ІНФОРМАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. Цивільно-правовий характер інформації
1.1. Розвиток законодавства України про інформацію як об’єкт цивільних відносин……………………………………………………………………………10
1.2. Поняття та ознаки інформації як об’єкта цивільних правовідносин……...28
1.3. Види інформації як об’єкта цивільних правовідносин…………………….43
Висновки до розділу………………………………………………………………69

РОЗДІЛ 2. Поняття та види інформаційних правовідносин
2.1. Поняття інформаційних правовідносин…………………………………….70
2.2. Види інформаційних правовідносин…………………………………...…...98
2.3. Зміст інформаційних правовідносин………………………………………108
Висновки до розділу……………………………………………………………..128

РОЗДІЛ 3. Здійснення і захист права на інформацію.
3.1. Договори на передачу інформації……………………………..…………..130
3.2. Цивільно-правові способи захисту права на інформацію……………….166
Висновки до розділу…………………………………………………………….184

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………….185
СПИСОК ПОСИЛАНЬ........................................................................................188

ВСТУП

Актуальність теми. Дослідження основних закономірностей правового регулювання інформації зумовлене виникненням якісно нових соціальних явищ, пов’язаних з інформацією і, відповідно, увагою законодавця до упорядкування цієї сфери приватності суспільних відносин. Сучасний період розвитку цивілізації характеризується переходом від індустріального суспільства до інформаційного. Термін “інформація” з філософської категорії все більше перетворюється на правову дійсність, а інформація стає специфічним товаром і ресурсом сучасності, об’єктом цивільних правовідносин. Останнім часом різко зріс інтерес до цивільно-правового аспекту інформаційних відносин. При цьому важливо відзначити не ослаблення, а, навпаки, посилення ролі цивільного права в нових умовах. Воно регулює також відносини, пов’язані з інформацією та інформаційним забезпеченням. Право змінюється, виявляючи нові об’єкти регулювання, трансформуючи методи свого впливу на суспільні відносини.
Зазначені процеси поставили законодавця перед необхідністю ефективного юридичного упорядкування суспільних відносин в інформаційній сфері. У руслі цієї тенденції за останнє десятиріччя у сфері інформації як об’єкта права і як товару було прийнято значну кількість нових нормативно-правових актів, що спричинило необхідність закріплення у ЦК України вказаних правовідносин. Різноманітність прояву категорії “інформація” у цивільному обігу потребує серйозного наукового дослідження.
Ці та інші фактори зумовили підвищення наукового інтересу до проблем правового регулювання відносин, що виникають з приводу інформації. Актуальність проблеми інформації як об’єкта цивільно-правових відносин акцентується на необхідності оцінки ефективності існуючого юридичного інструментарію, що використовується для регулювання інформаційних правовідносин.
Ця проблема стосується дослідження природи інформаційного законодавства, його місця в українській правовій системі, реалізації та захисту права на інформацію. Оскільки інформаційні правовідносини є результатом урегулювання суспільних відносин за допомогою визначеної сукупності правових норм, то дослідження цих відносин одночасно означає виявлення їх об’єкта.
Комплексне дослідження інформаційних правовідносин сьогодні набуває особливої актуальності через наявність прогалин у чинному цивільному законодавстві щодо їх регулювання з урахуванням їх особливостей та потреб практики. Існуючі в Україні наукові розробки із зазначених проблем, на нашу думку, не розкривають специфіки цих правовідносин.
Порівняно невелика кількість публікацій, у яких розглядаються окремі аспекти інформаційних правовідносин, не охоплює і не вирішує багатьох теоретичних проблем і практичних завдань, що викликано відсутністю однозначного підходу до визначення такого нетипового об’єкта цивільного права, як інформація. Як результат – правова невизначеність з низки принципово важливих питань: щодо визначення права власності на інформацію; співвідношення “інформації” та “інтелектуальної власності”; визначення істотних умов договору про передачу інформації; порядок укладення названого договору, зокрема специфіки захисту права на інформацію; цивільної відповідальності.
Попередниками цього дослідження у вітчизняній науці цивільного права були такі вчені, як: Ч.Н. Азімова, І. Л. Бачило, А.Б. Венгеров, С.Д. Волошко, В. А. Дозорцев, В.І. Жуков, В.О. Калятін, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, Г. Штумпфа, Р.Б. Шишка, О.А. Чобот ін., однак їх роботи не мали комплексного цивілістичного характеру, а торкалися лише окремих питань інформації як об’єкта цивільно-правових відносин.
Загалом, зазначеними обставинами та причинами й зумовлюється актуальність теми дослідження та доцільність проведення його в рамках цієї дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковим програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Постанови Верховної Ради України щодо розробки і прийняття нового ЦК України; п.28 “Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 р.р.”, затвердженої Наказом МВС України за № 356 від 10 травня 2001; Розділом І “Тематики пріоритетних досліджень на період 2002-2005 р.р.”, затвердженої Наказом МВС України за № 635 від 30 червня 2002 року, “Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 р.р.”, затвердженої Наказом МВС України за № 635 від 30 червня 2002 року.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є формування доктрини, виявлення прогалин і суперечностей чинного інформаційного законодавства України, формування конкретних пропозицій щодо удосконалення законодавства, а також з’ясування правового режиму інформації як об’єкта цивільного права, права на інформацію та комплексний всебічний теоретичний аналіз договору на передачу ноу-хау як правової форми реалізації права на передачу інформації зацікавленим особам, а також внесення пропозицій з метою його подальшого правового регулювання.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертації: проаналізувати поняття та виявити основні ознаки інформації як об’єкта цивільного права; дослідити джерела регулювання інформаційних відносин; визначити види інформації приватного та публічного характеру; визначити зміст інформаційних правовідносин; проаналізувати інформацію як об’єкт цивільного права; з’ясувати правове становище суб’єктів інформаційних правовідносин, визначити їх суб’єктивні права та юридичні обов’язки; класифікувати види інформаційних відносин з послідовним аналізом інформації, яка їх обумовлює; дати правову характеристику праву на інформацію з аналізом правового режиму права власності та виключних прав; проаналізувати процес виникнення та розповсюдження договорів на передачу інформації; класифікувати договори про передачу інформації і розглянути специфіку окремих видів; визначити предмет та встановити комплекс прав та обов’язків сторін у договорі; показати особливості захисту права на інформацію.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу інформації як об’єкта цивільно-правових відносин і її правовий режим.
Предметом дослідження є національне, іноземне та міжнародне законодавство, зарубіжна та українська судова практика, наукова доктрина.
Методами дослідження є сукупність теоретико-методологічних засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. У ході дослідження застосовано сукупність методів наукового дослідження, зокрема діалектичний метод із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу. Аналіз був проведений за допомогою формально-логічного, порівняльно-правового методу, системного аналізу. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Застосування порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати захист права на інформацію, відшкодування заподіяної шкоди, передбачені законодавством України, порівняно з іноземними правовими аналогами. Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності й обґрунтованості суджень дотримувалися при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні цивілістичного дисертаційного дослідження розглядаються поняття та правовий режим інформації як об’єкта цивільно-правових відносин у світлі тенденцій і перспектив розвитку цивільного законодавства України. Наукова новизна одержаних результатів знайшла своє відображення в таких положеннях:
1. На підставі всебічного аналізу природи інформації подане авторське визначення інформації, яке відображає приватний характер інформації. Інформація – це завжди результат, продукт діяльності людини, орієнтований на створення нових відомостей або зняття відомостей з інших об’єктів матеріального або духовного світу, для об’єднання цих відомостей у певний продукт та товар, необхідний для суспільства. Визначальною є теза, що для права слід використовувати якісну теорію інформації, а не кількісну, яка ігнорує зміст інформації.
2. Обґрунтовано, що деякі види інформації мають переважно публічно-правовий характер і не можуть виступати товаром на інформаційному ринку. Поряд з цим вказуються ознаки інформації, за якими види інформації мають суто приватний характер і як наслідок виступають самостійним товаром на ринку.
3. Дістала подальшого розвитку класифікація інформації, зокрема запропоновано новий поділ інформації на види, що дозволить більшою мірою визначити інформацію як об’єкт цивільного права, підкреслити її товарність, визначити тип зобов’язальних відносин з приводу інформації. Пропонується розподілити інформацію на такі види: а) приватноправового характеру – публічно-правового; б) оборотоздатну – необоротоздатну; в) загальнодоступну – нерозкриту (з обмеженим доступом); г) приватну – офіційну; д) для комерційного використання – для вільного, звичайного, наукового, освітянського використання.
4. Додатково обґрунтовано висновок про необхідність регулювання інформаційних відносин цивільним правом та їх похідність від майнових та немайнових відносин.
5. Удосконалено положення про визначення вартості інформації, її товарності, обігоздатності, правового режиму. Уточнено співвідношення “об’єкта інтелектуальної власності” та “інформації”. Висунуто тезу про те, що інформація не може бути певною мірою об’єктом інтелектуальної власності, навпаки – об’єкти інтелектуальної власності можуть бути одним із різновидів інформаційних ресурсів.
6. Уперше на основі дихотомічного підходу проведено класифікацію інформаційних правовідносин. Зроблено висновок, що існують відносини абсолютні, квазіабсолютні, відносини. Відстоюється теза, що: а) у переважній більшості абсолютний характер мають відносини публічно-правового характеру; в) відносини з приводу нерозкритої інформації мають квазіабсолютний характер; г) переважна частина інформаційних правовідносин має відносний характер.
7. Зроблено та аргументовано висновок, що право на інформацію – це природне право, виникнення якого ґрунтується, насамперед, на постійному і вибірковому інтересі до змісту інформації. Обгрунтовується думка про те, що до інформації неприпустиме застосування інституту права власності та виключного права. Виключні права на ноу-хау засновані на фактичній, а не юридичній монополії.
8. З огляду на сучасну кодифікацію цивільного права України удосконалено види договорів у сфері інформаційних відносин. Зроблено висновок, що на сучасному етапі існують договори про надання інформаційних послуг і договори про передачу інформації. На підставі всебічного аналізу юридичної природи договору про передачу інформації виділяються властиві йому ознаки: двосторонній характер, платність та консенсуальність, ризиковий характер для цедента; доведено його попередній “форфардний” характер.
9. Дістало подальшого розвитку положення чинного та перспективного цивільного законодавства України про захист права на інформацію. Додатково обґрунтовується позиція щодо розмежування понять “охорона” та “захист” права на інформацію. Запропоноване авторське вирішення засобів захисту права на інформацію. Наголошується на тому, що основним цивільно-правовим способом захисту повинно стати відшкодування збитків.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі положення, висновки та пропозиції можуть бути використані в подальших теоретичних дослідженнях та під час розробки законодавства України стосовно регулювання інформації як об’єкта цивільно-правових відносин, під час укладення та виконання договорів про передачу інформації. Дослідження спрямоване на аналіз правового режиму інформації, класифікації інформаційних відносин, визначення їх змісту, на аналіз правової форми реалізації права на надання інформації як договору про передачу інформації, обґрунтовується його самостійність у системі цивільно-правових договорів. Дисертаційні положення можуть бути використані для підготовки відповідних розділів підручників, посібників з цивільного, інформаційного права та права інтелектуальної власності. Ці положення можуть бути використані як матеріал для лекцій з курсу “Цивільне право”, “Право інтелектуальної власності”. Автором також підготовлено лекції зі спецкурсу “Інформаційне право” для курсантів І-го факультету (спеціальність: оперативно-розшукова діяльність у комп’ютерних мережах) Донецького інституту внутрішніх справ МВС України.
Деякі сформульовані положення мають дискусійний характер та можуть слугувати базою для подальших наукових досліджень у цій галузі.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, де неодноразово проводилося її обговорення. Основні теоретичні положення та їх аргументація, а також практичні рекомендації та пропозиції з удосконалення законодавства України, що містяться в дисертації, були викладені в доповідях та наукових повідомленнях: на науково-практичній конференції молодих учених Університету внутрішніх справ у м. Харкові 14 квітня 2000 р.; науково-практичній конференції МАУП “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків” у м. Харкові 30 березня 2000 р.; на науково-практичній конференції Донецького інституту внутрішніх справ МВС України у червні 2001р. Здобутки дисертації використовувалися під час розробки практикуму з курсу “Право інтелектуальної власності” (Харків, 2002р.) та на практичних заняттях з права інтелектуальної власності факультету права та підприємництва Національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені у шести наукових статтях у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, розбитих на вісім підрозділів, висновків та списку використаної літератури (244 джерела). Перший, другий розділи роботи мають три підрозділи, третій – два підрозділи. Обсяг рукопису становить 184 сторінки машинописного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми інформації як об’єкта цивільно-правових відносин. За результатами дисертаційного дослідження автором обґрунтовуються наукові висновки:
1. Інформаційне законодавство потребує вдосконалення у частині визначення пріоритету приватного інтересу до інформації, регулювання різних видів інформації (особливо нерозкритої науково-технічної), регулювання зобов’язальних відносин, які виникають з приводу передачі та розповсюдження інформації, захисту права на інформацію та відшкодування заподіяної шкоди.
2. Відповідно до ст. 4 ЦК слід інформаційне законодавство привести до єдиного правового критерію, основу якого становитиме ЦК України і розроблений на його основі Інформаційний кодекс.
3. Відповідно до ст. 201 ЦК визначити інформацію як відомості, а не дані, які можуть бути включені в обіг у вигляді, який може сприйнятий і осягнутий людиною. Видовість інформації слід провести на основі визначення приватного інтересу, це надасть можливість точніше визначити товарність інформації.
4. Інформація – це самостійний об’єкт цивільного права, якому притаманні своєрідні ознаки.
5. Інформація стає об’єктом цивільного права, якщо відповідає таким вимогам: а) має товарну форму та комерційну цінність; б) може переходити у порядку правонаступництва; в) не вилучена з цивільного обігу (державна таємниця, службова тощо); г) не є невід’ємною від суб’єктів цивільного права; д) якщо її неправомірним поширенням завдано шкоди суб’єкту цивільного права.
7. Правовий режим інформації як об’єкта цивільного права визначається її властивостями і суттєво відрізняється як від матеріальних об’єктів, так і від об’єктів виключного права (права інтелектуальної власності). Тому некоректно до інформації застосовувати поняття “інформаційна річ”, а загальнодоступну інформацію визначати як об’єкт інтелектуальної власності.
8. Інформація – це товар, який має свою вартість. Вартість інформації повинна визначатись, передусім, її значимістю для споживача і комерційною цінністю.
9. Інформаційні правовідносини є суто цивільно-правовими. Переважну більшість їх слід вважати відносними, тому що тільки за допомогою зобов’язань можна визначити коло зобов’язаних осіб. Абсолютний характер мають ті інформаційні відносини, які переважно регулюються нормами приватного і публічного права та вилучені з цивільного обігу. Їх виникнення обумовлює таємниця, яка опосередковує охоронювану законом належність інформації визначеному суб’єкту, його виняткове юридичне панування над інформацією у власних інтересах (наприклад, державна таємниця, особиста таємниця). Відповідно, особа, якій належить ця інформація, має право підтримувати обмеження доступу до неї. Квазіабсолютний характер інформаційних правовідносин обумовлює відомості, які становлять нерозкриту, не вилучену з цивільного обігу інформацію (особливо “ноу-хау”), тому що з одного боку, діє законодавчий принцип вільного використання інформації, якщо особа власними правомірними зусиллями її отримала, а з іншого – право володільця такої інформації підтримувати обмеження доступу до неї.
10. Інформація нематеріальна за своєю суттю, й аналіз особливостей вказаного об’єкта цивільного права дозволяє дійти висновку, що на інформацію не можна розповсюджувати режим права власності. Не можна повною мірою відносити до інформації й режим виключних прав. Режим такого виду інформації, як “ноу-хау”, суттєво відрізняється від традиційних об’єктів виключного права, він ґрунтується на фактичній, а не юридичній монополії.
11. Суб’єкти інформаційних відносин мають як суб’єктивні права, так і юридичні обов’язки.
12. Виникла необхідність відокремити договори на передачу інформації у самостійний тип.
13. Слід розрізняти юридичні дії “розповсюдження інформації” та “передача інформації”. Якщо йдеться про розповсюдження інформації, то слід говорити про укладання договору з надання інформаційних послуг, предметом якого буде саме послуга, а не інформація. У разі передачі інформації предметом виступає інформація (як правило, нерозкритого характеру) і права на неї. Видами інформаційної послуги є: маркетинговий та консультаційний.
14. На прикладі договору про передачу “ноу-хау”, який є базовим для передачі нерозкритої інформації, на основі якого повинні в подальшому розроблятись договори про передачу інформації, показано, що для передачі інформації не можна застосувати договір купівлі-продажу та ліцензійний договір.
15. Передумовою укладення договору про передачу інформації повинен бути попередній договір, основною рисою якого є обов’язок про нерозповсюдження відомостей, які стали відомі.
16. Слід розрізняти поняття “охорона” та “захист” права на інформацію.
17. Захист права на інформацію повинен будуватись на тих самих засадах, що й інші цивільні права, однак на законодавчому рівні слід визначити відшкодування завданої шкоди, яка виникла внаслідок розповсюдження цінних відомостей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Європа на шляху до інформаційного суспільства / Матеріали Європейської Комісії 1994-1995рр. – К.:Держкомзв’язку та інформатизації України, 2000. – 112 с.
2. Копылов В.А. О структуре и составе информационного законодательства // Государство и право. – 1996. – №6. – С. 101-110.
3. Право власності в Україні / за ред. О.В.Дзери, А.С. Кузнецової, О.А. Підопригори. – К.: Юрінком Іnter, 2000. – 816 с.
4. Чубукова О. Інформаційний голод інформаційний вибух? // Віче. – 2000. – №5(95). – С. 134-138.
5. Кохановська О. Особливості правового регулювання відносин пов’язаних із застосуванням інформаційних систем // Право України. – 1998. – №4. – С.51.
6. Бачило И.Л. Правовое регулирование процессов информации // Государство и право. – 1994. – №12. – С. 72-78.
7. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст.141.
8. Рабінович П.М. Права людини та громадянина – Х.:Право, 1997. – 64 с.
9. Письменицкий А.А. Информационное право Украины // Бизнес – информ. – 1996. – №4. – С. 11-14.
10. Закон України “Про інформацію” від 02.10.1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48. – Ст.650.
11. Підопригора О.О. Законодавство України про інтелектуальну власність. – Х.: Эспада,1997. – 185 с.
12. Кузнецов В. Комп’ютерна інформація як предмет крадіжки // Право України. – 1999. – №7. – С. 85-88.
13. Закон України “Про власність” від 07.02.91 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №2. – Ст.145.
14. Закон України “Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності” від 13.12.91 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №50. – Ст.660.
15. Закон України “Про науково-технічну інформацію” від 25.06.93 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №33. – Ст.345.
16. Шишка Р.Б. “Право інтелектуальної власності погляд на проблему” // Право України. – 1999. – №1. – С. 57-59.
17. Закон України “Про друковані засоби масової інформації” від 16.11.92р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №1. – Ст.1.
18. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №10. – Ст.43.
19. Закон України “Про інформаційні агентства” від 28.02.95р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №13. – Ст.83.
20. Закон України “Про рекламу” від 3.06.96р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №39. – Ст.181.
21. Копылов В.А. Информационное право. – М.: Юристъ, 1997. – 470 с.
22. Закон України “Про захист інформації в автоматизованих системах” від 05.07.94р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №31. – Ст.286.
23. Комментарий к Закону РФ Об информации и информатизации /Под ред. Бачило И.Л.. – М.: ИзП РАН,1996. – 61 с.
24. Закон України “Про бібліотеки та бібліотечну справу” від 27.01.95р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №3. – Ст.45.
25. Финько О., Кристальный Б. О законодательном регулировании Интернет // Информационные ресурсы. – №1999. – №6. – С. 15-20.
26. Закон України “Про звернення громадян” від 02.10.1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №47. – Ст.256.
27. Законодавство України про інформацію // Бюлетень законодавства юридичної практики України. – 1998. – №7. – 272 с.
28. Закон України “Про авторське та суміжні права” від 17.07.2001р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №13. – Ст.64.
29. Закон України “Про зв’язок” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №20. – Ст.143.
30. Закон України Про підприємства в Україні” від 27.03.91р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №24 – Ст. 272.
31. Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 18.09.91р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №25. – Ст.281.
32. Закон України “Про державну таємницю” від 21.01.94р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №16. – Ст.93.
33. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.92р. // Відомості Верховної Ради України. –1992. – №4. – Ст.19.
34. Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №15. – Ст. 45.
35. Закон України “Про адвокатуру” від 19.12.92р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №9. – Ст. 62;
36. Закон України “Про рахункову палату” від 11.07.96р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №43. – Cт. 212
37. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 16.10.1993 р. / Відомості Верховної Ради Украиїни. – 1993. – №23. – Ст.610.
38. Капіца Ю.М. Проблеми правової охорони комерційної таємниці, ноу-хау та конфіденційної інформації в праві України: Реферативний огляд чинного законодавства України та практики його застосування /за ред. Цвєткова В.В. – К.: Саиком,2000. – С. 176-210.
39. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 р. / Упоряд. С.Е. Демський; Відп. ред. С.П. Павлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 688 с.
40. Конвенція “Про доступ до інформації, участі громадськості в процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища” від 25.07.1998р. // Вісник екологічної адвокатури. – 1998. – №10. – С. 3-25.
41. Орлов П.І. Інформація та інформатизація. – Х.: Вид-во Ун-ту внутрішніх справ, 2000. – 576 с.
42. Стоуньер Т. Информационное богатство: профиль постиндусриальной экономики. / Под ред. П.С. Гуревича. – М.:Прогресс, 1986 – 686 с.
43. Словарь иностранных слов. 12 – е изд. – М.: Русский язык,1985. – 646 с.
44. Ожегов С.И. Словарь русского языка. 12 - е изд. – М.: Русский язык, 1978. – 468 с.
45. Глушков В.М. Кибернетика. Вопросы теории и практики. – М.: Наука, 1986. – 220 с.
46. Венгеров А.Б. Категория информация в понятийном аппарате юридической науки // Государство и право. – 1978. – №2. – С. 70-78
47. Письменицкий А.А. Информация, право, государство. – Х.:ХДПУ им. Г.С. Сковороды, 2000. – 230 с.
48. Шеннон К.Э Работы по теории информации и кибернетики. – М.: Иностранная литература, 1963. – 768 с.
49. Боер В.М. Информационно-правовая политика и безопасность России. Дис...д-ра юрид. наук.: 12.00.01. – С-Пб., 1998. – 430 с.
50. Бриллюэн Л. Научная неопределенность и информация. – М.: Мир, 1966. – 250 с.
51. Суханов А.П. Информация в жини человека. – М.: Политиздат, 1983 – 112 с.
52. Урсул А.Д. Проблемы информации в современной науке. Философские очерки. – М.: Наука, 1975. – 287 с.
53. Глушков В.М. Мышление и кибернетика // Вопросы философии. – 1963 – №1 – С. 5-12.
54. Амосов Н.М. Мышление и информация. / Семинар. «Некоторые проблемы биокибернетики и применение электроники в биологии и медицине.» Вып. 1. – К.: Наукова думка, 1962 – 118 с.
55. Урсул А.Д. Информация: методологические аспекты. – М.:Наука,1971. – 220 с.
56. Корюкова А.А. Основы научно-технической информации. – М.: Высшая школа, 1985. – 224 с.
57. Сетров М.И Основы функциональной теории организации. – М.: Наука, 1972. – 234 с.
58. Лукашевич В.Г.До визначення поняття інформація, що вживається в сучасному юридичному обігу. // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 1998. – №1 – С. 4-12.
59. Грязин И.Н. Информационно-компьютерное право: отрасль права или отрасль законодательства? // Ученые записки Тартурскргр гос. ун-та. Труды по проблемам кибернетики. – 1989, Вып. 64. – С. 4-14.
60. Азимов Ч.Н. Научно-техническая информация и право. – Х.: Вища школа, 1987. – 134 с.
61. Підопригорра О.А, Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності в Україні. – К., Юрінком Інтер, 1998. – 336 с.
62. Каныгин Ю.М., Калинич Г.И. Промышленность: Обзор информации. / Укрниинти. Сер.: Новые информационные технологии, системы и средства автоматизации управления.; Вып. 5 – К., 1989. – С. 132-154.
63. Снытников А.А. Информация как объект гражданско-правовых отношений: Автореф. дис… канд. юр. наук. 12.00.03 / Академия МВД России. – С-Пб., 2000. – 21 c.
64. Дозорцев В.А. Информация как объект исключительного права // Дело и право. – 1996. – №4. – С. 22-36.
65. Жуков В.И. Правовой режим нетипичных объектов интеллектуальной собственности // Правовое государство. Проблемы правотворчества. – Тарту, – 1989. – С. 191-195.
66. Коган В.З. Человек в потоке информации. – Новосибирск: Наука, 1981. – 176 с.
67. Северин В.А. Правовое регулирование информационных отношений // Вестник Моск. ун-та. Сер.11. Право. – 2000. – №5. – С. 21-36.
68. Кириєнко Є.Г, Козенко О.В., Поклонський Б.В. Патентознавство і науково – технічна інформація. – К.:Вища школа. 1972. – 207 с.
69. Смичера В.М. Проблемы экономической информации – М.: Наука, 1975. – 311 c.
70. Дозорцев В.А. Законодательство и научно-технический прогресс. – М.: Юридическая литература, 1978. – 192 с.
71. Зенин И.А. Наука и техника в гражданском праве. – М.: Изд-во МГУ, 1977. – 206 с.
72. Ринг М.П. Договоры на научно-исследовательские и конструкторские работы. – М.: Юридическая литература, 1967. – 200 с.
73. Соловяненко Н. Совершение сделок путем электронного обмела данными // Хозяйство и право. – 1997.– №6-7. – С. 37-48.
74. Васильченко С. Инсайдерская информация: о необходимости новых понятий в украинском законодательстве // Бизнес-информ .– 1996. – №5. – C. 23-25.
75. Микитов В.А. Орлов Е.И. Информатизация парламентской деятельности США, Канады и государств Европы // Сб. НТИ. Сер. 1. – 1996. – №7. – C. 10-25.
76. Беляева Н.Г., Иванов В.И. Информационное обслуживание в области права // Советское государство и право. – 1969. – №12. – С. 16-24.
77. Агапов А.Б. Информационное законодательство России. – М.: Горизонт, 1993. – 144 c.
78. Кудрявцев Ю.В. Норма права как социальная информация. – М.: Юридическая литература, 1981. – 286 с.
79. Медіна Р. Правова інформація кроки назустріч // Віче. – 2000. – №5. – С.90-96.
80. Козінцев І. Зміст та проблеми правової інформації // Право України. – 1993. – №5-6. – С. 37-40.
81. Алексеев С.С. Право и управление в социалистичиском обществе // Советское государство и право. – 1973. – №6. – С. 15-21
82. Правовая защита информации о частной жизни граждан (опыт современного правового регулирования) / Под ред. М.М. Кудрявцева –М.: Глобус, 2000. – 185 с.
83. Красавчикова Л.О. Личная жизнь граждан под охраной закона. – М.: Юридическая литература, 1983. – 224 с.
84. Жуков В.І. Ринок інтелектуальної власності і новий ЦК України // Інтелектуальна власність. – 2000. – №3. – C. 43-45.
85. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 // Офіційний вісник України. – 2003. – №11. – Ст. 461.
86. Сергеева О. Коммерческая тайна // Юридическая практика.–2000.–№46.–С. 8-10.
87. Большая советская энциклопедия. – 3-е изд. – М.: Сов.энциклопедия,1973, Т.8. – 812 с.
88. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4- х т., Т.4. – М.: Русь, – 512 с.
89. Алексенцев А.И. О составе защищаемой информации // Безопасность информационных технологий. – 1999. – № 2. – С. 4-9.
90. Лопатин В.Н. Правовая охрана и защита служебной тайны // Государство и право. – 2000. – №6. – С. 84-90.
91. Андрощук А. Секретна інформація як об’єкт правової охорони // Інтелектуальна власність. – 1999. – №3-4. – С. 27-32.
92. Гражданское право: В 2 т. Том 1. Учебник / Отв.ред. профессор Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК, 1998. – 816 с.
93. Петрова Т Коммерческая тайна и ИС // Интеллектуальная собственность. – 2000. – №8. – С. 62-66.
94. Еременко В. Недобросовестная конкуренция в свете коммерческой тайны // Интеллектуальная собственность. – 2000. – №11 – С. 32-38.
95. Сергєєва О. Питання про співвідношення ноу-хау та комерційної таємниці в праві України //Право України. –2000. – №11. – С. 85-87.
96. Основы гражданского законодательства Союза ССР и республик. Приняты Верховным Советом Союза ССР 31 мая 1991 г. // Ведомости Съезда народных деутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. – N 26. – Ст.733.
97. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України.–1991.–№49.–Ст.684.
98. Інструкція Мінстату України “Про порядок заповнення звіту про продаж за кордон ліцензії на об’єкти інтелектуальної власності за формою 6-нт (ліцензії) за № 168 від 6 липня 1995 р. // Деловой Донбасс: Документы. Нормативная база предпринимателя. – 1995. – №8. – С.5-7.
99. Лист ДПА України “Про іноземні інвестиції” № 22-0417/10-2799 від 1997р. // Все про бухгалтерський облік. – 1997. – №10. – С.24-26.
100. Інструкція “Про порядок заповнення обліку про освоєння придбаних за кордоном ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності за формою №5-НТ (ліцензії)” затвердженою приказом Міністерства статистики України від 09.07.1996 р. №207. // Збірник Мінюсту України. – 1996. – №391. – Ст. 1416.
101. Чобот А.А. “Ноу-хау” и договор на его передачу: Дис… канд.юрид.наук: 12.00.03.–Х.,1994. – 227 с.
102. Ионова О., Комиссаров А., Малаева Л., Судаков А. Правовая охрана деловых секретов за рубежом: Обзорная информация. – М.: НПО Поиск, 1993. – 90 с.
103. Зенин И.А. Гражданское торговое право капиталистических стран: Учебное пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – 192 c.
104. Зыкин И.С. Договор во внешнеэкономической деятельности. – М.: Международные отношения, 1990. – 224 c.
105. Жарикова Г.А. Состояние и перспективы международной торговли лицензиями и "ноу-хау" // Основы внешнеэкономических знаний. – М.: Междунар. отношения. – 1990. – С. 218-237.
106. Склярофф М. Некоторые вопросы защиты ИС с позиций законодательства и физики // Коммерциализация ИС: проблемы и решения. М.. – 1996. – С.106-118.
107. Тыцкая Г.И. Особенности правовой охраны изобретений // Международное сотрудничество в области охраны промышленной собственности / Под общ.ред. Миронова Н.И. – М.: ВНИИПИ, 1991. – 113 с.
108. Чобот О.А. “Ноу-хау” та договір на його передачу: Автореф. дис… канд. юр. наук. 12.00.03 / Університет внутрішніх справ МВС України. – Х, 1994. – 24 с.
109. Штумпф Г. Лицензионные соглашения // СССР-ФРГ: договор во внутренних и двустронних хозяйственных отношениях. – М.: АН СССР, 1986. – С. 113-127.
110. Андрощук Г.А., Крайнев П.П. Экономическая защита предприятия. Защита коммерческой тайны. – К.: Ін Юре, 2000. – 560 с.
111. Филлиппова М.И. Особенности судебной практики США по патентным спорам 80-х гг. // Вопросы изобретательства. – 1986 – №1. – C. 58-66.
112. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). – М.: НОРМА, 2000. – 624 с.
113. Ladas S.P. Licencing agreements on know-how in U.S. // International Review of Industrial Property and Copyright Law. – 1972. – V.2. – Р. 180-188.
114. Андрощук Г. Захист комерційної таємниці: економіко-правовий аспект // Інтелектуальна власність. – 1999. – №9. – С. 8-12.
115. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. – М.: Теис, 1996. — 704 с.
116. Кузьмин Э.А. Правовая защита коммерческой тайны // Правоведение. – 1992. – N 5. – С. 45-53.
117. Бачило И.Л. Институты интеллектуальной собственности и информация // Интеллектуальная собственность: Современные правовые проблемы. Проблемно-тематический сборник. – М.: ИНИОН РАН, 1998. – 212 с.
118. Венгеров А.Б. Право и информация в условиях автоматизации управления. – М.: Юридическая литература, 1978. – 208 с.
119. Дозорцев В.А. Понятие исключительного права // Проблемы современного ГП; Сборник статей. Под ред. В.А. Литовкина. – М.: Городец, 2000. – С.287-320.
120. Жуков В.И. Спорные вопросы об информации как объекте ГП // www/infolaw.hut.ru/works/.
121. Суханов А.П. Информация и прогресс. – Новосибирск: Наука, 1988. – 192 с.
122. Проблемы теории государства и права./ Под ред. С.С Алексеева. – М.: Юридическая литература 1987. – 360 с.
123. Копылов В.А. Информация как объект ГП: проблемы дополнения ГК РФ // Информационные ресурсы России. 1998 – №5(42). – С. 25-29.
124. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. Книга 1./ Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864 с.
125. Гражданское право Украины: [Учебник для вузов системы МВД Украины]: В 2-х частях. Часть I/ А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б. Шишка и др.; под ред. проф. А.А,Пушкина, доц. В.М.Самойленко. - X.: Ун-т внутр. дел; Основа, 1996. – 440 с.
126. Иоффе О.С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР // Советское государство и право. – 1956. – №2. – С. 54-60.
127. Рассолов М.М. Информационное право. – М.: Юристъ, 1999. – 400 с.
128. Карась И.З. Экономический и правовой режимы информационных ресурсов.– К.: Вища школа, 1983. – 220 с.
129. Назарова Ю.Е. Участие правами промышленной собственности в хозяйственных обществах. – Х.: Эспада, 2002. – 88 с.
130. Рудник Ф.И., Либерман В.Б. Внедрение и функционирование АСУ на предприятии. – М.: Экономика, 1971. – 156 с.
131. Правовое формирование научно-технического сотрудничества / Под ред. В.Ф. Маслова А.А. Пушкина. – Х.: Вища школа, 1976. – 139 с.
132. Гостев И. Информация как объект права // Защита информации. Конфидент. – 1999. – № 1 – 2. – С. 10-16.
133. Хорошавина Н. В поисках философского камня // Интеллектуальная собственность – 1995 – №9-10 – С. 8-12.
134. Смирнов Г.И. Научно-техническая и патентная информация и использование изобретений (правовые вопросы) // Вопросы изобретательства.– 1978. – №9. – с.5-11.
135. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юридическая литература, 1974. – 340 с.
136. Гаврилов О.А. Информатизация правовой системы России. Теоретические и практические проблемы. – М.: 1998. – 150с.
137. Огородов Д.В. Правовое регулирование отношений в информационной сфере: Автореф. дис…канд. юр. наук. 12.00.03 / Академия РАН. – М., 2002. – 21 c.
138. Бачило И.Л. Информация как объект правового регулирования. // Использование принципов единой государственной системы документального обеспечения управления в работе с управленческими документами и обеспечение их сохранности в ведомственных архивах: Материалы научно-технического семинара. – Л.: Общество «Знание», 1991. – С. 42-52.
139. Жуков В.И. Методология подхода к объектам информатики как объектам гражданского правоотношения// Социальные и правовое вопросы развития вычислитильной техники и научо-техического творчества. Труды по социальным проблемам кибернетики. Ученые записки Тартурского гос. университета. – Тарту. – 1989. – С. 127-137.
140. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та. – 1949. – 144 с.
141. Сенчищев В.И. Объект гражданского правоотношения // Актуальные проблемы ГП / Под ред. М.И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Статут, 1999. – С. 109-228.
142. Жуков В.И. Правовой режим нетипичных объектов интеллектуальной собственности // Правовое государство. Проблемы правотворчества. – Тарту. – 1989. – С. 191-197.
143. Жуков В.И. Правовая охрана объектов научно-технического творчества. – Х.: Харьковский юрид. институт, 1983. – 96 с.
144. Погуляев С.Ю. Технология как объект вклада в простое товарищество: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – Х., 2001. – 220 с.
145. Бачило И.Л. Информационные ресурсы как объект права и объект отношений, регулируемых ГК РФ // Информационные ресурсы России. – 1999 – №1. – С.29-34.
146. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти] / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. I. Борисова та інш.; За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. – Х.: Право, 2000. — 368 с.
147. Гражданское право. Учебник. Часть I. Издание третье, переработанное и дополненное. / Под ред. А П. Сергеева, Ю. К. Толстого.—М.: ПРОСПЕКТ, 1998.—632 с.
148. Гражданское право. Ч.1. Учебник / Под.ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: “Юристъ», 2001. – 365 с.
149. Лютикова П.В. К вопросу об информации как объекте гражданского права // Проблемы законности. – 2000. – В. 40. – С. 42-46.
150. Семилетов С.И. Информация как особый нематериальный объект права // Государство и право. – 2000 – №5. – С. 67-74.
151. Ефремов А.А. Информация как объект интеллектуальной собственности // www/infolaw.hut.ru/works/.
152. Гальперин Л.Б., Михайлова Л.А. Интеллектуальная собственность: сущность и правовая природа // Советское государство и право. – 1991. – №12. – С. 37-44.
153. Дюма Р. Литературная и художественная собственность.– М.: Международные отношения,1989. – 612 с.
154. Кирдяшова Е.В. Категория «интеллектуальной собственности»: теоретико-правовой анализ: Дис… канд.юрид.наук: 12.00.03. – М., 1998. – 202 с.
155. Смирнов В. Ноу-хау в российском законодательстве // Интеллектуальная собственность. – 2000. – №1. – С. 34-37.
156. Кладницкая М.В. Информационная собственность: некоторые аспекты интеллектуальной собственности в условиях мировой информационной экономики. // Общественные науки за рубежом; Сер.4, Право. – 1989. – №4. – С. 113-115.
157. Савельев Д.А. Информация и интеллектуальная собственность как объекты гражданского права // www.law.agava.ru/inf-pravo/works/.
158. Жуков В.И. Гражданское законодательство и институт интеллектуальной собственности // Вопросы изобретательства.– 1989. – №8. – С. 9-14.
159. Антопольский А.А. Правовое регулирование информационных объектов // Проблемы информатизации. – 1999. – Вып. 3. – С. 49-56.
160. Копылов В.А. Информационное право. – М.: Юристъ, 2002 – 512 с.
161. Смирнов Г.И., Ухмуев Г.А. К вопросу об объектах регулирования изобретательских права // Вопросы изобретательства. – 1979. – №10. – С. 6-12.
162. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та. – 1959. – 88 с.
163. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М.: Спарк, 1995. – 556 с.
164. Розенберг П. Основы патентного права США. / Под ред. В.П. Мозолина. – М.: Прогресс, 1979. – 462 с.
165. Городисский М.Л., Драгунов В.В. Лицензионный договор / СССР – ФРГ: Договор во внутренних и двусторонних хозяйственных отношениях. – М.: АН СССР, 1986. – С. 128-135.
166. Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності (авторсько-правовий аспект). – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 368 с.
167. Хижняк В.С. Право человека на информацию. – Саратов, Изд-во Саратовского ун-та, 1998. – 67 с.
168. Mackay E The public right to information // Information law towards the 21 –st century. Information law series 2. Denver, Boston. – 1992. – P. 164-176.
169. Конституции буржуазных государств Европы. – М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1957. – 1120 с.
170. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 841 с.
171. Михайлов С.В. Категория интереса в российском гражданском праве. – М.: Статут, 2002. – 207 с.
172. Мальцев Г.В. Социалистическое право и свобода личности (теоретические вопросы). – М.: Юрид. лит, 1968 – 188 с.
173. Погорілко В.Ф. Права та свободи людини та громадянина в Україні. – К.: Ін-юре, 1997. – 119 с.
174. Конституційне право України / За заг. ред. Рабіновича. – К.: Ін Юре, 1997. – 86 с.
175. Малько А.В. Право гражданина на информацию // Общественные науки и современность. – 1995. – №5. – С. 56-62.
176. Бачило И.Л. Право собственности на информационные ресурсы // Информационные ресурсы России. – 2001. – №2. – С. 29-34.
177. Дацюк С. Информационная компетентность. Информационное общество // http://uis.kiev.ua/russian/win/competence.rus.htm/.
178. Грибанов В.П Пределы осуществления и защита гражданских прав. – М..: Изд-во МГУ, 1972. – 214с.
179. Саватье Р Теория обязательств. Юридический и экономический очерк: Пер. с франц. Р.О. Халфиной. – М.: Прогресс, 1972. – 440 с.
180. Протопопова О.В. Охрана авторских прав в Англии. // Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: авторское право. / Под ред. В.К. Пугинского, М.Н. Кузнецовой – М.: Юрид.лит, 1988. – С. 4-35.
181. Зенин И.А. Основы гражданского права России (конспект лекций для специалистов по праву интеллектуальной собственности). – М.: Юрид.лит, 1993. – 188 с.
182. Рассудовский В.А. Проблемы правового регулирования инновационной деятельности в условиях рыночной экономики // Государство и право – 1999. – №3. – С. 60-70.
183. Права на результаты интеллектуальной деятельности: Сборник нормативных актов. / Составитель и автор вступительной ст. В.А. Дозорцев. – М.: Де-Юре, 1994. – 156 с.
184. Гордов О.А. Собственность и «собственность интеллектуальная» // Интеллектуальная собственность. – 1999. – №9/10. – С. 3-9.
185. Флейшиц Е.А. Личные права в гражданском праве Союза ССР и капиталистических стран. – М.: Юрид. лит, 1941. – 250 с.
186. Терещенко Л.К. Информация и собственность // В кн.: «Защита прав создателей и пользователей программ для ЭВМ и баз данных (комментарий российского законодательства) / Отв.ред. Карелина М.М. – М.: 1996. – С.3-12.
187. Венгеров А.Б. Правовой узел современности // Общественные науки и современность. – 1993. – №4. – С. 6-14.
188. Белов В.А. Грибов А. Ю. Ошибки законодательства. Тезисы о сущности денег и ценных бумаг // Юрист. – 1997. – № 9. – С. 18-25.
189. Кирдяшова Е.В Интеллектуальная собственность и информация // Законодательство и практика средств массовой информации. – 1997. – № 11 (39). – С. 28-36.
190. Бороухин А. Информация и интеллектуальная собственность // http://infolaw.hut.ru/distr.shtml.
191. Волчинская Е. Невеселый юбилей // Дело и право. – 1996. – №3. – С. 21-30.
192. Еременко В.И. Содержание и природа исключительных прав (интеллектуальной собственности) // Интеллектуальная собственность. – 2000. – №4. – С. 28-38.
193. Вестник Высшего арбитражного суда РФ. – 1999. – N 2.
194. Золотых Н. Регулирование охраны и трансфера ноу-хау в РФ // Интеллектуальная собственность. – 2000. – №10. – C.33-39.
195. Корчагин А.Д. Правовые аспекты передачи технологий на коммерческой основе. – М.: ФИПС Роспатента, 2000. – 185 c.
196. Лопатин В.Н. Правовая охрана и защита коммерческой тайны // Законодательство. – 1998.– №11. – С. 78-86.
197. Разукова О. Передача исключительных прав в уставной капитал юридического лица // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – 2001. – №10. – С. 29-32.
198. Азимова Ч.Н. Договорные отношения в области научно-технического прогресса. – Х.: Вища школа, 1981. – 134с.
199. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. Изд. 3-е, стереотипное. – М.: Статут, 2001. – 800 с.
200. Гордон М.В. Система договоров в советском гражданском праве // Учен. зап. ХЮИ. – Вып 5. – Х.: Харьк. юрид. инстит., 1954. – С. 65-87.
201. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит.,1975, – 880 с.
202. Красавчиков О.А. Вопросы систематизации особенной части ГК РСФСР // Вопросы кодификации советского законодательства. – Свердловск: Свердловский юридический институт, 1957. – С.127-154.
203. Волошко С.Д. Договор на передачу научно-технических достижений. – Х.: Вища школа, 1978. – 69 с.
204. Прохоренко И.Д. Развитие социалистических производственных отношений – М.: Мысль, 1972. – 301 с.
205. Садиков О.Н. Систематизация законодательства о хозяйственных договорах. – В кн.: Систематизация хозяйственного законодательства. – М.: Юрид. лит, 1971, – С.132.
206. Шешенин Е.Д. Общие проблемы обязательств по оказанию услуг // Вест. Моск. Ун-та. Сер.11. Право. – 1983. – №1. – С. 62-67.
207. Мірошниченко В. Правове регулювання договорів на надання інформаційно-обчислювальних послуг // Радянське право. – 1983. – №6. – С. 53-56.
208. Свядосц Ю.И. Правовая охрана научно-технических достижений и советский экспорт. – М.: Юрид лит., 1986, – 160 с.
209. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. – Х.: Вища школа, 1958. – 340 с.
210. Толстой В.С. Исполнение обязательств. – М.: Юрид. лит, 1973. – 340 с.
211. Berdashkevich А.Р. A review of intellectual property laws in Russia. // In book "Science and technology legislation in Russia, Paris.: Organisation for economic cooperation and development, 1996. – Р. 79-85.
212. Шерсобитов А.Е. Гражданско-правовое регулирование обязательств по передаче информации: Автореф. дис… канд. юрид. наук.: 12.00.03. / МГУ. – М., 1980. – 21 c.
213. Бромберг Г.В., Розов Б.С. Интеллектуальная собственность: действительность переходного периода и рыночные перспективы. – М.: ИНИЦ, 1998. – 208с.
214. Лобанов Г. Маркетинговые услуги и себестоимость // Бизнес-Адвокат. – 1996. – №10. – С. 8-14.
215. Гальперин А.Б., Полежаева С.П. Ноу-хау стоит охранять // ЭКО. – 1997. – №6. – С. 152-156.
216. Богуславский М.М. Международная передача технологии: правовое регулирование. –М.:Наука. – 1985. – 480 c.
217. Штумпф Г. Договор о передаче ноу-хау. – М.: Прогресс, 1976. – 376 с.
218. Степанова О.А. Договоры об использовании идеальных результатов интеллектуальной деятельности: Автореф дис….канд. юрид. наук.: 12.00.03 / Моск. юрид. акад. – М, 1998. – 21 с.
219. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч.посіб.для студентів юрид.вузів і фак.ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери.– К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
220. Гражданское право России: В 2 ч. Курс лекций / Отв. Ред. О.Н. Садиков.–М.:БЕК, 1997. – Ч.2. Обязательственное право. – 720 с.
221. Батурин Ю.М. проблемы компьютерного права.– М.: Юрид.лит, 1991. – 272 c.
222. Якушев М.В. Информационное общество и правовое регулирование: новые проблемы теории и практики // Информационное общество. – 1999. – №1. – С. 38-44.
223. Трахтенгерц Л.А. Новое в правовом регулировании договоров на выполнение НИР, ОПР и технологических // Законодательство и экономика. – 1997. – №13-14 – С. 20-28.
224. Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты.–Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1968. – 226 с.
225. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. – Львов: Вища школа, 1985. – 180 с.
226. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: 1987 – 224 с.
227. Чорнооченко С.І. Особисті немайнові відносини як предмет цивільно-правового регулювання та охорони // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності – 2002. – №2. – С. 300-308.
228. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні.– К.: ЮРІНКОМ ІНТЕР, 2001. – 256 с.
229. Антонюк О.І. Деякі загальнотеоритичні питання визначення поняття правового захисту у цивільному праві // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2002. – №2. – С. 309-318.
230. Арефьев Г.П. Определение понятия защиты субъективных прав и охраняемых законом интересов // Цивилистические проблемы правового статуса личности в соц-м общ-ве: Тематический сборник.–Саратов: Изд-во Саратовского ун-та. – 1982. – C. 137-140.
231. Басин Ю.Г, Диденко А.Г. Защита субъективных гражданских прав. // Юридические науки. – Алма-Ата: Типография №18 Главполиграфпрома Госкомитета Совета Министров Казахской ССР. – Вып.1. – 1971. – С. 3-11.
232. Стоякин Г.Я. Понятие защиты гражданских прав // Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав; Сб. науч. тр. – Свердловск: Типография управления издательств, полиграфии и книжного дела. – 1973. – Вып.27. – С. 30-35.
233. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М.: Наука, 1981. – 320 с.
234. Илларионова Т.И. Система гражданско-правовых охранительных мер. – Томск.: Изд-во Томского ун-та, 1982. – 250 с.
235. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. – М.:. Юрид. лит., 1981. – Т.1. – 280 с.
236. Иванов О.В. Защита гражданских прав как правовой институт и как научная проблема // Труды Иркутского ун-та. Серия юридическая. – Вып.8. – Ч.3. – С. 41-56.
237. Підопригора О.А. Проблеми законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. 2000. – №3. – С. 3-14.
238. Гірний Ю. Правові та комерційні аспекти використання і захисту інформації // Інтелектуальна власність. – 2000. – №6-7. – С. 3-9.
239. Постанова Кабінету Міністрів України “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці” від 09.08.93р № 611 // Збір. пост. уряду України. – 1996. – №17. – Ст. 455.
240. Гусев А.Н. Постатейный комментарий к части первой ГК РФ. – М.: Инфра-М, 2000. – 645с.
241. Эпштейн М. Охрана коммерческой тайны // Интеллектуалья собственность. – 2000. – №8. – С. 28-34.
242. Советское гражданское право.: Учебник в 2х томах. Т.1. / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высш. школа, 1985. – 544 с
243. Интеллектуальная собственность в Украине / Под ред, А.Д. Святоцкого в 4-х т. – К.: Ін Юре 1999, Т.3. – 156 с.
244. Гайнулина З.Ф. Правовое обеспечение прав и законных интересов обладателей необщедоступной информации (Коммерческая тайна и ноу-хау): Автореф. дис.…канд. юрид. наук.: 12.00.03. / Моск. юрид. академия. – М., 1998. – 24 с.