КОНЦЕСІЯ ЯК ПРАВОВА ФОРМА ВИКОРИСТАННЯ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ НЕДЕРЖАВНИМИ СУБ’ЄКТАМИ

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП………………………………………………………………………..... 3

РОЗДІЛ 1
Загальна характеристика концесійної діяльності…………………………... 10

1.1. Історичні та економічні причини виникнення концесій……………..... 10

1.2. Поняття концесії.………………………………………………………… 25

1.3. Види концесій…………………………………………………………….. 33

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ…………………………………………………... 45

РОЗДІЛ 2
Концесія – як спеціальний режим господарської діяльності в Україні…… 50

2.1. Загальна характеристика концесійних правовідносин в Україні……... 50

2.2. Принципи правового регулювання концесійних правовідносин в Україні і перспективи його розвитку…………………………………... 55

2.3. Суб’єкти концесійних правовідносин…………………………………... 68

2.4. Об’єкти концесії………………………………………………………….. 88

2.5. Господарсько-правовий характер концесійних договорів та їх співвідношення з іншими правочинами………………………………. 107

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ…………………………………………………. 169

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………. 174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 182
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Процеси побудови ефективної системи господарювання в Україні безпосередньо пов’язані із роздержавленням та демонополізацією національної економіки, визнанням легітимності комунальної та приватної форм власності, появою нових суб’єктів господарювання. Поряд із цим, з метою забезпечення національних інтересів, безпеки держави, гарантування прав громадян на достатній життєвий рівень законодавством України визначено ряд об’єктів державної і комунальної власності, які не підлягають приватизації. Зокрема, до них віднесено об’єкти публічної власності із статусом природних монополій, об’єкти, що мають велике соціальне значення та орієнтованість на задоволення громадських потреб тощо.
У сучасних економічних умовах держава та територіальні громади не завжди в змозі підтримувати належний рівень функціонування зазначених об’єктів. Основною причиною, що ускладнює виконання покладених на ці органи обов’язків щодо ефективного управління об’єктами публічної власності є нестача бюджетних коштів. Разом із тим чимало країн із різними політичними та економічними системами накопичили багатий досвід підвищення кількісних та якісних показників діяльності об’єктів публічної власності в умовах економічних змін та кризових явищ шляхом залучення до їх фінансування та управління приватних суб’єктів господарювання на концесійній основі.
Нещодавно започатковане українське законодавство, спрямоване на правове регулювання концесійної форми управління об’єктами публічної власності, не має чіткої структури, містить прогалини та колізії, що значною мірою впливає на можливість розв’язання економічних проблем за допомогою концесій. Таким чином, майже цілковита відсутність наукового опрацювання концесійних відносин, необхідність визначення місця концесійних договорів у господарській системі України та відмежування їх від інших видів господарських угод, створення стрункої та ефективної системи правового регулювання концесійних відносин потребують значного вдосконалення нормативної бази, поглибленої науково-дослідної роботи, вивчення вітчизняного та міжнародного досвіду і розробки практичних рекомендацій у цій сфері, що і обумовило обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми “Удосконалення господарських відносин в умовах ринкової економіки (економіко-правовий аспект)” (номер державної реєстрації 0186.0.070869).
Мета дослідження. Метою роботи є комплексний правовий аналіз концесійної форми використання державного та комунального майна недержавними суб’єктами господарювання, опрацювання теоретичних та практичних аспектів розвитку концепції концесійної діяльності як спеціального режиму господарської діяльності, формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на розвиток теорії господарського права, вдосконалення господарського законодавства з питань регулювання концесійних відносин та практики його застосування для забезпечення ефективної взаємодії державного, комунального і приватного секторів економіки України.
З урахуванням поставленої мети основними завданнями дисертаційного дослідження було сформульовано:
аналіз історичних та економічних аспектів передумов виникнення концесійних відносин, особливостей та етапів їх розвитку;
визначення на основі аналізу теоретичних поглядів та положень вітчизняного та іноземного законодавства з регулювання концесійних відносин характерних ознак концесії та дати рекомендації щодо уточнення змісту цього поняття;
виявлення видів концесійних відносин, особливостей їх реалізації та проведення їх класифікації;
визначення правової природи концесійних відносин в теорії господарського права, з’ясування порядку та підстав встановлення умов спеціального режиму господарювання щодо здійснення концесійної діяльності;
аналіз процесу виникнення концесійних відносин, особливостей правового режиму об’єктів концесійної діяльності та правового статусу їх учасників (суб’єктів);
проведення юридичної класифікації договірних концесійних відносин та обґрунтування їх господарського характеру, визначення ознак та місця концесійного договору в системі господарських зобов’язань;
доктринальне тлумачення чинного законодавства в межах предмета дисертаційного дослідження та внесення пропозицій з його удосконалення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при застосуванні концесій як правової форми підвищення ефективності функціонування державної та комунальної власності.
Предмет дослідження – господарсько-правове регулювання відносин, що виникають при передачі у концесію приватним суб’єктам господарювання об’єктів права державної та комунальної власності.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять використані автором загальні методи наукового пізнання, а також методи, що застосовуються в юридичній науці (історико-правовий, порівняльно-правовий, методи системного аналізу та тлумачення правових норм). Використання цих методів допомогло авторці в досягненні поставленої мети і підготовці пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання концесійної діяльності.
Застосування історико-правового методу дозволило дослідити передумови виникнення та подальший розвиток концесійної форми використання об’єктів публічної власності, визначити правову природу концесії, перспективи залучення приватних інвесторів до управління об’єктами права державної та комунальної власності. Метод системного аналізу застосовувався при розгляді різних аспектів предмета дослідження у нерозривному зв’язку із суспільно-політичними, соціальними та економічними процесами, що відбуваються в суспільстві. За допомогою методу тлумачення правових норм проаналізовано нормативну базу дисертаційної роботи і сформульовано рекомендації щодо їх застосування. З використанням порівняльно-правового методу було вивчено правові інститути та норми ряду країн, які мають позитивний досвід управління державною та комунальною власністю на концесійній основі.
Теоретичну основу дослідження склали праці українських і російських вчених радянського та сучасного періоду в галузі теорії права, господарського, цивільного, міжнародного права та економіки: С.С. Алексєєва, О.А. Беляневич, І.Н. Бернштейна, А.Г. Бобкової, М.І. Брагинського, С.Н. Братуся, А.В. Венедиктова, В.М. Гайворонського, О.М. Григорова, О.В. Дзери, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, О.С. Іоффе, Н.Ю. Круглової, Б.А. Ландау, В.К. Мамутова, В.С. Мартем’янова, І.Б. Новицького, І.А. Селіванової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, С.А. Сосни, М.А. Суботіна, Є.А. Суханова, Л.С. Таля, В.А. Устименка, В.С. Щербини, Ю.М. Юмашева та ін.
Інформаційну базу дослідження склали Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, акти міністерств та відомств, довідкові і періодичні видання. У процесі дослідження використано законодавство країн Європейського Союзу, Білорусії, Казахстану, Киргизстану, Росії, США, Туркменістану, Узбекистану та інших країн. Забезпечення повноти та всебічності дослідження обумовило використання законодавства СРСР з регулювання концесійних відносин та прикладів використання об’єктів державної власності на концесійних умовах.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правових питань застосування концесійної форми використання об’єктів права державної та комунальної власності приватними суб’єктами у своїй господарській діяльності. Усі дисертаційні висновки, які виносяться на захист, опрацьовані і сформульовані особисто авторкою і є наслідком критичного аналізу відповідних положень теорії і практики господарського законодавства щодо управління публічною власністю. До найсуттєвіших концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики результатів, що відображають новизну дисертаційної роботи, належать такі:
- розроблено авторське узагальнення і розвинуто існуючі наукові погляди щодо змісту поняття концесії, сформульовано її ознаки та запропоновано наукову класифікацію видів концесії за трьома основними критеріями (формою власності об’єкта концесій, сферами господарювання, в яких укладаються концесійні договори, та предметом таких договорів), які визначають їх особливості та внутрішнє наповнення;
- уперше концесійні правовідносини визначено як організаційно-договірні у спеціальному режимі господарювання;
- розвинуто наукові погляди щодо юридичної природи господарських договорів та зроблено висновок про те, що в сучасних умовах господарювання концесійному договору притаманні всі ознаки господарських договорів;
- уперше на дисертаційному рівні визначено співвідношення концесії з іншими господарськими правочинами, в тому числі з суміжними формами використання державного та комунального майна приватними суб’єктами господарювання, ознаки, за якими вони відрізняються від концесії, умови та підстави, що обумовлюють доцільність застосування різних способів залучення приватного капіталу до управління об’єктами права власності держави та територіальних громад;
- розвинуто існуючі наукові погляди щодо об’єктів концесійних відносин та уперше на дисертаційному рівні обґрунтовано можливість застосування концесійної форми управління публічною власністю до об’єктів права виключної власності народу України – надр, а також включення до переліку об’єктів концесій об’єктів природно-заповідного фонду;
- уперше на дисертаційному рівні за результатами порівняльного аналізу концесійного договору та угоди про розподіл продукції зроблено висновок про їх спільну юридичну природу і обґрунтовано положення, що угода про розподіл продукції є різновидом договору концесії;
- набули подальшого розвитку наукові погляди щодо суб’єктного складу концесійних відносин та на основі аналізу положень Господарського кодексу України, Закону України „Про концесії” і підзаконних нормативних актів зроблено висновок про необхідність спрощення і прискорення процедури укладення концесійного договору шляхом створення спеціального органу державної виконавчої влади з питань концесій та обґрунтовано зміст його повноважень;
- обґрунтовано необхідність удосконалення законодавства, яке регулює відносини щодо здійснення концесійної діяльності, розроблено пропозиції про внесення змін і доповнень до Закону „Про концесії” та ряду інших нормативних актів України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані при подальшій розробці та удосконаленні законодавства, яке визначає умови надання концесій в Україні. Дисертаційні положення можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях, включені до курсу лекцій із господарського права, а також використовуватись при проведенні практичних і семінарських занять з цього курсу.
Дисертаційні положення можуть бути використані в практичній діяльності Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства транспорту та зв’язку України, інших органів центральної виконавчої влади та територіальних громад, при передачі об’єктів публічної власності у концесію.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження неодноразово обговорювались на засіданнях кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, використовувались у процесі розробки курсу лекцій та навчального посібника з господарського права. Підсумки розробки наукового завдання, окремі його аспекти, одержані теоретичні узагальнення і висновки було оприлюднено на трьох науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених „Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (м. Харків, 27 листопада 2000 р.); науковій конференції молодих вчених „Сучасні проблеми юридичної науки та правозастосовчої діяльності” (м. Харків, 20 – 21 грудня 2001 р.); науковій конференції „Молода наука Харківщини” (м. Харків, 29 – 30 квітня 2004).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження викладено у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у тезах двох доповідей на науково-практичних конференціях, загальний обсяг публікацій – 1,8 а.а., з яких особисто автору належать 1,8 а.а.
Структура і обсяг роботи. Структура дисертації обумовлена її предметом, метою і завданнями дослідження, а також логікою розкриття теми останнього і викладення його результатів. Вона складається зі вступу, двох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (192 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 194 сторінки, у тому числі основний текст – 181 сторінка.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні основні висновки в яких сформульовано найвагоміші теоретичні і практичні результати, одержані автором у ході дослідження, зокрема:
1. Світовий досвід концесійної форми управління державним і комунальним майном має глибокі історичні корені. Починаючи з часів Стародавнього Риму, умовам здійснення концесійній діяльності, її суб’єктам і об’єктам притаманні сталі ознаки та причини застосування. Так, у концесію надавалось майно, що належало державі/муніципалітету на праві виключної власності та було вилучене зі звичайного обороту. Подібний правовий режим об’єктів концесії пояснюється їх прибутковістю, соціальною значущістю та належністю суспільству в цілому, а не окремому його члену внаслідок загальності користування. Внаслідок цього зазначені об’єкти були монополізовані державою, як такі що користуються постійним попитом на результати їх виробництва та можуть яке забезпечувати стабільний прибуток. Поряд з державними та комунальними об’єктами, що можуть передаватись у концесію, предметом концесійних правовідносин можуть бути також певні види господарської діяльності, право на здійснення яких належить тільки державі та територіальним утворенням. Причини монополізації певних видів господарської діяльності схожі з причинами вилучення із приватного володіння матеріальних об’єктів.
2. Найбільш прибуткові види господарської діяльності та майнові об’єкти потребують великих витрат для підтримки безперервного виробничого процесу. При цьому кошти надходять із відповідного бюджету, який формується повільно і не завжди у потрібному обсязі. У цих випадках держава і органи місцевого самоврядування, як особи, що виконують повноваження власників звертаються до приватного капіталу і передають свої функції з управління зазначеними підприємствами та службами. Подібна ситуація може скластися в умовах бурхливого науково-технічного розвитку, що спричинить неспроможність власників задовольняти зростаючі потреби суспільства у нових технологіях. В такий спосіб необхідність делегування правомочностей власника щодо використання державного і комунального майна, стосовно якого неможлива зміна його правового режиму, є об’єктивною необхідністю у разі кризових явищ в економіці країн. Вона також характерна при переході до нових умов господарювання, що зараз відбувається в Україні і в цьому випадку має ознаки інвестиційної діяльності.
3. При передачі приватному суб’єкту господарювання об’єктів виключного права власності держави та територіальних утворень правова форма концесій змінювалась залежно від політичного ладу, який впливав і на правовий статус особи, що вирішувала питання надання концесії, – концесієдавця. За різних часів ним був монарх, уряд країни, спеціально створений державний орган або уповноважений орган виконавчої влади – державної чи місцевої. Юридичним фактом встановлення концесійних правовідносин були: одноособове рішення монарха у вигляді надання привілею; деякий час поряд із привілеєм надання концесії закріплювалось договором; адміністративне розпорядження, за яким концесія нічим не відрізнялась від оренди, та односторонній дозвіл на експлуатацію певного об’єкта або на здійснення окремого виду господарської діяльності тощо. На сьогоднішній день, з огляду на посилення тенденції побічного втручання держави у господарську діяльність, в умовах рівності всіх суб’єктів власності та господарювання оптимальною правовою формою закріплення взаємних прав і обов’язків сторін концесії та умов її здійснення визнаний договір концесії, якому притаманні ознаки господарського договору. Отже, саме договір, виступає оптимальною та ефективною формою юридичного закріплення концесійних відносин через закріплює взаємних обов’язків концесіонера і концесієдавця та гарантує виконання його умов незалежно від волі однієї із сторін та законодавчих змін.
4 За українським законодавством, об’єкти права державної і комунальної власності, які можуть предметом концесійного договору, надаються у платне строкове володіння. Це повноваження власника включає в себе не тільки фактичне утримання речі, а й можливість впливати на неї, пристосовувати її до потреб виробництва тощо. Однією з умов надання концесії може бути прийняття на себе концесіонером зобов’язання поліпшити її об’єкт у необхідному для підвищення ефективності його використання обсязі. Порядок здійснення відповідних поліпшень може бути погоджений сторонами або залежатиме від ініціативи концесіонера з огляду на виробничі потреби. Таким чином, приватна особа, з якою укладено концесійний договір, отримує значне коло прав та обов’язків щодо одержаного майна, що відрізняє концесію від інститутів оренди або лізингу.
5. Складна схема встановлення концесійних правовідносин пояснюється різними чинниками. По-перше, головною метою концесії є підвищення ефективності об’єктів права державної і комунальної власності в задоволенні потреб суспільства у певних товарах (роботах, послугах). По-друге, в концесію надаються об’єкти загального користування, результати виробничого процесу яких впливають на належне функціонування яких виробництва і життєдіяльність населення. Тому концесіонером повинна бути особа, що володіє необхідними фінансовими ресурсами і професійним досвідом. Для виявлення концесіонера, який би відповідав вимогам і завданням держави та місцевих органів влади, концесієдавець мусить організувати концесійний конкурс, на якому оголосити умови концесії. Після закінчення конкурсу приймається рішення про надання відповідного об’єкта в концесію переможцю конкурсу. В такий спосіб, розроблена та функціонуюча в Україні схема укладення концесійних угод забезпечує умови для ефективного функціонування та розвитку концесійних об’єктів при передачі їх приватним суб’єктам, створює систему стримань та противаг, що гарантує рівні права потенційним концесіонерам та забезпечує їх реалізацію.
6. З огляду на історичний досвід, з метою прискорення розвитку концесійної справи в Україні та забезпечення урахування специфіки концесійних відносин, доцільно створити в системі органів державної виконавчої влади спеціальний орган з питань концесійної діяльності. Цей орган мав би загальну компетенцію з надання в концесію об’єктів права державної власності. До його повноважень буде віднесено розгляд та прийняття рішень про надання приватним суб’єктам господарювання певних державних об’єктів в концесійне використання, за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Подібний орган виступав би єдиним та одноособовим концесієдавцем, що безпосередньо застосовує нормативні акти, які регулюють різні аспекти концесійної діяльності. Тому до його правомочностей необхідно включити право вносити пропозиції з удосконалення чинного та прийняття нового законодавства щодо концесій. У разі створення такого органу за Кабінетом Міністрів України залишились би функції погодження передачі певного об’єкта державної власності у концесію і прийняття рішення про надання концесії та укладення договору з переможцем концесійного конкурсу.
7. В умовах національного законодавства концесія є не єдиною правовою формою використання державного і комунального майна недержавними суб’єктами. Приватні суб’єкти господарювання можуть отримати необхідні для здійснення господарської діяльності засоби виробництва, що перебувають у державній та комунальній власності також в лізинг та оренду. Разом з тим, застосування концесійної форми пояснюється особливим статусом її об’єктів. При оренді та лізингу майно, перебуваючи у державній та комунальній власності, не є вилученим із загальної сфери господарської свободи і не монополізовано державою. Проведений аналіз дав можливість обґрунтувати різну юридичну природу концесії та лізингу та визначити найбільш суттєві відмінності концесії та оренди з урахуванням, правового режиму об’єктів, порядку укладання договору, правового статусу органів, що приймають відповідні рішення, обсягу прав і обов’язків сторін, строків, порядку внесення плати за використання майна тощо.
8. Особливу категорію об’єктів права власності становлять об’єкти, щодо яких Конституцією України визначено специфіку використання та певні обмеження їх закріплення за суб’єктами на праві державної, комунальної чи приватної власності. Так, згідно зі ст. 13 Конституції України: „Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної морської зони є виключною власністю Українського народу. Права власника від його імені здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування”. Одним із кроків у напрямку реалізації цих повноважень стало прийняття Закону України „Про угоди про розподіл продукції”. Проведене дослідження дало можливість обґрунтувати, що такі угоди є дуже подібними до традиційних концесій, які застосовувались саме у галузі надрокористування, а також з концесіями взагалі, та сформулювати висновок про їх спільну юридичну природу. Підставами, що дозволили зробити цей висновок, є виключний характер об’єктів цих відносин, їх суб’єктний склад; режим господарювання при концесії, як і за умовами угоди про розподіл продукції, є спеціальним через встановлення різного роду пільг і гарантій, а також з огляду на їх об’єкти.
9. Перелік об’єктів та видів діяльності, що можуть бути предметом концесійних угод має тенденції до свого розширення. Так, обмеження щодо знаходження у будь-якій власності, крім власності Українського народу, встановлено також і для ряду об’єктів природно-заповідного фонду. Відповідно до національного законодавства управління і обов’язки щодо охорони, раціонального використання та розвитку таких об’єктів природно-заповідного фонду, як території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, здійснюються органами державної влади. Однак реалії економічного розвитку України не дозволяють повністю фінансувати ці роботи за рахунок відповідних бюджетів. Розв’язання цієї проблеми, а також реального підвищення ефективності та прибутковості об’єктів природно-заповідного фонду можливо очікувати після закріплення на законодавчому рівні можливості передачі цих об’єктів у концесію. Це сприятиме як збереженню національних природних багатств, так і розвитку туристичної справи та створенню нових робочих місць.
10. Особливості правового статусу концесієдавця – уповноваженого органу виконавчої влади з концесій державного майна та органу місцевого самоврядування з приводу передачі в концесію комунальної власності – визначені Господарським кодексом, шляхом встановлення положення про те, що вони не є суб’єктами господарювання, але можуть виступати учасниками відносин у сфері господарювання. У концесійних правовідносинах зазначені органи виступають, насамперед, як владні суб’єкти, наприклад, обов’язок Кабінету Міністрів України полягає в тому, щоб деталізувати та визначати концесійну політику, виконуючи функцію управління державним майном. Повноваження управління державними та комунальними об’єктами були делеговані відповідним органам влади їх власниками – державою та територіальними громадами. Саме реалізація цього обов’язку пояснює подвійний статус органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування: по-перше, як владних осіб, що не віднесені до суб’єктів господарювання, по-друге, як осіб, уповноважених власниками на управління відповідним майном.
11. При визначенні правового статусу концесіонера законодавчо встановлено лише єдину вимогу: договір концесії укладається з переможцем концесійного конкурсу, фізичною чи юридичною особою, що зареєстрована як суб’єкт господарювання, вітчизняний чи іноземний. Обмежень чи рекомендацій до організаційно-правової форми концесіонера законом не встановлено. Разом з тим, аналіз розвитку та досвіду застосування концесійної форми управління державним та комунальним майном дає можливість сформулювати висновок, що концесіонер має бути заснований виключно на приватній формі власності. У національному законодавстві це питання недостатньо урегульоване, оскільки державні і комунальні підприємства, як вітчизняні так і іноземні, є суб’єктами господарювання і формально можуть претендувати на статус концесіонера. Зважаючи на вказане необхідно внести відповідні зміни та уточнення у нормативні акти, що регулюють концесійну діяльність в Україні.
12. Об’єкти права державної і комунальної власності, які можуть надаватись у концесію, поділяються на майнові та певні види господарської діяльності, право на здійснення яких належить тільки державі. Їх соціальне призначення, а в окремих випадках, залежність ефективності виробництва від відсутності конкуренції не дозволяють зміни правового режиму цих обєктів. Така риса концесійних об’єктів простежується історично і є однією з ознак відмежування концесії від оренди та обґрунтуванням доцільності застосування концесійної форми використання державного і комунального майна. Зважаючи на це, положення Закону України „Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання концесійної діяльності” про можливість приватизації об’єкта концесії після закінчення дії договору повинно бути або скасоване або застосовуватись лише до окремих об’єктів, які, порівняно з іншими, не мають великого суспільного соціального значення.
13. Правове регулювання концесійних правовідносин здійснюється на засадах поєднання загального і спеціального нормативного регулювання. Це пояснюється неможливістю передбачити в одному законі всі особливості функціонування різних об’єктів концесії. Нормативним актом, що встановлює засади концесійної діяльності в Україні, є Господарський кодекс. У відповідності з його положеннями, Закон України „Про концесії” закріплює загальні умови та вимоги до її здійснення. Прикладом нормативного акту, що деталізує порядок надання концесій на окремі об’єкти та на певні види господарської діяльності, є Закон України „Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг”. Отже при розгляді прогалин та колізійних норм у концесійному законодавстві необхідно виходити з положення, що юридична сила за ступенем застосування цих законів така: при недостатності норм спеціального закону застосовується закон, положення якого поширюються на всі концесійні правовідносини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Государство и право. – Москва: Юрид. лит., 1996. – 192 с.
2. Алешин Е.М. Методическое обеспечение реализации инвестиционных проектов на концессионной основе: Автореф. дис... канд. экон. наук: 08.00.05. – М., 2002. – 18 с.
3. Андреев В. Государственный контроль за хозяйственной деятельностью // Российская юстиция. – № 2. – 1997. – С. 19-21.
4. Андрощук Г., Денисюк В. Франчайзинг: правовые аспекты регулирования // Юрид. практика. – № 28 (10 июля). – 2002. – 5 с.
5. Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905)./Историческая монография. – Т. 2 – Х.: Репринтное издание. – 1993. – 983 с.
6. Баранова Л.М. До питання про виникнення права комунальної власності // Правові проблеми реформування регіональної влади /Матеріали науково-практичної конференції (м. Харків, 12 квітня 2002 р.). – Х. – 2002. – С. 50 – 52
7. Бартельс Дж. Практика экологического аудирования // Экологический учет и аудит: Сб. статей. – М.: ФБК-ПРЕСС, 1997.– С. 109 – 123
8. Бахрах Д.Н. Административное право /Учебник. – Москва: Изд-во БЕК. – 1997. – 368 с.
9. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. – Київ: Наук. думка. – 2002. – 278 с.
10. Бернштейн И.Н. Очерк концессионного права в СССР. – М.: Госиздат, 1930. – 128 с.
11. Бернштейн И., Ландау Б., Машкевич В. Правовые условия концессионной деятельности в СССР. – М.: Госюриздат РСФСР. – 173 с.
12. Бобкова А.Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности. – Донецк: Юго-Восток, 2000. – 308 с.
13. Бобкова А.Г. Право природокористування для рекреаційних цілей // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. ст. – Донецьк: Донецький ін-т внутр. справ при ДонНУ. – 2000. – № 4. – С. 34 – 40
14. Богачев В.И., Дидоренко Э.А. Экономико-правовые вопросы рыночных отношений. – Луганск: Книжковий світ, 1998. – 172 с.
15. Большая Советская Энциклопедия /Глав. ред. Шмидт О.Ю. – М.: Гос. институт «Сов. энциклопедия», 1937. – Т.34. – 768 с.
16. Большой экономический словарь /Под ред. А.Н. Азрилияна. – М.: Ин-т новой економики. – 1997. – 864 с.
17. Большой юридический словарь /Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: Инфра-М. – 1998. – 792 с.
18. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. – Минск: Наука и техника, 1967. – 260 c.
19. Братусь С.Н., Лунц Л.А. Вопросы хозяйственного договора. – Москва: Госюриздат, 1954. – 156 с.
20. Варнавский В.Г. Концептуальные экономические и правовые основы концессионной деятельности //www.irex.ru/publications/polemika/13/varnavsky/html
21. Варнавский В.Г.Концессии в транспортной инфраструктуре: терия, практика, перспективы. – М., 2002. – 147 с.
22. Варнавский В.Г. Концессии в экономических отношениях государства и частного сектора: Автореф. дис… д-ра экон. наук: 08.00.05. – М., 2003. – 39 c.
23. Ведель Ж. Административное право Франции. – М.: Прогресс, 1973. – 512 с.
24. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М. – Л.: Из-во Академии Наук СССР. – 1948. – 839 с.
25. Вінник О.М. Інвестиційне право: Навч. посібн. Курс лекцій. – Київ: Атака, 2000. – 264 с.
26. Гайворонский В.Н. Актуальные проблемы хозяйственного права // Связь юридической науки с практикой. – Москва: Институт гос-ва и права АН СССР, 1986. – С. 152 – 154.
27. Гайворонский В.Н. Правосубъектность социалистического государственного предприятия и её проявления в хозяйственных правоотношениях: Автореф. дис…канд. юрид. наук. – Харьков, 1971. – 24 с.
28. Гайдак Л. Концессия – способ утолить голод. Инвестиционный // Голос Украины. – 1999. – № 22. – С. 2-3
29. Галов В.В. Владение как элемент вещного права//http://www:tarasei.narod.ru/galov.htm
30. Генкин Д.М. Право собственности в СССР. – Москва: Госюриздат, 1961. – 223 с.
31. Гончарова Н.В. Правовые положения аренды предприятий и порядок их приватизации: Автореф. дис…канд. юрид. наук. – Москва. – 1994. – 19 с.
32. Господарське право: Практикум /За заг. ред. В.С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.
33. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
34. Господарський процесуальний кодекс України. – К.: Кодекси України, 2001. – № 4
35. Гражданский Кодекс Российской Федерации. Часть 1, 2, 3. – М.: Экмос 2002. – 272 с.
36. Григоров О. Договір концесії: проблеми юридичної кваліфікації// Економіка. Фінанси. Право. – 1999. – №10. – С. 22 – 24
37. Григоров О.М. Концесійні угоди: правова природа та особливості правового регулювання: Дис...канд. юрид. наук. – К. – 2000. – 172 с.
38. Григоров О.М. Концесійні угоди: правова природа та особливості правового регулювання. Автореф. дис…канд. юрид. наук. – Київ. – 2000. – 26 с.
39. Григоров О. Юридична еволюція концесійної діяльності: від Стародавнього Риму до початку ХХ ст. // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. – №11. – С. 35 – 37.
40. Гришаев С. Правовая природа договорных отношений, возникающих при реализации финансово-инвестиционной схемы ВОТ (ВООТ) // Хозяйство и право. – 2003. – №9. – С. 112 – 116.
41. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. – Київ: Вентурі. – 1996. – 272 с.
42. Декрет об учреждении Главного Концессионного Комитета при Совете Народных Комиссаров СССР. Ландау Б.А. Концессионное право Союза ССР. – М: Глав лит:, 1925. – 74 с.
43. Декрет Совета Народных Комиссаров об общих экономических и юридических условиях концессий. Ландау Б.А. Концессионное право Союза ССР. – М: Глав лит:, 1925. – 74 с.
44. Демченко А.І. Договір оренди та концесійний договір: порівняльний аналіз // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності.: Збірник наукових праць. – 2002. – №2. – С. 327 – 334
45. Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями / АН СССР, Институт государства и права; Отв. ред. Е.А. Скрипилев. – М.: Наука, 1984. – 456 с.
46. Дождев Д.В. Римское частное право. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1999. – 784 с.
47. Домбругова А. Правове регулювання відносин за договором комерційної концесії / Юридичний вісник України. – 2004. – №7 (14-20 лютого). – С. 14.
48. Воронін Д. Франчайзинг по-українські / Юридична газета. – 2004. – №9 (14 травня). – С. 19.
49. Екологічний аудит: Посібник з екологічного менеджменту і екологічного аудиту / Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Навроцький В.М. та ін. – К.: Символ-Т, 1997. – 221 с.
50. Економічна енциклопедія. Т.3. – Київ. – Видав. центр „Академія”. – 2002. – 952 с.
51. Жилінкова І.В. Розвиток інституту права комунальної власності в Україні // Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування / Матеріали науково-практичної конференції (м. Харків, 4-5 грудня 2001 р.) – Х. – 2002. – С. 245 – 247.
52. Загальна теорія держави і права /За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
53. Задыхайло Д.В. Правовые формы участия государства и органов местного самоуправления в инвестиционных отношениях // Правові проблеми реформування регіональної влади./Матеріали науково-практичної конф. (м. Харків, 12.04.02.). – Х. – 2002. – С. 65 – 68.
54. Замойский И.Е. Хозяйственные органы в системе правового регулирования. Автореф. дис…д-ра юрид. наук. – Киев, 1984. – 44 с.
55. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3 – 4. – Ст. 27.
56. Зворыкина Ю.В. Государственные и муниципальные концессии в России. – М.: Соврем. экономика и право, 2002. – 191 с.
57. Зворыкина Ю.В. Методологические основы и механизмы управления концессиями в России: Автореф. дис… д-ра экон. наук: 08.00.05. – М., 2003. – 45 c.
58. Знаменський Г. Пріоритет спеціальних законів як загальноюридичний принцип // Юридичний вісник України. – № 12 (404) – 22 – 28 березня 2003р. – С. 4.
59. Знаменский Г.Л. Хозяйственное законодательство Украины. – Киев: Наук. думка, 1996. – 64 с.
60. Зуєв В.А. Деякі питання удосконалення законодавства України про екологічний аудит // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. – № 4. – С. 66 – 72.
61. Ігнатенко В.М., Сиротенко С.Є. Про деякі властивості об’єктів права комунальної власності //Правові проблеми реформування регіональної влади /Матеріали науково-практичної конференції (м. Харків, 12 квітня 2002 р.). – Х. – 2002. – С. 62 – 65.
62. Инвестиционный Кодекс Республики Беларусь // www.minsk.by/law/invest.html
63. Иншаков Е.И. Концессия в СНГ: исторические и теоретические основы развития. – Волгоград, Волгоградский ун-т, 2001. – 18 с.
64. Иоффе О.С. Обязательственное право. – Москва: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
65. Карасс А. Концессии в советском праве //Сов. право. – 1925. – № 2. – С. 30 – 49.
66. Колодій А.М. Принципи права України. – Київ: Юрінком Інтер,1998. – 208 с.
67. Коморний О. Правова природа угод про розподіл продукції //Право України. – 2002. – № 4. – С. 43 – 46.
68. Коморний О. Угоди про розподіл продукції: історичний розвиток // Вісник прокуратури. – 2001. – №6. – С. 118 – 123
69. Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами// www.nau/kiev.ua
70. Кондратьєв Р., Гернего О. Принципи права та їх роль у регулюванні суспільних відносин //Право України. – 2000. – № 2. – С. 43 – 45.
71. Конопляник А. Концессии от Д’Арси до Козака – эволюция понятий //http://enippf/ru/publikat/clauses/328/328.htm.
72. Конопляник А.А., Субботин М.А. Государство и инвестор: об искусстве договариваться. – М.: ЭПИцентр; Харьков: Фолио. – 1996. Ч.1. – 128 с.
73. Конституція України //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30 – Ст. 141.
74. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 183 с.
75. Крижна В.М. Права та обов’язки сторін за договором комерційної концесії // Економіка. Фінанси. Право. – 2004. – №7. – С. 14 – 19.
76. Кривуля М.А. Концессии как форма привлечения иностранного капитала в отечественную нефтяную промышленность в период НЭП. – М.: МАКС Пресс, 2004. – 27 с.
77. Круглова Н.Ю. Хозяйственное право. – М.: Русская деловая литература, 1997. – 608 с.
78. Крупа Л. К вопросу о юридическом содержании понятия специальный правовой режим //Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №2. – С. 10 – 14.
79. Кулик П.А. Международный опыт применения концессий в области жилищно-коммунального хозяйства // Внешнеэкономический бюллетень. – 2002. – №2. – С. 37 – 41.
80. Кулик П.А. Оценка возможности использования зарубежного опыта концессий в развитии системы водоснабжения России: Автореф. дис… канд. экон. наук: 08.00.05. – М., 2002. – 24 с.
81. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. – Київ: Радянська школа. – 1948. – 424 с.
82. Ландау Б.А. Концессионное право Союза ССР. – М: Глав лит., 1925. – 74 с.
83. Латыев А.Н. К вопросу об абсолютности вещных прав// http://www.yurclub.ru/docs/civil/article66.html
84. Любименко И.И. История торговых сношений России с Англией в XVI веке. – Юрьев: Типография К. Маттисена, 1912. – 192 с.
85. Мамутов В.К., Зельдина Е.Р. Развитие законодательства о специальном режиме хозяйствования // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 1. – С. 9 – 12.
86. Мартемьянов В.С. Хозяйственное право: Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 1994. –Т. 1. – 312 с.
87. Матвеев В. Полезные ископаемые и многое другое // Голос Украины. – 1999. – № 16 – С. 2 – 3
88. Матузов Н.И., Мальков А.В. Правовые режимы: Вопросы теории и практики // Правоведение. – 1996. – № 1. – С. 20 – 24
89. Медведєва О. Відмінність концесії від оренди державного та комунального майна за законодавством України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №9. – С. 65 – 67.
90. Медведєва О.А. Правова характеристика концесійного договору за законодавством України // Проблеми. законності: Респ. міждвід. наук. Зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – 2002. –Вип. 56. – С. 62 – 66.
91. Мельник О.Ю. Концесійні угоди: досвід правового регулювання в СРСР // Вісник господарського судочинства. – 2002. – №2. – С. 219 – 224.
92. Михеева Е. “Неуправляемая” монополия // Юридическая практика. – № 24 (234) – 12 июня 2002 г. – С. 10 – 11.
93. Можейко В.Н. Хозяйственный договор в СССР. – М.: Госюриздат, 1962. – 240 с.
94. Мороз С. Классификация договоров в сфере недропользования // Юрист. – 2004. – № 6(36). – С. 4
95. Москаленко В. Концесія як новий метод управління комунальною власністю / Аспекти самоврядування. Часопис українсько-американської програми «Партнерство громад». – 2002. – №4. – С. 46 – 48.
96. Мурзин Д.В. Гражданский кодекс Российской Федерации. С постатейным приложением материалов практики Конституционного Суда РФ, Верховного Суда РФ, Высшего Арбитражного Суда РФ. – М.: Норма, 2002. – 1024 с.
97. Науково-практичний коментар “Земельного кодексу України” / Під ред. Гетьмана А.П. та Шульги М.В. – Х.: Одисей, 2002. – 600 с.
98. Новиков М.Н. Из истории концессионных предприятий Москвы в период НЭПА. – М.: Уникум-центр, 1997. – 26 с.
99. Новицкий И.Б. Римское право. – М.: Гуманитар. знание, 1998. – 245 с..
100. Новосельцев О. Оценка коммерческой концессии: (Рыночные отношения типа франчайзинга) // Хоз-во и право. – 2000. – № 3. – С. 99 – 115
101. Об иностранных концессиях. Закон Туркменистана от 1 октября 1993.г. //www.untuk.org/publications/legislation/nat/nat032.htm
102. Овчинников Н.И. Понятие и классификация хозяйственных договоров – Владивосток: Дальневост. ун-т, 1970. – С. 62
103. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – Москва: Рус. яз., 1991. – 916 с.
104. Олійник Н. Міжнародний досвід застосування концесій в сфері житлово-комунального господарства // Вісник національної академії державного управління при Президентові України. – 2003. – №3. – С. 247 – 254.
105. О концессиях и иностранных концессионных предприятиях. Закон Республики Кыргызстан от 6 марта 1992 г. //www.eclat.Kg/ci/invest/txt
106. Паламарчук В., Філюк. Г. Практика господарювання та необхідність державного регулювання природних монополій в українській економіці //Економіка. Фінанси. Право. – 2001. – № 8. – С. 3 – 5.
107. Первомайський О.О. Місцеве самоврядування в Україні: приватно- та публічно-правові аспекти / Матеріали науково-практичної конференції (м. Харків, 4-5 грудня 2001 р.) – Х. – 2002. – С. 115 – 117.
108. Первомайський О.О. Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах. Автореф. дис...канд. юрид. наук. – Х. – 2003. – 20 с.
109. Першотравневий О. Поняття концесії та концесійного договору //Економіка, фінанси, право. – 2001. – № 2. – С. 13 – 16 .
110. Полатай В. Поняття інвестицій як правової категорії // Право України – 1999 – № 9 – С. 39 – 41.
111. Положення про реєстр концесійних договорів / Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 р. – Офіційний вісник України. – 2000. – № 3.
112. Право власності в Україні/За ред. академіка О.В. Дзери. та проф. Н.С. Кузнєцової – Київ: Юрінком Інтер, 2000. – 816 с.
113. Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств: підручник /За ред. В. М. Гайворонського та В. П. Жушмана. – Х.: Право, 2000. – 288 c.
114. Проблемы общей теории права и государства / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма, 2001. – 832 с.
115. Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання концесійної діяльності: Закон України від 03.02.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №19. – Ст. 254.
116. Про внесення змін до Переліку об’єктів права державної власності, які можуть надаватись в концесію: Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 17. – Ст. 765
117. Про господарську діяльність: Закон Республіки Польща від 19.11.1999 р. // www.knowhow.org.pl/UKR/ustawy/072_gospodarka2.htm.
118. Про затвердження Переліку об’єктів права державної власності, які можуть надаватися у концесію: Постанова Кабінету України від 11.12.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2047.
119. Про затвердження Порядку визначення об'єктів концесії, концесіонерам яких можуть надаватись пільги щодо концесійних платежів, дотації, компенсації, та умов їх надання: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – №28. – Ст. 1165.
120. Про затвердження Положення про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об`єкти права державної та комунальної власності, які надаються у концесію: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.04.00 р.// Офіційний вісник України. – 2000. – № 15. – Ст. 625
121. Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні. Указ Президента України від 31 липня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 31. – Ст. 1300.
122. Про захист іноземних інвестицій: Закон України від 10.09.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №46. – Ст. 616.
123. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991 р. // Відомості Верховної Ради України – 1991. – № 47. – Ст. 181
124. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4.07.2002 р. // Відомості Верховної Ради України – 2002. – № 36. – Ст. 266.
125. Про концессии. Закон Республики Узбекистан от 30 августа 1995 г. //www.eclat.Kg/ci/invest/txt
126. Про концесії: Закон України від 16.07.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №41. – С. 372.
127. Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг: Закон України від 14.12.1999 р. //Відомості Верховної. Ради України. – 2000. – №3. – Ст. 21.
128. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
129. Про місцеве самоврядування в Україні. Науково-практичний коментар. – Київ, 1999. – 167 с.
130. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
131. Про власність: Закон України від 07.02.1991р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20 . – Ст. 249.
132. Про оренду державного та комунального майна: Закон України від 10.04.1992 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1992 – № 30. – Ст. 416.
133. Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності: Закон України від 03.03.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – Ст. 228.
134. Про плату за землю: Закон України від 3.07.1992 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 38 – Ст. 560.
135. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації: Закон України від 23.09.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
136. Про поставки продукції для державних потреб: Закон України від 22 грудня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 3. – Ст. 9.
137. Про приватизацію державного майна: Закон України від 04.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. – N 24. – Ст.348.
138. Про природні монополії: Закон України від 20.04.00 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 30. – Ст. 238.
139. Про природно-заповідний фонд: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 502.
140. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19.03.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №19. – С.80.
141. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15.12.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 50. – Ст. 2434.
142. Про угоди про розподіл продукції: Закон України від 14.09.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 44. – Ст. 391.
143. Про фінансовий лізинг: Закон України від 16.12.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 16. – Ст. 68.
144. Пугинский С.Б. Закон об аренде. – М.: Знание, 1991. – 64 с.
145. Пузанова Г.И. Концессии: из истории правового регулирования. – О.: Астропринт, 2000. – 96 с.
146. Пузанова Г.Й. Шляхи вдосконалення правового регулювання концесійної діяльності в Україні //Актуальні проблеми держави та права. Збірник наук. праць. – Вип. 6. – Ч. 2. – Одеса. – 1999. – С. 60-69.
147. Пузанова Г. Юридическая природа и общее понятие концесии // Юридический вестник. – 1999. – №3. – С. 66 – 69
148. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – Київ: ІСДО, 1995. – 172 с.
149. Рейхель М. Концессии в советском законодательстве и практике // Советское право. – 1927. – № 4. – С. 3 – 27.
150. Руденко М. Девять отличий аренды и лизинга // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – №3. – С. 32 – 35
151. Сажин А.Ф., Смирнова Е.Е. Институты рынка. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – 310 с.
152. Саниахметова Н. Комментарий к Закону Украины „О концессиях” // Бізнес. – № 45. – С. 97 – 101.
153. Свистунов П. Концессионный механизм привлечения инвестиций в предприятия городской инженерной инфраструктуры // www.urbaneconomics.ru/bulletin/9903_1.html.
154. Селиванова И.А. О необходимости совершенствования правового обеспечения аренды коммунального имущества. Правові проблеми реформування регіональної влади / Матеріали науково-практичної конференції (м. Харків. 12 квітня 2002 р.), Харків, 2002. – С. 35 – 38.
155. Серов Г.П. Экологический аудит. Учебно-практическое пособие. – М.: Экзамен, 1999. – 448 с.
156. Сєрова І. Як створити бізнес при мінімальних витратах // Юридичний журнал. – 2004. – №8. – С. 73 – 76.
157. Симсон О. Существенные условия и классификация инвестиционных договоров // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №3. – С. 18 – 21
158. Сидоров Я. Договір комерційної концесії: аналіз зарубіжного досвіду і тенденцій розвитку в Україні // Підприємництво, господарство, право. – 2004. –№1. – С. 51 – 55.
159. Сич Є., Романенко Є. Механізм концесій в будівництві автомобільних шляхів прикордонних регіонів // Економіка України. – 2000. – № 3. – С. 52 – 57.
160. Советское хозяйственное право. – М. – Л., 1926. – 124 с.
161. Сосна С.А. Комментарий к Федеральному закону «О соглашениях о разделе продукции». – М.: Юристъ, 1997. – 186 с.
162. Сосна С.А. Концессионные договоры с иностранными инвесторами // www.yabloko.ru/koi/Themes/SRP/inv-2/html.
163. Сосна С.А. Концессионные соглашения: теория и практика. – М.: ООО «Нестор Академик Паблишерз», 2002. – 256 с.
164. Спасибо-Фатєєва І. Питання управління державною та комунальною власністю// Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – №10. – С. 9 – 14.
165. Спасибо И.В. Научно-практический комментарий Закона Украины «О собственности». – Харьков: Ксилон, 1996. – 96 с.
166. Стефанюк В. Адміністративний договір – вимога сьогодення //Право України. – 2003. – № 11. – С. 11 – 16.
167. Суровцева О.Б. Оценка эффективности государственно-частного партнерства по договорам концессии в сфере железнодорожного транспорта: Автореф. дис… канд. экон. наук :08.00.05. – СПб., 2002. – 27 с.
168. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М.: Юрид. лит-ра, 1991. – 238 с.
169. Таран Л.В. Специальный правовой режим предпринимательской деятельности в свободных экономических зонах Украины (комплексное исследование). – Харьков: СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2004. – 256 с.
170. Таль Л.С. Концессионные договоры городских общественных управлений //Вестник гражданского права. – ноябрь 1915. – С. 13 – 51.
171. Теория государства и права: Курс лекцій / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малькова. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
172. Терен С., Дьоміна О. Концесія – чергова зваба для інвестора // Галицькі контракти. – 1999 р. – № 32. – С. 22 – 25.
173. Угода між Кабінетом Міністрів України та Союзним Урядом Союзної Республіки Югослав