ЖИТЛО ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

Краткое описание

З М І С Т

Вступ………….………….………………..……………………………… 3–11

Розділ I. ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЖИТЛА
1.1 Поняття житла в цивільному праві...................................................12–48.
1.2 Класифікація житла і житлових правовідносин..............................49–55

Розділ II. ЖИТЛО ЯК ОБ’ЄКТ РЕЧОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
2.1. Житло як об’єкт відносин власності.................................................56–93
2.2 Житло як об’єкт обмежених речових правовідносин....................94–132

Розділ III. ЖИТЛО ЯК ОБ’ЄКТ ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
3.1. Договір участі в дольовому будівництві житла та способи інвестування в об’єкти житлового будівництва.........................................133–152
3.2 Договір довічного утримання під відчуження житла..................153–166
3.3 Договір іпотеки житла.....................................................................167–202

Висновки………………….…………………………......................….203–214

Список використаних джерел………………………………………215–226

В с т у п
Актуальність теми дослідження. Дисертація присвячена дослідженню цивілістичних проблем теорії і практики регулювання питань житла як об’єкту цивільно-правових відносин.
Закріплення в Цивільному кодексі України 2003 р. (далі – ЦК України) принципу свободи договору та особливостей житла як об’єкта речових і зобов’язальних відносин обумовлюють потребу у формуванні науково обгрунтованих положень про цей вид нерухомості.
Наведене обумовило необхідність застосування адекватних сучасним суспільно-економічним умовам, науково обгрунтованих підходів у сфері регулювання житла як об’єкту правовідносин, які мають здійснюватися з урахуванням результатів наукових досліджень із зазначеної тематики.
Житло як об’єкт цивільно-правових відносин є недостатньо дослідженою в правовою конструкцією, що в умовах існування прогалин у розумінні поняття, природи і видів житла, перешкоджає формуванню усталеної практики правозастосування з цих питань. Значний масив принципових питань правового регулювання вказаних правовідносин не одержав належного вирішення у нормотворчій практиці і висвітлення у теоретичних дослідженнях, що обумовлено нерозробленістю доктринальних засад регулювання житла як об’єкта речових і зобов’язальних правовідносин, не дозволяє визначити належне їм місце у системі цивільного права, встановити характер взаємозв’язку, критерії відмежування від суміжних правових конструкцій і не сприяє стабільності їх правового регулювання.
У деяких дисертаційних роботах розглядалися лише окремі питання щодо житла як об’єкта цивільно–правових відносин, зокрема правочини з житлом (Є. О. Мічурін, 2002; В. А. Нагорняк, 2000), договір найму житла (В. Я. Бондар, 2001), право громадян на житло у фонді соціального страхування (Т. Р. Федосєєва, 2003), підстави набуття права власності на житло (О. В. Воронова, 2005).
Незважаючи на активне використання правозастосовчою і нормотворчою практикою правовідносин з житлом, бракує комплексних монографічних праць із загальнотеоретичних і прикладних проблем регулювання зазначеного виду нерухомості, що негативно впливає на їх розвиток в Україні, формування судової практики з цієї категорії справ.
Відтак, подальше наукове розроблення загальнотеоретичних проблем житла як об’єкту цивільно-правових відносин, окремих їх різновидів є необхідною умовою впровадження досконалішого правового регулювання зазначеного виду нерухомого майна.
Наведене обумовлює актуальність цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми № ДР 019 U007725 «Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні».
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є проведення аналізу поняття, правової природи і видів житла, його особливостей як об’єкта речових і зобов’язальних прав і внесення пропозицій щодо удосконалення правового регулювання цих правовідносин.
Для досягнення поставленої мети основна увага у дисертації приділена вирішенню таких завдань: визначення теоретичного поняття і конститутивних ознак житла; формулювання узагальнених законодавчих засад цивільно-правового регулювання житла як об’єкту речових і зобов’язальних прав; встановлення та обгрунтування поняття і видів речових прав на житло, природи та умов договору довічного утримання відвідчуження житла, договору іпотеки житла, особливостей договору участі в дольовому будівництві житла в контексті договірних способів інвестування в об’єкти житлового будівництва; дослідження реального стану законодавства і формулювання пропозицій, спрямованих на усунення суперечностей, що мають місце щодо житла як об’єкту цивільно-правових відносин.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом цього дослідження є загальнотеоретичні аспекти житла як об’єкту цивільно–правових відносин, правові норми та інші форми цивільно-правового регулювання названих видів нерухомості і правовідносин в Україні.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних актів, положень Цивільного кодексу України, що стосуються житла як об’єкту цивільно-правових відносин, вітчизняні і зарубіжні наукові джерела, юридична практика, постанови Пленуму Верховного Суду України, роз’яснення президії Вищого господарського суду України.
Методологічна основа дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автор керувався загальнонауковим діалектичним методом та окремими науковими методами історичного, порівняльного, догматичного і системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї прав на житло і відповідних норм у цивільному праві. Історичний метод дозволив дослідити конструкцію житла, починаючи з приватного права Стародавнього Риму. Порівняльний метод використаний для виявлення особливостей правового регулювання таких договорів, трактування особливостей їх змісту, а також при визначенні різних аспектів цивільно-правового регулювання відносин, які при цьому виникають за законодавством України та зарубіжних країн. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства у цій сфері, а метод системно–структурного аналізу – встановити місце інститутів, які регулюють цивільні правовідносини щодо житла, у загальній структурі договірного права. Водночас загальною методологічною основою обрана концепція поділу цивільних правовідносин з житлом на речові та зобов’язальні.
Обираючи таку методологічну основу, автор виходив з того, що такі права є своєрідною системою взаємопов’язаних категорій цивільного права, яка системно регулює всі види житла.
Науково-теоретичною базою даної дисертації є теоретичні розробки, праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених–правознавців як: – Ю. Г. Басін, М. К. Галянтич, П. М. Дятлов, Т. П. Базова, І. Л. Брауде, О. В. Дзера, А. С. Довгерт, В. А. Золотарь, О. С. Іоффе, О. А. Красавчиков, П. В. Крашенінніков, Н. С. Кузнєцова, І. М. Кучеренко, В. В. Луць, В. Ф. Маслов, Є. О. Мічурін, П. С. Нікітюк, Г. А. Свердлик, П. І. Седугін, С. О. Сліпченко, Ю. К. Толстой, Є. О. Харитонов, Я. М. Шевченко, В. Ф. Чигир, В. С. Щербина та ін.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України 2003 р., Житловий кодекс УРСР, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти. Фактологічна база грунтується на матеріалах судової практики України. Автором вивчені окремі цивільні справи судів загальної юрисдикції та господарських судів України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні монографічного дослідження розглядаються загальне поняття та природа житла як об’єкта речових і зобов’язальних цивільно-правових відносин, проблеми їх співвідношення з іншими суміжними об’єктами цивільного права, вперше запропоновано поняття і виявлено особливості житла як об’єкта речових і зобов’язальних правовідносин, запропоноване вирішення питань, що є спірними при кваліфікації житла та його різновидів, виявленні їх правової природи і відмежуванні від інших суміжних правових конструкцій.
1. Вперше обгрунтовано поняття житла у вузькому і широкому розумінні.
У вузькому розумінні житло – це призначений для постійного проживання і визнаний цивільним правом різновид нерухомого майна, як складова частина загально–правового, конституційного інституту житла у вигляді обраного місця, адресно–географічні координати якого визначають приміщення, спеціально призначене для вільного проживання людини, яке становить поняття житла в широкому розумінні.
2. Уточнено поняття житла в цивільному праві як визнаної законом нерухомості, призначеної та придатної для постійного проживання особливої складної речі у вигляді житлового приміщення (кімната) або єдиного інженерно–будівельного комплексу (квартира, будинок, садиба) обладнаних житлових і підсобних приміщень, прийнятих в експлуатацію приймальною комісією після будівництва чи реконструкції, зареєстрованих в органах реєстрації як відповідний вид житла, мають окремий вихід і спільне призначення – задоволення потреби в житлі окремої фізичної особи чи їх об’єднань (сім’ї тощо).
3. Обгрунтовується висновок, що у разі діяльності офісу в квартирі права та законні інтереси інших мешканців будинку порушуються не самим фактом укладення та виконання договору найму (оренди) квартири під офіс, а в результаті порушення права на спокій і відпочинок фізичних осіб-мешканців будинку.
Зазначені правові можливості інших мешканців будинку порушуються такою діяльністю офісу в квартирі, яка порушує право на спокій і відпочинок фізичних осіб-мешканців будинку в результаті створення несумісних з нормальними умовами життя людини додаткових незручностей у проживанні інших мешканців.
4. Аргументується висновок, що власник квартири позбавлений самостійного права відчуження частки в спільній власності на майно загального користування окремо без одночасного відчуження належного такому співвласнику одноосібного права власності на квартиру в цьому будинку.
5. Обгрунтовується висновок, що об’єктом права власності на житло може бути одноквартирний житловий будинок, квартира у багатоквартирному житловому будинку, садиба та кімната в комунальній квартирі або одноквартирному будинку, в яких мешкає два або більше наймача.
6. Обгрунтовано висновок, що об’єктом права власності може бути кімната в квартирі або одноквартирному будинку, в яких мешкають два або більше наймача, за умови виділення такої кімнати як самостійної речі шляхом реєстрації її в державному реєстрі нерухомості.
Кімнати в інших будівлях можуть бути об’єктом права власності лише в порядку і на умовах, визначених законом.
7. Невизнане житлом приміщення, як і неізольовані житлові приміщення (суміжна кімната), можуть бути визнані об’єктом не договору найму (оренди) житла, а договору найму (оренди) майна, з поширенням на регульовані ними відносини положень ЦК України про найм (оренду) приміщення та найм (оренду) майна.
8. Вперше встановлено поіменований у законі перелік прав на чуже житло, до якого входять вісім прямо передбачених законом (на підставі правила numerus clausus) однорідних видів прав.
9. Встановлено правову природу договору участі в дольовому будівництві житла, яка полягає у визнанні його правочином з ознаками простого товариства та управління коштами інвестування в житло, предмет якого становлять дії щодо залучення і вкладення чужого майна (грошових коштів) у будівництво житла з наступним оформленням права власності на це майно в інтересах замовника (довірителя).
10. Договір участі в дольовому будівництві житла не може бути кваліфіковано як спосіб інвестування у випадку, коли сторонами цього договору виступатимуть виключно вкладники коштів, одному з яких інші учасники доручать виконувати повноваження з ведення спільних справ за цим договором. У цьому випадку довірена особа–учасник діятиме від імені інших учасників шляхом вчинення юридичних і фактичних дій із залучення коштів (на банківський рахунок, відкритий для спільної діяльності за договором), їх вкладення в об’єкт будівництва та розподіл отриманих результатів спільної діяльності.
11. Обгрунтовується висновок про поняття об’єкту незавершеного будівництвом житла, яке має грунтуватися на презумпції невизнання цього об’єкту предметом чинного договору будівельного підряду. У зв’язку з цим доцільно відрізняти термін «об’єкт незавершеного будівництвом» від «об’єкту, що будується».
Об’єкт незавершеного будівництва слід розглядати як об’єкт, щодо якого відсутній чинний договір будівельного підряду, і будівництво якого не продовжується. Об’єктом, який будується, є об’єкт, щодо якого продовжує діяти договір будівельного підряду та (або) щодо якого продовжуються будівельні роботи.
У разі продовження будівельних робіт щодо житлового об’єкта, повинен укладатися не договір іпотеки об’єкта незавершеного будівництва, а договір застави земельної ділянки зі споруджуваним на ньому об’єктом житлової нерухомості.
На підставі проведеного аналізу вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження.
Пропонується, зокрема, змінити або доповнити положеннями про: державну реєстрацію права власності на садибу і вчиненням правочинів з нею за правилами обігу житлової нерухомості (ч. 3 ст. 381 ЦК); можливість відчуження частки в праві власності на спільне майно житлового будинку лише разом з квартирою (ч. 3 ст. 382 ЦК); про умови відчуження комунальних кімнат (ч. 4 ст. 382 ЦК); право заставодержателя за договором іпотеки житла вимагати дострокового виконання зобовязання, забезпеченого іпотекою, і звернення стягнення на заставлене майно, у разі вселення заставодавцем у заставлену квартиру членів своєї сім’ї без попереднього взяття з таких осіб (нових членів сім’ї) нотаріально посвідченого зобов’язання звільнити квартиру у випадку звернення на неї стягнення (Закон України «Про іпотеку»); можливість звернення стягнення на житловий будинок, квартиру, належні фізичній особі на праві власності, та на земельні ділянки, на яких розміщені зазначені об’єкти, якщо таке майно є предметом іпотеки і на нього у відповідності із законодавством про іпотеку може бути звернено стягнення» (ст. 377-1 Цивільного процесуального кодексу України).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації одержані автором в результаті вивчення та аналізу понад 200 наукових і нормативних джерел, цивільних і господарських справ.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, у доопрацюванні та вдосконаленні законодавства України з питань житла як об’єкту цивільно-правових відносин, зокрема, нового Цивільного кодексу, в навчальному процесі, підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу цивільного права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності судів загальної юрисдикції, господарських судів України, правоохоронних органів, у правозастосовчій практиці з питань житлового права, у тому числі прав на житло та правочинів з житлом. Теоретичні положення, обгрунтовані автором у дисертаційному дослідженні можуть використовуватися при читанні лекцій за нормативними курсами «Цивільне право», можуть бути використані при підготовці навчальних курсів «Договори з житлом», «Житлове право».
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження апробовані і знайшли відображення в публікаціях у виданнях (визнаних ВАК України фаховими для спеціальності «Правознавство») трьох одноосібних наукових статей, а також були предметом обговорення на трьох науково-практичних конференціях, зокрема на Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання» (Хмельницький університет економіки і права, м. Хмельницький, 5–6 листопада 2004 р.), Міжнародній науково-методичній конференції «Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу» (11–12 березня 2005 р., на базі Хмельницького університету), VI-й Всеукраїнській науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (правничий факультет Національного університету «Острозька академія», м. Острог, 28–29 квітня 2005 р.). Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Структура роботи і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 221 сторінок, 12 з яких займає список використаних джерел, який включає 181 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках підведені найбільш істотні підсумки виконаного автором дисертаційного дослідження:
1. Поняття житла слід розглядати в широкому і вузькому (власному) розумінні як споруда, що традиційно використовується для постійного проживання, та визнане законом приміщення, спеціально призначене для проживання.
2. Загальнородова категорія житла не має юридичного значення самостійного об’єкта права, повноваження щодо якого реалізуються через визнані правом різновиди житла у вигляді житлового будинку, квартири, іншого приміщення, призначених і придатних для постійного проживання в них згідно з положеннями актів цивільного законодавства України.
3. У власному (вузькому) розумінні житло є цивільно-правовою категорією, під якою слід розуміти визнану нерухомістю, призначену та придатну для постійного проживання особливу складну річ у вигляді житлового приміщення (кімната) або єдиного інженерно-будівельного комплексу (квартира, будинок) обладнаних житлових і підсобних приміщень, що прийняті в експлуатацію приймальною комісією після будівництва чи реконструкції, зареєстрованих в органах реєстрації як відповідний вид житла, мають окремий вихід і спільне призначення – задоволення потреби в житлі окремої фізичної особи чи сім’ї.
За своєю структурою житло являє собою сукупність житлових і нежитлових (підсобних) приміщень незалежно від їх співвідношення, якщо це відповідає встановленим вимогам щодо призначення і придатності приміщення для проживання.
4. Зважаючи на відсутність законодавчого визначення поняття «промислового виробництва» для цілей використання житла, обгрунтовується його доктринальне поняття як несумісне з нормальними умовами життя людини використання житла, що передбачає створення (виготовлення, ремонт тощо) продукції та (або) пов’язаних з такою діяльністю надання послуг, виконання робіт.
5. Передбачена проектом ЖК України концепція щодо неможливості використання житла з іншою метою, ніж проживання, має надмірно обмежувальний характер, яку слід базувати на вузькому розумінні поняття «промислове виробництво» для цілей використання житла та презумпції правомірності розташування організації в квартирі (зокрема, під офіс), якщо це не порушує права на спокій і відпочинок інших мешканців будинку.
У зв’язку з цим ч. 1 ст. 383 ЦК України доцільно доповнити пунктом другим такого змісту: «Власник житлового будинку, квартири має право здати помешкання в оренду для здійснення господарської, підприємницької та іншої не забороненої законом діяльності фізичній або юридичній особі, якщо така діяльність не суперечить встановленим нормам використання приміщень у жилих будинках та не завдає шкоди інтересам власників (користувачів) і навколишньому середовищу».
6. У разі діяльності офісу в квартирі права та законні інтереси інших мешканців будинку порушуються не самим фактом укладення та виконання договору найму (оренди) квартири під офіс, а в результаті порушення права на спокій і відпочинок фізичних осіб-мешканців будинку.
Зазначені правові можливості інших мешканців будинку порушуються такою діяльністю офісу в квартирі, яка порушує право на спокій і відпочинок фізичних осіб-мешканців будинку в результаті створення несумісних з нормальними умовами життя людини додаткових незручностей у проживанні інших мешканців.
У зв’язку з цим діяльність офісу в квартирі має визнаватися правомірною, якщо позивач (мешканці будинку тощо) не доведе порушення права на спокій і відпочинок.
7. За своєю правовою природою використання житла в порушення вимог законодавства про використання житла за призначенням слід розглядати як зловживання правом, оскільки носій права (орендар, власник тощо) має право користуватися житлом під офіс, якщо це не порушує права інших мешканців на спокій і відпочинок. Дії особи, що порушують право на спокій і відпочинок, свідчать про здійснення орендарем (власником) права способом, який суперечить закону.
У зв’язку з цим до відносин неправомірного використання квартири під офіс слід застосовувати положення ЦК України (ст. 13) про зловживання правом.
8. Використання квартири під офіс є правомірним, якщо в судовому порядку не буде доведено неправомірність такої діяльності у разі порушення права громадян – мешканців будинку на спокій і відпочинок і законодавства щодо використання житлових приміщень за призначенням як житлове приміщення.
9. Обгрунтовано класифікацію житла і житлових правовідносин за предметом і підставами набуття прав на житло.
За предметом (об’єктом) житлові відносин може бути поділено на: речові та зобов’язальні житлові правовідносини; за цим критерієм житло може бути об’єктом речових і зобов’язальних цивільно–правових відносин.
Житлові речові правовідносини поділяються на дві групи: а) відносини власності і б) відносини щодо прав на чуже житло.
Житлові зобов’язальні правовідносини слід поділяти на три групи таких відносин: а) зі створення житла (зокрема, вони регулюються договірними способами інвестування в будівництво житла); б) з обігу житла (за допомогою будь–яких договорів, що обслуговують обіг нерухомості); в) із забезпечення зобов’язань житлом (зокрема, за допомогою іпотеки житла).
За способом задоволення потреби у житлі житлові правовідносини поділяються на правовідносини, спрямовані на створення житла (шляхом будівництва), отримання його у користування та придбання його у власність.
10. Зроблено висновок про доцільність визнання садиби складною річчю, на яку поширюється режим житла (положення законодавства про житло) з певними винятками.
Цивільно–правова природа садиби полягає у визнанні її не сукупністю нерухомих речей, а складною нерухомою річчю, на яку поширюється положення ЦК України про житло як об’єкт права власності, призначеною для обслуговування житлового будинку і пов’язаних з нею спільним призначенням.
Головною річчю в садибі є житловий будинок, а інша нерухомість із складу садиби – його приналежностями.
Садиба є самостійним об’єктом цивільного обороту, що виключає визнання її складових (будинок, гараж, сарай тощо) як самостійних видів нерухомості та об’єктів (предметів) правочинів.
Садиба як складна нерухома річ може виникати лише з моменту її державної реєстрації в реєстрації речових прав.
З цього моменту складові садиби припиняють існування як самостійні об’єкти права власності.
Визнання складової садиби (будинку, гаражу тощо) самостійним предметом правочинів стає можливим лише після виокремлення в натурі і виведення такої речі зі складу садиби за правилами державної реєстрації речових прав.
11. Власник квартири позбавлений самостійного права відчуження частки в спільній власності на майно загального користування окремо без одночасного відчуження належного такому співвласнику одноосібного права власності на квартиру в цьому будинку.
12. Об’єктом права власності на житло може бути одноквартирний житловий будинок, квартира у багатоквартирному житловому будинку, садиба та кімната в комунальній квартирі або одноквартирному будинку, в яких мешкає два або більше наймача.
13. Об’єктом права власності може бути кімната в квартирі або одноквартирному будинку, в яких мешкають два або більше наймача, за умови виділення такої кімнати як самостійної речі шляхом реєстрації її в державному реєстрі нерухомості.
Кімнати в інших будівлях можуть бути об’єктом права власності лише в порядку і на умовах, визначених законом.
Кімнатою в квартирі та одноквартирному будинку слід розуміти відокремлену постійними стінами частину приміщення, призначену і використовувану для житла, придатну за санітарними і технічними характеристиками до проживання в ній.
Власник кімнати в квартирі або одноквартирному будинку має право володіти, користуватися і розпоряджатися кімнатою за правилами набуття і здійснення прав на нерухоме майно.
14. Невизнане житлом приміщення, як і неізольовані житлові приміщення (суміжна кімната), можуть бути визнані об’єктом не договору найму (оренди) житла, а договору найму (оренди) майна, з поширенням на регульовані ними відносини положень ЦК України про найм (оренду) приміщення та найм (оренду) майна.
15. Встановлено поіменований у законі переліку прав на чуже житло, до якого входять вісім прямо передбачених законом (на підставі правила numerus clausus) однорідних видів прав:
- право наймача і членів його сім’ї, які постійно проживають із ним, на користування жилим приміщенням державного та громадського жилих фондів (ст. 277 ЦК України, ст. 61 ЖК України);
- право членів сім’ї власника, які проживають разом із ним, на користування жилим приміщенням (ст. 405 ЦК України);
- право члена житлового кооперативу на невикуплену кооперативну квартиру (ст. 384 ЦК України);
- право користування жилим приміщенням членами сім’ї члена житлово-будівельного кооперативу (ст. 145 ЖК України);
- право користування житлом за шлюбним договором (ст. 98 СК України);
- право довічного користування житлом у порядку заповідального відказу (ст. 1238 ЦК України);
- право отримувача ренти (утримання) на користування житловим приміщенням за договорами ренти та довічного утримання (статті 731 і 744 ЦК України);
- право господарського відання і право оперативного управління житлом (статті 136 і 137 ГК України).
16. Виявлено особливості, місце і правову природу договору довічного утримання під відчуження житла.
Договір довічного утримання під відчуження житла є найпоширенішим правочином цього договірного виду, специфіка якого обумовлена нерухомим майном, яке підлягає відчуженню і передається під надання довічного утримання, та передбачає поширення на нього положень ЦК України про вчинення правочинів з розпорядження нерухомістю.
За своєю правовою природою договір довічного утримання під відчуження житла є триваючим, визначеним строком життя відчужувача, фідуціарним, імперативно (абсолютно) ризиковим, консенсуальним правочином з відчуження індивідуально–визначеного майна (нерухомого чи значної цінності рухомого майна) під зустрічне надання набувачем довічного утримання, визначеного за видами і розміром щоденного періодичного майнового забезпечення та послуг, загальний розмір якого (тобто, довічного утримання) поставлено в залежність від випадкової обставини – смерті відчужувача майна.
Відносини довічного утримання мають родові ознаки договора ренти та викликані видовими – особливості щодо обмеження кола майна, передаваного під виплату утримання (нерухоме і значної цінності рухоме) та спеціального призначення утримання (забезпечення відчужувачеві відповідного утримання шляхом визначення його обсягу з урахуванням задоволення різних потреб фізичних осіб, як матеріальних, так і нематеріальних).
17. Виявлено тенденції розвитку та місце договору дольової участі в будівництві житла в системі договорів з житлом.
Оформлення будівельного процесу за допомогою інституту колективного (спільного) інвестування є виправданим способом інвестуванн в житло і логічним наслідком невідповідності застарілих форм правового регулювання нових економічних відносин,
Такі договірні правовідносини з придбання житла є проявом тенденції до формування нових, більш гарантованих для інвесторів і збалансованих в цілому для всіх учасників інвестиційного процесу правових способів оформлення відносин залучення та використання накопичень фізичних осіб в будівництво та придбання житла.
Правові способи оформлення відносин між інвестором і замовником будівництва при будівництві багатоквартирних житлових будинків неприпустимо обмежувати лише однією договірною конструкцією (зокрема, у вигляді договору управління майном, пенсійний контракт НПФ тощо).
Такі правовідносини можуть бути врегульовані з неменшою ефективністю у випадку нормативного визнання непоіменованого договору інвестування в будівництво житла на правах дольової участі як самостійного договору.
У зв’язку з цим доцільно доповнити визначений законом «закритий» перелік договірних способів інвестування в будівництво житла договором дольової участі в будівництво житла.
18. Обгрунтовано поняття і правову природу договору дольової участі в будівництві житла.
Договір інвестування в будівництво житла на умовах дольової участі (договір участі в дольовому будівництві) є правочином з надання послуг в сфері колективного інвестування в житло, згідно з яким фізична особа-послугоотримувач (інвестор, дольщик) зобов’язується провести оплату своєї частки в праві спільної власності на об’єкт будівництва (багатоквартирний житловий будинок) в розмірі фактичної вартості будівництва об’єкта будівництва (квартири, нежитлового приміщення), а послугонадавач (замовник будівництва, забудовник, підрядник) приймає на себе функції замовника будівництва певного об’єкту нерухомості (самостійно або з допомогою третіх осіб) із зобов’язанням передати фізичній особі у власність обумовлене договором житло по закінченні будівництва і здачі будинку в експлуатацію.
Цей договір може укладатися лише при дотриманні обов’язкових правил, передбачених законом щодо подібних договорів.
19. За правовою природою договір участі в дольовому будівництві житла є правочином з ознаками простого товариства та управління коштами інвестування в житло, предмет якого становлять дії щодо залучення і вкладення чужого майна (грошових коштів) у будівництво житла з наступним оформленням права власності на це майно в інтересах замовника (довірителя).
На відносини за договором участі в дольовому будівництві житла мають поширюватися загальні положення ЦК України про договори простого товариства, управління майном і надання послуг, з урахуванням особливостей, передбачених законом (зокрема, викликаних невизнанням дольщиком послугонадавача за цим договором тощо).
20. Договір участі в дольовому будівництві житла не може бути кваліфікований як спосіб інвестування у випадку, коли сторонами цього договору виступатимуть виключно вкладники коштів, одному з яких інші учасники доручать виконувати повноваження з ведення спільних справ за цим договором. У цьому випадку довірена особа–учасник діятиме від імені інших учасників шляхом вчинення юридичних і фактичних дій із залучення коштів (на банківський рахунок, відкритий для спільної діяльності за договором), їх вкладення в об’єкт будівництва та розподіл отриманих результатів спільної діяльності.
21. Обгрунтовується речово–правовий характер іпотеки житла, що обумовлено сукупністю притаманних цій конструкції принципів речового права (слідування, старшинства, абсолютності захисту та обтяження титулу власника).
22. Виявлено ознаки і правову природу договору іпотеки житла як реального правочину забезпечувального типу, предмет якого становить збудоване і введене в експлуатацію житло, яке визнається нерухомістю та об’єктом права власності, або незавершене будівництвом житло.
У зв’язку з цим договір іпотеки житла слід визнавати одним із різновидів способів забезпечення, специфіка якого обумовлена особливостями житла, як виду нерухомості і предмету забезпечення за цим договором.
23. Обгрунтовується висновок про поняття і сутність об’єкту незавершеного будівництвом житла.
Поняття об’єкту незавершеного будівництва має грунтуватися на презумпції невизнання цього об’єкту предметом чинного договору будівельного підряду. У зв’язку з цим доцільно відрізняти термін «об’єкт незавершеного будівництвом» від «об’єкту, що будується».
Об’єкт незавершеного будівництва слід розглядати як об’єкт, щодо якого відсутній чинний договір будівельного підряду, і будівництво якого не продовжується. Об’єктом, який будується, є об’єкт, щодо якого продовжує діяти договір будівельного підряду та (або) щодо якого продовжуються будівельні роботи.
У разі продовження будівельних робіт щодо житлового об’єкта, повинен укладатися не договір іпотеки об’єкта незавершеного будівництва, а договір застави земельної ділянки зі споруджуваним на ньому об’єктом житлової нерухомості.
24. Зроблено висновок про умови укладення договору іпотеки незавершеного будівництвом житла.
Договір іпотеки незавершеного будівництвом об’єкта може бути укладений за умови попереднього розірвання договору будівельного підряду і припинення роботи на такому об’єкті.
Іпотека незавершеного будівництвом житла, яке споруджується на земельній ділянці, відведеній для будівництва, має здійснюватися за правилами, встановленими Законом про іпотеку.
У випадку необхідності вчинення правочину з незавершеним будівництвом житла право на цей об’єкт має реєструватися на підставі документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою для створення об’єкта нерухомості, у встановлених випадках на підставі проектно–кошторисної документації, а також документів, які містять опис незавершеного будівництвом об’єкта.
Іпотека незавершеного будівництвом житла також має здійснюватися лише після державної реєстрації права заставодержателя на цей об’єкт.
25. Пропонується ч. 1 ст. 383 ЦК України доповнити пунктом другим такого змісту: «Власник житлового будинку, квартири має право здати помешкання в оренду для здійснення господарської, підприємницької та іншої не забороненої законом діяльності фізичній або юридичній особі, якщо така діяльність не суперечить встановленим нормам використання приміщень у жилих будинках та не завдає шкоди інтересам власників (користувачів) і навколишньому середовищу».
26. Пропонується ст. 381 ЦК України доповнити частиною другою такого змісту: «Право власності на садибу підлягає державній реєстрації в порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно. Одночасно з реєстрацією прав на садибу встановлюється заборона на розпорядження нерухомих речей, які входять до складу садиби. Вчинення правочинів з нерухомими речами, які входять до складу садиби, проводиться лише після їх виділення із садиби і державної реєстрації таких змін у складі садиби».
27. Пропонується доповнити ст. 382 ЦК України частиною третьою такого змісту: «3. При відчуженні квартири у житловому будинку право на частку у майні загального користування підлягає відчуженню разом з квартирою без виділення частки в натурі. Власники квартири не мають права відчужувати свою частку в праві власності на спільне майно житлового будинку, а також здійснювати інші дії, що спричиняють передачу даної частки окремо від права власності на квартиру».
28. Пропонується доповнити ст. 382 ЦК України частиною четвертою такого змісту: «4. У приватну власність можуть набуватися кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, в яких мешкає два або більше наймача. Кімнати в інших будівлях можуть бути об’єктом права власності лише в порядку і на умовах, визначених законом. Кімнатою в квартирі та одноквартирному будинку є відокремлена постійними стінами частина приміщення, призначена і використовувана для житла, придатна за санітарними і технічними характеристиками до проживання в ній. Власник кімнати в квартирі або одноквартирному будинку має право володіти, користуватися і розпоряджатися кімнатою за правилами набуття і здійснення прав на нерухоме майно».
29. Пропонується доповнити положення Закону України «Про іпотеку» нормою, згідно з якою заставодержатель за договором іпотеки житла має право вимагати дострокового виконання зобов’язання, забезпеченого іпотекою, і звернення стягнення на заставлене майно, якщо заставодавець вселив у заставлену квартиру членів своєї сім’ї без попереднього взяття з таких осіб (нових членів сім’ї) нотаріально посвідченого зобов’язання звільнити квартиру у випадку звернення на неї стягнення.
У цьому випадку заставодержатель має право вимагати в судовому порядку примусового виселення осіб з помешкання, яке є предметом іпотеки, за винятком категорій осіб, прямо і виключно передбачених Законом;
30. Пропонується Цивільний процесуальний кодекс України доповнити ст. 377-1 нормою такого змісту: «1. Звернення стягнення на житловий будинок, квартиру, належні фізичній особі на праві власності, та на земельні ділянки, на яких розміщені зазначені об’єкти, допускається, якщо таке майно є предметом іпотеки і на нього у відповідності із законодавством про іпотеку може бути звернено стягнення».

Список використаних джерел:
1. Агарков М. М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. Т. II. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002.
2. Агарков М. М. Обязательства по советскому гражданскому праву, Ученые труды ВИЮН НКДО, вып. III, 1940.
3. Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М. И. Брагинского (Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права). – М. – 1999.
4. Алексеев С. С. Об объекте права и правоотношения // Вопросы обшей теории советского права. – М., 1960.
5. Андрианов И. И. Жилищное законодательство. – М.: АО «ЛогоВАЗ–ПРЕСС». – 1993.
6. Базова Т. П. Договір найму житла // Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004.
7. Бару М. И., Пушкин А. А., Сибилев М. Н. Понятие и юридическая природа права на жилище // Основы советского жилищного законодательства. – Свердловск. – 1981.
8. Бару М. И. Договор пожизненного содержания // В кн.: Советское гражданское право / Под ред. В. Ф. Маслова, А.А. Пушкина. Ч. 2. Киев, 1978.
9. Басин Е. В., Гонгало Б. М., Крашенинников П. В., Шамузафаров А. Ш. Современная жилищная политика в России. Комментарий к закону об основах федеральной жилищной политики. – М., 1993.
10. Басин Ю. Г. Вопросы советского жилищного права. – Алма-Ата, 1963.
11. Борисенко А. Квартира как объект права собственности // Законность. – 2003. – № 10.
12. Брагинский М. И. Договор ренты // Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. Изд. 2-е, стереотипное. – М.: Статут, 2000.
13. Бронер Д. Л. и др. Статистика жилищного и коммунального хозяйства. – М., 1979.
14. Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. М., 1998.
15. Воловик В. В. Вексель як об’єкт цивільних прав: Дис. …канд. юрид. наук. – К., 2004.
16. Винник Б. Поняття «житло» в законодавстві України та його правове значення // Юридичний журнал. – 2005. – № 12 (42).
17. Воронова О. В. Підстави набуття права власності на житло // Дис.... канд. юрид. наук. – К., 2005.
18. Воронова О. В. Підстави набуття права власності на житло: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. – К., 2005.
19. Галянтич М. К. Житлове право. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
20. Голодный М. А., Сиволобова Г. С. Комментарий к Правилам учета граждан, наждающихся в улучшении жилищных условий, ы предоставления им жилых помещений в Украинской ССР. – К.: Политиздат Украины. – 1987.
21. Гольмстен А. Учебник русского гражданского судопроизводства, К., 1889.
22. Голунский А., Строгович М. Теория государства и права. – М. 1940.
23. Гражданский кодекс Украины: Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года). – Х.: Одиссей, 2003.–Т.1.
24. Гражданское право. Учебник. Ч. 1 / Под ред. Сергеева А. П., Толстого Ю. К. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998.
25. Гримм Д. Д. Лекции по догме гражданского права, П. 1916.
26. Гордон М. В. Система договоров в советском гражданском праве. – Ученые записки Харьковского юридического института. Вып. 5. – Х., 1954.
27. Горьова С. Л. Проблеми визначення поняття член сімї за цивільним, сімейним та житловим законодавством України // Правові проблеми реалізації житлових прав громадян: Зб. наук. праць (за матеріалами круглого столу, м. Київ, 15 червня 2006 р.) / Редкол.: М. К. Галянтич та ін. – К.: НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, 2006.
28. Гражданское право: В 2 т. Том I. Полутом 2: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК, 2003.
29. Гражданское право: в 2 т. Том II. Полутом 1: Учебник / Отв. ред. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2003.
30. Гражданское право: Учебник / Под общей ред. Т.И. Илларионовой. М.: Норма, 1998.
31. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран // Сборник нормативных актов. Обязательственное право. Учебное пособие (отв. ред. В.К. Пучинский, М.И. Кулагин). М., 1989.
32. Гражданское право. Т. 2. М., Юриздат. 1944.
33. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая. Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель. / Под ред. О. М. Козырь, А. Л. Маковского, С. А. Хохлова. – М.: Международный центр финансово-экономического развития. – 1996.
34. Гражданский кодекс Украинской ССР. Научно-практический кодекс комментарий. – К., 1981.
35. Гриджук Д. М., Олійник В. О. Іпотека у кредитуванні: Практичні аспекти. – А. С. К., 2006.
36. Дернбург Г. Пандекты. Обязательственное право. М., 1900.
37. Довгерт А. Тернистий шлях відродження приватного права в Україні // Закон і бізнес. – 1999. – № 43.
38. Довгерт А. С. Проблеми кодифікації приватного (цивільного) права в Україні наприкінці XX століття. В кн.: Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих фундацій, 2000.
39. Жариков Ю. П., Масевич М. Н. Недижимое имущество: правовое регулирование. Научно-практическое пособие. – М., 1997.
40. Дзера І. О. Науково-практичний коментар глави 28 ЦК України // Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. I.
41. Дождев Д. В. Римское частное право // Инфра. М - НОРМА, Москва – 1997.
42. Домбругова А. Довічне утримання за Цивільним кодексом // Юридичний вісник України. – 2003. – 1–7 листопада. – С. 14.
43. Дернбург Г. Пандекты. Обязательственное право. – М., 1900.
44. Добронравов Ю. Триумф доли / Коммерсантъ деньги. – 2005. – № 6 (511). – С. 45.
45. Досанова Р. Б. Защита конституционного права граждан на жилище на этапе предоставления жилых помещений: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. Саратов, 1983.
46. Дроздова Н. В. Цивільно-правова природа інвестиційних договорів у сфері будівництва житла // Юридична Україна. – 2004. – № 12.
47. Дроздов И. А. Понятие «обслуживающей» долевой собственности // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2000. – № 6;
48. Дудкин М. С. Общая характеристика Закона «Об ипотеке (залоге недвижимости)» // Правовые проблемы организации рынка ипотечного кредитования в России / Под ред. В. С. Ема. – М.: Статут, 1999.
49. Дудорова К. Алеаторні (ризикові) договори: деякі питання законодавчого регулювання // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 3.
50. Дудорова К. Біржові операції як різновид алеаторних договорів // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 4.
51. Эрделевский А. М. Комментарий к Федеральному закону «О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним». – М.: БЕК, 1999.
52. Емелин А. В. Банковский кризис не повторится // ЄЖ-ЮРИСТ. – 2005. – № 39. – С. 1, 5.
53. Емелькина И. А. Вещные права на жилые и нежилые помещения: приобретение и защита: Учеб. пособие. – М.: Юристъ. – 2003.
54. Євстігнєєв А. Житловий кодекс: чи можливе застосування норм про найм до відносин власності? // Юридичний журнал. – 2005. – № 9 (39).
55. Ем В. С. Договор ренты // Законодательство, 1999. – № 5.
56. Жилінкова І. В. Відзив офіційного опонента на дисертацію О. В. Воронової на тему «Підстави набуття права власності на житло». – К., 2006. – С. 4–7.
57. Жилищный кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий // Голодный М. А., Дятлов П. Н., Жуков В. И. и др. – Киев, 1990.
58. Жилье в рассрочку – новый путь кооперативов // Сегодня. – 2005. – 6 декабря. – С. 6.
59. Житлове право України: Навч. посіб. / За ред. В. С. Гопанчука, Ю. О. Заїки. – К.: Істина, 2003. – 208 с.
60. Житлове право України: Навч. посіб. / М. К. Галянтич, Г. І. Коваленко. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
61. Заїка Ю. О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004.
62. Заїка Ю. О. Спадкове право України: Навч. посіб. – К.: Істина, 2006.
63. Зиоменко Ю. И. Семья и право на жилую площадь в СССР // дисс… канд. юрид. наук. – Х., 1970;
64. Золотарь В. А., Дятлов П. Н. Советское жилищное право: Учеб. пособие для студентов юрид. ин-ов и фак. – К.: Вища школа. Изд.-во при Киев. ун-те, 1986;
65. Зуйкова Л. Договор-невидимка / эж-ЮРИСТ. – 2005. – № 2. – С. 3.
66. Иоффе О. С. Обязательственное право. – М., 1975.
67. Иоффе О. С. Шаргородский М. Д. Вопросы общей теории права. М., 1961.
68. Иоффе О. С. Ибранные труды: В 4 т. Т. I. Правоотношение по советскому гражданскому праву. Ответственность по советскому гражданскому праву. – СПб.: Юридический центр Пресс. – 2003.
69. Иоффе О. С. Избранные труды: в 4 т. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – Т. II. Советсвое гражданское право.
70. Исрафилов И. Правовые положения членов семьи собственника квартиры // Хозяство и право. – 1997. – № 3.
71. Кабалкин А. Ю. Гражданско-правовой договор в сфере обслуживания. – М., 1980.
72. Кабалкин А. Ю. Гражданский закон об услугах населению. – М., 1980.
73. Кабалкин А. Ю. Глава X. Возмездное оказание услуг // Гражданское право: Учебник. Часть вторая / Под общей редакцией А.Г. Калпина. М.: Юристъ, 2000.
74. Кавелин К. Д. Права и обязанности по имуществам и обязательствам (в применении к русскому законодательству: Опыт систематического обозрения) // Избранные произведения по гражданскому праву. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003.
75. Казанцев Н. Д. Право колхозной собственности. – М., 1948.
76. Каракаш И. И. Право собственности на землю и право землепользования в Украине: Науч.-практ. пособие. – К.: Истина, 2004.
77. Каракаш І. І. Науково-практичний коментар Глави 19 «Набуття права на землю громадянами та юридичними особами» // Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / Кол. авт.: Л. О. Бондар, А. П. Гетьман, В. Г. Гончаренко та ін.; За заг. ред. В. В. Медведчука. – К.: Юрінком Інтер, 2004.
78. Кассо Л. А. Русское поземельное право. – М., 1996.
79. Кичихин А. Н., Марткович И. Б., Щербакова Н. А. Жилищные права. Пользование и собственность / Под ред. И. Б. Мартковича. – М., 1997.
80. Кичихин А., Щербакова Н. Частное жилье – собственность и сделки // Закон. – 1996, № 8.
81. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ, части I (постатейный) / Руководитель авт. Коллектива О. Н. Садиков. – М.: Норма. – 1997.
82. Комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. – М.: Фонд «Правовая культура». – 1995.
83. Концепция развития гражданского законодательства о недвижимом имуществе / Совет при Президенте Российской Федерации по кодификации и совершенствованию гражданского законодательства; Исслед. Центр частного права; Под общ. ред. В. В. Витрянского, О. М. Козырь, А. А. Маковский. – М.: Статут. – 2004.
Коркунов Н. Лекции по общей теории права, 1907.
Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. – М.: СПАРК, 1995.
84. Космін Ю. П. Договір довічного утримання // Право України, 2000, № 2.
85. Крашенинников П. В. Жилищное право. – М.: Статут, 2000.
86. Крашенинников П. В. Право собственности и иные вещные права на жилые помещения. – М.: Статут. – 2000.
87. Крашенинников П. В. Право собственности и иные вещные права на жилые помещения. – М.: Статут, 2003.
88. Крашенинников П. В., Маслов Н. В. Кондоминиумы. Общая собственность в многоквартирных домах. – М.: Фирма «Спарк». – 1995.
89. Крылов С. Регистрация прав на недвижимость: понятие и проблемы // Законность. – 1997. – № 10.
90. Кузьмина И. Понятие жилого помещения // Российская юстиция. – 2001. –С. 29–30.
91. Лапач В. А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб.: Юридический центр Прес, 2002.
92. Л. Жюллио де ла Мораньдер Гражданское право Франции. – Т. 3. – М., 1961.
93. Линникова Н. Регистрация сделок и последствия ее несоблюдения // Законность. – 1998. – № 5.
94. Литовкин В. Н. Комментарий к законодательству Российской Федерации о приватизации жилья: М.: Республика. – 1993.
95. Литовкин В.Н. Право собственности и другие вещные права на жилище // Жилищное право. – 2001. – № 2. – С. 33–38.
96. Литовкин В. Н. Концепция развития жилищного законодательства // Журнал российского права. – 2000. – № 5/6.
97. Лічман Л. Поняття «житло» і його цивільно-правове значення // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 11.
98. Лозебо А. Правовые проблемы юридического оформления долевого строительства объектов недвижимости (квартир) // ЭЖ-ЮРИСТ. – 1999. – № 1. – 1 января. – С. 3.
99. Магазинер Я. М. Советское хозяйственное право. – Л., 1928.
100. Майданик Р. А. Довірча власність у цивільному праві України (формування, порівняльний аналіз і поняття) / Українське комерційне право. – 2004. – № 5 (речові права в Україні).
101. Майданик Р. А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – К.: НВЦ «Київський університет». – 2002.
102. Маковская А. Новое в Законе «Об ипотеке (залоге недвижимости)» // Хозяйство
103. и право. – 2005. – № 4.
104. Маслов В. Ф. Право на жилище. – Х.: Вища школа. Изд.-во при Харьк. Ун-те, 1986.
105. Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2 ч. – М., 1997. – Ч. 1.
106. Мейєр Д. І. Русское гражданское право (в 2 ч.). по исправл.-му и доп.-му 8-му изд., Изд. 2-е, испр. – М.: 2000.
107. Мічурін Є. О. Цивільний договір як один із засобів реалізації права на житло: Дис. …канд. юрид. наук. – Х.: Університет внутрішніх справ, 2000.
108. Мічурін Є. О. Цивільний договір як один із засобів реалізації права на житло: Атореф. дис. …канд. юрид. наук. – Харків: Університет внутрішніх справ, 2000.
109. Мічурін Є. О. Поняття житла та його ознаки / Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2002. – № 1.
110. Мічурін Є. О. Правочини з житлом: Книга перша. (Серія «Юридичний радник»). – Харків: Страйд, 2003.
111. Мічурін Є. О. Правочини з житлом // Видання друге, перероблене та доповнене. – К.: Юрсвіт, 2005.
112. Євген Мічурін. Державна реєстрація при укладенні правочинів // МЕН. – 2004. – жовтень – № 5 (17). – С. 33–39.
113. Мічурін Є. О. Виникнення права власності на житло за договором // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 3.
114. Мічурін Є. О. Правочини з житлом: Книга перша. (Серія «Юридичний радник»). Харків: Страйд, 2003.
115. Нагорняк В. А. Цивільні правочини з приватизованим житлом: дис. …канд. юрид. наук. – Х.: Університет внутрішніх справ, 2000.
116. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К.: Юрінком Інтер. – 2005. – Т. I.
117. Наумова Л. Ипотека «Незавершенки» //ЭЖ-ЮРИСТ. – 2005. – август. – № 32. – С. 2.
118. Ніколаєва Т. Тріумф цегли і скла. Новий алгоритм фінансування будівництва житла / Юридичний вісник України. – 2004. – 29 травня – 4 червня. – № 22. – С. 10.
119. Николайчук Л. Б. Цивільно-правові договори як підстави виникнення права приватної власності громадян: Дис. …канд. юрид. наук. – Івано-Франківськ, 2004.
120. Об аспектах пользования жилым помещением // Юридическая практика. – 2006. – № 29 (447). – 18 июля. – С. 20.
121. Покровский И. А. История римского права. – СПб.: Летний Сад. – 1999.
122. Постататейный комментарий к ч. 1 ГК РФ. – М.: Контракт – ИНФРА-М, 1997.
123. Підопригора О. А. Договір довічного утримання // Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць та інші; За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
124. Пчелинцева Л. Проблемы реализиции права граждан Российской Федерации на жилише // Хозяйство и право. – 2004. – № 5.
125. Пучковська І. Проблеми розвитку іпотеки в Україні // Вісник академії правових наук Украни. – 2003. – № 2/29.
126. Рейтман Л. Страховое дело. – М., 1992.
127. Романец Ю. Как квалифицировать договоры долевого участия в строительстве? // Хозяйство и право. – 2000. – № 3.
128. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.
129. Сауль С. Как приватизировать коммунальную квартиру // Российская юстиция. – 1996. – № 1.
130. Седугин П. И. Жилищное право (Учебник для вузов). – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1998.
131. Седугин П. И. Жилищное право: Учебник. 2-е изд. – М., 2000.
132. Седугин П. И. Жилищное право. Учебник для вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА.М), 2001.
133. Семенова С. В. Проблеми іпотеки об’єкта незавершеного будівництва // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання». – Хмельницький: В-во ХУУП, 2004. – С. 249.
134. Семилютина Н.Г. Предпринимательское право. – М.: Юрид. лит., 1993.
135. Сергеев А.П. Гражданское право. Т. 1 – М.: Юрид. лит., 1998.
136. Сібільов М. М. Кодифікація приватного (цивільного) парва України. – К., 2000.
137. Сімейне право України : Підручн. / За ред. Ю. С. Червоного. – К.: Істина, 2004.
138. Синайский В. В. Русское гражданское право. – Киев, 1914. – Вып. I.
139. Січевлюк А. В. А. Інвестиційні договори на будівництво житла (цивільно- правовий аспект): Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – К., 2003.
140. Скловский К. И. Собственность в гражданском праве: Учебно-практическое пособие. – М.: Дело, 1999.
141. Скловский К. Гарантии прав дольщиков // ЭЖ-Юрист, № 5 (105), февраль 2000.
142. Скловский К. Рецензия на книгу В. А.