ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН В ТРЕТЕЙСЬКОМУ СУДІ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП.........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ТРЕТЕЙСЬКИМИ СУДАМИ
1.1. Поняття, способи та форми захисту цивільних прав та інтересів.................21
1.2. Альтернативні способи вирішення спорів.......................................................55
1.3. Поняття, правова природа та види третейських судів....................................93
1.4. Проблеми визначення місця інституту третейського розгляду в вітчизняній системі права............................................................................................................125
Висновки до Розділу 1............................................................................................147

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ ТА НАДІЛЕННЯ ЇХ КОМПЕТЕНЦІЄЮ

2.1. Принципи організації та діяльності третейських судів................................155
2.2. Порядок створення третейських судів...........................................................192
2.3. Підвідомчість справ та компетенція третейських судів...............................222
2.4. Третейська угода як підстава виникнення компетенції третейського суду...........................................................................................................................261
Висновки до Розділу 2............................................................................................306

РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТРЕТЕЙСЬКОГО ПРОЦЕСУ
3.1. Правовий статус субєктів третейського розгляду.........................................315
3.2.Порядок розгляду спорів в третейському суді...............................................374
3.3. Юридична природа рішення третейського суду............................................433
3.4. Виконання рішень третейського суду............................................................453
Висновки до Розділу 3............................................................................................479

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ В МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ АРБІТРАЖІ

4.1. Співвідношення інститутів міжнародного комерційного арбітражу і третейського суду....................................................................................................489
4.2. Особливості застосування норм міжнародним комерційним арбітражем................................................................................................................526
4.3. Особливості примусового виконання іноземних арбітражних рішень за Нью-Йоркською конвенцією 1958 року...............................................................547
Висновки до Розділу 4............................................................................................586

ВИСНОВКИ............................................................................................................594

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................603

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Становлення приватноправової автономії особистості, інтенсифікація комерційних зв’язків, стрімкий розвиток підприємництва, виробничої кооперації, а також процеси інтеграції України в світове співтовариство, які безперечно потребують вдосконалення економіко-правового базису функціонування суспільства, зумовили відродження основних правових інститутів та запровадження державою широкого спектру правових гарантій захисту прав та інтересів. Формування відповідної системи захисту прав та інтересів особи зумовлює впровадження та створення адекватного правового механізму регулювання інститутів альтернативного вирішення приватно-правових спорів, який забезпечуватиме оперативне, об’єктивне та компетентне вирішення суперечок і розбіжностей, що виникають в динаміці приватно-правових відносин.
Принцип приватноправової автономії особистості, що є наріжним каменем побудови цивільно-правового регулювання, передбачає надання широких прав учасникам правовідносин, у тому числі і права вільного обрання способів захисту своїх прав та законних інтересів.
На сьогоднішній день система захисту цивільних прав та інтересів формується за рахунок як юрисдикційних органів вирішення спорів, так і за рахунок створеної можливості реалізації права на звернення до альтернативних способів вирішення приватно-правових конфліктів. Найбільш вдалим прикладом реалізації права на альтернативні процесуальні способи захисту, який будується на приватноправовій автономії особистості та принципах самоорганізації соціальних спільнот на протязі багатьох сторіч є третейській суд.
З здобуттям Україною незалежності та розбудовою самостійної правової держави виникла потреба у вдосконаленні системи третейського вирішення спорів. Нажаль прийняття 24 лютого 1994 року Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” не вирішило всього спектру проблем, пов’язаних з забезпеченням діяльності третейського судочинства в України, оскільки його положення врегульовували лише відносини щодо вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, а питання сучасного законодавчого забезпечення внутрішнього арбітражу (третейського суду) залишалися не вирішеними.
Становлення інституту третейського розгляду в сучасному вигляді, що давно і широко застосовується у багатьох країнах світу, на теренах незалежної Української держави бере свій початок з прийняттям 11 травня 2004 року Закону України “Про третейські суди”, яким було створено належну правову основу формування та діяльності третейського суду в Україні, як внутрішньо національної інституції. Закладення законодавчого підґрунтя порівняно нового методу вирішення приватно-правових спорів обумовило виникнення до нього інтересу вчених-правознавців, які тривалий час не звертали уваги на теоретичні аспекти заснування цього інституту та зумовило активне впровадження останнього в сучасну вітчизняну систему вирішення спорів.
Питома вага наукових досліджень правової природи третейського суду та практичних засад його впровадження належить як радянським вченим, так і вченим пострадянського періоду, переважно іноземним. Однак відсутні вітчизняні монографічні праці та дисертаційні дослідження із загальнотеоретичних і прикладних проблем третейського розгляду, які б базувались на український нормативно – правовій базі та практиці.
Відтак важливість проблеми третейського розгляду для суспільного життя, вкрай недостатній ступень її дослідження і виникнення нової правової ситуації в зв’язку з прийняттям Закону України „ Про третейські суди” обумовили необхідність комплексного дослідження зазначеної проблеми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконувалось відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” (номер теми 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U007725).
Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні аспекти організації та функціонування третейського суду як складного механізму захисту цивільних прав та інтересів, особливості міжнародного комерційного арбітражу як складової цього механізму.
Предметом дослідження виступає система нормативних актів, що утворюють третейське законодавство України, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела як прояв доктринальних положень та юридична практика.
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у здійсненні системного наукового аналізу функціонування третейського суду, визначенні ефективності правового регулювання цього способу вирішення приватно-правових спорів та розробці пропозицій і рекомендацій щодо подальшого вдосконалення і правильного застосування норм третейського (арбітражного) законодавства.
З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання:
визначити поняття захисту цивільних прав та інтересів, поняття та правову природу третейського суду як особливого механізму захисту прав, визначити місце третейського суду серед інших альтернативних способів вирішення спорів;
визначити місце інституту третейського розгляду в вітчизняній правовій системі;
дослідити правові засади організації та діяльності третейських судів, окреслити їх повноваження та з’ясувати підстави виникнення компетенції третейського суду;
дослідити процесуальний механізм розгляду та вирішення спорів в третейському суді та визначити стадії третейського процесу;
з’ясувати співвідношення інститутів третейського суду та міжнародного комерційного арбітражу та встановити деякі особливості останнього.
Методологічну основу дослідження складають як загальнонаукові методи (діалектичний, поєднання аналізу та синтезу, системний та структурно-функціональний), так і спеціальні наукові методи, найбільш ефективні для пізнання в правовій сфері, зокрема історичний, порівняльно-правовий тощо. Використання діалектичного методу дало можливість дослідити процес становлення та розвитку третейського суду як специфічного юрисдикційного органу та значного глибше осягнути суть діяльності третейських судів, спрямовану на подолання юридичних конфліктів. Аналіз поняття третейського суду, визначення його правової природи, аналіз різних методів вирішення приватно-правових спорів, які функціонують поза системи державної юрисдикції, здійснювався з використанням аналітико-синтетичного методу, що дало змогу подати двох аспектний погляд на проблему. Використання системного методу дало змогу визначити, що інститут третейського розгляду уявляє собою комплексну спільність полі системного характеру. Органічне використання спеціальних наукових методів дало змогу реалізувати такі постулати наукового дослідження, як повнота, логічна несперечливість та об’єктивність. Зокрема, порівняльно-правовий метод використано для порівняння та аналізу норм сучасного третейського законодавства України з нормами законодавства Російської імперії та законодавства СРСР, а також з відповідними законодавчими актами деяких пострадянських держав – Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Грузія тощо, та положень арбітражного законодавства країн континентальної (Франція, Німеччина, Нідерланди) та англо-саксонської (США, Англія тощо) систем права.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців в галузі теорії держави та права, цивільного права та процесу, міжнародного приватного права та господарського процесу: Алексєєва С.С., Анурова В.М., Абової Т.Є., Баронова О.В., Басіна Ю.Г., Богуславського М.М., Брунцевої О.В., Вершиніна О.П., Виноградової О.А., Віцина О.І., Воліна О.А., Гурвіча М.А., Дзери О.В., Дмітрієвої Г.К., Завадської Л. М., Зайцева О.І., Захарченко Т.Г., Золопупа С.В., Іоффе О.С., Каллістратової Р.Ф., Карабєльнікова Б.Р., Клєандрова М.І., Комарова О.С., Комарова В.В., Копилова В.О., Кузьміної М.М., Курочкина С.А., Лєбєдєва К.К., Лунца Л.А., Мамницького В.Ю., Мусіна В.А., Нікіфорова В.А., Носирєвої О.І., Побірченка І.Г., Попова М.А., Скворцова О.Ю., Суханова Є.О., Тарасова В.М., Трєушникова М.К., Федорова О.Г., Хейфеца Б.С., Циганкової О.М., Цірата Г.А., Чечіної Н.О., Чечота Д.М., Штефана М.Й., Яркова В.В.
Нормативно-фактологічну (емпіричну) основу дослідження склали цивільне, цивільно-процесуальне, господарсько-процесуальне, арбітражне законодавство України, що регулює організацію та діяльність третейських судів (міжнародного комерційного арбітражу), практика його застосування, законодавство іноземних країн, міжнародно-правові акти (Конвенції, Типові закони ЮНСІТРАЛ тощо), які регулюють виконання іноземних арбітражних рішень, міжнародну примирну процедуру тощо.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація являє собою перше всебічне та комплексне дослідження теоретичних та прикладних проблем третейського способу вирішення приватноправових спорів як складової частини механізму захисту прав учасників цивільних правовідносин.
Здійснення в роботі аналізу правової природи третейського суду, принципів його організації та діяльності, визначення місця третейського розгляду як інституту права України, розробка теорії третейської угоди та основ третейського процесу спрямоване на подальший розвиток теоретичних засад цивільного, цивільного та господарського процесуального права, міжнародного комерційного арбітражу та формулювання науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення третейського (арбітражного) законодавства України.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в наступних положеннях:
Вперше:
- обґрунтовано висновок про те, що спрощення та прискорення процесуальних способів захисту цивільних прав повинно відбуватися за допомогою, з одного боку спеціалізації та диференціації судового захисту в межах єдиної судової системи, вдосконалення та деталізації процесуального законодавства (запровадження спрощених проваджень), а з іншого, - запровадження розгалуженої системи альтернативних способів вирішення спорів, головним в якій, на даному етапі, повинні стати третейські суди;
- обґрунтовано положення про необхідність розвитку в Україні системи альтернативних способів вирішення спорів, яка викликана потребою полегшення доступу до правосуддя та підтверджується розширенням практики застосуванні позасудових процедур, тенденціями розвитку процесуального законодавства, ступенем заінтересованості юридичної спільноти і станом теоретичних наробок в цій сфері та запропоновано загальні напрямки такого розвитку;
- на підставі аналізу підходів різних авторів, який свідчить про те, що поняття третейського суду в науці визначають за допомогою трьох категорій: “третейський суд – це особа (особи), що вирішують спір”; “третейський суд – це спосіб вирішення спору”; “третейський суд – це юрисдикційний орган” зроблено висновок про те, що найбільш точним з правової точки зору є підхід, за яким третейський суд розглядається, як орган, який вирішує підвідомчі йому спори, оскільки такий підхід дозволяє найбільш юридично коректно та логічно послідовно розкрити це явище, відмежувати його від суміжних категорій, виокремити специфіку, встановити зв'язки з іншими дефініціями у категорійному апараті;
- встановлюється правова природа третейського суду як складного комбінованого явища, з огляду на яку розгляд справ у третейському суді уявляє собою: а) окрему специфічну групу правовідносин, що регулюються самостійним, комплексним міждисциплінарним інститутом права; б) гарантію забезпечення правопорядку у державі, засіб підвищення ефективності правової системи, її зваженості, гармонійності, цілісності; в) засіб забезпечення законних прав та інтересів осіб у ефективному, швидкому розв'язанні правового конфлікту обраному за особистим волевиявленням; г) юридичну процедуру, опосередковану у процесуальних правовідносинах, якій притаманні відповідні стадії, етапи, строки; д) специфічний вид управлінської діяльності, що будується на синергетичних засадах автономності приватних інтересів особи, самоврядності функціонування третейських інституцій; е) вид юридичної практики і форми правозастосування спеціально-уповноважених органів;
- обґрунтовано висновок, що правові норми, які регулюють третейський розгляд можуть бути згруповані в єдину спільність, яка характеризується як комплексний міжгалузевий правовий інститут особливого виду (sui generis), що має чітко визначені параметри взаємодії з основним галузями права, внаслідок чого відображає в собі загально правові тенденції розвитку правової системи України в цілому;
- визначено зміст принципу диспозитивності третейського розгляду, який включає: а) добровільність звернення сторін до третейського суду; б) добровільність обрання сторонами на свій розсуд третейських суддів; в) не пов'язаності третейського суду правилами державної процесуальної процедури та можливість сторін встановлювати або змінювати процедурні правила; г) компромісність, тобто вирішення третейським судом спорів з врахуванням особливих умов договорів і на підставі торгівельних звичаїв, які до них застосовуються; д) наявність засад посередництва та сприяння у залагоджені правового конфлікту на взаємоприйнятному підґрунті та запропоновано закріпити його Законі України “Про третейські суди”;
- визначені критерії підвідомчості справ третейським судам: а) характер спірного право відношення, який визначає, що третейському суду підвідомчі справи із цивільних та господарських правовідносин; б) суб’єктний склад сторін спору, який дозволяє чітко розмежувати підвідомчість з міжнародним комерційним арбітражем та виключити з юрисдикції третейських судів спори за участю держави; в) наявність угоди між сторонами спору, який спрямований на розмежування підвідомчості між судами загальної юрисдикції, в тому числі спеціалізованими господарськими, та третейськими судами. При цьому третейська угода є підставою для розмежування підвідомчості між державним та третейським судом лише в разі наявності одночасно трьох умов: 1) спір повинен випливати із цивільних та господарських правовідносин; 2) спір повинен одночасно бути підвідомчим державному суду; 3) угода про передачу спору на вирішення третейського суду повинна бути укладена до прийняття рішення державним судом, тобто до вирішення справи по суті;
- обґрунтовано висновок про те, що важливим аспектом компетенції третейських судів є те, що третейський суд вправі самостійно вирішувати питання про наявність або відсутність у нього компетенції вирішувати переданий на його розгляд спір, в тому числі і у випадках, коли одна із сторін заперечує проти третейського розгляду з мотивів відсутності або недійсності третейської угоди;
- обґрунтовано висновок, що за своєю правовою природою третейська угода носить синтетичний характер у якій приватно-правові елементи є детермінантою настання публічних – процесуально - правових наслідків;
- доведено, що умови дійсності третейської угоди обумовлені правовою природою третейського суду як складного явища, правовий режим якого визначається як матеріальним так і процесуальним правом, а тому поряд з такими загальними умовами дійсності будь якого цивільного правочину як законність змісту, належний обсяг дієздатності сторін, відповідність волі вільному волевиявленню учасника правочину, дотримання форми, спрямованості на реальне настання правових наслідків, третейська угода повинна відповідати такій особливій умові як допустимість (арбітрабільність);
- здійснено в залежності від змісту поділ правовідносин, які виникають з моменту укладення третейської угоди і припиняються у разі виконання третейського рішення, на чотири групи: а) третейські зобов’язальні правовідносини, які мають матеріально-правовий характер та виникають між рівними суб’єктами з приводу укладення угоди про передачу спору на розгляд третейського суду; б) третейські процесуальні правовідносини, які виникають під час розгляду та вирішення справи третейським судом; в) третейські організаційні правовідносини, які виникають між рівними суб’єктами та засновані на координації, пов’язані з організацією діяльності третейського суду, формуванням третейського суду, погодженням кандидатур та вибором арбітрів, визначенням їх гонорару і таке інше; г) цивільно - процесуальні та господарсько - процесуальні правовідносини, що виникають в зв’язку з оспорюванням та примусовим виконанням рішення третейського суду;
- обґрунтовано положення про те, що третейське вирішення спорів пов’язано не лише з вирішенням спору по суті, що безпосередньо і охоплюється поняттям “розгляд”, а й включає в себе вирішення кола інших питань, що виходять за рамки безпосереднього розгляду спорів, а отже, сукупність заходів, що знаходять своє відображення в процесуальних діях та стадіях охоплюються таким поняттям як “третейський процес”;
- визначені наступні ознаки третейського процесу, які полягають у тому, що: а) регулювання третейського розгляду здійснюється законодавством про третейські суди, умовами третейської угоди або іншої угоди сторін в процесі розгляду та правилами (регламентами, положеннями, статутами) постійно діючих третейських судів; б) законодавчо закріплюється майже необмежене право сторін щодо встановлення процедури вирішення спору (диспозитивність третейського розгляду); в) існує специфіка принципів третейського розгляду; г) йому притаманна спрощеність процедури розгляду; д) існуванні особливостей правового статусу учасників третейського розгляду;
- запропоновано визначення рішення третейського суду як процесуального правозастосовчого акту, в якому визнається існування чи відсутність між сторонами певних правовідносин, який приймається недержавним юрисдикційним органом, є обов'язковим для сторін спору та виконання якого може бути забезпечене примусовою силою держави;
- виділено наступні ознаки рішення третейського суду: імперативність, формалізованість, законність та обґрунтованість, підконтрольність, пов’язаність з третейською угодою, остаточність, обов’язковість, виключність, відносна преюдиційність та розкрито їх зміст;
- запропоновано розглядати виконання рішень третейського суду як правове явище в трьох аспектах: а) як гарантію реального захисту порушених, оспорюваних чи невизнаних суб'єктивних прав, оскільки лише за умови повного, своєчасного та ефективного їх виконання ми можемо стверджувати про реальне забезпечення прав і свобод людини; б) як окрему стадію третейського процесу, яка знаходиться в нерозривному поєднанні з процедурою самого вирішення спорів в третейському суді, а також логічно завершує цю процедуру; в) як, з одного боку, окремий підінститут законодавства про третейські суди, який в контексті загальної законодавчої спільності врегульовує специфічний вид суспільних правовідносин, а з іншого - інститут виконавчого законодавства;
- визначені та обґрунтовані наступні критерії розмежування міжнародного комерційного арбітражу та третейського суду: а) суб’єктний склад сторін арбітражної угоди і, відповідно, сторін спірних правовідносин; б) характер спірних правовідносин (мають вони внутрішньогосподарський чи зовнішньоторговельний характер); в) можливість або неможливість застосування в процесі розгляду спору іноземного закону для визначення прав і обов’язків сторін і вирішення спору; д) різний правовий режим виконання арбітражних ( третейських) рішень;
- виділено тенденцію до все більшого визнання значущості іноземного імперативного законодавства під час вирішення спорів в міжнародному комерційному арбітражі;
- здійснено аналіз практики компетентних судів держав-учасниць Нью-Йоркської конвенції про визнання та звернення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958, який дав змогу узагальнити випадки обмежень застосування положень Конвенції, зокрема, обмеженнями у застосуванні Конвенції є судова практика, яка пішла шляхом визнання права сторін виключити можливість застосування її положень та використання доктрини forum non convensis (не належний орган для розгляду, не підсудність справи певному суду);
- обґрунтовано та сформульовано пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення чинного законодавства про третейські суди.
Удосконалено:
- визначення поняття захисту цивільних прав, який уявляє собою систему передбачених законом матеріально-правових та процесуально-правових способів та заходів охорони цивільних прав у випадку їх порушення чи реальної загрози такого порушення, заперечення, оспорювання та невизнання;
- визначення поняття медіації (посередництва), яка уявляє собою переговори між двома конфліктуючими сторонами за участю посередника, що має необхідні навички, досвід, освіту для того, щоб допомогти сторонам дійти згоди у врегулюванні їхнього спору;
- класифікацію посередницьких (медіаційних) процедур в залежності від етапу розвитку спору на:
а) комерційне посередництво, що здійснюється незалежними посередниками до звернення учасників спору до державних судових органів, яке також, в свою чергу, за критерієм наявності іноземного елементу поділяється на міжнародне і внутрішнє;
б) посередництво в межах державної судової процедури як різновид судової правозастосовчої діяльності.
- визначення поняття третейського суду у вузькому розумінні як недержавного незалежного органу, який покликаний вирішувати передані на його розгляд за згодою сторін спори в порядку, визначеному сторонами і законом та правомочний винести обов’язкове для сторін рішення.
- класифікацію принципів організації та діяльності третейських судів: 1) за сферою дії - на загально правові, міжгалузеві та власне третейського розгляду; 2) за функціональною ознакою – на організаційні та третейського провадження.
- визначення поняття встановлення обсягу (сфери дії) третейської угоди як встановлення відповідності спору, переданого сторонами третейської угоди на вирішення його третейським судом, категорії спорів, що визначена сторонами в їх третейській угоді;
- визначення третейських процесуальних правовідносини як врегульованих третейським законодавством відносини між третейським судом та учасниками третейського розгляду з приводу вирішення конкретного спору;
- коло критеріїв, які визначають можливість застосування арбітрами іноземної імперативної норми, до яких належать: а) надімперативний характер норми; б) мета та законодавча політика, на досягнення якої спрямована норма; в) екстериторіальний характер дії норми; г) наслідки застосування норми; д) ефективність ухваленого арбітражного рішення.
Дістало подальший розвиток:
- положення про те, що альтернативне вирішення спорів як елемент правової системи виникло і розвивається двома шляхами: в межах державної судової системи та поза нею, а отже існують публічні та приватні альтернативні способи вирішення спорів;
- положення про те, що дослідження співвідношення принципів цивільного-процесу та третейського розгляду визначає, що вони, з одного боку, мають спільну генезу формування, а, з іншого, будучи екстрапольованими на сферу третейського розгляду набули своєрідного юридичного забарвлення;
- положення про те, що компетенція третейських суддів, тобто їх правомочність щодо вирішення спору, прямо залежить від визначення сторонами третейської угоди кола спорів, щодо яких можливий третейський розгляд (обсягу третейської угоди);
- аналіз особливостей третейських процесуальних відносин, якими є те що: а) вони складаються між юридично нерівними суб’єктами в процесі здійснення третейським судом юрисдикційної діяльності та мають відносно владний характер; б) виникають між суб’єктами, одним з яких обов’язково повинен бути третейський суд; в) юридично оформлюють діяльність уповноваженого та зобов’язаного суб’єктів третейського розгляду та існують в третейській процесуальній формі; г) знаходяться у постійній взаємодії та розвитку;
- визначення та аналіз ознак забезпечувальних заходів в третейському процесі, до яких належать: 1) ці заходи є тимчасовими за своєю природою і не можуть замінити процесуальних форм захисту порушених прав; 2) заходи обмежені предметом юридичного спору про який йде мова;
- положення про те, що процедура оспорювання рішень третейських судів власне виходить поза межі законодавства про третейські суди, а отже, з точки зору юридичної техніки виникає необхідність врегулювання оспорювання рішень третейського суду та примусового виконання рішень третейських судів в межах регламентування діяльності державних судів, на які у визначених межах покладено контроль за діяльністю третейських судів, а також санкціонування примусового виконання рішень, що приймаються третейськими судами;
- аналіз основних функцій рішення третейського суду, до яких належать: правоохоронна (охоронна) функція, яка спрямована на захист порушених права та охоронюваних законом інтересів, функція індивідуального регулювання поведінки, що характеризує останнє з позицій регулятивного акту, та виховна функція;
- положення про те, визнання та виконання рішень арбітражу з застосуванням положень Нью-Йоркської конвенції 1958 року, повинно базуватися на паритетних засадах співвідношення положень останньої та положень національного законодавства з урахуванням принципу, відповідно до якого до іноземних арбітражних рішень не повинні застосовуватись суттєво більш обтяжливі умови, ніж умови, що повинні бути виконані для приведення до виконання “внутрішніх” арбітражних рішень.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що його висновки, по-перше, розвивають теорії третейського (арбітражного) права та процесу, по-друге, можуть бути використані в подальших теоретичних дослідженнях в цій сфері. Запропоновано шляхи вдосконалення чинного цивільно-процесуального, господарсько-процесуального законодавств, законодавства про третейські суди, його гармонізації з міжнародно-правовими стандартами. Результати дослідження можуть також бути використані в правозастосовчій практиці з метою забезпечення одноманітності застосування правових норм, зокрема, при підготовці постанови Пленуму Верховного Суду України з питань застосування Закону України “Про третейські суди”. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладенні таких курсів та спецкурсів як “Цивільний процес”, “Міжнародне приватне право”, “Міжнародний комерційний арбітраж”, “Альтернативні способи вирішення спорів”, “Третейський суд”, а також при підготовці підручників та посібників з цих дисциплін.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Дисертація обговорювалась та її основні положення були схвалені на засіданні кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі положення дослідження використовуються дисертантом при читанні курсу “Міжнародне приватне право” та спецкурсу “Міжнародний комерційний арбітраж” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Результати дисертаційного дослідження доповідались на Науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права в Україні”, (м. Хмельницький, 29 - 30 квітня 2002 р.); на Науково-практичній конференції “Методологія приватного права” (м. Київ, 30 травня 2003 р.); на Науково - практичному семінарі “Концепція розвитку системи правосуддя в контексті судової реформи в Україні” (м. Київ, 25 лютого 2004 р.); на Міжнародній науковій конференції “Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії та практики” (м. Київ, 29 - 30 квітня 2004 р.); на Першій міжнародній науково - практичній конференції “Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства” (м. Хмельницький, 11 - 12 березня 2005 р.); на VIII міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2005” (м. Дніпропетровськ, 7 - 21 лютого 2005 р.); на Науково - практичній конференції “Вдосконалення судочинства при здійсненні касаційної перевірки ухвал, рішень та постанов місцевих та апеляційних господарських судів щодо застосування податкового законодавства та державного регулювання господарських правовідносин” (м. Хмельницький, 20 - 21 квітня 2005 р.); на Міжнародній науковій конференції “Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (м. Київ, 21 - 22 квітня 2005 р.); на Міжнародній конференції “Альтернативні методи вирішення спорів: можливості запровадження в Україні” (м. Київ, 20 травня); на Круглому столі “Третейське судочинство: перспективи розвитку” (м. Київ, 28 квітня); на Круглому столі “Третейське самоврядування: проблеми становлення” (м. Київ, 5 квітня 2000 р.); на Всеукраїнській науковій конференції студентів та молодих вчених “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (м. Чернігів, 19 травня 2005 р.); на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ , 20 - 21 квітня 2006 р.) на Засіданні Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 28 березня 2005 р.); на спільному засіданні відділення цивільних наук АПрН України та Вченої ради Інституту приватного права та підприємництва ( м. Київ, 22 березня 2006 р.).
Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у двох монографіях „Міжнародний комерційний арбітраж: питання теорії та практики” (Київ, Видавничий дім „Ін Юре”, 2005), “Проблеми захисту цивільних прав та інтересів в третейському суді” (Київ, Видавничий дім “Ін Юре”, 2006), 23 наукових статтях у фахових виданнях, а також у 4 тезах наукових доповідей та повідомлень конференцій. Зокрема статтях у наукових виданнях:
1. Притика Ю.Д. Третейський розгляд господарських спорів: сучасність та перспективи розвитку // Вісник Вищого Арбітражного суду України. – 2000. – №2 (10). – С. 167 - 176.
2. Притика Ю.Д. Правові засади формування і функціонування третейських судів в Україні // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. - №2. – С. 232 - 236.
3. Притика Ю.Д. Арбітражна угода: теоретичні та практичні аспекти // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. - №3. – С. 67 - 72 (у співавторстві з Куфтирєвим П.В) - (0,6 д.а.) (особистий внесок полягає у визначенні поняття та основних ознак арбітражної угоди – обсяг 0,3 д.а.).
4. Притика Ю.Д. Зміст арбітражної угоди // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. - №4. – С. 76 - 81 (у співавторстві з Куфтирєвим П.В) - (0,7 д.а.) (особистий внесок полягає у визначенні кваліфікаційних вимог до арбітрів, права, що буде застосовуватись до арбітражної угоди та інших умов змісту – обсяг 0,4 д.а.).
5. Притика Ю.Д. Види та класифікація третейських судів // Вісник господарського судочинства. - 2003. - №4. - С. 175 – 180.
6. Притика Ю.Д. Арбітраж у Франції: історія та сучасність // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №9. - С. 47 - 50 (д.а.).
7. Притика Ю.Д. Генеза становлення та розвитку третейських судів у західній правовій традиції // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003. - №2(6). - С. 161 - 170.
8. Притика Ю.Д. Законодавчі перспективи регламентації відправлення третейського судочинства в Україні // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003. - №3-4 (7 - 8). - С. 316 - 322.
9. Притика Ю.Д. Принципи третейського розгляду: поняття, генеза, формування, значення // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Д 36. - Випуск 22. - С. 240 - 252.
10. Притика Ю.Д. Система принципів третейського розгляду // Право України. - №1. - 2004. - С. 11 - 17.
11. Притика Ю.Д. Принцип диспозитивності третейського розгляду // Вісник господарського судочинства. - 2004. - №1. - С. 326 - 331.
12. Притика Ю.Д. Правова природа забезпечувальних заходів в міжнародному комерційному арбітражу // Бюлетень Міністерства Юстиції України. - 2004. - №2 – 3 (28 - 29). - С. 71 - 80.
13. Притика Ю.Д. Становлення та розвиток третейських інституцій на теренах вітчизняної правової системи // Вісник Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка. –2004. – Випуск 56 - 59 – С. 73 - 77.
14. Притика Ю.Д. Поняття і диференціація способів захисту цивільних прав та інтересів // Вісник Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка. – 2004. – Випуск 60 - 62 – С. 16 - 19.
15. Притика Ю.Д. Сучасні тенденції розвитку третейських судів у зарубіжних країнах // Вісник Вищого господарського суду України .- 2004. - № 2 – С. 192 - 199.
16. Притика Ю.Д. Актуальні проблеми застосування забезпечувальних заходів в Міжнародному Комерційному Арбітражу //Підприємництво, господарство і право. – 2004. - №8 – С. 16 - 20.
17. Притика Ю.Д. Питання компетенції третейського суду та підвідомчості справ //Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. - №8 (34) – С. 21 - 33.
18. Притика Ю.Д. Підвідомчість справ третейському суду // Право України. – 2004. - №7 – С. 51- 54.
19. Притика Ю.Д. Юридична природа рішення третейського суду // Право України. – 2005. - № 4. – С. 47 - 50.
20. Притика Ю.Д. Посередництво як нова форма вирішення приватно-правових спорів // Вісник Вищого господарського суду України. 2005. - №1 – С. 231 - 237.
21. Притика Ю.Д. Рішення третейського суду (ознаки, функції, види) // Вісник Вищого господарського суду України. 2005. - №2. – С. 180 - 186.
22. Притика Ю.Д. Виконання рішень третейського суду // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - №2 (40).- С. 53 - 64.
23. Притика Ю. Проблеми визначення місця інституту третейського розгляду в системі українського права // Право України. – 2006. - №3 – С. 16 - 19.
Тезах наукових доповідей і повідомлень:
1. Поняття та правова природа третейського суду // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта 2005”. Том 48. Право – Дніпропетровськ: Наука і освіта 2005”. - С. 65 - 68 (0,3 д.а.).
2. Альтернативні способи вирішення цивільних спорів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і п

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідженняя, проведене дисертантом, дало змогу сформулювати найважливіші теоретичні та практичні висновки. У висновках узагальнені теоретико-методологічні підходи, наводяться нові вирішення низки теоретичних проблем, сформульовані пропозиції та рекомендації.
Принцип приватно правової автономії особистості, що є наріжним каменем побудови цивільно-правового регулювання в країні передбачає надання широких прав учасникам цивільних правовідносин, у тому числі і права вільного обрання способів захисту своїх прав, що є гарантією реалізації усього кола юридичних можливостей особистості. Таке положення відображено і в ч.5 ст.55 Конституції України.
Розвиток економічної системи, яка будується на принципово нових засадах свободи волевиявлення та здійснення підприємницької діяльності у відповідності до власних інтересів обумовлює необхідність визнання права на вільний вибір способів, за допомогою яких суб'єкти правовідносин можуть цивілізовано вирішувати правові конфлікти, які виникають у їх взаєминах. Найбільш вдалим прикладом реалізації права на альтернативні способи захисту, який будується на приватно-правововій автономії особистості та принципах самоорганізації соціальних спільнот на протязі багатьох сторіч є третейський суд.
Серед важливих напрямків розвитку системи третейського розгляду є зміцнення інституціональної основи третейського розгляду підприємницьких спорів. Головним чинником тут повинно стати поєднання вимог щодо високого професіоналізму та вузької спеціалізації в тій чи іншій галузі, що й буде гарантувати якісне вирішення спорів.
Державна підтримка третейських судів повинна перш за все реалізовуватись за допомогою заходів, спрямованих на належне законодавче забезпечення діяльності третейських судів та шляхом покращення взаємодії між третейськими судами та компетентними державними судами.
Однією із важливіших складових розвитку третейського способу вирішення спорів є діяльність, спрямована на поширення знань про це правове явище. Відповідно необхідне запровадження в вищих навчальних закладах учбових курсів та програм щодо навчання альтернативним методам вирішення спорів взагалі та третейському розгляду зокрема.
Із самої постановки проблеми про правову природу третейського суду наочно стає зрозумілим, що такий предмет дослідження є комплексним, що інтегрує у собі цілу низку спеціально-правових досліджень, кожне з яких варте самостійного глибокого опрацювання, осмислення та розробки. Проведене дослідження дало змогу зробити головний висновок про те, що з юридичної точки зору розгляд справ у третейському суді уявляє собою: по-перше, окрему специфічну групу правовідносин, що регулюються самостійним, комплексним міждисциплінарним інститутом права; по-друге, гарантію забезпечення правопорядку у державі, засіб підвищення ефективності правової системи, її зваженості, гармонійності, цілісності; по-третє, засіб забезпечення законних прав та інтересів осіб у ефективному, швидкому розв'язанні правового конфлікту обраному за особистим волевиявленням; по-четверте, юридичну процедуру, опосередковану у процесуальних правовідносинах, якій притаманні відповідні стадії, етапи, строки; по-п’яте, специфічний вид управлінської діяльності, що будується на синергетичних засадах автономності приватних інтересів особи, самоврядності функціонування третейських інституцій; по-шосте, вид юридичної практики і форми правозастосування спеціально-уповноважених органів.
На підставі проведеного дослідження автор проходить до висновку про те, що правові норми, які регулюють третейський розгляд можуть бути згруповані в єдину комплексну спільність, яка характеризується як правовий інститут. При цьому внаслідок цієї комплексності питання про галузеву належність даного правового інституту є доволі складним, оскільки він вміщує в собі як норми, що носять матеріальний характер, так і процесуальні (процедурні) норми. Все це дає можливість визнати за даним комплексним правовим інститутом правову природу структурного підрозділу особливого виду (sui generis).
Аналіз діючого законодавства та спеціальної літератури дозволив виділити наступні віднесення справ до підвідомчості третейським судам, до яких належать: а) характер спірного правовідношення; б) суб’єктний склад сторін спору; в) наявність угоди між сторонами спору, та розкривається їх зміст.
Правовідносини, які виникають з моменту укладення третейської угоди і припиняються у разі виконання третейського рішення, поділяються на чотири групи: а) третейські зобов’язальні правовідносини, які мають матеріально-правовий характер та виникають між рівними суб’єктами з приводу укладення угоди про передачу спору на розгляд третейського суду; б) третейські процесуальні правовідносини, які виникають під час розгляду та вирішення справи третейським судом; в) третейські організаційні правовідносини, які виникають між рівними суб’єктами та засновані на координації, пов’язані з організацією діяльності третейського суду, формуванням третейського суду, погодженням кандидатур та вибором арбітрів, визначенням їх гонорару і таке інше; г) цивільно - процесуальні та господарсько - процесуальні правовідносини, що виникають в зв’язку з оспорюванням та примусовим виконанням рішення третейського суду.
Ознаки третейського процесу полягають у тому, що: а) регулювання третейського розгляду здійснюється законодавством про третейські суди, умовами третейської угоди або іншої угоди сторін в процесі розгляду та правилами (регламентами, положеннями, статутами) постійно діючих третейських судів; б) законодавчо закріплюється майже необмежене право сторін щодо встановлення процедури вирішення спору (диспозитивність третейського розгляду); в) існує специфіка принципів третейського розгляду; г) йому притаманна спрощеність процедури розгляду; д) існуванні особливостей правового статусу учасників третейського розгляду.
Рішення третейського суду являє собою процесуальний правозастосовчий акт, в якому визнається існування чи відсутність між сторонами певних правовідносин, який приймається недержавним юрисдикційним органом з захисту цивільних прав та інтересів, є обов'язковим для сторін спору та виконання якого може бути забезпечене примусовою силою держави.
Критеріями розмежування міжнародного комерційного арбітражу та третейського суду є: а) суб’єктний склад сторін арбітражної угоди і, відповідно, сторін спірних правовідносин; б) характер спірних правовідносин (мають вони внутрішньогосподарський чи зовнішньоторговельний характер); в) можливість або неможливість застосування в процесі розгляду спору іноземного закону для визначення прав і обов’язків сторін і вирішення спору; д) різний правовий режим виконання арбітражних ( третейських) рішень.
Аналіз арбітражної практики дозволив виявить тенденцію до все більшого визнання значущості іноземного імперативного законодавства під час вирішення спорів в міжнародному комерційному арбітражі.
Пропонуються наступні загальні напрямки запровадження та удосконалення альтернативних способів вирішення спорів: подальший розвиток претензійного порядку врегулювання спорів як різновиду переговорів; санкціонування на рівні законодавства можливості застосування інституту посередництва (прийняття Закону України „Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру” ( розробленого на базі типового Закону ЮНСІТРАЛ для комерційного посередництва); розробка і прийняття процедурних правил примирення інституціями, зацікавленими в запроваджені цього методу( центри медіації, постійно діючи третейські суди, юридичні асоціації); забезпечення конфіденційності альтернативних способів; розробка теорії переговорів; запровадження в учбових закладах для студентів відповідних навчальних курсів, наприклад „ Третейські суди”, „ Альтернативні способи вирішення спорів”.
Стосовно можливості запровадження альтернативних процедур в межах судового процесу пропонується запровадження посередництва як самостійної стадії, що передує судовому розгляду шляхом включення відповідного розділу або глави „ Врегулювання спору в порядку посередництва” до ГПК та ЦПК України, встановлення матеріальної зацікавленості для сторін у мирному врегулюванні їх спору ( повернення мита).
Обґрунтовується доцільність закріплення в Законі України „Про третейські суди” принципу диспозитивності, який уявляю собою одну із головних засад третейського розгляду.
На підставі узагальнення теоретичних висновків обґрунтовано пропозиції щодо корегування наступних положень Закону України „Про третейські суди”:
а) про необхідність внесення до переліку принципів організації і діяльності третейського суду, передбаченому ст. 4 Закону, принципами диспозитивності, автономності третейської угоди, „компетенції-компетенції”, конфіденційності та текстуальної формалізації змісту всіх принципів;
б) про виключення ст.29 Закону „Гласність третейського розгляду” та доповнення ст. 32 „Конфіденційність” через суперечність цього принципу правовій природі третейського розгляду, однією із головних ознак та переваг якого, є конфіденційність – антитеза відкритості, публічності.
Не виправданим є положення ст. 8 Закону України „ Про третейські суди”, відповідно до якого лише всеукраїнські громадські об’єднання можуть утворювати постійно діючи суди, а тому вноситься пропозиція доповнити перелік організацій при яких можуть діяти постійно діючі третейські суди місцевими об’єднаннями громадян.
Коли державний орган, установа, організація чи казенне підприємство вступає у приватноправові відносини, то в цьому випадку вважаємо цілком прийнятною таку форму альтернативного захисту порушених прав як звернення до третейського суду, що, до речі, узгоджується з принципами міжнародного права, оскільки ще у 1961 році Європейська Конвенція про зовнішньоторговий арбітраж в ст. ІІ закріпила можливість публічно-правових осіб звертатися до арбітражу, а тому в цій частині юрисдикція третейських судів повинна бути розширена, а п. 6. ст. 6 Закону України „ Про третейські суди” скориговано.
Співставлення положень ст.ст. 234, 235 ЦПК України, які містять заборону передавати справи окремого провадження на розгляд третейського суду та ст. 6 Закону України „Про третейські суди” свідчить про необхідність доповнення ст. 6 пунктом 9 наступного змісту: „ 9) справ окремого провадження, передбачених ст.234 ЦПК України”.
Аналіз підстав відводу чи самовідводу третейського судді, зазначених в ст. 19 Закону України „ Про третейські суди” свідчить, що тривале невиконання особою обов’язків третейського судді є підставою не для заявлення йому відводу, а підставою для припинення його повноважень, а тому пропонується згадану підставу перенести до ст. 21 ”Припинення повноважень третейського судді, складу третейського суду” згаданого Закону.
З тексту статті 39 Закону “Про третейські суди” випливає те, що в судовому розгляді може брати участь сторона або її представник. Категоричність твердження про альтернативну участь сторін або їх представників слід замінити у тексті закону на більш широке право вибору учасників сторонами. У ст. 39 доцільно було б зазначити, що “третейський розгляд здійснюється у засіданні третейського суду за участю сторін та/або їх представників ...”.
Для третейських рішень не передбачена можливість їх апеляційного або касаційного оскарження та перегляду за ново виявленими обставинами. В цьому аспекті заслуговує на серйозну критику термінологія, яка використовується в ст. 51 Закону України „Про третейські суди”, а саме термін “оскарження рішення третейського суду”. Застосування цього терміну стосовно третейського рішення є вкрай невірним, оскільки існує суттєва різниця між інститутами оскарження і оспорювання. Виходячи з цього, в назві та тексті ст. 51 Закону України “Про третейські суди” варто застосовувати термін „оспорювання”.
Аналіз норм процесуального законодавства України дозволяє зробити висновок про відсутність норм щодо порядку оспорювання рішень третейських судів та видачі виконавчого документу на примусове виконання рішення. Отже, пропонується включити до ГПК України та ЦПК України окрему главу (розділ) „Провадження по справах про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчого документу на примусове виконання рішення третейського суду”, в якій врегулювати наступні питання: загальні положення оспорювання рішень третейських судів; вимоги до заяви про скасування рішення третейського суду; порядок розгляду цієї заяви; підстави для скасування; вимоги до ухвали, яка виноситься за результатами розгляду справи щодо оскарження рішення третейського суду; розгляд заяви з приводу компетенції третейського суду; загальні положення видачі виконавчого документу на примусове виконання рішення третейського суду; вимоги до заяви на видачу виконавчого документу; порядок розгляду заяви; підстави відмови; вимоги до ухвали та наслідки її прийняття для сторін третейської угоди; стосовно виконання рішення третейського суду доцільно врегулювати наступні питання: загальні положення видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду; вимоги до заяви на видачу виконавчого документу; порядок розгляду заяви; підстави відмови; вимоги до ухвали та наслідки її прийняття для сторін третейської угод; мирова угода в процесі виконання; відстрочка, розстрочка виконання, зміна та встановлення способу виконання; заміна сторони виконавчого провадження; судовий контроль за виконанням рішення, оскарження дій державних виконавців.
На період до прийняття відповідних змін до процесуального законодавства України зазначені вище процедурні питання можливо було регламентувати на рівні Постанови Пленуму Верховного Суду “Про деякі питання практики застосування судами Закону України “Про третейські суди”.
Певна суперечливість положень ст. 55 та 57 Закону „ Про третейські суди” вимагає внесення наступних змін:
1) виключити частину 3 ст. 55 Закону „ Про третейські суди”;
2) поміняти місцями ст. 56 та 57 закону та викласти статтю 57 в наступній редакції „Стаття 57. Примусове виконання рішення третейського суду.
Рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження” на підставі виданого компетентним судом виконавчого документа.
Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.
Виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, може бути пред’явлений до примусового виконання в строки, встановлені Законом України „Про виконавче провадження”;
3) визначити компетентний суд за місцем знаходження боржника.
Запропонований підхід, відповідно до якого Закон України “Про третейські суди” не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж, є не можна визнати виправданим, оскільки такий підхід вносить штучний розрив між національною третейською процедурою та міжнародним комерційним арбітражем. Більш правильним було б поширення дії Закону України “Про третейські суди” на міжнародний комерційний арбітраж із встановленням правила, за яким до третейських судів в разі здійснення ними розгляду спорів з іноземним елементом застосовувалися б спеціальні положення законодавства про міжнародний комерційний арбітраж, на сам перед, Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".
В зв’язку з прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу України з 06.09.2005 року втратив чинність Закон України „ Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів”, який передбачав також порядок виконання іноземних арбітражних рішень. Нажаль норми розділу VIII „ Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні” не містять прямої вказівки на те, що його положення застосовуються до визнання та виконання рішень іноземних арбітражів, а тому можуть застосовуватись лише в порядку аналогії. Виходячи з цього автор пропонує поширити дію ЦПК Україна на іноземні арбітражні рішення та внести відповідні зміни до ст. 82 Закону України „ Про міжнародне приватне право”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно - правові акти

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. - №11. – Ст. 461.
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. - №11. – Ст. 462.
4. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №6. - Ст. 56.
5. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року //Офіційний вісник України. - 2004. - №16 (07.05.2004). - Ст.1088.
6. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Офіційний вісник України, 2001. - №46 (30.11.2001). - Ст. 2038.
7. Закон України від 11 травня 2004 року “Про третейські суди” //Офіційний вісник України. - 2004. - №23 (25.06.2004). - Ст.1540.
8. Закон України від 24 лютого 1994 року “Про міжнародний комерційний арбітраж”// Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №25. (21.06.94). - Ст. 198.
9. Закон України від 30 червня 1999 року “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №42 - 43. – Ст. 378.
10. Закон України від 15 травня 2003 року “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” // Відомості Верховної Ради. – 2003. - №31 - 32. – Ст. 263.
11. Закон України від 21 квітня 1999 року “Про виконавче провадження” //Офіційний вісник України. – 1999. - №19 (28.05.99). - Ст. 813.
12. Закон України від 3 березня 1998 р. “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”// Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №34. - Ст. 227.
13. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 року № 1365 “Деякі питання адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу”// Офіційний вісник України. – 2004. - №42. – Ст. 2763.
14. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 //Офіційний вісник України. – 2004. - №50 (31.12.2004). - Ст. 3288.
15. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 04-5/639 “Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України “Про третейські суди” //Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 3. – С. 23 - 26.

Міжнародні нормативно - правові документи

16. Европейская конвенция о внешнеторговом арбитраже // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1964. - №44. – Ст. 485.
17. Арбитражный регламент ЮНСИТРАЛ 1976 года // Регламенты международных арбитражных судов. - М., 2001.
18. Европейская конвенция о внешнеторговом арбитраже (Женева, 1961) // «Бейкер и Макензи»: международный коммерческий арбитраж. - М., 2001.
19. Комментарии ЮНСИТРАЛ по организации арбитражного разбирательства // Третейский суд. - 2000. - № 5. – C. 34 – 39.
20. Конвенция о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам (Минская конвенция 1993 года) // СЗ РФ. - 1995. - № 17. - Ст. 1472.
21. Конвенция ООН «О признании и исполнении иностранных арбитражных решений» (Нью-Йоркская конвенция 1958 года) // Регламенты международных арбитражных судов. - М., 2001.
22. Соглашение о порядке разрешения споров, связанных с осуществлением хозяйственной деятельности (Киевское соглашение от 20 марта 1992 года) // Вестник ВАС РФ. - 1992. - № 1.
23. Типовой закон ЮНСИТРАЛ «О международном коммерческом арбитраже» (1985) // Третейский суд. – 2003. - №1 - 3.

Нормативно - правові акти зарубіжних країн

24. Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации (2002) //Российская газета. – 2002. – 20 июля. - №137.
25. Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации (2002) // Российская газета. – 2002. – 20 ноября. - №220.
26. Гражданский кодекс Грузии / СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002. – 750 с.
27. Гражданский кодекс Латвийской Республики / СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001. – 830 с.
28. Гражданский кодекс Республики Беларусь / Докт. юр. наук, проф. В.Ф. Чигира. - СПб.: Изд-во "Юридический центр Пресс", 2003. – 1059 с.
29. Гражданский кодекс Республики Казахстан / СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2002. – 1029 с.
30. Гражданский кодекс Российской Федерации с постатейными материалами. Часть первая / Авторы составители М.В. Поминов, С.А. Рыбаков, Д.А. Шишкин, С.Д. Олейник, А.А. Маслов. – М.: Право и закон, 2001. – 560 с. (Серия « Федеральное законодательство. Нормативные акты. Комментарии»)
31. Закон Грузии 1997 года “О частном арбитраже” / Горадзе Г. Особенности закона Грузии «О частном арбитраже» // Третейский суд. - 2001. - № 2.
32. Закон Швеции об арбитраже // Вестник ВАС РФ. - 2002. - № 12.
33. Закон Республики Казахстан «О третейских судах» //Казахстанская правда. - №4. – 7. января. 2005 г. – С. 8 - 12.
34. Федеральный закон от 27 июля 2002 года “О третейских судах в Российской Федерации” // СЗ РФ. – 2002. - № 30. – Ст. 3019.
35. Французский Декрет об организации судопроизводства от 16-24 августа 1790 года // Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран (Новое и Новейшее время) / Сост. д-р юрид. наук, проф. Н.А. Крашенинникова. М., 1999. – 785 с.

Спеціальна література

36. Абова Т.Е. Арбитражный процесс в СССР (понятие, основные принципы). - М.,1985. – 230 с.
37. Абова Т.Е. Охрана хозяйственных прав предприятий. – М., 1975.– 216 с.
38. Авдыев М.А. Сибирский центр конфликтологии. // Конфликтология – теория и практика. – 2004. -№ 1(2). – С. 100 - 105.
39. Акулин И.М. Третейский суд в здравоохранении // Третейский суд. – 1999. - №2/3 – С.25 - 30.
40. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. – М.: Юрид. лит. 1981.– 361 с.
41. Алексеев С.С. Теория права. – М., БЕК, 1995. – 320 с.
42. Амвросов А. Коммерческий арбитраж в Германии // Международный коммерческий арбитраж. – 2000. - №1. - С. 35 - 41.
43. Амосов С. Предмет доказывания в арбитражном процессе //Хозяйство и право. – 1997. - №9. – С. 114 - 120.
44. Андреева Т. Некоторые комментарии к Федеральному Закону “О третейских судах в РФ” //Хозяйство и право. – 2003. - №1. - С.21 - 26.
45. Анохин В. С. Арбитражное процессуальное право России. Учебник. - М., 1999. – 496 с.
46. Антимонов Б.С., Герзон С.П. Адвокат в советском гражданском процессе. – М.: Госюриздат, 1954. – 159 с.
47. Ануров В.Н. Допустимость третейского соглашения // Третейский суд. – 2005. - №3. – С. 46 - 68.
48. Ануров В.Н. Перемена лиц в третейском соглашении // Третейский суд. – 2003. - №2. – С. 125 - 132.
49. Ануров В.Н. Перемена лиц в третейском соглашении // Третейский суд. – 2003. - №3(27). – С. 112 - 119.
50. Ануров В.Н. Юридическая природа международного коммерческого арбитража. Вопросы теории и практики. – М.: «Проспект», 2000. – 200 с.
51. Арбитражный процесс. Учебник. 2-е изд. Под ред. В.В.Яркова. - М. Волтерс Клувер, 2003. – 357 с.
52. Арбітражний регламент Європейської Економічної комісії ООН // Комаров В.В. Международный коммерческий арбитраж. – Харьков, 1995. – С.116 – 123.
53. Баймолдина З.Х. О третейском судопроизводстве в республике Казахстан // Право и Государство: Научный журнал КазГЮА. - 2000. - № 3. – С.24 – 31.
54. Бакхауз Н.А. О проблеме «двойного контроля» за решением третейского суда // Третейский суд. – 2003. - №5(29). – С. 109 – 112.
55. Бакхауз Н.А. Право третейского суда решать вопрос о своей компетенции и его реализация в практике Арбитража при Московской торгово-промышленной палате. // Третейский суд. - 2002. - № 5/6. - С.188 - 194.
56. Барак А. Судейское усмотрение. Перевод с английского. – М.: Издательство НОРМА, 1999. – 364 с.
57. Бардина М.П. Определение права, применимого к существу спора, в практике МКАС // Актуальные вопросы международного коммерческого арбитража. М., 2002. - С. 21 - 36.
58. Баронов О.В. Комментарии к Временному положению о третейском суде для разрешения экономических споров // Третейский суд. - 2000. - № 5. – С. 31 - 34.
59. Баронов О.В. Комментарии к Временному положению о третейском суде для разрешения экономических споров //Третейский суд. – 1999 – №1. - С.16 - 21.
60. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Защита субъективных прав // Юридические науки. - Алма-Ата, 1971. - С. 3 - 12.
61. Басин Ю.Г., Сулейменов М.К. Третейский суд в Казахстане: проблемы правового регулирования // Третейский суд в Казахстане: проблемы правового регулирования. Материалы международной научно-практической конференции. – Астана, 3 февраля 2003 г. – Алматы: КазГЮУ, 2003. – С. 7 – 20.
62. Басин Ю.Г., Сулейменов М.К. Нужен ли третейский суд в Казахстане? // http://sudreforma.samal.kz/full.php?id=65
63. Батаева Н. С. Необходимо ввести институт группового иска // Российская юстиция. - 1998. - №10. – С. 13 - 15.
64. Батаева Н. С. Судебная защита прав и интересов неопределенного круга лиц: Автореф. дисс.... канд. юрид наук. М., 1999. – 21 с.
65. Бибило В.Н. Конституционные принципы правосудия и их реализация в стадии исполнения приговора. – Минск, 1986. – 357 с.
66. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1998. – 408 с.
67. Богуславский М.М. Международный коммерческий арбитраж. – М., 1993. – 276 с.
68. Богуславский М.М. Практика применения принципа иммунитета государства и проблема законодательного регулирования // Международное частное право: Современная практика. – М., 2000. - С. 64 - 72.
69. Боннер А.Т. Принцип диспозитивности в гражданском судопроизводстве // Советская юстиция. – 1974. - № 7. – С. 12 – 19.
70. Бриных Е.В. Оперативные санкции - форма гражданско-правовой ответственности // Советское государство и право. - 1969. - № 6. - С. 64 -72.
71. Брунцева Е. В. Международный коммерческий арбитраж / Учебное пособие для высших юридических учебных заведений. СПб: Издательский дом «Сентябрь», 2001. – 368 с.
72. Бутнев В.В. Понятие механизма защиты субъективных гражданских прав // Механизм защиты субъективных гражданских прав. - Ярославль, 1990. – С. 11- 17.
73. Быков А.Г. Обзор практики третейских судов при ТПП РФ и при федеральной контрактной корпорации “Росконтракт”: процессуальные вопросы и применение норм материального права // Первая Всероссийская конференция о третейском разбирательстве споров. Перспективы развития. Практика. Исполнение решений. Стенографический отчет. - М., 1999. - С. 49 - 56.
74. Ванеева Л.А. Реализация конституционного права граждан СССР на судебную защиту в гражданском судопроизводстве. – Владивосток, 1988. – 366 с.
75. Варфоломеева Т.В., Русанов Б.В. Советская адвокатура: задачи и формы деятельности. – К.: Выща школа, 1983. – 130 с.
76. Васильев Е.А. Формирование состава арбитража. Квалификация арбитров.// Актуальные вопросы международного коммерческого арбитража. / Отв. ред. А.С. Комаров. – М.: «Спарк», 2002. – 240 с.
77. Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. – М.: Юрид.лит., 1969. – 200 с.
78. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Теория права. - М., 1996. - Т.2. – 320 с.
79. Вершинин А.П. Арбитражное соглашение: выбор формы защиты гражданских прав// Приложение № 9 к журналу “Хозяйство и право”, 1999. - С.7 - 19.
80. Вершинин А.П. Выбор способов защиты гражданских прав. - СПб., 2002. – 384 с.
81. Вершинин А.П. Способы защиты гражданских прав в суде. – СПб., 1997. – 245 с.
82. Викут М.А. Изменение иска в гражданском судопроизводстве как средство защиты материального права // Формы защиты права и соотношение материального и процессуального в отдельных правовых институтах. - Калинин, 1977. – С. 20 - 31.
83. Викут М.А., Зайцев И.М. Гражданский процесс России: Учебник. - М., 1999. – 225 с.
84. Виноградова Е.А. К вопросу о так называемом «статусе» постоянно действующего третейского суда // Хозяйство и право. - 1994. - № 5. - С. 99 -106.
85. Виноградова Е.А. Правовые основы организации и деятельности третейского суда. /Диссертация в форме научного доклада. - М., 1994. – 240 с.
86. Виноградова Е.А. Правовые основы организации и деятельности третейского суда: Автореф. дис…канд.юр.наук. - М., 1994. – 27 с.
87. Витрянский В.В. Проблемы арбитражно-судебной защиты гражданских прав участников имущественного оборота: Диссертация доктора юридических наук в форме научного доклада, выполняющая также функции автореферата: 12.00.03 / Моск. Гос. ун-т. - М., 1996. – 210 с.
88. Вицын А.И. Третейские суды по русскому праву: Историко-догматическое рассуждение. - М., 1856. – 167 с.
89. Волин А.А. Разрешение хозяйственных споров третейскими судам. – М., 1962. – 135 с.
90. Волков А.Ф. Торговые третейские суды //Третейский суд – 2000. - №4. - С.52 - 59.
91. Володарський В. Не треба штучно розколювати адвокатуру та порушувати рівноправність адвокатів // Право України. – 1998. - № 5. – С. 85 -90.
92. Воложанин В.П. Основные проблемы защиты гражданских прав в несудебном порядке: Автореферат докт. дис. – Свердловск, 1975. – 30 с.
93. Воложанин В.П. Уточнение некоторых категорий (понятий) искового производст¬ва // Вопросы теории и практики гражданского процесса / Отв. ред. К.С. Юдельсон. Межвузовский научный сборник. Вып. 1. - Саратов, 1976. - С.9 - 26.
94. Воробьев М.К. О способах защиты гражданских прав // Труды по правоведению Свердловского юриди¬ческого института. - Новосибирск, 1968. - С. 87 – 93.
95. Гаджиев Г.А. Конституционные принципы рыночной экономики. – М.: «Юристъ», 2002. – 286 с.
96. Галенская Л.Н. Международное частное право. - Л., 1983. – 320 с.
97. Гапеев В.Н. О достоинствах негосударственной формы защиты субъективных прав (Размышления по поводу книги Зайцева А.И., Кузнєцова Н.В., Савельевой Т.А. Негосударственные процедуры урегулирования правових споров. - Саратов, 2000) // Ученые записки Донского юридического института/Отв.ред. Е.И. Дулимов. Ростов н/Д, 2001. - Т.17. – 210 с.
98. Горадзе Г. Особенности Закона Грузии «О частном арбитраже» // Третейский суд. – 2004. - № 3 (33). – С. 43 - 48.
99. Гражданское право. Том 1. Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.:“ПБОЮЛ Л.В.Рожников”, 2001. – 632 с.
100. Гражданский процесс: Учебник 3-е издание, исправлено и дополнено / Под ред. М.К. Треушникова. – М.: ООО «Городец – издат», 2000 – 672 с.
101. Гражданский процесс: Учебник. / Под ред. М.К. Треушникова. - М., 2003 – 560 с.
102. Гражданский процесс. Учебник / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота.- М.: «Проспект», 1998. – 480 с.
103. Гражданский процесс: Учебник / Отв. Ред. проф. В.В. Ярков – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2001. – 640 с.
104. Гражданское право. В 2т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2000. – 816 с.
105. Гражданское процессуальное право: Учебник. / Под ред. М.С. Шакарян. - М., 2004. - 502 с.
106. Грешников И.П. Международный, иностранный и внутренний арбитраж // Третейский суд. – 2005. - № 2. – С. 85 - 95.
107. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. – М., 1972. – 284 c.
108. Гриценко Ю.М. Коллективные трудовые споры (правовой аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - М., 2000. – 25 с.
109. Гурвич М. А. Судебное решение: теоретические проблемы. - М.: Юридическая. литература, 1976. – 656 с.
110. Гурвич М.А. Принципы советского гражданского процессуального права: система и содержание // Сов. гос-во и право. – 1974. - № 12. – С. 25 – 32.
111. Девяткин К.И. Третейское разбирательство споров //Третейский суд. – 1999. - №4-6. – С. 4 – 10.
112. Диденко А.Г. Гражданско-правовые формы борьбы с нарушениями хозяйственных договоров: Дисс. ... канд. юрид. наук. - Алма-Ата, 1971. – 230 с.
113. Дмитреева Г.К. Международное частное право (часть третья ГК РФ): Учебное пособие. – М.: Юристъ, 2002. – 254 с.
114. Дмитреева Г.К. Международный коммерческий арбитраж. Учебно-практическое пособие. – М.: «ПРСПЕКТ», 1997. – 232 с.
115. Добровольская А.А. Иванова С.А. Основные проблемы исковой формы защиты права. – М.: Издательства МГУ, 1979. – 156 с.
116. Доклад Комиссии ООН по праву международной торговки о работе её 18-й сессии 3-21 июня 1985 г. / Ген. Асамблея: Дополнение №17 (40/17)/ Типовой законон ЮНСИТРАЛ о медународной торговом арбитраже. – С. 81 - 94.
117. Дубровина М.А. Международный коммерческий арбитраж в Швейцарии: Автореферат дис. канд. юрид. наук. – М., 2001. – 23 с.
118. Елисейкин П.Ф. Правоохранительные нормы: понятие, виды структура // Защита субъективных прав и гражданское судопроизводство. Межвузовский тематический сборник / Отв. ред. В.В. Бутнев. – Выпуск 2. - Ярославль, 1977. – С. 28 – 37.
119. Еременко М.С. Стандарты Совета Европы в области гражданского судопроизводства и проблема доступа к правосудию. // Проблемы доступности и эффективности правосудия в арбитражном и гражданском судопроизводстве. – М.: «Лиджист», 2001. - С. 381 - 396.
120. Жильцов А. Н. Применяемое право в международном коммерческом арбитраже (императивные нормы). – Дисс. на соиск. ученой степени к.ю.н. – М., 1998. – 195 с.
121. Жильцов А.Н. Императивные нормы в международном коммерческом арбитраже //Международный коммерческий арбитраж., 2004 - №2. - С. 22 - 29.
122. Жильцов А.Н. Проблема применения императивных норм третьих стран в европейском международном частном праве // Законодательство и экономика. – 1997. - №23/24. - С. 39 – 45.
123. Жилин Г.А. Цели гражданского судопроизводства и их реализация в суде первой инстанции. - М., 2000. – 185 c.
124. Завадская Л. Н. Реализация судебных решений: Теоретические аспекты. - М.: Наука, 1982. – 120 с.
125. Зайцев А.И. Диспозитивность – основополагающий принцип третейского судопроизводства // Третейский суд. – 2000. – №1. – С. 34 - 42.
126. Зайцев А.И. Классификация третейских судов //Третейский суд – 2001. - №5-6. - С. 42 - 52.
127. Зайцев И.М. Сущность хозяйственных споров. – Саратов, 1974. – 215 с.
128. Заозерский Н. А. Духовное лицо в звании третейского судьи. Св. Троице-Сергиева лавра, 1899. – 170 с.
129. Захарченко Т. Організаційні питання діяльності постійно діючого третейського суду. // Право України. - №4. – 2005. – С. 43 - 49.
130. Захарьящева И.Ю. О правовой природе института примирительных процедур в системе экономического правосудия // Третейский суд. – 2004. - №4. – С. 24 - 32.
131. Збірка українських приказок та прислів'їв: репринтне відтворення вид.1929р. – К.: Техніка, 2002 – 125 с.
132. Зейдер Н.Б. Предмет и система советского гражданского процессуального права // Правоведение. - 1962. - № 3. - С. 81 – 86.
133. Золопуп С.В. Третейский суд в Украине. – Х.: Консум, 2005. – 290 с.
134. Зыкин И.С. Статус арбитра в международном коммерческом арбитраже. // Третейский суд. – 2003. - № 1 (25). – С. 88 - 93.
135. Иванов О.В. Защита гражданских прав как правовой институт и как научная проблема // Вопросы советского государства и права. – Иркутск, 1967. – С. 41 - 56.
136. Иванов В.В. Общие вопросы теории договора. М., 2000. – 184 c.
137. Инструктивные указания Государственного арбитража СССР. Систематизированный сборник. – М., 1964. – С. 61 - 63.
138. Исаченко В.Л. Особые производства. Практический комментарий на третью книгу устава гражданского судопроизводства (ст. 1284 - 1400). - СПб., 1913. – 790 с.
139. Йоффе О.С. Избранные труды: В 4т. Т.1. Правоотношение по советскому гражданскому праву. Ответственность по советскому гражданскому праву. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2003. – 574 с.
140. Йоффе О.С. Избранные труды: В 4-х т. Т.2. Советское гражданское право. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2004. – 511 с.
141. Йоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. - М.: Госюриздат, 1961. – 381 c.
142. Каллистратова Р.Ф. Государственный арбитраж. – М., 1973. – 230 с.
143. Калмыков Б., Шестопал Я. Как рассматриваются коммерческие споры в США // Закон. – 1995. - №9. - С. 117 -123.
144. Кальний В. Проблеми реформування адвокатури в Україні // Право України. – 1998. - № 7. – С. 44 - 45.
145. Кандыбка А.И. Каким быть третейскому суду (комментарий к некоторым положениям проекта Федерального закона «О третейских судах в Российской Федерации») // Третейский суд. - 2001. - № 2. – С. 13 - 21.
146. Карабельников Б.Р. Признание и приведение в исполнение иностранных решений. Научно-практический комментарий к Нью-Йоркской конвенции 1958 года. – М.: Юридический Дом «Юстицинформ», 2001. – 488 с.
147. Карташов В. Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1988 – 218 с.
148. Кейлин А. Д. Судоустройство и гражданский процесс капиталистических государств. Арбітраж. –М.: Внешторгиздат, 1961. – Ч.3 - 260 с.
149. Кибенко Е.Р. Корпоративное право. – Харьков, 2000. – 390 c.
150. Киселева Т.С. Форма и порядок заключения арбитражного соглашения: Сравнительно-правовой анализ// Третейский суд. – 2002. - № 1/2. – С. 78 - 84.
151. Клеандров М.И. Арбитражные суды Российской Федерации: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 2001. – 191 с.
152. Клеандров М.И. Прошлое третейских судов по разрешению экономических споров.// Третейский суд. – 2000. - №5. – С. 65 - 72.
153. Клейн Н.И. Встречный иск в суде и арбитраже. – М., 1964. – 210 c.
154. Комаров А.С. Международные соглашения в области внешнеэкономического арбитража // Закон. – 1995. - № 12. – С. 53 -57.
155. Комаров В.В. Международный коммерческий арбитраж. – Х.: