Зовнішньоекономічні угоди з комерційним фінансуванням

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ УГОД З КОМЕРЦІЙНИМ ФІНАНСУВАННЯМ……….…………………………………………………..…13
1.1. Загальна характеристика зовнішньоекономічних угод ………………..…...13
1.2. Поняття комерційного фінансування………………………………………...42
1.3. Поняття, ознаки та види зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням………………………………………………………….………......54
Висновки до Розділу 1……………………………………….…………………….62

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ МІЖНАРОДНОГО ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ……...………………..…….65
2.1. Поняття та цивільно-правова природа договору міжнародного фінансового лізингу………………………………………………………..……………………...65
2.2. Класифікація договорів міжнародного фінансового лізингу……………….85
2.3. Особливості уніфікованого та колізійного регулювання договору міжнародного фінансового лізингу…………………..…………………….……..95
Висновки до Розділу 2…………………………………………………………….123

РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ МІЖНАРОДНОГО ФАКТОРИНГУ…………………………………………..126
3.1. Поняття та цивільно-правова природа договору міжнародного факторингу………………………………………………………………………...126
3.2. Класифікація договорів міжнародного факторингу…………………….….142
3.3. Поняття договору міжнародного форфейтингу як різновиду договору міжнародного факторингу……………………………………………………..…154
3.4. Особливості уніфікованого та колізійного регулювання договору міжнародного факторингу……………………………………………………..…161
Висновки до розділу 3………………………………………….…………………176

ВИСНОВКИ…………………………………………………...……………….…178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………...………………191

ВСТУП

Актуальність теми. Економічний розвиток України у наші дні неможливо уявити без розвитку міжнародного економічного співробітництва.
Участь українських підприємців в міжнародному цивільному обороті товарів та послуг вимагає постійного підтримання їх конкурентноздатності за рахунок розширення виробництва та освоєння нових ринків збуту, що, в свою чергу, вимагає залучення вільних фінансових коштів.
Серед різноманітних механізмів залучення фінансових ресурсів, поруч із традиційними кредитами та інвестиціями, останніми роками все більшого поширення набувають альтернативні форми фінансування зовнішньоекономічної діяльності, правовою підставою яких є зовнішньоекономічні угоди з комерційним фінансуванням.
Актуальність дослідження загальнотеоретичних питань зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням обумовлюється обмеженістю пропозиції фінансових ресурсів на внутрішньому українському ринку, необхідністю залучення іноземного капіталу у формі комерційного фінансування до участі у підприємницькій діяльності вітчизняних юридичних та фізичних осіб, а також відсутністю ґрунтовних досліджень у вітчизняній юридичній науці зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням, що є однією із причин повільних темпів зростання об’єму їх використання у практичній діяльності.
Новий етап у правовому регулюванні окремих різновидів зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням – договору міжнародного фінансового лізингу та договору міжнародного факторингу, розпочався із приєднанням України у січні 2006 року до Конвенцій УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг та міжнародний факторинг, прийнятих у 1988 році, у зв’язку із чим особливо актуальним видається дослідження цих міжнародно-правових актів, вирішення проблем їх застосування в практиці суб’єктів підприємницької діяльності України.
Разом з тим, актуальним є також малодосліджене на сьогоднішній день питання особливостей колізійного регулювання договорів міжнародного фінансового лізингу та міжнародного факторингу по питаннях, які не потрапили до сфери регулювання Конвенцій УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг та міжнародний факторинг.
Залишаються актуальними питання цивільно-правової природи договорів факторингу, фінансового лізингу та форфейтингу, оскільки, незважаючи на появу ряду робіт вітчизняних науковців, пов’язаних із дослідженням цих договорів, зокрема, робіт І.А.Безклубого, А.Барабаш, Р.Бойчука, С.Кисіля, М.Руденка, Д.Січка, О.Трофімової, І.Якубівського, В.Різника, не було вироблено єдиного підходу до розуміння цивільно-правової природи договорів факторингу, фінансового лізингу та окремих різновидів цих договорів, що, в тому числі, обумовлюється недосконалістю та суперечливістю правового регулювання цих договорів у ЦКУ, ГКУ, Законі України «Про фінансовий лізинг», тощо.
Нарешті, відсутність у законодавстві визначення зовнішньоекономічної угоди, прийняття Закону України «Про міжнародне приватне право», наміри України щодо вступу до Світової Організації Торгівлі, вимагають перегляду законодавчого регулювання та традиційних підходів до визначення зовнішньоекономічної угоди, і обумовлюють актуальність розгляду цього питання у даному дослідженні.
Наведені підстави обумовили вибір теми дисертації, її актуальність, науково-теоретичне і практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження було виконане відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (номер 06-БФ-042-01; номер державної реєстрації 0106UOO6631).
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин у сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності з надання комерційного фінансування.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми правового регулювання зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження теоретичних та практичних проблем правового регулювання зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням в Україні на прикладах договорів міжнародного фінансового лізингу, міжнародного факторингу та міжнародного форфейтингу, визначення ефективності їх цивільно-правового, міжнародно-правового та колізійного регулювання, та розробці пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення та правильного застосування приватно-правових норм, які регулюють зовнішньоекономічні угоди з комерційним фінансуванням.
Для досягнення цієї мети було визначено наступні завдання дослідження:
- дослідити шляхи вдосконалення правового регулювання зовнішньоекономічної угоди;
- визначити поняття та правову природу комерційного фінансування;
- з’ясувати поняття, ознаки та місце зовнішньоекономічної угоди з комерційним фінансуванням серед інших видів зовнішньоекономічних угод;
- визначити поняття та встановити цивільно-правову природу окремих зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням (договору міжнародного фінансового лізингу, міжнародного факторингу та міжнародного форфейтингу);
- за допомогою класифікації дослідити різні способи реалізації окремих зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням;
- на прикладах договорів міжнародного фінансового лізингу та міжнародного факторингу з’ясувати особливості міжнародно-правового та колізійного регулювання окремих зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням;
- розробити пропозиції щодо подолання недоліків, колізій та прогалин правового регулювання зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням в Україні.
Методологічна основа дослідження. Дослідження виконане із застосуванням загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання.
При дослідженні питання поняття та ознак зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням, правової природи та поняття окремих зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням було використано системно-структурний метод, методи аналізу, синтезу, логічний та історичний метод. Дослідження джерел правового регулювання зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням здійснювалось із використанням формально-логічного методу та порівняльно-правового методу. Класифікація договорів міжнародного фінансового лізингу та міжнародного факторингу проводилася із використанням методу синтезу. Метод моделювання було застосовано при формулюванні пропозицій з приводу внесення змін до чинного законодавства України.
Теоретичну основу дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних науковців. Зокрема, значний вплив на одержані авторкою результати мали наукові розробки та дослідження С.С. Алєксєєва, Л.П. Ануфрієвої, Ю. Базедова, П.М. Біско, М.М. Богуславського, Т.В. Боднар, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Н.Г. Вілкової, Н.М. Внукової, К. Гавальда, В.Д. Газмана, Дж. Гонольда, Р. Гуда, Г.К. Дмітрієвої, А.С. Довгерта, Н.Ю. Єрпильової, А.Е. Жалинського, І.С. Зикіна, В.П. Звєкова, О.В. Кабатової, В.І. Кисіля, В.М. Корецького, Х. Коха, Н.С. Кузнєцової, Х. Кьоца, Л.А. Лунца, В.В. Луця, В. Моренфельса, Л.О. Новосьолової, П. Норта, І.С. Перетерського, І.О. Покровського, М.Г. Розенберга, А. Россета, А.О. Рубанова, Є.О. Суханова, К. Цвайгерта, Дж. Чешира, Я.М. Шевченко та інших вчених.
Нормативно-інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять міжнародно-правові акти, в тому числі, уніфіковані принципи та правила міжнародного обороту, Цивільний та Господарський кодекси України, інші законодавчі та нормативно-правові акти України, якими регулюються зовнішньоекономічні угоди з комерційним фінансуванням, практика застосування законодавства судами та суб’єктами підприємницької діяльності, законодавство іноземних держав, тощо.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням поняття та правового регулювання зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням, що здійснюється вперше в цивільно-правовій науці України і спрямоване на обґрунтування нових наукових положень та вдосконалення правового регулювання зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням в Україні.
Наукова новизна одержаних на підставі проведеного дослідження результатів конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
Вперше:
- визначено поняття зовнішньоекономічної угоди з комерційним фінансуванням, якою є багатостороння угода, що укладається за участю сторін, місце постійного здійснення підприємницької діяльності хоча б однієї з яких знаходиться в іноземній по відношенню до інших сторін державі, та яка передбачає виконання однією із сторін угоди зобов’язання з комерційного фінансування іншої сторони;
- визначено ознаки зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням, якими є багатосторонній характер, особливий порядок укладення та виконання, особливості розподілу прав, обов’язків та відповідальності між її сторонами, спеціальний порядок кваліфікації за ознакою іноземного елементу у відносинах сторін, спеціальне уніфіковане та колізійно-правове регулювання;
- запропоновано визначення комерційного фінансування як приватно-правового зобов’язання, в якому одна сторона (кредитор) повинна надати іншій стороні (боржнику) обумовлену суму грошових коштів або оплатити в її інтересах майно, а боржник зобов’язується надати кредитору майнові або речові права відповідної вартості та сплатити встановлену плату;
- обґрунтовується відмежування зобов’язання з комерційного фінансування від суміжних понять (кредитні та інвестиційні зобов’язання);
- визначено договір міжнародного фінансового лізингу, за яким одна сторона (лізингодавець) по договору прямого або непрямого лізингу зобов’язується передати іншій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно на визначений строк і за плату, розраховану з урахуванням амортизації всієї або значної частини вартості майна, і при цьому, місце постійного здійснення підприємницької діяльності хоча б однієї із сторін (лізингодавця, лізингоодержувача або постачальника по договору поставки, укладеному на виконання договору непрямого лізингу) знаходиться в іноземній по відношенню до інших сторін державі;
- запропоновано визначення договору міжнародного факторингу, за яким одна сторона (фактор) зобов’язується здійснювати фінансування та супутнє обслуговування іншої сторони (клієнта) під відступлення прав грошової вимоги, що випливають з договору купівлі-продажу, сторони якого мають місця постійного здійснення підприємницької діяльності в різних державах, або місце постійного здійснення підприємницької діяльності фактора знаходиться в іншій по відношенню до сторін договору купівлі-продажу державі;
- визначено поняття договору міжнародного форфейтингу, за яким одна сторона (форфейтор) зобов’язується здійснити комерційне фінансування іншої сторони (клієнта) під відступлення прав грошової вимоги, які мають самостійний характер, і при цьому, місце постійного здійснення підприємницької діяльності хоча б однієї із сторін договору знаходиться в іноземній по відношенню до інших сторін державі;
- визначається співвідношення поняття «місце постійного здійснення підприємницької діяльності» із поняттям «комерційної присутності»;
- обґрунтовано «правило домінуючих відносин» для договорів міжнародного фінансового лізингу та міжнародного факторингу, яке полягає в тому, що 1) право, що регулює відносини сторін по договору поставки предмету лізингу, має застосовуватись в частині, в якій воно не порушує прав лізингодавця та лізингоодержувача, які їм належать у відповідності до права, що регулює відносини сторін по договору лізингу; 2) право, що регулює договір купівлі-продажу, має застосовуватись до відносин сторін по договору факторингу в частині, в якій воно не порушує прав фактора, які йому належать у відповідності до права, яким регулюється договір факторингу;
Удосконалено:
- визначення зовнішньоекономічної угоди, сторони якої мають місце постійного здійснення підприємницької діяльності в різних державах, та яка передбачає здійснення зовнішньоекономічної діяльності з експорту або імпорту товарів, робіт чи послуг, та іншої подібної підприємницької діяльності з іноземним елементом;
- підхід до визначення ознаки «місце постійного здійснення підприємницької діяльності», яким слід вважати територію держави, на якій фізична або юридична особа організована в будь-який спосіб, незаборонений законодавством такої держави, з метою здійснення підприємницької діяльності на постійній основі, в тому числі, але не обмежуючись, шляхом реєстрації, відкриття відділення або представництва, контролю діяльності інших юридичних осіб, тощо;
- підхід до визначення та ролі факультативної ознаки «зовнішньоекономічної діяльності» для кваліфікації угоди як зовнішньоекономічної;
- класифікацію договорів міжнародного фінансового лізингу та договорів міжнародного факторингу;

Дістали подальший розвиток:
- питання особливостей колізійного регулювання договору міжнародного фінансового лізингу та договору міжнародного факторингу за принципом найбільш тісного зв’язку;
- обгрунтування цивільно-правової природи договору лізингу як різновиду договору майнового найму на умовах комерційного фінансування;
- визначення цивільно-правової природи договору факторингу як договору з надання комерційного фінансування і супутніх послуг під відступлення прав грошової вимоги;
- обгрунтування цивільно-правової природи договору форфейтингу як договору з надання комерційного фінансування під відступлення прав грошової вимоги самостійного характеру;
- розв’язання проблеми встановлення цивільно-правової природи договорів прямого, непрямого, оперативного та фінансового лізингу, що знайшло вираження в обґрунтуванні належності договорів прямого та непрямого лізингу до різновидів договору фінансового лізингу за ознаками комерційного фінансування, та в запереченні наявності ознак комерційного фінансування по договору оперативного лізингу;
- питання переліку обов’язкових зобов’язань фактора за договором факторингу, якими є, щонайменше, два із наступних зобов’язань: попереднє фінансування, ведення обліку сум дебіторської заборгованості клієнта, пред’явлення грошових вимог до платежу, захист від неплатежу.
За результатами проведеного дослідження обґрунтовано і сформульовано більше 20 пропозицій і рекомендацій щодо внесення змін до чинного законодавства України, які також становлять наукову новизну дисертації.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Висвітлення у дисертації ряду питань було здійснено вперше, і одержані в результаті дослідження висновки становлять наукову новизну дисертації. Окремі положення та висновки мають дискусійний характер і можуть бути використані для подальших досліджень цивільно-правових аспектів правового регулювання зовнішньоекономічних угод в Україні.
Сформульовані у дослідженні теоретичні висновки та практичні рекомендації можуть бути використані 1) з метою вдосконалення правового регулювання окремих різновидів зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансування шляхом внесення запропонованих у дослідженні змін до чинних нормативно-правових актів України, 2) у судовій практиці, в процесі розгляду справ, пов’язаних з укладенням, зміною та припиненням зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням, 3) в практиці застосування чинного законодавства суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності при укладенні та виконанні договорів міжнародного фінансового лізингу, міжнародного факторингу та міжнародного форфейтингу, 4) при викладанні навчальних дисциплін з курсу «цивільне право» та «міжнародне приватне право», складанні навчальних посібників, методичних рекомендацій, тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним і комплексним дослідженням правового регулювання зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням в Україні.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження були представлені та обговорювались на Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників» (29-30 листопада 2001 року, м.Київ), Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читаннях студентів та аспірантів (10-11 листопада 2002 року, м.Хмельницький), Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (9-10 квітня 2004 року, м.Київ), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень «2004» (21-30 червня 2004 року, м.Дніпропетровськ).
Публікації. Результати дослідження опубліковано у 4 наукових статтях у фахових виданнях, а також у тезах виступу на третій Міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень «2004» (21-30 червня 2004 року, м. Дніпропетровськ).
Структура та обсяг дисертації обумовлені предметом та метою дослідження та втілені у вступі, трьох розділах, які містять десять підрозділів, висновках та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації без списку використаних джерел становить 190 сторінок, список використаних джерел розміщено на 33 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

І. На підставі проведеного дослідження було обґрунтовано низку науково-теоретичних висновків, які полягають у наступному.
На підставі аналізу останніх світових тенденцій щодо правового регулювання зовнішньоекономічних угод, було вдосконалено визначення зовнішньоекономічної угоди як угоди, сторони якої мають місце постійного здійснення підприємницької діяльності в різних державах, та яка передбачає здійснення зовнішньоекономічної діяльності з експорту або імпорту товарів, робіт чи послуг, та іншої подібної підприємницької діяльності з іноземним елементом.
Наведене визначення було сформульовано, зокрема, з урахуванням обов’язкових та факультативних ознак зовнішньоекономічної угоди.
Щодо обов’язкової ознаки зовнішньоекономічної угоди було уточнено переклад англійського терміну «place of business» як «місця постійного здійснення підприємницької діяльності», та запропоноване визначення ознаки місця постійного здійснення підприємницької діяльності як території держави, на якій фізична або юридична особа організована в будь-який спосіб, незаборонений законодавством такої держави, з метою здійснення підприємницької діяльності на постійній основі, в тому числі, але не обмежуючись, шляхом реєстрації, відкриття відділення або представництва, контролю діяльності інших юридичних осіб, тощо.
Також було з’ясовано співвідношення ознаки «місця постійного здійснення підприємницької діяльності» з ознакою «комерційної присутності».
Вдосконалено визначення факультативної ознаки зовншіньоекономічної угоди - зовнішньоекономічної діяльності, якою є підприємницька діяльність з іноземним елементом, що здійснюється шляхом експорту або імпорту товарів, робіт чи послуг, та іншої аналогічної діяльності, не забороненої законодавством України.
З’ясовано, що договори міжнародного фінансового лізингу, міжнародного факторингу та міжнародного форфейтингу містять зобов’язання з комерційного фінансування, та визначено поняття комерційного фінансування, яким є приватно-правове зобов’язання, в якому одна сторона (кредитор) повинна надати іншій стороні (боржнику) обумовлену суму грошових коштів або оплатити в її інтересах майно, а боржник зобов’язується надати кредитору майнові або речові права відповідної вартості та сплатити встановлену плату.
Встановлено спільні ознаки зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням, якими є багатосторонній характер, особливий порядок укладення та виконання, особливості розподілу прав, обов’язків та відповідальності між її сторонами, особливий порядок кваліфікації за ознакою іноземного елементу у відносинах сторін, спеціальне уніфіковане та колізійне регулювання, тощо.
Запропоновано визначення поняття зовнішньоекономічної угоди з комерційним фінансуванням як такої багатосторонньої угоди, що укладається за участю сторін, місце постійного здійснення підприємницької діяльності хоча б однієї із яких знаходиться в іноземній по відношенню до інших сторін державі, та яка передбачає виконання однією із сторін угоди зобов’язання з комерційного фінансування іншої сторони.
На підставі аналізу особливостей правового регулювання окремих зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням з’ясовано, що наявність зобов’язання з комерційного фінансування у договорах фінансового лізингу, факторингу та форфейтингу має значення для визначення їх цивільно-правової природи.
Запропоновано визначення договору міжнародного фінансового лізингу як договору, за яким одна сторона (лізингодавець) по договору прямого або непрямого лізингу зобов’язується передати іншій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно на визначений строк і за плату, розраховану з урахуванням амортизації всієї або значної частини вартості майна, і при цьому, місце постійного здійснення підприємницької діяльності хоча б однієї із сторін (лізингодавця, лізингоодержувача або постачальника по договору поставки, укладеному на виконання договору непрямого лізингу) знаходиться в іноземній по відношенню до інших сторін державі.
Досліджено особливості застосування окремих різновидів договору міжнародного фінансового лізингу, в результаті якої було вдосконалено класифікацію договорів міжнародного фінансового лізингу за наступними критеріями.
1. За критерієм наявності іноземного елементу у відносинах сторін договори фінансового лізингу пропонується поділяти на:
1.1. внутрішній;
1.2. міжнародний, який, в свою чергу, за критерієм знаходження на території України місця постійного здійснення підприємницької діяльності однієї із його сторін пропонується поділяти на експортний, імпортний та транзитний.
2. За критерієм фактичного складу сторін договори як внутрішнього так і міжнародного фінансового лізингу пропонується поділяти на:
2.1. договори фінансового лізингу із звичайним складом сторін;
2.2. договори фінансового лізингу із скороченим складом сторін, які, в свою чергу, за критерієм прийняття на себе однією із сторін прав та обов’язків фактично відсутньої сторони, поділяються на договори прямого та зворотного фінансового лізингу;
2.3. договори фінансового лізингу із розширеним складом сторін, які, в свою чергу, в залежності від розподілу прав та обов’язків між особами, які беруть участь в договорі на стороні лізингодавця або лізингоодержувача, пропонується поділяти на договори роздільного фінансового лізингу та договори сублізингу.
За допомогою тлумачення та порівняльного аналізу положень Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 року і положень українського законодавства, було досліджено особливості міжнародно-правового регулювання договору міжнародного фінансового лізингу. По питаннях, не вирішених Конвенцією УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, було проведено аналіз особливостей колізійного регулювання договору міжнародного фінансового лізингу.
Зокрема, було встановлено, що обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до змісту зобов’язань повністю або частково, у договорах міжнародного фінансового лізингу здійснюється, виходячи із правила домінування відносин лізингодавця та лізингоодержувача над відносинами постачальника і лізингодавця. Дане правило має бути сформульоване як застосування права, що регулює відносини сторін по договору поставки предмету лізингу, в частині, в якій воно не порушує прав лізингодавця та лізингоодержувача, які їм належать у відповідності до права, що регулює відносини сторін по договору лізингу.
У випадку, коли сторони договору міжнародного фінансового лізингу не здійснили вибір права, що підлягає застосуванню до договору, застосовується право держави, у якій лізингодавець має своє місце постійного здійснення підприємницької діяльності, за виключенням наступних випадків:
1. Якщо за умовами договору міжнародного фінансового лізингу, його виконання має здійснюватись у місці іншому, ніж місце постійного здійснення підприємницької діяльності лізингодавця, договір вважається тісно пов’язаним із державою місцезнаходження такого іншого місця.
У випадку, якщо в результаті застосування попереднього правила місцем вирішального виконання виявиться місце постійного здійснення підприємницької діяльності постачальника, до договору застосовується право держави, в якій лізингодавець має місце постійного здійснення підприємницької діяльності.
2. Для договорів передачі прав по договору міжнародного фінансового лізингу лізингодавцем (роздільний лізинг) або лізингоодержувачем (сублізинг) правом, що має найбільш тісний зв’язок із правочином, є право, що підлягає застосуванню до основного (первісного) договору.
3. Для договорів поставки, які укладаються на виконання договору лізингу в межах правочину з міжнародного фінансового лізингу, правом, що має найбільш тісний зв’язок із договором, є право, що підлягає застосуванню до договору лізингу.
Досліджено проблему дотримання вимог щодо форми сторонами договору міжнародного фінансового лізингу, який укладений у вигляді двох договорів, і запропоновано вважати його таким, що вчинений із додержанням вимог щодо його форми, якщо додержано вимоги щодо форми кожного із цих договорів.
В порядку розгляду особливостей правового регулювання договору міжнародного факторингу, було встановлено необхідність формулювання поняття такого договору.
З огляду наведеного, було визначено поняття договору міжнародного факторингу, за яким одна сторона (фактор) зобов’язується здійснювати фінансування та супутнє обслуговування іншої сторони (клієнта) під відступлення прав грошової вимоги, що випливають з договору купівлі-продажу, сторони якого мають місця постійного здійснення підприємницької діяльності в різних державах, або місце постійного здійснення підприємницької діяльності фактора знаходиться в іншій по відношенню до сторін договору купівлі-продажу державі.
Вдосконалено класифікацію договорів міжнародного факторингу за наступними критеріями.
1. За критерієм наявності іноземного елементу у відносинах сторін договори факторингу пропонується поділяти на:
1.1. договори внутрішнього факторингу;
1.2. договори міжнародного факторингу, які, в свою чергу, за критерієм знаходження на території України місця постійного здійснення підприємницької діяльності однієї із сторін договору міжнародного факторингу пропонується поділяти на договори експортного, імпортного та транзитного міжнародного факторингу.
2. За критерієм предмету договору факторингу договори як внутрішнього, так і міжнародного факторингу пропонується поділяти на:
2.1. договори повного факторингу, які, в свою чергу, за критерієм механізму фінансування класифіковано на:
2.1.1. договори прямого факторингу,
2.1.2. договори непрямого факторингу, різновидами якого є договори роздільного факторингу та договори факторингу на користь третьої особи;
2.2. договори неповного факторингу, які, в свою чергу, за критерієм комплексу послуг, які надає фактор класифіковано на:
2.2.1. договори гарантованого факторингу (фінансовий і обліковий факторинг);
2.2.2. договори негарантованого факторингу.
Визначено поняття договору міжнародного форфейтингу, як різновиду договору міжнародного факторингу, як такого договору, за яким одна сторона (форфейтор) зобов’язується здійснити комерційне фінансування іншої сторони (клієнта) під відступлення прав грошової вимоги, які мають самостійний характер, і при цьому, місце постійного здійснення підприємницької діяльності хоча б однієї із сторін договору знаходиться в іноземній по відношенню до інших сторін державі.
З’ясовано особливості міжнародно-правового регулювання договору міжнародного факторингу Конвенцією УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 року, а також особливості колізійного регулювання договору міжнародного факторингу, які полягають у наступному.
1. Встановлено необхідність застосування правила домінування відносин фактора і клієнта по договору факторингу по відношенню до договору купівлі-продажу, яке полягає в тому, що при виборі сторонами права за договором міжнародного факторингу, право, обране сторонами договору купівлі-продажу, застосовується до відносин сторін по договору факторингу в частині, в якій воно не порушує прав фактора, які йому належать у відповідності до права, яким регулюється договір факторингу.
2. Обґрунтовано необхідність застосування до окремих зобов’язань за договором міжнародного факторингу спеціальних колізійних прив’язок: а) права держави місцезнаходження клієнта – для регулювання порядку надання послуг ведення обліку дебіторської заборгованості; інформаційних та консультативних послуг з питань діяльності клієнта; визначення пріоритету прав фактора щодо конкуруючих заявників вимог; б) права держави місцезнаходження боржника – для регулювання порядку надання послуг по пред’явленню вимог до платежу та питання своєчасності, порядку, валюти та місця сплати боржником грошової вимоги факторові
3. З’ясовано особливості вимог щодо форми договору міжнародного факторингу, якими є, по-перше, як і у випадку договору міжнародного фінансового лізингу, необхідність вважати його таким, що вчинений із додержанням вимог щодо його форми, якщо додержано вимоги щодо форми кожного із договорів (договору купівлі-продажу та договору факторингу), а по-друге, необхідність (в межах правочину з міжнародного факторингу) укладення договору факторингу, який регулюється українським правом, у формі, визначеній для договору купівлі-продажу.
Визначено напрямки вдосконалення міжнародно-правового регулювання договору міжнародного фінансового лізингу та договору міжнародного факторингу.
ІІ. Практичні висновки за результатами проведеного дослідження полягають у формулюванні наступних змін до діючого законодавства України:
1. У статті 1 «Визначення термінів» Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в редакції станом на 20 квітня 2006 року) пропонується замінити поняття зовнішньоекономічного договору, зовнішньоекономічної діяльності, експорту та імпорту товарів, поняття товарів, доповнити поняттями експорту та імпорту послуг (робіт), поняттям місця постійного здійснення підприємницької діяльності, та викласти їх у наступній редакції:
а) «Експорт (експорт товарів) – вивезення товарів за межі митної території України без зобов’язань щодо зворотного ввезення.»;
б) «Зовнішньоекономічною діяльністю є підприємницька діяльність з іноземним елементом, що здійснюється шляхом експорту або імпорту товарів, робіт чи послуг, та іншої аналогічної діяльності, не забороненої законодавством України.»;
в) «Зовнішньоекономічна угода (договір) – це угода, сторони якої мають місце постійного здійснення підприємницької діяльності в різних державах, та яка передбачає здійснення зовнішньоекономічної діяльності з експорту або імпорту товарів, робіт чи послуг, та іншої подібної підприємницької діяльності з іноземним елементом»;
г) «Імпортом товару є ввезення товару на митну територію України без зобов’язань щодо зворотного вивезення.»;
д) «Місце постійного здійснення підприємницької діяльності юридичної або фізичної особи - це територія держави, на якій фізична або юридична особа організована в будь-який спосіб, незаборонений законодавством такої держави, з метою здійснення підприємницької діяльності на постійній основі, в тому числі, але не обмежуючись, шляхом реєстрації, відкриття відділення або представництва, контролю діяльності інших юридичних осіб, тощо»;
є) «Товар - рухомі речі, повітряні та морські судна, судна внутрішнього та змішаного плавання, космічні об’єкти, а також електрична енергія та інші види енергії.»;
ж) «Експорт послуг - надання послуг (виконання робіт), що включає в себе виробництво, розподілення, маркетинг, доставку послуг (робіт) і здійснюється наступними способами:
1) з території України на територію іноземної держави;
2) на території України іноземному замовнику послуг;
3) українським виконавцем послуг, який не має місця постійного здійснення підприємницької діяльності на території іноземної держави, шляхом його присутності або присутності уповноважених діяти від його імені осіб на території іноземної держави.»;
з) «Імпорт послуг - надання послуг (виконання робіт), що включає в себе виробництво, розподілення, маркетинг, доставку послуг (робіт) і здійснюється наступними способами:
1) з території іноземної держави на територію України;
2) на території іноземної держави українському замовнику послуг;
3) іноземним виконавцем послуг, що не має місця постійного здійснення підприємницької діяльності на території України, шляхом його присутності або присутності уповноважених діяти від його імені іноземних осіб на території України.».
2. Сформульовано наступні зміни до Закону України від 11 грудня 2003 року № 1381-IV «Про фінансовий лізинг»:
а) частину 2 статті 1 «Визначення фінансового лізингу» доповнити абзацем наступного змісту:
«Договір прямого лізингу, по якому лізингодавець зобов’язується надати у користування лізингоодержувачу на визначений строк майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, вважається договором фінансового лізингу, що регулюється цим Законом, якщо плата (лізингові платежі) по такому договору розрахована з урахуванням амортизації всієї або значної частини вартості майна.»;
б) статтю 6 «Договір лізингу» доповнити частиною 4 наступного змісту:
«Лізингодавець та лізингоодержувач можуть укласти попередній договір фінансового лізингу. Попередній договір може бути укладений у письмовій формі у відповідності до вимог статті 635 Цивільного кодексу України, або шляхом погодження лізингодавцем специфікації лізингоодержувача на обладнання, яке він має намір одержати у лізинг, та погодження лізингоодержувачем договору (або попереднього договору) лізингодавця із постачальником обладнання, вказаного у специфікації.»;
в) частину 2 статті 7 викласти в наступній редакції:
«Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмету лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив більшу частину лізингового платежу і прострочення сплати становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.»
г) доповнити статтю 7 частинами 4 – 6 наступного змісту:
«4. Лізингоодержувач не має права відмовитись від договору лізингу, якщо до закінчення максимального терміну прострочення поставки, вказаного у частині першій даної статті, він одержить оферту від лізингодавця про внесення змін у договір лізингу, які передбачають прийняття ним солідарного обов’язку із постачальником по договору поставки предмету лізингу і відстрочення поставки на розумний строк.
5. Лізингодавець не має права відмовитись від договору лізингу, якщо до закінчення максимального терміну прострочення поставки, вказаного у частині другій даної статті, він одержить оферту від лізингоодержувача про внесення змін у договір лізингу, які передбачають порядок розстрочення сплати заборгованості по лізинговим платежам у розумні строки.
6. Положення частин п’ятої та шостої цієї статті не застосовуються, якщо загальний строк непоставки предмету лізингу або несплати більшої частини лізингових платежів становить більше 90 календарних днів.»;
д) частину 1 статті 10 «Права та обов’язки лізингодавця» доповнити наступним правом лізингодавця:
«8) вимагати прискореної сплати лізингових платежів за майбутній період, але не більше, ніж за три календарні місяці, якщо лізингоодержувач два чи більше раз несвоєчасно вносив лізингові платежі, або порушив інші істотні умови договору лізингу.»;
є) пункт 2 частини 2 статті 10 викласти у наступній редакції:
«2) попередити лізингоодержувача про всі відомі йому властивості та недоліки предмету договору лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров’я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження предмета лізингу під час користування ним, якщо вибір продавця та предмету лізингу був здійснений лізингодавцем, або предмет договору лізингу належить лізингодавцю на праві власності і був набутий ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем.»;
ж) частину 2 статті 10 доповнити наступними обов’язками лізингодавця:
«6) за договором непрямого фінансового лізингу повідомити постачальника по договору поставки предмета лізингу про здійснення поставки з метою передачі у лізинг;
7) без письмової згоди лізингоодержувача не змінювати істотні умови договору поставки, укладеного на виконання договору непрямого фінансового лізингу.»;
з) частину 1 статті 11 «Права та обов’язки лізингоодержувача» доповнити наступними правами лізингоодержувача:
«5) використовувати права лізингодавця по договору поставки, у зв’язку з неналежним виконанням постачальником договору поставки предмета договору лізингу, в тому числі, право на застосування штрафних санкцій та відшкодування збитків, заподіяних у зв’язку з неналежним виконанням постачальником договору поставки, за виключенням права змінювати або розривати договір поставки без згоди лізингодавця;
6) затримувати сплату лізингових платежів, якщо предмет лізингу не відповідає його призначенню та умовам договору лізингу, що унеможливлює його використання лізингоодержувачем, до моменту виправлення лізингодавцем та / або постачальником недоліків предмету лізингу.»;
і) доповнити Закон України «Про фінансовий лізинг» статтею 11-1 «Права і обов’язки продавця (постачальника)» наступного змісту:
«1. Постачальник зобов’язаний задовольняти обгрунтовані претензії лізингоодержувача, пов’язані з невиконанням або неналежним виконанням договору поставки, незалежно від того, чи є він стороною договору поставки.
2. Постачальник має право вимагати від лізингоодержувача письмових доказів того, що він є стороною договору лізингу, на виконання якого був укладений договір поставки.
3. Постачальник не несе відповідальності перед лізингодавцем та лізингоодержувачем за одне й те саме порушення договору поставки.».
3. Сформульовано наступні зміни до глави 73 ЦКУ:
а) абзац 2 частини 1 статті 1077 ЦКУ викласти у наступній редакції:
«Договір факторингу може передбачати надання фактором фінансування під відступлення права грошової вимоги до (попереднє фінансування) або після виконання боржником грошової вимоги факторові (фінансування з відкладальною умовою).»;
б) частину 2 статті 1077 ЦКУ викласти у наступній редакції:
«Зобов’язання фактора за договором факторингу повинно передбачати надання клієнтові, щонайменше, двох із наступних послуг:
- попереднє фінансування,
- ведення бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості боржників клієнта,
- пред’явлення до сплати грошових вимог;
- захист від неплатежу боржників клієнта.
Зобов’язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові інших консультаційних та інформаційних послуг, які регулюються загальними положеннями щодо надання послуг.»;
в) статтю 1084 викласти у наступній редакції:
«Стаття 1084. Права та обов’язки фактора
1. Якщо умовами договору факторингу передбачено надання клієнту попереднього фінансування або фінансування з відкладальною умовою із захистом від неплатежу боржників клієнта, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнту або суми, яку фактор зобов’язаний сплатити клієнту після настання відкладальної обставини.
2. Якщо умовами договору факторингу передбачено надання клієнту попереднього фінансування без захисту від неплатежу боржників клієнта, і сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми фінансування фактором клієнта, клієнт повинен сплатити факторові залишок суми.
3. Якщо умовами договору факторингу передбачено надання клієнту фінансування з відкладальною умовою без захисту від неплатежу боржників клієнта, і сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми, яку фактор зобов’язаний сплатити клієнту після настання відкладальної умови, фактор несе зобов’язання з надання фінансування клієнту лише в межах фактично одержаних від боржників сум за вирахуванням плати за послуги фактора, про що фактор зобов’язаний надати клієнтові звіт.»;
г) частину 1 статті 1078 ЦКУ викласти в наступній редакції:
«Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, яка виникла до або в момент укладення договору факторингу (наявна вимога), а також право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).»;
д) частину 1 статті 1082 ЦКУ викласти в наступній редакції:
«Боржник зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню і яка випливає з договору купівлі-продажу, укладеного до або в момент одержання такого повідомлення, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.».
ІІІ. Проведене дослідження правового регулювання зовнішньоекономічних угод з комерційним фінансуванням свідчить про необхідність його подальшого вдосконалення як шляхом участі України у розробці, прийнятті та ратифікації нових міжнародно-правових актів, так і у гармонізації національного законодавства із положеннями існуючих міжнародно-правових актів та стандартів СОТ і ЄС у регулюванні аналогічних питань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
Нормативно-правові акти України
1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст.141
2. Цивільний кодекс України: Прийнятий 16 січня 2003 р. – К.: Істина, 2003. – 368 с.
3. Господарський кодекс України. – К.: Вид-во Право, 2003. – 193 с.
4. Закон України від 11 січня 2006 року № 3301-IV «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг» // Інформаційно-правова база «Ліга»
5. Закон України від 11 січня 2006 року № 3302-IV «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг» // Інформаційно-правова база «Ліга»
6. Закон України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 47. – ст.646
7. Закон України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР «Про лізинг» // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 16. – ст.68
8. Закон України від 11 грудня 2003 року № 1381-IV «Про внесення змін до Закону України «Про лізинг» // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 15. – ст.231
9. Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII (із наступними змінами і доповненнями) «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 29, ст.377
10. Закон України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» // Офіційний вісник України . – 2001. - № 32. – ст.1457
11. Закон України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – ст.540
12. Закон України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 5-6. – ст.30
13. Закон України від 28 грудня 1994 року № 334-94/ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» // Урядовий кур’єр. – 1997. - № 105-106
14. Закон України від 18 листопада 2003 року № 1255-ІV «Про забезпечення прав кредиторів та реєстрацію обтяжень» // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 11. – ст.140
15. Закон України від 5 квітня 2001 року № 2374-ІІІ «Про обіг векселів в Україні» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 24. – ст.128
16. Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 40. – ст.364
17. Закон України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» // Голос України. – 2005. – № 138
18. Закон України від 24 лютого 1994 року № 4002-ХІІ «Про міжнародний комерційний арбітраж» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 25. – ст.198
19. Закон України від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування» // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 19. – ст.80
20. Закон України від 23 грудня 1998 року № 351-ХІV «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 5-6 – ст.44
21. Указ Президента України від 4 жовтня 1994 року № 567/94 (із наступними змінами і доповненнями) «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» // Голос України. – 1994. - № 194
22. Постанова Правління Національного банку Україні від 24 березня 1999 року № 136 «Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями» // Офіційний вісник України. – 1999. - №22. – ст.1020
23. Постанова Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 року № 246 «Про затвердження Положення Національного банку України про кредитування» // Податки та бухгалтерський облік. – 2000. - № 59.
24. Постанова Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 514 «Про затвердження Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями» // Офіційний вісник України. – 2003. – № 52. – ст.2831
25. Постанова Правління Національного банку України від 18 лютого 2004 року № 54 «Про визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Правління Національного банку України» // Офіційний вісник України. – 2004. - № 10. – ст.627
26. Постанова Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 року № 508 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України» // Офіційний вісник України. – 2003. – № 10. – ст.444
27. Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 21. – ст.156
28. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 2002 року № 445 про затвердження Порядку віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення та визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Кабінету Міністрів України // Офіційний вісник України. – 2002. - №14. – ст.749
29. Постанова Кабінету Міністрів України та Національного Банку України від 12 грудня 1998 року № 1968 «Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями» // Офіційний вісник України. – 1998. - №50. – ст.1848
30. Постанова Правління Національного Банку України від 4 червня 2003 року № 231 «Про процедуру закриття анонімних валютних рахунків та кодованих рахунків фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) в іноземній та національній валюті України» // Офіційний вісник України. – 2003. - №24. – ст.1142
31. Постанова Правління Національного Банку України від 4 вересня 1998 року № 349 «Про введення обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів» // Бізнес-Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. Збірник систематизованого законодавства. – 2001. - № 13
32. Постанова Правління Національного банку України від 5 травня 1999 року № 221 «Про затвердження Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на право відкриття юридичними особами – резидентами України рахунків в іноземних банках» // Бізнес-Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. Збірник систематизованого законодавства. – 2001. - № 13
33. Лист Державної податкової адміністрації від 18 липня 2000 року № 9880/7/16-1220-5 «Про ПДВ при фінансовому лізингу» // Бухгалтер. – 2001. – № 31
34. Лист Державної комісії по регулюванню ринків фінансових послуг України від 9 липня 2004 року № 703/11-3/1 «Щодо здійснення діяльності з надання послуг оперативного та фінансового лізингу» // Бухгалтер. – 2004. – № 28
35. Лист Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13 жовтня 2003 року № 347/07/1-3/1 «Щодо питань кваліфікації уступки права вимоги як фінансової послуги» // Все про бухгалтерський облік. – 2004. – № 34.
Міжнародні конвенції, договори, нормативно-правові акти інших країн
36. Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 року // Бізнес. – 1999. – № 3.
37. UNIDROIT Convention on International Financial Leasing 1988 // Інформаційна мережа ІНТЕРНЕТ. – Офіційний сайт УНІДРУА. – http://www.unidroit.org/english/implement/i-88-f.htm
38. Конвенція СНД про міждержавний лізинг від 25 листопада 1998 року // Інформаційна мережа ІНТЕРНЕТ. – Офіційний сайт Верховної Ради України. – http://www.rada.gov.ua
39. Конвенция ООН об уступке дебиторской задолженности в международной торговле 2001 года // Новоселова Л.А. Сделки уступки прав (требования) в коммерческой практике. Факторинг. – М.: Статут, 2003. – 494 с. – С. 388 – 415.
40. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року // Юридичний Вісник України. – 2001. – № 40
41. Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 року // Інформаційно-правова база «Ліга»
42. UNIDROIT Convention on International Factoring 1988 // Інформаційна мережа ІНТЕРНЕТ. – Офіційний сайт УНІДРУА. – http://www.unidroit.org/english/implement/i-88-f.htm
43. Конвенції УНІДРУА про міжнародні майнові права на рухоме обладнання 2001 року // Інформаційна мережа ІНТЕРНЕТ. – Офіційний сайт УНІДРУА. – http://www.unidroit.org/english/conventions/mobile-equipment/main.htm
44. Европейская Конвенция о внешнеторговом арбитраже 1961 года // Інформаційна мережа ІНТЕРНЕТ. – Офіційний сайт Верховної Ради України. – http://www.rada.gov.ua
45. Торговельна угода між Урядом України та Урядом Республіки Індонезія від 11 квітня 1996 року, ратифікована Законом України від 11 квітня 1997 року № 196/97-ВР // Інформаційна мережа Інтернет. - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
46. Торговельна угода між Урядом України та Урядом Малайзії від 19 серпня 2002 року, ратифікована Законом України від 05 червня 2003 року № 947-ІV // Відомості Верховної Ради. – 2003. - №39. – ст.346
47. Торговельна угода між Урядом України та Урядом Королівства Марокко від 24 грудня 2001 року, ратифікована Законом України від 11 липня 2002 року № 108-ІV // Інформаційна мережа Інтернет. - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
48. Торговельна угода між Урядом України та Урядом Ісламської Республіки Іран від 06 лютого 2001 року, ратифікована Законом України від 19 червня 2003 року № 1010-ІV // Відомості Верховної Ради. – 2004. - №2. – ст.13
49. Торговельна угода між Україною та Урядом Республіки Кіпр від 21 лютого 2000 року, ратифікована Законом України від 15 листопада 2001 року № 2793-ІІІ // Інформаційна мережа Інтернет. - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
50. Торговельна угода між Україною та Урядом Південно-Африканської Республіки від 23 листопада 1998 року, ратифікована Законом України від 23 березня 2000 року № 1597-ІІІ // Інформаційна мережа Інтернет. - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
51. Торговельна угода між Україною та Урядом Республіки Корея від 30 листопада 1995 року, ратифікована Законом України від 11 квітня 1997 року № 197/97-ВР // Інформаційна мережа Інтернет. - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
52. Торговельна угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації від 22 жовтня 1992 року // Інформаційна мережа Інтернет. - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
53. Торговельна угода між Україною та Боснією і Герцеговиною від 13 березня 2002 року, ратифікована Законом України від 18 листопада 2003 року № 1286-ІV // Відомості Верховної Ради. – 2004. - №12. – ст.158
54. Угода про принципи справляння непрямих податків під час експорту та імпорту товарів (робіт, послуг) між державами – учасницями Співдружності Незалежних Держав від 25 листопада 1998 року, ратифікована Законом України від 20 квітня 2000 року № 1690-ІІІ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. – №3
55. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС) в ред. 2000 року, вид. МТТ № 560 // Українська інвестиційна газета. – 2004. – № 16
56. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів в ред..1993 р. (публ. Міжнародної Торговельної Палати № 500) // Бізнес-Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. Збірник систематизованого законодавства. – 2004. – № 4
57. (Російська Федерація) Закон Российской Федерации от 08 декабря 2003 года № 164-ФЗ „Об основах государственного регулирования внешнеторговой деятельности” // Інформаційна мережа Інтернет. - http://businesspravo.ru/Docum/DocumList_DocumFolderID_834_CPage_8.html
58. (Російська Федерація) Закон Российской Федерации от 29 октября 1998 года № 164-ФЗ (в редакции от 29 января 2002 года № 10-ФЗ) «О финансовой аренде (лизинге)» // Лизинг. – 2003. – №.1. – с.68-74
59. (Російська Федерація) Закон Российской Федерации от 07 июля 1993 года № 5338-1 «О международном коммерческом арбитраже» // Деловые связи. – 1994. – № 1. – С. 25 – 28.
60. (Республіка Білорусь)Указ Президента Республики Беларусь от 4 января 2000 года № 7 «О совершенстовании порядка проведения и контроля внешнеторговых операций» // Інформаційна мережа ІНТЕРНЕТ. - http://pravo.by/webnpa/text.asp?RN=p30000007
61. (Республіка Казахстан) Закон Республики Казахстан от 5 июля 2000 г. № 78-ІІ «О финансовом лизинге» (с посл. изм. и доп.) // http://www2.ifc.org/centralasia/leasing/attach/kzlaw.doc
62. (Республіка Казахстан) Гражданский кодекс Республики Казахстан от 1 июля 1999 года № 409-1 ЗРК (извлечение) // Інформаційна мережа ІНТЕРНЕТ. - http://www2.ifc.org/centralasia/leasing/attach/kztaxcode.doc
63. (Киргизька Р