ІНСТИТУТ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ВИГОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІГОРОВИЧ

УДК 341.96 : 347.457

ІНСТИТУТ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Науковий консультант:
ДОВГЕРТ Анатолій Степанович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Національної академії
правових наук України

Київ – 2011

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень 5

Вступ 11

Розділ 1 Цінні папери як об’єкти міжнародного приватного права: загальнотеоретичні положення
27
1.1. Цінні папери як об’єкти цивільно-правових відносин sui generis 27
1.2. Теоретико-методологічні засади виділення інституту цінних паперів та визначення його місця в системі міжнародного приватного права 51

Розділ 2 Колізійне та матеріально-правове регулювання емісійних цінних паперів в міжнародному приватному праві
68
2.1. Емісійні цінні папери у документарній формі існування як об’єкт колізійно-правового регулювання 68
2.1.1. Загальні засади вирішення колізійного питання у сфері міжнародного речового права 70
2.1.2. Проблема застосування колізійного принципу lex situs у відношенні документарних емісійних цінних паперів 77
2.2. Емісійні цінні папери, що обліковуються у системі опосередкованого володіння: питання колізійного та матеріально-правового регулювання 112
2.2.1. Доктринальні підходи до вирішення колізійного питання відносно емісійних цінних паперів, що обліковуються у системі опосередкованого володіння 113
2.2.2. Законодавчий досвід іноземних держав у сфері колізійного регулювання емісійних цінних паперів, що обліковуються у системі опосередкованого володіння 135
2.2.3. Міжнародна уніфікація колізійних норм щодо емісійних цінних паперів, які обліковуються у системі опосередкованого володіння: аналіз положень Гаазької конвенції про цінні папери 2006 р. 147
2.2.4. Міжнародна уніфікація матеріально-правових норм щодо емісійних цінних паперів, які обліковуються у системі опосередкованого володіння: загальна характеристика Конвенції УНІДРУА про цінні папери 2009 р.
161
Розділ 3 Правові аспекти вчинення транскордонних правочинів на міжнародних ринках цінних паперів
173
3.1. Правове регулювання транскордонного розміщення емісійних цінних паперів у міжнародному приватному праві 173
3.1.1. Гармонізація національних законодавств у сфері випуску та розміщення емісійних цінних паперів 174
3.1.2. Колізійні питання розміщення емісійних цінних паперів за межами держави їх емітента 187
3.2. Колізійні аспекти здійснення транскордонних правочинів з емісійними цінними паперами в процесі їх обігу 215
3.2.1. Визначення застосовного права відносно договорів купівлі-продажу емісійних цінних паперів 216
3.2.2. Колізійні аспекти транскордонних забезпечувальних правочинів з емісійними цінними паперами 227
Розділ 4 Правовий режим окремих видів цінних паперів в міжнародному приватному праві
256
4.1. Вексель та чек як об’єкти міжнародного приватного права: питання матеріального та колізійно-правового регулювання 256
4.1.1. Міжнародна уніфікація вексельного законодавства: основні етапи, напрямки та результати 258
4.1.2. Уніфікація матеріально-правових норм відносно чеків на міжнародному та регіональному рівнях 279
4.1.3. Механізм вирішення колізій в міжнародному вексельному праві: порівняльно-правовий аналіз колізійних норм женевської та англо-американської систем вексельного права 288
4.1.4. Міжнародна та регіональна уніфікація чекового колізійного права 311
4.2. Коносаменти в міжнародному приватному праві: питання уніфікації їх регулювання та колізійні аспекти обігу 318
4.3. Єврооблігації як інструменти міжнародного ринку капіталу: особливості міжнародного приватноправового режиму 339
4.4. Депозитарні розписки як об’єкти міжнародного приватного права та особливості їх правового регулювання
358
Висновки 379

Список використаних джерел 388

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

У цій роботі скорочення вживаються в такому значенні:

Гаазька конвенція про векселі 1912 р. Конвенція про об’єднання законоположень про векселі переказні та прості та Міжнародний (Загальний) статут про векселі переказні та прості, прийняті на Гаазькій конференції 10-23 липня 1912 р.

Гаазька конвенція про цінні папери 2006 р. Гаазька конвенція про право, яке підлягає застосуванню до певних прав відносно цінних паперів, які знаходяться у володінні посередника, від 5 липня 2006 р.

НКЦПФР Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку України

Директива ЄС про ліквідацію кредитних установ Директива 2001/24/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 4 квітня 2001 р. про реорганізацію та ліквідацію кредитних установ

Директива ЄС про проспект емісії Директива 2003/71/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 4 листопада 2003 р. про проспект, що підлягає публікації при публічній пропозиції цінних паперів чи їх допуску до торгів

Директива ЄС про ринки фінансових інструментів Директива 2004/39/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 21 квітня 2004 р. про ринки фінансових інструментів
Директива ЄС про розрахунки за цінними паперами Директива 98/26/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 19 травня 1998 р. щодо остаточності розрахунків у платіжних системах та системах розрахунків по цінних паперах

Директива ЄС про фінансову заставу Директива 2002/47/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 6 червня 2002 р. стосовно механізмів застосування фінансової застави

ЄврАзЕС Євразійське економічне співтовариство

ЄКК США Єдиний комерційний кодекс США 1952 р.

ЄС Європейський Союз

Женевські вексельні конвенції 1930 р. Женевська конвенція, якою запроваджено Уніфікований закон про переказний та простий векселі від 7 червня 1930 р.; Женевська конвенція, що має за мету врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі від 7 червня 1930 р.; Женевська конвенція про гербовий збір стосовно переказних та простих векселів від 7 червня 1930 р.

Женевські чекові конвенції 1931 р. Женевська конвенція, якою запроваджено Уніфікований закон про чеки від 19 березня 1931 р.; Женевська конвенція, що має за мету врегулювання деяких колізій законів про чеки від 19 березня 1931 р.; Женевська конвенція про гербовий збір стосовно чеків від 19 березня 1931 р.
Закон Англії "Про переказні векселі" Закон Англії "Про переказні векселі" від 18 серпня 1882 р.

Закон Румунії "Про міжнародне приватне право" Закон Румунії стосовно регулювання відносин міжнародного приватного права від 22 вересня 1992 р. №105.

Закон США "Про цінні папери" Федеральний Закон США "Про цінні папери" від 27 травня 1933 р.

Закон України "Про акціонерні товариства" Закон України "Про акціонерні товариства" від 17 вересня 2008 р. №514.

Закон України "Про міжнародне приватне право"
Закон України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. № 2709-IV.
Закон України "Про Національну депозитарну систему…" Закон України "Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 р. № 710/97-ВР.

Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок"
Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 р. № 348-IV.
Закон Швейцарії "Про міжнародне приватне право"
Федеральний Закон Швейцарії "Про міжнародне приватне право" від 18 грудня 1987 р.

Кодекс Бустаманте Кодекс міжнародного приватного права, прийнятий в Гавані 20 лютого 1928 р. на VI Міжнародній Американській конференції, що вступив в силу 25 листопада 1928 р.

Конвенція про вексельні колізії 1930 р. Женевська конвенція, що має за мету врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі від 7 червня 1930 р.

Конвенція про чекові колізії 1931 р. Женевська конвенція, що має за мету врегулювання деяких колізій законів про чеки від 19 березня 1931 р.

Конвенція про коносаменти 1924 р. Брюссельська конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 р. ("Гаазькі правила").

Конвенція про міжнародні векселі 1988 р. Конвенція ООН про міжнародні переказні та міжнародні прості векселі від 9 грудня 1988 р.

Конвенція УНІДРУА про цінні папери 2009 р. Конвенція УНІДРУА про матеріальні норми у відношенні цінних паперів, що знаходяться у володінні посередника, від 9 жовтня 2009 р.

НЦК Німецький цивільний кодекс від 18 серпня 1896 р.

Регламент Ради ЄС про договірні зобов’язання 2008 р. Регламент (ЄС) №593/2008 Європейського Парламенту і Ради "Про право, яке підлягає застосуванню до договірних зобов’язань" ("Рим-I") від 17 червня 2008 р.
Регламент Ради ЄС щодо неспроможності 2000 р. Регламент (ЄС) №1346/2000 Європейського Парламенту і Ради стосовно процедур неспроможності від 29 травня 2000 р.

Рекомендації ЄврАзЕС Рекомендації з уніфікації законодавчих умов емісії, розміщення та обігу цінних паперів на фондових ринках держав-членів Євразійського економічного співтовариства, підготовлені на підставі порівняльно-правового аналізу національних законодавств і з урахуванням документів СОТ, Міжнародної організації комісій з цінних паперів, та схвалені Постановою Бюро Міжпарламентської Асамблеї ЄврАзЕС від 8 квітня 2004 р. № 9.

Римська конвенція 1980 р. Римська конвенція ЄС про право, що застосовується до договірних зобов’язань, від 19 червня 1980 р.

РФ Російська Федерація

СОТ Світова Організація Торгівлі

Указ Угорщини "Про міжнародне приватне право" Указ Президії Угорської Народної Республіки "Про міжнародне приватне право" від 31 травня 1979 р. №13.

УНІДРУА Міжнародний інститут уніфікації приватного права

Уніфікований закон про векселі 1930 р. Уніфікований закон про переказний та простий векселі, запроваджений Женевською конвенцією від 7 червня 1930 р.
Уніфікований закон про чеки 1931 р. Уніфікований закон про чеки, запроваджений Женевською конвенцією від 19 березня 1931 р.

ЦК України Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р., із змінами та доповненнями

ЮНСІТРАЛ Комісія ООН з права міжнародної торгівлі

IOSCO Міжнародна організація комісій з цінних паперів (англ. International Organization of Securities Commissions).

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Одним з наслідків глобалізації світової економіки є формування міжнародного фондового ринку. Операції з цінними паперами як форми переміщення капіталів дедалі частіше виходять за межі однієї держави, набуваючи транскордонного характеру. Стрімке зростання обсягу таких операцій протягом останніх десятиліть призвело до інтернаціоналізації обігу цінних паперів.
Об’єктивною передумовою ефективного розвитку міжнародного фондового ринку є зближення національних законодавств у сфері випуску та обігу цінних паперів, що полегшує доступ іноземних емітентів до фондових ринків інших держав. Невизначеність щодо права, яке має регулювати передачу цінних паперів, виникнення та реалізацію прав з цінних паперів, інші аспекти здійснення відповідних правочинів в регіональному та глобальному масштабах призводить до підвищення трансакційних витрат. Наявність численних відмінностей у законодавствах різних держав щодо регулювання правовідносин, які виникають у зв’язку з укладенням та виконанням транскордонних правочинів з цінними паперами, обумовлює необхідність міжнародної уніфікації колізійних та матеріально-правових норм у цій сфері. Разом з тим, доводиться констатувати, що уніфікаційні процеси в даній галузі відбуваються надто повільно та фрагментарно, а вироблення єдиних підходів щодо правового регулювання транскордонного обігу цінних паперів здійснюється здебільшого на регіональному рівні.
З іншого боку, розвиток вітчизняного ринку цінних паперів характеризується подальшим поглибленням зв’язків з процесами, що відбуваються на зарубіжних фондових ринках. Україна поступово інтегрується до глобального та європейського фінансового простору, прикладом чого можуть виступати випуски єврооблігацій вітчизняними юридичними особами, отримання лістингу цінними паперами українських емітентів на міжнародних фондових біржах, розміщення за кордоном депозитарних розписок на акції українських компаній. Інвестиційна привабливість, поряд з іншими факторами, визначається правовими гарантіями захисту прав та інтересів іноземних інвесторів. Одним із шляхів забезпечення розвитку національного ринку цінних паперів та ефективності захисту його учасників правовими засобами є всебічне вивчення світового досвіду у сфері застосування правових механізмів, які використовуються для регулювання процесів, що відбуваються на національних та міжнародних фондових ринках. Наближення нормативного інструментарію регулювання приватноправових відносин, пов’язаних з випуском та обігом цінних паперів, у тому числі тих, що ускладнені іноземним елементом, до європейських та світових стандартів є одним з основних факторів сприяння залученню іноземного капіталу у вітчизняну економіку.
Особливого значення розробка сучасного законодавства у сфері цінних паперів набуває зі вступом України до СОТ, оскільки Генеральна угода про тарифи та торгівлю 1994 р. передбачає необхідність здійснення державами-членами заходів із забезпечення недискримінаційного режиму доступу іноземних компаній, зокрема, на національний ринок фінансових послуг, що означатиме посилення ролі іноземних юридичних та фізичних осіб на вітчизняному фондовому ринку.
Процес вдосконалення вітчизняного законодавства про цінні папери вимагає активного запозичення зарубіжного правового досвіду, і зокрема, досконалого та комплексного вивчення іноземної законодавчої та правозастосовчої практики вирішення колізійних питань, пов’язаних з випуском та обігом цінних паперів у транскордонному масштабі. У цьому контексті особлива увага має приділятися розв’язанню можливих колізій права держави емітента цінних паперів та права держави інвестора.
Закон України "Про міжнародне приватне право" не містить спеціальних колізійних норм щодо приватноправових відносин, об’єктом яких є цінні папери. Разом з тим, можливість розміщення цінних паперів як іноземних емітентів на території України, так і українських емітентів за межами України, яка передбачена у ст. 37 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", робить більш ніж актуальним врегулювання колізій, що можуть виникати у цій сфері. Як зазначається в Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленій Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. №342/95-ВР, фондовий ринок України має стати складовою частиною світового ринку фінансових ресурсів, надаючи іноземним інвесторам надійний механізм для здійснення портфельних інвестицій в економіку України.
Наявність істотних прогалин у законодавстві ставить перед наукою міжнародного приватного права важливе завдання з концептуальної розробки принципів формування змісту колізійних та матеріально-правових норм, які б відповідали сучасним реаліям та потребам регулювання транскордонного обігу цінних паперів. Водночас, доводиться констатувати, що в українській юридичній науці до цього часу відповідні питання практично не піднімалися.
Відсутність наукових розробок у цій сфері значною мірою пояснюється тією колосальною прогалиною у вітчизняній науці, яка утворилася внаслідок її епохального розриву з дореволюційною правовою традицією та тривалим існуванням поза контекстом розвитку європейської правової думки. Крім того, на початковому етапі існування пострадянської України брак стійкого наукового інтересу до даної проблематики можна було пояснити відсутністю істотного для проведення серйозних наукових досліджень у цій галузі обсягу емпіричного матеріалу внаслідок недостатнього розвитку взаємозв’язків між вітчизняним та міжнародними фондовими ринками. Однак останнім часом ситуація кардинально змінилася. Подолання вказаної прогалини нерозривно пов’язане з необхідністю вивчення та аналітичного узагальнення законодавчого та доктринального досвіду провідних країн світу як континентальної, так і англо-американської системи права, де наукова думка та практика у цій сфері досягли найбільш суттєвих результатів.
Разом з тим, і в зарубіжній доктрині міжнародного приватного права з багатьох питань регулювання транскордонного обігу цінних паперів відсутня єдина загальноприйнята позиція, а поява принципово нових способів обліку прав на цінні папери та формування системи опосередкованого володіння цінними паперами є важливими викликами часу для сучасної світової науки міжнародного приватного права, пошук адекватної відповіді на які становить завдання глобального масштабу. В цьому контексті дане дисертаційне дослідження є окремим внеском у процес його реалізації.
В силу викладеного можна констатувати, що теоретико-концептуальне осмислення інституту цінних паперів та його місця у системі міжнародного приватного права, створення цілісної наукової концепції його існування, виявлення факторів, які забезпечують функціонування ефективного механізму колізійно-правового регулювання випуску та обігу цінних паперів, методологічний пошук адекватного інструментарію такого регулювання є актуальними завданнями науки міжнародного приватного права, вирішення яких має важливе теоретичне та прикладне значення.
Стан дослідження проблеми. Незважаючи на свою актуальність, проблематика правового регулювання цінних паперів як об’єктів міжнародного приватного права не стала об’єктом уваги у вітчизняній юридичній науці. В ній практично відсутні комплексні наукові дослідження, присвячені колізійним аспектам випуску та обігу цінних паперів, а монографії та підручники з міжнародного приватного права, за незначними винятками, обходять ці питання стороною. Значні напрацювання вітчизняної цивілістики в сфері дослідження правової природи цінних паперів, в тому числі бездокументарних, залишилися практично невикористаними наукою міжнародного приватного права, що свідчить про істотну ізольованість цих двох наукових дисциплін. Разом з тим, проведення комплексних наукових досліджень на стику різних галузей права, безумовно, є перспективним напрямком розвитку юридичної думки в цілому, що може дати важливі наукові результати.
До цього часу традиційними точками зіткнення міжнародного приватного права та правового регулювання обігу цінних паперів в українській та російській юридичній науці були питання використання векселів та чеків в міжнародному обігу, які висвітлюються, зокрема, у роботах В.А. Бєлова, О.О. Вишневського, П.Ю. Дробишева, Н.Ю. Єрпильової, В.О. Канашевського, В.Д. Каткова, Т.П. Лазаревої, М.О. Миловидова, Н.О. Нерсесова, А.М. Нолькена, Л.О. Новосьолової, А.І. Улінського, О.Ф. Федорова, П.П. Цитовича, а також питання правової природи коносаментів та їх використання в морських перевезеннях, що досліджувалися у роботах М.М. Агаркова, О.Г. Калпіна, О.С. Кокіна, Є.О. Крашенінникова, А.С. Зоріна, О.Г. Невєрова, Р.С. Стоянової, Н.Є. Чарцевої. Лише останнім часом стали з’являтися деякі публікації, що безпосередньо стосуються колізійних аспектів обігу цінних паперів, їх транскордонного розміщення, правового регулювання єврооблігацій та депозитарних розписок, зокрема, І.В. Гетьман-Павлової, О.В. Кабатової, М.Н. Клевченкової, Г.В. Петрової, К.Ю. Ратникова, Д.В. Соловйова, А.В. Шамраєва, О. Шутової та ін.
В ході дисертаційного дослідження були також використані загальні наукові роботи з міжнародного приватного права, цивільного права, теорії держави та права, а також загальнотеоретичні дослідження правової природи цінних паперів, зокрема, О.В. Агапєєвої, Л.П. Ануфрієвої, С.М. Бараца, О.М. Бірюкова, М.М. Богуславського, М.І. Брагінського, М.І. Бруна, В.В. Вітрянського, Л.Н. Галенської, В.М. Гордона, В.П. Даневського, Г.К. Дмитрієвої, А.С. Довгерта, В.П. Звєкова, О.С. Іоффе, П.Є. Казанського, Ф.С. Карагусова, В.І. Кисіля, О.Р. Кібенко, В.М. Корецького, О.О. Красавчикова, С.Б. Крилова, В.В. Кудашкіна, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунця, О.М. Макарова, О.О. Маковської, Н.І. Маришевої, Г.К. Матвєєва, В.В. Мащенка, О.О. Мережка, Д.В. Мурзіна, Б.Е. Нольде, О.І. Онуфрієнка, Д.А. Пєнцова, І.С. Перетерського, Й.О. Покровського, В.В. Посполітака, О.Ю. Синенка, Д.І. Степанова, А.М. Стоянова, Є.О. Суханова, В.Л. Толстих, Г.Ф. Шершеневича, Л.Р. Юлдашбаєвої, В.Л. Яроцького та ін.
Серед численних наукових робіт зарубіжних авторів, присвячених питанням, що розглядаються в цьому дослідженні, та суміжній тематиці, використовувалися наукові праці вчених, які зробили істотний внесок у вивчення даної проблематики, серед яких Д. Арнер, Дж. Бенджамін, А. Батіффоль, Дж. Бьорд, К. Бернасконі, А. Бріггс, С. Вебер, Г. Веген, М. Вольф, Ф. Вуд, Ф. Грааф, Р. Грейвсон, Р. Гуд, Г. ван Гутт, А. Дайсі, Ж. Делом, А. Дігнам, А. Джонсон, А. Іаннопулос, М. Іссад, Дж. Каррутерс, П. Кей, М. Кларк, Дж. Коллієр, Л. Коллінз, Е. Кроуфорд, П. Ламбрехт, К. Ліндеманн, Е. Лорензен, Дж. Лоурі, І. Луссуарн, П. Майє, Ф. Манн, Дж. Морріс, М. Мошинськи, П. Норт, А. Нуссбаум, А. Остін-Пітерс, Д. Прентіс, Р. Поток, Л. Раапе, Е. Рабель, Ф. Річ, Дж. Роджерс, Р. Стівенс, Дж. Сторі, К. Тайсон-Квей, Р. Теннекун, Г. Трайтель, М. Трошу, М. Уї, М. Уоррен, Р. Фентіман, Дж. Фолкенбрідж, Дж. Фоссет, Д. Хальян, Ф. Хеллендалл, Р. Хиллман, А. Хірш, Н. Хорн, Д. Циммер, Г. Шустер, Д. Чешир та інші науковці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової теми "Правові засади співпраці України з міжнародними інтеграційними об'єднаннями: теорія і практика", яка є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Україна у міжнародних інтеграційних процесах" № 11БФ048-01.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є комплексна теоретична розробка правових проблем, які виникають у сфері міжнародного приватноправового регулювання відносин у сфері випуску, обігу та реалізації прав з цінних паперів, аналітичне узагальнення існуючих нормативних та доктринальних підходів для подальшого формулювання пропозицій щодо їх вирішення на науковому рівні в рамках вітчизняної доктрини міжнародного приватного права.
Досягненню вказаної мети підпорядковані такі основні завдання:
– визначити можливість та передумови виділення інституту цінних паперів в системі міжнародного приватного права, виявити його місце та взаємозв’язки з іншими інститутами міжнародного приватного права;
– розглянути механізм вирішення колізійних питань у сфері міжнародного обігу цінних паперів та дослідити колізійні проблеми здійснення транскордонних правочинів з емісійними цінними паперами;
– проаналізувати концептуальні підходи у законодавствах, судовій практиці та доктрині міжнародного приватного права ряду зарубіжних країн щодо вирішення вказаних теоретичних питань і виділити основні тенденції, які визначили розвиток світової юридичної думки в сфері міжнародного приватноправового регулювання відносин, об’єктом яких є цінні папери;
– вивчити особливості функціонування системи опосередкованого володіння цінними паперами, доктринальні та законодавчі підходи до вирішення колізійного питання відносно емісійних цінних паперів, які обліковуються у системі опосередкованого володіння, узагальнити результати міжнародної уніфікації колізійних та матеріально-правових норм відносно таких цінних паперів;
– прослідкувати еволюцію та визначити перспективи подальшого розвитку міжнародних уніфікаційних процесів на універсальному та регіональному рівнях у сфері транскордонного обігу цінних паперів (зокрема, векселів, чеків, коносаментів, цінних паперів, що обліковуються в системі опосередкованого володіння);
– виділити основні тенденції гармонізації національних законодавств держав-учасниць ЄС у сфері регулювання транскордонних правочинів з цінними паперами в процесі їх розміщення;
– дослідити колізійні аспекти розміщення емісійних цінних паперів за межами держави їх емітента, розкрити питання захисту прав інвестора при транскордонному розміщенні цінних паперів;
– висвітлити правові питання регулювання векселів, чеків, коносаментів, єврооблігацій, депозитарних розписок у міжнародному приватному праві;
– розробити науково обґрунтовані та практично застосовні рекомендації з вдосконалення чинного законодавства України з міжнародного приватного права.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступають міжнародні приватні правовідносини, що виникають у сфері розміщення та обігу цінних паперів, специфічні риси таких правовідносин, обумовлені дуалістичною правовою природою цінних паперів та особливостями сучасної системи обліку прав на цінні папери.
Предметом дисертаційного дослідження є колізійні та матеріально-правові норми у сфері регулювання міжнародних приватноправових відносин щодо цінних паперів, існуючі доктринальні підходи, наукові концепції та теоретичні розробки, спрямовані на вирішення проблем концептуального, методологічного та прикладного характеру у цій сфері, міжнародно-правові акти універсального та регіонального характеру, нормативно-правові акти України та ряду зарубіжних країн, вітчизняна та зарубіжна судова практика, що стосується питань транскордонного розміщення та обігу цінних паперів.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальнонауковий діалектичний метод пізнання, системно-функціональний метод дослідження, метод системного аналізу, а також формально-юридичний, історико-правовий, формально-логічний, порівняльно-правовий, герменевтичний та логіко-семантичний методи вивчення правової матерії.
Діалектичний метод дослідження виступив методологічним базисом при вивченні об’єктивних правових явищ у їх системній взаємопов’язаності та взаємообумовленості, при аналізі характеру правових зв’язків між окремими елементами інституту цінних паперів та закономірностей їх реалізації. Системно-функціональний метод та метод системного аналізу застосовувалися, зокрема, при систематизації поглядів науковців щодо правової природи цінних паперів та формулюванні теоретичних узагальнень, при визначенні місця інституту цінних паперів в системі міжнародного приватного права з урахуванням його функціональних зв’язків та відносин з іншими структурними утвореннями системи, при аналізі структури інституту цінних паперів як цілісного утворення, що формується з окремих субінститутів. Формально-юридичний метод пізнання склав методологічну основу встановлення об’єктивного зв’язку приватноправових відносин щодо цінних паперів, ускладнених іноземним елементом, з конкретною правовою системою. Застосування історико-правового та формально-логічного методів дозволило проаналізувати історичну еволюцію міжнародного вексельного права, розвиток уніфікаційних процесів у сфері міжнародного регулювання обігу коносаментів, процеси формування сучасних підходів до вирішення колізійної проблеми володіння та обігу емісійних цінних паперів у системі опосередкованого володіння. Порівняльно-правовий метод було широко використано при дослідженні положень законодавств та доктрини, матеріалів судової практики зарубіжних країн, що стосуються міжнародного приватноправового регулювання обігу цінних паперів. Нарешті, герменевтичний та логіко-семантичний методи застосовувалися для з’ясування змісту понятійно-категоріального апарату, теоретичних та нормативних конструкцій іноземного походження, при тлумаченні норм міжнародних договорів, нормативних актів ЄС, національних законодавств та судових рішень.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим у вітчизняній науці міжнародного приватного права комплексним та системним аналізом теоретичних та практичних проблем, що виникають у сфері міжнародного приватноправового регулювання обігу цінних паперів. Результати цього дослідження ґрунтуються на вивченні та узагальненні доктринальних джерел, нормативного матеріалу, судової практики та інших джерел, які раніше не досліджувалися і не публікувалися в Україні. Дана робота відкриває новий перспективний напрямок досліджень у вітчизняній науці міжнародного приватного права.
У дисертаційній роботі сформульовано наступні нові концептуальні положення та висновки, які є особистим внеском автора у дослідження наукової проблеми та виносяться на захист:
Уперше:
– обґрунтовано доцільність виділення інституту цінних паперів у системі міжнародного приватного права як сукупності правових норм, що регулюють приватноправові відносини з іноземним елементом у сфері володіння та обігу цінних паперів. При цьому встановлено, що дуалізм правової природи цінного паперу обумовлює комплексний та міжструктурний характер даного інституту, що складається з відносно відокремлених комплексів правових норм, критерієм виділення яких пропонується визнати змістовну специфіку правовідносин, що виникають з приводу відповідної категорії цінних паперів або окремого аспекту їх існування (обігу) у транскордонному масштабі;
– аргументовано висновок про те, що дуалістична правова природа цінного паперу унеможливлює формулювання універсального колізійного правила щодо всіх аспектів володіння та обігу всіх цінних паперів, без урахування антиномії їх речово-правової форми та зобов’язально-правового змісту, що обумовлює необхідність відокремленого колізійно-правового регулювання речових прав на цінний папір та зобов’язальних прав з цінного паперу;
– доведено, що визначення місцезнаходження цінного паперу для цілей колізійного регулювання пов’язано з об’єктивними труднощами, породженими як сутнісною специфікою даного об’єкту цивільних прав, так і особливостями його існування та обігу переважно у дематеріалізованій формі, що зумовлює необхідність адаптації класичного колізійного принципу lex situs у його застосуванні до цієї категорії майна;
– запропоновано віднести питання категоріально-класифікаційного характеру та формальної і матеріальної дійсності цінного паперу до сфери застосування особистого закону його емітента або особи, що його видала; такий правопорядок буде визначальним також і у відношенні т.зв. "зобов’язально-правового компоненту" (комплексу посвідчених прав) цінного паперу;
– сформульовано колізійну прив’язку відносно питань "речового статуту" цінного паперу на пред'явника та ордерного цінного паперу як lex cartae sitae – закон місцезнаходження сертифікату цінного паперу; зроблено висновок про те, що для документарних іменних цінних паперів їх місцезнаходження буде збігатися з місцезнаходженням реєстру власників іменних цінних паперів, а тому колізійну прив’язку для визначення "речового статуту" цієї категорії цінних паперів запропоновано сформулювати як lex registrationis – закон місця ведення реєстру власників іменних цінних паперів;
– аргументовано висновок про те, що вихідним колізійним правилом щодо розміщення цінних паперів слід визнати застосування права держави, де здійснюється таке розміщення (lex loci actus). У випадку з публічним розміщенням цінних паперів на організованому ринку застосовним слід визнати право держави місцезнаходження фондової біржі чи реєстрації позабіржової торговельно-інформаційної системи; у випадку транскордонного приватного розміщення цінних паперів має застосовуватися право держави місця перебування (місцезнаходження) особи, яка є адресатом такої пропозиції;
– обґрунтовано положення про те, що компетентний правопорядок відносно питань відповідальності емітента та інших осіб, що беруть участь у розміщенні цінних паперів, має визначатися альтернативною колізійною нормою, яка б надавала на вибір зацікавленої особи можливість застосування права держави, де здійснювалося розміщення, права держави емітента (іншої винної у правопорушенні особи), права держави місця проживання чи основного місця діяльності потерпілої особи;
– розкрито методологію вирішення колізійної проблеми щодо цінних паперів, які обліковуються у системі опосередкованого володіння, та доведено, що традиціоналістський підхід до її розв’язання, який пов’язаний з необхідністю "сканування" всіх ланок "ланцюга посередників", є невиправданим ні з теоретичної, ні з практичної точки зору; більш прийнятним слід визнати т.зв. "підхід PRIMA" ("право держави відповідного посередника"), концептуальною основою якого є перенесення акценту з просторової локалізації цінних паперів на договірні відносини між посередником та інвестором;
– обґрунтовано висновок про те, що виникнення та припинення речових прав на товар, що знаходиться в дорозі за договором морського перевезення, право вимоги щодо видачі якого посвідчується коносаментом, є винятком із загального колізійного принципу щодо "речі в дорозі" і має визначатися відповідно до права держави місцезнаходження коносаменту, якщо останній кваліфікується як товаророзпорядчий цінний папір, передача якого прирівнюється до передачі представленого ним майна, відповідно до права держави видачі коносаменту;
– встановлено, що реалізація корпоративних прав за цінними паперами, представленими депозитарною розпискою, регулюватиметься правом держави емітента представлених цінних паперів, а не правом, що застосовується до правовідносин з випуску та обігу депозитарних розписок, оскільки сукупність прав, яка посвідчена представленими цінними паперами, не трансформується у права, посвідчені депозитарною розпискою.
Удосконалено:
– теоретичні характеристики цінного паперу, на основі яких запропоновано висновок про те, що будь-яка догматична чи легальна дефініція цінного паперу через поняття документу є помилковим, оскільки прирівнювати чи говорити про "представлення" документом цінного паперу можливо лише у випадку з цінними паперами на пред’явника;
– доктринальне визначення поняття "єврооблігації", під яким пропонується розуміти борговий емісійний цінний папір, що розміщується виключно на міжнародних фінансових ринках серед інвесторів, які належать до різних юрисдикцій, деномінований в іноземній по відношенню до держави випуску валюті, що опосередковує відносини позики між боржником (емітентом) та кредитором (власником), надаючи останньому право вимоги повернення номінальної вартості облігації та сплати передбаченого умовами випуску доходу;
– теорію цінних паперів у частині визначення поняття депозитарних розписок; зокрема, спростовується поширене уявлення про належність депозитарної розписки до групи похідних цінних паперів та пропонується її визначення як емісійного цінного паперу, що посвідчує право власності його держателя на визначену кількість акцій чи облігацій іноземного емітента, визначає можливість опосередкованої реалізації власником депозитарної розписки корпоративних та інших прав, що посвідчені представленими цінними паперами, а також надає своєму власнику право вимагати від емітента депозитарної розписки передачі відповідної кількості представлених цінних паперів при погашенні депозитарної розписки.
Дістали подальшого розвитку:
– теорія виникнення емісійного цінного паперу, результатом чого стало формулювання висновку про те, що моментом виникнення емісійного цінного паперу як об’єкту цивільних правовідносин є момент його розміщення (укладання правочину з першим власником), коли первинне право власності на цінний папір та права, що ним посвідчені, виникають одночасно і в повному обсязі у інвестора. Характерною особливістю правочину в рамках розміщення цінних паперів є те, що оферту при його укладанні робить зацікавлений інвестор, а акцептує її емітент;
– особливості генезису міжнародного вексельного та чекового права та розвитку уніфікаційних процесів у цій сфері, системний аналіз яких дав підстави для висновку, що уніфікація міжнародного вексельного та чекового права на сьогоднішній день далека від остаточного завершення: Женевським вексельним конвенціям 1930 р. не вдалося подолати основні розбіжності між різними системами вексельного права, а Конвенція про міжнародні векселі 1988 р. являє собою невдалу спробу віднайдення компромісного рішення у даній сфері;
– механізм розв’язання вексельних колізій в системах женевського та англо-американського вексельного права; були встановлені основні параметри розбіжностей у підходах, зокрема, щодо вирішення питань вексельної правоздатності, визначення прин

Список литературы

ВИСНОВКИ

Завдання побудови цілісного та ефективного правового механізму регулювання міжнародних приватноправових відносин, що виникають у сфері випуску та обігу цінних паперів, може бути реалізоване лише за умови комплексних теоретико-методологічних розробок на доктринальному рівні та подолання прогалин у чинному законодавстві. Наслідком його реалізації має стати адаптація вітчизняного законодавства у сфері міжнародного приватного права та правозастосовчої практики до норм та практики провідних зарубіжних країн, чий досвід відображає передові тенденції та стандарти регулювання у цій галузі. Це завдання має об’єднати зусилля як спеціалістів у галузі міжнародного приватного права, так і дослідників проблем регулювання обігу цінних паперів.
В ході нашого дисертаційного дослідження було здійснене теоретичне узагальнення широкого нормативного масиву і доктринальних джерел та запропоноване нове вирішення наукової проблеми, пов’язаної із функціонуванням інституту цінних паперів в системі міжнародного приватного права, вдосконаленням механізму колізійно-правового регулювання цінних паперів, формулюванням колізійних принципів та пропонуванням шляхів їх ефективного застосування, виявленням особливостей міжнародного приватноправового регулювання обігу окремих видів цінних паперів та визначенням перспектив міжнародної уніфікації відповідних норм на універсальному та регіональному рівнях.
На підставі отриманих в процесі даного дослідження наукових та практичних результатів нами були сформульовані висновки, що є шляхами до розв’язання визначеної наукової проблеми, найважливішими з яких є наступні:
1. Цінні папери – це умовне юридичне поняття, змістовне наповнення якого здійснюється на нормативному та доктринальному рівнях. Будь-яке визначення поняття цінного паперу через поняття документа є невірним та помилковим, оскільки прирівнювати чи говорити про "представлення" документом цінного паперу можливо лише у випадку з цінними паперами на пред’явника. Тому сертифікат цінних паперів не можна ототожнювати з самим цінним папером, оскільки він виконує лише правопідтверджувальну, а не правовстановлюючу функцію. Поняття цінних паперів як об’єктів цивільних прав sui generis включає різні їх категорії (іменні, ордерні, на пред’явника), що характеризуються неоднаковим співвідношенням речових та зобов’язальних елементів, і цей факт визначає неможливість встановлення єдиного правового режиму цінного паперу, безвідносно до конкретної видової специфіки. Все це необхідно враховувати при вирішенні колізійного питання, що виникає при транскордонному обігу цінних паперів.
2. Склалися всі підстави для виділення в системі міжнародного приватного права інституту цінних паперів як окремої правової спільності, що об’єднує правові норми (колізійні та матеріальні), які регулюють приватноправові відносини міжнародного характеру, що пов’язані з розміщенням та обігом цінних паперів в транскордонному масштабі. Він є комплексним правовим інститутом в системі міжнародного приватного права, який включає елементи декількох підгалузей та характеризується змішаними прийомами і методами правового регулювання. Умовно даний інститут можна позначити як "міжнародне приватне право цінних паперів".
3. До складу інституту цінних паперів в міжнародному приватному праві входять субінститути як відносно відокремлені комплекси правових норм, що регулюють відносини у сфері випуску та розміщення емісійних цінних паперів, обігу цінних паперів на вторинному ринку, вчинення транскордонних забезпечувальних правочинів з цінними паперами, міжнародного вексельного обігу, обігу товаророзпорядчих цінних паперів, єврооблігацій, депозитарних розписок тощо.
4. Дуалістична правова природа цінного папера унеможливлює формулювання універсального колізійного правила щодо всіх аспектів володіння та обігу всіх без винятку цінних паперів та обумовлює необхідність окремого колізійно-правового регулювання речових прав на цінний папір та зобов’язальних прав з цінного паперу. Право, що застосовуватиметься до речово-правових аспектів існування цінного паперу, та право, яке визначатиме особливості переходу та реалізації прав з цінного паперу, для різних видів та форм цінних паперів мають встановлюватися за допомогою різних колізійних принципів. Специфіка даного об’єкту цивільних прав та особливості його існування та обігу переважно у дематеріалізованій формі обумовлюють необхідність адаптації класичного колізійного принципу lex situs у його застосуванні до цінних паперів.
5. Питання категоріально-класифікаційного характеру та формальної і матеріальної дійсності цінного паперу мають визначатися за правом держави його емітента (lex societatis) або за особистим законом особи, що його видала (lex personalis). Особистий закон юридичної особи-емітента (фізичної особи, що видала цінний папір) слід вважати вихідним колізійним правилом і відносно т.зв. "зобов’язального компоненту" (комплексу посвідчених прав) цінного паперу.
6. Колізійну прив’язку, застосовну до питань "речового статуту" цінного паперу на пред’явника та ордерного цінного паперу, пропонується сформулювати як lex cartae sitae – закон місцезнаходження сертифіката цінного папера. Для документарних іменних цінних паперів їх situs буде збігатися з місцезнаходженням реєстру власників іменних цінних паперів, а тому вихідною колізійною прив’язкою для визначення речово-правового режиму цієї категорії цінних паперів буде lex registrationis – закон місця ведення реєстру власників іменних цінних паперів. У випадку одночасного ведення реєстру у декількох державах світу встановлення місцезнаходження конкретних цінних паперів має здійснюватися за допомогою додаткових факторів локалізації.
7. Специфіка правовідносин у сфері опосередкованого володіння цінними паперами полягає в усуненні правового зв’язку між емітентом та інвестором, а також у можливості здійснення останнім правочинів з цінними паперами та реалізації прав за ними виключно шляхом звернення до посередника. При цьому сукупність прав власника за цінним папером входить до обсягу його прав вимоги до посередника.
8. Традиціоналістський підхід щодо встановлення lex situs відносно цінних паперів у системі опосередкованого володіння, пов’язаний з необхідністю "сканування" всіх ланок "ланцюга посередників" з метою віднайдення звичного фактора локалізації (місцезнаходження сертифікату, реєстру, емітента тощо), є невиправданим ні з теоретичної, ні з практичної точки зору. Більш прийнятним слід визнати підхід PRIMA, що передбачає застосування права держави місцезнаходження відповідного посередника, концептуальною основою якого є перенесення акценту з просторової локалізації цінних паперів на договірні відносини між посередником та інвестором щодо ведення рахунку в цінних паперах. Саме він здатний подолати недоліки підходів "квазі-локалізації" та забезпечити визначеність у вирішенні колізійного питання.
9. Аналіз положень національних законодавств окремих держав та регіонального законодавства ЄС свідчить про те, що хоча визнання підходу PRIMA набуло всесвітнього характеру, поліваріантність тлумачення поняття "місцезнаходження посередника" та "місце ведення рахунку в цінних паперах", поряд з об’єктивними труднощами у їх визначенні, створюють загрозу ефективності застосування даного підходу щодо транскордонних операцій з цінними паперами та обумовлюють нагальну потребу в інтенсифікації уніфікаційних процесів у міжнародному масштабі. Гаазька конвенція про цінні папери 2006 р. є прикладом найбільш послідовного втілення підходу PRIMA, при застосуванні якого немає необхідності вирішувати попереднє колізійне питання щодо приналежності конкретного рахунку в цінних паперах до тієї чи іншої групи рахунків. Автори Конвенції підпорядкували речові аспекти володіння та обігу цінних паперів зобов’язальному статуту договору між інвестором та посередником. При цьому додаткові кваліфікуючі вимоги та субсидіарні колізійні норми пов’язують місцезнаходження посередника не з місцем ведення рахунку, а з місцезнаходженням його фактичного ("належного") офісу.
10. Моментом виникнення емісійного цінного паперу як об’єкту цивільних правовідносин слід вважати момент його розміщення (укладання правочину з першим власником), коли право власності на цінний папір та права, що ним посвідчені, виникають одночасно і в повному обсязі у інвестора. Характерною особливістю правочину в рамках розміщення цінних паперів є те, що оферту при його укладанні робить зацікавлений інвестор, а акцептує її емітент.
11. Вихідним колізійним правилом щодо розміщення цінних паперів слід визнати застосування права держави, де здійснюється таке розміщення (lex loci actus). Воно регулюватиме, зокрема, питання вторинної кваліфікації емісійного цінного паперу, кваліфікації дій емітента як публічної чи приватної пропозиції цінних паперів, вимоги щодо розкриття емітентом інформації, способи та процедуру здійснення розміщення цінних паперів, форму та порядок укладення та виконання правочинів на первинному ринку цінних паперів. Водночас, право держави емітента визначатиме передумови виходу емітента на міжнародні фондові ринки, зокрема, необхідність отримання спеціального дозволу національного регуляторного органу та виконання внутрішніх корпоративних процедур.
12. Визначення права держави, де здійснюється розміщення цінних паперів, має здійснюватися диференційовано, в залежності від виду такого розміщення. У випадку з публічною пропозицією цінних паперів та їх розміщенням на організованому ринку застосовним слід визнати право держави місцезнаходження фондової біржі чи реєстрації позабіржової торговельно-інформаційної системи. Якщо цінні папери пропонуються публічно та розміщуються на неорганізованому ринку, територіальний принцип локалізації такого розміщення вказує на державу, де здійснюється відповідна публічна пропозиція, як державу їх "цільового ринку". У випадку транскордонного приватного розміщення цінних паперів державою, де здійснюється розміщення, слід визнати державу місцезнаходження (місця перебування) особи, що є адресатом такої пропозиції.
13. Компетентний правопорядок щодо вирішення питань відповідальності емітента та інших осіб, що беруть участь у розміщенні цінних паперів, має визначатися альтернативною колізійною нормою, яка б надавала на вибір зацікавленої особи можливість застосування права держави, де здійснювалося розміщення, права держави емітента (іншої винної особи), права держави місця проживання чи основного місця діяльності потерпілої особи.
14. Питання формалізації та дійсності застави цінних паперів мають вирішуватися за правом держави, на території якої цінні папери (їх сертифікати) перебували на момент укладення договору застави (lex situs). Пропозицію створити альтернативну колізійну прив’язку у відношенні документарних іменних цінних паперів слід визнати необґрунтованою через ймовірність визнання такої застави недійсною за правом держави емітента. Питання звернення стягнення на заставлені цінні папери вирішуватимуться відповідно до lex fori, однак при цьому суд має врахувати договірне волевиявлення сторін при винесенні рішення щодо застосування конкретного способу звернення стягнення. Кваліфікація правочину щодо цінних паперів як забезпечувального має здійснюватися відповідно до права, обраного його сторонами чи об’єктивно застосовного до його змісту, що обумовить зменшення "ризику перекваліфікації", зокрема, у відношенні правочинів РЕПО.
15. Уніфікаційний процес у сфері міжнародного вексельного права на сьогоднішній день далекий від остаточного завершення: Женевським вексельним конвенціям 1930 р. не вдалося подолати основні розбіжності між різними системами вексельного права, а Конвенція про міжнародні векселі 1988 р. в цілому являє собою невдалу спробу віднайдення компромісного рішення в даній сфері, оскільки ідея об’єднання положень женевської та англо-американської систем вексельного права в рамках єдиного міжнародного документа виявилася нежиттєздатною. Уніфікація норм чекового права в рамках Женевських чекових конвенцій 1931 р. також не усунула законодавчі розбіжності між континентальною та англо-американською правовими традиціями в питаннях регулювання чекового обігу.
16. Механізми колізійно-правового регулювання вексельних правовідносин в женевській та англо-американській системах вексельного права, які однаково ґрунтуються на принципі територіальності та "доктрині множинності правопорядків", тим не менш, характеризуються неоднаковими підходами до вирішення питань вексельної правоздатності, по-різному визначають принцип locus regit actum відносно формальної та матеріальної дійсності вексельних актів, неоднозначно трактують поняття "місце виникнення вексельного зобов’язання". Крім того, в англійській системі вексельного права спостерігається рецидив застосування концепції "єдиного правопорядку" відносно вексельних актів, що виникли в рамках основного вексельного правочину.
17. Каузальний характер коносаменту та дуалізм комплексу зобов’язальних та речових прав в рамках його змісту обумовили специфічність вирішення колізійного питання. Найбільш поширеною слід визнати практику застосування до змісту, тлумачення та формальної дійсності коносаменту права держави, у якій він був виданий (lex loci actus). Можливість вибору сторонами договору морського перевезення застосовного права щодо коносаменту є спірною як в доктрині, так і в судовій практиці, яка в більшості країн тяжіє до обмеження автономії волі шляхом застосування застереження про публічний порядок або імперативних норм.
18. Виникнення та припинення речових прав на товар, що знаходиться в дорозі за договором морського перевезення, право вимоги щодо видачі якого посвідчується коносаментом, мають визначатися відповідно до права держави місцезнаходження коносаменту (lex situs), якщо останній кваліфікується як товаророзпорядчий цінний папір, передача якого прирівнюється до передачі представленого ним майна, відповідно до права держави місця видачі коносаменту.
19. Поняття "єврооблігація" пропонується визначити як борговий емісійний цінний папір, що розміщується виключно на міжнародних фінансових ринках серед інвесторів, які належать до різних юрисдикцій, деномінований в іноземній по відношенню до держави випуску валюті, що опосередковує відносини позики між боржником (емітентом) та кредитором (власником) і надає останньому право вимоги повернення номінальної вартості облігації та сплати передбаченого умовами випуску доходу.
20. Притаманна англо-американській доктрині кваліфікація облігації як договору позики та особливості функціонування міжнародного ринку єврооблігацій обумовили широке розповсюдження практики вибору застосовного права до регулювання прав та обов’язків за єврооблігаціями. Якщо перспективи визнання такого вибору щодо зобов’язального змісту єврооблігації судами країн континентальної системи права викликають сумніви, то запропоноване поширення зобов’язального статуту правочину на речово-правові аспекти обігу єврооблігацій слід визнати однозначно неприйнятним.
21. Депозитарну розписку пропонується розглядати як емісійний цінний папір, що посвідчує право власності його держателя на визначену кількість акцій чи облігацій іноземного емітента (представлені цінні папери), визначає можливість опосередкованої реалізації власником депозитарної розписки корпоративних та інших прав, що посвідчені представленими цінними паперами, а також надає своєму власнику право вимагати від емітента депозитарної розписки передачі відповідної кількості представлених цінних паперів при погашенні депозитарної розписки. При цьому перехід права власності на депозитарну розписку тягне за собою одночасний перехід права власності на представлені цінні папери іноземного емітента та зобов’язальних прав за такими цінними паперами.
22. Колізії правового статусу основних учасників правовідносин щодо випуску та обігу депозитарних розписок за законодавством держави їх випуску та законодавством держави випуску представлених цінних паперів створюють перешкоди у реалізації власниками депозитарних розписок прав з представлених цінних паперів та у виконанні іноземною депозитарною установою зобов’язань перед власниками розписок. Способом подолання цих колізій має бути визнання на законодавчому рівні статусу власника українських акцій, що представлені іноземними депозитарними розписками, за держателем розписки, а також створення передумов для здійснення ним права на управління емітентом представлених акцій. Реалізація корпоративних прав за представленими цінними паперами регулюватиметься правом держави емітента представлених цінних паперів, а не правом, що застосовується до правовідносин з випуску та обігу депозитарних розписок, оскільки сукупність прав, яка посвідчена представленим цінним папером, не трансформується у права, посвідчені депозитарною розпискою.
23. Одержані результати дослідження доцільно врахувати при підготовці змін та доповнень до чинної редакції Закону України "Про міжнародне приватне право", у якому на сьогоднішній день відсутні будь-які колізійні норми щодо цінних паперів. Зокрема, пропонується включити до Розділу V цього Закону окрему статтю, у якій були б сформульовані принципи визначення права, застосовного до документарних цінних паперів, у наступній редакції:
"1. Право власності та інші речові права на цінний папір у документарній формі існування визначаються правом держави місцезнаходження відповідного цінного паперу. Для цілей цієї статті під місцезнаходженням цінного паперу розуміється:
– для іменного цінного паперу у документарній формі існування – місце ведення відповідного реєстру власників іменних цінних паперів;
– для цінного паперу на пред’явника – місце знаходження сертифікату такого цінного паперу;
– для ордерного цінного паперу – місце знаходження сертифікату або місце здійснення виконання за таким папером, якщо інше не визначається законом.
2. Належність певного майна до цінних паперів, його класифікаційна приналежність до конкретних видів (груп, форм тощо) цінних паперів, відповідність цінного паперу вимогам щодо його форми визначаються особистим законом емітента відповідного цінного паперу (особи, що його видала).
3. Склад, обсяг та зміст прав, посвідчених цінним папером, їх виникнення, перехід, припинення, дійсність та способи реалізації, умови оборотоздатності, коло зобов’язаних осіб за цінним папером визначаються особистим законом емітента такого цінного паперу (особи, що його видала)".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І. Нормативні матеріали та документи. Судова практика

1. Міжнародні договори та документи міжнародних організацій

1. Брюссельская конвенция об унификации некоторых правил о коносаменте от 25 августа 1924 г. (Гаагские правила) // Международное частное право. Сборник нормативных документов. – М.: Манускрипт, 1994. – С. 208-219.
2. Брюссельский протокол от 23 февраля 1968 г. об изменении Брюссельской конвенции 1924 г. об унификации некоторых правил о коносаменте (Правила Висби) // Международное частное право. Сборник нормативных документов. – М.: Манускрипт, 1994. – С. 220-227.
3. Гамбургская конвенция ООН от 31 марта 1978 г. о морской перевозке грузов (Гамбургские правила) // Международное частное право. Сборник нормативных документов. – М.: Манускрипт, 1994. – С. 228-254.
4. Кодекс международного частного права, принятый в Гаване 20 февраля 1928 г. на VI Международной Американской конференции и вступивший в силу 25 ноября 1928 г. // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 748-798.
5. Конвенция, имеющая целью разрешение некоторых коллизий законов о переводных и простых векселях от 7 июня 1930 г. // Международное частное право. Сборник нормативных актов. – М.: ТК Велби, Издательство «Проспект», 2006. – С. 305-309.
6. Конвенция, имеющая целью разрешение некоторых коллизий законов о чеках от 19 марта 1931 г. // Международное торговое право: расчеты по контрактам. Сборник международных документов и комментарий: Учебное и практическое пособие. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С. 222-227.
7. Конвенция о гербовом сборе в отношении переводных и простых векселей от 7 июня 1930 г. // Международное частное право. Сборник нормативных документов. – М.: Манускрипт, 1994. – С. 432-437.
8. Конвенция о гербовом сборе в отношении чеков от 19 марта 1931 г. // Международное торговое право: расчеты по контрактам. Сборник международных документов и комментарий: Учебное и практическое пособие. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С. 228-232.
9. Конвенция ООН о международных переводных и международных простых векселях от 9 декабря 1988 г. // Международное частное право. Сборник нормативных актов. – М.: ТК Велби, Издательство «Проспект», 2006. – С. 309-330.
10. Конвенция об объединении законоположений о векселях переводных и простых от 10 июля 1912 г. // Нолькен А. М. Объединенное законодательство о векселях (Гаагская конвенция 10/23 июля 1912 г.). – СПб.: Издание юридического книжного склада «Право», Сенатская типография, 1913. – С. 13-43.
11. Конвенция, устанавливающая Единообразный закон о переводном и простом векселях от 7 июня 1930 г. // Международное частное право. Сборник нормативных актов. – М.: ТК Велби, Издательство «Проспект», 2006. – С. 288-309.
12. Конвенция, устанавливающая Единообразный закон о чеках от 19 марта 1931 г. // Международное частное право. Сборник нормативных документов. – М.: Манускрипт, 1994. – С. 438-454.
13. О рекомендациях по унификации законодательных условий эмиссии, размещения и обращения ценных бумаг на фондовых рынках государств-членов ЕврАзЭС (на основе сравнительно-правового анализа национальных законодательств и с учетом документов ВТО, Международной организации комиссий по ценным бумагам): Постановление Бюро Межпарламентской Ассамблеи Евразийского экономического сообщества от 8 октября 2004 г. №9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://spravka-jurist.com/base/part-pq/tx_dswpse/index.htm.
14. Council of Europe Convention on Insider Trading opened for signature in Strasbourg on 20 April 1989 (ETS No. 130) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// conventions.coe.int / Treaty / en / Treaties / Html / 130.htm.
15. Council of Europe Convention Relating to Stops on Bearer Securities in International Circulation opened for signature in The Hague on 28 May 1970 (ETS No. 072) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://conventions.coe.int/Treaty/en/Treaties/Html/072.htm.
16. Hague Convention on the Law Applicable to Agency concluded in The Hague on 14 March 1978. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hcch.net/index_en.php?act=conventions.text&cid=89.
17. Hague Convention on the Law Applicable to Certain Rights in Respect of Securities Held With an Intermediary, concluded on 05 July 2006 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hcch.net/index_en.php? act = conventions.text&cid = 72.
18. Hague Convention on the Law Applicable to Trusts and their Recognition agreed on 1 July 1985. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hcch.net/index_en.php?act=conventions.text&cid=59.
19. Inter-American Convention on Conflict of Laws Concerning Bills of Exchange, Promissory Notes and Invoices, concluded at Panama City on 30 January 1975. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oas.org/juridico/english/treaties/b-33.html.
20. Inter-American Convention on Conflict of Laws Concerning Checks, concluded at Panama City on 30 January 1975. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oas.org/juridico/english/Treaties/b-34.html.
21. Inter-American Convention on Conflict of Laws Concerning Checks, concluded at Montevideo on 8 May 1979. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oas.org/juridico/english/treaties/b-39.html.
22. International Disclosure Standards for Cross-Border Offerings and Initial Listings by Foreign Issuers, Report of IOSCO: September 1998 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.iosco.org / library / pubdocs / pdf / IOSCOPD81.pdf.
23. Objectives and Principles of Securities Regulation, Report of IOSCO: September 1998. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iosco.org/library/pubdocs/pdf/IOSCOPD82.pdf.
24. UNIDROIT Convention on Substantive Rules for Intermediated Securities, adopted in Geneva on 9 October 2009. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.unidroit.org / English / conventions / 2009intermediatedsecurities / conference / conferencedocuments2009 / conf11-2-042-e.pdf.

2. Правові акти ЄС

25. Council Regulation (EC) No.1346/2000 of the European Parliament and of the Council of 29 May 2000 on Insolvency Proceedings // Official Journal of the European Union. – L160/1. – 30.06.2000.
26. Council Regulation (EC) No.864/2007 of the European Parliament and of the Council of 11 July 2007 on the Law Applicable to Non-Contractual Obligations (Rome II) // Official Journal of the European Union. – L199/40. – 31.07.2007.
27. Council Regulation (EC) No.593/2008 of the European Parliament and of the Council of 17 June 2008 on the Law Applicable to Contractual Obligations (Rome I) // Official Journal of the European Union. – L177/6. – 04.07.2008.
28. Directive 98/26/EC of the European Parliament and of the Council of 19 May 1998 on Settlement Finality in Payment and Securities Settlement Systems // Official Journal of the European Union. – L166/45. – 11.06.1998.
29. Directive 2001/24/EC of the European Parliament and of the Council of 4 April 2001 on the Reorganization and Winding Up of Credit Institutions // Official Journal of the European Union. – L125/15. – 05.05.2001.
30. Directive 2001/34/EC of the European Parliament and of the Council of 28 May 2001 on the Admission of Securities to Official Stock Exchange Listing and on Information to Be Published on Those Securities // Official Journal of the European Union. – L184/1. – 06.07.2001.
31. Directive 2002/47/EC of the European Parliament and of the Council of 6 June 2002 on Financial Collateral Arrangements // Official Journal of the European Union. – L168/43. – 27.06.2002.
32. Directive 2003/71/EC of the European Parliament and of the Council of 4 November 2003 on the Prospectus to Be Published When Securities Are Offered to the Public or Admitted to Trading // Official Journal of the European Union. – L345/64. – 31.12.2003.
33. Directive 2004/39/EC of the European Parliament and of the Council of 21 April 2004 on Markets in Financial Instruments amending Council Directives 85/611/EEC and 93/6/EEC and Directive 2000/12/EC of the European Parliament and of the Council and repealing Council Directive 93/22/EEC // Official Journal of the European Union. – L145/1. – 30.04.2004.
34. Rome Convention on the Law Applicable to Contractual Obligations, opened for signature in Rome on 19 June 1980 (80/934/EEC) // Official Journal of the European Union. – L266. – 09.10.1980.

3. Нормативно-правові акти та судова практика України

35. Конституція України: Основний Закон України від 28 червня 1996 р. №254К/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
36. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. №436-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18. – Ст. 144.
37. Кодекс торговельного мореплавства України: Закон України від 23 травня 1995 р. №176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №47-52. – Ст.349.
38. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.
39. Про акціонерні товариства: Закон України від 17 вересня 2008 р. №514-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – №50-51. – Ст. 384.
40. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30 жовтня 1996 р. №448/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №51. – Ст. 292.
41. Про Державну програму приватизації: Закон України від 18 травня 2000 р. №1723-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №33. – Ст. 272.
42. Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №47. – Ст. 642.
43. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 8 вересня 1991 р. №1560 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №47. – Ст. 646.
44. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 червня 2005 р. №2709-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №32. – Ст. 422.
45. Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 10 грудня 1997 р. №710/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №15. – Ст. 67.
46. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. №2374-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №24. – Ст. 128.
47. Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі: Закон України від 6 червня 1999 р. №827-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №34. – Ст. 291.
48. Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів: Закон України від 6 червня 1999 р. №828-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №34. – Ст. 292.
49. Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі: Закон України від 6 червня 1999 р. №826-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №34. – Ст. 290.
50. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 р. №3480-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – №31. – Ст. 268.
51. Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України: Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. №342/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №33. – Ст. 257.
52. Про забезпечення продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 1999 р. №1320 // Офіційний вісник України. – 1999. – №30. – С. 18.
53. Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р. №632 // Офіційний вісник України. – 1999. – №16. – С. 56.
54. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. №15-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №17. – Ст. 184.
55. Про затвердження Переліку іноземних фондових бірж, на яких допущені до обігу цінні папери та деривативи, які визнаються такими, що перебувають в обігу на організованому ринку цінних паперів та деривативів: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 22 грудня 2010 р. №1946 // Офіційний вісник України. – 2011. – №15. – Ст. 637.
56. Про затвердження Положення про депозитарну діяльність: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 17 жовтня 2006 р. №999 // Офіційний вісник України. – 2006. – №49. – Ст. 3269.
57. Про затвердження Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 17 жовтня 2006 р. №1000 // Офіційний вісник України. – 2007. – №6. – Ст. 233.
58. Про затвердження Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 22 лютого 2007 р. №387 // Офіційний вісник України. – 2007. – №23. – Ст. 956.
59. Про затвердження Положення про порядок здійснення конкурсного відбору агентів з розміщення депозитарних розписок на державні акції на міжнародних фондових ринках: Наказ Фонду державного майна України від 31 серпня 2001 р. №1378 // Офіційний вісник України. – 2001. – №35. – Ст. 1643.
60. Передача коносамента або іншого розпорядчого документа прирівнюється до передачі речі: Постанова Верховного Суду України від 18 листопада 2003 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – №10.
61. Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин: Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 28 грудня 2007 р. №04-5/14 // Вісник господарського судочинства. – 2008. – №1. – Ст. 22.
62. Про практику розгляду судами корпоративних спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 р. №13 // Вісник господарського судочинства. – 2009. – №2. – С. 7.

4. Нормативно-правові акти іноземних держав

63. Гражданский кодекс Российской Федерации: Часть первая от 30 ноября 1994 г. №51-ФЗ; Часть вторая от 26 января 1996 г. №14-ФЗ; Часть третья от 26 ноября 2001 г. №146-ФЗ; Часть четвертая от 18 декабря 2006 г. №230-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1994. – №32. – Ст. 3301; 1996. – №5. – Ст. 410; 2001. – №49. – Ст. 4552; 2006. – №52 (часть І). – Ст. 5496.
64. О внесении изменений в Федеральный закон «О рынке ценных бумаг»: Федеральный закон Российской Федерации от 30 декабря 2006 г. №282-ФЗ // Российская газета. – 2007. – №1.
65. О внесении изменений и дополнений в Закон Российской Федерации «О валютном регулировании и валютном контроле»: Федеральный закон Российской Федерации от 31 мая 2001 г. №72-ФЗ // Российская газета. – 2001. – №107.
66. О переводном и простом векселе: Федеральный закон Российской Федерации от 11 марта 1997 г. №48-ФЗ // Собрание законодательства РФ. – 1997. – №11. – Ст. 1238.
67. О рынке ценных бумаг: Федеральный закон Российской Федерации от 22 апреля 1996 г. №39-ФЗ // Российская газета. – 1996. – №79.
68. Постановление Президиума Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации от 6 октября 1998 г. №6202/97 по делу №67-159 Арбитражного суда г. Москвы // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – 1999. – №1.
69. О введении в действие Положения о переводном и простом векселе: Постановление ЦИК и СНК СССР от 7 августа 1937 г. №104/1341 // Свод законов СССР. – Т. 5. – С. 586.
70. Устав о векселях 27 мая 1902 года, введенный в действие с 1 января 1903 года. С законодательными мотивами и разъяснениями / Сост.: А. Добровольский – СПб.: Издательство книжного магазина «Законоведение», 1909. – 147 с.
71. Вводный Закон 1896 г. к Гражданскому Уложению Германии // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 270-286.
72. Гражданский кодекс Испании 1889 г. Вводный титул // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 308-320.
73. Гражданский кодекс Литовской республики 1964 р. (в редакции Закона 1994 г. №І-459) // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 398-402.
74. Гражданский кодекс Португалии 1966 г. // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 479-490.
75. Единообразный торговый кодекс США / Пер. с англ. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 427с.
76. Закон Германии «О хранении и приобретении ценных бумаг» от 4 февраля 1937 г. (в редакции от 11 января 1995 г.). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aea.ru/data/article2-1.htm.
77. Закон Италии «Реформа итальянской системы международного частного права» 1995 г. №218 // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 323-340.
78. Закон Китайской Народной Республики «О векселе» 1995 г. // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 377-378.
79. Закон Лихтенштейна «Об изменении в регулировании о лицах и обществах» 1996 г. // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С.416-422.
80. Закон Польши «О международном частном праве» 1965 г. // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 469-476.
81. Закон Румынии «Регулирование отношений международного частного права» 1992 г. №105 // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 493-526.
82. Закон Эстонской республики «Об общих принципах гражданского кодекса» 1994 г. // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 674-684.
83. Закон Южной Кореи «О коллизиях законов» 1962 г. // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 713-721.
84. Указ Президиума Венгерской Народной Республики «О международном частном праве» от 31 мая 1979 г. №13 // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 229-248.
85. Федеральный Закон Швейцарии «О международном частном праве» 1987 г. // Международное частное право: Иностранное законодательство. – М.: Статут, 2000. – С. 629-672.
86. Bills Of Exchange Act 1882 / annotated by A. Arora. – London, New York: Lloyd’s of London Press, 1987. – 100 p.
87. Carriage of Goods by Sea Act 1924 / by R.P. Colinvaux. – London: Stevens, 1954. – 203 p.
88. Companies Act 2006: A Guide to the New Law / G. Scanlan et al. – London: Law Society, 2007. – 936 p.
89. Finance Act 1970 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.opsi.gov.uk/RevisedStatutes/Acts/ukpga/1970/cukpga_19700024_en_1.
90. Financial Services Act 1986: A Guide to the Amended Legislation. – London: Butterworths, 1990. – 282 p.
91. Financial Services and Markets Act 2000 / D.A. Sabalot, R.J.C. Everett. – London: LexisNexis UK, 2004. – 846 p.
92. The Financial Collateral Arrangements (No. 2) Regulations 2003 №3226 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.opsi.gov.uk/si/si2003/20033226.htm.
93. The Financial Markets and Insolvency (Settlement Finality) Regulations 1999 №2979 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.opsi.gov.uk/si/si1999/19992979.htm.
94. Uniform Securities Transfer Act, approved at the Uniform Law Conference of Canada Annual Meeting, August 22-26, 2004. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.ulcc.ca / en / us / Uniform_Securities_Transfer_Act_En.pdf.
95. US Carriage of Goods by Sea Act 1936 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.cargolaw.com / cogsa.html.
96. US Restatement of the Law, Second: Conflict of Laws, 2d / as adopted and promulgated by the American law Institute at Washington, D.C., May 23, 1969. – St. Paul, Minn.: American Law Institute Publishers, 1996. – 7 vol.
97. US Securities Act 1933. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://taft.law.uc.edu/CCL/33Act/index.html. US Securities Exchange Act 1934.
98. US Securities Exchange Act 1934. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://taft.law.uc.edu/CCL/34Act/.

5. Судова практика іноземних держав

99. Alcock v. Smith [1892] 1 Ch. 238.
100. Alpine Investments B.V. v. Minister Van Financien [1995] 2 C.M.L.R. 209.
101. Attorney-General v. Higgins (1857) 2 H. & N. 339, 351.
102. Baker v. Brown (1913) 214 Mass. 196.
103. Barrett v. Bank of the Manhattan Co (1954) 218 F. 2d. 763 (2d. Cir. 1954).
104. Bersch v. Drexel Firestone Inc. (1975) 519 F. 2d. 974 (2d. Cir. 1975).
105. Bondholder Securities Corporation v. Manville [1933] 4 D.L.R. 699.
106. Borland’s Trustee v. Steel Bros & Co Ltd [1901] 1 Ch. 279.
107. Bradlaugh v. De Rin (1868) L.R. 3 C.P. 538.
108. Brassard v. Smith [1925] A.C. 371.
109. Braun v. The Custodian [1944] 4 D.L.R. 209.
110. British South Co. v. De Beers Consolidated Mines Ltd [1910] 1 Ch. 354.
111. Brown, Gow, Wilson v. Beleggings-Societeit N.V. (1961) 26 D.L.R. (2d) 673.
112. Central Hanover Bank & Trust Co v. Siemens & Halske A.G. (1936) 15F. Supp. 927 (S.D.N.Y. 1936).
113. Chemins de Fer Portugais v. Ash (1944) Cass. March, S 1945 I 77, Rev. 1940-46 107.
114. Cities Service Co. v. McGrath (1952) 342 U.S. 330.
115. Colonial Bank v. Cady and Williams (1890) 15 A.C. 267.
116. Colonial Bank v. Whinney (1886) 11 App. Cas. 426, H.L.
117. Direction der Disconto-Gesellsc