АГЕНТСЬКИЙ ДОГОВІР: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1
Огляд літератури і вибір напрямків дослідження 11
Розділ 2
Агентський договір в системі договірного права України 47
2.1. Загальна характеристика договорів про надання послуг. 47
2.2. Поняття та юридична природа агентського договору. 76
2.3. Співвідношення агентського договору з суміжними договорами. 99
Розділ 3
Укладення і виконання агентського договору 115
3.1. Зміст агентського договору і порядок його укладання. 115
3.2. Зміна і припинення агентського договору. 151
3.3. Правові наслідки порушення умов агентського договору. 162
Висновки 184
Список використаних джерел 191
Додатки 213

ВСТУП

Актуальність і вибір теми дослідження. Становлення України як суверен-ної і незалежної держави супроводжується інтенсивним розвитком ринкових від-носин, ускладненням господарських зв’язків, концентрацією промисловості і тор-гівлі. Це обумовлює необхідність розробки нової моделі врегулювання економі-чних відносин і збагачення юридичного інструментарію для їхнього оформлен-ня.
З прийняттям Конституції України, яка закріпила основні засади розвитку ринкових відносин, правотворчий процес в нашій країні вийшов на новий рівень кодификації. Створення нової правової бази сучасного суспільства передбачає не тільки систематизацію існуючого законодавства, але й, насамперед, необхідність глибоких наукових досліджень відносин ринкової економіки та їх законодавчого врегулювання. Цивільно-правове забезпечення функціонування нового економіч-ного укладу повинно бути спрямоване на створення необхідних правових умов для ефективного і соціально доцільного господарювання.
За радянських часів більшість договорів, які регулювали взаємовідносини учасників економічного обороту, укладалися на виконання планових актів, тому тривалий час існував постулат про переважно обліковий характер договору в економіці. Воля контрагентів у таких договорах знаходилася під прямим чи опо-середкованим впливом державних органів. Тому договір втрачав свою основну ознаку: він лише з умовністю міг вважатися результатом досягнутої сторонами домовленості. Тому для сприяння об’єктивному процесу комерціалізації цивіль-них правовідносин в Україні особлива увага повинна приділятися договірним зо-бов’язальним правовідносинам, про що свідчить закріплення принципу “свободи договору” в Цивільному кодексі України [31] .
На практиці свобода договору дає можливість створювати і використовува-ти нові моделі договорів, які законодавчо не врегульовані. У ЦК України знайш-ли закріплення загальні положення договірного права, а також договори, які найбільше використовуються суб’єктами цивільного обігу. До таких договорів належать договори доручення і комісії, які охоплюються інститутом представни-цтва.
Представництво посідає одне з центральних місць у системі цивільного права. Воно має широку сферу застосування, у тому числі й у підприємницькій діяльності, де з’явилися специфічні фігури комерційних представників, які не знаходяться в трудових правовідносинах із суб’єктами господарювання. В умо-вах розвитку підприємництва роль представника-професіонала, для якого замі-щення собою іншого суб’єкта підприємницької діяльності стає особливим видом діяльності, поступово зростає.
Одним із таких договорів, який останніми роками набув широкого викори-стання, але не має достатнього законодавчого регулювання, є агентський договір. Вперше в українському законодавстві на існування агентських послуг було вка-зано у ст. 4 Закону України від 16 квітня 1991 року “Про зовнішньоекономічну діяльність”[10] . З того часу цей вид договору зустрічається в більше, ніж 350 нормативних актах. Його застосування обумовлене прагненням суб’єктів підп-риємницької діяльності створити таку модель відносин, яка виходила б за об-меження, передбачені чинним законодавством щодо договорів комісії та дору-чення. ЦК України також не передбачається такий вид договору як агентський. Господарський кодекс України [32] , незважаючи на закріплення в ньому зазна-ченого договору, що свідчить про визнання законодавцем практики укладення цих договорів, залишив низку питань щодо правової природи агентського дого-вору та його місця в системі зобов’язального права.
Агентський договір є видом представницького договору, тому його часто ототож-нюють з договором доручення. Звідси і застосування до агентського договору норм законодавства, які регулюють договір доручення. Водночас, аналізуючи пра-вову природу агентського договору, слід відзначити цілу низку специфічних ознак, які його індивідуалізують.
Українські правники у своїх дослідженнях не приділяли належної уваги агентському договору, а у вітчизняній правовій літературі існує незначна кіль-кість присвячених йому наукових статей і розділів у довідниках. Залишається не вирішеною низка питань щодо поняття агентського договору, його сутності і міс-ця в системі договірних зобов’язань, співвідношення із законодавчо закріплени-ми відносинами представництва. Все це й зумовило необхідність дослідження агентського договору, його генези, досвіду правового регулювання в інших кра-їнах, а також визначення відповідності норм чинного законодавства України на-гальним потребам правозастосовчої практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української дер-жави” (державний реєстраційний номер 0101V001195). Тема дисертації безпосе-редньо пов’язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 2001-2005 роки за темою “Традиції приватного права України”.
Мета та завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослі-дження є цивільно-правова характеристика агентського договору, його ознак і особливостей, теоретичний аналіз зобов’язань, які виникають у процесі укла-дання, зміни або припинення агентського договору, відповідальності за його по-рушення, формування пропозицій щодо правового регулювання агентських від-носин в цивільному законодавстві України.
Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі основні завдан-ня, які необхідно було розв’язати:
 дослідити генезу агентського договору як однієї з договірних форм представ-ництва, а також виявити наступність у процесі становлення агентського договору як самостійного цивільно-правового зобов’язання;
 проаналізувати чинне українське законодавство, яке регулює агентській дого-вір; дослідити природу агентського договору, його місце в системі зобов’язань;
 визначити поняття агентського договору, його предмет, зміст;
 здійснити аналіз динаміки агентських відносин, проаналізувати відповідаль-ність сторін за агентським договором;
 виявити загальні тенденції правового регулювання агентського договору в за-конодавстві інших країн для врахування досягнень у цій сфері і, відповідно, ви-значити шляхи удосконалення цивільного законодавства України;
 розробити пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення цивільно-правового законодавства України з метою більш ефективного його застосування у сфері агентських відносин.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі реалізації відносин інституту представництва, шляхом втілення його в договірну форму – агентський договір.
Предметом дисертаційного дослідження є система нормативних актів, які регламентують агентські відносини в Україні, законодавство інших країн, вітчиз-няні і зарубіжні наукові джерела, існуюча українська та закордонна практика за-стосування агентських договорів.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослі-дження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. Це дозволило розглянути агентський договір як елемент правової системи, що знаходиться в процесі постійного розвитку, і визначити йо-го місце в системі цивільно-правових зобов’язань. У рамках зазначеного методо-логічного підходу використано також формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалися законодавство щодо агентського договору, практика його застосування; історичний метод, що дозволило дослідити специфіку представни-цтва в конкретних історичних умовах, динаміку його розвитку; метод порівняль-ного аналізу, за допомогою якого порівнювалися поняття і юридична природа агентського договору, умови виникнення, зміни, припинення зазначеного зо-бов’язання, суб’єктний склад відповідних правовідносин, і дозволило виявити іс-торичну послідовність розвитку інституту представництва і його договірної фор-ми – агентського договору. На цій методологічній основі здійснювалися збір, об-робка й аналіз емпіричного матеріалу.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки засновані на загальних досягненнях юридичної науки, в тому числі на результатах досліджень таких віт-чизняних та зарубіжних романістів, цивілістів, фахівців інших галузей правової науки, як Г. Є Авілов, В.К. Андреєв, В.Р. Ансон, М. Бартошек, М.І. Брагінський, В.А. Васильєва, В.В. Вітрянський, Ю.С. Гамбаров, А.О. Гордон, Р. Давид, О.В. Дзера, І.В. Жилінкова, Д. І. Мейера, Р.М. Мінченко, Л.Н. Казанцев, О.Ю. Кабалкін, О.А. Красавчиков, М. В. Кротов, Х. Кетц, Н.С. Кузнєцова, І.С. Канзафарова, С.Н. Ланкоф, В.В. Луць, В.Л. Невзгодіна, Н.О. Нерсесов, І.Б. Новицький, О.С. Іоффе, І.С. Перетерський, О.А. Підопригора, Ч. Санфилиппо, В.О. Рясенцев, Ю.С. Рябі-ков, Н.О. Саніахметова, К.І. Скловський, Є.О. Суханов, Л.С. Таль, Ю.К. Толстой, Є.О. Харитонов, К. Цвайгерт, П.П. Цитович, Г.Ф. Шершеневич, К.М. Шмитт-гофф та ін.
Практичну основу досліджень становила діяльність господарських това-риств з укладення та виконання агентських договорів, зокрема: товариств з об-меженою відповідальністю “Ю.Кей. Петройл”, “ЛАГО”, “ГАЛІ” та ін.
Емпіричною базою дослідження є чинне законодавство України, а також законодавство ряду іноземних країн. У ході дослідження опрацьовувалася також монографічна та навчальна література, в тому числі іноземна, використовува-лися постанови Пленуму Верховного Суду України, роз’яснення Президії Вищо-го господарського (арбітражного) суду, інформаційні листи Вищого господарсь-кого (арбітражного) суду України, практика місцевих судів м. Одеси й Одеської області.
Наукова новизна одержаних результатів визначається постановкою про-блеми агентського договору в цивільному праві України і комплексним підхо-дом до її дослідження. Вперше на рівні дисертаційного дослідження обгрунтова-на теоретична позиція, відповідно до якої агентський договір є самостійним циві-льно-правовим договором, що опосередковує відносини представництва і спря-мований на здійснення одним із його учасників (агентом) правомірних дій юри-дичного і фактичного характеру, вчинених від свого імені або від імені іншого учасника (принципала) в його інтересах і за його рахунок щодо третіх осіб.
В дисертації аналізуються правовідносини, які виникають між сторонами агентського договору, їх регулювання за чинним законодавством України, ви-значена правова природа і юридична характеристика агентського договору про-аналізовано його предмет, проведено розмежування агентського договору із та-кими суміжними видами договорів, як комісія, доручення, консигнація, експеди-ція, підряд, договір морського агентування, трудовий договір, так званий “мак-лерський договір”. Досліджено процес укладання, зміни, припинення агентського договору і відповідальність сторін за його порушення. Підсумовуючи матеріали дослідження, автор робить висновки і дає пропозиції щодо їхньої реалізації, в тому числі внесення змін до ЦК України.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях:
1. Вперше обгрунтовується висновок про те, що агентський договір є само-стійним цивільно-правовим договором, який опосередковує відносини представ-ництва і спрямований на здійснення одним із його учасників (агентом) правомір-них дій, вчинених від свого імені або від імені іншого учасника (принципала) в його інтересах і за його рахунок щодо третіх осіб.
2. Вперше встановлені специфічні риси агентського договору, які відрізня-ють його від суміжних договорів і які свідчать про його самостійний юридичний характер. До них належать: предмет договору, характер відносин агента з треті-ми особами, характер дій агента, можливість набувати організаційного характе-ру.
3. Запропоновано віднесення агентського договору до договорів про на-дання послуг нематеріального характеру (юридичних та/або фактичних).
4. Дістала додаткового обгрунтування точка зору, відповідно до якої дія-льність сторін за агентським договором, як правило, пов’язана із здійсненням пі-дприємницької діяльності та має на меті отримання прибутку. Відповідно агент-ський договір є підприємницьким договором.
5. Встановлено, що агентський договір є однією з підстав виникнення від-носин комерційного представництва, але комерційне представництво, передбаче-не у ЦК України, не охоплює всієї різноманітності відносин представництва і зведене, по суті, до договору доручення. У зв’язку з цим вперше запропоновано внести зміни до ст. 243 ЦК України, зазначивши, що комерційне представницт-во може здійснюватися від свого імені, але за рахунок особи, інтереси якої пред-ставляються, або від імені та за рахунок особи, яка надала доручення.
6. Визначено, що комерційний представник (агент) зобов’язаний зберігати в таємниці інформацію про правочини, які стали йому відомими під час вико-нання доручення. У зв’язку з цим, запропоновано закріпити цей обов’язок коме-рційного представника у ст. 243 ЦК України.
7. Сформульовані пропозиції щодо доповнення ст. 243 ЦК України вказів-кою на те, що у випадку одночасного комерційного представництва різних сторін у договорі (за згодою цих сторін і в інших випадках, передбачених законом) комерційний представник зобов’язаний виконувати надане йому доручення з ре-тельністю звичайного підприємця.
8. Розроблені пропозиції щодо закріплення агентського договору як самос-тійного виду зобов’язань в ЦК України (глава 69-А).
Обґрунтованість висновків та пропозицій дисертаційної роботи підкріплю-ється комплексом досліджень із застосуванням загальних і спеціальних методів, які здійснені на підставі аналізу спеціальної літератури, нормативно-правових ак-тів та практики застосування агентського договору.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисе-ртації полягає в її спрямованості на усунення прогалин у законодавстві і науці цивільного права. Дисертаційне дослідження має також практичну спрямова-ність, яка полягає у внесенні пропозицій і формулюванні висновків, що можуть бути використані для удосконалення цивільного законодавства України. Реаліза-ція запропонованих пропозицій у ЦК України дозволить полегшити застосуван-ня агентського договору і сприятиме єдиному застосуванню цивільного законо-давства. Окремі теоретичні положення дисертації можуть бути застосовані у на-вчальному процесі, при вивченні курсів “Цивільне та сімейне право України”, “Підприємницьке право України”, “Порівняльна цивілістика” та ін. Незважаючи на дискусійний характер окремих положень дисертації вони можуть стати осно-вою для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії, на якій проведено її обговорення. Положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли вті-лення в лекціях і семінарських заняттях, проведених дисертантом на факультеті цивільного права та підприємництва Одеської національної юридичної академії.
Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обгово-рювалися на 5-й, 6-й звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (травень 2002 р., травень 2003 р., м. Одеса), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення сімейного законодавства України” (грудень 2001 р., м. Одеса), на 1-й, 2-й міжнародних науково-методичних конференціях “Римське право і сучасність” (грудень 2001р., грудень 2002 р., м. Одеса).
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного до-слідження знайшли відображення у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК України, у те-зах виступів на наукових конференціях, а також при підготовці навчального посі-бника “Цивільне та сімейне право України у питаннях та відповідях” (Харків: Одіссей, 2002), а також двох виданнях науково-практичних коментарів до Циві-льного кодексу України (Одеса: Юридична література, 2003; Харків: Одіссей, 2003).
Структура роботи відображає логіку і послідовність наукового дослі-дження і обумовлена його предметом і метою. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (315 найменувань) та додатку. Повний обсяг дисертації  215 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

І. Останніми роками відзначені значним ростом цивільні правовідносини, предметом яких виступають різні нематеріальні об’єкти. До їх числа належать і різни види послуг, ринок яких швидко розширяються. Вже не речі, а послуги виступають на перший план в різного роду зобов’язаннях [131] . Комерційна діяльність дуже часто здійснюється за допомогою послуг посередника. Під торгово-посередницькими операціями розуміють операції з купівлі-продажу товарів, які виконують торгові посередники на підставі укладеного договору. Торгове посередництво охоплює цілий спектр послуг, зокрема, виявлення майбутніх покупців товару, кредитування сторін, гарантій оплати, страхування товарів, проведення рекламних кампаній, передпродажної підготовки тощо. Посередництво в широкому розумінні охоплює і представницькі послуги, що можуть надаватися суб’єктами підприємницької діяльності.
Під час проведеного дослідження автор дійшов висновку, що комерційне представництво – це зобов’язальні правовідносини, предметом яких є послуга представника. Але конструкція комерційного представництва запропонована ЦК України не охоплює всієї різноманітності відносин комерційного представництва і зведена, по суті, до договору доручення. У зв’язку з цим необхідно внести зміни до ст. 243 ЦК України, зазначивши, що комерційне представництво може здійснюватись від свого імені, але за рахунок особи, яка представляється або від імені і за рахунок особи, яку представляють в інтересах особи, яка надала доручення.
Здійснення підприємницької діяльності в умовах ринкової конкуренції передбачає, що комерційний представник зобов’язаний зберігати в таємниці інформацію про торгові правочини, що стали йому відомі у зв’язку з його діяльністю і після виконання даного йому доручення. Цей обов’язок комерційного представника також необхідно закріпити у ст. 243 ЦК України Крім того, треба доповнити ст. 243 ЦК України вказівкою про те, що у випадку одночасного комерційного представництва різних сторін в угоді (за згодою цих сторін і в інших випадках, передбачених законом) комерційний представник зобов’язаний виконувати дане йому доручення з дбайливістю звичайного підприємця. Це захистить рівною мірою інтереси сторін, що вступають у договірні відносини між собою за допомогою комерційного представника.
Однією з підстав виникнення відносин комерційного представництва є агентський договір, який обслуговує посередницьку діяльність.
Наукові дослідження в галузі регулювання посередницьких відносин доводять необхідність всебічного аналізу агентських правовідносин, які виникають у процесі виконання та укладення даного договору.
Тому слід було б:
1. Запропонувати наступне визначення агентського договору:
За агентським договором одна сторона (агент) приймає на себе обов’язок здійснювати від свого імені або від імені сторони, що надала доручення (принципала) юридичні та/або фактичні дії, а принципал зобов’язується сплатити агентові винагороду.
2. Визначити належність агентського договору до представницьких правочинів.
3. Враховувати, що агентський договір укладається з приводу надання послуг юридичного та\або фактичного характеру і є самостійним видом цивільно-правового договору.
4. На законодавчому рівні визначити: порядок укладення субагентського договору; можливі випадки припинення виконання та одностороннього розірвання договору; особливості виконання агентського договору; можливі обмеження прав як агента, так і принципала щодо території діяльності; право на утримання товару чи грошей принципала.
5. Не звужувати сферу застосування агентського договору, визначаючи його тільки як оплатний договір доручення, оскільки в цьому випадку нівелюється сутність агентського договору. Також неприпустимо взагалі зводити його до зовнішньоекономічного договору доручення, оскільки він укладається між суб’єктами, які здійснюють господарську діяльність як на території України, так і за її межами, має системний характер та більш широкий предмет ніж договір доручення і комісії.
II. Бурхливий розвиток ринкових відносин спричинив виникнення нових видів цивільно-правових договорів, які потребують належного правового врегулювання. Такі договори необхідно ввести в Цивільний кодекс України від 16 березня 2003 року.
Застосування до регулювання агентського договору аналогії закону ускладнює вирішення спірних питань, які виникають в процесі виконання договору та веде до ототожнення різних видів договорів.
Агентський договір, на нашу думку, також потребує законодавчого врегулювання на рівні Цивільного кодексу України. Виходячи з юридичної природи даного договору, главу “Агентський договір” доцільно розмістити після глави 69 “Договір комісії”. Названу главу пропонуємо викласти у такій редакції:
“Глава 69-А. Агентський договір
Стаття 1028-1. Поняття агентського договору
За агентським договором одна сторона (агент) приймає на себе зобов’язання здійснювати за винагороду в інтересах іншої сторони (принципала), юридичні та/або фактичні дії від свого імені або від імені іншої сторони (принципала).
Якщо агентський договір укладено агентом з третьою особою від свого імені і за рахунок принципала, то агент набуває права і стає зобов’язаним, незалежно від того був принципал названий у правочині чи він вступив із третьою особою у безпосередні відносини з виконання договору.
Якщо правочин укладений агентом із третьою особою від імені і за рахунок принципала, права й обов’язки виникають безпосередньо у принципала.
Агентський договір має бути укладений у письмовій формі.
Агентський договір може бути укладений на певний строк або без вказівки строку його дії.
Законом можуть бути передбачені особливості окремих видів агентського договору.
Стаття 1029-1. Повноваження агента
Право на здійснення дій від імені принципала є наслідком укладення агентського договору, якщо інше не передбачено законом або договором.
У випадках, коли в агентському договорі передбачені загальні повноваження агента на укладення правочинів від імені принципала, останній у відносинах з третіми особами не вправі посилатися на відсутність у агента належних повноважень, якщо не доведе, що третя особа знала або повинна була знати про обмеження повноважень агента.
Агентський договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторонами. Правочини, які укладені агентом до вступу в силу агентського договору, є обов’язковими для принципала тільки у випадку їхнього наступного схвалення. В інших випадках зобов’язаним стає особисто агент.
Стаття 1030-1. Предмет договору
Предметом агентського договору є послуги юридичного та/або фактичного характеру, що надаються агентом з метою задоволення інтересів принципала.
Стаття 1031-1. Агентська винагорода
Принципал зобов’язаний сплатити агентові винагороду у розмірі і в порядку, встановлених в агентському договорі.
Якщо в агентському договорі розмір агентської винагороди не передбачений, і він не може бути визначений виходячи з умов договору, винагорода підлягає сплаті у розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 632 цього Кодексу.
За відсутності у договорі умов про порядок сплати агентської винагороди принципал зобов’язаний сплачувати винагороду протягом тижня з моменту надання йому агентом звіту за минулий період, якщо із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає інший порядок сплати винагороди.
Винагорода може бути визначена також сторонами у вигляді відсотків від вартості укладених угод, наданих послуг.
З правочинів, забезпечених агентом, які укладаються принципалами після припинення агентського договору, винагорода агенту не виплачується, якщо сторонами агентського договору не передбачено інше.
Стаття 1032-1. Виконання агентом правочину з третьою особою, укладеного від власного імені
Агент виступає самостійною стороною правочину, який вчиняється ним з третьою особою від власного імені.
Агент не несе відповідальності перед принципалом за виконання третьою особою правочину, укладеного ним на виконання агентського договору, крім випадків, коли агент прийняв на себе поруку за виконання договору (делькредере).
Агент несе відповідальність за дійсність правочину, укладеного ним з третьою особою.
У разі порушення третьою особою умов правочину, укладеного з агентом, принципал вправі вимагати переводу прав і обов’язків агента до цієї особи за цим правочином.
Стаття 1033-1. Право власності на товар
Якщо виконання агентського договору передбачало продаж товару і здійснювалося агентом від свого імені, такий товар є власністю принципала до моменту продажу його третім особам або повної оплати його вартості агентом.
Товар, придбаний агентом для принципала, є власністю принципала.
Агент має право притримання товару та грошових коштів, які належать принципалові у разі порушення останнім обов’язку щодо виплати агентської винагороди. У разі оголошення принципала банкрутом зазначене право агента припиняється, а його вимоги до принципала задовольняються нарівні з вимогами, забезпеченими заставою.
Стаття 1034-1. Субагентський договір
Якщо інше не передбачено агентським договором, агент має право з метою належного виконання договору укласти субагентський договір з іншою особою, залишаючись відповідальним за дії субагента перед принципалом. В агентському договорі може бути передбачений обов’язок агента укласти субагентський договір із вказівкою або без вказівки конкретних умов такого договору.
Субагент не має права укладати з третіми особами угоди від імені особи, що є принципалом за агентським договором, за виключенням випадків, коли субагент діє на підставі передоручення, здійсненого агентом. Порядок і наслідки такого передоручення визначаються за правилами, передбаченим цим Кодексом.
Стаття 1035-1. Вказівки принципала
Вказівки принципала повинні даватися у письмовій формі, якщо інше не передбачено договором.
Вказівки принципала, що змінюють умови договору, повинні здійснюватися в порядку, передбаченому ст. 651 цього Кодексу.
Стаття 1036-1. Обмеження прав принципала і агента
Агентським договором може бути передбачено зобов’язання агента не укладати з іншими суб’єктами аналогічних агентських правочинів, які діють на тій самій договірній території, або утримуватися від здійснення на цій території самостійної діяльності, яка аналогічна тій, що є предметом агентського договору.
Агентським договором може бути передбачено зобов’язання агента не укладати з іншими принципалами аналогічних договорів, які повинні виконуватися на території, яка повністю чи частково співпадає з територією, зазначеною в договорі.
Умови агентського договору, згідно з якими агент вправі продавати товари, виконувати роботи або надавати послуги винятково визначеній категорії покупців (замовників) або винятково покупцям (замовникам), які мають місце перебування або місце проживання на визначеній у договорі території, є нікчемними.
Стаття 1037-1. Звіт агента
У ході виконання агентського договору та/або після закінчення строку дії агентського договору агент зобов’язаний надати звіт і передати принципалу все отримане за агентським договором, якщо інший порядок не передбачений договором.
За відсутності в договорі відповідних умов звіти надаються агентом з огляду на виконання ним договору або після закінчення строку дії договору.
Принципал, який має заперечення до звіту агента, повинний повідомити про них агентові протягом семи днів з дня одержання звіту. Якщо заперечення принципала не надійшли протягом 20 днів з моменту відправки звіту агентом, він вважається прийнятим принципалом, якщо агентським договором не встановлені інші строки.
Агент забезпечує вільний доступ принципала до матеріальних цінностей, а також фінансової документації в частині, яка стосується умов виконання договору з метою перевірки правильності наданих звітів. Якщо агентським договором не передбачене інше, до звіту агента повинні бути додані необхідні докази витрат, зроблених агентом за рахунок принципала.
Стаття 1038-1. Відповідальність за договором
Сторони несуть майнову відповідальність за неналежне виконання договору або відмову від виконання договору у розмірі завданих збитків, якщо інше не передбачено договором.
Стаття 1039-1. Припинення агентського договору
Агентський договір припиняється у випадку:
1) закінчення строку дії договору;
2) відмови однієї із сторін від виконання договору, укладеного на невизначений строк, або в інших випадках, передбачених законом або договором, і за умови повідомлення іншої сторони не менше ніж за 30 днів до моменту припинення;
3) ліквідації юридичної особи, визнання однієї із сторін банкрутом, смерті фізичної особи-підприємця, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою.
Стаття 1040-1. Застосування до агентських відносин правил про договори доручення і комісії.
До відносин, які випливають з агентського договору, в залежності від того, чи передбачає укладений сторонами договір здійснення агентом дій від свого імені або від імені принципала, застосовуються правила, передбачені главою 68 або главою 69 цього Кодексу, якщо вони не суперечать положенням цієї глави або сутності агентського договору.”
Запропоновані зміни до Цивільного Кодексу України вимагають відповідного приведення у відповідність і іншого масиву діючого законодавства.
Використання агентського договору мало б більш системний і впорядкований характер, якби процес кодифікації, який активно ведеться в даний час завершився прийняттям запропонованих змін, що сприяло б більш ефективному врегулюванню операцій з використанням послуг агентів та їх наступному розвиткові.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Гражданское уложение. Проект. – С.-Петербург: изд. книжного магазина “Законоведение”, 1910. – 1319 с.
3. О мерах по регулированию торговых операций государственными организациями: Постановление РНК РСФСР от 2 января 1923 года // СУ. – 1923. – № 1. – Ст.38.
4. Положение о коммивояжерах государственных, торговых и промышленных предприятий: Постановление РНК РСФСР от 2 января 1923 года // СУ. – 1923. – № 1. – Ст. 9.
5. О торговых агентах: Постановление ЦВК и СНК СРСР от 29 октября 1925 года // СЗ СССР. – 1925. – № 76. – Ст. 569.
6. Инструкция о порядке применения Закона “О торговых агентах”, утв. приказом Наркомторга и ВСНХ СРСР от 16 февраля 1926 года // БФХЗ. – 1926. – № 12.
7. Гражданский кодекс РФСР. Официальный текст с изменениями на 1 февраля 1972 года. – М.: Юрид. лит., – 1972.
8. Цивільний кодекс Української РСР: Закон Української РСР від 18 липня 1963 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1966. – № 46. – Ст. 284.
9. Про підприємництво: Закон Української РСР від 7 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 14. – Ст.168.
10. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради України . – 1991. – № 29. – Ст. 377.
11. Господарський процесуальний кодекс: Закон України від 6 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст.56.
12. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991.– № 30. – Ст. 379; в редакції Закону України від 15 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 1. – Ст. 1.
13. Торговски закон: Обн., ДВ, бр.48 від 18 юни 1991 р. – Софія: ВИА, 2002. – 208 с.
14. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України від 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 21. – Ст. 296.
15. Про податок на прибуток підприємств і організацій: Декрет Кабінет Міністрів України від 26 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 10. – Ст. 76.
16. Про авторське право та суміжні права: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст.64.
17. Единый торговый кодекс США. – М.: Международный центр финансово-экономического развития. – 1996. – 427 с.
18. Гражданский Кодекс Российской Федерации. Часть 1 // Свод законов Российской Федерации.  1994.  № 32. Ст. 3301.
19. Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 28. – Ст.205.
20. Про затвердження Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств: Постанова Верховної Ради України від 27 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 26. – Ст. 197.
21. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – Ст. 28; в редакції Закону України від 22 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 27. – Ст. 181.
22. Кодекс торгового мореплавства України: Закон України від 23 травня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47. – Ст. 349.
23. Про податок на додаткову вартість: Закон України від 3 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 21. – Ст. 156.
24. Про патентування деяких видів підприємницької діяльності: Закон України від 23 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 20. – Ст.82.
25. Про страхування: Закон України від 7 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 18. – Ст. 78.
26. Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань: Закон України від 22 листопада 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 5. – Ст. 28.
27. Про транзит вантажів: Закон України від 20 жовтня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 51. – Ст. 446.
28. Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України: Закон України від 17 травня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 147.
29. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст.1.
30. Про внесення змін в Закон України “Про страхування”: Закон України від 4 жовтня 2001 року. – Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 7. – Ст.50.
31. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 березня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
32. Господарський кодекс України: Закон України від 16 березня 2003 року // Офіційний Вісник України. – 2003 . – № 11. – Ст. 462.
33. Про порядок провадження діяльності страховими посередниками: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року // Офіційний вісник. – 1997. – № 3. – Ст. 140.
34. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – Х.: Одіссей, 2000. – С. 45-54.
35. Про застосування ст. 209 ЦК України: Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України № 01-8/598 від 20 травня 1992 року // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. – 1994. – № 1. – С. 35-37.
36. Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань: Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29 квітня 1994 року // Українська Інвестиційна Газета. – № 14. – 2002.
37. Про укладення договорів відособленими підрозділами юридичних осіб: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/220 від 30 березня 1995 року Разрешение хозяйственных споров. Практика арбитражных судов Украины // Сборник документов. – К.: Блиц-информ, 1996. – С. 71-75.
38. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними: Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12 березня 1999 року. – Баланс. – 1999. – № 41. – С. 45-47.
39. О некоторых вопросах судебной практики, возникающих при рассмотрении споров, связанных с договорами об оказании правовых услуг: Информационное письмо Высшего арбитражного суда РФ. от 29 сентября 1999 // Вестник Высшего арбитражного суда РФ. – 1999. – № 11. – С. 81.
40. Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними: Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20 квітня 2001 року // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. – С. 38-42.
41. Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році: Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/665 від 7 червня 2001 року // Вісник господарського судочинства. – № 3. – 2001.
42. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з розрахунками: Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/870 від 26 липня 2002 року // Бізнес. – № 41/1-2. – 2002. – С. 34-35.
43. Постанова Вищого господарського суду України від 19 листопада 2002 року по справі № 17-6-34/02-3359 // Вісник господарського судочинства. – № 1. – 2003. – С. 25.
44. Правові позиції висловлені судовою колегією в цивільних справах Верховного суду в зв’язку з аналізом причин перегляду судових рішень в цивільних справах у 1998 році. – Судові прецеденти щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. – Харків, 2000. – 232 с.
45. Письмо № 13-135/1537 от 8 сентября 1998 года департамента валютного контроля и лицензирования Национального Банка Украины // Баланс. – 1999. – № 9. – С. 24.
46. Про затвердження Інструкції з діловодства у Держалкогольтютюні: наказ Міністерства фінансів України № 15 від 01 лютого 2001 року // Офіційний вісник України. – 1997. – № 16. – Ст. 34.
47. Про порядок укладання агентських угод між уповноваженими банками і юридичними особами при відкритті обмінного пункту: письмо Національного банку України № 19029/936 от 25 травня 1993 року // Збірник нормативних актів Національного банку України. – Київ, 1995. – С. 25-26.
48. Умови і правила здійснення агентування і фрахтування морського торгового флоту і контролем за їхнім дотриманням: наказ Міністерства транспорту України № 247 від 17 травня 1994 року // Нормативные акты Украины. – Компьютерный банк правовой информации. – Киев: АО Инфортехнология, 2001. – № 6.
49. Письмо Департамента валютного контроля та лицензирования № 28-311/1809 от 24 мая 2000 года // Нормативные акты Украины. – Компьютерный банк правовой информации. – Киев: АО Инфортехнология, 2001. – № 6.
50. Віденська конвенція ООН 1980 року про договори міжнародної купівлі-продажу товарів // СД-НАУ Ескперт. – 2003.
51. Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрак-тів): Указ Президента України від 7 листопада 1994 року // Українська Інвестиційна Газета. – 1999. – № 43.
52. Агарков М.М. Обязательства по советскому гражданскому праву //Ученые труды ВИЮН. – Вып. III. – 1940. – 191 с.
53. Алексеев С.С. Гражданское право в период развернутого строительства коммунизма. – М.: Госюриздат, 1962. – 454 с.
54. Алексеев С.С., Мамутов В.К. Кооперированные поставки в промышленности // Советское государство и право. – 1957. – № 2. – С. 44-48.
55. Андреев В.К. Представительство в гражданском праве. – Калинин, Издательство Калининского государственного университета, 1978. – 86 с.
56. Анопий В. Проблемы становления торгового посредничества в Украине // Підприємництво, господарство і право. – 1998. – № 6. – С. 29-32.
57. Ансон В. Договорное право. М.: Юридическая литература, 1984. – 463 с.
58. Антимонов Б.С. Основания договорной ответственности социалистических организаций. – М.: Госюриздат, 1962. – 175 с.
59. Бабкина Е.В. Правовая природа договора коммерческого представительства // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2000. – № 2. – С. 16-18.
60. Бабкина Е. Развитие теории представительства в коммерческих отношениях// Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 1999. – № 4. – С.12-19.
61. Басин Ю.Г. Вопросы советского жилищного права. – Алма-Ата, 1963. – 86 с.
62. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения. М.: Юрид. лит. – 1989. – 580 с.
63. Беляневич О.А. Господарські договори та способи їх укладення: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.04 /Київський ін-т імені Тараса Шенченка. – К., 1999. – 19 с.
64. Братусь С.Н., Лунц Л.А. Вопросы хозяйственного договора. М.: Госюриздат, 1954. – 176 с.
65. Братусь Н.С. Юридическая ответственность и законность (очерки теории). – М.: Городец-издат, 2001. – 208 с.
66. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорое право. Книга первая. Общие положения. – М.: Статут, 1998.  841 с.
67. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья. Договоры о выполнении работ и оказании услуг. – М.: Статут, 2002. – 1036 с.
68. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. – Минск, 1967. – 260 с.
69. Брызгалин А.В., Берник В.Р., Головкин А.Н. Штрафные санкции за нарушение условий хозяйственных договоров // Налогообложение и бухгалтерский учет. – М.: “Аналитика-Пресс”, 1998. – С. 5 – 6.
70. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права. СПб, 1894. – 645 с.
71. Васильєва В. А. Правове регулювання відносин за договором консигнації. Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – Львів, 2000. – 172 с.
72. Васева Н.В. Имущественные і организационные гражданско - правовые договоры // Гражданско-правовой договор и его функции: межвуз. сб. научн. трудов / Ред. О.А. Красавчикова.  Свердловск: УрГУ, 1980. – 93 с.
73. Венская Конвенция ООН о международных договорах купли-продажи. Комментарий / Ред. В.И.Кулешова. – М.: Юрид. лит., 1994. – 455 с.
74. Вердников В.Г. К вопросу о хозяйственном договоре по советскому гражданскому праву // Труды ВЮЗИ. – Т. 3. – 1965. – С. 126 – 127.
75. Витрянский В.В. Договоры о транспортной экспедиции и иных услугах в сфере транспорта. М.: Статут, 2003. – 319 с.
76. Вильямс С. Основы договорного права.  М., 1955. – 432 с.
77. Внешнеторговые сделки / Сост. И.С. Гринько. – Сумы: Орион, 1994. – 458 с.
78. Гавзе Ф.И. Социалистический гражданско-правовой договор. М.: Юрид лит., 1972. – 243 с.
79. Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. Т. I. Часть общая. СПб., 1911. – 432 с.
80. Гамбаров Ю.С. Гражданское право. Лекции. – Законъ, 1888/9. – 243 с.
81. Гамбаров Ю.С. Добровольная и безвозмездная деятельность в чужом интересе. Вып.2. Социальное основание института negotiorum gestio. – М.,1880.  160 с.
82. Германское право. Часть I. Гражданское уложение: Пер. с нем../ Серия: современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
83. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. – 349 с.
84. Голубєва Н.Ю. Институт представительства в римском частном праве // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць.  Одеса: Юрид. літ., 2002. – Вип. 13. – С. 82-87.
85. Гордон А. Представительство в гражданском праве. – СПб., 1879. – 434 с.
86. Гордон М.В. Радянське цивільне право. Ч. 2. Вип. 2. – Харків, 1966. – 487 с.
87. Грибанов В.П. Гражданское право: Учебник. В 2 т. – М, 1993. – Т. 1. – 456 с.
88. Грущинський І. Роль договору у формуванні підприємницьких відносин // Право України. – 2000. – № 2. – С. 37-42.
89. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая / Под ред. Козырь О.М., Маковского А.Л., Хохлова С.А. – 945 с.
90. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред К.К. Яичкова. – М.: Мин. образования, 1966. – 552 с.
91. Гражданское и торговое право капиталистических стран. – М.: Высшая школа, 1980 . – 286 с.
92. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Р.Л. Нарышкиной. – М: Международное право, 1983. – 286 с.
93. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Е.А. Васильева.  М., 1993.  345 с.
94. Гражданское право: В 2 т. Т.2 / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: БЕК, 1994. – 620с.
95. Гражданское право: В 2 т. Том ІІ. Полутом 2: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2000. – 519 с.
96. Гражданское право. В 3 ч. Ч. 1/ Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева – М.: ТЕИС, 1996. – 779 с.
97. Гражданское право. Учебник. Ч. II. / Валявина Е.Ю., Василевская Н.П., Егоров Н.Д., Елисеев И.В. и др. / Отв. ред. А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой. – М.: Проспект, 1997. – 778 с.
98. Гражданское право: В 3 ч. Ч.2 / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М.: Проспект, 1998. – 784 с.
99. Гражданское право. Ч II. / Агафонова Н.Н., Богачева Т.В., Глушкова Л.И., Гришаев С.П. и др./ Под общ. ред. А.Г. Калпина – М.: Юристъ, 2000. – 541 с.
100. Гражданское право. Учебник Ч. 2 / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М: Проспект, 1999. – 779 с.
101. Гражданское право России. Часть 2. Обязательственное право / Брагинский М.И., Клейн Н.И., Левшина Т.Л., Литовкин В.Н. и др. / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Бек, 1997. – 687 с.
102. Граве К.А. Отдельные виды обязательств. – М, 1954. – 236 с.
103. Герасимчук О. Місце договорів за участю суб’єктів підприємницької діяльності в системі цивільно-правових угод // Підприємництво господарство і право. – № 9. – С. 43-48.
104. Голованов Н.М. Обязательственное право. Система обязательств. Виды договоров. Тесты. – СПб: Питер, 2002. – 445 с.
105. Давид Р. Основные правовые системы современности: (Сравнительное право). Пер. с фр. М. А. Крутоголова и В. А. Туманова; Предисл. В. Туманова. – М.: Прогресе, 1967. – 357 с.
106. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современ¬ности: Пер. с фр. В.А. Туманова. — М.: Междунар. отношения, 1997. – 400 с.
107. Данилова Е.Н. Ответственность должника за действие третьих лиц участвующих в исполнении договоров. – М: Юрид. лит., 1984. – 52 с.
108. Деревьянко Г.Ф. Договор. – Новосибирск, 1996. – 22 с.
109. Дженкс Э. Свод английского гражданского права.  М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1941. – 303 с.
110. Джунь В. Про співвідношення Цивільного і господарського кодексів у регулюванні відносин у сфері підприємництва // Українське право. – 1997. – №. 3. – С. 78 – 79.
111. Долженко А.Н., Резников В.Б., Хохлов Н.Н. Судебная практика по гражданским делам. – 324 с.
112. Договор в народном хозяйстве. – Алма-Ата, 1987. – 138 с.
113. Дождев С. Н. Римское частное право. – М.: Инфра-М, 1996. – 644 с.
114. Дигесты Юстиниана / Пер. и коммент. И.С. Перетерского. – М.: Юрид. лит., 1984. – 315 с.
115. Дигесты Юстиниана. Т.1. – М.: Статут, 2002. – 583 с.
116. Дрішлюк А.І. Агентська угода. Деякі питання правового регулювання // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць.  Одеса: Юрид. літ., 2002. – Вип. 13. – С. 148-152.
117. Дрішлюк А.І. Роль порівняльного правознавства для вдосконалення цивільного законодавства України // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. – Вип. 16. – Одеса: Юридична література, 2002. – С. 476-480.
118. Дрішлюк А.І. Агентський договір у цивільному праві України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 3. – С. 37-39.
119. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посіб. / Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Луць В.В. та ін.; / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 910 с.
120. Златарев Е., Христофоров В. Торговско право. Обща частий. Видове тьрговци. Торговски угоди. Несостоятелност. Софія: Сиела-Софт енд паблишинг. – 357 с.
121. Знаменский Г.Л. Хозяйственный механизм и право. – К.: Наукова думка, 1988. – 142 с.
122. Знаменьський Г. Про узгодження проектів Цивільного і Господарського (комерційного ) кодексів // Українське право. – 1997. – №. 3. – С. 56-57.
123. Зейц А.Г. Влияние изменившихся обстоятельств на силу договоров. – Иркутск, 1928. – 415 с.
124. Зайцева В.В. Представительство. – Гражданское и торговое право капиталистических государств. – М.: МО, 1966. – С.96-97.
125. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Госюриздат, 1975 . – 880 с.
126. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд. ЛГУ, 1955. – 311 с.
127. Иоффе О.С., Красавчиков О.А. О критике науки и научности критики // Иоффе. О.С. Гражданское право. Избранные труды. – М.: Статут, 2000. – С. 742– 755.
128. Иванов Г.Г., Маковский А.Л. Международное частное морское право. – Л., 1984. – 433 с.
129. Жамен С., Лакур Л. Торговое право. – М .: Изд. “Межд. отношения”, 1993. – 256 с.
130. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. – М.: Спарк, 2001. – 767 с.
131. Жилинкова И.В. Услуги по дистанционному обучению как объект гражданских прав // Юридический вестник. – 2002. – № 2. – С. 96-100.
132. Жилинкова И. Корпоративное дистанционное обучение: правовой аспект // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 4. – С. 3-6.
133. Жилинкова И. Договор о предоставлении услуг доступа в Интернет (договор Интернет – провайдинга) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 11. – С. 3-6.
134. Иванов А.А. Цели юридической ответсвенности, ее функции и принципы // Государство и право. – 2003. – № 6. – С. 66-69.
135. Казанцев Л. Понятие представительства в брошюре: Г. Евецкаго “О представительстве при обязательных договорах”. – Х.,1877. – С. 36-38.
136. Казанцев Л. Учение о представительстве в гражданском праве. Кандидатское рассуждение. – Ярославль, 1878. – 147 с.
137. Казанцев Л. Свободное представительство в римском гражданском праве. Историко-юридическое исследование. – К., 1884. – 119 с.
138. Кабалкин А. Договор комиссии // Советская юстиция.– 1969. – № 18.– С.21-25.
139. Канзафарова І.С. Договірна відповідальність юридичних осіб в комерційному обігу. Автореф. дис.. канд.юрид. наук: 12.00.03 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 1999. – 19 с.
140. Клейн Н.И. Организация договорно-хозяйственных связей. – М., 1976. – С. 98.
141. Комаров А.С. Ответственность в коммерческом обороте. – М.: Юрид. лит., 1991. – 207 с.
142. Комаров А.С. Принципы международньгх коммерческих договоров. - М: Международный центр финансово-зкономического развития, 1996. – 318 с.
143. Колосов Р. Право сумісництва комісіонера // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 5. – С. 43-45.
144. Колосов Р. Способи і види комісійної винагороди // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 23-25.
145. Косарев А.И. Римское право. –М.: Юрид. лит., 1986. – 160 с.
146. Куник Я.А. Взгляды правоведов на регулирование хозяйственных отношений и их научная обоснованность // Роль правовых средств в оптимизации хозяйственного механизма. – М., 1983. – 34-56.
147. Кузнєцова Н. Шляхи розвитку комерційного законодавства в Україні (До питання про співвідношення Цивільного і Господарського (комерційного) кодексів) // Українське право. – 1997. – №1. – С.30-46.
148. Кузнецова Н.С. Подрядные договори в инвестиционной деятельности в строительстве. – К.: Наукова думка, 1993. – 160 с.
149. Красько И. Смешанный договор. Условия действительности и недействительности // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998 – № 5. – С. 30-34.
150. Красько І. Агентський договір //Підприємництво, господарство і право. – 1999. – № 10. – С. 30-32.
151. Кучеренко М. Податкове представництво. – Вісник Академії правових наук України. –Х, 2002. – № 1 (28). – С. 68-74.
152. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 183 с.
153. Красавчиков О. А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание и функции // Гражданско-правовой договор и его функции. Межвузовский сборник. – Свердловск: УрГУ, 1980. – С. 3-20.
154. Кротов М.В. Обязательство по оказанию услуг в советском гражданском праве. – Л., 1990. – 168 с.
155. Круглова М.І. Возмездность как существенный элемент агентского соглашения // Підприємництво, господарство право. – № 8. – С. 18-21.
156. Крупко П.М. Інститут добровільного представництва у цивільному законодавстві деяких зарубіжних країн // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць.  Одеса: Юрид. літ., 2002. – Вип. 13. – С. 82-87.
157. Колосов Р.В. Поняття й місце агентського договору в цивільному праві // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 3. – С. 42-45.
158. Кислицкая О.В. Классификация гражданских договоров // www.jurcentre.ru.
159. Ласк Г. Гражданское право США.  М., 1961. – 773 с.
160. Лазор Н. Відмежування трудового договору від цивільних договорів // Право України. – 1997. – № 12. – С. 85-86.
161. Ландкоф С.Н. Договор комиссионной продажи сельскохозяйственной продукции // Советское государство и право. – 1954. – № 4. – С. 49-54.
162. Ландкоф С.Н. Торговые сделки. – Харьков, 1929. – 245 с.
163. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. – К., 1948. – 424 с.
164. Луць В.В. Цивільно-правовий договір: його суть і сфера дії в сучасних умовах // Радянське право. – 1987. – № 8. – С 15 – 18.
165. Луць В.В. Договірне право // Основні напрями реформи цивільного права в Україні: Збір. статей та матеріалів. – К., 1997. – С. 34-44.
166. Луць В.В. Цивільно-правовй договір. Зобов'язальне право. / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С.25-33.
167. Луць В.В. Контракти в підприємницької діяльності. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 599 с.
168. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: Автореф. дис..канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київ. Нац. університет імені Тараса Шевченко. – К., 2001. – 16 с.
169. Матвеєв Г. Про концепцію господарського права // Українське право. – 1998. – №. 1. – С. 19-24.
170. Мамутов В.І. І знову про загально цивілістичний підхід // Право України. – 2000. – № 4. – С. 93-96.
171.