АДАПТАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО ВИМОГ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП …………………………………………………………………………. 4
РОЗДІЛ 1. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО У СИСТЕМІ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИМОГ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ……….18
1.1. Понятійний апарат та методологічні засади дослідження ……………... 18
1.2. Програмні положення концепції сталого розвитку України
та законодавство …………………………………………………………... 46
1.3. Господарське законодавство як сукупність засобів сприяння
сталому розвитку …………………………………………………………. 64
1.4. Правовий режим господарського використання
природних ресурсів ……………………………………………………… 73
Висновки до розділу 1 ………………………………………………………. 100
РОЗДІЛ 2. НАПРЯМИ АДАПТАЦІЇ ГОСПОДАРСЬКОГО
ЗАКОНОДАВСТВА ДО ВИМОГ СТАЛОГО РОЗВИТКУ 103
2.1. Конкретизація вимог забезпечення соціальної спрямованості
економіки …………………………………………………………………. 103
2.2. Координація прогнозних і програмних заходів економічного
і соціального розвитку …………………………………………………... 135
2.3. Забезпечення сталого розвитку населених пунктів …………………… 168
2.4. Залучення до господарського обороту природних ресурсів …………. 184
Висновки до розділу 2 ………………………………………………………... 201
РОЗДІЛ 3. ГАРМОНІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО
ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ ……………………………. 203
3.1. Теоретична база гармонізації …………………………………………… 203
3.2. Оборот природних ресурсів як об'єкт гармонізації ……………………. 229
3.3. Екологізація правових засад господарювання ……………………..…. 254
3.4. Рівні гармонізації законодавства про використання
природних ресурсів ……………………………………………………… 270
Висновки до розділу 3 ……………………………………………………….. 278

РОЗДІЛ 4. КОНЦЕСІЯ ЯК ПІДСТАВА ВИКОРИСТАННЯ
ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ …………………………………….. 281
4.1. Передумови концесійного використання природних ресурсів ……… 281
4.2. Становлення концесійної політики (теорія правового впливу ) ……… 300
4.3. Договірні умови концесії природокористування ……………………... 314
Висновки до розділу 4 ………………………………………………………... 345
РОЗДІЛ 5. ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЦІЛЬОВА ПІДСИСТЕМА
СПРИЯННЯ СТАЛОМУ РОЗВИТКУ В СТРУКТУРІ
ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА ………………… 348
5.1. Концепція розбудови нового структурного елементу…………………..348
5.2. Зміст і структура підсистеми……………………………………………...364
5.3. Функціональні зв'язки підсистеми……………………………………….408
Висновки до розділу 5 ……………………………………………………….. 439

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….. 442
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………. 451
ДОДАТКИ …………………………………………………………...……….. 501

ВСТУП

Актуальність теми. Цілі і принципи Концепції сталого розвитку, схваленої ООН, щодо гармонійного поєднання економічних, природоохоронних та соціальних підходів і рішень є орієнтирами для будь-якої науки, у т.ч. юриспруденції. Глобалізація світового економічного простору призводить до погіршення технологічних і організаційно-майнових умов видобутку та використання природних ресурсів, споживання яких різко зростає. Основними цільовими орієнтирами сталого (збалансованого) розвитку для умов України є формування соціально орієнтованої економіки, що передбачено ч.4 ст.13 Конституції України, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального і соціального благополуччя, створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів. Завдання, що випливають з цієї Концепції, ставлять певні вимоги до всіх галузей вітчизняного права і законодавства, і перш за все – до господарського.
Найбільшою мірою триєдина проблематика сталого розвитку стосується господарсько-правових засобів. Саме вони мають своїм завданням утримання цілісності правової регламентації найважливіших економічних діянь, пов’язаних із господарським використанням природних ресурсів та забезпеченням соціальної спрямованості природокористування. Водночас зростання економічної влади у сфері господарювання, у тому числі щодо природних ресурсів, нерідко створює різного ступеня перешкоди на шляху реалізації Концепції сталого розвитку. Тому ті з господарсько-правових засобів, які адекватні завданням Концепції, потребують активізації, зокрема, є потреба в адаптації законодавства до вимог сталого розвитку не ситуативно, а цілеспрямовано – на комплексне вирішення завдання організації господарського використання надр, вод, повітря. Така можливість дещо зросла з прийняттям Господарського кодексу України (ст.ст. 5, 6, 11-12, 14-15, 45, 48, 148-153, 392, 406), оскільки він започаткував виокремлення в господарському законодавстві функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку. Натомість недостатньо скоординованими залишаються інституціональні перетворення, які необхідні для підвищення ефективності господарського використання природних ресурсів.
Умови глобалізації змушують насичувати національну систему права нормами щодо стимулів зниження енергоємності ВВП на випередження, гарантуючи: довгостроковість зобов'язань держави з організації програм переорієнтації ресурсовитратної діяльності на збільшення оборотоспроможності, у т.ч. альтернативних природним, ресурсів; ефективність інвестиційних зобов'язань; гнучкі форми перерозподілу прав на використання надр і природо-рекреаційних територій. Необхідність екологізації матеріального виробництва є давно визнаною і передбачає відповідний розвиток правових основ господарювання, однак це ускладнюється необхідністю розв’язання поточних макроекономічних завдань. Соціальний зміст та основи взаємодії господарсько-правових засобів так змінюються з розвитком економіки, потреб та інтересів суспільства, що доводиться вносити корективи до загальновизнаних теоретичних положень, піддаючи їх необхідній модернізації. Так, господарське законодавство складалося у контексті сприяння розв’язанню соціальних проблем, мобілізації резервів економічного росту, однак в основному безвідносно до цілей збалансування господарського обороту природних ресурсів та екологізації господарської діяльності. Окремі його положення не тільки не сприяють, а навіть гальмують розв’язання цих важливих завдань. Так, статус суб'єктів природокористування в системах надро- і шельфорозробки сприймається і практикою, і законодавцем, в основному, у ракурсі комерціалізації, а не реалізації національних інтересів, тому щорічний збиток від деградації природи в Україні оцінюється (від ВВП) у 10-15%, у країнах з розвинутою економікою – 0,4-2%. Це є наслідком того, що специфічні правові чинники сприяння сталому розвитку не були зведені у функціонально-цільовий комплекс, здатний забезпечити стабільність перебігу у цілому таких процесів, як укладання і виконання угод про об’єднання майна, розподіл продукції, послідовність операцій для отримання права на використання природних ресурсів. Адаптованість поведінки учасників відносин до рівного підпорядкування суспільному господарському порядку досягається введенням комплексу прав, переваг, стимулів, обмежень та інших засобів правового регулювання. Відсутність функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в системі господарського законодавства призводить до тенденції укладання сумнівних угод, реалізації у господарській діяльності зобов’язань, які дестабілізують економічні відносини та дезорганізують розвиток господарського природокористування.
Проблема створення комплексу правових засобів забезпечення сталого розвитку за кращих правових традицій привернула до себе увагу сучасної науки господарського права ще на початку 70-х років минулого століття, однак і дотепер вона ще не набула необхідного методологічного забезпечення. Соціальне призначення господарського законодавства має чимало трактувань. Однак фундаментального підходу до розуміння господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку в науці не вироблено. Вищенаведене свідчить про актуальність і доцільність проведення дослідження за обраною темою.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося в рамках наукових досліджень, що проводилися у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля МОН України за темами «Методологічні основи управління функціонуванням та розвитком суб'єктів господарювання в епоху економіки знань» (держреєстрація № 0106U000293) і «Дослідження та формування механізму забезпечення стійкості фінансових та промислових компаній регіону» (держреєстрація № 0103U000419), у яких здобувачка брала участь як співвиконавець. У межах зазначених тем дисертанткою розроблено методологічне забезпечення та шляхи адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку, обґрунтовано пропозиції з удосконалення законодавства.
Мета і завдання дослідження. Метою є розбудова методології адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку, обґрунтування концепції функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку господарсько-правовими засобами та напрямів модернізації господарського законодавства для її реалізації.
Відповідно до зазначеної мети поставлено і вирішено наступні завдання:
виявлення потенціалу та форм прояву адаптивних функцій господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку та обґрунтування шляхів, принципів, способів (прийомів) господарсько-правового сприяння розумному надро- і шельфокористуванню та реалізації стратегії енергозабезпечення без незворотнього втручання до стану навколишнього середовища;
конкретизація вимог сталого розвитку для нівелювання невідповідності програм розвитку населених пунктів загальносвітовим тенденціям і попередження протиріч у відносинах з надрокористування, розвитку рекреаційних територій, підтримки підприємництва у сфері альтернативних джерел енергії;
обґрунтування необхідності створення довгострокових організаційно-господарських зобов'язань (договірних і позадоговірних) відповідно до вимог модифікованої Концепції сталого розвитку для України;
розроблення теоретичних засад узгодження елементів систем господарювання і природокористування для створення функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку, без порушення системних зв’язків із спорідненими інститутами та іншими структурними одиницями суміжних галузей;
визначення напрямів формування адекватної правової бази для переходу до економіки природокористування на засадах сталого розвитку, виявлення неузгодженості в правових основах використання і обороту природних ресурсів у сфері господарювання та визначення шляхів її усунення;
обґрунтування необхідності пріоритету господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку, виявлення їх функції щодо забезпечення виконання організаційно-господарських зобов'язань з довгострокового соціально-економічного розвитку країни в частині закріплення вектору, пріоритетів та загальних показників розвитку економіки природокористування;
обґрунтування напрямів розвитку структури господарського права з урахуванням необхідності кодифікації правових норм про концесію та угоди про розподіл продукції, аргументація необхідності перегляду офіційної доктрини угод про розподіл продукції та застосування континуальної методології для розвитку базового визначення господарської діяльності;
визначення співвідношення доктринальних підходів до гармонізації господарського і природоресурсного законодавства в ракурсі умов функціонування суміжних інститутів різних галузей, уточнення (конкретизація) рівнів внутрішньогалузевої і міжгалузевої гармонізації норм про використання природних ресурсів на основі оцінки тенденцій інтеграції і гармонізації системи законодавства України і його адаптації до законодавства ЄС;
визначення доцільності та шляхів зміни юридичної конструкції інвестиційного режиму довгострокового залучення в господарський оборот природних ресурсів для об'єднання інтересів інвестора (у частині розподілу продукції) з економічною стратегією держави (у частині розподілу ризиків);
обґрунтування доцільності та напрямів використання апробованих у інших країнах правових методів і прийомів забезпечення освоєння ресурсозберігаючих технологій та екологоорієнтованих нововведень;
визначення сутності екологізації виробництва концесіонера та її ролі в стабілізації розвитку економіки приймаючої сторони (з позицій господарського права), розроблення напрямів усунення дисбалансу одержаних прав володіння природними ресурсами і величини внеску концесіонера у розвиток економіки приймаючої сторони та її поетапні структурні перетворення, встановлення кола суб'єктів, зобов’язаних до забезпечення соціальної спрямованості економіки при концесійному залученні до господарського обороту об'єктів надрокористування;
обґрунтування основних напрямків структурної адаптації наявного інституціонально-правового середовища до цінностей, що змінилися, а також концепцій та пріоритетів у господарській діяльності.
Об'єкт дослідження – комплекс суспільних відносин, пов’язаних із забезпеченням вимог сталого розвитку країни.
Предмет дослідження – методологічні аспекти адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку як визнаних світовим співтовариством цілей і принципів, модифікованих з урахуванням правових традицій України.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є фундаментальні положення теорії господарського законодавства, науки господарського права, господарського права зарубіжних країн, загальнонауковий принцип екологізації суспільного буття (у тому числі господарської діяльності та її правового забезпечення), методологія гомеостатики в економічній кібернетиці, континуальна методологія в теорії права.
Методичну основу дослідження становить системний підхід до правового регулювання господарських відносин і діяльності як взаємообумовлених елементів єдиного об'єкта дії. Застосування системно-структурного та абстрактно-логічного методів дали можливість обґрунтувати: використання положень теорії господарського законодавства для виокремлення нової функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку у системі її взаємодії із суміжними інститутами; структурну модель протистояння підміні прибуткового користування природними ресурсами (для користувача) збитковим для власника ресурсів. Дедуктивний метод використано для визначення координат державного регулювання концесійних відносин і відносин з розподілу продукції. Метод індуктивної логіки застосовано в аналізі процесів розвитку вугільної галузі і визначенні стратегії сталого розвитку населених пунктів. Історичний метод використано для аналізу еволюції: концепції сталого розвитку, її змісту і сутнісних характеристик стосовно України; причин зволікань із запровадженням довгострокових програм соціально-економічного розвитку країни щодо закріплення вектора, пріоритетів та загальних показників розвитку економіки природокористування; методів гармонізації і модифікації господарського законодавства. За допомогою порівняльно-правового методу обґрунтовано концепцію впливу на динаміку надрокористування при регулюванні господарських відносин. Аналітико-синтетичний метод використано для зведення господарсько-правових норм в цільовий комплекс, призначений забезпечувати узгоджену дію норм інвестиційного і договірного права.
Теоретичною основою дослідження стали роботи вітчизняних і зарубіжних науковців з питань реалізації права на розвиток (економічне зростання), з використанням потенціалу господарсько-правових засобів, зокрема, роботи таких вчених, як: О.А. Беляневич, А.Г. Бобкова, О.М. Вінник, В.О. Вітушко, О.П. Віхров, В.М. Гайворонський, В.П. Грибанов, І.Є. Замойський, З.М. Заменгоф, Г.Л. Знаменський, О.Р. Кібенко, В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, В.С. Мартем'янов, О.П. Подцерковний, Б.І. Пугінський, Г.В. Пронська, Б.Г. Розовський, Ю.К. Толстой, О.О. Чувпило, Ю.С. Шемшученко, В.С. Щербина, О.І. Ющик. Також істотний вплив на досягнення результатів дослідження справили роботи В.І. Андрейцева, І.Л. Бачило, І.І. Бернштейна, М.І. Брагінського, В.Т. Варнавського, В.В. Вітрянського, Д.В. Задихайла, А.М. Запорожця, Ю.В. Зворикіна, В.М. Горшеньова, М.М. Клеандрова, Б.Д. Клюкіна, В.В. Костицького, В.В. Луця, Н.Р. Малишевої, О.А. Медведєвої, О.Ю. Мірошник, В.Л. Мунтяна, с.А. Сосни, В.Ф. Опришка, І.Г. Побірченка, В.Ю. Полатая, В.А. Удінцева та ін.
Емпіричну основу дослідження склали: господарське, цивільне, екологічне та гірниче законодавство України і практика його реалізації, а також окремі нормативно-правові акти Німеччини, Нідерландів, Великої Британії, Республіки Білорусь, Російської Федерації, США, Франції, КНР, Швейцарії, Японії, ЄС та міжнародні документи.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у юридичній науці системним монографічним дослідженням господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку відповідно до вимог модифікованої Концепції сталого розвитку для України, на основі якого розроблено методологію оновлення господарського законодавства, спрямовану на розв’язання наукової проблеми конструктивної модернізації зазначеної галузі шляхом впровадження функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизована в теоретичних положеннях і висновках, найбільш важливими з яких є наступні.
Вперше:
аргументовано актуальність та доцільність запровадження наукової доктрини імплементації функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в систему господарського законодавства, доказові положення якої дозволяють відновити в ГК України втрачений пакетний зв'язок законів щодо угод про розподіл продукції і концесії, що сприятиме координації організаційно-майнових взаємозв'язків інвестування паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК) України;
обґрунтовано невідповідність принципових положень Закону України «Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України» сучасній господарсько-правовій думці щодо вимог сталого розвитку (за концепцією Національної доповіді України 1999 р.), для усунення якої представлено нові завдання господарського законодавства по реалізації довгострокових проектів розвитку та запропоновані зміни до зазначеного Закону;
розроблено правовий режим господарського обороту природних ресурсів надр і шельфу, сутність якого полягає у встановленні типових організаційно-майнових умов функціонування цього обороту для реалізації приписів ст.5 ГК України за допомогою інструментів функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку;
розроблено методику попередження господарсько-правовими засобами неефективної діяльності суб’єктів господарювання НАК «Укрнафтогаз» у частині укладання недоцільних угод і здійснення сумнівних операцій стосовно розподілу та використання природних ресурсів у господарському обороті;
обґрунтовано, що мотив використання природних ресурсів у сфері господарювання має правове значення, тому у разі прийняття Закону України «Про концесії природокористування» прогнозується створення правових умов досягнення інвестором і державою своїх інтересів, відповідно, для першого – у частині звуження предмета регулювання та розширення об'єкта договірних організаційно-майнових зв'язків, для другого – навпаки;
запропоновано конкретизацію правової конструкції угоди про розподіл продукції шляхом розширення предмета однойменного Закону та удосконалення його офіційної доктрини;
реконструйовано принцип функціональної спрямованості господарського законодавства на створення правових умов реалізації довгострокових проектів сталого розвитку населених пунктів країни, що зумовлено потребами розв’язання економіко-правових проблем обслуговування містоутворюючих підприємств;
обґрунтовано пропозицію щодо ліквідації подвійного стандарту оцінки економіко-правової ситуації, коли прибутком від реалізації корисних копалин, визнаних власністю народу, розпоряджається винятково суб'єкт господарювання, що є власником коштів та активів, задіяних у їхньому освоєнні (видобутку) з надр, минаючи потреби відтворення національного господарства, що принципово спотворює зміст норми ст.5 ГК України та знижує соціальний ефект правового регулювання підприємництва.
Удосконалено:
прийоми прогнозування пріоритетів оновлення господарського законодавства, обумовленого економічною сутністю використання природних ресурсів і правовою сутністю порядку організації їх експлуатації, що дозволяє ввести господарсько-правову компоненту у комплекс норм про здійснення реєстраційно-дозвільних процедур інвестування до галузі надрокористування, паспортизації цільових програм сталого розвитку населених пунктів, проведення ефективної концесійної політики та заходів екологізації діяльності суб’єктів господарювання;
спосіб конкретизації правового статусу суб'єктів відтворення національного господарства завдяки встановленню їх обов’язків по реалізації програм економічного та соціального розвитку на основі спільних з недержавними суб’єктами господарювання проектів інвестиційної підтримки, що дозволяє визначити перелік суб’єктів проведення концесійної політики та уточнити суб’єктний склад територіально-господарських договірно-зобов'язальних відносин;
сукупність засобів стабілізації суб’єктно-об’єктного складу правовідносин концесійного використання природних ресурсів шляхом деталізації умов реалізації норм про особливості режиму сировинних та територіально-рекреаційних концесій природокористування;
рівні гармонізації законодавства про використання нафтогазових ресурсів, зокрема четвертий рівень, на якому досягається узгодження відповідних критеріїв забезпечення системності вимог сталого розвитку для України, з одного боку, та концепції теорії господарського законодавства – з іншого, що дозволить створити цільовий комплекс вимог процедурно-технічного, економічного, організаційно-майнового характеру на концептуальних засадах ГК України.
Дістали подальшого розвитку:
доктрина Закону України «Про угоди про розподіл продукції» у частині обґрунтування в його предметі самостійного типу організаційного та договірного зв'язку господарських зобов'язань, що дозволяє конкретизувати умови реалізації довгострокових програм розвитку економіки регіонів і країни;
доктрина Закону України «Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України» шляхом розширення можливостей правового впливу на економічну політику, з одного боку, та узагальнення досягнень господарсько-правової науки з питань організації державних програм розвитку населених пунктів, з іншого, що забезпечить її взаємозв'язок із запропонованою функціонально-цільовою підсистемою;
підходи щодо подолання концептуальних труднощів у визначенні природи угод про розподіл продукції, а саме шляхом уточнення предмета господарської діяльності, яке надано в ч.1 ст. 3 ГК України;
конкретизація вимог сталого розвитку шляхом введення до складу господарських прав, обов’язків і зобов’язань мотивів, які є необхідними для системної законотворчості та втілення в ГК України, що дозволить посилити господарсько-правовий режим сировинних концесій та підтвердити доцільність розробки спеціального закону про концесії природокористування;
науковий апарат щодо використання природних ресурсів у сфері підприємництва, зокрема, шляхом запровадження нових прийомів тлумачення обов’язків з: паспортизації об'єктів концесії; корегування господарсько-правових вимог і дозвільно-реєстраційних процедур обліку; оцінки досягнутих результатів діяльності надро-, лісо-, водогосподарських комплексів внаслідок залучення їх у відтворювальний процес, що дозволить потенційному концесієдавцеві віддати перевагу у відносинах з інвестором одній з наступних альтернатив: концесія – ліцензія/дозвіл – угода про розподіл продукції/про об'єднання майна тощо;
вимоги до організації правової роботи, серед яких новий доцільним є підхід до централізованої формалізації контролю за виконанням умов договорів концесії, шляхом створення інформаційно-пошукової системи "ЕТАП-КОНЦЕСІЯ" у частині попереджувальних та перевірочних дій, а також автоматизованого нарахування штрафних санкцій і створення форм звітів для відображення фактів неналежного виконання або невиконання умов договорів та ведення претензійно-позовної роботи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що концептуальні положення, які у сукупності становлять методологію зведення у комплекс господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку, є основою для доопрацювання теорії господарського законодавства та науки господарського права з питань оновлення функцій цієї галузі.
Висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані для удосконалення господарського законодавства, гармонізації положень ЦК України, ГК України, Кодексу про надра України. Втілення результатів дослідження у практичну діяльність буде сприяти налагодженню договірних взаємозв’язків суб'єктів господарювання з органами державної влади та місцевого самоврядування, у тому числі при розробці державних і недержавних цільових програм забезпечення ефективного й бережливого використання природних ресурсів на засадах сучасних технологій.
Основні висновки дисертації знайшли відбиток у вдосконаленні концесійного та господарського законодавства, науково-практичному коментуванні ГК України, доробці та напрацюваннях стратегічних заходів для підвищення рівня прозорості договірних відносин у сфері надрокористування. Окремі результати використані під час створення науково-технічної продукції з надання консультаційних послуг при організації та проведенні семінарів ТОВ «Еліт Консалтинг» (довідка № 113/11-П від 13.11.2006 р.); здійсненні проектних рішень з розвитку курортних селищ АР Крим, зокрема, при укладанні договорів про інвестування проектів виконавчим комітетом Коктебельської селищної ради міста Феодосія (довідка 117-с від 27.11.2006 р.); Положення дисертаційної роботи використовувались Луганською обласною радою при розробці аналітико-господарських рекомендацій з передачі у концесію ОКП „Компанія „Луганськвода” (довідка № 1/13-835 від 11.01.2007 р.), Скадовською районною Радою Херсонської області стосовно організації договірно-правової роботи (довідка № 02/78 від 23.10.2006 р.).
Основні положення роботи використовуються у навчальному процесі в Східноукраїнському національному університеті ім. Володимира Даля МОН України при викладанні дисциплін „Корпоративне право”, „Господарське право”, „Підприємницьке право”, „Екологічне право” (довідка 538-исх. від 11.12.2006 р.), а також в Інституті управління, бізнесу і права (м. Донецьк, Ростовська обл. РФ) при викладанні спецкурсу „Правовые проблемы использования природных ресурсов в сфере хозяйствования” (довідка 4 від 3.01.2007 р.).
Особистий внесок здобувачки. Основні наукові результати отримані дисертанткою самостійно. У працях, опублікованих у співавторстві, авторці належать результати аналізу законопроектів про Концепцію сталого розвитку України; визначення шляху опосередкування в господарському законодавстві положень “сталого розвитку”; аргументи критичного ставлення до ідеї прийняття Інноваційного кодексу України при можливості відповідного доопрацювання чинного ГК України; обґрунтування доцільності збереження в уніфікованій формі ГК України функціональних взаємозв’язків суміжних норм та інститутів; прогнозування позитивних наслідків прийняття ГК України для утворення цільового комплексу норм про використання природних ресурсів у сфері господарювання в структурі господарського законодавства.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження обговорювалися на: міжнародних науково-практичних конференціях “Університет і регіон” (Луганськ, 1999, 2000, 2001, 2002, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції «Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики» (Київ, 1999); другій міжнародній науково-практичній конференції „Проблемы становления рыночной экономики: информационное и финансовое обеспечение деятельности предпринимательских структур” (Севастополь, 2000); другій національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування” (Суми, 2000); міжнародній науково-практичній конференції, присвяченої 125-річчю Бєлгородського державного університету “Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации” (Бєлгород (РФ), 2002); 3-й міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції ,Сучасні проблеми науки і освіти” (Ужгород – Харків, 2002); круглому столі “Рекомендації по внесенню змін до законодавства у зв’язку з прийняттям Господарського і Цивільного кодексів України” (Донецьк, 2003); III міжнародній науково-практичній конференції „Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень” (Донецьк, 2003); Першій міжнародній науково-практичній конференції «Сотрудничество без границ» (Донецьк Ростовської обл. РФ, 2003); Другій міжнародній науково-практичній конференції «Сотрудничество без границ в условиях глобализации и интеграции» (Ростов-на-Дону (РФ), 2004); міжнародних науково-практичних конференціях “Господарське законодавство України: практика застосування і перспективи розвитку у контексті європейського вибору” (Донецьк, 2005), „Проблеми господарського права і методика його викладання” (Донецьк, 2006), міжнародній науково-методичній конференції „Проблемы взаимодействия отраслей частного права: доктрина и методика преподавания” (Вороніж (РФ), 2006), Ш міжнародній конференції аспірантів, студентів та здобувачів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (Луцьк, 2007) та ін.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження розв’язано галузеву господарсько-правову проблему розбудови методології адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку внаслідок обґрунтування концепції функціонально-цільової підсистеми засобів спеціалізації правомочностей суб’єктів господарських прав, яку запропоновано до впровадження в систему господарського законодавства, а також висновків теоретичного і практичного характеру, основні з яких зводяться до наступного.
1. Сучасний стан суперництва в державно-приватному партнерстві все ще не зводить підприємницькі та державні ініціативи стосовно інвестицій у систему організаційно-майнових зобов'язань, збудованих на розвинутих товарно-грошових відносинах. Запропоновано, у межах вирішення аналітико-прикладної проблеми адаптації господарського законодавства до вимог сталого розвитку, змінити правові засоби поліпшення підприємницького клімату та методологічні підходи підвищення рівня правової культури.
З позиції господарсько-правових знань вперше надано вимогам сталого розвитку інструментально-операційне значення. Опосередкування їх сутності господарсько-правовим виміром створює можливість інтеграції обов'язків держави з відродження вугільної, розвитку нафтової і газової галузей промисловості, раціоналізації транзитного потенціалу країни, реанімації старих свердловин видобутку корисних копалин, зокрема, шляхом об’єктування (переводу) правових цінностей сталого розвитку у розряд вимог для практичного застосування при розробці порядку і правил передачі об’єктів у концесію, укладанні договорів і угод з недержавними суб’єктами господарювання, паспортизації цільових програм розвитку населених пунктів. Враховуючи, що частіше досліджуються й удосконалюються не функції господарського законодавства стратегічного характеру (наскрізні і службові), а поточні функції оперативного характеру, обґрунтовується взаємообумовленість поведінки суб’єктів господарських прав трансформацією правових засобів.
2. Модернізація господарського законодавства шляхом адаптації до вимог сталого розвитку долає розрізнену дію норм про форми реалізації інвестиційних проектів та встановлює юридичні вимоги, адекватні правовим цінностям більш високого порядку, ніж комерційні інтереси сьогодення. Новела базового акту – ГК України – в частині закріплення норм про господарський правопорядок стала передумовою подолання колишньої “пасивності” законодавства до вимог сталого розвитку і початком внутрішньо узгодженої орієнтованості його засобів на три складові Концепції сталого розвитку. Зазначену тенденцію підсилює авторська концепція функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в системі господарського законодавства, принциповий підхід якої у зведенні в єдиний структурний елемент: засобів забезпечення соціальної спрямованості економіки природокористування; інструментів раціоналізації договірних конструкцій, на засадах яких використовуються природні ресурси у сфері господарювання; способів екологізації господарювання та його правових засад. Запропонований підхід деталізує предмет господарського законодавства вказівкою на цільову орієнтацію реалізації права на розвиток та екологізацію господарських рішень. Це дозволить відстежувати природоємність господарювання за технологією паспортизації програм розвитку відповідних галузей природокористування.
3. Функціонально-цільова підсистема сприяння сталому розвитку – це формалізована частина норм господарського права, що опосередковує цільовий комплекс засобів, здатних забезпечити функціонування ланцюга типізованих правил поведінки у відносинах, пов’язаних з господарським використанням природних ресурсів відповідно до об’єктивних потреб економіки природокористування і закономірностей суспільного розвитку. Методологічне значення сутності функціонально-цільової підсистеми в утворенні запропонованої комбінації норм: інституту господарського використання природних ресурсів, субінституту концесій природокористування та цільового комплексу інших господарських норм, якими, у сукупності, досягається переведення термінологічної цінності інструментів переваг, стримувань та обмежень суб’єктів господарських прав на відносини з формування майнової основи господарювання з використанням природних ресурсів.
Для подолання індиферентності правової регламентації господарювання (ознака невисокого рівня розвитку економічних відносин та правової культури) пропонується: впорядкування засобів стимулювання (преференцій, дотацій, компенсацій тощо); втілення у юридичну форму способів попередження господарських правопорушень при реалізації інвестицій у галузь природокористування; систематизація первинних засобів (дозволів, заборон, вимог) за критерієм їх сприяння сталому розвитку.
4. Економічний розвиток забезпечується ефективним використанням у майновій основі господарювання природних ресурсів. Довершеність дефініції господарської діяльності та уточнення предмету ГК України доповненням стосовно організації реалізації інвестиційних проектів у господарській діяльності на засадах угод про розподіл продукції підсилює стабілізуючу функцію Кодексу та опосередковує зв'язок реалізації інвестицій з іншими джерелами економічного росту у всіх сферах національного (народного) господарства, включаючи інновації. Водночас прийняття Економічного кодексу України призведе до розпорошеності вимог до суб’єктів забезпечення соціальної орієнтованості економіки. Більш доцільною є рекодифікація господарського законодавства на базі ГК України, який не має системних вад і дозволяє доповнювати зміст функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку, не навантажуючи правовий простір новими актами.
5. Вибудова таких пріоритетних напрямів адаптації, як цільові орієнтири на конкретизацію вимог забезпечення соціальної спрямованості економіки внаслідок упорядкування прав на залучення до господарського обороту природних ресурсів, зумовлює необхідність створення умов господарсько-правової реалізації інноваційних проектів в економіці природокористування. Досягнення адекватності господарського законодавства вимогам забезпечення сталого розвитку – вихідний пункт і консолідуючий початок упорядкування правових основ організаційно-договірних зобов'язань в його загальній, особливій і спеціальній частинах. У ході адаптації досягається єдність економічних і правових цілей, встановлених у першій кодифікаційній формі – ГК України, що забезпечує корекцію правового режиму господарського використання природних ресурсів та якісно поліпшує такий набір господарсько-правових засобів, як договори та позадоговірні зобов'язання стосовно сприяння сталому розвитку. Адекватність стрижневих положень ГК України оновленому економіко-правовому середовищу визнається стимулом залучення стратегічних інвестицій, тому що забезпечує закономірність, спрямованість і незворотність процесу створення умов для правотворчості, правореалізації і правозастосування.
6. Господарська компетенція при організації спільних програм розвитку державних підприємств та потенційних інвесторів звичайно презюмується як явище об'єктивного порядку, що призводить до перекрученого уявлення про систему юридичних фактів господарського права та уникнення адекватної відповідальності за обмеження прав державних підприємств (з інвестиціями) на користь інвестора за договірними умовами. Внесено корективи у відомий механізм інвестиційно-договірних відносин з об'єднання майна державного підприємства і інвестора внаслідок доповнення його господарсько-правовими засобами попередження протиріч в інвестиційних зв'язках, а саме: обов’язковість державної реєстрації інвестицій у надрокористування; укладання угод інвестора з НАК “Нафтогаз України” про умови підтримки стратегії розвитку галузей надрокористування; типізація договірних умов; паспортизації цільових програм; вдосконалення правової роботи.
7. Нові підстави вважати господарське законодавство передумовою реалізації довгострокових проектів росту економіки ґрунтуються на динамічності зміни системи підприємницьких прав. Також його засоби здатні не припускати консервації старого порядку надро- і шельфокористування; усувати гальма оновленню правового регулювання відносин, пов’язаних із господарським використанням природних ресурсів, зміцнювати на ринковій основі економічне положення територіально-господарських систем. Обґрунтовано, що виконання ними вказаних функцій затримується внаслідок панування короткострокової ліцензійно-дозвільної системи господарського користування природними ресурсами та внутрішньої суперечливості офіційної доктрини предмета угод про розподіл продукції. Виявлений дисбаланс розмежування предметів господарського відання і повноважень у сфері природокористування долається зміною визначення предмету Закону “Про угоди про розподіл продукції” (ч.3 ст.2). Конкретизація галузевої належності вимог до сторін угод надасть територіально-господарським системам України інструменти розв'язання соціально-економічних проблем власними силами (без субвенцій) і відкриє нові можливості поповнення бюджету податковими відрахуваннями з підприємств, залучених для реалізації вказаних угод та договорів, включаючи суміжні виробництва.
8. Співставлення положень українського господарського законодавства з міжнародними вимогами до стандартів та регламентів природокористування дозволяє стверджувати, що термінологічний вираз двутипності механізму концесії природокористування (сировинної і рекреаційно-територіальної) має бути легалізовано в самостійному законі, який зміцнив би елементи господарського правового порядку. Для цього в проекті Закону про концесії природокористування передбачено правовий зміст оперативного господарського використання природних ресурсів, окреслено конструкцію господарського відання об'єктом концесії, розмежовано комбінації правового режиму стосовно розподілу продукції на основі угоди, визначено вимоги до локальних актів. Програмно-прогностичні функції та завдання запропонованого проекту сприятимуть впорядкуванню відносин у сфері господарювання і відповідатимуть пануючим в українському суспільстві цінностям, закріпленим у ГК України. З метою повного, комплексного, погодженого і системного правового забезпечення гірничих, лісових, водних і інших концесій природокористування структура спеціального Закону підпорядкована рамковому Закону “Про концесії”.
9. Принципово новаторським курсом зміни самої методології розв’язання проблем стабілізації правового регулювання господарських відносин, пов’язаних із використанням природних ресурсів, має бути взаємозалежність елементів функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку від адекватного набору правових засобів задоволення комерційних інтересів суб’єктів господарювання при досягненні соціально корисних цілей.
10. Континуальний метод правового регулювання відносин, пов’язаних з господарським використанням природних ресурсів, дозволяє встановлювати нові системні ознаки та зв'язки запропонованої функціонально-цільової підсистеми, враховуючи практику правозастосування, традиції, правову культуру народу. Утворенням нової спільності норм забезпечується реалізація прав суб’єктів господарювання в основних і супровідних відносинах. Оскільки розбудову Гірничого закону здійснено безвідносно до континуального методу правотворчості з дублюванням основних положень в інших Законах, Гірничий закон доцільно скасувати. Прогалини правового регулювання реорганізації вугільної галузі здатні заповнити положення, передбачені законопроектом “Про ліквідацію вугільних підприємств та раціоналізацію вуглевидобутку”, у разі його прийняття.
11. Як спосіб одержання знання про екологізацію господарського законодавства умовно “розпредмечено” гірниче, водне, лісове, цивільне, господарське законодавство і приведено кожну із галузей до загального знаменника юридичних вимог забезпечення розвитку з позитивним екологічним результатом. Внаслідок цього досягнуто “опредмечування” екологізації господарської діяльності та отримано докази, що адаптація до правових стандартів ЄС доцільна в частині екологізації господарської діяльності. У правовому регулюванні господарського використання природних ресурсів превалює національний режим кожної з держав - членів ЄС. Але країни-лідери досягли стану гармонічності правових режимів господарського природокористування завдяки запровадженню вимог сталого розвитку. В роботі аргументовано, що їх запровадженню здатні сприяти господарсько-правові засоби.
12. Порівняльний аналіз законодавства Німеччини, Нідерландів (лідерів ЄС) та України про господарське використання природних ресурсів свідчить, що правопорядок вказаних країн в аспекті забезпечення вимог економічного росту базується на досягненнях юриспруденції кожної з них. Авторське бачення правового регулювання зобов'язальних відносин (1) суб'єктів, що проводять економічну політику стимулювання росту, та (2) суб'єктів, які здійснюють професійне господарське природокористування, містить сукупність засобів адаптації господарського законодавства до українських реалій забезпечення сталого розвитку.
13. Встановлено, що господарський правопорядок нашої країни недостатньо орієнтований на довгострокові програми розвитку за наявності в його складі такого мобільного елементу для цього, як господарське законодавство. Для усунення недоліків законодавства України про державне прогнозування та програми економічного і соціального розвитку внесено пропозиції щодо вдосконалення типових договорів про концесії природокористування; розроблено форму територіально-господарської угоди; конкретизовано прийоми паспортизації цільових програм.
14. Перші роки дії ГК України свідчать про наявність передумов для наповнення його змісту положеннями, спрямованими на стимулювання та контроль за системою інвестицій під проекти розвитку економіки природокористування. Тому для активного залучення інноваційних джерел економічного росту й інвестиційних коштів необхідно уточнювати, деталізувати та підсилювати норми господарського законодавства, зокрема, стосовно зобов’язань концесіонера з розвитку економіки приймаючої сторони; екологічних обов’язків суб’єктів господарювання; вимог із забезпечення соціальної спрямованості економіки природокористування, які в межах, визнаних паспортами програм сталого розвитку населених пунктів, існують як вимоги до належного здійснення господарської компетенції з наслідками господарсько-правової відповідальності.