ГАРАНТІЯ ЯК ВИД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП ......................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1
ГАРАНТІЯ В СИСТЕМІ ВИДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
1.1. Виникнення, становлення та розвиток гарантії як самостійного
виду забезпечення виконання зобов’язань ...............................................10
1.2. Поняття, ознаки та функції гарантії ....................................................37
1.3. Види гарантії .........................................................................................75
Висновки до розділу 1 .................................................................................89

РОЗДІЛ 2
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ГАРАНТА
І ПРИНЦИПАЛА ПРИ ВИДАЧІ ГАРАНТІЇ
2.1. Правова природа договору про видачу гарантії .................................92
2.2. Суб’єкти гарантійного правовідношення...........................................115
Висновки до розділу 2 ...............................................................................132

РОЗДІЛ 3
ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕВИКОНАННЯ БОРЖНИКОМ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ЗАБЕЗПЕЧЕНОГО ГАРАНТІЄЮ
3.1. Реалізація прав та виконання обов’язків за гарантією.....................134
3.2. Право гаранта на регресні вимоги до принципала ..........................163
3.3. Підстави та наслідки припинення гарантії....................................... 174
Висновки до розділу 3 ...............................................................................183

ВИСНОВКИ .............................................................................................185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................ 191

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З переходом економіки України до розвинених ринкових відносин, підвищується роль договірних зобов’язань. Як правило, вступаючи у цивільно-правові відносини, сторони прагнуть виконати взяті на себе зобов’язання і не допустити жодних порушень зі свого боку. Проте у ході господарської діяльності ніхто не застрахований від фінансових чи виробничих ризиків. Учасники цивільного обороту прагнуть уникнути таких ризиків або звести їх до мінімуму за допомогою передбачених законодавством видів забезпечення виконання зобов’язань. Як свідчить практика, досить поширене забезпечення виконання зобов’язання третьою особою, яка не є стороною договору. Одним з таких видів забезпечення можна вважати гарантію, оскільки гарантами виступають такі фінансово стабільні установи, як банки та страхові організації.
Крім того, із реформуванням цивільного законодавства виникає потреба у переосмисленні сутності та значення цілого ряду правових понять, зокрема поняття гарантії як нового для України виду забезпечення виконання зобов’язань, закріпленого у Цивільному кодексі України (далі ЦК України).
Важливість наукової розробки питань суті і значення гарантії як виду забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань обумовлена процесами інтеграції України до світового співтовариства і необхідністю врахування позитивного зарубіжного досвіду з цих питань. Варто зазначити, що норми ЦК України, які регулюють гарантійні відносини, були розроблені на основі норм міжнародного права.
Проте, не зважаючи на постійний розвиток науки цивільного права у сфері дослідження видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань, на даний час як в науці, так і у правозастосовчій практиці залишаються невирішеними багато питань, пов’язаних із застосуванням гарантії. Основною проблемою гарантії є узгодження інтересів кредитора, боржника та гаранта при домінуючому становищі кредитора.
У липні 2006 року Л.О.Єсіповою була захищена дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему „Гарантія у цивільному праві”. Автор дисертації запропонувала ряд принципових положень щодо розуміння суті гарантії як нового виду забезпечення зобов’язань, щодо видів гарантії, підстав виникнення та припинення гарантійних правовідносин. Разом з тим, варто зазначити, що ряд питань, пов’язаних із застосуванням гарантії вивчені та висвітлені не повністю. У зв’язку з цим подальше дослідження проблем гарантії є актуальним і передбачає вихід за межі питань, які досліджувались у попередній роботі.
Ці обставини обумовили необхідність комплексного дослідження гарантії як виду забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань, та вирішення проблем, пов’язаних із її застосуванням.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тем науково-дослідної роботи кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка „Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в Європейське співтовариство” на 2002-2004 роки (номер державної реєстрації 0103U005937) та „Вдосконалення цивільного законодавства в світлі нового Цивільного кодексу України” на 2005-2008 роки (номер державної реєстрації 0105U004945). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 22/2 від 26 лютого 2003 року), уточнена на засіданні Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 1/4 від 28 квітня 2006 року).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є системний теоретичний аналіз правової природи гарантії як виду забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань, розробка пропозицій з удосконалення правового регулювання гарантійних правовідносин.
Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:
• дослідити процес становлення гарантії як виду забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань;
• визначити та дослідити ознаки, функції та види гарантії;
• розкрити правову природу договору про видачу гарантії;
• дати характеристику суб’єктного складу гарантійного правовідношення;
• проаналізувати особливості виконання гарантійного зобов’язання;
• розкрити порядок реалізації гарантом права на пред’явлення регресної вимоги до принципала, а також проаналізувати загальні та спеціальні підстави припинення гарантійного зобов’язання;
• сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері регулювання досліджуваних відносин в Україні у майбутньому.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають у процесі забезпечення гарантією цивільно-правових зобов’язань.
Предметом дослідження є гарантія як вид забезпечення належного виконання зобов’язань, а також законодавство, яке регулює її застосування.
Методи дисертаційного дослідження. Методологічну основу дослідницької роботи складають загальнонаукові, філософські та спеціальні методи, які використовуються у правових дослідженнях: історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний, системно-структурний та інші. Використання у дисертації історико-правового методу дозволило дослідити процес становлення інституту гарантії, проаналізувати чинники, які вплинули на виникнення гарантії як виду забезпечення виконання зобов’язань. За допомогою формально-юридичного методу був з’ясований зміст правових норм, які регулюють гарантійні правовідносини. Порівняльно-правовий метод використано у дисертації при порівнянні нормативно-правових актів України та інших держав, з метою виробити пропозиції з вдосконалення цивільного законодавства України з врахуванням досвіду зарубіжних країн. Системно-структурний метод використовувався для класифікації гарантії на види, а також при визначення її місця в системі видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань.
Теоретична основа дослідження. Сформульовані у дисертаційній роботі теоретичні висновки та практичні рекомендації ґрунтуються на досягненнях цивілістичної науки, зокрема на наукових працях таких вчених: Г.О. Аванесової, М.І. Брагінського, Т.В. Боднар, В.В. Вітрянського, М.В. Волошиної, Б.М. Гонгало, О.В. Дзери, Л.О. Єсіпової, Л.Г. Єфімової, О.С. Йоффе, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Д.І. Мейєра, І.Б. Новицького, С.В. Овсейка, О.М. Олійник, Ю.В. Петровського, І.О. Покровського, Н.Ю. Рассказової, О.М. Садікова, С.В. Сарбаша, Н.В. Соболєвої, Р.П. Сойка, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Є.О. Харитонова, В.М. Хвостова, Г.Ф. Шершеневича та інших вчених.
Емпіричною базою дослідження є практика застосування актів цивільного законодавства, пов’язаного з використанням гарантії як виду забезпечення виконання зобов’язань.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем, пов’язаних із використанням гарантії як виду забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань. У результаті проведеного дослідження сформульовані основні науково-теоретичні положення, які виносяться на захист:
• досліджено еволюцію гарантії як виду забезпечення виконання зобов’язань, а також роль Уніфікованих правил Міжнародної Торговельної Палати у формуванні сучасного інституту гарантії;
• подальшого розвитку отримало положення про те, що основною характерною ознакою гарантії є її незалежність, яка характеризується двома складовими – абстрактністю та безумовністю. Разом з тим, принцип незалежності гарантії від основного зобов’язання має відносний характер;
• вперше запропоновано викласти ч. 2 ст. 561 ЦК України у такій редакції: „Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. До видачі гарантії прирівнюється передача її підприємству зв’язку або ввід електронного документу в інформаційну систему відправника”;
• обґрунтовано положення про те, що юридичним фактом, який породжує гарантійне зобов’язання між гарантом і бенефіціаром, є видача гарантії;
• додатково обґрунтовано положення про те, що відносини гаранта та принципала, пов’язані з видачею гарантії, оформляються договором сторін. У зв’язку з цим вперше запропоновано авторське визначення договору про видачу гарантії, яке пропонується як норма: „Договором про видачу гарантії є письмова домовленість принципала і гаранта, за якою гарант зобов’язується видати гарантію в якості забезпечення виконання зобов’язання принципала перед бенефіціаром, а принципал зобов’язується сплатити винагороду за видачу гарантії”;
• оскільки банки та страхові організації є фінансовими установами, то з метою узгодження положень ЦК України та Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” зроблено пропозицію викласти ст. 560 ЦК України у такій редакції: „За гарантією банк або інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку”;
• зроблено висновок про те, що обов’язок гаранта з виплати гарантійної суми виникає з моменту пред’явлення бенефіціаром письмової вимоги до гаранта, а не з моменту порушення принципалом свого обов’язку за основним договором;
• з метою уникнення спорів, пов’язаних з виконанням обов’язків за гарантією, доведено доцільність викладу ст. 564 ЦК України у такій редакції: „1. Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника у письмовій формі і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. 2. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений в гарантії строк, а у разі його відсутності – в семиденний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії”;
• додатково обґрунтовано необхідність розмежування обов’язку гаранта зі сплати гарантійної суми та відповідальності гаранта за невиконання чи неналежне виконання ним свого обов’язку. При виконанні гарантом свого обов’язку за гарантією, його обсяг не може виходити за межі суми визначеної гарантією. Що стосується відповідальності гаранта за порушення зобов’язання, яке випливає з гарантії, то вона не обмежується сумою гарантії, якщо інше не передбачене у самій гарантії.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальших наукових досліджень видів забезпечення виконання зобов’язань взагалі та гарантії зокрема, вдосконалення законодавства України у сфері регулювання відносин гарантії.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі, при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу „Цивільне право”.
Сформульовані у роботі висновки і пропозиції можуть бути використані у практичній діяльності при вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням гарантії як виду забезпечення виконання зобов’язань.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на науково-практичних конференціях: Х регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”
(м. Львів, 5-6 лютого 2004 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців „Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.); ХІІ регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” ( м. Львів, 9-10 лютого 2006 р.); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” ( м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених „П’яті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р.)
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, та в шести тезах виступів на наукових конференціях.
Структура роботи обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 205 сторінок, з них 15 сторінок займає список використаних джерел (180 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Автором досліджено історію виникнення та становлення гарантії як одного із видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань. Зроблено висновок про те, що гарантія, яка регулюється ЦК України істотно відрізняється від гарантії, яка регулювалась ЦК УРСР 1963 року. Ці відмінності полягають у наступному: по-перше, гарантія може забезпечувати зобов’язання не тільки юридичних осіб, але й зобов’язання за участю фізичних осіб. Раніше гарантією забезпечувались тільки зобов’язання між соціалістичними організаціями; по-друге, гарантом за ЦК УРСР 1963 року виступала тільки вищестояща щодо боржника організація. На даний час гарантом може виступати банк, інша фінансова установа і страхова організація; по-третє, згідно з ЦК УРСР 1963 року гарант ніс субсидіарну відповідальність, яка наступала у випадку відсутності у боржника коштів для погашення заборгованості. Відповідно до ЦК України кредитор має право пред’являти вимогу про сплату за гарантією незалежно від платоспроможності боржника; по-четверте, у гаранта, яким виступала вищестояща організація, було відсутнє право регресу до боржника. На даний час, відповідно до ст. 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до принципала.
2. Гарантії як виду забезпечення виконання зобов’язань властиві наступні ознаки: особливий суб’єктний склад, незалежність від основного зобов’язання, безвідкличність, непередаваність прав, відплатність.
3. Основною відмінною ознакою гарантії є її незалежність, яка характеризується двома складовими – абстрактністю та безумовністю. Принцип незалежності проявляється у тому, що підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора можуть бути тільки підстави, пов’язані із недодержанням самої гарантії, які не пов’язані з основним зобов’язанням. Проте принцип незалежності гарантії від основного зобов’язання має відносний характер. Оскільки метою гарантії є забезпечення належного виконання основного зобов’язання, то своїм виникненням вона зобов’язана перш за все саме цьому зобов’язанню. Крім того саме невиконання чи неналежне виконання принципалом основного зобов’язання є підставою виникнення обов’язку гаранта здійснити платіж на користь бенефіціара. Відносний характер незалежності гарантії від основного зобов’язання проявляється також в тому, що при наявності доказів припинення основного зобов’язання у зв’язку з його належним виконанням, якщо бенефіціару було про це відомо до пред’явлення письмової вимоги до гаранта, суд може відмовити у задоволенні такої вимоги.
4. Обґрунтовано, що правило про можливість відкликання гарантії повинно бути передбачене у домовленості про видачу гарантії. Право на відкликання гарантії повинно бути реалізоване гарантом до моменту пред’явлення бенефіціаром вимоги про виконання зобов’язання.
5. Бенефіціар не має права передавати іншій особі право вимоги до гаранта. Проте, норма ч. 5 ст. 563 ЦК України є диспозитивною. Отже, умова про передачу прав за гарантією повинна бути включена в текст гарантії, і сторони повинні досягнути згоди з даного питання до моменту вступу гарантії в силу.
6. Щодо моменту набрання гарантією чинності автором запропоновано внести зміни у ч. 2 ст. 561 ЦК України і викласти її у наступній редакції: „Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. До видачі гарантії прирівнюється передача її підприємству зв’язку або ввід електронного документа в інформаційну систему відправника”. Таке доповнення дозволить уникнути конфліктів, зокрема у тих випадках, коли бенефіціар і гарант знаходяться у різних населених пунктах.
7. Обґрунтовано положення про те, що у тексті гарантії обов’язково необхідно вказувати: найменування гаранта, бенефіціара, принципала; основне зобов’язання, яке забезпечується гарантією; строк дії гарантії; максимальну суму гарантії.
8. Гарантії як виду забезпечення виконання зобов’язань властиві такі основні функції: забезпечувальна, компенсаційна, стимулююча. Варто зазначити, що гарантія опосередковано стимулює боржника до належного виконання зобов’язання. Крім вказаних функцій гарантія здійснює також попереджувальну, сигнальну, захисну, розподільчу.
9. У міжнародному праві використовуються різноманітні види гарантії, яким властиві певні особливості. Розмежування різних видів гарантії має значення для учасників гарантійних правовідносин, оскільки допомагає їм обрати той вид гарантії, який оптимально забезпечить їхні інтереси. Проте, Уніфіковані правила МТП для договірних гарантій виділяють три основні види гарантій: гарантію виконання, гарантію повернення платежів і тендерну гарантію. Дані гарантії не суперечать вітчизняному цивільному законодавству і можуть використовуватись для забезпечення виконання зобов’язань. Вибір конкретного виду гарантії залежить від особливостей забезпечуваного зобов’язання.
10. Доведено, що юридичним фактом, який породжує гарантійне зобов’язання між гарантом і бенефіціаром є видача гарантії. Видача гарантії - це передача гарантом належним чином оформленої гарантії принципалу чи бенефіціару. Проте, видачі гарантії передують юридично оформлені відносини між гарантом і принципалом.
11. Обґрунтовано, що підставою виникнення відносин гаранта і принципала є договір про видачу гарантії. Ініціатором видачі гарантії виступає принципал, який повинен звернутися до гаранта з проханням про видачу гарантії. Таке прохання повинно бути оформлене у письмовій формі. У проханні повинні міститися істотні умови договору про видачу гарантії. Прохання принципала розглядається як оферта до укладення договору про видачу гарантії, а укладення договору є акцептом.
12. Договір про видачу гарантії визначає порядок та умови її видачі. Істотними умовами договору є умови про предмет, розмір винагороди та порядок її виплати, а також строк надання гарантії. Форма договору визначається загальним правилом про форму правочинів. Проте з метою забезпечення інтересів гаранта та принципала доцільно укладати такий договір у письмовій формі.
13. Договір про видачу гарантії належить до договорів про надання фінансових послуг. Даний договір є оплатним, двостроннім, консенсуальним, каузальним. Автором запропоноване власне визначення договору про видачу гарантії: „Договором про видачу гарантії є письмова домовленість принципала і гаранта, за якою гарант зобов’язується видати гарантію в якості забезпечення виконання зобов’язання принципала перед бенефіціаром, а принципал зобов’язаний сплатити винагороду за видачу гарантії”.
14. Таким чином, для виникнення гарантійних правовідносин необхідне послідовне вчинення двох дій: договір між принципалом і гарантом про видачу гарантії; односторонній правочин – видача гарантії. Проте, обов’язок гаранта з виплати гарантійної суми виникає саме з видачі гарантії і не залежить від договору про її видачу.
15. Суб’єктами відносин за гарантією є гарант, кредитор та боржник. Відповідно до ст. 560 ЦК України гарантами можуть виступати банки, фінансові установи, страхові організації. Проте, оскільки і банки, і страхові організації є фінансовими установами, то з метою усунення протиставлення страхових організацій фінансовим установам, автором запропоновано викласти ст. 560 ЦК України у такій редакції: „За гарантією банк або інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку”.
Тобто гарантами можуть бути такі фінансово-стабільні установи платоспроможність яких контролюється державою. Проте, варто зазначити, що видавати гарантії можуть не всі фінансові установи, а лише ті, яким таке право надане законодавством. З метою усунення відповідних суперечностей необхідно внести зміни у законодавчі акти, які регулюють діяльність окремих фінансових установ.
16. Як позитивну рису сучасного цивільного законодавства можна вважати те, що разом з обмеженням кола осіб, які можуть бути гарантами, розширено коло боржників, зобов’язання яких можуть забезпечуватись гарантією. Якщо ЦК УРСР передбачав, що боржниками можуть бути лише юридичні особи, то відповідно до чинного законодавства ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.
17. У дисертації визначено, що обов’язок гаранта з виплати гарантійної суми виникає не з моменту порушення принципалом свого обов’язку за основним договором, а з моменту пред’явлення бенефіціаром письмової вимоги до гаранта про виконання його обов’язку. Дана вимога повинна бути направлена бенефіціаром гаранту в межах строку дії гарантії. До вимоги про сплату грошової суми необхідно додати документи, вказані у гарантії.
18. Доведено, що гарант повинен обов’язково повідомити боржника про отриману вимогу кредитора. Форма такого повідомлення законом не визначається, проте ми вважаємо за доцільне застосовувати письмову форму. У зв’язку з цим пропонуємо ч. 1 ст. 564 ЦК України викласти у наступній редакції: „Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника у письмовій формі і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами”.
19. Для уникнення спорів, пов’язаних із строком розгляду гарантом вимоги кредитора у випадках, коли у гарантії такий строк не встановлено автор пропонує застосовувати положення ч. 2 ст. 530 ЦК України. У зв’язку з цим доцільно викласти ч. 2 ст. 564 ЦК України у наступній редакції: „ Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений в гарантії строк, а у разі його відсутності – в семиденний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії”.
20. Визначаючи межі зобов’язання гаранта, необхідно розмежовувати обов’язок гаранта сплатити грошову суму, на яку видана гарантія, і відповідальність гаранта за невиконання чи неналежне виконання цього обов’язку. За загальним правилом обов’язок гаранта перед бенефіціаром обмежується сумою, вказаною у гарантії.
21. За невиконання чи неналежне виконання зобов’язання гарантом може наступити відповідальність. Якщо гарант порушує свій обов’язок, то його відповідальність не обмежується сумою, на яку видано гарантію. Гарант має право обмежити свою відповідальність за ненавмисне порушення гарантійного зобов’язання, але не має права обмежувати відповідальність у випадку навмисного порушення. Умови гарантії, які обмежують відповідальність у таких випадках, є нікчемними.
22. Гарант має право на регресну вимогу до боржника, в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові. Тобто законодавець не лише закріплює право гаранта на зворотну вимогу до боржника, але й визначає розмір такої вимоги, обмежуючи її розміром суми сплаченої, гарантом за гарантією бенефіціару. Варто зазначити, що питання про обсяг регресної вимоги, порядок і строки її виплати визначаються у договорі про видачу гарантії. Гарант не може бути позбавлений права на пред’явлення регресної вимоги, оскільки це призведе до безпідставного збагачення принципала.
23. Зобов’язання гаранта припиняється зі спеціальних підстав, передбачених ст. 568 ЦК України, а також на загальних підставах припинення зобов’язань. Крім того, необхідно вважати, що ст. 568 ЦК України стосується припинення зобов’язань гаранта перед кредитором, а не припинення самої гарантії. Адже після настання підстав, передбачених у ст. 568 ЦК України гарантія втрачає свої забезпечувальні функції, але продовжує існувати обов’язок принципала оплати послуги, надані гарантом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гражданское право: В 2 т. Том ІІ. Полутом І / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: Изд-во БЕК, 2003. – 704 с.
2. Боднар Т.В. Загальні засади виконання цивільно-правових зобов’язань // Вісник господарського судочинства. – 2003. - № 4. – С. 169-174.
3. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 272 с.
4. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №№ 40-44. – Ст. 356.
5. Синайский В.И Русское гражданское право. – М.: Статут, 2002. – 638с.
6. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 560 с.
7. Молодико К. Виникнення та історичний розвиток гарантії як окремого виду забезпечення зобов’язань // Юридична Україна. – 2005. - № 8. – С. 35-43.
8. Кудрина Н.К. Банковская гарантия как новый способ обеспечения обязательств // Банковское право. – 2000. - № 3. – С. 39-43.
9. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. – К., 1941. – 192 с.
10. Саймонд и Вильямс. Основы договорного права. – М., 1955. – 704 с.
11. Ройтберг М. Обеспечительные функции договорных обязательств в условиях рынка // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. - № 10. – С. 20-21.
12. Спасибо-Фатєєва І. Порука і гарантія як способи забезпечення зобов’язань // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 3. – С. 22-25.
13. Саватье Р. Теория обязательств. – М.: Изд-во „Прогресс”, 1972. – 440 с.
14. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Одеса: Юридична література, 2003. – 1080 с.
15. Сорокина С.Я. Способы обеспечения исполнения гражданско-правовых обязательств между социалистическими организациями: Учебное пособие. – Красноярск, 1989. – 98 с.
16. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учебное пособие. – К.: АСК, 2002. – 832 с.
17. Константинова В.С. Правовое обеспечение хозяйственных обязательств. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1987. – 120 с.
18. Герасименко О. До питання про забезпечення виконання господарських зобов’язань з реалізації продукції // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 9. – С. 63-64.
19. Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств: Підручник для юридичних вузів і факультетів / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман. – Х., 2000. – С. 178.
20. Ефимова Л. Поручительство (гарантия) как способ обеспечения кредита // Хозяйство и право. – 1994. - № 6. – С. 11-18.
21. Цивільне право: Навчальний посібник / За заг. ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заїки. – К.: Істина, 2004. – 224 с.
22. Міхалев А. Договір поруки як засіб забезпечення зобов’язань // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 6. – С. 29-30.
23. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Укл. В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. – Т. 2, 4. – К.: Видавництво „Аконіт”, 1998.
24. Баскин Ю.А., Фельдман Д.И. История международного права. – М.: Международные отношения, 1990. – 206 с.
25. Покровский И.П. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. – 353 с.
26. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. – 267 с.
27. Маленица А. Римское право. – Нови Сад, 1999. – 368 с.
28. Римское частное право: Учебник / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского. – М.: Юрист, 1994. – 544 с.
29. Хвостов В.М. Система римского права. Учебник. – М.: Изд-во „Спарк”, 1996. – 522 с.
30. Гонгало Б.М. Учение об обеспечении обязательств: вопросы теории и практики. – М.: Статут, 2002. – 222 с.
31. Мейер Д.И. Русское гражданское право. – М.: Статут, 1997. – 290 с.
32. Пахман С.В. Обычное гражданское право в России. Юридические очерки. – Т.1. – СПб, 1877. – 447 с.
33. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М.: СПАРК, 1995. – 556 с.
34. Генкин Д.М., Новицкий И.Б., Рабинович Н.В. История советского гражданского права. – М.: Юридическое издательство Министерства Юстиции СССР, 1949. – 544 с.
35. Цивільний кодекс УРСР //Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. - № 30. – Ст. 463.
36. Захарова Н.Н. Кредитный договор. – М., 1996. – 126 с.
37. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
38. Цивільний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментарій / Під ред. О.Н. Якименка, М.Й. Бару, М.В. Гордона. – К.: Політвидав України, 1971. – 542 с.
39. Белов В.А. Поручительство. Опыт теоретической конструкции и обобщение арбитражной практики. – М.: ЮрИнфоР, 1998. – 234 с.
40. Цивільне право України / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 720 с.
41. Гриджук Д.М., Олійник В.О. Забезпечення кредитних зобов’язань у діяльності банків. – К.: Істина, 2001. – 256 с.
42. Сарбаш С. Способы обеспечения обязательств // Хозяйство и право. – 1995. - № 10. – С. 130-139.
43. Гражданское и торговое право капиталистических стран: Учебное пособие / Под ред. В. П. Мозолина, М.И. Кулагина. – М.: высшая школа, 1980. – 382 с.
44. Единообразный торговый кодекс США. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 427 с.
45. Хаметов Р., Миронова О. Обеспечение обязательств: договорные способы // Российская юстиция. – 1996. - № 5. – С. 18-20.
46. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. – М.: Статут, 2002. – 848 с.
47. Олейник О. Банковская гарантия и проблемы ее применения // Хозяйство и право. – 1996. - № 1. – С. 64-72.
48. Новицкий И.Б. Поручительство. – М., 1924. – С. 11.
49. Сойко Р.П. Особенности правового регулирования банковской гарантии // Банковское право. – 2002. - № 4. – С. 25-29.
50. Постановление СМ СССР и ЦК КПСС „О роли и задачах Госбанка СССР” від 21.08. 1954 р. № 1789 // Постановления Центрального коми тета СССР и Сонета Министров СССР по вопросам промышленности и строительства. – М., 1956. – С 69-88.
51. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик. – М., 1962.
52. Гражданское право БССР / Под ред. В.Ф. Чигира. – Минск: Издательство БГУ им. В.И. Ленина, 1975. – 384 с.
53. Советское гражданское право / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высшая школа, 1985. – 544 с.
54. Советское гражданское право / Под ред. В.П. Грибанова – М.: Юридическая литература, 1979. – 550 с.
55. Инструкция государственного банка СССР „О порядке кредитования производственных объединений, предприятий и хозяйственных организаций под товарно-материальные ценности, затраты производства и на другие цели” от 29.05. 1975 г. № 1 // Сборник нормативных актов по гражданскому законодательству: В двух частях. Ч. 1. – М.: Юрид. лит, 1984. – 448.
56. Вільнянський С.І. Радянське цивільне право. Ч.1. – Харків, 1966. – 320 с.
57. Панайотов И.П. Обеспечение обязательств (неустойка, залог, задаток, поручительство). Лекции для студентов ВЮЗИ. – М., 1958. – 39 с.
58. Рассказова Н.Ю. Банковская гарантия по российскому законодательству. – М., 1998. – 118 с.
59. Мамонова И.Д. Банковское дело / Под ред. О.И. Лаврушина. – М., 2000. – 579 с.
60. Рубанов А. Международная унификация правил о банковской гарантии и гражданский кодекс России // Хозяйство и право. – 2000. - № 5. – С. 56-67.
61. Уніфіковані Правила МТП для договірних гарантій: Інформаційно-правова система ЛІГА: Закон. //www. liga. net.
62. Уніфіковані Правила МТП для гарантій на вимогу: Інформаційно-правова система ЛІГА: Закон. //www. liga. net.
63. Аванесова Г. Банковские гарантии в международной торговле // Хозяйство и право. – 1998. - № 9. – С. 46-52.
64. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.
65. Закон України „Про міжнародні договори України” від 29. 06. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 50. – Ст. 540.
66. Овсейко С. Комментарий к Конвенции ООН о независимых гарантиях и резервных аккредитивах //Банковское право. – 2001. - № 3. – С.54-64.
67. Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви, прийнята резолюцією 50/48 Генеральної Асамблеї від 11.12.1995 р. // Інформаційно-правова система ЛІГА: Закон. //www. liga. net.
68. Волошина М.В. Банковская гарантия: Дис. … канд. юрид. наук. – Санкт-Петербург, 2003. – 177 с.
69. Батлер У.Э., Ерпылева Н.Ю. Банковские гарантии в российском и белорусском праве // Законодательство и экономика. – 2004. - № 2. – С. 73-82.
70. Єсіпова Л.О. Гарантія у цивільному праві: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Одеса, 2006. – 20 с.
71. Белов В. А. Соглашение о предоставлении банковской гарантии // Бизнес и банки. – 1996. - № 17 (287). – С. 4.
72. Овсейко С. В. Банковская гарантия как способ обеспечения исполнения обязательств: Автореф.дис. … канд. юрид. наук. – Минск, 2003. – 20 с.
73. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть первая. Научно-практический комментарий / Отв. ред. Т.Е. Абова, А.Ю. Кабалкин, В.П. Мозолин. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 714 с.
74. Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладенням та виконанням кредитних договорів” від 06.10.1994 р. № 02-5/706 // Збірник роз’яснень Вищого арбітражного суду України / Відп. редактор Д.М. Притика. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 63.
75. Коммерческое право: Учебник. Ч.1 / Под ред. В.Ф. Попондупало, В.Ф. Яковлевой. – СПБ, 1997. – 286 с.
76. Гражданское право. Часть 1. Учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М.: Изд-во ТЕИС, 1996. – 552 с.
77. Закон України „Про страхування” від 04.10.2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. - № 205.
78. Єсіпова Л.О. Гарантія як інститут українського цивільного права // Митна справа. – 2005. - № 5. – С. 53-57.
79. Павлодский Е.А. Обеспечение исполнения обязательств поручительством // Закон. – 1995. - № 6. – С. 25.
80. Ковалевская Н.С. Банковская гарантия как способ обеспечения исполнения обязательств // Кодекс-инфо. – 1995. - № 48. – С. 67-69.
81. Петровский Ю.В. О независимости банковской гарантии // Банковское право. – 2000. - № 3. – С. 44-50.
82. Меламед А. Банковская гарантия – новый институт в российском законодательстве // Российская юстиция. – 1995. - № 7. – С.12-14.
83. Садиков О. Гарантийные обязательства в гражданском праве // Хозяйство и право. – 2004. - № 9. – С. 31-40.
84. Витрянский В.В. Банковская гарантия (Гражданский кодекс РФ с учетом изменений и новых законодательных актов) // Хозяйство и право. – 1998. - № 10. – С. 3-13.
85. Ефимова Л. Банковская гарантия и договор // Хозяйство и право. – 2000. - № 10. – С. 50-59.
86. Свириденко О. Банковская гарантия в арбитражной практике // Хозяйство и право. – 1997. - № 7. – С. 169-180.
87. Завидов Б.Д., Гусев О.Б. Договоры банковской гарантии, факторинга и простого товарищества. – М.: „Издательство ПРИОР”, 2002. – 32 с.
88. Аванесова Г. Применение банковской гарантии в товарном обороте: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1999. – 28 с.
89. Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затв. Постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 № 639 // Нормативні акти Національного банку України. – 2005. – Випуск 2. – С. 141-155.
90. Сарбаш С.В. Обеспечение кредитных обязательств // Закон. – 1997. - № 2. – С. 130-142.
91. Закон України „Про електронні документи та електронний документообіг” від 22.05.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 36. – Ст. 275.
92. Закон України „Про електронний цифровий підпис” від 22.05.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 36. – Ст. 276.
93. Еремычева И., Ермаков С. Банковская гарантия как способ обеспечения исполнения обязательств: Эволюция и перспективы // Право и экономика. – 2003. - № 10. – С. 17-22.
94. Байгушева Ю. Обоснование обязательсва гаранта // Хозяйство и право. – 2005. - № 4. – С. 70-72.
95. Ефимова Л.Г. Банковские сделки. Комментарий законодательства и арбитражной практики. – М.: Юридическая фирма „Контакт”, Издательский дом „ИНФРА-М”, 2000. – 320 с.
96. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. Официальный текст. – М.: Издательско-торговая фирма КОДЕКС, 1996. – 496 с.
97. Банковский кодекс Республики Беларусь // Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь. – 2000. - № 106.
98. Соболева Н.В. Банковская гарантия как способ обеспечения обязательств и практика ее применения в банковской деятельности: Дис. … канд. юрид. наук. – Томск, 2005. – 245 с.
99. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х т. / Под ред. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права.- М.: Издательство „Зерцало”, 1998. – 640 с.
100. Алексеев С. Общая теория права в 2 т. Т. 2. – М.: Юрид.лит., 1982. – 360 с.
101. Иоффе О. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории „хозяйственного права”. – М.: Статут, 2000. – 777 с.
102. Трофимов К. Использование банковских гарантий в международных и отечественных контрактах // Хозяйство и право. – 1999. - № 11. – С. 44-48.
103. Михайлов Д.М. Международные расчеты и гарантии. – М.: ФБК-ПРЕС, 1998. – 219 с.
104. Єсіпова Л.О. Гарантія у цивільному праві: Дис. ... канд.. юрид наук. – Одеса, 2006. – 206 с.
105. Нигматулина Л.Б. Поручительство как новый способ обеспечения кредитных обязательств // Банковское право. – 2000. - № 3. – С. 50-54.
106. Андріанов М. Гарантія як спосіб забезпечення зобов’язань у міжнародному комерційному обороті // Право України. – 2004. – № 11. – С. 36-41.
107. Лазарева Т. Банковская гарантия во внешнеэкономической деятельности // Право и экономика. – 1999. - № 2. – С. 69-72.
108. Шмитгофф Л. Экспорт: право и практика международной торговли. – М.: Юридическая литература, 1993. – 511 с.
109. Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів, затв. Наказом Фонду державного майна України від 02.07.1998 р. № 1303 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 27. – Ст. 1020 ( зі змін. від 05.10 2000).
110. Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних товариств, затв. Наказом Фонду державного майна України від 31.08. 2004 № 1800 // Офіційний вісник України. – 2004. - № 52. - Ст. 3494.
111. Гарантии и аккредитивы в современной банковской практике / Под ред. А.Д. Голубовича. – М.: Менатеп-Информ, 1994. – 160 с.
112. Митний кодекс України від 11. 07. 2002 р.: Офіційний текст (зі змінами та доповненнями станом на 15.02.2006 р.) // Кодекси України. – 2006. - № 3.
113. Еремычева И., Ермаков С. Правовое регулирование и виды банковской гарантии // Право и экономика. – 2003. - № 12. – С. 17-28.
114. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т.] / А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. – Т.2. – К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юридичних досліджень, 2004. – 864 с.
115. Колесник Г., Зубарева О. Существенные условия соглашения о предоставлении банковской гарантии // Хозяйство и право. – 2001. - № 9. – 47-51.
116. Аванесова Г. Соглашение о предоставлении банковской гарантии // Хозяйство и право. – 1999. - № 3. – С. 63-71.
117. Гуд Р. Руководство к унифицированным правилам для гарантий по требованию. – М., 1999.
118. Тараканов С.А. Обеспечительная ценность поручительства и банковской гарантии в системе правовых способов, гарантирующих исполнение кредитного договора: Автореф. дис…канд. юрид. наук. – Санкт-Петербург, 1999. – 19 с.
119. Петровский Ю.В. Банковская гарантия в российском гражданском праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2001. – 24 с.
120. Пиляева В.В. Гражданское право с образцами документов. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 366 с.
121. Филатов М.Н. Поручительство и банковская гарантия (Закон и практика) // Финансы и кредит. – 1997. – № 11. – С. 1-7.
122. Єсіпова Л.О. Гарантія та її види за цивільним законодавством України // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2006. – Вип. 1. – С. 128-131.
123. Свод хозяйственных договоров и документооборота предприятий с юридическим, арбитражным и налоговым комментарием / Под ред. А.В. Брызгалина. – М., 2000. – 632 с.
124. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За заг. ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976 с.
125. Завидов Б. Договор банковской гарантии // Право и экономика. – 1999. - № 1. – С. 17-21.
126. Молодико К. Юридичні особливості договорів про надання гарантій // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 7. – С. 107-111.
127. Суховерхова Л.А. Банковские гарантии в международной торговле: Взаимоотношения сторон при проведении гарантийных операций и их правовое регулирование // Международные банковские операции. – 2005. - № 3. – С. 72-73
128. Новоселова Л.А. Поручительство и банковская гарантия. Сб. Правовое регулирование банковской деятельности / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: Юринформ, 1997. – 441 с.
129. Хейфец Л., Григорьев В. Банковская гарантия и ее юридическая природа // Бизнес адвокат. – 1997. - № 10.
130. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 1. – Ст. 1.
131. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укл. І головн. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. – С. 894.
132. Бирюкова Л.А. Гражданско-правовое регулирование отношений, связанных с использованием банковской гарантии: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2003. – 23 с.
133. Белов В.А. Гражданское право: Общая и особенная части: Учебник. – М.: АО „Центр ЮрИнфоР”, 2003. – 960 с.
134. Невзгодина Е.Л.Обязательства в гражданском праве. Учебное пособие по предпринимательскому и гражданскому праву. – Омск, 2001. – 283.
135. Аванесова Г.А. Применение банковской гарантии и договора поручительства в банковском праве // Хозяйство и право. – 1996. - № 7. – С. 175-185.
136. Ефимова Л. Банковская гарантия: понятие и практическая применимость // Хозяйство и право. – 1996. - № 3. – С. 116-120.
137. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.1. Загальна частина – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 520 с.
138. Кашанин А.В. Кауза сделки в гражданском праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 2002. – 34 с.
139. Ефимова Л.Г. Абстрактные и каузальные обязательства и сделки в российском праве // Вестник ВАС РФ. – 2004. - № 4. – С. 121-131.
140. Агарков М.М. Основы банковского права: Курс лекций. Учение о ценных бумагах: Научное исследование. – М., 1994. – 350 с.
141. Белов В.А. Сингулярное правоприемство в обязательстве. – М.: Учебно-консультационный центр „ЮрИнфоР”, 2000. – 288 с.
142. Кудашкин В.В. Специальная правоспособность субъектов гражданского права в сфере действия общего запрета // Государство и право. – 1999. - № 5. – С. 46-54.
143. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 5-6. – Ст. 30.
144. Бакшинскас В.Ю. Договорные обязательства: теория и практика: практическое пособие для руководителя и бухгалтера. – М.: „АКДИ Экономика и жизнь”, 1997. – 160 с.
145. Гавальда К., Стуффле Ж. Банковское право (Учреждения-Счета-Операции-Услуги). Пер. с фр. / Под ред. В.Я. Лисняка. – М.: АО „Фастинформ”, 1996. – 566 с.
146. Закон України „Про Національний банк України” від 20.05. 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 29. – Ст. 238.
147. Дмитрієва О. Поняття та характеристика ринку фінансових послуг // Банківська справа. – 2004. - № 3. – С. 61-65.
148. Свердел М.О. Небанківські фінансові установи на фінансовому ринку України // Фінанси України. – 2003. - № 2. – С.145-147.
149. Закон України „Про господарські товариства” від 19.01. 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. –1991. - № 49. – Ст. 682.
150. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.
151. Молодико К. Суб’єктивне право на видачу гарантій для забезпечення зобов’язань: нормативно-правовий аспект // Право України. – 2006. - № 3. – С. 63-69.
152. Закон України „Про кредитні спілки” від 20.12.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 15. – Ст. 101.
153. Гура М.М. Правове положення кредитних спілок в Україні //Молодь в юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених „Треті осінні юридичні читання”. – хмельницький: В-во ХУУП, 2004. – С. 138-139.
154. Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами, затв. Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 24.04. 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. - № 21. – Ст. 1146.
155. Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15.03.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 21. – Ст. 103.
156. Закон України „Про інвестиційну діяльність” від 18.09.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 47. – Ст. 647.
157. Декрет Кабінету Міністрів України „Про довірчі товариства” від 17.03.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 19. – Ст. 207.
158. Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 05.07.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 49-51. – Ст. 376.
159. Бирюкова Л.А. Гражданско-правовое регулирование отношений, связанных с использованием банковской гарантии: Дис. … канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2003. – 190 с.
160. Боднар Т.В. Гарантія як вид забезпечення виконання зобов’язання за Цивільним кодексом України // Вісник господарського судочинства. – 2003. - № 2. – С. 143-150.
161. Резго П.Г. Проблемы материально-правового регулирования отношений по банковской гарантии в Российской Федерации: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 2003. – 170 с.
162. Гражданский кодекс Республики Казахстан – толкование и комментирование. Выпуск 4. – 1997.
163. Завидов Б. Договор банковской гарантии // Право и экономика. – 1999. - № 2. – С. 35-38.
164. Воронина Е.И. Специфика применения банковских гарантий и гарантий по первому требованию по праву Франции // Банковское право. – 2002. - № 2. – С. 59-62.
165. Лазарева Т. Банковская гарантия во внешнеэкономической деятельности // Право и экономика. – 1999. - № 3. – С. 62-66.
166. Сойко Р.П. Банковская гарантия в хозяйственной деятельности предприятий // Банковское право. – 2003. - № 1. – С. 24-27.
167. Аванесова Г. Ответственность принципала и гаранта // Хозяйство и право. – 1999. - № 9. – С. 44-50.
168. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 392 с.
169. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 40-41, 42. – Ст. 492.
170. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 6. – Ст. 56.
171. Гражданский кодекс Республики Белорусь / Научное редактирование и предисловие д.ю.н., проф., Засл. Юриста РБ В.Ф. Чигира. – СПб: Изд-во: „ЮрцентрПресс”, 2003. – 1059 с.
172. Молодико К. Платіж за гарантією: юридичні аспекти // Право України. – 2006. - № 11. – С. 50-55.
173. Аванесова Г.А. О банковской гарантии // Хозяйство и право. – 1997. - № 7. – С. 154-169.
174. Юридична енциклопедія в 6 т. Т. 5. / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Видавництво „Українська енциклопедія імені М.П. Бажана”, 2003. – 736 с.
175. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
176. Новицкий И.Б. Регрессные обязательства между социалистическими хозяйственными организациями. Опыт обобщения арбитражной и судебной практики. – М., 1952. – 184 с.
177. Гражданское право. Часть первая: Учебник / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М., 2002. – 472 с.
178. Закон України „Про заставу” від 02.10 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 47. – Ст. 642.
179. Закон України „Про іпотеку” від 05.06.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 38. – Ст. 313.
180. Сойко Р.П. Способы обеспечения регрессного требования при предоставлении банковской гарантии и порядок прекращения гарантийного обязательства // Банковское право. – 2003. - № 3. – С.14-20.