Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 4
Розділ І. Методологічні засади формування і становлення інформаційних правовідносин 17
1.1 Загально-теоретичні аспекти поняття інформації та проблеми її класифікації 17
1.2 Розвиток теорії інформаційного права та його місце в системі права України: погляд на проблему с приватноправових позицій 49
1.3 Концепція інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині 91
1.4. Загальна характеристика джерел правового регулювання інформаційних відносин в Україні: проблеми розвитку 108
Висновки до розділу 1 136
Розділ 2. Поняття та цівильно-правові проблеми регулювання інформаційних відносин в Україні 149
2.1. Поняття інформаційних цивільних правовідносин, визначення їх місця в системі сучасних цивільних правовідносин та цивільно-правове регулювання інформаційних відносин 149
2.2. Підстави виникнення інформаційних цивільних правовідносин 170
2.3. Інформація як об’єкт інформаційних цивільних правовідносин 174
2.4. Суб’єктний склад інформаційних цивільних правовідносин 215
2.5 Зміст інформаційних цивільних правовідносин 224
Висновки до розділу 2 233
Розділ 3. Цивільно-правові проблеми реалізації інформаційних прав в Україні 254
3.1. Гарантії та принципи здійснення інформаційних прав. Загальні проблеми дотримання, виконання та використання норм інформаційного законодавства 254
3.2. Цивільно-правові аспекти реалізації інформаційних прав 277
3.3. Особливості реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності та правовідносин власності 289
Висновки до розділу 3 325
Розділ 4. Теоретичні проблеми цивільно-правового захисту інформаційних прав та інформаційних відносин 341
4.1. Методологічні засади та гарантії захисту інформаційних прав 341
4.2. Цивільно-правові способи захисту інформаційних прав. Особливості захисту майнових та особистих немайнових інформаційних прав у різних сферах інформаційної діяльності 358
4.3. Цивільно-правова відповідальність за порушення інформаційних прав 388
4.4. Проблема інформаційної безпеки і перспективи захисту інформаційних прав та інформаційних відносин в сучасному інформаційному суспільстві 405
Висновки до розділу 4 422
ВИСНОВКИ 443
Додаток 1. Проект глави ЦК України „Інформаційні права” 507
Список використаних джерел 512

ВСТУП
Актуальність теми: Істотні зміни, які відбуваються в останні десятиліття у сфері інформаційних відносин призвели наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття до перетво-рення індустріального суспільства на суспільство інформаційне. За таких умов головни-ми чинниками економічного зростання визнається не лише високий рівень розвитку на-уки і технологій, розвинуте конкурентне середовище, державна підтримка інновацій, науки і освіти, але і цілеспрямований розвиток інформаційних відносин у всіх сферах життя. Одночасно підвищується усвідомлення кожним учасником названих відносин необхідності їх правового врегулювання, дотримання прав людини в процесі здійснення інформаційних прав, прагнення до формування не тільки вільного, але і безпечного ін-формаційного простору.
В Україні, так само, як і в усьому світі, проблемам інформації та інформаційних відносин приділяють увагу фахівці різних галузей права; стрімкі темпи розвитку інфор-маційних технологій та інформаційних мереж сприяли також появі нових напрямків до-сліджень у праві.
Найбільший інтерес теоретиків і практиків в останні роки викликають питання, пов’язані з цивільно-правовим регулюванням інформаційних відносин, реалізацією та захистом інформаційних прав, дослідженнями особливостей інформації як об’єкта циві-льних правовідносин, суб’єктного складу і змісту інформаційних правовідносин, прин-ципів функціонування інформаційних правовідносин. Між тим, цивільно-правові про-блеми інформаційних відносин комплексно і системно не досліджувались у сучасній цивілістичній доктрині.
Це зумовило актуальність комплексного дослідження проблем, пов'язаних із по-няттям і місцем інформації та інформаційних відносин у цивільному праві; цивільно-правовим регулюванням інформаційних відносин, реалізацією та захистом інформацій-них прав. Важливість проблем реалізації інформаційних прав, зокрема, дотримання, ви-конання та використання норм інформаційного законодавства і особливо – цивільно-правових аспектів реалізації інформаційних прав, специфіка реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної вла-сності та правовідносин власності; необхідність вирішення теоретичних і практичних проблем захисту інформаційних прав цивільно-правовими способами захисту, стали причинами для проведення комплексного дисертаційного дослідження окреслених про-блем.
Відзначаючи значний прогрес розвитку українського законодавства у сфері інфо-рмаційних відносин в цілому, слід звернути увагу на непослідовність законодавця при розробці ряду спеціальних законів. В одному випадку перевага надається концепції не-матеріальності інформації, в іншому – концепції права власності на інформацію. Між тим, механічне поширення режиму об’єктів права власності на інформацію, протирічить самій природі цього об’єкту.
Зазначені обставини зумовлюють необхідність вироблення вже сьогодні, після прийняття нового Цивільного кодексу України, в якому інформацію вперше визнано об’єктом цивільних прав, теоретично-методологічної бази для з’ясування цивільно-правових проблем інформаційних відносин в Україні. Цьому сприяє дослідження норм ЦК України, які закріплюють поняття інформації, як окремого нематеріального блага у складі інших нематеріальних благ, яке має свої особливості і характерні ознаки; аналіз інформації як об’єкта права інтелектуальної власності, інформації, як особистого немай-нового блага; використання загальних принципів приватного права і досвіду зарубіжних країн, зокрема, Європейського співтовариства, з питань інформаційних відносин.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дос-лідження виконано в межах бюджетних науково-дослідних тем юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: "Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України" (номер теми № 01- БФ- 042 - 01; номер державної реєстрації: 019 U007725) та "Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу" (номер теми 06 - БФ - 042 – 01).
Об'єктом дослідження є загальнотеоретичні цивільно-правові аспекти суспіль-них інформаційних відносин.
Предметом дослідження є теоретичні і прикладні цивільно-правові проблеми ін-формаційних відносин, включаючи поняття і цивільно-правове регулювання інформа-ційних відносин, реалізацію і захист інформаційних прав в Україні, положення цивіль-ного законодавства України та ряду зарубіжних країн; нормативні акти і законопроекти України різного періоду; приклади із практики та матеріали судової практики; вітчизняні та зарубіжні наукові джерела.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - провести комплексний науко-во-теоретичний аналіз цивільно-правових проблем інформаційних відносин в Україні, визначити можливості та ефективність цивільно-правового регулювання інформаційних відносин, реалізації і захисту інформаційних прав, та надати пропозиції і рекомендації для удосконалення законодавства у зазначеній сфері, створивши науково обґрунтовану концепцію його розвитку.
Для досягнення цієї мети дисертанткою поставлені наступні завдання досліджен-ня:
- визначити загальнотеоретичні аспекти поняття інформації та проблеми її класи-фікації;
- дослідити розвиток теорії інформаційного права з точки зору приватноправових позицій і розкрити зміст концепції інформаційних правовідносин у сучасній правовій доктрині;
- дослідити джерела правового регулювання інформаційних відносин в Україні і виявити головні тенденції розвитку законодавства у цій сфері;
- виявити основні тенденції та проблеми цивільно-правового регулювання інфор-маційних відносин; зокрема, визначити поняття інформаційних цивільних правовідно-син; їх місце у системі сучасних цивільних правовідносин; дослідити інформацію як об'єкт інформаційних цивільних правовідносин; з'ясувати підстави виникнення, суб'єкт-ний склад та зміст інформаційних цивільних правовідносин;
- дослідити цивільно-правові проблеми реалізації інформаційних прав в України; для цього визначити гарантії та принципи здійснення інформаційних прав, загальні про-блеми дотримання, виконання та використання норм інформаційного законодавства; до-слідити особливості реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових пра-вовідносин, правовідносин інтелектуальної власності та правовідносин власності;
- визначити методологічні засади та гарантії захисту інформаційних прав;
- дослідити цивільно-правові способи захисту інформаційних цивільних прав і особливості захисту майнових та особистих немайнових інформаційних прав у різних сферах інформаційної діяльності;
- визначити особливості цивільно-правової відповідальності за порушення інфор-маційних прав, а також з'ясувати проблеми інформаційної безпеки і перспективи захисту інформаційних відносин в інформаційному суспільстві.
Методологічну основу дослідження складає сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання: діалектичного, історичного, моделювання, фо-рмально-логічного, порівняльно-правового; аналітико-синтетичного тощо.
Зокрема, за допомогою діалектичного та історичного методу досліджено загаль-нотеоретичні аспекти поняття інформації та розвиток теорії інформаційного права з приватноправових позицій, а також надано загальну характеристику джерел правового регулювання інформаційних відносин в Україні; з'ясовано проблеми інформаційної без-пеки і перспективи захисту інформаційних відносин в інформаційному суспільстві . Аналіз поняття і змісту інформаційних цивільних правовідносин та їх місця у системі сучасних цивільних правовідносин, а також з'ясування концепції інформаційних право-відносин у сучасній правовій доктрині здійснювався з використанням аналітико-синтетичного та системного методу. Формально-логічний метод застосовано для з'ясу-вання механізму реалізації інформаційних прав у цивільному праві України та особли-востей реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності та правовідносин власності; для визначення методологічних засад та гарантій захисту інформаційних прав. Органічне використання спеціальних наукових методів дало змогу реалізувати такі постулати наукового дослі-дження, як повнота, логічна несуперечливість та об’єктивність. Порівняльно-правовий метод використано для порівняльного аналізу відповідних положень про поняття інфо-рмації та інформаційних правовідносин у теоретичних розробках представників різних галузей права, а також положень ЦК України. Метод моделювання застосовано при роз-робленні проекту нової глави ЦК України – "Інформаційні права", а також ряду інших пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення цивільного законодавства і практики його застосування.
Науково-теоретичну основу дисертаційної роботи склали праці відомих україн-ських і зарубіжних вчених (цивілістів, правознавців, спеціалістів у сфері дослідження інформації та інформаційних відносин, дослідників інших сфер суспільного життя): Агапова А.Б, Агаркова М.М., Азімова Ч.Н., Алексєєва С.С., Андрейцева В.І., Андрощу-ка Г.О., Батуріна Ю.М, Бачило І.Л, Безклубого І.А., Бобрової Д.В., Боднар Т.В., Борисо-вої В.І., Брагінського М.І., Вітрянського В.В., Братуся С.М., Брижка В.М., Венгерова О.Б., Вінник О.М., Гаврилова Е.П., Гальченка О.М., Гордона М.В., Городова О.О., Грибанова В.П., Григор'єва О.М., Дзери О.В., Довгерта А.С., Дозорцева В.А., Жилінко-вої І.В., Жукова В.І., Іонаса В.Я., Іоффе О.С., Калюжного Р.А., Калятіна В.О., Капі-ци Ю.М., Кисіля В.І., Копейчикова В.В., Копилова В.О., Коссака В.М., Кота О.О., Кра-савчикова О.О., Красавчикової Л.О., Краснової М.В., Крижної В.М., Крупчана О.Д., Ку-бка Є.Б., Кузнєцової Н.С., Кулагіна М.І., Кулініч О.О., Кучеренко І.М., Ланде Д.В., Ло-патіна В.Н., Луця В.В., Майданика Р.А., Малеїної М.М., Мережка О.О., Носіка Ю.В., Павловського В.Д., Петрова Є.В., Підопригори О.А., Піленка О.О., Побірченка І.Г., По-кровського Й.О., Пронської Г.В., Рассолова М.М, Ромовської З.В., Савельєвої І.В., Сані-ахметової Н.О., Сергєєва О.П., Серебровського В.І., Сібільова М.М., Спасибо – Фатєє-вої І.В., Стефанчука Р.О., Суханова Є.О., Тітова М.І., Тіхомірова Ю.О., Толстого Ю.К., Федотова М.О., Фурашева В.М., Халфіної Р.О., Харитонова Є.О., Цимбалюка В.С., Ша-мраєва В.О., Швеця М.Я., Шевченко Я.М., Шершеневича Г.Ф., Шишки Р.Б., Щерби-ни В.С., Ярочкіна В.І. та інших.
Емпіричну основу дослідження склали цивільне та інформаційне законодавство України, що регулює виникнення, зміну та припинення інформаційних правовідносин, захист інформаційних відносин, та практика його дотримання, виконання та застосуван-ня, законодавство іноземних держав, міжнародно-правові акти, декларації, конвенції, угоди, уніфіковані принципи і правила тощо у сфері, що досліджується.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є пер-шим у вітчизняній юридичній науці всебічним та комплексним монографічним дослі-дженням теоретичних та прикладних цивільно-правових проблем інформаційних відно-син; окремих його аспектів і особливостей, спрямованим на подальший розвиток теорії цивільного права шляхом формулювання нових та вдосконалення існуючих правових конструкцій, категорій та понять, науково обґрунтованих пропозицій щодо вдоскона-лення цивільного та інформаційного законодавства з урахуванням вимог сучасного ін-формаційного суспільства.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в наступних найважли-віших науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, об'єднаних у блоки за основними напрямками дисертаційного дослідження, найважливішими з яких є на-ступні:
І. Інформація як об'єкт цивільних правовідносин.
Вперше:
- визначено, що причинами правового інтересу до інформації наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття стало осмислення інформації з одного боку, в якості особистого немайнового блага, а з іншого - в якості ресурсу життєдіяльності і перетворення цього ресурсу в товар, об’єкт ринку, комерції;
- запропоновано доктринальне визначення інформації як нематеріального немай-нового блага особливого роду, яке нерозривно пов’язане з життям, з його виникненням і закінченням, яке проявляється як особисте немайнове благо, як результат впливу на лю-дину та інших суб’єктів та об’єктів права, як результат інтелектуальної творчої діяльно-сті і як відомості про осіб, події та явища, предмети, об’єкти і процеси незалежно від форми їхнього представлення;
- обґрунтовано висновок про те, що інформацію як об'єкт цивільного права можна розглядати у таких її проявах:
1) як особисте немайнове благо у комплексі благ, перерахованих у ст.201 і Книзі 2 ЦК України;
2) як результат творчої інтелектуальної діяльності, тобто як об’єкт виключних прав, врегульованих у ст.199 і Книзі 4 ЦК України;
3) як інформаційний продукт, ресурс, документ, тобто об’єкт, який може бути ін-формаційним товаром і предметом будь-яких правочинів, з урахуванням особливостей і специфіки його як об’єкту особливого роду;
- обґрунтовано положення про те, що інформація, як специфічний особливий об’єкт, не може ототожнюватися з речами;
- пропонується класифікувати інформацію за видами цивільно-правових відносин на:
1) інформацію, яка є самостійним особливим об’єктом цивільних прав (відомості та інші види інформації, які не належать до двох наступних видів);
2) інформацію, як об’єкт виключних прав інтелектуальної власності (твори);
3) інформацію, як об’єкт особистих немайнових прав (особисте немайнове благо);
- визначено, що інформація виступає у цивільних правовідносинах найчастіше у формі інформаційного продукту, ресурсу тощо. Інформація як товар має свої особливос-ті, відтак для неї має бути передбачений і особливий правовий режим;
- обґрунтовано висновок про те, що складна природа інформації та її нематеріаль-на сутність обумовлюють недоцільність виділення інформаційного права в окрему га-лузь права;
- визначено, що поняття інтелектуальної інформаційної діяльності ширше за по-няття творчості, або інтелектуальної творчої діяльності.
Дістало подальший розвиток:
- обґрунтування особливостей інформації, як об'єкта права, зокрема, цивільного права:
1) нематеріальна природа інформації, як блага;
2) можливість бути невід’ємною немайновою складовою таких майнових об’єктів, як документ, інформаційний ресурс, продукт тощо;
3) можливість існування інформації, яку можна назвати „юридично байдужою”;
- положення про необхідність засвідчення відповідності інформації (її нематеріа-льного змісту) і майнових об’єктів, які виступають як звичайна форма її фіксації;
- положення про те, що в усіх випадках, коли йдеться про інформацію поза будь-яким матеріальним носієм, або про інформацію, яка пов’язана жорстко із своїм носієм, йдеться про об’єкт, який не має ціни, вартості, а лише може бути оцінений за його важ-ливістю, вчасністю тощо, а не набути ціну, як майно. Це товар особливого роду, який піддається оцінці, але не встановленню його вартості.
Удосконалено і впорядковано перелік найважливіших ознак інформації, зокрема, таких, як: нематеріальність; ідеальність; невичерпність; масовість; здатність інформації до трансформації; універсальність; якість; фізична невідчужуваність; відокремленість; екземплярність; оборотоздатність інформації, як самостійного окремого об’єкта право-відносин; тиражируваність (поширюваність); змістовність; незалежність форми надання; корисність; наявність в інформації смислу; здатність до багатократного використання; практична незнищуваність; здатність залишатися при передачі у суб'єкта, який її пере-дає.
ІІ. Інформаційні правовідносини, цивільно-правове регулювання інформаційних відносин.
Вперше:
- піддається обґрунтованій критиці теорія про інформаційне право як окрему га-лузь права. Інформаційні відносини мають свою специфіку в залежності від того, до якої галузі права вони належать за своєю правовою природою;
- обґрунтовано положення про те, що, виходячи із загальнотеоретичних засад і практики застосування норм у сфері інформаційних відносин, доцільним є розмежуван-ня поняття „інформаційних правовідносин” і „правовідносин у сфері права на інформа-цію.” Термін „інформаційні правовідносини” пропонується використовувати по-перше, як узагальнюючий для усієї сфери інформаційних правовідносин, і по-друге, як конкре-тизуючий щодо тих інформаційних цивільних правовідносин, які не пов’язані з інфор-мацією, як з особистим немайновим, не пов’язаним з майновими, благом;
- обґрунтовано положення про те, що інформаційні правовідносини за своєю при-родою є приватноправовими відносинами, і можуть характеризуватися через предмет та метод цивільного права. Водночас інформаційним цивільним правовідносинам прита-манні особливості: широке коло суб’єктів та їх юридична рівність, специфічність об’єктів; можливість встановлення змісту ряду правовідносин за згодою сторін; розмаїт-тя підстав виникнення, зміни і припинення правовідносин; специфіка способів здійс-нення і захисту суб’єктивних цивільних прав, засобів цивільно-правової відповідальнос-ті тощо;
- обґрунтовано положення про те, що за змістом інформаційні правовідносини, як правовідносини особливого роду, включають і правовідносини інтелектуальної власнос-ті;
- обґрунтовано положення про те, що система інформаційного законодавства по-винна формуватися сьогодні як „відкрита” система, мати ознаки системності та ієрархі-чності. Основні принципи інформаційних відносин, конституційні інформаційні права знаходять своє закріплення у Конституції України. Цивільний кодекс регулює на сього-дні значне коло інформаційних правовідносин; а всі положення Загальної частини за-значеного кодексу можуть застосовуватись до врегульованих ним інформаційних право-відносин. Необхідність спеціального законодавчого акту, зокрема, Закону України „Про інформацію” не заперечується, за умов узгодження його положень з положеннями ЦК України та інших нормативних актів, які утворюють відкриту ієрархічну систему інфо-рмаційного законодавства. Спростовується необхідність прийняття Інформаційного ко-дексу;
- обґрунтовано положення про те, що, не зважаючи на те, що інформаційне зако-нодавство знаходиться на етапі свого становлення, вже нині можна говорити про наяв-ність певної його впорядкованості. Таким чином, структура інформаційного законодав-ства може бути представлена впорядкованою сукупністю інформаційних правових норм і актів інформаційного законодавства;
- обґрунтовано положення про поступове формування нового інституту цивільно-го права України, який умовно можна назвати „Інформаційні права". Проект відповідної глави ЦК України пропонується автором окремо у Додатку до дисертаційного дослі-дження.
Дістало подальший розвиток:
- положення про те, що інформаційні правовідносини – як особисті немайнові, так і майнові, мають приватноправову природу і не потребують штучного обмеження і без-межного контролю;
- поняття інформаційних відносин як відносин, пов’язаних з пошуком, отриман-ням, передачею, виробництвом, поширенням, перетворенням і споживанням інформації;
- обґрунтування особистих немайнових інформаційних відносин, не пов’язаних з майновими, як суспільних відносин, які складаються з приводу нематеріального блага – інформації, що має позаекономічну природу, є самостійною цінністю для його носія і має функціональну властивість нетоварності, належить особистості як такій та від неї невіддільне.
Удосконалено:
- і узагальнено перелік основних принципів інформаційних відносин, які є основ-ними засадами і які пропонується передбачити в ЦК України, враховуючи, що загальні засади цивільних прав, передбачені в ЦК України, поширені нині і на інформаційні ци-вільні правовідносини. Серед них, зокрема: гарантованість права на інформацію; відк-ритість; доступність інформації та свобода її обміну; об’єктивність; вірогідність інфор-мації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації тощо.
ІІІ. Підстави виникнення, суб'єктний склад та зміст інформаційних цивільних правовідносин.
Вперше:
- запропоновано для інформаційних правовідносин своєрідну „тріаду” основних правомочностей (видів інформаційної діяльності):
• створення (вироблення) інформації;
• передання і одержання інформації;
• використання інформації (включаючи її поширення і зберігання). Доводиться, що усі інші можливі види діяльності можуть бути розкриті через ці три основні;
- обґрунтовано положення про те, що поняття „право власності на інформацію”, яке безпідставно набуло за часів розробки національного законодавства широкого вико-ристання, не може застосовуватися до нематеріального блага особливого роду, яким є інформація: інформація і матеріальна об’єктивна форма, в якій вона може втілюватись, не можуть ототожнюватись;
- обґрунтовано положення про те, що термін „використання”, який застосовується у контексті Закону України "Про інформацію" щодо інформації, є більш точним і корек-тним, ніж термін „користування”;
- обґрунтовано, що термін „доступ до інформації та її матеріальних носіїв”, який використовується у законодавстві України, не можна розуміти як передання права влас-ності. Доступ тлумачиться як "звернення до інформації", „можливість одержання, обро-блення інформації та (чи) порушення її цілісності”, „ознайомлення конкретної особи із секретними матеріалами” тощо;
- обґрунтовується необхідність розмежування понять „інформаційні права” і „право на інформацію”, зокрема, у цивільному праві. Термін „інформаційні права” є більш широким, таким, що відноситься до всіх інформаційних правовідносин і включає у себе термін "право на інформацію", який відповідає особистим немайновим правовід-носинам, не пов'язаним з майновими.
Дістало подальший розвиток:
- положення про те, що під суб’єктним складом інформаційних цивільних право-відносин слід розуміти сукупність осіб, які беруть участь у даних конкретних цивільних правовідносинах і стають носіями цивільних прав та обов’язків, а суб’єктом інформа-ційних цивільних правовідносин є будь-яка особа (фізична або юридична), поведінка якої регулюється нормами даної галузі права;
- положення про те, що термін „тиражування” можна застосовувати лише до ма-теріального носія інформації, зокрема, до речей, якими є документи, а терміни „поши-рення” або „розповсюдження” – до самої інформації.
Удосконалено і впорядковано перелік принципів функціонування інформаційних прав, а також принципів їх здійснення для використання у цивільному праві, серед яких є як загально правові (універсальні), міжгалузеві і специфічно цивілістичні.
ІУ. Цивільно-правові аспекти реалізації інформаційних прав та цивільно-правові способи захисту інформаційних прав.
Вперше:
- обґрунтовано, що особливості реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності і правовідносин власності вказують на тісний зв’язок усіх інформаційних прав, закріплених на сьогодні у ЦК України і є додатковим свідченням формування нового інституту цивільного права – "Інформаційні права";
- визначено, що найширший і найрізноманітніший спектр способів захисту пору-шених інформаційних прав закріплений у цивільному законодавстві;
- обґрунтовано положення про те, що захист інформаційних цивільних прав і охо-ронюваних законом інтересів здійснюється в судовому порядку із застосуванням загаль-них, передбачених у ст.16 ЦК України, і ряду спеціальних цивільно – правових способів захисту;
- обґрунтовано положення про те, що такий спосіб захисту, як відшкодування мо-ральної (немайнової) шкоди найбільш ефективний для застосування до порушених інфо-рмаційних прав, особливо – до особистих немайнових прав на інформацію, в разі поши-рення недостовірної інформації;
- обґрунтовано необхідність закріплення цивільно-правової відповідальності не-залежно від наявності вини правопорушника за шкоду, заподіяну в результаті поширен-ня інформації, яка належить до життєво важливої для виживання людства, як виду живих істот; яка належить до наукових розробок, пов’язаних з генною структурою людського організму і її перетворенням, з проблемами зародження життя і смертю, а також за поширення інформації, яка розцінюється як „інформаційна зброя”, і за шкоду, заподіяну неконтрольованим використанням об’єктів, які належать до поняття „штучний розум”;
- обґрунтовано необхідність закріплення умов, в результаті настання яких особа повинна звільнятися від відповідальності у сфері інформаційних відносин. До таких об-ставин можна віднести поширення комп’ютерного вірусу, здатного знищити інформацію у повному обсязі або в глобальному масштабі, проти якого не вироблено відповідного комп’ютерного антивірусу; вихід з ладу комп’ютерних систем або середовищ передачі інформації (зокрема, глобальної комп’ютерної мережі Інтернет); випадки виникнення локальних інформаційних конфліктів чи розв’язування інформаційних війн, які призводять до руйнівних наслідків;
- обґрунтовано положення про те, що захисту підлягають не лише інформаційні права, але і інформаційні відносини в цілому; необхідність побудови ефективної систе-ми інформаційної безпеки, важливою складовою якої стануть цивільно-правові способи захисту інформаційних прав та інформаційних відносин.
Дістало подальший розвиток:
- положення про те, що основною неюрисдикційною формою захисту інформа-ційних цивільних прав, можна визначити самозахист; в межах цієї форми захисту воло-ділець порушеного чи оспорюваного інформаційного права може використати різні спо-соби самозахисту, які повинні бути адекватними порушенню;
- положення про те, що у випадках, передбачених законом, може виникати обов’язок відшкодувати шкоду, заподіяну правомірною поведінкою, зокрема, в резуль-таті дій, до яких звертається програміст в разі загрози усій комп’ютерній системі і в разі отримання так званого „комп’ютерного вірусу”: він може повністю знищити зіпсовану програму задля збереження інших і системи в цілому і навіть зруйнувати інформаційну систему в цілому, задля збереження інформації, яка накопичується, зберігається і мігрує у системі. Вказані дії є правомірними за умови, що відвернута шкода є меншою від тієї, що могла бути заподіяною;
- положення про необхідність надавати в інформаційній сфері перевагу принципу балансу інтересів, як такому, що дозволяє найбільш повно врахувати інтереси кожного суб’єкта інформаційних відносин в конкретних умовах;
Удосконалено положення про те, що норма ст. 277 ЦК України повною мірою може застосовуватись і для захисту прав юридичних осіб, особисті немайнові права яких порушено внаслідок поширення про них недостовірної інформації.
Обґрунтовано і сформульовано понад 30 пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення чинного цивільного та інформаційного законодавства і практики його застосування.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження поля-гає в тому, що його результати розвивають теорії цивільних правовідносин, а також тео-рії інформаційних цивільних правовідносин шляхом звернення до цивільно-правових проблем інформаційних відносин і можуть бути використані в подальших теоретичних дослідженнях у цій сфері. Запропоновано шляхи вдосконалення чинного цивільного за-конодавства про інформаційні відносини, його гармонізації з міжнародно-правовими стандартами.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:
у науково-дослідній сфері – матеріали дисертації, зокрема, сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації, частина з яких носять дискусійний і постановочний характер, можуть бути використані у подальших загальнотеоретичних дослідженнях цивільно-правових проблем інформаційних відносин; при визначенні основних напрямів прогнозованого розвитку науково-практичних досліджень проблем інформаційних відносин взагалі і інформаційних цивільних правовідносин зокрема;
у правозастосовчій сфері – сформульовані у дисертації положення щодо цивіль-но-правових аспектів інформаційних відносин в Україні, а також конкретні рекомендації щодо вдосконалення чинного цивільного та інформаційного законодавства, можуть ста-ти основою для внесення змін в ЦК України та інші законодавчі акти, підготовки зако-нопроектів з цих питань, при розробці і удосконаленні законодавства України;
у сфері практичної діяльності використання одержаних результатів надасть мож-ливість забезпечити єдність розуміння і правильного застосування норм, які регулюють інформаційні відносини, в тому числі при підготовці постанов Пленуму Верховного Су-ду України та роз'яснень Вищого господарського суду України з питань практики до-тримання, виконання та застосування інформаційного законодавства, а також допоможе вдосконалити роботу органів і посадових осіб у сфері інформаційних відносин, дозво-лить забезпечити потреби судової практики, практичної діяльності фізичних та юридич-них осіб;
у навчальному процесі результати дослідження можуть бути використані при під-готовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з цивільного права, інформаційних правовідносин, при підготовці навчальних курсів з дисциплін „Цивільне право”, „Інформаційні права”, „Особисті немайнові права фізичних осіб”, „Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні”, „Право інтелектуальної власнос-ті”, а також при викладанні цих дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки та пропозиції одержані авто-ркою у результаті вивчення та аналізу біля 600 наукових і нормативно – правових дже-рел.
Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення дисер-тації обговорювалися і були схвалені на засіданні кафедри цивільного права юридично-го факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка; доповіда-лися і обговорювалися на засіданні Академії правових наук України. Результати дослі-дження використовувались дисертанткою в науково-педагогічній діяльності, в тому чи-слі при читанні курсу „Цивільне право” та спецкурсів „Особисті немайнові права фізич-них осіб” та „Право інтелектуальної власності” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Окремі положення дисертації були предметом обговорення на Міжнародній нау-ковій конференції молодих вчених "Треті осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 5 – 6 листопада 2004 р.): доповідь на тему: "Концептуальні підходи до законодавчого забезпечення формування і розвитку глобального інформаційного суспільства"; на Все-українській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми приватного права в умовах становлення національної економіки” (м. Київ, 10 – 11 грудня 2004 р.): доповідь на тему: „Основні ознаки та юридичні властивості інформації”; на ХІ регіональній Нау-ково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3 – 4 лютого 2005 р.): доповідь на тему: „Проблеми захисту інформа-ційних прав в Україні”; на УІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта – 2005” (м. Дніпропетровськ, 7 – 21 лютого 2005 р.): доповідь на тему: „Особли-вості розвитку цивільного права як науки і навчальної дисципліни в інформаційний пе-ріод розвитку суспільства”; на Міжнародній науково-практичній конференції „Граждан-ское законодательство Российской Федерации как правовая среда гражданского общест-ва" (Російська Федерація, м. Краснодар, 1 березня 2005 р.): доповідь на тему: „Инфор-мация как объект гражданского права в ГК Украины и ГК Российской Федерации: черты сходства и различий”; на 1-й Міжнародній науково-методичній конференції „Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (м. Хмельницький, 11 – 12 березня 2005 р.): доповідь на тему: „Проблеми адаптації ін-формаційного законодавства України до стандартів Європейського Союзу (цивільно-правовий аспект)”; на Науково-практичній конференції Київського міжнародного уні-верситету „Проблеми кодифікації цивільного і господарського права” (м. Київ, 18 – 19 березня 2005 р.): доповідь на тему: „Проблеми термінології інформаційних відносин в процесі кодифікації цивільного права”; на Міжнародній науково-практичній конфере-нції студентів, аспірантів та докторантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 13 – 14 квітня 2005 р.): доповідь на тему: „Інформація як об'єкт цивільних правовідносин”; на Міжнародній науковій конференції „Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (в рамках читань пам'яті В.М. Корецького) (м. Дніпропетровськ, 21 – 22 квітня 2005 р.): доповідь на тему: „Циві-льно-правове регулювання інформаційних відносин як важливий напрямок формування системи інформаційного законодавства в Україні”; на У Всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми підготовки спеціалістів з інтелектуальної власності в Україні” (м. Київ, 27 – 28 квітня 2005 р.): доповідь на тему: „Досвід і традиції підготовки магістрів за авторськими методиками викладання спецкурсів з проблем права інте-лектуальної власності в Київському національному університеті імені Тараса Шевчен-ка”; на Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих вчених до Дня науки „Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (м. Чернігів, 19 травня 2005 р.): доповідь на тему: „Інформація як благо особливого роду серед об'єктів цивільних прав”; на Інтернет – конференції Академії Адвокатури України „Цивільне та Сімейне законодавство: теорія та практика застосування” (м. Київ, 23 – 24 травня 2005 р.): доповідь на тему: „Проблеми з

Список литературы

ВИСНОВКИ

Цілеспрямований розвиток інформаційних відносин, зростання обсягу застосу-вання новітніх інформаційних технологій призвели наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття до стрімкого формування інформаційного суспільства, яке характеризується, перш за все, переорієнтацією економіки з використання матеріальних ресурсів на ефек-тивне впровадження знань, підтримку інновацій, науки і освіти. Інформаційне суспільс-тво визначає не тільки виробничі і економічні форми, але передусім приватне життя громадян.
Входження України до світового інформаційного простору – найважливіше за-вдання сьогодення, вирішення якого залежить від проведення глибокої структурної та технологічної реформи у всіх сферах суспільного життя нашої країни, впровадження су-часних інформаційних технологій, розуміння сутності і потенційних можливостей інфо-рмації та інформатизації.
В Україні, так само, як і в усьому світі, проблемам інформації та інформаційних відносин приділяють увагу фахівці різних галузей права, однак найбільший інтерес в останні роки викликають питання, пов’язані із регулюванням інформаційних відносин у цивільному праві, реалізацією та захистом інформаційних прав.
Дослідження особливостей інформації як об’єкта права, суб’єктного складу інфо-рмаційних правовідносин, їх змісту, принципів інформаційних правовідносин перекон-ливо свідчить про те, що інформаційні правовідносини є за своєю природою приватно-правовими. Зазначене зумовлює необхідність вироблення вже сьогодні, після прийняття нового Цивільного кодексу України, в якому інформацію вперше визнано об’єктом ци-вільних прав, теоретично-методологічної бази для з’ясування цивільно-правових про-блем інформаційних відносин. Цьому сприяє аналіз норм ЦК України, які закріплюють поняття інформації, як окремого нематеріального блага у складі інших нематеріальних благ, яке має свої особливості і характерні ознаки; аналіз інформації як об’єкта права інтелектуальної власності, а також інформації, як особистого немайнового блага.
Відзначаючи значний прогрес розвитку українського законодавства у сфері інфо-рмаційних відносин в цілому, слід звернути увагу на непослідовність законодавця при розробці ряду спеціальних законів. В одному випадку перевага надається концепції не-матеріальності інформації, в іншому – концепції права власності на інформацію. Йдеть-ся фактично про два об’єкти – нематеріальну за своєю природою інформацію і матеріа-льний носій, який відповідає нормам майнового права, що робить привабливим поши-рення такого правового режиму і на комплексний об’єкт – матеріальний носій із закріп-леною на ньому інформацією. Логічно розглядати інформацію як сукупність нематеріа-льного об’єкту – інформації як такої і речі – носія інформації. Механічне поширення режиму об’єктів права власності на інформацію, протирічить самій її природі.
Виходячи з положень кібернетики, інформація не є енергією, а процес перенесен-ня інформації у просторі може бути здійснений певним носієм, який здатний поширюва-тися у середовищі, що розділяє кореспондентів; носій цей є будь-яким, не обов’язково матеріальним, можна зробити висновок про те, що у праві необхідно врахувати цю осо-бливість інформації, закріпивши законодавчо можливість закріплення інформації на будь-якому носії, необов'язково матеріальному.
Сучасне суспільство є інформаційним і визначає не тільки виробничі і економічні форми, але все більше приватне життя окремих осіб, що є однією із найважливіших причин для з’ясування правових питань інформаційних відносин. Цьому сприяє також швидкий розвиток нової техніки, мас-медіа і послуг інформації і комунікації та пошире-ною лібералізацією, спрямованою проти надмірної державної монополії на ринках теле-комунікації і телерадіо.
Поняття інформації, виступаючи в якості центрального в ряді природничо-наукових галузей знань, залишається і досі одним із найбільш спірних і неоднозначних, навіть загадкових явищ, які піддавалися філософському, економічному, математичному, історичному, а тепер і правовому аналізу.
В результаті дослідження самого поняття інформації, галузевих теорій та визна-ченнь інформації, проаналізованих з точки зору їх глибинного змісту і можливостей ви-користання при розробці інформаційного законодавства, можна визначити етапи науко-вих досліджень поняття інформації представниками різних галузей науки, в тому числі в праві, а також місце, роль та зміст цих досліджень для застосування у доктрині інфор-маційних прав:
1) в ХІХ столітті він виводився від слів „ін” – в, і „форма” – образ, вид, тобто в розумінні того, що вносить форму; вважалось, що інформація існує і у вигляді посилань, повідомлень, вчення, наставляння, в ньому відображалась дія, яка активно вносить дещо нове в інший об’єкт; елемент активності зник при невдалому перекладі вихідного термі-ну „message”, коли стало традиційним розуміти його як „відомості”і момент дії – „пере-дачі”, „посилання” втратив своє значення і на перше місце вийшов момент змісту вже переданих відомостей;
2) до середини 20-х р.р. ХХ століття під інформацією розумілися „повідомлення і відомості”, які передавалися людьми усним, письмовим та іншим способом, а у перек-ладі з латини даний термін означає „ознайомлення, роз’яснення, викладення”;
3) до кінця 40-х років ХХ століття розумівся найчастіше як дані, які передаються людьми усним, письмовим чи іншим способом;
4) питання визначення якості інформації розглядались в математичних теоріях лише з початку 50-х років – в роботах Д.Маккея і А.Харкевича, які висвітлювали про-блеми семантичного підходу до інформації;
5) у 60-ті роки минулого століття розрізняли інформацію, що повідомляється, тобто таку, яка передається від чутливих органів (пристроїв), і керуючу, яка передається від керуючих органів (пристроїв) до керованих, отже, інформація розумілася переважно через призму біологічних процесів, залишаючи практично поза увагою електронні про-цеси, щ зрозуміло з огляду на часовий період. В той же час, проблеми з’ясування мето-дів визначення того, як повнота складу і структурність інформації, що накопичується в об’єкті, впливають на ефективність її обробки для використання, вирішував у 60-70 х роках Ю.Шрейдер; питання класифікації інформаційних утворень містяться у роботах Ф.Тарасенко того ж періоду; необхідність виділення функцій і – відповідно – блоків ін-формації – складають зміст робіт А.Урсул; поняття „ноосфери” було введено Ф.Темниковим. Отже, середина ХХ ст. характеризувалася двома принциповими змінами у трактуванні поняття інформації: воно було розширене і включило обмін відомостями не лише між людьми, а також між людиною і автоматом, автоматом і автоматом.; обмін сигналами у тваринному і рослинному світі, передачу ознак від клітини до клітини і від організму до організму також почали розглядати як передачу інформації (генетична ін-формація); по-друге, була запропонована кількісна міра інформації, що призвело до створення інформаційної теорії і розвитку кібернетики;
6) нині названий термін виводять найчастіше від латинського „informatio” – озна-йомлення, роз’яснення, викладення, причому усталеного й вичерпного тлумачення цьо-го терміну немає; таким чином, вже декілька десятиліть поняття інформації в словниках і довідниках залишається незмінним, не відображаючи змін, що відбуваються в оточую-чому світі, науці і суспільстві: логічна інформація (людське знання) в ході свого розвит-ку швидко перетворюється в глобальний „банк даних”, в єдиний інформаційний пул, який включає в себе все нові дані і відкритий для використання будь-якій спільноті лю-дей; на основі цього пулу іде бурхливий техногенез, який швидко набуває глобальний характер, а людство все більше консолідується в єдину інформаційну систему, як ствер-джують Коргодін і Файнен. Крім того, у відповідності із вченням В.І.Вернадського про ноосферу, після техносфери і енергосфери ми вступаємо у третій етап перетворень – в інфосферу, де головну роль грають інформація та інформаційні технології. Між тим, це не означає, що відсутність всеохоплюючого визначення інформації не дозволяє успішно його використовувати, в тому числі у праві.
Визначення головних віх історії інформатики, дають змогу не лише аналізувати інформаційну діяльність, яка в різні часи трактувалась по-різному, але і прогнозувати інші види діяльності, які цей перелік можуть поповнити за певних історичних, економі-чних, політичних і правових умов розвитку тої чи іншої країни. Вони також дозволяють зробити висновок про значну схожість шляхів розвитку людства у цих питаннях, врахо-вуючи глобальний характер інформаційних відносин, уніфікацію і значне наближення наукових розробок у цій сфері.
Розуміння інформації у праві повинно ґрунтуватися на конкретних визначеннях інформації, які містяться в різних галузях науки і які у значній кількості присутні на сьогодні в спеціальній літературі, а також на розумінні ряду теорій інформації, аналізі історичних передумов правового регулювання інформаційних відносин та визначень ін-формації, які містяться у спеціальних наукових джерелах різних галузей права
Як об’єкт вивчення і наукового розуміння, інформація вивчається у технічному, лінгвістичному, семантичному, прагматичному та інших аспектах:
1) технічний аспект пов’язаний, перш за все, з вивченням проблем надійності, швидкості та точності передачі інформації, з методами і технічними засобами побудови каналів передачі сигналів тощо, такий підхід має ще назву організаційного.
2) лінгвістичний аналіз інформації побудований на дослідженні певної знакової системи, яка необхідна для розуміння інформації в процесі обміну нею між системами: на основі цифр та алфавіту формуються слова, логічний текст тощо, це дозволяє знайти вираження певного смислу будь-якої інформації, зафіксувати її і логічно використати, а ідомості в результаті оформлюються у вигляді, здатному для сприйняття;
3) в семантичному аспекті дослідження спрямовані на вирішення проблеми точ-ності передачі змісту повідомлень за допомогою кодованих сигналів. Саме такий підхід у кібернетичній системі називають інформаційним, тобто таким, що пов’язаний з реалі-зацією у системі певної сукупності процесів відображення зовнішнього світу і внутріш-нього середовища системи шляхом збору, накопичення і переробки відповідних сигна-лів. На рівні семантики інформація розглядається як відношення між знаками і об’єктами, які ними позначаються. В основу даної теорії були покладені ідеї Р.Карнапа.
4) прагматичний аспект дослідження визначає цінність для споживача отримува-ного повідомлення з точки зору впливу цього повідомлення на майбутню поведінку споживача. Даний підхід ще називають управлінським, таким, що враховує процеси фу-нкціонування системи, напрямок її руху під впливом отриманої інформації; питання цінності і корисності інформації, її значення для конкретних осіб, вирішуються саме на цьому рівні. Можна погодитися з висновком ряду авторів про те, що з усіх зазначених вище рівнів лише прагматика цікавиться конкретними користувачами інформаційного продукту і тією сферою суспільних відносин, учасниками яких вони виступають. В по-дальшому, поняття інформації досліджувалося в широкому розумінні в якості абстрак-ції, яка відноситься до певного роду закономірностей матеріального світу та його відо-браження у людській свідомості.
Існують і інші, крім документованої інформації, організаційні форми виразу інфо-рмації: звук, світло, біологічна енергія. Не можна, між тим, стверджувати, що всі вони сприймаються логічною системою людини тільки через письмову знакову систему (оскільки звуко-мовна форма все одно заснована на алфавітно-цифровій системі пред-ставлення інформації). З таким підходом можна погодитись лише частково, оскільки іс-нує можливість безпосереднього сприйняття інформації органами почуттів людини, які не піддаються сприйняттю її логічною системою, між тим, вони можуть мати значний вплив на неї. До таких видів інформації належить, зокрема, ядерна енергія, яка несе у собі інформацію, що може спричинити значну шкоду людині. Це доводить важливість забезпечення правового захисту людини у таких випадках –її здоров’я, життя, свободи тощо. Крім того, свідомість не однакова у всіх людей – душевнохворі, малолітні, особи, що зловживають наркотичними засобами, мають різний ступінь свідомості і по різному сприймають інформацію. В ряді випадків звуко-мовна система виявляється непридатною для сприйняття ними інформації, між тим, це не позбавляє таких осіб сприймати інформацію іншими, так би мовити, нетрадиційними способами. Тому документована інформація – далеко не єдина можлива для її сприйняття людиною форма: специфічним сприйняттям, передачею і усвідомленням інформації характеризуються групи мов, які засновані на ієрогліфічній та інших системах східних мов. В ряді випадків символи цих мов означають набагато більше, або менше, або інше, ніж звична письмова форма пред-ставлення. Йдеться про цілі поняття, глибинні уявлення про явища, майже генетично успадковані знання.
Основою для побудови вірного визначення і розуміння інформації в праві, зокре-ма, у праві цивільному, можуть слугувати ряд визначень, наданих вченими різних галу-зей науки, які в усі часи приділяли значну увагу пошуку найбільш універсального або об’єктивного визначення інформації, її розумінню, видам і класифікації. Серед них – ро-зуміння інформації, як "способу зменшення невизначеності" (К.Шеннона); як "позна-чення змісту, отриманого із зовнішнього світу, в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших органів почуттів", а також пояснення, що "інформація – це інформація, а не енергія і не матерія, а позначення змісту, отриманого від зов-нішнього світу в процесі пристосування до нього" (У.Вінера);розуміння інформації як знання (Ф.Махлупа); як "щось третє, „нейтральне”, „проміжне” між духом і матерією" (А.Блока, Г.Гунтера, П.Снайдера); як "фундаментальний прояв якостей Природи поряд з матерією – енергією" (В.Н.Волченка); як "весь спектр космічного випромінювання, ма-теріалізованих і дематеріалізованих середовищ, і яка знаходить свій вираз через масу, швидкість, енергію та інші форми, які проявляються в процесі матеріалізації і де матері-алізації" (І.Юзвішина); як „цінність”та „зміст” (І.Шмальгаузена, А.Урсул, М.Мессаревича, Л.Блюменфельда, А.Пресмана) тощо; а також як. "1) відомості про ото-чуючий світ і процеси, що протікають у ньому, які сприймаються людиною чи спеціаль-ним пристроєм; 2) повідомлення, які повідомляють про стан речей, про стан будь-чого" (С. Ожегова) тощо.
Поняття інформації в юридичній науці – це проблема, яка потребує свого вирі-шення у межах, які, по-перше, відповідають уявам про неї в інших галузях знань і, по-друге, співвідносяться з прийнятими в праві категоріями: останній вимозі відповідає така правова категорія, як об’єкт правовідношення.
Перелік юридично значимих ознак, які зумовлюють інформацію як об’єкт право-вого регулювання може бути удосконалено, уточнено і доповнено: нематеріальний ха-рактер (а саме - „самостійність відносно носія”, тобто цінність інформації полягає в її суті, а не у матеріальному носії, на якому вона зафіксована); суб’єктивний характер (ін-формація виникає найчастіше в результаті діяльності суб’єкта, який наділений свідоміс-тю і є переважно результатом інтелектуальної діяльності); необхідність об’єктивізації для включення у правовий обіг; неспоживність; можливість багаторазового використан-ня; зберігання інформації у суб’єкта, який її передає; здатність до відтворення, копію-вання, збереження і накопичення.
Для побудови ефективного і всеохоплюючого визначення інформації в праві, зок-рема у праві цивільному, а також для удосконалення чинного законодавства, слід вико-ристовувати і інші, тісно пов’язані з нею методологічно поняття, такі як матерія, енергія, людська мова тощо.
Хоча будь-яка матерія інформаційна, однак інформація реалізується не лише че-рез об’єкти матерії і її якості, тому не можна стверджувати, що будь-яка інформація ма-теріальна і керуватися цим положенням при тлумаченні поняття інформації в праві. Та-ким чином, при вирішенні методологічної проблеми про те, що є первісним – матерія чи інформація, не буде помилкою назвати обидва начала двоєдиною першоосновою існу-вання світу, але більш вірно вважати інформацію первинною по відношенню до матерії, виходячи навіть із тлумачення Біблії: спочатку було слово, тобто інформація; тобто ін-формація – це те найважливіше, що передувало появі матеріального. Будучи нематеріа-льною за своєю сутністю, інформація є першоджерелом і поясненням всього існуючого в світі. Тільки через таке глибинне розуміння інформації можливе вирішення цілого комплексу як загальнотеоретичних, філософських, так і правових проблем.
Важливими і необхідними складовими (елементами) для побудови найбільш дос-коналого визначення інформації в національному законодавстві, слід використати такі терміни, як "відомості", "події", "явища", "процеси," "носії інформації", "форма предста-влення інформації", "публічно оголошені чи документовані відомості", "носії інформа-ції", "знання", "сфера", "навколишнє середовище," "відомості про осіб" та інші.
Недостатньо аргументованим слід визнати твердження про те, що форма предста-влення інформації повинна бути обов’язково прийнятною для усвідомлення людиною, а тому "незалежність від форми представлення інформації" слід трактувати як форму до-кументування інформації. Таке трактування, навпаки, звузить поняття інформації для використання у праві.
Терміни „документальна інформація” або "документована інформація," які вико-ристовуються для позначення інформації, оформленої відповідно до стандартів, зафік-сованої на матеріальному носії і з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати і перед-бачають нерозривний зв'язок змістовного аспекту відомостей з певною матеріальною формою, роль якої грають різного роду носії (папір, лазерні диски, дискети тощо), недо-статньо чітко визначають зміст цього поняття, тому можна використовувати більш при-йнятний і точний термін „інформаційний документ".
В теоретичних роботах, присвячених інформації в праві, існує на сьогодні дві по-зиції: перша позиція спирається на постулат про неможливість існування інформації без певного матеріального носія, в той час як друга полягає в тому, що інформація не пов’язана з визначеним, конкретним носієм. Перша позиція є певним спрощенням заради прикладного використання інформації, друга – ближча до реального стану речей, хоча і ускладнює розуміння інформації у праві.
У законодавстві зміщено акцент з фіксації інформації на матеріальному носії, як необхідної ознаки документованої інформації, на сам матеріальний носій, який стає до-кументом за умови фіксації на ньому у встановленому законодавцем вигляді відповід-них відомостей, що призводить до такого негативного явища, як „проприєтаризація” ін-формації, коли на перше місце ставиться матеріальний носій відомостей, а не самі відо-мості.
Оскільки під інформаційним продуктом (продукцією) розуміється документована інформація, підготовлена у відповідності з потребами користувачів і призначена, чи та-ка, що застосовується для задоволення потреб користувачів, то інформаційні продукти можуть існувати як самостійно, так і входити у склад інформаційних ресурсів або існу-вати незалежно. Крім того, вони можуть виконувати функцію товару. Інформаційний продукт, який зазвичай розуміється в праві, уособлює в собі як матеріальну, так і нема-теріальну складову, причому наявність нематеріальної складової може, в ряді випадків, максимально переважувати матеріальну і навпаки. В залежності від цього і слід будува-ти правову охорону інформаційного продукту, при цьому сам термін „інформаційний продукт” можна розуміти по-різному, діапазон „матеріальності” інформаційного проду-кту може коливатись від повної її відсутності у випадку, коли йдеться про інформацію як особисте немайнове благо, до своїх найвищих показників у випадку, коли мова іде про матеріальність так званого інформаційного продукту, ресурсу, документу.
З огляду на сучасні тенденції в світі, важливою є розробка поняття „інформацій-ної безпеки”, яке в українській і російській літературі розуміється практично однаково: як стан захищеності інформаційного середовища суспільства, що забезпечує її форму-вання, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави, про що де-тально йдеться наприкінці даної роботи. Термін „безпека” відомий на сьогодні і Цивіль-ному законодавству, зокрема, у ЦК України закріплено право на безпечне навколишнє природне середовище, тому термін „безпека” потребує свого подальшого доктринально-го дослідження, в тому числі і в цивільному праві та законодавчого закріплення в ЦК України у вигляді легального визначення поняття „інформаційної безпеки”.
У законодавче визначення конфіденційної інформації слід внести зміни і розуміти цей термін як документовану інформацію, доступ до якої обмежується у відповідності із законодавством, що є більш виваженим підходом, оскільки не зводить інформацію до матеріального її уособлення і є, по суті, більш вірним, оскільки йдеться саме про обме-ження доступу до інформації, і необов’язково державою.
Усі наявні класифікації інформації поділяються на два основних види: класифіка-цію теоретичну (наукову) і законодавчу, яку ще називають легальною.
Класифікація наукова провадиться:
1) за ступенем організованості; за видом носія (за формою закріплення); за функ-ціональним призначенням (за сферою застосування); за ступенем доступу, як це пропо-нує В.Лопатін;
2) класифікуючи інформацію за доступом до неї, В. Копилов, як і ряд інших вче-них, поділяє її на відкриту і інформацію обмеженого доступу, поширення якої можливе в умовах конфіденційності або секретності;
3) Л.Кураков і С.Смірнов класифікують інформацію за її доступністю, що дозво-ляє їм виділяти чотири класи інформації, які визначаються правовими нормами: загаль-нодоступна інформація; інформація, доступ до якої не може бути обмежений; інформа-ція з обмеженим доступом; інформація, яка не підлягає поширенню.
Класифікація законодавча:
1) в Законі України „Про інформацію” йдеться про галузі та види інформації. До галузей інформації законодавець відносить сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави, а саме: політичну, економічну, духовну, науково-технічну, соціальну, екологі-чну і міжнародну інформацію. Перелік таких галузей, як можна зробити висновок із змі-сту ст. 17 зазначеного Закону, вичерпується зазначеними у ній. Навряд чи можна визна-ти вдалим такий підхід, оскільки галузей інформації не лише більше реально, але можна очікувати появу нових. Основними видами інформації в залежності від змісту даних, які в ній містяться, є наступні: статистична інформація - адміністративна інформація (дані); масова інформація- інформація про діяльність державних органів влади та органів міс-цевого і регіонального самоврядування; правова інформація ; інформація про особу; ін-формація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація. Перелік ви-дів інформації у наведеній статті є також вичерпним, що також невірно, на нашу думку. Хоча уточнення, що йдеться лише про основні види, дозволяє більш широке тлумачення.
2) Закон України „Про інформацію” (ст. 28) поділяє інформацію також за режи-мом доступу до неї на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. В свою чергу, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну і таємну. В свою чергу, законодавство містить значний перелік видів та підвидів таємної інформації: банківська таємниця, лікарська (медична) таємниця тощо.
Підхід законодавця до можливості володіти, користуватися та розпоряджатися будь-якою інформацією, включаючи конфіденційну, неприйнятний, оскільки не можна погодитися з регулюванням цих відносин за допомогою класичного права власності чи навіть квазівласності, оскільки із обережністю і значними уточненнями можна вести мо-ву скоріше про особливості матеріального об’єкту, в якому втілено зміст інформації, тим більше, що цей зміст завжди набагато ширший, ніж може бути зафіксований на ма-теріальному носії, придатному для сприйняття людиною. Тому уточнення ряду авторів щодо використання законодавцем правомочностей права власності по відношенню до інформації – що йдеться лише про заміну інформації як такої її уречевленим двійником - певним чином пояснюють підходи, які склалися на сьогодні у законодавстві, але це в жодному разі не може вважатися вірним з точки зору доктринальної.
Виникнення інформаційних соціальних норм та їх розвиток відображають тенде-нцію сучасного суспільства до підтримки суспільного порядку у процесі обміну таким специфічним благом, як інформація. Саме інформація, як об’єкт обміну виступає в якості тої цінності, яку людина намагається отримати, засвоїти, і тому такі відносини кінець кінцем набувають нормативно-цілісний характер, а стабільні, такі що постійно повто-рюються, зв’язки, які виникають у процесі обміну, стають звичними еталонами інфор-маційної соціальної поведінки. Враховуючи загальновизнаний в юридичній літературі поділ соціальних норм за способами встановлення і забезпечення виконання на норми права, норми моралі, звичаї, релігійні, корпоративні норми, можна додати до цього пе-реліку інформаційні норми у широкому розумінні, які зазвичай поєднують у собі риси усіх перерахованих норм.
Оскільки інформація, як предмет уваги людини, супроводжує всі її дії і відношен-ня, це є своєрідним середовищем існування людини, не менш важливим, ніж повітря, земля. Твердження німецьких науковців про те, що правові норми стосовно інформації є такими ж старими, як і саме право, є справедливим, оскільки, зокрема, в Німеччині ін-формаційне право на сьогодні складається з різних за своїм галузевим і змістовним на-повненням частин, об’єднаних, скоріше, за принципом зручності і максимально можли-вої наповненості, ніж за чіткою системою. Кожен із цих напрямків присутній на сьогодні у правовому полі усіх розвинутих держав, включаючи Україну, і може бути предметом як доктринальних ґрунтовних цілеспрямованих досліджень, так і сферою законодавчого закріплення відповідних норм. Між тим, це є підтвердженням необхідності розвитку окремих галузевих інститутів інформаційних прав і комплексного інформаційного законодавства для побудови у майбутньому єдиної прийнятної системи.
Причинами правового інтересу до сфери інформаційних відносин слід вважати осмислення інформації в якості ресурсу життєдіяльності і перетворення цього ресурсу в товар, об’єкт ринку, комерції, з чим не можна не погодитись. Між тим, ці фактори не можна визнати переконливими для пояснення необхідності створення нової галузі пра-ва. У так званому „предметі” інформаційного права перераховується на сьогодні все, що може бути пов’язане якимось чином – більшою чи меншою мірою – з інформацією. Цей перелік, нехай навіть і найбільш повний, також не може слугувати меті побудови струн-кої структури предмету інформаційного права.
Твердження авторів про те, що інформація – це завжди плід інтелектуальної твор-чості чи праці не можна визнати достатньо переконливими. Інформація, скоріше, плід інтелектуальної діяльності, в ряді випадків – творчості або праці. Між тим, інформація у значному своєму обсязі утворюється і без елементу творчості, оскільки інакше слід було б говорити тільки про право інтелектуальної власності і потреба дискутувати щодо ви-ділення "інформаційного права" відпала б сама собою. Інформація, крім того, існує і по-за діяльністю людини, сама ж людина за своєю природою постійно сприймає її і проду-кує, навіть не усвідомлюючи це, наприклад, новонароджена дитина. Отже, поняття інте-лектуальної діяльності ширше за поняття творчості, або інтелектуальної творчої діяль-ності. І далеко не завжди процес інтелектуальної (розумової) діяльності є процесом тво-рчості (створенням чогось нового, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і унікальністю). В багатьох випадках достатньо рефлекторного процесу, або певних нави-чок. Інформаційні відносини - це відносини особливого роду, які не включаються у склад виключних прав інтелектуальної власності, а навпаки, - інформаційні права як права особливого роду включають і виключні права. Так само, як справедливим є твер-дження про те, що інформація є поняттям ширшим від поняття твору, як результату тво-рчої діяльності, а поняття інформаційної інтелектуальної діяльності людини ширша за творчу діяльність.
Інформація як породження інтелекту, який має різні форми матеріального і нема-теріального виразу, має колосальний потенціал впливу на свідомість людини: зворотній зв’язок спрацьовує тут однозначно. Дійсно, інформація, яка знаходить свій вираз у пев-них формах споживання, сприйняття, використовується структурами суспільства як засіб формування суспільної думки, виховання, організації, або як засіб морального руй-нування особистості, з іншої. Інформація може бути негативною, отже може виступати специфічною зброєю. Вищезазначене призвело до цілого ряду гіпотез, припущень і тве-рджень. Автори оперують цілою низкою понять, які досі розглядались такими, які не пі-длягають врегулюванню правом, вплив на які з боку права або мінімальний, або немож-ливий. Це такі поняття, як „свідомість людини”, „суспільна думка”, „моральне” тощо. Певним чином на свідомість людини впливають і інші об’єкти права, зокрема, цивільно-го – речі, дії, послуги тощо. Між тим, вперше ми стикаємось з таким явищем, коли об’єкт може мати дійсний, очевидний, такий, що сприймається різними органами почуттів людини (значний і незначний) вплив, крім того, вплив може бути як із знаком плюс, так і зі знаком мінус: більш того, він сприймається неоднозначно людьми і різними спі-льнотами людей. Певним чином, такі проблеми притаманні і у процесі використання, створення, споживання речей; дія і бездіяльність також можуть, в залежності від обста-вин, нести позитивний або негативний характер; твір технічної творчості, як інформа-ційний творчий продукт не завжди корисний для усіх, а інколи – може видатись небез-печним. Однак тільки інформація має таку не передбачувану ступінь позитиву або нега-тиву, і може так швидко змінювати знак плюс на знак мінус в її оцінках. Все зазначене вказує на безперечну глобальність інформації як явища – глобальність як у позитиві, так і у негативі.
Інформація як складова будь-якого явища, дії, процесу (наприклад, процесу твор-чості), присутня завжди, вона невіддільна від усього створеного у світі, і того, що лише існує у свідомості людини, і того, що вже втрачено, як невідоме, або таке, що загублено у процесі розвитку людства. Безперечно, інформація може виступати і як найнебезпеч-ніша зброя, коли право однієї особи на отримання інформації стикається з правом іншої особи її не надавати, або не надавати у повному обсязі в інтересах, зокрема, цієї особи, або спільноти осіб. Між тим, частина інформації, якою наділена, чи на отримання якої людина „запрограмована” від природи, або таких знань, які є в потенціалі небезпечними, навряд чи можуть бути повністю контрольованими. Усе зазначене свідчить не про „необхідність виділення у самостійну галузь правового регулювання”, а скоріше про не-обхідність з’ясування інформаційної складової правовідносин, які зустрічаються на сьо-годні в різних галузях правового регулювання і об’єднання нормативних актів, у яких вони врегульовані, у струнку систему законодавства. В такому випадку, інформація не буде штучно обмежена і не позбудеться своєї найбільш цінної якості – глобальності. В свою чергу, право не позбавить себе можливості, наданої інформацією, набути рис уні-кального явища, цінність якого усвідомлена повною мірою лише наприкінці ХХ – поча-тку ХХІ століття, зрозуміти і використати з метою інтеграції, гармонізації і побудувати дійсно єдине, гармонічне, у всьому багатстві наявних галузей, право. Це буде дещо інше, ніж право як інформаційна система, оскільки йдеться не про абстракцію, схему, а про живе право, яке у комплексі називають сьогодні інформаційним. Кожна галузь права (йдеться, перш за все, про фундаментальні галузі) – має можливість переглянути свої підгалузі, інститути, окремі норми з точки зору сучасного – а це означає – „інформацій-ного” погляду. Створення ж нової окремої галузі права призведе лише до відмежування частини (більшої чи меншої) норм, пов’язаних з інформацією і, скоріш за все, система виявиться штучною, дещо спотвореною, повторюючи однакові норми у інших галузях права, одночасно втрачаючи, або викривляючи галузеві особливості.
Позитивне право уособлює особливості умов окремих країн, в той час як природ-не – права, які існують в усіх країнах і розуміються як спільні і невід’ємні для усіх лю-дей. Серед класичних природних прав – право на життя, на особисту недоторканність, на свободу пересування, сьогодні до таких прав слід віднести і право на інформацію, оскільки в сучасному світі це право дає можливість існувати і усім вище перерахованим правам. Без права на інформацію сучасна людини беззахисна і не має можливості вибо-ру, свободи. Таким чином, позитивне право має відповідати вимогам природного права.
Ідеї природного права були покладені в основу побудови нового ЦК України, де правам фізичної особи присвячено Книгу ІІ, яка містить у собі і значну кількість норм щодо права на інформацію та інших інформаційних прав. Таким чином, доведено, що дана теорія має безпосереднє відношення до побудови теорії інформації у праві: практи-чно всі теоретичні розробки теорії природного права можуть бути покладені в основу інформаційних цивільних прав.
Оскільки в теорії права існує два основних підходи до розуміння сутності права: вузьке, моністичне розуміння права як системи правил поведінки, як corpus juris і широ-ке, плюралістичне розуміння права як міри свободи особистості, то в широкому розу-мінні так зване „інформаційне право” також можна розуміти як міру свободи особистос-ті в інформаційній сфері; у моністичному розумінні – як систему правил поведінки в ін-формаційній сфері. Саме інформаційний компонент у всій його повноті складає сутність сучасного права. Отже, саме поняття „інформаційне право” може мати своє обґрунту-вання в теорії права.
Вже сьогодні можна стверджувати, що в цивільному праві формується новий між-галузевий інститут – "Інформаційні права".
Ряд галузей права, які відокремились лише за предметом, в тому числі – запропо-новане "інформаційне право," так і будуть „запозичувати” метод в інших галузей права, в залежності від їх реальної належності до фундаментальних галузей, які характеризу-ються єдністю предмету і методу. Так звані „комплексні галузі права,” які охоплюють декілька сфер життєдіяльності суспільства, тобто мають декілька пов’язаних між собою предметів регулювання; в системі законодавства не мають чітко визначеного місця для свого втілення та виразу. В останньому випадку ситуація ускладнюється визначенням сфер життєдіяльності, які можна віднести саме до тої чи іншої галузі права – оскільки про метод вже не йдеться, підбір напрямків впливу, скоріш за все, буде надзвичайно суб’єктивним, а у гіршому варіанті – випадковим, пов’язаним не так з предметом права, скільки з будь-яким особливим об’єктом, який є похідним від основного – у нашому ви-падку – інформації.
Неможливо охопити все різноманіття інформаційних відносин лише за допомо-гою предмету правового регулювання. Ідеї теорії радянського права про необхідність і можливість поділу на галузі з урахуванням предмету і методу, слід визнати і сьогодні більш переконливими, що особливо актуально сьогодні, з урахуванням теоретичних ро-зробок про приватне і публічне у праві. Аргументи щодо можливості відокремлення га-лузей права лише з урахуванням особливого предмета регулювання, без врахування ме-тоду, які на сьогодні є досить поширеними у ряді європейських країн, РФ і підтриму-ються в Україні, не мають під собою достатньо міцного підґрунтя в принципі, не ли