ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТАВИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень 3

Вступ 5

Розділ 1 Цінні папери як предмет застави 16
1.1. Визначення предмета застави при заставі цінних паперів. 16
Правовий режим застави цінних паперів
1.2. Особливості правового режиму застави 39
бездокументарних цінних паперів
1.3. Товаророзпорядчі цінні папери як предмет застави 50

Розділ 2 Договір застави цінних паперів 67
2.1. Загальна характеристика договору застави цінних паперів. 67
Сторони договору застави цінних паперів
2.2. Співвідношення договору застави векселів та заставного індосаменту 82
2.3. Користування та розпорядження заставленими
цінними паперами за договором застави 99
2.4. Передача заставлених цінних паперів та прав за цими паперами 116
за договором застави. Фіксація обтяження цінних паперів правом застави
2.5. Особливі умови договору застави цінних паперів 130
Розділ 3 Звернення стягнення на заставлені цінні папери та їх реалізація 144
3.1. Порядок звернення стягнення на заставлені цінні папери
в судовому та позасудовому порядку 144
3.2. Реалізація цінних паперів 157
Висновки 177
Список використаних джерел 181

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний розвиток ринкових відносин в Україні вимагає чіткої правової регламентації всіх аспектів заставних правовідносин і, зокрема, тих, де предметом застави є цінні папери. Досить часто цінні папери є одним з небагатьох видів майна, під заставу якого фізична чи юридична особа може реально отримати кредит в банку. Пояснюється це цілою низкою переваг, які мають цінні папери як об’єкт застави в порівнянні із іншими активами заставодавця. Цінні папери, які беруться під заставу, як правило, є достатньо ліквідними. Оскільки застава цінних паперів оформляється переважно у формі закладу, то кредитору легко контролювати їх наявність, до того ж, витрати на зберігання сертифікатів цінних паперів та ведення рахунків їх обліку необтяжливі. Крім того, якщо цінні папери допущені до котирування на біржі, їх ринкова вартість відповідає офіційним біржовим котировкам, що дає змогу кредитору мати об’єктивну оцінку предмета застави.
Разом з тим, серед застави різних видів майна застава цінних паперів є складною як з теоретичної, так і з практичної точки зору, що пояснюється дуалістичним характером правової природи цінних паперів, який накладає відбиток і на ті правовідносини, об’єктом яких виступають цінні папери.
В сучасній українській юридичній літературі питання застави цінних паперів не знайшли належного висвітлення. У тих наукових працях, які торкаються цієї проблематики, висвітлюються здебільшого окремі аспекти застави векселів. Автори дисертаційних досліджень, присвячених правовому регулюванню застави, як правило, торкаються лише деяких питань, пов’язаних із заставою чи закладом цінних паперів, але не охоплюють всього комплексу правових проблем, які виникають при заставі цінних паперів, а тому не можуть бути теоретичною основою для усунення існуючих прогалин як в цивілістичній доктрині, так і в законодавстві України.
Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 року хоча і містить окремий розділ, присвячений заставі цінних паперів, але торкається лише окремих питань, залишаючи багато вузлових моментів, пов’язаних із регулюванням застави цінних паперів, без розгляду. Зокрема, на рівні Закону та інших нормативно-правових актів практично не врегульовані питання застави товаророзпорядчих цінних паперів та правового режиму застави бездокументарних цінних паперів, недостатньо врегульованими залишаються питання застави векселів, а також звернення стягнення на заставлені цінні папери та їх реалізації. Разом з тим недостатнє нормативне забезпечення перешкоджає ефективному регулюванню відносин між суб’єктами заставних правовідносин в Україні.
Таким чином, актуальність наукового дослідження правових проблем регулювання застави цінних паперів обумовлена: недосконалістю чинного законодавства України про заставу та потребою наукового обґрунтування пропозицій щодо його вдосконалення, недостатньою теоретичною розробкою та дискусійністю окремих юридичних аспектів заставних правовідносин, об’єктом яких виступають цінні папери, а також наявністю суттєвих недоліків у сфері застосування відповідного нормативно-правового масиву. Сучасні потреби розвитку цивільних правовідносин в Україні роблять проблему пошуку найбільш оптимальної моделі правового регулювання застави цінних паперів одним з першочергових завдань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної програми Київського національного університету ім. Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” і планової теми дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (ТЗ НДР № 01БФ048-01), а також науково-дослідної роботи кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний теоретичний аналіз правових проблем, які виникають у сфері регулювання застави цінних паперів, узагальнення існуючих наукових підходів до їх вирішення, а також вивчення відповідних правових норм та практики їх застосування судами України для подальшої розробки рекомендацій щодо вдосконалення механізму правового регулювання в цій сфері.
Для досягнення вказаної мети визначено такі основні завдання:
- розглянути теоретичні питання, які не були належним чином досліджені в спеціальній юридичній літературі, зокрема, питання визначення предмета застави при заставі цінних паперів, встановлення правового режиму застави бездокументарних цінних паперів, співвідношення договору застави векселя та заставного індосаменту, особливостей застави товаророзпорядчих цінних паперів, способів задоволення вимог кредитора у випадку застави заставної;
- проаналізувати положення законодавства України та ряду зарубіжних країн у сфері застави цінних паперів та виділити основні тенденції, які існують у світовій законодавчій практиці, а також встановити доцільність запозичення і використання досвіду таких зарубіжних країн при розробці нової редакції Закону України “Про заставу”;
- розробити конкретні пропозиції щодо усунення наявних прогалин у чинному законодавстві України про заставу та вдосконалення існуючих нормативних положень, які регулюють заставу цінних паперів.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступають правовідносини, що виникають між заставодавцем та заставодержателем при заставі цінних паперів, їх специфічні риси, обумовлені дуалістичною правовою природою цінних паперів, а також особливості механізму правового регулювання у цій сфері.
Предметом дисертаційного дослідження є акти законодавства України та ряду зарубіжних країн (Болгарії, Великої Британії, Естонської Республіки, канадської провінції Квебек, КНР, Німеччини, Республіки Казахстан, Республіки Узбекистан, Російської Федерації, США, Франції, Швейцарії, Японії), що регулюють заставу цінних паперів, правові норми Європейського Союзу, практика господарських судів України та арбітражних судів Російської Федерації з розгляду спорів, пов’язаних із заставою векселів, а також доктринальні джерела, у яких висвітлюються правові аспекти застави цінних паперів. Крім того, з метою вивчення історичного правового досвіду у цій сфері предметом дослідження стали норми законодавства Російської Імперії та СРСР, а також наукові праці видатних дореволюційних юристів.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод пізнання та системно-функціональний метод дослідження наукового матеріалу. Застосування історично-правового та формально-логічного методів дозволило проаналізувати еволюцію основних положень класичної теорії цінних паперів та формування сучасних підходів до визначення їх правової природи. Порівняльно-правовий метод було використано при дослідженні положень законодавств зарубіжних країн про заставу цінних паперів та їх порівнянні із відповідними нормативно-правовими актами України. Герменевтичний метод застосовувався для з’ясування змісту окремих законодавчих понять і теоретичних конструкцій.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові праці відомих правознавців із загальних проблем цивільного права, а також монографії та статті, присвячені питанням акціонерного, банківського, вексельного та зобов’язального права. Були використані роботи: М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, В.А. Баруліна, В.А. Бєлова, М.І. Брагінського, В.М. Будилова, А.Ю. Бушева, Є.О. Васильєва, О.О. Вишневського, А. В. Габова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Б.Д. Завідова, А.С. Звоницького, О.С. Іоффе, Ф.С. Карагусова, Л.А. Кассо, О.С. Кокіна, Є.О. Крашенінникова, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунця, О.О. Маковської, Д.В. Мурзіна, Н.О. Нерсесова, О.І. Онуфрієнко, Й.О. Покровського, В.В. Посполітака, О.П. Сергєєва, К.І. Скловського, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Г.Ф. Шершеневича, Т.С. Шкрум, Л.Р. Юлдашбаєвої та інших науковців.
Автором були також використані монографії та статті таких зарубіжних юристів, як У.Е. Батлер та М.Е. Гаши-Батлер, Е.П. Еллінджер, М. Кароллус, Г. Ласк, Ч. Наньпін, Г. Робертс, С. Стефанов та інші.
Нормативно-правову базу дисертаційного дослідження складає чинне законодавство України та законодавства ряду зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на рівні дисертаційного дослідження комплексно розглянуто теоретичні та практичні проблеми, що виникають у сфері правового регулювання застави цінних паперів, та проаналізовано специфіку заставних правовідносин, об’єктом яких виступають цінні папери.
У дисертаційній роботі сформульовано нові концептуальні положення та практичниі висновки, які виносяться на захист:
1. Обґрунтовано висновок про необхідність поширення на заставу цінних паперів правового режиму застави речей з урахуванням особливостей, обумовлених дуалістичною природою цінних паперів. Предметом застави в цьому випадку буде виступати і сам цінний папір, і вся юридична сукупність втілених у ньому прав, що складають його зміст. При цьому застава прав, засвідчених цінним папером, окремо від застави самого папера, є неможливою.
2. Вперше на рівні дисертаційного дослідження проаналізовано особливості правової природи звичайних іменних цінних паперів (“ректа-паперів”) і на підставі їх аналізу був зроблений висновок про те, що оскільки “ректа-папери” характеризуються наявністю всіх притаманних цінним паперам речово-правових елементів, а їх специфіка обумовлена в основному специфікою легітимації управомоченої особи, немає достатніх підстав для того, щоб розглядати заставу таких цінних паперів як заставу майнових прав.
3. Обґрунтовано висновок про те, що бездокументарні цінні папери виступають у цивільному обігу виключно в якості об’єктів зобов’язального права. Тому їх застава повинна відбуватися в режимі застави майнових прав і регулюватися нормами Закону України “Про заставу”, що застосовуються до застави майнових прав з урахуванням спеціальних положень, передбачених для застави цінних паперів. Разом з тим правовий режим застави бездокументарних цінних паперів має певні особливості в порівнянні з режимом застави майнових прав, які дають можливість говорити про необхідність їх розмежування.
4. На підставі аналізу окремих аспектів правової природи товаророзпорядчих цінних паперів та юридичного характеру зв’язку, що існує між такими цінними паперами та майном, ними представленим, сформульовано висновок про те, що, по-перше, у випадку застави товаророзпорядчих цінних паперів предмет застави охоплює не лише сам цінний папір та засвідчене ним право, а й відповідне майно – прийнятий до перевезення вантаж чи прийняті на зберігання речі, а по-друге, таке майно не може передаватися під заставу інакше, як одночасно із передачею під заставу товаророзпорядчих цінних паперів.
5. Питання про можливість застави цінних паперів особою, яка є зобов’язаною за цими паперами, має вирішуватися позитивно у випадку застави векселів. В цьому випадку векселедавець може виступати як заставодавцем, так і заставодержателем даного векселя. Зовсім іншою ситуацією є передача заставодавцем під заставу векселів, які виписуються ним в момент укладення договору застави. В цьому випадку у заставодавця немає жодних прав – ні прав на вексель, ні прав з векселя, – а тому застави векселя в цьому випадку не відбувається.
6. Пропонується розглядати в якості підстави виникнення застави векселів сукупність наступних юридичних фактів: оформлення договору застави, вчинення векселедержателем заставного індосаменту та передачі векселя заставодержателю. Сам по собі заставний індосамент не може розглядатися в якості достатньої юридичної підстави для виникнення права застави на вексель, його вчинення без укладення договору застави векселя породжує лише ті юридичні наслідки, які встановлені нормами вексельного права, але не породжує наслідків, передбачених загальноцивільними нормами про заставу. Альтернативними варіантами оформлення застави векселя може бути передача векселя під заставу на підставі бланкового індосаменту або т. зв. “прихованого (удаваного) заставного індосаменту”, що дозволить уникнути конкуренції норм вексельного права та загальноцивільних норм про заставу.
7. Встановлено, що за своїми юридичними наслідками правовідносини застави цінних паперів відрізняються від відносин, що виникають на підставі угоди РЕПО. Угода РЕПО по суті являє собою процентний договір позики, що забезпечується тимчасовим переходом права власності на цінні папери до кредитора до моменту повернення суми позики. Угоди РЕПО подібні до застави цінних паперів лише своїм забезпечувальним характером, а тому на них не можуть поширюватися норми законодавства про заставу цінних паперів.
8. Обґрунтовано висновок про те, що застава бездокументарних цінних паперів є винятком із загального правила про момент виникнення права застави, який в даному випадку має пов’язуватися не з укладенням договору застави, а з фіксацією заставного обтяження таких паперів уповноваженою на це особою. Разом з тим саме договір застави, а не розпорядження застави, виступатиме безпосередньою підставою виникнення заставних правовідносин.
9. Сформульовані основні характерні риси, які відрізняють порядок звернення стягнення на заставну від загальноцивільного порядку звернення стягнення на предмет застави. З метою уникнення можливих колізій у правозастосовчій практиці були запропоновані два основні способи задоволення заставодержателем заставної своїх вимог: шляхом реалізації заставленої заставної безпосередньо заставодержателем та шляхом звернення ним стягнення на предмет іпотеки (у випадку невиконання основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою) чи отримання задоволення своїх вимог за рахунок виконання, одержаного від боржника іпотекодержателя (у випадку виконання такого зобов’язання). Крім того, пропонується законодавчо передбачити можливість обрання сторонами договору застави заставної звичайної процедури звернення стягнення на предмет застави у судовому чи позасудовому порядку.
10. Обґрунтовано висновок про те, що задоволення вимог заставодержателя шляхом реалізації ним прав, засвідчених заставленими цінними паперами, можливе лише у відношенні векселів, що були передані йому із вчиненим заставним індосаментом. Якщо ж вексель був обтяжений правом застави на підставі договору застави без вчинення будь-якого індосаменту, звернення стягнення на нього та його реалізація можливі виключно у загальноцивільному порядку.
11. Пропонується внести наступні зміни та доповнення до чинного законодавства України про заставу:
а) в Законі України “Про заставу”:
- в ст. 16, яка встановлює момент виникнення права застави, передбачити, що право застави на бездокументарні цінні папери виникає з моменту фіксації заставного обтяження таких паперів уповноваженою на це особою;
- в ст. 53, яка регулює питання застави ордерних цінних паперів, передбачити, що застава векселя здійснюється шляхом укладення сторонами договору застави, вчинення векселедержателем заставного індосаменту та передачі ним векселя заставодержателю;
- до ст. 23, яка визначає порядок реалізації заставлених майнових прав, додати ч. 3, яка передбачала б, що реалізація заставлених бездокументарних цінних паперів відбувається у порядку, передбаченому ч. 1 та 2 цієї статті;
- до Розділу VI “Застава цінних паперів” внести окремі статті, які б регулювали питання застави товаророзпорядчих цінних паперів;
б) у ст. 30 Закону України “Про іпотеку”, яка регулює питання застави заставної, пропонується встановити, що у випадку порушення зобов’язання, забезпеченого заставою заставної, заставодержатель заставної може на свій вибір: і) самостійно реалізувати заставну та задовольнити свої вимоги за рахунок отриманих грошових коштів; іі) звернути стягнення на предмет іпотеки (у випадку невиконання основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою) чи задовольнити свої вимоги за рахунок виконання, одержаного від боржника іпотекодержателя (у випадку виконання такого зобов’язання);
в) у ст. 33 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, яка регулює питання реалізації прав за забезпечувальними обтяженнями, доцільно встановити, що задоволення вимог заставодержателя шляхом реалізації ним прав, засвідчених заставленими цінними паперами, можливе лише у відношенні векселів, що були передані йому із вчиненим заставним індосаментом;
г) в проекті Закону України “Про акціонерні товариства” (реєстраційний № 3059 сектора реєстрації законопроектів Верховної Ради України ІV скликання) пропонується передбачити окрему норму щодо нерозповсюдження застави акцій на акції додаткових емісій.
Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження були впроваджені Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності при розробці вже прийнятих Верховною Радою України Законів України “Про іпотеку”, “Про внесення змін до Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” (щодо заставних цінних паперів)”, а також при підготовці проекту Закону України “Про акціонерні товариства” (реєстр. № 3409) (довідка про впровадження №06-10/439 від 06.06.2003). Крім того, теоретичні положення дисертації були використані у роботі Українського інституту розвитку фондового ринку Київського національного економічного університету, зокрема, при проведенні наукових досліджень у сфері ринку цінних паперів, а також при підготовці навчально-методичних матеріалів до професійно орієнтованих дисциплін “Фондовий ринок” та “Господарське право”, які викладаються за магістерською програмою “Фондовий ринок” (довідка про впровадження №110/3 від 19.10.2004 р.). Теоретичні результати дослідження також можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсів “Порівняльне цивільне право” та “Правове регулювання обігу цінних паперів та фондового ринку”, при проведенні семінарських занять, а також при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій для студентів вищих юридичних навчальних закладів.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та практичні висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на наступних науково-практичних конференціях:
- Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (29-30 листопада 2001 року, м. Київ);
- Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”, організованій Науковим товариством студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (10-11 квітня 2003 р., м. Київ);
- Науково-теоретичній конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин, організованій Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (24-25 квітня 2003 р., м. Київ);
- Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання”, організованій Хмельницьким інститутом регіонального управління та права (14-15 листопада 2003 р., м. Хмельницький);
- XI Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Ломоносов-2004”, організованій Московським державним університетом імені М.В. Ломоносова (12-15 квітня 2004 р., м. Москва).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано п’ять статей у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, а також три тези доповідей на науково-практичних конференціях.
1) Виговський О. І. Правове регулювання застави бездокументарних цінних паперів // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2003. – Вип. 39. – Частина 1. – С. 162-166.
2) Виговський О. І. Особливості застави товаророзпорядчих цінних паперів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №2. – С. 34-36.
3) Виговський О. І. Заставний індосамент у вексельному праві: проблемні питання // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №6. – С. 35-39.
4) Виговський О. І. Деякі аспекти захисту інтересів сторін договору застави цінних паперів // Вісник господарського судочинства. – 2004. – №1. – С. 359-366.
5) Виговський О. І. Сторони договору застави цінних паперів // Право України. – 2004. – №3. – С. 68-71.
6) Виговський О. І. Проблеми правового регулювання застави цінних паперів // Держава та право очима молодих дослідників. Збірник наукових праць міжнародної наукової конференції: Матеріали міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (29-30 листопада 2001 року). – 2003. - С. 253-255.
7) Виговський О. І. Проблема визначення правового режиму застави цінних паперів // Молодь у юридичній науці: Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (14-15 листопада 2003 року). – 2003. – С. 78-79.
8) Выговский А. И. Правовой режим залога обыкновенных именных ценных бумаг // Материалы XI Международной научной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов». Вып. 13. – 2004. – С. 430-432.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Забезпечення ефективної системи правового регулювання застави цінних паперів на даному етапі розвитку ринкових відносин в Україні потребує комплексного підходу до вирішення наступних проблем теоретичного та практично-прикладного характеру: а) уточнення правового режиму застави цінних паперів взагалі та бездокументарних цінних паперів, зокрема; б) забезпечення адекватного правового регулювання застави товаророзпорядчих цінних паперів з урахуванням їх специфіки; в) вирішення питання про можливість застави цінних паперів особою, зобов’язаною за цими паперами; г) розв’язання питання про співвідношення заставного індосаменту та договору застави як юридичних підстав виникнення правовідносин застави векселів; д) визначення моменту виникнення застави бездокументарних цінних паперів; е) встановлення особливостей застави заставної та законодавчого закріплення альтернативного порядку звернення стягнення на заставну; є) передбачення альтернативних варіантів задоволення вимог заставодержателя при позасудовому зверненні стягнення на заставлені цінні папери, зокрема, шляхом реалізації прав, що ними засвідчені.
На підставі отриманих в ході даного дисертаційного дослідження результатів, можна запропонувати наступні шляхи вирішення вказаних проблем:
1. Нерозривний зв’язок між речовим правом на цінний папір та зобов’язальним правом з цінного папера зберігається і в заставних правовідносинах, що і визначає їх специфіку. Ця специфіка проявляється, зокрема, в тому, що, по-перше, предметом застави при заставі цінного папера є і сам цінний папір, і вся юридична сукупність втілених у ньому прав, що складають його зміст; по-друге, застава прав, засвідчених цінним папером, окремо від застави самого папера, є неможливою. Водночас існуюча в чинному законодавстві України і домінуюча у цивілістичній доктрині позиція віднесення цінних паперів до категорії речей обумовлює необхідність поширення на заставу цінних паперів правового режиму застави речей, однак з урахуванням специфічних особливостей цінних паперів, обумовлених їх зобов’язально-правовим змістом.
2. Оскільки звичайні іменні цінні папери („ректа-папери”) характеризуються наявністю всіх притаманних цінним паперам речово-правових елементів, а їх специфіка обумовлена в основному специфікою легітимації управомоченої особи, немає достатніх підстав для того, щоб розглядати заставу таких цінних паперів як заставу майнових прав.
3. Аналіз правової природи бездокументарних цінних паперів дозволяє зробити висновок про те, що вони являють собою сукупність майнових прав, які закріплюються у спеціальному реєстрі відповідно до законодавчих вимог, а тому такі цінні папери виступають у цивільному обігу виключно об’єктами зобов’язального права. Тому застава бездокументарних цінних паперів повинна відбуватися в режимі застави майнових прав і регулюватися нормами Закону України “Про заставу”, що застосовуються до застави майнових прав, але з урахуванням спеціальних положень, передбачених для застави цінних паперів. Разом з тим правовий режим застави бездокументарних цінних паперів має певні особливості в порівнянні з режимом застави майнових прав, які дають можливість говорити про необхідність їх розмежування.
4. Зв’язок товаророзпорядчого цінного папера з майном має нерозривний характер, що відображає конститутивну ознаку цієї групи цінних паперів. Проявом такого зв’язку у заставних правовідносинах є те, що, по-перше, в цьому випадку предмет застави буде охоплювати не лише сам цінний папір та засвідчене ним право, а й безпосередньо саме майно – прийнятий до перевезення вантаж чи прийняті на зберігання речі, а по-друге, таке майно не може передаватися під заставу інакше, як одночасно із передачею під заставу товаророзпорядчих цінних паперів.
5. Питання про можливість застави цінних паперів особою, яка є зобов’язаною за цими паперами, має вирішуватися позитивно у випадку застави векселів. В цьому випадку векселедавець може виступати як заставодавцем, так і заставодержателем даного векселя. Зовсім іншою ситуацією є передача заставодавцем під заставу векселів, які виписуються ним в момент укладення договору застави. В цьому випадку у заставодавця немає жодних прав – ні прав на вексель, ні прав з векселя, – а тому застави векселя в цьому випадку не відбувається.
6. Виникнення заставних правовідносин у випадку застави векселів вимагає наявності сукупності наступних юридичних фактів: оформлення договору застави, вчинення заставного індосаменту та передачі векселя заставодержателю. Сам по собі заставний індосамент не може розглядатися в якості достатньої юридичної підстави для виникнення права застави на вексель. Вчинення заставного індосаменту на векселі без укладення договору застави векселя породжує лише ті юридичні наслідки, які встановлені вексельним законодавством, але не породжує наслідків, передбачених загальноцивільним законодавством про заставу. Альтернативним варіантом оформлення застави векселя може бути передача векселя під заставу на підставі бланкового індосаменту, що дозволить уникнути конкуренції норм вексельного та загальноцивільного законодавства про заставу.
Ці висновки доцільно врахувати при підготовці нової редакції ч. 1 ст. 53 Закону України “Про заставу”, що регулює питання застави ордерних цінних паперів.
7. За своїми юридичними наслідками правовідносини застави цінних паперів відрізняються від відносин, що виникають на підставі угоди РЕПО. Угода РЕПО по суті являє собою процентний договір позики, що забезпечується тимчасовим переходом права власності на цінні папери до кредитора до моменту повернення суми позики. Угоди РЕПО подібні до застави цінних паперів лише своїм забезпечувальним характером, а тому на них не можуть поширюватися норми законодавства про заставу.
8. Застава бездокументарних цінних паперів є винятком із загального правила про момент виникнення права застави, який в даному випадку має пов’язуватися не з укладенням договору застави, а з фіксацією заставного обтяження таких паперів уповноваженою на це особою. Проте саме договір застави, а не розпорядження застави, виступатиме безпосередньою підставою виникнення заставних правовідносин. Разом з тим, оскільки фіксація застави цінних паперів у системах обліку не є різновидом державної реєстрації правочину, то момент укладення договору застави бездокументарних цінних паперів не слід пов’язувати з моментом такої фіксації.
Даний висновок доцільно взяти за основу при розробці нової редакції ст. 16 Закону України “Про заставу”, що встановлює момент виникнення права застави.
9. Звернення стягнення на заставну відрізняється цілим рядом особливостей у порівнянні із загальноцивільним порядком звернення стягнення на заставлене майно. З метою вдосконалення цієї процедури та уникнення можливих колізій у правозастосовчій практиці доцільно передбачити два основні способи задоволення заставодержателем заставної своїх вимог: шляхом реалізації заставленої заставної безпосередньо заставодержателем та шляхом звернення ним стягнення на предмет іпотеки (у випадку невиконання основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою) чи отримання задоволення своїх вимог за рахунок виконання, одержаного від боржника іпотекодержателя (у випадку виконання такого зобов’язання). Крім того, сторони договору застави заставної повинні мати можливість передбачити в тексті договору застосування звичайної процедури звернення стягнення на предмет застави у судовому чи позасудовому порядку.
Вказані положення доцільно зафіксувати у ст. 30 Закону України “Про іпотеку”, що регулює питання застави заставної.
10. Задоволення вимог заставодержателя шляхом реалізації ним прав, засвідчених заставленими цінними паперами, можливе лише у відношенні векселів, що були передані йому із вчиненим заставним індосаментом. Якщо ж вексель був обтяжений правом застави на підставі договору застави без вчинення будь-якого індосаменту, звернення стягнення на нього та його реалізація можливі виключно у загальноцивільному порядку.
Таке положення доцільно передбачити, зокрема, у ст. 33 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів...”, яка регулює питання реалізації прав за забезпечувальними обтяженнями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І. Нормативно-правові акти та їх проекти

1. Конвенція про запровадження Уніфікованого Закону про переказний та простий векселі 1930 року // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 1997. – Випуск 9.
2. Цивільний кодекс України. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – 352с.
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 №436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18, №19-20, №21-22. – Ст. 144.
4. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 №1798-XII №176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №6. – Ст. 56.
5. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №47. – Ст.349.
6. Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 №1201-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №38. – Ст. 508.
7. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 № 2121 – III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №5-6. – Ст. 30.
8. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 №1576-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №49. – Ст. 682.
9. Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень: Закон України від 18 листопада 2003 №1255-IV // Офіційний вісник України. – 2003. - №52. – Ст. 2734.
10. Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992 №2654-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №47. – Ст. 642.
11. Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту: Закон України від 22 грудня 1998 № 330-XIV// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 9-10. – Ст. 65.
12. Про іпотеку: Закон України від 5 червня 2003 №898-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №38. – Ст. 313.
13. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 №2374-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №24. – Ст. 128.
14. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон України від 12 липня 2001 № 2658 – III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №47. – Ст. 251.
15. Про приватизаційні папери: Закон України від 6 березня 1992 №2173-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №24. – Ст. 348.
16. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 №3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №39. – Ст. 383.
17. Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 10 грудня 1997 №710/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №15. – Ст. 67.
18. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 №606-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №24. – Ст. 207.
19. Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії: Указ Президента України від 19 лютого 1994 № 55/94 // Урядовий кур’єр. – 1994. – №31-32. – 24 лютого.
20. Про додаткове забезпечення гарантій або інших зобов’язань Уряду України, які надаються іноземним кредиторам щодо погашення кредитів в іноземній валюті, що залучаються українськими юридичними особами: Постанова Кабінету Міністрів від 17 серпня 1995 №655 // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. – №1. – Ст. 6.
21. Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: Постанова Кабінету Міністрів від 29 червня 1999 №1172 // Офіційний вісник України. – 1999. – №26. – Ст. 1241.
22. Про затвердження Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна: Постанова Кабінету Міністрів від 22 грудня 1997 №1448. // Офіційний вісник України. – 1998. – №2. – Ст.50.
23. Про затвердження Порядку накладання арешту на цінні папери: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 №1744. // Офіційний вісник України. – 1999. - №38. – Ст. 1912.
24. Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 №20/5. // Офіційний вісник України. – 2004. – №10. – Ст. 639.
25. Щодо застави акцій закритих акціонерних товариств: Лист Міністерства економіки від 18 грудня 1996 №23 – 23/1277 // Урядовий кур’єр. – 1997. – №16-17.
26. Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України: Постанова Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 №508 // Офіційний вісник України. – 2003. – №10. – Ст. 444.
27. Про затвердження Тимчасового положення про порядок довгострокового рефінансування (підтримання ліквідності) банків Національним банком України: Постанова Правління Національного банку України від 12 лютого 2003 №51 // Офіційний вісник України. – 2003. - №10. – Ст. 445.
28. Про встановлення тимчасового переліку цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів Національного банку України: Постанова Правління Національного банку України від 30 липня 1999 №386 // Офіційний вісник України. – 1999. - №32. – Ст.1685.
29. Про затвердження Положення про депозитарну діяльність Національного банку України: Постанова Правління Національного банку України від 19 березня 2003 №114 // Офіційний вісник України. – 2003. - №16. – Ст. 711.
30. Про кредитування під заставу цінних паперів: Лист Національного банку України від 24 грудня 1999 №43-312/3955-10100 // Вісник законодавства України. – 2000. – №3.
31. Про впорядкування діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 №60 // Урядовий кур’єр. – 1998. – 28 травня. - №99-100.
32. Про затвердження Норм та правил обліку цінних паперів у Національній депозитарній системі: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 квітня 200 №40 // Офіційний вісник України. – 2000. – №38. – Ст. 1644.
33. Про затвердження Положення про депозитарну діяльність: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 №61 // Українська інвестиційна газета. – №27. – 14 липня 1998.
34. Щодо придбання акцій акціонерними товариствами, у тому числі закритими: Лист Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 жовтня 2000 №8678/19 // Бухгалтерская газета. – №44. – 6 ноября 2000 г.
35. Про звернення стягнення на заставлене майно: Постанова Верховного Суду України від 18 лютого 2002 №3/566а // Вісник господарського судочинства. – 2003. – №3.
36. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів: Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України від 6 жовтня 1994 №02-5/706 // Бізнес – Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. Збірник систематизованого законодавства. – 2001. – 13 березня.
37. Про деякі питання практики застосування Закону України “Про банкрутство”: Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду від 18 листопада 1997 №02-5/444 // Вісник Вищого Арбітражного Суду України. – 1998. - №1.
38. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України “Про заставу”: Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України від 24 грудня 1999 №02-5/602 // Українська інвестиційна газета. – 2001. – 27 липня.
39. Положення про переказний і простий вексель, затверджене Постановою ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1937 // ЗЗ СРСР. – 1937. - №52. – Ст. 221.
40. Про акціонерні товариства: проект Закону України від 24 березня 2003, реєстраційний № 3059 сектору реєстрації законопроектів Верховної Ради України.
41. Про внесення змін до Закону України “Про заставу”: проект Закону України від 18 листопада 2002, реєстраційний № 2411 сектору реєстрації законопроектів Верховної Ради України.
42. Про іпотеку: проект Закону України від 19 грудня 2002, реєстраційний № 2555 сектору реєстрації законопроектів Верховної Ради України; проект Закону України від 13 лютого 2003, реєстраційний № 2555-д сектору реєстрації законопроектів Верховної Ради України; проект Закону України від 04 березня 2003, реєстраційний № 2555-1 сектору реєстрації законопроектів Верховної Ради України.
43. Единообразный торговый кодекс США / Пер. с англ. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 427с.
44. Гражданский кодекс Квебека. – М.: СТАТУТ, 1999. – 472 с.
45. Гражданский кодекс: Модель, рекомендательный законодательный акт Содружества Независимых Государств. Часть 1 / Приложение к «Информационному бюллетеню, 1995. - №6. – 231 с.
46. Гражданский кодекс Российской Федерации.- СПб.: Издательский торговый дом „Герда”, 1999. – 447 с.
47. Гражданский кодекс РСФСР. – М.: Госюриздат, 1952. – 160 с.
48. Основы гражданского законодательства Союза ССР и республик. Новые законы о предпринимательстве. – М.: Де-Юре, 1991. – 256 с.
49. Гражданский кодекс Республики Казахстан. – СПб., Юридический Центр Пресс, 2002. – 1029 с.
50. Гражданский кодекс Республики Узбекистан. – Ташкент: Адолат, 1996. – 528 с.
51. Закон Эстонской республики “О вещном праве” от 9 июня 1993 // Правовые акты Эстонии. – 1994. – №6-8.
52. Об акционерных обществах: Закон Российской Федерации от 26 декабря 1995 №208-ФЗ // Российская газета. – 29 декабря 1995 года.
53. О залоге: Закон Российской Федерации от 29 мая 1992 № 2872-1 // Ведомости Съезда народных депутатов и Верховного Совета РФ. – 1992. - №23. – Ст. 1239.
54. О защите прав и законных интересов инвесторов на рынке ценных бумаг: Закон Российской Федерации от 5 марта 1999 №46-ФЗ // Российская газета. – 11 марта 1999 года.
55. Об ипотеке (залоге недвижимости): Закон Российской Федерации от 16 июля 1998 №102-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. – №29.
56. Об оценочной деятельности в Российской Федерации: Закон Российской Федерации от 29 июля 1998 №135-ФЗ // Российская газета. – 6 августа 1998 года.
57. О рынке ценных бумаг: Закон Российской Федерации от 22 апреля 1996 №39-ФЗ // Российская газета. – 25 апреля 1996 года.
58. О мерах по реализации промышленной политики при приватизации государственных предприятий: Указ Президента Российской Федерации от 16 ноября 1992 №1392. – http://frf.referent.ru:4005/security/1/1590/1#h612.
59. Об утверждении Положения о ведении реестра владельцев именных ценных бумаг: Постановление Федеральной комисии по ценным бумагам Российской Федерации от 2 октября 1997 №27 // Вестник ФКЦБ РФ. – 1998. – №2.
60. Об особенностях учета в системе ведения реестра залога именных эмиссионных ценных бумаг и внесения в систему ведения реестра изменений, касающихся перехода прав на заложенные именные эмиссионные ценные бумаги: Постановление Федеральной комиссии по ценным бумагам Российской Федерации от 22.04.2002 №13/пс // Российская газета. – 19 июня 2002. - № 108.
61. О порядке распределения дополнительных акций, выпущенных открытыми акционерными обществами в связи с переоценкой основных фондов: Разъяснение Федеральной комиссии по ценным бумагам Российской Федерации от 17 августа 1995 №А4-731 // Финансовая газета. – 10 октября 2001. – №41.
62. О некоторых вопросах практики рассмотрения споров, связанных с обращением векселей: Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации от 4 декабря 2000 №14 // Российская газета. – №7-8. – 13 января 2001.
63. Обзор практики разрешения споров по сделкам, связанным с размещением и обращением акций: Информационное письмо Президиума Высшего Арбитражного суда Российской Федерации от 21 апреля 1998 №33 // Вестник Высшего Арбитражного суда Российской Федерации. – 1998. – №6.
64. Обзор практики рассмотрения арбитражными судами споров, связанных с применением норм о договоре о залоге и иных обеспечительных сделках с ценными бумагами: Информационное письмо Президиума Высшего Арбитражного суда Российской Федерации от 21 января 2002 №67. - http: //www.businesspravo.ru/DocumShow_DocumID_5244.html.
65. Свод законов Российской империи. Свод законов гражданских: С примечаниями и ссылками на позднейшия узаконения и оглавлением. Т. 10. Ч. 1. – СПб., Русское Книжное товарищество «Деятель», 1914. – 441 с.
66. The French Civil Code. Edited by John H. Crabb. – L.: Kluwer Law Intl, 1995. – 496 p.
67. Swiss Civil Code. English version by Ivy Williams. – Zurich, ReMak Verlag, 1987. – 420 p.
68. Settlement finality in payment and securities settlement system: Directive 98/26/EC of the European Parliament and of the Council of 19 may 1998 // Official Journal. – L 166. – 11.06.1998.

ІІ. Спеціальна література

69. Абрамов А. Е. Опыт немецкого законодательства о депозитарной деятельности. Зарубежный опыт. – http://www.ndc.ru/depositarium/15/ zarubej.htm.
70. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву. Ученые труды ВИЮН. Вып. 3. – М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1940. – 192 с.
71. Агарков М. М. Основы банковского права: Курс лекций; Учение о ценных бумагах: Науч. исслед. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 349 с.
72. Агарков М. М. Учение о ценных бумагах. – М.: Финстатинформ, 1993. – 139 с.
73. Адамович Г. О некоторых способах обеспечения кредитных обязательств // Хозяйство и право. - 1996. - № 9.– С. 41-47.
74. Азимов Ч. Н. Залоговое право. – Харьков: Основа,1993. – 42 с.
75. Андреев В. К. Проблемы правового регулирования рынка ценных бумаг // Государство и право. – 1997. - №3. – С. 23-26.
76. Анненков К. Система русского гражданского права. Т. 3. Права обязательственные. – СПб., Типография М. М. Стасюлевича, 1901. – 491 с.
77. Архипов Д. Закладная – именная ценная бумага. Так ли это? // Хозяйство и право. - № 11.- С. 69-72.
78. Афанасьева О. Н. К вопросу об открытом залоговом индоссаменте // Актуальные проблемы правоведения: Сб. тезисов. – Ярославль, 1999. – С. 47-48.
79. Барац С. М. Курс вексельного права в связи с учением о векселях и вексельных операциях. – СПб., 1893. – 783 с.
80. Барулин В. А. Бездокументарные ценные бумаги в гражданском обороте. – М., 2001. – 64 с.
81. Басин Е. В., Гонгало Б. М., Крашенинников П. В. Залоговые отношения в России: Комментарий к Закону «О залоге» – М.: Логос, 1994. – 158 с.
82. Батлер Уильям Э., Гаши-Батлер Марианн Е. Корпорации и ценные бумаги по праву России и США: Учеб. Пособие / Институт им. Сэра Павла Виноградова. Университетский колледж Лондон. – М.: Зерцало, 1997. – 128 с.
83. Белов В. А. Бездокументарные ценные бумаги. Научно-практический очерк. – М.: АО «Центр ЮрИнфор», 2001. – 106 с.
84. Белов В. А. Вексельное законодательство России. – М.: ЮрИнфор, 1998. – 558 с.
85. Белов В. А. Залог ценных бумаг // Бизнес и банки. – 1999. - №22. – С. 6-9.
86. Белов В. А. Очерки по вексельному праву. – М.: «ЮрИнфоР», 2000. – 460 с.
87. Белов В. А. Передача права собственности на товар путем передачи товарораспорядительного документа // Законодательство. – 1998. - №3. – С. 14-21.
88. Белов В. А. Сингулярное правопреемство в обязательстве. – М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 2000. – 288 с.
89. Белов В. А. Ценные бумаги: вопросы правовой регламентации / МГУ им. М. В. Ломоносова, Центр обществ. наук. – М.: Ассоц. «Гуманитарное знание», 1993. – 174 с.
90. Белов В. А. Ценные бумаги в российском гражданском праве / Под ред. Е.А. Суханова. – М., ЮрИнфор,1996. – 448 с.
91. Белов В. А. Цессия и индоссамент: сходства и различия // Рынок ценных бумаг. – 1998. – №2 – С. 66-70; 1998. – №3. – С. 34-36.
92. Белов В. А. Юридическая природа «бездокументарных ценных бумаг» и «безналичных денежных средств» // Рынок ценных бумаг. – 1997. – №5. – С. 23-26; 1997. - №6. – С. 49-52.
93. Блохин Ю., Рыжков О. Споры по обращению взыскания на заложенные ценные бумаги // Рынок ценных бумаг. – 1997. - №18. – С. 72-74.
94. Богатырев Ф. О. Залог прав // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып. 4 / Под. ред. М. И. Брагинского. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – С. 168-201.
95. Богатырев Ф. О. О сущности залога имущественных прав // Журнал российского права. – 2001. - №4. – С. 84-92.
96. Богатырев Ф. О. Пределы прав залогодателя как собственника при залоге с оставлением у него заложенного имущества // Журнал российского права. – 2000. - №3. – С. 108-120.
97. Богатырев Ф. О. Проблемы залога прав // Хозяйство и право. – 2000. - №7. – С. 87-92.
98. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положения. – М., Статут, 1999. – 682 с.
99. Брагинский М. И. К вопросу о соотношении вещных и обязательственных правоотношений / В кн.: Гражданский кодекс России. Проблемы. Теории. Практика. – М., 1998. – С. 114.
100. Брагинский М. И. Обязательства и способы их обеспечения: неустойка, залог, поручительство, банковская гарантия (комментарий к новому ГК РФ) // Правовые нормы о предпринимательстве: Бюллетень. – М.: АО «Центр деловой информации» еженедельника «Экономика и жизнь. - 1995. – Вып. 1. – С. 55-68.
101. Будилов В. М. Залоговое право России и ФРГ. – Спб.: Фарватер, 1993. - 150 с.
102. Будилов В. М. Залоговое право России и ФРГ: Дис. канд. юр. наук: 12.00.03. – Спб, 1994. – 183 с.
103. Бушев А. Ю., Скворцов О. Ю. Акционерное право. Вопросы теории и судебно-арбитражной практики. – М.: «Бизнес-школа «Интел-синтез», 1997. – 172 с.
104. Василевская Л. Залог прав по российскому и германскому законодательству (сравнительно-правовой анализ) // Хозяйство и право. – 2003. – №7. – С. 132 – 141.
105. Василевская Л. Особенности правовой конструкции залога по российскому и германскому законодательству // Хозяйство и право. – 2003. – №6. – С. 107 – 117.
106. Вервилль Д. Д. Залог движимости в Канаде и в России: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03. – СПб., 1993. – 417 с.
107. Вершинин А. П. Содержание прав, удостоверенных ценными бумагами// Очерки по торговому праву: Сб. науч. тр. / Под ред. Крашенинникова Е.А. – Ярославль, 1997. – Вып. 4. – С. 34-43.
108. Витрянский В. В. Порядок обращения взыскания на заложенное имущество // Закон. – 1995. - №5. – С. 82-85.
109. Вишневский А. А. Банковское право Англии. – М.: Статут, 2000. – 300 с.
110. Вишневский А. А. Банковское право Европейского Союза: Учебное пособие. – М.: Статут, 2000. – 388 с.
111. Вишневский А. А. Вексельное право: Учебное пособие. – М.: Юрист, 1996. – 272 с.
112. Вишневский А. А. Залоговое право. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 179 с.
113. Власова А. В. Передача эмиссионных ценных бумаг // Очерки по торговому праву: Сб. науч. тр. / Под ред Крашенинникова Е. А. – Ярославль, 1996. – Вып. 3. – С. 22-32.
114. Вормс А. Э. Залог векселя // Кредит и хозяйство. – 1927. - №6. – С. 85-88.
115. Воробьев Д. В. Юридические признаки и свойства товарораспорядительных ценных бумаг: теоретический и практический аспекты // Юридический мир. – 1999. - №8. – С. 33-44; №9. – С. 49-52.
116. Вошатко А. Скрытый залоговый индоссамент // Хозяйство и право. – 2001. – №12 (Прил.). – С. 27-30.
117. Габов А. В. Вексель в системе российских ценных бумаг: Дис. канд. юр. наук: 12.00.03. – М., 1999. – 245 с.
118. Габов А. В. Залоговый индоссамент в вексельном праве // Юридический мир. – 1999. - №8. – С. 21-32.
119. Габов А. В. Индоссамент как один из способов передачи векселя // Хозяйство и право. – 1999. - №6. – С. 39-48.
120. Габов А. В. Некоторые проблемные вопросы уступки прав // Хозяйство и право. – 1999. - №4. – С. 53- 60.
121. Германское право. Часть 1. Гражданское уложение. Пер с нем. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
122. Гладышев С. И. Исполнительное производство Англии. – М.: Лекс-Книга, 2002. – 223 с.
123. Гонгало Б. М. Обеспечение исполнения обязательств. – М.: Спарк, 1999. – 152 с.
124. Гордон В. В. Вексельное право. Сущность векселя, его составление, передача и протест. – Харьков: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1926. – 349 с.
125. Горчаков Е. В. Правовой статус коносамента в российском и зарубежном законодательстве // Вестник Московского университета. – 1995. - №2. – С. 76-79.
126. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник / Под ред. Е. А. Васильева. – М.: Международные отношения, 1993. – 560 с.
127. Гражданское право: Словарь – справочник. / Сост.: Тихомиров М. Ю., Тихомирова Л. В. Под ред. Тихомиров М. Ю. – М.: Юринформцентр, 1996. – 576 с.
128. Гражданское право: Учебник. Часть 1 / Под. ред. А.П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1997. – 600 с.
129. Гражданское право: Учебник. Часть 2 / Под. ред. А.П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1997. – 600 с.
130. Гражданское право: Учебник. В 2-х томах. Том 1 / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – М., Издательство БЕК, 1998. – 816 с.
131. Гражданское право: Учебник. В 2-х томах. Том 2. Полутом 1 / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – М., Издательство БЕК, 2000. – 704 с.
132. Грачев В. В. Легитимация по ценным бумагам // Очерки по торговому праву: Сб. науч. тр. / Под ред Крашенинникова Е. А. – Ярославль, 1996. – Вып. 3. – С. 14-21.
133. Гриджук Д. М., Олійник В. О. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язань. – К.: Оріони, 2002. – 324 с.
134. Грось Л. Залог: вопросы гражданского права и гражданского процесса // Хозяйство и право. – 1996. – №2. – С. 69-81.
135. Губанов А. С. Проблемы применения института залога векселя // Право и экономика. – 1997. - №13/14. – С. 20-23.
136. Гудков Ф. А. Банковский кредит и складские свидетельства // Рынок ценных бумаг. - №23. – С. 33-34.
137. Гудков Ф. А. Складские свидетельства: Методики практического применения. – М.: Банковский деловой центр, 1997. – 136 с.
138. Гудков Ф. А. Складские и залоговые свидетельства. – М.: Издательская группа “БДЦ–пресс”, 2002. – 328 с.
139. Дашцэрэн Б. К правовому регулированию залога ценных бумаг в банковском кредитовании // Байкальский международный студенческий форум «Безопасное развитие регионов», тезисы докладов. – Иркутск, 1997. С. 101-103.
140. Дашцэрэн Б. Российское законодательство по залогу ценных бумаг // Студент и научно-технический прогресс. Молодые ученые ИГУ к 60-летию Иркутской области, тезисы докладов. – Иркутск, 1997. С. 79-81.
141. Дашцэрэнгийн Б. Залог как способ обеспечения исполнения кредитных обязательств: Дис. канд. юр. наук: 12.00.03. – Томск, 1999. – 271 с.
142. Дедов Д. И. Новое на финансовом рынке: залог федеральних пакетов акций // Законодательство и эекономика. – 1995. – Вып. 23/24. – С. 22-25.
143. Демушкина Е. А. Безналичные ценные бумаги – фикция или реальность? // Рынок ценных бумаг. – 1996. - №18. – С. 68-72; 1996. - №19. – С. 22-26; 1996. - №20. – С. 68-69.
144. Демушкина Е. А. Залог, арест и иные обременения ценных бумаг // Рынок ценных бумаг. – 1999. - №7– С. 69-72.
145. Демушкина Е. А. Некоторые проблемы фиксации обременений прав на ценные бумаги // Право и экономика. – 1999. - №7. – С. 3-17.
146. Добрынина Л. Ю. Вексельное право России. – М.: Спарк, 1998. – 295 с.
147. Добрынина Л. Ю. Понятие и признаки бездокументарных ценных бумаг // Хозяйство и право. – 1999. - №6. – С. 49-52.
148. Долматовский А. М. Товарные склады и их операции. – М.: НК РКИ СССР, 1927. – 148 с.
149. Дробышев П. Бездокументарный вексель: юридическая конструкция и право на существование // Рынок ценных бумаг. – 1996. - №7. – С. 48-49.
150. Ем В. С. К вопросу о юридической природе двойных складских свидетельств и обеспечиваемых ими денежных обязательств // Вестник Московского университета. – 2001. – №1. – С. 56-64.
151. Ефимова Л. Г. О соотношении вещных и обязательственных прав // Государство и право. – 1998. - №10. – С. 35-44.
152. Ефимова Л. Г. Правовой режим бездокументарных ценных бумаг // Закон. – 1997. - №7. – С. 51-53.
153. Жуков А. О залоге акций закрытых акционерных обществ // Бизнес. – 1997. - №5. – С. 22-23.
154. Жюллио де ла Морандьер Л. Гражданское право Франции. Т.3 / Пер. с франц. – М.: Издательство иностранной литературы, 1961. – 748 с.
155. Завидов Б. Д. Анализ залога в гражданском праве России. – М.: ПРИОР, 1999. – 112 с.
156. Загорулько Е. А. Заклад как вещный способ обеспечения исполнения обязательств: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Национальная юридическая академия Украины им. Ярослава Мудрого. – Х., 1997. – 174 с.
157. Загорулько Е. А. К вопросу о принципах залога // Проблеми законності: Респ. міжвідомч. наук. зб. – Х.: Національна юридична академія України, 2001. – Вип. 48. – С. 55 – 62.
158. Залесский В. В. Основные институты гражданского права зарубежных стран: Сравнительно-правовое исследование. – М.: Норма, 1999. – 648 с.
159. Залоговый индоссамент, в отличие от обычного, не переносит на векселедержателя права собственности на вексель // Бюллетень нотариальной практики. – 1999. – №3. – С. 19-20.
160. Звоницкий А. С. О залоге по русскому праву. – К.: Издание книжного магазина Н. Я. Оглоблина, 1912. – 401 с.
161. Зимелева М. В. Поклажа в товарных складах. – М.: Финансовое издательство, тип. АОМГИК им. М. И. Рогова, 1927. – 85 с.
162. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць та інші / За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. - 912 с.
163. Зырянкин В. М. Залог ценных бумаг: теория и практика // Материалы XXXVIII Международной научной студенческой конференции «Студент и научно-технический прогресс». Государство и право. Подсекция «Теория и история государства и права», «Частное право». – Новосибирск, 2000. – С. 77-78.
164. Иванов С. Залог ценных бумаг // Рынок капитала. – 2001. - №1. – С. 34-40.
165. Иванов С., Хоменко Л. Залог ценных бумаг: процедуры, учет, налогообложение // Дебет-Кредит. – 2002. – № 6. – С. 35-39; 2002. – №7. – С. 34-38; 2002. – №8. – С. 37-39; 2002. – №9. – С. 30-34; 2002. - №10. – С. 31-39.
166. Иоффе О. С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
167. Калимов Д. А. Фондовое право: Правовое регулирование рынка ценных бумаг. – Минск: Вэвэр, 1996. – 221 с.
168. Калимов Д. А., Томкович Р. Р. Банковские операции: правовое регулирование и практика обслуживания клиентов. – Минск: Амалфея, 2003. – 752 с.
169. Карабанова К. И. Залог в Российской Федерации: некоторые проблемы правового регулирования: Дис. канд. юр. наук: 12.00.03. – Волгоград, 1998. – 188 с.
170. Карабанова К. И. Коносамент как ценная бумага // Вестник Волгоградского государственного университета. – 2002. – Вып. 5. – С. 86-91.
171. Карагусов Ф. С. Ценные бумаги и деньги в системе объектов гражданских прав. – Алматы: Жеті жаргы, 2002. – 432 с.
172. Кароллус М. К вопросу о залоге долей участия в капитале предприятий // Бизнес и банки. – 1996. – № 52. – С. 7.
173. Кассо Л. А. Понятие о залоге в современном праве. – М.: Статут, 1999. - 284 с.
174. Кастальский В. Облигации с залоговым обеспечением // Право и экономика. – 2003. - №2. – С. 54-56.
175. Кастальский В. Ценные бумаги как предмет залога // Право и экономика. – 2002. – №12. – С. 36-42.
176. Катков В. Д. Передача векселя по надписи. (Индоссамент). – Одесса, Типография «Техник», 1909. – 386 с.
177. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Великобритании. Законодательство. Прецеденты. Комментарии. – К.: Юстиниан, 2003. – 368 с.
178. Кокин А. С. Внешнеторговый коносамент как ценная бумага // Советское государство и право. – 1974. - №7. – С. 123-127.
179. Кокин А. С. Складские свидетельства по праву США // Морское право и международное торговое мореплавание. Сборник научных трудов. – М.: Транспорт, 1987. – С. 72-82.
180. Кокин А. С. Товарораспорядительные бумаги в международной морской торговле: Правовые аспекты. – М., Известия, 1994. – 255 с.
181. Кокин А. С. Товарораспорядительные бумаги в торговом обороте. – М., Спарк, 2000. – 255 с.
182. Комментарий к гражданскому кодексу Российской Федерации. Часть 1. – М.: Инфра-М, НОРМА, 1996. – 800 с.
183. Кот О. О. Перехід прав кредиторів: Історія. Теорія. Законодавство. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 160 с.
184. Крашенинников Е. А. Залог векселя // Хозяйство и право. – 1999. - №4. – С. 43-46.
185. Крашенинников Е. А. Залоговый индоссамент // Очерки по торговому праву: Сб. науч. трудов / Под ред Крашенинникова Е. А. – Ярославль, 1997. – Вып. 5. – Ярославль, 1998. – С. 47-54.
186. Крашенинников Е. А. О залоговом индоссаменте // Теоретические проблемы правового регулирования хозяйственной деятельности в условиях рыночных отношений: Тезисы докладов. – Минск, 1998. – С. 232-233.
187. Крашенинников Е. А. О легальных определениях ценных бумаг // Правоведение. – 1992.- №4. – С. 35-39.
188. Крашенинников Е. А. Правовая природа ректа-бумаг // Очерки по торговому праву: Сб. науч. тр. / Под ред Крашенинникова Е. А. – Ярославль, 1996. – Вып. 3. – С. 3-13.
189. Крашенинников Е. А. Препоручительная передача векселя // Хозяйство и право. – 2001. - №6. – С. 45-52.
190. Крашенинников Е. А. Содержание ценных бумаг на предъявителя // Правоведение. – 1994. - №2. – С. 99-104.
191. Крашенинников Е. А. Способы передачи векселя // Очерки по торговому праву: Сб. науч. тр. / Под ред Крашенинникова Е. А. – Ярославль, 1997. – Вып. 4. – С. 16-19.
192. Крылова М. Ценная бумага – вещь, документ или совокупность прав? // Рынок ценных бумаг. – 1997. - № 2. – С. 60-63; 1997. - №4. – С. 57-60; 1997. - №5. – С. 29-32.
193. Кузнєцова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 526 с.
194. Куликова Л. А. Обзор практики рассмотрения арбитражными судами споров, связанных с операциями на межбанковском рынке, обращением векселей и залогом // Юридический мир. – 2002. – №8. – С. 59-66.
195. Куроедов Д. Регулирование института ценных бумаг // Российская юстиция. – 1995. - №8. – С. 17-18.
196. Ласк Г. Гражданское право США. (Право торгового оборота) / Сокр. пер. с англ. – М.: Издательство иностранной литературы, 1961. – 774 с.
197. Ломакин Д. В. Спорные вопросы залога ценных бумаг // Законодательство. – 1998. - №4. – С. 55-58.
198. Ломидзе О. Закладная: последствия составления и выдачи // Хозяйство и право. – 2000. - №11. – С. 40-47.
199. Лоскутов А. Н. Правовое регулирование залога векселя // Тезисы докладов Ежегодной научной конференции Юридического факультета, Иваново, 3 февраля 1998 г. – Иваново, 1998. – С. 63-65.
200. Лысихин И. Давайте разберемся в дефинициях // Рынок ценных бумаг. – 1996. - №17. – С. 37-40.
201. Лысихин И. Удостоверение и реализация прав по эмиссионным ценным бумагам // Рынок ценных бумаг. – 1996. - №18. – С. 64-65.
202. Майданик Р. Угоди РЕПО (цивільно-правова характеристика) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №2. – С. 21-22.
203. Майфат А. В. Ценные бумаги (сравнительный анализ п