РЕЦЕПЦІЯ ПРИНЦИПІВ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ ЕКЛОГИ СУЧАСНИМ СІМЕЙНИМ ТА СПАДКОВИМ ЗАКОНОДАВТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

ПЛАН

Вступ. 4 – 12

1. Огляд літератури за темою та вибір напрямків
дослідження. 13 – 27
2. Принципи сімейного та спадкового права за
візантійською Еклогою та загальні засади
їхньої рецепції. 28 – 118
2.1. Формування засад регулювання сімейних та
спадкових відносин в Еклозі. 28 – 69
2.2. Рецепція основних засад сімейних та спадкових
відносин у правових системах, які існували на
території сучасної України. 70 – 99
2.3. Вплив Еклоги на становлення основних
інститутів сімейного та спадкового права в
правових системах, які існували на території
сучасної України. 100 – 118
3. Концепція та принципи сучасного сімейного та
спадкового законодавства України у контексті рецепції
візантійської Еклоги. 119 – 147
3.1. Концепція регулювання сімейних та спадкових
відносин у сучасному праві України. 119 – 130
3.2. Зміст принципів сучасного сімейного
законодавства України у контексті рецепції
положень Еклоги. 131 – 139
3.3. Принципи спадкових правовідносин за сучасним
цивільним законодавством України у контексті
рецепції положень Еклоги. 140 – 147
Висновки. 148 – 162
Список літератури 163 – 179

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Питання походження і загального розвитку цивільного права в Україні має ту особливість, що воно не укладається в рамки історичного розвитку правознавства в інших країнах. Тому вивчення генезису таких цивільно-правових інститутів, як сімейне та спадкове право, правових систем, які вплинули на процес формування і становлення цих інститутів, має важливе значення саме у контексті визначення напрямків правотворчості національного права України, яке на сьогодні реформується, а процес створення досконалого законодавства є неможливим зробити, не спираючись на минуле українського права, його досягнення і не враховуючи промахів.
Актуальність обраної теми безпосередньо випливає із сучасного стану та напрямків формування правової системи України, що зумовлює доцільність вивчення проблеми наступності та запозичення візантійського права в правових системах, які існували на території сучасної України, передусім, сімейному та спадковому праві.
Дослідження візантійського впливу, у тому числі і права Еклоги, на наше національне законодавство має істотне значення, яке зумовлюється тим, що дозволяє глибше зрозуміти діалектику розвитку права, шляхів його удосконалення, дає можливість усвідомити значимість стійкості у збереженні правових елементів, укорінених у правовій системі України, особливо в галузі сімейних і спадкових правовідносин.
Своєрідність традиції цивільного права України полягає в тому, що вона поєднує в собі вплив двох цивілізацій – східної (греко-візантійської) і західної (римсько-латинської), оскільки поєднала в собі право Сходу і Заходу.
Правові системи, які існували на території сучасної України, протягом тривалого часу базувалися на звичаєвому праві, зазнаючи при цьому впливу візантійського, римського, а пізніше литовського, польського, німецького, австрійського та російського права. Нині відбувається адаптація національного ґрунту, елементів (норм, принципів, інститутів) до правових систем романо-германського та англо-американського типів, європейського та міжнародного права. У даний час українське право модернізується шляхом використання західно-правових цінностей, принципів і норм міжнародного права, укладанням міжнародних договорів. Разом з тим, необхідно зазначити, що реформа української правової системи показує, що формальне запозичення західно-правових моделей без урахування культурно-історичних, національних і духовних особливостей України не дає очікуваних результатів, а напроти, згубно позначається на стані суспільства і держави. На прикладі України яскраво простежується тісне переплетення двох напрямків у розвитку права – тимчасового (історичного) і просторового (географічного) [5, с. 7–27].
Вивчаючи римські та візантійські правові положення та їхнє значення у процесі становлення правових систем, які існували на території сучасної України, дослідники зупинялися переважно на систематизації Юстиніана і залишали поза увагою візантійське законодавство більш пізнього часу – Еклогу, Прохірон, Василіки, хоча саме ці збірки найбільшим чином вплинули на цивільно-правові інститути, а саме – на сімейне та спадкове право більшості держав Східної Європи.
Подвійний вплив на українське законодавство з одного боку римського права, з іншого – греко-римського, необхідно враховувати і зараз, оскільки саме ним обумовлені особливості багатьох цивільно-правових інститутів.
Такі інститути цивільного права України як сімейне та спадкове право у процесі свого формування через християнство перейняли елементи візантійської правової культури, засновувалися на місцевих правових традиціях і звичаях. Правові положення Еклоги, починаючи з IX століття, поступово починають впливати на письмові законодавчі збірки Київської Русі, звичаєве право слов'ян і навіть у новому законодавстві України (у новому Цивільному кодексі, Сімейному кодексі) простежується відгомін цього впливу.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави”. Тема дисертації безпосередньо пов’язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 2001—2005 роки за темою “Традиції приватного права України”.
Теоретичну базу дослідження складають праці відомих дореволюційних, радянських, українських та зарубіжних вчених-цивілістів.
У вітчизняній цивілістичній літературі дослідженням, присвяченим співвідношенню візантійського і сучасного сімейного та спадкового права України, відведене незначне місце. Загалом досліджували саме візантійське право – О.Е. Ліпшиц, Я.Н. Щапов, В.Г.Васильєвський, Є.О. Харитонов, В.І. Форманюк, вплив християнства на правову систему нашої держави Т.М. Федоренко, питання дослідження впливу візантійської Еклоги на сучасне законодавство України залишилися поза увагою дослідників. До цього часу більшість питань, які пов'язані з можливістю рецепції візантійського цивільного права у сучасному законодавстві України, залишаються досить спірними і не досліджуються. Дореволюційна джерельна база є більш широка – праці В.А. Азаревича, І.Д. Бєляєва, М.Ф. Владимирського - Буданова, Р.Дареста, Н.Дювернуа, К.Заборовського, Н.В. Калачова, В.Н. Латкіна, Мацієвського, І.Г.Оршанського, А.С. Павлова, О. Пергамента, Є.К.Черноусова, Штекгардта, А. Енгельмана та ін.
У дисертації використовуються положення та висновки, що містяться у працях Л.В. Авраменко, В.А. Азаревича, М. Андрєєва, Р.Бабуна, І.Д. Бєляєва, Ж-Л. Бержеля, Г.Д. Бермана, А.А. Васильєва, В.Г.Васильєвського, В.В. Васильченко, П.Т. Виноградова, М.Ф.Владимирського-Буданова, М. Горчакова, В.Г. Графського, Р.Дареста, Діль Шарля, Д.В. Дождєва, Домбровського, Н. Дювернуа, Євгенія (Болховітінова), К. Заборовського, Ю.А. Іванова, В.А.Колєснікова, Р.Ієринга, В.С. Іконнікова, А.П. Каждана, Г.Г. Літавріна, Н.В. Калачова, А.М. Колодія, Н. Крилова, Л.А. Кушинської, В.Н. Латкіна, Р.М. Лащенко, О.Е. Ліпшиц, В.М. Ляшенко, Мацієвського, Л.М. Мілова, В. Моддермана, І.Б. Новіцького, І.Г. Оршанського, С.В. Пахмана, І. Павлюка, А.С.Павлова, О. Пергамента, О.А. Підопригори, І.А. Покровського, П.Соколовського, А.А. Титарчука, А.Дж. Тойнбі, В.А. Томсинова, Т.М.Федоренко, Є.О.Харитонова, Є.К. Черноусова, М. Чубатого, Штекгардта, Я.Н. Щапова, А. Енгельмана, К. Ярошенко та ін.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягає у дослідженні сучасних інститутів сімейного та спадкового права України та виявленні можливої рецепції цивільно-правових положень візантійської Еклоги у галузі сімейних та спадкових правовідносин.
З урахуванням багатоплановості теми, у дослідженні звернено увагу на вирішення вузлових проблем можливості рецепції принципів цивільного права візантійської Еклоги в сучасному сімейному та спадковому праві України і поставлено такі завдання:
– сформулювати концептуальні підходи цивільно-правових норм Еклоги, які відрізняли її від законодавства Юстиніана та подальших візантійських правових збірок у галузі сімейних та спадкових правовідносин, та виявлення цих принципів у сучасному законодавстві України шляхом проведення порівняльного аналізу інститутів;
– дослідити послідовність впливу права Еклоги на інститути сімейного та спадкового права в правових системах, які існували на території сучасної України, та довести доцільність рецепції візантійського права у сучасній правовій системі України;
– виявити і розглянути об'єктивні чинники, які спонукали до застосування положень Еклоги у інститутах сімейного та спадкового права правових систем, які існували на території сучасної України;
– дослідити межі та форми впливу цивільно-правових положень Еклоги на правові збірники у галузі сімейного та спадкового права в аспекті створення досконалих інститутів сімейного та спадкового права;
– дослідити на конкретному законодавчому матеріалі природу і можливість узгодження цивільного права візантійської Еклоги та сучасних інститутів сімейного та спадкового права України;
– на основі порівняльного аналізу українського сімейного та спадкового законодавства і цивільного права Еклоги внести конкретні пропозиції щодо вдосконалення інститутів сучасного сімейного та спадкового права у вигляді змін та доповнень до Цивільного та Сімейного кодексу України.
Предметом дисертаційного дослідження, насамперед, виступає сучасне сімейне та спадкове законодавство України та Еклога – візантійське законодавство VIII століття імператорів Льва III та Костянтина V.
За усіма своїми „параметрами” Еклога була відходом від правничих поглядів юристів Юстиніана та їхніх безпосередніх послідовників, тому для виявлення сутності Еклоги та її місця серед інших законодавств Візантії до предмета дослідження входять також Звід законів Юстиніана, Прохірон та Василіки; давньоруські джерела права, на яких позначився вплив Еклоги, а саме, Руська Правда, Кормчі, Закон Судний людем, згадуються Литовські статути, „Права, по яких судиться малоросійський народ” (1767 р.), „Екстракт малоросійських прав”, а також предметом дослідження виступають цивільні кодифікаційні збірки Російської імперії (Звід Законів Російської Імперії (1832 р.) та Цивільне Уложення 1809, 1810 і 1814 рр.) та ін.
Об’єктом дисертаційного дослідження є положення Еклоги – однієї із законодавчих збірок візантійського права в галузі цивільних правовідносин в аспекті можливості їхньої рецепції у сучасному сімейному та спадковому законодавстві нашої держави.
Визначається характер Еклоги, її роль у регулюванні сімейних та спадкових правовідносин як у період її створення, так і згодом для Візантії, а пізніше для інших держав Східної Європи і для України у тому числі.
Методологічну базу дисертаційного дослідження склали загальноприйняті методи, якими користується юридична наука на сучасному етапі свого розвитку.
Основне значення для дисертаційного дослідження мають системний метод, метод відповідності, історичний, порівняльний метод, та ін.
Дослідження питання запозичення цивільно-правових підходів візантійської Еклоги в сімейному та спадковому законодавстві України має потребу в системному аналізові, оскільки він допомагає детально вивчити цю проблему в праві за допомогою великого категоріального апарату (система, елементи, структура, функціонування, мета, механізм, межі й ін.).
Метод відповідності допоміг виразити реальну закономірність, відповідно до якої наука і культура в цілому повинні асимілювати (засвоїти) своє минуле. Завдяки цьому методу розвиток правознавства уявляється не як низка виникнення і краху правових теорій, що заперечують і відкидають одна одну в цілому, а як їхнє закономірне і послідовне доповнення й узагальнення, у процесі яких виявляється наступність і значимість прогресуючого наукового знання. Застосування методу відповідності дало можливість врахувати багаті теоретичні висновки попередніх досліджень цієї проблеми, незалежно від філософського світогляду й ідеологічної спрямованості їхніх правових теорій.
В роботі також застосовувалися історичний та порівняльний аналізи, які допомогли авторові здійснити порівняння і співставлення інститутів сучасного сімейного та спадкового права України та цивільно правових положень Еклоги. Аналіз відповідного законодавства України та візантійського права було здійснено за допомогою загальнонаукових методів та спеціально-юридичних методів: аналітичного, функціонального, формально-логічного, історико-юридичного, формально-юридичного.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в сучасних наукових роботах, присвячених вивченню впливу цивільно правових положень інших держав на сучасне національне законодавство України не згадується проблема рецепції візантійського права. Наукова новизна дослідження полягає у самому підході до вирішення цієї проблеми і у розв'язанні конкретних питань теми. За результатами дослідження моментами новизни є:
- виявлено та додатково уточнено концептуальні підходи цивільно-правових положень Еклоги, які відрізняли її від законодавства Юстиніана та наступних візантійських правових збірок – за сутністю, структурою та змістом;
- вперше розкрито сутність і характер рецепції основних положень візантійської Еклоги у правових системах, які діяли на території сучасної України, як закономірності розвитку однієї правової системи на теренах іншої;
- вперше виявлено і розглянуто об'єктивні чинники, які спонукали до застосування положень Еклоги у сімейному та спадковому законодавствах, які діяли на території сучасної України починаючи з IX століття і по теперішній час;
- встановлено та обґрунтовано відсутність впливу речевого та зобов'язального права Еклоги на правові системи, які існували на території сучасної України і на сучасне законодавство України, що пояснюється вагомим впливом права Юстиніана у цих галузях права;
- вперше визначено сучасні принципи сімейного та спадкового права України, в яких можна прослідити концептуальні положення візантійського права Еклоги;
- виявлено вплив положень Еклоги на сучасне спадкове право України в частині майнових прав чоловіка та жінки після смерті одного з них, а також на виділенні обов'язкової частки спадщини особам, інтереси яких повинні були бути порушені в заповіті ( гл. гл. 84 – 86 ЦК);
- додатково уточнено вплив Еклоги на інститути шлюбу та сім'ї у сучасному сімейному законодавстві України у частині правового становища заручених; перешкод до укладання шлюбу; майнового становища чоловіка та жінки; батьківської влади; законних підстав для розлучення; правил про опіку (гл. гл. 3, 7, 8, 11, 19 СК);
- на підставі отриманих висновків пропонуються зміни та доповнення, зокрема до глави 86 ЦК та глави 4 СК, з метою удосконалення цивільного (у галузі спадкового) та сімейного законодавства.
Практичне значення роботи полягає у конкретних висновках про вибірковість запозичення цивільно-правових принципів Еклоги сімейним та спадковим правом правових систем, які існували на території сучасної України, з урахуванням національних особливостей, менталітету народу, його традицій, які повинні бути враховані законодавцями і практиками, а також про форми такого впливу. Висновки та пропозиції роботи можуть бути використані для ліквідації пробілів у знаннях про візантійське цивільне право, про вплив Еклоги на цивільно-правове становлення і формування сучасних інститутів сімейного та спадкового права в Україні; про види і форми рецепції в сімейному та спадковому законодавстві (у період з IX по XXI ст.); про генетичний розвиток цивільного права.
Практичне значення роботи полягає також у тому, що положення, які обґрунтовані у роботі, теоретичні висновки і пропозиції можуть бути використані для вдосконалення відповідних інститутів сімейного та спадкового права України. Крім того, положення дисертації можуть служити матеріалом для наукових дискусій, а також можуть бути використані у навчальному процесі в юридичних та інших навчальних закладах, для підготовки навчальної та навчально-методичної літератури з лекційних курсів: „Цивільне право України” (Особлива частина), спецкурсів: „Рецепція римського права в Україні”, „Сімейне право України”, „Спадкове право України” та ін., при проведенні семінарських занять, написанні дипломних, курсових та контрольних робіт.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії. Результати проведеного дослідження використовувалися у навчальному процесі під час читання лекцій, проведення практичних та семінарських занять з курсу „Цивільне та сімейне право України”, „Рецепція римського приватного права в Україні”.
Результати дисертаційного дослідження доповідались також на обласній науково-практичній конференції у 2003 році (м. Миколаїв) та на міжнародній науковій конференції молодих вчених у 2004 році (м.Хмельницький).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, а також при підготовці посібника „Римське приватне право” (Харків: Одисей, 2000) у співавторстві. Автором підготовлені теми 5,6.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дослідження будується за принципом поступального розгляду окремих питань, які пов'язані проблематикою дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, що включають шість підрозділів, загального висновку, списку використаних джерел – 208 найменувань. Загальний обсяг дисертації складає 179 сторінок, з яких 162 сторінки – безпосередньо текст дисертації.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Правова система України знаходиться в стадії перехідного періоду. Формування в Україні самостійної національної правової системи є наслідком знаходження нею незалежності, служить одним із важливих показників її державного суверенітету. Твердження цієї системи відбувається в єдиному правовому просторі континентальної Європи.
Сучасні інститути сімейного та спадкового права в Україні перебувають у стадії перебудови, яка здійснюється за умов послідовного, комплексного, системного реформування правової системи України в цілому. Зрозуміло, що будь-які заходи у рамках правової реформи слід починати з удосконалення основоположних джерел, керівних ідей усього права, тобто з принципів права. Це дасть змогу покращати право в Україні загалом. Принципи насамперед консолідують правотворчість, надають внутрішньої цілісності діючій правовій системі, гарантують реалізацію прав і інтересів громадян.
Принципи права взагалі, і принципи сімейного та спадкового права, зокрема, є критерієм оцінки права і методологічною основою його подальшого удосконалення, тому що саме на засадах принципів оцінюють рівень і ефективність реалізації права, його пізнають і поліпшують. Однак, принципи права створюються і існують не лише завдяки правотворчості, вони насамперед існують у людській свідомості як найзагальніші уявлення про добро і зло, справедливість і несправедливість, повагу і неповагу.
Принципи права – це продукт людської діяльності, вони є соціальними явищами, основними джерелами яких виступають політика, ідеологія, мораль, соціальне життя; в них відображаються закономірності суспільного життя. Адже принципи права – це явища, що не тільки пов'язують право з політикою, економікою, духовним життям суспільства, але і забезпечують єдність різних власне правових процесів, форм, теорій, ідей і концепцій, понятійно-категоріальних рядів [98, с. 3]. Ці найбільш загальні ідеї допомагають зрозуміти правову систему тієї чи іншої країни або окремих її інститутів. Це в повною мірою стосується і принципів сімейного та спадкового права України.
Особливу роль у формуванні принципів сімейного та спадкового права в Україні мала мораль, яка базувалася на християнських канонах порядності та справедливості. Тому без загального усвідомлення категорій гідності, справедливості, не може бути істинної законності у нашому суспільстві.
Правовий фундамент, закладений за період незалежності України як держави з перехідною економікою, дозволяє стверджувати, що вона входить до складу романо-германського типу правової системи на правах особливого європейського різновиду.
Принципи сімейного та спадкового права України – це принципи приватного права, яке регламентує правовий статус особистості, приватну власність, спадкування і т. ін. Сімейне та спадкове право – це інститути, побудовані на принципах: автономії; добровільності; юридичної рівності; диспозитивності; загального дозволу; правового захисту приватного інтересу та ін.
Вітчизняний і міжнародний правовий розвиток свідчить про те, що доцільним є дослідження проблематики генезису принципів права і його інститутів. Проблема наукового дослідження процесу формування, становлення, сутності принципів права допомагає у подальшому процесі створення права, його реалізації й охорони.
Збереження, засвоєння і використання цивільно-правових візантійських норм протягом усієї історії нашої держави, починаючи з IX ст., привело не тільки до залишення елементів минулого в сучасній правовій системі, але і доданню їм нової якості в умовах, що змінилися.
Аналіз цивільного законодавства протягом всієї історії його розвитку показує, що одним із найбільш сталих інститутів цивільного права України були інститути сімейного і спадкового права, які рецепіювали значну кількість концептуальних положень візантійського цивільного права, тому принципи сімейного та спадкового права з давніх часів майже не змінилися. Пояснити таку універсальність візантійського цивільного права можна пояснити наявністю зв'язку створюваних законодавчих актів із попередніми.
Останнім часом в Україні спостерігається тенденція впровадження у вітчизняну правову систему міжнародно-правових стандартів, що також містять значну кількість інститутів як римського, так і візантійського приватного права.
Наступність і запозичення в праві України розкриває проблему його суперечливого становлення, збереження традицій, а правові традиції – результат наступності у праві по вертикалі [5, с. 68], і одночасно введення новацій у результаті взаємодії з іноземним, європейським і міжнародним правом. У даному контексті проблема виявлення можливої рецепції сучасними інститутами цивільного права України цивільно-правових положень візантійського права є дуже актуальною на сьогодні, і не повинна надалі залишатися поза увагою дослідників.
У поданому дослідженні були розглянуті цивільно-правові положення візантійської Еклоги та сучасні інститути сімейного та спадкового права України за новими Цивільним та Сімейним кодексами України 2003 року в аспекті можливої їхньої рецепції.
Запропонована концепція дослідження теми виявила багатобічність наступності і запозичення в національному сімейному та спадковому праві України норм і принципів не тільки з власного правового минулого нашої держави, але і прогресивних на той час елементів із візантійської Еклоги.
Можна зробити висновки, що рецепція візантійського права Еклоги мала місце в інститутах сімейного та спадкового права у формі прямого запозичення правових положень, або опосередкованого – запозичення концепцій, впливу ідеології через православ’я.
Кожен із двох напрямків перенесення правового матеріалу в правову систему України, яка формувалася і формується на сьогодні, має свої особливі риси, іменується різними термінами, а разом вони складають властивості національної правової системи України, її унікальність. Завдяки їм ліпляться, змінюються, розвиваються національні правові інститути цивільного права. Як справедливо підкреслює В. Погорілко, використання досягнень одних народів і держав іншими, у тому числі і Україною, „прискорює їхній прогрес, розвиток, випереджає помилки, прорахунки, витрати...”[148, с. 24].
Уперше комплексно дослідивши проблему можливості рецепції принципів цивільного права візантійської Еклоги в сучасному сімейному та спадковому праві України авторкою дисертації виносяться такі висновки:
I. Виявлені концептуальні підходи цивільно правових положень Еклоги, які відрізняли її від Законодавства Юстиніана та подальших візантійських правових збірок у галузі сімейних та спадкових правовідносин, а саме:
1. Успадковане від Риму право Візантія весь час переробляла з метою застосування до насущних проблем тогочасного суспільства. І, як наслідок, воно стає правом однієї дуже специфічної держави.
2. Перенесене у грецький світ, римське право підпало під вплив нових основ, які до цього були йому далекі. Визначальний вплив на розвиток візантійського права відбувався з боку вульгаризованого і звичаєвого права народів, які населяли Візантію. Тому право вже мало в собі відбиток не римського життя, а візантійського – це полягало у перевірці практикою реципованого римського приватного права, що супроводжувалося внесенням певних коректив.
3. У Візантії відбувався занепад ідей природного права, тому практично був відсутнім інтерес до цих питань і в теорії, і в практиці. Поняття „цивільне право” стало синонімом поняття „цивільне законодавство”. Якими б видатними не були досягнення у галузі правотворчості та компіляції римського права за Юстиніана, але формування власне візантійської правової системи припадає на більш пізній період, відлік якого варто почати з Еклоги. Хоча вона не скасувала дії законодавства Юстиніана, і лише в деяких напрямках розвинула й змінила його окремі норми, проте, вона ставила собі реформаторські задачі. Це була більш доступна збірка законів, ніж та, що діяла з часів Юстиніана – громіздкий, багато в чому суперечливий корпус.
4. За своїми сутністю, структурою та змістом Еклога є відходом від правничих поглядів Юстиніана та їхніх безпосередніх послідовників, зокрема, це позначається у відмові від класифікації за формальним принципом (право персональне, речеве, позови), та заміні його іншим, більш конкретним і спрощеним принципом, де факти були розташовані, як вони представлені у життєдіяльності людини, починаючи із заручин і укладення шлюбу. В Еклозі послідовно був проведений принцип рівності всіх перед судом, незалежно від ступеня майнової забезпеченості; було проведено ряд коректив у діючих законах, особливо в частині згод по договорах; було створено цілком нове шлюбне законодавство.
5. Еклога була спробою рецепції римського права на основі компіляції Юстиніана шляхом створення комплексного законодавчого акта, пристосованого до сучасних потреб, однак, велика кількість питань, що вставали перед юристами і суддями того часу в їхній повсякденній практиці не були порушені в Еклозі. Тому є підстава гадати, що у цій частині в силі залишалося законодавство Юстиніана.
6. Візантійське цивільне право було залежне від суспільно-економічного життя Візантії. Потрібно відзначити, що внутрішня історія цивільного візантійського права являє собою процес поступового проникнення в законодавство поглядів християнської церкви, що відбилося на сімейному праві й деякою мірою на спадковому. Тому в Еклозі міститься нове шлюбно-сімейне право. До VIII ст. для укладення шлюбу елемент церковного священнодійства зовсім не був потрібний. Але законодавство іконоборців рішуче стало на шлях організації шлюбних відносин відповідно до поглядів церкви. Більш вимогливо, ніж попереднє законодавство, норми Еклоги регулюють шлюб (установлююся додаткові обмеження на шлюби між родичами, свояками, істотно обмежуються підстави для розлучення).
7. У змісті Еклоги помітним є прагнення уніфікувати право, відійти від феодалізму і в той же час запровадити нові релігійні обряди, надати „публічності” багатьом приватним деліктам. Це прагнення розширення сфери публічності (через державне чи релігійне втручання) є чи не найбільш характерною рисою цієї збірки. Контроль із боку держави посилюється щодо спадкування, опіки та піклування.
8. Приділяючи значної уваги (іноді, навіть, надмірної) регулюванню особистих стосунків громадян, Еклога, разом із тим, майже не торкалась питань аграрного законодавства та більшої частини інститутів речевого права, що зумовило необхідність створення Додатків.
9. В період дії Еклоги домінує кілька інститутів візантійського цивільного права: права особистості (із перевагою серед них шлюбно-сімейних та спадкових прав), речеві права (насамперед, право власності), договори. Застосовувалася така методологія: спочатку йшли приватноправові інститути (вони складають більшу частину матеріалу), потім – право публічне (єдність карного, військового, адміністративного законодавства). Ця система розташування правового матеріалу у законодавчому збірнику була запозичена і подальшими візантійськими законодавствами.
II. Виявлені й розглянуті об'єктивні чинники, що спонукали до застосування положень Еклоги правовими системами, які існували на території сучасної України, якими були:
1. Ознайомлення з візантійським законодавством у Київській Русі під час походів київських князів на Візантію та укладення з нею мирних договорів про торгівлю.
2. Прийняття на Русі християнства, яке позначило свій вплив як на суспільні, так і на правові інститути тогочасного суспільства, особливо в сімейних і спадкових правовідносинах. Воно поставило суспільство перед вимогою прийняти не тільки християнські догми, але і ретельно розроблену систему церковного та світського права. Візантійські проповідники прискорили рецепцію римсько-візантійського права, причому вони звернулися не до останніх систематизацій, а до попередніх, зокрема, до Еклоги.
3. Визнана дія Еклоги у Візантії і після відновлення законодавства Юстиніана в Прохіроні і Василіках, наслідком чого було принесення церквою до південних слов'ян поруч із Прохіроном Еклоги, і включення їх до слов'янських Кормчих.
4. Право Еклоги було ближче за духом із слов'янським правом, тому ми і зустрічаємося зі слов'янськими переробками Еклоги.
5. Язичницькі звичаї, під впливом яких знаходилося шлюбно-сімейне право, після прийняття християнства в галузі сімейних відносин поступово витісняються нормами візантійського церковного права, адаптованого до місцевих умов. Проте, звичай відігравав істотну роль у цій сфері суспільних відносин аж до XIX ст.
III. Досліджено послідовність впливу права Еклоги на сімейне та спадкове законодавство правових систем, які існували на території сучасної України та доведена доцільність цієї рецепції, а саме:
1. Перше запозичення візантійського права Еклоги відбулося в IX ст., коли прийняття християнства і культурне зближення з Візантією послужили поштовхом для рецепції.
2. Візантійська законодавча збірка (Еклога) використовувалася давньоруськими юристами і пізніше. Зокрема, при створенні Поширеної редакції Руської Правди в період правління київського князя Володимира Мономаха (1113–1125) в ряді статей, присвячених спадковому праву. Дослідження показали досить своєрідний зв'язок обох пам'ятників. Надмірний лаконізм Поширеної Правди можна здолати за допомогою докладних і детальних положень Еклоги. Візантійська збірка допомагає зрозуміти і надзвичайну дрібність і „автономію” статей Поширеної Правди.
3. Запозичення окремих візантійських норм у церковно-правових збірках, що стосуються не тільки внутрішньоцерковного життя (сімейне і шлюбне право), можна віднести тільки до кінця XII – початку XIII ст.
4. Середньовічне право в Україні специфічною ознакою має змагання Східної та Західної традиції з переважанням першої на підґрунті звичаєвого права Київської Русі та домінуванням другої у період створення Статутів Великого князівства Литовського.
5. З XIX ст. в законодавстві Російської імперії все помітнішим стає вплив візантійського права, який був особливо помітним у галузі шлюбно-сімейного та спадкового права, яким надавався пріоритет, що знайшло відображення, зокрема, у визначенні порядку норм: шлюбні стосунки, опіка, заповіти, спадкування за законом, договори, земельні справи. Вищесказане не стосується тих територій, які знаходилися під владою Польщі, Румунії, Австро-Угорщини, де в законодавствах діяла Західна традиція права [191, с. 265].
IV. Визначено межі та форми впливу цивільно правових положень Еклоги на національні правові збірники в галузі сімейного та спадкового права в аспекті створення досконалих інститутів сімейного та спадкового права:
1. Одні збірники візантійського права набирали у Русі чинності без змін, інші були пристосовані до місцевих звичаїв або ж помітно впливали на норми звичаєвого права. Основним типом збірників християнського і візантійського церковного права на Русі з досить раннього часу була Кормча книга. Ця збірка правил і законів служила на Русі як церковним, так і цивільним положенням у випадках, які не регулювалися російськими законами, і доповнювала їх. До складу цієї Кормчої, крім витягів із новел Юстиніана, входили візантійські юридичні збірки – Еклога, Прохірон і південнослов'янський Закон Судний людем.
2. Зв'язок Еклоги з Руською Правдою здійснювався за посередництвом Закону Судного, укладачі якого мали за зразок для багатьох статей Еклогу.
3. Рецепція візантійського світського права мала у Київській Русі „вільний” характер, активно процес рецепіювання починає розгортатися тільки під впливом християнства та формування церкви. Ядром рецепійованого світського і церковно-канонічного законодавства були церковно-юридичні (кормчі або номоканони) збірники, пов’язані з візантійською традицією права.
4. Свобода рецепції у давньоруському законодавстві виявляється у переробці змісту візантійського законодавства. Досліджуючи співвідношення давньоруської і візантійської правових систем у їхньому розвиткові, можна зробити висновок про дуже малий ступінь подібності візантійських норм цивільного права з руським. Однак слід відзначити подібність систем у більш широкому плані, не в правових нормах, а в загально християнському погляді на інститути і казуси: інститут заручин, визнання фактичного (цивільного) шлюбу, майнова самостійність чоловіка та жінки, умови та перешкоди до укладання шлюбу, правила спадкування, тощо.
5. Рецепція візантійського права Еклоги була частковою, у формі запозичення законодавчих рішень та принципових засад, оскільки сприймалися не усі, а частина ідей та рішень. Вона – похідна (опосередкована), бо сприйняття положень права відбувається не безпосередньо з першоджерел, а через інші системи, де ці першоджерела вже інтерпретовано відповідно до місцевих потреб. Про це свідчить загальна тенденція проектів розвитку права правових систем, які існували на території сучасної України у X–XIX ст. ст.
6. Порівнюючи слов'янські правові норми з візантійськими у галузі сімейних та спадкових правовідносин, ми можемо стверджувати про наявність так званої рецепції положень візантійського права, в тому числі й Еклоги у давньоруському законодавстві, передусім сімейному та спадковому, так як саме на них відбився вплив візантійських християнських законів, концепцій та поглядів на регулювання цих правовідносин. Розділ про правила укладання християнських шлюбів являє собою виписки з двох дуже розповсюджених збірках візантійського права VIII – IX ст. ст. – Еклоги і Прохірона.
V. Досліджено на конкретному законодавчому матеріалі природу й можливість узгодження цивільного права візантійської Еклоги та інститутів сімейного та спадкового права правових систем, які діяли на території сучасної України:
1. В умовах традиційного суспільства законодавчі збірники виконували роль акумуляторів права, досвіду, що у подальшому піддався обробці, систематизації. Так, давньоруський законодавець у сфері світського права не тільки вносив зміни, що відбили новий погляд речей, але й виконував дії з уніфікації локальних і розрізнених положень звичаєвого права.
2. Після запровадження християнства на Русі, встановлюються три регулятивні правові системи різного походження: 1) звичаєві правила, які християнська релігія толерувала; 2) правила християнської релігії та християнської церкви, рециповані урядом Русі; 3) нові правила політико-юридичного життя.
3. Проблема взаємозв’язку систем церковного й світського права у вітчизняній історії права являє собою складне явище. Складність впливу обумовлюється тим, що обидві системи права формувалися та розвивалися взаємозалежно. Протягом давньоруського періоду ця взаємодія відрізнялась тим, що системи церковного та світського права впливали, доповнюючи одна одну, а також виступали в якості факторів, що суттєво впливали на формування суспільних інститутів, тому існували збірники змішаного типу, що включали норми церковного та світського права, які у подальшому доповнювалися статтями канонічного права.
4. Право, що породжувалося християнською релігією, призвело до появи ряду правових явищ та інститутів, які в подальшому органічно увійшли до світського права – це є одним із підтверджень взаємозв’язку систем церковного та світського права і відображенням правової (європейської) тенденції розвитку, частиною процесу якого, безумовно, була Київська Русь.
VI. Виявленні принципові положення візантійського права Еклоги у сучасному сімейному та спадковому законодавстві України шляхом проведення порівняльного аналізу інститутів.
Оскільки вплив візантійської Еклоги на сучасні інститути сімейного та спадкового права України, з урахуванням вищевикладених обставин може відноситися не до правових положень, як таких, а до правових основ, принципів, концептуальних підходів Еклоги, зробимо висновок, що він був латентним, тому що рецепція візантійського права до кінця XX ст. мала частковий, прихований характер деяких положень та ідей візантійського приватного права у сімейних та спадкових правовідносинах.
Порівнявши сімейні правовідносини, урегульовані Еклогою, і сімейні відносини, урегульовані новим Сімейним кодексом України в цілому, авторка дійшла висновку, що церковний елемент, який мав величезне значення у VIII столітті (приналежність тих, хто укладав шлюб до християнської релігії, церковне вінчання, духовне споріднення як перешкода до укладання шлюбу і т.д.) на сьогодні зовсім утратили своє колишнє значення в сімейних правовідносинах (ст. 20 СК).
Шлюб в Еклозі розглядався як угода, якій передувало заручення з обов'язком вступити у шлюб, і забезпеченням виконання цього зобов'язання служив завдаток. У Сімейному кодексі України не згадується передшлюбний договір і тим більше не згадується про такий спосіб забезпечення зобов'язання укласти шлюб як завдаток – хоча вони допомогли б більш повно реалізувати завдання і ціль цього інституту; захистити права й інтереси добросовісних осіб, які мають намір створити сім'ю; підняти рівень сімейної культури, де на перший план виступили матеріальні відносини між подружжям; і переслідували б загальну мету – створення стабільної сім'ї, і у свою чергу, повернення до, перш за все, духовних відносин як у сім'ї, так і між особами, які мають намір створити сім'ю, оскільки будуть стимулювати їх розсудливо відноситься до факту створення сім'ї.
Продовжують застосовуватися принципи моногамності шлюбу (ст. 21 СК), одношлюбності (ст. 25 СК) та добровільності (ст. 24 СК). Зберіг своє існування і понині принцип майнової рівності чоловіка і дружини (гл. 7, 8 СК), принцип самостійної відповідальності за своїми обов’язками (ст. 73 СК).
Що стосується перешкод до укладання шлюбу, то положення Еклоги дублюються у новому Сімейному кодексі України (ст. 26 СК), але перелік таких перешкод значно коротший (не згадуються духовні родичі, свояки).
Що стосується спадкового права за новим Цивільним кодексом України, то і тут ми можемо простежити відгомони цивільних постанов візантійської Еклоги, а саме у принципі когнацького споріднення, тобто споріднення по крові, як кращого при визначенні прав на спадщину (ст. ст. 1261 – 1265 ЦК), принципі рівності прав спадкоємців незалежно від статі.
Принцип усунення спадкоємців від спадкування теж мало зазнав змін із часів Еклоги. Трохи іншим виглядає у новому законодавстві правило про обов'язкову частку спадщини осіб, інтереси яких повинні були бути порушені в заповіті – однак правило дотепер застосовується (ст. 1241 ЦК).
VII. На основі порівняльного аналізу сучасного сімейного та спадкового законодавства України і цивільного права Еклоги дисертанткою пропонується внести конкретні пропозиції щодо вдосконалення цих інститутів у вигляді змін та доповнень до Цивільного та Сімейного кодексів України.
Пропонується внести зміни до Цивільного кодексу України стосовно визначення черг спадкоємців за законом (ст.ст. 1261-1265) і викласти їх у такій редакції:
„Стаття 1261. Перша черга спадкоємців за законом
1. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, а також той із подружжя, хто його пережив.
2. У першу чергу право на спадкування за законом мають також батьки, якщо у спадкодавця не було дітей, або вони не дожили до моменту відкриття спадщини.
Стаття 1262. Друга черга спадкоємців за законом
1. У другу чергу право на спадкування за законом мають батьки спадкодавця.
Стаття 1263. Третя черга спадкоємців за законом
1. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Стаття 1264. Четверта черга спадкоємців за законом
1. У четверту чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
Стаття 1265. П'ята черга спадкоємців за законом
1. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Стаття 1265-1. Шоста черга спадкоємців за законом
1. У шосту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
2. У шосту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.
Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним, або основним джерелом засобів до існування”.
Пропонується внести зміни до ст. 31 Сімейного кодексу України і викласти її у такій редакції:
„Стаття 31. Заручини.
1. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.
Зарученими вважаються особи, які уклали договір заручення.
2. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб, якщо договором заручення не передбачено інше.
3. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні витрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.
Особа, яка відмовилася від шлюбу, відповідає й по іншим зобов'язанням, якщо вони були передбачені договором заручин.
Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).
4. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом.
У разі розірвання договору дарування особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася – відшкодувати її вартість”.
Пропонується доповнити главу 4 СК України статтею „Договір заручин” і викласти у такій редакції:
„Договір заручин – це договір, який укладають між собою особи, які мають намір у майбутньому укласти шлюб. В договорі зазначається час його дії, обов'язок сторін укласти шлюб, інші умови укладання шлюбу за згодою сторін, майнова відповідальність сторін у разі порушення умов договору. Розірвання угоди допускається за бажанням сторін та в односторонньому порядку за серйозних мотивів із сплатою неустойки стороною, яка порушила угоду”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Kelly J.M. An Introduction To Roman Legal And Constitutional History J.M., Oxford 1966. 234 р.
2. Peter Stein, Roman Law In European History, Cambridge 1999.174 р.
3. Weir T., A History Of Private Law In Europe, Oxford 1995.178 р.
4. Zachariae von Lingenthal, Geschichte des griechisch-romischen Rechts, Berlin, 1892. 432 р.
5. Авраменко Л.В. Преемственность и заимствование в праве (общетеоретические аспекты): Дис…канд. юрид. наук – Х.,2000.
6. Азаревич В.А. История византийского права. – Т.1. – ч.I-II, Ярославль, 1876. – С.1-113.
7. Андреев М. Римското право и славянската Еклога // Годишник на Софийския Университет, юрид. фак. Т.1. – 1959. – С.56-67.
8. Артемьев А. Краткое начертание римских и российских прав.- М.:При Имп. Ун-те, 1777. – 190 с.
9. Бабун Р. История институтов права. – Харьков, 1928. – 76 с.
10. Беляев И.Д. Лекции по истории русского законодательства, М., 1879. – 132 с.
11. Бержель Жан-Луи. Общая теория права: Пер. с франц. – М., 2000. – 576 с.
12. Берман Г.Д. Западная традиция права: эпоха формирования: Пер. с англ. – М.: Инфра-М-Норма, 1998. – 624 с.
13. Большая энциклопедия: Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / Библиографический ин-т (Мейер) в Лейпциге и Вене; 2-е изд. стереотипное. – СПб.: Кн.-изд. „Просвещение”,1902. – 794 с.
14. Борисевич М.М., Бельчук О.А., Евтушенко С.Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий учебный курс. – М.: Юриспруденция, 2001. – 352 с.
15. Браунинг Р. Рабство в Византийской империи, ВВ. XIV, 1958. – 197 с.
16. Васильев А.А. История Византийской империи: Время до крестовых походов /до 1081/. – Спб.: Алетейя,1998. – 490 с.
17. Васильев А.А. История Византийской империи: От начала крестовых походов до падения Константинополя. – Спб.:Алетейя,1998. – 581 с.
18. Васильевский В. Законодательство иконоборцев // Журнал министерства народного просвещения, 1878. – №10-11. – Отд.II.
19. Васильевский В.Г. О синодальном списке Эклоги императоров Льва и Константина и о двух списках Земледельческого закона, - „Труды В.Г. Васильевского”. – Т.4, – Л.,1930.
20. Васильченко В. Можливість рецепції стародавнього римського порядку спадкування за законом у сучасному спадковому праві України // Право України, 1997. – № 5. – С.46-49.
21. Васильченко В. Особливості спадкового правонаступництва в цивільному праві // Право України, 2001, – № 11. – С.98-103.
22. Васильченко В.В. Рецепція римського спадкового права в сучасному спадковому праві України: Дис...канд. юрид. наук – К.,1997.
23. Васильченко В.В. Римське спадкове право на тлі права сучасного. – Запоріжжя: Верже, 1999. – 130 c.
24. Васильченко В.В. Спадкування усиновленими та усиновлювачами за новим цивільним законодавством // Цивільне право, 2004, – №4. – С.63-65.
25. Вернадський Г.В. История права: Для вузов по юрид. специальности / МВД России, С. – Петерб. унив. – Спб.: Лань,1999. – 175 с.
26. Византизм и славянство: Великий спор / Антология мысли. – М.: Эксмо – Пресс, 2001. – 736 с.

27. Византийские очерки. Труды советских ученых к XV международному конгрессу византивистов. – М.: Наука, 1977. – 246 с.
28. Византийский Земледельческий закон: Текст. исслед., коммент. / (АН СССР, Ленинград. отдел-ние Ин-та истории СССР) / Подгот. Е.Э. Липшиц и др.; Под ред. И.П.Медведева. – Л.: Наука, Ленинград. отд-ние, 1984. – 280 с.
29. Византия и Русь: Сборник статей.: Памяти В.Д. Лихачевой / АН СССР, Науч. совет по истории мировой культуры / Отв. ред. Г.К. Вагнер.- М.: Наука,1989. – 334 с.
30. Византия между Западом и Востоком: Опыт исторической характеристики: Сборник статей.– Спб.:Алетейя,1999. – 544 с.
31. Византия. Русь. Западная Европа. Искусство и культура: Тез. докл. конф., посвящ. 100 – летию со дня рождения проф. В.Н. Лазарева (1897 – 1976). – М. – 29 сент. – 2 окт.1997 / РАН, Гос. ин-т искусствознания М-ва культуры РФ, МГУ им. М.В. Ломоносова; Гос. музей изобраз. искусств им. А.С. Пушкина / Отв. ред. Л.И. Лифшиц. – Спб: Дм. Буланин, 1997. – 40 с.
32. Византия. Средиземноморье. Славянский мир: Сборник: К XVIII Международ. конгр. византивистов [ 8-15 авг.1991 г.] / Редкол.: Г.Г. Литаврин и др. – М.: Изд-во МГУ,1991. – 189 с.
33. Виноградов П.Т. Римское право в средневековой Европе. – М.: Скоропечатня А.А. Евенком, 1910. – 153 с.
34. Владимирский - Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – 3-е изд. доп. – К.; СПб: Изд. книгопродавца Н.Я. Оглоблина,1900. – 667 с.
35. Владимирский – Буданов М.Ф. Обзор истории русского права / Антология русской правовой мысли. – Ростов – на / Дону: Феникс, 1995. – 640 с.

36. Владимирский – Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. – 5-е изд.– Вып. 1. – СТ. – Петербург; К: Изд. книгопродавца Н.Я. Оглоблина,1899. – 265 с.
37. Владимирский – Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. – 5-е изд. – Вып.2. – СТ. – Петербург; К: Изд. книгопродавца Н.Я. Оглоблина,1899. – 236 с.
38. Владимирский – Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. – 5-е изд. – Вып.3. – СТ. – Петербург; К: Изд. книгопродавца Н.Я. Оглоблина,1899. – 253 с.
39. Годичный акт: Отчет о состоянии и деятельности имп. С.-Петерб. унив-та за 1898г. / Сост. В.Н. Латкин. - СПб.: Тип. и Литогр. Б.М. Вольфа,1899. – 198 с.
40. Горчаков М.И. О тайне супружества, СПб., 1880. – 124 с.
41. Горчаков М.И. Церковное право / Лекции, изд. под ред. М.И. Горчакова (протоиерея) 1891 – 92 гг. – СПб.: Тип. – лит. Бусселя, 1892. – 332 с.
42. Гражданское Уложение: Проект высочайше учрежд. Ред. Комис. по сост. Гражд. Уложения / Под ред. И.М. Тютрюмова; Сост.А.А. Саатчиан. – Т.1. – СПб.: Изд.кн. маг. „Законоведение”. Тип. С. – Петерб. Т-ва печ. и изд. дела „Труд”, 1910. – Т.XV. – 1215 с.
43. Гражданское Уложение: Проект высочайше учрежд. Ред. Комис. по сост. Гражд. Уложения / Под ред. И.М. Тютрюмова; Сост.А.А. Саатчиан. – Т.2. – СПб.: Изд.кн. маг. „Законоведение”. Тип. С.– Петерб. Т-ва печ. и изд. дела „Труд”, 1910. – Т.X. – 1362 с.
44. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства: учебник для ВУЗов. – М.: Норма,2000. – 744 с.
45. Гуржій О.І. Право в Українській козацькій державі (друга половина XVII – XVIII століття). – К., 1994. – 44 с.
46. Дарест Р. Исследования по истории права. С – Петерб.,1894.

47. Дашков С.Б. Императоры Византии. – М.: Изд.дом „Красная площадь”; „АПС-книги”, 1996. – 368 с.
48. Декрет „Про основні приватні права громадян, які визнаються УРСР, охороняються її законами та захищаються судами УРСР”, 1922 року.
49. Державотворення і правотворення в Україні: Досвід, проблеми, перспективи: Монографія / За ред. Ю.С. Шемшученка /. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 656 с.
50. Дернбург Г. Пандекти. Т.III (Кн. IV – V): Семейственное и наследственное право / Пер. с послед. (7) нем. изд. А.Г. Гойхбарга и Б.И. Элькина / Под ред. А.С. Копвцова. – СПб.:Тип. М. Меркушева, 1897. – XXII . – 411 с.
51. Джеймс П. Римская цивилизация : Пер. с англ. – М.: Фаир – Пресс, 2000. – 272 с.
52. Дигесты Юстиниана. Т.1. – Кн.I – IV : Пер. с латин. /Отв. Ред. Кофанов Л.Л. /. – М.: Статут, 2002. – 584 с.
53. Дигесты Юстиниана. Т.2. – Кн.V – XI : Пер. с латин. /Отв. Ред. Кофанов Л.Л./. – М.: Статут, 2002. – 622 с.
54. Диль Шарль. Византийские портреты / Пер. с франц. М. Безобразовой / Под ред. и с предисловием П. Безобразова. – М.: Изд. М. и С. Сабашниковых. – Тип. В.И. Воронова,1914. – Вып.1. – XX. – 375 с.
55. Диль Шарль. Основные проблемы Византийской истории / Пер. с франц. и предисл. Б.Т. Горянова / Под ред. С.Д. Сказкина. – М.: Госиниздат, 1947. – 181 с.
56. Диль Шарль. Юстиниан и византийская цивилизация в VI веке: Пер. с франц. – Спб.: Тип. Альтшулера, 1908. – XXXIV, 687с.
57. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для ВУЗов.- М.: Инфра –М – Норма, 1997. – 704 с.
58. Домбровский. О влиянии Греции на развитие гражданского образования Древней Руси // ЖМНП, 1841. – Отд. II.
59. Дорошенко Д. І. Нарис Історії України. – Львів, 1991.
60. Достдар Р.М. Актуальні питання вивчення візантійського права // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Вип.7.–Одеса,2000. – С.141– 145.
61. Достдар Р.М. До питання дослідження візантійської традиції права: вплив Еклоги на національне законодавство 9-14 ст.ст. // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Вип.18. – Одеса, 2003. –С.587– 590.
62. Достдар Р.Н. Апелляция защиты прав и свобод // Актуальные проблемы политики: Зб. наук. праць. – Вип.13—14. – Одеса, 2002. – С.306 – 310.
63. Драгневич Л. Моральные основы общества и СК // Юридическая практика, 2004, 27 янв. – С.19.
64. Драгневич Л. Чи потрібно узаконювати релігійні шлюби в Україні? // Підприємництво, господарство і право, 2002. – №8. – С.59 – 61.
65. Древнерусское государство и право: учеб пособие / Под ред. Новицкой Т.Е./.– М.:Зерцало, 1998. – 96 с.
66. Дювернуа Н.Л. Из курса лекций по гражданскому праву: Введение и часть общая (учение о лицах:1, лица физические): По запискам слушателей. – СПб.: Тип. – лит. А.Е. Ландау,1889.– 416 с.
67. Дювернуа Н.Л. Источники права и суд в Древней России, М.,1869.
68. Дювернуа Н.Л. Пособие к лекциям по гражданскому праву: Часть особенная. – Вып.1: (Права вещные. Право авторское и промышленное),.– СПб.: Тип.М.М. Стасюлевича,1899.– 218 с.
69. Дювернуа Н.Л. Пособие к лекциям по гражданскому праву: Часть особенная. – Вып.2: Обязательства. Часть общая (отд.1.): В связи с замечаниями на Проект книги V Гражданского Уложения.– СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1901.–149 с.
70. Дювернуа Н.Л. Чтения по гражданскому праву.– 3-е изд. – Т.1.: Введение и часть общая (Вып.1-й).– СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича,1898.– 800 с.
71. Евгений (Болховитинов). Ответ барону Розенкампфу 1822.– Описание Киево – Софийского собора и Киевской иепархии. – Киев, 1825. Прилож. 42.
72. Еклога от Н.П. Благоев // Университетска библиотека. – № 122.– София, 1936.
73. Заборовский К. О взаимных отношениях супругов по имуществу // ЖМНП, 1849. – Ч.LXIII. – Отд.II. – C.186 – 200.
74. Закон Судный людем краткой редакции. – М., 1961.
75. Закон Судный людем Пространной и Сводной редакции / Подг. к печати М.Н. Тихомирова и Л.В. Милов / Под ред. М.Н. Тихомирова.—М: АН СССР,1961. – 286 с.
76. Зигель. Программа истории славянского права. – СПб., 1886. – 14 с.
77. Иванов Ю.А., Колесников В.А. Государство и право южных и западных славян в средневековье: Учебное пособие. – Воронеж, 1989. – С.44 –112.
78. Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития: пер. с нем. – Спб.:Т