ІНСТИТУТ ПІКЛУВАННЯ НАД ПОВНОЛІТНІМИ ДІЄЗДАТНИМИ ОСОБАМИ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ НАПРЯМКІВ І МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ДОСЛІДЖЕННЯ 12
1.1. Огляд літератури і вибір напрямків дослідження 12
1. 2. Формування правових засад інституту опіки та піклування 25
1.3. Загальна характеристика інституту опіки та піклування за цивільним законодавством України 39
Висновки до розділу 1 49
РОЗДІЛ 2 ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН „НАДАННЯ ДОПОМОГИ” 53
2.1. Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов’язків як вид піклування 53
2.2. Представництво помічником дієздатної особи в суді 70
2.3. Правовідносини „надання допомоги” як підстава представництва 97
2.4. Повноваження помічника у відносинах „надання допомоги” як основний елемент змісту правовідносин піклування над дієздатною особою 118
Висновки до розділу 2 127
РОЗДІЛ 3 ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВОВІДНОСИН ПІКЛУВАННЯ (НАДАННЯ ДОПОМОГИ) СТОСОВНО ДІЄЗДАТНОЇ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ 129
3.1. Загальна характеристика підстав виникнення та припинення правовідносин піклування (надання допомоги) стосовно дієздатної фізичної особи 129
3.2. Підстави припинення повноваження помічника 142
3.3. Цивільно-правові наслідки порушення помічником вимог щодо надання допомоги 151
Висновки до розділу 3 171
ВИСНОВКИ 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 179

ВСТУП

Актуальність теми. Значення інституту опіки та піклування у суспільному житті зумовлене тим, що він дає можливість додаткового захисту суб’єктивних прав і обов’язків учасників цивільних відносин. За допомогою цього інституту стає можливим придбання і реалізація більшості матеріальних і низки процесуальних цивільних суб’єктивних прав та обов’язків. Таким чином, опіка та піклування виступають як важливі гарантії реального здійснення прав і виконання обов’язків суб’єктами права.
Зазначеними обставинами зумовлюється актуальність теми, яка в умовах звернення громадського суспільства до загальних гуманістичних цінностей природного права набуває особливого звучання, а тому постійно привертає увагу дослідників.
Разом із тим, у главі 6 Цивільного кодексу України вперше передбачена можливість надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов’язків шляхом призначення такій особі на її прохання помічника.
Такий підхід можна розглядати як певне оновлення законодавчої концепції опіки та піклування, що свідчить про необхідність ґрунтовного дослідження усіх аспектів цих правовідносин.
Тому актуальними здаються дослідження відносин надання помічника дієздатній фізичній особі у контексті інституту опіки та піклування за цивільним правом України, аналіз їхніх характерних рис, особливостей тощо.
Це, у свою чергу, дає можливість оцінити досягнення сучасного вітчизняного законодавства та визначити перспективи і напрямки його розвитку у сфері регулювання відповідної групи суспільних відносин.
Слід зазначити, що проблеми опіки і піклування були предметом спеціальних досліджень, починаючи з ХХІ ст. (Д.І. Азаревич[27] ).
У вітчизняній цивілістиці ХХ та початку ХХІ ст. предметом досліджень є відносини опіки як такі (Н.А. Д’ячкова[65, 68, 66, 67] , Д.В. Прутян[141, 140, 139] ), порівняльний аналіз окремих відносин, пов’язаних зі здійсненням опіки та піклування, а також деякі аспекти опіки у контексті дослідження підстав та порядку здійснення представництва за законом (С.Г. Керимов[92] , О.І. Пергамент[131, 132, 133] ).
Проте, спеціальних наукових розвідок відносин надання помічника дієздатній фізичній особі, як специфічного виду піклування, поки ще не здійснювалося.
Викладене свідчить про доцільність дослідження зазначених відносин з метою встановлення тенденцій розуміння сутності інституту опіки та піклування, а надто, особливостей і напрямків розвитку правового регулювання зазначених відносин у цивільному законодавстві України.
Це дозволяє стверджувати, що тема, обрана для дисертаційного дослідження, є актуальною і результати її розробки мають практичну цінність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії „Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті” та безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в рамках теми „Традиції та новації у сучасному цивільному праві України”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування сутності та значення інституту піклування над дієздатною фізичною особою в сучасних умовах, особливостей визначення видів, структури та підстав виникнення відповідних відносин, його місця в системі цивільного законодавства України, встановлення особливостей та умов здійснення суб’єктивних прав і обов’язків за допомогою зазначеного виду піклування тощо.
У зв’язку з поставленою метою вирішувалися такі задачі: дослідження походження інституту піклування; аналіз відповідного законодавства України та деяких інших країн, де мають місце аналогічні українській системи цивільного права; розгляд різних аспектів тлумачення питань піклування судовою практикою; аналіз положень чинного цивільного законодавства щодо підстав та порядку виникнення відносин піклування над дієздатною фізичною особою, а також вимог до здійснення такого піклування і наслідків неналежного здійснення обов’язків піклувальника.
Об’єктом дослідження є відносини, що виникають при встановленні та здійсненні піклування стосовно повнолітніх дієздатних осіб.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання правового регулювання відносин піклування стосовно повнолітніх дієздатних осіб.
Методи дослідження. В основу методології дослідження інституту піклування над повнолітніми дієздатними особами покладено загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного та порівняльного аналізу, які у сукупності дають змогу з’ясувати сутность піклування над дієздатною особою, засад його регулювання у цивільному законодавстві України, визначення їхнього характеру та особливостей реалізації прав і обов’язків учасниками даних відносин.
Метод історичного аналізу застосовувався, головним чином, для встановлення засад формування інституту піклування над повнолітньою дієздатною фізичною особою, тенденцій та характеру його розвитку.
Метод логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, що регулюють відносини піклування у сучасному цивільному законодавстві України.
Метод системно-структурного аналізу знадобився для з’ясування місця відносин піклування над дієздатною фізичною особою у системі цивільних відносин, їх структури, видів, елементів тощо.
Використання методу порівняльного аналізу дало змогу здійснити принципово важливе порівняння головних положень інституту піклування над повнолітньою дієздатною фізичною особою у „вертикальній” та „горизонтальній” площинах, внаслідок чого цей науковий прийом став важливим складовим елементом методологічної основи дисертаційного дослідження.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, римського права та загальної теорії права.
Передусім треба згадати роботи Д.І. Азаревича, С.С. Алексєєва, Ч.Н.мАзімова, Д.В. Бобрової, В.І. Борисової, В.А. Васильєвої, В.Л. Граніна, О.В.єДзери, А.С. Довгерта, А.І. Дрішлюка, Н.А. Д’ячкової, І.В. Жилінкової, С.Г.єКеримова, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, І.Б. Новицького, О.І.єПергамент, В.О. Рясенцева, О.А. Підопригори, З.В. Ромовської, Є.С.єСєверової, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Ю.С. Червоного, Б.Б.єЧерепахіна, Я.М. Шевченко, І.В. Шерешевського та ін.
Деякі з них присвячені аналізу інституту опіки та піклування в цілому (праці Д.І. Азаревича). Але переважна більшість наукових праць стосується лише окремих аспектів проблеми правового регулювання відносин, що виникають при опіці та піклуванні (праці О.І. Пергамент, Н.А. Д’ячкової, С.Г.сКеримова). При цьому серед них практично відсутні праці, де досліджувалися б відносини, які є предметом цього дисертаційного дослідження.
Емпіричним підґрунтям дослідження є акти цивільного законодавства України та інших держав, а також практика застосування норм, які регулюють відносини піклування та надання допомоги дієздатній особі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській юридичній літературі зроблено спробу комплексного дослідження інституту піклування над повнолітньою дієздатною фізичною особою за сучасним цивільним правом України.
У дисертаційному дослідженні вперше на монографічному рівні зроблено спробу сформулювати концепцію піклування над повнолітньою дієздатною фізичною особою, яка враховувала б сучасні тенденції розвитку цивільного права в Україні.
Вперше також зроблено спробу узагальнити та систематизувати підстави виникнення відповідних відносин та наслідки окремих випадків неналежного здійснення піклування з формулюванням відповідних рекомендацій щодо вдосконалення редакції низки норм ЦК України.
Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у таких головних результатах:
уперше:
- запропоновано розглядати надання допомоги дієздатній фізичній особі у здійсненні її прав та виконанні обов’язків як спеціальну правову категорію (специфічний вид піклування), що існує в межах інституту опіки та піклування;
- обґрунтовано позицію, що надання допомоги дієздатній фізичній особі у здійсненні її прав та виконанні обов’язків є одночасно спеціальним засобом реалізації дієздатності такої особи і засобом захисту її прав;
- зроблено висновок про те, що, попри певну комплексність інститут опіки та піклування (регулювання відповідних відносин нормами цивільного та сімейного законодавства), піклування над дієздатною фізичною особою є інститутом суто цивільного законодавства;
- зроблено висновок про доцільність розрізнення у цивільному законодавстві України кількох видів піклування: піклування над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування; піклування над фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена; піклування над повнолітніми дієздатними особами, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки (надання допомоги дієздатній фізичній особі у здійсненні її прав та виконанні обов’язків);
- обґрунтовується положення про те, що розвиток і вдосконалення відносин надання допомоги дієздатній фізичній особі у здійсненні її прав та виконанні обов’язків має відбуватися у контексті розвитку, головним чином, двох інститутів: інституту піклування та інституту договору доручення;
- зроблено висновок про необхідність вдосконалення не лише змісту норм, присвячених регулюванню відносин піклування у законодавстві України, але й термінології у цій сфері. Зокрема, пропонується для позначення відносин піклування над повнолітньою дієздатною особою замість терміна „піклування” вживати термін „допомога”, який охоплює й поняття піклування й надання повноваження, як при представництві за договором;
додатково обґрунтована:
- теза про те, що виникнення відносин піклування може мати основою як адміністративний акт, так і договір між піклувальником і підопічним;
додатково аргументована:
- пропозиція щодо врахування в процесі вдосконалення цивільного законодавства України у сфері, яка є предметом цього дисертаційного дослідження, досвіду правового регулювання відносин піклування, накопиченого в інших правових системах, що є спорідненими з правовою системою України (насамперед, тих, що, як і Україна, належать до романо-германської правової сім’ї).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
- у науково-дослідній сфері висновки дисертаційного дослідження можуть стати підґрунтям для подальшого вдосконалення інституту піклування у цивільному законодавстві України;
- у сфері правотворчості – при вдосконаленні чинного законодавства може бути використана низка пропозицій щодо вдосконалення деяких норм Цивільного кодексу України, а також деякі заходи щодо уніфікації понять та термінології чинного законодавства. Можуть бути використані також пропозиції стосовно тлумачення положень законодавства судовою та нотаріальною практикою, для чого запропоновано критерії застосування певних норм у тих чи інших ситуаціях;
- у навчально-методичній роботі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з цивільного права, при викладанні курсу „Цивільне право”, при розробці відповідних спецкурсів тощо.
Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів, що містяться у дисертації. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. У співавторстві опублікована одна стаття, де авторці дослідження належить висвітлення питань про піклування як про засіб захисту прав малолітніх та неповнолітніх осіб при укладенні підприємницьких договорів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація по частинах і в цілому обговорювалася на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії.
Результати дисертаційного дослідження доповідалися на: ІІІ Міжнародній науково-методичній конференції (семінарі) „Римське право і сучасність” (14–15 травня 2004 р., Одеса); 8-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу (22–23 квітня 2005 р., Одеса); І Міжнародній науково-методичній конференції „Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (2006 р., Львів); Науково-практичній конференції „Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов’язаної з морем” (17 березня 2006 р., Одеса); 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу (26 квітня 2006 р., Одеса); ІV міжнародній науково-методичній конференції „Римське право і сучасність” (19 травня 2006 р., Одеса).
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у трьох статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
Структура дисертації визначена відповідно до завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на десять підрозділів, кожен з яких присвячено висвітленню відповідних аспектів інституту піклування над повнолітніми дієздатними особами. Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, з них основного тексту 178 сторінок. Список використаних джерел складає 224 найменувань і складає 19 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження були зроблені наступні висновки.
У науковій літературі питання щодо встановлення піклування стосовно дієздатних осіб поки що залишається практично не дослідженим, тому постає питання, чи надання допомоги може бути визнане піклуванням у класичному розумінні цього поняття, чи все ж таки йдеться про якийсь особливий, специфічний вид відносин у цій сфері правового регулювання.
Попри певну комплексність інститут опіки та піклування (регулювання відповідних відносин нормами цивільного і сімейного законодавства), піклування над дієздатною фізичною особою є інститутом суто цивільного законодавства.
В результаті проведеного дослідження запропоновано розглядати надання допомоги дієздатній фізичній особі у здійсненні її прав та виконанні обов’язків як спеціальну правову категорію (специфічний вид піклування), що існує в межах інституту опіки та піклування.
Обґрунтовано позицію, що надання допомоги дієздатній фізичній особі у здійсненні її прав та виконанні обов’язків є одночасно спеціальним засобом реалізації дієздатності такої особи і засобом захисту її прав. Правовідносини надання допомоги, будучи різновидом піклування, разом із тим, тісно пов’язані з представництвом помічником фізичної особи, яка потребує допомоги у здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків. Таке представництво за своєю сутністю є добровільним, оскільки виникає на підставі вільного волевиявлення сторін.
Елементи публічно-правового регулювання даного інституту відображаються у контролі за діяльністю помічника з боку органу опіки і піклування, після того як його ім’я буде зареєстроване цим органом за заявою особи, якій надається допомога.
Для виникнення правовідносин «надання допомоги» необхідною є наявність складної сукупності юридичних фактів.
По–перше, це припис закону, який визначає призначення, сутність та головні риси відносин „надання допомоги” (ст. 78 ЦК України).
По–друге, це договір між дієздатною фізичною особою, яка за станом здоров’я не може самостійно здійснювати свої права та реалізовувати обов’язки, з дієздатною фізичною особою, яку вона обирає своїм помічником.
По–третє, це факт реєстрації за заявою фізичної особи, яка потребує допомоги, імені її помічника органом опіки і піклування з видачею „відповідного документу”, який згадується у абзаці третьому частини 1 ст. 78 ЦК України.
Виникнення відносин піклування може мати основою як адміністративний акт, так і договір між піклувальником і підопічним.
Необхідно вдосконалення не лише змісту норм, присвячених регулюванню відносин піклування у законодавстві України, але також термінології у цій сфері. Зокрема, пропонується для позначення відносин піклування над повнолітньою дієздатною особою замість терміну „піклування” вживати термін „допомога”, який охоплює й поняття піклування й надання повноваження, як при представництві за договором.
Реалізація повноваження представником при добровільному представництві шляхом виконання договору доручення це найбільш поширена, але не єдина підстава для припинення добровільного представництва у цивільному праві. Так, усунення одного з його учасників (смерть, оголошення таким, що помер, визнання безвісно відсутнім, недієздатним та ін.) тягне припинення представництва, а з припиненням повноваження основного представника втрачає силу повноваження субституту.
Розвиток і вдосконалення відносин надання допомоги дієздатній фізичній особі у здійсненні її прав та виконанні обов’язків має відбуватися у контексті розвитку, головним чином, двох інститутів: інституту піклування та інституту договору доручення.
Доцільно розрізняти в цивільному законодавстві України кілька видів піклування: піклування над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування; піклування над фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена; піклування над дієздатними фізичними особами, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки (надання допомоги дієздатній фізичній особі у здійсненні її прав та виконанні обов’язків).
Порушення, які вчиняються помічником при здійсненні представництва, можуть бути двох основних видів: дії помічника з перевищенням повноважень, неналежне передоручення.
Зроблено висновок, що відповідальність за винні дії замісника може бути покладена на повіреного лише за наявності двох умов: якщо у повіреного була реальна можливість повідомити довірителя (вона може бути відсутньою, наприклад, у зв'язку з перебуванням довірителя в закордонному відрядженні, геологічній експедиції і т.п.); якщо буде доведено, що будучи сповіщеним про передоручення, довіритель скасував би передоручення чи проконтролював виникнення збитків. Необхідність врахування другої умови слідує з самого призначення повідомлення – надання довірителю можливості відкликати замісника, якщо викликає сумнів його придатність.
Відповідальність за винні, а також невинні дії нового представника (замісника повіреного), що спричинили збитки довірителю, головний (первісний) повірений несе лише у випадку, якщо передоручення було здійснено при відсутності у нього права на це. Замісник тут не стає представником довірителя, а виступає як особа, на яку повірений поклав виконання, порушивши обов'язок здійснювати свої повноваження особисто.
Відповідальність основного повіреного, що не повідомив довірителя про передоручення, може наставати також тоді, коли вибір зроблений правильно і у діях нового повіреного (представника) немає провини, але неповідомлення стало причиною виникнення збитків у того, кого представляють (довірителя).
Відповідальність повіреного за вибір замісника і неповідомлення довірителя про передоручення, настає за умови, що збитки довірителя знаходяться у причинному зв'язку з винним неправильним вибором чи винним неповідомленням про передоручення і заміну повіреного іншою особою.
Тому у деяких випадках передовіри може виникнути ситуація, коли повноваження одночасно існують у двох осіб (головного повіреного і субституту). У зв'язку з цим виникає питання про наслідки одночасного укладення правочинів фактично двома представниками стосовно того самого майна або стосовно тих самих прав. Зазначено, що у таких випадках має бути врахована та обставина, що довіритель, котрий має знати про передоручення, зобов'язаний враховувати (або у всякому разі не виключати можливість укладення правочинів–дублів від його імені і тому повинний здійснювати контроль за діями представника, що здійснив передоручення (у той час як треті особи не мають можливості здійснити такий контроль).
Звідси слідує висновок, що саме довіритель тут має нести ризик збитків, які виникли у третьої особи внаслідок нездійсненності укладеної з ним правочину. Навпаки, якщо третя особа при укладенні правочину знала чи мусила знати про те, що стосовно цієї речі вже укладений аналогічний правочин, вона зобов'язана відшкодувати довірителю збитки, що виникли у зв'язку з неможливістю виконання одного з укладених правочинів. Віддавати перевагу варто, на нашу думку, тому правочину, котрий до моменту виникнення суперечки є виконаним (цілком або у частині). Якщо ж жоден з правочинів не виконаний, то виконанню підлягає правочин, укладений раніше інших. Інтереси третіх осіб, угоди з якими не підлягають виконанню, охороняються тим, що вони одержують право вимагати від довірителя відшкодування збитків, пов'язаних з невиконанням укладених з ними угод. Провина довірителя полягає тут у відсутності належної дбайливості і передбачливості, а також у порушенні обов'язку передбачати і враховувати можливість дублювання правочинів і попереджати таке дублювання.
В процесі вдосконалення цивільного законодавства України у сфері, яка є предметом даного дисертаційного дослідження, необхідно враховувати досвід правового регулювання відносин піклування, накопиченого в інших правових системах, що є спорідненими з правовою системою нашої держави (насамперед, тих, що, як Україна, належать до романо–германської правової сім’ї).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Господарсько-процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
3. Кодекс адміністративного судочинства від 06.07.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 37. – Ст. 446.
4. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. // Вісник податкової служби України. – 2006. – № 22 від 07.06.2006 р.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. // www.rada.gov.ua
6. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21. – Ст. 135.
7. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
8. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18 березня 2004р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40. – Ст. 492.
9. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
10. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
11. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34 від 25.08.1992 р.
12. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.
13. Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – Ст. 142.
14. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
15. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.1997 р. // Голос України. – 1998. – № 10 від 20.01.1998 р.
16. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 10. – Ст. 639.
17. Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей: затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р.// Бюлетень нормативних актів міністерств та відомств України. – 1996. – № 8. – С.12.
18. Правила опіки та піклування: затверджені Наказом Держкомсім’ямолодь України, Міносвіти, МОЗ України, Мінпраці та соцполітики від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 26. – С.115.
19. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) // Офіційний Вісник України. – 1999. – № 15 від 30.04.1999 р.
20. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду від 27.03.1992 р. № 6 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц. вид. /За заг ред В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – С.110 – 127.
21. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995 р. № 4 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 5 від 25 травня 2001 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц. вид. /За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – С. 66 – 73.
22. Справа № 2– 1311 за 1999 р. Малиновського місцевого суду м. Одеси // Архів Малиновського місцевого суду м. Одеси.
23. Аблятипова Н.А. Опіка та піклування за римським правом // Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. – Вип. 23. – Одеса: Юрид. літ., 2004. – С. 158 –163.
24. Аблятипова Н.А., Прутян Д.С. Інститут опіки і піклування та підприємницькі договори // Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов’язаної з морем: Тези доповідей наук. – практ. конф. (Одеса, 17 березня) – Одеса: Фенікс, 2006. – С. 92-95.
25. Аблятипова Н.А., Прутян Д.С. Інститут опіки і піклування як засіб захисту прав малолітніх та неповнолітніх осіб при укладенні підприємницьких договорів // Актуальні проблеми держави і права. – 2006. – № 28. – С. 158-163.
26. Аблятіпова Н. Інститут „квазі-піклування” у цивільному законодавстві України // Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу: Матеріали І Міжнародної науково-методичної конференції. – Львів, 2006. – Вип. 1. – С. 13-14.
27. Азаревич Д.И. Об отличиях между опекой и попечительством по римскому праву. – СПб., 1872.
28. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М., 1999. – 712 с.
29. Андреев В.К. Представительство в гражданском праве. Учебное пособие. – Калинин, 1978. – 156 с.
30. Андреев В.К. Применение института представительства в деятельности производственного объединения // Советское государство и право. – 1978. – № 78. – С. 62.
31. Антокольская М. Семейное право. – М.: Юристъ, 2002. – 336 с.
32. Антонюк О. Проблемні аспекти інституту опіки над майном фізичної особи // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 7. – С. 95-98.
33. Бабкина Е. Развитие теории представительства в коммерческих отношениях // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 1999. – № 4. – С.12.
34. Бабкина Е.В. Правовая природа договора коммерческого представительства // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2000. – № 2. – С. 16.
35. Бартошек М. Римское право. / Пер. с чешск. – М.: Юрид. лит. 1988. – 448 с.
36. Беспалов Ю.Ф. Семейно-правовое положение ребенка в Российской Федерации. – Владимир, 2000. – 193 с.
37. Бірюков І.А. Правове становище батьків і опікунів при укладенні ними правочинів стосовно своїх малолітніх дітей чи підопічних їм осіб// Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 6. – С. 65-71.
38. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. – К.: Наукова думка, 2000. – 304 с.
39. Васькин В.В., Харитонов Е.О. Дифференциация гражданской правосубъектности: Правовое положение несовершеннолетних // Сборник научных трудов. – Краснодар, 1985. – С. 12–15.
40. Вільнянський С.І. Радянське цивільне право. Частина перша. Учбовий посібник. – Харків: Видавництво Харківського університету, 1966. – 320 с.
41. Вольман И.С. Опека и попечительство. – СПб., 1903. – 172 с.
42. Гавловська А.В. Інститут опіки і піклування в українському праві за статутами великого князівства литовського: історико-правові аспекти// Актуальні проблема держави і права: Збірник наук. праць. – Одеса: Юрид. лит., 2005. – Вип. 24. – С. 264 – 268.
43. Гавриленко О.А. Античні держави Північного Причорномор’я: біля витоків вітчизняного права (кінець УІІ ст. до н.е. – перша половина УІ ст. н.е.). Монографія. – Харків: Парус, 2006. – 352 с.
44. Гамбаров Ю.С. Гражданское право: Лекции. – Законъ, 1888/9.
45. Гамбаров Ю.С. Добровольная и безвозмездная деятельность в чужом интересе. Вып.2. Социальное основание института negotiorum gestio. – М., 1880.
46. Гарсиа Гарридо М.Х. Римское частное право: Казусы, иски, институты / Перевод с испанского; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2005. – 812 с.
47. Гелецька І.О. Правове регулювання відносин представництва у цивільному праві. Автореф...дис. канд..юрид.наук. – К., 2005. – 24 с.
48. Голубєва Н.Ю. Институт представительства в римском частном праве // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць.  Одеса: Юрид. літ., 2002. – Вип. 13. – С. 82-87.
49. Гордієнко А., Харитонов Є. Відшкодування витрат, здійснених в інтересах інших осіб без доручення // Рад. право. – 1977. – № 2. – С. 66–68.
50. Гордон А. Представительство в гражданском праве. – СПб., 1879. – 434 с.
51. Гордон М.В. Радянське цивільне право. Частина друга. Видання друге. – Харків: Видавництво Харківського університету, 1966. – 316 с.
52. Гражданский кодекс Украины (Научно–практический комментарий). – Харьков: «Одиссей», 1999. – 847с.
53. Гражданский кодекс Украины. Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года) / Под общей ред. Е.О. Харитонова, О.М. Калитенко. – Т. 1. – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – 832 с.
54. Гражданский кодекс УССР. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. – 135 с.
55. Гражданское и семейное право Украины / Под ред. Е.О. Харитонова. – Харьков: “Одиссей”, 1999. – 544 с.
56. Гражданское право России. Общая часть: Курс лекций / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Юристъ, 2001. – 776 с.
57. Гражданское право Украины. В двух частях. Часть 1. Учебник / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Харьков: «Основа», 1996. – 438 с.
58. Гражданское право. В 2–х томах. Том 2. Полутом 1. Учебник. / Под ред. Е.А.Суханова. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 432 с.
59. Гражданское право. В 2–х томах. Том 2. Учебник. / Под ред. Е.А.Суханова. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 432 с.
60. Гражданское право. В 2–х томах. Том ІІ. Полутом 1. Учебник. / Под ред. Е.А.Суханова. 2–е изд., переработ., дополн. – М.: Издательство БЕК, 2000. – 544 с.
61. Гражданское право. Изд. 2–е. – Т. 1. Учебник. / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: Изд–во «БЕК», 1998. – 816 с.
62. Гражданское право. Том 1.Учебник (Отв. ред. Е.А. Суханов. – 2–е изд., переработ. и доп. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 816 с.
63. Гражданское право. Учебник. – Ч.І/ Под ред. Т. И. Илларионовой, Б.М. Гонгало, В.А. Плетнева. – М., 1998. – 464 с.
64. Гражданское право. Часть 1. Издание 3–е, переработанное доп. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1998. – 632 с.
65. Д’ячкова Н.А. Деякі проблеми забезпечення прав дітей при встановленні опіки та піклування // Вісник Університету внутрішніх справ. – Випуск 6. – Харків, 1999. – С. 248–233.
66. Д’ячкова Н.А. Договір довірчого управління як спосіб захисту майнових прав підопічних // Вісник Національного Університету внутрішніх справ. – Спецвипуск. – Харків, 2001. – С. 310–315.
67. Д’ячкова Н.А. Опіка як спосіб охорони майнових прав фізичних осіб. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2006. – 20 с.
68. Д’ячкова Н.А. Фактичне виховання як правова форма виховання без піклування батьків // Вісник Університету внутрішніх справ. – Спецвипуск. – Харків, 2000. – С. 213–215.
69. Дигесты Юстиниана: Пер. с латинского / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – Т.ІУ. – М.: «Статут», 2003. – 780 с.
70. Довідник нотаріуса. – Вип. 2. – К.: Видавництво „Істина”, 2000. – 111 с.
71. Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник. – М.: НОРМА, 1996. – 704 с.
72. Дрішлюк А.І. Агентський договір: цивільно–правовий аспект. Автореф. дис...канд. юрид. наук. – Одеса, 2003. – 19 с.
73. Дрішлюк А.І. Агентський договір: цивільно–правовий аспект. Дис...канд.юрид.наук. – Одеса, 2003. – 215 с.
74. Дьяченко С.В. Инструкция для опекунов и попечителей, назначаемых сиротскими судами. – Казань: Тип. „Бирж. Листка”, 1889. – 35 с.
75. Ершова Н. Вопросы семьи в гражданском праве. – М.: Юрид. лит., 1977. – 124 с.
76. Ершова Н.М. Опека и попечительство. – М.: Юрид. лит., 1971.
77. Загальна теорія держави і права/ За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 320 с.
78. Змирлов К.П. Опекунские установления по новому проекту // Юрид. Вестник. – 1888. – Кн. 2. – С. 352-386.
79. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібник для студентів юрид. вузів і факультетів/ О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В.Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
80. Зубар В.М. Відсутність доручення як одна з умов виникнення зобов’язання з ведення чужих справ // Матеріали міжнародної наукової конференції „Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно–правових систем”. –К.: ІДП НАНУ, 2000. – С. 287–290.
81. Зубар В.М. Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення. Автореф. дис...канд. юрид. наук. – К., 2001. – 18 с.
82. Зубар В.М. Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення. Дис...канд. юрид. наук. – К., 2001. – 178 с.
83. Зубар В.М. Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення, у проекті Цивільного кодексу України // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наук. праць. – Одеса, 2000. – № 9. – С. 264–268.
84. Зубарь В.М. Рецепция обязательств из ведения чужих дел без поручения (negotiorum gestio) в гражданское право Украины // Юридический вестник. – 2000. – № 4. – С. 86-88.
85. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
86. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юрид. лит., 1967. – 218 с.
87. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1984. – 144 с.
88. Казанцев Л. Понятие представительства в брошюре: Г. Евецкаго «О представительстве при обязательных договорах». – Х.,1877.
89. Казанцев Л. Учение о представительстве в гражданском праве. Кандидатское рассуждение. – Ярославль, 1878. – 147 с.
90. Кариженский С. Об опекунском управлении в России // Журнал Министерства юстиции. – 1860. – Кн. 6. – С. 329-363.
91. Карпенко О. Сучасний стан державної опіки над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківської опіки в Україні // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 9. – С. 63-64.
92. Керимов С.Г. Деякі питання представництва малолітньої особи її опікуном // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип. 29. – К., 2005. – С. 452–457.
93. Кикоть Г. Проблема класифікації юридичних фактів у сучасній теорії права // Право України. – 2003.– № 7. – С. 31.
94. Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і про акти громадянського стану. Затверджений 3-ою сесією ЦВК Української РСР 31 травня 1926 р. // ЗУ УРСР. – 1926 р. – № 67 – 69. – Ст. 440.
95. Кодекс о браке и семье Украины. Научно–практический комментарий. – Х.: ООО «Одиссей», 2000. – 480 с.
96. Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР: Закон УРСР від 20 червня 1969 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1969. – № 26. – Ст. 204.
97. Колосов Р.В. Поняття й місце агентського договору в цивільному праві // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 3. – С. 42-45.
98. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР. Изд–е 3–е, исправленное и дополн. / Под. ред. С.Н. Братуся, О.Н. Садикова. – М.: Юрид. лит., 1982. – 680 с.
99. Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. Кузнецова И.М. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 512 с.
100. Концевич О. К вопросу об опеках // Журнал. гражданского и уголововного права. – 1883. – Кн.8. – С. 29-76.
101. Корсун А. Рассуждение об основании опеки и попечительства вообще и в особенности по российским узаконениям. – Харьков: Тип. университета, 1825. – 40 с.
102. Красько И. Агентський договір // Підприємництво, господарство і право. – 1999. – № 10. – С. 30-32.
103. Крестовська Н.М., Канзафарова І.С. Основи римського приватного права: Навчально-методичний посібник. – Одеса: Фенікс, 2006. – 160 с.
104. Круглова М.І. Возмездность как существенный элемент агентского соглашения // Підприємництво, господарство право. – № 8. – С. 18-21.
105. Крупко П. Договір доручення як форма надання повноважень при добровільному представництві // Право України. – 2002. – № 9. – С. 104 – 109.
106. Крупко П. Наслідки неналежного здійснення добровільного представництва // Право України. – 2002. – № 10. – С. 104 – 109.
107. Крупко П.М. Інститут добровільного представництва у цивільному законодавстві деяких зарубіжних країн // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наук. праць. – Вип. 13. – Одеса, 2002. – С. 182–186.
108. Кудинов О.А. Римское право. Учебно-практическое пособие / О.А. Кудинов. – М.: Издательство «Экзамен», 2007. – 638 с.
109. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. Друге видання. – К.: Видавництво “Вища школа”, 1948. – 424 с.
110. Ласк Г. Гражданское право США (Право торгового оборота) ./ Пер. с англ./ Под ред. Е.А.Флейшиц. – М.: Издательство иностранной литературы, 1961. – 774 с.
111. Луць А.В. Договір у цивільному праві – акт вільного волевиявлення сторін // Держава і право. – Вип. 6. – К., 2000. – С.222–229.
112. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України. – Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2001. – 18 с.
113. Макарчук В.С. Основи римського приватного права. – К.: Атіка, 2000. – С. 34–38.
114. Маляревский А., Шевченко Я. Правові питання охорони інтересів дітей при здійсненні опіки і піклування // Радянське право. – 1973. – № 4. – С. 43-45.
115. Мартынов Н. Настольная книга для опекунов, попечителей и опекунских учреждений. Сборник законов с разъяснениями Правит. Сената. – СПб., 1891. – 67 с.
116. Матвеев Г.К. Советское семейное право / Учебник. – М.: Юрид. лит., 1985. – 208 с.
117. Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2–х частях. Часть 2. По исправленному и дополненному 8–му изд., 1902 г.). – М.: Статут, 1997. – 455 с.
118. Михеева Л.Ю., Кузнецова И.М. Сущность опеки (попечительства) как формы устройства физических лиц // Проблемы гражданского, семейного и жилищного законодательства / Отв. ред.В.Н. Литовкин. – М.: ОАО «Издательский дом «Городец», 2005. – С. 106–116.
119. Науково–практичний коментар до Сімейного кодексу України /За ред. Є.О. Харитонова. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2006. – 552 с.
120. Науково–практичний коментар Сімейного кодексу України / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2003. – 464 с.
121. Невзгодина Е.Л. Представительство по гражданскому праву // Советское государство и право. – 1978. – № 3. – С. 121–123.
122. Невзгодина Е.Л. Представительство по советскому гражданскому праву. – Томск: Изд–во Томского ун–та, 1980. – 176 с.
123. Нерсесов Н.О. Понятие добровольного представительства в гражданском праве / В кн.: представительство и ценные бумаги в гражданском праве. – М.: Статут, 1998. – 286 с.
124. Нечаева А.М. О родителях и детях // Проблемы гражданского, семейного и жилищного законодательства / Отв. ред. В.Н. Литовкин. – М.: ОАО «Издательский дом «Городец», 2005. – С. 18–36.
125. Нечаева А.М. Семейное право. Курс лекций. – М.: Юрист, 1998. – 336 с.
126. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. – М., 1972. – 240 с.
127. Новицкий И.Б. Римское право. Учебник для вузов. – М.: Зерцало, 2001. – 400 с.
128. Орач Е.М., Тищик Б.Й. Основы римского частного права. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
129. Павлуник І.А. Представництво в цивільному процесі України Автореф...канд. юрид. наук. – Київ, 2002 – 21 с.
130. Памятники римского права: Законы ХІІ таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М.: Зерцало, 1997. – 608 с.
131. Пергамент А.И. К вопросу о правовом положении несовершеннолетних // Ученые записки ВИЮН. – Вып. 3. – 1955. – С. 36.
132. Пергамент А.И. Опека и попечительство. – М.: Юрид. лит., 1966. –160 с.
133. Пергамент А.И. Опекун как гражданско–правовой представитель несовершеннолетних // Ученые записки ВНИИСЗ. – Вып. 14. – М., 1968. – С.18–21.
134. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: Вид. 3–є, перероблене та доп. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 440 с.
135. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
136. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К.: Вентури, 1994. – 284 с.
137. Посвідчення опікуна: Типовий документ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – № 11. – 1999 р.
138. Проект нового Цивільного Кодексу України // Українське право. – 1999. – Число І.
139. Прутян Д.С. Види опіки за римським приватним правом // Актуальні проблеми держави і права. – 2006. – № 31. – С. 123-127.
140. Прутян Д.С. Інститут опіки за римським правом та його рецепція в сучасному законодавстві України // Юридичний вісник. – 2006 – № 4. – С. 145-151.
141. Прутян Д.С. Опіка за римським правом// Римське право і сучасність: тези доповідей міжнародної науково-методичної конференції (Одеса, 19-20 травня)/ Укладачі: Гончаренко В.О., Еннан Р.Є. – Одеса: Фенікс, 2005. – С. 81-82.
142. Прутян Д.С. Характерні риси опіки за цивільним законодавством України // Правове життя сучасної України: Тези доповідей 9-ї звітної наукової конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу // ОНЮА. – Одеса: Фенікс, 2006. – 352 с.
143. Рабинович Н.В. Недействительность сделок и ее последствия. – Ленинград: Издательство Ленинградского ун–та, 1960. – 172 с.
144. Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні. Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
145. Райхер В.К. Возложение исполнения обязательства на третье лицо // Правоведение. – 1971. – № 4. – С. 36–37.
146. Римское частное право. /Под. ред. И.С. Новицкого, И.С. Перетерского. – М.: Юристь, 1997. – 543 с.
147. Римське право. Інституції. / За заг. ред. Є.О. Харитонова. Вид.3, виправлене. – Харків: „Одіссей”, 2003. – 288 с.
148. Римське приватне право (конспект лекцій. Практикум). За ред. Є.О. Харитонова. – Х.: Одіссей, 2000. – 272 с.
149. Романец Ю.В. Система договоров в гражданском праве России. – М.: Юристъ, 2001. – 496 с.
150. Ромовська З. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник. – К.: Атіка, 2005. – 560 с.
151. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний комен¬тар. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 532 с.
152. Рудалєва Л. Опіка та піклування над особами, які не досягли 18 років, згідно з новим Цивільним кодексом України // Юридична Україна. – 2003. – № 7. – С. 55-57.
153. Рясенцев В.А. Ведение чужих дел без поручения // Ученые записки МГУ. – Книга 2. – Вып. 116. – М., 1946. – С. 111.
154. Рясенцев В.А. Вопросы представительства в гражданском праве// Сов. юстиция. – 1976. – № 6. – С.15–23.
155. Рясенцев В.А. Деятельность от имени другого лица без полномочия // Ученые записки ВЮЗИ. – Вып. 5. – М., 1958. – С. 67–82.
156. Рясенцев В.А. Основания представительства в советском гражданском праве // Ученые записки ВЮЗИ. – М., 1948. – С.87-102.
157. Рясенцев В.А. Основы советского гражданского права. – М.: Юрид. лит., 1987. – 144 с.
158. Рясенцев В.А. Понятие и природа представительства в гражданском праве // Методические материалы ВЮЗИ. – М., 1948. – Вып. 2.
159. Рясенцев В.А. Представительство в советском гражданском праве. Дис. … доктора юрид. наук. – В 2–х томах. – Т.1. – М., 1948.
160. Савари А.Л. Опека и попечительство по русским законам. – М., 1903. – 48 с.
161. Самохина Г.С. Древний Рим: основные аспекты политико-правового развития: Учебно-метод. пособие / Г.С. Самохина; ПетрГУ. – Петрозаводск, 2004. – 219 с.
162. Санфилиппо Ч. Курс римского права. Учебник./ Под ред.. Д.В.Дождева. Пер. с итал. – М.: Издательство БЕК, 2000. – 400 с.
163. Сєверова Є.С. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві України. Автореф...канд. юрид. наук. – Одеса, 2004. – 19 с.
164. Сєверова О. Представництво за римським правом // Юридический вестник. – 2000. – № 4. – С. 111-115.
165. Сєверова О.С. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві України. Дис...канд. юрид. наук. – Одеса, 2003. – 197 с.
166. Сєверова О.С. Представництво у комерційних відносинах за римським правом // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. Одеса, 2000. – Вип.7. – С. 271-277.
167. Сімейне право України: Підручн./ За ред. Гопанчука В.С. – К.: Істина, 2002.– 304 с.
168. Сімейне право України: Підручник / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2004. – 400 с.
169. Сімейне право України: Підручник / Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 264 с.
170. Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник. – Харьков: Консум; Университет внутренних дел, 2000. – 704 с.
171. Слюсаревский М.М. Теоретичні проблеми договірного управління чужим майном в Україні. Автореф. Дис....канд. юрид. наук. – Харків., 1999. – 20 с.
172. Слюсаревский Н.Н. Характеристика договора доверительного управления // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1997. – № 11.– С. 18–21.
173. Советское гражданское право. – Т 1. – М.: Юридическая литература, 1979. – 620 с.
174. Советское гражданское право. / Под ред. В.А. Рясенцева. Т.1. – М.: Юрид. лит., 1975. – 528с.
175. Советское гражданское право. 2–е изд., исправленное и дополненное. Часть 1./ Под ред. В.Т. Смирнова, Ю.К. Толстого, А.К. Юрченко. – Ленинград: Изд–во Ленинградского ун–та, 1982. – 414 с.
176. Советское гражданское право. В 2–х частях. Часть 1. / Под общей ред. В.Ф. Маслова, А.А. Пушкина. – К.: Головное изд–во издательского обьединения „Вища школа”, 1977. – 478 с.
177. Советское гражданское право. Том 1/ Под ред. Д.М. Генкина. – М.: Гос. издат–во юрид. литературы, 1950. – 495 с.
178. Советское гражданское право. Учебник. В 2–х томах. – Т.1./ Под ред.О.А. Красавчикова. – М.: Высш.шк., 1985. – 544с.
179. Советское гражданское право. Ч.1. / Под ред. В.Ф. Маслова и А.А. Пушкина. – К.: «Вища школа», 1983. – 407с.
180. Стависский П.Р., Харитонов Е.О. Обязательства из ведения дел без поручения и некоторые смежные обязательства в советском гражданском праве // Проблемы социалистической законности. – Вып. 4. – Харьков, 1979. – С. 104 – 111.
181. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Саратов: Издательство Саратовского ун-та, 1973. – 455 с.
182. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М., 1997. – 672 с.
183. Толстой В.С. Содержание относительных правоотношений // Сов. государство и право. – 1969. – № 3. – С. 129–130.
184. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. – Л.: Изд-во ЛГУ. – 1959. – 214 с.
185. Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2006. – 248 с.
186. Франчози Дж. Институционный курс римского права / Перевод с итальянского; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2004. – 428 с.
187. Фурса С. Довіреність та інститут представництва у цивільному законодавстві, нотаріальному і цивільному процесах України // Право України. – 1999. – № 4. – С. 28–31.
188. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: А.С.К, 2001. – 976 с.
189. Халатов С.А. Представительство в гражданском и арбитражном процессе. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 208 с.
190. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: “Наука”, 1974. – 352 с.
191. Харитонов Е.О. Обязательства, возникающие из ведения дел без поручения, в советском гражданском праве: Автореф. дис...канд. юрид. наук. – Харьков, 1980. – 22 с.
192. Харитонов Е.О. Основы римского частного права. – Харьков: Одиссей, 1998. – 288 с.
193. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство. Учеб. пособие. – К.: А.С.К., 2001. – 832с.
194. Харитонов Є., Конопліна Л. Наслідки укладення угоди неуповоноваженою особою або з перевищенням повноважень // Радянське право. – 1978. – № 9. – С.85–89.
195. Харитонов Є., Харитонова О. До питання про значення дихотомії “приватне право – публічне право”// Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 2. – С. 82–88.
196. Харитонов Є.О. Приватне право у Стародавньому Римі. – Одеса: Бахва, 1996. – 174 с.
197. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права. Теоретичні та історико–правові аспекти. – Одеса, 1997. – 281с.
198. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
199. Харитонов Є.О., Харитонова О.І. Приватні та публічні правовідносини представництва // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 147: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2002. – С. 36 – 40.
200. Харитонов Є.О., Харитонова О.І., Дрішлюк А.І. Добровільне представництво в цивільному праві України: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2007. – 176 с.
201. Харитонова О.І. Адміністративно–правові відносини (проблеми теорії): Монографія. – Одеса: Юридична література, 2004. – 324 с.
202. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції. – Харків: “Одіссей”, 2002. – 592 с.
203. Хвостов В.М. Система римского права. Учебник. – М.: Издательство «Спарк», 1996. – 522 с.
204. Хутыз М.Х. Римское частное право. – М.: Былина, 1994. – 170 с.
205. Цивільне право та сімейне право України.(Навчально–практичний посібник). Видання друге, перероблене та доповнене / За ред. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2003. – 640 с.
206. Цивільне право України. Підручник. У 2–х книгах. Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 864с.
207. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Т. 1.Загальна частина. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 520 с.
208. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
209. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. /Борисова В.І., Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І.Борисової, І.В. Спасибо–Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 480 с.
210. Цивільне право України: Підручник: У 3 кн. Кн.1 / Є.О. Харитонов, Р.О. Стефанчук, А.І. Дрішлюк та н.; За ред. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка. – Одеса: Юридична література, 2005. – 528 с.
211. Цивільне право. Загальна частина /За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. – К.: Вентурі, 1995. – 544с.
212. Цивільний кодекс України (науково–практичний коментар). – Харків: “Одіссей”, 2001. – 800с.
213. Цивільний кодекс України. Коментар. (Із змінами та доповненнями станом на 18 лютого 2004 року). / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М.Калітенко. – Одеса: „Юрид. літ.”, 2004. – 1112 с.
214. Цивільний кодекс України. Коментар./ За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Х.: „Одіссей”, 2003. – 856 с.
215. Цивільний кодекс Української РСР. Затверджений законом УРСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963.– № 30. – Ст. 463.
216. Цивільний кодекс Української РСР. Науково–практичний коментарій / За ред. О.Н. Якименка, М.Й. Бару і М.В. Гордона. – К.: Політвидав України, 1971. – 542 с.
217. Цивільне право України. Частина перша. Підручник для студентів юридичних спе