ВІДНОВЛЕННЯ МАЙНОВИХ ПРАВ НЕЗАКОННО ЗАСУДЖЕНИХ І РЕАБІЛІТОВАНИХ ГРОМАДЯН

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВІДНОВЛЕННЯ
МАЙНОВИХ ПРАВ НЕЗАКОННО ЗАСУДЖЕНИХ
І РЕАБІЛІТОВАНИХ ГРОМАДЯН 14
1.1. Становлення інституту відновлення майнових
прав незаконно засуджених і реабілітованих 14
1.2. Реабілітація як підстава виникнення
правовідношення з відновлення майнових прав
незаконно засуджених і реабілітованих 28
1.3. Учасники правовідношення з відновлення
майнових прав реабілітованих громадян 40
РОЗДІЛ 2
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ НАСЛІДКИ
РЕАБІЛІТАЦІЇ ГРОМАДЯН 66
2.1. Види майнових прав, які підлягають відновленню 66
2.2. Відновлення становища, яке існувало до порушення
права як спосіб захисту майнових прав реабілітованого 80
2.3. Захист прав реабілітованого шляхом компенсації
вартості конфіскованого та незаконно вилученого майна 89
РОЗДІЛ 3
ПРОБЛЕМИ ВІДНОВЛЕННЯ ОКРЕМИХ
МАЙНОВИХ ПРАВ РЕАБІЛІТОВАНИХ 112
3.1. Визнання та відновлення права власності
на будівлі та інше житло 112
3.2. Особливості відновлення корпоративних
прав реабілітованих громадян 126
3.3. Порядок відновлення майнових прав 135
ВИСНОВКИ 155
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 163

ВСТУП
Актуальність теми. З проголошенням незалежності Україна задекларувала намір будувати правову державу, державу, в якій панує закон і верховенство права, забезпечуються права і свободи кожного індивіда.
У ст. 56 і 62 Конституції України закріплене право громадянина на відновлення майнової сфери і відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної протиправним засудженням, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Тому основне завдання інституту відновлення майнових прав незаконно засуджених полягає не тільки у своєчасному поверненні особи, яку безпідставно притягнуто до кримінальної відповідальності, у попередній майновий стан, а й у тому, що громадянин має право на повне відшкодування шкоди, заподіяної правоохоронними і судовими органами.
Як наукова проблема цей інститут не отримав належного висвітлення у юридичній науці та вирішення у законодавчому регулюванні. В умовах адміністративно-командної системи держава не виконувала своїх обов'язків перед громадянином, який постраждав як від політичних репресій, так і від незаконних дій правоохоронних і судових органів. Зневажливе ставлення до прав особи негативно вплинуло на характер і стан дослідження проблем відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих. Реабілітація цих осіб розглядалась лише як визнання їх не винуватості. Із неї вилучалися компенсаційні правопоновлюючі заходи, що гарантували відновлення громадянина в майновому і соціальному статусі. Протягом шестидесяти років законодавство лише формально проголошувало можливість відновлення майнових прав і відшкодування шкоди реабілітованому, але не передбачало правових механізмів їх реалізації. Вперше 18 травня 1981 року Указом Президії Верховної Ради СРСР було затверджене Положення Про порядок відшкодування, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Водночас у ч. 2 ст. 89 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, а також цивільні кодекси союзних республік були внесені зміни, які передбачали можливість відшкодування державою шкоди, завданої правоохоронними органами. Дублювання порядку відновлення майнових прав і відшкодування шкоди в цих законодавчих актах підтверджувало недосконалість теоретичних розробок про юридичну природу і галузеву належність цього інституту, що негативно впливало на його практичну реалізацію. Такі недоліки характерні і для Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", а також спеціальних Положень, що регулюють порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам.
Актуальність теми дослідження зумовлюється також потребами судової практики, оскільки, у процесі розгляду даної категорії справ виникають певні труднощі щодо застосування цивільного законодавства, а також спеціальних нормативно-правових актів про реабілітацію.
У цивілістичній науці дослідження проблем відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих не мало системного і постійного характеру. У дисертаційних і монографічних працях вчених досліджувались лише окремі питання з даної проблематики. Зокрема, роботи таких науковців як М.М. Агаркова, Б.Т. Безлєпкіна, Л.В. Бойцової, С.Н. Братуся, В.П. Грибанова, Ю.М. Дьоміна, О.С. Іоффе, О.В. Капліної, В.М. Коссака, І.М.Кучеренко, М.С. Малєіна, В.Т. Маляренка, Г.К. Матвеева, В.Т. Нора, М.І. Пастухова, В.А. Рясенцева, А.М. Савицької, В.М. Савицького, Т.Т. Таджиєва, Я.М. Шевченко, М.Є.Шумила, Є.О. Харитонова, Е.А.Флейшиц та ін. головним чином присвячені інституту реабілітації, а також окремим проблемам відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Однак, наукові праці щодо комплексного аналізу правових характеристик інституту відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих громадян на даний час відсутні. Безперечно, даний фактор негативно впливає на формування судової практики щодо розгляду та вирішення категорії спорів, пов'язаних з відновленням майнової сфери і відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями правоохоронних і судових органів.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане відповідно до теми науково-дослідної роботи кафедри цивільного права та процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка "Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в європейське співтовариство", затвердженій наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка №11/74 від 01.07.2002 року.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження визначено виявлення прогалин, колізій та інших недоліків чинного законодавства України при регулюванні відносин, що виникають внаслідок відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих осіб, формулювання відповідних пропозицій щодо їх усунення шляхом внесення змін та доповнень до законодавства, розробки нових концептуальних теоретичних підходів, а також практичних рекомендацій щодо способів, порядку та особливостей відновлення цих прав.
Для досягнення поставленої мети окреслені основні завдання дослідження:
 з'ясувати правову сутність інституту відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих фізичних осіб;
 здійснити комплексний аналіз законодавства, що регулює даний вид правовідносин;
 визначити зміст правовідношення з відновлення майнових прав реабілітованих;
 з'ясувати види майнових прав, які підлягають відновленню;
 встановити конкретний перелік осіб, які є суб'єктами права на відновлення майнових прав і відшкодування шкоди, заподіяної правоохоронними органами та внаслідок політичних репресій;
 визначити особливості відновлення окремих майнових прав реабілітованих громадян;
 проаналізувати дискусійні питання, пов'язані із порядком відновлення майнових прав реабілітованих;
 сформулювати пропозиції та рекомендації з вдосконалення чинного законодавства щодо відновлення майнових прав реабілітованих.
Об'єктом дослідження є цивільні відносини, що виникають внаслідок відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих.
Предметом дослідження є теоретичні проблеми застосування норм цивільного, цивільно-процесуального, житлового законодавства при відновленні майнової сфери і відшкодуванні шкоди потерпілому від політичних репресій та незаконних дій правоохоронних та судових органів.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного, догматичного, порівняльного, емпіричного та історичного аналізу, які у сукупності були застосовані для з'ясування сутності правовідношення, в межах якого здійснюється відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих.
Діалектичний метод пізнання соціальних процесів дозволив виявити особливості правовідносин з відновлення майнових прав реабілітованих громадян.
Дослідження питань, зазначених у дисертації, провадились з урахуванням їх історичного розвитку, що свідчить про використання дисертантом історичного методу дослідження.
Метод логічного аналізу застосовувався при дослідженні змісту норм, що регулюють відносини з відновлення майнових прав незаконно засуджених та реабілітованих .
Метод системно-структурного аналізу слугував для з'ясування змісту досліджуваного виду правовідносин, їх місця серед інших видів зобов'язань.
Догматичний аналіз норм чинного законодавства сприяв виявленню у ньому прогалин і дозволив можливість сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання у сфері відновлення майнових прав реабілітованих.
Використання методу порівняльного аналізу дало змогу провести порівняння положень нормативних актів, що регулюють правовідносини з подібними правовими інститутами та законодавством інших країн, що тією чи іншою мірою пов'язані з проблематикою дисертаційного дослідження.
Емпіричним підґрунтям дослідження є результати вивчення та узагальнення автором матеріалів практики розгляду та вирішення спорів, що виникають в сфері відновлення майнових прав і відшкодування шкоди реабілітованих громадян місцевими судами міста Львова (Шевченківським, Залізничним, Франківським, Галицьким), Львівської області та іншими судами України, аналіз матеріалів узагальнення судової практики розгляду даної категорії справ, проведених Апеляційним судом Львівської області та Верховним Судом України, матеріалами комісії з питань поновлення прав репресованих громадян.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні дослідженням теоретичних та практичних проблем правової характеристики відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих громадян.
Проведене дисертантом дослідження дали можливість обґрунтувати і винести на захист такі основні положення:
 висновок про те, що реабілітацію в цивільному праві – слід розглядати як юридичний факт, з яким пов'язано виникнення цивільного правововідношення, змістом якого є право громадянина на відновлення порушених прав і обов'язок держави виконати вимоги потерпілого;
 з метою впорядкування застосування термінологічного апарату законодавства про реабілітацію, вважаємо, що доцільно законодавчо закріпити статус незаконно засуджених і реабілітованих громадян як "реабілітовані громадяни";
 вважаємо, що суб'єктивне право на відновлення позбавлених благ у реабілітованого виникає з моменту подання заяви про реабілітацію у Комісію з питань поновлення прав реабілітованих ;
 вважаємо, що право на відновлення майнових прав мають громадяни, які за рішенням органів державної влади і управління були розселені на відведенні земельні ділянки в межах того ж адміністративного району або ж нікуди не висиляли, але, як і в першому випадку, їх майно було конфісковано.
Тому пропонуємо ст. 3 даного Закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" викласти у такій редакції:
" Відновити у майнових правах громадян:
 засланих і висланих з постійного місця проживання з конфіскацією майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями, які за рішенням органів державної влади і управління були позбавленні майна і розселені на відведенні земельні ділянки в межах того ж адміністративного району";
 вважаємо за необхідне, визначити в Законі України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" конкретний перелік осіб, які є суб'єктами права на відновлення майнових прав і відшкодування шкоди. Зокрема статтю 3 доповнити частиною другою і викласти в такій редакції:
"Дія цією статті поширюється на:
 дітей, які перебували разом із батьками в місцях позбавлення волі, на засланні, висланні, спецпоселенні;
 дітей, позбавлених батьківського піклування унаслідок незаконних репресій;
 дітей, чоловіка (дружину) особи, розстріляної або померлої у місцях позбавлення волі та реабілітованої посмертно.
Поширити на вказаних осіб порядок і умови поновлення прав, надати пільги, передбачені для жертв політичних репресій. Грошові компенсації виплачувати тільки дітям, котрі знаходились разом з батьками в місцях позбавлення волі;
 обґрунтовується позиція про те, що реабілітований громадянин має право на компенсацію вартості націоналізованого у радянський період майна, якщо буде доведено факт його вилучення та право власності на нього;
 вважаємо, що відновлені права власності на майно, що обтяжене будь-яким із речових прав, реабілітований зобов’язаний дотримуватись усіх спеціальних умов щодо цих відносин;
 запропоновано висновок про те, що відновлення майнових прав реабілітованих громадян відбувається наступними способами:
Перший спосіб – відновлення становища, яке існувало до порушення права застосовується, коли суб'єктивне право реабілітованого в результаті правопорушення не припиняє свого існування і може бути відновлено. А за допомогою другого способу – компенсації, захищається передбачений законодавством про реабілітацію майновий інтерес, оскільки суб'єктивне право втрачене внаслідок повної або часткової втрати речі;
 пропонуємо зняти обмеження виплати грошової компенсації тільки спадкоємцям першої черги. Вважаємо, що мають право на грошову компенсацію, якщо вона була нарахована, але не отримана реабілітованим, спадкоємці тієї черги, яка закликається до спадкування;
 пропонується ч.2 ст.5 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" викласти в такій редакції: "Вилучені будівлі та інше майно за наявності відповідних документів повертаються реабілітованому або його спадкоємцям лише у випадку перебування їх у державній чи комунальній власності зі збереженням за наймачем умов договору майнового найму";
 вважаємо, що в разі повернення житлового приміщення реабілітованому, особам, які в ньому проживають, потрібно надати право на позачергове житлове забезпечення. Тому пропонується ч.4 ст. 46 Житлового кодексу "Позачергове надання житлових приміщень" доповнити такими словами: "Поза чергою жиле приміщення надається громадянам, якщо приміщення, яке вони займали, повернено реабілітованому чи його спадкоємцям";
 п.2. ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" доповнити таким положенням: "До об'єктів, які не підлягають приватизації, належать також житлові будинки або квартири у будинках, що належали на праві власності реабілітованим громадянам, якщо заява про повернення даного житла перебуває на розгляді у Комісіях з поновлення прав реабілітованих";
 обґрунтовується позиція про те, що реабілітований має право тільки на компенсацію конфіскованої частки у статутному фонді господарського товариства. Це правило поширюється і на випадок виділення частки у натуральній формі;
 відповідно до процедури реалізації конфіскованих цінних паперів новий власник є законним добросовісним володільцем. Тому реабілітований може вимагати лише компенсації державою вартості цінних паперів (незалежно від їх виду) та відсотків за ними;
 пропонуємо, в порядку вдосконалення ст. 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої органом дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" зобов'язати орган дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, в передбаченому законом порядку з власної ініціативи вирішувати питання про повернення потерпілому конфіскованого майна або виплату грошової компенсації;
 обґрунтовується пропозиція введення судового порядку реабілітації.
Практичне значення дисертаційної роботи визначається новизною одержаних результатів, які можуть бути використані для подальших наукових досліджень, вдосконалення чинного законодавства в сфері регулювання відносин, які виникають внаслідок відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих, при розробці нових нормативних актів в цій сфері; в процесі розгляду судами відповідних справ, а також для підготовки відповідних розділів підручників та навчальних посібників для студентів юридичного факультету.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції по вдосконаленню законодавства України, що містяться у дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри цивільного права юридичного факультету Львівського національного університету, а також отримали апробацію у виступах автора на семи конференціях: Міжнародна науково-методична конференція "Римське право і сучасність" (м. Одеса, 21 грудня 2001р.); регіональна наукова конференція "Нові цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України" (м. Івано-Франківськ, 3-4жовтня 2002р.); регіональна наукова конференція "Становлення та розвиток корпоративного права в Україні" (м. Івано-Франківськ, 26 вересня 2003р.); 1Х регіональна науково-практична конференція "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 13-14 лютого 2003); Х регіональна науково-практична конференція "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 5-6 лютого 2004); Міжнародна науково-методична конференція "Римське право і сучасність" (м. Одеса, червень 2004р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція "Право і лінгвістика" (м. Сімферополь, 21-26 вересня ).
За результатами дослідження було опубліковано дев'ять статей, п'ять з них – у фахових виданнях, що входять до затверджених ґвак ґукраїни переліків наукових видань.
Структура дисертаційної роботи зумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг рукопису становить – 178 сторінок. Список використаних джерел налічує 185 наукових праць і нормативних актів України та зарубіжжя.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Ознайомлення з історико-правовими науковими джерелами про розвиток інституту відновлення прав незаконно засуджених громадян показує складний шлях його становлення.
Водночас такий екскурс в минуле, вивчення причин недооцінки законодавчого регулювання даних правовідносин, дає підстави стверджувати, що захищеність громадянина від беззаконня і свавілля судочинства повною мірою залежить від законодавчого втілення й упровадження в життя одного з принципів правової держави – відповідальності держави перед особою за дії своїх органів.
Слід зазначити, що при відновленні майнових прав незаконно засуджених громадян у загальному порядку застосовуються норми Закону України від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", однак, коли є підстави розглядати факт незаконного притягнення осіб до кримінальної відповідальності як політичну репресію, то слід застосовувати норми спеціального Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", які конкретизовані в низці підзаконних актів.
1. На підставі аналізу законодавства і спеціальної літератури вважаємо, що механізм відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих громадян є комплексним інститутом і регулює відносини, що є предметом різних галузей права. Реабілітація в цивільному праві – це складний юридичний факт, з яким пов’язано виникнення цивільного правововідношення, змістом якого є право громадянина на відновлення порушених прав і обов'язок держави виконати вимоги потерпілого. Дані цивільно-правові наслідки наступають внаслідок сукупності таких юридичних фактів, як Закон України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (щодо осіб, які були репресовані з політичних мотивів); Цивільний кодекс України, Закон України "Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (щодо незаконно засуджених громадян); а також в обох випадках – рішення адміністративних чи судових органів.
2. З метою впорядкування застосування термінологічного апарату законодавства про відновлення прав незаконно засуджених та репресованих громадян доцільно законодавчо визначити їх статус як "реабілітовані громадяни". Ця необхідність зумовлена тим, що на законодавчому рівні термін "реабілітований" не застосовується до незаконно засуджених, хоча процес відновлення їх прав розглядається як реабілітація.
3. Подання громадянином заяви про реабілітацію свідчить про його бажання відновити порушені правоохоронними чи судовими органами суб'єктивні права. Рішення відповідного органу є лише правопідтверджуючим фактом. Тому вважаємо, що з моменту волевиявлення громадянина (подання заяви про реабілітацію) у нього виникає суб'єктивне право на відновлення позбавлених благ.
4. На підставі аналізу матеріалів судової практики, пропонуємо визнати суб'єктами права на відновлення майнових прав і компенсації заподіяної шкоди осіб, які були частково виправдані за статтею, яка передбачала конфіскацію майна як додаткове покарання.
Тому п.1 ст.2 Закону України від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" пропонуємо викласти у такій редакції:
"Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдовувального вироку суду (а також у випадках часткового виправдання особи), якщо внаслідок незаконних дій правоохоронних органів була заподіяна майнова шкода".
5. Вважаємо, що право на відновлення майнових прав мають громадяни, які за рішенням органів державної влади і управління були розселені на відведенні земельні ділянки в межах того ж адміністративного району або ж нікуди не висиляли, але, як і в першому випадку, їх майно було конфісковано.
Пропонуємо ст. 3 даного Закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" викласти у такій редакції:
" Відновити у майнових правах громадян:
 засланих і висланих з постійного місця проживання з конфіскацією майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями, які за рішенням органів державної влади і управління були позбавленні майна і розселені на відведенні земельні ділянки в межах того ж адміністративного району".
6. Пропонується визначити в Законі України від 17 квітня 1991 року " Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" конкретний перелік осіб, які є суб'єктами права на відновлення майнових прав і відшкодування шкоди. Зокрема статтю 3 доповнити частиною другою і викласти в такій редакції :
"Дія цією статті поширюється на :
 дітей, які перебували разом із батьками в місцях позбавлення волі, на засланні, висланні, спецпоселенні;
 дітей, позбавлених батьківського піклування унаслідок незаконних репресій;
 дітей, чоловіка (дружину) особи, розстріляної або померлої у місцях позбавлення волі та реабілітованої посмертно .
Поширити на вказаних осіб порядок і умови поновлення прав, надати пільги, передбачені для жертв політичних репресій. Грошові компенсації виплачувати тільки дітям, котрі знаходились разом з батьками в місцях позбавлення волі.
6. Реабілітований громадянин має право на відновлення права власності на вилучені будівлі та інше майно, яке збереглося. Однак згідно з ч. 3 ст.5 Закону України від 17 квітня 1991 року націоналізоване у радянський період майно не повертається.
На нашу думку, у цьому випадку слід було б надати особі право на компенсацію вартості такого об’єкту, якщо буде доведено факт його вилучення та право власності на нього.
7. Реабілітований громадянин також повинен мати право на відновлення речового права. При відновлені права власності на майно, що обтяжене будь-яким із речових прав, реабілітований зобов’язаний дотримуватись всіх спеціальних умов щодо цих відносин.
8. Притягнення особи до кримінальної відповідальності не є підставою припинення її зобов’язальних прав, які мають приватний характер і регулюються ЦК України. Однак, вважаємо, що при засудженні громадянина припиняються зобов'язання, які він може виконати тільки особисто.
9. Аналіз нормативного матеріалу і судової практики свідчить про два способи відновлення майнових прав реабілітованих громадян: відновлення становища, яке існувало до порушення права й захист майнових прав власників шляхом компенсації.
Обидва способи не виключають один одного. Вони мають різні об'єкти захисту. Перший спосіб – відновлення становища, яке існувало до порушення права застосовується, коли суб'єктивне право реабілітованого в результаті правопорушення не припиняє свого існування і може бути відновлено. А за допомогою компенсації захищається передбачений законодавством про реабілітацію майновий інтерес, оскільки суб'єктивне право втрачене внаслідок повної або часткової втрати речі.
10. Слід зняти обмеження виплати грошової компенсації тільки спадкоємцям першої черги, реабілітованого відповідно до ст.1 Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" громадянина, оскільки дана норма суперечить цивільному законодавству України.
Вважаємо, що мають право на грошову компенсацію, якщо вона була нарахована але не отримана реабілітованим, спадкоємці тієї черги, яка закликається до спадкування.
11. Ч.2 ст.5 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" викласти в такій редакції: "Вилучені будівлі та інше майно за наявності відповідних документів повертаються реабілітованому або його спадкоємцям лише у випадку перебування їх у державній чи комунальній власності зі збереженням за орендарем умов договорів оренди або майнового найму".
12. У разі повернення житлового приміщення реабілітованому, особам, які в ньому проживають, надати право на позачергове житлове забезпечення. Тобто, ч.4 ст. 46 Житлового кодексу "Позачергове надання житлових приміщень" доповнити такими словами: "Поза чергою жиле приміщення надається громадянам, якщо приміщення, яке вони займали, повернено реабілітованому чи його спадкоємцям".
13. П.2. ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" доповнити таким положенням: "До об'єктів, які не підлягають приватизації, належать також житлові будинки або квартири у будинках, що належали на праві власності реабілітованим громадянам, якщо заява про повернення даного житла перебуває на розгляді у Комісіях з поновлення прав реабілітованих".
14. Обґрунтовується позиція про те, що механізм припинення корпоративних прав незаконно засуджених з конфіскацією майна осіб, зумовив особливості відновлення цих прав у разі їх реабілітації. Якщо конфіскована частка у статутному фонді господарського товариства була виділена у грошовій формі, то внаслідок реабілітації особа має повне право тільки на її компенсації з боку держави.
Це правило поширюється і на випадок виділення частки у натуральній формі.
Відповідно до процедури реалізації конфіскованих цінних паперів новий власник є законним добросовісним володільцем. Тому реабілітований може вимагати лише компенсації вартості цінних паперів (незалежно від їх виду) та відсотків по них.
15. Вдосконалення потребують і окремі норми законодавства про порядок відновлення порушеннях прав реабілітованого. Зокрема, стаття 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої органом дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" зазначає, що у разі прийняття реабілітаційного рішення орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити громадянинові порядок відновлення його порушених прав. На жаль, у законодавстві не передбачена можливість процесуального закріплення цього факту. Не надсилається на адресу реабілітованих осіб і письмове повідомлення про право громадянина на відшкодування майнової і моральної шкод, як це передбачено Положенням про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".
На нашу думку, в даному законодавчому акті необґрунтовано закладені диспозитивні засади поведінки потерпілого. Відшкодування шкоди не повинно залежати від волевиявлення особи. Орган дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, приймаючи остаточне рішення, зобов'язаний в передбаченому законом порядку з власної ініціативи вирішити питання про повернення потерпілому конфіскованого майна або виплату грошової компенсації.
16. Обґрунтовується позиція, що додатковою гарантією громадянина при відновленні його майнового стану і соціального статусу може бути запровадження судового порядку реабілітації. Відповідно до цього, визначення розміру відшкодування, застосування ряду інших реабілітуючих заходів, повинно бути виключною функцією суду. Реалізація даної пропозиції здійснюватиметься наступним чином. При винесенні виправдовувального вироку орган дізнання, прокурор, суд в обов'язковому порядку роз'яснюють громадянину його право на відшкодування шкоди і порядок поновлення у втрачених правах, про що вручається письмовий документ. Після набрання рішенням законної сили, громадянин вправі звернутись із заявою про поновлення прав до відповідного суду. Останній, на підставі документів, витребуваних від відповідних підприємств, установ, організацій визначає вид і кількість майна, яке підлягає поверненню, а також розмір компенсації. Вважаємо, що запропонований порядок є доступним і простим, спрямований в першу чергу на поновлення порушених прав потерпілих громадян.
17. Обстоюється позиція, що норма п. 4 Положення про порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим, ускладнює сам порядок відновлення майнових прав реабілітованих громадян. Відповідно до даної норми, заява про повернення будівель та іншого майна або відшкодування його вартості подається до комісії за місцем вилучення чи залишення будівель. Щодо виплати компенсації, то вона проводиться за місцем проживання заявника з наступних підстав: громадянин був підданий репресіям в Україні і на даний момент проживає на її території. У цьому випадку невирішеним залишається питання, щодо осіб, котрі були піддані репресіям на території Росії, а на даний час проживають в Україні.
Тому вважаємо, що доцільно було б у п.4 викласти наступним чином: "Заяви про виплату грошової компенсації, про повернення будівель та іншого майна подаються реабілітованими до комісії за місцем їх постійного проживання".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву // В кн.: Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. –Т.1 –М.: Центр ЮрИнфоР, 2002. – 460 с.
2. Александров С.А. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе (досудебные стадии). – Горький, 1976. – 117 С.
3. Алексеева Л.Б., Чефранова Е.А. Применение законодательства о возмещении ущерба, причиненного гражданам незаконным осуждением, незаконными действиями органов дознания и предварительного следствия, незаконным наложением административного взыскания в виде ареста или исправительных работ: Учебное пособие. – М., 1989. – С.3-4
4. Андрійцьо В.Д. Примусове виконання обов’язку в натурі як спосіб захисту цивільних прав: Автореф. диС.... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Київ, 2004. – 15 С.
5. Андрусяк Т. Теорія держави і права. – Львів: Фонд "Право для України", 1997. – 198 с.
6. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причиненного судебно-следственными органами. – М.: Академия МВД , 1979. – 203с.
7. Безлепкин Б.Т. Отраслевая принадлежность института возмещения ущерба реабилитированному // Советское государство и право. – 1989. –№ 1. – С.65 – 73.
8. Безлепкин Б.Т. Становление правового института возмещения имущест¬вен¬ного вреда, причиненного лицу в сфере деятельности судебно-следственных органов. Вопросы повышения эффективности правосудия по уголовным делам. – Калининград, 1980. – Вып.8. – С.93 -97.
9. Белякова А.М. Возмещение причиненного ущерба. – М.: МГУ, 1972. – 104 С.
10. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: теория и практика. – М.: МГУ, 1986. – 147 с.
11. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: Автореф. диС.... доктора юрид. наук. – М.: МГУ, 1987. – 55 с.
12. Боброва Д.В. Ответственность за вред, причиненный гражданину незаконными действиями органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда // Актуальные проблемы юридической науки на этапе развитого социализма: Краткие тезисы докладов и научных сообщений республиканской научной конференции 16-18 октября 1985 г. – Харьков: Юрид. ин-т, 1985. – С.33 – 34.
13. Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Интерпретация принципа ответственности государства за ущерб причиненный гражданам, в практике Консти-туционного Суда РФ // Государство и право. – 1996. – № 4. – С.49-58.
14. Бюджетний кодекс України 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37-38. – Ст.189.
15. Бойцова Л.В. Реабилитация необоснованно осужденных граждан: Автореф. диС.... канд. юрид. наук. – Ленинград, 1990. – 16 с.
16. Венедиктов А. В. Организация государственной промышленности в СССР. – Т.1.- Л.: Изд-во Ленингр. у-та. – 1957. – 764 с.
17. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. М – Л.: Изд-во АН СССР. – 1948. – 823 с.
18. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз'яснення, коментарі / Відп. ред. П.І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 928 с.
19. Власник і право власності / За ред. Я.М.Шевченко. – К.: Наукова думка, 1994. – 162 с.
20. Вольтер. Избранные произведения по уголовному праву и процессу. – М. 1956. – С.48 – 56.
21. Газетдинов Н.И. Деятельность следователя по возмещению ущерба. – Казань, 1990. – 87 с.
22. Глусь Н.С.Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливості захисту: ДиС.... канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2000. – 194 с.
23. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / пер. с франц. И.Б. Новицкого. // Ученые труды ВИЮН. – Вып. ХШ. – 1948. – 512 с.
24. Господарський кодекс України. – К.: Кондор, 2004. – 208 С.
25. Гражданское право // Отв. ред. Е.А. Суханов. – 2-е изд., переработ. и доп. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 816 с.
26. Гражданское право // Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К. Толстого. – Т.3. – М.: Проспект, 1999. – 621с.
27. Гражданский кодекс УССР. Утв. Постановлением ЦИК УССР от 16 декабря 1922г. // Собрание узаконения УССР. – 1922. – № 55. – Ст.780.
28. Гражданский кодекс Российской Федерации. – М.: Омега – Л, 2004. – 392 С
29. Декрет ВЦВК РРФСР від 28 (15) березня 1918 року // ЗУ РРФСР. – 1918. – № 41. – Ст.519.
30. Декларація "Про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради. – 1990. – № 31. – Ст.429.
31. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. – К.: Вентурі, 1996. – 220 с.
32. Добровольская Т.М. К вопросу о возмещении вреда, причиненного необоснованным привлечением к уголовной ответственности и осуждением // Ученые записки ВИЮН. – 1959. – Вып.10. – С.183 – 202.
33. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законо-дательству. – М.: Юридическая литература, 1990. – 272 с.
34. Дороніна В.П., М.Є.Шумило. Про підстави реаблітації та відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, в кримінальному процесі // Вісник Верховного Суду України – № 1(23). – 2001. – C. 34 – 38.
35. Дьомін Ю. Проблеми в роботі по реабілітації жертв політичних репресій // Право України. – 1992. – №4. – С.24 – 27.
36. Дьомін Ю. Робота по реалізації прав незаконно репресованих осіб триває // Радянське право. – 1991. – № 8. – С.30 – 34.
37. Елисейкин П.Ф. Правоохранительные нормы. Понятие, виды, структура // Защита субъективных прав и гражданское судопроизводство. – Ярославль, 1977. – С.17-20.
38. Єроменко Г.В. Цивільно-правові засоби захисту прав осіб від неправомірних актів органів влади і управління. Автореф. диС.… канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харків, 1994. – 24 с.
39. Житловий кодекс УРСР від 30 червня 1983року // Відомості Верховної Ради. Додаток до № 28. – 1983. – Ст.573.
40. Закон Российской Федерации "О реабилитации жертв политических репрессий" // Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. – 1991. – № 44. – Ст.1428.
41. Закон України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" // Відомості Верховної Ради. – 1991. -№ 22. – Ст.263.
42. Закон України від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" // Відомості Верховної Ради україни . – 1995. – № 1. – Ст.1
43. Закон України від 15 травня 1992 року "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 32. – Ст.457.
44. Закон України від 7 лютого 1991 року "Про власність" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст.249.
45. Закон України від 16 листопада 1992 року "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
46. Закон України від 19 червня 1992 року "Про приватизацію державного житлового фонду" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. –Ст.524.
47. Закон України від 18 червня 1991 року "Про цінні папери і фондову біржу" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст.508.
48. Закон України від 19 вересня 1991 року "Про господарські товариства" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №49. – Ст.682.
49. Закон України від 21 квітня 1999 року "Про виконавче провадження" // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст.207.
50. Закон України від 27 листопада 2003 року "Про державний бюджет України на 2004 рік" // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 17 – 18. – Ст. 250.
51. Закон України від 30 червня 1993 року "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст.358.
52. Закон України від 7 липня 1992 року "Про оперативно-розшукову діяльність" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 572.
53. Закон Литовской Республики от 1 июля 1997г. "О восстановлении прав собственности граждан на сохранившееся недвижимое имущество" – № VШ –359. Вильнюс, 1997г.
54. Звіт Комісії Львівської області з питань поновлення прав реабілітованих за період з 17.04.91 р. по 01.01.2002р.
55. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Урядовий кур’єр від 15.11.2001. – № 211-212.
56. Зинатуллин З.З. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе. – Казань, 1974. – 217 с.
57. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальная реституция как форма возмещения причиненного преступлением материального ущерба // Правоведение. – 1972. – № 2. – С.117-119.
58. Иоффе О.С.Обязательства по возмещению вреда. – Л.: Изд-во Ленингр. гоС. ун-та. – 1952. – 127 с.
59. Иоффе О.С.Вина и ответственность по советскому праву // Сов. гоС. и право. – 1972. – № 9. – С.41 – 45.
60. Иоффе О.С.Правоотношения по советскому гражданскому праву. – Л., -1949. – С.98.
61. Иоффе О.С.Советское гражданское право. (Курс лекций для юрид. вузов). – Л.: Изд-во ЛГУ, 1958. – Т. 1. – 511 С.
62. Иоффе О.С.Советское гражданское право. (Курс лекций для юрид. вузов). – Л.: Изд-во ЛГУ, 1958. – Т. 2. – 531 С.
63. Інструкція про порядок виявлення та обліку безхазяйного майна. Міністерство фінансів. Інструкція № 112 від 17.12.87.
64. Каплина О.В. Проблемы реабилитации в уголовном процессе Украины. ДиС. ... канд. юрид. наук. – Харьков, 1988. – 190 с.
65. Капліна О. Поняття реабілітації в кримінальному процесі // Право Україні. – 1997. – № 1. – С.67 – 69.
66. Кибенко Е.Р. Научно-практический комментарий Закона Украины "О хозяйственных обществах". Харьков. Изд-во Харьк. ун-та, 2000. – 326с.
67. Кодекс законів про працю України 1971 року // Відомості Верховної Ради України. – 1971. – № 50. – Ст.375.
68. Кокорев Л.Д. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе. – Воронеж : Изд-во Воронеж. у-та, 1964. – 271 с.
69. Комментарий к Гражданскому кодексу Республики Беларусь: В 2-х кн. Кн. 1 // Отв. ред. В.Ф. Чигир. 2-ое изд. – Мн.: Амалфея, 2000. – 544 с.
70. Конституція України // Офіційне видання Верховної Ради України. – К., 1996.
71. Конституція УРСР 1977 р.
72. Коссак В.М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. –Львів: Центр Європи, 1999. – 244 с.
73. Коссак В. Проблеми вирішення спорів, пов’язаних із захистом корпора¬тивних прав // Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції (5-6 лютого 2004) «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні». Львів, 2004. – С.269 – 271.
74. Кравчук В. Проблеми застосування Закону України "Про господарські товариства" в частині, що регулює припинення корпоративних правовідносин // Захист корпоративних прав інвесторів в світлі нового Цивільного кодексу України. Матеріали семінару 16-18 квітня 2003 року. – Львів: юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – С.73 -112.
75. Крашенников Е.А. Структура субъективного права и право на защиту // Защита субъективных прав и гражданское судопроизводство. – Ярославль. – 1977. – 213 с.
76. Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права. – К.: ДП "Юридичне видавництво "Аста". 2004.–328 с.
77. Кун А.П. Специальные условия возмещения вреда, причиненного гражданину актами власти // Правоведение. – 1986. – № 2. – С.41 – 47.
78. Лубенский А.И. Возмещение ущерба, причиненного незаконным арестом или осуждением, по законодательству зарубежных стран. – М.: Юрид. лит., 1980. – 220 c.
79. Мазалов А.Г. Гражданский иск в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., – 1977. – 310 c.
80. Малеин Н.С.Гражданский закон и права личности в СРСР. – М.: Юрид. лит., 1983. – 222 с.
81. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. – М.: Юрид. лит., 1970. – 311 с.
82. Медведев М.А. Структура социалистического производственного коллек¬тива и управление социальными процессами // Сборник «Теоретические проблемы социального управления». – Вып.1. – Ч.2. – М.: Знание. – 1968. – С.42 – 46.
83. Медведева Т.М. Возмещение вреда, причиненного правоохранительными органами (ч.2 ст. 89 Основ гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик): Автореф. диС.… канд. юрид. наук: 12.00.03. – Саратов, 1984. – 17 с.
84. Мейер Д.И. Русское гражданское право. Ч. 2. – М.: Статут, 1997. – 455С.
85. Мельгунов С.П. Красный террор в России (1918-1923). – М.: СП "PUICO"; "Р.S." – 1990. – 207 с.
86. Миролюбов Н.И. Реабилитация как специальный правовой институт. – Казань, 1902. – С.103 – 166.
87. Наказ Об'єднаного Державного Політичного Управління №44/21 від 2 лютого 1930 року // ЦГАНХ СССР. Ф.9414. Оп.1. Д. 1944. – Л. 17-25.
88. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу // За ред. проф. В.М. Коссака. – Київ.: Істина. – 2004. – 976 С.
89. Научно-практический комментарий к Основам гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик. – М., 1962. –419 с.
90. Никулин Е. С.Возмещение ущерба, причиненного правонарушением. – М., 1983. – 160 С.
91. Ніжинська І. Відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями правоохоронних органів, з Державного бюджету України // Право України. – 2002. – № 11. – С.43 – 45.
92. Ніжинська І.С.Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України. Автореф. диС.... канд. юрид. наук. – Київ. 2003. – 16 с.
93. Ніжинська І.С. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України. ДиС.…канд. юрид. наук. -К., 2003. – 190 С.
94. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М.: Госюоиздат, 1950. – 416 С.
95. Нор В.Т. Захист майнових прав в кримінальному судочинстві. – Київ, 1989. – 273 С.
96. Нор В.Т. Имущественная ответственность за неправильные действия должностных лиц. – Львов: Выща школа, – 1974. – 216 с.
97. Онопенко В.В. Актуальні проблеми кодифікації цивільного законодавства суверенної України. Автореферат диС. ... канд. юрид. наук. К.: 1994. – 17 С.
98. Пастухов М.И. Реабилитация невиновных. Основы правового института. – Мн.: Университетское, 1993. – 176 С.
99. Пилипенко А.Я., Щербина В.С.Основи господарського права України. Київ: Міжрегіон. акад. упр. перс., 1998. – 317 с.
100. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
101. Положення Про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» // Затверджено Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996р. № 6/5/3/41. Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 14368/2000.
102. Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості громадянам або їх спадкоємцям // Зат. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 р. – № 112. Єдиний державний реєстр нормативно-правових атів № 9536/1999.
103. Положення про Комісії рад народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих // Зат. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 р. – № 112. Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 9536/1999.
104. Полякова М.Ф. Имущественные проблемы реабилитации по советскому праву. Автореф. диС. ... канд. юрид. наук: 12.00.03., 12.00.09. – М., 1997. – 18 С.
105. Помарин В.Я. Защита имущественных прав личности в уголовном процессе Российской Федерации: ДиС. … д-ра юридич. наук. – Воронеж, 1994. – 354 с.
106. Понарин В.Я. Производство по гражданскому иску при расследовании уголовного дела. – Воронеж: Изд-во Воронеж. у-та, 1978. – 128 с.
107. Понарин В.Я. Уголовно-процессуальная реституция // Правоведение. – 1988. – № 1. – С.41 – 45.
108. Постанова Верховної Ради України від 24.08.91 року "Про право власності на окремі види майна" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 35. – Cт.517.
109. Постанова Верховної Ради України від 24.12.1993 року "Про тлумачення Закону України" Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15.
110. Постанова Кабінету Міністрів України від 05.05.1995р. № 348 "Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати" // Урядовий кур'єр від 23.05.95. – 1995. – № 75.
111. Постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.95р. №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" // Урядовий кур'єр від 18.02.95. – 1995. – № 27.
112. Постанова Кабінету Міністрів України від 18.04.1996 року "Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами" // Урядовий кур'єр від 07.05.96. – 1996. – № 82 – 83.
113. Постанова Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 року № 48 "Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 2248/1997.
114. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.08.76. Про судову практику в справах про виключення майна з опису // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України 1963-1995 рр. – Ч. 2. – К., -1995. – С.320 – 324.
115. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 14 жовтня 1991р. №7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України 1963-1995 рр. – Ч. 2. – К., – 1995. – С.218 – 223.
116. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності"// Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – № 1. – 120 c.
117. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, честь, гідність та власність працівників правоохоронних органів" // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – № 1. – 120 c.
118. Постанови від 27 березня 1992 року (з наступними змінами) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України 1963-1995 рр. – Ч. 1. – К., – 1995. – С.314 – 315.
119. Постановление Верховного Совета Республики Беларусь от 21 декабря 1990 г. №479-Х11 "Об утверждении положения о порядке восстановления прав граждан, пострадавших от репрессии в 20-80-х годах" // Ведомости Верховного Совета Белорусской ССР. – № 1 от 01.01.91.
120. Постановление Верховного Совета СССР от 7 марта 1991 г. "Об отмене законодательных актов в связи с Декларацией Верховного Совета СССР от 14 ноября 1989 года "О признании незаконными и преступными репрессивных актов против народов, подвергшихся насильственному переселению, и обеспечении их прав" // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. – № 11. – Ст. 302.
121. Постанову Верховної Ради СРСР від 7.03.1991 "Про скасування законодавчих актів, у зв'язку прийнятою 14 листопада 1989 року Верховною Радою СРСР Декларацію "Про визнання незаконними і злочинними репресованих актів проти народів, яких було піддано насильницькому переселенню й забезпеченню їхніх прав" // Відомості з’їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. – 1989. – 1991. – № 11. – Ст.302.
122. Права человека и судопроизводство // Собрание международных документов. – Страсбург. – 1995. – 288 с.
123. Приступа С.Н. Концептуальні засади компенсаційної функції цивільного права // Вісник Академії правових наук України. – Харків. – 1991. – 181 с.
124. Райхер В.К. Абсолютні і відносні права (до проблеми поділу господарських прав) // Новини економічного факультету Ленінград-ського політехнічного інституту. – Л., 1928. – С.286 – 291.
125. Реабілітація репресованих // За ред. В. Маляренка. – К.: Юрінком. -1997. – 460 С.
126. Римское частное право: Учебник / Под ред. И.Б. Новицкого и И.С.Перетерского. – М.: Новый юрист, 1997. – 512 С.
127. Ромовская З.В. Проблемы защиты в советском семейном праве. Автореф. дисС.... доктора юрид. наук: 12.00.03. Харьков, 1987. – 35 с.
128. Савицька А.М. Суть цивільно-правової відповідальності // Юридична відповідальність. – Л.: Выща школа, 1975. – С.5 – 6.
129. Савицкий В.М. По поводу уголовно-процессуальных гарантий права невиновного на реабилитацию //Сов. государство и право. – 1965. – № 9. – С.48 – 51.
130. Савицкий В.М., Флейшиц Е.А. Об имущественной ответственности за вред, причиненный должностными лицами органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда // Советское государство и право. – 1966. – № 7. – С.11 – 18.
131. Сборник действующих постановлений Пленума Верховного Суда СССР 1924 – 1951. – 74 с.
132. Сборник законодательных и нормативных актов о репрессиях и реабилитации жертв политических репрессий. – М., – 1993. – 80 с.
133. Сборник нормативных документов по восстановлению прав граждан пострадавших входе политических репрессий 20-80 годов. Составил В.И. Адамушко, Ю.А. Кларухин. Мн., 1991. – 46 с.
134. Сергеев А.И. Гарантии неприкосновенности личности, связные с задержанием и предварительным заключением под стражу. – М., 1970. – 137 с.
135. СЗ СССР (1938-1961гг.) // Известия Совета депутатов трудящихся СССР. – 1961. –818с.
136. Скрипилев Е.А.. Основы римского права. Конспект лекций. –2-изд. –М.: Ось-89, 2000. – 208 с.
137. Словарь иностранных слов. Активная лексика, толкование, этимология. – М., – 1997. – 630 с.
138. Словник іншомовних слів. / За ред. О.С.Мельничука. – Київ. – 1974. – 774 С.
139. Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. – Ленинград: ЛГУ, 1983. – 147 с.
140. Советское гражданское право / Под ред. В.Ф. Маслова и А.А. Пушкина. В 2-х частях. – Харьков, 1983. – Ч. 1. – 462 с.
141. Спасибо-Фатеева И.В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения. – Х.: Право, – 1998. – 254 с.
142. Справа № 11 – 123 // Архів місцевого суду Личаківського району м. Львова.
143. Справа № 113/6. Львівської обласної комісії з питань поновлення прав реабілітованих // Архів Львівської обласної ради.
144. Справа № 2 – 1321/95 // Архів місцевого суду Залізничного району м. Львова.
145. Справа № 303 від 15.11.2001р. // Архів Львівської обласної ради.
146. Cправа № 123/6 Львівської обласної комісії з питань поновлення прав реабілітованих // Архів Львівської обласної ради.
147. Cправа № 22 – 375. // Архів Апеляційного суду Львівської області.
148. Cправа № 34/5 Львівської обласної комісії з питань поновлення прав реабілітованих // Архів Львівської обласної ради.
149. Cправа №. 22 – 1143 // Архів Апеляційного суду Львівської області.
150. Cправа № 22 – 1021 // Архів Апеляційного суду Львівської області.
151. Cправа № 22 – 1238 // Архів Апеляційного суду Львівської області.
152. Cправа № 22 – 364 // Архів місцевого суду Личаківського району м. Львова.
153. Cправа № 22 – 53 // Архів Апеляційного суду Львівської області.
154. Cправа № 22 – 649 // Архів місцевого суду Стрийського району Львівської області.
155. Cправа № 22 – 649 // Архів Апеляційного суду Львівської області.
156. Cправа № 33 – 207 // Архів Апеляційного суду Львівської області.
157. Суханов Е.А. Право собственности: Общие положения // Гражданское право. – Т.1. – М.: Проспект, 1998. – Гл. 15. – С.487 – 489.
158. Стоянкин Г.М. Понятие защиты гражданских прав. Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав. Свердловск, 1973. – С.43.
159. Таджиев Т.Т. Проблемы реабилитации в советском уголовном процессе. Автореф. дис. … доктора юрид. наук. – Ташкент. – 1991. – 37с.
160. Тертышников В.И. Защита семейных правоотношений в гражданском судопроизводстве. – Харьков, 1976. – 124 с.
161. Токанова А.В. Право гражданина на возмещение вреда, причиненного незаконными действиями (бездействием) органов исполнительной власти // Журнал российского права. – 2001. – № 11. – С.103 – 109.
162. Уголовно-процесуальный кодекс Республики Казахстан: Учебное пособие. – Алматы: ТОО Аяе Эдет, 1998. – 224 с.
163. Указ Президента України від 16 червня 1999 року "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно" // Урядовий кур’єр від 15.07. 1999. – № 130 – 131.
164. Указ від 13.08.1990 "Про відновлення прав усіх жертв політичних репресій 20-50-х років" // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1990. – №34.
165. Указ Президента СССР от 13 августа 1990 г. "О восстановлении прав всех жертв политических репрессий 20-50–х годов" // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1990. – № 34.
166. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1981 року "Про відшкодування шкоди, заподіяної громадянам незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків" // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1981.- № 21. -Ст.740.
167. Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и из неоснова-тельного обогащения. – М.: ГИЮЛ, 1951. – 240 с.
168. Флейшиц Е.А. Ответственность государственных органов за имущест-вен¬ный вред, причиняемый должностными лицами. – М., 1948. – 38 с.
169. Фойниц