ДОГОВОРИ ВАЛЮТНОГО ДИЛІНГУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП 3-16

РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНО-НАУКОВИЙ АНАЛІЗ ДОГОВОРІВ ВАЛЮТНОГО ДИЛІНГУ 17-80
1.1. Поняття, природа і класифікація договорів валютного дилінгу 17-54
1.2. Елементи договорів валютного дилінгу 55-78
Висновки до розділу 79-80

РОЗДІЛ II ОСНОВНІ ДОГОВОРИ ВАЛЮТНОГО ДИЛІНГУ 81-133
2.1. Договір валютного форварду 81-111
2.2. Інші договори валютного дилінгу 112-131
Висновки до розділу 132-133

РОЗДІЛ III ДОГОВОРИ З ОРГАНІЗАЦІЇ ВАЛЮТНОГО ДИЛІНГУ
134-177
3.1. Поняття, природа і класифікація договорів з організації валютного дилінгу 134-149
3.2. Елементи і виконання договорів з організації валютного інтернет-дилінгу 150-174
Висновки до розділу 175-177

ВИСНОВКИ 178-189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190-207

В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Дисертація присв’ячена дослідженню цивілістичних проблем теорії і практики застосування договорів валютного дилінгу. Реалізація принципів свободи договору і диспозитивності цивільно-правового регулювання в умовах ринкової орієнтації суспільства передбачає підвищення значення відносин з обігу валюти, спрямованих сприяти формувати попит, просувати виробництво і споживання товарів споживачами. Важливе місце серед правових форм регулювання обороту фінансових активів на міжнародних фінансових ринках займають договори валютного дилінгу або правочини з валютними деривативами.
Тенденція до посилення приватно-правової складової сучасних фінансових ринків cпричинили підвищення ролі валютних деривативів і торгових правочинів з ними у вітчизняному цивільному праві, удосконалення існуючих і появу непоіменованих конструкцій, покликаних юридично врегулювати відносини економічного посередництва на ринку валютних строкових правочинів.
Договори валютного дилінгу мало досліджені в доктрині цивільного права, щодо яких невиправдано сформувалося негативне ставлення законодавця і судових установ як до зобов’язання, позбавленого виправданої (розумної) господарської мети.
Значний масив принципових питань правового регулювання вказаних договірних зобов’язань не одержав належного вирішення у нормотворчій практиці і висвітлення у теоретичних дослідженнях, що обумовлено нерозробленістю доктринальних засад регулювання договорів валютного дилінгу, не дозволяє визначити належне їм місце у системі цивільного права, виявити критерії й чітко відмежувати від суміжних правових інститутів, встановити характер взаємозв’язку із суміжними правовими конструкціями і не сприяє стабільності їх цивільно-правового регулювання.
Значну частину прогалин у врегулюванні сучасних договорів валютного дилінгу покликаний усунути Цивільний кодекс України, в якому закріплено конструкцію похідних цінних паперів як різновиду (групи) цінних паперів, поняття, види і механізм застосування яких потребують глибокого аналізу і проведення спеціальних наукових досліджень, позаяк останні пов’язані і виступають предметом договорів валютного дилінгу.
У деяких дисертаційних роботах розглядалися лише окремі питання щодо договорів валютного дилінгу, зокрема інститут посередництва (Г. І. Сальнікова, 2003), ф’ючерсні та опціонні договори (Р. В. Колосов, 2004), біржові договори купівлі-продажу (О. В. Чуркін, 2004), договори про надання банківських, інших фінансових послуг (І. Л. Нурзад, 2004; Н. В. Тульчевська, 2004), ризикові договори (І. С. Тімуш, 2004), похідні цінні папери (Ю. В. Мица, 2005), договори про азартні ігри (Н. І. Майданик, 2006), зовнішньоекономічні угоди з комерційним фінансуванням (Н. В. Тараба, 2007).
Незважаючи на активне використання правозастосовною і нормотворчою практикою дилерських договорів, у вітчизняній цивілістичній науці майже відсутні комплексні монографічні праці із загальнотеоретичних і прикладних проблем регулювання зазначених договірних зобов’язань, що негативно впливає на їх розвиток в Україні, формування судової практики з цієї категорії справ.
Відтак, подальше наукове розроблення загальнотеоретичних проблем договорів валютного дилінгу, окремих їх різновидів є необхідною умовою впровадження досконалішого правового регулювання зазначеного виду договірних зобов’язань. Все наведене й обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася у відділі проблем приватного права науково-дослідного інституту приватного права та підприємництва Академії правових наук України відповідно до планових наукових досліджень за темами «Правові проблеми розвитку підприємництва в Україні» (номер державної реєстрації 0103U003102), «Методологічні засади приватного права» (номер державної реєстрації 0103В003101).
Дана робота включена до плану науково-дослідних робіт НДІ приватного права та підприємництва АПрН України (Протокол засідання вченої рaди № 3 від 28 березня 2007 р.).
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом даного дослідження є цивільні правовідносини, що виникають, змінюються та припиняються на підставі договорів валютного дилінгу.
Предметом дисертаційного дослідження виступає система цивільно-правових норм, правових звичаїв, що регулюють відносини з укладенням, виконанням і припиненням договорів валютного дилінгу, судова практика розгляду справ цієї категорії, інша юридична практика, постанови і роз’яснення вищих судових інстанцій України, Росії, інших країн.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення системного наукового аналізу поняття, правової природи і різновидів договорів валютного дилінгу в сучасних умовах в Україні та формулювання загально-наукових висновків і практичних рекомендацій щодо подальшого вдосконалення зазначених договорів і правозастосовної практики. Для досягнення поставленої мети основна увага у дисертації приділена вирішенню таких завдань: виявлення еволюції правового регулювання і проведення порівняльного аналізу договорів валютного дилінгу за іноземним законодавством; визначення поняття та правової природи договорів валютного дилінгу як цивільно-правової форми регулювання обігу похідних цінних паперів, дослідження предмету цього виду договірних зобов’язань; визначення системи договорів валютного дилінгу і проведення їх класифікації; здійснення аналізу особливостей договору розрахункового форвардного контракту, договору валютного дейтрейдингу на ринку ФОРЕКС, як одних з актуальних в сучасних умовах видів договорів валютного дилінгу, вироблення пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавства України в частині договорів фінансового дилінгу і практики його застосування.
Методологічна основа дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автор керувався загальнонауковим діалектичним методом та окремими науковими методами історичного, порівняльного, догматичного і системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї договору валютного дилінгу і відповідних норм у цивільному праві. Історичний метод дозволив дослідити евлюція становлення цього договірного зобов’язання в європейському праві. Порівняльний метод використаний для виявлення особливостей правового регулювання договорів валютного дилінгу, трактування особливостей їх змісту, а також при визначенні різних аспектів цивільно-правового регулювання відносин, які при цьому виникають за законодавством України та зарубіжних країн. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства у цій сфері, а метод системно-структурного аналізу – встановити місце інститутів, які регулюють договірні зобов’язання з похідними цінними паперами, зокрема в сфері валютного дилінгу, у загальній структурі договірного права. Водночас, загальною методологічною основою вибрана концепція поділу договорів валютного дилінгу на основні (форвард, опціон тощо) і допоміжні договори валютного дилінгу (агентування, довірче управління, парі тощо) і визначено місце договорів валютного дилінгу як базового елементу системи договорів, пов’язаних з оборотом похідних цінних паперів. Обираючи таку методологічну основу, автор виходив з того, що договори валютного дилінгу є своєрідною системою взаємопов’язаних договірних конструкцій зобов’язального права, яка системно регулює договірні зобов’язання з приводу обороту похідних цінних паперів. При цьому, зазначені договори належать, насамперед, до договорів, спрямованих на надання послуг, специфічний об’єктний, суб’єктний і предметний склад яких обумовлює їх місце у системі договорів посередницького характеру, поділеної, за принципом дихотомії, на основні та допоміжні договори валютного дилінгу.
Науково-теоретичною базою даної дисертації є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців: з загальних питань цивільного права – М. М. Агаркова, І. А. Безклубого, Т. В. Боднар, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, І. В. Жилінкової, О. С. Іоффе, В. І. Кисіля, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. В. Луця, Р. А. Майданика, Д. І. Мейєра, О. А. Пушкіна, В. І. Синайського, І. В. Спасібо-Фатєєвої, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневича, В. С. Щербини, В. Л. Яроцького та ін.; з питань похідних цінних паперів і строкових правочинів – В. А. Бєлова, М. І. Брагінського, В. В. Вітрянського, Є. Годеме, Г. Дернбурга, В. С. Єма, В. П. Ігнатенка, Н. І. Майданик, І. В. Миронова, Ю. В. Мица, А. Пахомова, В. І. Посполітака, Н. В. Тараби, І. С. Тімуш, З. І. Цибуленко, Ю. В. Чижмаря, О. В. Чуркіна, Є. М. Яковлєвої тощо.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України 2003 р. (далі – ЦК України), Закони України «Про фінансові послуги і державне регулюваня ринків фінансових послуг», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про товарну біржу», інші нормативно-правові акти.
Фактологічна база базується на матеріалах судової, іншої правозастосовної практики України, Росії, інших країн (зокрема, США та Великої Британії). Автором вивчено окремі цивільні справи судів загальної юрисдикції та господарських судів України та Російської Федерації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні монографічного дослідження розглядаються загальне поняття та природа договору валютного дилінгу, проблеми співвідношення договірного зобов’язання з валютними похідними цінними паперами, іншими суміжними договірними конструкціями у цивільному праві, проведено класифікацію договорів валютного дилінгу, вперше запропоновано поняття, виявлено особливості і визначено місце договорів валютного дилінгу в системі договірного права як договірного зобов’язання із специфічною метою, яка передбачає вчинення надання (виграш/програш), розмір якого поставлено в залежність від настання випадку (зміни/різниці курсів іноземних валют), запропоноване вирішення питань, що є спірними при кваліфікації договорів валютного дилінгу, виявленні правової природи і відмежуванні від суміжних договорів.
У дисертації сформульовано такі нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист:
Вперше:
1. Аргументовано висновок про економіко-правовий зв’язок договорів валютного дилінгу як правової форми похідних фінансових інструментів, сформованих юридичною наукою у вигляді нового виду зобов’язань з цінними паперами завдяки розробленій економічною наукою методиці вимірюваності (визначимості) імовірності зміни вартості базисних активів (та перетвореннню у визначиме поняття такої донедавна невизначеності) економічними методами управління ризику (фундаментальний і технічний аналіз), що дозволило встановлювати юридично значимі рівні припустимого ризику (мінімальний рівень маржі, відкладені ордери тощо) як підстави виникнення, зміни або припинення зобов’язання з такого роду фінансовими активами.
2. Обгрунтовано поняття договору валютного дилінгу в широкому і вузькому (власному) розумінні як єдиного договору змішаного типу (купівля-продаж з елементами надання послуг) і сукупності двох самостійних за типовою приналежністю договорів (конверсійної купівлі-продажу іноземної валюти і надання послуг з її проведення).
В широкому розумінні договір валютного дилінгу існує у вигляді системи алеаторних (ризикових) правочинів конверсійної купівлі-продажу і послуг з її організації, згідно з якими продавець і покупець (валютний дилер/інвестор) купують/продають іноземні валюти, а послугонадавач (валютний дилер) надає замовнику (інвестору) за плату і в певний строк послугу з вчинення конверсійної купівлі-продажу іноземних валют під умову настання випадку, оскільки виконується правочин виплатою різниці між договірною ціною і ціною, встановленою біржовим котуванням або котуванням на неорганізованому (позабіржоворму) ринку в день виконання зобов’язання.
У власному розумінні договір валютного дилінгу доцільно розглядати не єдиною загальнородовою, а збірною правовою категорією у вигляді сукупності двох груп самостійних алеаторних (ризикових) непоставочних правочинів конверсійної купівлі-продажу і послуг з її проведення.
3. Встановлено правову природу і критерій відмежування договорів валютного дилінгу від договорів гри та парі.
Обгрунтовано, що цивільно-правова сутність договорів валютного дилінгу полягає у визнанні їх алеаторними правочинами спекуляційно-страхового характеру, які виконують суспільно корисну роль зменшення ризику економічних втрат та/або отримання спекулятивної вигоди від послуг з придбання чужих ризиків, та обумовлену цим правомірну (розумну) господарську мету – страхову та/або спекулятивну.
4. Виявлено місце договорів валютного дилінгу у вітчизняному цивільному праві як алеаторних (ризикових) правочинів купівлі-продажу і надання послуг, які переслідують правомірну («розумну») господарську мету і забезпечені позовним захистом.
В системі алеаторних (ризикових) правочинів договори валютного дилінгу виділяються їх спрямованістю на досягнення соціально корисної мети, що полягає, перш за все, в страхуванні валютних ризиків, які приймають («купують) на себе валютні дилери.
Наявність у договорах валютного дилінгу «розумної» господарської мети спекулятивно-страхового характеру істотно вирізняє такі правочини від договорів азартної гри та парі, що обумовлює недоцільність поширення на договори валютного дилінгу положень про гру та парі.
5. Встановлено шість найпоширеніших класифікацій договорів валютного дилінгу залежно від: 1) умов поставки (валютні ф’ючерси, форварди, опціони, свопи, варранти тощо); 2) прав та обов’язків сторін дилінгу (довірче управління, агентування, доручення, комісія, парі тощо); 3) строків, місця вчинення і суб’єктного складу відносин валютного дилінгу (довгостроковий (міжбанківський) і короткостроковий (дейтрейдинг) валютний дилінг); 4) місця укладення правочинів валютного дилінгу виділяють чотири площадки: а) FOREX (Foreign Exchange) – міжбанківський валютний ринок; б) CME (IMM) – біржовий валютний; в) Globex – торгівля валютами у позабіржовий час; г) NYBOT (New York Board of Trade) – торгівля ф’ючерсними контрактами на індекс доллара США (Dollar Index); 5) місця укладення і строку поставки валюти виділяють чотири основні види правочинів валютного дилінгу: а) договори типу спот (Spot); б) договори валютного форварду (Forward); в) позабіржові валютні опціони (OTC Options); г) біржові валютні ф’ючерси та опціони (Futures @ Options); 6) спрямованості договорів валютного дилінгу, останні можуть бути поділені на дві групи: а) основні (валютні ф’ючерси, форварди, опціони, свопи); б) допоміжно-організаційні (доручення, комісії, агентування, довірчого управління коштами, парі тощо).
Удосконалено:
6. Поняття непоставочного (розрахункового) валютного форвардного контракту.
Розрахунковим (непоставочним) валютним форвардним контрактом визнається валютний правочин особливого роду і підстава зобов’язання з проведення двох протилежних конверсійних операцій щодо обміну валют різних країн за попередньо погодженим курсом, виконання якого передбачає не реальну поставку валюти, а отримання або сплату різниці між встановленою та ринковою або біржовою цінами, що існують на момент строку виконання (валютування) правочину.
Непоставочний характер розрахункового валютного форварду дає підстави для його визнання валютним правочином особливого роду (sui generis), щодо яких поширення законодавчо встановлених обмежень на використання іноземної валюти на території України може бути визнане припустимим лише в силу прямої вказівки закону.
7. Підхід щодо природоди розрахункового (непоставочного) договору валютного форварду як правомірного непоіменованого в законі правочину «на різницю», вчинення якого не заборонено ЦК України, на який не поширюються положення про гру або парі, за винятком тоталізаторних форвардних, опціонних і ф’ючерсних договорів, зустрічне надання за якими поставлено в залежність від настання випадкової обставини, що не має розумної господарської мети і не заснованої на економічних розрахунках.
На зобов’язання з тоталізаторних валютних форвардів мають поширюватися положення про гру та парі.
Дістали подальший розвиток:
8. Обгрунтування недоцільності поширення на договори «на різницю», інші строкові правочини положень про гру та парі, необхідність закріплення презумпції законності будь-яких строкових правочинів, які мають своїм предметом цінні папери, поставки товарів, і неприпустимість будь-кого ухилення від виконання обов’язків, які випливають з означених правочинів, посиланням на (азартну) гру і натуральний характер цих зобов’язань, навіть якщо б виконання за правочинами закінчилося платежом лише різниці в цінах (договір «на різницю»).
9. Поняття і правова природа договору валютного дейтрейдингу як збірної (неоднорідної) договірної конструкції з організації форекс-торгівлі валютою через інтернет.
За договором дейтрейдингу брокер зобов’язаний здійснити за рахунок кредиту брокера, забезпеченого заставним депозитом гравця, від власного імені або від імені та в інтересах гравця купівлю-продаж валюти без реальної поставки, з виплатою різниці від зміни курсів валют на користь сторони, яка правильно передбачила напрям руху валютних курсів.
Правова природа договору валютного дейтрейдингу полягає у визнанні його неоднорідним за правовою формою алеаторним договором у чужому інтересі типу агентування, комісії, управління коштами, чи парі з приводу вчинення конверсійних правочинів на різницю курсів іноземних валют, який виконується з дотриманням правил (стандартів) прийняття торгових рішень (вчинення купівлі-продажу валют) на основі фундаментального і технічного аналізу, інших звичаїв у сфері валютного дилінгу.
10. Обгрунтування висновку про те, що залежно від особливостей способу укадення і предмету правочину договір валютного дейтрейдингу може мати диспозитивно (за взаємним волевиявленням його сторін) різні правові форми і види таких правочинів.
За способом вчинення конверсійних правочинів доцільно виділяти дві форми таких договорів: а) реального дейтрейдингу (конверсійні правочини вчиняються з голосу, тобто напряму з «деском» (трейдингом); та б) інтернет-трейдингу (конверсійні правочини вчиняються виключно в електронному вигляді за допомогою технологій онлайн-доступу).
Залежно від предмету видами договорів валютного дейтрейдингу виступають договори на представництво, агентування, комісію, управління валютними коштами, парі, або інші його види, якщо це не суперечить сутності зобов’язання валютного дейтрейдингу.
11. Підходу щодо доцільності нормативного закріплення обов’язку належної турботливості брокера про інтереси валютного дилера, недотримання якого має визнаватися особливою підставою відповідальності за неналежне виконання договору валютного дилінгу (поряд із непереборною силою і випадком, як загальними підставами звільнення від відповідальності згідно з нормою ст. 617 ЦК України).
Пропонується визнати, що валютний брокер не виявив при виконанні зобов’язань валютного дилінгу належної турботливості про інтереси валютного дилера, якщо дії чи бездіяльність брокера суперечать законодавству, звичаям у сфері фінансового дилінгу, які підлягають застосуванню у конкретних обставинах і базуються на економічних методах управління ризиками (фундаментального та технічного аналізу тощо).
12. Положення про доцільність як нормативного, так і позанормативного (внутрішньо-корпоративного і рекомендаційного) регулювання договорів валютного дилінгу шляхом прийняття рекомендацій і типових положень, а також спеціального нормативного акту (законодавчого чи підзаконного), які міститимуть цивільно-правовий механізм здійснення відносин валютного дилінгу в Україні.
На підставі проведеного аналізу вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження.
Пропонується, зокрема, змінити або доповнити:
1) Книгу п’яту «Зобов’язальне право» ЦК України доповнити главою 77-1 «Договори з підвищеним ризиком» (статті 1143-1–1143-3), до складу якої включити договори про азартні ігри (азартна гра, парі, лотерея, розіграш) та спекулятивні договори (правочини валютного, іншого фінансового дилінгу);
2) Встановити в ст. 1143-1 ЦК України перелік правочинів з підвищеним ризиком, спори за якими підлягають судовому захисту. Запропоновано доповнити главу 77-1 «Договори з підвищеним ризиком» статтею 1143-2 «Вимоги, пов’язані з виконання деривативів» такого змісту: «Вимоги громадян та юридичних осіб за правочинами, укладеними за участі бірж, інших організаторів торгівлі, підлягають захисту на загальних підставах. Вимоги за правочинами, сторонами яких є фінансові організації, які здійснюють свою діяльність на підставі спеціального дозволу (ліцензії), підлягають судовому захисту на загальних підставах»;
3) ЦК України доповнити статтею 1143-3 в такій редакції: «Договір деривативу (надання дилінгових послуг) – строковий ризиковий правочин, згідно з яким послугонадавач (валютний дилер) надає послугоотримувачу (інвестору) за плату і на певний строк фінансову послугу з обміну визначених іноземних валют, що виконується виплатою різниці між договірною ціною і ціною, встановленою біржовим котуванням або котуванням на неорганізованому (позабіржоворму) ринку в день виконання зобов’язання;
4) З метою недопущення визнання строкових правочинів угодами «парі», обгрунтовується доцільність доповнення ст. 712 ЦК України «Договір поставки» пунктом 4 такого змісту: «Всі строкові правочини, які мають своїм предметом цінні папери, поставки товарів, мають визнаватися законними. Ніхто не може ухилитися від виконання обов’язків, які випливають з означених правочинів, посиланням на (азартну) гру і натуральний характер цих зобов’язань, навіть якщо б виконання за правочинами закінчилось платежом лише різниці в цінах (договір «на різницю»). Договір «на різницю» не вважається договором гри та парі. Якщо договір, предмет якого становить поставка товару або цінних паперів, укладається з тим, щоб сторона, яка програла, сплатила стороні, яка виграла, різницю між обумовленою ціною і біржовою або ринковою ціною в момент поставки, такий договір визнається договором «на різницю».
5) З урахуванням традиційно майже повної неформальності відносин на ринку ФОРЕКС, рекомендувати ДКЦПФР, спільно з Держкомфінпослуг та Національним Банком України, розробити Типове Положення про торгову площадку на ринку ФОРЕКС і Рекомендації з організації і проведення валютного дилінгу на ринку ФОРЕКС в Україні.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації одержані автором в результаті вивчення та аналізу наукових і нормативно-правових джерел, цивільних і господарських справ.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, у доопрацюванні та вдосконаленні законодавства України з питань договірних зобов’язань про надання дилерських послуг, зокрема, нового Цивільного кодексу, в навчальному процесі, підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу цивільного права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності судів загальної юрисдикції, господарських судів України, правоохоронних органів, у правозастосовній практиці з питань договірного права, зокрема договорів про надання дилерських послуг. Теоретичні положення, обгрунтовані автором у дисертаційному дослідженні можуть використовуватися при читанні лекцій за нормативними курсами «Цивільне право», можуть бути використані при підготовці навчальних курсів «Ризикові (алеаторні) договори», «Біржові правочини».
Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дослідження апробовані і знайшли відображення в публікаціях у виданнях (визнаних ВАК України фаховими для спеціальності «Правознавство») чотирьох одноосібних наукових статей загальним обсягом понад 2 друкованих аркушів, використовувалися при проведенні практичних занять з цивільного права, а також були предметом обговорення на чотирьох науково-практичних конференціях, зокрема на Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання» (Хмельницький університет права, 5-6 листопада 2004 р.), I-й міжнародній науково-методичній конференції «Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу (Юридичний факультет Львівського Національного університету імені Івана Франка, 2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч» (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 28-29 вересня 2006 р.); на круглому столі «Науково-практичні проблеми реалізації нового Цивільного кодексу України» (юридичний факультет Київського національного університету внутрішніх справ України, 20 квітня 2007 р.).
Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні відділу приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України.
Структура роботи визначається об’єктом дослідження та підходом автора до дослідження проблеми, і складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку нормативних актів, використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 207 сторінки, з них 18 сторінок займає список використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації сформульовано такі нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації:
1. Міжнародний валютний ринок є організаційно-економічною передумовою і складовою сучасного ринку валютного дилінгу, який почав формуватися з другої половини 80-х років минулого століття і являє собою найбільший за обсягом сегмент (частину) міжнародного фінансового ринку.
2. Визначальне економічне правило сучасного міжнародного валютного ринку грунтується на механізмі нефіксоваваних курсів валют, що передбачає визначення курсу основних валют світу ринковим попитом і пропозицією (вільно плаваючий – англ., free floating), та обумовлює щоденне коливання обмінних курсів залежно від поточного попиту і пропозиції даної валюти.
3. Встановлено сформований сучасною світовою практикою поділ валютного ринку на чотири сектори (види): а) роздрібний ринок для спотової торгівлі (за готівкові); б) міжбанківський ринок для спотової і форвардної торгівлі (ринок Forex); в) оптовий ринок для спотової, форвардної і свопової торгівлі; г) ринок для торгівлі ф’ючерсами та опціонами (Dollar Index, New York Board of Trade).
4. Обгрунтовано висновок про економіко-правовий зв’язок договорів валютного дилінгу як правової форми похідних фінансових інструментів, сформованих юридичною наукою у вигляді нового виду зобов’язань з цінними паперами завдяки розробленій економічною наукою методиці вимірюваності (визначимості) імовірності зміни вартості базисних активів (та перетвореннню у визначиме поняття такої донедавна невизначеності) економічними методами управління ризику (фундаментальний і технічний аналіз), що дозволило встановлювати юридично значимі рівні припустимого ризику (мінімальний рівень маржі, відкладені ордери тощо) як підстави виникнення, зміни або припинення зобов’язання з такого роду фінансовими активами.
5. Обгрунтовано поняття договору валютного дилінгу в широкому і вузькому (власному) розумінні як єдиного договору змішаного типу (купівля-продаж з елементами надання послуг) і сукупності двох самостійних за типовою приналежністю договорів (конверсійної купівлі-продажу іноземної валюти і надання послуг з її проведення).
У широкому розумінні договір валютного дилінгу існує у вигляді системи алеаторних (ризикових) правочинів конверсійної купівлі-продажу і послуг з її організації, згідно з якими продавець і покупець (валютний дилер/інвестор) купують/продають іноземні валюти, а послугонадавач (валютний дилер) надає замовнику (інвестору) за плату і в певний строк послугу з вчинення конверсійної купівлі-продажу іноземних валют під умову настання випадку, оскільки виконується правочин виплатою різниці між договірною ціною і ціною, встановленою біржовим котуванням або котуванням на неорганізованому (позабіржоворму) ринку в день виконання зобов’язання.
У власному розумінні договір валютного дилінгу доцільно розглядати не єдиною загальнородовою категорією, а сукупністю двох самостійних алеаторних (ризикових) правочинів конверсійної купівлі-продажу і послуг з її проведення.
6. Встановлено правову природу і критерій відмежування договорів валютного дилінгу від договорів про гру та парі.
Обгрунтовано, що цивільно-правова сутність договорів валютного дилінгу полягає у визнанні їх алеаторними правочинами спекуляційно-страхового характеру, які виконують суспільно корисну роль зменшення ризику економічних втрат та/або отримання спекулятивної вигоди від послуг з придбання чужих ризиків, та обумовлену цим правомірну (розумну) господарську мету – страхову та/або спекулятивну.
7. Виявлено місце договорів валютного дилінгу у вітчизняному цивільному праві як алеаторних (ризикових) правочинів купівлі-продажу і надання послуг, які переслідують правомірну господарську мету і забезпечені позовним захистом.
В системі алеаторних (ризикових) правочинів договори валютного дилінгу виділяються їх спрямованістю на досягнення соціально корисної мети, що полягає, перш за все, в страхуванні валютних ризиків, які приймають («купують) на себе валютні дилери.
Наявність у договорах валютного дилінгу «розумної» господарської мети спекулятивно-страхового характеру істотно вирізняє такі правочини від договорів азартної гри та парі, що обумовлює недоцільність поширення на договори валютного дилінгу положень про гру та парі.
8. Виявлено існуючу в правозастосовній практиці ринку фінансових послуг тенденцію щодо поширення на договори валютного дилінгу положень про строкові біржові правочини (за аналогією закону) як наслідок відсутності спеціального нормативного регулювання валютного дилінгу.
9. Встановлено особливості елементів і виконання договорів валютного дилінгу, до яких відносяться: а) ризиковий (алеаторний) характер правочину; б) обов’язковість застосування маржинальної торгівлі; в) диспозитивність правових форм договорів валютного дилінгу.
10. Обгрунтовано висновок про те, що маржинальний депозит можна розглядати як непоіменований вид заставного забезпечення виконання зобов’язань учасника зобов’язань валютного дилінгу (інвестора-гравця), зміст якого передбачає право валютного дилера на переважне задоволення вимог перед вкладниками, іншими кредиторами власника депозиту (валютного інвестора-гравця) за рахунок коштів маржинального депозиту як забезпечення боргових зобов’язань інвестора-гравця за договорами валютного дилінгу.
11. Обгрунтовано висновок про незаставну природу забезпечувального депозиту за договором валютного дилінгу, оскільки він відрізняється від застави відсутністю у кредитора (брокера) переважного права на задоволення своїх вимог до боржника (клієнта).
12. Встановлено шість найпоширеніших класифікацій договорів валютного дилінгу залежно від: 1) умов поставки (валютні ф’ючерси, форварди, опціони, свопи, варранти тощо); 2) прав та обов’язків сторін дилінгу (довірче управління, агентування, доручення, комісія, парі тощо); 3) строків, місця вчинення і суб’єктного складу відносин валютного дилінгу (довгостроковий (міжбанківський) і короткостроковий (дейтрейдинг) валютний дилінг); 4) місця укладення правочинів валютного дилінгу виділяють чотири площадки: а) FOREX (Foreign Exchange) – міжбанківський валютний ринок; б) CME (IMM) – біржовий валютний; в) Globex – торгівля валютами у позабіржовий час; г) NYBOT (New York Board of Trade) – торгівля ф’ючерсними контрактами на індекс доллара США (Dollar Index); 5) місця укладення і строку поставки валюти виділяють чотири основні види правочинів валютного дилінгу: а) договори типу спот (Spot); б) договори валютного форварду (Forward); в) позабіржові валютні опціони (OTC Options); г) біржові валютні ф’ючерси та опціони (Futures @ Options); 6) спрямованості договорів валютного дилінгу, останні можуть бути поділені на дві групи: а) основні (валютні ф’ючерси, форварди, опціони, свопи); б) допоміжно-організаційні (доручення, комісії, агентування, довірчого управління, парі тощо).
13. Обгрунтовано юридичне поняття ринку ФОРЕКС як місця вчинення договорів валютного дилінгу і системи правовідносин, з притаманними суб’єктним складом, іншими елементами цих відносин.
В юридичному розумінні ринок ФОРЕКС доцільно розглядати як систему правовідносин з організації і вчинення правочинів валютного дилінгу, учасники яких безпосередньо чи опосередковано приймають участь у договорах валютного дилінгу, наданні послуг з їх укладення, виявленні попиту і пропозиції на базисні активи (іноземні валюти як предмету конверсійної купівлі-продажу), вивченні, впорядкуванні товарообігу і сприянні пов’язаних з цим біржових та позабіржових операцій.
14. Аргументовано класифікацію суб’єктного складу відносин валютного дилінгу (на ринку ФОРЕКС) як сторін та інших учасників валютного дилінгу. У зв’язку з цим за юридичною метою правочинів, які вчиняються учасниками ринку ФОРЕКС, проводиться поділ учасників відносин валютного дилінгу на дві групи: а) прямі (безпосередні) учасники, які виступають сторонами договорів валютного дилінгу і безпосередньо приймають участь у вчиненні конверсійних правочинів з іноземною валютою; б) опосередковані учасники ринку ФОРЕКС, які сприяють вчиненню договорів валютного дилінгу.
Прямими (безпосередніми) учасниками валютного дилінгу (на ринку ФОРЕКС) виступають валютні біржі, організатори позабіржових валютних площадок, валютні брокерські фірми (валютні дилери), біржові і позабіржові валютні клієнти.
Опосередкованими учасниками валютного дилінгу виступають комерційні банки (інші фінансові установи), страхові організації, інші професійні учасники (адвокати тощо), які обслуговують валютних клієнтів і дилерів при здійсненні ними конверсійних правочинів з іноземними валютами.
15. Виявлено предмет договорів валютного дилінгу у вигляді припустимих до торгівлі на ринку ФОРЕКС «пар» іноземних валют, найвигідніша конверсія яких становить мету валютного дилінгу.
Встановлено, що сучасний ринок ФОРЕКС пропонує торгівлю обмеженим колом (не більше 20) твердих валют (hard currency) – національних валют провідних країн світу та їх крос-курсів; серед них – EUR/USD, USD/CHF, USD/JPY, EUR/JPY, GBR/USD, їх крос-курси, а також близько десятка інших валют.
16. Обгрунтовано висновок, що залежно від місця вчинення договорів валютного дилінгу, торгівля на ринку ФОРЕКС може проводитися на біржовому або позабіржовому валютних ринках.
Біржовий валютний дилінг проводиться на валютних біржах, а позабіржовий дилінг організують небіржові організатори валютного дилінгу.
Завдяки розвитку телекомунікаційних технологій валютні біржі, на відміну від інших бірж (фондових, бірж за валютними правочинами на строк тощо), надають послуги безпосередньо або через посередників цілодобово, а не у визначених місцях і в певний час.
17. Аргументовано висновок щодо суб’єктного складу договорів валютного дилінгу. Основними учасниками договорів валютного дилінгу виступають валютні трейдери (фізичні та юридичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності), брокерські компанії, валютні біржі.
Суб’єктами інших правочинів на міжнародному валютному ринку виступають комерційні банки, центральні банки, компанії, що здійснюють зовнішньоторговельні операції.
Комерційні банки можуть виконувати дві функції: а) надання банківських операцій шляхом задоволення заявок своїх клієнтів з вчинення кредитно-касових операцій (зокрема, концентрують рахунки інших учасників ринку ФОРЕКС і здійснюють з цими рахунками необхідні клієнтам конверсійні операції); б) здійснення інвестиційної діяльності шляхом самостійного вчинення конверсійних операції на ринку ФОРЕКС за рахунок власних і залучених коштів на міжбанківському валютному ринку.
В сучасних умовах комерційні банки зазвичай виходять з гри на ринку ФОРЕКС і залучають до валютного дилінгу клієнтів, приватних інвесторів, які завдяки інтернет-трейдингу, безпосередньо виступають сторонами договорів валютного дилінгу.
Компанії, що здійснюють зовнішньоторговельні операції, для задоволення стабільного попиту на іноземну валюту (імпортери) і пропозиції іноземної валюти (експортери), зазвичай проводять конверсійні та депозитні операції через комерційні банки не в спекулятивних, а страхових цілях, позаяк їх правочини на валютному ринку не націлені на отримання прибутку із коливань валютних курсів, їх мета полягає лише в мінімізації пов’язаних з ними можливих збитків.
18. Обгрунтовано висновок про доцільність нормативного закріплення поняття договору «на різницю» як правочину, предмет якого становить поставка товару або цінних паперів, укладається з тим, щоб сторона, яка програла, сплатила стороні, яка виграла, різницю між обумовленою ціною і біржовою або ринковою ціною в момент поставки.
19. Обгрунтовано висновок про недоцільність поширення на договори «на різницю», інші строкові правочини положень про гру та парі, необхідність закріплення презумпції законності будь-яких строкових правочинів, які мають своїм предметом цінні папери, поставки товарів, та неприпустимість будь-кого ухилятися від виконання обов’язків, які випливають з означених правочинів, посиланням на (азартну) гру і натуральний характер цих зобов’язань, навіть якщо б виконання за правочинами закінчилося платежом лише різниці в цінах (договір «на різницю»).
20. Обгрунтовано поняття непоставочного (розрахункового) валютного форвардного контракту.
Розрахунковим (непоставочним) валютним форвардним контрактом визнається валютний правочин особливого роду і підстава зобов’язання з проведення двох протилежних конверсійних операцій щодо обміну валют різних країн за попередньо погодженим курсом, виконання якого передбачає не реальну поставку валюти, а отримання або сплату різниці між встановленою та ринковою або біржовою цінами, що існують на момент строку виконання (валютування) правочину.
Непоставочний характер розрахункового валютного форварду дає підстави для його визнання валютним правочином особливого роду (sui generis), щодо яких поширення законодавчо встановлених обмежень на використання іноземної валюти на території України може бути визнане припустимим лише в силу прямої вказівки закону.
21. Встановлено правова природа розрахункового (непоставочного) договору валютного форварду як правомірного непоіменованого в законі правочину «на різницю», вчинення якого не заборонено ЦК України, на який не поширюються положення про гру або парі, за винятком тоталізаторних форвардних, опціонних і ф’ючерсних договорів, зустрічне надання за якими поставлено в залежність від настання випадкової обставини, що не має розумної господарської мети і не заснованої на економічних розрахунках.
На зобов’язання з тоталізаторних валютних форвардів мають поширюватися положення про гру та парі.
22. Обгрунтовано поняття договору валютного свопу як правочину, в якому дві сторони домовляються про обмін періодичними або разовими платежами та взаємне обслуговування своїх узгоджених боргових зобов’язань в різних валютах з метою зменшення витрат з їх обслуговування.
Встановлено, що видами валютних свопи виступають свопи з періодичними платежами, прямі, аннуітетні, опціонні, коктельні, двовалютні, з елементами форвардної операції тощо свопи.
23. Обгрунтовано, що під договором валютного опціону доцільно розуміти правочин (стандартний документ), який надає право придбати (продати) іноземну валюту на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент укладення або придбання такого опціону за рішенням сторін контракту.
24. Встановлено, що договір валютного ф’ючерсу є договором купівлі-продажу іноземної валюти в майбутньому з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами правочину, в якому покупцем контракту, який відчужує продавець, виступає клірингова організація (валютний дилер) під гарантійне забезпечення продавця.
25. Визначено поняття, правову природу і форми договору валютного дейтрейдингу як збірної (неоднорідної) договірної конструкції з організації форекс-торгівлі валютою через інтернет.
Договір валютного дейтрейдингу є різновидом договорів, пов’язаних із вчиненням правочинів валютного дилінгу, що передбачає вчинення в електронній формі строкових правочинів на різницю курсів валютних активів.
За договором дейтрейдингу брокер зобов’язаний здійснити за рахунок кредиту брокера, забезпеченого заставним депозитом гравця, від власного імені або від імені та в інтересах гравця купівлю-продаж валюти без реальної поставки, з виплатою різниці від зміни курсів валют на користь сторони, яка правильно передбачила напрям руху валютних курсів.
Договір валютного дейтрейдингу може мати диспозитивно (за взаємним волевиявленням його сторін) різні правові форми, основними з яких виступають агентування, доручення, комісія, управління майном (валютними коштами), парі, інші види, якщо це не суперечить сутності зобов’язання валютного дейтрейдингу.
Правова природа договору валютного дейтрейдингу полягає у визнанні його неоднорідним за правовою формою алеаторним договором у чужому інтересі на агентування, комісію, управління, чи парі з приводу вчинення конверсійних правочинів на різницю курсів іноземних валют, який виконується з дотриманням правил (стандартів) прийняття торгових рішень (вчинення купівлі-продажу валют) на основі фундаментального і технічного аналізу, інших звичаїв у сфері валютного дилінгу.
Сторонами договору валютного дейтрейдингу виступають брокер (організатор гри, принципал, букмекер, управитель, агент тощо) і клієнт (гравець), що виступають учасниками валютної торгівлі на різницю курсів валютних активів.
26. Обгрунтовано висновок про те, що залежно від особливостей способу укладення і предмету правочину, договір валютного дейтрейдингу може мати диспозитивно (за взаємним волевиявленням його сторін) різні правові форми і види таких правочинів.
За способом вчинення конверсійних правочинів доцільно виділяти дві форми таких договорів: а) реального дейтрейдингу (конверсійні правочини вчиняються з голосу, тобто напряму з «деском» (трейдингом); та б) інтернет-трейдингу (конверсійні правочини вчиняються виключно в електронному вигляді за допомогою технологій онлайн-доступу).
Залежно від предмету видами договорів валютного дейтрейдингу виступають договори на представництво, агентування, комісію, управління валютними коштами, парі, або інші його види, якщо це не суперечить сутності зобов’язання валютного дейтрейдингу.
27. Встановлено перелік істотних умов договору валютного дейтрейдингу, до якого відносяться: а) умови, закріплені в специфікації до цього договору, яка затверджується і публікується на сайті брокера; б) вид фінансового активу, який відображається в торговому терміналі; в) найменування базисного ринку; г) обсяг одного лоту в одиницях торгуємого фінансового активу; д) мінімальний контракт щодо цілого лоту; е) крок зміни контракту щодо цілого лоту; мінімальна зміна ціни; є) спред; ж) вартість пункту на 1 лот; з) кредитне плече; і) Swap (Storage) при ігровій покупці та ігровому продажу на один лот.
28. Обгрунтовано висновок щодо доцільності нормативного закріплення обов’язку належної турботливості брокера про інтереси валютного дилера, недотримання якого має визнаватися особливою підставою відповідальності за неналежне виконання договору валютного дилінгу (поряд із непереборною силою і випадком як загальними підставами звільнення від відповідальності згідно з нормою ст. 617 ЦК України).
Запропоновано визнати, що валютний брокер не виявив при виконанні зобов’язань валютного дилінгу належної турботливості про інтереси валютного дилера, якщо дії чи бездіяльність брокера суперечать законодавству, звичаям у сфері фінансового дилінгу, які підлягають застосуванню у конкретних обставинах і базуються на економічних методах управління ризиками (фундаментального та технічного аналізу тощо).
29. Пропонується книгу п’яту «Зобов’язальне право» ЦК України доповнити главою 77-1 «Договори з підвищеним ризиком» (статті 1143-1–1143-3), до складу якої включити договори про азартні ігри (азартна гра, парі, лотерея, розіграш) та спекулятивні договори (правочини валютного, іншого фінансового дилінгу).
30. Пропонується встановити в ст. 1143-1 ЦК України перелік правочинів з підвищеним ризиком, спори за якими підлягають судовому захисту. Запропоновано доповнити главу 77-1 ЦК «Договори з підвищеним ризиком» статтею 1143-2 «Вимоги, пов’язані з виконання деривативів» такого змісту: «Вимоги громадян та юридичних осіб за правочинами, укладеними за участі бірж, інших організаторів торгівлі, підлягають захисту на загальних підставах. Вимоги за правочинами, сторонами яких є фінансові організації, які здійснюють свою діяльність на підставі спеціального дозволу (ліцензії), підлягають судовому захисту на загальних підставах».
31. Пропонується ЦК України доповнити статтею 1143-3 в такій редакції: «Договір деривативу (надання дилінгових послуг) – строковий ризиковий правочин, згідно з яким послугонадавач (валютний дилер) надає послугоотримувачу (інвестору) за плату і на певний строк фінансову послугу з обміну визначених іноземних валют, що виконується виплатою різниці між договірною ціною і ціною, встановленою біржовим котуванням або котуванням на неорганізованому (позабіржоворму) ринку в день виконання зобов’язання;
32. З метою недопущення визнання строкових правочинів угодами «парі», обгрунтовується доцільність доповнення ст. 712 ЦК України «Договір поставки» пунктом 4 такого змісту: «Всі строкові правочини, які мають своїм предметом цінні папери, поставки товарів, мають визнаватися законними. Ніхто не може ухилитися від виконання обов’язків, які випливають з означених правочинів, посиланням на (азартну) гру і натуральний характер цих зобов’язань, навіть якщо б виконання за правочинами закінчилось платежом лише різниці в цінах (договір «на різницю»). Договір «на різницю» не вважається договором гри та парі. Якщо договір, предмет якого становить поставка товару або цінних паперів, укладається з тим, щоб сторона, яка програла, сплатила стороні, яка виграла, різницю між обумовленою ціною і біржовою або ринковою ціною в момент поставки, такий договір визнається договором «на різницю».
33. З урахуванням традиційно майже повної неформальності відносин на ринку ФОРЕКС, рекомендувати ДКЦПФР, спільно з Держкомфінпослуг та Національним Банком України, розробити Типове Положення про торгову площадку на ринку ФОРЕКС і Рекомендації з організації і проведення валютного дилінгу на ринку ФОРЕКС в Україні.
34. З метою створення механізму захисту інтересів клієнтів (інвесторів) обгрунтовується доцільність нормативного регулювання договорів валютного дилінгу шляхом прийняття спеціального нормативного акту (законодавчого чи підзаконного), що міститиме цивільно-правовий механізм здійснення відносин валютного дилінгу в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абдалова А. Понятие и виды фьючерсных контрактов // Защита гражданских прав: Материалы Международной научно-практической конференции посвященной 10-летию Казахского гуманитарно-юридичнского университет (в рамках ещегодных цивилистических чтений). Алматы, 13-14 мая 2004 г. / Отв. ред. М. К. Сулейменов. – Алматы: – С. 610–614.
2. Агарков М. М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. Т. I. – М.: АО «ЮрИнфоР», 2002. – 490 с.
3. Alastair Hudson. The Law of financial derovatives, P. 13; Цит. за: Кудряшова Е. Производные финансовые инструменты: «Казнить нельзя помиловать» (Проблемы юридической квалификации). – C. 47–54.
4. Андронов О. Биржа хочет быть снова валютной // Эксперт. – 2007. – 16–22 июня. – № 28 (125). – С. 34–36.
5. Балабушкин А. Н. Опционы и фьючерсы: Методическое пособие. – М., 2004. – 234 c.
6. Белов В. А. Игры и пари как институты гражданского права // Законодательство. – 1998. – № 10. – C. 24–32.
7. Белов В. А. Ценные бумаги в российском гражданском праве. Под ред. Е. А. Суханова. Вступительная статья Е. А. Суханова. – М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1996. – 448 с.
8. Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання. Навч. пос. – К.: Наук. думка, 2002. – 280 с.
9. Бесперстова О. Н. Гражданско-правовое регулирование срочных биржевых сделок применение норм об играх и пари // Проблемы правового регулирования предпринимательской деятельности: Материалы международного научного форума «Региональное развитие России: перспективы конкурентноспособности и политика», 16-18 мая 2005 г. Ч. 4 / Отв. ред. А. Е. Пилецкий. – Самара: Изд-во самар. гос. экон. акад., 2005. ( 221 с.) – С. 24–28.
10. Блинов А. Мода и разум // Эксперт. – 2007. – 16–22 июня. – № 28 (125). – С. 37.
11. Бобкова А. Г., Моісеєв Ю. О. Біржове право: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури. – 2005. – 200 c.
12. Брагинский М. И. Правовое регулирование игр и пари / Хозяйство и право. – 2004. – № 11. – C. 24–32.
13. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 3-е стереотипное. – М.: Статут. – 2001. – 848 c.
14. Бухвальд Б. Техника банковского дела. Справочная книга и руководство к изучению банковских и биржевых операций. Пер. с нем. А. Ф. Каган-Шабшай. – М.: АО «ДИС». – 1993. – C. 234.
15. Губин Е. П., Шерстобитов А. Е. Расчетный форвардный контракт: теория и практика // Законодательство. – 1998. – № 10. – С. 14–18.
16. Гаджиев Г., Иванов В. Квазиалеаторные договоры (проблемы доктрины, судебной защиты и правового регулирования) // Хозяйство и право. – 2003. – № 5. – C. 97–104.
17. Галанов В. А. Производные инструменты срочного рынка: фьючерсы, опционы, свопы: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 464 с.
18. Германское право. Часть I. Гражданское уложение: Пер. с нем. / Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
19. Герхард Малер. Производные финансовые инструменты: прибыли и убытки / Пер. с нем. – М., 1996. – 433 c.
20. Годэмэ Е. Общая теория обязательств. – М.: Юридическая литература, 1948. – 458 c.
21. Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК, 2003. – 704 с.
22. Гражданское уложение Германии = Deutshes Burgerliches Gesetzbuch mit Einfuhrungsgesetz: Ввод. Закон к Гражд. Уложению; пер. з нем.; науч. редакторы – А. Л. Маковский [и др.]. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – (Серия «Германские и европейские законы»; Кн. 1). – 816 с.
23. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы. Учеб. пособие / Под ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. – М.: Изд-во УДН, 1986. - 560 с.
24. Гражданское уложение. Книга пятая. Обязательства. Том пятый. С объяснениями, с. 238.
25. Губин Е. П., Шерстобитов А. Е. Расчетный форвардный контракт: теория и практика // Законодательство. – 1998. – № 10. – C. 28–32.
26. Дегтярева О. И. Биржевые операции // В кн.: Рынок ценных бумаг и биржевое дело : Учебник для вузов / Под ред. О. И. Дегтяревой, Н. М. Коршунова, Е. Ф. Жукова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 425 c.
27. Дудорова К. Б. Цивільно-правове регулювання діяльності товарних бірж в Україні: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київськ. нац. ун-т. – К., 1995. – 23 с.
28. Дудорова К. Біржові операції як різновиди алеаторних договорів // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 4. – C. 8–12.
29. Эррера С., Браун С. Л. Торговля фьючерсами и опционами на рынке энергоносителей / Пер. с англ. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2003. – 425 c.
30. Ем В., Козлова Н., Сургучева О. Фьючерсные сделки на фондовой бирже: экономическая сущность и правовая природа // Хозяйство и право. – 1999. – № 6. – C. 36–42.
31. Здобушко В. Валютная игрушка // Личный счет. – 2004. – № 3. – 15 ноября. – C. 38.
32. Иванова Е. В. Расчетный форвардный контракт как срочная сделка. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 160 с.
33. Иванова Е. Валютный форвард – игра или контракт // Эж-ЮРИСТ. – 2004. – № 40. – Октябрь. – C. 8.
34. Ибрагимова Л. Ф. Рынки срочных сделок. – М., Русская деловая литература, 1999. – 197 c.
35. Иванова Е. Расчетные производные финансовые деривативы в практике арбитражных судов РФ // Хозяйство и право. – 2004. – № 8. – C. 46–49.
36. Иванова Е. В. Расчетный форвардный контракт как срочная сделка. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 160 c.
37. Иванова Е. Расчетные производные финансовые деривативы впрактике арбитражных судов РФ / Хозяйство и право. – 2004. –№ 8. – C. 18–22.
38. Иванова Е. Валютный форвард – игра или контракт / ЭЖ-Юрист. – 2004. – № 40. – C. 17.
39. Ігнатенко В. М. Правова кваліфікація відносин, що виникають при проведенні ігор і парі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 1. – С. 19–23.
40. Инглис-Тейлор Э. Производные финансовые инструменты: Словарь. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 224 с.
41. Карманов Є. Про правову природу «валютних операцій» // Українське право. – 2000. – № 1 (13). – C. 16–19.
42. Коммерческие банки / Рид Э., Коттер Р., Гилл Э. и др.: пер. с англ. под ред. В. М. Усоскина. – 2-е изд. – М.: СП «Космополис», 1991. – 480 c.
43. Комраков К. Исполнение управляющей компанией обязательств по фьючерсному контракту за счет имущества, составляющего паевой инвестиционный фонд // Хозяйство и право. – 2006. – № 4. – C. 84–87.
44. Кравченко Ю. Я. Рынок ценных бумаг: Курс лекций. – К.: ВИРА-Р, 2002. – С. 368.
45. Кудряшова Е. Производные финансовые инструменты: «Казнить нельзя помиловать» (Проблемы юридической квалификации) // Хозяйство и право. – 2003. – № 12. – C. 64–68.
46. Куликов А. А. Форекс для начинающих. – СПб.: Питер, 2004. – 287 c.
47. Лямец С. В узком коридоре // Эксперт. – 2007. – 16–22 июня. – № 28 (125). – С. 36.
48. Майданик Р. А. Договори, пов’язані з азартними іграми (цивільно-правові аспекти) // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 1. – С. 24–26.
49. Матвєєв П. С. Договори валютного форварда: сучасна практика і проблеми правозастосування // Юридична Україна. – 2005. – № 7. – C. 41–47.
50. Матвєєв П. С. Правова природа валютного форварду: натуральне чи цивільне зобов’язання ? // Юридична Україна. – 2005. – № 6. – C. 38–42.
51. Матвєєв П. С. Договори валютного форварду і перспективи адаптації законодавства України до стандартів права ЄС про інвестування // Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу: Матеріали I Міжнародної науково- методичної конференції. – Львів, 2006. – Вип. 1. – С. 303–307.
52. Матвєєв П. С. Договір валютного дейтрейдингу (цивільно-правові аспекти) // Збірник тез доповідей учасників Міжнародної науково-практичної конференції «Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч». – Київ: В-во КНУ ім. Т. Шевченка, 2006. – (436с.). – С. 382–385.
53. Мельничук Г. В. Правовая природа расчетных форвардных сделок и сделок РЕПО // Законодательство. – 2000. – № 2. – C. 34–37.
54. Миронов И. В. Проблемы алеаторных правоотношений в российском праве: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – М., 1997. – 22 c.
55. Мица Ю. В. Правова природа похідних цінних паперів. – Х., 2006. – 220 с.
56. Морозов И. В., Фатхуллин Р. Р. FOREX: от простого к сложному. Новые возможности с клиентским терминалом «Mega Trader». – М.: OOO «Телетрэйд». – 2004. – С. 448.
57. Нізков О. Ринок опціонів в Україні: проблеми розвитку // Цінні папери України. – 2002. – № 48 (237). – 19 грудня. – С. 8–9.
58. Плешанова О. Государство устранилось от форвардов // ЭЖ-ЮРИСТ. – 2005. – № 39. – Сентябрь. – C. 4.
59. Кузьменко А. Margin trading: шанс выиграть или проиграть // Валютный спекулянт. – 2001. – Декабрь. – C. 46–48.
60. Куликов А. А. Форекс для начинающих. – СПб.: Питер, 2004. – 368 c.
61. Лямец С. В узком корридоре // Эксперт. – 2007. – 16–22 июля. – № 28 (125). – С. 32–36.
62. Маковская А. А. Залог денег и ценных бумаг. – М.: Статут, 2000. – С. 234.
63. Майданик Р. А. Договори, пов’язані з азартними іграми (цивільно-правові аспекти) // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 1. – С. 24–26.
64. Майданик Р. А. Концепція управління ризиком // В кн.: Аномалії в цивільному праві України: Навч.практ. посібник // Відп. ред. Р. А. Майданик. – К.: Юстініан, 2007. – 912 с. (Серія «Аномалії цивільного права»).
65. Майданик Н. І. Договори азартної гри в цивільному праві України: Монографія. – К.: Юстініан. – 2007. – 264 с.
66. Малахов С. В. Гражданско-правовое регулирование отношений в глобальной компьютерной сети Интернет: Дис… канд. юрид. наук. – М., 2001. – 173 с.
67. Мельничук Г. В. Правовая природа расчетных форвардных сделок и сделок РЕПО // Законодательство. – 2000. – № 2. – C. 32–34.
68. Миронов И. В. Проблемы алеаторных правоотношений в российском праве: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – М., 1998. – 22 c.
69. Мица Ю. В. Правова природа похідних цінних паперів. – Х., 2006. – 220c.
70. Найман Э. Малая энциклопедия трейдера. – 5-е изд., перераб. и доп. – Альпина Бизнес Букс, 2004. – 403 c.
71. Насадюк А. Товарные биржи по-новому // Юридическая практика. – 2007. – № 12 (482). – 20 марта. – C. 35.
72. Неймышева Н, Тутушкин А. Налоговая рулетка / Ведомости. – 2003. – 16 января. – № 4 (804). – C. 6, 8.
73. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В. М. Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976 с.
74. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О. В. Дзери (керівник авторського колективу), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. I. – 832 с.
75. Нізков О. Ринок опціонів в Україні: проблеми розвитку // Цінні папери України. – 2002. – № 48 (237). – 19 грудня. – C. 34–35.
76. Новицкий И. Б. Римское право. Изд. 4-е. – М., 1994. – 245 с.
77. Коммерческие банки / Рид Э., Коттер Р., Гилл Э. и др.; пер. с англ. Под ред. В. М. Усоскина. – 2-е изд. – М.: СП «Космополис». – 1991. – 480 с.
78. Нурзад І. Л. Правове регулювання діяльності банків на ринку цінних паперів України: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12. 00.03 / Київськ. нац. ун-т. – К., 2004. – 21 с.
79. Онуфрієнко О. І. Правове регулювання випуску та обігу емісійних цінних паперів в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / Київськ. нац. ун-т. – К., 2000. – 24 c.
80. Панова Л. В. Проблеми правового регулювання ринку цінних паперів в Україні: Дис. ...канд. юрид. наук. – Х., 2002. – 202 с.
81. Пенцов Д. А. Понятие «security» и правовое регулирование фондового рынка США. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 302 с.
82. Петровский С. В. Правовое регулирование оказания Интернет-услуг: Дис…. канд. юрид. наук. – М., 2002. – 204 с.
83. Петросян Э. Н. Понятие и классификация биржевых сделок // Право и экономика. – 2003. – № 8. – С. 18–21.
84. Петросян Э. С. Отличие финансовых деривативов от пари // Гражданин и право. – 2003. – № 4. – С. 27–29.
85. Плешанова О. Государство устранилось от форвардов // ЭЖ-ЮРИСТ. – 2005. – № 39. – Сентябрь. – С. 10.
86. Победоносцев К. П. Курс гражданского права. Ч. III: Договоры и обязательства. – М., 2003. – 608 с.
87. Пискулов Д. Ю. Теория и практика валютного дилинга = Foreign Exchange and Money Market Operations: Практическое пособие. – 3-е изд., испр. И доп. – М.: ДИАГРАММА 1998. – 256 с.
88. Победоносцев К. П. Курс гражданского права. Ч. 2. – М., 2003. – 656 c.
89. Подцерковный О. П. Денежные обязательства и расчетные правоотношения в Украине. – Одесса: «Студия «Негоциант», 2005. – 308 с.
90. Притыка Д. Н., Карабань В. Я., Ротань В. Г. Научно-практический комментарий к гражданскому законодательству Украины. В 4-х т. Т. 1. – Киев-Севастополь: Институт юридических исследований, 2000. – 928 с.
91. Райнер Г. Деривативы и право: Пер. с нем. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 496 с.
92. Рахмилович А. В., Сергеева Э. Э. О правовом регулировании расчетных форвардных договоров // Журнал российского права. – 2001. – № 2. – С. 17–20.
93. Руденко Л. В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 616 c.
94. Румянцев С. Розвиток законодавства щодо фондового ринку // Цінні папери України. – 2003. № 29 (267). – 31 липня. – C. 8–9.
95. Рычков В. В. Теория и практика работы на российском рынке акций. Самоучитель игры на бирже. 2-е изд., испр. и доп. – М.: «Олимп-Бизнес», 2005. – 358 c.
96. Самуэльсон П. Э., Нордхаус В. Д. Экономика. – 16-е изд. – М.: Издательский Дом «Вильямс», 2000. – 488 c.
97. Сарайкин С. В. Правовое регулирование фьючерсного рынка: Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2002. – с. 177.
98. Сафонова Т. Ю. Биржевая торговля производными инструментами: Учеб-практ. пособие– М.: Дело, 2000. – 544 с.
99. Семенов А. Электронная торговля в мире и России // http://www.bizon.ru/viewarticle.phtml?id=78.
100. Синайский В. И. Русское гражданское право. – М., 2002. – 638 с.
101. Суханов Е. А. Обязательства из проведения игр и пари (гл. 54, пар. 4) // Гражданское право. Т. II. Полутом 2. Под ред. Е. А. Суханова. – М., 2003. – С. 349–352.
102. Суханов Е. А. О судебной защите форвардных контрактов // Закондательство. – 1998. – № 11. – C. 34–36.
103. Суханов Е. А. О статье Е. П. Губина и А. Е. Шерстобитова «Расчетный форвардный контракт: теория и практика» // Законодательство. – 1998. – № 11. – C. 87.
104. Тараба Н. В. Зовнішньоекономічні угоди з комерційним фінансуванням: Автореф. …дис. канд. юрид. наук. – К., 2007. – 18 с.
105. Таран В. А. Играть на бирже просто ? ! – СПб.: Питер, 2004. – С. 32.
106. Тарасов А. А. Комментарий Главы 58. Проведение игр и пари // Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации: В 3 т. Т. 2.: Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй / Под ред. Т. Е. Абовой и А. Ю. Абалкина; Ин-т государства и права РАН. – М.: Юрайт-Издат, 2004. – (Профессиональные комментарии). – 1045 с.
107. Тімуш І. С. Цивільно-правове регулювання ризикових (алеаторних) договорів: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – К., 2004. – 24 c.
108. Тімуш І. С. Ризикові договори за цивільним законодавством України: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2006. – 128 с.
109. Тімуш І. С. Цивільно-правове регулювання ризикових (алеаторних) договорів: Дис. …канд. юрид. наук. – К., 2004. – 198 c.
110. Толли Т. Игра на понижение, или техника «коротких» продаж: Правила игры финансовых топ-менеджеров Уолл-стрит на фондовом рынке / Том Толли. – Пер. с англ. М. Веселковой. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2004. – 368 с.
111. Ходорыч А. Курс молодого дельца // Деньги. – 2005. – 06–12 июня. – № 22 (527). – С. 30–31.
112. Фабричная Е. Отделение удаленного доступа // КОММЕРСАНТЪ BUSINESS GUIDE / 2007. – 15 мая. – № 81. – C. 32.
113. Фельдман А. Б. Производные финансовые и товарные инструменты: Учебник. – М.: Финансы и статистика. – 2003. – 304 с.
114. Форекс для начинающих / А. А. Куликов. – СПб.: Питер, 2004. – 368 с.
115. Ходорыч А. Курс м