу.
    При написанні дисертаційної роботи крім вказаних вище, були використані наукові праці українських та російських вчених, а саме, праці Галянтича М.К., Горленко С.О., Грибанова В. П., Гришаєва С.П., Джермакяна В. А., Калятина В. О., Камишанського В. П., Маміофи Є. І., Святоцького А. Д., Сергєєва О. П., Скловського К. І., Толстого Ю. К., Фінкеля М. К.
    В дисертаційній роботі було також використано праці таких іноземних дослідників та вчених як Ауд'є Ж., Боденхаузен Л., Бемер Л., Гебел Б., Геуз М., Девлетіан А., Ескудеро С., Лакерт К., О'Брайан В., Стерн С., Харте-Бавендам С.
    У даній дисертаційній роботі було використано термін “географічне зазначення” як основний. Цивільний кодекс України не містить визначення даного терміну. Тому у дисертаційному дослідженні термін „географічне зазначення” було використано у значенні, яке він має відповідно до статті 22(1) Угоди ТРІПС.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота була підготовлена в Міжнародному центрі правових проблем інтелектуальної власності при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України в рамках виконання планової теми – „Проблеми удосконалення правового регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг в Україні”.
    Мета та завдання дисертаційного дослідження. Основною метою даного дослідження є виявлення особливостей права інтелектуальної власності на географічне зазначення, і на цій основі формулювання пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення національного законодавства у сфері охорони географічних зазначень, приведення його у відповідність з вимогами Угоди ТРІПС та правом Європейського Союзу у сфері охорони географічних зазначень.
    Для досягнення зазначеної мети був проведений аналіз чинного національного законодавства, а також Угоди ТРІПС, актів Європейського Союзу щодо охорони географічних зазначень.
    Досліджувалися також основні ознаки географічного зазначення як засобу індивідуалізації товарів, його функцій, видів, місця географічного зазначення серед інших об'єктів права інтелектуальної власності, особливості географічного зазначення як об’єкту права інтелектуальної власності, принципи правової охорони географічного зазначення. Особлива увага була приділена також і аналізу юридичної термінології, яка використовується або використовувалася для позначення цього засобу індивідуалізації і його видів в українському законодавстві, в законодавстві Європейського Союзу та в основних міжнародних угодах, зокрема, в Угоді ТРІПС. Також отримали відповідний аналіз вимоги Цивільного кодексу України та інших актів національного законодавства щодо правової охорони географічних зазначень.
    Об'єктом дослідження дисертаційної роботи є цивільно-правові відносини, що складаються з приводу використання, отримання права на використання географічного зазначення, охорони та захисту географічних зазначень відповідно до українського законодавства та законодавства Європейського Союзу.
    Предметом дослідження є вітчизняні та іноземні наукові розробки, ідеї та концепції з питань використання і охорони права інтелектуальної власності на географічне зазначення, основні міжнародні угоди у сфері охорони географічних зазначень, нормативно-правові акти України та Європейського Союзу з відповідних питань, практика застосування цих актів тощо.
    Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дисертаційного дослідження у роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання та дослідження правових явищ, пов'язаних із охороною та використанням географічних зазначень. В основу дисертаційного дослідження покладено діалектичний метод та системно-структурний метод вивчення та опрацювання отриманих висновків. Метод порівняльного аналізу був використаний не тільки при дослідженні національного законодавства різних країн з питань охорони географічних зазначень, а й при співставленні українського законодавства з відповідним законодавством Європейського союзу та Угодою ТРІПС. Дисертантом використані такі формально-логічні методи як аналогія, аналіз та синтез, індукція та дедукція, узагальнення.
    Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є першим в Україні комплексним дослідженням географічного зазначення як об'єкта права інтелектуальної власності. В дисертації вперше було зроблено порівняльний аналіз положень українського законодавства та положень законодавства Європейського Союзу щодо охорони географічних зазначень.
    У в процесі дисертаційного дослідження автором були використані законодавчі та підзаконні нормативні акти таких країн світу, як Греція, Болгарія, Угорщина, Ямайка, Туреччина, Австралія, Російська Федерація. Переклад цих актів було зроблено дисертантом самостійно.
    Про наукову новизну дисертації також свідчать пропозиції і рекомендації автора, які виносяться на захист:
    1) Авторський висновок про доцільність приведення визначення терміну „географічне зазначення”, яке міститься в статті 1 Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” до визначення, яке міститься у статті 22(1) Угоди ТРІПС;
    2) Пропозиція щодо усунення конфліктів у випадках існування аналогічних або схожих торговельних марок та географічних зазначень на засадах заміни сприйнятого законодавством принципу панування права на географічне зазначення над правом на торговельну марку принципом „перший у часі – перший у праві”.
    3) Висновок про доцільність визнання держави України власником національних українських географічних зазначень.
    4) Висновок про доцільність встановлення компетентними державними органами специфікації таких товарів як сільськогосподарські продукти та продукти харчування, вина та спиртні напої, мінеральні води. За основу такої специфікації зазначених товарів пропонується взяти вимоги специфікації товарів, встановлені в статті 4 Регламенту ЄС № 2081\92 про охорону географічних зазначень та вказівок про походження для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування.
    5) Пропозиція щодо встановлення правового порядку анулювання торговельних марок, схожих або аналогічних до відомих українських географічних зазначень, якщо власник такої торговельної марки не має права на використання відповідного географічного зазначення.
    6) Висновок про доцільність створення реєстру майбутніх географічних зазначень з метою недопущення їх реєстрації в якості торговельних марок;
    7) Пропозиція про доцільність введенняґ нового поняття „специфікація товарів, які позначаються географічними зазначеннями” до законодавства України;
    8) Висновок про встановлення майнових санкцій для осіб, які незаконно використовували українські географічні зазначення, кошти від яких мають надходити державі та які можуть бути використані на відновлення та укріплення репутації відповідних місцевостей;
    9) Авторський висновок про доцільність внесення змін до Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” стосовно додаткових гарантій охорони географічних зазначень.
    10) Пропозиція щодо внесення змін до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, якими б заборонялося використання комерційних найменувань, які аналогічні або схожі на географічні зазначення, якщо використання таких найменувань вводить споживачів в оману щодо справжнього місця походження позначуваних ними товарів.
    11) Висновок про доцільність зміни визначення терміну „видова назва товару”, який використовується у статті 1 Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”.
    12) Авторська пропозиція про доцільність укладення міжнародних дво- та багатосторонніх угод Україною з метою правової охорони українських географічних зазначень в інших країнах та надання належної правової охорони іноземним географічним зазначенням в Україні.
    Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати, отримані за час написання дисертаційної роботи, знайшли відображення у наступних публікаціях автора:
    1) „Найменування місця походження товарів як об’єкт права промислової власності” // Науково-практичний журнал „Інтелектуальна власність”. – № 5. –2003. – С. 27–34;
    2) „Деякі проблеми правової охорони географічних зазначень” у співавторстві з Гошовським М.І. // Зб. наук. статей „Промислова власність в Україні: проблеми правової охорони / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 352–377;
    3) „Особливості правової охорони географічних зазначень відповідно до національних законодавств країн-учасниць СОТ” // Науково-практичний журнал „Право України”. – № 7. – 2005. – С. 128–130;
    4) „Співвідношення положень Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів щодо охорони географічних зазначень в Україні” // „Держава і право”. – № 28. – 2005. – С. 415–420;
    5) „Проблемні питання використання міжнародної термінології щодо зазначення місця походження” // „Правова держава”. – № 16. – 2005. – С. 456–461;
    6) „Зазначення місця походження товарів як засіб індивідуалізації товарів та товаровиробників” // В Збірнику наукових праць “Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми теорії і практики” / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Буде опубліковано в березні 2006 р.
    Крім того, положення дисертаційної роботи знайшли апробацію на таких конференціях:
    1) Міжнародна наукова конференція „Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки”. 16–18 жовтня 2002 року. Ужгород (Україна) – Сніна (Словаччина). – Ужгород:Ужгородський державний інститут інформатики, економіки і права. 2003. Доповідь „Деякі проблеми охорони географічних зазначень для вин та спиртних напоїв”;
    2) Науково-практична конференція “Проблеми кодифікації законодавства України”. 14 травня 2003 року. Доповідь “Проблема визначення терміну “географічне зазначення” у зв'язку із прийняттям нового Цивільного Кодексу України”.
    Теоретичне та практичне значення одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у ході подальших досліджень проблем правової охорони географічних зазначень, вдосконалення українського законодавства у сфері охорони об'єктів права інтелектуальної власності, нормотворчій діяльності відповідних органів державної влади та у процесі навчання та підготовки спеціалістів у праві інтелектуальної власності.
    Структура дисертаційної роботи обумовлюється її основною метою та завданнями, особливостями авторського підходу до розробки цієї теми. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
    У першій частині розглянуто теоретичні питання, такі як визначення терміну “географічне зазначення”, місце географічного зазначення серед інших об'єктів права інтелектуальної власності та засобів індивідуалізації товарів, послуг та товаровиробників зокрема, ознаки географічного зазначення як об'єкту права інтелектуальної власності, види географічного зазначення, основні принципи охорони географічного зазначення.
    Друга частина присвячена дослідженню питання правової охорони географічного зазначення відповідно до українського законодавства. Розглядаються питання правової охорони географічного зазначення відповідно до вітчизняного законодавства, положення щодо суб'єктів права на географічне зазначення, питання оформлення прав на географічне зазначення та цивільного захисту прав власників свідоцтва про право на використання географічного зазначення.
    Третя частина присвячена розгляду питання охорони, яка надається географічним зазначенням для певних видів товарів відповідно до законодавства Європейського Союзу та відповідно до Угоди ТРІПС. Значна увага приділяється порівнянню положень українського законодавства та положень законодавства Європейського Союзу та положень Угоди ТРІПС у сфері охорони географічних зазначень.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ ДО ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ


    Проведене дослідження дозволило автору прийти до висновку, що географічне зазначення є досить специфічним та унікальним об’єктом права інтелектуальної власності, який має досить яскраві особливості.
    Можна стверджувати, що українське законодавство у сфері охорони права інтелектуальної власності на географічне зазначення є розробленим та містить детальні положення, які, в цілому, відповідають міжнародним стандартам охорони. Однак, проведене дисертаційне дослідження виявило деякі недоліки українського законодавства, які потребують подолання.
    В дисертаційній роботі було приділено увагу порівнянню положень українського законодавства з положеннями Угоди ТРІПС а також положеннями законодавства Європейського Союзу у сфері охорони права інтелектуальної власності на географічні зазначення, що дозволяє зробити відповідні пропозиції щодо приведення законодавства України у відповідність із вимогами як Угоди ТРІПС так і законодавства Європейського Союзу.
    На підставі проведеного дослідження вважається за доцільне надати наступні пропозиції щодо зміни українського законодавства у сфері охорони права інтелектуальної власності на географічні зазначення:
    1). Пропонується визнати географічне зазначення єдиним об’єктом права інтелектуальної власності, власником якого є держава України. У зв’язку з цим пропонуємо внести зміни до статей 421 та 502 Цивільного Кодексу України і викласти статтю 421 у наступній редакції:
    „1. Суб’єктами права інтелектуальної власності є : творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо, держава, та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.”
    Статтю 502 Цивільного кодексу України пропонуємо викласти у такій редакції:
    „1. Власником українських географічних зазначень є держава України.
    2. Суб’єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення визнаються держава, виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом.”
    2). Вважається доцільним запропонувати використання в українському законодавстві наступних визначень термінів „географічне зазначення, „найменування місця походження” та „зазначення про походження”
    “Географічне зазначення – це будь-яке зазначення, яке ідентифікує товар як такий, що походить із території певного географічного місця (країни, регіону або місцевості на території такої країни, або іншого географічного об'єкта) та має певну якість, репутацію чи інші характеристики, які обумовлюються географічним середовищем місця походження такого товару, включаючи природний та людський фактори, або поєднання природного та людського факторів.
    Видами географічного зазначення є найменування місця походження товарів та зазначення походження товарів.
    Найменування місця походження товарів – це географічна назва країни, регіону, району або місцевості, яка використовується для позначення товару, який походить звідтіля, якість та особливі властивості якого виключно або суттєво обумовлені географічним середовищем місця його походження, яке може складатися із природного чи людського факторів, або з них обох.
    Зазначення місця походження – це зазначення, яке може набувати будь-якої форми, та яке використовується для позначення товарів, що мають лише особливу репутацію, обумовлену місцем їх походження”.
    За основу визначення терміну “географічне зазначення” взято визначення, яке міститься в статті 22(1) Угоди ТРІПС, а за основу визначення терміну “найменування місця походження товарів” – визначення статті 2(1) Лісабонської угоди про охорону найменувань місць походження та їх міжнародну реєстрацію.
    3). Для встановлення специфікації сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування, які можуть позначатися українськими географічними зазначеннями, доцільним було б запропонувати взяти за основу положення статті 4 Регламенту 2081/92 ЄС “Про охорону географічних зазначень та вказівок про походження для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування”. Це надасть можливість надання охорони таким українським географічним зазначенням на території країн Європейського Союзу.
    4). Вважаємо за необхідне запропонувати внести зміни у ті положення законодавства України, які стосуються вирішення конфліктів між аналогічними або схожими торговельними марками та географічними зазначеннями. На нашу точку зору, слід змінити принцип безвиняткового панування права на географічне зазначення над правом на аналогічну або схожу торговельну марку принципом співіснування таких географічного зазначення та торговельної марки у певних випадках. Сутність такого принципу вирішення конфлікту між аналогічними або схожими торговельною маркою та географічним зазначенням полягає в наступному:
    1). Право на торговельну марку зберігається, якщо вона була зареєстрована до реєстрації відповідного географічного зазначення, якщо використання такої торговельної марки не вводить споживачів щодо справжнього місця походження товару;
    2). Реєстрація торговельної марки не дозволяється, якщо аналогічне або схоже географічне зазначення було зареєстровано раніше. Однак, реєстрація такої марки дозволяється, якщо вона реєструється товаровиробниками, які мають право на використання відповідного географічного зазначення;
    3). Право на торговельну марку для вин та спиртних напоїв, яка є аналогічною або схожою на географічне зазначення, яке було зареєстровано пізніше для позначення вин або спиртних напоїв, після реєстрації такого географічного зазначення має зберігатися лише за товаровиробниками, які виробляють вина або спиртні напої у відповідній місцевості та мають право на використання відповідного географічного зазначення. Отже, для усіх інших осіб реєстрація торговельної марки для вин або спиртних напоїв анулюється незалежно від того, чи вводить таке використання товарної марки споживачів в оману щодо справжнього місця походження вин або спиртних напоїв.
    4). Пропонується ввести нове поняття у законодавство України: “загальновідоме географічне зазначення” із наступним визначенням. Ним визнається зазначення, яким позначаються товари із певними якостями, специфічними властивостями, що походять із певної місцевості, та яке стало відомим широкому колу споживачів внаслідок тривалого використання.
    5). Пропонується надати загальновідомим географічним зазначенням додаткову охорону у порівнянні із іншими географічними зазначеннями. Сутність цієї охорони буде полягати в тому, що після реєстрації загальновідомого зазначення, права на схожу або аналогічну торговельну марку мають бути анульовані якщо власник марки не має права на використання такого географічного зазначення.
    6). Доцільним було б проведення за ініціативи компетентних державних органів визначення загальновідомих українських географічних зазначень та їх реєстрації.
    Із зазначеного у пунктах 3,4 та 5 можна зробити висновок, що в них запропоновано встановлення системи охорони sui generis для географічних зазначень для певних видів товарів:
    – для географічних зазначень для вин або спиртних напоїв;
    – для українських географічних зазначень для будь-яких товарів, які набули високої репутації у споживачів та є широковідомими на ринку.
    Наприклад, такими географічними зазначеннями можуть бути географічні зазначення для мінеральних вод Закарпаття.
    Хоча за положеннями Угоди ТРІПС додаткова охорона поширюється лише на географічні зазначення для вин та спиртних напоїв, відомі географічні зазначення, на нашу думку, мають користуватися такою ж охороною.
    7). Можна стверджувати, що міжнародні угоди у сфері охорони зазначень походження та найменувань місця походження товарів, які було укладено в рамках ВОІВ – а саме Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, які вводять в оману, зазначень походження на товарах та Лісабонська угода про охорону найменувань місця походження товарів та їх міжнародну реєстрацію, – не набули широкого поширення серед країн світу, а прийняття Угоди ТРІПС у рамках Світової Організації Торгівлі значно послабило ефективність цих угод. Тому вважається недоцільним приєднання України до цих угод.
    Однак, доцільним та необхідним вважається укладення Україною дво- та багатосторонніх угод з іншими країнами з метою надання правової охорони українським географічним зазначенням на території інших країн та надання правової охорони іноземним географічним зазначенням на території України.
    8). Необхідним є внесення змін до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, якими б заборонялося використання комерційних найменувань, які аналогічні або схожі на географічні зазначення, якщо використання таких найменувань вводить споживачів в оману щодо справжнього місця походження позначуваних ними товарів.
    9). Доцільним вважається запозичити досвід Південно-Африканської Республіки запропонувати введення реєстру майбутніх географічних зазначень. До такого реєстру повинні вноситися назви місцевостей, де активно проводяться процеси виготовлення, вирощення товарів, і щодо яких є всі підстави вважати, що вони можуть с часом перетворитися у географічні зазначення. Назва, яка буде внесена в такий реєстр, не може бути зареєстрована в якості торговельної марки.
    10). Пропонується ввести до законодавства України поняття „специфікація товарів, які позначаються географічними зазначеннями” із наступним визначенням:
    „Специфікація товарів, які позначаються географічними зазначеннями складається із чітко визначеного переліку усіх властивостей таких товарів та їх особливих характеристик що відрізняють такі товари від однорідних товарів, що походять із іншої місцевості, що визначається компетентними органами держави. У специфікації товарів, які позначаються географічними зазначеннями завжди визначається зв’язок між особливостями таких товарів та географічним середовищем місця їх походження”.
    11). На нашу думку, слід встановити матеріальні санкції, що застосовувалися б до особи, яка незаконно використовує географічне зазначення, кошти від яких стягуються на користь держави України. Це буде свого роду моральною компенсацією за приниження репутації географічного зазначення, товаровиробників, які мають право на його використання та майбутніх товаровиробників, які можуть отримати таке право.
    12). Доцільним вважається внесення змін у статтю 4 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”, які стосуються зазначень походження товарів. А саме, пропонується визнати незаконним використання зазначення походження для товарів, які не походять із відповідної місцевості, незалежно від того, чи призводить таке використання до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта чи ні.
    Пропонуємо доповнити частину 1 статті 4 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” наступним положенням:
    „Неправомірним є використання без належного дозволу географічних зазначень незалежно від того, чи може таке використання призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта, чи ні.”
    13). Пропонуємо замінити визначення видової назви товарів, яка надається у статті 1 Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”, наступним визначенням:
    „Видовою назвою товарів визнається застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, однак згодом втратився зв’язок між особливостями товару та географічним місцем його походження; та яка стала загальновживаною в Україні як позначення певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження”.
    Наприкінці, слід зауважити, що питання охорони географічних зазначень для вин та спиртних напоїв заслуговує на подальше більш детальне дослідження. Особливо це стосується питань специфікації вин та спиртних напоїв та демаркації місцевостей, де вирощується виноград та виробляється вино. На нашу думку, при подальшому дослідженні цих питань слід особливу увагу приділити дослідженню положень національних законодавств країн світу, таких як Франція, Південно-Африканська Республіка, Греція, Іспанія, та їх порівняльно-правовому аналізу з метою визначення положень, які б більше відповідали умовам, які існують в Україні.













    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Аддор Ф., Тюмм Н. Грациоли А., Географические указания – важный инструмент для развития экономики // Інтелектуальна власність. – 2004. – № 9. – С. 37–42.
    2. Алеексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юридическая литература, 1981. – Т.1. – 360 с.
    3. Андрощук Г., Правова охорона географічних зазначень і найменувань місць походження товару за регламентом ЄС // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 7. – С. 26–33.
    4. Андрощук Г. Знаки для товарів і послуг: деякі аспекти термінології та застосування законодавства // Інтелектуальна власність. – 2001. – № 8. – С. 15–20.
    5. Андрощук, Г., Крайнев П., Кавасс, И. Право Интеллектуальной Собственности: торговые аспекты. – К.: ІнЮре, 2000. – 162 с.
    6. Ануфриева Л. П. Международное частное право. Том 2. Особенная часть. – 2-е изд. – М.: БЕК, 2002. – С. 423.
    7. Асфандиаров Б. М., Казанцев В. И. Право интеллектуальной собственности: Учеб. метод. пособие. – М.: Экзамен, 2003. – 158 с.
    8. Белов В.А. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учебник. – М.: АО “Центр ЮрИнфоР”, 2003. – 960 с.
    9. Борохович Л., Монастырская А., Трохова М. Ваша интеллектуальная собственность. – СПб: “Питер”, 2001. – 416 с.
    10. Бошицький Ю.Л. Концептуальні аспекти сприяння розвитку інтелектуальної власності нації // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії та практики: Зб. наук. статей / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 13–41.
    11. Бошицький Ю.Л. Роль права у створенні й охороні об’єктів інтелектуальної власності // Держава і право.– № 28. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 352–358.
    12. Бромберг Г.В. Интеллектуальная собственность. Основной курс: Учебное пособие. – М.: “Приор-издат”, 2004. – 464 с.
    13. Галянтич М. К. Промислова власність: правові засоби охорони та захисту. – К.: Академія правових наук України. НДІ приватного права та підприємництва, 2003.– 256 с.
    14. Горленко С. А. Правовая охрана наименований мест происхождения товаров, издание 3-е. – М.: Российское агентство по патентам и товарным знакам, 2001.– 132 с.
    15. Горленко С. А. Правовая охрана географических указаний // Патенты и лицензии. – 1999. – № 11. – C. 22–27.
    16. Горленко С. А. Наименование места происхождения товара и товарный знак: сходство и различия // Вопросы изобретательства. – 1991. – № 3. – С. 34 – 38.
    17. Горленко С. А., Шатров В. П. О правовой охроне наименований происхождения // Вопросы изобретательства. – 1974. – № 10. – С. 33–36.
    18. Горленко С. А. Наименования места происхождения и указания происхождения товаров // Вопросы изобретательства. – 1979. – № 8. – С. 40–44.
    18. Гражданское право: В 4 т. Том 2. / Под ред. Е.А. Суханова. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 496 с.
    20. Гражданское право: в 2 т. Т.І: Учебник / Под ред. проф. Е.А. Суханова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК, 1998. – 816 с.
    21. Грибанов В. П. Осуществление изащита гражданских прав. – 2е изд. – М.: Статут, 2001. – 411 с.
    22. Григорьев А. Н. Европа: Охрана географических указаний // Интеллектуальная собственность. – 1994. – № 1–2. – C. 13–18.
    23. Григорьев А. Н. ГАТТ и географические указания // Интеллектуальная собственность. – 1995. – № 5–6. – C. 14–18.
    24. Григорьев А. Н. Критерии охраны географических указаний // Интеллектуальная собственность. – 1995. – № 5–6. – C. 7–11.
    25. Гришаев С. П. Интеллектуальная собственность: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 2004. – 238 с.
    26. Громов Ю. А. Защита и коммерциализация интеллектуальной собственности: Энциклопедический справочник. – М.: Экономика, 2003. – 575с.
    27. Дармограй І. Досвід правової охорони географічних зазначень // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 3. – С. 24–26.
    28. Дахно И. И. Право интеллектуальной собственности – научно-справочное пособие. – К.: ТП Пресс, 2004. – 224 с.
    29. Демченко Т.С. Правове регулювання промислової власності в Європі та Україні (порівняльний аспект) // Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процессу в Україні / За ред. Я.М. Шевченко. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 327–367.
    30. Джермакян В. Правовая охрана названий минеральных вод // Интеллектуальная собственность. – 1998. – № 3. – С. 37–49.
    31. Джермакян В. Наименования минеральных вод и Парижская Конвенция // Интеллектуальная собственность. – 1998. – № 2. – С. 27–39.
    32. Джермакян В.Ю. Теоретические основы охраны в Российской Федерации наименований минеральных вод в качестве объектов промышленной собственности. – М.: ИНИЦ, 2001. – 65 с.
    33. Дмітрієва С. Сучасне визначення найменування місця походження товарів в Україні // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 6. – С. 26–30.
    34. Дмітрієва С. Джерела правового регулювання відносин щодо найменування місця походження товару // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 3. – С. 34–42.
    35. Дмітрієва С. Функції найменування місця походження товару як об’єкта промислової власності // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 7. – С. 16–20.
    36. Дозорцев В. А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. – М.: Статут, 2003. – 415 с.
    37. Доліненко Л.О., Доліненко В.О., Сарновська С.О. Цивільне право України: навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. – 356 с.
    38. Дроб'язко В. С., Дроб'язко Р. В. Право інтелектуальної власності. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 511 с.
    39. Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 29-30 квітня 2004 р. м. Харків. – К.: Академія правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2004. – 908 с.
    40. Жаров В., Шевелева Т. Шлях до Світової організації торгівлі: чи готова Україна виконувати зобов’язання у сфері охорони інтелектуальної власності? // Інтелектуальна власність. – 2001. – № 8. – С. 3–6.
    41. Закон України від 16.06.99 № 753-XIV “Про охорону прав на зазначення походження товарів” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 32. – Ст. 267.
    42. Закон України від 15.12.93 № 3689-ХІІ “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 36.
    43. Закону України від 30.06.99 № 783-14 “Про захист від недобросовісної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 4. – Ст. 274.
    44. Закон України від 15.12.93 № 3682-ХІІ “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 1. – Ст. 1.
    45. Закон України від 03.07.96 № 279.96-ВР “Про рекламу” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 39. – Ст. 181.
    46. Закон України від 16.06.2005 № 2662-ІV “Про виноград та виноградне вино” // Відомості Верховної Ради України – 2005. – № 31. – Ст. 419.
    47. Закон України „Про власність” від 07.02 1991 № 697-XII // Відомості Верховної Ради УРСР від 14.04.1991. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
    48. Закон України „Про ратифікацію Угоди про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень” від 21.09.2000 року № 1971-III // Відомості Верховної Ради України від 10.11.2000. – 2000. – № 45. – Ст. 379.
    49. Закон РФ “О товарных знаках, знаках обслуживания и наименованиях мест происхождения товаров” от 23 сентября 1992 года № 3520-1 // Российская газета. – 1992. – 17 октября.
    50. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності: проблеми вступу до СОТ. Слухання у комітеті з питань науки та освіти. ВРУ третього скликання. Восьма сесія. 19 грудня 2001 року. – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 380 с.
    51. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії та практики: Зб. наук. ст. / Шемшученко, Ю. С., Бошицький Ю. Л. (заг. ред.); Міжнародний центр правових проблем інтелектуальної власності при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Ужгородський державний інститут інформатики, економіки і права. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – 424 с.
    52. Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від 08.10.03 № 01-8/1199 “Про нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності”. zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
    53. Идрис К. Интеллектуальная собственность – мощный инструмент экономического роста. – М.: Всемирная Организация Интеллектуальной Собственности, 2005 г. – 450 с.
    54. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика / Святоцкий А. Д. (ред.): В 4х т. – К.: ІнЮре, 1999.
    55. Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 480 с.
    56. Клименко Л. Проблемы использования географических названий в маркировке товара // Право и экономика. – 1999. – № 9. – С. 12–18.
    57. Кожарська І. Міжнародна практика охорони прав на географічні зазначення походження товарів // Інтелектуальна власність. – 2001. – № 12. – С. 13–19.
    58. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
    59. Крайнев П. Інтелектуальна економіка. Управління промисловою власністю. – К.: ІнЮре, 2004. – 448 с.
    60. Крижна В. Географічне зазначення як об’єкт правової охорони капіталу. – № 2(22). – 2005. – С. 85–91.
    61. Лакерт К. Географічні зазначення: минуле, сьогодення, майбутнє // Захист прав інтелектуальної власності: досвід Сполучених Штатів Америки. – Зб. Документів, матеріалів, статей. – К.: ІнЮре, 2003. – С. 205–234.
    62. Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їх міжнародну реєстрацію від 31 жовтня 1958 р. // Збірка вибраних міжнародних матеріалів. – К., 1999. – С. 150.
    63. Лoбарець О.І. Географічні зазначення: удосконалення законодавства // 9-я Международная научно-практическая конференция “Актуальные проблемы интеллектуальной собственности”. Материалы выступлений. Алушта. 5-8 сентября 2005 г. – Узин: „Поліграф сервіс”, 2005. – С. 205–208.
    64. Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, які вводять в оману споживачів, зазначень про походження на товарах від 14 липня 1891 р. // Збірка вибраних міжнародних матеріалів. – К., 1999. – С. 150.
    65. Мамиофа Е. И. Правовая охрана наименований мест происхождения товаров в капиталистических странах // Вопросы изобретательства. – 1985. – № 3. – С. 38–40.
    66. Медведєв А. Найменування місця походження товару – об'єкт правової охорони // Інтелектуальна власність. – 1999. – № 3–4. – С. 13–18.
    67. Минков А. Международная охрана интеллектуальной собственности. – Санкт-Петербург: “ПИТЕР”, 2001. – 719 с.
    68. Мэггс П.Б., Сергеев А.П. Интеллектуальная собственность. – М.: Юристъ, 2000. – 400 с.
    69. Наказ Міністерства науки та освіти № 583 “Про затвердження Положення про Перелік видових назв товарів”. – 12.12.00. // Офіційний Вісник України. – 2001. – № 4. – Ст. 163.
    70. Наказ Міністерства науки та освіти України № 798 від 13.12.01 “Про затвердження Положення про Державний реєстр України назв місць походження і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів” // Офіційний Вісник України. – 2001. – № 52. – Ст. 2402.
    71. Наказ Міністерства освіти та науки України № 598 від 17.08.01 “Про затвердження Правил складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару”. zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
    72. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976 с.
    73. Основи інтелектуальної власності – Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності. – К.: ІнЮре, 1999. – 578 с.
    74. Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні / Підопригора О. А., Святоцький О. Д. (заг. ред.) – К.: ІнЮре, 2003. – 236 с.
    75. Охорона інтелектуальної власності в Україні // Довгий С. О., Жаров В. О., Зайчук В. О. та ін. – К.: Форум, 2002. – 319 с.
    76. Паладій М. Захист географічних зазначень походження товарів // Інтелектуальна власність. – 2001. – № 10. – С. 3–14.
    77. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. // Збірка вибраних міжнародних матеріалів. – К., 1999. – С. 150.
    78. Петров В.Л., Святоцкий О.Д. Охрана промышленной собственности в Украине. – К.: ІнЮре, 1999. – 428 с.
    79. Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України. – К.: Юрінком-Інтер, 1998. – 334 с.
    80. Право інтелектуальної власності / Підопригора О. А., Святоцький О. Д. Право інтелектуальної власності. – 2е вид.– К.: ІнЮре, 2004. – С. 670.
    81. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За ред. Ю.М. Капіци: Кол. авторів: Ю.М. Капіца, С.К. Ступак, В.П. Воробйов та ін. – К.: Видавничий Дім “Слово”, 2006. – 1104 с.
    82. Право собственности в Украине / Под ред. Шевченко Я.Н. – К.: Блиц-Информ, 1996. – 320 с.
    83. Проект Закону України „Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування”. www.rada.kiev.ua
    84. Промислова власність в Україні: проблеми правової охорони: Зб. наук. статей / Під ред. Шемшученка Ю. С., Бошицького Ю. Л. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – 548 с.
    85. Рекомендація Президії Вищого Господарського Суду України від 10.06.04 № 04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності”. zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
    86. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.10.00 № 411-р “Про перелік видових назв товарів”. zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
    87. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.01 № 149-р “Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів” // Офіційний Вісник України. – 2001. – № 17. – С. 764.
    88. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. – 2е изд. – М.: Проспект, 2001. – 752 с.
    89. Сергеев А.П., Толстой Ю.К. Гражданское право. Том 3. 2е изд. – М.: “ПБОЮЛ Л. В. Рожников”, 2000. – 624 с.
    90. Сіденко В.Р. Проблеми охорони прав інтелектуальної власності в контексті приєднання України до СОТ // Промислова власність в Україні: проблеми правової охорони: Зб. наук. статей /За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 548с.
    91. Скловский, К. И., Собственность в гражданском праве. – 2е изд. – М.: Дело, 2000. – 512 с.
    92. Соколова М. Н. Правовые проблемы охраны средств индивидуализации товаров, содержащих географические обозначения (Электронный ресурс): Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03. – М.: РГБ, 2003. (Из фондов Российской Государственной библиотеки).
    93. Становлення і розвиток цивільних та трудових правовідносин у сучасній Україні: Монографія / Наук. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.
    94. Угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності від 14 березня 1994 р. // Збірка вибраних міжнародних матеріалів. – К., 1999. – С. 150.
    95. Указ Президента України від 14.09.00 № 1072/2000 “Про програму інтеграції України до Європейського Союзу” // Офіційний Вісник України.–2000. – № 9. – Ст. 2.
    96. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Підручник. – К.: Істина, 2005. – 776 с.
    97. Харитонов Є.О., Дрішдюк А.І., Капітенко О.М. та ін. Цивільне право України (в запитаннях та відповідях). Навчальний посібник. – Вид. 3, перероб. та доп. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2005. – 576 с.
    98. Цибульов П.М., Чеботарьов В.П., Зінов В.Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю: Монографія. – К.: “К.І.С.”, 2005. – 448 с.
    99. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 11. – Ст. 7.
    100. Цивільне право України: Підручник: У 2х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид. допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Кн. 1. – 736 с.
    101. Цивільне право України: Академічний курс. Підручник: У двох томах / За загал. ред. Шевченко Я. М. – К.: ІнЮре, 2003.
    102. Цивільне право України: підручник: У 2 т. Т. 1 / В.І. Борисова, Л.М. Баранова, І.В. Жилінкова та ін. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 480 с.
    103. Цивільний Кодекс України: науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного Кодексу України. – К.: Істина, 2004.– 928 с.
    104. Цивільний кодекс України : науково-практичний коментар / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. В 2х т. – Т. 1. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 832 с.
    105. Цивільний Кодекс України: науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Шевченко Я. М. – К.: ІнЮре, 2004. – Ч. 1. – 692 с.
    106. Шевченко Я.М. Сутність і значення цивільного права в системі права України // Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / Я.М. Шевченко, Ю.Л. Бошицький, А.Ю. Бабаскін, М.В. Венецька, І.М. Кучеренко та ін. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – 456 с.
    107. Шемшученко Ю.С. Вступне слово // Промислова власність: проблеми правової охорони: Зб. наук. статей / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2004. – С. 5–7.
    108. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. – М.: Изд-во Бр. Башмаковых, 1912. – 805 с.
    109. Шишка Р. Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект: Монографія. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 368 с.
    110. Штефан М.Й. Цивільний процес. – К.: ІнЮре, 1997. – 608 с.
    111. Шульга И. Е., Институциональный анализ средств индивидуализации предприятий и производимой ими продукции. – (Электронный ресурс): Дис. канд. экон. наук: 08.00.01 – М.: РГБ (Из фондов Российской Государственной библиотеки), 2003.
    112. Ярема А. Г., Карабань В. Я., Кривенко В. В., Романь В. Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. – К.: АСК, 2004. – Т. ІІ “Право інтелектуальної власності. Зобов'язальне право”. – 624 c.
    113. Annual Report (2003) of the Council for TRIPS. 1 December 2003. IP\C\30. www.wto.int.
    114. Appellations of Origin Law. 09/03/93. Greece. “Official Journal (FEK)”. 15/03/93. No 27 A.
    115. Audier, Jacques, Protection of geographical indications in France and protection of French geographical indications in other countries // The Symposium on the protection of geographical indications in the worldwide context, Eger, Hungary, October 24 and 25, WIPO publication Nr. 760(E). – Geneva, 1999.– P. 223–243.
    116. Baeumer, Ludwig, Protection of geographical indications under WIPO treaties and questions concerning the relationship between those treaties and the TRIPS Agreement // “Symposium on the protection of geographical indications in the worldwide context", Eger, Hungary, October 24 and 25, 1997, p.12. WIPO publication Nr. 760(E). – Geneva, 1999. – P. 9–39.
    117. Baeumer, Ludwig, Various forms of protection of geographical indications and possible consequences for an international treaty // The Symposium of the international protection for geographical indications, Funchal, Portugal, 1993, WIPO publication.
    118. Blakeney, M., Proposals for the International Regulation of geographical indications // Journal of World Intellectual Property, Vol. 5, 2002, p. 865–897.
    119. Council Regulation (EEC) 2081/92 of 14 July 1992 on the protection of geographical indications and designations of origin for agricultural products and foodstuffs. Official Journal of the European Communities/ July 24 1992. No L 208/1 – 208/7. 24.07.1992
    120. Council Regulation (EEC) 1576/89 of 29 May 1989 laying down general rules on the definition, description and presentation of spirit drinks. europa.eu.int
    121. Council Regulation (EEC) No 1492/1999 of 17 May 1999 on the common organization of the market in wine/ Official Journal L 179, 14/07/1999, p. 0001– 0084.
    122. Council Regulation (EEC) No 2082/92 of 14 July 1992 on certificates of specific character for agricultural products and foodstuffs/ Official Journal No L 208/9- 208/14. 24.07.92.
    123. Council for Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights – Communication from Bulgaria, the Czech Republic, Egypt, Iceland, India, Kenya, Liechtenstein, Pakistan, Slovenia, Sri Lanka, Switzerland and Turkey/ 18/09/2000. IP/C/W/204/. www.wto.int.
    124. Council for Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights – Communication from Argentina, Australia, Canada, Chile, Guatemala, New Zealand, Paraguay and the United States. 29/06/2001. IP/C/W/289. www.wto.int.
    125. Devletian, A., La protection des appellations d’origine et des indications de provenance (Aspect international du probleme), Imprimerie Buguet-Comtour, Macon, 1958. – P. 60.
    126. Escudero,S., International Protection of Geographical Indications and Developing Countries,http://www.southcentre.org/publications/geoindication/geoindications.pdf.
    127. Geuze, Matthijs, Protection of geographical indications under the TRIPS Agreement and related work of the World Trade Organization // The Symposium on the protection of geographical indications in the worldwide context, Eger, Hungary, October 24 and 25, WIPO publication Nr. 760(E). – Geneva, 1999. – P. 39–59.
    128. Gevers, Florent, Topical issues of the protection of geographical indications // The Symposium on the protection of geographical indications in the worldwide context, Eger, Hungary, October 24 and 25, WIPO publication Nr. 760(E). – Geneva, 1999. – P. 145–163.
    129. Goebel, B., Geographical Indications and Trademarks – the Road from DOHA // The Trademark Reporter, Vol. 93, p. 964–995.
    130. Harte-Bavendamm, Henning, Geographical indications and trademarks: harmony or conflict? // WIPO Symposium on the international protection of geographical indications, Somerset West, Cape Province, South Africa, September 1999. – P. 59–68.
    131. Hopperger, M., International Protection of Geographical Indications-The Present Situation and Prospects for Future Developments // WIPO Symposium on the international protection of geographical indications, Somerset West, Cape Province, South Africa, September 1999. – P. 11–18.
    132. Law on Geographical Indications 26/07/95. Turkey. “Resmi Gazette”. 27 June 1995. No 22326.
    133. Law on Marks and Geographical Indications. 14/09/99. Republic of Bulgaria. “State Gazette”. 14.09.99. No 81.
    134. Law on the Protection of Trademarks and Geographical Indications. 01/07/99. Hungary.
    135. Law on Trademarks. Poland. January 31, 1985. Dziennik Ustaw. No 5 of February 15 1985. Text No 17. pp. 37 et seq.
    136. Niekerk, Jakobus van, ‘The Use of Geographical Indications in a Collective Marketing Strategy: The Example of the South African Wine Industry’, in Symposium on the International Protection of Geographical Indications, organized by WIPO, September 1 and 2, 1999. – Р. 82.
    137. Perez, Susana, Protection of geographical indications in the European Union // The Symposium on the protection of geographical indications in the worldwide context, Eger, Hungary, October 24 and 25, WIPO publication Nr. 760(E). – Geneva, 1999. – P.119–145.
    138. Proposal for a multilateral system for notification and registration of geographical indications based on article 23(4) of the TRIPS Agreement – Revision – Communication from Canada, Chile, Japan and the USA. 26 July 1999. IP\C\W\133\Rev.1.www.wto.int
    139. Proposal for a Multilateral Register of Geographical Indications for Wines and Spirits based on Article 23.4 of the TRIPS Agreement – Communication from the European Communities and their Member States IP/C/W/107 28/07/1998. www.wto.int
    140. Rademeyer, Hermann, The Protection of Geographical Indications in South Africa // WIPO Symposium on the international protection of geographical indications, Somerset West, Cape Province, South Africa, September 1999. – P. 35–38.
    141. Review under Article 24(2) of the application of the provisions of the Section checklist of questions. 16 September 2003. IP\C\W\117\Add.28. www.wto.int
    142. Review under Article 24(2) of the application of the provisions of the Section of the TRIPS Agreement on geographical indications. Summary of responses to the checklist of questions. 24 November 2003. IP\C\W\253\Rev.1. www.wto.int
    143. Ryan D., Protection of Geographical Indications in Australia and New Zealand \\ The Symposium on the protection of geographical indications in the worldwide context, Eger, Hungary, October 24 and 25, WIPO publication Nr. 760(E). – Geneva, 1999. – Р. 243–252.
    144. Stern, Stephen, Geographical indications “What’s in a name?”, HYPERLINK http://www.corrs.com.au
    145.The Protection of Geographical Indications Act. 24/02/2004. Jamaica. www.wipo.int
    146. The Geographical Indications of Goods (Registration and Protection) Act. 30/12/99. India. “The Gazette of India”. 30/12/99/ No 61.
    147. The Geographical Indications (Wine and Brandy Corporation) Act. 10/12/80. Australia. “Commonwealth of Australia Gazette”. 11.11/92. No 137.
    148. “The conditions, Terms and Procedure for the Determination of Appellation of Origin for Agricultural Products”. Presidential Decree NO. 81. 16/03/93. Greece. “Official Journal (FEK). 19/03/93. No 36 A.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины