ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ПО НАДАННЮ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП…………….………………………..……………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ПРАВО НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ
1.1. Розвиток законодавства про надання медичних послуг……..…………15
1.2. Правова природа відносин по наданню медичної допомоги …….……26
1.3. Поняття медичної допомоги та зміст права на медичну допомогу …..36
1.4. Підстави виникнення правовідносин з надання медичної
допомоги …………………………………………………………….……46
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ
ПРО НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
2.1. Поняття договору про надання медичної допомоги ………………..…57
2.2. Сторони та представництво в договорі про надання медичної
допомоги……………………………………………..…………………………..68
2.3. Особливості правового регулювання окремих видів медичної
допомоги…………………………………………….…………………………...83
РОЗДІЛ 3. УКЛАДЕННЯ, ЗМІНА ТА ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ
ПРО НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
3.1. Укладення договору. Інформована згода пацієнта на медичне
втручання……..…………..……………………..………..……………………...93
3.2. Правове регулювання медичного втручання без згоди пацієнта …....103
3.3. Зміна та припинення договору про надання медичної допомоги ……112
РОЗДІЛ 4. ЗМІСТ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ
МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
4.1. Права і обов’язки пацієнта та їх забезпечення……..………….………122
4.2. Права та обов’язки медичного закладу (лікаря, медичного
працівника)……………………………………………………………………...133
4.3. Права пацієнта, суміжні з правом на медичну допомогу ……….........143
4.4. Відповідальність за лікарські помилки та несприятливі наслідки
лікування………….………………………………………...…………….…….174
ВИСНОВКИ……..............………………………………………………….….188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………..………………195

ВСТУП

Актуальність теми. Із прийняттям Нового Цивільного Кодексу України в 2003 р. і введенням його в дію з 2004 р. відкрилися нові перспективи в розбудові демократичної правової держави. Одним із напрямків цього процесу є всебічне забезпечення прав і свобод людини, які є найвищою соціальною цінністю. Оскільки раніше особисті немайнові права людини не були системно врегульовані цивільним законодавством, прийняття нового ЦК зумовлює необхідність розвитку цього напрямку цивілістики. Особисті немайнові права людини специфічні, багатоаспектні. Одним з найважливіших прав, що забезпечують фізичне існування людини є право на життя і пов’язані з ним права на здоров’я, на медичну допомогу.
Сучасний стан охорони здоров’я, відсутність належного правового регулювання відносин, пов’язаних з наданням медичної допомоги, відсутність розробок філософії права, зростаючі потреби громадян на участь у відносинах з отримання медичної допомоги, відродження приватної системи охорони здоров’я, протиріччя між законодавчим забезпеченням питань взаємовідносин лікаря і пацієнта, недостатня орієнтація суспільства на сприйняття їх суті, новизни і значимості зумовлюють необхідність звернення до теми дослідження інституту медичних послуг і зокрема послуг з надання медичної допомоги як складової частини приватного права. Актуальність проблеми правового регулювання медичної допомоги пов’язана і з різними підходами юристів та лікарів до розуміння тих чи інших явищ при наданні медичної допомоги з одночасним посиленням юридичного контролю якості медичних послуг і забезпечення захисту прав людини при наданні їй медичної допомоги.
Аналіз чинного законодавства, правозастосовної практики, наукових досліджень свідчить про те, що існує чимало прогалин в регулюванні відносин, пов’язаних із забезпеченням права на надання медичної допомоги як особистого немайнового права, відносини в системі лікар–пацієнт потребують більш детального юридичного контролю. До теперішнього часу не вироблено і не закріплено законодавчо поняття медичної допомоги та його розмежування з поняттям медичних послуг. Разом з тим це суттєво впливає на зміст прав і обов’язків медичного закладу і пацієнта як сторін у договорі про надання медичних послуг.
На жаль, в Україні ні за часів існування радянської держави, ані за роки незалежності не було здійснено комплексних спеціальних досліджень з питань регулювання відносин, які виникають при укладенні договору про надання медичних послуг. Це гальмує розвиток законодавства в зазначеній галузі, перешкоджає включенню до освітнього простору “медичного права” як складової частини медичної та юридичної освіти. Але найголовнішим є те, що для учасників процесу надання–отримання медичної допомоги важливим є те, щоб ці відносини не виходили за межі правового поля, і тому необхідна обопільна обізнаність як лікаря, так і пацієнта з правовими засадами в галузі надання медичних послуг.
Доцільність регулювання правовою нормою послуг по наданню медичної допомоги іноді заперечується з посиланням на те, що це специфічна сфера взаємовідносин, в якій обов’язки лікаря мають регулюватися лише морально-етичними правилами. В іншому випадку, на думку прибічників такої точки зору, медична допомога ризикує із почесної благородної справи, де лікар самовіддано рятує життя людини, перетворитися на ринок певного роду послуг, в якому лікар за допомогою юридичних хитрощів і викрутів намагатиметься уникнути відповідальності, а пацієнт тим же чином – стягнути матеріальну і моральну шкоду з будь-якої нагоди. Але саме таке зловживання пацієнтом в окремих випадках своїми правами, а також відсутність належної державної турботи про стан здоров’я своїх громадян, що обумовлена змінами соціально-економічного устрою, відсутність належного державного фінансування цієї галузі, зниження якості медичного обслуговування зумовлює необхідність правового захисту як прав пацієнтів, так і інтересів медичного закладу. Основне завдання цивільно-правової норми полягатиме в запобіганні будь-якого конфлікту між медичним закладом і пацієнтом.
Важливим фактором, що зумовлює необхідність дослідження питань правового забезпечення медичної діяльності, є виникнення муніципальної і приватної системи охорони здоров’я поряд з державною.
Від рівня правової урегульованості найважливіших особистих немайнових прав, до кола яких належить і право на надання медичної допомоги та пов’язані з ним інші немайнові права (право на медичну і лікарську таємницю, приватне життя тощо), багато в чому залежить успіх правових реформ в Україні, швидкість наближення її до європейських правових стандартів у сфері захисту прав людини та основних свобод. Відносини лікаря і пацієнта потребують визначеності у правових стандартах. Це підтвердив Європейський форум медичних асоціацій і ВООЗ, що відбувся 19–21 квітня 2002 р. у Відні, де відзначалося, що саме дефіцит відповідних знань серед медичних працівників є найбільшою перешкодою “на шляху реалізації законодавства з прав пацієнтів” [31]. Одним із ключових завдань Міжгалузевої комплексної програми “Здоров’я нації” на 2002 – 2011 роки є розробка засад правового захисту пацієнтів і медичних працівників, посилення правових вимог до лікарської етики і деонтології, удосконалення нормативно-правової бази охорони здоров’я відповідно до світових стандартів, адаптація правових норм до вимог ради Європи [86].
Актуальність та необхідність наукового дослідження окреслених у дисертації проблем визначається такими чинниками:
- у Цивільному Кодексі як захист особистих немайнових прав, так і їх позитивне регулювання, визначення змісту цих прав і змісту відповідних цим правам обов’язків знайшли відображення в загальних рисах і потребують подальшого удосконалення, а чільне місце в системі цих прав посідає саме право на надання медичної допомоги;
- існуючі в законодавстві України норми не відображають специфічності, комплексності відносин, які виникають між лікарем і пацієнтом при укладенні договору на надання медичної допомоги;
- нормативно-правові акти, які регулюють відносини по наданню медичної допомоги, у ряді випадків непослідовні, неузгоджені і навіть суперечливі; крім того, деякі спираються на дещо застарілі в нових умовах концептуальні положення, що негативно впливає на стан забезпеченості прав пацієнта і визначеність медичного закладу у правах та обов’язках;
- у цивільно-правовій науці України комплексного дослідження правовідносин по наданню медичної допомоги не проводилось, а аналізувалися лише окремі правові питання, що стосуються досліджуваної теми.
Необхідність приведення чинної нормативної бази до загальноєвропейських стандартів зумовлює необхідність наукового обґрунтування доцільності більш детального правового регулювання окремих аспектів договірних відносин, пов’язаних із наданням медичної допомоги.
Зазначене обумовило вибір теми дослідження та її актуальність.
Мета і задачі дослідження. Метою наукового дослідження є виявлення сутності та правової природи медичної допомоги на основі комплексного аналізу правовідносин, що виникають у сфері надання медичної допомоги між медичним закладом (лікарем) і фізичною особою (пацієнтом) в ході лікування; дослідження прав, суміжних з правом на надання медичної допомоги; визначення прогалин та недоліків у нормативному регулюванні цих відносин та розробка пропозицій щодо вдосконалення чинних нормативно-правових актів України.
Для досягнення поставленої мети основну увагу було приділено вирішенню таких задач:
проаналізувати і узагальнити умови виникнення та розвитку правовідносин по наданню медичної допомоги в історичному аспекті;
проаналізувати теоретичні напрацювання вітчизняних та зарубіжних вчених стосовно досліджуваних правовідносин;
визначити поняття “медична допомога” і розмежувати його з поняттям “медична послуга”;
дослідити основні права та обов’язки учасників договору про надання медичної допомоги;
дослідити суміжні права сторін у договорі про надання медичної допомоги (право на відмову від лікування, право на вибір лікаря, методів лікування, право на інформацію про стан здоров’я, медична та лікарська таємниця);
проаналізувати особливості відповідальності за порушення умов договору про надання медичної допомоги;
виробити і обґрунтувати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення законодавства України у досліджуваній сфері, зокрема нормативно-правових актів щодо реалізації права на медичну допомогу як особистого немайнового права.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають між медичними закладами (установами) та їх пацієнтами у процесі здійснення лікарської діяльності.
Предмет дослідження складає комплекс теоретичних та практичних проблем, які виникають між медичними закладами (установами) та їх пацієнтами з приводу надання останнім медичної допомоги.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу проблем правового регулювання відносин по наданню медичної допомоги. Принципи, методи, закони та категорії діалектики використовувалися в синтезі нових наукових уявлень, що знаходяться у взаємозв’язку з емпіричними й теоретичними уявленнями науки цивільного права. За допомогою діалектичного методу взаємовідносини лікаря і пацієнта розглядалися за схемою “норма права – реалізація її на практиці – колізії – виявлення загальних рис – пропозиція нової правової моделі”.
За допомогою формально-логічного і порівняльного методів було здійснено аналіз чинного цивільного законодавства України, яким регулюються відносини по наданню медичної допомоги, правове регулювання окремих питань в міжнародному законодавстві і європейському прецедентному праві.
Історико-правовий метод використовувався при дослідженні окремих питань як безпосередньо правового регулювання медичних послуг, так і суміжних прав за різних історичних часів.
Функціонально-правовий метод було застосовано з метою визначення функцій договору про надання медичної допомоги, його відповідності нормам цивільного права, доцільності удосконалення і деталізації на рівні відносин лікаря і пацієнта, суттєвих умов і особливостей договору, а також цивільно-правової відповідальності за порушення цього договору.
Перелічені та інші дослідницькі методи базуються на принципах об’єктивного і всебічного аналізу процесів та явищ, що відбуваються у сфері правотворчої діяльності в період інтеграції України до європейського простору у сфері забезпечення прав людини, чільне місце в яких посідає право на медичну допомогу.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові праці відомих вітчизняних та зарубіжних цивілістів, фахівців у галузі загальної теорії права, науковців та фахівців в галузі медицини і медичної деонтології: В.А. Абрамова, В.І Акопова, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, М.М. Балясного, А.П. Зільбера, І.А. Концевич, О.В. Леонтьєва, П.С. Назара, Ю.Г. Віленського, О.А. Грандо, М.М. Малеїної, М.С. Малеїна, О. Пунди, А.М. Савицької, А.О. Сироткіної, О.В. Тихомирова, Й.А. Турак, М.Я. Яровинського та ін.

Емпіричною базою дослідження є нормативно-правові акти України і зарубіжних країн, практика застосування законодавства у сфері надання медичних послуг.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому вперше в Україні після прийняття ЦК України комплексному дослідженні приватних правовідносин у сфері надання медичної допомоги. Крім того, наукова новизна визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей і тенденцій розвитку цивільно-правового регулювання відносин по наданню медичної допомоги в контексті прав людини. Медична допомога розглядається як об’єкт цивільних прав. особлива увага приділена договору про надання медичної допомоги як різновиду договорів про надання послуг, виявленню загальних і специфічних характеристик послуги з надання медичної допомоги, особливостям впливу виявлених специфічних рис на порядок і умови укладення (розірвання) досліджуваного договору, його суб’єктний склад та зміст.
Дисертантом обґрунтовується низка нових концептуальних у науковому плані і важливих для практики понять, положень і висновків, отриманих особисто:
Вперше:
- аргументується висновок, що відносини з надання медичної допомоги фізичній особі є цивільно-правовими, містять ряд специфічних характеристик, отже мають бути врегульовані не лише позитивним визначенням права на медичну допомогу, а й введенням до цивільного кодексу серед зобов’язань з надання послуг окремої глави – “Договір про надання медичної допомоги”.
- доводиться доцільність нормативного закріплення поняття медичної допомоги та її ознак з метою відмежування від надання інших медичних послуг, а також сервісних та немедичних послуг з використанням медичної науки. При цьому під медичною допомогою розуміється правомірне втручання фахівця в галузі медицини у фізичну або (та) психічну сферу існування людини, обумовлене станом її здоров’я з метою рятування життя, поліпшення стану, поновлення здоров’я;
- обґрунтовується пропозиція щодо доповнення частини 4 ст. 284 ЦК зазначенням про те, що відмова від надання медичної допомоги буде чинною лише тоді, коли її висловлено або безпосередньо перед вирішенням питання про надання медичної допомоги, або якщо вона висловлена вже під час лікування і полягає в забороні хворим подальших лікарських заходів;
- обґрунтовується доцільність обмеження історичного імперативу лікарської таємниці для певного кола публічних осіб. Зокрема пропонується виключити інформацію про стан їхнього здоров’я з розряду конфіденційної та доповнити ст. 286 ЦК зазначенням про те, що для окремої категорії фізичних осіб право на таємницю про стан здоров’я може бути обмежено.
З нового погляду:
- обґрунтовується пропозиція доповнити ст. 284 ЦК зазначенням про те, що в разі виникнення загрози життю і здоров’ю фізичної особи, за відсутності можливості отримати її згоду на медичне втручання, особа, уповноважена на рятування і (або) надання медичної допомоги, зобов’язана, без отримання згоди, вчинити дії, спрямовані на усунення або зменшення небезпеки. Особа, яка за своїм статусом не зобов’язана рятувати життя і здоров’я іншої особи, має право вчинити дії, спрямовані на усунення небезпеки без доручення цієї особи, якщо отримати його неможливо з огляду на її фізичний стан. У разі набуття фізичною особою здатності розуміти, що їй надається послуга з її лікування, і нею не висловлено заперечення проти цього, надалі відносини сторін будуть розглядатися як договірні по наданню медичних послуг. У разі ж висловлення такою особою заперечення проти подальшого лікування або надання медичної допомоги, таке лікування або допомога мають бути припинені;
- з метою захисту прав пацієнта ч. 3 ст. 284 ЦК, в якій зазначено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, проводиться за її згодою, доцільно уточнити і зазначити – “усвідомленою згодою”, а у ст. 43 “Основ законодавства про охорону здоров’я” надати визначення поняттю усвідомленої згоди такого змісту: “Усвідомленою є згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом про характер її фізичного та (або) психічного розладу, прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання медичної допомоги, методи діагностики, лікування і профілактики та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання медичної допомоги, побічні ефекти та альтернативні методи лікування;
- враховуючи неоднозначність розуміння змісту ч. 5 ст. 284 ЦК, за якою загроза життю пацієнта зумовлює можливість примусового надання хворому медичної допомоги, обґрунтовується пропозиція змінити її редакцію, визначивши, що така згода не потрібна стосовно лише тих осіб, воля яких є незрілою (з огляду на вік до 14 років), або порочною (з огляду на психічний стан), чи неможлива у виявленні (з огляду на фізичний стан);
- для забезпечення захисту прав малолітніх дітей та недієздатних осіб пропонується ст. 284 ЦК доповнити пунктом, в якому зазначити, що надання медичної допомоги малолітній особі, недієздатній або такій, яка обмежена в дієздатності внаслідок психічного розладу, що істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій, здійснюється за згодою законних представників, за виключенням випадків, спеціально передбачених законом;
- робиться висновок про надання права медичному закладу відмовитись від надання медичної допомоги в разі, якщо пацієнт ухиляється від надання інформації, потрібної для здійснення послуги. Така відмова можлива лише в тому випадку, коли медична допомога не є безвідкладною і безпосередня загроза для життя та здоров’я пацієнта відсутня;
- обґрунтовується доцільність зміни назви ст. 285 ЦК та змісту п. 3 цієї статті і викладення їх у відповідності до ст. 39 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”. Назву статті “Право на інформацію про стан здоров’я” пропонується змінити на “Право на медичну інформацію”, а в п. 3. надати лікареві право на обмеження будь-якої інформації, що може завдати шкоди здоров’ю пацієнта.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення результатів дослідження полягає у внесенні пропозицій і формулюванні висновків, які можуть бути використані для вдосконалення чинного цивільного законодавства, зокрема Цивільного кодексу України. Автор дисертації вважає, що реалізація цих пропозицій у процесі вдосконалення цивільного законодавства дозволить уникнути окремих помилок при вирішенні юридичних питань надання медичної допомоги.
Деякі положення дисертації автор використовує у навчальному процесі при читанні лекції, проведенні семінарських занять і відповідних спецкурсів з цивільного права.
Матеріали дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін відповідного спрямування (медичне право, медична деонтологія) в рамках медичної освіти.
Окремі положення роботи можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури, курсів лекцій для студентів юридичних і медичних вищих закладів освіти, а також стануть у пригоді працівникам юридичних служб підприємств, організацій, юрисдикційних та медичних установ.
Деякі сформульовані в дисертації положення мають, звичайно, дискусійний характер і можуть послужити базою для подальшого наукового дослідження проблем застосування цивільного законодавства при наданні медичних послуг.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Запорізького гуманітарного університету “ЗІДМУ”. Основні результати дослідження дисертант оприлюднила на науково-практичній конференції “Дні науки”, яка проводилася в ГУ “ЗІДМУ” м. Запоріжжя 28–29 жовтня 2004 р., міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів”, яка відбулася 28–29 квітня 2004 р. в національній академії управління м. Київ, 1V Міжнародній науково-методичній конференції “Римське право і сучасність”, яка відбулася 19–20 травня 2006 р. в м. Одеса.
Результати дослідження використовувалися автором у навчальному процесі при проведенні занять із цивільного права, зокрема за темами “Особисті немайнові права фізичної особи”, “Зобов’язальне право”, “Правочини”, “Окремі види зобов’язань”, а також при проведенні занять зі спецкурсу “Цивільно-процесуальне провадження” за темою “Використання медичних знань в цивільному судочинстві”.

Список опублікованих праць за темою дослідження:

1. Крилова О.В. Розвиток правовідносин по наданню медичних послуг в цивільному праві України // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Юрид. л-ра, 2003. – Вип. 17. – С. 126-130.
2. Крилова О.В. Право на лікарську таємницю: історія і сучасність // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Юрид. л-ра, 2004. – Вип. 23. – С. 257-263.
3. Крилова О.В. Ятрогенія: цивільно-правовий аспект // Суспільство. Держава. Право: Наук.-практ. журнал. – Одеса, 2003. – Вип. 3. – С. 21-24.
4. Крилова О.В. Правове регулювання відносин з надання медичних послуг за новим Цивільним Кодексом України: перспективи розвитку // Держава та регіони: Наук.-вироб. журнал. Серія: право. – 2004. – № 1. – С. 39-47.
5. Крилова О.В. Правові засади форс-мажорних обставин у галузі медицини //“Дні науки” у гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління”: Зб. тез доповідей (28–29 жовтня 2004 року). – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2004. – Т. 3. – С. 39-40.
6. Крилова О.В. Представництво інтересів дитини при наданні медичної допомоги // Римське право і сучасність: Матер. 1V Міжнар. наук.-метод. конференції 19–20 травня 2006 р. – Одеса, 2006. – С. 63-64.
7. Крилова О.В. Лікарська таємниця як складова частина права на приватне життя // Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів: Міжнар. наук.-практ. конференція (Київ, 26 29 квітня 2004 р.): Зб. наук. праць. у 2 ч. – К.: Національна академія управління, 2004. – Ч. 1. – С. 626-633.
8. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. Крилова О.В. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навч.-практ. посібник. – 2-е вид., перероб. та доп. / За ред. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – 640 с. – Авторські с. 236-249, 252-255.
9. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: Одісей, 2003. – 856 с. – Авторські с. 183-191, 192-193.
10. Цивільне право України: Підручник: У 3 кн. / Є.О. Харитонов, Р.О. Стефанчук, А.І. Дришлюк , О.В. Крилова та ін.; За ред. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка. – Одеса: Юрид. л-ра, 2005. –Кн. 1 528 с. –Авторські с. 110-113, 126-150, 154-157.
11. Крилова О.В. Дотримання прав хворого на інформацію в плацебо-терапії // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. Праць. – 2006р. – № 29. – С. 373 378.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Здійснене дисертаційне дослідження спрямоване на теоретичне узагальнення і нове вирішення наукових проблем цивільно-правового регулювання відносин по наданню медичної допомоги. Результати дослідження формулюють теоретико-методичні рекомендації щодо їх використання для удосконалення цивільно-правового регулювання відносин з надання медичної допомоги на законодавчому і договірному рівнях.
Сьогодні спрямування України в Європейський правовий простір обумовлює потребу в удосконаленні законодавства, яке регулює приватні права людини і зокрема такі важливі як право на надання медичної допомоги. Дотримання прав людини у цій сфері, з огляду на положення Конвенції про захист прав і основних свобод людини, становить одну з нагальних потреб розбудови демократичної правової держави.
Слід констатувати, що розвиток наукових досягнень в галузі біології, генетики, трансплантології, фармакології та інших медичних наук вимагає створення надійного і міцного механізму захисту прав споживачів медичних послуг взагалі і найважливішої з них – медичної допомоги, зокрема.
В сучасних умовах ще не напрацьовані механізми юридичної відповідальності за ушкодження здоров’я пацієнта при наданні йому медичних послуг, а також механізм відповідальності за порушення інших немайнових прав людини, пов’язаних із наданням їй медичної допомоги (право на гуманне ставлення, повагу до таємниці приватного життя, участь у власному лікуванні тощо). Передумовою вирішення цих питань є дослідження проблем змісту відносин з надання медичної допомоги, їх юридичної природи і систематизації та виокремлення обопільних прав як пацієнта, так і медичного закладу, а також їх взаємних обов’язків.
Зростаюча комерціалізація медичної діяльності, утворення сильного приватного сектору в системі охорони здоров’я потребують захищеності прав пацієнтів у забезпеченні якості медичної допомоги. Чітке визначення прав пацієнтів і медичних працівників, їх об’єднання договірними відносинами сприятиме підвищенню довіри у їхніх взаємовідносинах з одночасним підвищенням відповідальності.
Правозастосовна практика повсякчас стикається з проблемами, які вже не можна розв’язати, звернувшись до окремого законодавчого акта, що лише частково або поверхнево торкається поставленої проблеми. Для їхнього вирішення необхідні серйозні теоретичні знання, що стосуються історії розвитку досліджуваного інституту, його місця серед інших цивільно-правових категорій, досвіду їх застосування в інших правових системах, розуміння значення відповідних правових норм і можливих наслідків їх застосування.
Таким чином, сучасне цивільне законодавство, яке в галузі надання медичної допомоги є порівняно новим, потребує серйозного наукового аналізу і подальшого удосконалення.
Правові норми, що регулюють відносини з надання медичної допомоги, повинні містити в собі положення, які передбачають права і обов’язки суб’єктів, відповідальність сторін, враховувати специфіку послуги. При розробці зазначеної нормативної бази необхідно виходити з таких положень, які запропоновані у роботі:
1) з необхідності :
введення законодавчих дефініцій понять “медична допомога”, “медична послуга”, “право на медичну допомогу”;
включення до Цивільного кодексу окремої глави для регулювання такого виду зобов’язань як надання медичної допомоги;
розроблення національного законодавства та економічних передумов застосування договору про надання медичної допомоги;
уніфікації цивільного законодавства України в галузі надання медичних послуг з міжнародними нормами і відповідними правовими нормами у цій сфері інших держав;
2) а також з того, що:
послуга з надання медичної допомоги є цивільним правочином, який потребує тлумачення на рівні закону;
медичне право є самостійним цивільно-правовим інститутом, який включає в себе послуги з надання медичної допомоги;
досліджувані відносини є різновидом відносин з надання послуг, а їх учасниками виступають: на боці споживача – фізична особа, на боці надавача послуг – юридична чи фізична особа, яка має відповідне право на здійснення медичної діяльності;
медичною допомогою є правомірне втручання фахівця в галузі медицини у фізичну або (та) психічну сферу існування людини, обумовлене станом її здоров’я з метою рятування життя, поліпшення стану, поновлення здоров’я або в разі надання медичної послуги не фахівцем – застосування будь-яких засобів дозволеного законом медичного втручання з метою поновлення ушкодженого здоров’я людини, або поліпшення її страждань, спричинених хворобливим станом;
відносини з надання медичних послуг особі, що не здатна висловити згоду на медичне втручання, є різновидом правомірної поведінки по вчиненню дій в інтересах іншої особи без доручення;
доцільним є запровадження норми, відповідно до якої, якщо життю і здоров’ю іншої особи загрожує небезпека, а отримати згоду на її рятування неможливо, особа, уповноважена на рятування і (або) надання медичної допомоги, зобов’язана, без отримання згоди, вчинити дії, спрямовані на усунення або зменшення небезпеки. Особа, яка за своїм статусом не зобов’язана до рятування життя і здоров’я іншої особи, має право вчинити дії, спрямовані на рятування життя, здоров’я іншої особи без доручення цієї особи, якщо отримати його неможливо з огляду на її фізичний стан;
за аналогією зі ст. 1158 ЦК, якщо особа, якій надається медична допомога без її доручення або уповноваження на це, за своїм фізичним станом отримала здатність розуміти, що їй надається послуга з її лікування і не висловила заперечення проти цього, то надалі відносини сторін будуть розглядатися як договірні по наданню медичних послуг. У разі ж висловлення такою особою заперечення проти подальшого лікування або надання медичної допомоги, таке лікування або допомога мають бути припинені, за виключенням випадків, коли негативні наслідки можуть виникнути від уже здійсненого втручання при його раптовому припиненні;
рятування життя та здоров’я особи і надання їй медичної допомоги не є тотожними поняттями, кожне з них потребує окремого визначення;
доцільним є законодавче закріплення права людини, яка рятувала життя іншої людини, з урахуванням майнового становища обох осіб, вимагати відшкодування за рахунок врятованого власних витрат на рятування за аналогією зі ст. 1186 ЦК;
усвідомлена відмова дієздатної особи від надання їй медичної допомоги є беззастережною;
усвідомленою згодою на надання медичної допомоги є згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом про характер її фізичного або психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання медичної допомоги, методи діагностики, лікування і профілактики та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання медичної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування;
частина 2 ст. 43 “Основ законодавства про охорону здоров’я” має бути приведена у відповідність до Цивільного кодексу, з зазначенням, що згода на медичне втручання не потрібна лише тоді, коли отримати її від хворого неможливо з огляду на його фізичний або психічний стан чи вік, а його повноважний представник відсутній;
відмова від надання медичної допомоги, буде чинною лише та, яка висловлена або безпосередньо перед вирішенням питання про надання медичної допомоги, або якщо вона висловлена вже під час лікування і полягає в забороні подальших лікарських заходів;
редакція ч. 5 ст. 284 ЦК дозволяє зробити висновок про те, що загроза життю пацієнта зумовлює можливість примусового надання хворому медичної допомоги. Але таке розуміння суперечитиме принципові вільного розпорядження своїм правом. Доцільніше визначити, що така згода не потрібна стосовно лише тих осіб, воля яких є незрілою (з огляду на вік до 14 років), або порочною (з огляду на фізичний або психічний стан), чи неможлива у виявленні ( з огляду на фізичний стан);
стаття 284 ЦК для усунення неоднозначного розуміння, потребує доповнення пунктом, в якому слід зазначити, що надання медичної допомоги малолітній особі, недієздатній або такій, яка обмежена в дієздатності внаслідок психічного розладу, що істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій, надається за згодою законних представників.
доцільно розробити механізм юридичної правомірності медичного втручання в організм неповнолітньої або недієздатної людини в разі відсутності згоди на таке втручання її представників, а також вирішити ці питання на випадок відсутності узгодженості між самими законними представниками;
для забезпечення прав дитини на надання їй термінової медичної допомоги, має бути розроблений окремий законодавчий акт, в якому слід передбачити перелік хворобливих станів (таких, що загрожують життю, спричиняють тяжкі страждання), за яких обмежена медична допомога (для усунення небезпеки життю та полегшення страждань) малолітнім надаватиметься без згоди законних представників;
відповідно до ст. 284 ч. 3 ЦК на надання медичної допомоги особі, яка досягла 14-річного віку згода батьків або законних представників не потрібна, але вона потрібна на надання інших медичних послуг, які пов’язані з медичним втручанням, але виходять за межі поняття “медична допомога”;
необхідно створення законодавчих умов для вирішення конфлікту між етичними та законодавчими нормами із загальномедичними антиноміями, зокрема, визначити межі права на медичну допомогу і на відмову від лікування, права пацієнта на інформацію і права лікаря на медичну таємницю, спрямованість лікарської діяльності на рятування життя, здоров’я і права законного представника відмовитись від надання допомоги особі, інтереси якої він представляє;
доцільно законодавчо покласти обов’язок по наданню інформації, передбаченої ст. 285 ЦК, на лікуючого лікаря, який є законним представником медичного закладу в договорі про надання медичної допомоги;
слід законодавчо визначити часові межі дотримання лікарської таємниці з урахуванням прецедентної практики Європейського Суду із захисту прав людини;
вирішити питання про межі доступності інформації про стан здоров’я “публічних осіб” і виключення її з розряду конфіденційної;
інформація про стан здоров’я пацієнта має включати оцінку лікарем стану пацієнта, характер та мету запропонованого обстеження і втручання, час (графік) проведення окремих обстежень, маніпуляцій, плюси і мінуси втручання, пов’язані з ним “істотні ризики”, а також можливості альтернативних методів лікування та після його завершення режим, його тривалість, очікувані наслідки лікування або відмови від нього;
необхідно встановити право медичного закладу відмовитися від надання медичної допомоги у разі, якщо пацієнт ухиляється від надання інформації, яка потрібна для здійснення послуги ( відомості про перенесені хвороби, результати аналізів, висновків спеціалістів в інших галузях медицини тощо). Така відмова можлива лише в тому випадку, коли медична допомога не є безвідкладною і немає безпосередньої загрози для життя та здоров’я пацієнта;
зміст ст. 285 п. 3 ЦК доцільно викласти відповідно до ст. 39 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, де, на відміну від цивільного кодексу, право лікаря на обмеження інформації не стосується тільки інформації про хворобу. Зокрема, лікар зобов’язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров’я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров’я. В особливих же випадках, коли повна інформація може завдати шкоди здоров’ю пацієнта, лікар може її обмежити. Назва статті 39 зазначеного закону – “Обов’язок надання медичної інформації” – також більш повною мірою узагальнює права пацієнта на інформацію у сфері надання медичних послуг і може бути застосована ЦК замість зазначеного у ст. 285 ЦК права на інформацію про стан свого здоров’я.
Результати дослідження дозволяють обґрунтувати концептуальні підходи до вирішення теоретичних проблем визначення та цивільно-правового регулювання відносин по наданню медичної допомоги.
Практичне значення цього дослідження полягає в тому, що заповнюється значна прогалина в українській юридичній науці з такої важливої проблеми як регулювання особистих немайнових прав людини у сфері надання їй медичної допомоги.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов В.А., Осокіна О.І. Конфлікти і відшкодування моральної шкоди в медичній практиці. – Донецьк: Каштан, 2003. – 140 с.
2. Абрамова Н.К., Феодориди И.К. Договор возмездного оказания медицинских услуг в сфере стационарзамещающих технологий // Амбулаторная хирургия стационарзамещающих технологий. – 2004. – № 4 (16). – С. 7-9.
3. Акопов В.И., Бова А.А. Юридичнеские основы деятельности врача: Учеб. - метод. пособие для студ. мед. вузов. – М.: Экспертое бюро, 1997. – 256 с.
4. Алексеева А.А. К вопросу о публичности и об ограничении свободы договора оказания медицинских услуг / В кн.: Цивилистические записки: Межвуз. сб. науч. трудов. – Вып. 3. – К 80-летию С.С. Алексеева. – М.: Статут; Екатеринбург: Институт частного права, 2004. – С. 351-363.
5. Алмазов Б.Н., Звягинцева Л.М., Иванова Л.Я., Решетникова И.В. Психически больной и гражданский закон. – Екатеринбург: Изд-во. Урал. ун-та, – 1992. – 96 с.
6. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР. М.: Юрид. лит., 1980. – 311 с.
7. Балясный М.М. О расширении понятия эгротогении и ее новой классификации / В кн.: Новые методы диагностики, лечения, профилактики основных форм нервных и психических заболеваний. –Х.: НИИ неврологии и психиатрии, 1982. – 432 с.
8. Белозеров А.В. Понятие и содержание обязательства по возмездному оказанию образовательных услуг: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 2000. – 20 с.
9. Белоусова М.С., Васильев А.А. Медико-правовые аспекты организации скорой медицинской помощи на современном этапе // Скорая медицинская помощь. – 2005. – № 3. – С. 5-8.
10. Билибин А.Ф. Горизонты деонтологии / В кн.: Вестник Академии медицинских наук СССР. – 1979, – № 5. – С. 44 46.
11. Бірюков І. Інтерес і суб’єктивне цивільне право // Право України. – 2004. – № 8. – С. 18 20.
12. Богатых Е.А. Гражданское и торговое право: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 2004. – 367 с.
13. Большая медицинская энциклопедия: В 36 т. – 2-е изд. – М.: Сов. энцикл., 1958. – Т. 8. – 457 с.
14. Большая медицинская энциклопедия: В 36 т. – 2-е изд. – М.: Сов. энцикл., 1964. – Т. 35. – 496 с.
15. Борисов О.В., Костєв Ф.І., Ухаль М.І. Використання трансурентальної уретерореноскопії в лікуванні сечокам’яної хвороби і корекції ятрогенних ускладнень урологічних маніпуляцій // Одеський медичний журнал. – 1999. – № 6 (56). C. 42.
16. Боровиков А. Хирург и пациент. Любовь или сделка? // Эстетическая медицина – 2005. – Т. IV. № 3. – С. 9 10.
17. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. – Кн. І: Общие положения. – М.: Статут, 2001.
18. Бурно М.Е. Психотерапия, этика и права человека // Независимый психиатрический журнал. – 1996. – С. 20 22.
19. Вайль С.С. Некоторые вопросы врачебной деонтологии. – М.: Медицина, 1969. – 44 с.
20. Велишева Л.С. Врачебные ошибки в педиатрической практике. – В кн.: Вопросы травматологии, токсикологи, скоропостижной смерти и деонтологии в экспертной практике. – М.: Медицина, 1963. – 469 с.
21. Венедиктов Д.Д., Чекнев Б.М., Харитонова Л.С.,Чикин С.Я. Право на охрану здоровья – законодательство и реальность. – В кн.: Биомедицинская этика / Под ред. В.И. Покровського. – М: Медицина, 1997. – 224 с.
22. Вєковішина С.В., Кулініченко В.Л., Коваленко Н.В. Сучасна медична етика: від Гіппократа до біоетики // Український медичний часопис. – 2003. – № 5 (37) 1Х/Х. – С. 93-96.
23. Виноградова Л.Н., Савенко Ю.С., Спиридонова Н.В. Права пациентов психиатрических стационаров // Независимый психиатрический журнал Вестник НПА. – 2004. – № 3. – С. 14-36.
24. Врачебная этика / Под ред. Смольнякова А.И., Федоренко Е.Г. – Киев: Здоров’я, 1978. – 104 с.
25. Галкин Р.А., Гехт И.А., Котельников Г.П., Павлов В.В., Яковлев О.Г. Некоторые обоснования необходимости медико-социальной адаптации к старости // Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. – 1999. – № 2. – C. 15 17.
26. Гаре А. Принцип информированного согласия и переливание крови: правовые аспекты // Международный симпозиум Ассоциации по развитию альтернатив переливанию крови (NATA), Москва, 06.10.1998 г. / Альтернативы переливанню крови (приложение-спецвыпуск журн. “Анестезиология и реаниматология”. – М., 1999. – C 181 196.
27. Гиппократ. Избранные книги. – М., 1936. – Т.1. – 88 c.
28. Гілленшмидт М. Юридические аспекты альтернатив переливанию крови // Международный симпозиум Ассоциации по развитию альтернатив переливанию крови (NATA), Москва, 06.10.1998 г. / Альтернативы переливанню крови (приложение-спецвыпуск журн. “Анестезиология и реаниматология”. – М., 1999. – С. 197 198.
29. Глуховский В.В. Права пациента и значение информированного согласия в медицинской практике // Медико-соціальні проблеми сім’ї. – 2002. – Т. 7. – № 1. – С. 33 37.
30. Гольдман Р., Лентовска Э., Франковски С. Верховный суд США права и свободы граждан. – Изд-во “Бега” (Польша), 2001. – 254 с.
31. Гордон Ю.А. Европейский форум медицинских ассоциаций и ВОЗ // Medicus amicus. – 2002. – № 3. – С. 3 5.
32. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учеб. пособие / Под общ ред. В.В. Безбаха и В.К. Пучинского. – М.: МЦФЭР, 2004. – 896 с.
33. Грандо А.А. Врачебная этика и медицинская деонтология. – К.: Вища школа, 1982. – 166 с.
34. Гребенев А., Охлобыстин А. Могущественное плацебо // Врач. – 1994. – № 2. – С. 2-5.
35. Григорьев Н. Судебно-медицинская экспертиза по “врачебным” делам в связи с гражданскими исками пациентов на некачественное оказание медицинской помощи (услуги) // Эстетическая медицина. –2005. – Т. IV. – № 3. – С. 307 313.
36. Григорьев И. Александрова О. Классификация прав граждан в сфере охраны здоровья с позиции их юридической силы // Врач. – 2003. № 10. – С. 44.
37. Гриза П.В., Новак В.Л. Етичні та юридично-правові аспекти у трансфузійній медицині // Шпитальна хірургія. – 2004. – № 1 – С. 6 13.
38. Громов А.П. Права, обязанности и ответственность медицинских работников. – М.: Медицина, 1976. – 168 с.
39. Гук А.П. Проблеми забезпечення якості медичної допомоги в Україні // Врач. – 2005. – № 11. – С. 22-25.
40. Гурвич С.С., Смольняков А.И. Врачебная этика и деонтология. / В кн.: Деонтология советского врача. – Киев, 1976. – С. 11.
41. Демченко В.К. Міжнародні юридичні аспекти біоетики / В кн.: Антологія біоетики / За ред. Ю.І. Кундієва. – Львів: Бак, 2003. – 592 с.
42. Деонтология в медицине: В 2 т. / Белоусов О.С., Бочков Н.П., Бунятян А.А. / Под ред. Б.В. Покровского; АМН СССР. – М.: Медицина, 1988. – Т.1. Общая деонтологія. – 352 с.
43. Довгерт А. Система приватного права та структура проекту нового цивільного кодексу України // Українське право. – 1997, – Число 1. – С. 18-29.
44. Долецкий С.Я. Ятрогения (клинический и социальный аспект). Лекция. – М.: ЦОЛИУВ, 1989. – 45 с.
45. Дргонец Я., Холлендер П. Современная медицина и право: Пер. со словац. – М.: Юрид. лит., 1991. – 336 с.
46. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: единство и дифференциация. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1988. – 176 с.
47. Емельянов С.И., Городецкий В.М., Сергеев Ю.Д., Писаревский Г.Н. Правовые проблемы переливания крови // Хирургия. – 2001. – № 8. – С. 64 68.
48. Еренкова Н.В. Ятрогения в педиатрии и ее профилактика // Педиатрия. Журнал им. Г.Н. Сперанского. – 1989. – № 7. – М.: Медицина. – С. 81-86.
49. Зилгалвис П. Этические аспекты – перспективы для Европы. Права пациента в свете Конвенции по правам человека и биомедицине // Международный симпозиум Ассоциации по развитию альтернатив переливанию крови (NATA) , Москва, 06.10.1998 г. / Альтернативы переливанию крови (приложение-спецвыпуск журн. “Анестезиология и реаниматология”. – М., 1999. – С. 174-180.
50. Зильбер А.П. Кровопотеря и гемотрансфузия: Принципы и методы бескровной хирургии. – Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 1999. – 120 с.
51. Зильбер А.П. Этика и закон в медицине критических состояний. “Этюды критической медицины” – Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 1998. – Т. 4 – 560 с.
52. Зиновьев Е., Зиновьева О. Врачебная тайна: порядок представления сведений и ответственность за их разглашение // Новое медицинское оборудование. – 2005. – № 3 – С. 47-53.
53. Зінько В., Коваль М., Курляк І., Фуртак І., Евтаназія: звільнення від страждань чи справжнє вбивство // Перший національний конгрес з біоетики: Тези доповідей. – К., 2001 – С. 107 108.
54. Ившин И.В. Невиновное причинение вреда в медицинской практике // Судебно-медицинская экспертиза. – 2005. – № 4. – С. 26-28.
55. Игнатьев В.Н., Лопухин Ю.М., Юдин Б.Г. Конвенция Совета Европы по биоэтике – В кн.: Биомедицинская этика / Под ред. В.И. Покровского. – М.: Медицина, 1997. – 244 с.
56. Инструкция по содействию реализации прав человека для лиц, страдающих психическими расстройствами. Ассоциация психиатров Украины. – К.: Сфера 1997 – 65 с.
57. Иоффе Е. Врач и пациент. Юридические аспекты взаимоотношений // Новое в стоматологии. – 1996. – № 1. – С. 9 10.
58. Каган В.Е. Психиатрия и право: поиск места в изменяющейся жизни // Независимый психиатрический журнал. – 1996. – С. 23-24.
59. Козюбра М. Природа соіальних прав людини та особливості механізмів їх реалізації // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 5. – С. 57-61.
60. Комаров Ф.И. Лопухин Ю.М. Права человека и биомедицинская этика // Клиническая медицина. – 1998 – Т. 76 – № 4. – С. 4-6.
61. Концевич И.А. Долг и ответственность врача (судебно-медицинские аспекты). – К.: Вища школа, 1983. – 112 с.
62. Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
63. Котов Д.П. Профессиональный долг. – М.: Знание, 1979. – 98 с.
64. Крилова О.В. Лікарська таємниця як складова частина права на приватне життя // Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів: Міжнар. наук. - практ. конференція (Київ, 26–29 квітня 2004 р.): Зб. наук. праць: У 2 ч. – К.: Національна академія управління, 2004. – Ч. 1. – С. 626-633.
65. Крилова О.В. Право на лікарську таємницю: історія і сучасність // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Юрид. л-ра, 2004. – Вип. 23. – С. 257-263.
66. Крилова О.В. Правове регулювання відносин з надання медичних послуг за новим Цивільним Кодексом України: перспективи розвитку. // Держава та регіони: Наук. - виробн. журнал. Серія: право. – 2004. – № 1. – С. 39-47.
67. Крилова О.В. Розвиток правовідносин по наданню медичних послуг в цивільному праві України // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Юрид. л-ра, 2003. – Вип. 17. – С. 126-130.
68. Крилова О.В. Ятрогенія: цивільно-правовий аспект. // Суспільство. Держава. Право: Наук. - практ. журнал, – Одеса, 2003. – Вип. 3. – С. 21-24.
69. Кримінальний кодекс України: Наук. - практ. коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін.: За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 1196 с.
70. Кунгуров Н.В. Досудебное урегулирование конфликтных ситуаций в медицинской практике // Главврач. – 2005. – № 3. – С. 100-103.
71. Кунгуров Н.В. Правовые аспекты лечения больных онихомикозом // Вестник дерматологии и венерологи. – 2004. – № 6. – С. 32.
72. Кунгуров Н.В., Игликов В.А., Марченко Н.В. Медико-правовые аспекты организации качества дерматовенерологической помощи // Вестник дерматологии и венерологи. – 2004. – № 3. – С. 16-18.
73. Кунгуров Н.В., Игликов В.А., Пашинян А.Г. Медико-правовые аспекты деятельности дерматовенеролога // Росийский журнал кожных и венерических болезней. – 2004. № 4. – С. 54-58.
74. Кундієв Ю.І. Біоетика – веління часу – В кн.: Антологія біоетики / За ред. Ю.І. Кундієва. – Львів: Бак, 2003. – 592 с.
75. Купов И.Я. Проблема врачебной тайны // Вестник Академии мед. наук СССР, – 1982. – № 4. – С. 71-72.
76. Лапин И.П. Плацебо и терапия. Серия: “Мир медицины”. – СПб.: Лань, 2000. – 224 с.
77. Леонтьев О.В. Медицинская помощь: права пациента. – СПб.: ИК “Невский проспект”, – 2002. – 160 с.
78. Лехан В.М. Можливості покращання системи надання медичних послуг // Главный врач. – 2005. – № 9. – С. 30 35.
79. Лобаков А.И., Ашурков М.Г. Ятрогении в абдоминальной хирургии (практическое руководство). – М., 1995. – 217 с.
80. Майданик Л.А. Ответственность медицинских учреждений за ненадлежащее лечение // Советская юстиция. – 1967. – №16. – С. 12-13.
81. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1981. – 215 с.
82. Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита. – М.: МЗпресс, 2000. – 244 с.
83. Малеина М.Н. Человек и медицина в современном праве: Учебн. и практ. пособие. – М.: Изд-во “БЕК”, 1995. – 272 с.
84. Маргацкая Н.А. Гражданско-правовые проблемы донорства и трансплантации : Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1984. – 20 с.
85. Медичне право України: Зб. норм. - прав. актів / Упоряд і наук. ред. Н.Б. Болотіна. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 412 с.
86. Міжгалузева комплексна програма “Здоров’я нації” на 2002 – 2011 рр. Постанова КМУ від 10 січня 2002 р. № 14. // Офіційний вісник України, 2002. – № 9. – С. 403.
87. Мохов А.А. Теория и практика использования медицинских знаний в гражданском судопроизводстве России. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2003. – 465 с.
88. Назар П.С. Иванова Р.И., Тарасова В.А. Предмет и метод советского права социального обеспечения. – М.: Изд-во МГУ, 1983. – 256 с.
89. Назар П.С., Віленський Ю.Г., Грандо О.А. Основи медичної етики. – К.: Здоров’я, 2002. – 344 с.
90. Некрасов А.И. Этика: Учеб. пособие. – Х.: Одиссей, 2003. – 400 с.
91. Новоселов В.И. Правовое положение граждан в отраслях государственного управления. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1977. – 175 с.
92. Носов С.Д. К проблеме ятрогений // Клиническая медицина. – 1989. – Т. 58. – №4. – С. 103-104.
93. Ойгензихт В.А. Нетипичные договорные отношения в гражданском праве: Учеб. пособие. – Душанбе: ТГУ, 1984. – 128 с.
94. Основы медицинского права: Курс лекцій: Учеб. пособие для вузов / Г.Р. Колоколов, Н.В. Косолапова, О.В. Никульникова – М.: Изд-во “Экзамен”, 2005. – 320 с.
95. Ошибки и опасности в анестезиологической практике / Под ред. П. Лорана: Пер с англ. – К.: Вища шк., 1978. – 188 с.
96. Палиюк В.П. Возмещение морального (неимущественного) вреда: Монографія – 2-е изд., испр. и доп. – К.: Право, 2000. – 272 с.
97. Пашинян А.Г. Гражданско-правовые аспекты деонтологической ответственности дерматовенеролога // Вестник последипломного медицинского обрзования. – 2003. – № 1. – С. 5-6.
98. Пермяков Н.К. // Терапевтический архив. – 1991. № 2 – С. 111-120.
99. Перспектива – 2010. Програма реорганізації медичної допомоги в Україні // Матер. першого Всеукраїнського з’їзду медичних працівників. – К., 1999. – 96 с.
100. Петров Б.Д. Деонтология в истории отечественной медицины // Первая Всесоюз. конф. по проблемам медицинской деонтологии. – Москва 28–29 января 1969. – М.: Медицина, 1970. – 119 c.
101. Петров Н.Н. Вопросы хирургической деонтологии. – 5-е изд., перераб. – Л.: Медгиз, 1956. – 64 с.
102. Петросян М.Е. Врач и пациент: этико-правовой аспект. – М.: Изд-во АН СССР, 1990. – 29 с.
103. Плавунов Н.Ф. Миллионщикова В.В. Хоспис и паллиативная помощь. // Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. – 1997. – № 5. – С. 26 31.
104. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М., Статут, 2001. – 353 с.
105. Попов Ю.В. Этика и профессиональный долг врача: конфликт и взаимодействие // Обозрение психиатрии и медицинской психологи им. Бехтерева. – 1994. – № 4. – С. 114-119.
106. Права человека и профессиональная отвественность врача в документах международных организаций. – Киев: Изд-во. “Сфера”, 1999. – 121 с.
107. Проблема прав тяжелобольных и умирающих в отечественном и зарубежном законодательствах. – М.: ГЭОТАР-МЕД, 2002. – 72 с.
108. Пунда О. Здійснення особистого немайнового права на проведення операції штучного переривання вагітності в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 12. – C. 11 14.
109. Пунда О. Перспективи договірного регулювання донорства крові та її компонентів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 10. – С. 84-86.
110. Пунда О. Система немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, у законодавстві України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 9. – С. 14 17.
111. Путій П., Путій О. Законодавче врегулювання питання письмових договорів про надання медичних послуг або як уникнути “недобросовісних” споживачів // Главный врач. – 2005. – № 6. – С. 87 88.
112. Пушкін О., Скакун О. Концепція нового Цивільного кодексу України // Українське право, – 1997. – Число 1. – С. 10 17.
113. Римское частное право / Под ред. И.Б. Новицкого и И.С. Перетерского. – М., 2001. – 704 с.
114. Ромовська З. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. – 1997. – Число 1. – С. 47 60.
115. Русаков В.И. К проблеме ятрогении // Хирургия. – 1998. – № 8. – С. 45-47.
116. Савицкая А.Н. Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачеванием. – Львов.: Изд-во при Львов. гос. ун-те “Вища школа”, 1982. – 196 с.
117. Садыкова Р.Г. Информированность больных наркоманией о правах пациента // Казанский медицинский журнал. – 2004. – Т. 85. – № 6. – С. 448 450.
118. Сальников В.П., Стеценко С.Г. Трансплантация органов и тканей человека: проблемы правового регулирования: Науч. издание. Серия: Право и медицина / Под ред. В.П. Сальникова. – СПб. университет МВД Российск. Акад. права, экономики и безопасности жизнедеятельности. – Фонд “Университет”, 2000. – 140 с.
119. Семашко Н.А. Избранные произведения. – М.: Медицина, 1970 – 375 с.
120. Семашко Н.А. О врачебной тайне // Бюллетень НКЗ, 1925. – № 11. – С. 12.
121. Сергеев Ю.Д. Профессия врача: юрид. основы. – К.: Выща шк., 1988. – 208 с.
122. Серов В. Диагноз: понятие, проблемы // Врач. – 1997. – № 6. – С. 4-6.
123. Сироткина А.А. Договор оказания медицинских услуг: особенности правового регулирования. – М.: Статут, – 2004. – 174 с.
124. Сироткина А.А. О правовой природе договора оказания медицинских услуг – В кн.: Актуальные проблемы гражданского права: Сб. статей. – Вып. 8 / Под ред. О.Ю. Шилохвоста. – М.: Норма, 2004. – 448 с.
125. Скомороха В. Конституційне правосуддя і права людини на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування та їх забезпечення державою // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 5. – С. 62 68.
126. Скомороха В. Права людини на охорону здоров’я, медичну допомогу, медичне страхування та конституційне правосуддя // Право України. – 2002. – № 6. – С. 3 9.
127. Словарь русского языка / Ред.. С.И. Ожегов. – М., 1961. – 900 с.
128. Смольянников А.В., Калитеевский П.Ф., Пермяков Н.К., Штерн Р.Д. Введение в ятрогенную патологию // Архив патологии – Т. (50) L – Вып. 5. – С. 3 7.
129. Справа за позовом М. до Новомиколаївської ЦРБ про відшкодування шкоди, (22-20/2002), Архів Новомиколаївського райсуду Запорізької області.
130. Справа за позовом Л. до Н. про стягнення моральної та матеріальної шкоди, (22-1612/2003), Архів Комунарського райсуду м. Запоріжжя.
131. Справа за скаргою К. на бездіяльність прокуратури в порушенні кримінальної справи, (22-1676/2005), Архів Орджонікідзевського району м. Запоріжжя.
132. Степанов Е.М. Что такое врачебная ошибка // Главврач. – 2004. – ноябрь. – С. 68-73.
133. Стеценко С.Г. Юридическая регламентация медицинской деятельности в России: исторический и теоретико-правовой анализ: Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. – СПб., 2002. – 20 с.
134. Суббота Н.П., Грищенко В.И., Комарова Т.В. Создание “Этического минимума” в биомедицине с позиций нормативных актов Украины. – В кн.: Антологія біоетики / За ред. Ю.І. Кундієва. – Львів: Бак, 2003. – 592 с.
135. Суховерхий В.Л. Гражданско-правовое регулирование отношений по здравоохранению // Советское государство и право – 1975. – № 6. – С. 108.
136. Таль Л.С. Положительное право и нерегулированные договоры. – Ярославль, 1912. – 129 с.
137. Тарахонич Т.І., Тарахонич О.І. Біоетичні проблеми: теоретико-правовий аспект. / В кн.: Антологія біоетики / За ред. Ю.І. Кундієва. – Львів: Бак, 2003. – 592 с.
138. Тихомиров А.В. Организационные начала публичного регулирования рынка медицинских услуг. – М.: Статут, 2001. – 256 с.
139. Тищенко П.Д. Этические правила взаимоотношений медицинских работников и пациентов // В кн.: Биоэтика: принципы, правила, проблемы / Под ред. Б.Г. Юдина. – М., 1998. – 265 с.
140. Толстая Е. Медицинская деятельность, ее социально-экономический аспект и правовые основы регулирования // Право України, – 2002. – № 5. – С. 15 17.
141. Турак Й.А. Етичні та правові засади медичного втручання: З погляду лікаря-практика. – Ужгород: ВАТ “Вид-во “Закарпаття”, 2002. – 192 с.
142. Харди И. Врач, сестра, больной. – Будапешт, 1974. – 284 с.
143. Хетагурова А.К. Паллиативная помощь. Медико-социальные принципы и основы сестринского ухода. – М.: Медицинский вестник, 2003. – 80 с.
144. Царегородцев Г.И. Нравственно-гуманистические основы социалистического здравоохранения // Медицинская этика и деонтолгия. – М.: Медицина, 1983. – 270 с.
145. Челмодеев С.А., Челмодеев Д.А. Права пациентов при оказании стоматологической помощи // Стоматология. – 2005. – № 5. – С. 72 73.
146. Шабалов Н.П. Детские болезни. – 4-е изд., перераб. и доп. – СПб: Питер, 1999. – 1088 с.
147. Шаблова Е.Г. Гражданско-правовое регулирование отношений возмездного оказания услуг: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. –Екатеринбург, 2002. – 19 с.
148. Шапошников А.В. Ятрогения: терминологический анализ и конструирование понятия. – Ростов н/д. – 1998. – 189 с.
149. Шевчук С. Порівняльне прецедентне право з прав людини. – К.: Вид-во “Реферат”, 2002. – 344 с.
150. Шнур А. (Мюнхен). Уголовно-правовая ответственность врача в ФРГ // Хирургия. – 1992. – № 11-12. – С.8 11.
151. Щербина Е.А., Зборщик В.Е., Пуцай С.А. Ятрогении в клинике пограничных состояний / В кн.: Неврология и психиатрия. Республ. межвед. сборник. – Вып. 15. – Киев: Здоров’я, 1986. – 208 с.
152. Эльпштейн Н.В. Врач, больной и время. – Таллин: Валгус, 1970. – 96 с.
153. Эртель Л.А. Особенности информированного согласия пациента в практической деятельности врача // Проблемы гигиены, здравоохранения и истории медицины. – 2005. – № 4. – С. 11 14.
154. Этика практической психиатрии: Руководство для врачей / Под ред. проф. В.А. Тихоненко. – М.: Право и закон, 1996. – 192 с.
155. Эхте К.А., Дербенев Д.П. О возможности разглашения врачами профессиональной информации без согласия пациента // Вестник СПбГМА. – 2004. – № 3. – С. 15 18.
156. Яровинский М.Я. Лекции по курсу “Медицинская этика” (биоэтика). Учеб. пособие. – М.: Медицина, 2000. – 256 с.
157. Яровинский М.Я. Проблема ошибки в профессиональной деятельности медработников // Медицинская помощь. – 1996. – № 6. – С. 41-46.
158. A betegek jogai. Szerk.: Polecsák М. – Budapest: Vince Kiado, 1999. – 333 old.
159. Аnnas G. The emerging stowaway: patients rights in the1980 // Value conflicts in health care delivery / Ed. by Gruzalski В., Nelson К. – Camridge (Маss.), 1982. – Р. 80 - 100.
160. Drgonec J., Holländer P. Moderná mediccina a právo/ – Bratislava Obzor, 1988. – 336 s.
161. Holomán L. Požiadavku vykonávat lekárske povolanie lege artis (základné me di cinske aspekty). Bratislava, In: Medico iuridica 111 – 1974. – S. 57.
162. Popielski B. Smrt človeka z hlediska medicine a práva. Socialistscká zákonnost. – 1972. – № 5 – 367 š.
163. Schapiro A. The placebo effect. Principles of Psychopharmacology N.Y.: Academsc Press, 1978.
164. Sosniak V. Uwarunkowanie prawne dopuszcalnosci eksperymentów medycynskych na ludziah. Panstwo i prawo. – 1985. – № 5 – S. 31.
165. Štěpan J. Právni problematika lékarškho experimentu. – 283 s.