Господарська діяльність з управління майном: поняття, суб’єкти, види (господарсько-правовий аспект)

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ................................................................. 3
ВСТУП ................................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1
Соціально-економічні та правові засади господарської діяльності
з управління майном
1.1. Соціально-економічні та історичні передумови виникнення і
розвитку господарської діяльності з управління майном ....................................... 14
1.2. Діяльність з управління майном як вид господарської діяльності ...... 34
1.3. Поняття та зміст послуги з управління майном .................................... 59
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ........................................................................... 77

РОЗДІЛ 2
Суб’єкти господарської діяльності з управління майном
2.1. Поняття та склад суб’єктів господарської діяльності
з управління майном .....................................................................................................79
2.2. Умови легітимації суб’єктів господарської діяльності
з управління майном ................................................................................................... . 88
2.3. Класифікація суб’єктів господарської діяльності
з управління майном ...................................................................................................100
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 .......................................................................... 118

РОЗДІЛ 3
Види господарської діяльності з управління майном
3.1. Класифікація видів господарської діяльності
з управління майном....................................................................................................120
3.2. Удосконалення правового регулювання окремих видів
господарської діяльності з управління майном .......................................................148
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 ...........................................................................166

ВИСНОВКИ ......................................................................................................168

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................178

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні перетворення, пов’язані з переходом економіки України до розвинених ринкових відносин, її інтеграцією до світової економічної системи обумовили появу нових видів господарської діяльності, притаманних ринковим умовам господарювання. Внаслідок відмови від домінування державної форми власності, проведення масової приватизації, формування ринків фінансових послуг отримав розвиток і такий, традиційний для країн з розвиненою ринковою економікою, вид господарської діяльності, як господарська діяльність з управління майном (далі – ГДУМ). Суттєве зростання ролі ГДУМ пов’язане з необхідністю формування повноцінної інвестиційної інфраструктури, розбудови ринків фінансових послуг, формування організаційно-правових механізмів спільного інвестування та недержавного пенсійного забезпечення, розвитку системи іпотечного кредитування та механізмів фінансування масового будівництва житла, удосконалення системи управління об’єктами публічної власності на тлі розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці та загальної тенденції зближення національних систем правового регулювання господарської діяльності.
Сьогодні в Україні спостерігається надзвичайний сплеск регуляторної діяльності в цьому напрямку: за останні роки прийнято низку законів, що регламентують умови провадження ГДУМ в різних сферах економічного життя (Закони України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про іпотечні облігації», «Про цінні папери та фондовий ринок»), а також підзаконних нормативно-правових актів на їх розвиток, що свідчить про надзвичайну затребуваність послуг з управління майном (далі – УМ) у різних сферах економіки та розуміння нагальної потреби в забезпеченні належного правового регулювання діяльності з їх надання.
Попри чималу соціально-економічну значущість цього виду господарювання для економіки України, в українській юридичній науці господарсько-правові аспекти провадження ГДУМ, як в цілому, так і щодо окремих її видів, від моменту її появи не були предметом жодного фундаментального наукового дослідження. Значну увагу останнім часом приділено інституту договору УМ представниками цивілістичної науки, які розглядають УМ як вид товарно-грошових відносин у відриві від діяльності, в ході якої ці відносини виникають, без урахування публічно-правових засад її здійснення. Між тим, як свідчить практика, в умовах відсутності адекватних засобів державного впливу на зазначену діяльність остання супроводжується різко негативними суспільно-економічними наслідками, зазнаючи на цьому тлі суттєвих обмежень, що гальмують її розвиток. Тому для зростання ділової активності суб’єктів господарювання в цьому сегменті економіки, забезпечення її соціальної спрямованості необхідним є дослідження УМ як виду господарської діяльності та обґрунтування шляхів застосування господарсько-правового арсеналу засобів впливу на неї.
В умовах формування правової бази здійснення ГДУМ господарсько-правові питання провадження ГДУМ потребують значної уваги. Чинному законодавству про ГДУМ властиві безсистемність правового регулювання окремих видів ГДУМ, наявність значних колізій та прогалин, термінологічна недосконалість. Попри різко негативні соціально-економічні наслідки так званого «трастового буму» середини 90-х років, публічні інтереси, пов’язані з необхідністю забезпечення соціальної безпеки даного виду господарювання, проведення єдиної дієвої державної політики у сфері надання послуг з УМ, створення умов для ефективної мобілізації і розміщення суб’єктами ГДУМ залучених фінансових ресурсів, все ще залишаються реалізованими не в повній мірі. Складність, суперечливість і незавершеність господарсько-правового регулювання ГДУМ стримують її розвиток, зумовлюючи потребу в дослідженні теоретичних питань правового забезпечення цієї діяльності та розробці на цій основі науково обґрунтованих пропозицій з розвитку законодавства у цій сфері.
Отже, новизна проблематики ГДУМ, зростаюче значення даного виду господарювання в українській економіці та необхідність забезпечення належного господарсько-правового її регулювання обумовили вибір теми дисертаційного дослідження як важливої наукової проблеми і як одного із напрямків науки господарського права.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка нових теоретичних положень щодо господарсько-правового регулювання відносин, що складаються в процесі організації і здійснення ГДУМ, підготовка пропозицій із вдосконалення законодавства про ГДУМ і практики його застосування.
Для реалізації вказаної мети в дисертаційній роботі вирішувались наступні завдання:
- встановити соціально-економічні та історичні передумови виникнення ГДУМ;
- дослідити сутність ГДУМ як окремого виду господарської діяльності, визначити її поняття, встановити її специфічні ознаки, окреслити її види;
- з’ясувати зміст та основні характеристики послуги з УМ;
- проаналізувати загальні засади правового становища суб’єктів ГДУМ, уточнити їх коло, дослідити умови їх легітимації та провести їх класифікацію;
- провести класифікацію видів ГДУМ за визначальними для їх правового режиму критеріями та дати загальну характеристику таких видів;
- за результатами аналізу законодавства та практики його застосування визначити напрями та сформулювати конкретні пропозиції з вдосконалення правового регулювання ГДУМ.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі організації і здійснення ГДУМ.
Предметом дослідження є господарсько-правове регулювання ГДУМ як окремого виду господарювання.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання: історичний, діалектичний, аналізу та синтезу, формально-логічний, формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий. З використанням історичного та діалектичного методів визначалися соціально-економічні передумови виникнення ГДУМ, хід становлення і розвитку даного виду господарювання. Метод аналізу був використаний для дослідження окремих аспектів ГДУМ, метод синтезу – для визначення загальних особливостей та тенденцій правового регулювання цієї діяльності. Формально-логічний метод дозволив проаналізувати зміст чинного законодавства, що регулює умови провадження ГДУМ, та розробити конкретні пропозиції щодо його вдосконалення. Формально-юридичний та системно-структурний методи використовувались для встановлення видів ГДУМ за чинним законодавством та проведення їх класифікації, визначення кола суб’єктів ГДУМ та їх класифікації, а також систематизації процедур легітимації управителів майном. Порівняльно-правовий метод було використано для виявлення особливостей і спільних рис, що існують у правовому регулюванні ГДУМ за кордоном та в Україні.
Теоретичну основу дослідження склали праці таких вітчизняних і зарубіжних вчених-правників, як А.В. Венедіктов, О.М. Вінник, В.В. Вітрянський, О.В. Дзера, В.А. Дозорцев, З.М. Заменгоф, Н.С. Кузнєцова, В.В. Лаптєв, Р.А. Майданик, В.К.Мамутов, В.С. Мартем’янов, В.П. Мозолін, О.М. Олійник, В.Ф. Попондопуло, Г.В. Пронська, Д.Н. Сафіуллін, М.М. Слюсаревський, Є.О. Суханов, І.В. Спасибо-Фатєєва, В.В. Хахулін, Є.Д. Шешенін, В.С. Щербина та ін. Автор також спирався на роботи вчених-економістів, таких як В.Д. Миловидов, Є.Ф. Жуков, А.С. Генкін та ін.
Нормативну основу дослідження склали: чинне законодавство України, а також нормативно-правові акти Російської Федерації та інших держав, що регулюють умови провадження ГДУМ.
Емпіричну основу дослідження становлять офіційні звіти та статистичні дані органів державного регулювання ГДУМ, аналітичні матеріали саморегулівних організацій (Української асоціації інвестиційного бізнесу) та матеріали практики діяльності суб’єктів ГДУМ.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним монографічним дослідженням господарсько-правових аспектів провадження ГДУМ, в якому обґрунтовано концептуальні теоретичні положення щодо ефективного правового забезпечення умов розвитку даного виду господарювання та попередження суспільно небезпечних проявів його провадження та визначено напрями вдосконалення законодавства України про ГДУМ.
Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження підтверджується наступними науково-теоретичними висновками та пропозиціями:
Вперше:
- науково обґрунтовано виділення в окремий вид господарської діяльності ГДУМ як діяльності у сфері нематеріального виробництва, що спрямована на оплатне надання послуг з управління майном і здійснюється суб’єктами господарювання, які одержали право займатися нею в порядку, встановленому законодавством, з метою одержання прибутку;
- ГДУМ розглядається як форма прояву загальної закономірності економічного розвитку щодо відокремлення від власника функції управління об’єктами власності та залучення до цього професійних управителів, в межах якої управління майном набуває характеру послуги вартісного характеру, що надається окремою групою суб’єктів господарювання з метою задоволення потреб власників в професійній реалізації правомочностей стосовно належного їм майна;
- послугу з УМ запропоновано визначати як комплекс дій юридичного і фактичного характеру, спрямованих на ефективну реалізацію повноважень стосовно прийнятого в управління майна, що здійснюються управителем з дотриманням встановлених (нормативно-правовими актами і договором) вимог з метою отримання доходу для власників (правоволодільців), збільшення вартості майна або досягнення для них іншого соціально-економічного ефекту; запропоновано поділ послуг з УМ залежно від їх спрямування на такі, що мають комерційний та некомерційний характер;
- визначено поняття суб’єктів ГДУМ як суб’єктів господарювання, предмет діяльності яких становить оплатне надання послуг з УМ і які наділені спеціальною компетенцією у сфері надання послуг з УМ; як універсальне щодо різних видів суб’єктів ГДУМ (банків, компаній з управління активами, торговців цінними паперами, довірчих товариств тощо) в науковий оборот вводиться поняття «управителі майном»;
- проведено класифікацію суб’єктів ГДУМ за критеріями сфери провадження ГДУМ, співвідношення обсягу ГДУМ із загальним обсягом господарської діяльності управителів майном, наявності права УМ на умовах об’єднання майна, прийнятого в управління від різних осіб, можливості використання емісійного засобу залучення майна в управління; за характером компетенції в окрему групу виділено спеціалізованих управителів майном, які наділені виключним правом провадження певних видів ГДУМ;
- встановлено існування додаткових до державної реєстрації спеціальних елементів (процедур) легітимації щодо певних видів суб’єктів ГДУМ, до яких віднесено спеціальну державну реєстрацію; ліцензування; отримання спеціальних дозволів; набуття членства в саморегулівній організації; реєстрацію регламенту пайового інвестиційного фонду та внесення його до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування; реєстрацію випуску цінних паперів, проспекту емісії (при відкритому (публічному) їх розміщенні), інформації про випуск цінних паперів та звіту про результати розміщення цінних паперів (для управителів майном, які залучають майно в управління шляхом випуску та розміщення цінних паперів);
- аргументується позиція, згідно з якою об’єднані фонди управління, що створюються управителями майном шляхом об’єднання майна декількох осіб-послугоодержувачів, зокрема пайові інвестиційні фонди, фонди фінансування будівництва та фонди операцій з нерухомістю, позбавлені господарської правосуб’єктності, чим спростовується віднесення їх до особливого виду суб’єктів господарювання;
- встановлено, що цінні папери, що випускаються суб’єктами ГДУМ (інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, іпотечні сертифікати участі), посвідчують відносини з УМ і, з урахуванням особливої правової природи посвідчуваних ними прав, становлять окрему групу цінних паперів. Зазначену групу цінних паперів запропоновано визначити як цінні папери, що посвідчують право власності на частку в об’єднаному фонді управління (в пайовому інвестиційному фонді, фонді операцій з нерухомістю, іпотечних активах, що забезпечують випуск іпотечних сертифікатів участі), визначають відносини з управління цією часткою у складі фонду та передбачають виконання зобов’язань з виплати вартості цієї частки згідно з умовами випуску;
- проведено класифікацію видів ГДУМ за визначальними для їх господарсько-правового регулювання критеріями, зокрема за об’єктами управління, цільовою спрямованістю послуги з УМ, засобами залучення майна в управління, за наявністю засад колективного інвестування при формуванні об’єкта управління, наявністю в управителя розпорядчих правомочностей щодо майна, колом установників управління, сферою провадження ГДУМ.
Наукову новизну складає також науково-теоретичне обґрунтування пропозицій щодо удосконалення:
- термінологічного апарату, що використовується в законодавстві України для позначення окремих видів ГДУМ, зокрема, запропоновано відмовитись від використання при їх позначенні від терміну «довірче»; з цією метою у пункті 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», пункті 5 частини 3 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також тексті Закону України «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд» запропоновано виключити слово «довірче»;
- легальної класифікації цінних паперів шляхом доповнення частини 5 статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» групою цінних паперів, що посвідчують відносини з УМ, включивши до неї інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, іпотечні сертифікати участі;
- правового режиму діяльності з управління фондами банківського управління, зокрема, шляхом внесення змін до Закону України «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд» в частині уточнення об’єкта управління та позначення предмета діяльності уповноваженого банку, визначення порядку підрахунку кількості паїв учасників фондів банківського управління, умов відповідальності банків перед установниками управління, підстав та порядку заміни уповноваженого банку, механізму призначення нового банку-управителя у разі визнання уповноваженого банку банкрутом, встановлення обмежень на вчинення певних правочинів стосовно активів фондів банківського управління, що можуть спричинити порушення інтересів учасників фонду;
- умов легітимації банків як управителів цінними паперами в напрямку усунення розбіжностей в умовах легітимації банків та інших управителів цінними паперами (торговців цінними паперами) шляхом виключення з Закону України «Про банки і банківську діяльність» пункту 5 частини 3 статті 47 щодо необхідності отримання банками додаткового (до ліцензії на провадження діяльності з торгівлі цінними паперами - діяльності з управління цінними паперами) письмового дозволу НБУ на довірче управління цінними паперами;
- правового режиму діяльності з управління посвідченими цінними паперами правами: обґрунтовано висновок про необхідність його відокремлення від правового режиму діяльності з управління цінними паперами як виду професійної діяльності на ринку цінних паперів шляхом доповнення частини 8 статті 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (щодо переліку дій, які не вважаються професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами) абзацом такого змісту: «управління посвідченими цінним папером правами»;
- правового режиму фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, зокрема запропоновано в Законі України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» передбачити обов’язкову державну реєстрацію правил фондів у відповідному органі державної влади та їх оприлюднення з метою забезпечення на етапі створення фондів відповідності умов залучення ними коштів в управління законодавству, а також створення єдиного державного реєстру таких фондів як публічного інформаційного банку даних про фонди (при цьому дату реєстрації фонду в єдиному державному реєстрі ФФБ та ФОН вважати датою його створення).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки та положення можуть бути використані в таких сферах:
- у науково-дослідній сфері – матеріали дослідження можуть бути використані для подальших наукових досліджень, присвячених питанням господарсько-правового регулювання ГДУМ;
- у правотворчій сфері – сформульовані в дисертації пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання ГДУМ можуть бути використані для подальшого розвитку господарського законодавства України;
- у навчальному процесі – матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для студентів юридичних факультетів, а також в процесі викладання курсу «Господарське право».
Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані автором самостійно на основі аналізу законодавства України про ГДУМ та практики його застосування.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження доповідались й обговорювались на засіданні кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки» (Донецьк, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми господарського права та методика його викладання» (Донецьк, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Європейська наука XXI століття: стратегія і перспективи розвитку - 2006» (Дніпропетровськ, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Господарське законодавство України: практика застосування та перспективи розвитку в контексті європейського вибору” (Донецьк, 2005 р.), VII Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта 2004» (Дніпропетровськ, 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, 2001р.).
Публікації. Основні результати дослідження викладені у 8-ми публікаціях, у тому числі 5 – у наукових фахових виданнях, що підготовлені дисертанткою особисто.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Аналіз соціально-економічних та історичних передумов виникнення ГДУМ дозволяє розглядати її як форму прояву загальної закономірності економічного розвитку щодо відокремлення власності від управління нею та залучення до УМ професійних управителів, в межах якої УМ набуває характеру послуги вартісного характеру, що надається окремою групою суб’єктів господарювання з метою задоволення потреб власників (правоволодільців) в професійній реалізації правомочностей стосовно належного їм майна.
2. Як окремий вид господарської діяльності ГДУМ запропоновано визначати як діяльність у сфері нематеріального виробництва, що спрямована на оплатне надання послуг з управління майном та здійснюється суб’єктами господарювання, які одержали право займатися нею в порядку, встановленому законодавством, з метою одержання прибутку.
3. З врахуванням ряду визначальних для правового режиму цієї діяльності економіко-правових чинників (об’єктів обслуговування, мети та призначення управління, наявності/відсутності засад колективного інвестування, засобів залучення майна в управління, особливостей правосуб’єктності управителя тощо) ГДУМ отримує в чинному законодавстві диференціацію на окремі види, що мають своїм змістом надання оплатної послуги з професійної реалізації повноважень стосовно чужого майна і, як такі, потребують розгляду в комплексі.
До видів ГДУМ відповідно до чинного законодавства України запропоновано відносити наступні види господарювання: довірче управління фінансовими активами; управління цінними паперами торговцями цінними паперами; довірче управління комерційними банками коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; діяльність з управління активами інституційних інвесторів на фондовому ринку, включаючи управління активами інститутів спільного інвестування та управління активами пенсійних фондів; УМ при будівництві житла та операціях з нерухомістю, включаючи управління фондами фінансування будівництва і управління фондами операцій з нерухомістю; управління іпотечними активами; управління іпотечним покриттям; довірче управління фондами банківського управління; представницька діяльність довірчих товариств з реалізації прав власності довірителів; управління корпоративними правами держави суб’єктами господарювання-уповноваженими особами; управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд; управління на господарських засадах майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав.
4. Дослідження змісту ознаки довірчості щодо ГДУМ виявило відсутність усталеного юридичного розуміння «довірчості» правовідносин взагалі та неоднозначність поглядів на притаманність цієї ознаки відносинам з УМ зокрема. Аналіз нормативно-правової регламентації відносин з надання послуг з УМ свідчить про відсутність юридичних підстав для протиставлення за змістом чи розмежування діяльності з УМ та діяльності з довірчого УМ, оскільки в обох випадках йдеться про професійну реалізацію протягом визначеного терміну на підставі відповідного договору повноважень стосовно чужого майна в інтересах клієнтів за певну винагороду. За відсутності легальних характеристик ознаки довірчості послуги з УМ та господарської діяльності з надання таких послуг запропоновано уніфікувати термінологічне позначення ГДУМ на ринках фінансових послуг, виключивши даний термін з позначення діяльності з управління фінансовими активами (п.2 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), управління банками коштами та цінними паперами (п.5 ч.3 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), а також управління фондами банківського управління (Закон України «Про проведення експерименту ...»), як такий, що не містить спеціального юридичного навантаження, викликає непорозуміння щодо змісту та співвідношення окремих видів ГДУМ та ускладнює процес унормування цієї діяльності.
5. Послуга з УМ, як суспільно-корисний результат ГДУМ, є комплексом дій юридичного і фактичного характеру, спрямованих на ефективну реалізацію повноважень стосовно прийнятого в управління майна, що здійснюються управителем з дотриманням встановлених (нормативно-правовими актами і договором) вимог з метою отримання доходу для власників (правоволодільців), збільшення вартості майна або досягнення для них іншого соціально-економічного ефекту.
6. Послуги з УМ за їх спрямуванням поділяються на такі, що мають комерційний (забезпечують отримання управителем для клієнтів доходу від операцій з майном) та некомерційний характер (забезпечують досягнення управителем для клієнтів іншого, ніж отримання доходу, соціально-економічного ефекту). При цьому некомерційне спрямування послуги з УМ не означає безоплатності її надання і не повинно ототожнюватись з некомерційним характером ГДУМ в цілому.
7. Суб’єктів ГДУМ пропонується доктринально визначати як суб’єктів господарювання, предмет діяльності яких складає надання послуг з УМ та які наділені спеціальною компетенцією у сфері ГДУМ. Як універсальне щодо різних видів суб’єктів ГДУМ в науковому обороті запропоновано використовувати узагальнююче поняття “управителі майном”.
8. За результатами аналізу чинного законодавства та практики його застосування до кола управителів майном віднесено комерційні банки; компанії з управління активами; професійних адміністраторів недержавних пенсійних фондів, які управляють активами недержавних пенсійних фондів, адміністрування яких вони провадять; небанківські фінансові установи - управителів фондами фінансування будівництва і управителів фондами операцій з нерухомістю; небанківські фінансові установи - управителів іпотечними активами; небанківські фінансові установи - управителів іпотечним покриттям; торговців цінними паперами - управителів цінними паперами; довірчі товариства; суб’єктів господарювання-уповноважених осіб з управління корпоративними правами держави; рієлторів (рієлторські фірми); управителів будинком (спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд); патентних повірених, інших суб’єкти господарювання, які надають послуги з УМ певних видів в межах свої спеціальної компетенції.
За характером компетенції в окрему групу виділено спеціалізованих управителів майном, які наділені виключним правом провадження певних видів ГДУМ.
9. Проведено класифікацію суб’єктів ГДУМ за критеріями:
1) співвідношення обсягу ГДУМ із загальним обсягом господарської діяльності, якою вони займаються з поділом їх на управителів майном:
а) для яких ГДУМ становить виключний вид діяльності;
б) які наділені правом здійснення ГДУМ поряд з іншими видами господарської діяльності, при цьому ГДУМ може становити як основний, так і другорядний вид їх діяльності.
2) наявності права УМ на умовах об’єднання майна, прийнятого в управління від різних осіб з поділом їх на:
а) управителів об’єднаними фондами управління (компанії з управління активами, управителі фондами операцій з нерухомістю, управителі іпотечними активами);
б) управителів індивідуальним майном;
3) за можливістю використання емісійного засобу залучення майна в управління виділено управителів майном-емітентів, що наділені правом випуску спеціальних видів цінних паперів, з придбанням яких встановлюються відносини з УМ, зокрема компанії з управління активами – емітенти інвестиційних сертифікатів, фінансові установи - управителі іпотечними активами – емітенти іпотечних сертифікатів участі, а також фінансові установи - управителі фондами фінансування будівництва – емітенти сертифікатів фондів фінансування будівництва;
4) за сферою діяльності суб’єктів ГДУМ здійснено поділ на управителів майном на ринках фінансових послуг; на ринку нерухомості; на ринку житлово-комунальних послуг; у сфері управління публічним майном.
10. Об’єднані фонди управління, що створюються управителями майном шляхом об’єднання майна декількох осіб-послугоодержувачів, зокрема пайові інвестиційні фонди, фонди фінансування будівництва та фонди операцій з нерухомістю, позбавлені господарської правосуб’єктності, тому не повинні розглядатись як особливі види суб’єктів господарювання.
11. Цінні папери, що випускаються суб’єктами ГДУМ (інвестиційні сертифікати пайових інвестиційних фондів, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, іпотечні сертифікати участі) виділено в окрему групу цінних паперів та запропоновано визначати як цінні папери, що посвідчують право власності на частку в об’єднаному фонді управління (в пайовому інвестиційному фонді, фонді операцій з нерухомістю, іпотечних активах), визначають відносини з управління цією часткою у складі фонду між емітентами і власниками цінних паперів та передбачають виконання зобов’язань з виплати вартості цієї частки (частки чистих активів пайового інвестиційного фонду, частки чистих активів фонду операцій з нерухомістю, частки у платежах за іпотечними активами) згідно з умовами випуску.
У частині 5 статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» запропоновано запровадити окрему групу цінних паперів, що посвідчують відносини з УМ, включивши до неї інвестиційні сертифікати пайових інвестиційних фондів, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, іпотечні сертифікати участі (вилучивши зазначені цінні папери з відповідних груп) та визначити таку групу як «цінні папери, що посвідчують право власності на частку в об’єднаному фонді управління (в пайовому інвестиційному фонді, фонді операцій з нерухомістю, іпотечних активах), визначають відносини з управління цією часткою у складі фонду та передбачають виконання зобов’язань з виплати вартості цієї частки згідно з умовами випуску».
12. На підставі аналізу умов легітимації суб’єктів ГДУМ виявлено додаткові до державної реєстрації, спеціальні елементи (процедури) легітимації суб’єктів ГДУМ, дотримання яких є обов’язковим для офіційного визнання їх в якості управителів майном. До них віднесено спеціальну державну реєстрацію (для фінансових установ загалом та окремо банків); ліцензування (компаній з управління активами, професійних адміністраторів недержавних пенсійних фондів, фінансових установ-управителів фондами фінансування будівництва та управителів фондами операцій з нерухомістю, фінансових установ-управителів іпотечним покриттям, торговців цінними паперами – управителів цінними паперами, інших фінансових установ, що залучають в управління фінансові активи від фізичних осіб); отримання спеціальних дозволів; набуття членства в саморегулівній організації фондового ринку (для управителів-професійних учасників фондового ринку); реєстрацію ДКЦПФР регламенту пайового інвестиційного фонду та внесення його до Єдиного державного реєстру ІСІ; реєстрацію ДКЦПФР випуску цінних паперів, проспекту емісії (у разі відкритого їх розміщення), інформації про випуск (встановлена для іпотечних сертифікатів участі і сертифікатів фонду операцій з нерухомістю) цінних паперів, та звіту про результати розміщення цінних паперів з отриманням свідоцтва про реєстрацію випуску.
13. Умови легітимації банків як управителів цінними паперами пропонується уніфікувати з умовами легітимації інших управителів цінними паперами-торговців цінними паперами шляхом виключення з Закону України “Про банки і банківську діяльність” пункту 5 частини 3 статті 47 щодо додаткового (до ліцензії на провадження діяльності з торгівлі цінними паперами - діяльності з управління цінними паперами) отримання банками письмового дозволу НБУ на довірче управління цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.
14. Як господарська діяльність, що включає чималу кількість різновидів, ГДУМ може бути піддана класифікації що за такими, визначальними для диференціації правового режиму цієї діяльності, критеріями, як:
1) види майна, що приймаються в управління;
2) наявність (відсутність) в управителя розпорядчих правомочностей щодо майна;
3) наявність/відсутність засад колективного інвестування при формуванні об’єкта управління);
4) цільова спрямованості послуги з УМ;
5) наявність емісійних засад залучення майна в управління;
6) коло установників УМ;
7) сфера провадження ГДУМ та економіко-юридичні її характеристики (мета та зміст ГДУМ, особливості правового становища управителів, наявність спеціально уповноваженого органу регулювання даного різновиду ГДУМ тощо).
15. З огляду на дуалістичну правову природу цінних паперів як об’єктів управління, слід розрізняти управління цінним папером і управління посвідченими цінним папером правами. Управління цінними паперами має місце в тих випадках, коли управителю надається право здійснювати як права з цінного папера, так й права на цінний папір, тобто надається можливість вчиняти розпорядчі правочини щодо нього. При управлінні правами, що посвідчені цінними паперами, об’єктами управління виступають саме зазначені права, а не цінні папери в цілому.
Оскільки управління посвідченими цінними паперами правами має сферою свого здійснення лише взаємовідносини управителя з емітентом (як особою, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов’язання перед їх власниками), воно не відноситься до управління цінними паперами, як виду професійної діяльності на фондовому ринку (ринку цінних паперів), і не повинно вимагати дотримання умов провадження останньої (включаючи необхідність отримання ліцензії). З огляду на різницю сфери провадження та змісту управління цінним папером та управлінням посвідченими цінним папером правами умови провадження останнього повинні бути виведені за межі правового режиму діяльності з управління цінними паперами. З цією метою частину 8 статті 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (щодо переліку дій, які не вважаються професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами) слід доповнити абзацом такого змісту: «управління посвідченими цінним папером правами».
16. В ході розгляду проблем правового регулювання господарської діяльності з управління фондами банківського управління дисертанткою запропоновано в Законі України «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд» уточнити об’єкт управління та позначення предмета діяльності уповноваженого банку, визначити порядок підрахунку кількості паїв учасників цих фондів, умови відповідальності банків перед установниками управління, підстави та порядок заміни уповноваженого банку, механізм призначення нового банку-управителя у разі визнання уповноваженого банку банкрутом, встановити обмеження на вчинення правочинів стосовно активів фондів, що можуть спричинити порушення інтересів учасників фонду.
17. За результатами аналізу правового режиму діяльності з управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю запропоновано в Законі України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» з метою забезпечення публічності відомостей про фонди, а також відповідності умов залучення коштів в управління встановленим вимогам передбачити обов’язкову державну реєстрацію Правил фондів в Держфінпослуг як спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також встановити вимогу обов’язкового їх оприлюднення ; запровадити ведення єдиного державного реєстру фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю як інформаційного банку даних про ці фонди та економічні показники їх діяльності, який забезпечуватиме зберігання інформації про фонди та її надання. При цьому дату реєстрації фонду в реєстрі вважати датою його створення.
Запропоновано визначити співвідношення Правил фонду, інвестиційної декларації та проспекту емісії фонду як регуляторів умов здійснення УМ шляхом чіткого закріплення призначення, змісту та співвідношення між собою зазначених документів. Інвестиційну декларацію, як регулятор напрямів інвестування активів ФОН доцільно визначити як складову частину Правил ФОН, що підлягатиме реєстрації та оприлюдненню у складі останніх.
19. З метою вдосконалення правового регулювання діяльності з довірчого управління банками фондами банківського управління в Законі України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд” запропоновано:
1) з метою уточнення об’єкта управління уповноваженого банку та впорядкування позначення його діяльності стосовно залучених у довірче управління від учасників фонду коштів в Законі України «Про проведення експерименту ...» пропонується:
- визначити Фонд банківського управління як передані в управління уповноваженому банку грошові кошти учасників фонду банківського управління та сформована за їх рахунок сукупність майна, що належить учасникам фонду, перебуває в управлінні уповноваженого банку та обліковується ним окремо від результатів діяльності уповноваженого банку та інших фондів банківського управління, що перебувають в управлінні цього банку;
- у тексті Закону стосовно позначення діяльності уповноваженого банку слова «довірче управління коштами», «управління коштами фонду банківського управління», «управління коштами учасника фонду банківського управління» замінити словами «управління фондом банківського управління».
2) більш повно регламентувати умови здійснення діяльності з управління фондом банківського управління, зокрема врегулювати граничний обсяг залучаємих в управління коштів, граничний рівень витрат на управління (за послуги зі зберігання цінних паперів, придбаних за кошти учасників фонду, обліку прав власності на них, а також обслуговування операцій за такими цінними паперами тощо), умови відповідальності банків, підстави та порядок заміни уповноваженого банку, а також механізм призначення нового банку-управителя у разі припинення діяльності уповноваженого банку;
3) визначити порядок підрахунку кількості паїв учасників фонду банківського управління як підстави розподіл у доходу фонду між його
учасниками та передумови оцінки інформації про результати управління фондом;
4) встановити для банка-управителя такі обмеження діяльності з управління фондом банківського управління: заборону на безоплатне відчуження майна фонду, а також на його відчуження на користь іншого фонду банківського управління, активами якого управля уповноважений банк, чи пов’язаних осіб банку; на відчуження власного майна банку до активів фонду; на набуття у власність банком майна фонду; на використання майна фонду для забезпечення виконання зобов’язань банку, не пов’язаних з управлінням фондом;
5) запровадити чіткі критерії отримання банком статусу управителя фондом банківського управління замість досягнення суб’єктивної домовленості з холдинговою компанією «Київміськбуд».
6) з метою захисту інтересів учасників фондів банківського управління детально регламентувати зміст Правил фонду, умови внесення змін до них, а також передбачити їх обов’язкове оприлюднення; при цьому умови залучення коштів у довірче управління не відокремлювати в окремий акт (Положення про залучення коштів), а включити до Правил фонду як документу, що в повному обсязі визначає умови здійснення управління фондом (від залучення коштів в управління до виходу з фонду та припинення його функціонування);
7) для сприяння захисту інтересів учасників фонду банківського управління, забезпечення на етапі створення фондів відповідності умов залучення коштів в управління (документів фонду) встановленим вимогам, забезпечення органів державної влади та зацікавлених осіб інформацією про фонди доцільно передбачити обов’язкову державну реєстрацію Правил фондів в НБУ та ведення НБУ єдиного державного реєстру фондів банківського управління як інформаційного банку даних про фонди, економічні показники їх діяльності та звітності, який забезпечує зберігання інформації та її надання на умовах відкритого та безоплатного доступу зацікавлених осіб до інформації, що міститься в реєстрі, при цьому дату реєстрації фонду в реєстрі вважати датою створення фонду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гедеман Ю.В. Основные черты хозяйственного права. Трансформация понятия собственности / Пер. с нем. С.Н. Ландкофа. – Х.: Юридическое издательство Н.К.Ю.УССР, 1924. – 30 с.
2. Капелюшников Р.И. Экономическая теория прав собственности (методология, основные понятия, круг проблем). – М.: ИМЭиМО, 1990. – 90 с.
3. Сафиуллин Д.Н. Из тезисов. Общее понятие собственности и права собственности на современном этапе // Право собственности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1989. – С. 38-44.
4. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М.: Юридическая литература, 1992. – 240 с.
5. Лоскутов В.И. Экономические и правовые отношения собственности. – Ростов-на Дону: Феникс, 2002. – 192 с.
6. Задорожний Г.І. Власність, управління та економічна влада: проблеми взаємозв’язку в економічній системі суспільства: Автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.01.08. – Х., 1996. – 35 с.
7. Мозолин В.П. Право собственности в РФ в период перехода к рыночной экономике. - М.: 1992. – 176 с.
8. Friedmann W. Recht end sozialer Wandel. Frankfurta. - M., 1969, s. 85 // Ян Лазар Собственность в буржуазной правовой теории («Критика буржуазной идеологии и ревизионизма»). – М.: “Юридическая литература”, 1985. – С. 68-69.
9. Миловидов В.Д. Паевые инвестиционные фонды. – М.: Изд-во Инфра-М, 1996. – 416 с.
10. Економічна енциклопедія. В 3 томах. Том 3 / Відп. ред. Мочерний С.В. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 952 с.
11. Вінник О.М. Інвестиційне право. Навч. посібник – К.:Атіка, 2000. – 263с.
12. Закон України від 18.09.1991 р. № 1560 «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – Ст. 646.
13. Кібенко О.Р. Інвестиційна діяльність: визначення, суб’єкти, класифікація та співвідношення з підприємницькою діяльністю // Вісник університету внутрішніх справ. – 1999. – № 6. – С. 220-222.
14. Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України: Постанова Верховної Ради України від 22.09.1995 № 342 // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 33. – Ст. 257.
15. Миловидов В.Д. Современное банковское дело. Опыт организации и функционирования банков США. – М.: Изд. Моск. ун-та, 1992. – 175с.
16. Генкин А.С. Эффективный траст: опыт Западной Европы и российская практика. – М.: «Альпина», 1999. – 220 с.
17. Венедиктов А.В. Правовая природа государственных предприятий / § 8 Теория «доверенного управления» // Избранные труды по гражданскому праву. В 2 т. Т. I. – 575 c.
18. Венедіктова І.В. Договір довірчого управління майном в Україні. – Х.: Консум, 2004. – 216 с.
19. Слипченко С.А. Право доверительной собственности. – Х.: Консум, 2000. – 176 с.
20. Беневоленская З.Э. Доверительное управление имуществом в сфере предпринимательства. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 282 с.
21. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник / Отв. ред. Е.А. Васильев. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Международные отношения, 1993. – 560 с.
22. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т. – Т.1. Основы: Пер. с нем. – М.: Международные отношения, 1998. – 480 с.
23. Жуков Є.Ф. Инвестиционные институты. – М.: «Банки и биржи», 1998. – 198 с.
24. Цивільний кодекс Української РСР: затверджено Законом УРСР від 18.07.1963 р. № 1540 // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – Ст. 463.
25. Михеева Л.Ю. Доверительное управление имуществом / Под ред. В.М.Чернова. – М.: Юристъ, 1999. – 176 с.
26. Закон України від 04.03.1992 р. № 2163 «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону від 19.02.1997 р.) // Голос України. – 1997. – 20 березня.
27. Господарське право: Практикум / За заг. ред. В.С. Щербини. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 416 с.
28. Декрет Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. № 23-93 «Про довірчі товариства» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 19. – Ст.207.
29. Указ Президента України від 19.02.1994 р. № 55 «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» // Урядовий кур’єр. – 1994. – 19 березня.
30. Закон України від 12.07.2001 р. № 2664 «Про банки і банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 25. – Ст.281.
31. Постанова Верховної Ради України від 31.10.1996 р. № 452 «Про звіт Тимчасової депутатської слідчої комісії по перевірці фактів фальсифікації окремих положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» та контролю за виконанням пункту 3 Постанови Верховної Ради України від 6 липня 1995 року «Про проект Закону України про внесення змін і доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» // Голос України. – 1996. – № 210. – 11 червня.
32. Узагальнення судової практики в кримінальних справах про злочини посадових осіб довірчих, страхових товариств та інших небанківських структур, які залучали кошти громадян: узагальнення Верховного Суду України від 01.11.1999 р. // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 5 (15).
33. Постанова Верховної Ради України від 22.12.1995 р. № 491 «Про усунення зловживань у процесі залучення суб’єктами підприємницької діяльності грошових коштів громадян» // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 2. – Ст. 5.
34. Щоб трасти перестали красти // ГолосУкраїни. – 1998. – 22 січня.
35. Указ Президента України від 19.06.1995 р. № 459 «Про забезпечення управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації» // Урядовий кур’єр. – 1996. – 24 червня.
36. Постанова Кабінету Міністрів України від 04.11.1998 р. № 1741 «Про управління державними корпоративними правами» // Офіційний вісник України. – 1998. – № 44. – Ст. 1634.
37. Постанова Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 р. № 791 «Про управління корпоративними правами держави» // Офіційний вісник України. – 2000. - № 20. – Ст. 827.
38. Закон України від 30.10.1996 р. № 448 «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 51. – Ст. 292.
39. Цивільний кодекс України: Прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 р. // Голос України. – 2003. – 12-13 березня.
40. Воронєзький Р. Довірчі правовідносини в Україні // Право України. – 1997. – № 10. – С. 47-53.
41. Закон України від 12.07.2001 р. № 2664 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» // Офіційний вісник України. – 2001. – № 32. – Ст. 1457.
42. Закон України від 23.02.2006 р. № 3480 «Про цінні папери та фондовий ринок» // Офіційний вісник України. – 2006. – № 13. – Ст. 857.
43. Закон України від 15.03.2001 р. № 2299 «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» // Офіційний вісник України. – 2001. – № 16. – Ст. 690.
44. Закон України від 09.07.2003 р. № 1057 «Про недержавне пенсійне забезпечення» // Офіційний вісник України. – 2003. – № 33. – Ст. 1769.
45. Закон України від 09.07.2003 р. № 1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” // Офіційний вісник України. – 2003. – № 33. – Ст. 1770.
46. Закон України від 19.06.2003 р. № 978 «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю Верховна Рада України» // Офіційний вісник України. – 2003. – № 30. – Ст. 1525.
47. Закон України від 19.06.2003 р. № 979 «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» // Офіційний вісник України. – 2003. – № 30. – Ст. 1526.
48. Закон України від 22.12.2005 р. № 3273 «Про іпотечні облігації» // Офіційний вісник України. – 2006. – № 3. – Ст. 81.
49. Закон України від 20.04.2000 р. № 1674 «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд» // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 29. – Ст. 191.
50. Господарський кодекс України: прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 1. – Ст. 462.
51. Закон України від 21.09.2006 р. № 185 “Про управління об'єктами державної власності” // Офіційний вісник України. – 2006. – № 41. – Ст. 2726.
52. Закон України від 24.06.2004 р. № 1875 «Про житлово-комунальні послуги» // Офіційний вісник України. – 2004. – № 30. – Ст. 1985.
53. Закон України від 23.121993 р. № 3792 «Про авторське право і суміжні права» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64.
54. Проект Закону України «Про рієлторську діяльність» від 25.05.2001 р. № 7336, внесений на розгляд 7 сесії ВРУ III скликання народним депутатом Коліушком І.Б. // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України http://gska2.rada.gov.ua.
55. Курпас Ю.В. Становлення та розвиток інституту управління майном в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 20 с.
56. Венедіктова І.В. Договір довірчого управління майном як форма реалізації правового інституту довірчого управління майном в Україні: 12.00.03 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х, 2003. – 20 с.
57. Слюсаревський М.М. Теоретические проблемы договорного управления чужим имуществом в Украине: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія ім. Я. Мудрого. – Х., 1999. – 19 с.
58. Марчинський В.Г. Правовий статус довірчого товариства як суб’єкта цивільно-правових відносин: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія ім. Я. Мудрого. – Х., 2003 – 23 с.
59. Майданик Р.А. Траст: собственность и управление капиталами. – К.: Анкил, 1995. – 160 с.
60. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. – 502 с.
61. Хахулин В.В. Общая характеристика субъектов хозяйственного права (Глава 10) // Хозяйственное право. Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, В.В. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. - К.: Юринком Интер, 2002. – С. 273-289.
62. Парена В.А. Сфера послуг в умовах переходу до ринкової економіки України: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01/ Дніпропетр. держ. аграр. ун-т. – Д., 2005. – 20 с.
63. Национальный стандарт РФ ДСТУ Р 50646-94 «Услуги населению. Понятия и определения»: утверждено постановлением Государственного комитета Российской Федерации по стандартизации и метрологии от 21.02.1994 г. № 34 // Интернет-версия системы Консультант Плюс http://base.consultant.ru.
64. Класифікація видів економічної діяльності: затверджено Наказом Державного комітету статистики України від 26.12.2005 р. № 375 // Українська інвестиційна газета. – 2006. – № 30.
65. Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016-97, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 30.12.1997 р. № 822 // Бізнес - Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. Збірник систематизованого законодавства. – 2003. – № 4.
66. Закон України від 01.12.2005 р. № 3164 «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» // Офіційний вісник України. – 2005. – № 52. – Ст. 3246.
67. Закон України від 18.11.2003 р. № 1280 «Про телекомунікації» // Офіційний вісник України. – 2003. – № 51 (частина 1). – Ст. 2644.
68. Закон України від 04.10.2001 р. № 2759 «Про поштовий зв'язок» // Офіційний вісник України. – 2001. – № 43. – Ст. 1918.
69. Державний класифікатор України. Класифікація послуг зовнішньоекономічної діяльності ДК 012-97, затверджена наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 02.06.1997 р. № 324 // Система інформаційно-правового забезпечення Ліга-Закон.
70. Мартемьянов В.С. Хозяйственное право. Курс лекций. Т. 2. – М.: БЕК, 1994. – 400 с.
71. Шешенин Е.Д. Основные особенности договоров, направленных на оказание услуг // Хозяйственное право. – М.: Юрид. лит., 1977. – С. 399 – 414.
72. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М.: Юридическая литература, 1992. – 240 c.
73. Мащенко М.В. Господарська діяльність з управління майном як перспективна форма управління комунальною власністю / Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора. Сборник научных трудов. – Д.: Юго Восток, 2005. – С. 315-319.
74. Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» // Вісник Вищого Арбітражного суду України. – 1999. – № 2. – С. 92-101.
75. Майданик Р.А. Поняття довірчого управління нерухомим майном // Право України. – 2002. – № 12. – С. 122-125.
76. Лист Міністерства юстиції України від 14.06.2004 р. № 19-50-1705 // Система інформаційно-правового забезпечення Лига-Закон.
77. Закон України від 16.09.1997 р. № 531 «Про благодійництво та благодійні організації» // Офіційний вісник України. – 1997. – № 42. – Ст. 1.
78. Закон України від 16.06.1992 р. № 2460 «Про об'єднання громадян» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
79. Закон України від 23.04.1991 р. N 987 «Про свободу совісті та релігійні організації» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 254. – Ст. 283.
80. Нарышкина Р.И. Доверительная собственность в праве Англии и США. - М.: Высшая школа, 1974. – 147 с.
81. Предпринимательское (хозяйственное) право): Учебник: В 2-х томах. – Т. 1 / Отв. ред. О.М. Олейник. – М.: Юристъ, 1999. – 727 с.
82. Теоретические проблемы хозяйственного права. – М.: Изд-во «Наука», 1975. – 414 с.
83. Про затвердження типового договору довірчого товариства з довірителем майна: наказ ФДМУ, Міністерства фінансів, Антимонопольного комітету України від 30.08.1995 р. № 1116/143/7/Н // Система інформаційно-правового забезпечення Ліга-Закон.
84. Доживемо до дня уряду // Голос України. – 2000. – 4 березня.
85. Щербина В.С. Господарське право України: Навч. посібник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 592 с.
86. Мащенко М.В. Понятие деятельности по управлению имуществом (хозяйственно-правовой аспект) // Экономика и право. – 2002. – № 3 (4). – С. 133-137.
87. Предпринимательское (хозяйственное) право: Учебник. В 2-х томах. – Т. 1 / Отв. ред. О.М. Олейник. – М.: Юристъ, 1999. – 727 с.
88. Хозяйственное право: Учебник / Под. общ. ред В.В. Лаптева. – М.: Юрид. лит., 1983. – 528 с.
89. Советское хозяйственное право / Под ред. И.Г. Побирченко. – К.: Вища школа, 1985. – 335 с.
90. Мартемьянов В.С. Хозяйственное право. Курс лекций. Том 1. Общие положения. – М.: БЕК, 1994. – 312 с.
91. Знаменский Г.Л. Глава 3. Хозяйственные правоотношения // Хозяйственное право. Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, В.В. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. – К.: Юринком Интер, 2002. – С. 63-80.
92. Державний класифікатор України: Класифікація видів економічної діяльності, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 22.10.1996 р. № 441 // Інформаційний бюлетень Міністерства статистики України. – 1997. – № 4-5. – С. 57-101.
93. Проект Закону України «Про довірче управління фінансовими активами» від 07.12.2006 р. № 2692 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України http://www.rada.gov.ua.
94. Методичні вказівки з інспектування банків "Система оцінки ризиків", затверджені постановою Правління НБУ від 15.03.2004 р. № 104 // Система інформаційно-правового забезпечення Ліга-Закон.
95. Положення щодо організації діяльності банків та їх відокремлених структурних підрозділів при здійсненні ними професійної діяльності на ринку цінних паперів, затверджено рішенням ДКЦПФР від 16.03.2006 р. № 160 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 15. – Ст. 1140.
96. Спасибо-Фатєєва І.В. Договір управління майном / Цивільне право України: Підручник. У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком-Інтер, 2004. – Т. 2. – С. 328 - 329.
97. Егоров Н.Д. Доверительное управление имуществом (Глава 45) / Гражданское право. Учебник. Часть II / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: «Проспект», 1998. – С. 581 – 603.
98. Цивільне право України. Академічний курс: Підручн.: У 2 т. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.2. Особлива частина. – К.: Концерн “Видавничий дім” “Ін Юре”, 2003. – 408 с.
99. Дроздова Н.В. Договір про надання фінансових послуг в цивільному праві України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2005. – 22 с.
100. Ковалевская Н.С. Доверительное управление имуществом // Коммерческое право: Учебник / А.Ю. Бушев, О.А. Городов, Н.С. Ковалевская и др.; Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевой. – СПб., 1997. – С. 405-414.
101. Гузикова С.В. Доверительное управление: гражданско-правовые отношения и их юридическое содержание // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. С.С. Алексеева; Исследовательский центр частного права. Уральский филиал; Российская школа частного права. Уральское отделение. – М., 2000. – С. 296-317.
102. Чубаров В.В. Доверительное управлние имуществом // Гражданское право России. Часть вторая. Обязательственное право: Курс лекций / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: 1997. – 845 с.
103. Спасибо-Фатєєва І.В. Управління майном / Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина,