АКТИВНА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ: МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Краткое описание

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

КУЛІКОВ Олексій Петрович

УДК 343.12

АКТИВНА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ: МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно–розшукова діяльність

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Доктор юридичних наук, доцент
ГУРДЖІ Юлія Олексіївна

Одеса – 2010

З М І С Т

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. АКТИВНА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В МЕХАНІЗМІ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

1.1. Теоретичні питання становища особистості в правовій державі:
сучасні підходи в умовах соціально–правового розвитку України 17
1.2. Активність особистості в правовій державі:
сутність, поняття, механізм реалізації 31
1.3. Доступ до правосуддя як умова забезпечення правової
активності особистості в кримінальному процесі України 50
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 67

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТОСТІ В МЕХАНІЗМІ ФОРМУВАННЯ АКТИВНОЇ ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ: ТЕОРЕТИКО–ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

2.1. Природа й засоби забезпечення правової захищеності
особистості у кримінальному процесі України 71
2.2. Інституція кримінально–процесуального статусу в механізмі
забезпечення активної правової позиції суб`єкта кримінального судочинства 89
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 108

РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛЬНО–ПРОЦЕСУАЛЬНІ СПОСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АКТИВНОЇ ПРАВОВОЇ ПОЗИЦІЇ ОСОБИСТОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

3.1. Інститут процесуального представництва як засіб
забезпечення правової активності особистості у кримінальному процесі 113
3.2. Інститут захисту в механізмі забезпечення правової
активності особистості у кримінальному судочинстві 131
3.3. Перспективи розвитку кримінально–процесуальних засобів
забезпечення правової активності особистості у кримінальному судочинстві України 148
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 165

ВИСНОВКИ 173

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 181

В С Т У П

Актуальність теми. Режим правової захищеності як особи, так і її особистих прав і свобод, в сфері кримінального судочинства є однією з найважливіших, найнагальніших цілей галузевого кримінально-процесуального регулювання української сучасності. Його формування й посилення передбачає цілісний системний комплекс заходів, які б забезпечували правозахисну діяльність правозастосовувача у кримінальному процесі, формування й реалізацію активної правової позиції ключових, центральних процесуальних фігур кримінального судочинства. Саме зазначені засоби повинні забезпечити правову захищеність кримінально-процесуального простору в цілому, а відтак і його соціального призначення, досліджуваного дисертантом у контексті концепції конфліктного призначення права.
Проблематика правової захищеності особи, формування й забезпечення її активної процесуальної позиції у кримінальній справі, а також засобів забезпечення її прав і законних інтересів розглядалася переважно в контексті вивчення процесуального становища ключових суб’єктів кримінального судочинства, а також в аспекті окремих галузевих (кримінально-процесуальних) інституцій і конкретних наукових проблем.
Слід зазначити, що правозахисна тематика, що є однією з провідних у вітчизняній теорії кримінально-процесуального права, пройшла довгий шлях становлення теоретико-методологічного потенціалу, а також шлях кристалізації проблематики формування й забезпечення кримінально-процесуальними засобами активної правової позиції громадян у сфері кримінального судочинства. Роботи професорів С.А.Альперта, В.П.Божьєва, В.А.Дубрівного, Л.Д.Кокорєва, В.М.Корнукова, Э.Ф.Куцової, А.М.Ларіна, В.Т.Нора, И.Л.Петрухіна, Г.Д.Побігайло, И.И.Потеружі, В.М.Савицького, Ю.И.Стецовського, В.Е.Юрченка та інших вітчизняних і закордонних дослідників у сфері кримінально-процесуального права аж до нині концептуально структурували підхід до дослідження й дослідницького прогнозування сутності й стратегії розвитку проблематики забезпечення прав і інтересів особистості у кримінальному процесі, виявленню й оптимізації засобів формування й реалізації активної правової позиції особистості у кримінально-процесуальній діяльності, розкриттю системи кримінально-процесуальних гарантій прав, свобод і законних інтересів особистості.
Стан наукової розробки правозабезпечувальної діяльності правозастосовувача, як і питання активізації участі центральних суб’єктів кримінального судочинства за допомогою галузевих процесуально-правових засобів проблемний й традиційний, хоча й досить дискусійний об’єкт наукової уваги в теорії кримінально-процесуального права. Підтвердженням цього є досить значний теоретичний матеріал, накопичений у межах досліджуваної нами галузі юриспруденції. Репрезентативність списку вчених, роботи яких із проблематики забезпечення прав особистості в сфері кримінального судочинства становлять значний науковий доробок, охоплює не лише сучасний період розвитку української кримінально процесуальної науки, але й попередні етапи розвитку теорії кримінального процесу, є досить очевидною. Проте, на жаль, слід зазначити, що дослідження дисертаційних й монографічних робіт, опублікованих вітчизняними науковцями (Р.В. Баранник, А.В. Белькова, А.І. Бережний, Т.В. Варфоломеєва, А.Е. Голубов, М.В. Гузела, Н.В. Джига, О. В. Капліна, Н.П. Короткий, Н.В. Куркін, О.П. Кучинська, М.І. Леоненко, Е.Е. Манівлець, В.Т. Маляренко, В.І. Маринів, А.Р.Михайленко, Л.Л. Нескороджена, В.В. Рожнова, А.Б.Романюк, В.В.Самолюк, С.В.Слинько, В.М.Тертишник, В.М.Трофименко, А.Р.Туманянц, Ю.В.Хоматов, Л.І.Шаповалова, О.Г. Шило, Ю.П. Янович, О.Г.Яновська та ін.) в останній період розвитку національної теорії кримінально-процесуального права дозволяють дійти невтішного висновку: актуальність питань, зумовлених проблематикою правового становища особистості у кримінальному процесі, як і раніше, залишається стабільною. Значна показовість наукового апарату не позбавила дане питання полемічності й дискусійності. Зазначені нами негативні ракурси проблеми, з одного боку, орієнтують дослідників у просторі наукового пошуку, а, з іншого боку, багато в чому є результатом стійко відтворюваної пізнавальної схеми, орієнтованої насамперед на освоєння змісту правозабезпечувальної діяльності правозастосовувача у кримінальному процесі щодо конкретної особи. Поза полем наукової уваги залишається проблематика якостей системності, цілісності правозахисного механізму як такого й відповідного інструментарію. Нерозв'язаність й до нині комплексу проблемних питань, що стосуються механізму ефективності роботи юридичних гарантій у сфері кримінального судочинства, зумовлює особливу занепокоєність, оскільки сприяє посиленню такого негативного соціального явища, як правовий нігілізм, що аж ніяк не сприяє формуванню в Україні правової держави. Адже у цьому разі безсилля права породжує насамперед негативне, зневажливе ставлення до нього.
Проблема правової активності особистості у кримінальному судочинстві не являла собою об’єкт комплексного дослідження. Відомі з цієї проблематики публікації (Ю.М. Грошевий, С.А. Альперт, В.М.Корнуков, С.Ф.Шумилін та ін.), які становлять безумовно теоретичну й практичну цінність, мають насамперед розрізнений, епізодичний характер. А переважна більшість теоретичних і практичних аспектів формування й реалізації активної позиції особистості у кримінальному судочинстві, на жаль, залишаються недослідженими.
Зазначена ситуація у кримінально-процесуальній галузі юридичного знання ускладнюється й тією обставиною, що значний відсоток від загального обсягу наукового доробку у галузі соціології й теорії права з проблем соціальної та соціально-правової активності особистості (Л.П.Станкевич, Н.Т.Абрамова, Г.С.Ареф’єва, П.Ф.Протасеня, Н.Н.Белякович, В.В.Оксамитний, С.Н.Кожевников, У.П. Казимирчук, Н. Е. Воробйов, Е. А. Ануфріев, Н.В. Щербакова, В.Г.Мордкович, В.Н.Константинов, В.Ф.Овчинніков, Н.А.Медведєв, Ю.М.Оборотов та ін.) зі зміною соціально-економічної, політичної й психологічної атмосфери в сучасній Україні, втратив свою актуальність. Проте традиція спадкоємності, обґрунтованість і наукова коректність викладених у цих роботах висновків, їх критичне осмислення дозволили дисертантові використати ряд важливих базових положень. Відтак відсутність й до нині цілісного дослідження проблеми формування й реалізації активної правової позиції особистості у кримінальному процесі, засобів і ефективного механізму її забезпечення свідчать про об'єктивну необхідність подальшого вивчення даної наукової проблеми. Саме цим зумовлене обрання теми дисертаційної роботи й саме це підтверджує її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук обговорена на засіданні кафедри карного процесу Одеської
національної юридичної академії від « 24» березня 2007 року,
протокол №7.
Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до основних напрямів, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 25.12.2000 року, №1376/2000. Проблема дослідження є складовою загальної наукової теми, що виконується в ОНЮА «Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті» на 2006–2010 роки (номер державної реєстрації 0106U004970), а також складовою науково-дослідної роботи кафедри кримінального процесу Одеської національної юридичної академії за темою «Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства в сфері боротьби зі злочинністю й охорони прав особистості в умовах формування правової держави» на 2006-2011 роки.
Особистий внесок дисертанта у межах організації й проведення дослідження зазначених тематичних положень полягає в розробленні теоретико-методологічних засад забезпечення активної правової позиції особистості у кримінальному процесі, аналізі впливу розвитку сучасної нормативно-правової бази кримінального судочинства, створення механізмів розвитку та реалізації правової активності особистості у сучасній Українській державі, та наслідків такого впливу.
Проведене дисертаційне дослідження й сформульовані висновки є певним внеском у розвиток правового положення особистості і формуванні її правової активності у кримінальному судочинстві України.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є системне та концептуальне дослідження теоретичних і практичних основ юридичних засобів захисту прав особистості у кримінальному судочинстві. Крім того, дослідження полягає в тому, щоб сформувати авторське бачення теоретико-правових і практичних питань механізму забезпечення правової активності особистості у кримінальному процесі як особливому юрисдикційному виді правозастосування. Акцент при цьому ставився на проблематиці нормативної забезпеченості юридичного інструментарію, що дозволяє суб’єктові кримінально-процесуальних правовідносин реалізовувати свою позицію в справі, відстоювати права й законні інтереси. Особлива увага приділялася прогностичному аспекту юридичних засобів, що забезпечують охорону й захист прав особистості у кримінальному процесі.
Для досягнення поставленої мети було передбачено постановку, формулювання та вирішення таких завдань:
– визначення концептуальних засад і розробка пропозицій щодо шляхів і способів вдосконалення юридичних засобів по забезпеченню активної правової позицій особистості у кримінальному судочинстві України;
– розкрити сучасні підходи до розуміння теоретико-правових особливостей становища особистості в правовій державі з урахуванням тенденцій соціально-правового розвитку України;
– виявити сутність, визначити поняття й механізм реалізації феномена активності особистості в правовій державі, а також визначити роль принципу доступності правосуддя в кримінально-процесуальному забезпеченні правової активності особистості;
– розкрити природу правової захищеності особистості у кримінальному процесі й визначити засоби її забезпечення;
– виявити й обґрунтувати самостійне інструментальне значення інституції кримінально-процесуального статусу в механізмі забезпечення правової активності суб'єкта кримінального судочинства;
– виділити й розкрити особливу роль галузевих інститутів кримінально-процесуального представництва (законного представництва) й захисту в механізмі забезпечення правової активності особистості у кримінальному судочинстві;
– вдосконалити науковий інструментарій, конкретизувати юридичні категорії, подати авторське визначення активної правової позицій особистості з позиції правозахисної діяльності правозастосовувача у кримінальному судочинстві;
– виявити та обґрунтувати причини та умови, які сприяють виникненню правового нігілізму, що призводить до порушення основоположних прав і інтересів особи при розслідуванні кримінальних справ;
– визначити функції та методи впливу держави на процес формування правової захищеності особистості у становленні сучасної Української держави;
– розробити пропозиції щодо реформування інституту захисту в реалізації активної правової позиції особистості у провадженні по кримінальній справі та інституту захисту у кримінальному процесі, конституційного права на правову допомогу;
– визначити основні напрями розвитку кримінально-процесуальних засобів, що забезпечують формування й реалізацію правової активності особистості у кримінальному судочинстві України;
– надати практичні рекомендації щодо шляхів та способів реалізації права на активну правову позицію особистості у кримінальному судочинстві в умовах українських реалій сучасного суспільного розвитку.
Об’єктом дослідження є науково-дослідна діяльність вітчизняних і закордонних учених щодо теоретико-правового розуміння механізму формування й реалізації соціально-правової активності особистості в правовій державі, а також безпосередня діяльність основних суб’єктів кримінального процесу, спрямована на реалізацію активної правової позиції у кримінальній справі в судочинстві України.
Предметом дослідження виступає поняттійно-категоріальний апарат, призначений для вивчення теоретико-правових і галузевих питань формування й реалізації правової активності особистості у кримінальному процесі; правові феномени, що уособлюють кримінально-процесуальний інструментарій забезпечення правової захищеності особистості й реалізації її правової активності; а також тенденції в розвитку нормативного забезпечення ефективної участі правового суб’єкта у кримінальному правосудді.
Методи дослідження. Сукупність пізнавальних методів сучасної теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей. Методологія роботи ґрунтується на загальних і спеціальних методах пізнання. Зокрема, методологічну базу дисертації склали мегапринцип додатковості, системний підхід, метод структурно-функціонального аналізу, метод теоретичного дедукціювання, гіпотетико-дедуктивний метод, аналіз і синтез. Зокрема, системний підхід і метод структурно-функціонального аналізу як невід’ємний методологічний елемент безпосередньо застосовувався при розгляді проблематики буття феномена правової активності особистості в механізмі формування правової держави. На основі цих методологічних засобів були сформульовані сучасні підходи до розуміння становища особистості в умовах соціально-правового розвитку України, розглянута сутність правової активності особи у державі й природа її видового прояву - кримінально-процесуальної активності, проаналізований механізм реалізації активної позиції особистості, а також відповідні функціональні кримінально-процесуальні засоби. Враховувалася при цьому убудованість галузевого виду правової активності в систему більш високого порядку – соціально-правову активність особистості. Метод теоретичного дедукціювання й гіпотетико-дедуктивний метод застосовувалися при розробці конкретного кримінально-процесуального розуміння загальнотеоретичного поняття правової активності, тобто при визначенні змісту й ознак поняття «кримінально-процесуальна активність особистості». Методи аналізу й синтезу застосовувались при вивченні науково-дослідної бази загальнотеоретичного й кримінально-процесуального профілів для визначення змісту таких феноменів правової реальності, як правова активність, правовий статус, правовий інструментарій, правова захищеність особистості, засоби кримінально-процесуального захисту й забезпечення правової активності суб’єкта права у кримінальному судочинстві. Принцип додатковості дозволив залучити всі вищезазначені пізнавальні засоби в межах і аспекті, які були необхідними для вирішення окремих конкретних науково-дослідних завдань.
Теоретичну основу дисертації становлять роботи як вітчизняних, так і закордонних дослідників проблематики правового становища особистості й шляхів формування її правової активності в правозастосочому процесі -кримінальному судочинстві. У дисертаційній роботі використана література з загальної філософії, соціології, загальної теорії права й держави, конституційного права, теорії кримінально-процесуального права.
Нормативною базою дисертації є положення Конституції України, чинне кримінально-процесуальне законодавство України.
Емпіричною основою дисертації є результати інтерв’ювання 120 осіб, визнаних потерпілими, а також жертв злочинів.
Дисертаційне дослідження здійснювалося упродовж двох взаємозалежних етапів за такими основними напрямами: на першому етапі визначались вихідні позиції дослідження, обґрунтовувалась актуальність досліджуваної проблеми, вивчався сучасний стан науково-дослідної роботи, проведеної в загальній теорії права й теорії кримінально-процесуального права за проблематикою правової активності особистості та її галузевого підвиду - кримінально-процесуальної активності; на другому етапі узагальнювався теоретичний матеріал, проводилась апробація запропонованої структури й методологічної бази роботи, формулювалися основні ідеї й підходи до вирішення поставлених завдань дисертаційного дослідження, розроблялись шляхи впровадження в практику теоретико-правових і кримінально-процесуальних рекомендацій, що стосуються оптимізації засобів формування й реалізації правової активності особистості у кримінальному судочинстві.
Наукова новизна одержаних результатів значною мірою визначена постановкою наукової проблеми в темі дисертації, відповідно до якої вперше в Україні на монографічному рівні здійснене цілісне дослідження основних загальнотеоретичних і кримінально-процесуальних питань інструментального забезпечення феномена правової активності особистості у кримінальному судочинстві України, а також проблематики галузевих засобів, що формують режим правової захищеності особистості й виступають гарантом реалізації правової активності особистості у кримінальному процесі. Обраний комплексний міжгалузевий підхід до вивчення проблематики дисертаційної теми дозволив висунути ряд нових концептуальних положень, важливих у теоретико-правовому й практичному аспектах:
– вперше обґрунтована теза про безпосередню взаємозумовленість феноменів правової дійсності – правова активність особистості, правова держава, правовий статус особистості, а також історіографічних, політико-культурного просторів, а також соціально-етнографічного коду соціуму; акцентована диверсифікуюча роль зазначених кодів, які задають культурологічну різноманітність, соціально-правове багатство й визначають диференціацію в основних ознаках правового становища особистості;
– вперше позначений вектор трансформації правового статусу як центральної юридичної інституції, що забезпечує реалізацію правової позиції особистості – євроінтеграційна стратегія України, оновлена концепція взаємин особистості й держави, визначена ч.1 ст.З Конституції України; акцентований облік людського фактору, що має вихід на проблематику правового менталітету українського народу, його правосвідомості й правової культури; позначений супідрядний характер взаємозв'язку феноменів соціально-правової й кримінально-процесуальної активності особистості; позиційована визначальна роль нормативного забезпечення юридичного інструментарію, за допомогою якого реалізується правова активність особистості на діючому рівні свого прояву;
– вперше обґрунтоване положення про гарантуючу роль у процесі формування й реалізації правової активності особистості у кримінальному судочинстві принципу доступності правосуддя, реальність якого забезпечується юридичними засобами, що формують безперешкодність звернення до суду, реальність права на судовий захист і права на юридичну допомогу;
– вперше обґрунтована провідна роль у формуванні й еволюційному поступі режиму правової захищеності особистості в сфері національного кримінального судочинства феномена правопорядку та юридичних засобів його забезпечення; режим правової захищеності, забезпеченої дієвим процесуально-процедурним інструментарієм, дозволить формувати й реалізовувати правову активність ключовим процесуальним фігурам у провадженні кримінальної справи;
– вперше позначена проблема зловживання правом, зокрема, зловживання процесуальними статусними правами провідних суб’єктів кримінального процесу; при формуванні кримінально-процесуального режиму правової захищеності особистості як гаранта реалізації її активної правової позиції слід орієнтуватись на розуміння неприпустимості зловживання правом як принципу права; цей принцип – концептуальний орієнтир при реформуванні кримінально-процесуального законодавства України;
– підкреслено особливу роль процесуального статусу, що є нормативним каналом, що забезпечує формування й реалізацію активної правової позиції по кримінальній справі, певну динаміку процесуально-правових наслідків при провадженні по кримінальній справі; інституція кримінально-процесуального статусу особистості забезпечується механізмами, зосередженими у феномені кримінально-процесуальних гарантій прав особистості;
– вперше позначена необхідність досягнення рівноваги процесуальних можливостей поляризованих суб’єктів кримінального судочинства, що припускає збалансований підхід законодавця до надання процесуальної підтримки учасникам кримінально-процесуальної діяльності у формі професійної правової допомоги обом сторонам;
– вперше відзначені напрями подолання поляризації інтересів держави й особистості у кримінальному судочинстві; державні, публічні цілі й завдання у кримінальному процесі повинні бути співвіднесеними з менеджерською сутністю держави як такої, що повинне виступати помічником у захисті особистістю власних прав і законних інтересів засобами, легітимізованими публічною владою;
– вперше відзначено, що в розвитку концепції сучасного кримінального судочинства слід спиратись на тенденції, притаманні площині філософської думки, що фіксують плинність, рухливість, взаємопроникненість, взаєморозкриття феноменів; ризомність поширюється на правові цілі, переслідувані у кримінальному правосудді основними соціальними агентами – державою й особистістю;
– вперше позначено, що активна правова позиція в справі конкретного процесуального суб’єкта - учасника процесу припускає розгалужену систему юридичного інструментарію, яким повинен володіти не лише безпосередній носій процесуального статусу учасника процесу, але і його представник; реалізація правової активності в справі з використанням інституту процесуального представництва забезпечить прагнення законодавця подолати на концептуальному рівні успадковану інквізиційність пострадянського кримінального судочинства й вивести розуміння кримінально-процесуальної діяльності на рівень способу розв’язання кримінально-правового конфлікту, де визначальним є процесуальна комунікація, діалог рівноправних процесуальних фігур, своєрідних партнерів у досягненні загальних цілей;
– позначено роль інституції захисту в реалізації активної правової позиції особистості при провадженні по кримінальній справі, що дозволяє, по-перше, заповнити прогалини в правовій культурі й правовій грамотності населення й доповнити коло суб’єктів кримінально-процесуальних правовідносин ефективним учасником, що користується юридичною допомогою, грамотно ініціює процесуально значиму діяльність; по-друге, інституція захисту у кримінальному процесі забезпечує реалізацію конституційного права на правову допомогу, що дозволяє сучасній Україні позиціювати себе як державу, що прагне до впровадження в сферу кримінального судочинства високих міжнародно-правових стандартів щодо забезпечення й захисту прав, свобод та інтересів особистості;
– вперше позначено, що прогностичний елемент динаміки кримінально-процесуальних засобів забезпечення прав особистості, формування й реалізації її активної правової позиції при провадженні по кримінальній справі виявляється в поняттях, які відбивають процеси, зумовлені стратегією інтеграції України до Європейського Союзу; виявлений напрям розвитку принципів кримінального процесу - подолання інквізиційно-розшукових засад судочинства; посилення елемента диспозитивності; будь-яка нормативна підтримка розвитку засад принципу змагальності й поширення дії цього принципу на більш ранні етапи судочинства, що підвищить рівень правової активності основних гравців у карному процесі, іменованих сторонами, а сам феномен сторони у кримінально-процесуальній діяльності стане активованим не лише на судових стадіях, але й дещо раніше.
Практичне значення одержаних результатів дослідження зв’язується з питаннями теоретичного й практичного забезпечення діяльності вітчизняного правозастосовувача щодо формування й реалізації правової активності особистості у кримінальному судочинстві, оптимального використання процесуальних юридичних засобів захисту прав і законних інтересів особистості в даному виді правозастосовчого процесу. Також вивчалися: теоретичні питання становища особистості в правовій державі в умовах соціально-правового розвитку України; сутність, поняття й механізми реалізації активності особистості в правовій державі; теоретико-правовий аспект юридичного захисту особистості в механізмі формування активної позиції учасника кримінального процесу; кримінально-процесуальні засоби, що забезпечують формування й реалізацію правової активності особистості у кримінально-процесуальній діяльності.
Сформульовані й обґрунтовані теоретичні й практичні положення, висновки й пропозиції можуть бути використані при розробці проекту Кримінально-процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів, при підготовці відповідних науково-практичних посібників, розділів підручників, методичних вказівок; у навчальному процесі, де положення й висновки дисертаційної роботи можуть бути використаними під час викладу курсів «Кримінальний процес України», «Суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності», а також спецкурсів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук виконана здобувачем самостійно. Наукові статті, опубліковані в спеціалізованих юридичних виданнях, підготовлені на підставі особисто підібраних автором матеріалів і відповідно до особистої позиції автора щодо механізму забезпечення правової активності особистості у кримінальному судочинстві України.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Одеської національної юридичної академії, представлена й обговорена на міжкафедральному семінарі кафедр кримінального процесу й криміналістики, схвалена ними й рекомендована до захисту.
Основні теоретичні положення й пропозиції, які містяться в дисертації, неодноразово доповідались й обговорювались на науково-практичних конференціях, зокрема на: Науково-практичній конференції «Становлення й розвиток правової системи України» (м.Київ, 2002 р.); Науково-практичній конференції «Проблеми державного будівництва й захисту прав людини в Україні» (м.Львів, 2003 р.); 4-й Всеукраїнській науковій конференції молодих учених, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права й держави» (м.Одеса, 2006 р.); Міжнародній науковій конференції «Ювенальна політика і ювенальна юстиція в сучасній державі» (м.Одеса, 2007 р.); 2 Всеукраїнському «Круглому столі» «Актуальні проблеми філософії права (аксиологічний аспект)» (м.Одеса, 2007 р.); Міжнародній науковій конференції «Питання вдосконалення методології сучасної юриспруденції» (м.Одеса, 2008 р.); Науковій конференції професорсько-викладацького й аспірантського складу Одеської національної юридичної академії «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 2008 р.).
Публікації. Основні висновки й результати дослідження містяться в 5 (пятьох) наукових публікаціях, три з яких надруковані у спеціалізованих юридичних виданнях, затверджених переліком ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою й предметом дослідження й складається із вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків по дисертації, списку використаних джерел, що включає 210 найменувань. Повний обсяг дисертації становить 201 сторінок, безпосередньо текст дисертації становить 180 сторінок, список використаних джерел – 21 сторинок.

Список литературы

В И С Н О В К И
Дослідження всього комплексу теоретико-правових і практичних питань, пов’язаних: по-перше, із проблематикою ролі активної правової позиції особистості в механізмі формування правової держави в сучасній Україні; по-друге, із проблематикою правового захисту особистості, природи й засобів забезпечення її правової захищеності у кримінальному судочинстві й роллю інституту кримінально-процесуального статусу в механізмі формування й реалізації правової активності суб’єкта кримінального процесу; по-третє, з кримінально-процесуальними способами забезпечення активної правової позиції особистості в сучасномукримінальному судочинстві України, перспективами розвитку галузевих правозабезпечувальних засобів, дозволяє сформулювати такі підсумкові положення:
1. Ступінь вольової активності особистості в її соціально-правовому виявленні виявляє себе в матеріальних і духовно-моральних можливостях реалізації відповідних потенцій людини, а також в обов’язках. Основні показники конкретно-історичного соціально-правового становища особистості закодовані в історіографічному, політико-культурному просторах, а також у соціально-етнографічному коді відповідного суспільства, Ці фактори визначають розходження, задають ту конкретно-культурологічну розмаїтість, соціально-правове багатство й визначають диференціацію в основних ознаках становища особистості.
2. Активні процеси трансформації правового статусу як юридичної інституції, що забезпечує реалізацію правової позиції особистості, визначаються євроінтеграційною стратегією України. Динаміка кримінально-процесуальноїзаконодавчої бази визначається конституційними положеннями й міжнародно-правовими стандартами в сфері забезпечення прав людини. Ключовий концепт у сучасному законодавстві заданий ч. 1 ст.3 Конституції України.
3. Реформування правового статусу припускає вихід на проблематику правового менталітету українського народу, його правосвідомості й правової культури. Реальність і ефективність прав, свобод, законних інтересів особистості вимагає вияву легітимізованої активності. Карно-процесуальна активність особистості – це галузевий підвид загальнотеоретичної категорії соціально-правової активності особистості. Ознаками кримінально-процесуальноїактивності суб’єкта права є: а) сполучуваність із інтересами правосуддя й інших осіб, що беруть участь у справі; б) законність – відповідність підстав, суб’єкта й способу реалізації активної позиції вимогам кримінально-процесуального законодавства. Карно-процесуальна активність формується на рівні свідомості, виявляючись на поведінковому (діяльнісному) рівні. Суб’єктивний внутрішньоособистісний аспект кримінально-процесуальноїактивності, залишаючись поза межами прямого правового регулювання, є взаємозалежним з якістю й нормативною забезпеченістю юридичного інструментарію, за допомогою якого реалізується правова активність на зовнішньому (діяльнісному) рівні свого вияву.
4. Гарантією формування й реалізації правової активності особистості у кримінальному судочинстві виступає в правовій державі принцип доступності правосуддя. Центральною ланкою системи, що забезпечує доступність правосуддя, виступає право на судовий захист й право на юридичну допомогу.
5. Вирішальна роль у кримінально-процесуальному захисті особистості приділяється діяльності публічної влади. Зміцнення режиму правової захищеності особистості в національномукримінальному судочинстві, підвищення рівня її правової активності пов’язане з феноменом правопорядку в правозастосовному (юрисдикційному) процесі. Проблематика правопорядку – важливий аспект досліджень у теорії кримінально-процесуального права.
6. Режим правової захищеності особистості, забезпечений процесуально-процедурним інструментарієм, формує правову активність ключових процесуальних фігур у провадженні по кримінальній справі. Правова захищеність особистості – це політико-правова умова, що забезпечує успішність і ефективність кримінального процесу в його новій якості, тобто не як засобу боротьби зі злочинністю, а як легітимізованого способу розв’язання кримінально-правового конфлікту. Правова захищеність особистості в Україні – умова правового становища більш масштабного плану, що відрізняє розвинутий, цивілізований і демократичний соціум (юридична безпека).
7. Правова захищеність особистості у кримінальному процесі пов’язана із проблемою зловживання правом. Національна система права здатна ефективно перешкоджати зловживанням правом суб’єктами кримінально-процесуальних правовідносин. Розбіжність тактичних завдань правозастосовувача й сторони захисту формує тактико-психологічні й процесуальні конфлікти. При формуванні кримінально-процесуального режиму правової захищеності особистості слід орієнтуватись на розуміння неприпустимості зловживання правом як принципу права. Це положення – важливий концептуальний орієнтир при реформуванні кримінально-процесуального законодавства України.
8. Процесуальний статус учасника кримінального судочинства – нормативний канал формування й реалізації активної правової позиції по кримінальній справі. Розвинена інституція кримінально-процесуального статусу затребувана в моделях кримінального судочинства, орієнтованих на діяльного суб’єкта права. Це – концептуальна установка для законодавця, визнання якої передбачає зміцнення змісту й розширення обсягу статусних засобів захисту прав і інтересів особистості. Рівновага процесуальних можливостей поляризованих суб’єктів судочинства передбачає збалансований підхід законодавця до надання процесуальної підтримки учасникам кримінально-процесуальноїдіяльності у формі професійної правової допомоги обом сторонам.
9. Поляризація держави й особистості, що виявлялася в окремих процесуальних інститутах, нині долається законодавцем. Державні, публічні цілі й завдання у кримінальному судочинстві повинні бути співвіднесеними з «менеджерською» сутністю самої держави, що повинне виступати помічником у захисті особистістю своїх прав і законних інтересів засобами, легітимізованими публічною владою. Формування в українському соціумі цивільного суспільства забезпечить відповідальне, громадянське ставлення до своєї участі в кримінально-процесуальній діяльності суб’єкта права. У розвитку концепції кримінального судочинства слід спиратись на тенденції, спостережувані у світовій філософській думці, які фіксують плинність, мінливість, взаємопроникнення, взаєморозкриття феноменів. Така ризомність є поширюваною на правові цілі, переслідувані у кримінальному правосудді основними соціальними агентами – державою й особистістю.
10. Повноцінність участі суб’єкта у кримінальному судочинстві передбачає процесуальну допомогу, а також представництво інтересів, пов’язане з інститутами процесуального представництва суб’єкта й з інститутом законного представництва. Ефективність інституту процесуального представництва зумовлює своєчасну ініціацію процесуально значимих дій правозастосовувача. Активна правова позиція в справі конкретного процесуального суб’єкта – учасника процесу передбачає розгалужену систему юридичного інструментарію, яким повинен володіти не лише безпосередній носій процесуального статусу учасника процесу, але і його представник.
11. У національному кримінально-процесуальному законодавстві відзначається відсутність паритету в процесуальних можливостях сторони захисту й сторони обвинувачення. Тут можуть бути дані такі рекомендації законодавцеві: 1) є необхідним комплекс прав представника потерпілого, тотожний до прав захисника обвинувачуваного, з відповідним корегуванням термінології й окремих процесуальних дій; 2) є потрібним доступний механізм набуття відповідної допомоги представника (маються на увазі процедурний та фінансовий ракурси проблеми); 3) слід передбачити випадки обов’язкової участі як представника адвоката (це можуть бути випадки, коли потерпілим є недієздатна особа, обмежено дієздатна особа, що не володіє мовою судочинства, що володіє фізичними вадами або розладами емоційно-вольової сфери, що перешкоджають реалізації процесуального статусу в повному обсязі, малописьменна або малозабезпечена особа); 4) необхідно передбачити можливість і умови безоплатної допомоги представника, у тому числі представника-адвоката.
12. В інституті представництва виділяється інститут законного представництва, що вимагається у випадках, коли в правоздатної особи відсутня дієздатність і цю якість необхідно заповнити, залучаючи до участі в юридично значимій діяльності інших дієздатних у повному обсязі суб’єктів. Інституту законного представництва притаманними є такі ознаки: 1) загальні ознаки – перше, спрямованість на надання юридичної допомоги в здійсненні суб’єктом процесуальної функції й відповідного процесуального статусу; друге, одночасність участі в процесі законного представника й особи, що представляється, і певна обмеженість щодо можливостей реалізації законними представником всіх статусних прав учасника процесу, що представляється; третє, нормативна визначеність процесуальних прав представника й самостійність в їх реалізації; 2) спеціальні ознаки – перше, законний представник покликаний охороняти права й законні інтереси недієздатного або обмежено дієздатного суб’єкта процесу; друге, законний представник набуває повноважень на представництво інтересів через установлення закону; третє, законний представник у здійсненні своєї процесуальної функції у кримінальному судочинстві не пов’язаний винятково волею особи, що представляється; четверте, діяльність законного представника по охороні прав і інтересів особи, що представляється, є для нього обов’язком.
13. Законне представництво – це система процесуально-правових правовідносин, які виникають між двома групами процесуальних фігур: по-перше, між законним представником і правозастосовувачем; по-друге, між законним представником та особою, що представляється; по-третє, між законним представником і іншими суб’єктами кримінального процесу щодо реалізації суб’єктивних прав учасника, не здатного з об’єктивних причинах до самостійної кримінально-процесуальноїдіяльності.
14. Реалізація активної правової позиції особистості при провадженні по кримінальній справі забезпечується інституцією захисту прав і законних інтересів особистості. Це дозволяє, по-перше, заповнювати поширені в українському суспільстві прогалини в правовій культурі й правовій грамотності населення й доповнювати коло суб’єктів кримінально-процесуальних правовідносин ефективним учасником, що користується юридичною допомогою, що грамотно ініціює процесуально значиму діяльність. По-друге, інституція захисту у кримінальному процесі забезпечує реалізацію конституційного права на правову допомогу, що дозволяє сучасній Україні позиціювати себе як державу, що прагне до впровадження в сфері кримінального судочинства високих міжнародно-правових стандартів щодо забезпечення й захисту прав, свобод і інтересів особистості. Тут важливим є факт прямої залежності ефективності праці адвоката й розміром його гонорару, що звичайно ж, на жаль, не дозволяє говорити про превалювання в діяльності захисника елементу громадянського обов’язку.
15. Діяльність захисників у кримінальних справах базується на таких положеннях: 1) це принцип верховенства закону. Виведення розуміння цього принципу на більш високий філолофсько-теоретичний рівень передбачає врахування прийнятого у філософії права поділу закону на правовий і не правовий, що повинне впливати на визначення стратегії розвитку законодавства, що регулює діяльність захисника у кримінальному судочинстві; 2) це незалежність захисників у процесі виконання процесуальних функцій. Особливу роль тут відіграє проблематика пов’язаності позиції захисника з позицією особи, що представляється; 3) це гуманізм, який передбачає, що захисник навіть у ситуації очевидності винності особи, що представляється, у здійсненні інкримінованого йому діяння продовжує виконувати свою процесуальну функцію захисту, що у даній ситуації буде зводитись до пошуку й акцентуації обставин, що пом’якшують покарання винної особи, обставин, що позитивно характеризують особистість особи, що представляється; 4) це дотримання адвокатами норм професійної етики.
16. Пропонується комплекс заходів, що забезпечують належний рівень процесуальної самостійності й незалежності адвоката при його участі у провадженні по кримінальній справі: 1) гарантування адвокатові процесуального балансу, що дозволяє виступати йому рівноважною процесуальною силою в кримінально-правовому конфлікті громадянина й держави в особі публічного обвинувача; 2) законодавче забезпечення охорони професійних прав, честі й гідності адвоката; заборони щодо втручання в адвокатську діяльність; заборони щодо вимоги від адвоката відомостей, що становлять адвокатську таємницю; заборони допиту адвоката на предмет адвокатської таємниці; 3) наявність системи юридичних заходів, що захищають предмет адвокатської таємниці; 4) захист матеріалів, пов’язаних з професійною діяльністю адвоката шляхом їх захисту від можливості огляду, розголошення або вилучення без згоди адвоката. Виключенням тут можуть бути матеріали, які містять відомості, значимі для забезпечення безпеки державного ладу, національної безпеки, а також безпеки населення й окремих громадян. Для вилучення такої категорії матеріалів є потрібною відповідна незалежна експертна оцінка відомостей, що містяться в них, з одного боку, а з іншого боку – належна процедура, що забезпечує дотримання законності.
17. Стратегічними напрямами в розвитку кримінального процесу виступають: подолання інквізиційно-розшукових засад судочинства; посилення елементу диспозитивності; нормативна підтримка принципу змагальності. Дія принципу змагальності на більш ранніх етапах судочинства підвищить рівень правової активності основних учасників кримінального процесу, йменованих сторонами, а сам феномен сторони у кримінально-процесуальній діяльності буде активованим не лише на судових стадіях, але й раніше. Повинні враховуватись також перспективи динаміки кримінально-процесуальних феноменів статусу, процесуальних засобів та ін. Прогностичний елемент динаміки кримінально-процесуальних засобів забезпечення прав особистості, формування й реалізації її активної правової позиції при провадженні по кримінальній справі виявляється в поняттях, які відбивають процеси, викликані стратегією інтеграції України до Європейського Союзу.
18. Розвиток кримінально-процесуальних засобів забезпечення прав особистості, формування й реалізації її активної позиції по кримінальній справі передбачає врахування напрямів в еволюції нормативного забезпечення юридичного процесу в цілому. Також національному законодавцеві необхідно враховувати характерні зміни в національних системах законодавства, які викликані інтеграційними процесами в рамках глобалізації правового простору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамова Н.Т. Сфера деятельности и уровень активности / Н.Т.Абрамова // Вопросы философии.- 1970.- №9.- С.75-85
2. Адаменко В.Д. Субъекты защиты обвиняемого / В.Д.Адаменко. – Красноярск: Изд–во Красноярск. Ун–та, 1990. –208с.
3. Адвокат в уголовном процессе / Под ред. П.А.Лупинской. Сост. С.Н.Гаврилова.- М.: Новый Юрист, 1997.- С.544с.
4. Акинча Н.А. К понятию уголовно–процессуальных гарантий / Н.А.Акинча. – В кн.: Актуальные вопросы советской юридической науки. – Саратов, 1978. – С.99–103
5. Актуальные проблемы философии права («Круглый стол») // Юридический вестник.– 2006.– №1.– С.138–149
6. Александров С.А. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе / С.А.Александров. – Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1976. –124с.
7. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С.С.Алексеев. – М.: НОРМА, 2001. – 840с.
8. Алексеев С.С. Правовые средства: постановка проблемы, понятие, классификация / С.С.Алексеев // Советское государство и право. – 1987. – №6. – С.14–21
9. Алексеев С.С. Право и перестройка: вопросы, раздумья, прогнозы / С.С.Алексеев .- М.: Юридическая литература, 1987. – 240с.
10. Алексеев С.С. Правовое государство – судьба социализма / С.С.Алексеев .- М.: Юридическая литература, 1988. – 198с.
11. Альперт С.А., Грошевой Ю.М. Структура правовой активности личности в сфере уголовного судопроизводства / С.А.Альперт, Ю.М.Грошевой .- В сб.: Проблемы социалистической законности.- 1989.- Вып.24.- С.65–71
12. Андреев В. К. Представительство в гражданском праве / В. К.Андреев. – Калинин: ККИ, 1978. –87 с.
13. Андрющенко М.Т. Социальная активность – деятельность – вера / М.Т.Андрющенко .- В сб.: Философские и социологические проблемы формирования социальной активности личности.- Владимир, 1989.- С.44-52.
14. Ануфриев Е.А. Социальный статус и активность личности: Личность как объект и субъект социальных отношений / Е.А.Ануфриев . - М.: Изд–во МГУ, 1984.- 287с.
15. Арефьева Г.С. Социальная активность. (Проблема субъекта и объекта в социальной практике и познании) / Г.С.Арефьева . - М.: Политиздат, 1974.- 230с.
16. Арон Р. Этапы развития социологической мысли/ Р.Арон / Общ. ред. и предисл. П.С.Гуревича: Пер. с франц. – М.: Издательская группа «Прогресс»–«Политика», 1992.- 608с.
17. Архипов С.И. Субъект права в центре правовой системы / С.И.Архипов // Государство и право. – 2005. – №7. – С.13–23
18. Басик В.П. Эволюция правового статуса личности и его отражение в российской правовой науке / В.П.Басик // Правоведение. – 2005. – №1. – С.21–35
19. Бессарабов В.Г. Правозащитная деятельность российской прокуратуры (1722 – 2002 гг.): история, события, люди: Монография / В.Г.Бессарабов. – М.: НОРМА, 2003. – 685с.
20. Бойко В. Нова Конституція і судова влада / В.Бойко // Право України.- 1997.- №1. – С.7–10
21. Брызгалов А.И. О некоторых теоретико–методологических проблемах юридической науки на современном этапе / А.И.Брызгалов // Государство и право. – 2004. – №4. – С.17–22
22. Брынцев В.Д. Судебная власть (Правосудие): Пути реформирования в Украине / В.Д.Брынцев .- Харьков: „Ксилон”, 1998.- 182с.
23. Буткевич В. Права людини в Україні / В.Буткевич// Політична думка.- 1993.- №1. – С.9–12
24. Буторин Л.А. Обеспечение обязательного и своевременного рассмотрения органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступлениях (процессуальный и организационный аспекты). Дис…. канд. юрид. наук./ Л.А.Буторин – М., 1987. –184с.
25. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – №1
26. Варфоломеева Т.В., Гончаренко С.В. Науково–практичний коментар до Закону України „Про адвокатуру”. Законодавство про адвокатуру і адвокатську діяльність: Зб. нормат. актів / Т.В.Варфоломеева, С.В.Гончаренко / Академія адвокатури України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 432с.
27. Васецький В.Ю. Доктрина прав людини в романо–германській правовій системі: Дис...канд. юрид. наук: 12.00.01 / В.Ю.Васецький/ Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2005. – 204с.
28. Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса / Е.В.Васьковский.- М.: Башмаковы, 1913. – 691с.
29. Вебер М. Основные социологические понятия.- В кн.: Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. / М. Вебер - М.: Прогресс, 1990.- 804с.
30. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави і права / Ю.А.Ведєрніков, В.С.Грекул. – К.: Центр навч. літ., 2005. – 280с.
31. Витрук Н.В. О юридических средствах обеспечения реализации и охраны прав советских граждан / Н.В.Витрук // Правоведение. – 1964. – №4. – С.27–33
32. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Н.В.Витрук .- М.: Наука, 1979.- 229с.
33. Воеводин Л.Д. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе / Л.Д.Воеводин. – М.: Юридическая литература, 1987. – 170с.
34. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / К.Г. Волинка / Національний педагогічний ун–т ім. М.П.Драгоманова. – К., 2000.– 177с.
35. Волкотруб С.Г. Імунітет у кримінальному процесі України: Монографія / С.Г.Волкотруб. – Харків: Консум, 2005. – 144с.
36. Воробьёв Н.Е. К вопросу о критериях социальной активности личности.- В кн.: социальная активность личности / Под ред. К.М.Никонова / Н.Е.Воробьёв.- Волгоград, 1976.- С.9–14
37. Выдря М. Уголовно–процессуальные гарантии в суде / М.Выдря. – Краснодар: Краснодар: Кубанский гос. ун–т, 1980. –97с.
38. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика / Е.И.Головаха, Н.В.Панина.- К.: Абрис, 1994. – 168с.
39. Гордон. Представительство в гражданском праве / Гордон. – Спб.: Тип. Шредера, 1879. – 434с.
40. Гофманн А.Б. Социология Эмиля Дюркгейма.- В кн.: Дюркгейм Э. Социология. Её предмет, метод, предназначение / А.Б.Гофманн .- М., 1995.- С.3–12
41. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. В.А.Мусина, Н.А.Чечиной, Д.М.Чечота. - М.: «Проспект», 1998.- 480с.
42. Гробов С.М. О классификации уголовно–процессуальных гарантий обвиняемого / С.М.Гробов. – В сб.: Гарантии прав личности в социалистическом праве и процессе. – Вып.2. – Ярославль, 1977. – С.65–71
43. Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семёнов В.А. Западная теоретическая социология. Монография / И.А.Громов, А.Ю.Мацкевич, В.А.Семёнов.- Спб.: Ольга, 1996.- 286с.
44. Грошевий Ю.М. Конституція України і проблеми кодифікації кримінально-процесуального законодавства / Ю.М.Грошевий // Матеріали науково-практичної конференції.- Харьків, 1998.- Ст.180-184
45. Грошевий Ю.М. Проблеми загальної частини проекту кримінально-процесуального кодексу України / Ю.М.Грошевий .- В зб.:Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку.- Харьків, 1995.- Ст.286-288
46. Губин В.Д. Философия: актуальные проблемы: Учеб. пособие / В.Д.Губин. – М.: РГГУ: Омега–Л, 2005. – 370с.
47. Гурджи Ю.А. Правовая защита личности в уголовном процессе: вопросы теории и методологии: Монография / Ю.А.Гурджи. – Одесса: ОРИГУ НАГУ, 2007. – 352с.
48. Гурджи Ю.А. Природа уголовно–процессуальных гарантий прав личности: философско–правовой аспект / Ю.А.Гурджи. – В сб.: Науковий вісник Юридичної академії МВС. – Дніпропетровськ, 2003. – №1. – С.78–83
49. Доступ к правосудию для неимущих обвиняемых в странах Центральной и Восточной Европы. Журнал Восточноевропейского права Школы Паркера. – 1998. – Т. 5. – № 1. – C. 12–18
50. Егоров А.В. Правовая интеграция и ее содержание / А.В.Егоров // Государство и право. –2004.– №6.– С.74–84
51. Жаровська І.М. Доступніть права: теоретико–правові проблеми: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / І.М.Жаровська/ Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2005. – 204с.
52. Забігайло В.К., Козюбра М.І. Демократія, права і свободи: реальність і ідеологічні міфи / В.К.Забігайло, М.І.Козюбра.– К.: Наукова думка, 1983.– 240с.
53. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду / А.П.Заєць. – К.: Парламентське вид–во, 1999. –248с.
54. Закоморна К.О. Інститут Омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини та громадянина (порівняльно-правовий аналіз): Дис...канд.юрид.наук: 12.00.02 / К.О.Закоморна / Університет внутрішніх справ МВС України.– Х., 2000. – 210с.
55. Закон України “Про приєднання України до Статуту Ради Європи” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 38. – Ст. 287.
56. Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – №30. – Ст.260
57. Закон України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 березня 2004 року №1629-ІУ // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №29. – Ст.367
58. Закон України „Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №50. – Ст.540
59. Закон України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17 липня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №40. – Ст.263; ВВРУ. – 1999. – №22–23. – Ст.197; ВВРУ. – 2005. – №3. – Ст.76; ВВРУ. – 2006. – №26. – Ст.216
60. Иеринг Р. Борьба за право / Р.Иеринг.- М.: Мысль, 1991.- 110с.
61. Информационные материалы Философского общества СССР.- М., 1986.- №1(52).- 168с.
62. Калмыков Н.В. Защита по делам несовершеннолетних / Н.В.Калмыков. – Минск: Изд–во БГУ, 1981. –110с.
63. Касавин И.Т. Деятельность и рациональность.- В сб.: Деятельность: теории, методология, проблемы / И.Т.Касавин .- М.: Мысль, 1990.- С.35-51.
64. Кистяковский Б. Государство правовое и социалистическое / Б.Кистяковский// Вопросы философии и психологии.- М., 1906.- Кн.85.- С.506-511
65. Ківалов С.В. Українська юстиція на шляху до європейських стандартів / С.В.Ківалов // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – №6. – С.12–16
66. Кожевников С.Н. Социально-правовая активность личности / С.Н.Кожевников // Советское государство и право.- 1980.- №9.- С.20-27
67. Козюбра М. Передмова до: Шевчук С. Порівняльне прецедентне право з прав людини / М.Козюбра. – К.: Реферат, 2002. – 344с.
68. Комарницький Д.С. Держава та особа: відповідальність держави перед особою / Д.С.Комарницький. – В зб.: Держава і право. – К.: Ін–т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2004. – С.34–39
69. Комаров С.А. Общая теория государства и права / С.А.Комаров. – М.: Манускрипт, 1996. –312с.
70. Конвенція про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4.ХІ.1950). Рада Європи: Протокол від 04 листопада 1950 року// Голос України. – 10 січня 2001 року. - № 3 (2503). – С. 6-8.
71. Константинов В.Н. Социальная активность и пассивность личности: Учебн. пособие / В.Н. Константинов.- Владимир: ВГПИ, 1990.- 113с.
72. Конституція України: Науково-практичний коментар. – В.Б.Авер’янов, О.В.Батанов, Ю.В.Баулін та ін; Ред. кол. В.Я.Тацій, Ю.П.Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво “Право”; К.:Концерн “ВД “Ін Юре”, 2003. – 808 с.
73. Концепція удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів (ухвалено 22 березня 2006 року). – Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права
74. Корешкова И.Н. Гарантии основных прав и свобод граждан СССР в текущем законодательстве / И.Н.Корешкова// Вестник МГУ. – Серия 11: Право. – 1980. – №6. – С.47–58
75. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права / Н.М.Коркунов. – 2–е изд. – СПб.: Книжный магазин А.Ф.Цизерлинга, 1898. – 319с.
76. Корнуков В.М. Теоретические и правовые основы положения личности в уголовном судопроизводстве: Дис….докт. юрид. наук./ В.М.Корнуков – Харьков, 1988. – 410с.
77. Корнуков В.М. Теоретические и правовые основы положения личности в уголовном судопроизводстве. Автореф. дисс....докт. юрид. наук./ В.М.Корнуков - Харьков, 1987.- 39с.
78. Корнуков В.М. Уголовно-процессуальная активность граждан и пути её повышения / В.М.Корнуков // Изв. вузов. Правоведение.- 1987.- №5.- С.17–22
79. Кремянский В.И. Методологические проблемы системного подхода к информации / В.И.Кремянский .- М.: Мысль, 1977.- 132с.
80. Крижанівський А.Ф. Феноменологія правопорядку: Монографія./ А.Ф.Крижанівський – Одеса: Фенікс, 2006. – 196с.
81. Кудрявцев В.Н., Лукашева О. Социалистическое правовое государство / В.Н.Кудрявцев, О.Лукашева// Коммунист.- 1988.- №11.- С.7–12
82. Кузьмина О.В. Концептуальные основы реформирования уголовного судопроизводства / О.В.Кузьмина // Правоведение. – 2004. – №2.– С.123–132
83. Кулапов В.Л. Правомерное поведение и правонарушения. Теория государства и права. Курс лекций / В.Л.Кулапов. М.: Юристъ, 1997. - С.519–540
84. Кучинский В.А. Личность, свобода, право. / В.А. Кучинский- М.: Юридическая литература, 1978. – 207с.
85. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права. / В.В.Лазарев, С.В.Липень – М.: Спарк, 2006. – 540с.
86. Лазарева В.А. Охрана прав и законных интересов несовершеннолетних потерпевших в советском уголовном процессе. Автореф. дис….канд. юрид. наук. / В.А.Лазарева – М., 1980. –18с.
87. Ландо А.С. Представители несовершеннолетних обвиняемых в советском уголовном процессе. / А.С.Ландо – Саратов: Изд–во Сарат. юрид. ин–та, 1984 – 134с.
88. Лебедев Б.К. Возрастание социальной активности личности в условиях развитого социализма.- В сб.: Философско-социологические проблемы развитого социализма. / Б.К. Лебедев - Казань, 1976.- С.72–75
89. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность./ А.Н.Леонтьев - 2–е изд. – М.: Политиздат, 1977.- 304с.
90. Лобанов Б.Е. Философия и социология творчества./ Б.Е.Лобанов- Саратов: Изд–во Сарат. ун–та, 1983.- 224с.
91. Лукашева Е.А. Правовое государство и обеспечение прав личности. / Е.А.Лукашева – В кн.: Права человека в истории человечества и в современном мире. – М.: Юридическая литература, 1989. – 210с.
92. Лукашук И.И. Глобализация, государство, право, ХХ1 век. / И.И. Лукашук– М.: Спарк, 2000. – 279с.
93. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. / Е.Г.Лукьянова– М.: Издательство НОРМА, 2003. – 240с.
94. Лысенков С.Л. Гарантии прав и свобод личности в советском обществе: Дис…канд.юрид.наук: 12.00.01:/ С.Л. Лысенков – Ин-т гос. и права АН УССР. – К., 1976. – 182с.
95. Магновський І.Й. Гарантії прав і свобод людини та громадянина в праві України (теоретико–правовий аспект): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01/ І.Й.Магновський / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2003. – 221с.
96. Магун В.С. Потребности и психология социальной деятельности личности. / В.С.Магун - Л.: Наука, 1983.- 175с.
97. Малько А.В. Правовое государство и его принципы. – В кн.: Теория государства и права. Курс лекций./ А.В.Малько- М.: Юристъ, 1997.- С.182–197
98. Малько А.И. Стимулы и ограничения в праве: Теоретико–информационный аспект./ А.И. Малько – Саратов: Изд–во СГУ, 1994. – 198с.
99. Мальцев Г.В. Права личности: юридическая норма и социальная действительность.- В сб.: Конституция СССР и правовое положение личности./ Г.В. Мальцев- М.: Юридическая литература, 1979.- С.45–52
100. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія і практика: Дис.... докт. юрид. наук: 12.00.09 / В.Т.Маляренко / Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого. – Харків, 2004.– 449с.
101. Мартинчик Є. Про судову владу / Є.Мартинчик // Право України.- 1992.- №11. – С.3–7
102. Марченко М.Н. Юридическая природа и характер решений Европейского суда по правам человека / М.Н.Марченко // Государство и право.– 2006.– №2.– С.11–19
103. Матеріали першого Всеукраїнського „круглого столу” з філософії права „Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи”) // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – №4. – С.237–241
104. Матузов Н.И. Активная жизненная позиция и право / Н.И.Матузов// Советское государство и права.- 1984.- №3.- С.5–9
105. Матузов Н.И. О принципе «всё, не запрещенное законом, дозволено» / Н.И.Матузов // Советское государство и право.- 1989.- №8. – С.11–16
106. Матузов Н.И. Право и личность. Теория государства и права. Курс лекций./ Н.И.Матузов - М.: Юристъ, 1997.- С.230–243
107. Матузов Н.И. Право как центральный элемент и нормативная основа правовой системы.- В сб.: Вопросы теории государства и права. / Н.И.Матузов- Саратов, 1988.- С.31–38
108. Медведько О. Європейське майбутне прокуратури України / О.Медведько // Вісник прокуратури. – 2006. – №4. – С.3–8
109. Милинчук В.В. Новые тенденции международного сотрудничества в сфере уголовного процесса: концепция транснационального правосудия / В.В.Милинчук// Государство и право.– 2004.– №1.– С.87–97
110. Мордкович В.Г. Активность как социальная категория.- В кн.: Общественно-политическая активность трудящихся. / В.Г.Мордкович- Свердловск: Изд–во Свердл. ун–та, 1970.- С.47–51
111. Наливайко О.І. Теоретико–правові проблеми захисту прав людини: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / О.І.Наливайко/ Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2002. – 178с.
112. Нерсесянц В.С. Процессы универсализации права и государства в глобализирующемся мире / В.С.Нерсесянц// Государство и право.– 2005.– №5.– С.38–47
113. Нерсесянц В.С. Система юридических гарантий прав и свобод граждан. – В кн.: Социалистическое правовое государство: концепция и пути реализации / Отв. ред. Нерсесянц В.С./ В.С.Нерсесянц – М.: Наука, 1990. – 280с.
114. Нерсесянц В.С. Философия права./ В.С.Нерсесянц – М.: ИНФРА–М–НОРМА, 1998. – 652с.
115. Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории (от познания к постижению права). / Ю.Н.Оборотов– Одесса: Юридична література, 2002.– 280с.
116. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах / Отв. ред. проф. М.Н.Марченко. Том 1. Теория государства.- М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 416с.
117. Общая теория государства и права. Академический курс. в 2–х томах / Отв. ред. проф.М.Н.Марченко.- Том 2. Теория права.- М.: Издательство «Зерцало», 1998.- 656с.
118. Овчинников В.Ф. Репродуктивная и продуктивная деятельность как фактор творческого развития человека./ В.Ф.Овчинников- М.: Высшая школа, 1984.- 87с.
119. Овчинников В.Ф. Типологический подход к пониманию новой концепции созидательной активности. / В.Ф.Овчинников- В кн.: Проблемы повышения созидательной активности.- Калининград: Изд–во Калининг. гос. ун–та, 1988. – С.24–29
120. Огляд стану адаптації законодавства України до acquis communautaire. – К.: ТОВ „Ніка–Прінт”. – 2006.: http://www.minjust.gov.ua/
121. Організація судової влади в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 282с.
122. Пашук Т. Ефективність юридичних засобів захисту прав людини: загальнотеоретичні проблеми дослідження / Т.Пашук // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – №1. – С.191–201
123. Пашук Т.І. Право людини на ефективний державний захист її прав та свобод: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Т.І. Пашук/ Львівський національний університет ім. І.Франка. – Львів, 2006. – 210с.
124. Петрищев В.Е. Антитеррористическое законодательство за рубежом. / В.Е.Петрищев– В кн.: Современный терроризм: состояние и перспективы / Под ред. Е.И.Степанова. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – С.45–64
125. Півненко В., Коновалов С. Щодо прорахунків у реформуванні досудового слідства / В.Півненко, С.Коновалов// Вісник прокуратури. – 2006. – №6. – С.96–102
126. Платонов К.К. Система психологии и теория отражения. / К.К.Платонов- М.: Наука, 1982.- 214с.
127. Попелюшко В.О. До питання про зміст та правовий механізм забезпечення та реалізації права обвинуваченого на захист / В.О.Попелюшко// Адвокат. – 2002. – №1. – С.18–21
128. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів” // http://zakon.rada.gov.ua
129. Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40.- С. 263
130. Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні: Монографія / Кол. авторів; за ред. Н.М.Оніщенко, О.В.Зайчука. – К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2007. – 424с.
131. Протас І.Б. Проблеми судового захисту прав та інтересів громадян у зв'язку заподіянням їм шкоди незаконними діями органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.: 12.00.03. / І.Б. Протас– Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Харківський університет внутрішніх справ. – Х., 2000. – 20 с.
132. Протасеня П.Ф., Белякович Н.Н. Социальная активность как общественное явление / П.Ф.Протасеня, Н.Н.Белякович// Философские науки.- 1978.- №2.- С.32-37
133. Рабінович П. Проблеми трансформації методології вітчизняного правознавства: досягнення, втрати, перспективи / П.Рабінович// Вісник Академії правових наук України. – 2002. – №4. – С.3–14
134. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави./ П.М.Рабінович – Навч. посібник. Вид. 9–е, зі змінами. – Львів: Край, 2007. – 192с.
135. Рабінович П..М. Межі здійснення прав людини (загальнотеоретичний аспект) / П.М.Рабінович// Вісник Академії правових наук України.- Харьків, 1996.- №6. – С.21–25
136. Рабінович П..М. Проблеми юридичного забезпечення прав людини (загальнотеоретичний аспект) / П..М. Рабінович // Український часопис прав людини.- Київ, 1995.- №2. – С.12–16
137. Рабінович П.М. Права і свободи людини в Конституції України: герменевтичні проблеми реалізації та роль Конституційного Суду в їх розв´язанні / П.М. Рабінович// Матеріали науково-практичної конференції “Теоретичні та практичні питання реалізациї Конституції України: проблеми, досвід, перспективи”. 25 червня 1997р., Київ. Упорядник Ю.М.Грошевий.- Харьків, 1998.- Ст.106-110
138. Рабінович П.М. Сучасні концепції правової держави (Методологічний аспект)./ П.М. Рабінович- В зб.: Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. – Харків, 1995.- Ст.5-7.
139. Рекетська І.Р. Судова влада в контексті демократичної трансформації українського суспільства.: 23.00.02. Автореф. дис… канд. юрид. наук./ І.Р. Рекетська – Одеська національна юридична академія. – Одеса., 2003. –18 c.
140. Рекомендация Комитета Министров государствам-членам относительно путей облегчения доступа к правосудию. – Права человека: Сборник международных доку