ПРАВОВА ПРИРОДА ДОМЕННИХ ІМЕН ІНТЕРНЕТ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................... 6-16

РОЗДІЛ 1. ДОМЕННІ ІМЕНА: ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ....... 17-53
Підрозділ 1.1. Історія виникнення доменних імен......................... 17-21
Підрозділ 1.2. Доменні імена: онтологічна сутність...................... 22-29
1.2.1. Сутнісні ознаки доменних імен.................................................. 22-24
1.2.2. Функціональні ознаки доменних імен....................................... 25-27
1.2.3. Види доменних імен.................................................................... 27-29
Підрозділ 1.3. Особливості правового регулювання функціонування системи доменних імен........................................ 30-51
1.3.1. Правові особливості адміністрування доменного простору.... 30-43
1.3.2. Особливості нормативного регулювання функціонування системи доменних імен...................................................................... 43-51
Висновки................................................................................................ 52-53

РОЗДІЛ 2. ДОМЕННІ ІМЕНА ЯК ОБ’ЄКТИ ПРАВА................. 54-142
Підрозділ 2.1. Об’єкти права в правовій доктрині........................ 54-78
2.1.1. Об’єкти права в доктрині міжнародного приватного права.... 54-59
2.1.2. Об’єкти права у національній правовій доктрині України...... 60-68
2.1.3. Визначення об’єкту суб’єктивних прав..................................... 68-75
2.1.4. Доменні імена як об’єкти права.................................................. 75-78
Підрозділ 2.2. Доменні імена в системі об'єктів цивільних прав 79-105
2.2.1. Поняття системи об'єктів цивільних прав................................. 79-86
2.2.2. Структура системи об'єктів цивільних прав.............................. 86-89
2.2.3. Видова приналежність доменних імен у системі об'єктів цивільних прав…................................................................................... 89-104
Підрозділ 2.3. Співвідношення доменних імен із суміжними об’єктами............................................................................................... 105-137
2.3.1. Доменні імена та імена фізичних осіб....................................... 109-117
2.3.2. Доменні імена та знаки для товарів і послуг............................. 117-126
2.3.3. Доменні імена та найменування юридичних осіб, комерційні (фірмові) найменування........................................................................ 126-137
Висновки................................................................................................ 138-142

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ДОМЕННИХ ІМЕН................ 143-187
Підрозділ 3.1. Загальнотеоретичні засади категорії «правовий режим».................................................................................................... 143-148
Підрозділ 3.2. Правовий режим набуття права на доменне ім’я 149-176
3.2.1. Набуття права на доменне ім'я в родових доменах верхнього рівня......................................................................................................... 149-163
3.2.2. Набуття права на доменне ім'я домені верхнього рівня кодів країн......................................................................................................... 163-174
3.2.3. Основні характеристики правового режиму набуття права на доменне ім'я....................................................................................... 174-176

Підрозділ 3.3. Правовий режим здійснення права на доменне ім'я...........................................................................................................

177-185
3.3.1. Здійснення суб’єктивного права. Теоретичні засади............... 177-179
3.3.2. Аналіз фактичного складу відносин з реалізації права на доменне ім’я........................................................................................... 179-181
3.3.3. Аналіз змісту договорів про реєстрацію доменних імен........ 181-184
3.3.4. Основні характеристики правового режиму здійснення права на доменне ім’я............................................................................ 184-185
Висновки................................................................................................ 186-187

ВИСНОВКИ.......................................................................................... 188-196

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................... 197-212

ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Соціум ХХІ сторіччя характеризується як «інформаційне суспільство», в якому інформація є ключем до соціального, інтелектуального та матеріального розвитку. Це підкреслює і напрямок розвитку суспільства майбутнього – до більш глибокої інформаційної залежності, до більш широкого впровадження інформаційних технологій та інтелектуальних продуктів.
Вже сьогодні кожне окреме суспільство має адаптуватися до потреб сьогодення, що ставить на порядок денний питання забезпечення рівного доступу до інформаційних технологій широких верств населення Землі.
Такі тенденції не були обійдені увагою міжнародною спільнотою. Яскравим прикладом може бути Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства, прийнята представниками країн Великої Сімки 22 липня 2000 року [135, С. 51-56], яка визначила вектори спрямування зусиль провідних держав світу у розвитку такого суспільства.
Одним із найяскравіших осередків становлення глобального інформаційного суспільства є мережа Інтернет.
Мережа Інтернет є основою впровадження нового образу життя, пропонуючи нові стандарти спілкування, обміну інформацією, освіти, бізнесу, розваг та відпочинку. У порівняно короткий проміжок часу свого існування ця мережа стрімко змінила існуючі системи комунікації, пропонуючи більш швидкий та надійний поштовий обіг, легкість спілкування у «реальному часі», швидкість та надійність бізнесових транзакцій, можливість одержання освіти не виходячи з дому, проваджуючи ці зміни легко та невимушено. Успіх таких перетворень багато у чому залежить від тієї легкості, з якою вони сприймаються людьми. Такі перетворення вже сьогодні роблять працю більш зручною, більш ефективною, а життя більш цікавим.
Безумовно, це не могло не викликати спроб осмислення нового явища. Однією з найпоширеніших метафор, що використовуються щодо мережі Інтернет, є простір [71, С. 69]. Дійсно, Інтернет є специфічним простором, обмеженим не територіальними кордонами країн, а розповсюдженням технологій. Цей простір значно відрізняється від звичних та історично склавшихся уявлень про простір, пов’язаних з фізичними трьохмірними характеристиками.
Крім того, можливість текстової та графічної репрезентації інформації, інноваційне спрямування функціонування мережі Інтернет зробили її середовищем обігу численних об’єктів інтелектуальної власності.
Так, вже сьогодні важко собі уявити більш легкий та зручний засіб знаходження та придбання літературних, художніх творів аніж Інтернет, в Інтернет можна ознайомитися з патентними базами даних, стати володільцем об'єктів інтелектуальної власності тощо. Активно функціонують біржі об’єктів інтелектуальної власності, на яких можна проводити транзакції, сидячи за комп’ютером, підключеним до Інтернет на іншому боці земної кулі.
Практично миттєве провадження операцій навіть поставило питання про нове співвідношення відстані та часу, оскільки далекі відстані вже не мають вирішального значення для обміну інформацією.
Нові інформаційні технології інтегрують світ у глобальних мережах комунікації. Опосередкована комп’ютерами комунікація породила велику кількість віртуальних співтовариств [110, С. 43].
З самого початку виникнення мережі Інтернет вона сприймалася як певна зона, до якої неприпустимі (часто внаслідок технічних причин) обмеження слова, свободи висловлення думок, свободи «пересування» цим простором. Але, треба визнати, досить довгий час мережа Інтернет сприймалася (а подекуди й продовжує сприйматися) як простір поза законом. Це викликано й об’єктивними чинниками: досить складно за допомогою права, пристосованого до трьохмірного фізичного простору, піддати законодавчому регулюванню простір Інтернет, який характеризується принципово іншими вимірами та системами координат. Труднощі пов’язані з визначенням предмету регулювання, визначенням дії закону у просторі, встановленням місця та часу факту, оподаткуванням операцій в мережі, визначенням юрисдикції судів, яким підсудні спори, що виникають у цій мережі тощо.
Часто це обумовлено запізненням правової теорії та юридичної техніки за стрімким розвитком сучасних технологій. Таке становище не могло не викликати проблем.
Вже зараз увага міжнародної спільноти прикута до проблем кібертероризму, розповсюдження ресурсів мережі, які пропагують ворожнечу і насилля. Крім того, втілення інтелектуального продукту (об’єкти промислової власності, об’єкти авторських та суміжних прав, в тому числі комп’ютерні програми і бази даних) у цифрову форму передбачає потенційну можливість їх надзвичайно легкого та швидкого копіювання, що у поєднанні з анонімністю перебування у мережі створює сприятливі умови для порушення прав на такі об’єкти. А територіальний (у звичному значенні) принцип охорони більшості об’єктів інтелектуальної власності не може забезпечити адекватний новим реаліям та ефективний захист інтересів володільців прав на такі інтелектуальні продукти.
Такі процеси не могли пройти осторонь уваги міжнародної спільноти. Результатом стали перші конвенції, спрямовані на запобігання порушення прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет: Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року, до якого Україна приєдналася згідно з Законом України «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право» від 20 вересня 2001 року №2733-III [99]; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року, до якого Україна приєдналася Законом України «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми» від 20 вересня 2001 року №2732-III [100].
Але разом із забезпеченням обігу класичних об’єктів інтелектуальної власності, мережа Інтернет викликала до життя нові форми об’єктів, нематеріальна сутність яких дозволяє попередньо кваліфікувати їх як принципово нові об’єкти інтелектуальної власності. Прикладом таких об’єктів можуть стати комп’ютерні бази даних, Інтернет-сайти та доменні імена.
Доменні імена, будучи засобом індивідуалізації інформаційного ресурсу в мережі Інтернет, мають текстовий вираз, а тому можуть співпадати з такими об’єктами інтелектуальної власності як окремі об’єкти авторських прав, ім'я фізичної особи, фірмове найменування юридичної особи, словесний знак для товарів і послуг тощо. Можливість використання зазначених об'єктів у якості доменних імен за відсутності правового регулювання не могло не породити численні правові спори між володільцями «класичних» об'єктів інтелектуальної власності та володільцями доменних імен.
В подальшому, з комерціалізацією мережі Інтернет, доменні імена стали набувати комерційної вартості, оскільки забезпечували віртуальне представництво особи у мережі Інтернет, асоціюючись з діяльністю такої особи та, відповідно, з її відомістю, репутацією та авторитетом.
Відсутність нормативного правового регулювання, реєстрація доменних імен за принципом «перший прийшов – перший зайняв» призвело до виникнення так званого «кіберсквоттингу» – діяльності особи з реєстрації доменного імені, яке співпадало з відомим товарним знаком або фірмовим найменуванням з єдиною метою – передати в подальшому права на таке доменне ім’я володільцеві товарного знаку чи фірмового найменування за ціною, що перевищувала б розмір витрат на реєстрацію цього доменного імені.
Непристосованість законодавства у сфері інтелектуальної власності до вирішення проблем у мережі Інтернет породило значні труднощі у вирішенні таких спорів.
Вказані негативні тенденції були предметом дослідження Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності, яка питанню розгляду правових проблем, що виникають у зв’язку з використанням доменних імен, присвятила два процеси, результатами яких стали прийняття двох підсумкових Звітів. Зазначені звіти мають рекомендаційний характер і хоча вони виявилися дієвим заходом для зменшення правових суперечок володільців прав на доменні імена та володільців прав на інші об’єкти інтелектуальної власності, вони не вирішили проблему в цілому.
Бачиться, що таке повноцінне рішення має ґрунтуватися на визначенні на національному та міжнародному рівні правових особливостей обігу доменних імен.
Безсумнівно, такому законодавчому визначенню мають передувати наукові дослідження правової природи доменних імен. Слід зазначити, що не дивлячись на приділення уваги вказаному питанню як в закордонній, так і в українській юридичній літературі, ця тема не дістала детального наукового рівня розробки.
Все вищезазначене свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Дисертація виконана в рамках комплексної цільової програми «Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові і приватноправові аспекти) №0186.0.070869», над якою працює кафедра господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Мета і задачі дослідження. Метою цього наукового дослідження є визначення правової природи доменних імен в статиці: характеризування доменних імен як об’єктів світу та об’єктів права, та в динаміці: визначення особливостей правового режиму набуття та здійснення права на доменне ім'я.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні задачі:
– сформулювати сутнісні характеристики доменних імен як об’єктів світу, визначити коло нормативних джерел, що їх обумовлюють;
– на основі дослідження існуючих точок зору на об’єкт права у приватному праві прийти до єдиного підходу до розуміння об’єкту права, визначення його сутнісних рис, що матиме відправне значення для характеристики доменних імен як об’єктів права;
– визначити можливість віднесення доменних імен до об'єктів права та специфічні характеристики доменного імені як об’єкту права, сформулювати умови охороноздатності доменних імен;
– визначити видову приналежність доменних імен в системі об'єктів цивільних прав на підставі виробленого єдиного підходу до розуміння системності в праві та системи об'єктів права;
– визначити характер та логіку міжсистемних зв’язків доменних імен та суміжних об'єктів цивільних прав, сформулювати правила співвідношення доменних імен та суміжних об’єктів;
– знайти найбільш обґрунтований підхід до розуміння категорії «правовий режим», визначити аспекти цієї категорії як відправної для дослідження правового режиму доменних імен;
– розкрити особливості правового режиму набуття та здійснення права на доменне ім'я;
– на підставі проведеного дослідження сформулювати пропозиції щодо удосконалення правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з доменними іменами.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження виступають доменні імена Інтернет як елемент правовідносин. Предметом дослідження є доменні імена як об’єкт світу і об’єкт права, право на доменне ім'я, правові механізми і режими набуття та здійснення права на доменне ім'я; норми національного і іноземного законодавства, матеріали практики, правові звичаї, договірні норми, що опосередковують обіг доменних імен.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить діалектичний метод пізнання явищ та процесів. У роботі використовувалися також такі наукові методи: формально-юридичний – при аналізі чинного законодавства; системно-функціональний – при аналізі системи об'єктів цивільних прав, виявленні міжсистемних зв’язків та встановлені місця доменних імен у цій системі; порівняльно-правовий – у ході порівняння підходу до регулювання відносин в різних країнах у сфері визначення системи об'єктів цивільних прав, у сфері обігу доменних імен та правового регулювання функціонування мережі Інтернет; історико-правовий – при аналізі розвитку юридичної думки щодо природи об'єктів цивільних прав та їх системи, при визначенні історичного розвитку правової категорії інтелектуальна власність; логічний метод – при виробленні рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства України.
Теоретична основа дослідження. Теоретичною базою для досягнення цілей дослідження та формулювання висновків дисертації слугували праці вчених як України, так і Російської Федерації, Німеччини, Об’єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії, Сполучених штатів Америки: Чарльза Ф. Абернати, М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Ч.Н. Азімова, М. Вольфа, Григорі П. Джозефа, О.В. Дзери, В.А. Дозорцева, Л. Еннекцеруса, М. Іссада, І.В. Жилінкової, О.С. Йоффе, О.Р. Кібенко, В.О. Калятіна, П.П. Крайнєва, Ж. Ліптон, К. Менгера, С. Тай Менсера, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, О.О. Піленко, Л. Раапе, Н.А. Саніахметової, О.Д. Святоцького, В.І. Сенчищева, А.П. Сергєєва, К.І. Скловського, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Г.Ф. Шершеневича, І. А. Ширера та ін.
Наукова новизна дослідження (отриманих результатів). Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням правової природи доменних імен та особливостей їх обігу. В ході дисертаційної роботи проведено аналіз як статики суспільних відносин, пов’язаних з доменними іменами, а саме: виявлено сутнісні риси доменних імен, визначено сутнісні риси доменного імені як об’єкту права, виявлено місце доменних імен в системі об'єктів цивільного права та досліджено системні зв’язки доменних імен та суміжних об'єктів; а також аналіз динаміки відносин, пов’язаних з обігом доменних імен, а саме: особливостей набуття та здійснення права на доменне ім'я.
В результаті проведеного дослідження дисертантом одержані і виносяться на захист такі нові або з елементами новизни основні наукові положення й висновки:
1. Вперше визначено сутнісні риси доменних імен, а саме: доменні імена являють собою розділену крапками на окремі частини-домени буквену стрічку, яка складається з певної кількості символів латинського алфавіту (за загальним правилом), а також цифр та дефісу. Доменні імена мають виключний характер, використання доменного імені обмежено лише поширенням мережі Інтернет.
2. Вперше визначені функціональні ознаки доменного імені, а саме: доменні імена є засобом індивідуалізації ресурсу в мережі Інтернет, які виконують функції ідентифікації та забезпечення адресації в цій мережі. Крім того, доменні імена виконують асоціативну функцію щодо особи, якій належить ресурс в Інтернет, що обумовлює значну нематеріальну складову доменних імен як цінностей.
3. Вперше обґрунтовано положення про те, що доменні імена є об’єктами цивільних прав за законодавством України.
4. Вперше визначені умови охороноздатності доменних імен, а саме: відсутність зареєстрованого тотожного доменного імені, дотримання вимог до синтаксису доменних імен; дотримання спеціальних вимог до суб’єктного складу реєстрантів в залежності від виду домену, в якому реєструється доменне ім'я; недопустимість порушення реєстрацією доменного імені прав володільців інших суміжних об'єктів; дотримання правил моралі та етики.
4. Вперше визначена видова приналежність доменних імен в системі об’єктів цивільних прав до об’єктів інтелектуальної власності та запропоновані удосконалення чинного законодавства України у цій сфері.
5. Дістало подальшого розвитку визначення співвідношення доменних імен та імен фізичних осіб. Вперше сформульовані обмеження права на доменне ім'я правом на тотожне ім'я фізичної особи, а також обмеження здійснення права на ім'я фізичної особи при реєстрації доменних імен.
6. Дістало подальшого розвитку визначення співвідношення доменних імен та знаків для товарів і послуг. Вперше визначені обмеження права забороняти використовувати знак для товарів і послуг у доменних іменах.
7. Дістало подальшого розвитку визначення співвідношення доменних імен та комерційних (фірмових) найменувань. Вперше сформульовані обмеження права на доменне ім'я, викликані наявністю права на комерційне (фірмове) найменування. Сформульовані пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України у цій сфері.
8. Вперше досліджено співвідношення доменних імен та найменувань юридичних осіб. Сформульовані обмеження права на доменне ім'я у випадку наявності права на аналогічне найменування юридичної особи. Сформульовані пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України у цій сфері.
9. Вперше визначені особливості правового режиму набуття права на доменне ім'я, розкрито окремі особливості права на реєстрацію доменного імені.
10. Вперше визначені особливості правового режиму здійснення права на доменне ім'я, виділені окремі правомочності права на доменне ім'я.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є комплексною самостійною завершеною роботою. Теоретичні розробки та висновки одержані в результаті аналізу та критичного осмислення ста сімдесяти трьох джерел, серед яких питому вагу складають іноземні. Проаналізовано положення вітчизняного законодавства та внесені пропозиції щодо його оптимізації.
Значна кількість правових питань на дисертаційному рівні досліджуються вперше; деякі питання, що вже були поставлені іншими вченими, одержали критичного переосмислення та розвитку з додатковою аргументацією.
Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. З огляду на те, що дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням правових аспектів обігу доменних імен, її положення можуть слугувати предметом подальших обговорень та дискусій. Безумовно, певні висновки дисертації одержать подальший розвиток, оскільки охопити в межах одного дисертаційного дослідження всі аспекти правової природи доменних імен було неможливо. Крім того, окремі положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників з права інтелектуальної власності та наукових роботах, присвячених правовим аспектам функціонування мережі Інтернет.
Практичне значення дисертаційного дослідження, насамперед, матиме важливе значення у законотворчій діяльності, що пояснюється наявністю прогалин у чинному законодавстві України в галузі правового регулювання окремих аспектів функціонування мережі Інтернет та в сфері правового регулювання нестандартних об’єктів інтелектуальної власності. Вважаємо, що окремі висновки і положення дисертаційної роботи можуть бути використані також у правозастосовчій діяльності юристів-практиків, оскільки судова практика в галузі окремих аспектів функціонування мережі Інтернет в Україні ще тільки розвивається.
Апробація результатів дослідження. Зміст дисертаційної роботи був предметом обговорення на засіданнях кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Окремі результати дослідження пройшли апробацію на таких науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми цивільного права на сучасному етапі розвитку України» пам’яті В. Ф. Маслова (м. Харків, 2002 р.), «Новий Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України» (м. Івано-Франківськ, 2002 р.), «Актуальні проблеми законодавства у зв’язку з прийняттям нового Цивільного кодексу та Господарського кодексу України» (м. Харків, 2003 р.), Сьома міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми охорони інтелектуальної власності» (м. Алушта, 2003 р.).
Публікації. Окремі положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у трьох статтях, надрукованих у фахових наукових виданнях, трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота за своєю структурою складається з вступу, трьох розділів, які містять 9 підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений вище комплексний аналіз правової природи доменних імен імен, а також критичне переосмислення висловлених з цього приводу в юридичній літературі думок дозволяє підвести підсумок і сформулювати основні висновки дисертаційного дослідження.
1. Доменні імена є засобами ідентифікації інформаційного ресурсу в мережі Інтернет, якому притаманні такі риси:
1). доменні імена являють собою розділену крапками на окремі частини-домени буквену стрічку довжиною не більше 255 символів, що може складатися з 26 букв латинського алфавіту, цифр та дефісу. Окремі частини-домени не повинні перевищувати 63 символів.
2). доменне ім’я у власному розумінні не існує поза мережею Інтернет. Доменне ім’я існує тоді та оскільки воно є частиною системи доменних імен та функціонально забезпечує адресацію в мережі Інтернет.
3). доменне ім'я є унікальним – у світі не може існувати двох тотожних функціонуючих доменних імен, які б відсилали до різних ресурсів в мережі; одне доменне ім’я не може використовуватися для більш ніж одного ресурсу в мережі.
4). значною складовою цінності доменного імені є його асоціативна функція, яка дозволяє легко узнавати та запам’ятовувати доменне ім'я, пов’язуючи його з певною особою, її товарами та послугами,
5). використання доменного імені по своїй суті є міжнародним та не може бути обмежено кордонами країн.
2. Види доменних імен слід розділити на рівні (другий, третій, четвертий тощо) в залежності від рівня делегування цього доменного імені та типи (родовий, територіальний), в залежності від типу домену верхнього рівня, в якому делеговано доменне ім'я.
3. Адміністрування всім доменним простором здійснюється Інтернет Корпорацією з присвоєння адрес та імен (ICANN), що є неурядовою некомерційною організацією, якій притаманні окремі функції міжнародної організації. Адміністрування окремими сегментами доменного простору здійснюється спеціальними організаціями – адміністраторами реєстрів, акредитованих ICANN.
Адміністрування доменним простором полягає у встановлення через механізми приватних правочинів про приєднання обов’язкових правил окремих аспектів обігу доменних імен та визначення загальних засад захисту прав на доменні імена.
4. З огляду на те, що доменні імена є складовою частиною мережі Інтернет, при правовому регулюванні окремих аспектів їх обігу слід враховувати те, що доменні імена є частиною мережі Інтернет та наслідки, що з цього випливають.
5. Бачиться доцільним зосередити увагу у цій роботі на науковому дослідженні та законодавчому врегулюванні таких аспектів обігу доменних імен:
1). визначення доменних імен як об'єктів права, встановлення місця доменних імен у системі об'єктів цивільних прав, для чого виробити пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України;
2). визначення змісту права на доменне ім'я. При цьому вважаємо, що зміст права має ґрунтуватися на дослідженні особливостей самого об’єкту. Вважаємо необхідним розробку норм, які б встановлювали умови набуття права на зазначені нові об’єкти, а також порядок набуття цих прав;
3). визначення на законодавчому рівні особливостей розгляду та вирішення спорів про доменні імена.
Решта аспектів регулювання доменних імен, на нашу думку, не потребує вирішення на національному законодавчому рівні, оскільки суттєво не зачіпатиме публічні інтереси і не матиме позитивного впливу на здійснення та захист особою права на доменне ім'я.
6. З позиції чинного законодавства є правові підстави вважати доменне ім'я об’єктом права, тобто чинне законодавство містить об’єктну передумову обігу доменних імен.
7. Як об’єкти права доменні імена характеризуються такими ознаками:
1). нематеріальний характер доменних імен;
2). виключний характер доменних імен;
3). міжнародний характер використання доменних імен, що не може бути обмежений кордонами певної країни.
8. Вважаємо необхідним визначення на законодавчому рівні вимоги охороноздатності доменних імен як об'єктів права, які враховували б публічні інтереси. Такі вимоги охороноздатності повинні мати виключний характер та не підлягати розширеному тлумаченню. Такими вимогами мають стати:
1). вимога недопустимості порушення реєстрацією доменного імені прав володільців інших суміжних об'єктів. Така умова має містити заборону реєстрації доменного імені, яке співпадає з певним об’єктом права за відсутності прав у реєстранта цього доменного імені на інший, аналогічний зовні об’єкт.
2). дотримання правил моралі та етики.
3). вимога про заборону реєстрації приватними особами в якості доменних імен офіційних назв держав, державних органів та установ.
9. Доменні імена за їх природою слід віднести до об'єктів прав інтелектуальної власності.
10. Вважаємо необхідним доповнити перелік об'єктів інтелектуальної власності, встановлений ст. 420 чинного Цивільного Кодексу України, доменними іменами.
11. За своєю природою доменні імена слід віднести до засобів індивідуалізації як виду об'єктів інтелектуальної власності.
12. Співвідношення доменних імен та суміжних об’єктів права бачиться доцільним будувати за принципом формулювання вичерпного переліку випадків обмеження права на певний об’єкт правом на тотожний за виразом інший об’єкт. Зокрема, запропоновано сформулювати правила, коли використання одного об’єкту вважатиметься порушенням прав володільця іншого об’єкту або випадки, на які не розповсюджується правомочність забороняти використання такого об’єкту.
13. Щодо співвідношення доменних імен та імен фізичних осіб вказані у попередньому висновку обмеження слід сформулювати наступним чином:
1). порушенням права фізичної особи на ім'я є використання цього імені в доменному імені поряд з елементами, які порочать честь та гідність фізичної особи.
2.) порушенням права фізичної особи на ім'я є таке його використання в доменному імені, яке адресує до ресурсу в мережі Інтернет, на якому розміщені матеріали, які порочать честь та гідність фізичної особи – носія такого імені.
3). порушенням прав автора або виконавця слід визнати реєстрацію третьою особою доменного імені, яке співпадає з іменем такого автора або виконавця у тому випадку, якщо таке доменне ім'я адресує до ресурсу в мережі Інтернет, на якому розміщені твори такого автора або виконавця.
4). обмеженням права використання свого імені для ідентифікації себе в мережі Інтернет шляхом реєстрації відповідного доменного імені слід визнати неможливість реєстрації свого імені в якості доменного імені в доменах, що не призначені для реєстрації доменних імен фізичних осіб.
14. При всій зовнішній подібності доменних імен зі знаками на товари і послуги, наявність принципових відмінностей унеможливлює розуміння доменного імені як похідного виду торговельної марки, як це пропонують деякі автори.
15. Застосування словесного елементу (або схожого з ним до ступеня змішування) торговельної марки у доменному імені слід визнати застосуванням такого знаку із всіма відповідними наслідками.
16. Співвідношення між доменними іменами і знаками для товарів і послуг бачиться адекватним закріпити шляхом визначення обмежень прав на один із цих двох об’єктів у зв’язку з наявністю в іншої особи права на інший. Такі обмеження мають бути сформульовані наступним чином:
1). не є порушенням прав на знак для товарів і послуг використання словесної охоронюваної частини такого знака іншою особою у доменному імені за умови, що таке доменне ім'я було зареєстровано до подачі заявки на реєстрацію знака або, якщо був заявлений пріоритет – до дати пріоритету. Вказане вище правило втілено у законодавстві України: відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг», «Виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на випадки, зокрема: «здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки»; «некомерційного використання знака»; «добросовісного застосування ними своїх імен чи адрес».
2). не є порушенням прав на знак для товарів і послуг використання третьою особою в якості доменного імені позначення, словесна охоронювана частина якого відповідає такому знаку, у тому випадку, якщо особа, яка зареєструвала доменне ім'я, має відповідне право на інший словесний, аналогічний за написанням об’єкт права (знак для товарів і послуг, охоронювана частина промислового зразка, окремі об’єкти авторського права тощо). З урахуванням цього пропонується доповнити ч. 6 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» абзацом 8 наступного змісту: «реєстрація словесної охоронюваної частини знаку в якості доменного імені за умови наявності у володільця такого доменного імені права на інший, аналогічний за написанням об’єкт права».
17. Стосовно найменувань юридичних осіб обмеження права забороняти використання такого найменування у тотожному доменному імені слід сформулювати таким чином:
1). не є порушенням права на найменування юридичної особи використання такого найменування в доменному імені за умови реєстрації такого доменного імені до моменту набуття права на найменування юридичної особи.
2). не є порушенням права на найменування юридичної особи застосування такого найменування у доменному імені, яке здійснюється на достатній правовій підставі. Достатньою правовою підставою слід визнати реєстрацію доменного імені, яке співпадає з фактично належним володільцю доменного імені іншим об’єктом права, як-то: іменем цієї особи, знаком для товарів та послуг, об’єктом авторського права тощо.
На нашу думку, такі обмеження мають втілитися у доповненні ст. 90 Цивільного Кодексу України частиною 6 наступного змісту: «Не вважається порушенням права володільця найменування юридичної особи використання третьою особою такого найменування в іншому суміжному об’єкті права на достатній правовій підставі. Достатньою правовою підставою може вважатися законне набуття третьою особою права на такий суміжний об’єкт до моменту набуття права на найменування юридичної особи володільцем цього права; використання третьою особою у суміжному об’єкті позначення, яке співпадає з об’єктом права, що належить цій третій особі».
18. На нашу думку, щодо фірмових найменувань такі обмеження мають бути сформульовані наступним чином:
1). не є порушенням прав на комерційне найменування застосування такого комерційного найменування у доменному імені за умови реєстрації цього доменного імені до моменту набуття права на комерційне найменування.
2). не є порушенням права на комерційне найменування застосування такого комерційного найменування або його охоронюваної частини у доменному імені у тому випадку, коли таке застосування не може призвести до змішування діяльності, товарів або послуг володільця права на комерційне найменування та володільця доменного імені.
3). не є порушенням права на комерційне найменування застосування такого комерційного найменування або його охоронюваної частини у доменному імені, що здійснюється на достатній правовій підставі. Достатньою правовою підставою слід вважати реєстрацію доменного імені, що співпадає з фактично належним володільцю цього доменного імені об’єктом права, як-то: іменем фізичної особи, фірмовим найменуванням іншої юридичної особи, найменуванням юридичної особи, знаком для товарів і послуг, об’єктом авторського права тощо.
З урахуванням викладеного вище запропоновано доповнити ст. 489 Цивільного Кодексу України частиною 5 наступного змісту: «Не вважається порушенням права володільця комерційного найменування використання третьою особою такого найменування в іншому суміжному об’єкті права на достатній правовій підставі. Достатньою правовою підставою може вважатися законне набуття третьою особою права на такий суміжний об’єкт до моменту набуття права на комерційне найменування володільцем останнього; використання третьою особою у суміжному об’єкті позначення, яке співпадає з об’єктом права, що належить цій третій особі».
19. Правовий режим набуття права на доменне ім'я є приватноправовим за своїм змістом та опосередковується сукупністю приватноправових методів регулювання.
20. Право на реєстрацію доменного імені є приватним за своїм характером на відміну від прав «на одержання права» на інші об’єкти інтелектуальної власності, які є публічно-правовими за своєю природою.
21. Право на реєстрацію доменного імені обмежено вимогами до змістовно-логічної частини доменного імені, що реєструється, та вимогами до правосуб’єктності реєстранта, які носять виключний характер обмежень набуття права на доменне ім'я.
Вимоги до змістовно-логічної частини доменного імені включають обов’язкові вимоги до синтаксису доменного імені. Крім того, в залежності від особливостей домену, в якому реєструється доменне ім'я, вимоги до логічного змісту доменного імені включають вимоги про відповідність доменного імені зареєстрованому знаку для товарів та послуг. Також, до цієї групи вимог слід віднести вимоги до того, що обране для реєстрації доменне ім'я не повинно порушувати прав третіх осіб на аналогічний словесний елемент.
Вимоги до правосуб’єктності реєстранта мають включати в себе вимоги до наявності дієздатності особи, що укладає правочин про реєстрацію доменного імені. В залежності від виду домену, в якому реєструється доменне ім'я, до суб’єктів пред’являються вимоги щодо належності їх до певної спільноти.
22. Зміст права на доменне ім'я не визначений достатнім чином в договорах про реєстрацію доменного імені, більшість правомочностей володільців прав на доменне ім'я також ніде достатнім чином не формалізовані. За своєю природою, такі правомочності є нормами-звичаями.
23. Серед «позитивних» правомочностей права на доменне ім'я як елементу правового режиму здійснення цього права слід виділити наступні:
1). право на використання доменного імені для адресації до ресурсу в мережі Інтернет;
2). право на делегування доменів нижчого рівня у своєму доменному імені;
3). право видавати виключну ліцензію на використання доменного імені;
4). право на використання доменного імені для ідентифікації себе та своїх товарів (послуг) шляхом застосування в рекламі, фірмових бланках, документах, у маркуванні товарів тощо.
24. Крім «позитивних», слід виділити також групу правомочностей, що виконують «негативну» функцію:
1). право забороняти використовувати доменне ім'я для адресації в мережі Інтернет. Зазначене право є безумовним та таким, що фактично не може бути порушено внаслідок технічної неможливості одночасного існування двох функціонуючих доменних імен, які б відсилали до різних інформаційних ресурсів;
2). право забороняти третім особам вживати доменне ім'я без згоди його володільця для маркування товарів та послуг, у документах тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Abernathy Charles F. Civil Rights: cases and materials. – St. Paul, Minn.: West Publishing Co., 1980. – 660 p. – P. XXI.
2. Adgrafics Registration Agreement.
URL: (01.05.05.)
3. Administrative Panel Decision. Isabelle Adjani .v. Second Orbit Communications, Inc. Case No. D2000-0867.
URL: (01.05.05).
4. Administrative Panel Decision. Jeanette Winterson v. Mark Hogarth. Case No. D2000-0235.
URL: (01.05.05)
5. Administrative Panel Decision. Julia Fiona Roberts v. Russell Boyd. Case No. D2000-0210.
URL: (01.05.05)
6. Administrative Panel Decision. Nicole Kidman v. John Zuccarini, d/b/a Cupcake Party. Case No. D2000-1415
URL: (01.05.05).
7. Articles Of Incorporation Of Internet Corporation For Assigned Names And Numbers As Revised November 21, 1998.
URL: (01.05.05).
8. Bylaws For Internet Corporation For Assigned Names And Numbers, A California Nonprofit Public-Benefit Corporation.
URL: (01.05.05).
9. Bylaws For Internet Corporation For Assigned Names And Numbers, A California Nonprofit Public-Benefit Corporation. As amended effective 26 June 2003.
URL: (01.05.05).
10. David Henry Dolkas, S. Tye Menser Is A Domain Name Property? // Journal of Internet Law, November 2000.
URL: (11.03.04).
11. Domain Name Dispute Resolution Policies.
URL: (01.05.05).
12. Domain Name Registration Agreement.
URL: (01.05.05).
13. Eligibility Requirements Dispute Resolution Policy.
URL: (01.05.2005).
14. Final Report of the WIPO Internet Domain Name Process. April 30, 1999.
URL: (01.05.05).
15. Global Name Registry Eligibility Requirements.
URL: (01.05.05).
16. Gregory P. Joseph, Esq. Virtual Reality Evidence // Boston University Journal of Science & Technology Law. – 1996. – №2. – Р. 1-28.
17. History of gTLD domain name growth.
URL: (01.05.05).
18. How i-DNS Works.
URL: (01.05.05).
19. ICANN Accreditation Overview.
URL: (01.05.05).
20. ICANN Fact Sheet.
URL: (01.05.05).
21. ICANN Information.
URL: (01.05.05).
22. ICANN Litigation Documents.
URL: (01.05.05).
23. ICANN Rules for Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy.
URL: (01.05.05).
24. ICANN Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy.
URL: (01.05.05).
25. ICP-1: Internet Domain Name System Structure and Delegation (ccTLD Administration and Delegation).
URL: (01.05.05).
26. IDNS The Languages Supported. Frequently Asked Questions.
URL: (01.05.05).
27. Kenton K. Yee. location.location.location: a Snapshot of Internet Addresses as Evolving Property // The Journal of Information, Law and Technology. – 1997. – №1.
URL: (01.05.05).
28. Kim Thomas. Crucial Data Network Role For Little-known co-operative. URL: (01.05.05).
29. Komaitis, K. ICANN: Guilty as Charged? // The Journal of Information, Law and Technology (JILT), 2003. №1.
URL: (01.05.05).
30. Lipton Jacqueline. Property Offences into the 21st Century // Journal of Information, Law and Technology. – 1999. – №1.
URL: (01.05.05).
31. Management of Internet Names and Addresses.
URL: (01.05.05).
32. Melbourne IT Site.
URL: (01.05.05).
33. Memorandum Of Understanding Between The U.S. Department Of Commerce And Internet Corporation For Assigned Names And Numbers.
URL: (01.05.05).
34. Mockapetris Peter. Request for Comments: 1034. Domain Names – Concepts and Facilities.
URL: (01.05.05).
35. Mockapetris Peter. Request for Comments: 1035. Domain Names – Implementation and Specification.
URL: (01.05.05).
36. Network Solutions Legal Notice.
URL: (01.05.05).
37. Network Solutions Service Agreement.
URL: (01.05.05).
38. Policy documents.
URL: (01.05.05).
39. Reiling Ron. Intellectual Property Regimes for the Information Age: Policies of the United States, the European Union and the World Intellectual Property Organization // Boston University Journal of Science & Technology Law. – 1997. – №3. – P. 1-33.
40. Report of the Internationalized Domain Names Internal Working Group of the ICANN Board of Directors.
URL: (01.05.05).
41. Rules for Eligibility Requirements Dispute Resolution Policy.
URL: (01.05.05).
42. Shearer I. A. Starke’s International Law. Eleventh Edition. Printed by Mackey’s of Chatham plc, Chatham, Kent: Butterworth & Co Ltd, 1994. – 329 p.
43. SITA Rules and Policies.
URL: (01.05.05).
44. Top-Level Domains (gTLDs).
URL: (01.05.05).
45. URL: (01.05.05).
46. URL: (01.05.05).
47. URL: (01.05.05).
48. VeriSign COM NET Registry.
URL: (01.05.05).
49. VeriSign Naming and Directory Services.
URL: (01.05.05).
50. Vinton G. Cerf, David D. Clark, Robert E. Kahn, Leonard Kleinrock, Jon Postel, Larry G. Roberts, Stephen Wolff. A Brief History of the Internet.
URL: (01.05.05).
51. Автономов В. С. Австрийская школа и ее представители / Австрийская школа в политической экономии. – М.: Экономика. – 1992. – 493 с.
52. Агарков М. М. Обязательство по Советскому гражданскому праву. – М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1940. – 192 с.
53. Агошкова Е. Б., Ахлибинский Б. В. Эволюция понятия системы // Вопросы философии, 1998. – №7. – С. 170-171.
54. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
55. Ананько А. Определение электронных гражданских правоотношений. URL: (01.05.05).
56. Ануфриева Л. П. Правовое положение юридических лиц в международном частном праве / Международное частное право. Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой. – ПБОЮЛ Гриженко Е. М., 2002. – 656 с.
57. Ануфриева Л. П. Соотношение международного публичного и международного частного права: правовые категории. – М.: Спарк, 2002. – 415 с.
58. Бахин С. В. Субправо (международные своды унифицированного контрактного права). – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 311 с.
59. Бём-Баверк Е. Основы теории ценности хозяйственных ценностей. / Австрийская школа в политической экономии. – М.: Экономика. – 1992. – 493 с.
60. Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – 408 с.
61. Бондар Е. А. Поняття та види об’єктів цивільних прав / Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О. В. Дзера (керівник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 1 – 720 с. – С. 136-137.
62. Борисов В. Ю. Информационный век и защита прав на товарные знаки // Юрист. – 2001. – №4. – С. 40-43.
63. Борохович Л. Н., Монастырская А. А., Трохова М. В. Ваша интеллектуальная собственность. – СПб.: Питер, 2001. – 416 с.
64. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Издание дополнительное, стереотипное (5-й завод). – М.: Статут, 2002. – 848 с.
65. Брагинский М., Суханов Е., Ярошенко К. Объекты гражданских прав (комментарий ГК РФ) // Хозяйство и право. – 1995. – №5 (220). – С. 3-23.
66. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории.) – М.: Юридическая литература, 1976. – 215 с.
67. Васильев В.Л. Юридическая психология. – 3-е изд. – СПб.: Издательство Питер, 2000. – 624 с.
68. Вводный Закон к Германскому Гражданскому Уложению от 18.08.1896 г. / Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – 892 с. – С. 270-286.
69. Вводный Закон к Гражданскому Кодексу Бразилии от 04.09.1942 г. / Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – 892 с. – С. 180-184.
70. Вводный титул Гражданского Кодекса Испании от 24.07.1889 г. / Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – 892 с. – С. 308-320.
71. Войскунский А. Е. Метафоры Интернета // Вопросы философии. – 2001. – №11. – С. 64-79.
72. Вольф М. Международное частное право. М.: Государственное издательство иностранной литературы, 1948. – 703 с. – С. 25-26.
73. Городов О. А. Интеллектуальная собственность: правовые аспекты коммерческого использования / Диссертация на соискание степени доктора юридических наук: 12.00.04. – СПб, 1999. – 364 с.
74. Господарський Кодекс України від 16.01.2003 р. №436-IV // Голос України, – 2003. – № 49.
75. Гражданский Кодекс Квебека от 04.07.1991 г. / Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – 892 с. – С. 347-364.
76. Гражданский Кодекс Португалии от 25.11.1966 г. / Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – 892 с. – С. 479-490.
77. Гражданский Кодекс Российской Федерации. Формы Реестров для регистрации нотариальных действий, нотариальных свидетельств и удостоверительных подписей на сделках и свидетельствуемых документах (Приказ Министерства юстиции Российской Федерации от 10 апреля 2002 г.) – СПб.: Питер, 2002. – 576 с.
78. Гражданский Кодекс штата Луизиана (в редакции Закона штата Луизиана от 1991 г. №923) / Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – 892 с. – С.540-550.
79. Гражданское право. Под ред. проф. М. М. Агаркова и проф. Д. М. Генкина. – М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1944. В 2-х т. Т.1 – 420 с.
80. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 816 с.
81. Гражданський Кодекс Квебека. – М.: Статут, 1999. – 472 с.
82. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 411 с.
83. Дозорцев В. А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. Сборник статей / Исслед. центр частного права. – М.: Статут, 2003. – 416 с.
84. Дозорцев В. А. Новая эра в охране исключительных прав. Система права и система законодательства // Право и экономика. – 1995. – №15-16. – С. 29-30.
85. Дудин А. П. Объект правоотношения (вопросы теории). – Саратов: «Изд-во Саратовского университета», – 1980. – 81 с.
86. Ем В. С. Понятие, содержание и виды гражданских правоотношений / Гражданское право: В 2 т. – Т. 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 816 с. – С. 89-105.
87. Еннекцерус Л., Кипп Т., Вольф М. Курс германского гражданского права. – М.: Издательство иностранной литературы, 1949. Т. 1. – Полутом 1. – 436 с.
88. Еременко В. Содержание и природа исключительных прав (интеллектуальной собственности) // Интеллектуальная собственность, 2000. – №4. – С. 28-38.
89. Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи. – Харьков: Ксилон, 2000. – 398 с.
90. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За заг. ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
91. Закон Италии «Реформа итальянской системы международного частного права» от 31.05.1995 г. / Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – 892 с. – С. 323-340.
92. Закон Польши «О международном частном праве» от 12.11.1965 г. / Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – 892 с. – С. 469-476.
93. Закон Таиланда «О конфликте законов» от 10.03.1938 г. / Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – 892 с. – С. 552-558.
94. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р. №755-IV// Голос України, 2003. – №115-116.
95. Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. №852-IV // Голос України, 2003. – №119.
96. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» №851-IV від 22.05.2003 р. // Голос України, 2003. – №119.
97. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-XII від 16.04.1991 р. // Голос України», 1991 р. – №112.
98. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» №3689-XII від 15.12.1993 р. // Голос України, 1994. №31.
99. Закон України «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право» від 20 вересня 2001 року №2733-III // Голос України, 2001. – №187.
100. Закон України «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми» від 20 вересня 2001 року №2732-III // Голос України. – 2001. – №187.
101. Закон України «Про телекомунікації» №1280-IV від 18.11.2003 р. // Голос України, 2003. – №244.
102. Звеков В. П. Международное частное право. Курс лекций. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2001. – 686 с.
103. Зенин И. А. Гражданско-правовое регулирование отношений, связанных с интеллектуальной деятельностью и индивидуализацией товаров и их производителей / Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 816 с. – С.623-718.
104. Знаки для товарів і послуг / Кол. авторів: Л.І. Ніколаєнко, Л.А. Меняйло, Л.М. Топільська та інші; За ред. В. Л. Петрова. – К.: Вид. Дім «Ін Юре». – 1999. – 116 с.
105. Иссад М. Международное частное право. – М.: Прогресс, 1989. – 400 с.
106. Історія економічних учень: Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко, А. М. Поручник та ін.; За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.
107. Йоффе О. С. Гражданское правоотношение / Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». – 2-е изд., испр. – М.: Статут, 2003. – 782 с.
108. Калятин В. О. Проблема конфликта прав на доменные имена с правами на иные средства индивидуализации // Юридический мир. – 2001. – №5. – С. 19-27.
109. Карпухин А. В., Бредихин В. М., Мищеряков Ю. В. Internet-технологии / Учебное пособие. – Харьков: ООО «Компания СМИТ», 2003. – 208 с.
110. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура: Пер. с англ. под науч. ред. О. И. Шкаратана. – М.: ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
111. Кемрадж А. С. К вопросу об юрисдикции государства в отношении отдельных сегментов сети Интернет / Правовые аспекты использования Интернет-технологий / Под. ред. А. С. Кемрадж, Д.В. Головерова. – М.: Книжный мир, 2002. – 410 с.
112. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – М.: Аванта+, 2000. – 560 с.
113. Кибенко Е. Р. Международное частное право: Учебно-практическое пособие. – Х.: Эспада, 2003. – 512 с.
114. Кибенко Е. Р. Что в имени тебе моем… // Юридическая практика. – 2004. – №9 (323).
115. Кирий Л.Л. Интернет и товарные знаки // Патенты и лицензии. – 2000. – №11. – С. 25-29.
116. Крайнєв П. П. Об’єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів, послуг / Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 624 с.
117. Красько И. Е. К вопросу о некоторых логических связях правовых и экономических категорий // Проблемы социалистической законности на современной этапе коммунистического строительства. Краткие тезисы докладов и научных сообщений республиканской научной конференции 21-23 ноября 1978. – Х.: Юрвуз, 1978. – С.107.
118. Крылов С. Б. Международное частное право. – Л., 1930, – 245 с.
119. Ладыженский А. М. К вопросу о юридической природе норм так называемого международного частного права // Вестник Московского университета, 1948. – №5. – С. 15-25.
120. Лапач В. А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 544 с.
121. Леанович Е. Б. Проблемы правового регулирования Интернет-отношений с иностранным элементом // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2000. – №4.
URL: (01.05.05).
122. Лунц Л. А. Курс международного частного права: В 3 т. – М.: Спарк, 2002. – 1007 с.
123. Магазинер Я. М. Объект права // Известия Высших учебных заведений. Правоведение. 2000. №6. – С. 204-205.
124. Малеина М.Н. Защита личных неимущественных прав советских граждан. – М.: Знание, 1991. – 127 с.
125. Международное частное право. Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой. – ПБОЮЛ Гриженко Е. М., 2002. – 656 с.
126. Менгер К. Основания политической экономии. / Австрийская школа в политической экономии. – М.: Экономика. – 1992. – 493 с. – С. 38-39.
127. Минков А. М. Международная охрана интеллектуальной собственности. – СПб.: Питер, 2001. – 720 с.
128. Мюллерсон Р. А. О соотношении международного публичного, международного частного и национального права // Советское государство и право. 1982. – №2. – С.80-89.
129. Назарова Ю. Є. Права промислової власності як форма участі в господарських товариствах. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.03. – Харків, 2003. – 211 с.
130. Наказ Державного патентного відомства України «Про затвердження Правил складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг» від 28.07.1995 р. №116 (Із змінами, внесеними згідно з Наказом Державного патентного відомства України №72 від 20.08.1997 р.) // Офіційний вісник України, – 1997. – № 39. – С. 268.
131. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні» №52/5 від 18.10.2000 р. // Офіційний вісник України, 2000. – №42 (03.11.2000), ст. 1803.
132. Наумов В. Б. Право и Интернет: Очерки теории и практики. – М.: Книжный дом «Университет», 2002. – 432 с.
133. Наумов В. Организационно-правовые аспекты саморегулирования в российском сегменте сети Интернет.
URL: (01.05.05).
134. Наумов В. Суверенные сети // Компьютера. – 1999. – №43.
URL: (01.05.05).
135. Окинавская хартия глобального информационного общества (Окинава, 22 июля 2000 года) // Дипломатический вестник. – 2000. – №8. – С. 51-56.
136. Основи інтелектуальної власності. – К.: Видавничий дім Ін Юре, 1999. – 578с.
137. Охрана промышленной собственности в Украине: Монография / Под ред. А.Д. Святоцкого, В.Л. Петрова. – К.: Издательский дом «Ін Юре», 1999. – 428 с.
138. Парижская Конвенция по охране промышленной собственности от 20 марта 1883 года / Минков А. М. Международная охрана интеллектуальной собственности. – СПб: Питер, 2001. – 720 с. – С. 248-282.
139. Пиленко А. А. Право изобретателя. – М.: Статут, 2001. – 688 с. – С. 102.
140. Підопригора О. А. Об’єкти цивільних прав в проекті Цивільного Кодексу України / Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
141. Порошков В. Специфика имущественных прав // Российская Юстиция. – 2000. – №5. – С.15-16.
142. Постанова Вищого господарського суду від 08.06.2004 р. по справі №44/1 за позовом ТОВ «Хостмастер» до Кабінету Міністрів України про визнання недійсним розпорядження КМ України від 22 липня 2003 р. №447 «Про адміністрування домену «.UA» // Юридична газета, 2004. – №17.
143. Правила домену .ua.
URL:
144. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім Ін Юре, 2002. – 624 с.
145. Прес-реліз від 12 квітня 2001 р. «Про реорганізацію UA NCG в ТзОВ «Хостмайстер».
URL: (01.05.05).
146. Проблемы теории государства и права: Учебник / Под. ред. С.С. Алексеева. – М.: , 1987. – 448 с.
147. Раапе Л. Международное частное право. – М.: Издательство иностранной литературы, 1960. – 608 с.
148. Рішення Господарського суду м. Києва від 12.09.03 р. по справі №38/616.
URL: (01.05.05).
149. Свердлык Г., Малахов С. Гражданские правоотношения в Сети // Российская Юстиция. – 2000. – №10. – С. 53-54.
150. Сенчищев В. И. Объект гражданского правоотношения. Общее понятие. / Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского. М.: Статут, 1999. – 464 с.
151. Сервисное соглашение на оказание услуг Службой регистрации доменных имен Alpha-Registrator.
URL: (01.05.05).
152. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учеб. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ООО ТК Велби, 2003. – 752 с.
153. Скловский К. И. Собственность в гражданском праве: Учеб.-практ. пособие. – 2-е изд. – М.: Дело, 2000. – 512 с.
154. Словарь-справочник по интеллектуальной собственности // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1996. – №8. – С. 44-49.
155. Спасибо-Фатеєєва І.В. Поняття майна, майнових та корпоративних прав як об’єктів права власності // Українське комерційне право. – 2004. – №5. – С. 9-29.
156. Степанов О. А. Перспективы правового регулирования отношений в условиях развития высоких технологий // Государство и право. – 2003. – №1. – С. 87-91.
157. Степанов С. А. Имущественные комплексы в российском гражданском праве. – М.: Норма, 2002. – 176 с.
158. Тимченко Л. Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутренних дел, 1999. – 528 с.
159. Указ Президиума Венгерской народной республики «О международном частном праве» от 31.05.1979 г. №13 / Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – 892 с. – С. 229-248.
160. Федеральный Закон Австрии о международном частном праве от 15.06.1978 г. / Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – 892 с. – С. 158-167.
161. Федеральный Закон Швейцарии «О международном частном праве» от 18.12.1987 г. / Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – 892 с. – С. 629-672.
162. Философская энциклопедия. В 5-и т. Гл. ред. Ф. В. Константинов. – М.: Советская энциклопедия, 1970. – Т. 5. – 740 с.
163. Финков М. В. Интернет. Шаг второй: от пользователя к профессионалу – СПб: Наука и Техника, 2002. – 768 с.
164. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юридическая литература, 1974. – 340 с.
165. Харитонов Е. А., Саниахметова Н. А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: Учебное пособие. – К.: А. С. К., 2001. – 832 с.
166. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін.] За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. – Харків: Право, 2000. – 368 с.
167. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О. В. Дзера (керівник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 1 – 720 с.
168. Цивільний Кодекс України №435-IV від 16.01.2003 р. // Голос України, 2003. – №45-48.
169. Цивільний Кодекс Української РСР: Із змінами та доповненнями за станом на 5 вересня 2000 р. / Упоряд. Л. О. Бобровнікова; Худож.-оформлювач П. С. Риженко. – Харків: Фоліо, 2000. – 121 с.
170. Шахбазян К. Міжнародна співпраця держав у сфері правового регулювання діяльності в Інтернеті» // Український часопис міжнародного права. – 2003. – №1. – С. 70-74.
171. Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. – Тула: Автограф, 2001. – 720 с.
172. Эймор, Дэниел. Электронный бизнес: эволюция и/или революция. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. – 752 с.
173. Яроцький В. Л. Об’єкти цивільних прав / Цивільне право України. Частина перша. За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. – Харків: Право, 2000. – 368 с. – С. 115.