Відшкодування шкоди, завданої органами внутрішніх справ України

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 Загальна характеристика зобов’язань з відшкодування шкоди

12
1.1. Поняття і система зобов’язань з відшкодування шко¬ди в цивільному праві України
1.1.1. Систематизація зобов’язань з відшкодування шкоди в цивільному праві України
1.1.2. Загальні умови відшкодування шкоди у деліктних зобов’язаннях у цивільному праві України

1.2. Зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої вна¬слідок дій (актів) органів влади і управління в структурі де¬ліктних зобов’язань

Висновки до Розділу 1
12

12

27

48

93

РОЗДІЛ 2 Зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої діями (актами) органів внутрішніх справ України

95
2.1. Загальні підстави (умови) відшкодування шкоди, завданої внаслідок дій (актів) органів внутрішніх справ України

1 95
1
2.2. Особливості відшкодування шкоди, завданої вна¬слі¬док незаконних дій (актів) посадових, службових осіб, а також ор¬га-нів дізнання, досудового слідства системи МВС України

122

2.3. Особливості відшкодування шкоди, завданої вна¬слі¬док дій (актів) посадових, службових осіб органів місцевої міліції, а також учасників громадських формувань з охорони пра¬вопорядку

142

2.4. Особливості відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дій (актів) органів внутрішніх справ України

Висновки до Розділу 2

158

178

ВИСНОВКИ
180

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 185

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена завданням побудови в Україні громадянського суспільства і правової держави та посиленням охорони прав і законних інтересів суб’єктів цивільного права. На кожному історичному етапі міра дозволеної поведінки членів суспільства характеризує рівень загальної культури, а також уявлення про сутність свободи як категорії, в тому числі правової. Головним завданням держави в даному випадку має бути створення режиму «найбільшого сприяння» для виявлення кожним своїх здібностей, за умови надання відповідної правової охорони.
Умовою існування правової держави є взаємна відповідальність публічної адміністрації та членів громадянського суспільства, в тому числі, шляхом застосування процедури відшкодування шкоди. Судова статистика переконливо свідчить про зростання більше ніж у двічі кількості справ про відшкодування шкоди, завданої органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду за період 2001-2005 років: зі 103 справ у 2001 році до 274 справ у 2005 році[205, c. 11].
Серед усього різноманіття деліктів, передбачених цивільним законодавством, особливе місце займають зобов’язання, що виникають внаслідок дій (актів) органів державної влади, зокрема – органів внутрішніх справ України. Зазначені зобов’язання й раніше були предметом цивільно-правових досліджень, однак умови відшкодування шкоди, а також її розміри обмежувалися окремими, чітко визначеними законом випадками.
Прийняття Конституції України, безперечно, свідчить про прагнення законодавця здійснювати захист права в його природному розумінні. Закріплення демократичних принципів судоустрою передбачає розширення кола спорів, можливих до розгляду в судах. Відповідно, потрібні нові підходи до регулювання правовідносин, що виникають унаслідок завдання шкоди (діями) актами органів державної влади, органами внутрішніх справ України, а також дещо інший погляд на теоретичні конструкції, викладені раніше в юридичній літературі.
Новітні фундаментальні роботи, які б відображали системний розвиток цивільно-правового інституту відшкодування шкоди, завданої внаслідок дій (актів) органів державної влади, в тому числі органів внутрішніх справ України в сучасному українському суспільстві, не задовольняють у цілому як вимоги правозастосування, так і доктринальні, а також наукові потреби.
Особливої актуальності набуває дослідження деліктних зобов'язань, що виникають унаслідок завдання шкоди протиправними діями органів внутрішніх справ України. Норми, що регулюють зазначені правовідносини, існували й раніше в законодавстві ряду країн у різні історичні епохи. Однак на сучасному етапі розвитку доктрини цивільного права, а саме: визначення оновленого змісту дихотомії «приватне право – публічне право», – важливим є дослідження окремих аспектів відповідальності влади.
Дотепер немає єдності позицій щодо природи відшкодування чи компенсації моральної (немайнової) шкоди. Видається, що у відносинах «громадянин – держава» та «громадянське суспільство – держава» повинні існувати особливі умови визначення розміру та підстав відшкодування моральної шкоди. З прийняттям Цивільного кодексу України з необхідністю відбувається оновлення наукової дискусії з метою доктринального тлумачення його положень, а також вироблення рекомендацій для правозастосовчих органів.
Правовідносини з відповідальності за шкоду, завдану внаслідок застосування влади, досліджуються протягом досить тривалого часу. Постійний науковий інтерес до проблем відповідальності влади зумовлений різними поглядами на місце громадянина в суспільстві та функцію громадянського суспільства на кожному конкретному історичному етапі. Загальні аспекти відповідальності влади досліджували Г. Гроцій, Т. Гобс, Д. Лок, В.М. Гессен, А. Мішель, Ф.А. Хайек та ін.
Окремі питання цивільно-правової деліктної відповідальності за шкоду, завдану внаслідок дій (актів) органів державної влади, в тому числі тих, що тепер відносяться до системи органів внутрішніх справ України, на етапі формування індустріального суспільства розглядали М.І. Лазаревский, І.П. Фойницький. У часи існування Радянського Союзу ці питання досліджувалися в роботах В.В. Бойцової, Л.В. Бойцової, Д.В. Бобрової, С.Є Донцова, В.В. Глянцева, О.П. Кун, В.П. Маслова, Г.К. Матвєєва, А.О. Собчака, К.А. Флейшиць, К.Б. Ярошенко. На сучасному етапі розвитку доктрини цивільного права проблеми відшкодування шкоди, завданої внаслідок дій (актів) органів державної влади, в тому числі – органів внутрішніх справ України, досліджували Г.В. Єрьоменко, А.І. Загорулько, В.А. Кройтор, О.Л. Маковський І.C. Ніжінська, І.Г. Калетник, Т.П. Підюкова, І.Б. Протас, І.О. Тактаєв, Г.Б. Яновицька. Між тим, необхідність визначення підходів до відшкодування шкоди, у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України, формування відповідної судової практики, зумовлюють необхідність подальшого дослідження цього виду цивільно-правових деліктних зобов’язань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до Указу Президента України «Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 рр.» від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, «Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.07.2004 № 755.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу зобов’язань, що виникають унаслідок завдання шкоди діями (актами) органів внутрішніх справ України, та визначення особливостей вказаного інституту цивільно-правової відповідальності розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства та практики його застосування. Досягнення поставленої мети зумовило постановку таких завдань:
з’ясувати сутність інституту цивільно-правової деліктної відповідальності, а також історико-правові закономірності виникнення та розвитку вчень про відшкодування шкоди, завданої суб’єктам цивільного права; визначити загальні правила для застосування відповідальності за дії (акти) органів державної влади, для чого вивчити загальні та спеціальні умови відповідальності цього виду, а також обставини, що звільняють від відповідальності; розглянути зміст охоронних правовідносин і виявити особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконних дій (актів) посадових, службових осіб, а також органів дізнання, досудового слідства системи МВС України, зокрема місцевої міліції; визначити особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок дій (актів) учасників громадських формувань з охорони правопорядку; сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, визначити перспективи та основні напрямки його розвитку.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди діями (актами) органів внутрішніх справ України.
Предметом дослідження виступає система нормативно-правових актів, що регулюють відносини, які входять до об’єкта дослідження, положення цивілістичної доктрини щодо зобов’язань з відшкодування шкоди, завданої внаслідок дій (актів) органів державної влади, а також приклади застосування законодавства у судовій практиці.
Методи дослідження. Використовувались закони логічного і критичного мислення як інструменти гносеології, що простежують на загально-філософському рівні становлення та розвиток вчень про відповідальність держави.
Зокрема, із застосуванням формально-логічного методу дедуктивного мислення, а також законів логічного мислення сформульовано висновок про те, що впровадження ліберального підходу до владного впливу на суспільство, надання широкого кола самоврядних повноважень особистості можливо лише в тому випадку, коли висока правова культура всіх членів суспільства буде моральною запорукою запобігання як порушенню права, так і зловживання ним.
Індуктивний метод формально-логічного мислення дозволив стверджувати, що коло шкідливих наслідків діяльності органів державної влади, зокрема органів внутрішніх справ України, не повинно обмежуватись будь-яким переліком, встановленим у законі, однак випадки такого відшкодування, тобто підстави, підлягають чіткому законодавчому визначенню з метою встановлення належного балансу інтересів особи, яка зазнала майнових і немайнових втрат, та інтересів забезпечення правопорядку.
Крім того, були застосовані інші методи наукового пізнання, зокрема системного підходу до досліджуваних явищ, що дозволило забезпечити вивчення суспільних явищ у їх сукупності. Для цього проаналізовано владні та контрольні повноваження посадових та службових осіб системи органів державної влади. Запропоновано на законодавчому рівні визначити повноваження Президента і Кабінету Міністрів України.
Порівняльно-правовий метод дозволив розглядати конструкцію відповідальності держави у різних правових системах. За допомогою цього методу враховано підхід до відшкодування шкоди, завданої органами влади, у країнах прецедентного права, відповідно до якого чітко визначено компетенцію кожного сегмента у системі державної влади та існує судовий імунітет щодо втручання в діяльність органів державної влади.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що виконана дисертаційна робота є одним з перших в Україні комплексних досліджень інституту деліктних зобов’язань, що виникають в сфері діяльності органів внутрішніх справ України, з початку формування нової системи державного ладу і нової правової доктрини щодо взаємодії держави та громадянина.
Унаслідок проведеного дослідження дисертант отримав такі основні наукові результати:
 набуло подальшого розвитку положення про систематизацію деліктних зобов’язань з відшкодування шкоди, завданої діями (актами) влади з урахуванням: 1) загального обов’язку відшкодувати завдану майнову шкоду; 2) загального обов’язку відшкодувати моральну шкоду; 3) загального обов’язку відшкодувати шкоду, завдану діями (актами) органів державної влади;
 уперше запропоновано визнавати у судовому порядку нормативний акт органів державної влади, що порушує права та інтереси фізичних і юридичних осіб неправовим. Такий висновок видається обґрунтованим з огляду на вживану юридичну термінологію. Так, стаття 8 Конституції України визнає принцип верховенства права, стаття 4 Цивільного кодексу України передбачає прийняття нормативних актів у межах та порядку, встановленому Конституцією України. Визнання нормативного акта неправовим узгоджується з концепцією природного права. У такому разі, разом із встановленням процедури розгляду справ, яка передбачає спочатку визнання акта незаконним, а потім відшкодування шкоди, буде врахований “баланс сил”, що дозволить ефективно захищати права громадян, і запобігати зловживанням із використанням зобов’язань з відшкодування шкоди, завданої органами влади та управління;
 уперше встановлено особливості відшкодування шкоди, завданої діяльністю посадових осіб та органів місцевої міліції. Особливості відшкодування шкоди, завданої місцевою міліцією, полягають у наявності спеціальних суб’єктів відповідальності за наслідки такої діяльності. Ними повинні виступати на умовах солідарної відповідальності орган місцевого самоврядування, а також підрозділ органів внутрішніх справ, у якому діє місцева міліція. При цьому створення спеціальних фондів, що передбачають накопичення цільових грошових коштів, дозволить реально забезпечити виконання судових рішень за даним видом цивільно-правових зобов’язань.
 набула подальшого розвитку теза про необхідність застосування зобов’язань з відшкодування шкоди, завданої внаслідок дій (актів) органів державної влади, до випадків відповідальності громадських формувань з охорони правопорядку та державного кордону України. Уточнено сутність владної діяльності громадських формувань з охорони правопорядку та державного кордону України, яка має ознаки виконання державних завдань, а оскільки громадські формування з охорони правопорядку, відповідно до закону, є юридичними особами, відшкодування завданої шкоди необхідно провадити на умовах субсидіарної відповідальності. Додатковим відповідачем за позовами про відшкодування шкоди, завданої внаслідок діяльності громадських формувань з охорони правопорядку та державного кордону України, необхідно визнавати юридичну особу від імені та в інтересах якої виконувалися дії, що призвели до завдання шкоди;
 уперше запропоновано розмежувати випадки відшкодування шкоди, завданої внаслідок дій (актів) органів внутрішніх справ України на ті, що передбачають дослідження протиправності її завдання, а також ті, що передбачають відшкодування завданої шкоди незалежно від характеру її виникнення. До випадків другого виду слід відносити: засудження, застосування у якості запобіжного заходу тримання під вартою, застосування адміністративного арешту;
 уперше доведено необхідність виокремлення цивільно-правового зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої внаслідок прийняття судового рішення у цивільній справі, від випадків відповідальності за шкоду, завдану діями (актами) органів внутрішніх справ України, а також, вивести цю норму із тексту статті 1176 ЦК України;
 уперше обґрунтовано необхідність запровадження процесуального порядку розгляду справ про відшкодування шкоди, завданої органами внутрішніх справ України з постановленням рішення по суті вимог потерпілого тією судовою інстанцією до якої надійшла справа у порядку оскарження. Для справедливого, а також гуманного вирішення справ про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої органами внутрішніх справ України представляється доцільним встановити обов’язок суду касаційної інстанції виносити рішення по суті заявлених вимог;
 набуло подальшого розвитку положення про уточнення випадків обмеження розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди у зобов’язаннях з відшкодування шкоди, завданої діями (актами) органів внутрішніх справ України: розмір відшкодування моральної шкоди необхідно поставити в залежність від двох ознак – розміру мінімальної заробітної плати, а також ступеню втрати реальної працездатності та втрат на ринку праці (ускладнення з прийняттям на роботу тощо) за кожен місяць, що минув з моменту застосування заходів владного впливу на особу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані для вдосконалення чинного цивільного законодавства, у правозастосовчій практиці, а також в інших видах діяльності, спрямованої на захист інтересів громадян та організацій при завданні їм шкоди діями (актами) органів внутрішніх справ України. Основні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані для підготовки науково-практичних та довідкових матеріалів у галузі цивільно-правової деліктної відповідальності.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру стосовно вдосконалення цивільного законодавства, що містяться в дисертаційному дослідженні, були обговорені на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ України і використовуються у навчальному процесі при проведенні занять із курсу «Цивільний процес України», ряду спецкурсів цивільно-правової спрямованості. Окремі положення обговорювались на:
1. Науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права», присвяченій світлій пам’яті професора О. А. Пушкіна (Національний університет внутрішніх справ, м. Харків, 2001).
2. Науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права», присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна (Національний університет внутрішніх справ, м. Харків, 2002).
3. Науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права в діяльності органів внутрішніх справ України», присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна (Національний університет внутрішніх справ, м. Харків, 2003).
4. Науково-практичній конференції «Проблеми юридичної особи в практиці діяльності органів внутрішніх справ України», присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна (Національний університет внутрішніх справ, м. Харків, 2004).
5. Науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права та процесу», присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна (Національний університет внутрішніх справ, м. Харків, 2005).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображено в семи наукових статтях, п’ять з яких опубліковано у фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми відшкодування шкоди, завданої діяльністю органів внутрішніх справ України, яке полягає у вперше проведеному комплексному дослідженні зобов’язань, що виникають з дій (актів) органів внутрішніх справ України.
Проведене у дисертації дослідження відповідальності за шкоду, завдану діями (актами) органів внутрішніх справ України дало змогу сформулювати такі основні висновки:
З метою досягнення чіткості у визначенні підстав відшкодування шкоди, завданої, у тому числі, діями (актами) органів державної влади України, пропонуємо використовувати систему трьох генеральних деліктів: загального обов’язку відшкодувати шкоду; загального обов’язку відшкодувати моральну шкоду; загального обов’язку відшкодувати шкоду, завдану діями (актами) органів державної влади України. У разі завдання шкоди, суб’єктом владних повноважень необхідно встановлювати наявність спеціальних ознак, що характеризують владну діяльність, як чинник шкідливого наслідку. Крім того, зазначено, що ряд суб’єктів владної діяльності знаходиться поза межами загального обов’язку відшкодувати шкоду, передбаченого статями 1173-1176 ЦК України.
Аналіз основних концепцій щодо сутності відповідальності за дії (акти) органів державної влади дозволив сформулювати власне визначення сутності даного виду цивільно-правової деліктної відповідальності. Відповідальністю за дії (акти) органів державної влади, зокрема органів внутрішніх справ України є добровільне прийняття обов’язку по відновленню порушеного майнового та немайнового стану кожної особи, що зазнала примусового втручання з боку суб’єкта владних повноважень – уряду.
Конституцією України проголошений принцип верховенства права. Огляд основних концепцій щодо мети і завдань існування права, як феномена людського суспільства дозволив стверджувати про утвердження на сучасному етапі розвитку вчень про державу та право принципів природного права та відповідних ліберальних поглядів на захист прав та свобод особи. Відповідно спрямовуючи напрямок пізнання на основні засади захисту цивільних прав можна з’ясувати, що ЦК України зберігає позитивний підхід до визначення порядку захисту прав громадян та організацій. Відповідно до ст. 21 ЦК України правовий акт визнається незаконним. Така теза викликає півні зауваження.
Кожен акт, виданий органом внутрішніх справ України або іншим суб’єктом владної діяльності в тому числі, є таким, що відповідає закону до того часу, поки його недійсність не буде доведена у встановленому порядку. Видається можливим висловити тезу про необхідність групування всіх владних актів, що можуть бути підставою для відшкодування шкоди у родовому визначенні «нормативний акт». Такий підхід дозволить підвести до рівня наукової абстракції всі випадки, в яких держава приймає на себе обов’язок відшкодувати завдану шкоду. Також, більш вірним видається визнання нормативного акту неправовим.
Дослідження суб’єктного складу цивільно-правових деліктних зобов’язань дозволило стверджувати про наявність ряду осіб на яких не поширюється відповідальність за наслідки застосування владних повноважень, хоча вони впливають на діяльність органів внутрішніх справ України. До таких суб’єктів відносяться Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України. Такий стан суперечить принципу відповідальності органів державної влади, а також принципу судового контролю за діяльністю владних органів. Подолання зазначеного недоліку можливе шляхом доповнення переліку суб’єктів, зазначених у ст.ст. 1173-1175 ЦК України.
Серед владної діяльності органів внутрішніх справ України суттєве місце посідають оперативно-розшукові заходи, які мають таємний характер. Незаперечною є теза про те, що інтереси внутрішньої безпеки держави зумовлюють можливість втручання в особисте життя громадян шляхом фіксації телефонних переговорів певної інформації. Водночас, в разі завдання шкоди такими діями складно дізнатись про сам факт здійснення оперативно-розшукових заходів, тому виникає необхідність встановлення порядку ознайомлення осіб, відносно яких здійснювались оперативно-розшукові заходи з підставами їх виникнення та результатами здійснення.
Серед дій (актів) органів державної влади слід окремо виділяти рішення суду у цивільних справах, як підстави відшкодування шкоди. Рішення суду мають суттєві особливості, пов’язані з порядком набрання рішеннями суду законної сили, а також порядком оскарження таких актів. Ухвали суду необхідно віднести до особливого виду дій (актів) органів державної влади за тих же підстав. Таким чином, відшкодування шкоди, завданої прийняттям незаконного судового рішення можливе після вичерпання національних засобів оскарження актів суду. Якщо вища судова інстанція прийняла рішення по суті справи, відмінивши всі винесені раніше рішення тоді є підстави відшкодувати шкоду, завдану прийняттям незаконного судового рішення. Тим більше, необхідно виокремити цивільно-правове деліктне зобов’язання про відшкодування шкоди завданої судовими рішеннями від відповідальності органів внутрішніх справ України.
Необхідно розрізняти підстави виникнення зобов’язань по відшкодуванню шкоди, завданої діями (актами) органів внутрішніх справ України, та умови, при наявності яких судом визначається розмір відшкодування. Підставою відповідальності є факт завдання шкоди – делікт. Для відшкодування шкоди необхідно, щоб діяльність органу внутрішніх справ, посадової особи не відповідала нормам відповідної галузі права. Зобов’язання по відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок дій (актів) органів внутрішніх справ України при наявності єдиної підстави – завданні шкоди, повинні реалізовуватись з урахуванням протиправного характеру дій заподіювача шкоди у тих випадках, коли дія (акт) влади віднесені законом до дискреційного розсуду владного суб’єкту. Причому, вільний розсуд не має місця у діях, передбачених статтею 1176 ЦК України. При незаконному засудженні, незаконному застосуванні як запобіжного заходу тримання під вартою, незаконному накладенні адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, питання галузевої протиправності не повинно досліджуватись, оскільки держава прийняла беззаперечний обов’язок відшкодувати шкоду, завдану у таких обставинах.
Дослідження вини у зобов’язаннях по відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок дій (актів) посадових осіб та органів внутрішніх справ України, має значення для визначення розміру відшкодування шкоди, а у випадках самообмови - у зменшенні розміру відшкодування чи відмови у відшкодуванні шкоди.
Особливостями відшкодування шкоди, завданої органами внутрішніх справ України, є: визначення відповідача у справі про відшкодування шкоди, завданої органом внутрішніх справ України; порядок виплати суми відшкодування шкоди органом Державного казначейства України.
Важно вказати на тій факт, що посадова особа, орган внутрішніх справ України не повинні виступати єдиними відповідачами по справах про відшкодування шкоди, завданої їх діями. Оскільки виплата сум відшкодування провадиться Державним казначейством, воно теж повинно виступати по справі в якості співвідповідача.
З урахуванням спеціального призначення місцевої міліції – охорони правопорядку на визначеній території, а також за рахунок коштів місцевого бюджету логічним видається покладення обов’язку відшкодувати шкоду, завдану посадовою особою, органом місцевої міліції на відповідний орган місцевого самоврядування, а у випадку виконання загальнодержавних завдань – солідарно на орган місцевого самоврядування та державну казну.
Окремим випадком відповідальності за дії (акти) органів внутрішніх справ України запропоновано вважати відшкодування шкоди, завданої громадськими формуваннями з охорони правопорядку та державного кордону України. Повноваження зазначених формувань мають ознаки владних, тому відповідальність за шкоду, завдану при застосуванні влади громадськими формуваннями, повинна покладатись на суб’єктів, які і здійснюють контроль за їх діяльністю. З урахуванням обставин завдання шкоди громадським формуванням з охорони правопорядку, обов’язок по її відшкодуванню може бути покладений, також, на державу.
Відшкодування моральної шкоди, завданої органами внутрішніх справ України повинно проходити з визначенням певних критеріїв, на які необхідно орієнтуватись при визначенні розміру відшкодування. Оскільки правопорушення, внаслідок якого була завдана шкода є тривалим у часі, відшкодування провадиться за весь період з моменту виникнення права на відшкодування шкоди до фактичного виконання рішення юрисдикційного органу. Причому, розмір відшкодування повинен враховувати мінімальну заробітну плату, а також втрати, яких особа зазнала на ринку праці – ускладнення з прийняттям на роботу, відсутність довіри з боку керівництва тощо.
У подальшому дослідження проблем відшкодування шкоди, завданої діями (актами) органів внутрішніх справ України, вірогідно, повинно бути зосередженим на визначенні чіткого кола випадків відповідальності держави за застосування влади. Також, формування громадянського суспільства обумовлює необхідність дослідження висловлених та будівництво нових концепцій цивільно-правової відповідальності у сучасному суспільстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. – Харків: Право, 1998. – 48 c.
2. Агарков М.М. Обязательства из причинения вреда (Действующее право и задачи Гражданского кодекса СССР) // Проблемы соц. права. – 1939. – №1. – С. 55–74.
3. Административное право Украины: Учеб. для студ. вузов юрид. спец. / Нац. юрид. акад. Украины им. Ярослава Мудрого / Под ред. Ю.П. Битяка – 2-е изд., перераб. и доп. – Х. : Право, 2003. – 576 с.
4. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1955. – 176 с.
5. Алексеев С.С. О составе гражданского правонарушения // Правоведение. – 1958. – №1. – С. 47–53.
6. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. – М.: Юрид.лит., 1982. – Т.2. – 360 с.
7. Альхов А. Ответственность госучреждений по ст. 407' ГК РСФСР и ст. 407 ' ГК УССР (В порядке обсуждения) // Рабочий суд. – 1929. – № 12. – С. 865–872.
8. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції за даними судової статистики // Вісн. Верховного Суду України. – №4 (14). – 1999. – С. 30–44.
9. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції за даними судової статистики // Вісн. Верховного Суду України. – №4 (32). – 2002. – С. 12–38.
10. Андрійко О.Ф. Контроль у сфері державного управління // Державне управління: теорія і практика / Авт. колектив: В.Б. Авер’янов (керівник), В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал та ін.; За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Гл. ІХ. – С. 221 – 250.
11. Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности. – М.: Госюриздат, 1952. – 296 с.
12. Антимонов Б.С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении. – М.: Госюриздат, 1950. – 275 с.
13. Архів Ленінського районного суду м. Луганська за 2000 р. Справа 8-1320 /2000.
14. Архів Полтавського міського козацького куреня Козацького Війська Запорізького Низового, реєстраційний номер 25760083. – 2002 р. – протокол №1.
15. Архів Солом’янського районного суду м. Києва 2002 р. Справа № 2-73 за позовом Ягової К.Г., Ягова А.І. до МО України про відшкодування моральної шкоди.
16. Архів телевізійної передачі “Намедни”: www. ntvmir. ru / Namedni/ 22.02.2004/.
17. Архів Харківської міської Ради. – Рішення № 63. – 14 лют. 1996 р.
18. Архів Штабу УМВСУ в Луганській області за 1999 р. Висновок по матеріалах службового розслідування від 20 серп. 1999 р.
19. Бажанов М.І. Кримінальне право України: Загальна частина. – Дніпропетровськ: Порогі, 1992. – 167 с.
20. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Х.: Основа, 1999. – 440 с.
21. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішініх справ України: Підручник. – Х.: - Ун-т внутр. справ. – 1998. – 480 с.
22. Барак А. Судейское усмотрение: Пер. с англ. – М.: Норма, 1999. – 376 с.
23. Барри Д. Возмещение убытков, причиненных гражданам государством: аспекты защиты прав человека в США // Гос–во и право. – 1993. – № 3. – С. 110–119.
24. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. –Харьков: Основа, 1991. – 366 с.
25. Белякова А.М. Вопросы методологии гражданско-правовой ответственности // Методологи. и теоретич. проблемы юрид. науки. – М., 1986. – С. 95–97.
26. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: теория и практика. – М.: Изд–во Моск. Ун–та, 1986. – 147 с.
27. Белякова А.М. Имущественная ответственность за причинение вреда. – М.: Юрид. лит., 1979. – 112 с.
28. Белякова А.М. Развитие и совершенствование законодательства о возмещении вреда//Сов. гос–во и право. – 1985. – №9. – 37–44.
29. Бельский К.С. Разделение властей и ответственность в государственном управлении. – М.: Юрид.лит., 1990. – 240 с.
30. Бельский К.С. Разделение властей и ответственность в государственном управлении. – М.: Юрид.лит., 1990. – 240 с.
31. Боброва Д.В. Недоговірні зобов’язання у проекті Цивільного кодексу України // Укр. право. – 1997. – №1. – С. 98–105.
32. Боброва Д.В. Ответственность за вред, причиненный гражданину незаконными действиями органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда. – В кн.: Актуальные проблемы юрид. науки на этапе развития социализма. Краткие тезисы докладов и науч. сообщений респ. науч. конф. 16–18 окт. 1985 г. – Харьков. – 1985. – С. 38–56.
33. Боброва Д.В. Проблемы деликтной ответственности в советском гражданском праве: – К., 1988. Автореферат по указанной диссертации. Х., 1988. – 32 с.
34. Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Ответственность государства за действия должностных лиц: публично-правовая или частноправовая? // Правоведение. – 1993. – №1. – С. 72–79.
35. Болдинов В.М. Ответственность за причинение вреда источником повышенной опасности. – СПб.: Юрид. центр Пресс. – 2002. – 372 с.
36. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: общие положения. – М.: Статут, 1997. – 682 с.
37. Братусь С.Н. Спорные вопросы теории юридической ответственности // Сов. гос–во и право. – 1973. – № 4. – С.27–35.
38. Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. – М.: Юриздат, 1947. – 140 с.
39. Быховский Н. К вопросу об ответственности государства за вред, причиненный должностными лицами // Вестник сов. юстиции. – 1928. –№ 13. – С.381–382.
40. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. – № 8. – С.124.
41. Бюлетень нормативных актів міністерств і відомств. – 1996. – №5.
42. Васькин В.В. Возмещение убытков в гражданско-правовых обязательствах: Автреф. дис. … канд. юрид. наук. – Саратов, 1972. – 18 с.
43. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. – М.: Зерцало. – 2003. – 464 С.
44. Веремеенко И.И. Административно-правовые санкции. – М.: Юрид.лит - 1975. – 192 с.
45. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 50. – Ст. 472.
46. Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16. – Ст. 93.
47. Відомості Верховної Ради України. – 1963. – № 30. – Ст. 464 (З наступними змінами та доповненнями).
48. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20 (З наступними змінами та доповненнями).
49. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 30. – Ст. 379 (З наступними змінами та доповненнями).
50. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 6. – Ст. 37 (З наступними змінами та доповненнями).
51. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
52. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 190 (З наступними змінами та доповненнями).
53. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382 (З наступними змінами та доповненнями).
54. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650 (З наступними змінами та доповненнями).
55. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №49. – Ст. 668 (З наступними змінами та доповненнями ).
56. Відомості Верховної Ради. – 1988. – № 47. – Ст.1116.
57. Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №13. – Ст. 64 (З наступними змінами та доповненнями).
58. Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 1. – Ст. 1 (З наступними змінами та доповненнями).
59. Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 20. – Ст. 143 (З наступними змінами та доповненнями).
60. Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 31. – Ст. 241.
61. Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266 (З наступними змінами та доповненнями).
62. Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 9. – Ст. 56 (З наступними змінами та доповненнями).
63. Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №19. – Ст. 80 (З наступними змінами та доповненнями).
64. Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256 (З наступними змінами та доповненнями).
65. Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
66. Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
67. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.
68. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36–37. – Ст. 242.
69. Відомості Верховної Ради України. – 1998.– № 8. – Ст. 28 (З наступними змінами та доповненнями).
70. Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 338.
71. Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 337–338.
72. Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27–28. – Ст. 180.
73. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50. – Ст. 375 (З наступними змінами та доповненнями ).
74. Галузин А.Ф. Правонарушения в публичном и частном праве: общая характеристика: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Саратов,1996. – 18 с.
75. Гальперин И.М., Мельникова Ю.Б. Дополнительные наказания / Отв. ред. В.В. Шубин – М.: Юрид. лит., 1981. – 120 с.
76. Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. , Ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянс. – М. : Мысль, 1990. – 524 с.
77. Гомберг Б.И. Гражданская ответственность без вины в отношениях внедоговорных по Гражданскому кодексу // Право и жизнь. – 1926. – №8–10. – С.18–23.
78. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1972. – 258 с.
79. Господарське право: Практикум / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка / За заг.ред. В.С. Щербини. К. : Юрінком Інтер, 2001. – 319 с.
80. Гоцев В. Отговорност на държавата за вреди, причинени на граждани. – София: Наука и изкуство. – 1989. – 100 с.
81. Гражданское право / Под ред. М.М. Агаркова и Д.М. Генкина. – М.: Юриздат, 1944. – Т.1. – 419 с.
82. Гражданское право: В 2-х т. : Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: Проспект, 1998. – Том ІІ. – 784 с.
83. Гражданское право: Учеб. для юрид. вузов в 2 ч. Отв. ред.: Я.Ф. Миколенко, П.Е. Орловский, И.С. Перетерский – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1938. – Ч. 2. – 488 с.
84. Гражданское право: Ученик. В 2-х т. Т. 1. 2-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. Е..А. Суханов. – М.: Изд-во “БЕК”, 1998. – 816 с.
85. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав//Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 411 с.
86. Гринберг М.С. Понятие преступной самонадеянности // Правоведение. – 1962. – № 1. – С. 99–102.
87. Гурвич М.А. Судебное решение. Теоретические проблемы. – М.: Юрид.лит. – 1976. – 176 с.
88. Дементьева И. Третий суд // Известия. – 1983. – 14 авг. – С. 4.
89. Демьянова Е. Аспекты ответственности по ГК (некоторые проблемы деликтной ответственности в новом Гражданском кодексе Украины) // Юрид. практика. – №6(320). – 10 февр. 2004. – С.11.
90. Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні / В.С. Ковальський (шеф-ред.). – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
91. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М.: Мысль, 1998. – 572 с. – Сер. “Классическая философская мысль”.
92. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1990. – 272 с.
93. Дробот В.П. Механизм защиты прав граждан, нарушенных необоснованным внесением представления следователя // Вісн. Луганськ. ін–ту внутр. справ. – 2001. – №3 . – С. 109–131.
94. Егоров Н.Д. О понятии субъективного права // Правосубъектность по гражданскому и хозяйственному праву. – Л.: Изд–во Ленингр. ун–та, 1983. – 120 с.
95. Ерьоменко Г.В. Цивільно-правові засоби захисту прав осіб від неправомірних актів органів влади: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Харків Укр. держ. юрид. акад. – 1994. – 23 с.
96. Завадская Л.Н. Реализация судебных решений. – М.: Юрид.лит., 1982. – 240 с.
97. Загорулько А.І., Кройтор В.А., Загорулько В.А. Зобов’язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди. – Х.: Ун–т внутр. справ, 2000. – 68 с.
98. Иванов В. Задержание при совершении преступления // Законность. – 1992. – №3. – С. 26–30.
99. Игнатенко В.Н. Реализация обязательств из неосновательного обогащения // Правоведение. – 2001. – № 2. – С. 90–97.
100. Илларионова Т.И. Основания внедоговорной ответственности организаций: Автореф. дисс . …канд. юрид. наук. – Свердловск, 1971. – 22 с.
101. Ильин Д.Л. Меры административного принуждения и пути повышения их эффективности в борьбе с правонарушениями. – М.: Юрид. лит., – 1975. – 186 с.
102. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 381 с.
103. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид.лит., 1975. – 880 с.
104. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленингр. ун–та, 1955. – 312 с.
105. Кадников Н.Г. Обстоятельства, исключающие преступность деяния: Учеб. пособие. – М.: Бизнес Ченел интернешнл ЛТД., 1998. – 48 с.
106. Калетник І.Г. Зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів, в цивільному законодавстві України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Одеса, 2004. – 18 с.
107. Калмыков Ю.Х. Возмещение вреда, причиненного имуществу. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1965. –72 с.
108. Калмыков Ю.Х. Об элементах состава гражданского правонарушения // Учен. зап. Саратов. юрид. ин-та. – Вып.Х. – Саратов, 1962. – С.21–34.
109. Кирзнер А.С. О вознаграждении лиц, ошибочно привлеченных к уголовной ответственности и невинно осужденных // Рабочий суд. – 1925. – № 1. – С. 49–51.
110. Кисин В.Р. Меры административно-процессуального принуждения, применяемые милицией. – М.: Изд-во МВШМ МВД СРСР, 1987. – 59 с.
111. Ковалёв С.И. История Рима. – Л. – Изд-во Ленингр. гос. ун–та, – 1948. – 807 с.
112. Ковальский В.С. Контроль та перевірки на захисті інтересів держави// Бюлетень законодавства і юрид. практики України. – 1999. – №10. – С. 3–15.
113. Козбаненко В. А. Правовые основы государственного управления. Общая часть: Учеб. и науч.- практ. пособие. М. : ИКФ "ЭКМОС", 2003. 319 с.
114. Козлов Ю. М. Административное право Российской Федерации: Учебник для студ. вузов, обуч. по спец. "Правоведение" / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. Юрид. факультет. М. : Зерцало, 1996.
115. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 733с.
116. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Ин–т законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ / О.Н. Садиков (отв.ред.). М. : Юрид. фирма "Контракт", 1996. – 800 с.
117. Кононов А.В. Роль и место органов местного самоуправления в осуществлении охраны общественного порядка // Гос–во и право. – № 12. – 1997. – 33–36 с.
118. Конституційне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / НАН України; Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка / В. Ф. Погорілко (ред.). – К. : Наук. думка, 1999. – 734 с.
119. Конституція України – основа реформування суспільства. – Х.: Право, 1996. – 96 с.
120. Концепція розвитку системи МВС України, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 456 від 24 квіт. 1996 р.
121. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
122. Кофман В.И. Границы юридически-значимого причинения // Правоведение. – 1960. – №3. – 45–58 с.
123. Кофман В.И. Основные вопросы причинной связи в свете общей проблемы гражданской ответственности. // Вестник Ленингр. ун-та. – 1950. – №10. – С.124–138.
124. Кофман В.И. Соотношение вины и противоправности в гражданском праве // Правоведение. – 1957. – № 1. – С.75 – 79.
125. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. / Ін–т економіки та права "Крок". 2–ге вид., доп. К. : Атіка, 2002. — 479 с.
126. Кравченко Ю.Ф. Я хочу вклонитись всім – від рядового до генерала…//Міліція України. – 2000. – №11–12. – С. 7–10.
127. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Юрид. лит., 1966. – 200 с.
128. Красько И.Е. Некоторые теоретические проблемы института возмещения вреда // Актуальные проблемы формирования правового государства. – Х.: Изд. Харьк. юрид. ин–та. 1990. – С.118–120.
129. Кримінально-процесуальний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – 272 с.
130. Кройтор В.А. Защита прав и интересов в суде: Науч.–практ. пособие. – 4-е изд.– Харьков: Эспада, 2003. – 520 с.
131. Кудин Ф.М. Принуждение в уголовном судопроизводстве. – Красноярск : Изд-во Красноярск. ун-та, 1985. – 135 с.
132. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. – М.: Наука, 1976. – 286 с.
133. Кузьменко С.Г., Кройтор В.А. Иски об освобождении имущества из-под ареста: Науч.-практ. пособие. – Харьков: Эспада, 2003. – 272 с.
134. Кузьмина С.С. Самооговор: правовые и процессуальные аспекты // Правоведение. – 1989. – №6. – С.62–64.
135. Кун А.П. Возмещение вреда, причиненного гражданину актами власти: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Л., 1984. – 18 с.
136. Кун А.П. Вопросы возмещения вреда, причиненного гражданину актами власти // Правоведение. 1983. – №6. – С. 78–82.
137. Кучинська О.П. Реалізація прав потерпілого в кримінальному процесі України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Київ. – 1996. – 18 с.
138. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. – М.: Юрид.лит., 1972. – 280 с.
139. Лазаревский Н. Ответственность за убытки, причиненные должностными лицами: Догматическое исследование – С.- Пб.: Тип. Спб. акционер. об–ва. печат. и писчебум. дела в России "Слово", 1905. – 728 с.
140. Либба И.П. Ответственность железных дорог за целость груза и срочность доставки. – М., 1924. – 88 с.
141. Магазинер Я.М. Ответственность государственного учреждения за вред, причинённый его должностными лицами // Учен. зап. Свердлов. юрид. ин-та – Т.1. – 1945. – С.155–187.
142. Магазинер Я.М. Ответственность госучреждений за причиненный вред (ст. 407 и 403 Гражданского кодекса)// Вест. сов. юстиции. – 1926. – №23. – С.901–907.
143. Маковский А.Л. Гражданская ответственность государства за акты власти // Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика: Сб. памяти С. А. Хохлова / Отв. ред. А. Л. Маковский. – М.: Междунар. центр финансово-экон. развития, 1998. 475,[3] с.
144. Малеин Н.С. Вина – необходимое условие имущественной ответственности // Сов. гос–во и право. – 1971. – №2. – С. 28–35.
145. Малеин Н.С. Возмещение вреда, причинённого личности. – М.: Юрид. лит., 1965. – 230 с.
146. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. – М.: Наука, 1968. – 207 с.
147. Малеина М.Н. Компенсация за неимущественный вред // Вестн. Верховного Суда СССР. – №5. – 1991.– С. 27–29 с.
148. Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита. – 2- е изд., испр. и доп. – М.: МЗ ПРЕСС, 2001. – 244 с.
149. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – К.: Изд-во Киев. ун-та, 1955. – 308 с.
150. Матвеев Г.К. О прямых и косвенных убытках // Правоведение. – 1963. – №2. – С.45–50.
151. Матвеев Г.К., Шелестов В.С., Сергиенко А.А. Новое исследование деликтных обязательств // Сов. гос–во и право. – 1967. – №5. – С. 155–160.
152. Медведчук В.В. О перспективах развития гражданского общества в Украине// Зеркало недели. – № 4. – 2 фев. 2002. – С.4.
153. Милль Д.С. Система логики силлогической и индуктивной . Изложение принципов доказательства в связи с методами научного исследования: Пер. с англ. – М.: Изд. магазина "Кн. Дело", 1900. – 781 с.
154. Минникес И.А. Объективно-противоправное деяние: Автореф. дис…канд. юрид. наук. – Свердловск, 1987. – 18 с.
155. Мирошникова Н.И. Специальные условия ответственности за вред, причиненный неправильными действиями должностных лиц в области административного управления // Вестн. Моск. ун–та. – 1974. – №5. – С. 77–84.
156. Митюков М.А. Исполнение решений Конституционных Судов в постсоветских государствах. Конституционные суды на постсоветском пространстве. Сравнительное исследование законодательства и судебной практики / Центр конституционных исследований Моск. обществ. науч. фонда. – М. : Изд. Моск. обществ. науч. фонда, 1999. – С. 45-60.
157. Михайленко П.П. Громадські формування з охорони правопорядку і боротьба зі злочинністью: минуле і сьогодення // Форпост. – 2001. – №3. – С.25–26.
158. Москалькова Т.Н. О возмещении вреда, причиненного незаконным задержанием // Сов. гос-во и право. – 1986. – № 3. – С.58–63.
159. Наказ Міністерства Внутрішніх справ України № 400 від 24 черв. 1997 р. "Про затвердження типових штатів та Типового положення про підрозділи органів внутрішніх справ по роботі з населенням та громадськими формуваннями".
160. Научно-практический комментарий к части первой Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. – 2-е изд., доп. и перераб/ Под общ. ред. В.Д. Карповича – М.: Спарк, Хоз–во и право. – 1999. – 736 с.
161. Ніжинська І. Відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями правоохоронних органів, з Державного бюджету України // Право України. – 2002. – С. 40–43.
162. Ніжинська І. Правова природа відносин щодо відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України // Підприємництво, госп–во і право. – 2003. – №4. – С.75–79.
163. Ніжинська І. Причини виникнення відносин з відшкодування громадянину майнової шкоди, заподіяної посадовими особами органів дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України // Підприємництво, госп–во і право. – № 1. – 2003. – С.55–57.
164. Ніжинська І. Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання та попереднього слідства в міліції // Юрид. вестн. – 2000. – № 4. – С. 103–106.
165. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М.: Госюриздат, 1950. – 416 с.
166. Носов Е.К. К вопросу о теории советской административной юстиции // Сов. право. – № 4(16) – 1925. – С.29–32.
167. Овсянко Д. М. Административное право: Учеб. пособие для юрид. факультетов. – М.: Юристъ, 1995. – 304 с.
168. Огнев Д.Г. Ответственность государства за противоправные действия его должностных лиц. – Вестн. Ленингр. ун–та. – Сер. 6. – 1990. – Вып. 1 (№ 6). – С. 110–114.
169. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве (Часть общая). – Душанбе: Ирфон, 1972. – 224 с.
170. Определение Судебной коллегии по гражданским делам Верховного Суда РФ от 30 июля 2004 г. – № 56-Г04-18 //www.supcourt.ru/
171. Офіційний вісник України. – 1998. – № 14. – Ст. 551.
172. Офіційний вісник України. – 1998. – № 24. – Ст. 883.
173. Офіційний вісник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2449.
174. Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1774.
175. Офіційний вісник України: щотижневий збірник актів законодавства. –2001 р., – 12 січня. – С. 124–135.
176. Офіційний вісник України. – 2002. – № 25. – Ст. 1210
177. Павлодский Е.А. Случай и непреодолимая сила в гражданском праве. – М.: Юрид. лит, 1978. – 104 с.
178. Палиюк В. П. Возмещение морального (неимущественного) вреда. – 2–е изд., испр. и доп. – К. : Право, 2000. – 272 с.
179. Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе. – М.: Наука, 1989. – 256 с.
180. Пионтковский А.А. Проблема причинной связи в праве // Учен. зап. ВИЮН и ВЮА. – М., 1949. – С. 73–77.
181. Платон. Собр. соч.: В 3 т. – М., 1971. – Т.3. – Ч.1.
182. Побегайло Э.Ф., Ревин В.П. Необходимая оборона и задержание преступника в деятельности органов внутренних дел. – М., 1987. – 149 с.
183. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. – 393 с. – Сер. “Классика российской цивилистики”.
184. Пономарь В.Е., Щиголев Ю.В. Причинение вреда при задержании лица, совершившего преступление, как обстоятельство исключающее преступность деяния // Правоведение. – 2001. – №5. – С. 95–107.
185. Поппер Карл Раймунд. Открытое общество и его враги : [В 2 т.] / Карл Поппер; Пер. с англ. под общ. ред. В. Н. Садовского. – М. : Междунар. фонд "Культ. инициатива" - Soros foundation : Открытое об-во "Феникс", 1992. Т. 2 : Время лжепророков: Гегель, Маркс и другие оракулы. 290 с.
186. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 груд. 2000 р. № 1872 "Про затвердження типового статуту громадського формування з охорони громадського порядку, державного кордону, описів зразків бланка посвідчення і нарукавної пов'язки члена такого формування"// Офіц. вісн. України: щотижневий зб. актів законодавства. – 2001 р., – 12 січня. – С. 124-135.
187. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 «Про практику розгляду судами скраг на постанови у справах про адміністративні правопорушення»// http// alfa.rada.kiev.ua /cgi-bin/putfile.cgi.
188. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995–1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. – № 8. – 272 с.
189. Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ/ Відп. ред. П.І.Шевчук. – К.: Юрінком інтер, 1998. – 272 с.
190. Приговор Судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда Союза ССР от 30 авг. 1990 г. // Вестн. Верховного Суда СССР: Юрид. лит. – № 4. – 1991. – С. 40–44.
191. Примак В. Визначення вини як умови цивільно-правової відповідальності // Право України. – 2002. – №10. – С.98–102.
192. Применение норм гражданского права и процесса в деятельности органов внутренних дел: Учеб.-практ. пособие / Отв. ред. Н.П. Волошин. – М.: Науч.-исслед. и редакционно-издат. отдел Высш. шк. МВД СРСР, 1972. – 106 с.
193. Прокудина Л.А. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями правоохранительных органов. – М.: Юрид.бюро «Городец», 1997. – 129 с.
194. Протас И. Определение ответчика по делам о возмещении ущерба (ущерб, причиненный гражданину незаконными действиями органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда)// Бізнес–Информ. – № 3–4. – 1999. – С. 17–20.
195. Протас І.Б. Проблеми судового захисту прав і інтересів громадян у зв’язку з заподіянням їм шкоди незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 2000. – 18 с.
196. Пушкин А.А., Самойленко В.М., Онопенко В.В. Охранительные обязательства // Бізнес-Информ. – Харьков, – 1994. – С. 13–14.
197. Рабинович А. Поворот в судебной практике (к вопросу об ответственности государства за служебные действия должностных лиц)// Рабочий суд. – 1928. – № 2. – С 175–180.
198. Рабінович П. Моральна шкода та право на її компенсацію: загальнотеоретичний підхід //Право України. – №4. – 2002. – С. 100–103.
199. Райхер В.К. Вопросы ответственности за причинение вреда // Правоведение. –1971. – № 5. – С. 57–58.
200. Рахмилович В.А. О противоправности как основании гражданской ответственности // Сов. гос–во и право. – 1964. – № 3. – С.58–59.
201. Римское частное право: Учебник / Под. ред. И.Б. Новицкого и И.С. Перетерского. – М. : Юристъ, 1996. – 544 с.
202. Рипинский С.Ю. Имущественная ответственность государства за вред, причиняемый предпринимателям / Под науч. ред. К.К. Лебедева. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – 229 с.
203. Ровный В.В. Проблемы единства российского частного права. – Иркутск: Изд-во Иркут. унт-та, 1999. – 310 с.
204. Розгляд судами загальної юрисдикції справ різних категорій протягом 1990–2000 рр. // Вісн. Верховного Суду України. – №1 (29). – 2002. – С.12–26.
205. Розгляд судами загальної юрисдикції справ різних категорій протягом 2001–2004 рр. // Вісн. Верховного Суду України. – №4 (56). – 2005. – С. 11.
206. Савицкая А.Н. Возмещение ущерба, причинённого ненадлежащим врачеванием. – Львов: Вища школа. 1982. – 195 с.
207. Савицкая А.Н. Гражданская ответственность государственных органов за вред, причиненный их должностными лицами (ст.ст. 407 и 407-а ГК): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М. – 1953. – 18 с.
208. Савицкий В. М., Флейшиц Е. А. Об имущественной ответст¬венности за вред, нанесенный должностными лицами органов до¬знания, предварительного следствия, прокуратуры и суда // Сов. гос–во и право. – 1966. – № 7. – С.67–71.
209. Самощенко И. С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1971. – 240 с.
210. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1963. – 286 с.
211. Сафонов Г.И. Справочник по законодательству для судебно-прокурорских работников. –2-е изд. – М.: Госюриздат, 1949. – Т.1. – 641 с.
212. Серебряков О. Больной или преступник // Известия, 1988, 16 февр. – С.6.
213. Сидоров Б.В. Причинение вреда при задержании преступника // Сов. юстиция, 1990. – №3. – C. 24–25.
214. Сидоров Б.В. Уголовно-правовые гарантии правомерного, социально-полезного поведения. – Казань, 1992. – 149 с.
215. Сиротенко С.Є. Деякі теоретико-практичні питання визначення розміру відшкодування моральної(немайнової) шкоди // Вісн. Верховного Суду України. – № 6 (34). – 2002. – 41–44 с.
216. Ситковская О.Д. Психология уголовной ответственности. – М. : Норма, 1998. – 272 с.
217. Скольников Т.Д. Возмещение вреда, понесенного дружинником при выполнении общественных обязанностей // Вопр. гражданск. права и процесса. – Л.: Изд-во Ленингр. ун–та, – 1969 . – С. 166–169.
218. Слесарев В.Л. Объект и результат гражданского правонарушения. –Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1980. - 167 с.
219. Смирнов В.Т., Собчак А.О. Общее учение о деликтных обязательствах в советс