Артикуленко Олексій Вікторович Правосуб’єктність юридичної особи : Артикуленко Алексей Викторович Правосубъектность юридического лица Artikulenko Oleksiy Viktorovych Legal personality of a legal entity

Краткое описание

Артикуленко Олексій Вікторович, директор департа­менту контролю Харківської міськради: «Правосуб’єктність юридичної особи» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). Спецрада Д 64.700.02 у Харківському національному уні­верситеті внутрішніх справ МВС України

ХAРКIВCЬКИЙ НAЦIОНAЛЬНИЙ УНIВЕРCИТЕТ ВНУТРIШНIХ CПРAВ
МIНICТЕРCТВО ВНУТРIШНIХ CПРAВ УКРAЇНИ

Квaлiфiкaцiйнa наукова праця нa прaвaх рукопиcу
АРТИКУЛЕНКО ОЛЕКСІЙ ВІКТОРОВИЧ
Прим. №
УДК 347.72.032
ДИСЕРТАЦІЯ

ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
/О. В. Артикуленко/

Науковий керівник: Синєгубов Олег Васильович, доктор юридичних наук, доцент

Харків – 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 13
ВСТУП 14
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ
ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ 23
1.1. Поняття, зміст і види категорії «правосуб’єктність» 23
1.2. Юридична особа як учасник цивільних відносин 50
1.3. Виникнення та припинення правоздатності та дієздатності
юридичної особи 59
Висновки до розділу 1 69
РОЗДІЛ 2. ПРАВОЗДАТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ 72
2.1. Поняття, ознаки, зміст і особливості правоздатності юридичної
особи як учасника цивільних відносин
2.2. Межі та обмеження правоздатності юридичної особи 90
Висновки до розділу 2 113
РОЗДІЛ 3. ДІЄЗДАТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ 115
3.1. Зміст, межі та обмеження дієздатності юридичної особи 115
3.2. Правочиноздатність юридичної особи та способи її реалізації 135
3.3. Деліктоздатність юридичної особи та способи її реалізації 155
Висновки до розділу 3 195
ВИСНОВКИ 198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 201
ДОДАТОК 236

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АТ ГК ГПК ЄС ІСІ КЗпП КФ НБУ США ТДВ ТОВ
ЦК – Акціонерне товариство
– Господарський кодекс
– Господарський процесуальний кодекс
– Європейський Союз
– Інститут спільного інвестування
– Кодекс законів про працю
– Корпоративний фонд
– Національний банк України
– Сполучені Штати Америки
– Товариство з додатковою відповідальністю
– Товариство з обмеженою відповідальністю
– Цивільний кодекс

ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. У сучасних умовах реформування цивільного законодавства відбувається трансформація форм участі юридичних осіб у цивільному обороті, змінюються підстави та характер реалізації їх правосуб’єктності, виникають нові погляди на елементи останньої. Останнім часом яскраво виражається самостійність юридичних осіб, що, у свою чергу, зумовлює підвищення значення договірних зобов’язань та інших актів волевиявлення суб’єктів цивільного права. Звідси й питання правосуб’єктності юридичної особи – найскладніше та проблемне в правовій науці, а її склад (елементи), підстави виникнення, здійснення та припинення у цивільному праві не є остаточно вирішеними.
Значна кількість правників зазначають, що юридична особа стає учасником різних видів суспільних зв’язків. Оскільки юридична особа реально виступає суб’єктом різних галузей права, її правосуб’єктність має полігалузевий характер. Набуваючи статусу юридичної особи, суспільне утворення визнається носієм цивільної, трудової та інших видів правосуб’єктності, які сукупно утворюють її «правовий образ».
Вступаючи у правовідносини як самостійний суб’єкт, юридична особа реалізує свою правосуб’єктність, виражаючи власну волю, набуває та здійснює речові, корпоративні та інші права і обов’язки, несе самостійну відповідальність за власні дії. В силу штучної природи юридичної особи, її правове становище відрізняється від статусу фізичної особи. Юридична особа може брати участь у правовідносинах лише через фізичних осіб, які вважаються об’єктивним правом або як органи юридичної особи, які діють від її імені в межах встановлених повноважень, або як законні чи добровільні представники.
Однак існує й низка невирішених питань, пов’язаних з окресленою проблематикою, на які законодавець та правозастосовна практика не дають

однозначної відповіді. До них варто віднести положення ст. 91 ЦК України, де чітко не визначена правоздатність юридичної особи, яка пов’язується з правоздатністю фізичної особи та може бути обмежена (встановлюються її межі), що пов’язано з діяльністю суду та здійсненням окремих видів діяльності.
Варто звернути увагу й на проблематику ст. 92 ЦК України (цивільна дієздатність юридичної особи), яка не дає остаточної відповіді на питання про правочиноздатність та деліктоздатність юридичної особи, що пов’язано з її представництвом органами та третіми особами в рамках цивільно-правових відносин.
Науково-теоретичним підґрунтям для висновків і узагальнень, зроблених у дисертації, стали фундаментальні праці таких правників, як В. І. Борисова, В. А. Васильєва, Ю. М. Жорнокуй, А. В. Зеліско, О. І. Зозуляк, О. Р. Кібенко, Н. В. Козлова, В. М. Косак, В. М. Кравчук, Р. А. Майданик, І. В. Спасибо-Фатєєва, В. Д. Фролов та ін.
Окремі питання правосуб’єктності юридичної особи досліджували такі правники, як Л. В. Винар, В. П. Грибанов, І. І. Гришина, С. М. Грудницька, І. П. Жигалкін, В. А. Бєлов, В. В. Кочин, Н. С. Кузнєцова, І. М. Кучеренко, В. Д. Примак, Є. О. Харитонов, В. С. Щербина та ін.
У 2010 р. була захищена дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук В. М. Кравчуком на тему «Припинення корпоративних правовідносин в господарських товариствах», у 2016 р. – А. В. Зеліско на тему: «Підприємницькі юридичні особи приватного права як суб’єкти цивільних правовідносин», у 2016 р. – О. І. Зозуляк на тему:
«Непідприємницькі юридичні особи як суб’єкти цивільного права: теоретичний та практичний аспекти». Проте, зазначені дисертаційні дослідження здебільшого стосувалися загальних положень про юридичні особи, де між іншим порушувалися питання право- та дієздатності організацій і можливості притягнення їх до цивільно-правової

відповідальності. Варто звернути увагу на дисертаційне дослідження В. Д. Фролова «Правочиноздатність юридичної особи та її здійснення за цивільним законодавством України (цивілістичний аспект)» (2004 р.), в якій вперше в Україні зроблено спробу проаналізувати та розглянути у зрізі співвідношення правоздатності та дієздатності юридичної особи ще й такого елементу правосуб’єктності, як правочиноздатність.
Проте поза увагою учених залишилися підходи комплексного дослідження такої правової категорії, як «правосуб’єктність юридичної особи», її елементів (особливо у контексті реформування цивільного законодавства), способів їх реалізації та інші питання, пов’язані з розумінням юридичної особи як самостійного учасника цивільних правовідносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 2.6 додатка 2 до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2015–2019 років, затвердженого наказом МВС України від 16 березня 2015 р. № 275, п. 5.29 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на період 2016–2019 років, схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 23 лютого 2016 р. (протокол № 2), у рамках науково-дослідної теми Харківського національного університету внутрішніх справ «Законотворча та законодавча діяльність в Україні» (№ ДР 0113U008189).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення загальних положень про правосуб’єктність юридичної особи та її елементів з розробленням пропозицій щодо удосконалення цивільного законодавства та правової доктрини України у сфері вивчення юридичної особи як учасника цивільних правовідносин.
Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:
– проаналізувати поняття, зміст і види категорії «правосуб’єктність»;

– визначити умови виникнення та припинення правоздатності та дієздатності юридичної особи;
– з’ясувати поняття, ознаки, зміст та особливості правоздатності юридичної особи як учасника цивільних відносин;
– визначити межі та обмеження правоздатності юридичної особи;
– з’ясувати зміст, межі та обмеження дієздатності юридичної особи;
– визначити сутність правочиноздатності юридичної особи та способи її реалізації;
– визначити сутність деліктоздатності юридичної особи та способи її реалізації.
Об’єктом дослідження є правосуб’єктність учасників цивільних правовідносин як передумова виникнення та розвитку суспільних відносин.
Предметом дослідження є правосуб’єктність юридичної особи.
Методи дослідження. У процесі дослідження було використано загальнонаукові (діалектичний, формально-логічний, соціологічний тощо) та спеціальні методи дослідження (історично-правовий, порівняльно-правовий тощо). Діалектичний та історично-правовий методи дослідження дали можливість дослідити розвиток вчень про зміст і види категорії
«правосуб’єктність» (підрозділ 1.1), про виникнення і припинення правоздатності та дієздатності юридичної особи (підрозділ 1.3). Соціологічний метод використовувався для аналізу та узагальнення емпіричного матеріалу за обраною тематикою (підрозділи 1.2, 2.1, 3.1). Формально-логічний метод використовувався для формулювання основних теоретичних понять і висновків щодо ознак та змісту правоздатності юридичної особи, а також розуміння її правочиноздатності та деліктоздатності (підрозділи 2.1, 3.2, 3.3). Порівняльно-правовий метод дослідження застосовувався під час аналізу цивільного законодавства України та іноземних держав (Англії, США, Франції, Німеччини, Швейцарії та ін.) щодо правового забезпечення правосуб’єктності юридичної особи та

для обґрунтування пропозицій з удосконалення чинного законодавства України у цій сфері (розділи 1, 2, 3). Метод системного аналізу дав змогу визначити цивільно-правову відповідальність юридичної особи та відмежувати її від відповідальності членів (учасників, акціонерів) та органів (посадових осіб) такої організації (підрозділ 3.3).
Науково-теоретичне підґрунтя виконаного дисертаційного дослідження становлять праці фахівців у галузі цивільного та корпоративного права, загальної теорії держави і права, інших галузевих правових наук. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, ЦК України, інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо набуття та здійснення правосуб’єктності юридичними особами. Інформаційною та емпіричною основою дослідження є узагальнення правозастосовної практики, довідкові видання, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є кваліфікаційною науковою працею, в якій запропоновано доктринальні підходи до визначення загальних положень про правосуб’єктність юридичної особи, її складових елементів та порядку їх реалізації у рамках цивільних правовідносин. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем.
Вперше:
– обґрунтовано, що призначення категорії правосуб’єктності юридичної особи як загальної передумови участі в цивільних правовідносинах полягає в тому, що за своєю роллю в механізмі правового регулювання така правосуб’єктність виступає як засіб фіксації можливості участі юридичної особи у цивільних правовідносинах – визнання за нею здатності бути носієм суб’єктивних прав та обов’язків, визначає закріплюване нормами права її загальне правове становище;

– аргументовано доцільність виділення трьох критеріїв окреслення меж цивільної правоздатності юридичної особи: предмет цивільного права; природа самих прав (обов’язків), які можуть належати організації; легітимізація меж цивільної правоздатності юридичної особи;
– запропоновано розуміння того, що ліцензування, встановлення виключних видів діяльності, інші чинники мають розглядатися як встановлення певних меж дієздатності, а не правоздатності юридичної особи;
– обґрунтовано, що недобросовісна і нерозумна дія (бездіяльність) автоматично замінюють собою протиправний характер правопорушення і вину посадової особи юридичної особи, що спрощує доведення складу, необхідного для притягнення таких осіб до цивільно-правової відповідальності за боргами юридичної особи;
– аргументовано, що конструкція підприємницьких юридичних осіб передбачає побудову їх відповідальності в цивільному обороті на засадах ризику, у той час як відповідальність членів органів перед товариством будується на засадах вини.
Удосконалено:
– визначення правоздатності як абстрактної категорії. Запропоновано розглядати її як штучну категорію, що залишається незмінною і рівною як за змістом, так і за обсягом, для певної категорії суб’єктів, зокрема, юридичних осіб;
– поняття принципу вини у поведінському тлумаченні, який встановлено як обов’язковий елемент складу цивільного правопорушення та такий, що може застосовуватися щодо юридичної особи в будь-яких ситуаціях;
– розуміння того, що з метою ефективної організації роботи виконавчих органів юридичної особи у статуті доцільно визначити характер здійснення повноважень декількох директорів – спільний чи відокремлений (різний). Цим визначатиметься і юридична відповідальність цих осіб за

діяльність в інтересах товариства, оскільки на них поширюватимуться умови цивільно-правової відповідальності, передбачені для членів органів управління юридичних осіб;
– положення про те, що недієздатність юридичної особи може мати місце з декількох підстав, які можна поділити на суб’єктивні та об’єктивні, в результаті настання яких юридична особа повністю або тимчасово втрачає можливість брати участь у цивільному обороті. У цьому разі йдеться про те, що відсутньою взагалі (тимчасово) або повністю недієздатною є особа, яка виконувала обов’язки органу юридичної особи та набувала для останньої права та обов’язки.
Дістали подальшого розвитку:
– положення про те, що наявність у юридичної особи правосуб’єктності допускає наявність у неї правоздатності, дієздатності (у тому числі правочиноздатності та деліктоздатності) та інших елементів правосуб’єктності, які такий суб’єкт отримує в результаті наділення його правами та обов’язками відповідно до норм цивільного законодавства. Поєднання всіх цих складових означає, що юридична особа, яка володіє ними, є суб’єктом цивільного права;
– положення про те, що цивільна правоздатність юридичних осіб виникає та припиняється з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру. При цьому момент виникнення та припинення цивільної дієздатності юридичної особи не збігається в часі з моментом виникнення та припинення її правоздатності, оскільки цивільна дієздатність юридичної особи в ряді випадків виникає після вчинення дій, пов’язаних отриманням дозвільних документів – ліцензій, акредитаційних документів чи квот (без отримання яких відповідною діяльністю займатися не можна);
– положення про те, що дієздатність юридичної особи відрізняється від дієздатності фізичної особи: а) вона пов’язана не з фізіологічними якостями, як у людини (наприклад, вік, шкідливі звички тощо); б) дієздатність

юридичної особи може виявлятися лише на деяких етапах її існування; в) обмеження дієздатності юридичної особи у більшості випадків пов’язане з обмеженням її правоздатності;
– положення, відповідно до якого обмеження цивільної правоздатності юридичної особи може здійснюватися лише за рішенням суду. Мета та види діяльності, так само як і ліцензування, такими обмеженнями не є;
– положення про закріплення у законодавстві декількох моделей реалізації юридичною особою правочиноздатності: або через систему своїх органів, залежно від виду юридичної особи, або через учасників (осіб) у випадках, установлених законом, або через своїх працівників.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, зроблені в дисертації, можуть бути використані у:
– науково-дослідній діяльності – у подальшому розробленні загальнотеоретичних положень про правосуб’єктність юридичних осіб як суб’єктів цивільних правовідносин;
– правотворчості – з метою вдосконалення цивільного законодавства України щодо визначення правосуб’єктності юридичних осіб, її складових елементів, а також підстав, умов і форм відповідальності юридичних осіб та їх учасників у сфері цивільних правовідносин;
– правозастосуванні – для вдосконалення практики застосування цивільного законодавства, що регламентує особливості правосуб’єктності юридичних осіб як учасників цивільних правовідносин;
– освітньому процесі – під час викладання навчальних дисциплін
«Цивільне право», «Сучасні проблеми цивільного права», а також при підготовці відповідних навчальних посібників, підручників тощо.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження оприлюднено на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях і круглих столах: «Актуальні проблеми приватного права» (Харків, 14 лютого 2018 р.); «Проблеми цивільного права

та процесу» (Харків, 25 травня 2018 р.); «Корпоративне право України та країн Європейського Союзу: новели законодавства» (Івано-Франківськ, 5– 6 жовтня 2018 р.); «Юридична осінь 2018 року» (Харків, 14 лиспопада
2018 р.).
Публікації. Результати дослідження відображено у п’яти наукових статтях, з яких чотири опубліковано у наукових фахових виданнях, визначених МОН України, одна – у науковому періодичному виданні іншої держави, та тезах чотирьох виступів на науково-практичних конференціях, круглих столах.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями. Дисертація складається з анотації, переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що об’єднують 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та одного додатка. Загальний обсяг дисертації становить 238 сторінок, з них основного тексту – 192 сторінки. Список використаних джерел – 34 сторінки (347 найменувань). Додаток налічує 2 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації запропоновано теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у встановленні сутності та елементів правосуб’єктності юридичної особи як учасника цивільних правовідносин, визначенні меж та обмежень її право- та дієздатності. Вирішуються питання таких складових елементів дієздатності юридичної особи, як правочиноздатність та деліктоздатність, що спрямовано на визначення правового статусу юридичної особи як учасника цивільних правових зв’язків.
1. Правосуб’єктність юридичної особи – це її здатність бути суб’єктом цивільного права та учасником цивільних правовідносин. Правосуб’єктність юридичної особи свідчить про наявність у такого суб’єкта правоздатності, дієздатності (у тому числі правочиноздатності та деліктоздатності) та інших елементів правосуб’єктності, які такий суб’єкт отримує в результаті наділення його правами та обов’язками відповідно до норм цивільного законодавства.
2. Норми ЦК України дозволяють стверджувати про розширення змісту цивільної правосуб’єктності юридичних осіб, про що свідчить цивільне законодавство України та цивілістична доктрина. Це проявляється в закріпленні за юридичними особами як учасниками цивільних правовідносин широкого спектру як майнових, так і особистих немайнових прав.
3. Сучасним українським законодавством не врегульовано особливості участі юридичних осіб публічного права з передбаченням певних засобів і гарантій прав приватної особи у цих відносинах. Як наслідок, маємо невизначеність правосуб’єктності юридичної особи публічного права, її правового становища та видів у рамках цивільних правовідносин і співвідношення з юридичними особами приватного права.
4. Правоздатність як здатність мати цивільні права та обов’язки є абстрактною категорією, має штучний характер і залишається незмінною та

стабільною як за змістом, так і за обсягом, для юридичних осіб. Правоздатність ніяк не пов’язана з діями організації, встановлюється та фіксується державою, їй не кореспондує чий-небудь обов’язок та вона не має об’єкта. Це дозволяє відокремити її від суб’єктивних цивільних прав та обов’язків. Правоздатність становить соціально-юридичну властивість, якість суб’єкта та визначає характер та обсяг прав (обов’язків), які може мати той чи інший суб’єкт.
5. Існує три критерії окреслення меж цивільної правоздатності юридичної особи. Перший – предмет цивільного права (здатність мати лише цивільні права та обов’язки; і в межах цивільної правоздатності це можуть бути всі особисті немайнові права та майнові права). Другий – природа самих прав (обов’язків) (тому за ними (за межами) знаходяться ті права (обов’язки), які можуть належати лише людині). Третій – легітимізація таких меж, яка зазвичай проводиться за суб’єктним складом (при цьому навіть серед юридичних осіб загальні межі їх правоздатності можуть відрізнятися).
6. Юридична особа, порівняно з обсягом цивільної правоздатності, яку має людина, не здатна, в силу природних властивостей, мати ряд особистих немайнових та майнових прав. Межі майнової правоздатності юридичної особи окреслені не лише її природними властивостями, а й спрямуванням того чи іншого права на забезпечення природного існування суб’єкта.
7. Дієздатність юридичної особи відрізняється від дієздатності фізичної особи, оскільки: а) вона пов’язана не з фізіологічними якостями, як у людини (наприклад, вік, шкідливі звички тощо); б) дієздатність юридичної особи може виявлятися лише на деяких етапах її існування; в) обмеження дієздатності юридичної особи у більшості випадків пов’язане з обмеженням її правоздатності.
8. Дієздатність юридичної особи містить: а) правочиноздатність як здатність такої особи бути стороною правочину, в тому числі й здатність самостійно вчиняти правочини та б) деліктоздатність як здатність

відповідати за власними зобов’язаннями або за зобов’язаннями, що виникли внаслідок завдання шкоди такою особою.
9. Для ефективної організації роботи виконавчих органів у статуті юридичної особи доцільно визначити характер здійснення повноважень декількох директорів – спільний чи відокремлений. Цим визначатиметься і юридична відповідальність цих осіб за діяльність в інтересах товариства, оскільки на них поширюватимуться умови цивільно-правової відповідальності, передбачені для членів органів управління юридичних осіб. При спільному здійсненні повноважень декількома директорами відповідальність буде солідарною, а при відокремленому – індивідуальною.
10. Проблема дуалізму розуміння вини юридичної особи полягає в тому, що і законодавець, і вчені використовують різні критерії її розуміння. Такі критерії можна поділити на дві групи, пов’язані з: а) теоріями юридичної особи – визнання (невизнання) юридичної особи самостійним учасником цивільного обороту і б) застосуванням психологічного (суб’єктивного) підходу, що отримав назву «доктрина психічної обумовленості поведінки правопорушника» або поведінського (об’єктивного) підходу, що отримав назву «доктрина об’єктивно можливої турботливості і обачності у поведінці учасника цивільних правовідносин».