Проблеми цивільно-правового регулювання відносин з надання посередницьких послуг

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП

Розділ 1. Економічні передумови та становлення інституту посередництва

1.1. Історія формування посередництва 19
1.2. Економічні передумови розвитку посередницької діяльності 41
1.3. Поняття і форми посередницької діяльності 49
1.4. Правове регулювання посередницької діяльності 64

Висновки до Розділу 1. 77

Розділ 2. Загальна характеристика зобов’язань з надання посередницьких послуг
2.1. Місце зобов’язань з надання послуг у системі цивільно-правових зобов’язань 81
2.2. Послуга як економічна та правова категорія
2.2.1. Послуга як економічна категорія 104
2.2.2. Послуга як правова категорія 113

Висновки до Розділу 2 126

Розділ 3. Поняття та юридична природа договорів про надання посередницьких послуг

3.1. Договори про надання посередницьких послуг як тип цивільно-правових зобов’язань 128
3.2. Повноваження як видоутворюючий критерій посередницького зобов’язання. Довіреність 145
3.3. Категорія інтересу у посередницькому зобов’язанні 162

Висновки до Розділу 3 170

Розділ 4. Елементи посередницьких договорів
4.1. Сторони посередницьких договорів 173
4.2. Предмет посередницьких договорів
4.2.1. Правомірні дії як предмет посередницького договору 195
4.2.2. Речі як предмет посередницького договору 213
4.3. Зміст посередницьких договорів. Право власності у посередницькому договорі 232

Висновки до Розділу 4 263

Розділ 5. Особливості правового регулювання окремих видів посередницьких договорів
5.1. Договір доручення 269
5.2. Договір комісії 280
5.3. Договір консигнації 393
5.4. Агентський договір 304
5.5. Договір управління майном 315

Висновки до Розділу 5 326

Розділ 6. Правові наслідки невиконання сторонами обов’язків за посередницькими договорами 330

Висновки до Розділу 6 360

Розділ 7. Проблеми вдосконалення правового регулювання договорів
про надання посередницьких послуг та його закріплення у чинному
законодавстві 363

Висновки до Розділу 7 377

ВИСНОВКИ

Використана література

Додатки

В С Т У П

Актуальність теми. Розвиток ринкового господарювання в Україні призвів до появи нових відносин обороту, виробництва та реалізації, які вимагають адекватного правового регулювання. Сфера послуг, як свідчить практика, є однією з найперспективніших галузей економіки, яка розвивається надзвичайно швидкими темпами. Вона охоплює широке поле діяльності – від торгівлі і фінансування до страхування та посередництва. Переважна більшість організацій певною мірою надають послуги. І чим більше ускладнюється виробництво і насичується ринок товарами, тим більше зростає попит на послуги. Сфера послуг випереджає виробничу сферу за темпами розвитку і появою нових видів послуг, які пристосовані до потреб ринку і споживачів. Процентне співвідношення кількості наданих в суспільстві послуг є індикатором рівня економічного розвитку суспільства.
До послуг іноді відносять усі види корисної діяльності, яка не створює матеріальних цінностей. Особливою ознакою діяльності у цій сфері є неможливість реально осягнути характер продукту, що створюється. Різноманітність послуг у першу чергу породжена їх характером, частина з яких призначена для особистого споживання, частина - виробляється з метою отримання прибутку. Договірні зобов’язання з надання послуг різноманітні за видами і слід визнати, що стан нормативного матеріалу по правовому регулювання діяльності з надання послуг виявляє певні проблеми і свідчить, що думка законодавця з визначення меж зобов’язання з надання послуг і про оптимальні його форми, ще не устоялася.
Майновий оборот в суспільстві вимагає певних зусиль, затрат часу, праці, грошей. Зменшення витрат на його забезпечення призводить до появи посередників. Чим вища ступінь розподілу праці в суспільстві, тим більше розвинуті та застосовувані інститути посередництва. У суспільстві з високим рівнем розподілу праці діяльність посередників є одним із засобів досягнення такої економії. Правовою формою посередницької діяльності є надання послуг. Посередництво, як особливий вид послуг, в останні роки набуло форм професійної підприємницької діяльності, на тлі якої швидкими темпами формуються спеціалізовані посередницькі структури. Діяльність в товарному обороті повірених, комісіонерів, агентів має бути забезпечена надійним правовим механізмом.
Тенденція розвитку полягає в тому, що, з одного боку, виникають нові види приватноправових відносин, які регулюються в першу чергу цивільним законодавством, з, іншого – виникають нові види товарів і послуг, соціальних благ і пов’язаних із ними суспільних відносин, природа яких вимагає особливого правового регулювання. Надзвичайно велика роль у забезпеченні ефективності сфери послуг відводиться правовим нормам, що покликані регулювати зазначені суспільні відносини. Критерієм належного правового забезпечення є адекватність правового регулювання. Проте на сьогодні правотворчий процес певною мірою втратив свою системність. Окремі нормативні акти тільки фрагментарно регулюють посередницькі відносини, а відсутність глибоких наукових досліджень негативно позначається на правозастосовчій діяльності. Досить часто один і той же за своєю юридичною природою вид суспільних відносин регулюється різними правовими інститутами. На нашу думку, спостерігається хибна тенденція врегульовувати окремими законами одну і ту ж групу послуг, але в різних сферах економічного життя. Це призводить до підміни правових класифікаторів видів послуг економічними, що, у свою чергу, розмиває видоутворюючі критерії, які лежать в основі одноманітності правових підходів до регулювання певної групи відносин. Зазначені чинники вимагають в першу чергу доктринальних правових досліджень та узагальнень.
Законодавство України, що регулює посередницьку діяльність, складається з окремих положень непрямих законів, відомчих нормативних актів. На сьогодні, на жаль, прийняття окремих законів відбувається лоскутним латанням прогалин правового регулювання. Це, у свою чергу, спричинює розпорошення цілісних, як таких, що мають одну правову природу, інститутів з економіко-галузевих нормативних актів. Яскравим прикладом такої ситуації є стан регулювання відносин посередництва. Вказані норми містяться в різних нормативних актах, і в результаті, одні і ті ж за своєю суттю суспільні відносини регулюються не тільки суперечливо, але й кардинально протилежно. Безперечно, що така нормативна база є недостатньою для правового регулювання. Ситуація, яка склалася, вимагає визначення на рівні цивільного законодавства поняття посередницької послуги з віднесенням до відповідного розділу всіх договірних конструкцій, які обслуговують посередницьку діяльність. Загальні положення про посередницькі послуги повинні відображати концептуальні засади цього інституту. Це б спряло однаковому розумінню цього явища, а також усунуло б термінологічний хаос у віднесенні тих чи інших правових конструкцій до посередницьких послуг. Тому поряд із економіко-правовими передумовами актуальності обраної теми, слід підкреслити і її спеціальний юридичний аспект. Адже точність термінології необхідна для будь-якої науки, оскільки будь-яке наукове дослідження передбачає оперування загальновизнаними термінами, тлумачення яких не викликає сумніву або новими термінами, поняття яких автор обумовлює. Недотримання закону тотожності несе скриту загрозу і для правозастосовчої практики.
При розробці принципів правового регулювання посередницьких послуг доцільно було б використати досвід зарубіжних країн та уніфіковані положення Гаагської конвенції від 14 березня 1978 року про право застосовуване до агентських договорів.
У роботах вітчизняних та й російських авторів досконало досліджені тільки проблеми представництва. В українській юридичній науці відсутні дослідження цілого пласту посередницьких договорів. У більшості спеціальних досліджень серед вітчизняних вчених розглядалися лише окремі договірні конструкції, які використовуються учасниками майнового обороту для оформлення відносин посередництва – це дисертація Федорченко Н.В. “Договір доручення“ (2004 р.); А.І. Дрішлюк “Агентський договір: цивільно-правовий аспект“ (2003р.); Полтавський О. В. “Договір морського агентування“ (2004 р.); Р.В.Колосов “Договір комісії і агентський договір у цивільному праві“ (2004 р.); І.В.Венедіктова “Договір довірчого управління майном в Україні“ (2004 р.); Чи не єдиною науковою роботою в галузі дослідження посередництва залишається кандидатська дисертація Сальникової Г.І “Правове регулювання посередництва у підприємницькій діяльності“ (2003 р.). Радянська цивілістика в більшості спеціальних досліджень посередництво розглядала лише щодо сфери торгового обороту, а не як цивільно-правовий інститут. Це зокрема такі кандидатські дисертації: А.Ф.Сохновський “Правовое регулирование торгового посредничества в советском гражданском обороте“(1972 р.); Мангутова Т.Є. “Правовое регулирование отношений по торговому посредничеству“(1988 р.); Рябіков С.Ю. “Агентские соглашения во внешней торговли СССР“ (1984 р.); А.В.Майфат “Понятие и организационно-правовые формы посредничества в гражданском праве“ (1992 р.); і останнє дослідження з цієї проблеми А.В.Єгорова “Понятие посредничества в гражанском праве“(2002 р.)
Така ситуація, на нашу думку, свідчить про фрагментарний характер дослідження проблематики пов’язаної із наданням посередницьких послуг у праві України, а дослідження регулювання посередництва радянськими науковцями було здійснене в умовах абсолютно інших економічних відносин. Тому відсутність фундаментальних теоретико-правових досліджень в нових економічних умовах посередницької діяльності зумовило необхідність монографічного дослідження цього цивільно-правового інституту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Враховуючи викладене, рішенням Вченої ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол № 10 від 2 липня 2002 року) була затверджена тема даного дисертаційного дослідження, яке виконувалось відповідно до комплексної цільової програми “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки“ (номер державної реєстрації 0186.0.070867), а також теми науково-дослідної програми “Удосконалення цивільно-правового регулювання суспільних відносин у світлі нової Конституції України“, яка розробляється кафедрою цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імен Василя Стефаника, протокол №9 від 27. 03.2001 року.
Мета і завдання дослідження. Основною метою наукового дослідження є: обґрунтування формування інституту посередницьких послуг; його концептуальна характеристика та з’ясування сутності правовідносин посередництва; окреслення видоутворюючих критеріїв для виокремлення групи договорів з надання посередницьких послуг.
Визначена мета наукового дослідження зумовила постановку та розв’язання таких завдань:
- дослідити ґенезу зародження та розвитку інституту посередництва;
- з’ясувати насамперед об’єктивні економічні передумови формування групи посередницьких послуг;
- визначити місце договору про надання посередницьких послуг в системі зобов’язального права та як договору з надання послуг, зокрема;
- проаналізувати послугу як цивільно-правову категорію і як предмет посередницького договору;
- з’ясувати юридичну природу посередницького правовідношення та виокремити конструктивні ознаки, що є характерними для усіх видів договорів про надання посередницьких послуг;
- проаналізувати елементи посередницьких договорів: сторони, предмет та зміст. Дослідити особливості предмету посередницького договору;
- акцентувати увагу на особливостях окремих поіменованих договірних конструкціях посередницьких договорів;
- з’ясувати правові наслідки невиконання сторонами обов’язків за посередницькими дворами;
- сформулювати основні напрямки формування інституту посередницьких послуг як нового договірного типу та його правового регулювання.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при добровільному юридичному замісництві – посередництві.
Предметом дослідження є: теоретичні основи та практичні питання правового регулювання договорів про надання посередницьких послуг; чинні в Україні нормативні акти і міжнародні договори, що стосуються регулювання надання посередницьких послуг.
Методи дослідження. Загальнотеоретичну основу дослідження складають закономірності суспільно-економічного розвитку соціальних систем, об’єктивні економічні закони. Методологічну основу дослідження складає система наукових принципів і діалектичного методу пізнання.
При проведенні дисертаційного дослідження використовувались загальнонаукові методи: формально-юридичний, порівняльно-правовий, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного та порівняльного аналізу, які у сукупності були застосовувані для з’ясування сутності посередницької послуги, засад її регулювання у цивільному праві України, визначення характеру посередницької послуги.
При цьому метод історичного (генетичного) аналізу застосовувався головним чином для встановлення чинників формування інституту посередництва, шляхів його формування та тенденцій розвитку.
Метод логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, що регулюють зобов’язання з надання посередницьких послуг в сучасному цивільному праві та міжнародних договорах Філософсько-діалектичний метод дав можливість з’ясувати сутність правової категорії посередництва, окреслити об’єктивні економічні передумови для формування цього правового інституту.
Метод системно-структурного аналізу слугував для з’ясування місця інституту посередницьких договорів у системі зобов’язального права; його розташування у загальній договірній класифікації; дослідженні співвідношення понять “представництво“ і “посередництво“; “повноваження“ і “суб’єктивне право“; “свій“ і “чужий“ інтерес; фактичні і юридичні дії.
Порівняльно-правовий метод застосовувався при порівнянні положень національного законодавства із законодавством інших правових систем; порівнянні концепцій, теорій і правової доктрини в цілому; визначенні національних особливостей правового регулювання інституту посередницьких послуг. Використання методу порівняльного аналізу дало змогу провести принципово важливе виокремлення кваліфікуючих ознак групи посередницьких послуг, а також окреслити особливості правового регулювання кожного виду посередницького договору.
Теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених-цивілістів, фахівців у галузі римського права, історії та теорії права.
Використання вищезазначених методів в комплексі було направлене на максимально об’єктивне та достеменне дослідження зазначеної проблеми. Дослідження поставленої проблеми здійснювалось через призму поєднання договірної свободи з нормативною регламентацією, що сприяє більш повному та адекватному регулюванню тих чи інших відносин, які складаються в процесі товарообміну. По-друге, нормативне закріплення загальних положень або окремого виду договору не слід розглядати як самоціль, а як засіб ефективного регулювання відносин, що склалися. В процесі дослідження використовувались теоретичні підходи і практичні висновки, що отримали втілення в працях провідних вітчизняних та зарубіжних вчених.
Передусім треба згадати праці В.Ансона, Т.В.Боднар, М.І.Брагінського С.І.Вільнянського, В.В.Вітянського, О.М.Вінник, М.В.Гордона, Гойбарха А.Г., О.В.Дзери, А.С. Довгерта, І.В.Жилінкової, О.С.Йоффе, О.О.Красавчікова, Н.С. Кузнєцової, В.М.Коссака, Ю.А.Кабалкіна, О.Д.Крупчана, М.В.Кротова, В.В.Луця, Ландкофа С.Н., Р.А.Майданика, О.А.Підопригори, Н.О.Нерсєсова, О.Л.Невзгодіної В.А.Рясенцева, А.Ф.Сохновського, І.В.Спасібо-Фатєєвої, М.М.Сібільова, М.К.Сулейменова, С.Я.Фурси, Є.О.Харитонова, І.В.Шерешевського, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневича, Є.Д.Шешеніна, Р.Б.Шишки.
Окремо слід зазначити праці вчених, які присвячувались дослідженням представництва, що стало основою формування досліджуваного інституту посередництва. Це праці В.А.Рясенцева “Представительство в советском гражданском праве“, К.І. Скловського “Представительство в гражданском праве и процессе (вопросы теории: сущность, содержание, структура)“; О.Л. Нєвзгодіної “Представительство по советскому гражданскому праву“; І.О.Гелецької “Правове регулювання відносин представництва у цивільному праві“; І.В.Шерешевського “Представительство. Поручение и довереность“; Є.С. Сєверової “Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві України“, А.Гордона “Представительство в гражданском праве“, Н.А.Субботіна “Представительство в англо-американском праве“, В.Л. Граніна “Повноваження представника та його реалізація за цивільним законодавством України“, С.Г.Керімова “Представництво за законом в цивільному праві України“.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням інституту посередництва в цивільному праві України. Автором пропонуються власне бачення інституту посередництва як категорії, яка зародилася на основі добровільного представництва і з врахуванням нових економічних умов трансформувалася у якісно нову категорію договірного посередництва.
Проведене дослідження дозволило сформулювати і обгрунтувати наступні основні положення і висновки, які виносяться на захист:
- вперше у вітчизняній літературі зроблено спробу проаналізувати посередництво як цивільно-правову категорію. Сутність цивільно-правової категорії посередництва полягає у конструкції юридичного замісництва, необхідність використання якого диктують новітні економічні умови;
- дістало подальший розвиток положення про те, посередницьке правовідношення – це вид зобов’язального правовідношення, яке виникає на підставі такого юридичного факту, як договір. З огляду на це, позадоговірне уповноваження особи на вчинення дій в інтересах третіх осіб – це представництво. Іншими словами, уповноваження на представництво за договором є посередництвом, в основі якого лежить договірне представницьке правовідношення. Посередницьке зобов’язання – це зобов’язання, яке виникає на підставі укладеного договору.
- вперше зроблено висновок, що правовим оформленням добровільного замісництва є різні види договорів, що об’єднуються у групу посередницьких договорів про надання послуг. Серед таких договорів: доручення, комісії, консигнації, агентський, довірчого управління;
- вперше визначено місце посередницьких договорів серед договорів про надання послуг. За посередницьким договором надаються послуги нематеріального характеру, які направлені на зміну суспільних відносин.
Посередницькі послуги можуть надаватися в будь-якій сфери економічної діяльності: виробництві, соціально-культурній, освітянській, медичній, туристичній тощо. Вперше зроблено висновок про використання посередництва як в комерційному, так і в некомерційному обороті.
- вперше висловлюється думка, що для характеристики посередницького правовідношення слід використовувати категорію “об’єкта правовідношення“, під яким слід розуміти дії юридичного та/або фактичного характеру, які спрямовані на досягнення блага юридичного замісництва. А для характеристики договору доцільно використовувати категорію “предмет договору“, під яким слід розуміти будь-який об’єкт цивільних прав. Зокрема предметом посередницького договору буде послуга.
- Обґрунтовано висновок про те, що посередницька послуга – це правомірні дії, які вчинюються посередником в чужих інтересах з метою юридичного замісництва, і які можуть бути спрямовані на об’єкти матеріального світу.
- вперше зроблено висновок про подвійність предмета посередницького договору, при умові спрямованості дій посередника на річ. У такому випадку предметом договору буде виступати і послуга, і річ, як об’єкти цивільних прав.
- уточнено, що формами посередництва є пряме та непряме представництво, в основі поділу лежить критерій виступу в обороті від імені уповноважуючої особи чи від власного імені;
- зроблено висновок, що посередництво здійснюється в чужих інтересах. Під чужим інтересом слід розуміти приєднання результатів дій посередника до майнової і юридичної сфери установника посередництва. Посередницька діяльність – це можливість реалізації правосуб’єктності за допомогою чужих дій. В результаті посередницької діяльності змінюється обсяг прав та обов’язків у іншої особи.
- вперше зроблено висновок, що основою посередництва є повноваження. Повноваження – це правова влада на вчинення дій замість іншої особи, це вид секундарного права. Звідси – можливість відізвати повноваження в будь-який час.
- зроблено висновок, що сторони посередницького договору є завжди волездатними особами. В діях посередника втілена його воля, яка є похідною від волі установника посередника.
- обґрунтовано точку зору про умовність розподілу дій посередника на дії юридичного і фактичного характеру. Послуги, які надають повірені, комісіонери, консигнатори, управителі, агенти будуть юридичними уже тому, що їх воля направлена на виникнення правового результату у іншої особи. Зроблено висновок про неприпустимість застосування посередництва при виконанні договору третьою особою.
- дістало подальший розвиток положення про те, що право власності на матеріальний об’єкт посередницького зобов’язання ніколи не належить посереднику. На підставі посередницького договору до посередника можуть переходити повноваження володіння, розпорядження та управління. Юридичною межею між повноваженням – зобов’язанням і повноваженнями власника є критерій: розпоряджатися на власний розсуд чи за власною волею в межах наданих повноважень.
- зроблено висновок про інформаційну функцію довіреності при виконанні посередницького договору. Запропоновано використовувати таку правову форму підтвердження повноважень як довіреність при вступі посередника у зовнішні правовідносини.
- дістало подальший розвиток положення про необхідність розмежування агентських договорів за англоамериканською правовою системою, які своїм регулюванням охоплюють всі посередницькі договори, і агентські договори, так як вони пропонуються і фрагментарно закріплені у внутрішньому праві – як окремий вид посередницького договору.
- з метою легітимізації посередницьких послуг у положеннях Цивільного
кодексу України запропоновано наступне визначення поняття договірного зобов’язання з надання посередницьких послуг: “ За договором про надання посередницьких послуг посередник (послугонадавач) зобов’язується здійснити в межах наданих повноважень певну діяльність шляхом вчинення дій фактичного і/або юридичного характеру в інтересах кредитора (послуготримувача) і за його рахунок“.
- Запропоновано цілу низку узагальнюючих положень щодо правового регулювання всіх посередницьких послуг. Зокрема: вперше пропонується розмежовувати виконання договору і виконання повноважень ( вчинення дій щодо третіх осіб, що випливають з договору); установник посередництва має право на одностороннє розірвання договору шляхом відмови від договору, якщо інше не передбачено в договорі; ризик недосягнення результату несе установник посередництва, звідси – посередник завжди має право на відшкодування фактично понесених витрат і тому це дії за чужий рахунок; під виною у відносинах договірної відповідальності слід розуміти невжиття стороною заходів, необхідних при такому ступені дбайливості й обачності, який будь-яка особа проявила би щодо реалізації свого інтересу.
- Запропоновано узагальнену назву сторін посередницького договору – установник посередництва (уповноважуюча особа), він же клієнт, і посередник (уповноважений), він же повірений. Уточнено положення про те, що при виникненні добровільного представництва посередник є завжди повіреною особою (на відміну від законного представництва).

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання сформульованих у ній висновків:
- у науково-дослідній сфері. Зокрема, при вдосконалення інститутів цивільного права, в першу чергу договірного права. Вони будуть корисними при вивченні групи договорів про надання послуг, здійсненні досліджень по їх систематизації.
- у сфері правотворчості. При вдосконаленні чинного законодавства може бути використана низка пропозицій щодо вдосконалення деяких норм Цивільного кодексу України. Слід підкреслити, що положення дисертації направлені на уніфікацію понять та термінології у чинному законодавства, а також гармонізацію категорій внутрішнього права до правових актів країн Євросоюзу.
- у правозастосовчій сфері. Висновки дослідження можуть бути корисними при тлумаченні положень законодавства судовою та нотаріальною практикою. Зазначені в роботі критерії договірного інституту посередництва дозволять застосовувати норми права за аналогією.
- у навчально-методичній роботі. Матеріали наукової роботи можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників з цивільного права, при читанні курсу “Договірне право“, “Зобов’язальне право“ чи розробці відповідних спецкурсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені у доповідях та інших виступах на міжнародних, всеукраїнських, міжвідомчих, звітних університетських конференціях, семінарах, круглих столах. Зокрема:
Регіональна науково-практична конференція "Проблеми державотворення і захисту прав людини". Львів, 13-14 лютого 2001рік.
Регіональна наукова конференція молодих вчених. Івано-Франківськ, квітень 2001р.
Всеукраїнська наукова конференція "Конституція України - основа модернізації держави і суспільства". Харьків, 21-22 червня 2001року
Науково-практична конференція Інституту приватного права
і підприємництва АПрН України «Методологія приватного права» Київ, 30
травня, 2003 року.
Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми унификации гражданского законодательства Росии, Бєларусии, Украины в связи с образованиєм единого экономического пространства“. Бєлгород, 2-3 березня 2004року.
Міжнародна науково-методична конференція “Римське право і сучасність”. Одеса, 14-15 травня 2004року.
Міжнародна наукова конференція “Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики “. Харків, 27-28 квітня 2004 року.
Регіональна науково-практична конференція “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”. Івано-Франківськ, 16 квітня 2004р.,
Регіональна науково-практична конференція “Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні”. Львів, 5-6 лютого 2004 року.
Всеукраїнська конференція з питань законодавства для непідприємницьких організацій “Проблеми законодавства для непідприємницьких організацій“. Київ, 2004 р.
Міжнародна науково-практична конференція “Сучасні проблеми адаптації законодавства до стандартів Європейського Союзу“. Хмельницький, 11-12 березня 2005 року.
Науково-практичний семінар “Актуальні проблеми житлового права в Україні в сучасних умовах“. Київ, 19 травня 2005 року.
Четверта Всеукраїнська науково-практична конференція “Верховенство права в процесі державотворення та захисту прав людини“. Острог, квітень 2005 року
Науково-практична конференція АПрН України «Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи». Київ, 24 листопада 2005 року.
Міжнародна польсько-німецько-українська наукова конференція “Уніфікація європейського приватного та договірного права“. Краків, 18-21 січня 2006 року.
Основні положення дисертації доповідались на засіданні Наукової Ради Інституту приватного права та підприємництва АПрН України. Київ, квітень 2006 року.
Проблеми дисертаційного дослідження обговорювались на щорічних звітних конференціях кафедр університету за 2001- 2005 роки.
Результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у двадцяти чотирьох публікаціях та монографії.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що серед договірних зобов’язань виокремилась група договорів, які за економічними та правовими особливостями зобов’язального правовідношення утворюють самостійний договірний тип – посередницькі договори. Посередницькі договори – це договори про надання послуг.
Договори про надання послуг можна класифікувати на послуги матеріальні і нематеріальні. До матеріальних відносяться послуги транспортні, житлово-комунальні, зберігальні. Нематеріальні послуги поділяються за спрямованістю: на особу і ті, які зорієнтовані на зміну суспільних відносин. До останньої групи слід віднести кредитно-фінансові послуги, послуги страхування і посередницькі послуги.
Посередницькі послуги можуть надаватися у будь-якій сфері економічної діяльності, крім випадків прямої заборони посередництва.

Особливості посередницького правовідношення
Посередницьке правовідношення – це вид зобов’язального правовідношення, яке виникає на підставі такого юридичного факту, як договір. З огляду на це, позадоговірне уповноваження особи на вчинення дій в інтересах третіх осіб – це представництво. Іншими словами, уповноваження на представництво за договором є посередництвом, в основі якого лежить договірне представницьке правовідношення. Посередницьке зобов’язання – це зобов’язання, яке виникає на підставі укладеного договору.
Аналіз посередницького правовідношення дозволив зробити такі висновки:
- посередницьке зобов’язання характеризується алеаторністю та дискретністю. Воно має складну структуру і поділяється на внутрішні відносини (між установником посередництва й уповноваженим) і зовнішні відносини (між уповноваженим і третіми особами);
- формами посередництва є пряме та непряме представництво, в основі поділу лежить критерій виступу в обороті від імені уповноважуючої особи чи від власного імені;
- особливістю посередницького правовідношення є наявність у його основі повноваження, що є визначальним для його змісту. Повноваження – особлива правова категорія. Сутність повноважень – це секундарне право або пов’язаність правом, яка трансформується у суб’єктивне право. Характерним для секундарних прав є існування прав без відповідного надання і, відповідно, можливість їх відізвати в будь-який час;
- посередництво здійснюється в чужих інтересах;
- посередницька діяльність – це можливість реалізації правосуб’єктності за допомогою чужих дій. У результаті посередницької діяльності змінюється обсяг прав та обов’язків в іншої особи. Залежно від договірних форм, – безпосереднє виникнення прав та обов’язків в установника посередництва при прямому представництві і можливість перевести право вимоги на себе у непрямому представництві;
- основою посередництва є повноваження. Посередник завжди є волездатною особою і діє у межах наданих повноважень. У його діях втілена його воля, яка є похідною від волі установника посередництва.

Посередницькі послуги як договірний тип
Посередницькі договори – це договори про надання послуг, які направлені на зміну суспільних відносин. Посередницькі послуги можуть надаватися у будь-якій сфері економічної діяльності: виробництві, соціально-культурній, освітянській, медичній, туристичній тощо. Посередництво – це, як правило, добровільна діяльність.
Узагальнюючою назвою сторін посередницького договору є: установник посередництва (уповноважуюча особа), він же клієнт, і посередник (уповноважений), він же повірений. Сторони посередницьких правочинів завжди волездатні особи.
Послуги, які надають повірені, комісіонери, консигнатори, управителі, агенти, будуть юридичними тільки тому, що вони проявляють власну волю, яка у своїй меті спрямована на виникнення правового результату в іншої, третьої особи.
Видоутворюючими критеріями у виокремленні посередницьких послуг є:
1) дії у чужих інтересах;
2) дії на основі та в межах наданих повноважень;
3) дії за чужий рахунок.
Особливістю посередницького договору є подвійність його предмета. Предметом посередницького договору є правомірні дії (як юридичного, так і фактичного характеру), які визнаються правом як юридичні факти, вчинювані в чужих інтересах із метою юридичного замісництва (надання посередницької послуги), і які можуть бути спрямовані на об’єкти матеріального світу. Предметом більшості посередницьких правочинів як таких, що обслуговують сферу обороту, виступає товар, який дозволений до обороту.
Право власності на матеріальний об’єкт посередницького зобов’язання ніколи не належить посереднику. Посередник діє завжди між власником і майбутнім власником.
Не слід підміняти поняття “вчинення дій юридичного характеру” – наданням юридичних послуг. Будь-яка правомірна дія, яка спричинила (навіть без попередньої спрямованості на це) правові наслідки, буде вважатися такою, що має юридичний характер.
Межею між повноваженням – зобов’язанням і повноваженнями власника є критерій: розпоряджатися на власний розсуд чи за власною волею у межах наданих повноважень.
Дії посередника спрямовані на корисний результат для інших осіб, який приєднується до майнової сфери установника.
Правовою формою підтвердження наявності повноважень є довіреність. Вона необхідна у зв’язку із існуванням зовнішніх відносин і відіграє інформаційну роль.

Особливості регулювання посередницьких договорів
Особливості посередницьких зобов’язань спричиняють необхідність спеціального правового регулювання. Норми цього інституту повинні враховувати такі положення:
- обов’язковість збереження конфіденційності інформації, отриманої в результаті посередництва;
- право установника на одностороннє розірвання шляхом відмови від договору;
- передачу повноважень посередника за дозволом установника посередництва;
- посередник своїми діями припиняє право власності в одного суб’єкта і передає річ у власність іншому суб’єкту;
- обов’язковість інформування про здійснення посередницької діяльності;
- захист “слабшої” сторони – установника посередництва, яка особливо вразливою стає з моменту передачі правомочностей власника;
- класифікацію та розташування посередницьких договорів за ознакою генеральної дії;
- на підставі посередницького правовідношення посереднику можуть делегуватися повноваження власника: володіння, розпорядження та управління;
- ризик недосягнення результату несе установник посередництва;
- посередник має право на відшкодування фактично понесених затрат на виконання доручення незалежно від результату;
- розмежування виконання договору і виконання повноважень (учинення дій щодо третіх осіб, які випливають із договору);
- договір про надання посередницьких послуг вважається оплатним, якщо інше не передбачене договором або не випливає із його змісту чи суті зобов’язання, а також якщо інше не передбачене нормами чинного Кодексу або нормами спеціальних законів про окремі види договорів із надання посередницьких послуг;
- під виною у відносинах договірної відповідальності слід розуміти невжиття стороною заходів, необхідних при такому ступені дбайливості й обачності, який будь-яка особа проявила би щодо реалізації свого інтересу.
З метою легітимізації посередницьких послуг у положеннях Цивільного кодексу України слід запропонувати Беручи до уваги вищенаведене як аналіз динаміки зобов’язання з надання послуг і підсумовуючи існуючі погляди з приводу такої групи договорів, як посередницькі, в системі цивільно-правових зобов’язань загалом і зобов’язань з надання послуг зокрема необхідно, на наш погляд, зробити висновок про те, що подальшому розвитку посередницьких правовідносин буде сприяти вдосконалення понятійного апарату і вдосконалення структури розділу Цивільного кодексу про окремі види зобов’язань.
Для виконання цього завдання можна запропонувати введення таких нормативно визначених загальних положень, які стосуються поняття договірного зобов’язання з надання посередницьких послуг.
Посередництво. Загальні положення.

Стаття ¬¬____ Поняття посередницького договору

1. За договором про надання посередницьких послуг, одна сторона (посередник) зобов’язується на підставі та в межах наданих повноважень здійснити певну діяльність шляхом вчинення правомірних дій в інтересах установника посередництва і за його рахунок.
2. Результати дій посередника, вчинені на виконання договору, приєднуються до правової та майнової сфери установника посередництва.

Стаття ¬¬____ Право посередника на плату

Договір про надання посередницьких послуг вважається оплатним, якщо інше не передбачено договором

Стаття ¬¬____ Форми посередництва

1. Посередник перед третіми особами діє від імені уповноважуючої сторони або від власного імені.
2. Для підтвердження своїх повноважень перед третіми особами посередник має право вимагати видачі довіреності. Форма довіреності повинна відповідати формі договору, на підставі якого вона видається.
Строк довіреності не може бути більшим строку договору.

Стаття ¬¬____ Особисте надання послуги

Посередник надає послугу особисто, якщо право передачі повноважень не передбачено договором.

Стаття ¬¬____ Речові права у посередницьких договорах

На підставі посередницького договору посереднику можуть передаватися повноваження володіння, розпорядження та управління майном. Обсяг повноважень визначається у договорі. Посередник не набуває права власності на передане йому майно.

Стаття ¬¬____ Права та обов’язки сторін

1. Клієнт зобов’язаний на вимогу посередника забезпечити його засобами для надання послуги.
2. Посередник зобов’язаний надати звіт про виконання зобов’язання та проведені витрати, а також передати все отримане за договором
3. Посередник не має права розголошувати інформації, отриманої під час виконання договору.
4. Установник посередництва має право на одностороннє розірвання договору шляхом односторонньої відмови від нього, якщо інше не передбачено договором або законом.

Стаття ¬¬____ Відповідальність сторін

1. За невиконання (неналежне виконання) договору посередник відшкодовує установнику посередництва завдані збитки
2. У випадку втрати чи пошкодження переданого за договором майна, звільнити посередника від відповідальності може тільки непереборна сила чи випадок, якщо інше не передбачено договором.
3. За невиконання договору або одностороннє розірвання договору, установник посередництва несе відповідальність у розмірі фактичних витрат, якщо інше не передбачено договором.

Використана література

1. Нерсесов Н.О. Представительство и ценные бумаги в гражданском праве. - М., 2000.- 284 с.
2. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу. – Л.,1999. – 356 с.
3. Історія держави і права зарубіжних країн /Під ред. Джужі О.М. – К.,2000.– 428с.
4. История государства и права зарубежных стран: В 2 т. / Под общей ред. П.Н.Галанзы. - М.,1963. – Т.1. – 524с.
5. Цивільне право України:. У 3-х кн. / За ред. О.Є. Харитонова., А.І. Дрішлюка. – О.: Юрид. л-ра, 2005. – Книга 1. - 520 с.
6. История государства и права зарубежных стран. В 2 ч. / Под ред. О.А.Жидкова и Н.А. Крашенинниковой. - М.,1988. - Ч.1. – 320с.
7. Підопригора.О.А. Римське приватне право: Академічний курс. - К.: Видавничий дім ІнЮРЕ, 2001.- 438с.
8. Цивільне право України. У 2-х кн. / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К., 2002.- Кн.1. - 718с.
9. Сєвєрова Є.С. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві України: Автореф. дис...канд. юр. наук: 12.00.03. – О., 2004. - 19с.
10. Дрішлюк А.І. Агентський договір: цивільно-правовий аспект: Автореф. дис...канд. юр.наук: 12.00.03. – О., 2003. - 20с.
11. Субботин Н.А. Представительство в англо-американском праве: Автореф. дис...канд. юр. наук: 12.00.03. - М., 1983. - 18с.
12. Черниловский З.М. Всеобщая теория госудасртва и права: Учебник для вузов. - М.,1983. - 363с.
13. Ливанцев К.Е. Сборник документов по всеобщей истории государства и права. - Л., 1977. – 214с.
14. Французкий гражданский кодекс. М.С. Претерского.1804 года/- М.,1941.
15. История государства и права зарубежных стран: В 2-х ч. / Под. ред. О.А. Жидкова, Н.А. Крашенинниковой. - М.,1991.- Ч.2. – 396 с.
16. Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. Навчальний посібник. В 2 т. / За ред. В.Д.Гончаренка. – К., 1998.- Т.2.– 607c.
17. Гражданское уложение германской империи. Пер. с нем. – СПб., 1898.
18. Лащенко Р. М. Лекції по історії українського права. – К.,1998. – 282с.
19. История государства и права СССР: В 2-х част. / Под ред. Г.С. Калинина, А.Ф.Гочарова - М., 1972. - Ч.2.– 692 с.
20. Історія держави і права України: Академічний курс. В 2-х т. / За ред. В.Я.Тація, А.Й.Рогожина - К., 2000. - Т.1.
21. В.С.Кульчицький., М.І.Настюк., Б.Й.Тищик. Історія держави і права України. –Львів,1996.
22. Історія держави і права України: Академічний курс. В 2-х т. / За ред. А.С.Чайковського. – К., - 2000.- Т.1
23. Хрестоматія з історії держави і права України. В 2-х т. Т.2 / За ред. В.Д.Гончаренка - К., -1997.- Т.1.
24. Рясенцев В.А. Представительство в советском гражданском праве. В 2-х т. Т.2 - М.,1948. – 236с.
25. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права (по изданию 1914 года). - М.,1994. –328с.
26. Практика Санкт- Петербургского комерческого суда.- Изд.Тура, 1875.- № 39.
27. Васильєва В.А. Договір консигнації: - Івано-Франківськ: Плай, 2002.– 133 с.
28. Крупко П. Договір доручення як форма надання повноважень по добровільному представництву // Право України. - 2002. - №9. - С.103-105.
29. Ансон В. Договорное право: - М.,1984. – 463с.
30. Субботин Н.А. Права и обязанности принципала в англо-американском праве // Вопросы государства и права в период развитого социализма. - М., 1984. - С.387.
31. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовые исследования / Под ред. В.В.Залесского.- М.,1999.- С.30-31.
32. Хрестоматия по истории отечественного государства и права / Под ред. И.О.Чистякова. – М.,1997.
33. Бахчисарайцев Х., Граве К., Эйбушитц П. Вопросы законодательства во внутренней торговле. – М.,1925.
34. Граве К.А., Минц С.В. Сборник материалов по биржевому праву. – С.14
35. Мангутова Т.Е. Правовое регулирование отношений по торговому посредничеству: Дис...канд.юр.наук: 12.00.03. –М., 1988. - 192с.
36. Приказ МТ СССР от 19 августа 1988 года - № 153.
37. Словарь современного русского языка. В 17 т. Т.10. - М. - Л.,1960. - С. 1517-1518.
38. Рясенцев В.А. Происхождение представительства и его сущность в буржуазном гражданском праве. – Вопросы гражданского права. Ученые записки ВЮЗИ. Вып. Х. - М., 1960. – С.75-89.
39. Рябиков С.Ю. Агентские соглашения во внешнеэкономических связях. - М.: Совинтерюр. – 93 с.
40. Schmitthoff C.M. Agency in international Trade, Hague Academy, Recueil des coyres. - 1970, t.129 (1). - P.109-203.
41. Рябиков С.Ю. Агентские соглашения во внешней торговли СССР. Дисс.канд.юр.наук. – Москва, 1984. – 178 с.
42. Грушевая Е.П. Хозяйственные отношения по предоставлению услуг в материально-техническом снабжении: Дис…канд. юр. наук: 12.00.03. – Ленинград, 1982. – 192с.
43. Theux A. de Le droit de la representation commerciale. - Bruxelles: C.I.D.C., 1975. - 556 p.
44. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Т.1. - СПб., 1908. – 335с.
45. Сулейменов М.К. Хозяйственно-посреднические договоры услуг. // Сов. государство и право. – 1973.- №3. – С.50.
46. Андреева Л. Торговое посредничество: понятие и правовые формы осуществления. // Российская юстиция. – 1994. - № 7. - С.15.
47. Voillemot D. Agents commerciaux: directive communautaire. Moniteur du commerce international. – N 805/29. – 1988. – P. 26-30.
48. Ласк Г. Гражданское право США // Право торгового оборота. – М.: Юрид. лит-ра, 1961. – 774с.
49. Скловский К.И. Представительство в гражданском праве и процессе (вопросы теории: сущность, содержание, структура): Автореф.дис... канд. юр. наук : 12.00.03 / Харьков, 1982. – 16с.
50. 5.Сохновский А.Ф. Правовое регулирование торгового посредничества в советском гражданском обороте. Автореф. дис... канд. юр. наук : 12.00.03 / Саратов. 1972. – 16с.
51. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ: Отв. ред. Садиков О.Н. – М.: Юриформцентр, 1996. – 290 с.
52. Анопій В. Проблемы становления торгового посредничества в Украине // Предпринимательство ход и право. – 1998 - №6. – С. 29.
53. Майфат А.В. Понятие и организационно-правовые формы посредничества в гражданском праве: Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.03 / – Екатеринбург, 1992.- 14с.
54. Сохновский А.Ф. Правоотношения торгового посредничества между социалистическими организациями: Правознавство. –1976.–№5. – 56-65.
55. Комаров А.С. Правовые формы внешнеэкономической деятельности: - М.: Совместные предприятия, международные объединения, организации на территории СССР, 1989. – 298с.
56. Невзгодина Е.Л. Представительство по советскому гражданскому праву. - Томск: Томск, 1980. – 156с.
57. Рясенцев В.А. Представительство в советском гражданском праве: Дис... докт. юрид. наук: 12.00.03. – М., 1948. – 258с.
58. Закон України від 12 липня 2001р. “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” // Відомості Верховної Ради України – 2002 - №1 – ст.1.
59. Сойфер Т. Биржевые сделки: Закон. – 1994. - №12.
60. Саркисян М.Р. Биржевое посредничество по законодательству Российской Федерации: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Краснодар, 2000. – 204с.
61. Гальперин Л.Б. Советское гражданское право: - М.: Высшая школа, 1972 -Т.1. - С. 274.
62. Гражданское право / Отв. ред. Рясенцев В.А. / Ленингр. ун-т, - Л.: 1971.-Т.1. – 558с.
63. Безрук Н.А. Договір комісії з радянського права: Лекції для студентів ВЮЗИ. – М.: ВЮЗИ, 1955. – 28с.
64. Комаров Б. К. Договор комиссии по севетскому гражданському праву: - М.: Моск. ун-т, 1961. - 51с.
65. Егоров А.В. К вопросу о понятии посредника при сделках с заинтересованностью // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации - №5.- 2002.
66. Федоров А.Ф. Торговое право. - Одесса, 1911. – 256 с.
67. Ли А.С. Разграничение сделок представительства и посредничества // Законодательство и економика. - № 11-12. – 1993.
68. Егоров А.В. Понятие посредничества в гражданском праве: Автореф. Дис…. канд. юр. наук: 12.00.03 / МГУ – М., 2002. – 24с.
69. Сальнікова Г.І. Правове регулювання посередництва у підприємницькій діяльності: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харків, 2003. – 206с.
70. Пугинский Б.И. Комерческое право России. – М., 2000.-С.215.
71. А.П.Белов. Международное предпринимательское право. – М., 2001. - С.148-163.
72. Шмиттгофф К. Экспорт: Право и практика международной торговли. – М., 1993. - С. 143-163
73. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 29. – Ст. 377.
74. Закон України “Про зайнятість населення” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 14. – Ст. 171.
75. Закон України “Про колективні договори і угоди” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 36. - Ст. 361.
76. Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 34. - Ст. 227.
77. Закон України “Про інвестиційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 47. - Ст. 646.
78. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. – М., 1996. – 335с.
79. Закон України “Основи законодавства України про культуру” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 21. - Ст. 294.
80. Закон України “Про міжнародний комерійний арбітраж” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 25. - Ст.198.
81. Закону України “Про оплату праці” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 17. - Ст. 121.
82. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 36. - Ст. 164.
83. Закон України “Про науково-технічну інформацію” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 33. - Ст. 345.
84. Закон України “Про приватизаційні папери” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 24. - Ст. 352.
85. Закон України “Про оподаткування доходів підприємств та організацій” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 23. - Ст.333.
86. Закон України “Про страхування” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 18. - Ст. 78.
87. Закон України “Про боротьбу з корупцією” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 34. - Ст. 266.
88. Закон України “Про освіту” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 34. - Ст. 451.
89. Руководство по составлению комерческих агентских контрактов. –М., 1996.
90. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18. - Ст. 144.
91. Кузнєцова Н.С. Принципи сучасного зобов’язального права України // Українське комерційне право. - №4. – 2003. – С.9-17.
92. Философская энциклопедия // Гл. редактор Ф.В.Константинов. – М.: Сов.энцикл., 1970.- Т.5.
93. Гордон М.В. Система договоров в советском гражданском праве // Ученые записки Харьковского юридического института. Випуск 5. - Харьков,1954.
94. Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения – М., 1998. – 681с.
95. Красавчиков О.А. Система отдельных видов обязательств // Советская юстиция. - 1960. - №5.
96. Быков А.Г. Система хозяйственных договоров // Весник МГУ. – 1974.- №1.
97. Брауде И.Л. Отдельные виды обязательств. – М.: Госюриздат, 1954. - С. 221.
98. Гражданское право/ Под. ред. Суханова, – М.: БЕК 1994. - Т.2. – 620с.
99. Баринов Н.А. Права граждан за договором бытового обслужитвания. – Саратов, 1979. С. 25.
100. О. Йоффе. Советское гражданское право (курс лекций) // Отдельные виды обязательств. - Л.: И-во Ленин-го у-та., 1961. – 532с.
101. Кабатов В.А. Возмездное оказание услуг// Гражданский кодекс РФ, ч.2. Текст. Коментарий. М., 1996. С. 392.
102. Яковлев В.Ф. Гражданско-праовой договор в сфере обслуживания . – М.: Наука, 1980. С. 17.
103. Калмыков Ю.Х. К понятию обязательств по предоставлению услуг в гражданском праве // Советское государство и право. 1966. – С. 117.
104. Гражданское право: Учебник. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю.К.Толстого. – М.: «проспект», 2000. - С. 549.
105. Максимец Л.Г. Некоторые проблемы определения «услуги» как объекта гражданского правоотношения в образовательной деятельности. - Юрист. - 2000. – С. 41-43
106. Кротов М.В. Обязательство по предоставлению услуг в советском гражданском праве. - Л.,1990. - С. 5.
107. М.И. Брагинский. Договоры подряда и возмездного оказания услуг в гражданским законодательстве // Законодательство и економика. - 1997. – № 17-18. – 1032с.
108. Підопригора О.А. Авторські договори. Зобов’язальне право.Теорія і практика. / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998.- С.538.
109. Гелецька І.О. Правове регулювання відносин представництва у цивільному праві: Автореф. дис…. канд. юр.наук:12.00.03 / – К., 2005. – 24с.
110. Шешенин Е.Д. Предмет обязательства по оказанию услуг: Сб.науч.трудов Свердл. у-та. Вып. 3. – Свердловск, 1964. – С.154-1957.
111. Мадіссон В.В. Питання філософії приватного права: Монографія – Київ, 2003. – С.57.
112. Сенчищев В. И. Объект гражданского паравоотношения. Общее понятиие. В сборнике: Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского: Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Статут, 1998.
113. Протасов В.Н. Правоотношение как система. – М.: Юрид. л-ра, 1991.
114. Протасов В.Н. Что и как регулирует право. – М.: Юристъ, 1995.
115. Степанов Д.И. Услуги как объект гражданских прав: Дис... канд. юр. наук: 12.00.03. – М., 2004. – 299 с.
116. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – С.280.
117. Егоров А.В. Предмет договора комиссии / Актуальные проблемы гражданского права. Вып.5.-М.:Статут, 2002.- С.106.
118. Юридична енциклопедія: в 6 томах./Відпов. Редактор Ю.С.Шемчушенко.Том 1: А-Г. – К.: Укр. Енциклопедія, 1998. – 672с.
119. Лепех С.М. Кредитний договір. Дис….канд.юр.наук. –Львів,2004. –192с.
120. Каримуллин Р.И. Права и обязанности сторон кредитного договора по российскому и германскому праву. – М.:Статут,2001. – 279с.
121. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – Київ: ВПЦ „Київський університет”, 2002. – 502с.
122. Услуги: вопросы теории и методологии: учебная помощь/ Подгот. В.А.Яковлевым. – Краснодар: Изд-у Кубанского госуд. У-та, 1973.-С.19-20.
123. Шешенин Е.Д. Классификация гражданско-правовых обязательств по оказанию услуг/Гражданское право и сфера обслуживания//Сб. науч. Трудов. – Свердловск: Изд. Сверд. юрид.ин-та, 1984.-с.40-47.
124. Йоффе О.С. Советское гражданское право. Курс лекций. В 3-х частях. Ч.1. – Л.: Изд-во Ленинградского у-та, 1958. – 511с.
125. Луць В.В. Система договорів за проектом нового цивільного кодексу України// Вісник академії правових наук України. – 1997. - №1. с.76-87.
126. Сибільов М.М. Загальні положення регулювання відносин у сфері надання послуг за проектом нового цивільного кодексу// Вісник АПрН України. – Харків, 1996. - №7. – С.108-111.
127. Кабалкин А.Ю. Договор возмездного оказания услуг//Российская юстиция. – 1998.- №4., №3. – С.8.,с.14.
128. Кабалкин А.Ю. Советское гражданское право. В 2-х т. – М.:Юрид.лит.,1978. – 449с.
129. Кабалкин А.Ю. Услуги в гражданском праве Российской федерации \\ Сб. Науч. Трудов, посвященных памяти В.А.Рясанцева. – М., 1995. – 214с.
130. Шешенин Е.Д. О нормативном регулировании отношений по оказанию услуг\ Актуальные проблемы гражданского права\\ Сб. науч.трудов –Свердловск, 1986.-С92-99
131. Саватье Р. Теория обязательств: юридический и экономический очерк/ Пер с франц. Р.О.Халфиной. – М.: Прогресс, 1972. – 440с.
132. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник/Под ред. Е.А.Васильева. – М.:Международные отношения, 1993. – 345с.
133. Маркс К., Енгельс Ф. Полное собрание сочинений. Соч.Т.23. – М.:- С.203-204
134. Маршалл А. Принципы экономической науки. Т.1. Пер. с англ. – М.: Изд.группа”Прогресс”, 1993.
135. Маркс К., Энгельс Ф. Полное собрание сочинений. 2-е изд. Т.26, 4.1.- М.- С.413.
136. Непроизводственная сфера СССР\ Под ред. М.В.Солодкова. – М., 1981.
137. Сержантов В.Ф. Аксиология и теория личности // Весник ЛГУ. Сер.6.- Вып.3. -№ 20.
138. Тыкоцкий Л.И. Производительный труд и услуги. Вопросы теории – Вильнюс: Изд-во”Минтис”. – 1973.
139. Солодков М.В., Полякова Т.Д., Овсянников Л.Н. Теоретические проблемы услуг в непроизводственной сфере при социализме. –М.,1972.
140. Алымов А.Н., Кочерга А.И., Богаенко В.А. и др. Сфера обслуживания населения: региональные проблемы/ Под ред. А.И. Кочерги. – М., 1980.
141. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. Навчальний посібник. – Київ: Юрінком Інтер, 1999. – 556 с.
142. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М., 1974.- С.7
143. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М., 1940.-С.22
144. Магазинер Я.М. Объект права // Очерки по гражданскому праву. – Л., 1957.- С.66.
145. Гражданское право. Часть 1.// Учебник. Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого.- М.:Проспект, 1999.– 552с.
146. Иноземцев В. Структуирование социального производаства в системе постиндустриальных координат (мотодолого-теоретические аспекты)// Российский экономический журнал.-1977. - № 11,12. – С.59-68.
147. ЙоффеО.С. Советское гражданское право. – М.: Юрид.лит-ра 1967.– 880с.
148. Ковалевская Н.С. Правовое регулировани услуг // Кодекс – Февраль, 1999.-№2(290).- С.5.
149. Лебедев В.М., Рагозин В.И. Предмет и объект правоотношений по предоставлению услуг// Теория и практика усовершенствования законодательства на современном этапе/ Материалы научно- практической конференции. – Екатеринбург: Изд. УРГЮА, 1993.- С.31-32.
150. Брагинский М.И. Договор подряда и подобные ему договоры – М., 1999.
151. Степанов Д. Обязательство по оказанию услуг и его объект // Хозяйсто и право. – 2004. - № 5.
152. Романец Ю.В. Договор возмездного оказания услуг// Закон. – 1999.- №10.
153. Ким Е.В. Услуга как объект обязательства//Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 2005. - №3 (260).
154. Онуляг Г.В. Поняття та основні ознаки договору доручення // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія «Правознавство». Вип.1 – 1996. –С.105.
155. Зобов’язальне право: Теорія і практика. Навчальний посібник// За ред. О.В.Дзери. –Київ: ЮрінкомІнтер, 1998. – 908с.
156. Философский энциклопедический словарь. – М.
157. Санникова Л.В. Об объекте гражданского правовотношения// Государство и право. -№10. – 2004. – с.57-63.
158. Селиванов Ф.А. Благо. –Томск, 1967. – 54с.
159. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой/Под.ред. Т.Е.Абовой и А.Ю.Кабалкина. – М.:Юристъ, 2002.
160. Гражданское право. Учебник в 2-х томах. /Отв.ред.Е.А.Суханов. Т.1.- М.1998.
161. Йоффе О.С. Обязательственное право. – М.:Юрид. Л-ра, 1975.- С.512
162. Василечко М. Послуга як об’єкт цивільних прав// Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні. Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції (28-29 квітня 2005 р.) – Острог, 2005. – С.218-220.
163. Луць В.В.Цивільно-правовий договір: його суть і сфера дії в сучасних умовах// Радянське право. – 1987. - №8. – С.15-18
164. Брагинский М.И., Витрянский В.В.Договорное право: Общие положения. – М., 1997. – 678 с.
165. Сібільов М.М. Співвідношення актів цивільного законодавства і договору та базові моделі регулювання договірних відносин за чинним Цивільним кодексом України// Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - № 4(12). – 2004. – С.56-60.
166. Можейко В.Н. Договор по советскому гражданскому праву (Общие положения). Учебн.пособие. –М.,1964. – 42с.
167. Гражданское и торговое право капиталистических государств/ Под. Ред Р.Л. Нарышкиной. –М.: Международное право, 1983. – 286с.
168. Гражданское право. В 2 т. / Под ред Е.В. Суханова Т. 2. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 620 с.
169. Васильєва В.А. Правове регулювання відносин за договором консигнації. Дис.канд. юр.наук. – Івано-Франківськ, 2000. – 202с.
170. . Зобов'язальне право/ За ред. О.В.Дзери – К.:Юрінком Інтер, 1998.- 910с.
171. . Гордон М.В. Радянське цивільне право. Ч.2. Вип. 2. – Харків, 1966.- 316с.
172. Новицкий И.Б. Римское право. – М., 1983. – 746с.
173. Яковлєв А. Цивільне право. Курс лекцій. Український технічно-господарський інститут / Вид. Регенезбург-Ульям, 1947. – 121с.
174. Лазор Н. Відмежування трудового договору від цивільних договорів // Право України. – 1997. - №12. – С. 85-86.
175. Ястребчак В.В. Некоторые проблемы возмездности и взаимности договоров об оказании услуг в гражданском законодательстве Украины, России и Молдовы // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - № 3(11). – 2004. – С.97-106.
176. Онопенко В., Пушкин А. Договоры об оказании услуг // Бизнес-информ. – 1993. - №30. - С.4-7.
177. Советское гражданское право (курс лекций). Отдельные види обязательств/ проф. О.С. Йоффе. - Л.: Изд-во Ленинград. у-та, 1961. – 511с.
178. Егоров А.В. Понятие посредничества в гражданском праве. Дисс.канд.юр.наук. – М., 2002. – 232 с.
179. Шишка О.Р. Договір на створення та розповсюдження реклами. Автореф.дис.канд.юр.наук: 12.00.03. – Харків: Нац.у-т. ВС, 2005. – 20с.
180. Шерстобитов А.Е. Гражданско-правовое регулирование обязательств по передаче информации. Дисс.канд.юр.наук. – М.:МГУ, 1980. - 186с.
181. Нерсесов Н.О. Избранные труды по представительству ы ценным бумагам в гражданском праве. –М.:Статут, 1998.
182. Шерешевский Н.В. Представительство, поручение и доверенность. Комментарий к ст.ст.38-40 ГК 1922г. – М.: Право и жизнь, 1925.
183. Иванов В.И. Правоые вопросы рекламы в СССР. Автореф.дисс.канд.юр.наук. – М., 1979. – 18с.
184. Гражданское право. Учебник. В 3-х томах.// Отв. Ред. Е.А.Суханов Т.1. – М.: Изд-во БЕК, 2002. – 786с.
185. Братусь М.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1963.
186. Нерсесов Н.О. Представительство и ценные бумаги в гражданском праве - М.:Статут, 2000.– 282 с.
187. Рясенцев В.А. Понятие и юридическая природа полномочия представителя в Гражданском праве. Всесоюзный юридический заочный институт. Методические материалы. – М.,1948.
188. Йоффе О.С. Гражданское право. Избранные труды. М.:Статут, 2000
189. Йоффе О.С. Избранные труды.- С.Петербург: Юридический центр-Пресс, 2003. – 572с.
190. Зубар В.М. Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення. Автореф. дис.канд. юр. наук. – Київ, 2001.- 18с.
191. Федорченко Н.В. Договір доручення. Автореф…дис. канд.юр.наук – Київ, 2004. – 21с.
192. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву – Харьков, 1958. – 339с.
193. Гражданское право /Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева.Ч.1 - СПб, 1996. – 552с.
194. Советское гражданское право /Под ред. В.Ф.Маслова, А.А.Пушкина. Т.1 - М.,1975.
195. Гелецька Г.О. Правова природа довіреності як форми уповноваження при договірному представництві//Вісник Хмельницького інституту регіонального управління і права. – 2004. - № 4(12). – С.105-111.
196. Крупчан О. Реалізація прав і свобод громадян: Публічні іприватні аспекти /Приватне право і підприємництво. – Київ,2003. – Випуск 3.- С.10
197. Иеринг Р. Інтерес и право. Пер. с нем. В 2-х кн. – Ярославль, 1980. – 1кн.-149с., 2кн.268с.
198. Иеринг Р.Цель в праве. Т.1. – СПб, 1881. – 412с.
199. Братусь С.Н. Субъекты гражданського права. – М.:Юрид.лит-ра, 1950. -358с.
200. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення – К.:Атіка, 2003. – 350с.
201. Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве, 1947, 312с.
202. Вісник Конституційного суду України. - №6.-2004.
203. Бірюков І. Інтерес і суб’єктивне цивільне право // Право України . - №8.- 2004.
204. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья. Договоры о выполнении работ и оказании услуг. – М.,2002. – 898 с.
205. Гальперин Л.Б. Договор поручения. Договор комиссии. – Советское гражданское право. –М.: Высшая школа, 1969.
206. Матеріали науково-консультаційної ради при ВАС РФ \\ Вестник Высшего Арбитражного суда Российской Федерации. - №8. – 2004.
207. Борри Г.Дж. Коммерческое право. – Лондон, 1967. –С.334
208. Ойгензихт В.А. Специфика регулирования некоторых гражданских правоотношений. // Советское государство и право, 1978.-№3.-С.44-52.
209. Брагинский М.И. Договор поручения и стороны в нем// Весник Высшего арбитражного суда Российской Федерации.-2001.-№4.-С.78.
210. Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20. – Ст. 249.
211. Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 30 березня 1995р. “Про укладення договорів відособленими підрозділами юридичних осіб” № 02-5/220/. // Інформаційна правова база “Інфодиск”.
212. Красавчиков О.А., Якушев В.С. Договор комиссии по советскому гражданскому праву. – М. – С.39
213. Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”// Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №36. – Ст.299.
214. Зобов’язальне право. Tеорія і практика. / За ред. О.В. Дзери. К.: Юpінком Інтер, 1998. -С.11.
215. Данилова Е.Н. Ответственность должника за действие третьих лиц участвующих в исполнении договоров. – М.: Юрид. лит-ра, 1984. –C.8.
216. Мозолин В.П. Форисфорт Е., Алан. Договорное право в США и СССР. История и общие концепции./Отв.ред. В.П.Мозолин; АН СССР. Инс-т гос. и права – М.: Наука, 1988. –С.269.
217. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”// Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №7.-Ст.36.;
218. Закону України “Про охорону прав на винаходи і користі моделі”// Відомості Верховної Ради. – 1994.- №7.- Ст. 32.
219. Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених): Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р. № 545 // Інформаційна правова база “Інфодиск”.
220. Митний кодекс України від 11 липня 2002 року // ВВР України. – 2002. - № 38-39. - Ст. 288.
221. Рішення Ради голів держав СНД від 10 лютого 1995 року // Бюлетень міжнародних договорів. – 1995.- №11. – Ст. 1001.
222. Кодекс Торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року // ВВР України. 1995. - № 47. - Ст. 349.
223. Полтавський О.В. Договір морського агентування.-Автореф.дис.канд.юр.наук. – Харків, 2004. – 20с.
224. Комерческое право/ Под ред. В.Ф.Попондопуло, В.Ф.Яковлевой. –М.: Юристь, 2002. – 635 с.
225. Закон України “ Про поштовий зв'язок ”// Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 6. - Ст. 39.
226. Закон України “Про товарну біржу”// Відомості Верховної Ради України. 1992. - №10. – ст.139.
227. Чижмар Ю. Правовий статус посередників на товарних біржах. –Право України, №2.-2000
228. Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією. Затв. Міністерством сільського господарства і продовольства, Міністерством економіки, Міністерством фінансів від 3 квітня 1996 року. № 103/44/62
229. Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами. Затвержені наказом МЗЕС і торгівлі від 13.03.95 р., №37. Законодавство України про захист прав споживачів// Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. - №6. – 462с.
230. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»// Відомості Верховної Ради України. -1994.- №7. – Ст.34.
231. Закон України “Про охорону прав на сорти рослин”// Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №21.- Ст.218.
232. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України\За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. В 2-х томах. – Київ: Юрінком Інтер, 2005. – Т.1. – 830с.
233. Алєксєєв С.с. Односторонние сделки в механизме гражданско-правового регулирования/ Сб. ученых трудов Свердл. юр. и-та. – Свердловск, 1970, 59-65.
234. Луць В.В. Договірне право//Основні напрями реформи цивільного права в Україні. Збірник статей та матеріалів. –К., 1997.-С.34
235. Агарков М.М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву// Советское государство и право. - № 3,4. - 1946.
236. Шапп Я. Основы гражданского права Германии. –М.: БЕК, 1996.- С.160.
237. Черепахин Б.Б. Правоприемство по советскому праву. – М.:Госюриздат, 1962.
238. Гойбарх А.Г. Торговая комиссия, Практический комментарий к закону о договоре торговой комиссии. –СПб.: Право, 1914.-С.18
239. Див. Вестник ВАС РФ. 1998.-№8.-С.80-81
240. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. –М.,2000. – 790 с.
241. Егоров А.В. Предмет договора комисии. \\ Весник Высшего Арбитражного Суда Российск5ой Федерацыии. - №1