ПРАВОВА ОХОРОНА ВИНАХОДІВ :



  • Название:
  • ПРАВОВА ОХОРОНА ВИНАХОДІВ
  • Кол-во страниц:
  • 202
  • ВУЗ:
  • ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
  • Год защиты:
  • 2007
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ
    ВСТУП.....................................................................................................................3
    РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ І ВИЗНАЧЕННЯ НАПРЯМКІВ ДОСЛІДЖЕННЯ.................................................................................................12
    РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВИНАХІД ТА ОБ’ЄКТИ, В ЯКИХ ВІН МОЖЕ БУТИ ВТІЛЕНИЙ..........................................................................28
    2.1. Еволюція розуміння винаходу як об’єкта правової охорони у
    вітчизняному патентному законодавстві............................................................28
    2.2. Характеристика поняття винаходу у сучасному законодавстві
    України...................................................................................................................60
    2.3. Проблеми патентоздатності деяких об’єктів, в яких може бути втілений винахід....................................................................................................................71
    РОЗДІЛ 3. ВИНИКНЕННЯ, ЗМІСТ, ПРИПИНЕННЯ ТА ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ВИНАХІД..............................................................................................................88
    3.1. Права інтелектуальної власності на винахід та їхній зміст........................88
    3.2. Підстави виникнення прав інтелектуальної власності на винахід..........101
    3.3. Проблемні питання дострокового припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід................................................................110
    3.4. Підстави та наслідки визнання недійсними прав інтелектуальної власності на винахід............................................................................................118
    РОЗДІЛ 4. ОКРЕМІ ВИПАДКИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ВИНАХОДИ.............................127
    4.1. Особливості здійснення прав інтелектуальної власності на винаходи малолітніми і неповнолітніми особами.............................................................127
    4.2. Особливості здійснення прав інтелектуальної власності на службові винаходи ..............................................................................................................141
    ВИСНОВКИ........................................................................................................175
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................184

    ВСТУП
    Актуальність теми. У сучасних умовах соціально-економічного розвитку інтелектуальна праця набуває дедалі більшого значення і поширює свій вплив на різні сфери людської діяльності. Від рівня інтелектуального потенціалу суспільства, від рівня його наукового розвитку залежить успіх вирішення багатьох економічних проблем, що мають місце в Україні. Необхідність вироблення ефективних засобів правової охорони суспільних відносин у сфері створення, використання результатів інтелектуальної діяльності зумовлена часом. Чи не найголовніше місце у цій сфері належить вивченню та аналізу винахідницьких прав як складової частини в системі цивільно-правового регулювання інтелектуальної власності в Україні. Нормативно-правова база, що регулює винахідницьку діяльність, постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які дозволили б максимально захистити винахідника, національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає.
    Кроком вперед можна назвати прийняття 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу України (далі ЦК), четверта книга якого фактично є кодифікованим актом у галузі інтелектуальної діяльності. Саме патентним правам присвячена одна із глав цієї книги, яка значною мірою оновила регулювання суспільних відносин з науково-технічної творчості.
    Однак, прийняття ЦК створило й певні труднощі у регулюванні суспільних відносин у галузі технічної творчості. Ускладнює цей процес неприведення у відповідність до нового ЦК основного нормативного-правового акта – Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (далі Закон про винаходи), що регулює правову охорону винаходів. Таке становище може призвести до певних колізій, непорозумінь та прогалин у законодавчому регулюванні. Деякі положення зазначеного закону є застарілими і не відповідають сучасному розвитку суспільно-економічних відносин у сфері впровадження нових технологій.
    Актуальність теми посилюється тим, що на практиці виникає чимало питань, які потребують теоретичного осмислення та законодавчого уточнення. Це питання визначення, що саме може бути винаходом та його об’єктами; з’ясування позиції законодавців щодо розуміння поняття винаходів, створених у зв’язку з виконанням трудового договору, а також умов виникнення таких об’єктів; перегляду підходів до об’єму цивільної дієздатності неповнолітніх осіб щодо об’єктів інтелектуальної власності; визначення підстав, умов та наслідків припинення або визнання недійсною правової охорони винаходів.
    Робота, спрямована на визначення умов виникнення та припинення правової охорони винаходів, значно ускладнюється внаслідок майже повної відсутності в Україні теоретичних досліджень та комплексних наукових розробок із зазначеної проблематики, виконаних на підставі нового українського законодавства у галузі винахідництва. Окремі аспекти правової охорони винаходів в Україні розглядались у роботах Г.О. Андрощука, Г. Гілленбранда, Г.П. Добриніної, І. А. Кириченко, П.П. Крайнєва, О.М. Мельник, Л.А. Меняйло, Б.Д. Прахова, Р.Б. Шишки, Т.Г. Ярошевської. Однак, на даному етапі в Україні є відсутніми спеціальні комплексні дослідження, спрямовані на визначення основних шляхів та перспектив розвитку законодавства України про винаходи. Це є додатковим аргументом нагальної потреби глибокого наукового осмислення проблемних питань правової охорони винаходів.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 01010U001195) та теми “Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті”. Тема дисертаційного дослідження безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в рамках теми “Традиція приватного права в Україні” та “Традиції та новації у сучасному цивільному праві України”.
    Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення у системі правової охорони винаходів в Україні суперечок, колізій та норм, що не відповідають світовому досвіду і практичній доцільності, визначення рівня відповідності законодавства України про винаходи деяким загальноприйнятим міжнародним вимогам та стандартам у цій сфері, встановлення, а також розробка науково-теоретичних засад та практичних рекомендацій щодо вдосконалення вітчизняної системи правової охорони винаходів.
    Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації приділена вирішенню таких задач:
    дослідження визначення поняття “винахід”, яке існує на сьогоднішній день в українському законодавстві;
    встановлення переліку об’єктів, в яких може бути втілений винахід, та відповідності його світовим тенденціям розвитку патентного права;
    дослідження прав інтелектуальної власності на винахід, їх змісту та підстав їх виникнення;
    визначення підстав дострокового припинення правової охорони майнових прав інтелектуальної власності на винахід та проблем, які можуть бути пов’язані з цим;
    визначення підстав визнання недійсними прав інтелектуальної власності на винахід, а також визначення наслідків недійсності цих прав;
    з’ясування особливостей реалізації прав інтелектуальної власності на винахід особами з неповною цивільною дієздатністю;
    дослідження умов визнання винаходу об’єктом, створеним у зв’язку з виконанням трудового договору, та розкриття порядку, підстав і умов здійснення права інтелектуальної власності на такі об’єкти;
    формулювання наукових висновків та пропозицій щодо вдосконалення системи правової охорони винаходів в Україні і приведення її у відповідність до міжнародних стандартів.
    Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають у зв’язку із набуттям та здійсненням права інтелектуальної власності на винаходи.
    Предметом дослідження є система правових норм, що визначають винахід як об’єкт правової охорони, порядок оформлення та застосування прав інтелектуальної власності на нього, особливості здійснення цих прав в окремих випадках.
    Методологічною основою дослідження служив загальнонауковий діалектичний метод із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу та одержаних в результаті висновків. Використовувалися також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного та порівняльного аналізу, які у сукупності були застосовані для з’ясування рівня правової охорони винаходів в українському законодавстві, засад регулювання відносин з приводу застосування прав інтелектуальної власності на винаходи.
    Метод логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, що регулюють відносини з приводу правової охорони винаходів у сучасному цивільному праві. За допомогою методу системно-структурного аналізу було встановлено місце правової охорони винаходів у системі правової охорони об’єктів інтелектуальної власності в цілому, її структури та елементів.
    Метод історичного аналізу служив інструментом виявлення змін, що відбувалися в процесі становлення вітчизняного законодавства про винаходи, та визначення основних тенденцій і напрямків його розвитку та вдосконалення у майбутньому. Застосування порівняльного методу дозволило дослідити різноманітні підходи до вирішення одних і тих самих питань у вітчизняному та зарубіжному законодавствах, судовій практиці та юридичній доктрині.
    Теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців з питань загальної теорії цивільного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів, а також наукові розробки українських та іноземних дослідників у сфері правової охорони інтелектуальної власності в цілому та її окремих об’єктів, зокрема, винаходів. Істотне значення для підготовки дисертації мали наукові дослідження Г.О. Андрощука, Є. І. Артем’ева, Д.В. Боброва, М. М. Богуславського, М.І. Брагінського, Р.П. Вчорашнього, С.П. Грішаєва, В.Ю. Джермакяна, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.І. Доркіна, В.А. Жарова, О.Д. Корчагіна, Н.С. Кузнєцової, С.Н. Ландкофа, Є.Ф. Мельник, М.В. Паладія, В.Л. Петрова, О.О. Пиленка, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Д.М. Притики, В.О. Рясенцева, Ю.Л. Свядосца, О.Д. Святоцького, О.С. Сергєєва, Н.К. Фінкель, І.Я. Хейфеца, Я.М. Шевченко та інших вчених.
    Деякі з них присвячені аналізу правової охорони винаходів в цілому, але переважна більшість наукових праць згаданих вище авторів побудована на законодавстві радянських часів або стосується лише окремих аспектів проблеми правового регулювання відносин, що виникають при використанні результатів технічної творчості. При цьому поміж них практично відсутні праці, де досліджувалися б відносини, які є предметом цього дисертаційного дослідження.
    Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням системи правової охорони винаходів, виконаним на матеріалах реформи цивільного права, що відбувається в Україні. У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній літературі зроблено спробу сформулювати новий підхід до реалізації прав інтелектуальної власності особою з неповною цивільною дієздатністю та систематизувати підстави та наслідки дострокового припинення та визнання недійсними прав інтелектуальної власності на винахід.
    Відповідно до одержаних в процесі дослідження результатів виносяться на захист такі положення, що містять наукову новизну:


    уперше:
    пропонується інше, юридичне визначення поняття винаходу, з обґрунтуванням використання основних ознак винаходу, таких як наявність творчого характеру винаходу, відповідність умовам патентоздатності та наявність технічного результату при здійсненні винаходу: “Винахід – це результат творчої діяльності людини, який є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання та здійснення якого дає певний технічний результат”;
    для уникнення будь-яких неоднозначних розумінь поняття продукту, як об’єкта винаходу, дається обґрунтування щодо необхідності прямої вказівки на те, що технічна документація не є об’єктом винаходу;
    обґрунтовується висновок про необхідність недопущення припинення сплати збору за підтримку чинності патенту на винахід без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом;
    пропонується недопущення дострокового припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід, які є предметом застави або внесені як вклад до статутного фонду юридичної особи;
    зроблено висновок про те, що формулювання підстави визнання недійсним патенту, який “виданий внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб”, може привести до невиправданого анулювання патенту;
    пропонується, щоб положення ч. 2 ст. 429 ЦК могли бути змінені не лише договором, а й законом, оскільки кожний об’єкт інтелектуальної власності має свої особливості, і тому питання регулювання будь-яких відносин стосовно цих об’єктів повинні вирішуватися спеціальними законами;
    пропонується висновок про помилковість надання майнових прав на винаходи одночасно авторові, який їх створив, і його роботодавцеві;
    доводиться необхідність існування у батьків (усиновлювачів), піклувальника права на обмеження у судовому порядку права неповнолітніх осіб самостійно здійснювати майнові права на об’єкти інтелектуальної власності. Обґрунтовується помилковість існування цього права у неповнолітніх щодо результатів творчої діяльності, не створених ними самостійно;
    удосконалено:
    положення про неможливість визнання патенту на винахід недійсним, з причин порушення закордонного порядку патентування винаходів. Зроблено висновок про необхідність застосування порядку закордонного патентування лише для винаходів, створених в Україні;
    набули подальшого розвитку:
    положення про необхідність більш детального врегулювання патентного законодавства стосовно біотехнологічних винаходів, зокрема, визначення, що саме розуміється під біотехнологічними винаходами, визначення біотехнологічних об’єктів, які не можуть бути запатентовані з причин протиріччя нормам моралі, визначення сфери застосування прав, засвідчених патентом на біотехнологічні продукти, зокрема передбачення “привілею фермера”;
    теза про необхідність існування у вітчизняному патентному праві інституту “післякористування”;
    аргументація наявності мінімальних ставок авторської винагороди за створення “службових” винаходів.
    Наукову новизну дослідження становлять також сформульовані і теоретично обґрунтовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про винаходи.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у подальших загальнотеоретичних дослідженнях проблем правової охорони винаходів, удосконаленні законодавства України про інтелектуальну власність, нормотворчій діяльності відповідних міністерств та відомств, у практиці розгляду судами України спорів щодо винаходів, а також у процесі навчання та перепідготовки юридичних кадрів.
    На підґрунті положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо вдосконалення деяких норм ЦК України.
    Апробація результатів дослідження. Дисертація по частинах і в цілому обговорювалася на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії.
    Результати дисертаційного дослідження доповідалися на наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Римське право і сучасність” (6–7 грудня 2002 р., м. Одеса); 7-й (59-й) звітній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (22–23 квітня 2004 р., м. Одеса); ІІІ Міжнародній науково-методичній конференції “Римське право і сучасність” (14–15 травня 2004 р., м. Одеса); 8-й (60-й) звітній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (22-23 квітня 2005 р., м. Одеса); 9-й (61-й) звітній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (26 квітня 2006 р., м. Одеса);  Міжнародній науково-практичній конференції “Новітні тенденції і стратегії розвитку міжнародної торгівлі: фінансово-економічний та правовий аспекти” (30 травня 2007 р., м. Київ).
    Результати дисертаційного дослідження використовувалися у навчальному процесі при проведенні практичних занять з відповідних тем курсу цивільного права, зі спецкурсу “Право інтелектуальної власності”, під час керівництва курсовими роботами тощо.
    Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у 3 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.
    Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, поділених на 9 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки. Список використаних джерел складає 214 найменування і займає 19 сторінок.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    Здійснене дисертаційне дослідження дозволяє авторові зробити висновок про те, що існуючи на сьогоднішній день правові основи щодо охорони прав на винаходи можна розцінювати лише як проміжний етап на шляху до створення розвиненої та ефективної системи правового регулювання відносин у цій сфері. В результаті ґрунтовного вивчення та порівняльного аналізу вітчизняного і зарубіжного законодавства, судової практики та наукових розробок, присвячених досліджуваній проблематиці, виявлено, що законодавча база України з правової охорони винаходів характеризується наявністю численних прогалин, неточностей та суперечностей, а також невідповідністю деяких правових положень міжнародним стандартам. Це створює значні ускладнення в процесі застосування відповідних правових норм, внаслідок чого зацікавленим особам не може бути забезпечена швидка та ефективна правова охорона їх прав інтелектуальної власності та законних інтересів.
    З метою вдосконалення існуючої системи правової охорони винаходів в Україні автор дійшов висновку про необхідність розв’язання таких проблем теоретичного та прикладного характеру:
    1. На сьогодні в Законі України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” існує поняття винаходу, як результату інтелектуальної діяльності людини у будь-якій сфері технології. Проте таке визначення винаходу є невдалим і таким, що не відображає його сутності, та, скоріше, визначає винахід як загальновизнану, ніж юридичну категорію. Воно не містить головних ознак, що характеризують винахід, як об’єкт правової охорони, тому під цим визначенням можуть розумітися результати творчої діяльності, які не підлягають правовій охороні взагалі або охороняються, як інші об’єкти права інтелектуальної власності. Із врахуванням цього автор пропонує своє визначення поняття винаходу, використовуючи такі невід’ємні ознаки винаходу, як творчий результат, відповідність умовам патентоздатності і отримання технічного результату при здійсненні винаходу. Отже, винахід – це результат творчої діяльності людини, який є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання та здійснення якого дає певний технічний результат.
    Однак збудування такого визначення призвело автора роботи до висновку, що визначення технічного результату як одного з ознак винаходу, яке існує у “Правилах складання і подання заявки на винахід і заявки на корисну модель”, містить у собі суттєві непорозуміння, і повинно бути змінено. У зазначеному нормативно-правовому акті під технічним результатом розуміється виявлення нових властивостей або покращання характеристик відомих властивостей об’єкта винаходу. Однак не можуть бути виявлені нові властивості або покращатись характеристики вже відомих властивостей об’єкта, який є новим за своєю сутністю, тобто об’єкта заявленого винаходу. Тому пропонується і нове визначення технічного результату, під яким розуміється виявлення нових властивостей, не притаманних об’єктам відомих аналогів винаходу (корисної моделі) або покращання характеристик властивостей об’єктів відомих аналогів винаходу (корисної моделі), які має об’єкт заявленого винаходу (корисної моделі) при його здійсненні.
    2. Використання нового визначення винаходу потребує, щоб термінологія Закону про винаходи відповідала цьому визначенню. До того ж застосування поняття “технологія” є невдалим. Тому автор вважає за необхідне уникнення використання в законі цього поняття. Окрім цього, в законі використовується поняття “технологічне (технічне) вирішення”, яке не має законодавчого визначення, ніде більш не використовується. У свою чергу ЦК (ст. ст. 31, 32, 418) щодо об’єктів інтелектуальної власності використовує термін “результат інтелектуальної, творчої діяльності”. На підставі цього зроблено висновок, що у законодавстві поняття “об’єкт технології” та “технологічне (технічне) вирішення” повинні бути замінені на поняття “результат інтелектуальної, творчої діяльності”.
    У процесі розглядання описаної проблематики автор зіткнувся також з наступною проблемою. Закон про винаходи встановлює, що правова охорона не надається винаходам, які суперечать публічному порядку, принципам гуманності і моралі. Проте, з юридичної точки зору взагалі не може існувати винаходу, який суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, адже такий об’єкт не може бути визнаний винаходом. Однак, такий об’єкт у будь-якому разі є результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Тому пропонується внести зміни до Закону про винаходи, і п. 1 ст. 6 викласти у такій редакції: “Не визнаються винаходами результати інтелектуальної, творчої діяльності, що суперечать публічному порядку, принципам гуманності і моралі та не відповідають умовам патентоздатності”.
    3. Розвиток науки і техніки у світі зумовлює появу нових об’єктів науково-технічної творчості, автори яких бажають мати монополію на результати своєї інтелектуальної діяльності. В літературі вже багато років ведуться спори з приводу патентоздатності таких об’єктів, як деякі методи лікування, зокрема, терапевтичні, діагностичні та хірургічні методи лікування людей і тварин. Законодавством України, на відміну від законодавства багатьох європейських країн, дозволяється патентування зазначених об’єктів. На думку автора праці, таке становище відповідає світовим стандартам і є доцільним та необхідним для всебічного розвитку винахідництва у медичній галузі. Головними чинниками доцільності патентування зазначених об’єктів є: можливість патентування лікувальних засобів і медичного устаткування; необхідність юридичного закріплення значення хірургічних, терапевтичних способів лікування і способів діагностування, що є дуже складним з практичної точки зору; значне збільшення інвестиційної підтримки медичної галузі; відповідність такого патентування міжнародним нормам, зокрема, Угоді TRIPS; охорона немайнових прав винахідників у цій галузі.
    Останніми роками набули суттєвого значення і такі об’єкти, як результати біотехнологій. Законодавство Європейського Союзу, зокрема Директива Ради ЄС від 13 жовтня 1998 р. 98/44/ЄС “Про правову охорону біотехнологічних винаходів”, встановлює право на патентування цих об’єктів та принципи й умови такого патентування. Україна намагається привести у відповідність до світових стандартів своє патентне законодавство з метою подальшої інтеграції у європейське співтовариство. Деякі кроки у цьому напрямку вже зроблено українським законодавцем, наприклад, введено новий об’єкт патентування – біологічний матеріал, у тому числі трансгенні рослини і тварини. Проте, ці зміни торкнулися лише підзаконного нормативного акту – “Правил складання і подання заявки на винахід і заявки на корисну модель”. Необхідне подальше вдосконалення законодавства у цьому напрямку. Потрібний комплексний підхід, який передбачає внесення відповідних змін до Закону про винаходи, а саме, щодо визначення об’єкта патентування – що потрібно вважати під біотехнологічними винаходами, заборони патентування деяких результатів біотехнології з етичних міркувань, зокрема, способів клонування людини та ін.; визначення сфери застосування прав, у тому числі визначення принципу вичерпання прав, зокрема так званого права “привілею фермера”.
    4. За чинним законодавством підставою дострокового припинення чинності майнових прав на винахід є відмова від них на підставі заяви та несплата щорічного збору за підтримання чинності патенту. Закон про винаходи забороняє відмовлятися від патенту повністю або частково без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом. Проте, несплата щорічного збору не є “відмовою від патенту”. Таким чином, фактично можна не сплачувати зазначений збір, навіть якщо накладений арешт на майно, описане за борги, до складу якого входять права, що засвідчуються патентом або без попередження ліцензіата, і це призведе до припинення дії патенту. Таке становище потрібно виправляти шляхом змін до Закону про винаходи, які передбачають не лише заборону відмови від патенту, а й заборону не сплачувати відповідний збір, у необхідних випадках.
    Окрім цього, потрібно розширити перелік таких випадків. Майнові права інтелектуальної власності за чинним законодавством можуть бути вкладом до статуту юридичної особи або предметом застави. Припинення дії патенту фактично припиняє чинність цих прав, що може призвести до ситуації, що суперечить чинному законодавству. Наприклад, вартість статутного фонду юридичної особи може зменшитися нижче встановленого законом рівня. Відмова від прав, які є предметом застави, взагалі суперечить законодавству про заставу, оскільки предмет останньої фактично припиняє існування. Таким чином, автором пропонується недопущення відмови від патенту та недопущення припинення сплати збору за підтримку чинності патенту, у випадку, коли майнові права інтелектуальної власності є вкладом до статутного фонду юридичної особи або предметом застави.
    5. Цивільним кодексом України передбачена можливість відновлення майнових прав інтелектуальної власності, якщо вони були достроково припинені. У цій ситуації не зрозуміло, які права має особа, яка почала використовувати винахід після дострокового припинення прав на нього, і подальшого відновлення цих прав. В українське патентне законодавство необхідно ввести інститут “післякористування”, який є звичайним супутником інституту відновлення чинності достроково припинених майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти промислової власності.
    6. В результаті розгляду підстави та порядок визнання недійсними прав інтелектуальної власності на винахід, зроблено висновок, що така підстава як порушення закордонного порядку патентування винаходу повинна бути виключена з українського законодавства, оскільки не відповідає ні світовим стандартам, ні принципам справедливості, всебічної охорони права інтелектуальної власності. Окрім цього, сам порядок закордонного патентування повинен застосовуватися лише щодо винаходів, які створені в Україні.
    Підстава визнання патенту недійсним у випадку, якщо була подана заявка на патент з порушенням прав інших осіб, на думку автора, сформульована невдало, що може призвести до невиправданого анулювання патенту. Пропонується зміна формулювання цієї підстави і викладення її у такому вигляді: “Патент на винахід визнається недійсним, якщо він виданий на ім’я особи, яка не мала на це право, або не виданий на ім’я особи, яка мала на це право, а також, коли в якості винахідника вказана особа, яка таким не є, або не вказана особа, яка є винахідником”.
    7. Цивільний кодекс України у ст. 31 вперше містить положення, згідно з яким малолітні особи, тобто особи віком до 14 років, мають право самостійно здійснювати особисті немайнові права інтелектуальної власності. Обґрунтовується поспішність такого рішення законодавця. По-перше, це положення суперечить ст. 272 ЦК, яка прямо встановлює, що в інтересах малолітніх особисті немайнові права здійснюють батьки (усиновлювачи), опікуни. По-друге, викликає сумнів, яким чином малолітній зможе здійснити самостійно більшість особистих немайнових прав інтелектуальної власності, враховуючи характер цих прав та духовний і розумовий стан малолітнього. По-третє, не зрозуміло, чому законодавець надає таку можливість лише стосовно прав інтелектуальної власності. Тим більше викликає здивування існування такого права у малолітніх стосовно результатів творчої діяльності, які не створені ними самими. Все це призводить до висновку, що відповідне положення повинно бути виключене зі ст. 31 ЦК.
    8. Цивільне законодавство України, як і цивільне законодавство радянських часів та багатьох країн СНД, дозволяє неповнолітнім, тобто особам від 14 до 18 років, самостійно здійснювати усі права інтелектуальної власності, у тому числі майнові права. При цьому ніяких обмежень або висновків щодо такої можливості неповнолітніх немає. Однак, якщо взяти до уваги сучасний розвиток ринкової економіки, ринок результатів художньої і науково-технічної творчості, значне подорожчання об’єктів інтелектуальної власності, інші чинники, таке становище суперечить інтересам самих неповнолітніх. Порівняльний аналіз із законодавством зарубіжних країн та з підходом в українському законодавстві до об’єму дієздатності щодо інших речей дозволяє вважати, що зазначене право неповнолітніх повинно бути обмеженим. Тому пропонується внесення змін до ст. 32 ЦК, згідно з яким за наявністю підстав суд може обмежити або позбавити неповнолітнього права самостійно здійснювати права інтелектуальної власності. При цьому неповнолітній повинен мати можливість здійснювати ці права лише на результати творчої діяльності, які створені ним самим.
    9. Цивільний кодекс України принципово змінив порядок регулювання відносин з приводу створення об’єктів інтелектуальної власності в період трудових відносин. Сьогодні майнові права на такий об’єкт належать їх авторові і роботодавцеві спільно, на відміну від раніше діючого законодавства, яке віддавало перевагу роботодавцеві. Це положення може бути змінено лише за домовленістю робітника і роботодавця на підставі договору. Таким кроком законодавець намагався надати більше прав авторам результатів інтелектуальної праці. Але, на думку автора праці, це нововведення є невдалим, оскільки усі результати творчої праці є різними за своїм характером, порядком створення, ступенем творчості та участі автора і роботодавця. Тому їх створення і подальше використання в період праці автора не може регулюватися однаково. На підставі цього, уявляється, що ст. 429 ЦК, яка встановлює нововведення і дозволяє його зміну договором, повинна містити положення про те, що відносини зі створення службових об’єктів можуть регулюватися іншим чином і в законі.
    Враховуючи характер службових винаходів, неможливість їх створення без значної допомоги роботодавця, його матеріальних і фінансових коштів, а також те, що створення службових винаходів є частиною стратегії діяльності роботодавця, думається, що право на отримання патенту на них повинно належати роботодавцеві.
    10. У праці було детально розглянуто категорію “службовий винахід”, застосовуючи саме цей термін. Уявляється що, термінологічна конструкція “об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору” є невдалою. Такий вираз невиправдано звужує коло об’єктів, які можуть бути визнані службовими, оскільки трудові відносини можуть існувати й за рамками трудового договору. Тому у ЦК пропонується використовувати термін “службовий об’єкт”, і вже у відповідному законі давати широке тлумачення цього поняття.
    Пропонується внесення змін до законодавства стосовно тих чи інших ознак поняття “службовий винахід”. До недоліків можна віднести відсутність у трудовому законодавстві поняття “роботодавець”, яке існує лише у Проекті Трудового кодексу. З приводу майбутнього використання єдиної термінології було б кращим застосовувати визначення поняття “працівник”, яке існує у цьому Проекті. Замість існуючої в Законі про винаходи ознаки, слід визнавати службовими винаходи, які були “створені з використанням досвіду, виробничих знань, обладнання або секретів виробництва роботодавця і стосуються його діяльності”. Окрім цього, винаходи повинні визнаватися службовими, якщо вони стосуються діяльності роботодавця і заявка на патент на які була подана протягом року після припинення трудових відносин між працівником і роботодавцем.
    11. Пропонується внести деякі зміни і до порядку оформлення службових винаходів. Так, винахідник повинен подати повідомлення про створення винаходу не пізніше одного місяця, а роботодавець повинен зареєструвати це повідомлення. Роботодавець звільняється від обов’язку укласти договір про винагороду під страхом втрати права на отримання патенту на винахід. У разі втрати інтересу до винаходу після подання заявки на патент або після отримання патенту роботодавець зобов’язаний запропонувати працівникові безоплатну поступку права на його отримання або самого патенту.
    12. Зроблено спробу визначити новий підхід і до виплати винагороди за створення службових винаходів. Так, кращим було б встановити два види винагороди. Один із них – заохочувальний – виплачується за сам факт створення винаходу, інший – за використання винаходу, виходячи з прибутків, які надає його використання. Окрім цього обґрунтовується необхідність встановлення мінімальних ставок зазначеної винагороди. Передбачається підвищена винагорода за віднесення інформації про винахід до категорії конфіденційної.
    Запропоновуються також гарантії виплати винагороди. Це наявність пені за кожний день прострочення виплати винагороди, виникнення права у винахідника на самостійне використання винаходу та розпорядження правами на нього у випадку ухилення підприємством від сплати винагороди протягом двох років.

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
    1. Азануров М. Стимулирование творчества авторов – обладателей патентов и свидетельств РФ // Промышленная собственность. – 2003. – № 2. – С. 22.
    2. Алексеева О. Правовая охрана изобретений в области медицины (историко-правовой и социальный аспекты) // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – 2004. – № 2. – С. 4.
    3. Андрюшин В.В. Изобретательское и патентное право. – Минск: Беларусь, 1975. – 128 с.
    4. Андрощук Г.А. Зарубежный опыт стимулирования инновационной деятельности. // Бизнесинформ. – 1996. – № 2. – С. 18.
    5. Андрощук Г.А. Правовое регулирование служебных изобретений в Германии // Бизнесинформ. – 1997. – № 19. – С. 12.
    6. Андрощук Г.А. Правовое регулирование служебных изобретений во Франции // Бизнесинформ. – 1997. – № 24. – С. 16.
    7. Андрощук Г.А. Институт служебного изобретения в патентном праве США // Бизнесинформ. – 1997. – № 18. – С. 14.
    8. Андрощук Г.А. Институт служебного изобретательства в Японии // Бизнесинформ. – 1998. – № 1. – С. 13
    9. Андрощук Г.А. Хочется стать Нотохарой? Стимулирование рационализаторской деятельности за рубежом // Интеллектуальная собственность. – 1995. – № 7-8. – С. 18
    10. Андрощук Г.А., Работягова Л. Інститут корисної моделі в патентному праві ЄС // Інтелектуальна власність. – 2001. – № 11. – С. 38.
    11. Андрощук Г.А., Работягова Л.И. Патентное право: Правовая охрана изобретений: Учеб. пособ. / Межрегиональная академия управления персоналом. – Киев: Изд-во МАУП, 1999. – 216 с.
    12. Антимонов Б.С., Флейшиц Е.А. Изобретательское право. М., 1960. – С. 146.
    13. Артемьев Е.И., Богуславский М.М., Вчерашний Р.П. и др. Патентоведение: Учебник для вузов / Под ред. В.А. Рясенцева – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Машиностроение, 1984. – С. 38.
    14. Афанасьева В.И.Возникновение законодательства о привилегиях // Право и государство. – 2005. – № 4. – С. 74 – 88.
    15. Бахчисарайцев Хр., Драбкин С., Зайцев С. Социалистическая рационализация производства / Систематический сборник директив и постановлений. – М.: Советское законодательство, 1932. – С. 102.
    16. Берсон О. Некоторые аспекты патентного законодательства США // Промышленная собственность. – 2005. – № 4. – С. 70.
    17. Богатых Е.А., Левченко В.И. Патентное право капиталистических и развивающихся государств. – М.: Юрид. лит., 1978. – С. 68.
    18. Борохович Л., Монастырская А., Трохова М. Ваша интеллектуальная собственность. – СПб.: Питер, 2001. – 416 с.
    19. Божинский В. И., Гулякова В. Н. Изобретателям и рационализаторам / Сб. официальн. материалов. – М.: Профиздат, 1976. – 176 с.
    20. Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права: навчальний посібник. – К.: Ін-т інтел. власн. і права, 2004. – С. 10.
    21. Буч Ю. И. Что в законе хорошо, а что, увы, напротив? // Патенты и лицензии. – 2003. – № 8. – С. 9.
    22. Вагацума С., Ариидзуми Т. Гражданское право Японии: В 2 кн. / Пер. В.В. Батуренко. – М.: Прогресс, 1983. – Кн. 1. – С. 50.
    23. Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в современном гражданском и семейном праве. – Рига: Изд-во “Зинатне”, 1976. – С. 142.
    24. Взгляд на историю привилегий в России / Журнал М. В. Д., 1832. – Ч. 6. – С. 108.
    25. Гаврилов К.М. Так когда же начинает действовать патент? // Патенты и лицензии. – 2006. – № 3. – С. 24-26.
    26. Гілленбранд Г. Правовий захист біотехнологічних винаходів: передумови, зміст, обсяг та перспективи на майбутнє // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 3. – С. 45.
    27. Горячева Е.И. Продление срока действия патента на изобретение // Патенты и лицензии. – 2006. – № 1. – С. 31.
    28. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст . 144.
    29. Гражданский кодекс Грузии / Науч. ред. З.К. Бигвава. – СПб.: Изд-во “Юридический центр “Пресс”, 2002. – 750 с.
    30. Гражданский кодекс Латвийской Республики / Науч. ред. Н.Э. Лившиц. – СПб.: Изд-во “Юридический центр “Пресс”, 2001. – 830 с.
    31. Гражданский кодекс Республики Беларусь / Науч. ред. В.Ф. Чигира. – Спб.: Изд-во Юридический центр “Пресс”, 2003. – 1059 с.
    32. Гражданский кодекс Республики Казахстан / Науч. ред. Н.Э. Лившиц. – Спб.: Изд-во “Юридический центр “Пресс”, 2002. – 1029 с.
    33. Гражданский кодекс Российской Федерации. – М.: Стоглав, 1995. – 171 с.
    34. Гражданский кодекс Республики Туркменистан // http://www.jguard.ru/ images/ attaches/ 256/ GK _Turkmen.txt
    35. Гражданский кодекс Украины. – Х.: ООО “Одиссей”, 1999. – 160 с.
    36. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Отв. ред. Е.А. Васильев. – М.: Междунар. отношения, 1993. – С. 71.
    37. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учеб. пособие / Под ред. В.В. Безбаха, В.К. Пучинского. – М.: МЦФЭР, 2004. – С. 96.
    38. Гражданское право Украины: В 2 ч. / Под ред. проф. А.А. Пушкина, доц. В.М. Самойленко. – Х.: Ун-т внутр. дел; “Основа”, 1996. – Ч. 1. – 93 с.
    39. Гришаев С.П. Постатейный научно-практический комментарий Патентного закона Российской Федерации / В сб.: “Российское патентное право”. – М.: Библиотечка “Российской газеты”, 2003. – Вып. 9. – С. 19.
    40. Декрет о патентах и промышленных образцах Нигерии. Патентное законодательство зарубежных стран / Сост. В.И. Еременко. – М.: Прогресс, 1987. – Т. 2. – 528 с.
    41. Декрет про винаходи від 30 червня 1919 року // СУ РСФСР. – 1919. – № 34. – Ст. 341.
    42. Дементьев В.Н. Служебные изобретения в ФРГ // Вопросы изобретательства. – 1992. – № 1-2. – С. 12.
    43. Джермакян В. Приготовление к использованию изобретений и товарных знаков: правовые последствия // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – 2004. – №11. – С. 20.
    44. Джермакян В.Ю. Спекулятивные заявки, зонтичные патенты и последствия обмана патентного ведомства. – М.: ИНИЦ Роспатента, 2004. – 250 с.
    45. Директива Ради ЄС від 13 жовтня 1998 року 98/44/ЄС про правову охорону біотехнологічних винаходів // http://www.wipo.int/edocs/mdocs/ tk/ en/ wipo_grtkf_ic_1/wipo_grtkf_ic_1_8.doc
    46. Дозорцев В.А. Права на результаты интеллектуальной деятельности. – М.: Де-Юре, 1994. – 384 с.
    47. Доркин А.И. Сборник законодательства об изобретательстве и рационализации. Изд. 2-е, исп. и доп. – М.: Юрид. лит., 1963. – 315 с.
    48. Европейская Патентная Конвенция. Изд-во “ИНИЦ Роспатента”, 1999. – 202 с.
    49. Еременко Е.В. Патентный закон: достижения и просчеты // Патенты и лицензии. – 2003. – № 10. – С. 7.
    50. Еременко В. И. Новое в европейском патентном законодательстве // Патенты и лицензии. – 1999. – № 12. – С. 30.
    51. Еременко В.И. Служебные изобретения. // Интеллектуальная собственность. – 1993. – № 3-4. – С. 39.
    52. Жаров В.О. Захист права інтелектуальної власності в Україні: Навч. посібник. – К.: Інститут інтелектуальної власності, 2005. – С. 62.
    53. Жюлио де ла Морандьер Л. Гражданское право Франции. У 2 кн. / Под ред. Е.А. Флейшиц. – М.: Иностр. лит., 1960. – Кн. 1. – С. 586-587.
    54. Залесов А.В. Признание недействительным патента на изобретение по законодательству Росси, США и Японии // Промышленная собственность. – 2004. – № 8. – С. 36.
    55. Залесов А.В. Что необходимо знать при получении претензии о нарушении патентных прав // Интеллектуальная собственность. – 2006. – № 10. – С. 27.
    56. Захист права інтелектуальної власності: досвід США / За ред. О.Д. Святоцького – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 368 с.
    57. Зенкин Н. М. Инженеру об изобретении. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Атомиздат, 1976. – С. 6.
    58. Иванов П.И. История управления мануфактурной промышленностью в России / Журнал М. В. Д. – 1844. – № 1-3. – С. 56.
    59. Иванова И. Вознаграждение за служебное изобретение // Промышленная собственность. – 2005. – № 12. – С. 40.
    60. Інтелектуальна власність: словник-довідник / За заг. ред. О.Д. Святоцького: У 2 т. – К.: Ін Юре, 2000. – Т. 1. – 356 с., Т. 2. – 272 с.
    61. Интеллектуальная собственность: Словарь-справочник / А.Д. Корчагин, В.Б. Талянский, Е.П. Полищук и др. – М.: ИНФРА-М, 1995. – 111 с.
    62. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика: В 4 т.: Промышленная собственность / Под ред. В. Л. Петрова, В. А. Жарова. – К.: Ін Юре, 1999. – Т. 3. – 672 с.
    63. Интеллектуальная собственность: Основные материалы: В 2 ч.: Пер. с англ. – Новосибирск.: ВО “Наука”. Сибир. издат. фирма, 1993. – Ч. 1. – 235 с.
    64. Інструкція про винагороду за винаходи, технічні удосконалення та раціоналізаторські пропозиції, затверджена 27 листопада 1942 р. РНК СРСР // СП СССР. – 1942. – № 10. – Ст. 178.
    65. Карпенко Д., Клявлін В., Святоцький О., Федченко Л. Правові питання взаємовідносин, пов’язаних із створенням службових винаходів // Право України. – 1998. – № 9. – С. 34-36.
    66. Кербер А. Задачи, услуги и организация промышленного патентного отдела. – М., 1995. – С. 118.
    67. Кириченко І.А. Право інтелектуальної власності у створенні та використанні лікарських засобів // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 6. – С. 8.
    68. Кириченко Т.С. Захист патентного права на основі формули винаходу: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Націон. ун-т внутрішніх справ. – Х., 2005. – 180 арк.
    69. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50. – Ст. 375.
    70. Кодекс интеллектуальной собственности Франции. – М.: ВНИИПИ, 1997. – 137 с.
    71. Кодекс интеллектуальной собственности Шри-Ланки. Патентное законодательство зарубежных стран: В 2 т. / Сост. В.И. Еременко. – М.: Прогресс, 1987. – Т. 2. – 528 с.
    72. Кожухова И.Я., Вишнякова К.Б. Поощрительное вознаграждение: оптимально и бесконфликтно // Патенты и лицензии. – 2000. – № 4. – С. 35-38.
    73. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
    74. Корчагин А.Д., Богданов Н.В., Казакова В.К., Полищук Е.П. Комментарий к Патентному закону Российской Федерации. – М.: Компания Димитрейд График Групп, 2004. – 460 с.
    75. Коцюба О., Гавриленко О. Актуальні аспекти права попереднього користування інтелектуальною власністю в Україні // Інтелектуальна власність. – 2001. – № 1-2. – С. 10.
    76. Кузнєцова Л.Г., Шевченко Я.Н. Гражданское положение несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1968. – С. 19.
    77. Ландкоф С.Н. История советского изобретательского права: Наукові записки Київського державного університету. – Т. 7. – Вип. 2. – Юрид. збірник. – № 2. – К., 1948. – С. 74.
    78. Лебедева Н.Г. Служебное изобретение в патентном праве Японии // Вопросы изобретательства. – 1989. – № 6. – С. 12.
    79. Леонтьев Ю.Б Авторское вознаграждение: коллизии и рекомендации // Патенты и лицензии. – 2000. – № 5. – С. 13-16.
    80. Лоск Г. Гражданское право США (право торгового оборота) / Под ред. Е.А. Флейшиц. – М.: Иностр. лит., 1961. – С. 143.
    81. Мамиофа И.Э. Охрана изобретений и технический прогресс. – М.: Юрид. лит., 1974. – 199 с.
    82. Медведев В.Н., Мещеряков В.А. Обновленное законодательство глазами разработчика и патентного поверенного. – Ч. 2 // Патенты и лицензии. – 2003. – № 9. – С. 8.
    83. Мельник О. М. Проблеми охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності в Україні / Націон. ун-т внутр. справ. – Х.: Вид-во Націон. ун-ту внутр. справ, 2002. – 357 с.
    84. Мельник О.М. Суб’єкт права інтелектуальної власності та його цивільно-правовий статус / Націон. ун-т внутр. справ. – Х.: Вид-во Націон. університету внутр. справ, 2003. – 155 с.
    85. Мельник О.М. Цивільно-правова охорона інтелектуальної власності в Україні: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2004. – 36 с.
    86. Мельник Є.Ф. Розвиток радянського законодавства про винаходи. – К.: Наукова думка, 1971. – С. 27.
    87. Меняйло Л. Ліцензування об’єктів промислової власності в Україні // Інтелектуальна власність. – 2000. – № 10-11. – С. 12.
    88. Меняйло Л. Про порядок обмеження прав власника об’єкта інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. – 2004. – № 3. – С. 39.
    89. Мордухай-Болтовский П.М. Устав о промышленности / Свод Законов Российской Империи. – Т. 11. – Ч. 2. – 1913. – С. 1218.
    90. Мэггс П.Б., Сергеев А.П. Интеллектуальная собственность. – М.: Юристъ, 2000. – 400 с.
    91. Негуляев Г. Гармонизация российского патентного законодательства с международными соглашениями // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – 2004. – № 4. – С. 11.
    92. Нисселович Л.Н. История заводско-фабричного законодательства Российской Империи. – Ч. 1. – СПб. – 1883. – С. 23-24.
    93. Нисселович Л.Н. История заводско-фабричного законодательства Российской Империи. – Ч. 2 – СПб. – 1883. – С. 43.
    94. Нюрнберг А.М. Устав промышленности / Свод Законов Российской Империи. Кн. 3. – Т. 11. – Ч. 2. – 1910. – С. 513.
    95. О служебных изобретениях, полезных моделях и промышленных образцах: Закон Киргизской Республики от 16 июля 1999 г. № 74 // http://www.kyrgyzpatent.kg/russian/legislation/zakon/sluj_iz.htm
    96. О патентах: Закон Республики Армения от 29 декабря 2004 г. // www.aipa.am
    97. О патентах на изобретения, полезные модели, промышленные образцы: Закон Республики Беларусь от 16.12.2002 г. № 160-З (ред. от 29.10.2004 г.) // http://belgospatent.org.by
    98. Об изобретениях: Закон Республики Таджикистан от 28 февраля 2004 г. № 17 // www.tjpat.org
    99. Об изобретениях, полезных моделях и промышленных образцах: Закон Республики Узбекистан, в редакции утвержденной Законом РУ от 29.08.2002 г. № 397-II // www.patent.uz/izobreten.htm
    100. Об изобретениях в СССР: Закон СССР от 31 апреля 1991 г. № 2213-I // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1991. – № 25. – Ст. 703.
    101. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юристъ, 1996. – С. 245.
    102. Ожегов С. И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов / Под ред. Н. Ю. Шведовой. – 17-е изд., стереотип. – М.: Рус. яз., 1985. – С. 210.
    103. Основи інтелектуальної власності. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 578.
    104. Паладій М. Перспективи розвитку державної системи охорони інтелекту¬альної власності в Україні // Інтелектуальна власність. – 2001. – № 3. – С. 3-5.
    105. Паризька конвенція по охороні промислової власності 1883 р. в ред. від 14.07.1967 р. з поправками, внесеними 2.10.1979 р. / Зб. норматив. актів з питань промислової власності / За ред. В.Л. Петрова, В.О. Жарова. – К.: Вища школа, 1998. – С. 322-355.
    106. Патентное законодательство зарубежных стран: В 2 т. Переводы / Сост. Н.К. Финкель. – М.: Прогресс, 1987. – Т. 1. – С. 380.
    107. Патентное законодательство зарубежных стран. В 2 т. Переводы / Сост. Н. К. Финкель. – М.: Прогресс, 1987. – Т. 2. – С. 11.
    108. Патентный Закон Республики Казахстан от 16.07.1999 № 427-I Зрк // www.kazpatent.kz
    109. Патентный закон Российской Федерации от 23 сентября 1992 г. № 3517-I // www.fips.ru
    110. Патентный закон Республики Туркменистан от 1 октябpя 1993 г. № 867-ХП // www.tmpatent.org
    111. Патентоведение: Учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений / Е.И. Артемьев, М.М. Богуславский, Р.П. Вчерашний и др.; Под
    ред. В.А. Рясенцева. – М .: Машиностроение, 1967. – 251 с.
    112. Патентоведение: Учебник для вузов / Е. И. Артемьев, М. М. Богуславский, Р. П. Вчерашний и др.; Под ред. В. А. Рясенцева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Машиностроение, 1984. – С. 43.
    113. Пивень Е. Г. Определения патентного закона должны быть однозначны // Патенты и лицензии. – 2003. – № 5. – С. 2.
    114. Пиголкин А. С. Подготовка проектов нормативных актов. – М.: Юрид. лит., 1968. – С. 156.
    115. Підопригора O.A. Окремі проблеми правової охорони інтелектуальної власності в Україні // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 2. – С. 23-28.
    116. Підопригора O.A., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 334 с.
    117. Підопригора О. Правова культура в законодавстві України про інтелекту¬альну власність // Інтелектуальна власність. – 2000. – № 8-9. – С. 6-12.
    118. Підопригора О. Проблеми законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. – 2000. – № 3. – С. 3-14.
    119. Підопригора O.A. Стан і перспективи розвитку законодавства України про інтелектуальну власність // Вісник Центру комерційного права. – 2001. – № 1. – С. 8-9.
    120. Підопригора О.О Законодавство України про інтелектуальну власність. – Харків: Консум, 1997. – 192 с.
    121. Підопригора О.А., Притика Д.М., Святоцький О.Д. та ін. Право інтелектуальної власності. – К.: Ін Юре, 2002. – С. 306.
    122. Пиленко А. А. Право изобретателя. – М.: Статут, 2001. – 688 с.
    123. Подопригора А. А. Правовое регулирование научно-технического прогресса: Учеб. пособ. для юрид. ин-ов и фак. – Киев: Вища шк., 1981. – С. 64.
    124. Положення про винаходи і технічні удосконалення № 3/256, затверджене ЦВК і РНК СРСР 9 квітня 1931 р. // СЗ СССР. – 1931. – № 21. – Ст. 181.
    125. Положение об изобретениях, полезных моделях и промышленных образцах, создаваемых в Республике Казахстан: Постановление Кабинета Министров Республики Казахстан от 11 августа 1994 г. № 896 // http://www.kazpatent.kz/index.php?uin= 1074785659&chapter=1074835432&text7=yes
    126. Положение об открытиях, изобретениях и рационализаторских предложениях: Постановление Совета Министров СССР от 24 апреля 1959 г. // Сборник законодательных актов и постановлений по изобретательству и рационализации. – М., 1965. – 311 с.
    127. Положение о служебных объектах промышленной собственности: Постановление Совета Министров Республики Беларусь от 23.12.1998 г. № 1957 // http://belgospatent.org.by/ low.shtml#2
    128. Положення про винаходи і технічні удосконалення, затверджене 5 березня 1941 р. РНК СРСР // СП СССР. – 1941. – № 9. – Ст. 150.
    129. Порядок восстановления действия патента Российской Федерации на изобретение, полезную модель, промышленный образец: Приказ Роспатента от 22 апреля 2003 г. № 57 // http://www.fips.ru/ npdoc/vedom/n21.htm
    130. Порядок восстановления действия патента и малого патента Республики Таджикистан на изобретение и патента Республики Таджикистан на промышленный образец: Распоряжение директора НПИЦентра № 03-Фа от 07 января 2005 г. // http://www.tjpat.org/russian/ documents/invent/poryadok.doc
    131. Постанова ЦВК і РНК СРСР 12 вересня 1924 року “Про патенти і винаходи” // СУ СССР. – 1924. – № 9. – Ст. ст. 97, 98.
    132. Постанова про введення у дію Положення про винаходи і технічні удосконалення від 9 квітня 1931 року // СЗ СССР. – 1931. – № 21. – Ст. 180.
    133. Постоловский Д. С. В помощь изобретателю / Сб. важнейших постановлений по изобретательству. – “Советское законодательство”, 1936. – С. 29.
    134. Права на результаты интеллектуальной деятельности:
    Авторское право; Патентное право; Другие исключительные
    права: Сб. норматив. актов / Исследовательский центр
    частного права; Сост., авт. вступ. ст. В. А. Дозорцев. – Практ. изд. – М.: ДЕ-ЮРЕ, 1994. – 619 с.
    135. Право інтелектуальної власності: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – С.624.
    136. Право інтелектуальної власності: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2004. – 672 с.
    137. Прахов Б. Патентовласники // Інтелектуальна власність. – 2000. – № 1. – С. 7.
    138. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 р. № 3792-XII // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 8. – Ст. 37.
    139. Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності: Закон України від 21.12.2000 р. № 2188-ІП // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 8. – Ст. 37.
    140. Про внесення змін до Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”: Закон України від 1.06.2000 р. № 1771-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 37. – Ст. 307.
    141. Про внесення змін до Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель: Наказ МОН від 26.02.2004 р. № 154 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 11. – Ст. 169.
    142. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р. № 1576-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
    143. Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.1991 р. № 803-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. ¬– № 14. – Ст. 170.
    144. Про заставу: Закону України від 02.10.1992 р. № 2654-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.
    145. Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі): Наказом МОН від 16.07.2001 р. № 521 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 31. – Ст. 377.
    146. Про затвердження Інструкції про порядок ознайомлення будь-якої особи з матеріалами заявки на об’єкт права інтелектуальної власності: Наказ МОН від 22.04.2005 р. № 247 // Офіційний вісник
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины