ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ПРЕДСТАВНИЦТВА У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СУТЬ ТА ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРЕДСТАВНИЦТВА ЗА ЦИВІЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ 10
1.1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРЕДСТАВНИЦТВА 10
1.2. ПРЕДСТАВНИЦТВО ТА ІНШІ ІНСТИТУТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА 27
1.3. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРЕДСТАВНИЦТВА. ВИДИ ПРЕДСТАВНИЦТВА 39
1.4. СУБ’ЄКТИ ВІДНОСИН ІЗ ПРЕДСТАВНИЦТВА. ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕДСТАВНИКА 58
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ 76
РОЗДІЛ 2. ПРЕДСТАВНИЦТВО В СИЛУ ЗАКОНУ 81
2.1. ПРЕДСТАВНИЦТВО НЕПОВНОЛІТНІХ ТА НЕДІЄЗДАТНИХ 81
2.2. ПРЕДСТАВНИЦТВО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ 112
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ 131
РОЗДІЛ 3. ПРЕДСТАВНИЦТВО І ДОВІРЕНІСТЬ 134
3.1. ПОНЯТТЯ ДОГОВІРНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА 134
3.2. ДОВІРЕНІСТЬ ЯК ФОРМА УПОВНОВАЖЕННЯ ПРИ ДОГОВІРНОМУ ПРЕДСТАВНИЦТВІ 149
3.3. КОМЕРЦІЙНЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО 172
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ 184
ВИСНОВКИ 187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 192

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Соціально-політичні та економічні перетворення, що відбуваються в Україні після проголошення незалежності, відкрили можливості для регулювання відносин громадян та юридичних осіб на основі загальновизнаних у світі принципів приватного права, зумовили посилення активності учасників суспільних відносин.
У зв’язку з цим неабиякого значення набувають гарантії реального і повного здійснення прав та обов'язків суб’єктів приватного права. Однією з таких гарантій виступає універсальна форма правового посередництва – представництво, що в умовах посилення автономії учасників економічних відносин є ефективним засобом розвитку цивільного обороту.
Значення правового регулювання відносин, спрямованих на надання допомоги у вчиненні юридичних дій суттєво збільшується в умовах радикального реформування суспільства, де значної ваги набуває діяльність представників.
У будь-якому разі без інституту представництва обійтись практично не можуть ні фізичні, ні юридичні особи. Так, його без сумніву потребують ті, хто, зважаючи на вік чи психічний стан, належать до категорії осіб, за якими взагалі не визнається наявність юридично значущої волі. Усі вони можуть бути самостійними учасниками цивільного обороту лише тоді, коли певні особи будуть діяти за них. У підприємницькій сфері виникає аналогічна потреба скористатися допомогою інших. Це можливо при зверненні за послугами до банків, експедиторів, адвокатів, до аудиторських, ріелторських чи брокерських фірм тощо, а також для подальшого розширення територіальних можливостей своєї підприємницької діяльності. Представництво часто є необхідною умовою реалізації правосуб’єктності юридичної особи.
Сформувавшись у головних рисах ще у стародавні часи, представництво, у свою чергу, дало життя різним правовим інститутам. З розвитком суспільства сфера застосування представництва охопила широке коло майнових та немайнових відносин.
Слід зазначити, що понад століття тому, окремі аспекти представництва були предметом аналізу Л.Н. Казанцева, В.М. Гордона, Н.О. Нерсесова.
У сучасних правових системах інститут представництва стає предметом спеціального дослідження В.К. Андрєєва, О.Л. Нєвзгодіної, В.О. Рясенцева. Однак останнє з них мало місце майже тридцять років тому і до того ж виконане на іншому законодавчому та теоретичному матеріалі. В Україні ж розглядалися лише окремі проблеми представництва (П.М. Крупко, С.Я. Фурса, Є.О. Харитонов).
Тому інститут представництва залишається мало дослідженим з позицій науки цивільного права, а його основні поняття „представництво”, „повноваження” – і досі дискусійними. Іноді представництво вбачають там, де насправді воно відсутнє, один і той же термін часто використовується для позначення різних правових категорій. А точність термінології, яка потрібна в кожній науці, є особливо важливою, як загальновизнано, в юриспруденції, оскільки визначення понять, розроблених правовою наукою, пізніше відтворюються законодавцем.
Зміни, що відбулися останніми роками, зумовили необхідність широкого та докорінного реформування національного законодавства, а разом з тим і нового осмислення юридичної сутності та значимості інституту представництва, його відповідного правового регулювання. Саме тому актуальним є вивчення з нових доктринальних позицій інституту представництва як універсальної форми реалізації та здійснення учасниками цивільних правовідносин суб’єктивних прав та обов’язків.
Все викладене, а також відсутність аналітичних досліджень з приводу відносин представництва з урахуванням нововведень Цивільного кодексу України, дозволяє стверджувати про безумовну актуальність та своєчасність обраної теми, зумовлює необхідність дослідження інституту представництва та удосконалення на цій основі вітчизняного законодавства у сфері представництва.
Дослідження поставлених у роботі завдань, аналіз генезису наукової думки щодо досліджуваної проблематики, а також сформульовані у дисертації висновки, засновані на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень відомих українських та російських вчених цивілістів дореволюційного, радянського і сучасного періодів. Теоретичну основу дисертації складають базові наукові положення М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, В.К. Андрєєва, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, Я.Р. Веберса, В.В. Вітрянського, В.М. Гордона, О.С. Йоффе, Л. Н. Казанцева, О.О. Красавчикова, П.М. Крупка, Н.С. Кузнєцової, О.Л. Нєвзгодіної, Н.О. Нєрсєсова, А.І. Пергамент, Н.В. Рабинович, В.О. Рясенцева, О.Н. Садікова, Н.О. Саніахметової, К.І. Скловського, Є.О. Суханова, Б.Б. Черепахіна, Р.Й. Халфіної, Є.О. Харитонова, С.Я. Фурси, Я.М. Шевченко, І.В. Шерешевського, Г.Ф. Шершеневича та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України „Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України”.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є комплексний теоретичний аналіз правових норм, що регулюють відносини представництва, вироблення теоретичних та практичних рекомендацій щодо удосконалення цивільного законодавства у цій галузі.
Для досягнення вказаної мети сформульовано наступні завдання наукової роботи:
- дослідити відносини представництва в умовах ринкової економіки;
- здійснити порівняльний аналіз інституту представництва та інших форм встановлення та реалізації цивільних правовідносин між двома і більше особами за участю третьої особи;
- деталізувати та систематизувати підстави виникнення правовідносин із представництва;
- класифікувати та дати правову характеристику суб’єктів, які беруть участь у представницьких відносинах;
- дослідити особливості представництва за законом у діапазоні виявлення характерних для нього ознак;
- визначити відмінність органу юридичної особи від її представника з позицій науки цивільного права;
- з’ясувати специфіку договірного представництва і такого особливого його різновиду як комерційне представництво;
- дослідити довіреність як універсальну форму уповноваження при договірному представництві та вказати на вихідні моменти, яких необхідно дотримуватися для реалізації отриманих уповноважень;
- сформулювати пропозиції щодо правового регулювання досліджуваних відносин.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення представницької діяльності.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють відносини представництва в Україні, вітчизняна та зарубіжна наукова література, а також судова практика з питань правового регулювання відносин представництва як однієї з найважливіших гарантій здійснення суб’єктивних цивільних прав та обов’язків.
Методи дисертаційного дослідження. Методологічною основою дослідження є комплекс методів наукового пізнання: загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні розвитку інституту представництва; системно-функціональний – при визначенні основних правових засад правового регулювання відносин представництва; порівняльно правовий - при з’ясуванні ідентичності та відмінності між представництвом та іншими формами встановлення і реалізації цивільних правовідносин між двома і більше особами за участю третьої особи. Використання формально-догматичного методу дослідження дозволило дати загально-правову характеристику поняттям представництво та повноваження. Формально-юридичний метод дозволив сформулювати нові правові норми, а формально-логічний - виявити суперечності чинного законодавства в досліджуваних відносинах та виробити пропозиції щодо його вдосконалення.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертація після прийняття Цивільного кодексу України є одним з перших комплексних досліджень проблем правового регулювання представництва у цивільному праві, в якому обґрунтовано нові у теоретичному та важливі в практичному аспекті положення. На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів на захист виносяться наступні положення:
- додатково обґрунтовується висновок про те, що повноваження договірного представника, в силу особливостей представницьких правовідносин, може бути визначене як особливе суб’єктивне право – „секундарне право”, в якому праву представника на вчинення певних дій відповідає не обов’язок особи, яку представляють, а її зв’язаність цим правом;
- робиться висновок про можливість існування у цивільному праві категорії „подвійного представництва” - при укладанні законним представником від імені недієздатного договору доручення, в якому довірителем стає недієздатна особа;
- враховуючи те, що довіреність визначена у ст. 244 ЦК України як письмовий документ, неправильною є вказівка п.1 ст. 245 ЦК України щодо форми довіреності, за якою остання має відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. У зв’язку з цим обґрунтовується необхідність внесення змін до ст. 245 ЦК України, якими встановити, що довіреність має вчинятися у письмовій формі. У тих випадках, коли довіреність видається для вчинення юридичних дій, що потребують нотаріального посвідчення, довіреність повинна вчинятися письмово з обов’язковим нотаріальним посвідченням;
- одержало подальший науковий розвиток положення про те, що здійснення дій органом юридичної особи від її імені не є представництвом. Існування представницьких правовідносин у діяльності юридичної особи може мати місце лише при виконанні таких функцій окремими працівниками юридичної особи, або іншими фізичними та юридичними особами. Тому доцільно п. 1 ст. 92 ЦК України викласти наступним чином: „Юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють згідно з установчими документами та законом, а також через належним чином уповноважених представників”.
- оскільки у повному та простому товариствах відсутні виконавчі органи, обґрунтовується думка про те, що визначений законом порядок ведення справ учасниками повного товариства та простого товариства, дозволяє стверджувати про існування підстав для виникнення представництва за законом або за договором від імені юридичної особи, залежно від обраного порядку ведення справ товариства;
- запропоновано доповнити п.1 ст. 37 ЦК України положенням, відповідно до якого встановлення піклування над особою, яка обмежена у дієздатності, припиняє відносини представництва між обмежено дієздатним та його малолітніми дітьми з приводу вчинення юридичних дій, що створюють, змінюють чи припиняють майнові права та обов’язки малолітніх дітей аж до поновлення обмежено дієздатного у цивільній дієздатності;
- аргументується висновок, за яким встановлений законодавством порядок призначення органом опіки та піклування помічника дієздатній фізичній особі для надання допомоги у здійсненні нею своїх прав та виконанні обов’язків, враховуючи специфіку оформлення відповідних відносин у ЦК України та коло повноважень такого помічника, визначених законом, дозволяє розглядати інститут помічників як своєрідну форму законного представництва;
- у зв’язку з тим, що метою комерційного представництва є не лише вчинення правочинів, а також і надання пов’язаних з цим посередницьких послуг, пропонується юридичне визначення поняття комерційного представництва як правовідношення, в якому одна особа (комерційний представник) на основі та в межах наданих їй повноважень за певну винагороду вчиняє правочини та надає посередницькі послуги від імені та в інтересах особи, яку вона представляє.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення наукового дослідження полягає у тому, що в ньому сформульовано ряд висновків, які визначають напрями вирішення теоретичних та практичних проблем цивільно-правового представництва. Сформульовані пропозиції будуть корисними у законотворчій діяльності для удосконалення цивільного законодавства. Основні положення дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при вивченні курсів „Цивільне та сімейне право України”, спецкурсу „Договірне право”, при підготовці підручників і навчальних посібників та стати основою для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано та обговорено на засіданні відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Результати, одержані в процесі роботи над дисертацією, оприлюднені на науково-практичній конференції „Проблеми кодифікації законодавства України” (Київ, 2003 року) та І Міжнародній науково-методичній конференції „Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (Хмельницький, 2005 року).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення у п’ятьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК України, та одних тезах виступів на науковій конференції.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення конкретного наукового завдання, суть якого полягає у всебічному дослідженні та обґрунтуванні представництва як однієї з найважливіших гарантій здійснення суб’єктивних цивільних прав та обов’язків і формування на цій основі висновків та пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства України. Основні висновки, одержані в результаті проведеного дисертаційного дослідження можуть бути зведені до таких:
1. Представництво є особливим правовим інститутом, який дає можливість особам, як юридичним так і фізичним, розширити сферу свого юридичного впливу та забезпечити здійснення суб’єктивних прав та обов’язків з допомогою інших осіб. Представництво є структурно-складним, тристороннім, таким, що поетапно розвивається правовідношенням, в силу якого одна особа (представник) має право виступати від імені іншої (яку представляє). Відносини представництва є немайновими та організаційно-складними; складаються із внутрішніх відносин та зовнішніх. Відносини між особою, яку представляють та третьою особою не можуть входити до складу правовідносин представництва; вони є лише результатом представництва, його кінцевою метою, так як виникають в силу реалізації повноваження представника і наділяють особу, яку представник представляв певними правами та обов’язками з вчинених представником дій.
2. Принципова відмінність представництва від усіх інших форм встановлення та реалізації цивільних правовідносин між двома і більше особами за участю третьої особи полягає у характері взаємних суб’єктивних прав та обов’язків. Зовні це проявляється в тому, що лише представник діє від імені іншої особи, реалізуючи своє право – повноваження.
3. Підставами виникнення представницьких правовідносин є: 1) укладання договору – договір доручення, договір про патронат, договір транспортного експедирування, трудовий договір; 2) народження дитини (усиновлення), посвідчене в установленому законом порядку; 3) адміністративний акт (призначення опікуном над малолітніми або недієздатними чи над майном, призначення помічником); 4) акт уповноваженого на те органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (при представництві інтересів держави). За їх допомогою можливо диференціювати представництво на певні види (представництво в силу події і в силу юридичної дії, обов’язкове та добровільне). Поділяючи представництво на пряме та непряме (повне та одностороннє, безпосереднє та другорядне ) необхідно виходити з того, яким чином вчиняється правочин представником: від власного імені (договір комісії) чи від імені особи, яку він представляє (договір доручення).
4. Як структурно складне правовідношення представництво поетапно може поєднувати трьох суб’єктів: особу, яку представляють (принципала, довірителя), представника (повіреного) та третю особу. В якості останніх не завжди може виступати будь-який суб’єкт цивільного права. Якщо це принципал, то вимоги до обсягу його правосуб’єктності необхідно висувати залежно від виду представництва про яке йде мова (законне чи добровільне). Хоча, як висновок, в ролі особи, яку представляють може виступати як дієздатна так і недієздатна особа. Ідеться про можливість існування у цивільному праві так званого „подвійного представництва” - при укладанні законним представником від імені недієздатного договору доручення, в якому довірителем стає недієздатна особа. Якщо це представники, то правосуб’єктність останніх можуть мати повністю дієздатні громадяни (незалежно від того чи набули вони дієздатність з досягненням необхідного віку чи шляхом емансипації) – в межах, в якої вони вважаються здатними до самостійного вчинення правочинів.
5. Пропонується ст. 37 ЦК України „Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи” доповнити наступним чином: „Встановлення піклування над особою, що обмежена у дієздатності, припиняє відносини представництва між обмежено дієздатним та його малолітніми дітьми з приводу вчинення юридичних дій, що створюють, змінюють чи припиняють майнові права та обов’язки малолітніх дітей аж до поновлення обмежено дієздатного у цивільній дієздатності”.
6. Повноваження договірного представника є правовим явищем, яке не вкладається у двочленну формулу „правоздатність – суб’єктивне право”. Аналіз загальної теорії права дозволяє трактувати повноваження як секундарне право, якому відповідає не обов’язок, а зв’язаність особи, яку представляють, адже категорія „обов’язок” у представництві не вкладається в рамки традиційної формули обов'язку як необхідності вчинити певні дії або утриматися від них.
7. Найбільш поширеним із видів представництва є законне або обов’язкове представництво. Основною метою такого представництва є його спрямованість на захист прав та законних інтересів недієздатних осіб, що стає можливим як шляхом втручання у процес укладання різного роду правочинів, так і через залучення законних представників до договірної та позадоговірної відповідальності за протиправні дії підопічних. З метою стабільності правового зв’язку і належної охорони інтересів обох сторін, при укладанні договору з неповнолітнім, встановити у законодавстві правило, яким зобов’язати батьків (усиновителів), піклувальників надавати, а контрагента перевіряти наявність згоди на укладання договору, до моменту його укладання, тим самим стимулювати дієздатного контрагента до того, щоб він з’ясував ставлення батьків або піклувальників до правочину, який укладається неповнолітнім.
8. В якості представника не можна розглядати орган юридичної особи, оскільки це призводить до протилежного і, очевидно, неприйнятного висновку про те, що юридичні особи недієздатні, так як можуть діяти тільки через представників. Юридична особа виступає у цивільному обороті через свої органи, учасників, а також представників, належним чином уповноважених. Існування представницьких правовідносин у діяльності юридичної особи може мати місце лише при виконанні таких функцій окремими працівниками юридичної особи, або іншими фізичними та юридичними особами, належним чином уповноваженими. Тому, з метою усунення непорозумінь у вказаних питаннях, радити законодавцеві зміст п. 1 ст. 92 ЦК України викласти його наступним чином: „Юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють згідно із установчими документами та законом, а також через належним чином уповноважених представників”.
9. Добровільне представництво виникає за волею дієздатної особи, яка звертається за допомогою до представника для вчинення правочинів і, за загальним правилом, має фідуціарний характер, що цілком природно та пояснюється його змістом. Повноваження діяти від власного імені доцільно надавати лише такій особі, котра користується необмеженою та безумовною довірою особи, яку представляють. Більш правильно йменувати добровільне представництво саме договірним, так як у змісті останнього найкраще прослідковується підстава виникнення представництва. Договір, угода, домовленість – ось що є тим єдиним, що породжує до життя даний вид представництва.
10. Одностороннім правочином, в якому особа, яку представляють, наділяє повноваженнями є видача довіреності. В такому ж розумінні довіреність є юридичним фактом, що породжує правовідносини між представником та особою, яку він представляє. Ототожнювати процедуру видачі довіреності з офертою можливо лише у виняткових випадках, а саме, коли довіреність, текст якої з достатньою повнотою дозволяє встановити зміст доручення, видається до укладання договору доручення. Оскільки видача довіреності не набуває сили оферти, вона не має бути акцептована (прийнята) представником. Вона, як односторонній правочин, має бути лише сприйнята представником. Довіреність і договір доручення є окремими документами, що не можуть замінювати один одного.
11. Характеризуючись одностороннім правочином, довіреність має відповідати вимогам, що ставить закон до правочинів. Зокрема, довіреність має бути видана лише на вчинення правомірних (юридичних) дій. Вона повинна бути належним чином оформлена. Неузгодженості, які містяться у п. 3 ст. 244 ЦК України, п. 1 ст. 245ЦК України і ст. 205 ЦК України, можливо вирішити шляхом викладу п. 1 ст. 245 у такій редакції: „Довіреність має вчинятися у письмовій формі. У тих випадках, коли довіреність видається для вчинення юридичних дій, що потребують нотаріального посвідчення, довіреність повинна вчинятися письмово з обов’язковим нотаріальним посвідченням”. Щодо порядку посвідчення довіреності, пропонуємо виключити старших та чергових лікарів із переліку осіб (ст. 245 ЦК України), які можуть посвідчувати довіреності, з метою уникнення різного роду зловживань, пов’язаних з посвідченням довіреностей, в силу некомпетентності таких осіб.
12. Суттєва специфіка основних прав та обов’язків сторін у договорі, що породжує відносини комерційного представництва порівняно із звичайним договором доручення, у сукупності з правилами ст. 243 ЦК України дозволяє говорити про відносну самостійність комерційного представництва. Єдиними незмінними ознаками комерційного представництва необхідно вважати виступ професійного представника в інтересах особи, яку він представляє і презумпцію платності відносин сторін.
13. Визначити комерційне представництво як правовідношення, при якому одна особа (комерційний представник) на основі і в межах наданих їй повноважень за певну винагороду вчиняє правочини з третіми особами і інші посередницькі послуги в інтересах особи, яку представляє, а юридичні наслідки вчинених таким представником дій виникають безпосередньо для особи, яку він представляв. Доповнити Цивільний кодекс України нормами, що регулюють відносини з комерційного представництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Нерсесов Н.О. Представительство и ценные бумаги в гражданском праве. - М.: Статут, 2000. – 286 с.
2. Белов В.А. Гражданское право. Общая и особенная части. - М.: О.А. „Центр Юр Инфор”, 2003. - 960 с.
3. Советское гражданское право / Под ред. О.С. Иоффе – Л.: Изд-во Ленинградского государственного университета, 1971. - Ч.1. – 511 с.
4. Андреев В.К. Применение института представительства в деятельности производственного объединения // Советское государство и право. - 1976. - №8. – С. 59-63.
5. Бергнефт Ф., Колер И. Гражданское право Германии. Перевод с немецкого / Под ред. Нечаев В.М. - СПб.: Сенат. Тип., 1910. - 407c.
6. Рясенцев В.А. Происхождение представительства и его сущность в буржуазном гражданском праве // Вопросы гражданского права. Ученые записки. – М. - 1960. - Вып. Х. – С. 75-89.
7. Гражданское право / Под ред. М.М. Агаркова и Д.М. Генкина. - М.: Юрид. изд во НКЮ СССР, 1944. - Т. 1. – 319 с.
8. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №№ 40-44. – Ст. 356.
9. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. - 304 с.
10. Крупко П. Суб’єкти добровільного представництва за цивільним правом // Право України. – 2002. - № 5. – С.105-109.
11. Невзгодина Е.Л. Представительство по советскому гражданскому праву. – Томск: Издательство Томского университета, 1980. – 155 с.
12. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. - М.: Госюриздат, 1963. – 197 с.
13. Пергамент А.И. Опекун как гражданско-правовой представитель несовершеннолетнего // Ученые записки ВНИИСЗ. – 1968. - Вып. 14. - С. 174 187.
14. Рясенцев В.А. Советское гражданское право. - М.: Юридическая литература. - 1975. - Т.1. – 558 с.
15. Невзгодина Е.Л. Представительство по гражданскому праву // Советское государство и право. - №3. – 1978. - С. 118-123.
16. Андреев В.К. Представительство в гражданском праве. – Калинин: Изд-во Калинин. гос. ун-та, 1979. – 87 с.
17. Грибанов В.П., Корнеев С.М. Советское гражданское право. - М. Юрид. лит., 1979. - Т.1. – 550 с.
18. Харитонов Е.О. Гражданское право. Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательство. Виды договоров. Авторское право. Представительство. – К.: А.С.К., 2001. – 830 с.
19. Советское гражданское право / Под ред. Красавчикова О.А. - М.: «Высшая школа», 1972. - Т.1. – 447 с.
20. Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Советское государство и право. – 1966. - № 10. - С. 51-57.
21. Рогова Т.А. Некоторые теоретические вопросы правового регулирования организационных отношений в советском строительстве. - М.: „Труды ВЮЗИ”, 1973. - Т. 34. - С. 35-41.
22. Советское гражданское право.– Л.: Издательство ЛГУ, 1971. - 201 с.
23. Алексеев С.С. Структура советского права. - М.: Юрид. лит., 1975. – 263 с.
24. Гражданское право в вопросах и ответах. Учебное пособие / Под ред. Е.О. Харитонова. – Х.: «Одиссей», 2001. – 416 с.
25. Гражданский кодекс РСФСР. Учебное пособие. – Свердловск, 1965. - Ч.1. – 431с.
26. Невзгодина Е.Л. Структура представительства // Сборник ученых трудов – Свердловск, 1975. - Вып. 39. – С. 82-91.
27. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. - К.: „А.С.К.”, 2003. – 829 с.
28. Васильев Л. Гражданское право Народной Республики Болгарии. Общая часть. Изд. 3 (перевод с болгарского). - М.: Госюриздат, 1958. – 596 с.
29. Шершеневич Г.Ф. Учебник руского гражданского права (по изданию 1907г.). – М.: «Спарк», 1995. – 556 с.
30. Барон Ю. Система римского гражданского права. Выпуск третий. Обязательственное право. - СПб.: Тип.Ю.Н. Эрлих (влад. А.Э. Коллинс), 1899. - Книга IV. – 260 с.
31. Казанцев Л. Учение о представительстве в гражданском праве. Выпуск первый. – Ярославль: Тип. Г.В. Фальк, 1879. – 123 с.
32. Шерешевський И. Представительство. Поручение и доверенность. Комментарий к ст.ст.38-40 и 251-257 ГК. - М.: «Право и жизнь», 1925. – 106 с.
33. Гордон М.В. Договор комиссионной продажи колхозной продукции. // Ученые записки Харьковского юридического института, выпуск 7. – Х.: Издательство Харьковского ордена трудового знамени госуд. ун-та имени А.М. Горького, 1956. – С. 113-125.
34. Комаров Б.К. Договор комиссии по советскому праву. – М.: Издательство МГУ, 1961. – 52 с.
35. Гражданское право / Под ред. Д.М. Генкина. - М., Госюриздат, 1950. - Т.1. – 495 с.
36. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За загальною ред. Я.М. Шевченко. - К.: „Ін Юре”, 2003. - Т.2. – 406 с.
37. Суханов Е.А. Правовое регулирование банковской деятельности.- М.: ЮринфоР, 1997. – 448 с.
38. Андреева Л. Торговое посредничество: понятие и правовые формы осуществления // Российская юстиция. – 1994. - №7. – С. 15-16.
39. Черепахин Б.Б. Органы и представители юридического лица. Труды по гражданскому праву. - М.: Статут, 2001. - 479 с.
40. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963р // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. - № 30. - Ст. 464.
41. Цивільне право України. / За редакцією Ч.Н. Азімова, С.М. Приступи, В.І. Борисової, В.М. Ігнатенко. – Х.: Право, 2000. - Ч.1. – 365 с.
42. Рясенцев В.А. Основания представительства в советском гражданском праве // Ученые записки Всесоюзного заочного юридического института. - 1948. - Вып.1. - С. 46-59.
43. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. - М.: Госюриздат, 1958. – 183 с.
44. Кузьмишин А. Классификация представительства и полномочия в гражданском праве // Хозяйство и право. – 2000. - № 8. – С. 27-36.
45. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002р // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 21-22. - Ст. 135.
46. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – Ч.1. – 692 с.
47. Невзгодина Е.Л. Представительство. Договор поручения. Доверенность // Материалы итоговой научной конференции. – Свердловск. - 1973. – С. 61-69.
48. Положення про представника органу, уповноваженого управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2000р. - № 791 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 20.
49. Иоффе О.С. Советское гражданское право. Курс лекций. - Л.: ЛГУ, 1958. - Ч.1. – 511 с.
50. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья. - М.: Статут., 2003. – 1049 с.
51. Гордон А. О. Представительство в гражданском праве. - СПб.: Тип. Шредера, – 1879. – 447 с.
52. Крупко П. Договір доручення як форма надання повноважень при добровільному представництві // Право України. – 2002. - № 9. – С. 104-109.
53. Советское гражданское право. / Под ред. Рясенцева В.А. - М.: Изд-во ВЮЗИ, 1955. - Ч.2. - 295 с.
54. Закон України „Про транспортно-експедиторську діяльність” від 01.07.2004р. За станом на 1 вересня 2004 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2004. – 14 с.
55. Гражданское право. / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. - С-П.: „Теис”, 1996. – Ч.1. - 552 с.
56. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга четвертая. - М.: Статут., 2003. – 910 с.
57. Закон України „Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №38. – ст. 508.
58. Закон України „Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10.12.1997р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №15. – ст. 67
59. Закон України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10. 1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №51. – ст. 292
60. Синайский В.И. Русское гражданское право. – М.: Статут, 2002. – 638 с.
61. Гражданское право / Под ред. Агаркова М.М., Братуся С.Н. - М.: Юрид. изд во НКЮ СССР, 1944. - Т. ІІ – 329 с.
62. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. - К., «Радянська школа», 1948. – 424 с.
63. Коммерческое право. / Под ред. В.Ф. Попондопуло. - СПб., 1998. - Ч.1. – 514 с.
64. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України. Підручник. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
65. Федорченко Н.В. Договір доручення: Дис. ... канд. юрид. наук. – К.: 2004. – 223 с.
66. Отдельные виды обязательств / Под ред. Б.С. Антимонова. – М.: Госюриздат, 1954 - 360 с.
67. Советское гражданское право. / Под ред. В.А. Рясенцева. - М. Юрид. лит., 1976. - Т. 2. – 528с.
68. Советское гражданское право / Под ред. А.А. Пушкина, В.Ф. Маслова. - К. Вища школа, 1978. - Т. 2. – 494 с.
69. Советское гражданское право. / Под ред. В.П. Грибанова, С.М. Корнеева. - М. Юрид. лит., 1980. - Т. ІІ. – 512 с.
70. Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1991р. (з наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 24. - Ст. 207.
71. Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1994р., № 545. // www.rada.gov.ua.
72. Братусь С. Н. Субъекты советского гражданского права. - М.: Госюриздат, 1950. – 368 с.
73. Рясенцев В.А. Понятие и юридическая природа полномочия представителя в гражданском праве // Методические материалы. Всесоюзный юридический заочный институт. – 1948. - Вып.2. - С. 3-11.
74. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. – Х.: Издательство Харьковского университета, 1958. - Ч.1. - 339 с.
75. Емельянов В.П. Гражданское право Украины. Практическое пособие. Изд. 2-е, испр. и доп. – Харьков: НПКФ «Консум», 1996. – 236 с.
76. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. - М. Юридическое издательство НКЮ СССР, 1940. – 281 с.
77. Красько И.Е. Правовая природа брачного контракта // Проблеми законності. – 1998. – Вип. 33. – С. 79-82.
78. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. - М.: Юрид. лит., 1981. - Т.1. – 359 с.
79. Рясенцев В.А. Вопросы недействительности сделок в судебной практике // Социалистическая законность. - 1950. - № 9. – С. 27-37.
80. Веберс Р.Я. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве. – Рига: Зинатне, 1976. – 231 с.
81. Шевченко Я.Н., Кузнецова Л.Г. Гражданско-правовое положение несовершеннолетних. - М.: Юрид. лит., 1968. - 136 с.
82. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За редакцією А.С. Довгерта. - К.: Український центр правничих студій “Fiat Justitia”, 2000. – 336 с.
83. Постанова судової колегії в цивільних справах Київського міського суду, від 14.08.1996р., справа № 1087 / Архів Київського міського суду.
84. Правила опіки та піклування, затверджено Наказом державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерств охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної політики України № 34/166/131/88 від 26.05.1999р // Офіційний вісник України. – 1999. - № 26.
85. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28 квітня 1978 р. №3 (зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 р. №13 та від 25 травня 1998 р. № 15). Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002. Офіційне видання / За загальною редакцією В.Т. Маляренка. – К.: „А.С.К.”, 2003. – 560 с.
86. Цивільний кодекс України. Коментар. / За заг. редакцією Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Одеса: Юридична література, 2003. – 1080 с.
87. Ромовська З.В. Сімейний Кодекс України. Науково-практичний коментар. - К.: „Ін Юре”, 2003. – 532 с.
88. Бічук Л. Управління майном неповнолітнього: деякі пропозиції // Право України. - 2000. - № 9. - С. 101-104.
89. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За редакцією О.В.Дзери, Л.Г. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - Книга 2. – 784 с.
90. Цивільний кодекс України. Коментар. / За заг. редакцією Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. - Харків.: ТОВ „Одіссей”, 2003. – 856 с.
91. Ухвала Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 19.11.1998р. // www.scourt.gov.ua.
92. Чефранова Е.А. Правосубъектность несовершеннолетних по советскому гражданскому праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1978. – 19 с.
93. Блинова Т.В. Правовое положение недееспособных вследствие психического расстройства по советскому гражданскому и семейному законодательству: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - Томск., 1987. - 19 с.
94. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду УРСР від 22.04.71р. // www.scourt.gov.ua.
95. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Книга 1. – 720 с.
96. Черепахин Б.Б. Волеобразование и волеизъявление юридического лица // Правоведение. – 1958. - № 2. - С. 43-50.
97. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18, №19-20, №21-22. - Ст. 144.
98. Рішення Арбітражного суду Рівненської області від 26.09.97р. Справа № 9/151-д / Архів Арбітражного суду Рівненської області.
99. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права / По изданию 1914 г. - М.: Фирма «СПАРК», 1994. – 335 с.
100. Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. - Минск: «Амалфея». – 704 с.
101. Германское право. Торговое уложение и другие законы: Пер. с нем. / Серия: Современное зарубежное и международное частное право. - М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. - Часть II. – 416 с.
102. Ст. 130 Гражданского кодекса Нидерландов. Статьи 1-446 / Перевод М. Ферштман. - Лейден: Лейденский Университет. Юридический факультет. Институт Восточно - Европейского права и Россиеведения, 1994. - Книга 2. – 372 с.
103. Советское гражданское право / Под. редакцией Ю.Х Калмыкова, В.А. Тархова – Саратов.: Саратовский юридический институт, 1991. - Т.1 - 453 с.
104. Цепов Г.В. Понятие органа юридического лица по российскому законодательству // Правоведение. - 1998. - №3. - С. 89-93.
105. Сарбаш С.В. Ограничение органов юридических лиц // Журнал российского права. – 1998. - № 6. – С. 99-110.
106. Спасибо-Фатєєва И.В. Акционерные общества: корпоративные отношения. - Харків: Право, 1998. – 252 с.
107. Советское гражданское право / Под ред. В.А. Рясенцева. - М.: Юрид. лит., 1986. – 558 с.
108. Гальперин Л. Представительство и доверенность // Советская юстиция. - 1969. - № 3. – С. 22-23.
109. Долина В.В. Акционерное право: Учебник. Отв. редактор А.Ю. Кабалкин. – М.: Юрид. лит., 1997. – 352 с.
110. Красько И.О. О некоторых особенностях применения ст. 63 Гражданского кодекса Украины в практике юридических лиц // Предпринимательстко, хозяйство и право. – 1998. - № 8. – С. 13-16.
111. Юридична практика. - № 15 (227). - від 15.04.2003 р.
112. Вісник Господарського судочинства. - 2002 . - № 2. – С. 162-165.
113. Постанова Вищого Арбітражного суду України, № 04-1/11-3/22 від 29.02.2000р. // Вісник Вищого арбітражного суду. - 2000. - №3. – С. 196-197.
114. Постанова Вищого Господарського суду України № 11/309 від 08.08.2002р. // www.arbitr.gov.ua.
115. Вищий Арбітражний суд України. Коментар до справи № 04-1/11-3/22 від 29.02.2000 р. // Вісник Вищого Арбітражного суду України. - 2000. - № 3 – С. 197.
116. Постанова Вищого Арбітражного суду України від 24.11.2000р. № 04 1/15 5/183. // Вісник Господарського судочинства. - 2001. - № 2. – С. 32 134.
117. Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1999. - № 3.
118. Закон України „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. – ст. 682.
119. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 07 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 5-6. – ст. 30.
120. Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №46. – ст 292.
121. Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю № 13 від 12 березня 1994 р. // Законодавство України про страхування: Збірник нормативних актів / За ред. П.Д. Біленчука, О.Ф. Філонюка, І.В. Яковенка. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
122. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право. - К.: „А.С.К.”, 2003. – 704 с.
123. Цивільний кодекс від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. - № 30. – Ст. 463.
124. Садиков О.Н. Некоторые положення теории советского гражданского права // Советское государство и право. - 1966. - № 9. – С. 15-24.
125. Невзгодина Е.Л. Представитель по советскому гражданскому праву (спорные вопросы) // Сборник аспирантских работ Свердловского юридического института. – 1975. – Вып.18. – С. 55-61.
126. Декрет Кабінету Міністрів України „Про довірчі товариства” від 17 березня 1993 р. № 23-93 від 17.03.1993 // ВВР. – 1993. - № 19. – ст. 207.
127. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право. - К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
128. Ефимова Л.Г. Банковские сделки: право и практика. – М.: НИМП, 2001. - 654 с.
129. Крашенников Е. Правовая природа открытого препоручительного индоссамента // Право и экономика. - 2000. - № 12. – С. 3-5.
130. Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.99р. № 02-5/111. // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України / Відповідальний редактор Д.М. Притика. - К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 304 с.
131. Гражданское право / Отв. редактор. Е.А. Суханов. – Москва: Издательство БЕК, 2000. - Т. 1. – 816 с.
132. Кряжевских К.П. К вопросу об определении полномочий на совершение сделок от имени юридического лица // Юрист. – 2002. - № 11. – С. 17-19.
133. Невзгодина Е.Л. Основания представительства в советском гражданском праве. Вопросы правового регулирования в социалистическом обществе // Доклады конференции правоведов. - Свердловск., 1974 – С. 68-82.
134. Иоффе О.С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
135. Урусова Г. Договір доручення: укладання та виконання. // Бухгалтерія. – 19.05.2003. - № 20.
136. Сєверова Є.С. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві Україні. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Одеса., 2004. – 19 с.
137. Гражданское право. / Под редакцией Калпина А.Г., Масляева А.И. – М.: Юристь, 1997. - Ч.1. – 472 с.
138. Советское гражданское право / Под ред. Ю.Х. Калмыкова, В.А.Тархова. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1991. - Т.1. – 453 с.
139. Вольфсон В. Підручник цивільного права. – Х.: Юридичне видавництво Наркомюсту УРСР, 1927. – 216 с.
140. Халфина Р.О. Значение и сущность договора в советском социалистическом гражданском праве. - М.: Изд-во АН СССР, 1952. - 239 с.
141. Советское гражданское право. - М.: Госюриздат, 1959. – 535 с.
142. Рабинович Н.В. Недействительность сделки и ее последствия. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1960. – 170 с.
143. Гуев А.Н. Гражданское право. - М.: Инфра-М, 2003. - Т. 1. – 450 с.
144. Вісник Вищого Арбітражного Суду України. - 2000. - № 4. – С. 101-104.
145. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая. - М.: Статут, 2003. – 837 с.
146. Невзгодина Е.Л. Ответственность и иные последствия ненадлежащей реализации гражданско-правового представительства // Проблемы юридической ответственности по социалистическому праву. – Томск, 1977. – С. 55-77.
147. Басистов А.Г. Доверенность: субъектный состав, полномочия, оформление, некоторые особенности. - М.: ЗАО «Издательство Белые альвы», 1996. – 40 с.
148. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. К.: „Ін Юре”, 2003. - Т.1. – 520 с.
149. Рясенцев В.А. Вопросы представительства в гражданском праве // Советская юстиция. - 1976. - № 6. - С. 14-15.
150. Гражданский кодекс РСФСР / Под редакцией А.Г. Гойбарга. Вып. IV.: Государственное издательство М-П., 1924. – 105 с.
151. Скловский К.И. Представительство в гражданском праве и процессе (вопросы теории: сущность, содержание, структура). Автореф. дис… канд юрид. наук. – Харьков, 1982. – 15 с.
152. Толстой В.С. Содержание относительных правоотношений // Советское государство и право. – 1969. - №3. - С. 126-130.
153. Алексеев С.С. Односторонние сделки в механизме гражданско-правового регулирования // „Труды Свердловского юридического института”. – Свердловск. - 1970. - Вып. 13. – С. 46-63.
154. Невзгодина Е.Л. Представительство по советскому гражданскому праву. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Свердловск, 1975. – 23 с.
155. Черепахин Б.Б. Правоприемство по советскому гражданскому праву. – М., Госюриздат, 1962. – 162 с.
156. Гражданское право / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого.- М.: Проспект, 1997. - Т.2 – 784 с.
157. Советское гражданское право / Под ред. В.А.Рясенцева. - М.: Юридическая литература, 1987. - Ч.2. – 576 с.
158. Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р., № 99. // www.rada.gov.ua.
159. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні. / Я.М. Шевченко, О.М. Молявко, А.Л. Салатко. - Х.: „Консум”, 1999. – 272 с.
160. Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994р., № 419 / Законодавство України про нотаріат. Організаційно-правові основи діяльності нотаріату: збірник офіційних нормативних актів. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. - №5. – 464 с.
161. Скловский К. Множественность лиц в представительстве // Хозяйство и право. - 1998. - №1. – С. 49-52.
162. Закон України “Про нотаріат” від 02 вересня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №39. – ст. 389.
163. Вісник Верховного Суду України . – 1997р.
164. Брагинский М.И. Договор поручения и стороны в нем. // Вестник ВАС РФ. - 2001. - №4. – С. 75-87.
165. Невзгодина Е.Л. Доверенность по советскому гражданскому праву // Советская юстиция. - 1976. - №19. – С.14-16.
166. Фурса С. Довіреність та інститут представництва у цивільному законодавстві, нотаріальному та цивільному процесах України // Право України. – 1999. - № 4. – С. 94-97.
167. Крылов С. Стороны в договоре поручения // Хозяйство и право. – 1999. - № 8. – С. 19-26.
168. Трепицын И. Сроки доверенностей // Советская юстиция. – 1925. - № 35. – С. 1159-1161.
169. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование. / Под. ред. В.В. Залесского. - М.: Норма, 2000. - 648 с.
170. Tomasi A. Les conflits de lois en matiere de representation conventionnelle et l’opportunite d’une convention international // Revue critique de droit international prive. 1958. P. 657.
171. Closset Ch., Silence L. Op. cit. P. 567; de Theux A. Le droit de la representation commercial. Bruxelles, 1975. P. 237.
172. Дрішлюк А. Агентський договір у цивільному праві України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №3. – С. 37-39
173. Чуркин А. Коммерческое представительство на фондовой бирже // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 4. – С. 68-70.
174. Сальнікова Г.І. Правове регулювання посередництва у підприємницькій діяльності. Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харків., 2003. – 16 с.
175. Бабкина Е. Развитие теории представительства в коммерческих отношениях // Белорусский журнал международного права и международных отношений. - 1999. - № 4.
176. Гришин А.В. Коммерческое представительство в предпринимательской деятельности и его правовая защита (гражданско-правовой и уголовно-правовой аспекты). Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 2001. – 24 с.
177. Комментарий к Гражданскому Кодексу Российской Федерации. Части первой / Под. ред. О.Н. Садикова. - М., «Центр ЮрИнфоР», 1996. – 448 с.
178. Закон України „Про товарну біржу” від 10 грудня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №10. – Ст. 139.
179. Правила здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджені наказом ДКЦПФР від 23.12.1996р. №31 // www.rada.gov.ua.
180. Закон України “Про страхування” від 07 березня 1996р. // Відомості Верховної Ради. - 1996. - №18. - Ст. 78.
181. Гуев А.Н. Гражданское право. - М.: Инфра-М, 2003. - Т. 2. – 453 с.
182. Гражданское право / Отв. Редактор Е.А. Суханов. - М.: БЕК, 2003. - Т.II. Полутом 2. – 544 с.
183. Гражданский Кодекс Российской Федерации с постатейными материалами / Авторы-составители М.В. Кузнецов, А.А. Маслов и др. – М.: Право и закон, 2001. - Ч.1. – 560 с.
184. Стрижко Л. Институт агентских договоров // Юридическая практика. – 2003. – 23-29 вересня. - № 38.
185. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 668 с.
186. Е. Бабкина. Правовая природа договора коммерческого представительства // Белорусский журнал международного права и международных отношений. - 2000. - № 2.