Договір охорони майна

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1
Правова природа договірних відносин щодо надання послуг з охорони майна
1.1.Охорона як спосіб реалізації права на захист майнових інтересів...............................13
1.2.Сфера застосування договірної форми регулювання відносин з охорони майна ......22
1.3. Поняття й загальна характеристика договору охорони майна ...................................35
1.3.1. Місце договору охорони майна в системі договірних зобов'язань..........................35
1.3.2. Поняття договору охорони майна...............................................................................57
1.4. Джерела правового регулювання відносин з охорони майна .....................................73
РОЗДІЛ 2
Укладення, зміст і форма договору охорони майна
2.1. Порядок укладення договору охорони майна...............................................................81
2.2. Сторони, істотні та інші умови, форма договору охорони майна...............................91
2.3. Зміст договірного зобов'язання з охорони майна.......................................................115

РОЗДІЛ 3
Виконання та відповідальність сторін за неналежне виконання зобов'язання з охорони майна
3.1. Виконання договору охорони майна...........................................................................126
3.2. Підстави й умови відповідальності за договором охорони майна...........................131

ВИСНОВКИ...…………………………………………………………….... 169
Список використаних джерел.................................................................... 174

В С Т У П
Актуальність теми. Позитивне правове регулювання суспільних відносин як ефективний засіб впливу на громадське життя становить об'єктивну необхідність на сучасному етапі. Економічні відносини в нашій країні постійно ускладнюються, що ставить нові завдання перед правовою наукою, законодавством і практикою. Практична реалізація комплексу заходів, пов'язаних із переходом України до ринкової економіки, не могла не торкнутися сфери таких специфічних правовідносин суб'єктів цивільного права, як надання послуг з охорони майна, житла, земельних ділянок, особи, інформації і т. ін. Усе гострішою стає проблема забезпечення недоторканності речових прав, насамперед, права приватної власності, права володіння. Цим зумовлена поява значної кількості різних охоронних підприємств, які надають послуги фактичного характеру, здійснюючи охорону об’єктів права власності (володіння) від протиправних посягань на підставі цивільно-правового договору.
Досвід інших країн світу також свідчить, що без залучення до профілактики правопорушень та боротьби зі злочинністю найширших верств населення робота правоохоронних органів є малоефективною. В останні роки у світі орієнтуються не тільки на поліцію, але й на охоронні фірми. Ця тенденція очевидна, її посилення пояснюється фінансовою привабливістю. Багатьом урядовим органам зарубіжних країн вигідно передавати деякі другорядні правоохоронні функції приватним агентствам та компаніям і в такий спосіб помітно скорочувати витрати на поліцію з держбюджету [1, c.46–50].
Зародження ринку охоронних послуг в Україні відноситься до початку 1990-х років, коли почали з'являтися нові суб'єкти охоронної діяльності, в тому числі й засновані на приватній формі власності. Із 1994 р. існує система ліцензування, яка запровадила певні обмеження для бажаючих займатися охоронною діяльністю, що свідчить про кваліфікований характер останньої та підвищену увагу до неї з боку держави [2]. За даними Української федерації працівників недержавних служб безпеки (УФПНСБ) у 2004 р. в Україні функціонувало понад 2773 недержавних охоронних підприємства, у тому числі й такі, що не входять у федерацію. Суб'єктом ринку охоронних послуг є також Державна служба охорони при МВС України, організована в 1952 р. в обласних центрах (із 1965 р. до 1993 р. – Позавідомча охорона при МВС України) [3], що аж до 1990-х років залишалася фактично єдиною в Україні охоронною організацією.
Однак, слід визнати, що на ринку охоронних послуг відсутні єдині правила для їх учасників. Державна служба охорони об'єктивно має низку переваг. Виступаючи як суб'єкт даного виду діяльності, вона одночасно виконує й певні контролюючі функції, що призводить до обмеження конкуренції в цій сфері.
Про необхідність удосконалення відносин з приводу надання охоронних послуг в Україні зокрема йшла мова на міжнародній науково-практичній конференції на тему «Удосконалення українського ринку охоронних послуг з урахуванням міжнародного досвіду», яка відбулася в Києві 21–22 листопада 2003 р. Ініціаторами її проведення були Асоціація українських банків, Комітет Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, Національний банк України та Українська федерація працівників недержавних служб безпеки.
На конференції відзначалось, що в даній галузі існує багато неврегульованих питань. Зокрема, як відзначив Голова НБУ С. Тігіпко, на ринку охоронних послуг повільно розвивається конкуренція, і банки змушені співпрацювати тільки з Державною службою охорони, яка, погоджуючись забезпечити озброєну охорону банку, не бере на себе матеріальну відповідальність. За словами Н. Дорофеєвої – директора департаменту готівково-грошового обігу НБУ, Державна служба охорони продовжує диктувати банкам ціни і умови договорів, унаслідок чого між сторонами складаються далеко не рівноправні відносини. Головний консультант Головного науково-експертного управління Верховної Ради України О.Петриченко зауважив, що Закон України «Про охоронну діяльність» [4], який повинен забезпечити рівне правове становище для всіх суб'єктів на ринку охоронних послуг, має досить багато помилок, неузгодженостей, певних порушень і Конституції, і законодавства, що не дає змоги прийняти його в тому вигляді, в якому його подано на розгляд Верховної Ради України [1, c.46–50].
Уявляється також важливим, поряд із визначенням правового статусу суб'єктів охоронної діяльності, додатково врегулювати й відносини, що виникають між охоронними організаціями й споживачами їхніх послуг, тобто визначити сферу застосування, предмет договору, основні права й обов'язки сторін, способи забезпечення належного виконання взаємних обов'язків, а також підстави, умови й розмір відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору. Крім того, охоронна діяльність, як активна форма захисту, об'єктивно може зачіпати й права третіх осіб. Тому при регулюванні даних відносин не обійтися без норм імперативного характеру, що обмежують приватну ініціативу їхніх учасників.
Охоронна діяльність, зокрема діяльність щодо організації безпеки бізнесу, досить різноманітна й містить у собі різні форми (забезпечення захисту різного роду майнових інтересів, фізичної недоторканності осіб, інформаційної безпеки суб'єктів підприємницької діяльності і т. ін.) [5, c.158; 6], однак, у даній роботі передбачається обмежитися науковим аналізом цивільно-правових відносин, які виникають у зв'язку з охороною майна і які є найпоширенішими. Незважаючи на досить широке розповсюдження відносин з надання послуг по охороні майна загальною проблемою є те, що правове регулювання цих відносин не відповідає сучасним вимогам та основним засадам ринкової економіки, з чого слідує низка інших проблем. Зокрема це: проблема сфери застосування цивільно-правового договору, як регулятора суспільних відносин при здійсненні охоронної діяльності; проблема правової природи договору охорони майна; особливості його укладення, виконання та відповідальності за неналежне виконання.
Безпосередньо сам договір на здійснення охорони не знайшов належного висвітлення в юридичній літературі. Авторові відомі лише декілька робіт, спеціально присвячені цьому питанню, зокрема: Н.П.Волошина «Договор охраны объектов силами вневедомственной сторожевой охраны при органах милиции» [7, c.4], Є.Д. Шешеніна «Договор на оказание услуг организациями вневедомственной сторожевой охраны» [8, c.299–322] і А.А. Травкіна «Договор об охране объектов подразделениями вневедомственной охраны при МВД СССР и пути его совершенствования» [9]. Однак, потрібно зауважити, що ці розробки здійснювалися в період існування колишнього СРСР, в умовах панування державної форми власності та відсутності ринкової економіки, і ґрунтуються вони на нормах чинного тоді цивільного законодавства СРСР. Ця робота є першим в Україні дослідженням договірних відносин з приводу охорони майна в умовах ринкової економіки, що ґрунтується на аналізі сучасного законодавства України та положень перспективного законодавства.
У чинному Цивільному кодексі України (далі – ЦК України) [10] ці відносини також недостатньо врегульовані. Договору охорони присвячено лише одну статтю, в якій сформульовано поняття договору, при цьому поєднується охорона майна і охорона особи.
Також ні в теоретичному, ні в практичному плані питання про поняття, суть і особливості укладення договорів охорони в Україні не розроблені, і, як правило, про договір охорони згадується лише при розгляді договору зберігання з метою розмежування цих, дійсно подібних, договірних правовідносин. Отже, дослідити це питання необхідно з метою захисту інтересів споживачів охоронних послуг і упорядкування договірної практики у сфері охоронної діяльності.
Невирішеність зазначених питань обумовлює й відсутність адекватного ринковим засадам механізму правового регулювання відносин щодо надання послуг з охорони майна, що негативно впливає на права споживачів охоронних послуг, розвиток добросовісної конкуренції на ринку охоронних послуг та, в окремих випадках, на громадську безпеку.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 615 від 10 серпня 1993 р. «Про заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 938 від 20.07.2004 р.); розділом I «Тематики пріоритетних досліджень на період 2002–2005 рр.», затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.; «Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 рр.», затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.; п. 1.4. «Основних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001–2005 рр.», затверджених Вченою радою Національного університету внутрішніх справ (протокол № 4 від 5 січня 2001 р.).
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є визначення адекватного ринковим засадам механізму правового регулювання відносин із надання платних послуг з охорони майна. Для досягнення цієї мети в дослідженні було поставлено такі завдання: з’ясувати правову природу, поняття й зміст послуги з охорони майна як об'єкта цивільного права; встановити ознаки поняття «договір охорони майна» і визначити правове регулювання договірних відносин, пов'язаних із наданням такого роду послуг; дати тому й іншому теоретичне обґрунтування і на цій основі сформулювати пропозиції щодо закріплення норм про договір охорони, які відповідають сучасним потребам, в ЦК України та інших законодавчих актах України.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при наданні суб'єктами підприємницької діяльності платних послуг з охорони майна.
Предметом дослідження є цивільно-правовий договір як юридична модель поведінки учасників відносин з охорони майна, яка відображає їх специфіку, правозастосовна та судова практика.
Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні правові методи пізнання. Так, за допомогою формально-логічного методу, що ґрунтується на положеннях формальної логіки, шляхом тлумачення цивільно-правових норм та юридичних явищ з’ясовувалися правова природа, поняття й зміст послуги з охорони майна як об'єкта цивільного права. Історико-порівняльний метод дав можливість дослідити розвиток відносин щодо надання послуг з охорони майна як об’єкта приватного права та визначити сферу застосування договору охорони майна на сучасному етапі становлення в Україні ринкової економіки. За допомогою порівняльно-правового методу було встановлено місце договору охорони в системі зобов’язального права та критерії його відмежування від суміжних договорів, а також особливості позитивного регулювання відносин, які досліджуються.
Відповідно до системи дослідження розглядаються приклади судової практики, що дозволило зробити аналітичні висновки та внести певні пропозиції щодо удосконалення цивільного законодавства України.
Наукова новизна одержаних результатів знайшла своє відображення в таких положеннях, що виносяться на захист:
1. Зроблено висновок про те, що на рівні законодавства необхідне більш чітке розмежування понять «державна охоронна діяльність» і «недержавна охоронна діяльність». Слід вважати помилковим підхід, згідно з яким форма власності, на якій заснована юридична особа – суб'єкт охоронної діяльності, є критерієм такого розмежування (ст.1 проекту Закону України «Про охоронну діяльність») [4].
«Недержавною охоронною діяльністю» слід визнати підприємницьку діяльність, зумовлену приватними інтересами сторін, сфера якої окреслена приписами норм публічного права і яка здійснюється на підставі цивільно-правового договору.
«Державна охоронна діяльність» здійснюється в інтересах суспільства в цілому і є функцією держави, виконання якої є прерогативою органів державної влади, а отже, регулювання цих відносин має здійснюватись виключно нормами публічного права без застосування конструкції цивільно-правового договору.
2. Дістала подальшого розвитку правова категорія «послуга» як об’єкт цивільних прав, на підставі чого зроблено висновок, що предметом договору про надання послуг з охорони майна охоплюється також її корисний ефект (результат). За договором охорони майна одна сторона – охоронець (спеціалізована охоронна організація), зобов'язується прийняти майно під свою відповідальність і забезпечити його зовнішню недоторканність від протиправних посягань з боку третіх осіб, а володілець майна (власник або інший титульний володілець), у свою чергу, зобов'язується створити необхідні для цього умови й сплатити передбачену договором винагороду. Договір охорони майна є самостійною договірною моделлю про надання послуг, а не спеціальним видом договору зберігання, як це передбачено ЦК України. Для цієї моделі договору виникає необхідність установити спеціальний правовий режим. Він повинен бути особливим, тому, при відсутності прямих посилань, використання норм, розрахованих на іншу договірну модель, зокрема на договір зберігання, можливе тільки за аналогією закону.
3. Уперше зроблено висновок про необхідність удосконалення механізму укладення договору про оплатне надання послуг з охорони майна. Доведено доцільність використання при укладенні договору охорони майна конструкції попереднього договору. Встановлено особливості укладення зазначеного договору в загальному порядку та шляхом приєднання фізичної або юридичної особи до умов, визначених послугодавцем у типових договорах, формулярах чи інших стандартних формах.
4. Уперше запропоновано принципово нову, на відміну від застосовуваної на практиці, конструкцію договору охорони майна. Вона характеризується сукупністю двох елементів, що перебувають у взаємному зв'язку: діяльності з надання послуги фактичного характеру, спрямованої на забезпечення недоторканності майна, що є об’єктом охорони, а також домовленості про прийняття виконавцем послуги на себе ризику несприятливих майнових наслідків як результату можливих протиправних дій третіх осіб. При цьому виконавець послуги, незалежно від своєї вини, зобов'язується відшкодувати замовнику послуги збитки, завдані злочинними діями третіх осіб у межах, визначених договором, виступаючи свого роду страховиком майна, яке охороняється, на випадок його розкрадання, умисного знищення чи пошкодження.
Сенс такої конструкції полягає в тому, що охоронець, з одного боку, погоджується прийняти на себе тягар майнових наслідків можливих протиправних дій третіх осіб (злочинів) щодо майна володільця, а з іншого – своїми професійними діями та за рахунок замовника послуги (володільця майна) зменшує ризик їх настання. Тобто на перший план виходить не сама послуга з охорони майна, а прийнятий на себе охоронцем обов’язок відшкодувати майнові втрати від злочину, заподіяного третіми особами. Послуга ж з охорони лише перешкоджає, а тим самим зменшує вірогідність вчинення таких дій щодо майна, що є об’єктом охорони. У свою чергу обов’язок відшкодувати збитки від злочину спонукає виконавця послуги до якомога ретельнішої дбайливості щодо майна замовника послуги (володільця майна).
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що, по-перше: результати дослідження дозволяють визначити нові підходи до ряду теоретичних та практичних проблем правового регулювання відносин, які досліджуються. Висновки та пропозиції можуть бути використані для подальших досліджень проблем, які залишилися поза межами роботи або розглянуті не в повному обсязі. По-друге, результати дослідження можуть служити для подальшого вдосконалення чинного законодавства, нормативного врегулювання відносин із приводу надання платних послуг у галузі охоронної діяльності, а також у практиці договірного регулювання відносин у сфері надання послуг з охорони майна. Вноситься пропозиція щодо необхідності закріплення правового регулювання відносин із приводу охорони майна в рамках самостійного договірного типу шляхом доповнення ЦК України окремою главою, присвяченою даному договору, або на рівні спеціального закону, наприклад Закону України «Про охоронну діяльність». По-третє, основні положення роботи можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для студентів вищих юридичних навчальних закладів, при читанні курсу «Цивільне право України».
Апробація результатів дослідження. Дисертацію підготовлено на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, де неодноразово проводилося її обговорення. Основні наукові висновки доповідалися та пройшли апробацію за участю автора на таких науково-практичних семінарах та конференціях: «Проблемы развития гражданского законодательства и методология преподавания гражданско-правовых дисциплин». – Харків, 29–30 січня 1993 р.; Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми удосконалення цивільного законодавства України» (пам'яті проф. О.А. Пушкіна). – Харків, 21 травня 1999 р.; «Проблеми цивільного права» (присвячена світлій пам’яті професора О.А. Пушкіна). – Харків, 21 травня 2001 р.; «Проблеми цивільного законодавства» (присвячена пам’яті професора О.А. Пушкіна). – Харків, 21 травня 2002 р. та 21 травня 2003 р.
Теоретичні положення, обґрунтовані в дисертаційному дослідженні, були використані автором під час читання лекцій, проведення практичних і семінарських занять у Національному університеті внутрішніх справ.
Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження відображені в трьох наукових статтях у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також у тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Список литературы

Висновки

1. Реформування економіки України зумовлює можливість віднесення до числа об'єктів цивільного права різних майнових і особистих благ, які раніше входили в сферу публічно-правового регулювання. Це справедливо й відносно спектра послуг, що надаються при здійсненні охоронної діяльності, які, будучи різновидом послуг, можуть розглядатися як об'єкти цивільного права, із застосуванням відповідних норм до регулювання діяльності з їх надання. Основним цивільно-правовим засобом регулювання відносин щодо оплатного надання послуг з охорони майна є цивільно-правовий договір як загальна юридична форма для всіх видів оплатних дій (діяльності). Однак сфера надання послуг з охорони майна на підставі цивільно-правового договору повинна бути обмежена публічними приписами закону.
1.1. Принципова відмінність економічних відносин у нинішній час проявляється не тільки в необхідності скорочення випадків обов'язкового укладення договорів, але й у тім, що нормативні акти, які передбачають такий обов'язок, повинні бути адресовані тільки тим особам, які надають послуги, залишаючи можливість усім іншим вступати в договірні відносини із власної волі. Зобов'язання останніх виникає лише у випадках, коли вони самі беруть його на себе, наприклад, уклавши попередній договір.
Тому вважаємо, що коли необхідність здійснення охорони окремих особливо важливих об'єктів викликана загальнодержавними інтересами здійснення заходів по їх охороні Державною службою охорони при МВС України за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України, буде виконанням державної функції й застосування до цих відносин конструкції цивільно-правового договору є неприпустимим.
Різний режим правового регулювання зазначених відносин, а також різний механізм фінансування охоронної діяльності повинен позначатися на характері і змісті юридичних форм, за допомогою яких охоронна діяльність стає об’єктом правової регламентації з боку публічного та приватного (цивільного) права.
2. Договір охорони майна є самостійною моделлю договору про надання послуг, а не спеціальним видом договору зберігання як це передбачено ЦК України. Для цієї моделі договору виникає необхідність установити спеціальний правовий режим. Він має бути особливим, тому при відсутності прямих посилань, використання норм, розрахованих на іншу договірну модель, можливе тільки за аналогією закону.
2.1. Цей вид послуг характеризується тим, що результат (ефект послуги) є невід’ємною частиною дій охоронця. Мається на увазі, що наявність або відсутність очікуваного результату дозволяє зробити висновок: виконані чи не виконані обов’язки, прийняті на себе охоронцем. У цьому випадку слід виходити із принципу: немає результату – немає і дій.
2.2. Договір охорони майна є родовим договором відносно інших договорів про надання охоронних послуг, серед яких слід особливо відзначити договір особистої охорони, договір про охорону комерційної інформації, договір про організацію перепускного режиму, договір спостереження, що не виключає можливості їх поєднання в різних варіантах в одному договорі.
3. Вважаємо за необхідне з метою гарантій фінансової надійності охоронця внести зміни до ЦК України, які б обмежували участь фізичних осіб як виконавців за договором про надання послуг з охорони майна. З нашої точки зору, охоронцем може бути лише юридична особа, створена у визначеній законом організаційно-правовій формі. Фізичні особи не мають права брати участь в якості зазначеної сторони відносин з охорони майна, навіть якщо вони є суб’єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи.
3.1.Враховуючи особливий публічний інтерес до охоронної діяльності, яка здійснюється за особливим дозволом публічної влади (ліцензією), вважаємо за необхідне закріпити в законі, а також відобразити в установчих документах спеціальну правоздатність юридичних осіб – суб’єктів охоронної діяльності.
3.2. Надання послуг з охорони майна на підставі цивільно-правового договору є однією із форм підприємницької діяльності. Із цього випливає, що охоронцями можуть бути лише комерційні організації незалежно від форми власності, на якій вони засновані, тобто такі, для яких основною метою діяльності є отримання прибутку.
4. Доцільно на рівні законодавства встановити правило, що результам переговорного процесу слід надавати форму попереднього договору. При наявності попереднього договору, в разі ухилення однієї із сторін від укладення основного, у сторін буде можливість вимагати відшкодування витрат, пов’язаних з підготовкою до укладення договору.
5. До звичайних умов договору охорони відносяться тільки ті положення нормативних актів, які формулюють правила поведінки сторін у вигляді взаємних прав і обов'язків, як учасників договірних правовідносин. До умов договору не слід відносити положення, сформульовані у відомчих нормативних актах у вигляді наказів, різного роду нормативів, інструкцій, функціональних обов'язків і т. ін., які регламентують поведінку конкретних працівників охоронної організації при виконанні договірних обов'язків.
6. Підставою цивільно-правової відповідальності за договором охорони майна є невиконання основного обов’язку охоронця, яким слід вважати обов’язок охоронця забезпечити зовнішню недоторканність майна, яке охороняється, внаслідок невиконання якого, протиправними діями третіх осіб заподіяні збитки, що є порушенням суб’єктивного права замовника послуги.
У запропонованій моделі договору вина не є необхідною умовою відповідальності охоронця. Охоронець, як професіонального виконавця послуг, несе підвищену відповідальність, яка поширюється до меж непереборної сили. Відповідальність покладається на охоронця за крадіжку (знищення або пошкодження) майна, вчинену третьою особою незалежно від його вини, а розподіл майнових наслідків встановлюється за системою ризику. В цьому разі зобов’язання по відшкодуванню збитку однорідне страховому зобов’язанню, а ризик можна визначити як можливі або вірогідні негативні майнові наслідки , тягар яких приймає на себе охоронець. За таким правилом має місце встановлення відповідальності за casus – випадок. Додаткові обставини випадкового характеру, тобто занадто важкі ризики, які є підставою для звільнення охоронця від обов’язку відшкодувати збитки, що завдані злочином, повинні бути закріплені в умовах договору у вигляді вичерпного переліку.
Водночас поширення відповідальності охоронця за порушення договору до меж непереборної сили спонукає охоронця до якомога ретельнішої дбайливості щодо майна замовника послуги при виконанні своїх обов’язків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Компанієць С. Удосконалення ринку охоронних послуг / Матеріали міжнародної науково-практичної конференції на тему «Удосконалення українського ринку охоронних послуг з урахуванням міжнародного досвіду» // Вісник Національного банку України. – 2004. – №1. – С. 46–50.
2. Закон України «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №36. – Ст. 299.
3. Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 615 від 10 серпня 1993 р. (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №938 від 20 липня 2004 року).
4. Проект Закону України «Про охоронну діяльність»”//http://gska2.rada.gov.ua:7777/pls/zweb/webproc4_1?id=&pf3511=18587
5. Козлов С.Б., Иванов Є.В. Предпринимательство и безопасность. – М.: «Универсум», 1991. – 507 с.
6. Ронин Р. Своя разведка. Практическое пособие. – Минск: «Харвест», 1997. – 161 с.
7. Волошин Н.П. Договор охраны объектов силами вневедомственной сторожевой охраны при органах милиции: Учебное пособие. – М.: Изд-во Высшей школы МООП РСФСР, 1962. – 55 с.
8. Шешенин Е.Д. Договор на оказание услуг организациями вневедомственной сторожевой охраны // Сб. учен. тр. Свердловского юрид. ин.-та, 1964. – Вып. 4 – С. 299–322.
9. Травкин А.А. Договор об охране объектов подразделениями вневедомственной охраны при МВД СССР и пути его совершенствования. – Омск, 1975. – 39 с.
10. Цивільний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 664 с.
11. Гражданское право. Часть первая: Учебник / Под ред. A.Г. Калпина, А.И. Масляева. – Юристъ, 1997. – 472 с.
12. Тархов В.А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций, г. Чебоксары: Чув. кн. изд-во, 1997. – 331 с.
13. Ромовська З.В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. – 1997. – № 1 (6). – с. 47–60.
14. Агапеев В.Е. Охрана имущественных прав граждан и организаций деликтными и страховыми обязательствами // Сов. гос-во и право. – 1984. – №2. – с. 61–66.
15. Синайский В.И. Русское гражданское право. – М.: Статут, 2002. – 638 с.
16. Красавчиков О.А. Охрана интересов личности и Свод законов Советского государства // Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР. Свердловск, 1977. – 160 с.
17. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит. – 1974. – 340 с.
18. Тарас А.Е. Безопасность бизнесмена и бизнеса. Практическое пособие. Минск: «Сэкай», 1996. – 84 с.
19. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30 – Ст. 141.
20. Римское частное право: Учебник / Под ред. проф. И.Б. Новицкого и проф. И.С. Перетерского. – М.: Юриспруденция, 1999. – 512 с.
21. Свердлык Г.А., Страунинг Э.Л. Понятие и юридическая природа самозащиты гражданских прав // Гос. и право. – 1998. – №5. – С.17–19.
22. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х томах. Т.1 / Илларионова Т.И., Кириллова М.Я., Красавчиков О.А. и др.; Под ред. О.А. Красавчикова. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 1985. – 544 с.
23. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: «Статут», 2000. – 411 с.
24. Стоякин Г.Я. Меры защиты в советском гражданском праве: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – Свердловск, 1973.
25. Витрянский В.В. Судебная защита гражданских прав: Автореф. дисс. … докт. юрид. наук. – М., 1996.
26. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях. – М.: Юридическая лит-ра, 1984. – 224 с.
27. Кораблева М.С. Защита гражданских прав: новые аспекты // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского. – М.: «Статут», 1999. – 464 с.
28. Батожська О.В. Проблема визначення меж самозахисту цивільних прав // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Випуск 18. – Х., 2002. – С. 340–344.
29. Васильев Е.А. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1993. – 560 с.
30. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. Т. 44. – М.: Полит.издат., 1974. – 725 с.
31. Цивільне право України: Підручник у 2-х кн. (книга перша) / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864 с.
32. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: «Статут» (в серии «Классика российской цивилистики»), 1998. – 353 с.
33. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – Госюриздат, 1961. – 187 с.
34. Постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності» №615 від 10 серпня 1993 р. (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 2004 року №938) // ЛІГАБізнесІнформ.
35. Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 2-е, испр. – М.: «Статут», 1999. – 848 с.
36. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1963. – 197 с.
37. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права Т.II. – М.: Спарк, 1995. – 556 с.
38. Коментар до проекту Закону «Про охоронну діяльність» від 26 вересня 2002 року за №1241, підготовлено Інститутом проблем законодавства ім. Ярослава Мудрого та внесений до ВР народними депутатами О. Бандуркою, В. Мойсиком та В. Бартківом (повторне друге читання) // ЛІГАБізнесІнформ.
39. Кулагин М.И. Предпринимательство и право: опыт Запада / Кулагин М.И. Избранные труды. М.: «Статут» (в серии «Классика российской цивилистики»), 1997. – 330 с.
40. Советское гражданское право. Часть первая. Второе издание, дополн. и переработ. / Под общей редакцией докт. юрид. наук проф. В.Ф. Маслова и докт. юрид. наук проф. А.А. Пушкина. – К.: Вища школа, 1983. – 462 с.
41. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
42. Аскназий С.И. Очерки хозяйственного права в СССР. – Л., 1926. – 438 с.
43. Гордон М.В. Система договоров в советском гражданском праве // Ученые записки Харьковского юридического института. Вып. 5. – 1954. – С. 68–71.
44. Красавчиков О.А. Вопросы систематизации особенной части ГК РСФСР // Вопросы кодификации советского законодательства. – Свердловск: Свердловский юридический институт, 1957. – С. 121–132.
45. Иоффе О.С. Советское гражданское право (курс лекций). Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. – Л.: Изд-во Ленинградского университета. – 1958. – 514 с.
46. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: «Юрид. лит.», 1975. – 880 с.
47. Цыбуленко З.И. Обязательства хранения в советском гражданском праве. – Саратов: Изд-во Саратовського ун-та, 1980. – 140 с.
48. Советское гражданское право: Учебник (для торг. вузов и фак) / Под ред. Я.А. Куника; М.: Юрид. лит., 1973. – 512с.
49. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. Издание дополн., исправленное (2-й завод). – М.: «Статут», 2002. – 1055 с.
50. Новицкий И.Б. Римское право. – Москва, 1996. – 248 с.
51. Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 2: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2003. – 544 с.
52. Шешенин Е.Д. К вопросу о понятии хозяйственного договора и его соотношении с договором хозяйственных услуг. Сборник ученых трудов Свердловского юридического института. Вып. 4. – 1964. – С.228–261.
53. Шешенин Е.Д. Классификация гражданско-правовых обязательств по оказанию услуг // Гражданское право и сфера обслуживания. Свердловск, 1984. – С.42–44.
54. Брагинский М.И. Договор подряда и подобные ему договоры. – М.: «Статут», 1999. – 254 с.
55. Гражданское право. Словарь-справочник / Под ред. М.Ю. Тихомирова. – М., 1996. – 575 с.
56. Калмыков Ю.Х. К понятию обязательств по оказанию услуг в гражданском праве // Калмыков Ю.Х. Избранное: Труды. Статьи. Выступления / Предисловие В.Ф. Яковлева; Сост. О.М. Козырь, О.Ю. Шилохвост; Исследовательский центр частного права. – М.: «Статут», 1998. – 312 с.
57. Гражданское право. Учебник. Часть 1. Издание третье, переработанное и дополненное / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. М.: ПРОСПЕКТ, 1999. – 632 с.
58. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Отв. ред. доктор юридических наук, проф. О.Н. Садиков. – М.: Юрид. фирма КОНТРАКТ, изд-я. группа Инфра-М-Норма, 1996. – 779 с.
59. Гражданское право. Том 2. Учебник. Издание второе, переработанное и дополненное / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: «Проспект», 1999. – 720 с.
60. Кабалкин А.Ю. Договор возмездного оказания услуг // Российская юстиция. – 1998. – № 4. – С. 8–19.
61. Гражданское право: Учебник. В 2-х т. Т.2 / Под ред. Е.А.Суханова.– М.: Бек, 1994. – 432 с.
62. Саватье Р. Теория обязательств. Юридический и экономический очерк: Пер. с франц. Р.О. Халфиной. – М.: Прогресс, 1972. – 440 с.
63. Степанов Д. Услуги как объект гражданских прав // Российская юстиция. – 2000. – №2 – С. 16–18.
64. Лаасик Э.Я. Советское гражданское право. Особенная часть. / Под ред. Э. Тынисмяэ. – Таллин.: Валгус, 1980. – 572 с.
65. Кодекс торговельного мореплавства // Відомості Верховної Ради. – 1995. – №47. – Ст. 349.
66. Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1993. – №25. – Ст. 274.
67. Германское право. Часть 1. Гражданское уложение: Пер. с нем. / Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово-экономического развития. – 1996. – 552 с.
68. Ломоносов М. В. Полн. собр. соч. Т. 10. – М.: Изд-во Акад.наук СССР, 1957. – 934 с.
69. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание и функции // Гражданско-правовой договор и его функции / Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск: УрГУ, 1980. – с. 3–20.
70. Наказ Головного управління Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України № 52 від 4 травня 1995 року „Про затвердження Типових договорів на охорону об'єктів та квартир громадян підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України” Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 травня 1995 р. за №156/692.
71. Витрянский В.В. Общие положения о договоре // Хозяйство и право. – 1995. – №12. – с. 3–25.
72. Малинкович М. Защита права владельца, не являющегося собственником // Советская юстиция. – 1968. – №5. – с. 17–18.
73. Довбій С.П. Щодо розмежування правового регулювання охоронної діяльності // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Збірник наукових праць. Випуск 7. – Харків: «Право», 2004. – с. 194–202.
74. Шишка Р.Б. Предпринимательское право Украины: Учебник. – Харьков: Эспада, 2001. – 624 с.
75. Грибанов В.П. Ответственность сторон за недопоставку по договору поставки. «Вопросы советского гражданского права в практике суда и арбитража». – М.: Изд-во МГУ, 1960. – 116 с.
76. Брагинский М.И. Хозяйственный договор: каким ему быть? – М.: Экономика, 1990. – 175 с.
77. Довбій С.П. Цивільно-правове регулювання діяльності з охорони майна громадян та організацій // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць. – Донецьк, 2003 – №2 – с. 211–216.
78. Дойников И.В. Предпринимательское право. – М.: Приор, 1999. – 320 с.
79. Витрянский В. Общие положения о договоре (комментарий Гражданского кодекса Российской Федерации) // Хозяйство и право. – 1995. – № 12. – с. 3-25.
80. Луць В.В. Договори у підприємницькій діяльності // Право України. – 1992. – №7. – с. 15–17.
81. Мусияка В.Л. Правовые основы предпринимательской деятельности. – Х.: АО «Бизнес-информ», 1995. – 92 с.
82. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 1999. – 560 с.
83. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двух томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.2. Особлива частина. – К., 2003. – 408 с.
84. Перелік об'єктів, які підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ за договорами. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України №615 від 10 серпня 1993 р. (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №938 від 20 липня 2004 року).
85. Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на надання послуг з охорони державної, колективної, приватної власності, монтажу, ремонту й профілактичному обслуговуванню засобів охоронно-пожежної сигналізації // ЛІГАБізнесІнформ.
86. Інструкція про умови і правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні державної, колективної і приватної власності. а також охороні громадян, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації та контроль за їх дотриманням. Затверджена наказом МВС від 24.02.94 – №1 // Іменем закону. – 1994. – № 45. – с. 12–18.
87. Інструкція із здійснення підрозділами ДСО заходів майнової та особистої безпеки громадян з використанням технічних засобів охорони. Затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 листопада 2003 р. №1429. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 липня 2004 р. за №907/9506 // ЛІГАБізнесІнформ.
88. Інструкція «Про організацію службової діяльності міліції охорони Державної служби охорони при МВС України», затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 листопада 2003 року №1433. Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18 травня 2004 р. за № 627/9226 // ЛІГАБізнесІнформ.
89. Інструкція «Про порядок організації захисту та реагування силами добових нарядів міськ-, райорганів внутрішніх справ на сигнали тривоги з об'єктів, розташованих на автошляхах або поблизу них», затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 листопада 2003 р. №1433 Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18 травня 2004 р. за № 628/9227 // ЛІГАБізнесІнформ.
90. Інструкція з організації охорони установ банків України, затверджена постановою Правління НБУ №548 від 25.12.98 р. та наказом МВС України № 963 від 25.12.98 р. // ЛІГАБізнесІнформ.
91. Наказ Міністерства внутрішніх справ України,
Міністерства культури і мистецтв України
від 30 липня 2004 року N 846/489 Про затвердження Інструкції з організації охорони державних музеїв, історико-культурних заповідників, інших важливих об'єктів культури підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2004 р. за N 1033/9632 // ЛІГАБізнесІнформ.
92. Типовий договір на централізовану охорону квартир громадян підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ. Затверджений наказом МВС №52 від 04.05.95 р. і зареєстрований в Міністерстві юстиції України // ЛІГАБізнесІнформ.
93. Типовий договір на охорону об'єктів підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ. Затверджений наказом МВС №52 від 04.05.95 р. і зареєстрований в Міністерстві юстиції України // ЛІГАБізнесІнформ.
94. Типовий договір на охорону об'єкта Державною службою охорони при МВС України. Затверджений Наказом Головного Управління ДСО при МВС України №357 від 05.11.01 р.
95. Денисов С.А. Некоторые общие вопросы о порядке заключения договоров // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: «Статут», 1999. – с.229–275.
96. Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладенням договорів про охорону установ банків» №01-8/91 від 02.03.2000 р. // ЛІГАБізнесІнформ.
97. Гражданский кодекс Украинской ССР. – М.: Госюриздат, 1954. – 144 с.
98. Цивільний кодекс Української РСР: Офіц. текст із змінами і доп. за станом на 1 квітня 1988 р. – К.: Політвидав України, 1988. – 269 с.
99. Основы гражданского законодательства СССР // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – №26. – 1991. – Ст. 733.
100. Інструкція «Про порядок укладення, розірвання, зміни умов договорів на охоронні послуги УДСО при УМВС України в Харківській області»
101. Гражданское право в вопросах и ответах / Под ред. Е.О. Харитонова. – Х.: ООО «Одиссей», 2001. – 416 с.
102. Лунц Л.А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. – М.: Статут, 1999. – 352 с.
103. Флейшиц Е.А. Буржуазное гражданское право на службе монополистического капитала. – М.: Юриздат, 1948. – 52 с.
104. Самонд и Вильямс. Основы договорного права / Под ред. Е.А. Флейшиц. – М.: Изд.-во иностранной литературы, 1955. – 704 с.
105. Брагинский М.И. Договор подряда и подобные ему договоры. – М.: «Статут», 1999. – 254 с.
106. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М.: Юрид. лит., 1991. – 240 с.
107. Цивільне право: Курс лекцій: У 6-ти томах. Т.І. Книга 1 / Р.Б.Шишка, В.А.Кройтор, Я.О.Чапічадзе, М.О.Самойлов; За ред. Р.Б.Шишки та В.А. Кройтора. – Харків: Еспада, 2004. – 176 с.
108. Гражданское право Украины. Часть ІІ: Учебное пособие / Под редакцией Слипченко С.А., Кройтора В.А. – Харьков: Эспада, 2000. – 399 с.
109. Цивільне право. Частина друга: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. / За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової та ін. – К.: Вентурі, 1997. – 480 с.
110. Справа №508/4-28. 2002 р. /Архів Господарського суду Харківської області
111. Витрянский В.В. Новые типы гражданско-правових договоров // Закон. – 1995. – №6. – с. 14–16.
112. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М.: Государственное изд-во юридической литературы, 1950. – 416 с.
113. Советское гражданское право. Т.I. – М.: Высшая школа. – 1968. – 496 с.
114. Советское гражданское право. Т.I. – М.: Юрид. Лит. – 1969. – 520 с.
115. Жуков В.И., Юровский Б.И. Юридическая природа «услуги» // Экспресс-анализ. – 1999. – № 15. – с. 20–22.
116. Ефимова Л.Г. Банковские сделки: право и практика. Монография. М.: НИМП, 2001. – 654 с.
117. Краснов Н.И. Реальное исполнение договорных обязательств между социалистическими организациями. М.: Гос. изд-во юрид. лит. – 1959. – 192 с.
118. Справа № 11/84. 2001р./Архів Господарського суду Полтавської області.
119. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность: (Очерк теории). – М.: Юридическая литература, 1976. – 215 с.
120. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1973. – 456 с.
121. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1955. – 311 с.
122. Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций / Отв. ред. Я.Н. Шевченко, А.А. Собчак. – К.: Наукова думка, 1988. – 261 с.
123. Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР (часть 2). – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та. – 1978. – 174 с.
124. Основы теории государства и права / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид.лит., 1969. – 384 с.
125. Грибанов В.П. Ответственность за нарушение гражданских прав и обязанностей. – М.: «Знание», 1973. – 96 с.
126. Гражданское право России: Курс лекций. Часть первая. / Под ред. О.Н. Садикова. – М.: БЕК, 1997. – 704 с.
127. Гражданское право Украины: [Учебник для вузов системы МВД Украины] В 2-х частях. Часть 1 / Под ред. проф. A.A. Пушкина, доц. В.М.Самойленко. – Х.: «Основа», 1996. – 440 с.
128. Годэмэ Е. Общая теория обязательств: Пер. с франц. И.Б. Новицкого. – М.: Госюриздат, 1948. – 512 с.
129. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Т.1. – СПб.: Гос. типограф. – 1902. – 815 с.
130. Рыженков А.Я. Компесационная функция советского гражданского права – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1983. – 96 с.
131. Кулагин М.И. Избранные труды. – М: Статут (в серии «Классика российской цивилистики»), 1997. – 330 с.
132. Справа №8/39. 2003р./Архів Господарського суду Полтавської області.
133. Проект Высочайше учрежденной Ред. Комиссии по составлению Гражданского Уложения. Том второй. – СПб.: Изд-во кн. маг. «Законоведение». – 1910. – 1362 с.
134. Принципы международных коммерческих договоров // Закон. – 1995. – №12. – с.92
135. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – К., 1951. – 308 с.
136. Гражданское право: Учебник. В 2-х т. Т.1 / Под ред. Е.А.Суханова. – М.: Бек, 1994. – 384 с.
137. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.: Юриздат. НКЮ СССР, 1940. – 192 с.
138. Попондополо В.Ф. Динамика обязательственного правоотношения и гражданско-правовая ответственность. Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1985. – 112 с.
139. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 183 с.
140. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. – М.: «Наука», 1968. – 207 с.
141. Справа № 18/357 2002 р./Архів Господарського суду Донецької області.
142. Шершеневич Г.Ф. Общая теорія права: Учебное пособие. В 2-х т. Т.2.(по изданию 1910 – 1912гг.) М.: Спарк, 1995. – 520 с.
143. Основы римского частного права: Учебное пособие / С.А. Слипченко, О.И. Смотров, В.А. Кройтор, Р.Б. Шишка; Под ред. С.А. Слипченко, О.И. Смотрова. – Харьков: Эспада, 2004. – 192 с.
144. Хвостов В.М. Система римского права. Учебник. – М.: Спарк, 1996. – 524 с.
145. Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. Ленинград: Из-во Ленинградского ун-та. – 1975. – 156 с.
146. Успенский Л.Н. Очерки по юридической технике. – Ташкент, Средазкнига, 1927. – 217 с.
147. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. – М.: Юрид. лит., 1970. – 311 с.
148. Рабинович Ф.Л. Вина как основание договорной ответственности предприятия. – М.: Юрид. лит., 1975. – 168 с.
149. Абова Т.Е., Тадевосян В.С. Разрешение хозяйственных споров. – М.: «Юрид. лит.». – 1968. – 176 с.
150. Справа № 9360/4-41 1999 р./Архів Арбітражного суду Харківської області.
151. Павлодский Е.А. Случай и непреодолимая сила в советском гражданском праве. Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1972. – 19 с.
152. Красавчиков O.A. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Юрид. лит., 1966. – 200 с.
153. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве (часть общая). – Душанбе: Ирфон, 1972. – 224 с.
154. Подопригора О.A. Основы римского гражданского права: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов и факультетов, – 2-е изд., перераб. – К.: Вентури, 1995. – 288 с.
155. Либба И. Ответственность железных дорог за целостность груза и срочность доставки. – М.: Транспечать НКПС, 1924. – 160 с.
156. Туманов В.А. Понятие непреодолимой силы в советском гражданском праве. «Вопросы советского гражданского права». – М., 1975. – 94 с.
157. Матвеев Г.К. О понятии непреодолимой силы в советском гражданском праве // Советское государство и право. – 1963. – №8. – с.95–105.
158. Перетерский И.С. Способы обеспечения обязательств (задаток, неустойка, поручительство). – М., 1930. – 66 с.
159. Комаров А.С. Ответственность в коммерческом обороте. – М.: Юрид.лит., 1991. – 208 с.
160. Граве К.А. Договорная неустойка в советском праве. – М.: Гос.изд.юрид.лит., 1950. – 136 с.
161. Ойгензихт В.А. Категория ответственности в Гражданском кодексе // Концептуальні питання створення нового Цивільного кодексу України. Матеріали Республіканської науково-практичної конференції. 14–15 квітня 1992 р. – К., 1992. – с.31–32.