Яновицька Галина Богданівна Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів в Україні : Яновицкая Галина Богдановна Гражданско-правовые средства защиты прав потребителей в Украине Yanovytska Halyna Bohdanivna Civil remedies for consumer rights in Ukraine

Краткое описание

Яновицька Галина Богданівна, доцент кафедри цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка. Назва дисертації: Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів в Україні”. Шифр та назва спеціальності 12.00.03 цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Спецрада Д 35.051.27 Львівського національного університету імені Івана Франка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ЯНОВИЦЬКА ГАЛИНА БОГДАНІВНА
УДК: 347.12:366
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ
ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ
Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право (081 - Право)
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело. Г.Б. Яновицька
Науковий консультант: Коссак Володимир Михайлович
доктор юридичних наук, професор
Львів - 2021

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 22
ВСТУП 23
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ 36
1.1. Стан розробки проблеми захисту прав споживачів в науці
цивільного права 36
1.2. Становлення та розвиток інституту захисту прав споживачів 46
1.3. Проблеми адаптації законодавства України до права
Європейського Союзу в сфері захисту прав споживачів 69
Висновки до розділу 1 117
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДНОСИН У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ 120
2.1. Учасники споживчих правовідносин 120
2.2. Об’єкти та зміст правовідносин у сфері захисту прав споживачів 142
2.3. Договір як підстава виникнення споживчих правовідносин 169
Висновки до розділу 2 201
РОЗДІЛ 3. ПРАВА СПОЖИВАЧІВ ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНО- ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ 205
3.1. Поняття захисту цивільних прав споживачів 205
3.2. Поняття та класифікація способів захисту прав споживачів 229
3.3. Строки здійснення та захисту цивільних прав споживачів 236
Висновки до розділу 3 250
РОЗДІЛ 4. ПРЕВЕНТИВНО-ПРАВОПРИПИНЯЮЧІ СПОСОБИ
ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ 252
4.1. Припинення правопорушення як спосіб захисту 252
4.2. Зміна та припинення правовідношення 262
4.3. Визнання правочину недійсним 294
Висновки до розділу 4 306
РОЗДІЛ 5. КОМПЕНСАЦІЙНІ СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ
СПОЖИВАЧІВ 309
5.1. Відшкодування збитків та моральної шкоди як способи захисту
прав споживачів 309
5.2. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт,
послуг у деліктних відносинах 331
Висновки до розділу 5 355
ВИСНОВКИ 360
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 371
ДОДАТОК А 426
ДОДАТОК Б 433

Список литературы

ВИСНОВКИ
Викладені у дисертаційній роботі теоретичні положення та узагальнення дали змогу сформувати концептуальні засади цивільно - правових засобів захисту прав споживачів. Основні висновки дисертаційного дослідження, що розширюють і доповнюють винесені на захист положення наукової новизни, полягають у наступному:
1. Цивільні правовідносини за участю споживачів — це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права, договірними умовами та правовими звичаями, які виникають між фізичною особою (споживачем), що має намір придбати товар (роботу, послуг), або придбаває товари (роботи, послуги), для задоволення побутових, особистих, сімейних і інших потреб, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, і її потенційним чи реальним контрагентом (продавцем, виконавцем, виробником, імпортером, уповноваженою виробником (продавцем) організацією або уповноваженим виробником (продавцем) суб’єктом підприємницької діяльності, що забезпечується державно-примусовим захистом споживача як слабкої сторони за допомогою цивільно-правових форм, засобів і методів юридичного впливу.
2. Визначено види цивільних правовідносин за участю споживачів:
- правовідносини, що виникають між споживачем і суб’єктом підприємницької діяльності (цивільні правовідносини за участю споживачів) з приводу придбання товарів, робіт, послуг: регулятивні;
- правовідносини, що виникають з метою захисту порушених прав споживачів, що реалізуються в охоронному правовідношенні.
Така класифікація правовідносин за участю споживачів обумовлена комплексним характером законодавчого регулювання та можливістю безпосередньої участі споживача тільки в двох видах правовідносин.
3. З метою адаптації положень національного законодавства до ст. 7 Директиви ЄС від 25 липня 1985 р. 85/374/ЄЕС «Про наближення законів, постанов та адміністративних положень держав-членів щодо відповідальності за неякісну продукцію» необхідно доповнити:
- ч. 2 ст. 1210 ЦК України «Особи, зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)» абзацом 2 і викласти частину 2 у такій редакції: «Шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем. Виробник звільняється від відповідальності, якщо доведе, що саме рівень науково -технічного розвитку на час випуску продукції в обіг не дозволив виявити наявність недоліку»;
- ст. 21 ЗУ «Про рекламу» доповнити частиною 2і такого змісту: «Забороняється реклама лікарських засобів, що призначені частково або повністю дітям».
4. Запропоновано розуміння спеціального правового положення споживача як цивільно-правового статусу фізичної особи, що виражається у набуті нею додаткових прав, з метою подолання правової нерівності з реальним і/або можливим контрагентом, у випадку придбання (наміру придбати, використати) товару для задоволення особистих, побутових, сімейних та інших потреб, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.
5. Цивільне законодавство про захист прав споживачів спрямоване на забезпечення належного та ефективного захисту більш слабкої сторони - споживача-фізичної особи. Це зумовлено необхідністю реалізації одного з основоположних цивільно -правових принципів - принципу рівності суб'єктів цивільного права. Водночас, наділення юридичних осіб правами «споживача» призведе до порушення зазначеного принципу у споживчих правовідносинах.
6. На основі аналізу наукових досліджень і чинного законодавства, пропонується розуміти «права споживачів» як теоретико -прикладну правову категорію, що включає в себе не тільки цивільно-правові можливості реалізації прав невизначеним колом осіб, але й суб'єктивні цивільні права конкретної фізичної особи, які є об'єктом охорони та захисту.
7. Ґрунтуючись на загальнотеоретичному вченні про суб'єктивні і об'єктивні права, пропонується розрізняти права споживачів в об'єктивному та суб'єктивному значеннях з метою:
а) недопущення можливості використовувати ці права як зі сторони суб’єктів підприємницької діяльності, так і з сторони споживачів на шкоду іншій стороні;
б) вироблення єдиної судової практики, що обумовлює необхідність теоретико-прикладного підходу до вивчення даної проблеми.
8. Запропоновано під об'єктивними правами споживачів розуміти сукупність цивільно-правових та інших норм, які передбачають ідеальні моделі поведінки невизначеного кола фізичних осіб, здатних в майбутньому мати і здійснювати свої суб'єктивні права в об’єктивній дійсності для задоволення своїх побутових, сімейних, домашніх і інших потреб, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Вказані права не персоніфіковані, складають основу позитивного законодавства та цивільно - правового механізму охорони прав споживачів. Об'єктивні права споживачів знаходяться в постійному динамічному розвитку, залежать від соціально - економічного рівня господарсько-фінансових відносин, стану споживчого ринку, інноваційних технологій та інших умов господарювання.
9. До спеціальних прав споживачів слід віднести права: на вільний вибір товарів, на свободу укладення договору, на інформацію, на придбання і користування товарами належної якості, на безпеку товарів, на використання товару за призначенням, на обмін якісного товару, на одностороннє розірвання договору, на відмову від договору. Права і обов’язки передбачені ст. 4 ЗУ «Про захист прав споживачів» трансформуватимуться у суб’єктивні цивільні права споживача на підставі юридичних фактів: укладення споживчого договору, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди.
Під суб'єктивними правами споживачів розуміються права споживачів як учасників конкретного цивільного правовідношення, які виникли з приводу продажу товарів, надання послуг та виконання робіт, що визначають міру можливої власної поведінки.
10. Запропоновано передбачити у статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначення споживчого договору. У зв’язку із цим, викласти п. 7 наведеної статті у такій редакції: «Споживчий договір - це договір, за яким одна сторона - суб’єкт підприємницької діяльності (продавець, виробник, виконавець) або самозайнята особа, зобов’язується продати, виготовити виріб (товар), виконати роботи або надати послуги, за плату другій стороні - споживачу (фізичній особі)».
Основні ознаки споживчих договорів:
1) особливий суб’єктний склад, яких передбачає наявність суб’єкта підприємницької діяльності або самозайнятої особи та фізичної особи - споживача;
2) публічність споживчого договору;
3) засада приєднання до умов договору, запропонованих суб’єктом підприємницької діяльності;
4) оплатність;
5) присутність обов’язкової інформаційної складової характеристики предмета споживчого договору; 6) консенсуальний характер.
11. Виділено ознаки споживчого договору як публічного:
1) контрагентом споживача є суб’єкт підприємницької діяльності;
2) останній не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншими;
3) зобов’язаний укласти договір із споживачем, який першим відгукнувся на пропозицію;
4) у разі порушення вище зазначених норм, суб’єкт підприємницької діяльності відповідатиме за завдані споживачеві збитки.
Особливості договору приєднання за участі споживача:
1) договір розроблений однією стороною у вигляді формуляру або іншої стандартної форми;
2) споживач не приймає участь у такій розробці;
3) підпис споживача на формулярі або вчинення конклюдентних дій є згодою укласти даний договір на визначених контрагентом умовах.
12. У ч. 1 ст. 673 ЦК України «Якість товару» запропоновано визначення якості: «Якість - сукупність властивостей товару, які відповідають вимогам нормативних актів та умовам договору, щодо задоволення конкретних особистих потреб покупця».
13. Запропоновано у ч. 1 ст. 700 ЦК України «Надання покупцеві інформації про товар» внести уточнення та викласти її у наступній редакції: «1. Продавець зобов'язаний надати покупцеві, до придбання ним товару необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання».
14. Уточнити ч. 5 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо поняття гарантійного строку та викласти п. 5 наступним чином: «Гарантійний строк - строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець), гарантує належну якість продукції у зв’язку із запровадженням її в обіг, а у разі виявлення недоліків (істотних недоліків) бере на себе зобов’язання їх усунути відповідно до положень цього Закону».
15. Запропоновано у статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» зазначити найм як діяльність наймодавця-суб’єкта підприємницької діяльності з надання у користування споживачеві індивідуально визначених речей для задоволення його особистих потреб. А також поширити на споживача-наймача права, які містяться у ЗУ «Про захист прав споживачів»: на безпеку речі; на належну якість; на право на інформацію про річ; на відшкодування майнової та моральної шкоди.
16. Запропоновано статтю 978 ЦК України «Договір охорони» доповнити абзацом другим та викласти у наступній редакції: «За договором охорони фізичної особи, одна сторона (охоронець), що є суб’єктом підприємницької діяльності, зобов’язується забезпечити за плату і у визначені строки усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю другої сторони (фізичної особи, яка охороняється)».
17. Специфіка правовідносин з надання ритуальних послуг, а також пряма вказівка Типового положення «Про ритуальну службу в Україні» (п. 6) та ст. 8 ЗУ «Про поховання та похоронну справу» на регулювання надання ритуальних послуг ЗУ «Про захист прав споживачів», дають можливість зробити висновок про спеціальний захист замовника-фізичної особи нормами споживчого законодавства.
Становище споживачів ритуальних послуг, а також немайновий характер втрат, яких споживачі ритуальних послуг зазнають внаслідок порушення їх прав з боку виконавців ритуальних послуг, вимагає спеціального законодавчого регламентування такої форми їх відповідальності як компенсація моральної шкоди.
18. Встановлено, якщо замовником туристичних послуг виступає роботодавець (індивідуальний підприємець або юридична особа) чи інша особа, що замовляє комплексну туристичну послугу в інтересах фізичних осіб, то у цьому випадку договір буде розглядатись як договір на користь третьої особи. Виконавець зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь не кредитора, а третьої особи, що має право вимагати від боржника виконання зобов’язання на свою користь, з поширенням на неї правил ст. 633 ЦК України «Публічний договір». Такий договір буде укладатись між замовником і виконавцем (турфірмою) на користь третьої особи.
Запропоновано доповнити ст. 20 ЗУ «Про туризм» наступним положенням: «Договір на туристичне обслуговування може укладатись з замовником на користь третьої особи (туриста)». Зважаючи на специфіку цих правовідносин, на подвійне трактування і вирішення спорів судовою практикою, доцільно ввести імперативну норму про повне відшкодування майнових збитків туристу (споживачеві), а також компенсацію моральної шкоди незалежно від майнових відшкодувань.
19. При визначенні відповідальності операторів, провайдерів телекомунікацій за ненадання повної, достовірної інформації або неналежне виконання ними умов договору про надання телекомунікаційних послуг споживачу, необхідно враховувати характер та обсяг обов'язків, що були покладені договором на кожну з його сторін.
Не можна притягнути операторів, провайдерів телекомунікацій до відповідальності у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків з надання споживачеві телекомунікаційних послуг, якщо споживач зі своєї сторони не вчинив дій, що були необхідними для отримання цих послуг, до вчинення яких він був зобов'язаний умовами договору. З вимогою про оскарження незаконних дій операторів, провайдерів телекомунікацій споживачі можуть звернутись до судових та інших уповноважених державних органів.
20. Досліджено, ознаки договору приєднання (ст. 634 ЦК України) у положеннях ЗУ «Про споживче кредитування» (ч. 1 ст. 20). Споживач, реалізуючи право на укладення договору споживчого кредиту, наділений правом укласти договір про надання додаткових чи супутніх послуг лише з визначеною кредитодавцем особою.
21. Визначено, що цивільно -правовий захист прав та інтересів споживачів - це фактичні і юридичні дії споживачів, спрямовані на захист своїх порушених прав та інтересів; діяльність уповноважених законом державних органів, громадських формувань щодо попередження (запобігання), припинення правопорушення та відновлення порушених прав.
22. Охорону прав споживачів слід розглядати як сукупність приватноправових і публічно -правових засобів, спрямованих на створення необхідних умов для ефективної реалізації споживачем суб’єктивного цивільного права на захист. Доведено, що захист прав споживачів є частиною охорони цих прав і виникає лише в разі порушення їх суб'єктивних прав. Захист може здійснюватися не тільки за допомогою норм цивільного, а й кримінального, адміністративного, процесуального законодавства.
23. Обрання цивільно -правового способу захисту порушених цивільних прав або інтересів споживачів залежать саме від змісту порушених прав та правових наслідків правопорушення. Захист прав споживача може поєднувати декілька способів захисту. Наприклад, у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків.
Припинення дії, яка порушує право, як спосіб захисту має достатньо широку сферу застосування, тобто, коли відбувається реальне порушення прав споживачів. Ця вимога буде застосовуватись і тоді, коли порушення має систематичний характер. Вимога про зміну договору та вимога про його припинення шляхом розірвання є основними способами захисту порушення прав споживачів у договірних правовідносинах.
24. У разі придбання фальсифікованої продукції, відповідно до ст. 8 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживач може вимагати від продавця або виробника заміни товару на такий же товар або розірвати договір. На нашу думку, для споживача за правовими наслідками доцільніше визнавати такий договір недійсним на підставі статті 230 ЦК України «Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману» і вимагати відшкодування збитків у подвійному розмірі та моральної шкоди.
Пропонуємо п. 2 ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про захист прав споживачів» доповнити підпунктом 2і: «визнання договору недійсним, якщо продавець навмисно ввів споживача в оману щодо обставин, які мають істотне значення і неможливості використовувати річ за цільовим призначенням».
25. Досліджено, що згідно ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі придбання товару, що містить істотний недолік чи виявлення істотних недоліків у роботі (послузі) (ч. 4 ст.10 цього ЗУ) - споживач має право на розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми. Інша позиція у ст. 678 ЦК України «Правові наслідки передання товару неналежної якості», ст. 708 ЦК України «Права покупця у разі продажу йому товару неналежної якості», яка підтверджена постановою Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 164/882/15-ц, свідчить, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару покупець має право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми лише за умови, якщо він відмовився від договору.
Розірвання договору на відміну від відмови від нього потрібно пов’язувати з неправомірною поведінкою продавця (виробника, виконавця). В інтересах споживача доцільно внести зміни у:
- ст. 678 «Правові наслідки передання товару неналежної якості» ЦК України і викласти п. 1 ч. 2 у наступній редакції: «вимагати розірвання договору і повернення сплаченої за товар грошової суми»;
- ст. 708 «Права покупця у разі продажу йому товару неналежної якості» ЦК України і викласти п. 4 ч. 1 у наступній редакції: «вимагати розірвання договору і повернення сплаченої за товар грошової суми».
26. Досліджено недійсність правочинів, вчинених з використанням нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції, це будь-яка діяльність (дія або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Уточнено, що застосування такого способу захисту як визнання правочину недійсним у правовідносинах зі споживачем має обмежений характер і застосовується лише при юрисдикційній формі захисту.
27. З метою адаптації до законодавства ЄС (Директив Ради від 5 квітня 1993 р. 93/13/ЄЕС про несправедливі умови в контрактах зі споживачами) та захисту споживача як «слабшої сторони», запропоновано зняти обмеження розміру компенсації «понад п’ятдесят відсотків вартості продукції» у ч. 3 п. 5. ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Тому п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» слід викласти у наступній редакції: «5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором».
28. Запропоновано ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» викласти у наступній редакції: «У разі, коли виробник продукції не може бути встановлений, її постачальник (продавець) відповідно до цього Закону, несе відповідальність як виробник, якщо він протягом 30 днів, з дня пред’явлення вимоги споживачем претензії, не повідомить йому найменування та місцезнаходження виробника або особи, яка поставила цю продукцію».
29. Визначено підстави для компенсації моральної шкоди споживачу: заподіяння споживачу моральних або фізичних страждань; неправомірна дія або бездіяльність виробника, виконавця, продавця або особи, яка виконує їх функції; причинний зв’язок між неправомірною дією (бездіяльністю) і моральними (фізичними) стражданнями; вина заподіювача шкоди.
Моральна шкода може проявлятися в моральних чи фізичних стражданнях (наприклад, у вигляді відчаю, страху або болю тощо), завданих споживачеві, внаслідок порушення його споживчих прав виробником або іншими особами. Розмір компенсації моральної шкоди не залежить від вартості товару, роботи чи послуги або суми стягненої неустойки. У кожному конкретному випадку він повинен ґрунтуватися на характері і обсязі завданих споживачеві фізичних та моральних страждань і ґрунтуватись на принципах: справедливості, розумності, добросовісності.