ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗЛУЧЕННЯ ЗА СІМЕЙНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

З М І С Т
ВСТУП ...............................................................................................................3

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНЕ ТА ІСТОРИЧНЕ ПІДГРУНТЯ ДОСЛІДЖЕННЯ .......13
1.1. Теоретичні засади дослідження: поняття та механізм правового регулювання. Окремі особливості правового регулювання сімейних відносин……………………….…………………………………………..14
1.2. Історія розвитку правового регулювання розлучення………………….30
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ………………………..…………………...56
РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ РОЗЛУЧЕННЯ ЗА СІМЕЙНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ………………………………………………………………………61
2.1. Поняття, форми та види припинення шлюбу за життя подружжя...........61
2.2.Особливості суб’єктивного права на розлучення…………………...........71
2.3.Поняття, порядок та наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя, визнання розлучення фіктивним, санації шлюбу…….………………………………………………………………..80
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ……………..………………………………108
РОЗДІЛ 3
ПОРЯДОК РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ ЗА ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ………………………………….............114
3.1.Порядок розірвання шлюбу в органах РАЦС…………………………….121
3.2. Судовий порядок розірвання шлюбу…………………...………………...145
3.3. Сучасні особливості визначення моменту розірвання шлюбу…............166
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ…………………………..…………….…..176
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………..180

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...190

В С Т У П
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Згідно зі ст. 51 Конституції України „сім’я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою”. На конституційному рівні знайшов закріплення принцип свободи укладення та розірвання шлюбу, а також рівноправності чоловіка і жінки, у тому числі з питань укладення та припинення шлюбу. Ці положення Конституції є відображенням змісту ст. 16 Загальної декларації прав людини, згідно з якою чоловік та жінка мають однакові права при укладенні шлюбу, перебуванні у ньому, а також під час розлучення.
Шлюб – це така форма організації сімейного життя, що була відома ще за часів римського права, і, безумовно, залишається найвдалішою в сучасний період існування людства. Протягом певних періодів часу змінювалися форма укладення шлюбу, частково його правові наслідки, але при цьому необхідність існування інституту шлюбу, як такого, майже ніколи не ставилася під сумнів з точки зору законодавця. В результаті того, що укладення шлюбу з давніх часів вважалося юридичним фактом, як правило, в результаті його укладення змінювалося правове становище чоловіка та жінки, виникали відповідні правові наслідки. У свою чергу розірвання шлюбу (розлучення) також було й залишається відповідним юридичним фактом, що тягне за собою певні правові наслідки. Однак, якщо питання укладення шлюбу та в цілому припинення шлюбу достатньо ґрунтовно і неодноразово вивчалися науковцями-фахівцями, то проблеми розлучення не були раніше предметом окремого самостійного наукового дослідження.
Аналіз проблем розлучення, змісту та особливостей права на розлучення на сучасному етапі розвитку правової системи в Україні є вельми актуальним завданням, яке набуває особливої значущості у світлі інтеграції України до Євросоюзу і відповідної адаптації цивільного та сімейного законодавства України до законодавства європейських країн. Слід звернути увагу також на той факт, що в умовах розвитку правотворчих процесів традиційно зростає роль комплексних досліджень з історії держави і права, теорії і практики застосування цивільного, цивільно-процесуального та сімейного законодавства України і особливо тих аспектів, які сьогодні не втратили свого значення.
Окремі аспекти обраної теми дослідження привертали до себе увагу багатьох юристів‚ економістів‚ соціологів та інших фахівців. Пояснюється це тим, що питання це тісно і нерозривно пов’язане з питанням про побудову сім’ї і суспільства, або, інакше кажучи, воно торкається найбільш головних форм організації життя людства. Тому ступінь визнання за чоловіком та жінкою особистостей у шлюбі є показником рівня розвитку загальнолюдської культури.
Доцільність дослідження полягає також у тому, що процес відродження і розвитку української державності, проголошений у чинній Конституції України курс на побудову демократичної, соціально-правової держави наполегливо вимагають утвердження в українському суспільстві справедливості, правової і матеріальної захищеності учасників шлюбу як особистостей, підвищення взаємної відповідальності особи і держави, вдосконалення законодавства і правової системи в цілому. Важливою умовою існування правової держави є підвищення теоретичної і професійної підготовки правознавців, політологів, соціологів, підвищення правової культури українського народу. І в цьому відношенні неоціненну допомогу законодавцю і правозастосовувачу, політичному діячеві і державному службовцю, громадянину України може надати національна спадщина правової думки минулого.
Слід зазначити, що шлюб може бути розглянутий із двох точок зору: як союз релігійно-моральний і як союз юридичний. Тому норми, що визначають шлюбні відносини, також двоякого роду. З одного боку, вони підлеглі закону релігійно-моральному, а з іншого – юридичному. Питання про розірвання шлюбу також можна розглядати із цих двох точок зору. З погляду морального воно, зрозуміло, є небажаним, суперечним ідеї шлюбу у тому визна¬ченні, яке дав йому Модестин і яке було визнано гідним християнського світогляду і прий¬нято імператором Юстиніаном у Дигестах і в Інституціях. Але закон юридичний переслідує часто задачі менш високі, ніж моральний, і під впливом потреб співжиття може вста-новити інші норми, ніж останній. Із цього погляду розлучення не може бути визнане супер¬ечним згаданому поняттю про шлюб, як стверджують деякі дослідники, які не бачать мож¬ливості встановити зв’язок між визначенням Модестина і римським законом про свободу розлучення.
Шлюб, як союз переважно моральний, відбувається завжди з наміром продовжувати його протягом усього життя; але обставини майбутнього спільного життя можуть розірвати моральну єдність подружжя і примушування їх за таких умов до продовження шлюбу з огляду на закон юридичний може бути визнане таким, що не відповідає цілям державної політики. Співвідношення між законами юридичними і законами моральними має свої особливості за різних часів і у різних народів. Одні намагаються звести моральний закон про нерозривне єднання подружжя в закон юридичний і ототожнюють їх, забороняючи розірвання шлюбу; інші, навпвки, надаючи шлюбним відносинам визначення закону морального, не зводять їх до необхідності правового регулювання і допускають вільне розлучення. Отже, питання про співвідношення цих законів є справою часу і місця, і встановити тут тверді і вічні правила ще не вдалося жодному законодавцю. Можна сказати, тільки, спираючись на історичний та правовий досвід, що ототожнення цих законів, яке спостерігалося іноді в історії, існувало недовго і наприкінці об’являлося шкідливим для суспільних цілей. Законами юридичними не можна створити моральність, не можна навіть підтримати її на належній висоті; усе, що може зробити закон юридичний, це ліквідувати крайні прояви аморальності. Примус, властивий цьому закону, скоріше порушить, ніж зміцнить сутність моральних положень.
В сучасних умовах розвитку шлюбно-сімейних відносин розлучення залишається найпоширенішою формою припинення шлюбу на майбутнє за життя подружжя. При цьому, незважаючи на давність свого існування, розлучення в сучасних умовах має як окремі рецеповані риси „римських розлучень”, так і свої „сучасні” особливості. Така ситуація потребує систематизації знань щодо сутності, особливостей, порядку та наслідків розлучень, як на різних етапах розвитку суспільства, так і в умовах сьогодення.
Актуальність теми дослідження виражається також у тому, що з набранням чинності Цивільного, Сімейного та Цивільного процесуального кодексів України окремі аспекти розлучення (зокрема форма, порядок та наслідки) отримали нового правового регулювання, і при цьому практичні та теоретичні проблеми такого регулювання вимагають сучасного систематичного наукового аналізу.
На підставі всього вищевикладеного можна зробити висновок, що питання виникнення, розвитку та сучасного правового регулювання інституту розлучень, як найпоширенішої форми припинення шлюбу за життя подружжя, є актуальними як з теоретичної, так і з практичної точки зору і виправдано стали предметом дисертаційного дослідження.
Зв’язок наукового дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до плану наукової діяльності кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії, яка працює над вивченням теми: „Традиція приватного права в Україні. Кодифікація цивільного законодавства в Україні. Рецепція римського приватного права” та плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави” на 2001 – 2005 роки (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є з’ясування поняття (форм та видів) розлучення, розвитку і сутності інституту розлучення, порядку розлучення, особливостей правового статусу подружжя в процесі реалізації права на розлучення в сімейному праві України, а також виявлення загальних і особливих тенденцій в правовому регулюванні розлучень на різних етапах розвитку суспільства.
Поставлено також мету: по-перше, не вдаючись до систематичного викладу всієї історії зародження і зростання цивільної особистості подружжя, зосередити увагу на питанні про основні етапи розвитку і становлення законодавчої бази України з питань розлучень; по-друге, простежити значення внутрішньої волі та зовнішнього волевиявлення осіб у справі поліпшення правового становища подружжя та його можливості реалізувати право на розлучення, по-третє, систематизувати і надати комплексний аналіз наслідків розлучення в умовах сьогодення.
Відповідно до поставленої мети зроблено спробу вирішити такі задачі:
- проаналізувати основні історичні етапи еволюції інституту розлучення з огляду на процес розвитку і реформування цивільного, цивільно-процесуального і сімейного законодавств України;
- систематизувати положення законодавства щодо розірвання шлюбу з метою надати визначення поняття „розлучення” за сімейним правом України;
- проаналізувати співвідношення понять „припинення шлюбу”, „розірвання шлюбу” та „розлучення” і здійснити класифікацію розлучення;
- систематизувати підстави розлучення, мотиви та причини розірвання шлюбу згідно з чинним законодавством;
- розкрити зміст права на розлучення та обґрунтувати його через призму цивільно - процесуального та сімейного законодавств України;
- надати оцінку розлученню як фактору, що свідчить про добровільність укладення шлюбу;
- проаналізувати можливість і наслідки розлучення у фактичному шлюбі;
- встановити чинники впливу розлучення на поліпшення правового становища подружжя;
- враховуючи зроблені висновки, розробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення сімейного, цивільно-процесуального законодавства та законодавства, яке регламентує діяльність органів РАЦС та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини‚ що виникають у процесі та в результаті розлучення в період історичного формування та сучасного розвитку правового інституту розлучення.
Предметом дослідження є система правових норм Російської імперії, УРСР та України, а також сучасного сімейного, цивільного та цивільно-процесуального законодавства України, що регулювали та регулюють відносини в процесі та в результаті розлучення. В ході дослідження аналізується також судова та адвокатська практика щодо розлучення.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження обрано діалектичний метод наукового пізнання правових процесів та явищ, який дає змогу розглядати їх у розвиткові, зв’язку між ними та між ними та суспільством, виявляти закономірності та тенденції розвитку правового становища подружжя в процесі розлучення. Для досягнення мети і виконання задач дослідження в роботі використовувалися також спеціальні наукові методи системно-функціонального, історико-правового, стру¬ктурно-функціонального та порівняльно-правового аналізу. Системно-функціональний метод використовується для визначення поняття й аналізу розлучення як системи відповідних відносин між чоловіком, жінкою та іншими особами. Використання цього методу дозволило проаналізувати інститут розлучення в системі з іншими інститутами сімейного права. Історико-правовий метод використовувався для розкриття генези, правових відносин‚ що виникають у процесі становлення та розвитку сім’ї, укладення та розірвання шлюбу. Структурно-функціональний метод використовується для дослідження їх особливостей, струк¬тури і місця у предметі сімейного права. Широко застосовувався метод порівняльно-правового аналізу, зокрема при вивченні сучасних особливостей встановлення та скасування режиму окремого проживання подружжя. Цей метод застосовувався також у процесі вертикального порівняння у ході дослідження історії правового регулювання розлучення за законодавством України.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали праці відомих фахівців у галузі сімейного та цивільного права, історії та теорії держави та права: Ч.Н. Азимова, С.С. Алексєєва, М.В. Антокольської, С.М. Братуся, Я.Р. Веберса, Є.М. Ворожейкіна, О.В. Дзери, Н.М. Єршової, І.В. Жилінкової, О.С. Йоффе, О.М. Калітенко, В.В. Луця, М.Н. Малєїної, Р.П. Мананкової, В.П. Маслова, Г.К. Матвєєва, А.М. Нечаєвої, О.А. Підопригори, О.А. Пушкіна, З.В. Ромовської, В.А. Рясенцева, Ю.К. Толстого, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, Ш.Д. Чіквашвілі, Я.М. Шевченко, С.Я. Фурси, Л.С. Явича, О.І. Яворської та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому‚ що вперше на рівні дисертаційного дослідження здійснено спробу самостійного комплексного наукового аналізу інституту розлучення (як форми припинення на майбутнє шлюбу за життя фактичного та цивільного подружжя), правових та практичних проблем правового становища подружжя та інших осіб у процесі та внаслідок розлучення за чинним законодавством України.
Найістотніші результати дослідження‚ які являють собою внесок у розробку означеної проблеми‚ зводяться до такого:
уперше:
– проаналізовано окремі аспекти історичного розвитку сімейного та цивільно-процесуального законодавства України з метою розкриття загальних тенденцій існування, розвитку та зміни інституту розлучення і його правового регулювання протягом останніх століть;
– зроблено спробу надати визначення та з’ясувати співвідношення понять „припинення шлюбу”, „розірвання шлюбу” та „розлучення”, в результаті чого робиться висновок, що за системою від загального до конкретного ці поняття співвідносяться так: припинення шлюбу – розлучення – розірвання шлюбу;
– надається повне визначення поняття „розірвання шлюбу” не як форми припинення шлюбу, а як самостійного поняття. Розірвання шлюбу визначається як сукупність дій подружжя та встановлених законодавством органів (органів РАЦС та суду), спрямованих на подальше припинення подружніх стосунків;
– здійснюється класифікація розлучення на такі види:
а) з урахуванням строкового критерію розлучення поділяється на постійне та тимчасове. Постійне розлучення має місце у випадку подальшого припинення подружніх відносин між чоловіком та жінкою назавжди. Тимчасове розлучення відбувається, якщо подружні права та обов’язки (іноді не всі) припиняються на певний період. Сюди слід зарахувати: тимчасове припинення фактичного шлюбу з подальшим його поновленням; встановлення режиму окремого проживання подружжя; відновлення шлюбу після його розірвання;
б) в залежності від настання чи ненастання відповідних наслідків розірвання шлюбу поділяється на дійсне та фіктивне розлучення;
– пропонується до системи підстав розірвання шлюбу віднести дві групи підстав: 1) загальну – наявність дійсного зареєстрованого шлюбу і 2) спеціальні – мотиви (внутрішнє бажання хоча б одного з подружжя чи їх обох щодо розірвання шлюбу) і причини (факти реальної дійсності з якими пов`язується розірвання шлюбу);
– зазначається недостатній рівень правового регулювання розлучення в сучасних умовах і пропонується вдосконалити зміст окремих статей сімейного та цивільно-процесуального законодавства України з метою його підвищення:
– пропонується внести зміни до сімейного законодавства України з метою визнання двох видів шлюбу: цивільного – зареєстрованого в органах РАЦС і фактичного – не зареєстрованого.
З нових позицій й з метою вдосконалення сімейного та цивільно-процесуального законодавства розглядаються такі питання:
– щодо необхідності легітимації фактичних шлюбів, пропонується вважати сімейне співжиття чоловіка та жінки протягом більше двох років без реєстрації шлюбу;
– здійснено детальний аналіз норм нового Цивільного процесуального кодексу України з питань розірвання шлюбу, в результаті якого позитивно оцінюється введення двох видів провадження – позовного і окремого – для розгляду відносин, що виникають в процесі і в результаті розірвання шлюбу;
– обґрунтовується висновок щодо суто реєстраційної ролі органів РАЦС в процесі розірвання шлюбу. Так, як орган РАЦС не з’ясовує причини укладення шлюбу, так само він не може з`ясовувати і причини розірвання шлюбу, якщо є всі підстави для його розірвання в органах РАЦС.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані у правотворчій діяльності у галузі сімейного, цивільного та цивільно-процесуального права України, при викладанні курсів з історії держави і права, цивільного, сімейного та цивільно-процесуального права, порівняльного правознавства, а також при написанні посібників і підручників з історії держави і права, цивільного, сімейного та цивільно-процесуального права та ін.
Апробація результатів дослідження. Дисертація по частинах і в цілому обговорена на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії. Положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли втілення в наукових повідомленнях, а також використовувалися в процесі читання лекцій та проведення практичних занять з курсів „Основи римського приватного права” та „Цивільне та сімейне право України”.
Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на: всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми вдосконалення сімейного законодавства України” (м. Одеса, 2001), міжнародній науково-методичній конференції „Римське право і сучасність ” ( м. Одеса, 2001), 7-й звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (м. Одеса, 2004), 3-й науково-методичній конференції „Римське право і сучасність” (м. Одеса, 2004), 1-й Міжнародній науково-методичній конференції „Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського союзу” (м. Хмельницький, 2004), 8-й звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 2005), 4-й Міжнародній науково-методичній конференції „Римське право і сучасність” (м. Одеса, 2006), науково-практичній конференції „Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов’язаної з морем” (м. Одеса, 2006).
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у шести наукових статтях, опублікованих у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, а також у тезах виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Дисертаційне дослідження будується за принципом поступального розгляду окремих питань, що пов’язані з його проблематикою. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять 8 підрозділів ( із висновками), загальних висновків та списку використаних джерел. Кожний розділ дисертації закінчується висновками з питань, що досліджувалися у цьому розділі.
Повний обсяг дисертації становить 206 сторінок, з яких 189 сторінок основного тексту, 17 сторінок – список використаної літератури, що містить 246 джерел.

Список литературы

З А Г А Л Ь Н І В И С Н О В К И

Здійснений в дисертаційному дослідженні всебічний аналіз різних аспектів правового регулювання такої форми припинення шлюбу, як розлучення, дозволив зробити наступні висновки та пропозиції.
Інститут розлучення вперше отримав своє правове регулювання ще за часів римського приватного права, коли розлучення визначалося як добровільне розірвання шлюбного союзу. Розлучення за римським приватним правом могло бути двох видів: 1) одностороннє (за волевиявленням одного з подружжя) та 2) двостороннє – припинення шлюбного союзу за взаємною згодою обох з подружжя.
Кожний період розвитку українського сімейного законодавства являє собою певний науковий інтерес. Кожний з них, по-перше, відображує набутий віками досвід державно-правового регулювання сімейних відносин, по-друге, служить наочним прикладом того, як, в якому напрямку змінювався правовий вплив на відносини чоловіка та жінки як під час перебування в шлюбі, так і в процесі та в результаті розлучення.
Уявлення про розлучення за різних епох істотно змінювалися. Якщо у Стародавньому Римі розлучення вважалося цивільною угодою, що не потребує спеціальної процедури, то в середньовічній Європі розлучення у відповідності до канонічних подавань вважалося або зовсім неприпустимим (у католицьких країнах) або ж дозволялося тільки за наявності строго обмежених підстав і не інакше, як за рішенням церковної влади. Навіть після заміни канонічних норм світськими законодавство про розлучення лібералізується дуже й дуже повільно. Місце релігійної заборони посідають норми моралі, а також міркування публічно-правового порядку.
Довгий час вважалося, що розірвання шлюбу, по-перше, є аморальним вчинком, а по-друге, що розпад сімї в результаті розлучення є вкрай небажаним явищем для суспільства, і тому держава вправі контролювати процес розлучення. Несприятливий вплив розлучень на життя суспільства є безперечним. Однак і моральні заборони, і негативне ставлення до розлучення як до соціального явища повинні відступити перед міркуваннями захисту людської особистості. Відносини, що виникають у шлюбі, по суті своїй такі, що так само, як ніхто не може змусити вступити в них, так само нікому, крім самого чоловіка й жінки, не дається право вирішувати, продовжувати їх чи припинити. Тому уявлення про роль державних органів при розірванні шлюбу повинне змінюватися. Змінюються, як свідчать час, і практика, й уявлення про те, що є підставою для розірвання шлюбу.
До прийняття чинного Сімейного кодексу підставою для розірвання шлюбу вважався непоправний розпад сім’ї. Наявність цієї обставини встановлювалася при розірванні шлюбу в судовому порядку. У суді з’ясовувалися причини розлучення, і можна було відмовити у розірванні шлюбу, якщо вони уявлялися суду непереконливими. При розірванні шлюбу в органах ЗАГС в принципі підстави для розірвання були майже такими самими. Однак у цьому випадку з’ясування причин розлучення не відбувалося й працівники 3АГСу не мали права відмовити у розірванні шлюбу на тій підставі, що сім’я може бути збереженою. Тому можна було вважати, що підставою для розірвання шлюбу в органах ЗАГС була взаємна згода чоловіка й жінки на розлучення.
Аналіз нового сучасного законодавства про розлучення навіть на перший погляд дозволяє зробити висновок, що підставою для розірвання шлюбу є взаємна згода чоловіка й жінки на розлучення. Непоправний розпад сім’ї є підставою для розлучення тільки при розірванні шлюбу на вимогу одного з подружжя у випадку згоди другого з подружжя на розлучення. Теоретичним обґрунтуванням такого підходу є уявлення про те, що якщо в основі виникнення шлюбних правовідносин лежить договір, то необхідно припустити й можливість припинення його у будь-який час за взаємною згодою сторін. Отже, у тих випадках, коли обидва з подружжя згодні на розлучення, державні органи повинні тільки реєструвати їх згоду про припинення шлюбу. Дії цих органів не слід пов’язувати з оцінкою будь-яких обставин або прийняттям рішення.
Як свідчить раніше викладений матеріал, терміни „розлучення” і „розірвання шлюбу” мають своєрідну специфіку. Як законодавство, так і судова практика неодноразово використовували обидва терміни і, найчастіше, у тотожному значенні. Але, якщо детально проаналізувати ситуацію, то можна дійти інших висновків.
Ні сімейне законодавство, ні доктрина права не містять на сьогоднішній день чіткого визначення поняття „розірвання шлюбу”. У більшості джерел увага звертається лише на той факт, що розірвання шлюбу є різновидом припинення шлюбу за життя подружжя, у зв’язку з чим виникає необхідність надати чіткого визначення цього поняття, яке дозволяло би зрозуміти його сутність.
З точки зору права розірвання шлюбу – це визначена в законодавстві процедура припинення на майбутнє особистих немайнових та майнових сімейних правовідносин живих чоловіка та жінки, які знаходяться у дійсному зареєстрованому шлюбі. Ця процедура може відбуватися тільки у чітко визначеному законом порядку, за наявності відповідних підстав.
Причому загальною підставою слід вважати укладення (у тому числі реєстрацію) шлюбу за умов і в порядку, передбачених законом. Тобто, якщо немає дійсного зареєстрованого шлюбу, то не може бути і його розірвання.
Крім цієї загальної об’єктивної підстави, обов’язково повинні мати місце також спеціальні підстави (мотиви і причини), за наявності яких шлюб може бути розірвано. При цьому як мотив слід вважати внутрішню волю хоча б одного з подружжя, або їх обох розірвати шлюб. Причинами ж розірвання шлюбу будуть саме ті об’єктивні факти реальної дійсності, які свідчать, що подальше подружнє життя чоловіка та жінки буде суперечити інтересам одного з них, або їхніх дітей, що мають істотне значення.
Для розірвання шлюбу за чинним сьогодні законодавством обов’язково повинна мати місце вся система підстав. Якщо немає загальної чи спеціальних, то про розірвання шлюбу не може йтися.
Здійснений аналіз історії розвитку суспільства і сімейного законодавства дозволяє зробити висновок, що фактичні шлюби існували, існують і, мабуть, будуть існувати завжди, незалежно від дозволу, визнання чи заборони законодавством. Історія України знає випадки як законодавчого визнання, так і невизнання фактичних шлюбів та наслідків, пов’язаних з ними. Але незалежно від цих обставин така форма співжиття чоловіка та жінки залишається об’єктивною реальністю і сьогодні.
Слід визнати, що постійне проживання чоловіка та жінки однією сім’єю протягом двох і більше років необхідно визнавати фактичним шлюбом. Обґрунтування вибору саме дворічного строку співжиття чоловіка та жінки, безумовно, може піддаватися сьогодні дискутуванню. Але цей підхід обґрунтовується такими положеннями. Зазначений строк є мінімально достатнім для того, щоб говорити про наявність шлюбу між двома особами. Цього строку, як свідчить практика, достатньо для того, щоб кожний з фактичного подружжя міг визначитися стосовно можливого чи неможливого подальшого сімейного життя. Це також строк, достатній для вирішення питання про народження дитини і, можливо, її народження. Крім того постійне співжиття чоловіка і жінки протягом означеного періоду часу можна вважати довготривалим і тому достатнім для визнання фактичного шлюбу.
Визначені обґрунтування слід запропонувати також для відповідних змін до чинного сімейного законодавства. Так, визнання фактичного сімейного співжиття чоловіка та жінки фактичним шлюбом вирішує цілу низку законодавчих та практичних проблем і в цілому відповідає окремим положенням чинного СК України.
При розгляді положень щодо фактичного шлюбу постає питання також про можливість його розірвання на сучасному етапі регулювання сімейних відносин, коли законодавчого визначення фактичного шлюбу немає, а фактичні відносини виникають, існують і припиняються. З точки зору сьогодення припинення фактичних шлюбних відносин не можна називати розірванням шлюбу, бо немає визначеної раніше в роботі загальної підстави для розірвання – реєстрації шлюбу. Саме тому слід говорити в такому випадку про розлучення як більш широке поняття, ніж розірвання. Розлучення, безумовно, відбувається у разі розірвання шлюбу у встановленому законом порядку. Але про розлучення слід говорити і у разі припинення на майбутнє фактичного співжиття живих чоловіка та жінки. Саме з моменту такого розлучення найчастіше і виникають спори щодо розподілу майна, надання утримання, які вирішуються в судовому порядку. У зв’язку з цим робиться висновок, що поняття розлучення є більш широким, ніж поняття розірвання шлюбу і включає в себе останнє. Тобто, формуючи систему, слід сказати, що формою припинення шлюбу за життя подружжя є розлучення, яке може відбуватися у вигляді розірвання цивільного шлюбу, або не продовження фактичних шлюбних відносин. В результаті реалізації суб’єктивного права на розлучення для кожного з подружжя настають відповідні наслідки, що передбачені чинним сімейним законодавством. Коло таких наслідків є достатньо широким, оскільки в результаті розлучення найчастіше припиняються одні правовідносини, змінюються і виникають інші тощо.
Сучасний Сімейний кодекс України здійснює чергову спробу частково визнавати фактичні шлюби, зокрема з точки зору їх правових наслідків, хоча, на жаль, і не вносить остаточної ясності у правове регулювання таких відносин.
Реальним же виходом з проблемних ситуацій, що виникають сьогодні і можуть виникати надалі, повинна стати повна (а не часткова, як сьогодні) легалізація фактичного шлюбу. Причому це повинен бути варіант відповідної комплексної зміни сімейного законодавства.
Визнання фактичного сімейного співжиття чоловіка та жінки фактичним шлюбом вирішує цілу низку законодавчих та практичних проблем і в цілому відповідає окремим положенням чинного СК України, а саме ст. 21 СК, яка називається „Поняття шлюбу” і сьогодні визначає шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Але якщо відкинути форму шлюбу (реєстрацію в органах РАЦС), то залишається поняття шлюбу, яке однаково може поширюватися і на цивільний (зареєстрований), і на фактичний шлюб. Далі ж слід буде тільки зазначити, що може існувати шлюб двох видів: 1) цивільний (зареєстрований в органах РАЦС) і 2) фактичний. При цьому на момент укладення кожного із цих шлюбів повинні дотримуватися всі передбачені законом умови щодо укладення шлюбу, та бути відсутніми перешкоди для його укладення. Таким чином можна буде запобігти укладенню фактичних шлюбів з порушенням вимог сімейного законодавства. Крім того, на фактичний шлюб будуть поширюватися й інші положення законодавства стосовно шлюбу (зокрема можливість визнання недійсним тощо).
Враховуючи сучасні тенденції розвитку сімейного законодавства і запропоновані вище поняття, можна здійснити розподіл (класифікацію) розлучення за різними критеріями. Так, в залежності від наслідків розлучення може поділятися на два види: 1) дійсне розлучення; 2) недійсне або фіктивне розлучення.
Можна також класифікувати розлучення з урахуванням часового критерію. Так, розлучення може бути назавжди, а може бути тимчасовим. Аналогічна ситуація може мати місце і щодо розірвання шлюбу. Так звана санація шлюбу, що припускається на підставі ст.ст. 117, 118 СКУ свідчить про можливість тимчасового розірвання шлюбу. Тобто є підстави для наступного поділу розлучення та розірвання шлюбу. Розлучення в залежності від часового критерію поділяється на: 1) постійне, тобто припинення назавжди сумісного співжиття та ведення сумісного господарства чоловіка та дружини; 2) тимчасове, тобто на певний час припинення подружніх відносин. Тимчасове розлучення може мати місце у трьох випадках: а) припинення на деякий час фактичного шлюбу; б) встановлення режиму окремого проживання; в) припинення шлюбу на деякий час, яке закінчується відновленням цивільного шлюбу органом РАЦС на підставі ст.ст. 117, 118 СКУ.
В цілому введення означених категорій до законодавства України оцінюється позитивно і надається аналіз можливих змін до чинного законодавства у цьому аспекті. Так, здається, що як встановлення режиму окремого проживання, так і скасування цього режиму, може відбуватися не тільки на підставі рішення суду, але й шляхом посвідчення відповідного факту або договору нотаріусом. Аналогічним чином питання режиму окремого проживання регламентуються зарубіжними законодавствами.
Встановлення режиму окремого проживання не пов’язується з фактичним припиненням шлюбу. У зв’язку з цим є можливою ситуація неодноразового встановлення і припинення зазначеного режиму, яка може ускладнити порядок визнання правового режиму майна, набутого під час такого шлюбу.
Крім того, в сучасних умовах законодавчо не досить чітко визначено підстави та порядок встановлення та припинення режиму окремого проживання подружжя. Так, підставами встановлення такого режиму визнається неможливість і небажання обох чи одного з подружжя проживати спільно. Однак це оціночні категорії, які однозначно не можуть бути встановлені судом.
Новий Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 234) передбачає, що встановлення режиму окремого проживання за узгодженістю подружжя відбувається в порядку окремого провадження. І хоча в кодексі безпосередньо не визначено, в якому провадженні повинні розглядатися справи про скасування режиму окремого проживання, думається, що він повинен скасовуватися також у порядку окремого провадження, тому що у разі скасування режиму окремого проживання спору між подружжям бути не може.
Новим поняттям сімейного права України в сучасних умовах можна вважати визнання розірвання шлюбу фіктивним. Пред’явлення позову про розірвання шлюбу чи подання спільної заяви про розірвання шлюбу не завжди обумов¬лювалося і обумовлюється реальним бажанням подружжя припинити шлюб. Іноді це пов’язу¬валося і пов’язується виключно з наміром одержати певні матеріальні блага. Фіктивне розірвання шлюбу – це абсолютно нове для сімейного законодавства України поняття. Виходячи зі змісту ст. 108, його можна визначити як таке розірвання шлюбу органом РАЦС, що було здійснене не з ме¬тою припинення шлюбних відносин і подальшого сімейного життя між подружжям, а з якоюсь іншою (як правило, корисною) метою.
Законодавство сьогодні містить вичерпний перелік кате¬горій розлучень, які можуть бути визнані фіктивними. Це розірвання шлюбу органом РАЦС за заявою подружжя, яке не має дітей, і розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя у разі, коли другого з подружжя засуджено за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше як на три роки. Однак на практиці можна спостерігати й інші випадки фіктивного розірвання шлюбу. Наприклад, якщо в одного з подружжя є двоє неповнолітніх дітей (одна дитина від попереднього шлюбу, а друга – від нинішнього), то з метою зменшення розміру аліментів на дитину від попереднього шлюбу він розриває те¬перішній шлюб (фіктивно) і, нібито сплачуючи аліменти на двох дітей, тим самим зменшує розмір аліментів на першу дитину. Тому слід погодитися з точкою зору, що немає необхідності обмежувати категорії розлучень, які можуть визнаватися фіктивними. Треба лише більш чітко визначити умови, підстави та порядок визнання розірвання шлюбу фіктивним.
Одним із видів тимчасового розлучення згідно з сімейним законодавством України слід вважати припинення шлюбу на деякий час, яке закінчується відновленням шлюбу на підставі ст. 117 СК.
У ст. 117 СК є новела, сутність якої полягає у тому, що чоловік і жінка, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхньго шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі.
Це положення можна визнати цікавим, однак введення його в дію може мати не лише позитивні риси, а й зумовити цілу низку проблем¬них питань.
Порядок розлучення – це сукупність різноманітних дій подружжя (як фактичного, так і цивільного), внаслідок яких припиняється подальше сумісне проживання та ведення спільного господарства з метою припинення подружніх відносин. Порядок розлучення не пов’язаний із діями відповідних органів і в кожному конкретному випадку має свої особливості, що залежать від особистостей подружжя.
Порядок же розірвання шлюбу – це систематизована сукупність визначених законом дій подружжя та уповноважених органів (РАЦС чи суду), спрямованих на подальше припинення подружніх прав та обов’язків.
При цьому суттєвим моментом слід вважати необхідність розрізняти розлучення (у тому числі розірвання шлюбу) як юридичний факт і реєстрацію розірвання шлюбу. На практиці дуже часто ці поняття ототожнюються.
Враховуючи визначення шлюбу можна зробити висновок, що розлучення відбувається внаслідок припинення сумісного проживання та ведення сумісного господарства, а от розірвання шлюбу відбувається внаслідок задоволення заяви подружжя (або одного з них) про розірвання шлюбу органом РАЦС або судом.
Згідно з чинним законодавством шлюб може бути припинено шляхом його розірвання за життя подружжя внаслідок волевиявлення одного з них або їх обох (у суді або в органах РАЦС). Зазначена підстава припинення шлюбу є найбільш поширеною. Здається, таке твердження є некоректним. Більш правильно було б говорити, що не шлюб, а шлюбні правовідносини цивільного шлюбу припиняються за життя подружжя внаслідок волевиявлення одного з них або їх обох (у суді або в органах РАЦС). А от подружні правовідносини фактичного шлюбу припиняються внаслідок розлучення.
В результаті аналізу чинного законодавства, робиться висновок, що у більшості своїй воно присвячується питанням розірвання шлюбу і, на жаль, не враховує особливостей припинення фактичного шлюбу, тобто всіх особливостей розлучення.
Розлучення є важливим процесом у житті багатьох людей, тому правильне вирішення та достатній рівень правового регулювання цих відносин сприятиме задоволенню і забезпеченню суб’єктивних прав та інтересів чоловіка та дружини.

Список використаної літератури
Нормативні акти
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.
2. Всезагальна декларація прав людини // Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних націй (10.12.1948 р.).
3. Конвенція про правову допомогу та правовідносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ: Укладена в Мінську 22.01.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – С. 417.
4. Про внесення змін і доповнень до КпШС України: Закон України від 23.06.1992 р. // Право України. – 1992. – № 11.
5. Про нотаріат: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
6. Про органи реєстрації актів громадянського стану: Закон України від 24.12.1993 р. // Голос України. – 1994. – № 27.
7. Про виконавче провадження: Закон України // Голос України. – 1999. – № 98.
8. Про громадянство: Закон України від 18.01.2001 р. // Голос України. – 2001. – № 42.
9. Про консульський статут: Указ Президента України від 02.04.1994 р., № 127/94.
10. Про затвердження положення про порядок перегляду клопотань про зміну громадянами України прізвищ, імен та по батькові: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.03.1993 р. // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 85-86.
11. Про цивільний шлюб, про дітей та про введення книг актів громадянського стану: Декрет від 18.12.1917 р. // Собр. Узаконений РСФСР. – 1917. – № 9. – С. 160.
12. Про розлучення: Декрет від 19.12.1917 р. // Собр. Узаконений РСФСР. – 1917. – № 10. – С. 152.
13. Про громадянський шлюб, Про розлучення: Декрет РНК УРСР від 20.02.1919 р. // Собр. Узаконений УССР. – 1919. – № 12. – С. 144.
14. Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України від 27.03.1993 р., № 7 – 13: Зб. постанов уряду України. – 1993. – № 3. – С. 46.
15. Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім’ю Української РСР: Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР від 15.06.1973 р. (у редакції Постанови Пленуму від 24.04.1981 р., № 4) // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду Української РСР. – К., 1985. – С. 74-75.
16. Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім’ю України: Постанова Пленуму Верховного Суду України // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К., 1995. – С. 364.
17. Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 р., № 16 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995 – 1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / За ред. П.І. Шевчука. – К.: Юрінком-Інтер, 1998. – С. 111.
18. Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні від 29.12.1984 р. // Право України. – 1998. – № 10. – С. 78.
19. Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ міністра юстиції України від 18.06.1994 р., № 18/5.
20. Про внесення доповнень до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України № 26/5 від 31.03.1997 р.
21. Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції від 18.10.2000 р., № 52/5.
22. Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану, затверджені Міністерством юстиції України і Міністерством закордонних справ України: Зареєстровано в Міністерстві юстиції 01.06.2001 р., № 473/5664.
23. Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації актів громадянського стану в дипломатичних представництвах та консульських установах України: Наказ Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 23.05.2001 р., № 32/5/101: зареєстрована в Міністерстві юстиції 01.06.2001 р., № 473/5664.
24. Про порядок зміни, доповнення та анулювання актових записів цивільного стану: Положення, затверджене наказом Міністерства юстиції від 26.09.2002 р., № 86/5.
25. Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р., № 20/5.
26. Кодекс про акти громадянського стану, про шлюбно-сімейне та опікунське право Російської Федерації 1918 р. // Собр. Узаконений РСФСР – 1918. – № 76 – 77. – С. 818.
27. Сімейно-шлюбний кодекс УРСР 1919 р. // Изв. Киев. Совета рабочих депутатов. – 1919. – Лип.
28. Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР від 31.05.1926 р. // Собр. Узаконений УССР. – 1926. – № 67 – 69. – С. 440.
29. Кодекс про шлюб та сім’ю України: (Затверджено Законом № 2006-VІІ (2006а-07) від 20.06.1969 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1969. – № 26. – С. 204.
30. Цивільно-процесуальний кодекс України // Право України. – № 11 – 12, – 1993.
31. Сімейний кодекс Російської Федерації від 29.12.1995 р. // Семейное законодательство Росийской Федерации. – 1996.
32. Проект цивільного кодексу України від 25.08.1996 р. // Українське право. – № 1. – 1999.
33. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21 – 22.
34. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.03.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11.
35. Цивільний процесуальний кодекс України. Прийнятий 18.03.2004 р. № 1618-ІV.
36. Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах: (Договір ратифіковано Законом № 238/94-ВР від 10.11.1994 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – С. 416.
37. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах: (Договір ратифіковано Постановою № 39410-12-ВР від 04.02.94 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – С. 174.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА
38. Азарова Е.Г., Королев Ю.А., Кулагина Е.В. и др. Право и защита семи государством. – М., 1987. – 210 с.
39. Азимов Ч.Н., Явор О.А. О природе брака. Семья в кризисном социуме: Сб. тезисов докладов и сообщений. – Х., 1994. – 287 с.
40. Александров Н.Г. Сущность социалистического государства и права. – М.: Знание, 1969.
41. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистичес-ком государстве. – М.: Юрид. лит., 1966.
42. Анзорг Линда. Чем может помочь социалистическое общество проблеме развода? В кн.: Мы остаемся вместе. Дискуссия о причинах развода. – 1976. – С. 66.
43. Антокольская М.В. Семейное право. – М.: Юрист, 1999. – 366 с.
44. Антокольская М.В. Семейное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 2000. – 411 с.
45. Ариванюк Т.О. Правове регулювання відносин власності між подружжям: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2002. – 20 с.
46. Афанасьева Л.В. Аліментні правовідносини в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2002. – 24 с.
47. Аюева Е.И. Некоторые аспекты категории „юридический факт” // Правоведение. – 1985. – № 4.
48. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения: Пер. с чеш. – М.: Юрид. лит., 1989. – 580 с.
49. Белякова А.М., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. – М.: Юрид. лит., 1974. – 287 с.
50. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Україна, 1999.
51. Бошко В.И. Очерки советского семейного права. – К., 1952. – 367 с.
52. Бошко В.И. Родинне право. – Харків, 1930. – С. 5.
53. Брак и семья: (тезисы секции общей теории государства и права Коммунистической академии по проекту Кодекса о браке, семье и опеке, составленный П. Стучкой). – М.: Изд-во Ком. академии, 1926. – С. 21.
54. Бранденбургский Я.Н. Несколько слов о браке и семье: (к обсуждению проекта Кодекса о браке, семье и опеке.) – Еженедельник советской юстиции. – 1924. – № 37. – С. 871.
55. Бранденбургский Я.Н. Курс семейно-брачного права. М.: НКЮ, – 1928. – С. 10.
56. Братусь С.Н. Отрасль советского права: понятие, предмет, метод. // Советское государство и право. – 1979. – № 11. – С. 22-30.
57. Булошников М.Я. Развод: Некоторые правовые проблемы // Развитие законодательства о браке и семье. – М.: ИГПАН СССР, 1978. – 159 с.
58. Бурова С.Н. Социология и право о разводе. – Минск: БГУ, 1979. – 128 с.
59. Васильєв С. Припинення шлюбу: історико-правовий аспект // Право України. – 1998. – № 6.
60. Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в гражданском и семейном праве. – Рига, 1976. – 276 с.
61. Вескимяэ Э. Из практики применения некоторых норм законодательства о семье // Сов. право. – Таллинн, 1973. – № 1.
62. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. – Х.: Изд-во ХГУ, 1958. – С. 14.;
63. Ворожейкин Е. М. Семейные правоотношения в СССР. – М., 1972. – 336 с.
64. Ворожейкин Е.М. Правовые основы брака и семьи. – М., 1969. – 356 с.
65. Гай. Институции / Пер. с лат. Ф. Дадынского; Под ред. В.А. Савельева, Л.Л. Кофанова. – М.: Юрист, 1997. – 368 с.
66. Гасанов К.К. Основные права человека: вопросы неотчуждаемости. М.: ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2003. – 64 с.
67. Генкин Д.М. Гражданское право: Учебник. – М.:Юрид. лит., 1950. – 463 с.
68. Головатий С. Нова Конституція України та подальший кодифікаційний процес // Українське право. – 1997. – Число 3. – С. 12.
69. Гордон М.В. Наследование по закону и по завещанию. – М.: Юрид. лит., 1967. – 297 с.
70. Граве К.А. Имущественные отношения супругов. – М.: Госюриздат, 1960. – 117 с.
71. Гражданский кодекс Квебека. – М.: Статут, 1999.
72. Гражданский кодекс Украины: Науч.-практ. комментарий / Ред. Е.О. Харитонов. – Х.: Одиссей, 2000. – 848 с.
73. Гражданское право / Н.Д. Егоров, И.В. Елисеев, А.И. Иванов и др.; Ред. Ю.К. Толстой, А.П. Сергеев; С.-Петерб. гос. ун-т. – СПб.: ТЕИС, 1996. – Ч. 1. – 552 с.
74. Гражданское право / Под ред. С.Н. Братуся.– М.: Изд-во Минюста СССР. – 1947. – 404 с.
75. Гражданское право: В 2 т. / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Х.: Основи, 1996.
76. Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. Е.А. Суханова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК, 2000.
77. Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.В. Толстого. – М.: Проспект, 1996.
78. Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К Толстого. – М.: Проспект, 1998.
79. Гражданское торговое право капиталистических стран.– М.,1987. – 420 с.
80. Грачева В.А. Супруги, родители, дети: их права и обязанности. – М.: Сов. Россия, 1998. – 161 с.
81. Гребенников И.В. Основы семейной жизни: Учеб. пособие. – М., 1991. – 198 с.
82. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 411 с.
83. Гришаев С.П. Семейное право в вопросах и ответах: Учеб.-методич. пособие. М.: Юристъ, 2001. – 110 с.
84. Гуев А.Н. Постатейный комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации: Науч.-практ. издание. – М.: Изд-во „Экзамен”, 2004. – 496 с.
85. Гусев С.И. Рассмотрение судом дел о расторжении брака // Сов. государство и право. – 1981. – № 6. – С. 55.
86. Данилин В.И., Реутов С.И. Юридические факты в советском семейном праве. – Свердловск, 1989. – 156 с.
87. Данилов Е.П. Семейные споры: комментарий законодательства. Адвокатская и судебная практика. Образцы исковых заявлений и жалоб. – М.: Право и Закон, 2001 – 432 с.
88. Джидарьян И.А. О месте потребностей, эмоций и чувств в мотивации поведения личности. – В кн.: Теоретические проблемы психологии личности. – Л., 1974. – С. 150.
89. Дзыба Р.А. Равноправие супругов – основной принцип советского семейного права. – Казань, 1972. – 255 с.
90. Довгерт А.С. Система приватного права та структура проекту нового Цивільного кодексу // Українське право. – 1997. – Число 1. – С. 29.
91. Дождев Д.В. Римское частное право: Учеб. для юрид. вузов и ф-тов / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Изд-во „НОРМА”, 1996. – 286 с.
92. Драгневич Л. Сутність і ретроспектива становлення та розвитку шлюбно-сімейних правовідносин в Україні // Підприємство, господарство і право. – 2002. – № 1.
93. Дюжев Д. Развод по-европейски // Человек. Закон. Общество. – 2001. – № 3 – 4.
94. Ершова Н.М. Имущественные правоотношения в семье. – М.: Наука, 1979. – 160 с.
95. Ершова Н.М. Вопросы семьи в гражданском праве. – М.: Юрид. лит., 1977. – 174 с.
96. Ершова Н.М. Развитие советского семейного права // СССР – Австрия: проблемы гражданского и семейного права. – С. 166.;
97. Жилинкова И.В. Брачный контракт. – Х.: Ксилон, 1995. – 172 с.
98. Жилинкова И.В. Право собственности супругов. – Х.: Ксилон, 1997. – 365 с.
99. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. – Х.: Ксилон, 2000. – 398 с.
100. Загоровский А.И. Курс семейного права. – Одесса, 1902. – 460 с.
101. Зацепин В.И. и др. Молодая семья: социально-экономические, правовые, морально-психологические проблемы. – К., 1991. – 314 с.
102. Зимелева М.В. Общая собственность в советском гражданском праве // Учен. зап. ВЮИН. – М., 1941. – Вып. 2. – С. 46-47.
103. Иваненко Г.В. К вопросу об истории брака // Актуальні пробл. політики. – 2000. – № 9.
104. Иванова Н.А., Королев Ю.А., Седугин П.И. Новое законодательство о браке и семье. – М., 1977. – 339 с.
105. Индыченко С.П., Гопанчук В.С. Брачно-семейное законодательство в вопросах и ответах. – К.: Изд-во полит. л-ры Украины. – 1990. – 278 с.
106. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – Л.: ЛГУ, 1965. Т.3. – 188 с.
107. Исаков В.Б. Юридические факты в советском гражданском праве. – М., 1994. – 197 с.
108. Історія українського права / За ред. О.О. Шевченка. – К.: Олан, 2001. – 467 с.
109. Кабышев О.А. Личные и имущественные права и обязанности супругов по российскому законодательству. – М.: Изд-во „ПРИОР”, 1998. – 112 с.
110. Калітенко О.М. Окремі новели з питань припинення шлюбу (за новим СК України) // Актуальні пробл. держави і права. – Одеса: Юрид. л-ра. – 2003.
111. Калітенко О.М. Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х.: Юрид. л-ра, 2001.
112. Кидалова А. Особливості правового регулювання розірвання шлюбу між подружжям, яке має неповнолітних дітей // Право України. – 2000. – №2.
113. Кисіль В.І. Молодим про сімейне законодавство. – К., 1990. – 116 с.
114. Кодекс о браке и семье: Науч.-практ. комментарий. – Х.: Одиссей, 2000. – 480 с.
115. Корнилов В.Н. Процессуальные особенности рассмотрения дел о расторжении брака. – М.: ВЮЗУ, 1984. – 268 с.
116. Королев Ю.А. Брак и развод. Современные тенденции. – М.: Юрид. лит., 1978. – 240 с.
117. Королев Ю.А. Семья, государство, общество. – М.: Юрид. лит., 1971. – 351 с.
118. Короткова Л.П. Необходимо универсальное понятие семьи // Правоведение. – 1986. – № 1.
119. Короткова Л.П. Что таит фиктивный брак? // Государство и право. – 1993. – № 8.
120. Кострова Н. М. Отложение разбирательства о расторжении брака // Сов. юстиция. – 1981. – № 9.
121. Кострова Н.М. Судопроизводство по семейным делам: Учеб. пособие. – Махачкала: Изд-во Дагестан. ун-та, 1978. – 124 с.
122. Кострова Н.М. Теория и практика взаимодействия гражданского процессуального и семейного права. – Ростов-н/Д.: Изд-во Рост. ун-та, 1988. – 272 с.
123. Кострова Н.М. Участники процесса в судопроизводстве по семейным делам // Сов. юстиция. – 1980. – № 19.
124. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском праве. – М., 1950. – 203 с.
125. Кудрявцев О.Н. Правовые отношения между родителями и детьми. – Х., 1975. – 362 с.
126. Кузнецов В.Ф., Ярков В.В. Молодая семья: права и обязанности. – Челябинск: Юж.-Урал. кн. изд-во, 1990. – 176 с.
127. Кузьмичева Л.А., Жилинкова В.И. Личные права и обязанности родителей и детей. – К., 1991. – 235 с.
128. Курский Д.И. Избранные статьи и речи. – М., 1948. – 347 с.
129. Леонидова Б.Л. Развод? Почему? – М.: Моск. рабочий, 1988. – 222 с.
130. Макас И.А. Некоторые подходы к исследованию семейных конфликтов // Актуальні пробл. політики. – 1997. – № 1 – 2.
131. Малеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности. – М., 1965. – 219 с.
132. Малеин Н.С. Защита семейных прав. – М., 1972. – 435 с.
133. Малько А.В. Правовые средства как общетеоретическая проблема.// Правоведение. 1999. – № 2. – С. 14-15.
134. Маркс К. Проект закона о разводе // К. Маркс, Ф. Энгельс. Соч. Т. 1. – С. 162.
135. Мартинова М. Почему мы развелись.: Пер. с болг. – М.: Знание, 1984. – 140 с.
136. Маслов В.Ф. Имущественные отношения в семье. – Х., 1974. – 314 с.
137. Маслов В.Ф. Советское семейное право. – К.: Вища шк., 1982. – 437 с.
138. Маслов В.Ф., Подопригора З.А., Бучинская А.А. Действующее законодательство о браке и семье. – Х.: Вища шк., 1974. – 300 с.
139. Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. – К., 1960. – 247 с.
140. Матвеев Г.К. Советское семейное право. – М.: Юрид. лит., – 1985. – 414 с.
141. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов, 1987. – С. 175.
142. Махинчук В., Звезда С. Конкубинат в семейном праве // Юридическая практика № 4 (318) от 27 января 2004. – С. 20-21.
143. Международное частное право. – К.: Юрінком-Інтер, 1997. – 384 с.
144. Международное частное право. – Х.: Консум, 1998. – 588 с.
145. Миколенко Я.Ф., Братусь С.Н. Предмет и система советского соци-алистического гражданского права // Сов. юстиция. – 1938. – № 6. – С. 16.
146. Муратова С.А., Тарсамаева Н.Ю. Семейное право: Учеб. пособие. - М.: Новый Юрист, 1999. – 270 с.
147. Мы остаемся вместе: Дискуссия о причинах разводов / Под ред. Е.М. Ворожейкина. – М.: Прогресс, 1977. – 192 с.
148. Научно-практический комментарий к гражданскому законодательству Украины / Под ред. В.В. Медведчука. – К.; Севастополь: Ин-т юрид. исследований, 2000. Т. 1 – 943 с.
149. Нечаева А.М. Брак, семья, закон. – М.: Наука, 1984. – 145 с.
150. Нечаева А.М. Семейное право. Курс лекций. – М., 1998. – 210 с.
151. Нечаева А.М. Семья и закон. Правовое регулирование неимущественных брачно-семейных отношений. – М.: Наука, 1980. – 127 с.
152. Новохатська Я. Щодо правової природи шлюбу // Право України. – 2002. – № 4.
153. Новый Гражданский процесуальний кодекс Франции / Пер. с фр. В. Захватаева. – К: Истина, 2004.
154. Нойберт Р. Новая книга о супружестве. Проблема брака в настоящем и будущем. – М., 1967. – 341 с.
155. Общая теория государства и права: Академический курс: В 3 т. 2-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. М.Н.Марченко. – М.: „Зерцало – М”, 2001. Т. 3 – С. 90.
156. Ойгензихт В.А Воля и волеизъявление. – Душанбе, 1983.
157. Омар аль Ашкар. Семейное право и Шариат Исламе. – Амман, 1996. – 290 с.
158. Оридорога М.Т. Брачное правоотношение. – М., 1987. – 198 с.
159. Оридорога М.Т. Вопросы семейного права. – К., 1969. – 136 с.
160. Оридорога М.Т. Расторжение брака. – М.: Юрид. лит., 1958. – 75 с.
161. Орлова Н.В. Правовое регулирование брака в СССР. – М., 1971. – 243 с.
162. Особенности рассмотрения отдельных категорий гражданских дел: Учеб. пособие / Под ред. М.К. Треушникова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 448 с.
163. Павек Ф. Развод глазами судьи. – М., 1976. – 144 с.
164. Паластина С.Я. Расторжение брака: Комментарий судебной практики за 1973 г. – М.: Юрид. лит., 1974. – 295 с.
165. Пергамент А.И. Основы законодательства о браке и семье. – М., 1989. – 278 с.
166. Петришина Л.В. Брак в международном аспекте // Человек, закон, общество. – 2001. – № 3 – 4.
167. Поленина С.В. Качество закона и эффективность законодательства. М., 1993.
168. Поляков А.В. Введение в общую теорию государства и права: Курс лекций. – Лекция 12 – С. 3.
169. Поссе Е.А., Фадеева Т.А. Проблемы семейного права. – Л., 1976. – 214 с.
170. Права людини: Міжнар. договори ООН та Ради Європи / Упоряд.: В. Павлик, В. Тесленко. – К.: Факт, 2001.
171. Права, за якими судиться малоросійський народ. – К., 1997. – 358 с.
172. Прозоров В.Ф. Качество и эффективность хозяйственного законодательства в условиях рынка. – М., 1991. – С. 105.
173. Процессуальные особенности рассмотрения отдельных категорий гражданских дел: Учеб. пособие / Под ред. В.М. Агамина и др. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1989. – 303 с.
174. Пчели