СВОБОДА ДОГОВОРУ ЯК ЗАГАЛЬНА ЗАСАДА ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ :

Краткое описание

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВОБОДИ ДОГОВОРУ
1.1. Сутність свободи договору 12
1.2. Обмеження свободи договору як її невід’ємна складова. Класифікація обмежень договірної свободи
38
Висновки 62

РОЗДІЛ 2. СВОБОДА ДОГОВОРУ НА СТАДІЇ ЙОГО УКЛАДЕННЯ
ТА СТАДІЇ ВИКОНАННЯ

2.1. Свобода переговорів при укладенні договору 65
2.2. Вільне волевиявлення особи на укладення договору 78
2.3. Свобода вибору контрагента за договором 104
2.4. Свобода вибору договору 117
2.5. Свобода вибору форми договору 129
2.6. Свобода визначення умов договору 141
2.7. Свобода зміни або розірвання договору 162
Висновки 168

ВИСНОВКИ 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 179
ДОДАТОК А 201

ВСТУП

Актуальність теми. Подальша трансформація економічної системи України у відповідності до ринкової моделі економіки та міжнародного економічного порядку супроводжується появою нових та виявленням недоліків відомих договірних конструкцій, зростанням значення договору як регулятора цивільних відносин. За таких умов виникає потреба в оновленні та подальшому удосконаленні цивільного законодавства, зокрема на рівні загальних положень про договір. Це вимагає від цивілістичної доктрини проведення досліджень не тільки окремих типів (видів, підвидів) договорів, але й докладного розгляду свободи договору.
В Україні проблемним питанням свободи договору в цивільних правовідносинах досить часто приділяється увага у юридичній літературі. На монографічному рівні остання досліджувалась А.В. Луць у кандидатській дисертації “Свобода договору у цивільному праві” (2001 р.). Окремі її аспекти також розглянуто у монографії С.М. Бервено “Проблеми договірного права України” (2006 р.) і монографії Т. В. Боднар «Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві» (2005 р.).
Договірній свободі у цивільному праві Росії присвячені кандидатські дисертації: Ю.Л. Єршова, К.І. Забоєва, А.М. Танаги, Р.А. Тельгаріна.
Попри значну кількість досліджень, у тому числі монографічних, на сьогоднішній день низка досить важливих як з точки зору теорії, так і з точки зору практики проблемних питань свободи договору або взагалі не розглядалась, або не отримала однозначного і, що найважливіше, завершеного вирішення. Зокрема, не отримала остаточного розв’язання проблема сутності свободи договору. Вчені, які зверталися до проблем договірної свободи у цивільному праві України, або називають її принципом цивільного права (А.В. Луць), або з посиланням на ст. 627 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) беззастережно визнають її принципом договірного права (С.М. Бервено). Проте у ст. 3 ЦК України свобода договору закріплена як загальна засада цивільного законодавства, тому розкриття її сутності потребує серед іншого докладного аналізу поняття загальних засад цивільного законодавства. У жодній з попередніх монографічних робіт цього не було зроблено. Не можна знайти у них і адекватного науково обґрунтованого пояснення цивільно-правового феномену, суть якого полягає у можливості здійснення договірної свободи на тих стадіях розвитку цивільних відносин, коли самого договору немає (до укладення договору та після його припинення).
Практично нерозкритою залишається правова природа обмежень свободи договору та загальнотеоретичні питання їх встановлення. У зазначених вище вітчизняних працях розглянуто конкретні обмеження та джерела їх закріплення, у російських – дослідження даного питання зведено до 2–3 сторінок тексту, з урахуванням особливостей її законодавства. Тому наразі не сформувалась цілісна концептуальна теоретична основа обмежень свободи договору, яка у подальшому могла б послідовно проводитись у законодавстві та правозастосуванні.
Недостатньо уваги приділено механізму реалізації свободи договору у цивільному праві, а також конкретним її проявам та їх обмеженням як на стадії укладення договору, так і на стадії його виконання. Так, А.В. Луць у своїй дисертації в основному зосередила увагу на обмеженнях у контексті правоздатності та дієздатності, а не у розрізі таких нових для цивільного права конструкцій як публічний договір, договір приєднання тощо. У монографії С.М. Бервено їх розглянуто досить узагальнено, оскільки працю присвячено загальним проблемам договірного права, а не свободі договору. Те ж саме стосується монографії Т.В. Боднар. Певною мірою цей “вакуум” заповнюють згадані вище праці російських вчених. Проте вони зорієнтовані на особливості законодавства Росії та тих економічних перетворень, які відбувалися у ній протягом 1998–2002 рр., тому у них не враховано особливості конструкцій ЦК України та формалізований дуалізм приватного права України. До того ж у них взагалі не приділено уваги обмеженням свободи переговорів при укладенні договору, а також не виділено критеріїв, які дозволяли б серед прав, спрямованих на модифікацію або припинення договору, виокремлювати ті, що відносяться до проявів договірної свободи.
Зі сказаного вище слідує, що дослідження свободи договору є актуальним. У ньому необхідно з'ясувати сутність свободи договору, механізм її реалізації у цивільному праві, правову природу та особливості встановлення обмежень такої свободи, а також докладно розглянути її прояви як на стадії укладення договору, так і на стадії його виконання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до розділу V Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 рр.”, комплексної цільової програми “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867), п. 1.4 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 рр. та п. 9.1 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 рр.
Мета і завдання дослідження. Мета наукового дослідження полягає у вдосконаленні закладеної у цивільному законодавстві України концепції свободи договору з урахуванням пріоритетності завдання щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (далі – ЄС) та інтеграції України до міжнародного економічного порядку. Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження:
– з'ясувати сутність свободи договору шляхом встановлення співвідношення принципів цивільного права, загальних засад цивільного законодавства та принципів цивільного законодавства;
– встановити механізм реалізації свободи договору у позитивному цивільному праві;
– з'ясувати правову природу і особливості встановлення обмежень свободи договору, здійснити їх класифікацію;
– обґрунтувати доцільність встановлення на рівні цивільного законодавства загального юридичного обов’язку добросовісної поведінки у процесі переговорів при укладенні договору та цивільно-правової відповідальності за його невиконання;
– виявити недоліки цивільно-правових приписів, якими встановлюються обмеження свободи договору на стадії його укладення та стадії виконання, і розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з метою їх усунення.
Об'єктом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають при здійсненні свободи договору.
Предметом дослідження є сутність свободи договору, механізм її реалізації у позитивному цивільному праві, правова природа обмежень договірної свободи і особливості їх встановлення, а також прояви свободи договору на стадії його укладення та виконання.
Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні правові методи пізнання. Загальнонауковий діалектичний метод використовувався при обґрунтуванні положення про те, що свободу договору необхідно розглядати через призму способів правового регулювання цивільних відносин, за допомогою яких вона реалізується у цивільному законодавстві. Застосування методів аналізу і синтезу дозволило розробити класифікацію обмежень свободи договору. Системно-структурний метод використовувався під час впорядкування проявів свободи договору за стадіями договірного процесу та за ступенем конкретизації. Метод тлумачення (буквального, логічного, систематичного) використовувався у процесі аналізу змісту актів цивільного законодавства та практики його застосування. Порівняльно-правовий метод застосовувався для аналізу положень національного законодавства, в яких реалізовано свободу договору, у порівнянні із законодавством країн СНД і ЄС. Догматико-юридичний метод широко застосовувався з метою виявлення недоліків правових приписів, якими встановлено обмеження свободи договору, та розробки конкретних пропозицій щодо їх удосконалення.
Теоретичну основу дослідження склали праці вчених у галузі теорії права, цивільного права та міжнародного приватного права: С.С. Алексєєва, Н.П. Асланян, О.А. Беляневич, С.М. Бервено, А.П. Бєляєвої, Т.В. Боднар, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Є. Годеме, С.А. Денисова, Ю.Л. Єршова, К.І. Забоєва, О.С. Іоффе, Г.О. Калашникової, Ю.Х. Калмикова, О.Г. Коміссарової, А.Д. Корецького, М.І. Кулагіна, О.М. Кучер, О. Ландо, А.В. Луць, В.В. Луць, В.С. Мілаш, В.Г. Олюхи, І.О. Покровського, Г.О. Свердлика, М.М. Сібільова, А.М. Танаги, Р.А. Тельгаріна, Р.О. Халфіної, Л.В. Щеннікової, В.Ф. Яковлєва, Л.С. Явіча та інших.
Емпірично робота ґрунтується на рішеннях Конституційного суду України, а також на матеріалах судової практики Верховного суду України, господарських та інших судів України щодо спорів, пов’язаних з укладенням, виконанням, зміною та розірванням цивільних договорів.
Наукова новизна одержаних результатів відображається у наступних основних положеннях та висновках:
1. Вперше:
1.1. Обґрунтовано, що свобода договору як до виникнення договору, так і після його припинення як договірного зобов’язання є юридичною фікцією – результатом застосування специфічного юридико-технічного прийому, суть якого полягає у визнанні існування правового явища там, де його насправді не повинно бути. Зокрема, коли з точки зору логіки побудови системи галузі права те чи інше правове явище ще не могло виникнути або вже мало припинитися.
1.2. Доведено, що свобода договору реалізується у цивільному законодавстві за допомогою загального правового дозволу, якому кореспондують конкретні позитивні зобов’язування та заборони. На стадії укладення договору такий правовий дозвіл наповнюється суб’єктивними цивільними правами та охоронюваними законом інтересами оферента та акцептанта, а потім (після укладення договору) – цивільними правами та законними інтересами сторін договору.
1.3. Аргументовано необхідність закріплення на рівні позитивного цивільного права України загального юридичного обов'язку добросовісної поведінки під час переговорів при укладенні договору та цивільно-правової відповідальності за його невиконання у вигляді обов’язку недобросовісного учасника переговорів компенсувати добросовісному учаснику понесені ним в процесі переговорів витрати, а також втрачену ним можливість укласти аналогічний договір з третьою особою. Таке обмеження свободи переговорів при укладенні договору пропонується застосовувати не тільки у випадку недобросовісних переговорів як класичної процедури укладення договору “оферта-акцепт”, але й у випадку недобросовісних переговорів як самостійної процедури укладення договору, коли оферта та акцепт набувають характеру юридичної фікції.
1.4. Доведено, що коло учасників цивільних відносин, яке охоплюється поняттям споживача як сторони договору, що має ознаки публічності, варіює залежно від його виду та виду підприємницької діяльності, яка ним опосередковується. Тому в цілях правильного тлумачення та застосування обмежень свободи договору, закріплених у ст. 633 ЦК України, під терміном “споживач” пропонується розуміти будь-якого учасника цивільних відносин, який звертається або має намір звернутися за товарами, роботами або послугами, за винятком випадків, встановлених законом.
1.5. З метою недопущення зловживання свободою договору (недопущення включення до договору недобросовісних умов) та забезпечення належного правового захисту від таких договірних умов, пропонується закріпити у Главі 53 ЦК України право сторони договору вимагати зміни або визнання недійсною індивідуально неузгодженої умови договору, якщо всупереч вимогам добросовісності вона викликає суттєву невідповідність прав і обов’язків сторін, які виникають з договору, із завданням такій стороні збитків.
1.6. Встановлено, що право зміни або розірвання договору, яке надається одній стороні у випадку порушення договору іншою стороною, не може вважатися проявом свободи договору, оскільки воно виникає в результаті трансформації договірних відносин з нормального стану у стан охоронюваних відносин.
2. Дістало подальший розвиток:
2.1. Положення про те, що обмеженнями свободи договору є межі здійснення цивільних прав у договірних відносинах. Зокрема, доведено, що поряд з межами здійснення цивільних прав у договірних правовідносинах в якості обмежень свободи договору виступають межі здійснення охоронюваних законом інтересів учасників договірних правовідносин. Вони можуть встановлюватися не тільки за допомогою конкретних позитивних зобов’язувань та заборон, але й за допомогою конкретних правових дозволів.
2.2. Класифікація обмежень свободи договору. Запропонована авторська класифікація таких обмежень: 1) за колом договорів, на які поширюється їх дія: загальні та спеціальні; 2) за проявами свободи договору: обмеження свободи переговорів при укладенні договору, обмеження вільного волевиявлення особи на укладення договору, обмеження свободи вибору контрагента за договором, обмеження свободи вибору договору, обмеження свободи вибору форми договору, обмеження свободи визначення умов договору, обмеження свободи зміни або розірвання договору; 3) залежно від того, поширюється обмеження на одну із сторін договору чи на обидві сторони: односторонні та двосторонні; 4) залежно від особливостей правового дозволу, що обмежується: межі здійснення суб’єктивних прав і межі здійснення охоронюваних законом інтересів; 5) за часом дії: постійні та тимчасові; 6) за ступенем визначеності: абсолютно визначені та відносно визначені; 7) за ступенем юридичної обов’язковості: диспозитивні та імперативні; 8) залежно від факторів, що обумовлюють обмеження: поряд з економічно обумовленими, соціально обумовленими та політично обумовленими можна виділити обмеження договірної свободи, обумовлені технічними факторами; 9) залежно від виду акта законодавства, яким передбачено обмеження: передбачені Конституцією України, передбачені ЦК України, передбачені іншими кодифікованими актами законодавства України, передбачені поточними законами, передбачені підзаконними нормативно-правовими актами.
2.3. Положення про те, що обов’язок підприємця здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, обумовлений публічним характером його діяльності. Доведено, що публічний характер підприємницької діяльності встановлюється законодавцем. Підприємницька діяльність має публічний характер, якщо із закону або інших нормативно-правових актів випливає, що підприємець, який здійснює таку підприємницьку діяльність, зобов’язаний обслуговувати кожного, хто до нього звернеться, або в силу імперативних правових приписів має вважатися таким, що взяв на себе обов'язок обслуговувати кожного, хто до нього звернеться. На сьогоднішній день публічний характер мають: а) види підприємницької діяльності, які прямо вказані в ч. 1 ст. 633 ЦК України; б) торговельне та інші види обслуговування фізичних осіб для задоволення їх особистих потреб; в) види підприємницької діяльності, які опосередковуються договорами, прямо названими в законі публічними.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть:
– у науці цивільного права – слугувати основою для подальших досліджень зв’язку свободи договору з нормами цивільного права, особливостей її застосування у порядку аналогії права, обмежень договірної свободи, а також для вдосконалення існуючих у цивільному праві концепцій цивільно-правового договору, порядку укладення договору тощо;
– у правозастосуванні – бути використані у практичній діяльності юрисконсультів та адвокатів при укладенні, зміні та розірванні договорів, а також у діяльності судів по вирішенню договірних спорів;
– у навчальному процесі – бути включені до змісту курсу лекцій з цивільного права, використовуватися при проведенні практичних та семінарських занять з дисципліни “Цивільне право України”, а також при викладанні спецкурсу “Договірне право”.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження були оприлюднені на: міжнародній науковій конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (Україна, м. Хмельницький, Хмельницький університет управління та права, 21–22 жовтня 2005 р.), круглому столі “Охоронюваний законом інтерес у цивільному праві та процесі” (м. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 16 грудня 2005 р.), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права та процесу”, присвяченій пам'яті професора О.А. Пушкіна (м. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 27 травня 2006 р.), та другій міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблемні питання цивільного та господарського права” (Україна, м. Харків, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 16 лютого 2007 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладено у п’яти наукових статтях, опублікованих у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також у чотирьох публікаціях доповідей та повідомлень, які мають характер наукових тез.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у необхідності вдосконалення реалізованої у цивільному праві України концепції свободи договору. За результатами дисертаційного дослідження автор сформулював наступні висновки:
1. Свобода договору не є виключно принципом договірного права, тому що має прояв і в деяких інших інститутах цивільного законодавства. Закріплення її у ЦК України як загальної засади цивільного законодавства означає, що вона має вважатися такою засадою, яка стосується усіх цивільно-правових норм і відносин, якщо інше (зокрема, спеціальна засада) прямо не встановлено законодавцем, не випливає із змісту норм окремої підгалузі, інституту чи субінституту цивільного законодавства або суті відповідних цивільних відносин.
2. Свобода договору як до виникнення договору, так і після його припинення як договірного зобов’язання є юридичною фікцією – результатом застосування специфічного юридико-технічного прийому, суть якого полягає у визнанні існування правового явища там, де його насправді не може бути. Зокрема, коли з точки зору логіки побудови системи галузі права те чи інше правове явище ще не могло виникнути або вже мало припинитися.
3. Як юридична фікція свобода договору на стадії укладення договору полягає у свободі переговорів, вільному волевиявленні особи на укладення договору, свободі вибору договору, свободі вибору контрагента за договором, свободі вибору форми договору та свободі визначення умов договору (право визначати способи забезпечення договірних зобов’язань, право встановлювати форми (міри) відповідальності за порушення договірних зобов’язань, автономія волі тощо). У “чистому” вигляді, без юридичних фікцій, суть свободи договору полягає у можливості сторін змінювати або розривати укладений ними договір. У такому вигляді вона виступає на стадії виконання договору.
4. Свобода договору реалізується у цивільному законодавстві за допомогою загального правового дозволу, якому кореспондують конкретні позитивні зобов’язування та заборони. На стадії укладення договору такий правовий дозвіл наповнюється суб’єктивними цивільними правами та охоронюваними законом інтересами оферента та акцептанта, а потім (після укладення договору) – цивільними правами та законними інтересами сторін договору.
5. Як і свобода в цілому, свобода договору іманентно включає в себе певні обмеження, що зумовлено необхідністю охорони приватних та публічних інтересів. Обмеженнями свободи договору з одного боку є межі здійснення суб’єктивних прав у договірних правовідносинах, а з іншого – межі здійснення охоронюваних законом інтересів учасників договірних відносин. Вони встановлюються за допомогою позитивних зобов’язувань та правових заборон, а інколи – навіть за допомогою конкретних правових дозволів.
6. Реалізований у ч. 3 ст. 6 ЦК України прийом правового регулювання договору породжує лише неоднозначність та невизначеність у договірних правовідносинах, створює передумови для втрати значимих цивільно-правових категорій. Тому від нього доцільно відмовитися. З цією метою пропонується реалізувати на рівні ч. 3 ст. 6 ЦК України інший прийом правового регулювання договору: “У договорі дозволено все те, що не суперечить актам законодавства та загальним засадам цивільного законодавства”.
7. Обмеження свободи договору поділяються:
- за колом договорів, на які поширюється їх дія: загальні та спеціальні;
- за проявами свободи договору: обмеження свободи переговорів при укладенні договору, обмеження вільного волевиявлення особи на укладення договору, обмеження свободи вибору контрагента за договором, обмеження свободи вибору договору, обмеження свободи вибору форми договору, обмеження свободи визначення умов договору, обмеження свободи зміни або розірвання договору;
- залежно від того, поширюється обмеження на одну зі сторін договору чи на його обидві сторони: односторонні та двосторонні;
- залежно від особливостей правового дозволу, що обмежується: межі здійснення суб’єктивних прав і межі здійснення охоронюваних законом інтересів;
- за часом дії: постійні та тимчасові;
- за ступенем визначеності: абсолютно визначені та відносно визначені;
- за ступенем юридичної обов’язковості: диспозитивні та імперативні;
- залежно від факторів, що обумовлюють обмеження: поряд з економічно обумовленими, соціально обумовленими та політично обумовленими можна виділити обмеження договірної свободи, які обумовлені технічними факторами;
- залежно від виду акта законодавства, яким передбачено обмеження: передбачені Конституцією України, передбачені ЦК України, передбачені іншими кодифікованими актами законодавства України, передбачені поточними законами, передбачені підзаконними нормативно-правовими актами.
8. На рівні позитивного цивільного права України доцільно закріпити загальний юридичний обов'язок добросовісної поведінки у процесі переговорів при укладенні договору та цивільно-правову відповідальність за його невиконання у вигляді обов’язку недобросовісного учасника переговорів компенсувати добросовісному учаснику понесені ним під час переговорів витрати, а також втрачену ним можливість укласти аналогічний договір з третьою особою. Таке обмеження свободи переговорів при укладенні договору пропонується застосовувати не тільки у випадку недобросовісних переговорів як класичної процедури укладення договору “оферта-акцепт”, але й у випадку недобросовісних переговорів як самостійної процедури укладення договору, коли оферта та акцепт набувають характеру юридичної фікції.
9. Обов’язок підприємця здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, обумовлений публічним характером його діяльності. Публічний характер підприємницької діяльності встановлюється законодавцем. Зокрема, підприємницька діяльність має публічний характер, якщо із закону або інших нормативно-правових актів випливає, що підприємець, який здійснює таку підприємницьку діяльність, зобов’язаний обслуговувати кожного, хто до нього звернеться або в силу імперативних правових приписів має вважатися таким, що взяв на себе обов'язок обслуговувати кожного, хто до нього звернеться. На сьогоднішній день публічний характер мають:
- види підприємницької діяльності, які прямо вказані в ч. 1 ст. 633 ЦК України;
- торговельне та інші види обслуговування фізичних осіб для задоволення їх особистих потреб;
- види підприємницької діяльності, які опосередковуються договорами, прямо названими в законі публічними.
10. Підприємницька діяльність суб’єктів природних монополій, а також суб’єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку певного товару, та договори, якими вона опосередковується, не можуть вважатися публічними у значенні, передбаченому ст. 633 ЦК України. Статтею 633 ЦК України, п. 5 ч. 2 ст. 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” і п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України “Про природні монополії” передбачено різні за своєю правовою природою обмеження вільного волевиявлення особи на укладення договору.
11. Положення ст. 635 ЦК України потребують вдосконалення з тим, щоб виключити підстави для неоднозначного розуміння суб'єктами правозастосування часових меж дії обмеження вільного волевиявлення особи (осіб) на укладення договору, яке встановлюється попереднім договором, та розширити межі договірної свободи при укладенні попереднього договору шляхом вилучення зі ст. 635 ЦК України положення про двосторонній характер цього договору.
12. Коло учасників цивільних відносин, яке охоплюється поняттям споживача як сторони публічного договору, варіює залежно від виду публічного договору та виду підприємницької діяльності, яка ним опосередковується. Тому в цілях правильного тлумачення та застосування обмежень свободи договору, закріплених у ст. 633 ЦК України, під терміном “споживач” пропонується розуміти будь-якого учасника цивільних відносин, який звертається або має намір звернутися за товарами, роботами або послугами, за винятком випадків, встановлених законом.
13. Главу 53 ЦК України доцільно доповнити загальними положеннями про переважні права на укладення договору. В них необхідно визначити момент виникнення переважних прав на укладення договору, загальні преклюзивні строки їх реалізації залежно від виду об’єктів цивільних прав, загальні підстави припинення таких прав, порядок повідомлення правомочної особи про можливість реалізувати її переважне право на укладення договору, вказати про можливість встановлення таких прав договором.
14. До відносин осіб з приводу укладення та виконання непоіменованого договору в першу чергу має застосовуватися не аналогія закону, а загальні положення ЦК України про договір. Те, що у цивільному праві немає спеціальних норм, якими б регулювався той чи інший договір, ще не означає, що у ньому відсутні загальні норми, дія яких поширюється на усі цивільно-правові договори, у тому числі непоіменовані. Те ж саме стосується змішаного договору в тому випадку, коли застосування положень актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містить змішаний договір, суперечить його суті.
15. Якщо законом встановлено, що певний договір належить укладати у письмовій формі, то учасники цивільних відносин можуть обирати електронну форму договору. При цьому буде вважатися, що вони дотрималися вимоги закону щодо письмової форми договору, тому що на сьогоднішній день електронна форма договору з позиції ст. 207 ЦК України розглядається як різновид письмової.
16. На сьогоднішній день ані в законі, ані у цивілістичній доктрині не можна знайти однозначної відповіді на питання про те, охоплюється чи не охоплюється нотаріальне посвідчення договору поняттям форми договору. Відсутність визначеності у цьому питанні створює передумови для неоднозначного розуміння суб'єктами правозастосування низки обмежень свободи вибору форми договору (п. 4 ч. 1 ст. 635, ч. 1 ст. 513, ст. 521, ст. 654 ЦК України). Суди, вирішуючи спори, виходять з того, що нотаріальне посвідчення договору охоплюється поняттям форми договору. Тому пропонується прямо встановити у ст. 205 ЦК України, що письмова форма договору поділяється на просту письмову та нотаріальну форму договору.
17. З частини 1 статті 638 ЦК України доцільно виключити такий критерій визначення істотних умов договору, як необхідність для договорів даного виду. Цей критерій не дозволяє однозначно з’ясовувати коло істотних умов як поіменованих, так і непоіменованих договорів. Він спричиняє внутрішні колізії у ЦК України, внаслідок чого втрачається чітка визначеність між дозволеним та обов’язковим при узгодженні умов договору.
18. Типовий договір не повинен мати імперативного характеру при визначенні на його основі умов цивільного договору. Для того, щоб у договірній практиці не виникало непорозумінь з цього приводу, у ЦК України доцільно чітко розмежувати поняття “типовий договір” та ”типові умови договору”.
19. У цивільному праві України відсутній єдиний підхід до визначення та заборони застосування у договорах недобросовісних умов. За таких умов на сьогоднішній день акцептант у договорі, укладеному на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фактично залишається незахищеним від недобросовісних умов. Він може захистити себе від недобросовісних умов, тільки якщо доведе, що встановлення оферентом у правовому акті таких умов мало на меті завдати йому шкоду або є іншою формою зловживання суб’єктивним цивільним правом. З практичної сторони зробити це майже неможливо, тому що чинне цивільне законодавство не містить критеріїв оцінки дій учасників цивільних відносин як зловживання суб’єктивним цивільним правом в інших формах. У зв’язку з цим пропонується закріпити у Главі 53 ЦК України право сторони договору вимагати зміни або визнання недійсною індивідуально неузгодженої умови договору, якщо всупереч вимогам добросовісності вона викликає суттєву невідповідність прав і обов’язків сторін, які виникають з договору, із завданням такій стороні збитків.
20. Право зміни або розірвання договору, яке надається одній стороні у випадку порушення договору іншою стороною не може вважатися проявом свободи договору, оскільки воно виникає в результаті трансформації договірних відносин з нормального стану у стан охоронюваних відносин.
Сподіваємося, що зроблені у даному дисертаційному дослідженні висновки та пропозиції стануть у нагоді науковцям, які будуть вдосконалювати та поглиблювати знання у сфері договірного права, а також законодавцю – в цілях удосконалення положень чинного цивільного законодавства про договір.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти

1. Конституція України із змінами, внесеними згідно з Законом від 08.12.2004 р. № 2222-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 44.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356.
3. Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47–52. – Ст. 349.
4. Водний кодекс України від 06.06.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
5. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3–4. – Ст. 27.
6. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21–22. – Ст. 135.
7. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, 19–20, 21–22. – Ст. 144.
8. Закон України від 19.09.1991 р. “Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
9. Закон України від 02.10.1992 р. “Про інформацію” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
10. Закон України від 15.12.1993 р. “Про охорону прав на промислові зразки” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 34.
11. Закон України від 15.09.1995 р. “Про туризм” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 31. – Ст. 241.
12. Закон України від 19.12.1995 р. “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 46. – Ст. 345.
13. Закон України від 22.12.1995 р. “Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 3. – Ст. 9.
14. Закон України від 20.04.2000 р. “Про природні монополії” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 19. – Ст. 772.
15. Закон України в редакції 01.06.2000 р. “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 26. – Ст. 1080.
16. Закон України від 11.01.2001 р. “Про захист економічної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.
17. Закон України від 29.11.2001 р. “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку” // Офіційний вісник України. – 2001. – № 51. – Ст. 2265.
18. Закон України від 10.01.2002 р. “Про питну воду та питне водопостачання” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 16. – Ст. 112.
19. Закон України в редакції 17.01.2002 р. “Про охорону прав на сорти рослин” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 23. – Ст. 163.
20. Закон України від 04.07.2002 р. “Про зерно та ринок зерна в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 35. – Ст. 258.
21. Закон України від 22.05.2003 р. “Про електронні документи та електронний документообіг” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 275.
22. Закон України від 22.05.2003 р. “Про електронний цифровий підпис” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 276.
23. Закон України від 05.06.2003 р. “Про іпотеку” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. – Ст. 313.
24. Закон України від 18.11.2003 р. “Про телекомунікації” // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 12. – Ст. 155.
25. Закон України в редакції 11.12.2003 р. “Про фінансовий лізинг” // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. – Ст. 231.
26. Закон України від 18.03.2004 р. “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 29. – Cт. 367.
27. Закон України від 24.06.2004 р. “Про житлово-комунальні послуги” // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 47. – Ст. 514.
28. Закон України від 01.07.2004 р. “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 1. – Ст. 1.
29. Закон України від 01.12.2005 р. “Про внесення змін до Закону України “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 7. – Ст. 84.
30. Закон України в редакції 23.02.2006 р. “Про автомобільний транспорт” // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 32. – Ст. 273.
31. Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 30. – Ст. 1811.
32. Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. № 720 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 32. – Ст. 284.
33. Правила обов’язкової сертифікації готельних послуг. Затверджено наказом Держстандарту України від 27.01.1999 р. № 37 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 16. – Ст. 143.
34. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 10. – Ст. 639.

Література

35. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.: Юрид. Изд-во НКЮ СССР, 1940. – 192 с.
36. Азаров Л. Хозяйственные договоры и налоги // Юридическая практика. – 2003. – № 33(295). – 19 августа.
37. Азимов Ч.Н. Поняття і зміст приватного права // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 3(14). – С. 50–58.
38. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 288 с.
39. Алексеев С.С. Право: азбука–теория–философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
40. Алексеев С.С. Философия права: История и современность. Проблемы, тенденции. Перспективы. – М.: Норма, 1999. – 329 с.
41. Алексеев С.С. Частное право. – М.: Статут, 1999. – 160 с.
42. Аль Шабути Новаль Саив Мухаммед Свобода договора по гражданскому законодательству Йеменской Республики: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – М., 2002. – 173 с.
43. Аминов В., Шкарин А. Единое или делимое? Договор присоединения и публичный договор // Бизнес-адвокат. – 1997. – № 20. – С. 12–13.
44. Амфитеатров Г.Н. Основные черты законопроекта о договорах. – М.: Полиграфкнига, 1934. – 62 с.
45. Аномалії в цивільному праві України: Навч.-практ. посібник / Відп. ред. Р.А. Майданик. – К.: Юстініан, 2007. – 912 с.
46. Апопій І.В. Цивільно-правові аспекти договорів купівлі-продажу в оптовій торгівлі: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2004. – 17 с.
47. Асланян Н.П. Основные начала российского частного права: Дисс. … д-ра. юрид. наук: 12.00.03. – М., 2001. – 363 с.
48. Базедов Ю. Возрождение процесса унификации права: Европейское договорное право и его элементы // Государство и право. – 2000. – № 2. – С. 65–76.
49. Баландин В.П. Принципы юридического процесса: Дисс. … канд. юрид. наук. – Самара, 1998. – 188 с.
50. Бахин С.В. Субправо (международные своды унифицированного контрактного права). – СПб.: Юридический центр Пресс. – 2002. – 311 с.
51. Безклубий І.А. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. – 378 с.
52. Бекленищева И.В. Понятие гражданско-правового договора (сравнительно-правовое исследование): Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Екатеринбург, 2004. – 207 с.
53. Белов В.А. Основные учения о преимущественных правах // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 2001. – № 6. – С. 37–54.
54. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти): Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
55. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.04. – Київ, 1999. – 180 с.
56. Беляневич О.А. Питання договірного права за новим Цивільним та Господарським кодексами України. – Режим доступу: http://www.ceo.kiev.ua/bel
2.html. - Заголовок з екрану.
57. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 392 с.
58. Бєляєва А.П. Принцип свободи договору у правовому регулюванні зовнішньоекономічного контракту: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харків, 2005. – 197 с.
59. Блинкова Е.В. Публичный договор снабжения газом через присоединенную сеть // Юрист. – 2004. – № 9. – С. 17–21.
60. Богданов Е.В. Договор в сфере предпринимательства. – Харьков: Консум, 1997. – 112 с.
61. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 272 с.
62. Бородовський С.О. Укладення, зміна та розірвання договору у цивільному праві України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Івано-Франківськ, 2005. – 211 с.
63. Бородянский В.И. Механизм взаимодействия принципов и норм гражданского права современной России: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – М., 2002. – 155 с.
64. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. – М.: Статут, 1998. – 682 с.
65. Братко А. Г. Запреты в советском праве. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1979. – 92 с.
66. Васильєва В.А. Цивільно-правове регулювання діяльності з надання посередницьких послуг: Монографія. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, 2006. – 346 с.
67. Вахнин И.Г. Нормативные ограничения усмотрения сторон по договору // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1999. – № 3. – С. 74–90.
68. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Перун, 2002. – 1440 с.
69. Верб С.А. Типовые и примерные договоры как средство правового регулирования общественных отношений // Договорная дисциплина в советском гражданском праве. – Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1985. – С. 146–147.
70. Веретельник Л.К. Типологічна класифікація цивільно-правових договорів // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (21–22 жовтня 2005 р.): У 3-х ч. – Ч. 2: Приватно-правові науки. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2005. – С. 49–51.
71. Витрянский В.В. Существенные условия договора // Хозяйство и право. – 1998. – № 7. – С. 4–11.
72. Всеукраїнський діловий тижневик ВЛАСТЬ ДЕНЕГ: Старостин А. ЗаБРОДИлись. – Режим доступу: http://www. vd.net.ua/journals/articles-720. – Заголовок з екрану.
73. Годэмэ Е. Общая теория обязательств: Пер. с франц. И.Б. Новицкого. – М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1948. – 512 с.
74. Гойман В.И. Действие права (методологический анализ). – М.: Типография Академии МВД РФ, 1992. – 183 с.
75. Горєв В.О. Поняття та зміст свободи договору як загальної засади цивільного законодавства України // Науковий вісник Львівського Державного університету внутрішніх справ. – 2006. – Вип. 1. – С. 91–99.
76. Горцунян С. Предварительные условия сделок купли-продажи акций: проблемные вопросы и юридическая оценка. – Режим доступу: http://www.gaap.
ru/biblio/corpfin/fusion/025.asp. – Заголовок з екрану.
77. “Гражданский кодекс о договоре” (лекция В.В. Витрянского, прочитанная в Высшем Арбитражном Суде РФ в декабре 1994 года). – Режим доступу: http://jurqa.h12.ru/all.docs/g/l/y8gufpjt.html. – Заголовок з екрану.
78. Гражданский кодекс Украины: Комментарий. – Т. 1. – Изд. 2-е. – Харьков: Одиссей, 2004. – 832 с.
79. Гражданское право: Учебник: В 2-х ч. – Ч. 1. / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М.: Юристъ, 1997. – 472 с.
80. Гражданское право: Учебник: В 3-х ч. – Ч. 1. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – Изд. 3-е, перераб. и доп. – М.: Проспект, 1998. – 632 с.
81. Гражданское право: Учебник: В 2-х т. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – Т. 1. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – 816 с.
82. Гражданское право: Учебник: В 2-х т. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – Т. 2. – Полутом 1. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК, 2000. – 704 с.
83. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х ч. / А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б. Шишка и др.; Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Ч. 1. – Харьков: Основа, 1996. – 440 с.
84. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 411 с.
85. Григорьева М.А. Понятие категории “свобода” в российском гражданском праве: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Краснодар, 2004. – 23 с.
86. Гуйван П.Д. Правовое регулирование снабжения электрической энергией: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харьков, 2000. – 189 с.
87. Денисов С.А. Некоторые общие вопросы о порядке заключения договора // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского. – М.: Статут, 1998. – С. 229–275.
88. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2001. – 18 с.
89. Дзера О.В. Загальні положення про правочин в новому ЦК України // Юридична Україна. – 2003. – № 7. – С. 24–31.
90. Днепров А. Что такое предварительный договор? // Юридическая практика. – 2004. – № 8(322). – 24 февраля.
91. Довгерт А.С. Система приватного права та структура проекту нового Цивільного кодексу України // Українське право. – 1997. – № 1. – С. 18–29.
92. Договор: заключение, изменение, расторжение / Под ред. С.Е. Андреева, И.А. Сивачевой, А.И. Федотовой. – М.: Проспект, 1997. – 321 с.
93. Еволюція цивільного законодавства: Проблеми теорії і практики: Матеріали міжнарод. науково-практ. конф. 29–30 квітня 2004 року. – Харків-Київ: Академія правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2004. – 908 с.
94. Ершов Ю.Л. Принцип свободы договора и его реализация в гражданском праве Российской Федерации: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Екатеринбург, 2001. – 170 с.
95. Забоев К.И. Принцип свободы договора в российском гражданском праве: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Екатеринбург, 2002. – 227 с.
96. Зажицкий В.И. Правовые принципы в законодательстве Российской Федерации // Государство и право. – 1996. – № 11. – С. 92–98.
97. Заменгоф З.М. Изменение и расторжение хозяйственных договоров. – М.: Юрид. лит., 1966. – 210 с.
98. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
99. Иванов В.В. Общие вопросы теории договора. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 160 с.
100. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
101. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1949. – 144 с.
102. Калашникова Г.А. Публичный договор: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Краснодар, 2002. – 207 с.
103. Калмыков Ю.Х. Избранное: Труды. Статьи. Выступления. – М.: Статут, 1998. – 314 с.
104. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А.С. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
105. Козлова М.Ю. Проблема свободы договора и антимонопольное законодательство Российской Федерации: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Волгоград, 2002. – 199 с.
106. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
107. Комаров А.С. Ответственность в коммерческом обороте. – М.: Юрид. лит., 1991. – 208 с.
108. Комиссарова Е.Г. Принципы в праве и основные начала гражданского законодательства: Дисс. … д-ра. юрид. наук: 12.00.03. – Екатеринбург, 2002. – 292 с.
109. Кононова Л.Н. К вопросу о свободе лица в гражданском праве // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2002. – № 3. – С. 17–26.
110. КонсультантПлюс – надежная правовая поддержка: Гражданский кодекс Российской Федерации (ГК РФ) Часть 1. – Режим доступу: http://www.
consultant.ru/popular/gkrf1/. – Заголовок з екрану.
111. Корецкий А.Д. Договорное право России. Основы теории и практика реализации. – М.: ИКЦ “МарТ”, Ростов н/Д: Издательский центр “МарТ”, 2004. – 528 с.
112. Корецкий А.Д. Теоретико-правовые основы учения о договоре / Отв. ред. д-р юрид. наук, проф., акад. РАЕН П.П. Баранов. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 211 с.
113. Костусев А. “25–30 % нарушений конкурентного законодательства совершают органы власти” // Бизнес. – 2005. – № 51. – С. 24–27.
114. Кузнецова Л.В. Преимущественное право: Понятие и правовая природа // Журнал российского права. – 2004. – № 10. – С. 46–54.
115. Кузнєцова Н.С. Проблеми гармонізації цивільного та підприємницького законодавства України та країн Європи // Еволюція цивільного законодавства: Проблеми теорії і практики: Матеріали міжнарод. науково-практ. конф. 29–30 квітня 2004 року. – Харків-Київ: Академія правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2004. – С. 651–664.
116. Кузнецова О.А. Принципы гражданского права: Вопросы теории и практики // Правоведение. – 2005. – № 2. – С. 24–34.
117. Кузнецова О.А. Прямое (непосредственное) действие принципов гражданского права // Гражданское право. – 2005. – № 4. – С. 9–11.
118. Кулагин М.И. Избранные труды. – М.: Статут, 1997. – 330 с.
119. Кучер А.Н. Теория и практика преддоговорного этапа: юридический аспект. – М.: Статут, 2005. – 363 с.
120. Лапач В.А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб.: Юридич. центр Пресс, 2002. – 544 с.
121. Ларина Т.В. Особенности правового регулирования публичного договора в России // Юрист. – 2004. – № 4. – С. 18–19.
122. Лившиц Р.З. Теория права: Учебник. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
123. Лист Національного банку України “Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності” від 18.08.2004 р. № 18-111/3249-8378 // Українська інвестиційна газета. Офіційний вісник нормативно-правових актів з митної справи, фінансів, податків та бухгалтерського обліку. – 2004. – № 8. – С. 35.
124. Лідовець Р.А. Змішані договори в цивільному праві України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Острог, 2004. – 203 с.
125. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Львів, 2001. – 182 с.
126. Луць В.В. Проблеми договірного регулювання майнових відносин за новим Цивільним та Господарським кодексами України // Українське комерційне право. – 2003. – № 4. – С. 21–34.
127. Луць В.В. Тенденції розвитку договірного права в сучасних умовах // Еволюція цивільного законодавства: Проблеми теорії і практики: Матеріали міжнарод. науково-практ. конф. 29–30 квітня 2004 року. – Харків-Київ: Академія правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2004. – С. 32–39.
128. Макаров О.В. Гражданское право и правовое государство // Правоведение. – 1993. – № 3. – С. 82–86.
129. Малько А.В., Субочев В.В. Законный интерес и юридическая обязанность: Актуальные вопросы соотношения // История государства и права. – 2004. – № 5. – С. 2–5.
130. Матузов Н.И. Еще раз о принципе “не запрещенное законом дозволено” // Правоведение. – 1999. – № 3. – С. 14–32.
131. Мельник С. Державне регулювання діяльності монополій в Україні // Українське комерційне право. – 2005. – № 6. – С. 29–36.
132. Мережко А.А. Договор в частном праве: Монография. – К.: ЮСТИНИАН, 2003. – 176 с.
133. Минская коллекция рефератов: Гражданский кодекс Республики Беларусь (текст). – Режим доступу: http://www.library.by/portalus/modules/belo
russianlaw/referat_readme.php?subaction=showfull&id=1126859606&archive=&start_from=&ucat=2&category=2. – Заголовок з екрану.
134. Михайлов С.В. Категория интереса в российском гражданском праве. – М.: Статут, 2002. – 205 с.
135. Мищенко Е.А. Соотношение публичного договора и публичной оферты // Юрист. – 2002. – № 3. – С. 15–16.
136. Мілаш В.С. Підприємницькі комерційні договори в господарській діяльності. – Полтава: АСМІ, 2005. – 450 с.
137. Мілаш В.С. Теоретичні аспекти співвідношення свободи підприємницького комерційного договору та обмежувальних чинників // Українське комерційне право. – 2005. – № 6. – С. 51–64.
138. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2-х т. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. 1. – 832 с.
139. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976 с.
140. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. – М.: Издательская группа ИНФРА•М-НОРМА, 1997. – 652 с.
141. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательствах. – М.: Юридическая литература, 1950. – 418 с.
142. “О свободе заключения гражданско-правовых договоров в сфере предпринимательства”. – Режим доступу: http://jurqa.h12.ru/all.docs/g/a/rhyvdyw
4.html. – Заголовок з екрану.
143. Общая теория права и государства: Учебник / Под. ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 520 с.
144. Овдиенко Е.Б. Мера свободы договоров в российском гражданском праве // “Черные дыры” в Российском законодательстве. – 2005. – № 4. – С. 211–217.
145. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1992. – 960 с.
146. Олійник О.М. Моральні засади суспільства як критерій обмеження договірної свободи // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (21–22 жовтня 2005 року): У 3-х ч. – Ч. 2: Приватно-правові науки. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2005. – С. 223–228.
147. Олюха В.Г. Публічний договір на сучасному етапі в Україні // Право України. – 2000. – № 9. – С. 104–107.
148. Олюха В.Г. Суб’єкти публічного договору // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 8. – С. 88–90.
149. Олюха В.Г. Цивільно-правовий договір: поняття, функції та система: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2003. – 191 с.
150. Официальный сайт Президента Республики Казахстан: Гражданский кодекс Республики Казахстан (общая часть). – Режим доступу: http://www.akor
da.kz/www/www_akorda_kz.nsf/sections?OpenForm&id_doc=00B17BEFD678EFED462572340019E763&lang=ru&L1=L3&L2=L3-27. – Заголовок з екрану.
151. Победоносцев К.П. Курс гражданского права: В 3-х ч. – Ч. 3: Договоры и обязательства. – М.: Статут, 2003. – 622 с. – Режим доступу: http://download.nchti.ru/libr/books/Right/ClassicOfRussianCivilistic/Elib/content_pob03.htm. – Заголовок з екрану.
152. Подцерковний О.П. Недоліки норм про свободу договору в новому Цивільному кодексі України // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 3. – С. 77–90.
153. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – Изд. 4-е, испр. – М.: Статут, 2003. – 351 с.
154. Попова Е.А. Особенности преддоговорного этапа заключения договора // Еволюція цивільного законодавства: Проблеми теорії і практики: Матеріали міжнарод. науково-практ. конф. 29–30 квітня 2004 року. – Харків-Київ: Академія правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2004. – С. 678–693.
155. Потапова О.А. Принципы гражданского права: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Ульяновск, 2002. – 172 с.
156. Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по Российскому законодательству и международному праву // Государство и право. – 1998. – № 8. – С. 39–70.
157. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Під ред. А.Г. Яреми, В.Г. Ротаня. – К.: Реферат, 2005. – 336 с.
158. Рабінович П.М. Приватне право і публічне право як загальносоціальні явища та як легалізовані терміно-поняття // Еволюція цивільного законодавства: Проблеми теорії і практики: Матеріали міжнарод. науково-практ. конф. 29–30 квітня 2004 року. – Харків-Київ: Академія правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2004. – С. 14–31.
159. Розгон О.В. Значення встановлення меж договірної свободи для меж права власності // Вісник Запорізького національного університету. – 2006. – № 2. – С. 68–74.
160. Романец Ю.В. Система договоров в гражданском праве России: Дисс. … д-ра юрид. наук: 12.00.03. – М., 2001. – 418 с.
161. Ротарь А. Понятие и роль переговоров по согласованию условий договоров // Юрист. – 2001. – № 8. – С. 45–49.
162. Саватье Р. Теория обязательств: Юридический и экономический очерк. – М.: Прогресс, 1972. – 440 с.
163. Сахарук Д.В. Поняття та види форми правочину // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 43–47.
164. Свердлык Г.А. Принципы советского гражданского права. – Красноярск: Изд-во Красноярского университета, 1985. – 199 с.
165. Сироткина О.В. Гражданско-правовые договоры в правовой системе Европейского Союза: Проблемы унификации и гармонизации: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Ставрополь, 2004. – 182 с.
166. Сібільов М.М. Акти цивільного законодавства і договір // Методологія приватного права: Зб. наук. праць (за матеріалами наук.-теорет. конф., м. Київ, 30 травня 2003 р.) / Редкол.: О.Д. Крупчан (голова) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 158–163.
167. Сібільов М.М. Ознаки та поняття договору в сфері приватного права /