АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ АПЕЛЯЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
13
1.1. Інститут апеляційного оскарження судових рішень в Стародавньому Римі і в країнах Західної Європи 13
1.2. Апеляційне оскарження судових рішень в цивільному процесі на українських землях до утворення незалежної держави 32
1.3. Соціально-правові передумови запровадження інституту апеляції в сучасному цивільному процесі України 52
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА ПРИРОДА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ТА ПРАВО НА АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ 66
2.1. Поняття та завдання апеляційного провадження 66
2.2. Принципи та види апеляції. 78
2.3. Передумови апеляційного оскарження 94
2.4. Порядок подачі апеляційної скарги і апеляційного подання 110
РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ СПРАВ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 126
3.1. Підготовка апеляційного розгляду справи 126
3.2. Процесуальний порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції 142
3.3. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції та його повноваження 157
РОЗДІЛ 4. ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ 177
4.1. Підстави для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції 177
4.2 Підстави для скасування рішення із закриттям провадження в справі
або залишенням заяви без розгляду 188
4.3. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення 199
ВИСНОВКИ 210
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 217
В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Узявши курс на розвиток демократії, Україна проголосила принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, закріпивши це у статті 6 Конституції. Особлива увага нині приділяється розвитку судової гілки влади, яка перебуває у стані кардинального реформування. Його правовою основою стала Концепція судово-правової реформи, затверджена постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 року, а потім – Конституція України 1996 року, яка заклала базисні передумови для нової регламентації правосуддя і цивільного судочинства. Але в ході реалізації самого процесу судово-правової реформи перед державною владою постала ціла низка питань, пов’язаних із розширенням сфери компетенції судової влади, запровадження нових правових інститутів перегляду судових рішень, що викликало необхідність їх змістовного теоретичного аналізу паралельно з прийняттям відповідних дій на законодавчому і організаційному рівнях.
Однак, не дивлячись на це, новий Цивільний процесуальний кодекс, який повинен започаткувати модифікацію судового процесу, не було прийнято, хоча до чинного цивільного процесуального законодавства внесено немало змін, які мають принциповий характер. Особливо це стосується змін, що внесені Законом України від 21 червня 2001 року, які пов’язані із запровадженням інститутів апеляції і касації та ліквідацією процедури перегляду судових рішень в порядку нагляду. Цим Законом вирішено першочергові завдання цивільного судочинства і внесено в нього принципові новели, зумовлені вимогами Конституції нашої держави та практичними проблемами здійснення правосуддя в цивільних справах.
Конституцією України (стаття 129) до основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Тому реалізація цього конституційного положення знайшла втілення в новій редакції Глав 40 і 41 Цивільного процесуального кодексу України, якими врегульовані питання апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.
Інші нововведення в цивільне процесуальне законодавство, які мали місце до 2002 року, не призвели до зміни конструкції (моделі) цивільного процесу в цілому. Разом з тим, окремі зміни носили принциповий характер і стосувалися засад змагальності, диспозитивності, законності, об’єктивної істини, що у відомому розумінні вимагає коректування судової практики, подолання стереотипів, пов’язаних з тривалим застосуванням діючих раніше цивільних процедур.1 [180]
7 лютого 2002 року прийнятий новий Закон України “Про судоустрій України”, який визначив правові засади організації судової влади при здійсненні правосуддя в Україні, встановив нову систему судів загальної юрисдикції. Саме цим законом передбачено, що систему судів загальної юрисдикції утворюють місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди і Верховний Суд України.
Прийняття цього закону реально відкриває шлях до процесу обговорення і прийняття нового Цивільного процесуального кодексу України. Сучасні вимоги до розвитку процесуального законодавства ґрунтуються на тому, що рівень правової захищеності особистості, інших суб’єктів права залежить від ефективності судочинства. При цьому інститут правосуддя, який є фундаментальним в правовій системі, концептуально розглядається як форма здійснення прав і свобод людини і громадянина і самостійне соціальне і правове благо, яке здійснюється через справедливе правосуддя і належні судові процедури, важливе місце серед яких займає апеляційне провадження.
Апеляційне оскарження – один із самих поширених в сучасному цивільному судочинстві способів оскарження судових рішень, які не набрали чинності, в суді вищої інстанції (апеляційному суді). Цей спосіб оскарження судових рішень існує, зокрема, в Великобританії, Франції, Бельгії, Німеччині, Австрії, США тощо.
Новітність норм про апеляційне оскарження, відсутність термінологічної чіткості і визначеності у законодавстві нашої держави зумовлюють суперечності у тлумаченні цього правового інституту у правозастосувальній практиці.
Основні проблеми у правозастосувальній практиці пов’язані з тим, що у законі взагалі відсутнє визначення поняття апеляції, не чітко визначено право на апеляційне оскарження осіб, які не приймали участь у розгляді справи, чинні правові норми містять неузгоджені між собою положення щодо повноважень суду апеляційної інстанції і підстав для скасування судових рішень тощо.
Проблема апеляційного оскарження досконально не досліджувалась, спеціальних монографічних робіт не видавалося. Ці питання вивчалися лише частково, переважно з точки зору можливості і доцільності запровадження такого способу оскарження у нашій правовій системі.
Оскільки питання теоретичного, законодавчого і правозастосувального характеру, пов’язані з апеляційним оскарженням рішень, не піддавались докладному дослідженню, правовий інститут апеляційного оскарження в цивільному процесі є новим для нашої правової системи, якій до недавнього часу була взагалі невідома дефініція апеляційного оскарження, а тому їх сучасний аналіз є надзвичайно важливим.
У зв’язку з тим, що вирішення цих проблем має не лише науково-теоретичну значущість, але й відіграє вагому роль у житті кожного окремого громадянина, оскільки йдеться про ступінь його захищеності від можливих проявів суддівського свавілля та про рівень забезпечення його прав за допомогою інституту апеляційного оскарження судових рішень, то необхідність дослідження цього правового інституту видається незаперечно актуальною справою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження належить до числа приоритетних у галузі розвитку цивільного судочинства, а також розбудови судової системи України. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою Радою Одеської Національної юридичної академії і є складовою частиною загальної науково-дослідницької програми кафедри цивільного процесу Одеської Національної юридичної академії.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному аналізі чинної нормативно-правової бази, яка регулює перегляд судових рішень в апеляційному порядку, виявленні основних проблем, що виникають у правозастосувальній практиці, особливостей перегляду судових рішень в апеляційному порядку, розробці рекомендацій по вдосконаленню правових норм та механізму правового регулювання перегляду судових рішень в апеляційному порядку і практики його застосування.
У відповідності з метою роботи визначені наступні основні задачі дослідження:
- визначення основних етапів історичного розвитку правового інституту апеляційного оскарження судових рішень і теоретичного обґрунтування його запровадження в сучасному українському цивільному процесі;
- порівняльний аналіз апеляційного способу оскарження судових рішень у зарубіжних правових системах;
- з’ясування правової природи апеляційного способу оскарження та його значення у цивільно-процесуальному праві;
- докладний аналіз чинного законодавства про право на апеляційне оскарження, умови і порядок його здійснення, виявлення прогалин і суперечностей;
- аналіз порядку розгляду справ у суді апеляційної інстанції та повноважень апеляційного суду;
- аналіз підстав для скасування судових рішень в апеляційній інстанції, виявлення основних проблем і труднощів у застосуванні чинних правових норм;
- розробка і обґрунтування пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавчого (нормативного) регулювання та механізму застосування апеляційного способу оскарження судових рішень.
Предметом дослідження в даній роботі є історичні пам’ятки права, система нормативно-правових актів, що складають сучасний правовий інститут апеляційного оскарження судових рішень, судова практика та юридична література, в яких викладені теоретичні обґрунтування доцільності (недоцільності) та висвітлені інші проблеми апеляційного способу оскарження судових рішень, а також правові інститути апеляційного оскарження судових рішень в зарубіжних правових системах.
Об’єктом дослідження є суспільні правовідносини, у сфері яких здійснюється апеляційне оскарження судових рішень, межі застосування даного правового інституту, поняття та завдання апеляційного провадження, порядок оскарження судових рішень в апеляційному порядку, порядок розгляду справ у суді апеляційної інстанції, повноваження суду апеляційної інстанції та підстави для перегляду судових рішень.
Методологічну та теоретичну основу дослідження становлять сучасні науково-теоретичні концепції держави і права, які визначають зміст, сутність та характер діяльності судової влади і здійснення правосуддя щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку. В процесі дослідження проблем апеляційного оскарження в цивільному процесі застосовувався діалектичний метод наукового пізнання, а також інші наукові методи : логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий, історичний і т.д. В основу дослідження покладено і комплексний підхід, оскільки предметом вивчення є проблеми, які виникають в процесі застосування апеляційного способу оскарження судових рішень не лише в Україні, а і в зарубіжних правових системах.
Теоретичну основу висновків, викладених у дисертаційному дослідженні, складають наукові праці відомих вчених-юристів в галузях загальної теорії права, конституційного, цивільного, а також цивільного і кримінального процесуального права : М.А. Авдеєнко, С.С. Алексєєва, Ю.М. Грошового, А.А. Добровольського, В.М. Жуйкова, С.Ю. Каца, С.В. Ківалова, В.В. Комарова, М. Міхеєнко, П.П. Музиченко, М.П. Орзіха, І.М. Пахомова, П.Я. Трубнікова, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, Н.А. Чечіна, Д.М. Чечот, М.С. Шакарян, Ю.С. Шемшученка, М.Й. Штефана, В.І. Тертишникова, М.К. Треушникова та ін.
Нормативною основою дослідження стали Конституція України, Закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України, рішення Конституційного Суду України, документи міжнародного характеру, інші нормативно-правові акти.
Емпіричну основу роботи складають наукові монографії, публікації в періодичних наукових виданнях, матеріали міжнародних та всеукраїнських конференцій, семінарів з питань становлення і розвитку судової системи, державно-правової та судової реформи, довідкова література, статистичні та соціологічні матеріали.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що ця робота є першим докладним науковим дослідженням проблеми апеляційного оскарження судових рішень на дисертаційному рівні в Україні. Вперше відстежено історичний розвиток та проведено комплексний аналіз даного правового інституту, розглянуто суть апеляційного способу оскарження судових рішень і подано визначення поняття апеляції, вперше досліджено зміст апеляційного провадження на підставі вивчення чинного законодавства та аналізу процесуальних прав і дій.
У процесі дослідження розкриті і висвітлені суперечності законодавчого забезпечення, труднощі застосування інституту апеляції та зроблена спроба визначити шляхи їх подолання.
Наукова новизна дисертації деталізується в теоретичних положеннях, які виносяться на захист:
- історичним джерелом правового інституту апеляційного оскарження в цивільному процесі є норми про “апеляцію” у законодавстві Стародавнього Риму, країн Західної Європи, Статутів Великого князівства Литовського 1566р., Судебниках 1497р., 1559р., Соборному уложенні 1649 р., збірнику законів “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р., Статуту цивільного судочинства 1864 р., які трансформувалися з розвитком суспільства;
- інститут апеляційного провадження як спосіб оскарження судових рішень за своєю суттю виник на певній стадії розвитку держави;
- поняття апеляції слід визначати як правовий інститут та спосіб перегляду рішень суду першої інстанції, які не набрали чинності, в суді вищого рівня (апеляційному суді), який, розглядаючи справу за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням суб’єкту оскарження, вирішує як питання факту, так і питання права, в тому ж обсязі, що й суд першої інстанції, з додержанням основних засад судочинства;
- правом на апеляційне оскарження судових рішень наділені сторони та інші особи які брали участь у розгляді справи в суді першої інстанції;
- гарантією реалізації суб’єктивного права громадян і організацій на звернення до суду є закріплене у законодавстві правило (ч.2 ст.4 ЦПК), згідно з яким відмова від права на звернення до суду є недійсною, яке певною мірою стосується і перегляду справ у порядку апеляційного оскарження;
- одним із розпорядчих повноважень, що складає зміст засади диспозитивності в цивільному процесі, є право відкликати апеляційну скаргу чи подання або відмовитись від них;
- при розгляді справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги;
- апеляційна скарга чи подання розглядаються судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справ у суді першої інстанції;
- апеляційне провадження має свої специфічні цілі, предмет судового розгляду, зміст, які відрізняють його від інших стадій процесу, а також певні етапи;
- дані про обставини, що містяться в нових доказах і мають істотне значення для справи, можуть за чинним законодавством бути підставою для вчинення процесуальних дій, які складають зміст повноважень суду апеляційної інстанції;
- повноваження суду апеляційної інстанції необхідно визначити як сукупність його прав і обов’язків на здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо рішення, яке не набрало чинності і яке є предметом перевірки за апеляційною скаргою чи поданням;
- залежно від правових наслідків, зумовлених порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, можна виділити дві групи процесуальних порушень: а) які у всіх випадках призводять до скасування рішення; б) які не завжди тягнуть скасування судового рішення;
- норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо суд першої інстанції : а) не застосував закон, який підлягав застосуванню; б) застосував закон, який не підлягав застосуванню; в) неправильно витлумачив закон.
Теоретичне та практичне значення роботи полягає у можливості використання одержаних висновків та рекомендацій для удосконалення законодавства про апеляційне провадження та у правозастосувальній діяльності судів при перегляді судових рішень у апеляційному порядку, а також в процесі розробки нового Цивільного процесуального кодексу України.
Окремі положення, сформульовані в дисертації, можуть сприяти подальшому науковому дослідженню цієї проблеми. Результати дослідження можуть бути використані в науковій та навчально-педагогічній діяльності, в учбовому процесі при викладанні курсу “Цивільний процес” або при підготовці відповідного розділу підручників, навчальних посібників.
Особиста участь дисертанта. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Теоретичні розробки здійснені на підставі дослідження нормативно-правових актів і спеціальної літератури по проблематиці дисертації. Частина наукових результатів, отриманих під час дослідження більш як 200 наукових та нормативних джерел, а також на підставі вивчення судової практики, була викладена дисертантом в процесі розробки одного із приоритетних напрямків розвитку науки в Україні, яка здійснюється кафедрою цивільного процесу.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі цивільного процесу Одеської Національної юридичної академії. Обговорена на засіданні кафедри, схвалена та рекомендована кафедрою до захисту. Результати досліджень, що включені до дисертації, було оприлюднено на науково-практичних конференціях: “Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи” (25.05.2001р.), “ Судовий захист прав людини : національний і Європейський досвід” (9.11.2001р.). Теоретичні доробки використовувались в процесі підготовки навчального посібника з цивільного процесу.
Публікації та основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення в 4-х наукових статтях, що опубліковані в спецільних наукових виданнях.
1. Чернушенко Є.А. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження в Україні// Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць/ Голов.ред. С.В. Ківалов. – Одеса: Юридична література, 2001.-Випуск 10-11.-С.229-238.
2. Чернушенко А.В., Чернушенко Є.А. Деякі питання, що виникли в судовій практиці при розгляді цивільних справ в апеляційному порядку// Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць/ Голов.ред. С.В. Ківалов.-Одеса: Юридична література, 2002.-Випуск 13-14.-С.564-575.
3. Чернушенко Є.А. Повноваження суду апеляційної інстанції. //Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць/ Голов.ред. С.В. Ківалов. – Одеса: Юридична література, 2002.-Випуск 13-14.-С.759-767.
4. Чернушенко Є.А. Пересмотр судебных решений и определений в апелляционном порядке// Гражданский процесс Украины : Учебное пособие.-Х.: «Одиссей», 2003.-С.207-223.
Структура дисертації визначена метою і завданням дослідження і складається із вступу, чотирьох глав, тринадцяти параграфів, висновку, списку використаних джерел (всього 201 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 229 сторінок.

Список литературы

В И С Н О В К И

Аналіз чинного цивільного процесуального законодавства України, вивчення наукових праць як іноземних, так і вітчизняних авторів, дослідження сучасного апеляційного провадження ряду країн ближнього і дальнього зарубіжжя, а також досвіду дореволюційного російського апеляційного провадження, яке діяло і на території України, дає можливість зробити висновок про те, що апеляційне провадження є, по-перше, повторним розглядом справи по суті судом вищої (другої) інстанції, а, по-друге, є контрольною стадією здійснення правосуддя, яка забезпечує перевірку вищим судом рішення суду першої інстанції. У зв’язку з цим в залежності від умов апеляційне провадження може бути реалізовано лише як перевірочна інстанція або як перевірочна і наглядова інстанція одночасно.
В першому випадку це може мати місце при неповній апеляції тоді, коли суд апеляційної інстанції не допустив надання нових доказів, що характерно для цивільного процесу ФРН, або при повній апеляції, коли апеляція направлена лише на скасування рішення суду першої інстанції, що передбачено цивільним процесом Франції.
Другий випадок носить більш поширений характер, оскільки уявляє собою класичний зразок апеляційного провадження, що характерно для цивільного процесу України.
Дослідження положень апеляційного провадження України, які передбачені Главою 40 Цивільного процесуального кодексу України, дає підстави для висновку, що за своїм змістом апеляційне провадження в цивільному процесі України є нічим іншим, як неповною апеляцією, яка дає можливість здійснювати як перевірку рішення суду першої інстанції, так і повторний перегляд справи по суті.
Тому апеляційне провадження в Україні необхідно розглядати як самостійний, звичайний спосіб оскарження, направлений на перегляд справи або скасування рішення суду першої інстанції, що не вступило в законну силу.
На підставі апеляційної скарги сторони, яка вважає, що її права порушені рішенням суду першої інстанції, розгляд справи переноситься до суду вищої (апеляційної) інстанції.
У зв’язку з цим в залежності від виду закріпленої в законодавстві апеляції, апеляційний суд здійснює певні процесуальні дії, які направлені на перегляд справи або перевірку рішення суду першої інстанції.
Для здійснення права на апеляційне оскарження необхідна наявність об’єктивних, суб’єктивних і формальних передумов, які визначені цивільним процесуальним законодавством України.
Принципи диспозитивності і змагальності є основоположними принципами апеляційного провадження, яке неможливе без запровадження цих принципів.
Можливість надання в суді апеляційної інстанції нових доказів знаходиться в залежності від виду апеляції – повної або неповної, а також від об’єму повноважень суду апеляційної інстанції.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється в межах доводів апеляційної скарги. Як правило, суд апеляційної інстанції не повинен погіршувати положення особи, яка подала апеляційну скаргу, і виходити за межі доводів апеляційної скарги.
Згідно процедури апеляційного провадження України в суді апеляційної інстанції, за загальним правилом, не допускається пред’явлення нових вимог. Разом з тим, до апеляційного суду можуть бути надані нові доводи, клопотання та додаткові докази.
Право суду апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, змінити його або ухвалити нове рішення є характерним повноваженням апеляційного суду. Право суду апеляційної інстанції скасувати рішення і направити справу для нового розгляду і винесення рішення до суду першої інстанції залежить від виду закріпленої в законодавстві апеляції.
При всій схожості і відмінності апеляційного провадження, яке передбачено законодавством різних країн, головною рисою цього правового інституту є те, що можливість оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку є додатковою гарантією перевірки законності, обґрунтованості і справедливості постановленого судом першої інстанції рішення.
Порівняння характерних рис, які властиві апеляційному провадженню, дає підстави для наступних висновків:
- основним об’єктом оскарження в апеляційному провадженні є рішення або ухвала суду першої інстанції, що не набрали чинності;
- основними суб’єктами оскарження є сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справи в суді першої інстанції;
- апеляційне провадження порушується лише у зв’язку з подачею апеляційної скарги або апеляційного подання прокурора, які подаються в письмовій формі;
- справа за апеляційною скаргою (апеляційним поданням прокурора) переноситься на розгляд суду вищої (апеляційної) інстанції;
- суд апеляційної інстанції здійснює перевірку як фактичної, так і правової сторони справи;
- суд апеляційної інстанції обмежений при розгляді справи не лише доводами апеляційної скарги, а і пред’явленими вимогами в суді першої інстанції;
- в апеляційному провадженні можуть бути надані сторонами і досліджені апеляційним судом нові докази, які не розглядалися в суді першої інстанції лише у випадках, передбачених статтею 301 частиною 2 ЦПК України;
- суд апеляційної інстанції може встановлювати нові факти, що мають значення для справи, як на підставі наявних в справі матеріалів, так і на підставі нових матеріалів справи, і в результаті цього змінювати або ухвалювати нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції;
- суд апеляційної інстанції може скасувати рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що є характерним для неповної апеляції, яка запроваджена в Україні;
- суд апеляційної інстанції може, не здійснюючи повторного перегляду справи по суті, обмежитись лише перевіркою рішення суду першої інстанції, але перелік цих випадків, передбачених статтею 307 ЦПК України, розширеному тлумаченню не підлягає.
Слід також зазначити, що закріплене в цивільному процесуальному законодавстві України апеляційне провадження потребує здійснення подальших послідовних дій, направлених на вдосконалення вітчизняного порядку оскарження судових рішень в апеляційному порядку.
Однак це необхідно здійснювати з урахуванням того, що класична модель оскарження судових рішень передбачає подвійне оскарження, яке, до речі, знайшло своє закріплення навіть в статті 129 пункті 8 Конституції України, згідно якої в Україні забезпечується апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.
Посилання деяких юристів на те, що в статті 125 Конституції України, на їх думку, “чітко визначена система судів загальної юрисдикції”, яку, як вони вважають далі, “складають місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України, а створення касаційного суду не передбачено”, не заслуговує на увагу, оскільки в Конституції України зазначені суди не поєднанні в закінчену систему судів загальної юрисдикції, яка будується за принципами, визначеними Конституцією України, а відсутність посилання в Конституції України на касаційний суд є також свідченням того, що сама система судів загальної юрисдикції в Конституції України не визначена.
Аналіз конституційних принципів побудови системи судів загальної юрисдикції дає підстави для висновку, що принцип територіальності означає розбудову системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, що закріплено у ст..133 Конституції України. Принцип територіальності повинен органічно поєднуватись із принципом спеціалізації. Система судів загальної юрисдикції безперечно має використовувати переваги спеціалізації. Причому не лише у площині організаційної розбудови, а й у процесуальному аспекті здійснення правосуддя. Принципи територіальності і спеціалізації поєднані ідеєю єдності і цілісності судової системи.
Виходячи із конституційних принципів розбудови системи судів юрисдикції, в Законі України “Про судоустрій України” (пункт 3 частини 2 статті 18, статей 32-37, підпункту 5 пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення”) передбачена така система судів загальної юрисдикції, яка в повній мірі відповідає процедурі розгляду справ: у першій інстанції, в апеляційному і касаційному порядку, що забезпечує апеляційне та касаційне оскарження рішення суду (пункт 8 статті 129 Конституції України).
Що стосується пропозиції деяких юристів про доцільність утворення у складі судових палат загального апеляційного суду судових комісій для розгляду справ в апеляційному і касаційному порядку, то це буде протирічити правовій природі апеляційного суду, суть якого полягає в повторному перегляді судових рішень, які не набрали чинності.
Слід зазначити, що в процесі застосування Закону України “Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 року виявлені певні розбіжності та недоліки, які необхідно врахувати при підготовці нового Цивільного процесуального кодексу України, а саме:
- виключити частини 4, 5, 6 статті 17 ЦПК України, оскільки окрема думка судді апеляційного суду не може бути підставою для перегляду судового рішення, а тому запроваджувати механізм розгляду окремої думки не має підстав;
- доповнити ЦПК України статтею 202-2 ЦПК “Порядок постановлення рішення”, яку викласти в такій редакції: “Суди України постановляють рішення Іменем України.
Судове рішення постановляють судді, які входять до складу суду в даній справі, а при одноособовому розгляді справи суддею, який розглядав дану справу.
Судове рішення постановляється більшістю голосів при колегіальному розгляді справи.
Після розгляду справи негайно оголошується резолютивна частина рішення, яка підписується відповідно всім складом суду або суддею і приєднується до справи.
В разі оскарження рішення суду або за заявою сторони чи інших осіб, які мають право на оскарження рішення суду, виготовляється мотивоване рішення в порядку, передбаченому ст..203 ЦПК України”.
- Статтю 203 ЦПК України доповнити п.8 “а”, в якому зазначити, що в мотивувальній частині рішення повинні бути наведені докази, на яких ґрунтуються висновки суду, а також доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази.
Крім того, останню частину статті 203 ЦПК України викласти в іншій редакції, в якій передбачити, що в разі оскарження рішення суду або за письмовою заявою, що подається протягом 10 днів з дня проголошення резолютивної частини рішення, сторони чи інші особи, яка бере участь у справі, а також особи, яка не брала участь у справі, коли суд вирішив питання щодо її прав та обов’язків. Суд у триденний строк з дня заявлення вимоги виготовляє мотивоване рішення, яке є окремим процесуальним документом, оформленим відповідно до вимог цієї статті.
- В статті 290 ЦПК України передбачити, що право апеляційного оскарження мають також особи, які не брали участь у справі, коли суд вирішив питання щодо їх прав та обов’язків.
- Останню частину статті 299 ЦПК України виключити.
Крім того, статтею 299 ЦПК України доповнити положенням про те, що якщо при підготовці апеляційного розгляду справи будуть виявлені обставини, які перешкоджають розгляду справи в апеляційній інстанції і не можуть бути усунуті на цій стадії процесу, суддя одноособово виносить ухвалу про повернення справи до суду першої інстанції для виправлення недоліків.
- Статтю 300 ЦПК України викласти в такій редакції: “Після проведення необхідних підготовчих дій суддя одноособово постановляє ухвалу про їх закінчення і про призначення дати розгляду справи в судовому засіданні і не пізніше місячного строку з дня винесення цієї ухвали. Канцелярія суду невідкладно надсилає повідомлення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання”.
- Доповнити статтю 305 ЦПУ Кураїни положенням про те, що суд апеляційної інстанції має право повернути справу до суду першої інстанції без розгляду, якщо будуть виявлені обставини, які перешкоджають розгляду справи в апеляційній інстанції.
- Доповнити ЦПК України статтею 309-1 в якій передбачити підстави для зміни рішення суду першої інстанції, чого взагалі немає в ЦПК України.
- Доповнити статтю 314 ЦПК України пунктом 9-1, яким передбачити, що суд наводить докази, на яких ґрунтуються висновки суду, а також доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази.
У зв’язку з чим виключити останню частину статті 314 ЦПК України.
Слід звернути увагу і на ту обставину, що зміни до ЦПК України, які внесені у 2002 році, позбавили велику кількість громадян права на касаційне оскарження рішень, які попередньо не оскаржувалися до апеляційного суду, що також необхідно негайно виправити при підготовці нового ЦПК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов С.М. Советский гражданский процесс. -М., 1952.- 420 с.
2. Авдюков М.Г. Судебное решение. -М., 1958.- 192 с.
3. Алексеев С.С. Теория права.-М.: Издательство БЕК, 1995. – 320 с.
4. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. - М.:“Статут”, 1999.- 711 с.
5. Аналіз практики застосування нового процесуального законодавства. Наряд Апеляційного суду Одеської області.-2001.
6. Анненков К.Н. Опыт комментария к Уставу гражданского судопроизводства. –СПб., 1884, Т.4.- 526 с.
7. Антимонов Б.С., Герзон С.Л. Обжалование и пересмотр решения по гражданським делам. -М., 1947. - 96 с.
8. Антология мировой правовой мысли// Європа V-XVII вв. -М., 1999.-Т.2.-829 с.
9. Багалий Д. Магдебургское право в левобережной Украине// Журнал Министерства народного просвещения.- 1892, март.-С.17-21.
10. Беляев И.Д. Лекции по истории русского законодательства.- М.,1901.-575 с.
11. Бентам И. О судопроизводстве.-СПб.,1860.-203 с.
12. Блещанов А.Г. Диспозитивное начало в сфере гражданской юрисдикции: проблемы теории и практики. -М.: Издательство Норма, 2002.-274 с.
13. Боботов С.В. Правосудие во Франции. -М., 1994.-С.89-90.
14. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности.-М.: Российское право. - 1992.-320 с.
15. Боннер А.Т. Установление обстоятельств гражданських дел. -М.: Городець, 2000.- 328 с.
16. Борисова Е.А. Апеляція в гражданском (арбитражном) процессе. -М.:Городец, 2000. -288 с.
17. Буцковский Н.А. Очерки судебных порядков по Уставам 20 ноября 1864 года.-Спб., 1874.-212 с.
18. Васильев С.В. Полномочия судьи арбитражного суда// Всеукраїнський науково-практичний семінар “Судово-правова реформа”: Тези доповідей та наук. повідомлень. 23 травня 1995 року. -Харків: Національна юридична академія України.-1995.С.24-25.
19. Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. - Т.1.-М., 1913.- 379 с.
20. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса.-М.,1913.- 369 с.
21. Вербловский Г. Вопросы русского гражданского права и процесса. -СПб., 1896.-37с.
22. Вербловский Г. Движение русского гражданского процесса, изложенное на одном примере// Журнал гражданского и уголовного права.-СПб., 1882.-Кн.8. С.69.
23. Верещагин А.А. О недостатках принятой системы изложения судебных решений// Журнал Министерства Юстиции.-СПб.- 1905.-№9.-С.8-12
24. Вестник Верховного Суда СССР.-1991.-№10.С.25.
25. Виноградов П.Г. Римское право в средневековой Европе. -М., 1910.-180 с.
26. Владимирський – Буданов М.Ф. Немецкое право в Польще и Литве.-СПб.,1868- 370 с.
27. Гай. Институции (IV, 30) Пер. Ф. Дедынского.- Варшава, 1892.- 393 с.
28. Галанза. Феодальное государств и право Франции. -М., 1963.- 64 с.
29. Гольмстен А.Х. Юридические исследования и статьи. -СПб., 1894.- 478 с.
30. Гражданский процесс БССР/ Под ред.Н.Г. Юркевича и В.Г.Тихини. - Минск, 1981.-Ч.3.-160 с.
31. Гражданский процесс. Учебник. Под ред. проф.. М.К. Треушникова. -М.: ООО “Городециздат”, 2000. -672 с.
32. Гражданский процесс. Учебник. Под ред.проф. Комарова В.В.– Х.:ООО “Одиссей”, 2001. – 704 с.
33. Гражданский процесс/ Отв.ред.Н.А. Чечина, Д.М. Чечот. -М., 1968. -455 с.
34. Гражданский процесс: Учебное пособие для підготовки к зачету и экзамену . – Харьков: Эспада, 2002. – 288 с.
35. Гражданский процессуальный кодекс РФ (проект).-М., 1997.
36. Гражданский процессуальный кодекс РФ. (проект).-М.,1995.
37. Гражданское процессуальное законодательство. Комментарий. -М., 1991.-С.268.
38. Гражданское процессуальное право Украинской ССР/ Штефан М.И., Дрижчаная Е.Г., Радзиевская Л.К. и др.-К., 1989.-320 с.
39. Гражданско-процессуальный кодекс Российской Федерации. -М., 2000. – 718 с.
40. Гражданський процесс (под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной).-М.: ТОО “Гардарика”.- 1996.-480 с.
41. Гражданський процуессуальный кодекс Республіки Молдова.Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 сентября 1999 года. -Кишинев, 1999 – 191 с.
42. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні.-К.: Ін Юре, 1997.-220 с.
43. Гузь Л.Е. Методические рекомендации по практическому применению апелляционного и кассационного производства в судебной практике в свете нового законодательства.- Харьков: Издатель “Медиагруппа “Харьков юридический”, 2001.-95с.
44. Гурвич М.А. Гражданские процессуальные правоотношения и процессуальные действия/ Труды ВЮЗИ: в 3-х т. -М., 1965.-Т.3.-193 с.
45. Гуреев Н.П. Судебное разбирательство гражданских дел. -М.: Госюриздат, 1958.-199 с.
46. Дашкевич Я. Армянская колония Каменце-Подольском в 50-60-х годах XVI в.// Половецкие акты армянского суда 1559-1567 гг. как исторический и юридический источник. - 1967.- 91 с.
47. Дигесты Юстиниана. -М., 1984.-456 с.
48. Дмитриев Ф.М. История судебных инстанций и гражданского апелляционного судопроизводства от судебника до Учреждения о губерниях. -М., 1899.- 370 с.
49. Дождев Д.В. Римское частное право.-М., 1996.-704 с.
50. Дювернуа Н. Источники права и суд в Древней Руси. Опыты по истории русского гажданского права.-М., 1869.- 413 с.
51. Елисеев Н.Г. Гражданское процессуальное право зарубежных стран: Источники, судоустройство, подсудность: Учебное пособие. – М.: «Статут», 2000.-271 с.
52. Жуйков В.М. Проблемы гражданского процессуального права. -М.: Городец-Издат, 2001. – 284 с.
53. Завадский С.В. Гражданская хроника// Вестник гражданского права. -М., 1914.-№6. – 107 с.
54. Заворотько П.П., Штефан М.Й. Судове виконання.-К., 1967.-263 с.
55. Зайцев И.М. Процессуальные функции гражданского судопроизводства. -Саратов, 1985.- 98 с.
56. Зайцев И.М. Устранение судебных ошибок в гражданском процессе. -Саратов, 1985.-135 с.
57. Закон України “Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 року. Офіційне видання.-К., 2001.
58. Закон України “Про прокуратуру” (1789) від 5.11.1991 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №53.- Ст.793.
59. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції” (№475/97 – ВР) // Відомості Верховної Ради України. - 1997.- №40.- Ст.263.
60. Закон України “Про статус суддів” (№2862 – XII) від 15.12.1992.// Відомості Верховної Ради України.-1993. - №8. – Ст. 56.
61. Закон України “Про судоустрій України». Офіційне видання. - К.: 2002.
62. Закони України, спрямовані на реалізацію судово-правової реформи. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 192 с.
63. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства/ За заг.ред.П.І. Шевчука.-К.: Ін Юре, 2002.-364 с.
64. Изварина А.Ф. Мировые судьи России начала XXI века. -Ростов-на-Дону: Издательский центр «Март», 2002.-71 с.
65. Исаченко В.Л. Гражданский процесс. Практический комментаий на вторую книгу Устава гражданского судопроизводства.- Т.IV. -СПб., 1912.-296 с.
66. Історія держави і права України. Навчальний посібник. За редакцією проф. А.С. Чайковського.-К., 2001.-384 с.
67. Калмацкий В.С. Суд второй инстанции в советском гражданском процессе. -Уфа, 1978.- 83 с.
68. Кашанин И. Последние годы самоуправления Киева по Магдебургскому праву// Киевская старина. -Т.XXII.-1888.-340 с.
69. Кейлин А.Д. Судоустройство и гражданский процесс капиталистических государств. -М., 1958.-359 с.
70. Кивалов С.В., Чернушенко А.В. Конституция Филиппа Орлика – юридический памятник истории Украины //Історико-літературний журнал. - № 1. - 1995.-С.12-15
71. Клейнман А.Ф. Гражданский процесс. -М., 1940.- 320 с.
72. Клейнман А.Ф. Новейшие течения в советской науке гражданского процессуального права. -М., 1967.-119 с.
73. Клейнман А.Ф. Обжалование и опротестование судебных постановлений и определений. -М., 1939.-20 с.
74. Клейнман А.Ф. Советский гражданский процесс. -М.: изд-во МГУ, 1954.-408 с.
75. Козлов А.Ф. Суд первой инстанции как субъект советского процессуального права. -Томск: Изд-во Томского Университета, 1983.-165 с.
76. Колодій А.М. Принципи права України.-К., 1998.-208 с.
77. Колядко И.Н., Мірошниченко И.А. Новое в гражданском процессуальном кодексе Республики Беларусь. - Минск, 1999.- 108 с.
78. Комаров В.В., Радченко П.І. Цивільні процесуальні правовідносини та їх суб’єкти. Навчальний посібник. – К.: УМК ВО, 1991.-155 с.
79. Коментар до Конституції України.-К., 1998. – 410 с.
80. Комментарий к Арбитражному процесуальному кодексу РФ .-М., 1996.-528 с.
81. Конституція України. Офіційне видання.-К.: Правнича Фундація.-1996. – 80 с.
82. Концепція судебной реформы в Российской Федерации //Российская Юстиция.-1994-№4.-С.14-17
83. Концепція Судово-правової реформи. Затверджена постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 року.
84. Кудрявцева Е.В. Реформа английского гражданского судопроизводства// Законодательство.-2000.-№1.-С.77-84
85. Кудрявцева Е.В. Судебное решение в Английском гражданском процессе -М., 1998.-135 с.
86. Кудрявцева Е.В. Судебное решение в английском процессе. -М., 2000.-140 с.
87. Курс советского уголовного процесса. Общая часть. -М., 1989.-638 с.
88. Кучма Л.Д. “Судово-правова реформа: потрібні відчутні зрушення”. Виступ Президента України Л.Д. Кучми на IV з’їзді суддів України 15 грудня 1999 року// Право України. – 2000 - №1. – С.5-7.
89. Лазаревський А. Описание старой Малороссии.- К.,1888.- 538 с.
90. Ларгэ Ж., Конт Ф. Гражданский процесс. Частное право. Учебник. Dallos, 1995.-116 с.
91. Ленин В.И. Полн.собр.соч.-Т.44.-702 с.
92. Лесницкая Л.Ф. Пересмотр решения суда в кассационном порядке. -М.: “Юридическая литература”, 1974. – 192 с.
93. Лист Верховного Суду України №5-12н54 від 22 лютого 2002 року/ Наряд Апеляційного суду Одеської області.
94. Луначарский А.В. Революция и суд. -Тифлис, 1919.-18 с.
95. Любавский М.К. Почерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно.- М., 1910.- 421 с.
96. Малиновський Й. Рада Великого Княжества Литовского в связи с Боярской Думой Древней России. -121 с.
97. Малышев К.И. Курс гражданского судопроизводства.-СПб.1874.-Т.2.-290 с.
98. Маляренко В.Т. Актуальні проблеми становлення судової влади в Україні // Право України. – 1996. - №1. – С.31-36.
99. Материалы научно-практической конференции. “Принципы гражданского процесуального права. Их реализация в проекте ГПК России.” -Тверь, 1999.-275 с.
100. Мироненко О. Правда Руська – видатна пам’ятка права України.Мала енциклопедія етнодержавознавства.-К.,1996.-942 с.
101. Михайлов М.М. Русское гражданское судопроизводство в его историческом развитии от Уложения 1649 г. до издания Свода Законов. -СПб., 1856. -274 с.
102. Міхеєнко М., Шишкін В. Апеляційне провадження як резерв змагальності в судах другої інстанції // Право України.-1995.-№1. –С.20-24
103. Міхеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право.-К., 1993.-328 с.
104. Музиченко П.П. Історія держави і права України. Навчальний посібник.-К., 2000.-430 с.
105. Муромцев С.А. Рецепция римского права на Западе. -М., 1886.- 274 с.
106. Наказ голови Апеляційного суду Одеської області №53/П від 5.04.2002 /Наряд Апеляційного суду Одеської області за 2002 рік
107. Наряд Управління узагальнення судової практики та аналізу судової статистики Верховного Суду України.-2000.
108. Наряд ухвал Апеляційного суду Одеської області.2002.
109. Неволин К. Энциклопедия законоведения. -К., 1840.-Т.2.-453 с.
110. Нефедьев Е.А. Учебник русского гражданского судопроизводства. -М.- 1909.-354 с.
111. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права, М., «Юридическая литература», 1972.-296 с.
112. Новицкий И.Б. Римское право.М., 1993.-245 с.
113. Объяснительная записка к проекту новой редакции Устава гражданского судопроизводства.-Т.2.СПб.-1900.-303 с.
114. Орач Є.М., Тищле Б.Й., Основи римського приватного права.-К., 2000.-272 с.
115. Орзіх М.П. Глобалізація доктрини прав людини і громадянина// Правова держава. – К.: Ін Юре.-1998.-Вип.9.-С.22-31.
116. Основные принципы гражданского процесса.-М., 1992.-140 с.
117. Памятники русского права. Вып.2-М., 1953.-442 с.
118. Памятники русского права. Вып.8.-М., 1961.-667 с.
119. Підопригора О.А Римське приватне право: Підручник для студентів юрид.спец.вищих навч.закладів:Вид. 3-є. -К.: Видавничий Дім “Ін Юре” , 2001.- 440 с.
120. Побирченко И.Г. Советский арбитражный процесс.-К., 1988.-271 с.
121. Покровский И.А. История римского права.-Пг.,1918.- 418 с.
122. Полное Собрание Законов Российской Империи.-1830.Т.XX.-№143922.
123. Полянчуков И.В. Подведомственность гражданско-правовых споров. Перспективы развития// Правоведение.-1993.-№2.-С.98-99
124. Попов Г., Луцький. Трибунал 1578 р.// Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та українського права.-К., 1925.-Вип.1 – 48 с.
125. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах// Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-1999.-№5.- 402 с.
126. Постанови Пленуму Верховного Суду України.(1963-2000).Офіційне видання.-К., Т.1.-328 с.
127. Права, за якими судиться малоросійський народ.1743.-К., 1997. – 547 с.
128. Правові позиції Верховного Суду України за 1998 рік./ Наряд Апеляційного суду Одеської області за 1999 рік.
129. Правові позиції Верховного Суду України/ Наряд апеляційного суду Одеської області.1999.
130. Про стан здійснення правосуддя судами Одеської області/ Наряд апеляційного суду Одеської області.2002.
131. Проблемы науки гражданського процесуального права. Под ред.проф. В.В. Комарова. -Харьков: “Право”, 2002.-440 с.
132. Проверка судебных постановлений в социалистическом гражданском процессе.-М., 1989.-122 с.
133. Проверка судебных решений в социалистическом гражданском процессе.-М., 1989.-301 с.
134. Пухан И., Поленак-Акимовская М. Римское право.-М., 1999.-334 с.
135. Пучинский В.К. Заочное производство в английском гражданском процессе// Советское государство и право.-1977.-№4.- С.88-88
136. Пучинский В.К. Кассационное производство в советском гражданском процессе.-М., 1973.- 37 с.
137. Римское право. Під.ред.проф.Харитонова Є.О. -Х., 2000.- 230 с.
138. Римське право (Інституції). – Х.: “Одіссей”, 2000 – 288 с.
139. Рихтер А.К. О полной и неполной апелляции// Журнал Министерства юстиции.-СПб., 1907.-№3.-С.5-8.
140. Руденко М.В. Питання апеляційного та касаційного провадження за новим процесуальним законодавством України// Законодавство України: Науково-практичний коментар.-№2.-2002.-С.120-121.
141. Рязановский В.А. Единство процесса.- М., 1996.-167 с.
142. Салогубова Е.В. Римский гражданский процесс. -М., 1997. – 291 с.
143. Селезнев Н.А. Феодальное государство и право Англии. -М., 1963.- 93 с.
144. Семенов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. -М., 1982.-122 с.
145. Сергун А.К. Процессуальная правоспособность и правосубектность// Вопросы науки советского процессуального права: Труды ВЮЗИ.-Т.38.-М.: Изд-во МГУ, 1975.-75 с.
146. Скворцов О.С. Институт кассации в российском арбитражном процессуальном праве (проблемы судоустройства и судопроизводства): Автореферат дис.канд..юрид.наук.-СПб., 2000.-22 с.
147. Собрание законодательства Российской Федерации.-М., 1995.-№19.-Ст.1709.
148. Способ прав трибунальских// Временник императорского Московского общества истории и древностей Российских.-Кн.XXV.-М., 1854.-С.4-5.
149. Справа №22 а 4112/ 2002. Наряд апеляційного суду Одеської області.
150. Справа №22-1796 2001. Наряд Апеляційного суду Одеської області.
151. Справа №22-1882. Наряд апеляційного суду Одеської області за 2001 рік.
152. Справа №22-2216. Наряд апеляційного суду Одеської області за 2001 рік.
153. Справа №22-2301. Наряд апеляційного суду Одеської області за 2001 рік.
154. Справа №22а-1914. Наряд апеляційного суду Одеської області за 2002 рік.
155. Справа №6-10 400 кс 02. Ухвала Верховного Суду України від 21 жовтня 2002 року.
156. Строгович Ф.М. Обор памятников магдебургского права западно-русских городов литовской эпохи.- М., 1968.-Т.1.-321 с.
157. Суд і судочинство на українських землях у XIV-XVI ст.//За загальною редакцією проф.П.Музеченка. -Одеса.: Астропринт, 2000.-180 с.
158. Судебные системы западных государств. -М., 1991.-340 с.
159. Судебные Уставы 20 ноября 1864 года с изложением рассуждений, на коих они основаны.-Ч.1.-СПб., 1866.-108 с.
160. Тарановский Ф.М. Обзор памятников магдебургского права западно-русских городов литовской эпохи. -Варшава, 1897. – 243 с.
161. Тертышников В.И.Гражданский процесс: курс лекций.-Харьков,1995.-158 с.
162. Трубников П.Я. Пересмотр решений в порядке судебного надзора. -М.: “Юридическая литература”, 1974. – 240 с.
163. Уголовный процесс. Учебник./ под ред.К.Ф. Гуценко.-М., 1998.-510 с.
164. Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ в апеляційному порядку/ Наряд Верховного Суду України.-2001.
165. Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ в апеляційному порядку (по справам, розглянутим у другому півріччі 2001 року)/ Наряд Верховного Суду України 2002 рік.
166. Харитонов Е.О. Рецепція римського приватного права : (теоретичні та історико-правові аспекти). – Одеса: 1997. – 194 с.
167. Харитонов Є.О., Харитонова О.І. Рецепції приватного права: парадигма прогресу. – К-д.: Центрально-Українське видавництво, 1999. – 144 с.
168. Хвостов В.М. История римского права.-М., 1919.- 436 с.
169. Хрестоматия по гражданскому процессу. -М., 1996. – 390 с.
170. Хрестоматия по уголовному процессу России/ Автор составитель Э.Ф. Куцова.-М., 1999.-450 с.
171. Хутыз М.Х. Римское частное право.-М.: «Былина», 2002.-170 с.
172. Цивільний процесуальний кодекс Німеччини (витяг), в редакції від 12 вересня 1950 року, станом на 27 грудня 1993 року
173. Цивільний процесуальний кодекс України.-Харків, 2002.-
174. Цихоцкий А.В., Черненко А.К. Судебная власть в условиях действия новой Конституции РФ.-Новосибирск, 1995.-231 с.
175. Черниловский З.М. Лекции по римському частому праву. -М., 1991.-208 с.
176. Чечина Н.А. Гражданские процессуальные правоотношения.-Л.,1966.-188 с.
177. Шевчук П.І. До питання створення та дії апеляційних судів у судовій системі України// Вісник Верховного Суду України.-1998.-№2.-С.6-7
178. Шевчук П.І. Інститут апеляції: досвід урегулювання в процесуальному законодавстві окремих пострадянських країн// Вісник Верховного Суду України.-№4.-2000.-С. 51-53
179. Шевчук П.І. Історичні аспекти розвитку принципу змагальності в судовому процесі.// Вісник Верховного Суду України. - 2000. - №1 (17). – С.30-33.
180. Шевчук П.І. Розширення дії засад змагальності та диспозитивності при розгляді справ у суді першої інстанції// Вісник Верховного Суду України.№3 (31).2002.-С.20-22.
181. Шевчук П.І., Кривенко В.В. Апеляційне і касаційне оскарження судових рішень (коментар цивільного процесуального законодавства).-К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2002.-43 с.
182. Шевчук П.І., Кривенко В.В. Апеляційне провадження за новим цивільним процесуальним законодавством// Вісник Верховного Суду України.-№4.-2001.-С.30-31.
183. Шемшученко Ю.С. Права, за якими судиться малоросійський народ/ Мала енциклопедія етнодержавознавства. -К., 1996.- 942 с.
184. Шишкин С.А. Состязательность в гражданском и арбитражном судопроизводстве. -М., 1997.-192 с.
185. Шишкин С.А. Состязательность как механизм исследования обстоятельств дела (Теория и практика дореволюционной России)// Вестник Московского Университета.-Сер.11.-№5.-С.75-77.
186. Шишкін В. Змагальність – принцип судочинства в демократичному суспільстві//Право України. - 1999. - №12. – С.21-24.
187. Шишкін В.І. Деякі аспекти у проблематиці розвитку системи правосуддя в Україні// Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність. Матеріали науково-практичної конференції 22-23 листопада 1996 року.-К.: Генеза, 1996.-110с.
188. Штефан М.Й. Концептуальні питання апеляційного провадження в цивільному процесі України// Вісник Академії правових наук України.-1995 – 93 с.
189. Штефан М.Й. Цивільний процес.-К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001.- 608с.
190. Щеглов В.Н. Гражданское процессуальное правоотношение.-М., 1966.-168 с
191. Щеглов В.Н. Законность и обоснованность судебного решения по гражданско-правовому спору. - Новосибирск, 1958.-175 с.
192. Энгельман И.Е. Курс русского гражданского судопроизводства.-Юрьев, 1912.-386с.
193. Юридична енциклопедія.-К., 1998.-Т.1.- 672 с.
194. Юхо И., Курылев С. Гражданский процессуальный кодекс Польской Народной Республики// Советская Юстиция.-1967.-№1.-С.28-29.
195. Ющик О.І. Правова Реформа: Загальне поняття, проблеми здійснення в Україні.-К., 1997. – 192 с.
196. Яблочков Т.М. Учебник русского гражданского судопроизводства. -Ярославль, 1912.- 518 с.
197. Ясинский М. Материалы для истории судоустройства и судопроизводства в Литовско-Русском государстве. Акты о копных и панских судах.-Т.1 (1501-1588).-К., 1897.-392 с.
198. Der Kampf gegen die Uberlastung der hohreren Gerichte: eine vergleichtede Studie uber Rechtsmittelverfahren und Massnahmen zur Erlastung der Gerichte.-Zurich: Schulhtesse, Poligraphischer, Verl.-1995.-S.28.
199. Schuman. Die Berufung in Zivilsachen.-Munchen.-1977.-5 Aufl.-5.156.
200. Ziwilprozessgesetze/hrsg.von Rudolf Stohanzl.-Wien: Manz, 1995.
201. Ziwilrecht. Wirtschaftrecht.-Baden-Baden, 1992.-ZPO 33.