ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ДИТИНИ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ОСОБИСТИХ
НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ДИТИНИ
1.1. Ступінь наукової дослідженості теми 13
1.2. Визначення та елементи правового статусу дитини 24
1.2. Поняття та класифікація особистих немайнових прав 50
РОЗДІЛ 2. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА, НАПРАВЛЕНІ
НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІЗИЧНОГО ТА ПСИХІЧНОГО
БЛАГОПОЛУЧЧЯ ДИТИНИ
2.1. Зміст права дитини на життя 72
2.2. Право на здоров’я як спосіб забезпечення фізичного благополуччя неповнолітнього
96
2.3. Право на сім’ю як один із чинників повноцінного розвитку дитини
125
РОЗДІЛ 3. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА, НАПРАВЛЕНІ
НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ ДИТИНИ

3.1. Право дитини на реєстрацію народження 147
3.2. Право дитини на індивідуалізацію в суспільстві 158
3.3. Право на освіту – право, що забезпечує належне соціальне існування дитини 171
ВИСНОВКИ
182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 194

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена тим, що ставлення до дитини, зокрема до її природних та суб’єктивних прав, є виміром духовності та гуманності суспільства. Рівень життя та цивілізованості держави визначається тим, як живуть у ній діти, ступенем суспільної уваги до них та їх правової захищеності. Реальна ситуація стосовно дітей, що склалася сьогодні в Україні, далека не тільки від стандартів цивілізованості, але й реальних можливостей суспільства. Тож однією з перешкод на шляху розбудови в Україні демократичного суспільства є й різноманітні порушення прав дітей. Проблема реальності та захисту прав неповнолітніх останнім часом набуває особливого змісту.
Пильну увагу цій проблемі приділяє міжнародна спільнота, де захист прав дітей – це самостійний предмет міжнародного співробітництва, що входить в єдиний інститут міжнародного захисту прав людини. Міжнародно-правові норми про права дітей і про захист дітей є складовою частиною загальних норм про права людини. Принцип поваги до прав людини закріплено в Статуті ООН, де продекларовано рішучість народів “знову утвердити віру” в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості. За установчими документами одна із цілей ООН полягає в тому, щоб здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру і в заохоченні та розвитку поваги до прав людини та основних свобод для всіх. Загальна декларація прав людини в більшій мірі захищає права дорослих людей, проте деякі її статті направлені на захист таких явищ, як материнство і дитинство, які дають право на особливе піклування та допомогу. Усі діти, народжені в шлюбі чи поза ним, повинні користуватися в рівній мірі соціальним захистом. Декларація прав дитини наголошує на тому, що дитині повинні належати всі вказані у цьому документі права. Ці права повинні визнаватись за всіма дітьми без будь-яких винятків і без розмежувань чи дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини, що стосується самої дитини та її сім’ї.
Конвенція про права дитини стала першим комплексним документом, в якому світова спільнота, її держави-члени зробили змогу кодифікувати загальні підходи до проблеми визнання, захисту і гарантії реалізації та захисту прав дитини. В її Преамбулі встановлено, що держави – учасниці конвенції, беручи до уваги, що народи ООН підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, сповнені рішучості сприяти соціальному прогресу та покращенню умов життя при більшій свободі. Тож очевидна необхідність особливого підходу до прав дитини на міжнародному та національному рівнях.
Забезпечення прав дитини – це, перш за все, внутрішня справа кожної держави. Її правове становище визначається внутрішнім законодавством, воно може бути різним залежно від соціальних, історичних, національних, релігійних та інших особливостей кожної країни. Реальне здійснення прав дитини, залежить, перш за все, від заходів, яких вживає кожна держава з урахуванням її особливостей. Що стосується забезпечення прав дітей, то може йтися про цілу систему заходів, у тому числі і законодавчого характеру.
Значним кроком уперед стало створення і прийняття ЦК України, що містить, на відміну від старого кодексу, цілу книгу, присвячену особис-тим немайновим правам фізичної особи, – “Особисті немайнові права фізичної особи”. Особливий інтерес із цього приводу викликає проблема особистих немайнових прав дитини. Адже вони дуже тісно пов’язані з особистістю, покликані забезпечити індивідуалізацію дитини в суспільс-тві, її самовираження. Особисті немайнові права є, на нашу думку, пер-шою сходинкою у вивченні прав дитини.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена і політичною ситуацією, що склалася сьогодні в нашій країні, потребою інтеграції у європейський гуманітарний та правовий простір, широкомасштабних реформувань правової системи України. Міжнародні зобов’язання країни вимагають розроблення нових або оновлених національних законодавчих актів, орієнтованих на європейські правові стандарти, установлені програмними нормативно-правовими документами Ради Європи та законодавством Європейського Союзу. Розроблено Стратегію інтеграції України до ЄС, загальну програму та галузеві програми інтеграції до ЄС.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ у межах комплексних цільових програм “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867) та “Діти України”, планів роботи кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ.
Метою дисертаційної роботи є вдосконалення змісту та системи особистих немайнових прав дитини, визначення поняття правового становища неповнолітнього та, зокрема, особистих немайнових прав дитини, з’ясування змісту основних особистих немайнових прав дитини, а також розроблення рекомендацій з удосконалення законодавства щодо особистих немайнових прав дитини.
Реалізація вказаної мети передбачає вирішення наступних задач: пог-либити понятійно-термінологічний інструментарій з теми дослідження, зокрема розробити доктринальні поняття “правовий статус дитини” та “особисті немайнові права дитини”; розробити авторську класифікацію особистих немайнових прав дитини; установити основні напрямки розвитку позитивного регулювання особистих немайнових прав; визначити зміст права на життя; установити межі життя: початок та кінець; установити правове становище ембріона людини; оцінити евтаназію як можливий юридичний факт; визначити зміст права на здоров’я; установити складові змісту права на сім’ю; установити особливість реалізації права на ім’я як способу індивідуалізації особи та визначення походження дитини та реєстрації її народження; уточнити зміст права дитини на освіту та її роль у забезпеченні соціального буття; установити прогалини законодавства України стосовно особистих немайнових прав дитини та розробити рекомендації щодо їх усунення та підвищення ефективності правового регулювання прав дитини.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові та сімейні відносини, що складаються з приводу особистих немайнових прав дітей, механізму їх реалізації і захисту.
Предметом дослідження стали міжнародні договори та угоди у сфері особистих немайнових прав, національне та зарубіжне законодавство, практика його застосування, передусім судова, вітчизняні та зарубіжні наукові розробки стосовно особистих немайнових прав дитини.
Методи дослідження. У дисертації використовувався комплекс загальнонаукових, конкретнонаукових, а також спеціальнонаукових методів, які забезпечили повноту відображення об’єкта і предмета дослідження та стали основою комплексного дослідження та аналізу інституту особистих немайнових прав. У дослідженні застосовується загально філософський діалектичний метод пізнання економічних, суспільних, правових явищ. Реалізація фізичною особою своїх особистих немайнових прав розглядається у тісному зв’язку з іншими соціальними процесами в їхній історичній динаміці. Це визначило характер і спрямування регулювання особистих немайнових відносин, їх національні особливості. За допомогою загальнонаукових методів: структурно-функціонального, формально-логічного, конкретно-історичного, порівняльного в роботі розкривається сутність та зміст деяких понять та пропонується їх авторська трактовка. Спеціально-галузеві методи: формально-юридичний та порівняльно-правовий застосовуються при дослідженні системи прав дитини, змісту особистих немайнових прав неповнолітнього. Висновки побудовано на вимогах формальної логіки щодо визначеності, послідовності та обґрунтованості суджень. Сформульовані законодавчі пропозиції ґрунтуються на загальнотеоретичних і цивілістичних конструкціях.
Наукова новизна роботи зумовлюється тим, що дана дисертаційна робота є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем захисту особистих немайнових прав дитини на основі вимог міжнародно-правових актів, чинних Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України, поточних актів цивільного законодавства. У рамках цілісного дослідження змодельовано правове становище дитини у сфері особистих немайнових прав дитини.
1. Уперше на основі аналізу розвитку чинного законодавства про особисті немайнові права зроблено висновок:
1.1. про історичну та соціальну зумовленість їх правової природи потребами виховання творчого, мислячого, вільного, дієвого та ініціативного члена суспільства;
1.2. про необхідність подальшої гармонізації законодавства у сфері особистих немайнових права та його адаптацію до кращих зразків правового регулювання у світі та зокрема ЄС;
1.3. щодо авторської класифікації особистих немайнових прав дитини за їх цільовою направленістю:
- особисті немайнові права, направлені на забезпечення фізичного та психічного благополуччя дитини (право на життя, право на здоров’я, право на сім’ю);
- особисті немайнові права, направлені на забезпечення соціального буття дитини (право на реєстрацію народження, право на індивідуалізацію особи в суспільстві, право на освіту).
2. Розроблено авторські поняття:
2.1. “правовий статус дитини” – заснована на правоздатності та дієздатності система суб’єктивних та інших прав та юридичних обов’язків, які неповнолітня особа може мати з моменту народження до виникнення повної дієздатності та набувати в процесі життя залежно від віку та стану психіки;
2.2. “особисті немайнові права дитини” – природні, невід’ємні права, що виникають із приводу благ немайнового характеру, позбавлені економічного змісту та грошової оцінки, тісно пов’язані з особою носія, індивідуалізують її, не передаються і не відчужуються, мають специфічні підстави виникнення та припинення, мають строковий характер, належать усім без винятку батькам та дітям у рівному обсязі, захищаються батьками та іншими особами, регулюються переважно ЦК та СК України;
2.3. “право на виховання” – система законодавчо забезпечених заходів, що застосовується батьками під час спілкування з дітьми з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку шляхом передання їм своїх знань, життєвого досвіду, переконань, забезпечення нормального психічного і фізичного розвитку дітей та захисту їхніх інтересів.
3. Уперше запропоновано широкий підхід до визначення змісту:
3.1. права дитини на здоров’я, яке охоплює правомочності на надання медичної допомоги. Право дитини на надання медичної допомоги слід розглядати як: право вимагати надання кваліфікованої медичної допомоги (по досягненні 14-ти років); право на вибір лікаря та методів лікування (по досягненні 14-ти років); право відмовитись від надання медичної допомоги (повнолітня фізична особа); право на психіатричну допомогу (з народження);
3.2. права батьків здійснювати певні правомочності щодо дітей до досягнення ними 14-ти років: право на медичне страхування (з народження); право на інформацію про стан свого здоров’я (неповнолітня повністю дієздатна фізична особа); право на таємницю про стан свого здоров’я (з народження); право на усунення небезпеки, що загрожує здоров’ю (неповнолітня повністю дієздатна фізична особа); право неповнолітньої фізичної особи, що перебуває в медичному закладі, на допуск до неї медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, священнослужителя (з народження); право на охорону здоров’я (з народження);
3.3. права дитини на сім’ю, яке включає: право бути членом сім’ї; пра-во на створення власної сім’ї; право на збереження сім’ї; право на повагу до сімейного життя; право на таємницю особистого життя; право неповнолітньої фізичної особи на народження дитини; право дитини бути забраною з пологового будинку та іншого закладу охорони здоров’я; право виховуватись у сім’ї; право на спілкування з членами сім’ї; право дитини на забезпечення своїх інтересів; право неповнолітнього на батьківське розуміння; право дитини на повагу; право на проживання з сім’єю; право на належний догляд та турботу;
3.4. права на індивідуалізацію, що охоплює правомочності: володіти певною індивідуальністю; користуватись своєю індивідуальністю; створювати та змінювати свою індивідуальність; вимагати захисту у випадку будь-якого порушення права на індивідуальність.
4. Запропоновано ввести у правову науку такі терміни:
4.1. “підліток” – неповнолітня фізична особа у віці від 14-ти до 18-ти років;
4.2. “неповнолітня повністю дієздатна фізична особа” – неповнолітня фізична особа, яка набуває повної цивільної дієздатності до 18 –ти років: якщо особа, яка досягла 16-ти років, працює за трудовим договором; якщо неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини; якщо особа, яка досягла 16-ти років бажає займатися підприємницькою діяльністю, за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування з моменту державної реєстрації її як підприємця; якщо неповнолітня особа перебуває у зареєстрованому шлюбі.
5. Запропоновано зміни, уточнення та доповнення до чинного законо-давства:
5.1. змінити зміст ст. 6 СК України: неповнолітньою вважається фізична особа з народження до досягнення 18-ти років: малолітньою вважається неповнолітня фізична особа з народження до досягнення нею 14-ти років; підлітком вважається неповнолітня фізична особа від 14-ти до 18-ти років;
5.2. внести поправку до ст. 281 ЦК України стосовно виключення зі складу права на життя право на штучне переривання вагітності та стерилізацію;
5.3. право на розпорядження своїм здоров’ям, право на безпечне довкілля не виділяти як окремі права, а включити до змісту права на здоров’я;
5.4. законодавчо закріпити право неповнолітньої фізичної особи на народження дитини; право дитини, що народилася як у повнолітніх, так і в неповнолітніх батьків, на догляд, турботу та розуміння;
5.5. до ч. 1 ст. 144 СК України внести зміни шляхом збільшення строку подання заяви про реєстрацію народження від 1 місяця до 3 місяців. Продовження строку дасть можливість поправити здоров’я як дитини, так і матері після пологів, та в більшій мірі захистити одиноких матерів та молоді сім’ї;
5.6. законодавчо закріпити деякі обмеження щодо присвоєння імені. Слід обмежити батьків у можливості давати своїм дітям неблагозвучні, “екзотичні”, незмістовні імена, брати назви предметів, рік, озер, гір, міст тощо, наголосити на тому, що сполучення імені і по батькові має легко вимовлятись та не містити скупчення шиплячих та звуку “р”;
5.7. до ч. 4 ст. 4 Закону України “Про дошкільну освіту” внести уточ-нення та сформулювати її так: “Періоди дошкільного віку: немовляти (з народження до 2-х років); молодший дошкільний вік (з 2-х років до 4-х років); середній дошкільний вік (з 4-х років до 5-ти років); старший дошкільний вік (з 5-ти років до 6-ти років)”;
5.8. до ст. 12 Закону України “Про загальну середню освіту” внести зміни та поновити, раніше діючий, 10-річний строк навчання для здобуття повної загальної середньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах І-ІІІ ступенів, замість нині діючого 12-річного строку, а подальші 2 роки використати для професійної освіти;
5.9. уточнити ч. 2 ст. 143 СК України та сформулювати цю частину так: обов’язок матері, яка народила дитину, не перебуваючи у шлюбі, та батька, який не перебуває у шлюбі з матір’ю новонародженої дитини (незалежно від того, перебуває він у іншому шлюбі чи ні), забрати дити-ну з пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров’я.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що по-ложення та висновки дисертації можуть бути використані у формуванні державної політики щодо дітей, удосконаленні законодавства щодо дітей, роботі громадських організацій, державних органів, обласних адміністрацій, управлінь у справах сім’ї та молоді відносно охорони дитинства. Зроблені висновки та рекомендації можуть бути використані також у науково-дослідницькій роботі, для створення підручників, що сприятимуть формуванню науково обґрунтованої програми захисту та охорони прав дітей, в навчальному процесі при розробці і викладанні курсів цивільного, сімейного права та спецкурсів.
Апробація результатів дослідження здійснювалася на наукових кон-ференціях та симпозіумах, у тому числі на міжнародних наукових конференціях “Україна в контексті процесу глобалізації: нові реалії та національна стратегія” (Дніпропетровськ, листопад 2001 р.), “Римське право і сучасність” (Одеса, травень 2004 р., Одеса, травень 2006 р.); науково-практичних конференціях “Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи” (Одеса, травень 2001 р.), “155-річний досвід підготовки правознавців на Півдні України” (Одеса, грудень 2002 р.), “Громадянське суспільство в Україні: проблеми формування та вивчення” (Одеса, квітень 2005 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Насильство в сім’ї: причини, наслідки та шляхи вирішення”(Одеса, листопад 2004 р.); всеукраїнському науково-практичному симпозіумі “Права людини та сучасні проблеми розвитку українського суспільства” (Одеса, квітень 2001 р.); щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Одеської національної юридичної академії: 6-й (58-й) (Одеса, квітень 2003 р.), 7-й (59-й) (Одеса, квітень 2004 р.), 8-й (60-й) (Одеса, квітень 2005 р.); 9-й (61-й) (Одеса, квітень 2006 р.).
Публікації. Основні положення та висновки опубліковані у 12-ти стат-тях, 11 із них у фахових виданнях, в 4-х публікаціях матеріалів міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій.
Структура роботи. Робота зумовлена її метою та задачами і складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел (всього 325 джерел).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проблема особистих немайнових прав особи, громадянина є однією з найважливіших у цивілістиці. Кожна особа в правовій державі має відчувати свою соціальну захищеність. У світлі прийняття нового ЦК України більшої актуальності набула проблематика особистих немайнових прав фізичної особи, яким присвячена книга 2 Цивільного кодексу України. Питання особистих немайнових прав фізичної особи стає надзвичайно актуальним на фоні суспільних перетворень, які сьогодні відбуваються в Україні. Принцип пріоритетності людини та її прав і свобод порівняно з іншими соціальними цінностями, який дістає своє нормативне закріплення у ст. 3 Конституції України, має призвести до відповідних реформацій в економічному та політичному житті держави.
Зважаючи на те, що діти – теж фізичні особи, слід звернути особливу увагу на особисті немайнові права дитини. Доречно зауважити, що вітчизняна цивілістика не містить жодного фундаментального дослідження із цієї проблеми. Сподіваємось, що наша робота допоможе в дослідженні деяких аспектів даної проблеми.
Особлива увага заслуговує понятійний апарат і зокрема визначення поняття “дитина”. На нашу думку, найбільш правильним є його визначення за Конвенцією про права дитини. Перенесення конвенційної норми до Сімейного кодексу України та її розвиток у ньому спрямоване на забезпечення чіткості, однозначності правових категорій, гармонізації сімейного законодавства. Дитина – особа віком до 18-ти років, якщо ж вона набуває повної дієздатності до досягнення нею повноліття, відповідно до ЦК України, це не є підставою для виключення даної особи з категорії “дитина”. Запропоновані зміни до законодавства щодо ст. 6 СК України: неповнолітньою вважається фізична особа до досягнення 18-ти років: малолітньою вважається неповнолітня фізична особа до досягнення нею 14-ти років, підлітком уважається неповнолітня фізична особа від 14-ти до 18-ти років.
Пропонуємо запровадити в правову науку термін “підліток” – неповнолітня фізична особа у віці від 14-ти до 18-ти років.
Стосовно дитини слід говорити:
1) про повну цивільну дієздатність неповнолітньої фізичної особи (у разі набуття повної цивільної дієздатності до 18-ти років: якщо особа, яка досягла 16-ти років працює за трудовим договором; якщо неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини; якщо особа, яка досягла 16-ти років, бажає займатися підприємницькою діяльністю, за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування з моменту державної реєстрації її як підприємця; якщо неповнолітня особа перебуває у зареєстрованому шлюбі). Тому пропонуємо ввести у вітчизняну цивілістику термін “неповнолітня повністю дієздатна фізична особа” – неповнолітня фізична особа, яка набуває повної цивільної дієздатності до 18-ти років;
2) про часткову дієздатність неповнолітньої фізичної особи до 14-ти років (малолітнього);
3) про неповну дієздатність неповнолітньої фізичної особи від 14-ти до 18-ти років (підлітка);
4) про обмежену дієздатність неповнолітньої фізичної особи, що на-була повної дієздатності до 18-ти років;
5) про недієздатність неповнолітньої фізичної особи, що набула повної дієздатності до 18-ти років.
Залежно від цього можна говорити про правовий статус дитини. У юридичній літературі поняття правового статусу трактувалось по-різному. Зміст правового статусу ототожнюється то з правосуб’єктністю, то з правоздатністю, то з правоздатністю і дієздатністю, то з конституційними правами й обов’язками в сукупності з правоздатністю чи без неї.
Створюючи поняття правового статусу як самостійної категорії пра-вової науки, необхідно чітко визначити його зміст та співвідношення з категоріями правоздатності та дієздатності.
Уважаємо, що правовий статус дитини становлять її право та дієздатність, тобто можливі права та обов’язки, які неповнолітня особа може мати з моменту народження до смерті та набувати в процесі життя залежно від її віку та стану психіки.
Досліджуючи проблему особистих немайнових прав дитини, розроблено авторське визначення поняття “особисті немайнові права дитини”. Особисті немайнові права дитини – це природні, невід’ємні права, що виникають із приводу благ немайнового характеру, позбавлені економічного змісту та грошової оцінки, тісно пов’язані з особою носія, що індивідуалізує його, не передаються і не відчужуються, мають специфічні підстави виникнення та припинення, мають строковий характер, належать усім без винятку батькам та дітям у рівному обсязі, захищаються батьками та регулюються переважно Цивільним та Сімейним кодексами України.
Розроблено власну класифікацію особистих немайнових прав дитини за цільовою направленістю:
1) особисті немайнові права, направлені на забезпечення фізичного та психічного благополуччя дитини (право на життя, право на здоров’я, право на сім’ю);
2) особисті немайнові права, направлені на забезпечення соціального буття дитини (право на реєстрацію народження, право на індивідуалізацію особи в суспільстві, право на освіту).
Розглядаючи особисті немайнові права, направлені на забезпечення фізичного та психічного благополуччя дитини, слід у першу чергу звернутися до питання про право дитини на життя. Життя – це вище нематеріальне благо, що виникає з моменту відокремлення життєздатної дитини від організму матері та продовжується протягом усього періоду функціонування головного мозку. Дуже важливо визначити початок та кінець життя. Початок життя – момент відокремлення від організму матері та початку самостійного дихання немовляти. Кінець життя – це незворотне припинення діяльності мозку, яке визначається медиками за спеціально розробленими ознаками.
Правовий статус має лише народжена дитина, за умови, що вона буде народжена живою, бо лише після народження дитину можна вважати суб’єктом права.
Установили, що право дитини на життя – це забезпечена законом можливість фізіологічного існування шляхом закріплених у законі правомочностей: збереження життя та розпорядження ним. Право дитини на життя можна розглядати як особисте немайнове право, що забезпечує природне існування дитини і складається з приводу особливого об’єкта, який охороняється цивільним правом – життя. Суб’єктами ж права дитини на життя виступають фізичні особи (неповнолітні фізичні особи: малолітні, підлітки; повнолітні фізичні особи: батьки, бабуся, дідусь, опікуни, піклувальники, лікарі, вихователі, учителі) та інші особи, від яких залежить реалізація даного права дитини. Зміст права дитини на життя можна визначити, як надані законом можливості, що забезпечують природне існування дитини і складаються з приводу особливого об’єкта, який охороняється правом – життя.
Уважаємо, що треба внести деякі зміни до законодавства: пропонуємо ліквідувати суперечність, що виникла між Конституцією (ст. 27) та ЦК (ч. 2 ст. 281) шляхом внесення змін до ч. 2 ст.281 ЦК: “фізична особа не може бути свавільно позбавлена життя”; виключити зі змісту ст. 281 ЦК України ч. 5 та ч. 6 про право на стерилізацію та штучне переривання вагітності як складові права на життя.
Наступним, не менш важливим правом, є право дитини на здоров’я. Право на здоров’я ми розглянули як одне з основних немайнових прав, що забезпечує природне існування фізичної особи та тісно пов’язано з правом на життя. Під поняттям “здоров’я” ми розуміємо відсутність в особи фізичних та душевних хвороб. Тому пропонуємо внести зміни до ст. 3 Основ законодавства про охорону здоров’я та розглядати здоров’я як стан повного фізичного та душевного благополуччя та виключити зі статті поняття “соціальне благополуччя”. А право дитини на здоров’я трактувати як природне право фізичної особи перебувати в стані повного фізичного та душевного благополуччя, що реалізується закріпленими в праві правомочностями та гарантується державою.
Об’єктом права дитини на здоров’я є здоров’я як стан фізичного та душевного благополуччя. Суб’єктами права дитини на здоров’я є фізичні особи: батьки, медики, особи, що займаються підприємницькою діяльністю у сфері надання медичних послуг, та юридичні особи: діагностичні центри, станції швидкої допомоги, лікарні, клініки, диспансери, що надають медичні послуги; страхові компанії, що забезпечують медичне страхування.
Зміст права дитини на здоров’я можна визначити як надані законом можливості, що забезпечують стан повного фізичного та душевного благополуччя.
До змісту права дитини на здоров’я слід віднести:
1) право на надання медичної допомоги. Право дитини на надання медичної допомоги слід розглядати як: право бажати надання кваліфікованої медичної допомоги (по досягненні 14-ти років);
- право на вибір лікаря та методів лікування (по досягненні 14-ти років);
- право відмовитись від надання медичної допомоги (повнолітня фізична особа, ми пропонуємо: дієздатна фізична особа, як повнолітня, так і неповнолітня);
- право на психіатричну допомогу (з народження);
До досягнення 14-ти років весь спектр правомочностей щодо дітей здійснюють батьки;
2) право на медичне страхування (з народження);
3) право на інформацію про стан свого здоров’я (неповнолітня повністю дієздатна фізична особа);
4) право на таємницю про стан свого здоров’я (з народження);
5) право на усунення небезпеки, що загрожує здоров’ю (неповнолітня повністю дієздатна фізична особа);
6) право особи, що перебуває в медичному закладі, на допуск до неї медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, священнослужителя (з народження);
7) право на охорону здоров’я (з народження);
У ЦК вищеперераховані аспекти виділяються як окремі права, на нашу думку, ці положення слід включити до змісту права на здоров’я, а не виділяти як самостійні права та законодавчо це закріпити.
Вважаємо, що до змісту права дитини на здоров’я слід віднести право неповнолітньої повністю дієздатної фізичної особи на “розпорядження” своїм здоров’ям та пропонуємо законодавчо закріпити цей аспект у ЦК України. Пропонуємо розглядати право на розпорядження своїм здоров’ям у двох аспектах: брати добровільно участь у різних експериментах; бути донором крові, органів, тканин.
Обґрунтовано, що право на безпечне для життя і здоров’я довкілля також слід віднести до права дитини на здоров’я, адже безпечне довкілля – це один із найважливіших аспектів у забезпеченні права на здоров’я. Право дитини на безпечне довкілля слід розглядати як: право на належні, безпечні здорові умови для праці, проживання, навчання тощо (з народження); право на безпечні для життя та здоров’я продукти харчування (з народження); право на достовірну інформацію про стан довкілля та якість харчових продуктів і предметів побуту, а також збирання та поширення такої інформації (по досягненні повної дієздатності до 18-ти років - повністю дієздатна неповнолітня фізична особа).
Неабияке значення у досягненні фізичного та психічного благополуччя дитини має реалізація її права на сім’ю. У роботі ми розглянули право дитини на сім’ю. Об’єктом права дитини на сім’ю як особистого немайнового права є сім’я. Суб’єктами права дитини на сім’ю є члени сім’ї: діти, батьки, опікуни, піклувальники, бабуся, дідусь, брати, сестри та інші члени сім’ї. Суб’єктивне право дитини на сім’ю виникає в силу народження і з моменту народження і триває все життя, переходячи з категорії “право дитини на сім’ю” в категорію “право фізичної особи на сім’ю”.
Були розглянуті поняття “право на виховання”, “інтереси дитини” та дані авторські тлумачення. Так, на нашу думку, право на виховання – це сукупність законодавчо забезпечених заходів, що застосовується батьками під час спілкування з дітьми з метою передання їм своїх знань, життєвого досвіду, переконань, забезпечення нормального психічного і фізичного розвитку дітей та захисту їх інтересів.
Що ж стосується поняття “інтереси дитини”, то ми вважаємо, що ви-значення інтересу дитини як найвищого інтересу характеризується належним матеріальним, моральним, фізичним, розумовим, психічним станом неповнолітнього, що забезпечується батьками та який неповнолітній у змозі оцінити з досягненням певного віку.
Визначено роль сімейного виховання в житті дитини: сімейне вихо-вання за своїм характером більш емоційне, ніж будь-який інший вид виховання; сім’я – маленька соціальна група, свого роду мікромодель суспільства і найповніше відповідає вимогам поступового залучення дитини до суспільного життя; вплив сім’ї на дитину починається з раннього дитинства, у період найбільшої інтенсивності засвоєння дитиною численних навичок.
З’ясовано основний принцип вітчизняного виховання: “заохочення – покарання”. Визначено сучасний принцип виховання – “телефонне виховання”.
У результаті проведеного дослідження було з’ясовано, що право дитини на сім’ю включає до свого змісту:
- право бути членом сім’ї;
- право на створення сім’ї;
- право на збереження сім’ї;
- право на повагу до сімейного життя;
- право на таємницю особистого життя;
- право на народження дитини;
- право бути забраним із пологового будинку та іншого закладу охорони здоров’я;
- право виховуватись у сім’ї;
- право на спілкування із членами сім’ї;
- право дитини на забезпечення своїх інтересів;
- право на батьківське розуміння;
- право дитини на повагу;
- право на проживання із сім’єю;
- право на належний догляд та турботу.
Пропонуємо вищеперераховані аспекти розглядати як елементи права на сім’ю, а не як окремі права. Це дасть можливість згрупувати всі елементи в єдине право на сім’ю, що полегшить вивчення даної проблеми як для теоретиків, так і для практиків. Пропонуємо законодавчо закріпити право неповнолітнього на народження дитини, право дитини на догляд, турботу та розуміння.
Вважаємо, було б доцільно внести до змісту ч. 2 ст. 143 СК деякі уточнення і сформулювати цю частину так: обов’язок матері, яка народила дитину, не перебуваючи у шлюбі, та батька, який не перебуває у шлюбі з матір’ю новонародженої дитини (незалежно від того, чи перебуває він у іншому шлюбі), забрати дитину з пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров’я. Це дало б можливість привести положення ст.. 143 СК України у відповідність до ст. 141 та ст. 142 СК України.
Переходячи до розгляду особистих немайнових прав, направлених на забезпечення соціального буття дитини, уважаємо за доцільне звернутися до права дитини на реєстрацію народження. Ми розглянули право дитини на реєстрацію народження як закріплену законодавством можливість державного засвідчення факту народження дитини. Об’єктом права дитини на реєстрацію народження є реєстрація народження як спосіб засвідчення народження особистості. Суб’єктом права дитини на реєстрацію народження виступають діти, факт народження яких реєструється, батьки, опікуни, піклувальники, дідусь, бабуся, робітники РАЦСу, органи РАЦСу, медичні заклади, дитячі виховні заклади та інші особи, від яких залежить реалізація даного права неповнолітнього.
Установлено такі варіанти визначення походження дитини:
1) якщо батьки перебувають між собою у шлюбі, походження, а, отже, взаємні права та обов'язки батьків і дітей засвідчуються записом про шлюб батьків;
2) якщо батьки не перебувають між собою у шлюбі, походження ди-тини встановлюється шляхом подання спільної заяви батьком і матір'ю дитини в державні органи реєстрації актів цивільного стану;
3) батьківство може бути встановлене в судовому порядку в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, за відсутності спільної заяви батьків;
4) у випадку штучного запліднення, батьками дитини є подружжя.
Розглянуті вище моменти визначення походження дитини дають можливість стверджувати, що в українському законодавстві має місце біологічне та соціальне батьківство.
У роботі розглянуто такі поняття, як презумпція материнства та батьківства, що мають місце у випадку народження дитини у зареєстрованому шлюбі.
Ми звертаємо особливу увагу на правове положення сурогатної матері, наголошуючи на тому, що суттєвої різниці немає, чи імплантований зародок в організм сурогатної матері чи зачатий сурогатною матір’ю і чоловіком, дружина якого не може народити дитину; і те і інше слід, на нашу думку, трактувати як певні послуги, за виконання яких належить отримати певну плату.
Походження дитини від даних батьків засвідчується свідоцтвом про народження. Кожна дитина, на нашу думку, має право знати своє похо-дження, незалежно від того, походить вона від матері та батька, які пере-бувають у шлюбі між собою; від батька матері при штучному заплідненні і імплантації зародка; від батька у випадку реєстрації повторного шлюбу з його матір’ю; від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою; від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою; за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; у разі визнання материнства, батьківства за рішенням суду, установлення факту материнства, батьківства за рішенням суду.
Походження дитини від даних батьків засвідчується під час реєстрації народження та видачі свідоцтва про народження дитини. До органів реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання батьків чи одного з них, протягом 1-го місяця після народження дитини, подаються такі документи:
- довідка медичного закладу про народження дитини;
- документи, які підтверджують особистість батьків (чи одного з них);
- документи, на основі яких вносяться дані про батька (свідоцтво про шлюб, заява матері або і матері і батька, чи рішення суду про усиновлення).
На підставі поданих документів виписується свідоцтво про народження дитини, що є першим документом, який засвідчує особистість дитини.
Пропонуємо внести зміни до ч. 1 ст. 144 СК і збільшити строк подання заяви про реєстрацію народження від 1-го місяця до 3-х місяців. Продовження строку дасть можливість поправити здоров’я як дитини, так і матері після пологів та більшою мірою захистити одиноких матерів та молоді сім’ї.
З’ясовано, що право неповнолітнього на індивідуалізацію – це забезпечена законом можливість володіти, користуватись, розпоряджатись, вимагати охорони свого власного імені, прізвища, по батькові, вимови, голосу, зображення та ін. Об’єктом права на індивідуалізацію є ім’я як власне найменування фізичної особи, прізвище, по батькові, голос, мова, зовнішній вигляд та інші ознаки, що індивідуалізують особу неповнолітнього в суспільстві. Суб’єктами даного права є фізична особа, що є носієм даних індивідуальних ознак та особи, які повинні визнавати ці індивідуальні риси іншої особи.
До змісту права на індивідуалізацію, на нашу думку, треба віднести право: 1) володіти певною індивідуальністю; 2) користуватись своєю індивідуальністю; 3) створювати та змінювати свою індивідуальність; 4) вимагати захисту у випадку будь-якого порушення права на індивідуальність.
Право на індивідуалізацію складається з декількох елементів: власного імені, прізвища, по батькові; зовнішнього вигляду; мови; голосу; зображення; псевдоніму; особистого підпису; манери поведінки; інтелектуального, культурного, освітнього рівнів.
Обґрунтовано доцільність законодавчо закріпити деякі обмеження щодо присвоєння імені. На нашу думку, слід обмежити батьків у можливості давати своїм дітям неблагозвучні, “екзотичні”, незмістовні імена, брати назви предметів, рік, озер, гір, міст тощо та наголосити на тому, що сполучення імені і по батькові повинно легко вимовлятись та не містити сполучення груп шиплячих та “р”. Сподіваємось, що це полегшить вимову при спілкуванні та обмежить батьків у їхніх надзвичайних фантазіях щодо вибору імені дитини.
Ще одним аспектом у забезпеченні соціального буття є право дитини на освіту як законодавчо закріплена можливість отримання дошкільної, повної середньої, позашкільної та вищої освіти. Об’єктом права дитини на освіту є освіта як основа інтелектуального, культурного, духовного розвитку неповнолітнього.
Суб’єктом права дитини на освіту є дитина, батьки, опікуни, піклувальники, учителі, викладачі, дошкільні дитячі заклади, школи, ліцеї, гімназії, університети, академії, інститути та інші особи, від яких залежить реалізація даного права дитини. Право дитини на освіту складається з таких елементів:
- право дитини на дошкільну освіту;
- право дитини на загальну середню освіту;
- право дитини на позашкільну освіту;
- право дитини на вищу освіту.
У результаті проведеного дослідження пропонуємо такі зміни до за-конодавства стосовно дошкільної освіти. Законодавчо не закріплена вікова категорія кожного періоду дошкільного віку. Тому пропонуємо внести зміни до ч. 4 ст. 4 Закон України “Про дошкільну освіту” та сформулювати її так: “Періоди дошкільного віку: немовляти (з народження до 2-х років); молодший дошкільний вік (з 2-х років до 4-х років); середній дошкільний вік (з 4-х років до 5-ти років); старший дошкільний вік (з 5-ти років до 6-ти років)”. Уважаємо за доцільне внести зміни до ст. 12 Закону України “Про загальну середню освіту” та встановити 10-річний строк навчання для здобуття повної загальної середньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах І-ІІІ ступенів, замість нині діючого 12-річного строку, а подальші 2 роки використати для професійної освіти.
Сьогодні наші діти та молодь не знають про свої права, тому ми вважаємо, що слід із метою здійснення правового всеобучу в школах з першого класу у доступній ігровій формі розказувати дітям про їхні права. У вузах, особливо у юридичних та педагогічних, слід запровадити спецкурс по даній проблемі, оскільки норми дитячого права розсіяні у різних галузях права, а в сукупності не розглядаються.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Предмет и система советского гражданского права // Сов. гос. и право. - 1940. - №8-9. - С. 65-69.
2. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. - М.: Юриздат, 1940. - 175 с.
3. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. - М.: Госюриздат, 1955. - 206с.
4. Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. - М., 1961. - 164 с.
5. Алексеев И.С. Вещь / БСЭ. – 3- е изд. - М.: Советская энциклопедия, 1971. -Т.5. - С. 3-4.
6. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. - М.: Юридлит, 1966. - 187 с.
7. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т.- М.: Юридлит,1981. - Т.1. - 367 с.
8. Алексеев С.С. Проблемы теории права. - Свердловск, 1972. - Т.1. - 396 с.
9. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. - М.: Юридлит, 1982. - Т.2.- 360 с.
10. Антокольская М.В. Семейное право. - М.: Юрист, 1997. - 366 с.
11. Антокольская М.В. Семейное право. - М.: Юрист, 1999. - 359 с.
12. Антокольская М.В. Семейное право. - М.: Юрист, 2000. - 369 с.
13. Арендар А. Деякі філософські аспекти права на життя та смертної кари // Право України. - 1995. - №5-6. - С. 49 -51.
14. Баліцька О. Як я розумію право на життя // Право України. - 1999. - №7. - С. 89-92.
15. Батьки і діти: соціальне самопочуття дітей в українських сім’ях / Укр. ін-т соціологічних досліджень. Ін-т дитинства. - К.: Логос, 2000. - 92 с.
16. Бахин С.В. О классификации прав человека, провозглашенных в международных соглашениях // Правоведение. - №2. - 1991. - С. 41-51.
17. Бегичев Б.К. О соотношении юридического статуса, трудовой правоспособности и субъективного права / Материалы конференции по итогам научно-исследовательской работы за 1966 г. - Свердловск, 1968. - С. 5-10.
18. Белгородская Е.М. Понятие гражданского состояния. Вопросы развития и дальнейшего совершенствования советского права в современный период. // Учен. зап. ВЮЗИ, 1968. - Вып.17. - С. 152-161.
19. Белов В.А. Гражданское право: общая и особенная часть: Учебник. - М.: ФО “Центр ЮрИнфоР”, 2003. - 960 с.
20. Белявский А.В. Защита чести и достоинства в советском гражданском праве: Автореф.дис. … канд.юрид.наук. - М.,1966. - 19 с.
21. Белявский А.В., Придворов Н.А. Охрана чести и достоинства личности в СССР. - М.: Юр. лит., 1971. - 208 с.
22. Белякова А.М., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. - М.: Юр. лит., 1974. - 303 с.
23. Большая медицинская энциклопедия 3-е изд. - М.: Советская энциклопедия, 1981 - Т.17. - С. 35-36.
24. Бородин С., Глушков В. Уголовно-правовые проблемы эвтаназии // Сов. Юстиция. - 1992. - №9-10. - С. 34-38.
25. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права: Курс советского гражданского права. - М.: Гос.изд-во юрид. лит-ра, 1950. - 368 с.
26. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. - М: Госюриздат, 1963. - 298 c.
27. В защиту Земли. Основные документы по окружающей среде, принятые на симпозиумах в Фуне, Кокойоке и конференции в Стокгольме. - М.,1981. - 164 с.
28. Василев Л. Гражданское право Народной Республики Болгарии. Общая часть. - М.: Госюриздат, 1958. - 704 с.
29. Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве. - Рига: Зинатне, 1976. - 231 с.
30. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і головн. ред. В.Т. Бусел. - К.: Ірнінь:ВТФ “Перунь”, 2001. - С. 398.
31. Венедиктов А.В. О системе Гражданского кодекса СССР // Сов. гос. и право. - 1954. - №2. - С. 26-31.
32. Вермель И.Г. Сложные вопросы судебной медицины. - Свердловск, 1989. - 189 с.
33. Веселуха В. Соціальний і правовий статус неповнолітніх і його вплив на віктимну поведінку // Право України. - 1999. - №7.- С. 16-19.
34. Вилейта А.А. Личные неимущественные правоотношения по советскому гражданскому праву: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - Вильнюс, 1967. - 20 с.
35. Витрук Н.В. Личность как субъект социалистического права / Научная конференция по проблеме «Личность, право и законность в советском социалистическом обществе». Тезисы докладов и научных сообщений. - Баку, 1967. - С. 29-30.
36. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. - М.: Наука, 1979. - 232 с.
37. Власенко Н.С., Виноградова Л.Д., Калачова І.В. Гендерна статистика для моніторингу досягнення рівності жінок і чоловіків. - Київ: 2000. - 21 с.
38. Воеводин Л.Д. Конституционные права и обязанности советских граждан. - М.: МГУ, 1972. - 300 с.
39. Волинець Л.С. Щодо соціального феномену “Діти вулиці” в Україні / Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення. Зб. наукових статей. - Київ, 1998. - С. 170-174.
40. Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. - М.: Юрид. лит., 1972 - 336 с.
41. Всеобщая декларация прав человека. Принята Генеральной Ассамблеей ООН 10 декабря 1948 года / Международная защита прав человека: Документы и комментарии. - Х.:Синтекс, ЛТД, 1998 - С. 9 - 15.
42. Галкин Б.А. Советский уголовно-процессуальный закон. - М.: Госюриздат, 1962. - 255 с.
43. Гатинян А.А. К вопросу о понятии правового статуса субъектов общенародного социалистического права и его осуществлении. // Труды ВЮЗИ, 1967. - Т.11. - С. 3-34.
44. Генкен Д.М. Предмет советского гражданского права // Сов. гос. и право. - 1939. - №4. - С. 36-42.
45. Глиняный В.П., Глиняная Е.М. Права женщин (из истории гражданского права) // Актуальні проблеми політики. – Одеса: Астропринт, 1998. - Вип.3-4. - 312 с.
46. Головатий С. Цивільний кодекс: від політичного до соціального договору в Україні // Українське право. - 1996. - № 2. - С. 4-10.
47. Головистикова А.Н. Философское содержание категории „жизнь” // Государство и право. - 2005. - № 6. - С. 30-39.
48. Городецкая И.К. Международная защита прав и интересов детей. - М.: Изд-во: Международные отношения, 1973. - 112 с.
49. Горшеньов В.М. Демократичні права і свободи радянських громадян. - К.: Вища школа, 1978. - 175 с.
50. Гражданский кодекс РФ. - М.: ОМЕГА - Л, 2005. - 390 с.
51. Цивільний процесуальний кодекс України. - Х.: Одіссей, 2006. - 182 с.
52. Гражданское право / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. - СПб, 1996. - 596 с.
53. Гражданское право / Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. - М.,1998. - Ч.1. - 774 с.
54. Гражданское право Украины / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. - Харьков: Основа, 1996. - Ч.1. - 591 с.
55. Гражданское право. В 3-х томах. / Под ред. Е.А. Суханова. - Москва: Издательство БЕК, 2003. - Т.І. - 786 с.
56. Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. - М.: ТЕИС, 1996. - Ч. 1. -768 с.
57. Гражданское право: Учебник: В 2-х т. / Отв. ред. Е.А.Суханов. - М., 2004. - Т.1. - 788 с.
58. Гражданский кодекс Украинской ССР. - Одеса: Черноморье, 1996.- 160 с.
59. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права. - СПб, 1907. - 147 с.
60. Гришина Т.А. Конституционное право граждан на охрану здоровья и его обеспечение Советами народных депутатов: Автореф. дис… канд. юрид. наук. - М., 1987. - 19 с.
61. Гукасян Р. Проблемы интереса в советском гражданском процессуальном праве. - Саратов: Приволжское кн.изд., 1970. - 185 с.
62. Гусак П. Моральні та правові аспекти допоміжних репродуктивних технологій. // Зб. На межі життя і смерті. Вісник №2 Інституту родини і подружнього життя Львівської Богословської Академії. - Львів, 2001. - С. 57-91.
63. Давидова Н.О. Принципи особистих немайнових прав фізичної особи / Вісник Київського національного університету ім.Т. Шевченка. – 2004. - №60-62. - С. 31-33.
64. Давидова Н.О. Джерела регулювання особистих немайнових суспільних відносин у сфері права на життя, охорону здоров’я та особисту недоторканість // Бюлетень Міністерства юстиції України. -2005, - №5(43). - С. 121-129.
65. Даниленко В.Н. Декларация прав и реальность / К 200-летию Декларации прав человека и гражданина. - М.: Международные отношения. - 1989. - 206 с.
66. Декларация прав ребенка принята Генеральной Ассамблеей ООН 20 ноября 1959 г. / Права детей и молодежи. Сб. международных документов. - Харьков: Ксилон, 2001. - С.11-13.
67. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - №31. - С. 3-10.
68. Денисов А.И. Теория государства и права. - М.: Юриздат., 1948. – 531с.
69. Детское право советских республик. Сборник действующего законодательства о детях. - Харьков: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1927. - 674 с.
70. Джабраилова А.Д. Охрана прав и интересов несовершеннолетних органами опеки / Правовое положение несовершеннолетних. Сб. научных трудов. - Краснодар, 1985. - С. 161-165.
71. Довбуш О. Право на гідну смерть // Право України. -2002. - №10. - С. 22-25.
72. Дождев Д.В. Римське приватне право. - М.,1996. - 632 с.,
73. Дробышевская Т.В. Личные неимущественные права граждан и их гражданско-правовая защита. – Красноярск, 2001. - 131 с.
74. Европейская Конвенция «О защите прав человека и основных свобод» / Международ. защ. прав чел. - №190. - М., 2000. - С. 66-88.
75. Егоров К.Ф. Личные неимущественные права граждан в СССР // Вопросы советского права. Уч. зап. ГУ им. А.А.Жданова. - №151. - Л.: ЛГУ, 1953. - С. 139-157.
76. Елкина С. Право на жизнь (аборт, евтаназия, смертная казнь) // Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи. - К., 1998. - С.58 - 63.
77. Емельянов В.П. Гражданское право Украины. - Днепропетровск, 1994. - 236 с.
78. Ермолова О.Н. Нематериальные блага и их защита. Дис. …канд. юрид. наук. - Саратов, 1998. - 192 с.
79. Ершова Н.М. Правовые вопросы воспитания детей в семье. - М.: Наука, 1971. - 102 с.
80. Жакенов В.А. Личные неимущественные права в советском гражданском законодательстве и их социальное значение: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. - М.,1984. - 19 с.
81. Жакенов В.А. Личные неимущественные права в советском гражданском законодательстве и их социальное значение: Дис…канд.юр.наук. - М., - 1984. - 196 с.
82. Жиганова А.П., Гариев Ю.М. Биомедицина в США: актуальные этические и социально-политические аспекты // США-Канада. Экономика – политика – культура. - 2003. - №4 - С. 103-107.
83. Журавлев Н.П. О соотношении гражданской правоспособности, дееспособности и субъективного права. - М.: Всесоюзный юридический заочный институт, 1988. - 30 с.
84. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року / Современные образовательные программы для дошкольных учреждений. - М.: Academia, 2000. - С. 300-310.
85. Закон України “Про авторське право и суміжні права ” / Основні чинні кодекси і закони України. - Київ: Махаон, 2003. - С. 321-347.
86. Закон України “Про вищу освіту” / Основні чинні кодекси і закони України. - Київ: Махаон, 2003. - С. 567-585.
87. Закон України “Про власність” / Основні чинні кодекси і закони України. - Київ: Махаон, 2003. - С. 560-566.
88. Закон України “Про власність”// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №20. – С. 14-23.
89. Закон України “Про дошкільну освіту” / Основні чинні кодекси і закони України. - Київ: Махаон, 2003. - С. 543-550.
90. Закон України “Про загальну середню освіту” / Основні чинні кодекси і закони України. - Київ: Махаон, 2003. - С. 551-559.
91. Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” / Основні чинні кодекси і закони України. - К.: Махаон, 2003. - 595 - 603 с.
92. Закон України “Про звернення громадян” // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №47. - С. 24-32.
93. Закон України “Про інформацію” / Основні чинні кодекси і закони України. - К.: “Махаон”, 2003. - С. 227-233 .
94. Закон України “Про лікарські засоби” / Основні чинні кодекси і закони України. - К.: Махаон, 2003. - С. 604-609.
95. Закон України “Про об’єднання громадян” / Основні чинні кодекси і закони України. - Київ: Махаон, 2003. - С. 75-79.
96. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”// Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №22. - С. 15-19.
97. Закон України “Про освіту” / Основні чинні кодекси і закони України. - Київ: Махаон, 2003. - С. 533-542.
98. Закон України “Про охорону дитинства” // Офіційний вісник України. - №22. - 2001. - С. 4-18.
99. Закон України “Про позашкільну освіту” / Основні чинні кодекси і закони України. - Київ: Махаон, 2003. - С. 559-566.
100. Закон України “Про правовий статус іноземців в Україні // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №23. – С. 16-23.
101. Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини“ /Основні чинні кодекси і закони України. - Київ: Махаон, 2003. - С. 609-617.
102. Зоммер Б. Право на захист здоров’я та допомогу під час хвороби в системі основних прав Основного закону Федеративної республіки Німеччина / Вісник Конституційного Суду України -2002 - №5 - С. 69 -71.
103. Иваненко Г.В. К вопросу об истории отношения общества к детям родителей, не состоящих в браке // Актуальні проблеми політики. – Одеса: Юрид. літ., 2000. - Вип.9. - С. 385-388.
104. Иванюшкин А.Ю. Категории марксистской этики и профессиональная врачебная мораль. / Медицинская этика и деонтология. - М., 1983 . -
С. 52-57.
105. Исаев И.А. История государства и права России. - М.: Юрист, 1994. - 448 с.
106. История государства и права России / Под ред. Ю.П. Титова. - М.: Былина, 1996. - 504 с.
107. История государства и права СССР. Сб. документов. - М.: Юрид. лит., 1968. - 600 с.
108. История государства и права Украинской ССР. / Под ред. Б.М. Бабий. - К.: Наукова думка, 1987. - Т.І. - 315 с.
109. История государства и права Украинской ССР. / Под ред. Б.М. Бабий. - К.: Наукова думка, 1987. - Т.ІІІ. - 292 с.
110. Йоффе О.С. Личные неимущественные права и их место в системе советского гражданского права // Сов. гос. и право. - 1966. - №7. -С. 56- 63.
111. Калітенко О.М. Особисті немайнові відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна: Дис. …канд. юрид. наук - Одеса, 2001. - 189 с.
112. Калітенко О.М. Право на життя в системі особистих немайнових прав фізичної особи // Суспільство. Держава. Право. Цив. право. - 2003.- Вип.2 - С.37-39.
113. Калітенко О.М. Право на здоров’я: цивільно-правовий аспект. / Актуальні проблеми теорії держави та права. - Одеса: Юрид.літ., 2004.- Вип.23. - С.70-73.
114. Карако П.С. Жизнь. / Новейший философский словарь / Сост. А.А.Грицианов. - Минск : Изд. В.М.Скакун, 1998. - С. 241.
115. Каримов Д.А., Шейдлин Б.В. Некоторые вопросы теории правоотношения. - Ученые записки юридического факультета ЛГУ. 1958. - Вып. 10. - С. 80-89.
116. Каткевич В. Оксана Маугли иногда лает во сне. // Слово. - №29 (452), 03.08.01. - С. 3.
117. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами). - К.: Кондор, 2002. - 341 с.
118. Кеченьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. М., 1958. - 187 с.
119. Ким А.И. Советское избирательное право. - М.: Юрид. лит., 1965. - 211 с.
120. Клеандров М.И. О расширении сферы защиты прав неродившегося ребенка / Правовое положение несовершеннолетних. Сб. научных трудов. - Краснодар, 1985. - С. 151-155.
121. Кобзар Б., Поставойтов Є. Проблеми захисту прав дитини в Україні / Укр. часопис прав людини. - К.: Укр. правнича фундація, 1999. - №3, 4.- С. 93-95.
122. Ковалев М., Вермель И. Юридическое определение смерти. // Здоровье мира.- 1982. - №11. - С. 5-9.
123. Ковалев М.И. Право на жизнь и право на смерть // Советское государство и право. – 1992. – №7. – С.68 - 71.
124. Коваль А. Права дитини в концепції Станіслава Дністрянського / Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи. Матеріали конференції присвяченої 80-й річниці від дня заснування державного показового Дитячого містечка імені ІІІ Комінтерну в Одесі. - Одеса: Юрид. літ., 2001. - С. 219-223.
125. Кодекс о браке и семье Украины. Научно-практический комментарий / Под ред. Червоного Ю.С. - Харьков: Одиссей, 2000. - 480 с.
126. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России. –М.: Юристъ, 1999. - 302 с.
127. Колесниченко З. Узгодження законодавства України з вимогами Конвенції ООН про права дитини – вимога часу // Право України. - 1997. - №6. - С. 38-39.
128. Конвенция о защите прав человека и основных свобод. Рим 4 ноября 1950 года. / Международная защита прав человека: Документы и комментарии. - Х.: Синтекс, ЛТД, 1998 - С. 69-76.
129. Конвенция о правах ребенка (Принята и о