ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ПЛАН
Перелік умовних скорочень…...………………………………………………….3
Вступ...……………………………………………………………………………….4

Розділ І.
Теоретичні основи дослідження причинного зв’язку в цивільному
праві………………………………………………………………………….……..13
1.1. Зміст проблеми причинного зв’язку у цивільному праві та можливі шляхи
її вирішення................................................................................................................13
1.2. Проблема причинного зв’язку в філософії…………………………………..23
1.3. Проблема причинного зв’язку в праві……………………………………….33
1.4. Пошук прийнятної концепції причинного зв’язку в цивільному
праві…………………………………………………………………………….52
1.5. Загальний огляд положень актів цивільного законодавства,
що передбачають врахування причинного зв’язку………………………………68
Висновки по розділу І……………………………………………………………...82

Розділ ІІ.
Застосування концепції conditio sine gua non (рівноцінних умов) в
окремих інститутах цивільного права.......…………………………………….87
2.1. Причинний зв’язок між порушенням зобов’язання та збитками…………...87
2.2. Проблема причинного зв’язку в інституті відшкодування шкоди………..107
2.3. Причинний зв’язок між діями (бездіяльністю) при здійсненні
контролю та шкодою (збитками)………………………………………………...124
2.4. Причинний зв’язок в інституті перевезення………………………………..137
Висновки по розділу ІІ……………………………………………………………152

Висновки………………………………………………………………………….158
Перелік використаних джерел…………………………………………………168
ВСТУП

Актуальність теми. Доцільне правове врегулювання майнових відносин нормами цивільного права та забезпечення послідовної реалізації цих норм є основною умовою розквіту економіки України. Вигідне географічне розташування України, наявні ресурси, в тому числі людські, та дешева робоча сила створюють зацікавленість у вкладенні інвестицій в Україні. Недостатня визначеність законодавства та практики його застосування стали основною перешкодою для іноземних інвестицій. Це вимагає подальшого удосконалення цивільного законодавства. Таке удосконалення передбачає, зокрема дослідження проблеми причинного зв’язку та розробку пропозицій щодо раціоналізації тих положень цивільного законодавства, в яких йдеться про причинний зв’язок.
Для того, щоб виправдати звернення до теми причинного зв’язку в цивільному праві достатньо було б звернути увагу на неможливість правильного вирішення питань про відшкодування збитків (шкоди) без належного розуміння категорії причинного зв’язку. Але аналіз актів цивільного законодавства дає підстави стверджувати, що значення проблеми причинного зв’язку виходить далеко за межі проблеми відшкодування збитків. Слова “причинний зв’язок” прямо вживаються в Цивільному кодексі [1] один раз (ч. 4 ст. 853 ЦК). Формулювання, в яких мається на увазі причинний зв’язок, зустрічаються тільки у Цивільному кодексі понад сто разів. Десятки разів такі формулювання вживаються в Цивільному кодексі стосовно причинного зв’язку не між діями (бездіяльністю) правопорушника та збитками (шкодою), між іншими явищами.
Однак, належної теоретичної опори для правильного тлумачення і застосування формулювань, що містяться в актах цивільного законодавства та прямо чи непрямо вказують на причинний зв’язок, наука не дає. Колись видатний англійський філософ Д. Юм зауважив, що “головною перешкодою для наших успіхів у моральних або метафізичних науках є темнота ідей і двозначність термінів” [2, с. 82]. В свою чергу, доповнює Д. Юм, “у метафізиці немає більш темних і невизначених ідей, ніж ідеї потужності, сили, енергії або необхідного зв’язку…” [2, с. 83]. Ця ситуація зберігається і сьогодні. “Аналізуючи літературу, що присвячена філософським аспектам теорії причинного зв’язку, – пише В.Б. Малінін, – важко позбутися враження, що впродовж багатьох десятиліть значна частина її “пережовує” одні й ті ж псевдопроблеми. Разом з тим, увагу дослідників не привертають дійсні проблеми і труднощі, які породжує будь-яка спроба осмислення зазначеної проблеми” [3, с. 6].
Проблема особливо поглиблюється внаслідок перегляду суспільством своїх світоглядних принципів. Правда, від діалектичного матеріалізму суспільні науки, в тому числі і правова, не відмовились. Але ж сьогоднішній діалектичний матеріалізм, позбавлений офіційної державної, у тому числі фінансової підтримки, став зовсім іншим, ніж діалектичний матеріалізм радянської доби. У будь-якому випадку він тепер позбавлений диктаторської ролі.
Звернімо далі увагу на те, що проблема причинного зв’язку в цивільному праві досліджувалася переважно в аспекті цивільно-правової відповідальності в формі відшкодування збитків (шкоди). Лише окремі автори звертались про проблеми причинного зв’язку між непереборною силою або випадком та шкідливими наслідками. Деяку увагу викликало питання причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) кредитора та збитками (шкодою). Більш широко проблема причинного зв’язку в науці цивільного права не досліджувалася, що залишає практику без необхідних рекомендацій, а навчальну літературу – будь-якого викладення відповідних проблем.
Автор цієї дисертації акцентує увагу на необхідність дослідження всіх аспектів причинного зв’язку в цивільному праві і вважає, що без врахування всіх цих аспектів неможливо виробити придатну для практичного використання концепцію причинного зв’язку, уже не говорячи про те, що відсутність таких досліджень залишає численні практичні проблеми правозастосування на вирішення засобами здорового глузду.
Актуальність проблеми причинного зв’язку в цивільному праві обумовлена також відсутністю досліджень цієї наукової категорії та онтологічного явища, що їй відповідає, у період незалежності України та звільнення від ідеологічного диктату комуністичної партії. Це – важливо з огляду на безпосередній зв’язок пошуку шляхів вирішення даної проблеми з пануючими філософськими поглядами.
Насамкінець, звернемо увагу і на те, що вперше у науці цивільного права дисертант здійснює спробу дослідження причинного зв’язку, звернувшись до аналізу якомога більшої кількості правових норм, які сформульовані в актах цивільного законодавства та містять пряме чи непряме посилання на причинний зв’язок. У будь-якому випадку автор прагнула охопити дослідженням всі такі правові норми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до плану наукової діяльності кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії, яка працює над вивченням теми: „Традиція приватного права в Україні. Кодифікація цивільного законодавства в Україні. Рецепція римського приватного права” та плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави” на 2001-2005 роки (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є обґрунтування придатної для використання у правотворчій і правозастосовчій практиці у сфері цивільного права концепції причинного зв’язку та розробка рекомендацій щодо вдосконалення положень актів законодавства, що враховують різновиди причинного зв’язку, та застосування таких положень при здійсненні правосуддя та іншої правозастосовчої діяльності. Для досягнення цієї мети у процесі роботи над дисертацією вирішувалися такі наукові завдання: 1) визначення зв’язку філософських і правових досліджень проблем причинного зв’язку та меж використання результатів філософських досліджень як методологічного інструментарію в правовому дослідженні; 2) пошук прийнятної для цілей правотворчості і правозастосування у сфері цивільного права концепції причинного зв’язку; 3) перевірка прийнятності використання концепції conditio sine gua non для встановлення наявності чи відсутності причинного зв’язку при застосуванні правових норм, які сформульовані в актах цивільного законодавства та які прямо чи опосередковано містять посилання на причинний зв’язок; 4) розробка рекомендацій щодо тлумачення і застосування положень актів цивільного законодавства, що прямо чи опосередковано містять посилання на причинний зв’язок.
Об’єктом цього дисертаційного дослідження стали цивільні відносини та відповідні до них правовідносини, що виникають у результаті врегулювання майнових відносин нормами, що передбачають врахування причинного зв’язку між діями чи бездіяльністю учасників цих відносин та відповідними наслідками.
Предметом дослідження було значне коло правових норм, що ставлять виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків учасників майнових відносин, що регулюються актами цивільного законодавства, в залежність від наявності чи відсутності причинного зв’язку.
Методи дослідження. Основним методом, який використала автор при здійсненні дослідження, був діалектико-матеріалістичний метод, і передусім – ідея загального зв’язку явищ у природі, суспільстві і людському мисленні. Враховувалась залежність права від суспільних відносин, які його породжують та визначають його зміст. При розробці пропозицій щодо вдосконалення положень законодавства, що містять в собі зазначення на причинний зв’язок, враховувалася здатність права здійснювати зворотний творчий вплив на суспільні відносини. Діалектико-матеріалістичний метод дослідження використовувався при розмежуванні філософського та правового аспектів дослідження причинного зв’язку.
Формально-юридичний метод широко використовувався з метою з’ясування змісту численних положень актів цивільного законодавства, застосування яких передбачає необхідність адекватного розуміння категорії причинного зв’язку.
Метод логічного аналізу використовувався для розробки пропозицій щодо вдосконалення правових норм. Дисертант прагнула змоделювати оптимальний варіант побудови відповідних цивільних відносин, порівняти його з існуючим варіантом, що виникає в результаті регулюючого впливу чинного на цей час права на суспільні відносини, та зробити висновки про напрями оптимізації відповідних відносин.
Історичний метод дослідження використовувався для пізнання впливу суспільних відносин, що змінюються, на розробку наукових положень, що стосуються причинного зв’язку. Використання цього методу дослідження, зокрема дало змогу обґрунтувати доцільність відмови від пануючої у правовій науці концепції необхідного причинного зв’язку, оскільки вона була розроблена під впливом офіційної ідеології радянської доби.
В окремих випадках в дослідженні враховувався досвід правотворчості і правозастосування інших країн, що дає підставу говорити про використання методу порівняльного правознавства.
Використовувались елементи системно-структурного методу дослідження, оскільки єдине поняття причинного зв’язку формулювалось автором на підставі численних норм цивільного пава.
Автор дисертації не здійснювала суцільного дослідження судової практики застосування положень актів цивільного законодавства, але судова практика враховувалася нею як така, що стала предметом уваги науковців, але не знайшла належної теоретичної інтерпретації, так і сучасна судова практика.
При підготовці дисертації автор прагнула звести до мінімуму викладення теоретичних положень, що мають віддалене від сьогоднішніх потреб значення, та надати дисертації конструктивного змісту. Це прагнення виявилося в тому, що в підрозділах 1.1-1.4 розділу першого дисертації формулюються теоретичні положення, а в підрозділі 1.5 першого розділу та розділі другому дисертації ці теоретичні положення використовуються для дослідження нормативного матеріалу, відповідних правовідносин та судової практики. За таких умов дисертація стала першою науковою працею, в якій дослідження причинного зв’язку здійснене методом аналізу значної кількості правових норм, застосування яких передбачає врахування причинного зв’язку між відповідними явищами.
Науково-теоретична база дослідження представлена науковими працями: 1) учених-юристів у сфері кримінального права і цивільного права, опублікованими до 1917 року (роботи Н.Д. Сергєєвського, Г.Ф. Шершеневича, О. Колоколова); 2) учених-юристів у галузі кримінального права радянської доби (А.Н. Трайніна, А.А. Піонтковського, Т.В. Церетелі, В.М. Кудрявцева); 3) учених-юристів у галузі цивільного права радянської доби (К.М. Варшавського, Л.А. Лунця, І.Б. Новицького, Г.К. Матвєєва, О.С. Іоффе, Б.С. Антимонова, М.Д. Шаргородського, Є.А. Павловського, В.Ф. Маслова, А.А. Собчака, В.Т. Смирнова, Є.А. Флейшиць, М.В. Гордона, Ю.Х. Калмикова, Д.В. Бобрової, В.І. Кофмана, К.Б. Ярошенка); 4) пострадянського періоду у галузі цивільного права (М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, С. Калайкова) і у галузі кримінального права (В.Б. Калініна, Н.М. Ярмиш, О.Л. Тимчука, С.Р. Багірова).
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим науковим дослідженням проблеми причинного зв’язку в цивільному праві, що здійснене на матеріалах законодавства періоду незалежності України. Вона також є першим науковим дослідженням у науці цивільного права, в якому аналізуються майже всі аспекти причинного зв’язку в цій галузі права, а не тільки ті, які стосуються цивільно-правової відповідальності.
У дисертації сформульовані та обґрунтовані такі нові наукові положення:
– панування в науці цивільного права концепції необхідного причинного зв’язку обумовлене історичними, гносеологічними, ідеологічними і політичними факторами, вплив яких на свідомість юристів, у тому числі науковців, зберігається. Ознака необхідності характеризує причинний зв’язок, що існує між фізичними предметами, між елементами структури суспільства, а не на емпіричному рівні, де випадковість (у філософському розумінні) наслідків не виключає причинного зв’язку;
– непрямий причинний зв’язок, при якому наслідок може бути віддаленим від причини ланцюгом, що включає до себе будь-яку кількість ланок, якщо тільки рівень науки і техніки дає можливість встановити участь певної причини у створенні даного наслідку, є видом причинного зв’язку, який визнається чинним цивільним законодавством. Судова практика має відмовитися від визнання юридичного значення тільки за прямим причинним зв’язком, оскільки така практика суперечить закону;
– у сфері цивільного права поділ детермінуючих чинників на причини та умови є виправданим тільки для цілей встановлення міри завдання. Умови є лише видом причин. Тому зв’язок причин та умов із наслідками має встановлюватись за єдиними правилами;
– за наявності декількох чинників, що спричинили певний наслідок, суд має встановити значення кожного із цих чинників для настання наслідку. Це значення виражається терміном “міри (ступеню) завдання (спричинення)”. Використання для зазначених цілей терміна “міра (ступінь) вини” є неправильним;
– причинний зв’язок стосовно всіх випадків прямого чи непрямого застосування цього поняття в актах цивільного законодавства має бути визнаний наявним за умови, якщо виключення даного явища із загального ланцюгу причинно-наслідкових зв’язків виключає настання певного наслідку. У разі дії двох або декількох самодостатніх причин причинний зв’язок має бути визначений відповідно до положення наступного абзацу;
– причини, які разом завдали певних наслідків, поділяються на самодостатні і такі, що можуть породжувати наслідки лише разом із іншими причинами. В обох випадках для встановлення причинного зв’язку треба застосовувати концепцію conditio sine gua non, але в першому випадку для встановлення причинного зв’язку варто не тільки виключити дію даного чинника із загального ланцюгу причинно-наслідкових зв'язків, а й абстрагуватися від інших причин. У другому випадку треба керуватися загальним правилом Ф. Бекона-Д.С. Мілля;
– непереборна сила і випадок можуть спричинити певні шкідливі наслідки разом із спричиненням цих наслідків діями чи бездіяльністю суб’єктів цивільного права, що потребує встановлення правил, які б допускали зменшення відповідальності суб’єкта, але не виключали таку відповідальність.
Практичне значення отриманих результатів. Результати цього дослідження як актуальні мають бути враховані шляхом внесення змін і доповнень до Цивільного і Господарського кодексів України, у Закон “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, у нормативно-правові акти, що регулюють відносини щодо перевезення, та інші акти цивільного законодавства. Результати дослідження мають бути враховані Верховним Судом України і Вищим господарським судом України при розгляді цивільних і господарських справ із метою зміни судової практики в напрямку визнання юридичного значення непрямого причинного зв’язку. Сформульовані в дисертації пропозиції можуть бути використані при підготовці змін до роз’яснень Вищого господарського суду України з питань перевезення.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі. На цей час вони використовуються при викладанні курсу „Цивільне право”, спецкурсів “Договірне право”, “Актуальні проблеми цивільного права” на юридичному факультеті Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Ці результати можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників, а також при підготовці коментарів до цивільного законодавства.
Особистий внесок здобувача. Дисертація містить викладення результатів дослідження, здійснених особисто здобувачем. Опубліковані за темою дисертації наукові праці підготовлені здобувачем особисто без участі співавторів.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідались на XXX, XXXI, XXXII, XXXIII, XXXIV наукових конференціях професорсько-викладацького состава аспірантів та студентів, що проводились на юридичному факультеті Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського в 2001-2005 р.р., на I Всеукраїнської цивілістичної наукової конференції студентів та аспірантів ОНЮА (м. Одеса, лютий 2006 р.), на науково-методичних семінарах молодих вчених і аспірантів юридичного факультету Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.
Публікації. Результати проведеного автором дисертаційного дослідження відображені в 7 публікаціях. 6 статей опубліковано в фахових виданнях, які включені до переліку, затвердженого Вищою атестаційною комісією України, а одна публікація представляє собою тези доповіді на науковій конференції.
Структура роботи. Структура дисертації обумовлена метою та завданням дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які поділяються на дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (літературних і нормативних).
Повний обсяг дисертації становить 181 сторінку, з яких 167 сторінок основного тексту, 14 сторінок – список використаної літератури, що містить 167 джерел.

Список литературы

Висновки

1. Пряме застосування для цілей юридичного дослідження чи правозастосування висновків, принципів, підходів і понять, що розроблені філософською наукою та стосуються причинного зв’язку, є неможливим. Водночас, розробка прийнятної для юридичної науки концепції причинного зв’язку передбачає врахування величезного, накопиченого впродовж тисячоліть досвіду дослідження відповідного онтологічного явища та наукової категорії, що є її гносеологічним відображенням, у філософії. Зокрема, мають враховуватися положення про загальний зв’язок явищ у природі, суспільстві та людському мисленні, про об’єктивний характер причинного зв’язку, про суміжність причини і наслідку у часі і просторі та про опосередкований причинний зв’язок, про передування причини наслідку у часі, про виокремлення причин та умов, про множинність та нерівноцінність причин.
2. На цей час у правовій науці відсутні розробки загальнотеоретичних проблем причинного зв’язку, в тому числі відсутнє теоретико-правове визначення причинного зв’язку. Тому загальнотеоретичного значення могли б набути результати досліджень причинного зв’язку в кримінальному праві, які здійснюються уже понад два століття. Але на цей час висновки дослідників-спеціалістів у галузі кримінального права щодо самого поняття причинного зв’язку та його застосування при тлумаченні положень нормативно-правових актів, які передбачають врахування причинного зв’язку, істотно розрізняються. За таких умов результати досліджень причинного зв’язку в науці кримінального права треба враховувати, але прямо застосовуватись як методологічний інструментарій у науці цивільного права вони не можуть.
3. Для цілей правового дослідження і правозастосування причинний зв’язок має вважатись об’єктивним, у тому розумінні, що він не може ставитися в залежність від вини, мотивів та цілей особи, про зв’язок дій (бездіяльності) якої з наслідком йдеться, а також в залежність від суб’єкта, який встановлює наявність чи відсутність причинного зв’язку. Більш жорстке розуміння об’єктивного характеру причинного зв’язку (як юридичного) є неприйнятним. Об’єктивний характер причинного зв’язку не виключає такого зв’язку між об’єктами свідомо створеними людьми, в тому числі і у вигляді суспільних договорів і суспільних відносин. Зокрема, люди свідомо створюють складні ланцюги суспільних зв’язків з метою використання організації як потужного фактора розвитку, а порушення цих зв’язків має визнаватися причиною, що знижує результативність функціонування цих зв’язків на боці одного чи декількох із їх учасників.
4. Особливістю проблеми причинного зв’язку в цивільному праві полягають в її багатоаспектності. Якщо в кримінальному праві досліджується причинний зв’язок між протиправним діянням та наслідком, то спектр явищ, причинний зв’язок між якими має цивільно-правове явище, є незрівнянно більш широким. Це диктує необхідність розробки в науці цивільного права такого поняття причинного зв’язку, яке охоплювало б собою всі випадки причинного зв’язку, про які йдеться в актах цивільного законодавства.
5. Виокремлення поряд із поняттям причин поняття умов не позбавлене сенсу. Але твердження про те, що причинний і обумовлюючий зв’язки є різними видами детермінуючого зв’язку є неприйнятним для цілей тлумачення числених норм цивільного права. Умови є видом причин, а обумовлюючий зв’язок є видом причинного зв’язку. Тому причинний зв’язок має встановлюватися за єдиними правилами, в тому числі і тоді, коли йдеться про причинний зв’язок між умовами та наслідками. Постановка проблеми про розмежування причин та наслідків у законодавстві шляхом внесення змін до них є неконструктивною, бо не підготовлена теоретично. Розробка теоретичного підгрунтя для цього на середньострокову перспективу є нереальною. До того ж у світі відсутній досвід розмежування причинного та обумовлюючого зв’язків.
6. Певний наслідок може бути спричинений різними чинниками. У таких випадках виникає потреба у встановленні міри завдання (спричинення) певного наслідку кожною із причин. Зокрема, умова спричиняє наслідок, як правило, в меншій мірі, ніж інші причини. Встановлення міри завдання (спричинення) є складним завданням. Але наука з цього приводу може розробити лише окремі рекомендації, значна частина вирішення цієї проблеми покладається на суд, що не виключає ролі професійної інтуїції при цьому. Застосування формулювань “відповідно до ступеня вини”, “відповідно до міри вини” для позначення критерію розподілу відповідних обов’язків між співборжниками є неприйнятним, оскільки критерієм має бути міра чи ступінь завдання (спричинення).
7. Концепції причинного зв’язку, які обмежують зміст причинного зв’язку (необхідного спричинення, типового спричинення, прямого причинного зв’язку тощо) з метою тлумачення положень актів цивільного законодавства є неприйнятними. Вони суперечать чинному цивільному законодавству України. Для цілей застосування актів цивільного законодавства прийнятною є концепція conditio sine gua non.
8. У випадку дії (бездіяльності) декількох осіб для встановлення причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) кожної із них та наслідку треба застосовувати загальне правило концепції conditio sine gua non, але при цьому інші причини, якщо вони не є послідовними, треба вважати відсутніми. Так, у випадку, коли діяльність виробничого цеху була припинена за приписом санітарно-епідеміологічної служби до усунення порушення санітарних норм і одночасно орендодавець позбавив орендаря допуску до цеху, існують дві рівноцінні причини припинення виробничої діяльності цеху. Якщо із загального ланцюгу причинно-наслідкового зв’язку виключити будь-яку із названих причин, негативний наслідок все одно настане. Тож відповідно до концепції conditio sine gua non ні дії санепідслужби, ні дії орендодавця не можуть бути визнані причиною призупинення виробничої діяльності цеху. Тому ця концепція стосовно подібних випадків має коригуватися так, як на це зазначено вище. При послідовності чинників, другий із яких міг виключити перший, причинний зв’язок між першим чинником та наслідком другим чинником не переривається.
9. Об’єктивний характер причинного зв’язку не виключає встановлення законом меж, в яких причинному зв’язку надається юридичного значення. Способи встановлення таких меж є різними (обмеження строку настання наслідку, обмеження кількості ланцюгів причинного зв’язку тощо).
10. Відсутність законодавчого визначення причинного зв’язку треба визнати недоліком цивільного законодавства. Водночас, подолання цього недоліку є актуальним, оскільки навіть до навчальної літератури, увійшло розуміння причинного зв’язку як необхідного зв’язку. До того ж і останній розуміється як неминуче настання відповідних наслідків. З’явився досвід включення визначення причинного зв’язку до проекту Трудового кодексу України, схваленого Верховною Радою України в першому читанні. При визначенні у Цивільному кодексі причинного зв’язку треба керуватися концепцією conditio sine gua non і сформулювати правила визначення причинного зв’язку (загальне і на випадок дії двох або декількох самодостатніх причин). До постанови Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” (п. 2) та роз’яснення президії Вищого господарського суду “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди” (п. 2) треба внести зміни, виключивши зазначення на “безпосередній” причинний зв’язок як умову покладення на особу обов’язку відшкодування шкоди.
11. У науці впродовж століть зберігається невиправдане прагнення до змішування причинного зв’язку і суб’єктивної сторони правопорушення. Це є невиправданим. Висновок про наявність чи відсутність причинного зв’язку не може ставитися в залежність від наявності чи відсутності в діях особи вини. В актах законодавства також допускається таке змішування. В одних випадках це обумовлене прагненням правотворчих органів до “економії нормативного матеріалу” і використанням висловів, що мають ознаки професійного жаргону (типовим прикладом є формулювання “внаслідок вини особи” – треба було написати “внаслідок дій особи, що містять ознаку вини”). В інших випадках таке змішування має змістовний характер (“відповідно до міри вини”, “пропорційно ступеня вини”). Такі формулювання треба замінити на формулювання “відповідно до міри завдання”, “про порційно мірі спричинення”.
12. Аналіз положень Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства показує прийнятність концепції conditio sine gua non до всіх випадків, коли причинному зв’язку надається цивільно-правового значення. В окремих випадках цивільно-правові наслідки певних юридичних фактів необгрунтовано не ставляться в залежність від причинного зв’язку (позбавлення права на страхову виплату при пропуску страхувальником строку повідомлення страховика про страховий випадок). В інших випадках положення актів цивільного законодавства формулюються без зазначення на причинний зв’язок, хоча за контекстом таке зазначення було б необхідним.
13. Зазначення в ст. 22, 623 ЦК та інших числених положеннях актів цивільного законодавства на обов’язок боржника відшкодувати “завдані” збитки (збитки, яких “завдано”), пряме встановлення правила про належність до збитків не отриманих кредитором доходів означає неможливість застосування концепції прямого причинного зв’язку для цілей тлумачення відповідних положень актів цивільного законодавства. З такою метою має застосовуватися концепція conditio sine gua non.
14. Види збитків, на які зазначається в ч. 2 ст. 22 ЦК, не є вичерпним. За умови доведення кредитором причинного зв’язку між порушенням його цивільного права та збитками, відшкодуванню підлягають й інші види збитків (недостача майна, витрати, що є наслідком порушення права, але зроблені не для відновлення порушеного права).
15. Ст. 22 і 623 ЦК не виключають визнання причинного зв’язку між умовами та збитками. Це положення потребує роз’яснення в постанові Пленуму Верховного Суду України. Одночасно треба роз’яснити, що за наявності декількох причин (в т.ч. і умов) обов’язок відшкодування збитків розподіляється між особами, відповідальними за завдані збитки, пропорційно мірі завдання. Міра завдання збитків умовою має завжди визнаватися меншою, ніж міра завдання, що є наслідком причини, яка збитки породила. Якщо дії, що породили збитки, є навмисними, особа, діями чи бездіяльністю якої створені умови виникнення збитків, підлягає звільненню від відповідальності.
16. Спричиняюча дія бездіяльності обумовлена тим, що вона порушує свідомо створені людьми складні системи причинно-наслідкових зв’язків, що зменшує соціально-корисний результат функціонування таких систем або навіть приводить до втрати існуючого майна.
17. Допускаючи стягнення у вигляді збитків лише не отриманих доходів, які “особа могла б реально одержати за звичайних обставин”, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК не передбачає врахування рівня вірогідності отримання доходів. Це не дозволяє врахувати ризики, які несе управнена особа в процесі діяльності з метою отримання доходів, і невиправдано збільшує розмір збитків. які стягуються з боржників.
18. При встановленні законодавчими актами формальних правил визначення розміру збитків за кредитором треба визнати право на стягнення збитків у більшому розмірі, якщо він доведе, що фактично завдані збитки є більшими, ніж визначені розрахунково. Боржникові треба надати право доводити, що розмір збитків є меншим, ніж визначений розрахунково.
19. Формулювання ч. 1 ст. 1166 ЦК “майнова шкода, завдана… особистим немайновим права” є некоректним, оскільки особисті немайнові права не мають економічного змісту і їм не може бути завдано майнової шкоди. Це формулювання треба замінити таким: “майнова шкода, що виникла внаслідок завдання каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або смерті”.
20. Оскільки концепція conditio sine gua non не є на цей час загальновизнаною, виникають сумніви стосовно можливості покладення на співучасників правопорушення (організатора, підбурювача, пособника) обов’язку відшкодувати шкоду, завдану таким порушенням. У зв’язку з цим ст. 1190 ЦК треба доповнити положенням про те, що організатор, підбурювач і пособник несуть обов’язок відшкодування шкоди відповідно до міри завдання поряд із виконавцем правопорушення.
21. Ст. 1187 ЦК треба доповнити положенням про те, що відповідно до правил про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується тільки шкода, завдана безпосередньо внаслідок небезпеки, яку створює використання, зберігання або утримання джерела підвищеної небезпеки. Інша шкода, що знаходиться в причинному зв’язку з використанням, зберіганням або утриманням джерела підвищеної небезпеки, підлягає відшкодуванню на загальних підставах (за наявності вини володільця такого джерела).
22. Зменшення розміру відповідальності особи, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом та завдала шкоди діяльністю щодо його використання, та покладення обов’язку частково відшкодувати таку шкоду на законного володільця транспортного засобу (ч. 4 ст. 1187 ЦК), є морально неприйнятним. Інтереси потерпілого в таких випадках можуть бути забезпечені покладенням на законного володільця джерела підвищеної небезпеки субсидіарної відповідальності за завдану шкоду.
23. Практика вирішення спорів, що виникають через незбереження вантажів при перевезенні внаслідок комерційної непридатності транспортного засобу, впродовж десятків років виходить із того, що причинний зв’язок між невиконанням перевізником обов’язку подавати транспортні засоби справними в технічному і комерційному відношенні та незбереженням вантажу переривається порушенням вантажовідправником обов’язку перевірити комерційну придатність транспортного засобу. Ця помилкова практика, як така, що не грунтується на актах цивільного законодавства, відображена в роз’ясненні президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають із перевезення вантажів залізницею” (п. 3.9). Тому це роз’яснення має бути змінене, маючи на увазі, що у випадку неналежного виконання вантажовідправником обов’язку перевірити комерційну придатність транспортного засобу та незбереженням внаслідок цього вантажу перевізник не може бути звільнений від відповідальності за порушення обов’язку подавати транспортні засоби під завантаження справними в технічному і комерційному відношенні. Обов’язок відшкодування збитків, завданих вантажоодержувачеві незбереженням вантажу в таких випадках, має розподілятися між перевізником та вантажовідправником пропорційно мірі завдання.
Таке ж роз’яснення треба дати стосовно випадків неналежної перевірки перевізником правильності розміщення та закріплення вантажів, а відповідне роз’яснення президії Вищого господарського суду потребує коригування.
24. До п. “в”, “е” ст. 111 Статуту залізниць України треба внести зміни, передбачивши можливість відповідальності залізниці за незбереження вантажу за наявності причинного зв’язку між діями чи бездіяльністю залізниці та її вини, хоча б вантаж перевозився в супроводі провідника вантажоодержувача або вантажовідправника. Потребує змін також ст. 127 Статуту залізниць, яка стосовно перевищення оголошеною цінністю багажу його дійсної вартості надає залізниці право доводити, що дійсна вартість є меншою, але стосовно оголошення меншої цінності багажу, ніж його дійсна вартість, позбавляє пасажира доводити, що дійсна вартість є більшою.
25. Соціально-економічно недоцільними і морально неприйнятними є положення Закону “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” та підзаконних нормативно-правових актів, які однозначно визнають банки відповідальними у випадку здійснення переказу грошей за платіжними документами, що оформлені платниками з порушенням встановлених правил. На підставі цих положень законодавства суди стягують на користь платників збитки у вигляді коштів, перерахованих відповідно до неправильно оформлених платіжних документів. Проте, в подібних випадках банк, як і будь-який контролер, має нести лише частку відповідальності, а в решті негативні наслідки неправомірного перерахування коштів мають покладатися на платника. Крім того, судова практика, що склалася, не враховує, що в першу чергу одержувач неправомірно перерахованих коштів несе обов’язок їх повернення. Реалізація цієї можливості виключає відповідальність банку.
26. Численими нормативно-правовими актами державним органам, органам місцевого самоврядування, підприємствам, у тому числі недержавної власності, надається право здійснення контролю і одночасно покладається обов’язок щодо його здійснення. При цьому в абсолютній більшості випадків не встановлюються правила про цивільно-правову відповідальність за неналежне здійснення контролю. Але за наявності факту порушення, за наявності причинного зв’язку між зазначеним порушенням і шкодою, а також вини відповідного органу чи організації останні не можуть звільнятися від обов’язку відшкодувати шкоду. Положення про цивільно-правову відповідальність контролюючих органів і організацій повинні бути включені до числених законів, які регулюють відносини щодо нагляду, контролю, перевірок.
Відповідальність контролюючих органів не виключає відповідальності власників чи володільцев об’єктів, що контролюються, оскільки здійснення нагляду, контролю та перевірок не виключає причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) власника (володільця) об’єкту, який перевіряється чи контролюється, чи за станом якого здійснюється нагляд. Тому власник чи володілець також має відповідати за завдану шкоду. У зв’язку з цим видається невиправданим звільнення виготовлювача продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, від відповідальності за шкоду, заподіяну випуском неправомірно сертифікованої продукції (ст. 20 Декрету Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію”). Виготовлювач у подібних випадках має відповідати за заподіяну шкоду поряд із органом, що проводив обов’язкову сертифікацію.
27. Ст. 616 ЦК передбачає можливість зменшення розміру збитків, що стягуються з боржника, якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора або якщо кредитор сприяв збільшенню розміру збитків. Але зменшення розміру збитків у випадку, коли порушення зобов’язання знаходиться в причинному зв’язку з дією непереборної сили або випадку, або коли непереборна сила чи випадок сприяли збільшенню розміру збитків, не передбачено. Це є очевидною прогалиною в цивільному законодавстві, яку треба усунути.
28. Зміст положень Цивільного кодексу, які встановлюють наслідки недійсності правочину, треба узгодити із ст. 21 і 27 Закону “Про нотаріат”, відповідно до яких шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій приватного нотаріуса відшкодовується в порядку, передбаченому законодавчими актами України, а шкода, заподіяна державним нотаріусом, відшкодовується відповідно до законодавства. Посилання на порядок, встановлений законодавством, не треба тлумачити так, що з цього приводу мають бути встановлені спеціальні правила. Порядок відшкодування шкоди, встановлений Цивільним кодексом, повною мірою поширюється на нотаріусів. У випадку порушення правил вчинення нотаріальних дій, встановлених ст. 41-53 Закону “Про нотаріат” та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, приватний нотаріус чи установа, працівником якої є державний нотаріус, несуть обов’язок відшкодувати шкоду пропорційно до міри завдання (разом із учасником правочину, на якого такий обов’язок покладається положеннями Цивільного кодексу про наслідки недійсності правочину).

Перелік використаних джерел

1. Цивільний кодекс України від 16.01.03//Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
2. Юм Д. Исследование о человеческом разумении. – М.: Прогресс, 1995. –240 c.
3. Малинин В.Б. Причинная связь в уголовном праве. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. – 316 с.
4. Ярмиш Н.М. Теоретичні проблеми причинно-наслідкового зв’язку в кримінальному прав (філософсько-правовий аспект): Автореф. дис… д-ра. юр. наук: 12.00.08/ Нац. юр. академія ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2003. – 39 с.
5. Саватье Р. Теория обязательств. – М.: Прогресс, 1972. – 440 с.
6. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. – М.: Юрид. лит, 1970. – 311 с.
7. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. – М.: Статут, 1997. – 682 с.
8. Терещенко Н.В. Особливості відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки: Дис... канд. юр. наук: 12.00.03. – Київ, 2003. – 163 с.
9. Лунц Л.А., Новицкий И.Б. Общее учение об обязательстве. – М.: Госюриздат, 1950. – 416 с.
10. Матвєєв Г.К. Вина в советском гражданском праве. – К.: КГУ, 1955. – 380 с.
11. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве: Учебное пособие./ Под ред. В.Т. Смирнова, А.А. Собчака. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1983. – 152 с.
12. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субъектами гражданского права. – Х.: Консум, 1996. – 112 с.
13. Палиюк В.П. Правовое регулирование возмещения морального (не-имущественного) вреда: Дисс... канд. юр. наук. – Харків, 1999. – 190 с.
14. Кузнєцова Л.Г., Шевченко Я.Н. Гражданскоправовое положение несове-ршеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1968. – 136 с.
15. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібник/ За ред. Дзери О.В. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
16. Ніжинська І.С. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями слу-жбових осіб дізнання і досудового слідства: Дис... канд. юр. наук: 12.00.03. – К., 2003. – 190 с.
17. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Саратов: СГУ, 1973. – 456 с.
18. Гордон М.В. Радянське цивільне право. Частина друга. – Х.: Видавництво Харк. держ. ун-ту, 1966. – 316 с.
19. Мокринский С.П. Наказание, его цели и предположения. – Томск: Унив. тип.: Т-во Печатня С.П. Яковлева: Паровая типо-лит. П. И. Макушина, 1902. – 569 с.
20. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
21. Калмыков Ю. Возмещение вреда, причиненного имуществу. – Саратов: Изд. Саратовского ун-та, 1965. – 72 с.
22. Про практику вирішення спорів, які виникають із перевезення вантажів залізницею. Інструктивні вказівки Державного арбітражу при Раді Міністрів Союзу РСР від 29 березня 1968 р. № І-1-9// Систематизированный сборник инструктивных указаний Государственного арбитража при Совете Министров СССР. – М.: Юрид. лит., 1983. – 336 с.
23. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшко-дування шкоди: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 1999. – № 12. – С. 122-140.
24. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди: роз’яснення Вищого господарського суду України від 01.04.94 № 02-5/215// Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. – К.: Козаки, 1997. – С. 83-87.
25. Справа Європейського Суду з прав людини “Трегубенко проти України”// Офіційний вісник України. – 2005. – № 21. – С. 296-302.
26. Справа Європейського Суду з прав людини “Мельниченко проти України”// Офіційний вісник України. – 2005. – № 21. – С. 265-278.
27. Калетнік І.Г. Зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів, в цивільному законодавстві України: Дис... канд. юр. наук: 12.00.03. – Одеса, 2004. – 197 с.
28. Забара І.М. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди в міжнародному праватному праві: Дис... канд. юр. наук: 12.00.03. – К., 2002. – 195 с.
29. Гражданское право: Учебник: Часть 1./Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: Теис, 1996. – 552 с.
30. Про страхування: Закон України в ред. від 04.10.2001// Офіційний вісник України. – 2001. – № 44. – Ст. 1951.
31. Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22.05.03// Офіційний вісник України. – 2003. – № 28. – Ст. 1361.
32. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України в ред. від 22.05.97// Оподаткування прибутку підприємств. Збірник систематизованого законодавства. Додаток до газети "Бізнес", 2002. – Вип. 1. – С. 9.
33. Варшавский К.М. Обязательства, возникающие вследствие причинения другому вреда. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1929. – 228 с.
34. Вильнянский С.Й. Лекции по советскому гражданскому праву. Ч. 1. – Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1958. – 339 с.
35. Кофман В.И. Причинная связь как основание ответственности по советскому гражданскому праву: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03/ Всесоюзный инст. юрид. Наук. – М., 1961. – 22 с.
36. Селиванов Ф.А. В мире причин и следствий. Смысл жизни. Диалог ми-ровоззрений. – М.: Знание, 1991. – 64 с.
37. Барашенков В.С. Об экспериментальной проверке принципа причинности// Вопросы философии. – 1965. – № 2. – С. 108-110.
38. Категории материалистической диалектики/ Под ред. Розенталя М.М., Штракса Г.М. – М.: Госполитиздат, 1957. – 392 с.
39. Локк Д. Избранные философские произведения: В 2 т./ Соцэкгиз. – М., 1960. – Т.1. – 734 с.
40. Бунге М. Причинность. Место принципа причинности в современной науке: Пер. с англ. – М.: Иностр. л-ры, 1962. – 511 с.
41. Гоббс Т. Основы философии (О теле): В 2 т./ – М., 1926. – Т.1. – 624 с.
42. Юм Д. Трактат о человеческой природе. Книга 1. О познании. – М.: Канон, 1995. – 400 с.
43. Кузнецов И.В. Принцип причинности и его роль в познании природы. – М.: Госполитиздат, 1960. – 192 с.
44. Краевский В. Пять понятий причинной связи// Вопросы философии. – 1966. – № 7. – С. 108-115.
45. Перминов В.Я. Проблемы причинности в философии и естествознании. – М.: МГУ, 1979. – 224 с.
46. Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983. – 840 с.
47. Малая советская энциклопедия. Т. 7. – М.: Советская энциклопедия, 1959. – 1262 с.
48. Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. Ч.2./ И.Т. Фролов, Э.А. Араб-Оглы и др. – М.: Политическая литература, 1989. – 639 с.
49. Жданов Ю.А. Пусковая причинность// Вопросы философии. – 1976. – № 6. – С. 87-92.
50. Украинцев Б.С. Самоуправляемые системы и причинность. – М.: Мысль, 1972. – 254 с.
51. Энгельс Ф. Диалектика природы. – М.: Госполитиздат, 1987. – 349 с.
52. Кребер Г. Категория условия и соотношение ее с категорией причины// Философские науки,. – 1961. – № 3. – С.106-116.
53. Ларсен С.У. Херсвик Я. Крушение и восстановление демократического режима в Португалии. Опыт применения теории игр к анализу исторических событий// Полис. – 2004. – № 3. – С.51-63.
54. Предборський В. Розвиток досліджень причинності тінізації економічних процесів в Україні// Економіка. – 2005. – № 4. – С.68-72.
55. Шептулин А.П. Система категорий диалектики. – М.: Наука, 1967. – 376 с.
56. Калайков С. Причинная связь как основание гражданско-правовой ответственности// http://pravo.ru/library/doc99p0/instrum1312/print1313.html.
57. Энгельс Ф. Письмо Йозефу Блоху// Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 37. – М.: Изд-во полит. л-ры, 1965. – С. 393-397.
58. Сергеевский Н.Д. О значении причинной связи в уголовном праве. –Ярославль: Типо-лит. Г. Фальк, 1880. – 205 с.
59. Сергеевский Н.Д. Русское уголовное право. Пособие к лекциям. Часть общая. – СПб.: Типография Стасюлевича, 1904. – 420 с.
60. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 364 с.
61. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 452 с.
62. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности: Со-циологический и юридический аспекты. – Л.: ЛГУ, 1983. – 142 с.
63. Інструкція по застосуванню переліків хвороб, при яких може бути встановлений причинний зв’язок з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників у населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17.05.97 № 150. – ОВУ. – 1997. – № 40. – С. 65.
64. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 666 с.
65. Князев Н.А. Причинность – часть всеобщей связи явлений// Философские науки. – 1961. – № 3. – С.99-105.
66. Тимчук О.Л. Причинний зв’язок як ознака об’єктивної сторони злочину: Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.08/ Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2003. – 19 с.
67. Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001// Офіційний вісник України. – 2001. – № 21. – Ст. 920.
68. Кодекс законів про працю України від 10.12.71// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 1.
69. Кримінальний кодекс України від 28.12.60// Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14.
70. Багіров С.Р. Причинний зв’язок у злочинах, що вчиняються через необережність: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.08. – К., 2005. – 20 с.
71. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.: “Юрінком”, 1994. – 1012 с.
72. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины. В 2 т. Т.1/ Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко, – Х.: Основа, 1996. – 440 с.
73. Інструкція про порядок встановлення причинного зв’язку інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті. Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства оборони України від 20.11.92 № 16-01/220// Інформаціоно-пошукова система “Законодавство”, № 0072700-05.
74. Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за вред, причиненный ис-точником повышенной опасности. – М.: Госюриздат, 1952. – 300с.
75. Господарський кодекс України від 16.01.03// Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.
76. Шаргородский М.Д. Некоторые вопросы причинной связи в теории права// Советское государство и право. – 1956. – № 7. – С. 38-51.
77. Комаров А.С.Ответственность в коммерческом обороте. – М.: Юрид. лит., 1991. – 208 с.
78. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров. Комментарий. – М.: Юрид. лит-ра, 1994. – 320 с.
79. Познер Р.А. Проблеми юриспруденції. – Х.: Акта, 2003. – 380 с.
80. Притыка Д.Н., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Договорное право: Общая часть. Комментарий к гражданскому законодательству. – Киев-Севастополь: Институт юридических исследований, 2002. – 880 с.
81. Уголовное право: Учебник для юридических вузов. – М.: Изд-во НКЮ СССР, 1943. – 328 с.
82. Семенов П.Г. Проблемы причинной связи в советском праве// Ученые записки ВИЮН. – 1958. – Вып. 8 – С. 259-272.
83. Белов В.А. Гражданское право. Общая и Особенная части: Учебник. – М.: АО «Центр ЮрИнфор», 2003. – 360 с.
84. Щукин А.С. Правовой статус медицинских работников про трудовому законодавству Украины: Дис... канд. юр. наук: 12.00.05. – Одесса, 2005. – 211 с.
85. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2 т. Т. 1. – М.: Наука, 1994. – 380 с.
86. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України від 23.09.97// Офіційний вісник України, 1997. – Число 45. – С. 4.
87. Строгович М.С. Избранные труды в 3 т. Т. 3 Теория судебных доказательств. – М.: Наука, 1991. – 300 с.
88. Уголовное право. Учебник для юридических школ/ Под ред. И. Г. Голякова. – М.: Юридическое изд. НКЮ СССР, 1943. – 328 с.
89. Маслов В. Обязательства из причинения вреда: Учебное пособие. – Х., 1961. – 104 с.
90. Загальна теорія цивільного права: Підручник:/ За заг. редак. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової, О.В. Дзери. – К.: Вища школа, 1992. – 454 с.
91. Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. – Тбилиси: Изд-во Тбилисского гос. ун-та, 1957. – 276 с.
92. Герцензон А. А.Уголовное право. Общая часть. – М.: Госюриздат, 1948. – 496 С.
93. Шаргородский М.Д. Вопросы общей части уголовного права. – Л.: ЛГУ, 1955. – 256 с.
94. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1951. – 385 с.
95. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 240 с.
96. Монин А.С. О двух формах выражения причинности// Вопросы философии. – 1959. – № 4. – С. 121-132.
97. Советское гражданское право: в 2 т. Т. 1/ Под ред. Орловского Е.П. и Корнеева С.М. – М.: Юрид. лит, 1969. – 656 с.
98. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 411 с.
99. Учебное пособие по советскому гражданскому праву. Составлено кафедрой гражданского права. – М.: Всесоюзная правовая академия, 1933. – 100 с.
100. Гражданское право. Учебник для юридических институтов. Т. 1. – М.: Юриздат, 1944. – 320 с.
101. Трайнин А.Н. Уголовное право. Общая часть. – М. Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1929. – 256 с.
102. Меньшагин В.Д., Вышинская З.А. Советское уголовное право. – М.: Госюриздат, 1950. – 519 с.
103. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. Т. 1. Загальна частина/ За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Ін Юре, 2003. – 520 с.
104. Советское гражданское право Т. 1/ Отв. ред. Рясенцев В.А. – М.: Юрид. лит, 1986. – 560 с.
105. Рипинский С.Ю. Имущественная ответственность государства за вред, причиненный предпринимателям незаконными действиями (бездействием) органов исполнительной власти: Дис… канд. юр. наук: 12.00.03. – С.-П., 2002. – 206 с.
106. Колоколов О. Уголовное право. Часть общая. Курс лекций. – М.: литография Рихтера, 1894-1895. – 616 с.
107. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. Учебное пособие в 2-х т. Т. 2. – М.: Спарк, 1995. – 464 с.
108. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4 т./ А.Г. Ярема. В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. – Т. 1. – К.: А.С.К., Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2004. – 928 с.
109. Про оренду землі: Закон України в ред. від 02.10.2003// Офіційний вісник України. – 2003. – N 44. – Ст. 2288.
110. Про металобрухт: Закон України від 05.05.99// Офіційний вісник України. – 1999. – N 21. – Ст. 937.
111. Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від від 05.04.2001// Офіційний вісник України. – 2001. – № 17. – Ст. 801.
112. Про захист прав споживачів: Закон України в ред від 01.12.05// Офіційний вісник України. – 2006. – № 1. – Ст. 1.
113. Постанова Верховного Суду України від 22 листопада 2005 р. у справі про стягнення з Одеського морського торговельного порту на користь ЗАТ „Транс-порт” збитків у вигляді неотриманих доходів – Інформаціоно-пошукова система “Законодавство” № 0072700-05.
114. Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.63// Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – Ст. 463.
115. Гражданский кодекс Российской Федерации от 30.11.94// Собрание законодательства Российской Федерации. – 1994. – № 32. – Ст. 3302.
116. Гражданское уложение// Германское право. Часть І. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
117. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Т. 1. – М., Госпо-литиздат, 1960 – 907 с.
118. Сэв Л. Марксизм и теория личности. – М.: Прогресс, 1972. – 590 с.
119. Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини. Ратифікована Законом України від 17.07.97// Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – С. 268.
120. Земельний кодекс України від 25.10.2001// Офіційний вісник України. – 2001. – № 46. – Ст. 2038.
121. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т./ Юрид. лит. – М., 1981. – Т. 1. – 361 с.
122. Тимчасова методика визначення розміру шкоди (збитків), завданої по-рушенням господарських договорів. Схвалена Державною Комісією при Раді Міністрів СРСР з економічної реформи 21.12.90. //Экономика и жизнь. – 1991. – № 3. – С. 15-17.
123. Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення. Затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 № 888// Зібрання Постанов Уряду СРСР. – 1998. – № 24-25. – Ст. 70.
124. Положення про поставки товарів народного споживання. Затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 № 888// Зібрання Постанов Уряду СРСР. – 1998. – № 24-25. – Ст. 70.
125. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. Т. ІІ/ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 1088 с.
126. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Істина, 2004. – 928 с.
127. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 640 с.
128. Рабинович Ф.Л. Вина как основание договорной ответственности пред-приятия. – М.: Юрид. лит., 1975. – 168 с.
129. Иоффе О.С. Избранные труды: В 4 т. Т. 1. – СПб: Юридический центр Пресс, 2003. – 574 с.
130. Самощенко И.С., Фарукин М.Х. Ответственность по советскому зако-нодательству. – М.: Юрид. лит, 1971. – 240 с.
131. Про нотаріат: Закон України від 02.09.93// Зібрання законодавства України. Т. 7. – К.: Ін Юре, 2001, 7(З)2.
132. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Затв. наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5// Офіційний вісник України. – 2004. – № 10. – Ст. 639.
133. Ярошенко К.Б. Специальные случаи ответственности за причинение вреда. – М.: Юрид. лит., 1977. – 80 с.
134. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Затв. постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22// Офіційний вісник України. – 2004. – № 13. – Ст. 98.
135. Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання. Затв. постановою Правління Національного банку України від 05.03.03 № 82// Офіційний вісник України. – 2003. – № 13. – Ст. 584.
136. Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями: постанова Правління Національного