ГАРАНТІЇ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ ЯК ЗАСІБ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………...…3

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГАРАНТІЙ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ ЯК СПОСОБУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
1.1. Виникнення та історичний розвиток гарантій фінансових установ. Їх місце в системі способів забезпечення виконання зобов’язань. ……….………..12
1.2. Істотні умови гарантій: нормативно-правовий аспект ………..………30
1.3. Суб’єкти, що вступають в гарантійні відносини. Особливі вимоги до правосуб’єктності гаранта ……………………………............................................41
1.4. Класифікація гарантій фінансових установ...……………….................55
1.5.Юридична характеристика платіжних зобов’язань гаранта…………………………………………………………………….…….........73
Висновки до розділу І………………………………………………………..83

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ГАРАНТІЙ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
2.1. Договір про надання гарантій як цивільно-правовий договір………..88
2.2. Особливості правового регулювання цивільно-правових гарантій, що забезпечують виконання зобов’язань з публічним інтересом………………....124
2.3. Спори, що виникають із гарантійних правовідносин (за матеріалами судової практики) …………………………………………………………………151
Висновки до розділу ІІ ……………………………………………………..160

ВИСНОВКИ……………………………………….……………………….165
Список використаних джерел……………………………….…………...169
ВСТУП

Розвиток ринкової економіки, поява нових сучасних форм цивільних зобов’язань, підвищення ролі приватної власності, стрімке збільшення загальної кількості правочинів, що укладаються фізичними та юридичними особами, загострили проблему забезпечення належного їх виконання. Конституція України у ст. 41 проголошує непорушність та захист державою приватної власності. Окрім цього, з огляду на євроінтеграційний курс України не можна не враховувати того, що в європейському праві механізм захисту права одержати майно у власність прирівнюється до механізму захисту права власності. Без забезпечення законних інтересів внутрішніх та зовнішніх інвесторів ефективними юридичними механізмами неможливо досягти суттєвих успіхів у розвитку національної економіки, інтеграції до європейських структур, а в кінцевому рахунку – підвищення рівня добробуту українського народу.
Будь-яке зобов’язання є, по суті, лише обіцянкою особи, яка його прийняла на себе, вчинити певну дію чи дії, або утриматися від неї. Ні для кого не є таємницею, що значний відсоток зобов’язань не виконується, або ж виконується неналежним чином. Неможливість швидко та надійно одержати від боржника належне виконання зобов’язання суттєво порушує законні права кредитора, а для кредитора – юридичної особи опосередковано – права його власника або власників та працівників.
Тому важливим та надзвичайно актуальним наразі є розробка і запровадження максимально розгалуженої системи спеціальних юридичних механізмів, які мають зміцнювати процес виконання цивільних зобов’язань, дисциплінувати їх учасників, що є одним з принципових загальних завдань сучасної цивілістики.
Розширення торговельних відносин, у тому числі у сфері зовнішньої торгівлі, поєднується з постійним збільшенням кількості правочинів, що вчиняються фізичними та юридичними особами. Це призвело до посилення застосування в практичному щоденному торговельному обороті досягнень автоматизації, засад формальності та документарності.
Одним з проявів розвитку вказаних засад стала поява у середині ХХ ст. у міжнародному приватному праві нового унікального способу забезпечення зобов’язань – незалежних неакцесорних гарантій (надалі–гарантії), які видаються, зазвичай, потужними фінансовими установами та особливо надійно зміцнюють забезпечені ними цивільні зобов’язання. Довівши свою ефективність, гарантія у такому розумінні стала активно «позичатися» національними правовими системами для забезпечення зобов’язань на національному ґрунті різних країн світу. У відповідних правовідносинах дедалі частіше беруть участь українські фізичні та юридичні особи, а останнім часом – навіть і українська держава в особі органів державної влади.
З часів римського права і до ХХ ст. не відбувалося принципових змін у системі способів забезпечення виконання зобов’язань. Однак у ХХ ст. практичні потреби міжнародної торгівлі, необхідність зміцнення забезпечення виконання зобов’язань – особливо в міжнародних приватноправових відносинах – призвели, зокрема, і до виникнення нового способу забезпечення виконання зобов’язань – гарантії, яка набула документарного неакцесорного характеру та навіть окремих ознак абстрактного зобов’язання. Нині і українське законодавство (ЦК України 2003 р.) запозичило сучасне міжнародно-правове розуміння гарантії. Однак спостерігаються недостатнє розуміння як у науковців, так і у практиків цього нового правового інституту, помилки при всьому цьому в його практичному застосуванні. На нашу думку, ці негативні явища значною мірою пов’язані з недостатньою розробкою у вітчизняній науці історичних та загальнотеоретичних засад гарантій. Хоча окремі аспекти гарантій досліджуються як в Російській Федерації (зокрема Г. А. Аванесовою, Л. А. Бірюковою, М. І. Брагінським, В. В. Вітрянським, М. В. Волошиною, Б. М. Гонгалом, Н. Ю. Єрпилєвою, А. Б. Княжевською, Н. А. Ранніх, П. Г. Резгом, Н. Ю. Рассказовою, А. А. Рубановим, О. М. Свириденком, Р. П. Сойком, Л. А. Суховерховою, Ю. В. Петровським, С. А. Таракановим та ін. ), так і в Україні (М. М. Андріановим, Т. В. Боднар, Л. В. Руденко та ін.), їх комплексна правова конструкція у доктрині ще не розроблена.
У той же час у юридичній науці висвітлені лише окремі аспекти таких правовідносин, цілісного уявлення про характер взаємних прав і обов’язків учасників гарантійних відносин досі немає. Значна кількість їх надзвичайно важливих аспектів на законодавчому рівні досі не врегульована, а в існуючому законодавчому регулюванні щодо них існують колізії. Це призвело до того, що відповідні прогалини стали заповнюватися органами державної влади та управління на підзаконному рівні на власний розсуд, причому в деяких випадках – з явними перевищеннями наданих цим органам повноважень.
При тому, що гарантійні відносини виникають як з договору про надання гарантії, так і і з самої гарантії, проте майже всі наукові дослідження обмежуються лише аналізом останнього інституту, не приділяючи договорам про надання гарантії достатньої уваги.
За відсутності єдиного підходу до розуміння прав та обов’язків учасників гарантійних правовідносин українська держава почала все більше застосовувати цивільно-правові гарантії для забезпечення економічних інтересів публічного характеру, що створює загрозу як для цих інтересів, так і, з іншого боку, для законних прав фізичних та юридичних осіб, які вступають у відповідні відносини з державою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за темою «Правові проблеми розвитку підприємництва в Україні», номер державної реєстрації 0103U003102).
Зміст та основні положення дисертаційного дослідження знайшли теоретичне обґрунтування виходячи з практичних потреб, які відповідають основним завданням правової реформи в Україні і, зокрема, визначені Законом України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18. 03. 2004 р.
Мета і завдання дослідження
Метою дослідження є виявлення юридичної специфіки гарантій як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань, з’ясування особливостей реалізації прав і обов’язків учасників гарантійних правовідносин, розробка пропозицій щодо удосконалення законодавства України, що регулює відповідні суспільні відносини.
Для досягнення цієї мети дисертантом було намічено виконати такі основні завдання:
– проаналізувати історичний розвиток гарантій фінансових установ, оскільки вони виникли як інститут звичаєвого права, а для усвідомлення юридичних наслідків звичаїв необхідно знати та розуміти їх генезис;
– порівняти ступінь та ефективність регламентації гарантій фінансових установ та договорів про надання таких гарантій міжнародним приватним правом та національними правовими системами розвинутих країн світу, України та Російської Федерації;
– з’ясувати, з яких аспектів гарантійних відносин виникають судові спори між фінансовою установою та іншими учасниками їх регулювання, здійснити аналіз та узагальнення відповідної судової практики;
– уточнити юридичний понятійно-термінологічний апарат, який використовується у сфері правового регулювання гарантій, у тому числі розробити наукове обґрунтоване визначення гарантій та їх класифікацію;
– розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює відносини щодо гарантій фінансових установ та договорів про надання таких гарантій з урахуванням особливостей окремих їх різновидів.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають, змінюються та припиняються у зв’язку із застосуванням у цивільному обороті такого способу забезпечення виконання зобов’язань, як гарантії фінансових установ.
Предметом дослідження є визначені у нормативно-правових актах, звичаєвому праві (у тому числі у загальновизнаних міжнародних звичаях), судових прецедентах права і обов’язки учасників правовідносин, що виникають внаслідок надання гарантій фінансових установ, а також безпосередньо пов’язаних з ними правовідносин, що виникають із договорів про надання таких гарантій та зобов’язань, які забезпечуються гарантіями фінансових установ.
Методи дослідження. У процесі проведення дослідження використовувався діалектичний метод пізнання суспільних явищ та процесів. Застосування цього методу дало змогу поєднати – на засадах балансу інтересів – до однієї юридичної конструкції протилежні за характером завдання: щодо необхідності розширення незалежних формальних зобов’язань у міжнародній торгівлі, а з іншого боку – щодо необхідності їх обмеження у зв’язку з підвищеними ризиками, що притаманні їх учасникам. Залежно від конкретних аспектів дослідження використовувалися такі методи: історичний (при висвітленні питання про виникнення гарантій у 1950–60 рр. та їхній подальший розвиток), системний (при виокремленні критеріїв визначення місця гарантії в системі забезпечення зобов’язань, а також при виокремленні критеріїв визначення місця договорів про надання гарантії в системі цивільних договорів), порівняльний (при характеристиці особливостей розвитку гарантій у різних країнах світу, а також при порівнянні норм щодо гарантій, які містяться в нормативно-правових актах, виданих в Україні та у джерелах міжнародного приватного права), логічний (при формулюванні дефініції гарантії та при виробленні рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства України). Серед спеціальних методів застосовувалися граматичне тлумачення нормативних актів та узагальнення відповідної судової практики щодо гарантій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній юридичній науці дослідженням проблем гарантій фінансових установ як засобу цивільно-правового захисту прав та інтересів учасників цивільних відносин. Автор дисертації сформулював низку нових наукових положень, що виносяться на захист:
1. Уперше у вітчизняній юридичній науці за результатом комплексного дослідження процесу виникнення, закріплення та розвитку цивільно-правового інституту гарантій у міжнародному приватному праві, цивільному праві окремих іноземних держав, Радянського Союзу та незалежних України та Російської Федерації доведено об’єктивний та невідворотний характер появи нового способу забезпечення виконання зобов’язань – гарантій фінансових установ як звичаю міжнародного приватного права на певному етапі розвитку міжнародної торгівлі (середина ХХ ст.) відповідно до нагальних його потреб.
2. Уперше обґрунтовано розвиток юридичної конструкції гарантій, обумовлений впливом одночасно як факторів, пов’язаних з появою нового різновиду міжнародних контрактів, так і факторів, пов’язаних з розвитком міжнародних документарних операцій.
3. Уперше у вітчизняній юридичній науці в результаті дослідження взаємозв’язку зобов’язань з гарантії, договору про надання гарантії та забезпеченого гарантією зобов’язання доведено, що в певних випадках виникнення, зміна та припинення одних з цих зобов’язань впливає на інші зобов’язання (призводить до їх виникнення, зміни, припинення), поряд з цим спостерігаються випадки, коли такого впливу немає. Заперечується поширена у доктрині позиція про імперативний характер взаємного впливу таких зобов’язань та обґрунтовується його переважно диспозитивний характер.
4. Уперше доведено, що, попри особливості гарантій, які застосовуються у вітчизняній практиці з метою забезпечення різних публічно-правових інтересів, вони мають цивільно-правовий, а не публічно-правовий характер.
5. Уперше, шляхом аналізу всього масиву підзаконних актів, прийнятих щодо цивільно-правових гарантій різними органами державної влади, встановлено, що в них містяться положення, які суперечать акту вищої юридичної сили – ЦК України (наприклад, має місце звуження передбаченого ЦК України кола гарантів, видача гарантії розуміється не як односторонній правочин, а як двосторонній), або ж ці підзаконні акти прийняті з порушенням компетенції відповідних державних органів (наприклад, встановлення істотних умов гарантій та договорів про їх надання). Запропоновано привести чинні підзаконні акти щодо гарантій у відповідність з ЦК України.
6. Уперше доведено, що платіж гаранта не носить характеру відшкодування реальних збитків бенефіціара. Такі «збитки» у гарантійних правовідносинах мають характер юридичної презумпції договірного характеру, а у окремих випадках платіж гаранта може навіть набувати ознак відшкодування моральної шкоди.
7. Уперше позбавлення гаранта права на регрес до принципала кваліфіковано як спеціальну цивільно-правову санкцію.
8. Уперше запропоновано застосовувати цивільно-правові гарантії для забезпечення виконання зобов’язань як приватноправового, так і публічно-правового характеру, які ґрунтуються на нормах Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кримінально-виконавчого кодексу України, Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі».
9. Подальший розвиток одержала концепція заміни відшкодування реальних збитків прискореною сплатою грошових компенсацій, що носять характер винагороди, на користь добросовісних учасників цивільного обороту. На прикладі втілення положень цієї концепції у гарантійні відносини обґрунтовано позитивний вплив таких компенсацій на цивільний оборот.
10. Дістала подальший розвиток позиція про вплив укладення цивільно-правових договорів на права і обов’язки осіб, які не брали участь в їх укладенні. Так, з огляду на фактичну наявність в обігу договорів про виконання третій особі, запропоновано врегулювати їх на рівні Цивільного кодексу України.
11. Удосконалено визначення поняття гарантії з огляду на необхідність врахування в ньому того, що порушення основного зобов’язання, яке забезпечено гарантією, презюмується (припускається), а також, з іншої сторони, з огляду на необхідність запобігти явно незаконним платежам за гарантіями.
12. Удосконалено юридичну конструкцію договору про надання гарантії. Зокрема, автор дисертації провів відмежування його від суміжних договорів (комісії, доручення, кредитного договору тощо), внаслідок чого кваліфікував його як самостійний вид договору в системі договорів про надання послуг. Обґрунтовано необхідність врахування, що договори про надання гарантій завжди містять дві різнорідні групи умов (умови майбутньої гарантії та умови щодо «внутрішніх» взаємовідносин між принципалом та бенефіціаром, які породжують різнорідні правові наслідки). Також автор дисертації запропонував внести зміни до норм Цивільного кодексу України, які регулюють гарантії, щодо удосконалення механізму правового регулювання договорів про надання гарантій.
Практичне значення одержаних результатів
Сформульовані і винесені на захист положення дисертації можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для подальшого розвитку знань і положень цивілістичної науки щодо гарантій у цивільному обороті;
– у сфері правотворчості – з метою удосконалення законодавства щодо гарантій фінансових установ як способу забезпечення виконання зобов’язань;
– у навчальному процесі – при викладанні у вищих юридичних та економічних навчальних закладах таких предметів, як «Цивільне право», «Міжнародне приватне право», «Банківське право», «Адміністративне право», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Банківські операції», «Гроші та кредит»;
– у безпосередній практичній правозастосовчій діяльності суддів, адвокатів, фахівців, що працюють у підприємницькій сфері (перш за все у банках та небанківських фінансових установах) та в контролюючих органах.
Деякі положення дисертації використовувалися здобувачем при вирішенні практичних питань, що виникали при видачі гарантій, здійсненні платежів за виданими гарантіями та розробці відповідних внутрішніх процедур у діяльності закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».
Апробація результатів дисертації
Основні теоретичні положення дисертації обговорювалися на науково-практичній конференції «Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи» (м. Київ, 24 листопада 2005 року), міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Приватноправовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку» (м. Київ, 25–26 листопада 2006 року), VI міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Зовнішньоекономічна політика України як механізм реалізації національних інтересів» (м. Київ, 12 травня 2006 року, доповідь автора на цій конференції відзначена дипломом Української академії зовнішньої торгівлі), а також на міжнародній науково-практичній конференції «П’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 27–28 жовтня 2006 року).
Публікації
Результати дисертації опубліковані у 9-ти статтях (з них 7 – у фахових наукових журналах, рекомендованих ВАК України, 2 – у російському методичному журналі «Международные банковские операции»), а також у 3-х збірках тез доповідей за результатами наукових конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано та викладено такі узагальнення, положення та пропозиції:
1. Незалежні неакцесорні гарантії фінансових установ цивільно-правового характеру є новим та унікальним способом забезпечення виконання зобов’язань, який виник у міжнародному приватному праві у середині ХХ ст. внаслідок як розвитку міжнародних документарних операцій, звичаїв банківської діяльності, так і у зв’язку з необхідністю забезпечувати виконання зобов’язань у нових ситуаціях, що стали виникати у міжнародній торгівлі. Згодом цей інститут було запозичено із міжнародного приватного права (після певної уніфікації) національними правовими системами.
2. Автор пропонує таке визначення: гарантія – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого гарант, на підставі вчиненого ним у письмовій формі одностороннього правочину – видачі гарантії, зобов’язаний сплатити обумовлену грошову винагороду бенефіціару, який протягом строку дії гарантії, в обумовлених місці та спосіб, надав гарантові передбачені умовами гарантії документи, з яких припускається порушення забезпеченого гарантією обов’язку принципала перед бенефіціаром та при відсутності явних доказів навмисного введення бенефіціаром в оману гаранта щодо факту настання гарантійного випадку.
3. Гарант не відповідає у будь-якому вигляді за основним зобов’язанням та не несе цивільно-правової відповідальності за невиконання умов основного зобов’язання. Гарант несе відповідальність виключно внаслідок вчинених ним особисто правочинів – виданої гарантії та договору про надання гарантії та може бути притягнутий до цивільно-правової відповідальності лише за їх неналежне виконання.
4. У чинному законодавстві існують численні колізії щодо питання про коло осіб, що можуть зобов’язуватися гарантією (є легітимними гарантами) при забезпеченні виконання тих чи інших зобов’язань. При усуненні цих колізій з метою підвищення привабливості гарантій можна зберегти обмеження на право надання гарантій колом спеціальних, особливо потужних в економічному плані суб’єктів. Однак всі відповідні обмеження мають встановлюватися прямо нормами відповідних законів України, а якщо такі обмеження встановлюються на підзаконному рівні, то вони можуть встановлюватися виключно у порядку та спосіб, передбачених Конституцією та законами України.
5. Сучасний етап розвитку торговельного обороту характеризується тим, що суб’єктам господарювання часто краще оперативно та надійно одержати заздалегідь визначену фіксовану часткову компенсацію за порушене право, аніж доводити повний розмір збитків. Така тенденція є дуже сприятливою для розвитку гарантій. Платіж гаранта не є відшкодуванням реальних збитків бенефіціара. Він є за своїм змістом сплатою винагороди та ґрунтується на юридичних фікціях «умовної матеріальної шкоди», а іноді навіть «умовної моральної шкоди».
6. Договір про надання гарантії слід вважати окремим видом цивільно-правових договорів, що не підпадає під жодну конструкцію договорів, передбачених чинним ЦК України. Існує потреба у внесенні до ЦК України новел, спрямованих на правове регулювання низки специфічних видів договорів про надання банківських послуг (договір про надання гарантії, договір про відкриття акредитиву тощо). Також необхідно врегулювати у ЦК і загальні засади договорів про виконання третій особі. Деякі порушення зобов’язань із виданої гарантії можуть одночасно бути порушенням зобов’язань із договору про надання гарантії. Однак при цьому зобов’язання, що виникають із надання гарантії, мають розмежовуватися із зобов’язаннями, що виникають із укладення договору про надання гарантії.
7. Зобов’язання із договору про надання гарантії, зобов’язання із гарантії та зобов’язання, виконання якого забезпечує гарантія, мають дуже складний взаємозв’язок та вплив одне на одне. Не можна стверджувати як те, що зміни у одному із зазначених зобов’язань неодмінно призводять до змін у інших чи навпаки (що не призводять). Фактично в окремих випадках виникнення, зміна та припинення одних із зазначених зобов’язань впливає на інші, в інших випадках – не впливає. При аналізі відповідних правовідносин слід виходити передусім із засад диспозитивності. Ця диспозитивність спричинена тим, що з метою підвищення привабливості гарантій у міжнародній торгівлі такий взаємний вплив був штучно зменшений шляхом введення до юридичної конструкції гарантії засад неакцесорності, незалежності та документарності. Наведене має враховуватися при використанні гарантій як у внутрішньому, так і у зовнішньому обороті.
8. Належне виконання гарантом та принципалом взаємних обов’язків може бути забезпечено за допомогою загальних способів забезпечення виконання зобов’язань, передбачених ЦК. Однак додатково до цього для гаранта, що неналежним чином виконував взяті на себе зобов’язання, може бути застосована спеціальна цивільно-правова санкція – повне чи часткове позбавлення права на регрес до принципала. Жорсткість цієї санкції має наслідком те, що потреби у додаткових забезпеченнях виконання зобов’язань гаранта, як правило, не виникає.
9. У зв’язку з вкрай недостатнім регулюванням гарантій на рівні ЦК України відповідні прогалини у правовому регулюванні почали заповнюватися на підзаконному рівні Національним банком України. Слід вважати позитивним відповідне врегулювання окремих технічних аспектів гарантійних операцій. Однак встановлення НБУ обов’язкових вимог до гарантій та договорів про надання гарантій є, на думку автора, перевищенням НБУ наданих йому чинними законами України повноважень, оскільки ані гарантії, ані договори про надання гарантій не є формами банківських розрахунків.
10. З огляду на високу ефективність цивільно-правових гарантій при забезпеченні цивільних зобов’язань розпочалося та постійно розвивається забезпечення ними зобов’язань публічного характеру в особливо важливих, «чутливих» для суспільства в цілому сферах (фіскальні цілі, обіг спирту, операції з цінностями державного резерву тощо). Останньою тенденцією є залучення гарантій для цілей ліцензування шляхом встановлення вимоги наявності гарантії для отримання ліцензії на заняття певним видом діяльності. Така тенденція є позитивною, проте у нормативно-правовому регулюванні таких гарантій існують численні недоліки, які потребують термінового усунення. У першу чергу, необхідно прямо передбачити у ЦК України правило про поширення дії його норм на всі подібні гарантії. Також важливо визначити межі компетенції профільних державних органів щодо публічно-правових зобов’язань, які забезпечуються цивільно-правовими гарантіями щодо застосування таких гарантій.
11. Доцільно поширювати цивільно-правові гарантії на забезпечення виконання якомога ширшого кола зобов’язань публічно-правового характеру. Зокрема, ними можуть забезпечуватися численні зобов’язання фізичних та юридичних осіб, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Кримінально-виконавчим кодексом України, Законом України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі».
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Акти органів державної влади України, інших держав та міжнародних організацій

1. Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации. – М., 2001. – 63 с.
2. Германское право : пер. с нем. – Ч. 1–2. – М., 1996. – 961 с.
3. Господарський кодекс України від 16. 01. 2003 р. // Офіційний вісник України, 2003. – № 11 (28. 03. 2003 р.). – Ст.462.
4. Господарський процесуальний кодекс України від 06. 11. 1991 р. // Відомості Верховної Ради України, 1992. – № 6 (11. 02. 92). – Ст. 56.
5. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19. 02. 1993 р. // Урядовий кур’єр, 1993. – № 35 (06. 03. 1993 р.)
6. Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 01. 12. 1994 р. // Відомості Верховної Ради України, 1994. – № 52. (27. 12. 94). – Ст. 455.
7. Закон України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» від 15. 09. 1995 р. // Відомості Верховної Ради України, 1995. – № 40 (03. 10. 95). – Ст. 297.
8. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07. 12. 2000 р. // Урядовий кур’єр, 2001. – № 8 (17. 01. 2001 р.).
9. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону від 30. 06. 1999 р.) // Урядовий кур’єр, 1999. – № 172 (15. 09. 1999 р.).
10. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо додаткових гарантій захисту фінансових інтересів держави» від 16. 06. 2005 р. // Офіційний вісник України, 2005. – № 29 (05. 08. 2005) . – Ст. 1689.
11. Закон України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20. 12. 2005 р. // Урядовий кур’єр, 2005. – № 250–251 (30. 12. 2005 р.).
12. Закон України «Про державний матеріальний резерв» від 24. 01. 1997 р. // Офіційний вісник України, 1997. – Числа 7 –8 (книга перша). – Ст. 89.
13. Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22. 02. 2000 р. // Офіційний вісник України, 2000. – № 13 (14. 04. 2000). – Ст. 500.
14. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04. 07. 2002 р. // Урядовий кур’єр, 2002. – № 143 (07. 08. 2002 р.).
15. Закон України «Про Національний банк України» від 20. 05. 1999 р. // Урядовий кур’єр, 1999. – 01. 07. 1999 р. – № 120 – 121.
16. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09. 07. 2003 р. // Урядовий кур’єр, 2003. – № 169 (11. 09. 2003 р.).
17. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05. 04. 2001 р. // Урядовий кур’єр, 2001. – № 84 ( 06. 05. 01 р.).
18. Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21. 12. 2000 р. // Офіційний вісник України, 2001. – № 7 (02. 03. 2001). – Ст. 259.
19. Закон України «Про туризм» в редакції Закону України від 18. 11. 2003 р. // Офіційний вісник України, 2003. – № 50 (26. 12. 2003). – Ст. 2600.
20. Закон України «Про страхування» в редакції Закону України від 04. 10. 2001 р. // Офіційний вісник України, 2001. – № 44 (16. 11. 2001). – Ст. 1951.
21. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12. 07. 2001 р. // Урядовий кур’єр, 2001. – № 154 (29 .08. 2001 р.).
22. Звіт про роботу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України за 2004 рік, затверджений Розпорядженням ДКРРФП України № 4041 від 16. 05. 2005 р.// Інформація з офіційного інтернет-сайту Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України www.dfp.gov.ua.
23. Інструкція про організацію роботи митних органів України з незалежними фінансовими посередниками при застосуванні механізму надання фінансових гарантій щодо обов’язкової доставки товарів до митниць призначення, затверджена наказом Державної митної служби України від 19. 03. 1997 р. № 113 // Офіційний вісник України, 1997. – Число 22. – Ст.124.
24. Інструкція про порядок застосування механізму фінансових гарантій при транзитних перевезеннях підакцизних товарів, затверджена спільним наказом Державної митної служби України, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю України, Міністерства транспорту України та Міністерства фінансів України від 25. 07. 1996 р. №342/82/244/154-Б // Ресурс інформаційно-пошукової системи ЛігаБізнесІнформ.
25. Інформаційно-аналітичні матеріали про підсумки роботи Держфінпослуг та стан справ у небанківському фінансовому секторі України у 2005 році, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 02. 02. 2006 р. № 5317 // Ресурс інформаційно- пошукової системи ЛігаБізнесІнформ.
26. Инструкция Госбанка СССР о порядке совершения банковских операций по международным расчетам № 1, утверждена Постановлением правления Государственного банка СССР от 25. 12. 1985 г. – М., 1993. – 350 с.
27. Кодекс адміністративного судочинства України від 06. 07. 2005 р. // Офіційний вісник України, 2005. – № 32 (26. 08. 2005). – Ст. 1918.
28. Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви, прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 11. 12. 1995 р. № 50/48 // Ресурс інформаційно-пошукової системи ЛігаБізнесІнформ.
29. Конституція України від 28. 06. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996. – № 30 (23. 07. 96). – Ст. 141.
30. Кримінально-виконавчий кодекс України // Офіційний вісник України, 2003. – № 33 (29. 08. 2003). – Ст. 1767.
31. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28. 12. 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР, 1961. – № 2. – Ст.15.
32. Лист Державної митної служби України «Про вимоги до змісту гарантійного листа банку в частині виконання третьою особою зобов'язання перед митним органом» від 08. 04. 2004 р. № 25/2-15-38/4394-ЕП // Митна газета, 2004. – № 8.
33. Лист Національного банку України «Щодо здійснення резидентами кредитних операцій в іноземній валюті з нерезидентами» від 14. 02. 2005 р. № 13-126/679-1310 // Вісник законодавства України, 2005. – № 8.
34. Міжнародні звичаї для резервних акредитивів 1998 р. Публікація Міжнародної торговельної палати № 590. // Інформація з офіційного Інтернет-сайту Міжнародної торговельної палати www.iccwbo.org.
35. Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) від 14. 11. 1975 р. // Офіційний вісник України, 2007. – 3 (26.01.07). – Ст. 138.
36. Митний кодекс України від 11. 07. 2002 р. // Урядовий кур’єр, 2002. – № 148 (14. 08. 2002 р.)
37. Нормативи достатності власних активів суб’єктів підприємницької діяльності, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 29. 07. 1999 р. № 983 // Офіційний вісник України, 1999. – № 40 (22. 10. 99). – Ст. 2014.
38. Обзор практики разрешения споров, связанных с применением норм Гражданского Кодекса Российской Федерации о банковской гарантии. Приложение к информационному письму ВАС РФ от 15. 01. 1998 г. // Вестник Высшего арбитражного суда Российской Федерации, 1998. – № 3. – С. 88– 91.
39. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик – М., 1967. – 64 с.
40. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик. Новые законы о предпринимательстве. – М., 1991. – 250 с.
41. Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затверджений постановою КМУ від 04. 07. 01 р. № 756 // Офіційний вісник України, 2001. – № 27 (20. 07. 2001). – Ст. 1212.
42. Підсумки роботи Держфінпослуг та стан справ у небанківському фінансовому секторі України за 9 місяців 2005 року, затверджені Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 4806 від 20. 10. 2005 р. // Ресурс інформаційно-пошукової системи ЛігаБізнесІнформ.
43. Положення про надання банкам повноважень гаранта для надання митним органам України фінансових гарантій у вигляді гарантії банку, затверджене наказом Державної митної служби України від 19. 08. 2004 року № 608 // Офіційний вісник України, 2004. – № 35 (17. 09. 2004). – Ст. 2369.
44. Положення про надання митним органам України фінансових гарантій щодо обов’язкової доставки товарів до митниць призначення, затверджено Постановою КМУ від 29. 06. 1996 р. № 700 // Зібрання постанов Уряду України, 1996. – № 14. – Ст. 387.
45. Положення про надання незалежними фінансовими посередниками фінансових гарантій митним органам при митному оформленні товарів, що ввозяться за попередньою вантажною митною декларацією, затверджене наказом Державної митної служби України від 29. 07. 98 року № 447 // Офіційний вісник України, 1998. – № 44 (19. 11. 1998). – Ст. 1650.
46. Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах, затверджене Постановою правління НБУ від 15. 12. 2004 р. № 639 // Офіційний вісник України, 2005. – № 3 (04. 02. 2005 р.). – Ст. 156.
47. Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затверджене Постановою правління НБУ від 03. 12. 2003 р. № 514 // Офіційний вісник України, 2003. – № 52 (09. 01. 2004, частина 1). – Ст. 2831.
48. Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання позик в іноземній валюті нерезидентам, затверджене Постановою правління НБУ від 17. 06. 2004 р. № 270 // Офіційний вісник України, 2004. – № 29 (06. 08. 2004 р.) – Ст.1963.
49. Порядок визначення на конкурсних засадах підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, інноваційне інвестування яких здійснюватиметься за рахунок частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, розподілу і використання цих коштів, затверджений Постановою КМУ від 26. 11. 2003 р. № 1839 // Офіційний вісник України, 2003. – № 48 (12. 12. 2003). – Ст. 2522.
50. Порядок використання у 2006 році коштів державного бюджету, які виділяються виробникам лікарських засобів для компенсації додаткових витрат, пов’язаних із зміною ставки акцизного збору на спирт етиловий, затверджений Постановою КМУ від 13. 03. 2006 р. № 275 // Офіційний вісник України, 2006. – № 11 (29. 03. 2006). – Ст. 713.
51. Порядок митного контролю та митного оформлення природного газу, що переміщується через митний кордон України трубопровідним транспортом, затверджений Постановою КМУ від 17. 12. 2003 р. № 1958 // Офіційний вісник України, 2003. – № 51 (02. 01. 2004, частина 1). – Ст. 2699.
52. Порядок формування основних показників державного оборонного замовлення, розміщення та коригування обсягів поставок (закупівлі) продукції, виконання робіт, надання послуг за оборонним замовленням, внесення змін до укладених державних контрактів, а також порядок контролю за виконанням оборонного замовлення, затверджений Постановою КМУ від 09. 12. 1999 р. № 2244 // Офіційний вісник України, 1999. – № 50 (31. 12. 99). – Ст. 2445.
53. Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затверджений Постановою КМУ від 08. 10. 1997 р. № 1129 // Офіційний вісник України, 1997. – Число 41 (24. 10. 97). – Ст.60.
54. Постанова Верховного Суду України від 24. 01. 2006 р. у справі № 1/5-90 господарського суду Тернопільської області // Вісник господарського судочинства, 2006. – № 2. – С.147 – 149.
55. Постанова Вищого господарського суду України від 12. 06. 2002 р. у справі № 14/154 господарського суду м. Києва // Інформація з офіційного інтернет-сайту Вищого господарського суду України http:// arbitr.gov.ua.
56. Постанова Вищого господарського суду України від 27. 08. 2003 р. у справі № 21/524 господарського суду м. Києва // Інформація з офіційного інтернет-сайту Вищого господарського суду України http:// arbitr.gov.ua.
57. Постанова Вищого господарського суду України від 18. 02. 2004 р. у справі № 37/423 господарського суду м. Києва // Інформація з офіційного інтернет-сайту Вищого господарського суду України http:// arbitr.gov.ua.
58. Постанова Вищого господарського суду України від 21. 09. 2004 р. у справі № 6/585 господарського суду Дніпропетровської області // Інформація з офіційного інтернет-сайту Вищого господарського суду України http:// arbitr.gov.ua.
59. Постанова Вищого господарського суду України від 27. 10. 2004 р. у справі № 12/540 господарського суду м. Києва // Інформація з офіційного інтернет-сайту Вищого господарського суду України http:// arbitr.gov.ua.
60. Постанова Вищого господарського суду України від 17. 11. 2004 р. у справі № 38/433 господарського суду м. Києва // Інформація з офіційного інтернет-сайту Вищого господарського суду України http:// arbitr.gov.ua.
61. Постанова Вищого господарського суду України від 30. 11. 2004 р. у справі № 17/105 господарського суду м. Києва // Інформація з офіційного інтернет-сайту Вищого господарського суду України http:// arbitr.gov.ua.
62. Постанова Вищого господарського суду України від 01. 12. 2004 р. у справі № 23/11-04-451 господарського суду Одеської області) // Інформація з офіційного інтернет-сайту Вищого господарського суду України http:// arbitr.gov.ua.
63. Постанова Вищого господарського суду України від 31. 08. 2005 р. у справі № 9/510 господарського суду Запорізької області // Інформація з офіційного інтернет-сайту Вищого господарського суду України http:// arbitr.gov.ua.
64. Постанова Вищого господарського суду України від 20. 04. 2006 р. у справі № 22/330-05-8977 господарського суду Одеської області // Інформація з офіційного інтернет-сайту Вищого господарського суду України http:// arbitr.gov.ua.
65. Постанова Вищого господарського суду України від 03. 10. 2006 р. у справі № 78/19-06 господарського суду Київської області // Інформація з офіційного інтернет-сайту Вищого господарського суду України http:// arbitr.gov.ua.
66. Постановление ЦК КПСС и СМ СССР от 21. 08. 1954 г. «О роли и задачах Госбанка СССР» // Постановления Центрального Комитета СССР и Совета Министров СССР по вопросам промышленности и строительства. М., 1956. – С. 69 – 88.
67. Права, по которым судится Малороссийский народ. / Под ред. А. О. Кистяковского. – Спб., 1879. – 1058 с.
68. Рішення Конституційного Суду України від 26.11.1998 р. у справі за конституційним зверненням Відкритого акціонерного товариства «Лубнифарм» щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 6 Закону Української РСР «Про зовнішньоекономічну діяльність» і статті 154 Цивільного кодексу Української РСР (справа про порядок підписання зовнішньоекономічних договорів) // Урядовий кур’єр, 1998. – 10. 12. 1998 р. – № 236 – 237.
69. Умови проведення конкурсу з продажу пакету акцій ВАТ АК «Харківобленерго», затверджені Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31. 07. 2002 р. № 432-р // Офіційний вісник України, 2002. – № 31 (16. 08. 2002). – Ст. 1494.
70. Умови проведення конкурсу з продажу пакету акцій ВАТ «Волиньобленерго», затверджені Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31. 07. 2002 р. № 426-р // Офіційний вісник України, 2002. – № 31 (16. 08. 2002). – Ст. 1488.
71. Умови проведення конкурсу з продажу пакету акцій ВАТ «Запоріжжяобленерго», затверджені Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31. 07. 2002 р. № 429-р // Офіційний вісник України, 2002. – № 31 (16. 08. 2002). – Ст. 1491.
72. Уложение государя, царя и Великого князя Алексея Михайловича. – Спб., – 1915. – 331 с.
73. Уніфіковані правила для гарантій на першу вимогу 1992 р. Публікація Міжнародної торговельної палати № 458. // Інформація з офіційного Інтернет-сайту Міжнародної торговельної палати www.iccwbo.org.
74. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів 1993 р. Публікація Міжнародної торговельної палати № 500. // Інформація з офіційного Інтернет-сайту Міжнародної торговельної палати www.iccwbo.org.
75. Уніфіковані правила за договірними гарантіями 1978 р. Публікація Міжнародної торговельної палати № 325. // Інформація з офіційного Інтернет-сайту Міжнародної торговельної палати www.iccwbo.org.
76. Устав Банка внешней торговли СССР // Сборник нормативных актов по вопросам внешней торговли СССР. Выпуск 1. - М., 1970.
77. Цивільний кодекс Української РСР від 18. 07. 1963 р. Кодекси України в 3-х книгах. Книга друга / Відповідальний редактор В. Ф. Бойко. – К., 1997. – С.153 – 269 .
78. Цивільний кодекс України від 16. 01. 2003 р. // Офіційний вісник України, 2003. – № 11 (28. 03. 03 р.). – Ст.461.
79. Цивільний процесуальний кодекс України від 18. 03. 2004 р. // Офіційний вісник України, 2004. – № 16 (07. 05. 2004). – Ст. 1088.

Наукові дослідження

80. Аванесова Г. А. Применение банковской гарантий в товарном обороте : Дисс… канд. юрид. наук. – М., 1999. – 144 c.
81. Аккредитивы. Документарное инкассо. Банковские гарантии. Больше надежности в банковском бизнесе .– М., 1996. – 153 c.
82. Андріанов М. М. Гарантія як спосіб забезпечення зобов’язань у міжнародному комерційному обігу // Право України. 2004. – № 11. – С. 36–41.
83. Анненков К. Система русского гражданского права. – Спб., 1901. – Т.3. – 490 с.
84. Банковское дело / Под. ред. О.И.Лаврушина. – М., 1999. – 546 c.
85. Барон Ю. Система римского гражданского права. – Спб., 1910. Т.ІІІ. – 272 с.
86. Бирюкова Л. А. Гражданско-правовое регулирование отношений, связанных с использованием банковской гарантии: Дисс… канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2003. – 190 c.
87. Богатых Е. Гражданское и торговое право: от древнеримского к современному российскому. – М., 1996. – 351 c.
88. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. – К., 2005. – 272 c.
89. Боднар Т. В. Гарантія як вид забезпечення зобов’язання за Цивільним Кодексом України // Вісник господарського судочинства. – 2003. № 2. – С. 143–150.
90. Брагинский М. И. Гарантия // Юридический энциклопедический словарь. – М., 1984. – C. 59.
91. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая. Общие положення. – М., 2001. – 841 c.
92. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: общие положення. – М., 1998. – 682 c.
93. Вебер А. Депозитные и спекулятивные банки в Германии // Банковская энциклопедия. – К., 1914. – Т. 1. – С. 144 – 185.
94. Вишневский А. А. Банковское право Англии. – М., 2000. – 300 c.
95. Волошина М. В. Банковская гарантия : Дисс… канд. юрид. наук. – Спб., 2003. – 177 с.
96. Воронина Е. И. Специфика применения банковских гарантий и гарантий по первому требованию по праву Франции // Банковское право. – 2002. – № 2. – C. 59–62.
97. В России введут финансовую защиту потребителей туристических услуг // Новини української мережі ділової інформації ЛігаБізнесІнформ. – Інтернет-сайт www.liga.net. – 01 . 09. 2006 р.
98. Голышев В. Г. Банковская гарантия. Некоторые вопросы правовой природы // Банковское право. 2003. – № 2. – С.14 –16.
99. Гонгало Б. М. Учение об обеспечении обязательств. Вопросы теории и практики. – М., 2002. – 222 с.
100. Гордон В. М. Система советского торгового права. Обзор действующего законодательства по внутренней торговле. – Харьков – 1927. – 196 с.
101. Гражданский Кодекс Российской Федерации Часть первая. Научно-практический комментарий / Отв. ред. Т. Е. Абова – М., 1996. – 683 с.
102. Гражданское право / Отв. ред. П. Е. Орловский, С. М. Корнеев. – М., 1970. – Т. 2. – 575 с.
103. Гражданское право России. Общая часть / Под. общ. ред. О. Н. Садикова. – М., 2001. – 779 с.
104. Гражданское право. Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М., 2000. – Т.1. – 630 с.
105. Гуд Р. Руководство к унифицированным правилам для гарантий по требованию : пер. с англ. – М., 1999. – 168 с.
106. Гуляев А. М. Русское гражданское право. Обзор действующего законодательства, кассационной практики правительствующего Сената и проекта гражданского уложення изд. 4. – Спб., 1913. – 638 с.
107. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М., 1998. – 400 с.
108. Д’Элия К. Риски подхода «сначала – деньги, потом – споры» // Международные банковские операции. – 2005. – № 6. – С. 72–77.
109. Джаф. Э. История и современная организация современных кредитных банков в Англии // Банковская энциклопедия. – Киев, 1914. – Т. 1 – С. 33 – 97.
110. Духовский М . В. Русский уголовный процесс : сокращенный курс лекций. – М., 1897. – 278 с.
111. Елин Г. М. Иностранные валюты и механизм международных расчетов. - М., 1946. – 208 с.
112. Ерпылева Н. Ю. Банковские гарантии в международном банковском праве // Банковское право. – 2000. – № 3. – С. 67–76.
113. Ерпылева Н. Ю. Гарантийные операции банков в международном банковском праве // Международные банковские операции. – 2005. – № 6. – С. 26–45.
114. Ерпылева Н. Ю. Международное банковское право. – М., 2005. – 480 с.
115. Завидов Б. Д., Гусев О. Д. Договоры банковской гарантии, факторинга и простого товарищества. – М., 2002. – 32 с.
116. Законы гражданские ( св. зак. т.Х ч.1) с включением позднейших узаконений и разъяснений общ. собр. и гражд. касс. департамента Правит. Сената с 1866 по 1 января 1904 г. – Пегроград, 1914. – 498 с.
117. Иоффе О. С. Обязательственное право. – М., 1975. – 872 с.
118. Княжевская А. Б. Правовое регулирование банковских гарантий и резервных аккредитивов : российская, зарубежная и международная практика : Дисс… канд. юрид. наук. – М., 2004. – 162 c.
119. Ковалевская Н. С. Банковская гарантия как способ обеспечения обязательств // Кодекс-инфо. – 1995. – № 48.
120. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За заг. ред. А. С. Довгерта. – К., 2000. – 333 с.
121. Кудрина Н. К. Банковская гарантия как новый способ обеспечения обязательств // Банковское право. – 2000. – № 3. – С. 39–43.
122. Ландкоф С. Н. Основи цивільного права. – Київ., 1941. – 192 с.
123. Латынцев А. В. Обеспечение исполнения договорных обязательств. – М., 2002. – 286 с.
124. Лившиц А. Я. Махновщина // Финансовые известия. – Интернет-сайт www.finiz.ru – 31.01.2007 р.
125. Лордкипанидзе А. Г. Гарантии неплатежеспособности по законодательству Англии и Франции // Законодательство зарубежных стран. Обзорная информация. Выпуск 162. – М., 1979. – 57 с.
126. Лунц Л. А. Внешнеторговая купля-продажа. (Коллизионные вопросы). – М., 1972. – 102 с.
127. Лунц Л. А. Курс международного частного права в 3 томах. – М., 1975. – Т. 2. – 504 с.
128. Май С. К. Очерк общей теории буржуазного обязательственного права. – М., 1953. – 220 с.
129. Международные расчеты и финансирование внешней торговли / Под ред. А. Н. Попова, В. П. Шалашова. – М., 1980. – 400 с.
130. Международные расчеты по коммерческим операциям / Под ред. А. П. Носко. – М., 1994. – Ч. 3 – 94 с.
131. Международные торговые и финансовые обычаи / Под ред. С. И. Кумок. – М., 1995. – Т. 1-2. – 514 с.
132. Мейер Д. И. Русское гражданское право чтения Д. И. Мейера. – Спб., 1862. – 650 с.
133. Митюков К. А. Курс римского права К. А. Митюкова, заслуженого ординарного проф. университета Св. Владимира. – К., 1912. – 407 с.
134. Михайлов Д. М. Международные расчеты и гарантии. – М., 1998. – 368 с.
135. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України в 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. – Т. 2. – К., 2004. – 863 с.
136. Овсейко С. Комментарий к Конвенции ООН о независимых гарантиях и резервных аккредитивах // Международное публичное и частное право. – 2001. – № 2. – С. 43–55.
137. Овсейко С. Комментарий к Конвенции ООН о независимых гарантиях и резервных аккредитивах // Банковское право. – 2001. – № 3. – С. 54 –64.
138. Озерецковский Н. Уставы уголовного судопроизводства (св. зак. т. XVI) изд. 1892 г. Доп. по всем продолжениям и позднейшим узаконениям до 15 января 1913 г. – Спб., 1913. – 430 с.
139. Петровский Ю. В. О независимости банковской гарантии // Банковское право. – 2000. – № 3. – С. 44– 50.
140. Петровский Ю. В. Субъектный состав банковской гарантии // Российский юридический журнал. – 2000. – № 3. – С. 17–24.
141. Петровский Ю. В. Банковская гарантия в российском гражданском праве: Дисс… канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2001. – 176 с.
142. Павлович Я.О. Независимые документарные обязательства. – М., 2006. – 160 с.
143. Полонский Э. Гарантия как способ обеспечения исполнения обязательств // Советская юстиция. – 1964. – № 23. – С. 16– 18.
144. Правовое регулирование банковской деятельности / Под ред. Е. А. Суханова. М., 1997. – 440 с.
145. Птицын Ю. Документарные формы расчетов современных банков // Международные банковские операции. – 2004. – №1. – С. 76–86.
146. Ранних Н. А. Практика применения Унифицированных правил для гарантий по требованию // Международные банковские операции. – 2005. – № 1. – С. 26–39.
147. Рассказова Н. Ю. Банковская гарантия по российскому законодательству. – М., 2005. – 171 с.
148. Резго П. Г. Проблемы материально-правового регулирования отношений по банковской гарантии в Российской Федерации : Дисс… канд. юрид. наук. – М., 2003. – 168 с.
149. Римское частное право : Учебник / Под ред. И. Б. Новицкого, И . С. Перетерского. – М., 1996. – 309 с.
150. Рубанов А. А. Международные вопросы ускоренного возмещения гражданско-правового вреда // Государство и право. – 2000. – № 8. – С. 70– 75.
151. Руденко Л. В. Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства. Підручник. – К., 2002. – 301 с.
152. Садиков О. Гарантийные обязательства в гражданском праве // Хозяйство и право. – 2004. – № 9. – С. 31–40.
153. Свириденко О. М. Материально-правовые и процессуальные проблемы при обеспечении кредитных обязательств договорами залога, поручительства и банковской гарантией: Дисс… канд. юрид. наук. – М., 1997. – 160 с.
154. Смирнова П. В. О принципе независимости обязательства гаранта в банковской гарантии // Банковское право. – 2003. – № 2. – С. 16–19.
155. Сойко Р. П. Банковская гарантия как способ обеспечения исполнения обязательств по кредитному договору: Дисс… канд. юрид. наук. – М., 2004. – 142 с.
156. Сойко Р. П. Особенности правового регулирования банковской гарантии // Банковское право. – 2002. – № 4. – С. 25–29.
157. Сойко Р. П. Ответственность за нарушение обязательств из отношений по банковской гарантии // Банковское право. – 2003. – № 2. – С. 19–23.
158. Сорокина С. Я. Способы обеспечения исполнения гражданско-правовых обязательств между социалистическими организациями. – Красноярск, 1989. – 97 с.
159. Суховерхова Л. А. Банковские гарантии в международной торговле. Взаимоотношения сторон при проведении гарантийных операций и их правовое регулирование // Международные банковские операции. – 2005. – № 3. – С. 61–76.
160. Суховерхова Л. А. Банковские гарантии в международной торговле. Виды гарантий и их структура // Международные банковские операции. – 2005. – № 2. – С. 52–64.
161. Тараканов С. А. Обеспечительная ценность поручительства и банковской гарантии в системе правовых способов, гарантирующих исполнение кредитных договоров: Дис… канд. юрид. наук. – Спб., 1999. – 189 с.
162. Халфина Р. О. Договор в английском гражданском праве. – М., 1959. – 320 с.
163. Хейфец Л., Григорьев В. Банковская гарантия и ее юридическая природа // електроний часопис Бизнес-адвокат. – 1997. – № 10.
164. Холсом Ральф Х., Гордон Майкл Воллес, Спаногл Джон А. Міжнародні торгові угоди. Стислий виклад : пер. з англ. – Харків, Будапешт, 1997. – 398 с.
165. Цивільний кодекс України: коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калитенка. – Х., 2003. – 856 с.
166. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар у 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К., 2004. - Ч.2. – 896 с.
167. Шмиттгофф. К. М. Право и практика международной торговли : пер. с англ. – М., 1993. – 512 с.
168. Шмиттгофф К. М. Экспортная торговля. Руководство по правовым вопросам и практике экспортных операций: пер. з англ. – М., 1958. – 400 с.
169. Эйземанн Ф. Арбитраж и договорные гарантии. Гарантии подряда, должного исполнения работ и компенсации. – М., 1972. – 26 с.
170. Ялбуганов А. А. Банковские гарантии по праву зарубежных стран (на примере ФРГ) // Банковское право. – 1999. – № 1–2. – С. 47–55.