УНІФІКАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА В РАМКАХ ГААЗЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….. 4
РОЗДІЛ I. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ГААЗЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ З МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
1.1. Загальнометодологічні підходи до уніфікації норм міжнародного приватного права в рамках Конференції………………………………..….13
1.2. Формування Гаазької конференції та генезис уніфікаційної діяльності…29
1.3. Сучасні тенденції розвитку Гаазької конференції з міжнародного приватного права ……………………………….…........................................51
1. 4. Перспективи взаємовідносин України та Гаазької конференції……….…65

РОЗДІЛ II. ПРАВОВИЙ СТАТУС МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ - ГААЗЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ З МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
2. 1. Поняття міжнародної організації й міжнародної конференції та статутні положення Гаазької конференції……………………………….................85
2.2. Організаційна структура Гаазької конференції з міжнародного приватного права……………………..……………………..…………………………..104
2. 3. Механізми реалізації приватно-правової суб’єктності Гаазької конференції з міжнародного приватного права ………………..…..………………….115
2. 4. Процес підготовки та прийняття гаазьких конвенцій............…………..125

РОЗДІЛ III. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПО УНІФІКАЦІЇ ТА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
3.1. Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу в актах Гаазької конференції………………………………………………………………..138

3.2. Уніфікація норм у міжнародних сімейних правовідносинах………….159
3.3. Уніфікація норм у сфері міжнародних спадкових правовідносин…….184

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………….207
ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається значенням, що надається уніфікації норм міжнародного приватного права в умовах побудови правової системи України та розвитку державності, пріоритетними напрямками діяльності якої є гарантування та забезпечення прав і свобод людини та громадянина, політичний та економічний плюралізм та міжнародне співробітництво. Інтернаціоналізація господарського життя та розвиток міжнародних наукових і культурних зв’язків є об’єктивною основою для міждержавної уніфікації колізійних і матеріальних цивільно-правових норм, що регламентують майнові й немайнові правовідносини, ускладнені іноземним елементом.
Проблеми цивільно-правових і цивільно-процесуальних відносин, що випливають із міжнародного життя, виникають головним чином в умовах економічного і культурного обміну між державами. В правовому регулюванні цих відносин неабияку роль відіграють норми міжнародного приватного права, що регулюють правоздатність та дієздатність іноземців, правове становище іноземних юридичних осіб й іноземної власності, спадкування майна, правовий режим зовнішньоторговельних угод, авторське право та право на винаходи іноземців, а також питання про шлюбні та сімейні права з «іноземним елементом».
Законотворча діяльність вимагає постійного звернення до міжнародно-правових норм, що містяться в договорах та рішеннях міжнародних організацій. У зв’язку з цим виникає необхідність наближення національної правової системи України до правових систем тих країн, з якими налагоджені постійні контакти економічного, політичного, культурного й іншого характеру. Наявність в діючому законодавстві України прогалин в правовому регулюванні обумовлює нагальну потребу в глибокому й скрупульозному вивченні теоретичних проблем уніфікації правових норм в різних сферах приватноправових відносин.
У створенні ефективної національної правової системи значну роль відіграє співробітництво з міжнародними організаціями, діяльність яких спрямована на уніфікацію міжнародного приватного права (далі МПрП). Серед них провідну роль відіграють Гаазька конференція з міжнародного приватного права (ГК МПрП) та Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА). Вагомий внесок в уніфікацію МПрП вносять і такі міжнародні організації, як Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародна організація праці (МОП), Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) та інші. Основна мета їхньої діяльності – уніфікація норм права, що може відбуватися або в рамках міжнародної організації, або під її егідою. У цих випадках уніфікація має багатосторонній характер.
Гаазька конференція з міжнародного приватного права – одна з найдавніших міжнародних організацій (створена у 1893 р.), робота якої спрямована на уніфікацію правових (здебільшого колізійних) норм, в основному в галузі сімейних, спадкових, комерційних, транспортних правовідносин та міжнародного цивільного процесу. Виходячи з ролі Гаазької конференції в сфері уніфікації приватного права, Україна повинна не тільки усвідомити значення цієї організації, але й активно в ній співпрацювати заради своїх інтересів. З огляду на це, членство України у Гаазькій конференції є важливим елементом інтеграції до європейського та світового правового простору.
Теоретичну основу дисертації становлять праці радянських та вітчизняних вчених в сфері міжнародного приватного права, серед яких роботи Б.М. Ашавського, М.М. Богуславського, Л.Г. Варшаломідзе, Н.Г. Вилкової, Г.В. Галущенка, І.К. Городецької, В.А. Гридіна, В.Н. Денисова, Г.К. Дмитрієвої, А.С. Довгерта, В.П. Звєкова, О.В. Кабатової, В.Я. Калакури, В.І. Кисіля, М.І. Козюбри, Л.А. Лунца, А.Н. Мандельштама, Н.І. Малишевої, Г.К. Матвєєва, Г.І. Морозова, К.І. Налетова, Т.Н. Нешатаєвої, Н.В. Орлової, І.С. Перетерського, В.Ф. Петровського, Д.І. Полумордвинова, А.А. Рубанова, О.М. Садікова, Г.І. Тункіна, Г.С. Фединяк, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, А.Г. Хачатуряна, С.В. Шевчука, О.А. Шибаєвої, Н.Г. Швидак, Т.М. Яблочкова. Важливе значення для написання даного дослідження мали праці зарубіжних авторів А. Батиффоля, Дж.А.Л. Дроза, Г. ван Лоона, М. Іссад, Х. Коха, Л. Оппенгейма, Л. Раапе, Дж. Чешира, П. Норта й інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”, теми дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” № 01БФ048-01 та відповідно до плану науково-дослідної теми кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження – визначити роль ГК МПрП на основі вивчення теоретичних аспектів проблеми уніфікації міжнародного приватного права, аналізу роботи та результатів діяльності Гаазької конференції, її ролі в уніфікації міжнародного приватного права, проаналізувати значення гаазьких конвенцій, до яких приєдналась Україна, та їх вплив на національне законодавство, а також з’ясувати основні закономірності становлення й розвитку Гаазької конференції з міжнародного приватного права.
З огляду на поставлену мету в процесі дослідження були поставлені такі завдання:
- проаналізувати роль, місце та значення Гаазької конференції з МПрП в механізмі уніфікації норм міжнародного приватного права;
- визначити досвід уніфікаційної діяльності Гаазької конференції та можливості подальшої перспективи розвитку уніфікаційних процесів у міжнародному приватному праві;
- розкрити сутність та специфіку діяльності ГК МПрП виходячи з її правового статусу;
- охарактеризувати техніко-юридичний процес розробки, процедури, стадій та етапів прийняття основних юридичних документів (актів) різними органами Гаазької конференції;
- дослідити специфіку та механізми процесу уніфікації норм міжнародного приватного права в рамках Конференції;
- виявити сучасні тенденції розвитку міжнародного приватного права на прикладах уніфікації норм, що регламентують сімейні, процесуальні та спадкові правовідносини (в рамках Гаазької конференції);
- дослідити сучасний стан та перспективи участі України в діяльності Гаазької конференції щодо уніфікації норм міжнародного приватного права, а також визначити пріоритетність приєднання України до діючих гаазьких конвенцій.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є діяльність Гаазької конференції з міжнародного приватного права та конвенції, що нею приймаються, а також участь України в уніфікації норм міжнародного приватного права.
Предметом дослідження є юридичний статус та основні напрямки діяльності Гаазької конференції щодо уніфікації та розвитку міжнародного приватного права.
Методологічна основа дисертаційного дослідження. В основу методології дослідження покладено загальні та спеціальні методи, якими користується сучасна правова наука, сучасні загальнотеоретичні погляди на міжнародне приватне право та комплексний підхід до аналізу ГК МПрП в сфері уніфікаційної діяльності. Використано філософські абстрактно-логічні методи (аналіз, синтез, дедукція, індукція та аналогія, перехід від конкретного до абстрактного і навпаки, побудова дефініцій понять, застосування поділу та кваліфікації), історико-правовий, структурно-функціональний, порівняльно-правовий та інші загальнонаукові й спеціальні методи дослідження. Історико-правовий метод використовувався при зверненні до генезису предмету дослідження. Структурно-функціональний підходи застосовувалися, зокрема, при аналізі процесу формування Гаазької конференції, її організаційної структури, уніфікаційної діяльності, розробки та процесу прийняття конвенцій. При дослідженні проблематики уніфікації колізійних норм автором здійснена спроба застосувати поряд з історичним і порівняльним методами системний підхід, принципи якого представляють собою компонент діалектики.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняному правознавстві комплексним монографічним дослідженням, присвяченим теоретико-правовому та практичному аналізу статусу, діяльності Гаазької конференції з міжнародного приватного права та механізмів прийняття конвенцій в сферах приватноправових відносин. В ході проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, які виносяться на захист. Зокрема,
вперше:
- з’ясовано характер діяльності ГК МПрП як суб’єкта міжнародного права, зміст правосуб’єктності якого передбачає можливість здійснювати уніфікацію та прогресивний розвиток міжнародного приватного права, а також обґрунтовано приватноправову суб’єктність ГК МПрП – міжнародної міжурядової організації – як учасника цивільно-правових відносин;
- виявлено, що пріоритетними сферами діяльності Гаазької конференції, спрямованої на прогресивну уніфікацію норм міжнародного приватного права, є розробка та прийняття багатосторонніх конвенцій в таких сферах, як міжнародне співробітництво із судових та адміністративних справ, уніфікація колізійних норм стосовно контрактів, деліктів, статусу й захисту неповнолітніх, сімейних відносин, заповітів, визнання правоздатності компаній, юрисдикції й виконання іноземних судових рішень;
- визначено основні функції Гаазької конференції, реалізація яких забезпечила їй в системі міжнародних організацій місце центру міжнародного юридичного та адміністративного співробітництва в галузі приватного права;
- досліджено структуру Організації, її керівні органи та бюджетну політику, а також функціональне призначення та відповідність статутних цілей та завдань характеру діяльності органів цієї міжнародної міжурядової організації;
- обґрунтовано висновок про те, що участь України в Гаазькій конференції з міжнародного приватного права відповідає як стратегічним, так й тактичним цілям розвитку українського законодавства в сфері правового регулювання колізійних питань та використання потенційних можливостей Конференції для активного залучення України в уніфікаційні процеси правового регулювання приватноправових відносин;
- обґрунтовано висновок про те, що поглиблення співробітництва України з Гаазькою конференцією є необхідною передумовою використання її можливостей у напрямку наближення національного законодавства до законодавства ЄС, врегулювання приватноправових відносин у цивільних справах на багатосторонньому рівні, налагодження безпосередніх контактів з експертами іноземних держав тощо;
- обґрунтована необхідність та запропонована послідовність приєднання України до гаазьких конвенцій; з цією метою виявлено, що першочергової уваги вимагає внесення змін у законодавство України в сфері захисту прав і свобод дітей, міждержавного усиновлення, а також створення законодавчої бази для діяльності та співробітництва Національного органу України для сприяння контактам з Постійним бюро ГК МПрП та з іншими державами-учасницями конвенцій.
удосконалено:
- положення про концепцію правосуб’єктності міжнародної організації, основними аспектами якої є: можливість укладати міжнародні угоди, користуватися привілеями та імунітетом від національних юрисдикцій та подавати позови, а також статус міжнародної міжурядової організації, її функціональне призначення, форми та засоби діяльності, правила процедури, основні компоненти конференційної системи, механізм прийняття рішень, а також види актів, що нею приймаються, та їх правове значення;
- дослідження механізму реалізації приватноправової суб’єктності ГК МПрП, що включає: розробку та застосування багатосторонніх договорів (конвенцій) у різних сферах міжнародного приватного права, зокрема, міжнародного співробітництва судових і адміністративних органів з питань правової допомоги, колізійного права щодо договорів, зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяної шкоди, аліментних зобов’язань, правового статусу та захисту дітей, правовідносин між подружжям, заповітів, юрисдикції й визнання та виконання іноземних судових рішень, а також моніторинг існуючих конвенцій, співпрацю з іншими міжнародними організаціями у сфері кодифікації міжнародного приватного права, організацію та проведення семінарів для суддів, правових симпозіумів та колоквіумів.
дістало подальший розвиток:
- положення про те, що уніфікація права в рамках ГК МПрП являє собою процес вироблення, за допомогою міжнародно-правових засобів і механізмів, єдиних правових норм, призначених для регулювання цивільних відносин з іноземним елементом у сфері цивільного процесу, сімейних, спадкових, комерційних та транспортних правовідносин;
- положення про те, що діяльність ГК МПрП у сфері приватноправових відносин відбувається у відповідності із загальновизнаними принципами міжнародного права – дотримання рівності прав її учасників, поваги до суверенітету держав, співробітництва, демократичності, відкритості, взаємодопомоги організацій і взаємної поваги до судових рішень держав-учасників, відсутності формалізму в питаннях визначення компетенції на основі таких ознак, як національність сторін в спорі, арешт майна в певній державі тощо;
- положення про необхідність участі України в розробці та прийнятті конвенційних угод з метою сприяння більш ефективній реалізації національних інтересів країни у співробітництві держав, приведення чинного законодавства у відповідність зі світовими стандартами;
- положення про необхідність приєднання України до основоположних конвенцій, розроблених в рамках Гаазької конференції, які вже певною мірою адаптовані у законодавстві ЄС, що дозволить Україні використовувати можливості цієї міжнародної організації та застосовувати найбільш розповсюджені міжнародно-правові механізми у сфері забезпечення прав людини.
За результатами дослідження підготовлено наступні пропозиції:
- запропоновано на законодавчому рівні врегулювати питання про включення загальновизнаних принципів та норм міжнародного права у внутрішній правопорядок України, що має передбачити певний законодавчий акт конституційного рівня, який також має містити норми, які б забезпечували механізм реалізації міжнародних конвенцій, учасницею яких Україна є чи до яких вона приєдналася, у конкретних правовідносинах. Це значно полегшить процес рецепції норм міжнародного права, зокрема в сфері приватноправових відносин, у правопорядок України, а створення механізму застосування норм міжнародного права та вдосконалення юридичної техніки застосування міжнародно-правових норм сприятиме ефективності уніфікації колізійного права;
- з метою створення гарантій дотримання основних прав дитини при здійсненні усиновлення та створення систем співробітництва між державами для відвернення викрадення, продажу дітей, торгівлі ними та забезпечення визнання усиновлення у договірних державах уявляється доцільним прискорення приєднання України до таких гаазьких конвенцій: Конвенції про юрисдикцію, застосовуване право й визнання рішень про усиновлення 1965 р. та Конвенції про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення 1993 р.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що у науково-дослідній сфері одержані результати можуть сприяти подальшій розробці проблематики теоретичного дослідження уніфікації норм міжнародного приватного права. У сфері правотворчості ці результати можуть бути використані при удосконаленні законодавства сфери міжнародного приватного права. У правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів може сприяти формуванню правових механізмів регулювання міжнародних відносин з участю України. У навчальному процесі матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці навчальної та навчально-методичної літератури з дисциплін «Міжнародне приватне право», «Право міжнародних організацій», при проведенні семінарських занять, написанні навчально-кваліфікаційних робіт тощо.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертації були апробовані в ході науково-практичних конференцій, зокрема, на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку», (м. Київ, 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги «Шевченківська весна» (м. Київ, 2005 р.), Конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин», присвяченої 170-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка та 60-річчю Інституту міжнародних відносин, (м. Київ, 2004 р.), Науковому семінарі, присвяченому впровадженню нового Цивільного Кодексу України та проблематиці його застосування (Інститут міжнародних відносин, кафедра міжнародного приватного та митного права, м. Київ, 2004 р.), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Приватноправовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку» (м. Київ, 2005 р.).
Положення дисертації доповідалися на теоретичних семінарах викладачів відділення міжнародного права, розглядалися на засіданнях кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні положення дисертації викладені у п’яти статтях та тезах однієї доповіді, що опубліковані у збірниках наукових праць, які входять до переліку фахових видань, затверджених ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Соціальні закономірності, які були визначальними по відношенню до такої форми міжнародного спілкування як Гаазька конференція з міжнародного права, в період її зародження, не залишались незмінними протягом її розвитку і в значній мірі змінились в наш час. Деякі з них зберегли свою визначальну дію протягом розвитку форм міжнародного спілкування, інші уступили місце новим (не кажучи вже про те, що змінилась сила впливу кожної закономірності на їх співвідношення). Тому зміст, який вкладався в поняття одних і тих же форм міжнародного спілкування, з плином часу також не міг залишатися незмінним.
З кінця минулого століття почалась цілеспрямована й регулярна діяльність по уніфікації міжнародного приватного права на міжнародному рівні. Серед міжнародних організацій, призначення яких в такій діяльності, чільне місце займає Гаазька конференція з міжнародного права. Вона сформувалась в певних історичних міжнародних відносинах, розвивалась враховуючи вимоги часу, що визначило збільшення її держав-членів та держав-учасниць гаазьких конвенцій, які представляють усі континенти, та своєю діяльністю у сфері міжнародного права сприяє уніфікації колізійних норм та взаємозв’язкам держав у цих відносинах.
Вивчення розвитку й діяльності Гаазької конференції з міжнародного приватного права та гаазьких конвенцій дає підстави для наступних висновків.
За час свого тривалого існування Гаазька конференція перетворилася на по-справжньому високоавторитетну світову міжнародну міжурядову організацію. Сьогодні в ній бере участь 65 держав, а ще 57 держав-нечленів Організації є сторонами багатьох її конвенцій. З тридцяти шести прийнятих конвенцій половина з них має досить широку територіальну сферу застосування. В цих конвенціях беруть участь від 17 до 78 держав. Основна діяльність Гаазької конференції полягає в організації переговорів з метою розробки багатосторонніх договорів (конвенцій) у різних сферах міжнародного приватного права з метою його уніфікації та гармонізації. Висхідним принципом діяльності Гаазької конференції по уніфікації норм в правовому регулюванні відносин є дотримання правил міжнародного приватного права.
Конвенції, прийняті на перших шести сесіях, з часом втратили свою чинність, а цілеспрямована, творча робота по прийняттю й поширенню уніфікованих норм міжнародного приватного права почалась після 7-ї Сесії, на якій було утверджено Статут Гаазької конференції. Підсумком цієї діяльності стали 36 конвенцій, в основному з питань цивільного процесу та сімейного права, а також з правового регулювання спадкування майна. Найбільш поширеними слід назвати наступні: у сфері цивільного процесу - Конвенція що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 р., Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах 1965 р., Конвенція про вибір суду 1965 р., Конве¬нція про отримання за кордоном доказів у цивільних та комерційних справах, 18 березня 1970 р., Конвенція про міжнародний доступ до правосуддя 1980 р., Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво у сфері батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 р.; у сфері сімейних відносин – Конвенція про визнання і виконання рішень, щодо алімент¬них зобов’язань 1973 р., Конвенція про укладення та визнання дійсності шлюбів 1978 р., Конвенція про право, що застосовується до режимів майна подружжя 1978 р., Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 р., Конвенція про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення дітей 1993 р.; у сфері спадкування Конвенція про право, застосовуване до майна, розпорядження яким здійснюється на засадах довірчої власності та його визнання 1985 р., Конвенція про право, що застосовується до спадкування нерухомого майна померлої особи 1989 р.,
Розвиток кодифікаційних процесів у сфері між¬народною приватного права відбувається не лише «верти¬кально», на тлі історичного вдосконалення тієї чи іншої правової системи - процесу, який детермінується здебіль¬шого зовнішніми чинниками: економічними, політичними, соціокультурними, а й «горизонтально», тобто в контексті співіснування і взаємодії різних правових систем, запози¬чення іноземного правового (в т. ч. законодавчого) досвіду. Саме тому, при дослідженні процесу становлення і розвитку Гаазької конференції нами здійснена спроба проаналізувати основні шля¬хи кодифікації між¬народною приватного права у найбільш характерних правових системах та виявити регіональні особливості розвитку зако-нодавства у цій галузі, які варіюються залежно від доктринальних поглядів на природу джерел права в різних право¬вих сім’ях.
Сильною стороною Гаазької конференції є її зв’язок з державами-членами і державами-сторонами гаазьких конвенцій – які представляють усі континенти, – їх державними експертами та делегатами, центральними й державними органами влади, професійними і науковими об’єднаннями та приватними особами, а також її співробітництво з іншими міжнародними державними та недержавними організаціями.
Гаазька конференція відома завдяки високоякісному та науковому підходу до своєї роботи, розробленням креативних рішень та значним внеском в міжнародне приватне впродовж більше 100 років; вона є центром, де світові експерти і делегати працюють разом на основі взаємної довіри, підтримки та поваги.
Успішна багаторічна діяльність Гаазької конференції говорить про доцільність вступу до неї України. Після отримання Україною незалежності у 1991 р. у відповідності із Законом про правонаступництво вона була пов’язана лише з однією Гаазькою конвенцією (З питань цивільного процесу, 1954 р.). В 1999 р. МЗС України було оформлено правонаступництво України щодо цієї Конвенції, сторонами якої сьогодні є 44 держави.
В 2000 р. Україна приєдналася до Гаазької конвенції 1965 р. про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах та до Гаазької конвенції 1970 р. про отримання за кордоном доказів у цивільних та комерційних справах. В 2002 р. Україна стала учасницею Гаазької конвенції 1961 р., що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, зараз завершується розробка внутрішньодержавного механізму реалізації цієї Конвенції, в якій беруть участь 78 держав. 8 лютого 2006 р. набув чинності Закон України Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980 р.
Практична реалізація нагальних потреб України пов’язаних зі вступом до Організації по уніфікації міжнародного приватного права потребує вироблення самостійної позиції у зв’язку з приєднанням до діючих конвенцій, а також при обговоренні нових проектів. Членство в Конференції створює сприятливі умови для поглиблення економічного співробітництва України з іншими державами, реалізації відповідних програм і тим самим – для розвитку економіки.
Поглиблення співробітництва з Гаазькою конференцією є необхідною передумовою використання її можливостей у напрямку наближення національного законодавства до законодавства ЄС, врегулювання приватно-правових відносин у цивільних справах на багатосторонньому рівні, налагодження безпосередніх контактів з експертами іноземних держав, що, в свою чергу, надає можливість швидкого і ефективного вирішення питань, що виникають. Оскільки ані в Конституції України, ані в інших законодавчих актах не згадуються акти міжнародних організацій, хоча їх значення в правовому регулюванні міжнародного співробітництва постійно зростає, уявляється необхідним запропонувати на законодавчому рівні врегулювати питання про включення загальновизнаних принципів та норм міжнародного права у внутрішній правопорядок України. Певний законодавчий акт конституційного рівня має передбачити не тільки визнання загальновизнаних принципів та норм міжнародного права як керівних засад, що визначено в статті 18 Конституції України, передбачити порядок приєднання до міжнародних конвенцій, а також містити норми, які б забезпечували механізм реалізації міжнародних конвенцій, учасницею яких Україна являється чи до яких вона приєдналася, у конкретних правовідносинах. Це значно полегшить процес входження норм міжнародного права, зокрема приватного, в правопорядок України, а одноманітний механізм такої реалізації міжнародного права сприятиме ефективності уніфікації колізійного права, оскільки тільки декларація примату міжнародного права сама по собі не забезпечує ефективного виконання міжнародно-правових зобов’язань.
Правове регулювання міжнародних приватних відносин має складний характер. При відсутності спільного міжнародного договору, при наявності множинності національних актів, зберігають свою роль колізійні норми, які дозволяють функціонально прагматично обирати правопорядок до конкретної ситуації. Норми конкретного правопорядку значною мірою уніфкуються, гармонізуються в усіх державах світу. Однак уніфіковане національне законодавство не виключає виникнення складних спірних ситуацій, що вирішуються через судову практику, яка виробляє прецедентне правило при вирішенні конкретного спору.
Для забезпечення діяльності міжнародної організації необхідне правове регулювання питань її привілеїв та імунітетів, її взаємовідносин із країною перебування, власни¬ми службовцями, з державами-членами тощо. Все це належить до внутріш¬нього права організацій, й з функціями міжнародної організації безпосеред¬ньо не пов’язане.
Головною місією Гаазької конференції (ст. 1 Статуту) є робота по прогресивній уніфікації таких норм. Це вимагає знаходження міжнародно-погоджених підходів, стосовно питань судової юрисдикції, діючого законодавства та визнання й застосування судових рішень в різноманітних сферах: в торговельному праві, банківському праві, в міжнародних цивільних процедурах, а також у відносинах захисту дітей, одруження та особистого статусу.
Виконуючи цю місію, Конференція за роки своєї діяльності стала центром юридичного і адміністративного співробітництва в галузі приватного права, особливо з питань захисту сім’ї та дітей й цивільного процесуального права. Основним методом досягнення поставлених цілей Конференції являється проведення широкомасштабних переговорів, розробка багатосторонніх конвенцій в різних сферах міжнародного приватного права, як то міжнародне співробітництво по судовим і адміністративним справам, уніфікація колізійних норм стосовно контрактів, деліктів, статусу і захисту неповнолітніх, сімейних відносини, заповітів, визнання правоздатності кампаній, юрисдикції й виконання іноземних судових рішень тощо.
Із зазначеного випливає, що Гаазька конференція є міжнародною міжурядовою організацією, що наділена правосуб’єктністю як за нормами міжнародного права так і за внутрішнім правом держав-членів. Вона є учасником цивільно-правових відносин, тобто може володіти майном, укладати договори та контракти й таке інше.
Основна діяльність Гаазької конференції з міжнародного приватного права полягає в розробці багатосторонніх конвенцій у різних сферах міжнародного приватного права, зокрема міжнародного співробітництва судових і адміністративних органів з питань правової допомоги; колізійного права щодо договорів, зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяної шкоди; аліментних зобов’язань, правового статусу та захисту дітей, правовідносин між подружжям, заповітів та нерухомості або довірчої власності; юрисдикції і визнання та виконання іноземних судових рішень. Крім цього є ще багато інших видів діяльності керівних органів Конференції, як то сприяння кращому застосуванню чинних конвенцій, співпраці з іншими міжнародними організаціями у сфері кодифікації міжнародного приватного права, організації диспутів, симпозіумів, колоквіумів та багато іншого.
На здійснення цілей функціонування Гаазької конференції з міжнародного приватного права направлені конвенційні угоди у різних сферах міжнародного приватного права, процес розробки й прийняття яких включає певні стадії й етапи, визначені в Робочій моделі діяльності Гаазької конференції. Робоча модель фіксує види діяльності Конференції, які є взаємопов’язаними та утворюють єдиний цикл. Вони є підґрунтям для стабільної програми розвитку. Маючи безпосередній зв’язок з виконанням та застосуванням існуючих конвенцій, виправляючи попередні помилки, набуваючи нового досвіду та слідуючи останнім правовим тенденціям, робочі моделі можуть використовуватися протягом багатьох років для розгляду сучасних конвенцій та розширення нових питань для обговорення.
Уніфікація норм міжнародного приватного права в сфері цивільних правовідносин є одним з головних напрямків діяльності міжурядової Гаазької конференції: це конвенції з питань цивільного процесу, судової юрисдикції, правової допомоги, міжнародного доступу до правосуддя, судових доручень, отримання судових та позасудових документів за кордоном та інше. В них отримали розвиток колізійні норми з питань цивільного процесу щодо міжнародної підсудності, виконання іноземних судових рішень, процедури вручення судо¬вих та позасудових документів, виконання судових доручень іноземних держав, внесення завдатку та стягнення платежів у разі винесення й виконання рішень стосовно іноземців, внесення застави, надання правової допомоги вводячи в міжнародне зобов’язання забезпечення державами виконання доручень, а також усунення перепон, які ускладнюють іноземцям доступ в суд. При цьому встановлено порядок звільнення цих осіб від забезпечення сплати судових витрат і надання їм можливості отримувати звільнення від несення судових витрат на рівних підставах з громадянами держави суду та інше.
На початкових етапах діяльності Гаазької конференції держави-учасники ставили перед собою завдання у відповідності із загальновизнаними принципами міжнародного права - дотримання рівності прав її учасників, поваги суверенітету держав, мирного співіснування і співробітництва держав з різним суспільним ладом – напрацювати спільні рішення щодо надання правової допомоги та застосування в процесуальних питаннях власного права держави суду та, найголовніше, усунути перепони, які ускладнювали іноземцям доступ в суди інших держав. В подальшому уніфікаційна діяльність в зазначеній сфері була спрямована на уніфікацію законодавства держав континентальної Європи та держав «загального права» з питань вручення судових та позасудових документів, оскільки внутрішнє законодавство цих держав має суттєві розбіжності (Конвенція 1965 р., до якої Україна приєдналася в 2000 р.). При зверненні суду однієї держави до суду іншої держави можуть бути застосовані наступні історично сформовані процедури: а) безпосереднє звернення; б) звернення суду до Міністерства закордонних справ своєї держави, яке звертається до Міністерства закордонних справ запитуваної держави, а воно в свою чергу направляє доручення суду своєї держави; в) виконання судових доручень спеціально уповноваженим органом, призначеним судом держави іншої держави; г) виконання судових доручень шляхом передачі їх центральним органам юстиції.
Положення останніх Конвенцій з питань цивільного процесу також сформульовані у відповідності з принципами міжнародного права - взаємодопомога організацій і взаємна повага судових рішень держав-учасників, відсутність формалізму в питаннях визначення компетенції на основі таких ознак, як національність сторін в спорі, арешт майна в певній державі, вручення відповідачу повістки на певній території тощо. Остання Гаазька конвенція про угоди про вибір суду (2005) спрямована на переосмислення багатьох інститутів міжнародного цивільного процесу в сторону усвідомлення його демократичності, відкритості, взаємодії держав, про що свідчить, наприклад, закріплення в цій Конвенції положення, що в схожих обставинах при умові розмежування компетенції державних судів пріоритетним вважається рішення того суду, в якому спір буде розглядатися в більш ранні строки.
Досліджуючи загальні тенденції розвитку та уніфікації норм міжнародного приватного права в частині колізійного регулювання питань сімейного права, необхідно відмітити значне збільшення кількості міжнародних конвенцій та договорів з питань сімейного права у другій половині XX ст. Суттєвим є розширення сфери дії уніфікованих норм міжнародного приватного права, що суттєво сприяє лібералізації сімейних відносин з «іноземним елементом», а також те, що гаазькі конвенції традиційно відстоюють застосування особистого закону до матеріальних умов шлюбу та закону місця здійснення шлюбу щодо питання форми шлюбу. Більшість з досліджених конвенцій пропонують гнучку систему прив’язок, яка дає змогу ефективно розв’язувати колізійні проблеми, що виникають у сфері сімейного права.
В частині колізійного регулювання питань сімейного права щодо дітей встановлена широка компетенція в справах усиновлення, опіки та піклування й спрямована на забезпечення прав дитини. З метою створення гарантій дотримання основних прав дитини при здійсненні усиновлення та створення систем спів¬робітництва між державами для відвернення викрадення, продажу дітей, торгівлі ними та забезпечення ви¬знання усиновлення у договірних державах уявляється необхідним порушити питання про прискорення приєднання України до наступних гаазьких конвенцій: Конвенції про юрисдикцію, застосову¬ване право й визнання рішень про усиновленн 1965 р. та Конвенції про захист ді¬тей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення 1993 р.
Загальні тенденції розвитку та уніфікації норм міжнародного приватного права в частині колізійного регулювання відносин спадкового права спрямовані на застосування єдиних норм права. Як відомо, в різних державах спадкування регулюється по-різному – в одних передбачається неоднаковий режим для рухомого й нерухомого майна (держави , Франція), в інших – для всього спадку встановлюється єдиний режим (ФРН, Італія). Прийняття в міжнародному уніфікованому документі єдиного принципу свідчить про прагнення держав до створення єдиної системи, про якісно новий рівень уніфікації. Уніфіковані норми щодо спадкових відносин базуються на критеріях громадянства або останнього місця проживання і водночас передбачають можливість обрання спадкодавцем закону доміцилію замість закону громадянства.
Відносини щодо спадкування відрізняються зв’язком з іншими правовими інститутами - питаннями правосуб’єктності, правом власності, сімейним правом тощо, а розмаїтість практики в цій сфері по¬яснюється значними розходженнями, що існують у національних законодавствах, міжнародних договорах і конвенціях, які стосуються спадкових відносин. Метою гаазьких конвенцій щодо успадкування майна є запровадження в державах уніфікованого документа, який дозволяє визна¬чати коло осіб та їх повноваження стосовно управління майном (рухомим, нерухомим, майновими правами) помер¬лого, своєрідного міжнародного заповіту. Уніфіковані норми визначають основні вимоги, яким повинна відповідати міжнародна форма заповіту: вона не по¬рушує національного законодавства країни і встановлює максимальні гарантії заповідачеві щодо його волевиявлення. Міжнародний заповіт гарантує правову захищеність заповідача шляхом усунення проблеми пошуку застосованого права серед країн, що прийняли його.
Питання цивільного процесу, сімейних відносин та спадкування в міжнародному приватному праві актуальні для України. Захист законних прав і інтересів громадян України за кордоном розглядається державою в якості однієї із зовнішньополітичних завдань, що знайшло пряме закріплення в Конституції України.
Уніфікація норм міжнародного права, вперше запропонована в кінці минулого століття, широко визнана в наші дні як найбільш ефективний спосіб урегулювання відносин в сфері міжнародного приватного права, за допомогою якого усувається протиріччя між національними по способу формування засобами правової регламентації та міжнаціональними по характеру відносинами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – К., - 1996. № 30, с. 381 – 417.

2. Закон України «Про правонаступництво України» 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України, - 1991. № 46. ст. 617.

3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003. № 40-44, ст. 356.

4. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, - 2004, № 40-41, 42 ст. 492.

5. Закон України «Про міжнародні договори України» 29 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України, - 2004, № 50. с. 540.

6. Закон України «Про Міжнародне приватне право» 23 червня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України, - 2005, № 32, ст. 422.

7. Закон України «Про прийняття Статуту Гаазької конференції з міжнародного приватного права» 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України, - 2003, № 30. ст. 250.

8. Закон України «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» від 19 жовтня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України, - 2000, № 49, ст. 424.

9. Закон України «Про приєднання України до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах» 19 жовтня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 8 грудня 2000 р., № 49, ст. 423.

10. Закон України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 10 січня 2002 р. // Інтернет-джерело: zakon.rada.gov.ua.

11. Закон України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» 11 січня 2006 р. // Інтернет-джерело: zakon.rada.gov.ua.

12. Указ Президента України «Про Національний орган України для сприяння контактам з Постійним бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права» № 804/2004 від 16 липня 2004 р. // «Урядовий кур’єр», 29.07.2004 р., № 141.

13. Постанова Кабінету Міністрів України № 61-2003-п від 18 січня 2003 р. // Урядовий кур’єр від 29.01.2003 - № 17.

14. Наказ Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України і Міністерства освіти і науки України № 237/803/151/5 від 05.12. 2003 р. // Офіційний вісник України від 2.01. 2004 р., № 51, том. 2, стор. 397, стаття 2708.

15. Брюссельская конвенция по вопросам юрисдикции и принудительного исполнения судебных решений в отношении гражданских и коммерческих споров от 27 сентября 1968 г. // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. - 1999, № 3.

16. Луганская конвенция по вопросам юрисдикции и принудительного исполнения судебных решений в отношении гражданских и коммерческих споров от 16 сентября 1988 г. // Специальное приложение к Вестнику Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации, - 1999, № 3; - 2000, № 10.

17. Юридична енциклопедія. –К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М.П.Бажана. т. 1. 1998; т 3. 2001; т. 6. 2004.

18. «Юридична практика», № 31 (189), 1 серпня 2001 р. - с. 3.

19. Аверин Д.Д. Положение иностранцев в гражданском процесе. –М.: Изд-во МГУ, 1966. – 170 с.

20. Актуальные проблемы деятельности международных организаций: Теория и практика / Под ред. Г.И. Морозова. – М.: Междунар. отношения, 1982. -352 с.

21. Анисимов Л.Н. Международно-правовые средства разрешения международных споров (конфликтов) –Л., 1975, 262 с.

22. Ануфриева Л.П. Международное частное право. В 3-х т. Том 1. Общая часть: ученик. - М.: Изд-во «БЕК», 2000. - 288с.

23. Ануфриева Л.П. Международное частное право. В 3-х т. Том 2. Особенная часть: учебник. - М.: Изд-во «БЕК», 2001. - 656 с.

24. Ануфриева Л.П. Международное частное право. В 3-х т. Том 3. Особенная часть: учебник. - М.: Изд-во «БЕК», 2002. – 768 с.

25. Ашавский Б.М. Межправительственные конференции. Международно-правовые вопросы. –М.: Междунар. отношения, 1980. – 126 с.

26. Базедов Ю. Унификация международного частного права в Европейском Союзе.// Журнал «Международное публичное и частное право». № 3 (12), 2003. –М.: МГ «Юрист», 2003. с.43 - 49.

27. Баскин Ю.Я., Фельдман Л.И. История международного права. –М.: Междунар. отношения, 1990. – 485 с.

28. Бахин С.В. Субправо. Международные своды унифицированного контрактного права. - СПб.: «Юридический центр Пресс», 2002. - 311 с.

29. Бігун В.А., Білоусов Є.М., Гайворонський В.М., Жуков І.М., Жушман В.П. Міжнародне приватне право: Навч. посібник / В.М. Гайворонський (ред.), В.П. Жушман (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 368с.

30. Блищенко И.П. Прецеденты в международном публичном и частном праве /Блищенко И.П., Дориа Ж.; Ред. Л.Б. Архипова; Рос.ун-т дружбы народов. -2-е, доп. изд. -М.: МНИМП, 1999. -471с.

31. Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. -2-е изд., перераб. и доп. - М.: Междунар. отношения, 1994. - 416 с.

32. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. - 3-е изд. перераб. и доп., -М.: Юрист, 1999. - 408 с.

33. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. - 5-е изд., перераб. и доп., - М.: Юристъ, - 2005. - 606 с.

34. Богуславский М.М. Проблемы международного частного пра¬ва в законодательстве и договорно-правовой практике КНР // Советское государство и право. 1987, № I. С. 101 – 107.

35. Варшаломидзе Л.Г. Унификация норм международного частного права в рамках УНИДРУА: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 // Киевский ун-т им. Тараса Шевченка. Институт международных отношений. - К., 1998.-203 с.

36. Вилкова Н.Г. Договорное право в международном обороте. –М.: Статут, 2002. с. 511.

37. Вилкова Н.Г. Унификация коллизионных норм в рамках СНГ // Журнал российского права. –М., 1997, № 10. с. 91 – 97.

38. Вопросы международного частного права. / Под. ред. Л.А.Лунца. –М.: Изд-во юридической литературы, 1956. - 240 с.

39. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права. –К.: Вища школа, 1980. - 319 с.

40. Гаврилов В.В. Международное частное право: Курс лекций. -Владивосток: Изд-во Дальневост.ун-та, 1999. -275с.

41. Гаврилов В.В. Международное частное право: Краткий учеб. курс. -М.: Норма, 2000. -293с.

42. Галенская Л.Н. Международное частное право. Учебное пособие. - Л.: Издательство ЛГУ, 1983. – 233 с.

43. Галянтич М. Колізія нормативних актів: вимушений шлях розвитку права? // Право України. -1996, № 6. –с. 33-36.

44. Галущенко Г.В. Питання міжнародного приватного права у міжнародних договорах України про правову допомогу. – К.: Видавництво «Юстініан», 2005. - 472 с.

45. Гессен В.М. О значении Гаагской конференции. // Журнал Министерства юстиции. 1900, № 3. с. 107.

46. Глобальна соціальна політика / Міжнародні організації і майбутнє соціального добробуту / Б.Дікон, М.Халс, П.Стабс; Пер. з англ. –К.: Основи, 1999, с. 346.

47. Городецкая И.К. Международная защита прав и интересов детей. –М.: «Международные отношения», 1973. – 111 с.

48. Городецкая И.К. Вопросы усыновления в международном частном праве // Проблемы международного частного права. Под. ред. проф. Л.А. Лунца. - М.: Ин-т междунар. отношений, 1960. с. 142 – 161.

49. Городецкая И.К. Опека и попечительство в международном частном праве // Советский ежегодник международного частного права 1960. – М.: «Наука», 1961, с. 332 - 333.

50. Грабовська О.О. Особливості судочинства в справах про усиновлення (удочеріння) іноземними громадянами дітей, які проживають на території України // Автореферат диссерт. на здобуття науков. ступеня канд. юр. наук. – К. універ. ім. Т.Шевченка, 2005. -19 с.

51. Гражданское и семейное право развивающихся стран // Под ред. В.К.Пучинского, В.В. Безбаха. – М.: Изд-во УДН, 1989. – 208 с.

52. Гридин В.А. Вопросы брака и семьи в новых договорах СССР о правовой помощи с другими социалистическими странами // Советский ежегодник международного частного права, 1980. – М.: Наука. 1981. –с. 254 – 263.

53. Давид Р., Жоффре-Спинози К. // Основные правовые системы современности: Пер. с франц. - М.: Междунар.отношения, 1998. – 400 с.

54. Дахно І.І. Міжнародне приватне право: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП). — К. : МАУП, 2001. — 312с.

55. Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т. 1 -М.: Изд-во Москвск. независимого инс-та междунар. права, 1999. – 864 с.

56. Денисов В.Н. Проблеми створення публічного порядку в зовнішньополітичній діяльності України // Суверенітет України і міжнародне право. – К.: Манускрипт, 1995. – 359 с.

57. Денисов В.Н. Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В.Н. Денисова. – К.: Юстініан, 2006. – 672 с.

58. Дмитриева Г.К. Международное частное право: Действующие нормат. акты: Учеб. пособие., -М.: Изд-во Ин-та междунар.права и экономики, 1999. - 24с.

59. Действующее международное право: Учеб. пособие для студ. и аспирантов, изуч. междунар. право: В 3-х т. / Ю.М. Колосов (сост.), Э.С. Кривчикова (сост.) — М. : Изд-во Московского независимого ин- та международного права, 1999. — 859с.

60. Довгерт А.С. Гаазькі конвенції з міжнародного приватного права // Юридична енциклопедія. –К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана. т. 1. 1998., - с. 54.

61. Довгерт А.С. Гармонізація цивільного (приватного) права в Європі // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції, жовтень 1998р., Інститут законодавства ВРУ. –К, 1998. –с. 237-240.

62. Довгерт А.С. Міжнародне приватне право на сучасному етапі розвитку України // Українське право. № 1 (17), 2004, с. 151 - 163.

63. Довгерт А.С. Система приватного права та структура проекту нового Цивільного кодексу України // Українське право. - № 1, 1997, с. 16 - 27.

64. Егоров А.В. Правовая интеграция и ее содержание // Государство и право, 2004, № 6. - с. 74 – 84.

65. Зайцева О.Г. Международные межправительственные организации. –М.: Наука, 1983., - 168 с.

66. Звеков В.П. Международное частное право: Курс лекций. -М.: Норма, 2000. - 667с.

67. Звеков В.П., Марышева Н.И. Развитие законодательства о международном частном праве // Журнал российского пра¬ва. - М., 1997. № I. с. 129 - 138.

68. Зепалов А.В. К вопросу о роли коллизионного и материального методов регулирования в МЧП // Журнал «Право и политика», № 4. –М.: Изд-во «Нота Бене», 2005, с. 71 – 77.

69. Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. –К., «РІЦ УАННП», 1997. – 688 с.

70. Имплементация норм международного права во внутригосударственное право / Л.В. Павлова, Ю.П. Бровка, М.Ф.Чудаков и др. / Под ред. Л.В. Павловой. – М.: БГУ, 2001. - 148 с.

71. Кабатова Е. В. К вопросу о современных проблемах международного частного права. // Государство и право. – М., 2000, № 8. с. 54 – 60.

72. Кабатова Е. В. Деликты в международном частном праве // Государство и право. – М., 1992, № 9. с. 100 – 107.

73. Казаков В.Н. О некоторых чертах современного международного правопорядка // Государвтоо и право, 2003, № 4. с. 88 – 92.

74. Калакура В.Я. Кодифікація міжнародного приватного права в країнах Східної Європи: Автореф. дис. канд. юр. наук: 12.00.03. – К., 1993.

75. Калакура В.Я. Кодификация международного частного права в зарубежных социалистических странах. – Сб. Проблемы правоведения. – К., 1988. – Вып. 50.50. – С. 79-83.

76. Каламкарян Р.А. Концепция господства права в современном международном праве. // Государство и право, 2003, № 6. с. 50 – 57.

77. Каменова Ц. Унификация международного частного права. - София, Изд-во «Св. Климента Охридского», 1991, с. 40-48.

78. Кисіль В.І. Загальні тенденції кодифікації міжнародного приватного права // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини, 2000. –Вип. 16. -с. 5 - 11.

79. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. — К. : Україна, 2000. — 430 с.

80. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. Вид. друге, доп. і перероб. — К. : Вид-во «Україна», 2005. — 480с.

81. Кисіль В.І. Становлення та розвиток колізійного принципу lex personalis в міжнародному приватному праві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. 2002. – Вип. 22. – Частина II. – с. 102-114.

82. Кисіль В. И. Механізм колізійного регулювання в сучасному міжнародному приватному праві. Автореф. дис. докт. юр. наук. -К.: КНУ імені Т.Шевченка, 2001. - 39 с.

83. Кисіль В. И. Механізм колізійного регулювання в сучасному міжнародному приватному праві. Дисерт. докт. юр. наук. - К.: КНУ імені Т.Шевченка, 2001. - 396 с.

84. Кисиль В. И. Lex personalis в международном семейном праве // Международные отношения и Международное право. Выпуск 10. Вестник Киевского университета. – К.: Вища школа. 1980. - 120 с.

85. Кисиль В.И., Калакура В.Я. Некоторые аспекты кодификации международного частного права в зарубежных социалистических государствах // Вестник киевского ун-та. Серия: Международные отношения и международное право. – К., 1986. – Вып. 23. – С. 44–49.

86. Кисиль В.И., Шретер Ш. К тенденции об унификации коллизионных норм в законах социалистических государств о международном частном праве (на примере брачно-семейных отношений) // Вестник Киевского университета. – Сер.: Международные отношения и международное право. – 1983. – Вып. 16. – С. 99 – 108.

87. Кисиль В. И. Сближение и унификация коллизионных норм стран - членов СЭВ: проблемы, методы и перспективы // Советский ежегодник международного права. - 1984. – М.: Наука, 1986. с.273 – 278.

88. Кодифікація приватного (цивільного) права України. За ред. А.Довгерта. –К.: Український центр правничих студій, 2000. – 334 с.

89. Козюбра М.І. Тенденції розвитку джерел права України в контексті європейських правоінтеграційнихх процесів // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Т. 26. Юридичні науки. - К., 2004 р. С. 3 – 9.

90. Костенко Н.И. Международное частное право: Курс лекций. -М.: Изд-во МНЭПУ, 1999. -151с.

91. Кох Х., Магнус У., Винклер фон Моренфельс П. Международное частное право и сравнительное правоведение / Пер. с нем. -М.: Междунар. отношения, 2003. – 480 с.

92. Кудашкин В.В. Международное частное право в системе социально-экономических отношений общества // Государство и право, 2004, № 7. - с. 60 – 67.

93. Лалетина А.С. Коллизионные нормы, регулирующие имущественные отношения супругов в законодательстве иностранных государств // Московский журнал международного права. – 2004. - № 1. с.

94. Лебедев С.Н. О природе международного частного права. // Советский ежегодник медународного права, 1979. – М.: Изд-во «Наука», 1980, стр. 61 – 80.

95. Левитин А.В. Вопросы публичного порядка в международном частном праве // Проблемы международного частного права. Под. ред. проф. Л.А. Лунца. - М.: Ин-т междунар. отношений, 1960. с. 208 – 229.

96. Лукашук И.И. Субьекты права международных договоров // Государство и право, 2004, № 11. -с. 52 – 61.

97. Лунц Л.А. Вопросы международного частного права. Сборник статей. –М.: Изд. юридической литературы, 1956. - 240 с.

98. Лунц Л.А. Конвенция об исковой давности в международной купле-продаже товаров. // Советский ежегодник международного права, 1976. –М.: Наука, 1978. - с. 119 – 132.

99. Лунц Л.А. Курс международного частного права: В 3-х т. – М.: Спарк, 2002, -1007 с.

100. Лунц Л.А. О соглашениях между европейскими странами народной демократии по взаимной помощи в гражданских делах. – М.: Изд. юридической литературы, 1958. 28 с.

101. Лунц Л.А. Очерки международного частного права. -М.: Изд-во Инс-та международных отношений, 1963. - 164 с.

102. Лунц Л.А. Проблемы международного частного права. Сборник статей. –М.: Изд-во Инс-та международных отношений, 1960. - 230 с.

103. Лунц Л.А., Марышева Н.И. Курс международного частного права. Международный гражданский процес. –М., 1976.

104. Лунц Л.А., Марышева Н.И., Садыков О.Н. Международное частное право. - М.: Юридическая литература, 1984. – 336 с.

105. Макаров А.Н. Основные начала международного частного права. – М. 1924. – 184 с.

106. Мандельштам А. Н. Гаагские конференции о кодификации международного частого права. Т.1, - СПб, тип. А. Бенке, 1900 г., 851 с.

107. Маргиев В.И. К вопросу о юридической природе внутреннего права международных организаций // Советский ежегодник международного права, 1980. – М.: Наука, 1981. с. 99 – 110.

108. Марышева Н.И. Гаагская конвенция 1 марта 1954 г. по вопросам гражданского процесса и ее применение в СССР // Ученые записки ВНИИСЗ. Выпуск 17. –М. 1969. стр. 127.

109. Матвеев Г.К. Вопросы советского коллизионного семейного права // Правоведение. 1971. № 2, с. 99 – 105.

110. Матвеев Г.К. Предмет, система и задачи дальнейшего развития международного частного права // Советский ежегодник международного права. 1978. – М.: Наука, 1980. с. 285 – 297.

111. Матвеева Т.В. К вопросу о «мягком праве» в регулировании международных частноправовых отношений // Государство и право, 2005, № 3, с. 62 – 71.

112. Международное частное право: Современные проблемы // Ответ. ред. М.М. Богуславский. – М.: Наука, 1994. – 507 с.

113. Международное частное право. Под ред. Дмитриевой Г.К. – М.: Проспект, 2002. - 650 с.

114. Международное частное право // Под ред. Н.И. Марышевой. – М.: Юридическая фирма "КОНТРАКТ", "ИНФРА-М", 2000.

115. Международное частное пра