АРБІТРАЖНА УГОДА ЯК УМОВА РОЗГЛЯДУ СПОРІВ У МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ АРБІТРАЖІ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

НА ПРАВАХ РУКОПИСУ

МАЛЬСЬКИЙ МАРКІЯН МАРКІЯНОВИЧ

УДК 341.63:347.711(477)

АРБІТРАЖНА УГОДА ЯК УМОВА РОЗГЛЯДУ СПОРІВ У МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ АРБІТРАЖІ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Коссак Володимир Михайлович
доктор юридичних наук, професор

Львів-2012

ЗМІСТ
ВСТУП

РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АРБІТРАЖНОЇ УГОДИ………………...
13
1.1. 1.1. Генеза законодавства щодо арбітражної угоди та арбітрування… 13
1.2. 1.2. Правова природа арбітражної угоди……………………………….. 32
1.3. Висновки до розділу 1 …………………………………………………….. 59

РОЗДІЛ 2
УКЛАДЕННЯ ТА ЗМІСТ АРБІТРАЖНОЇ УГОДИ………………………….
63
2.1. 2.1. Методологічні засади правового статусу сторін арбітражної угоди 63
2.2. 2.2. Порядок укладення арбітражної угоди ……………………………. 89
2.3. 2.3. Зміст арбітражної угоди …………………………………………….. 111
2.4. Висновки до розділу 2 …………………………………………………….. 125

РОЗДІЛ 3
АРБІТРАЖНА УГОДА ЯК ПЕРЕДУМОВА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ЗВЕРНЕННЯ ДО МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ……

128
3.1. 3.1. Умови дійсності арбітражної угоди…………………………………. 128
3.2. 3.2. Визначення предмета спору в арбітражній угоді……………............. 147
3.3. Висновки до розділу 3 ...…………………………………………………… 171

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………... 175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………. 184

ВСТУП

Актуальність теми. Особливості сучасного господарського обороту, на який суттєво впливають глобальні економічні процеси, пов’язані насамперед із лібералізацією економічних відносин на міжнародному рівні, що зумовлюють потребу в договірному регулюванні процедури розгляду спорів суб’єктами господарських правовідносин із іноземним елементом. Формою здійснення волевиявлення сторін щодо цього аспекту часто слугує арбітражна угода, яка є передумовою передання спору на врегулювання міжнародним комерційним арбітражем.
Принцип автономії волі сторін дає змогу суб’єктам міжнародних приватних правовідносин доходити згоди щодо передання спорів на вирішення конкретним юрисдикційним органам відповідно до їх компетенції. Міжнародний комерційний арбітраж відіграє важливу роль у сучасній системі механізмів врегулювання приватноправових спорів. Природно, що сторони комерційних відносин диференціюють вибір способу вирішення спорів залежно від досягнутих домовленостей, правової природи правовідносин, прав та обов’язків за договором, місцезнаходження сторін тощо. Міжнародний комерційний арбітраж надає сторонам додаткові процедурні можливості врегулювання комерційних спорів із іноземним елементом, а самі ці процедурні можливості часто є унікальними порівняно із класичним судовим розглядом суперечок.
За умов економічної інтеграції України у світову спільноту, особливо після її приєднання до Світової організації торгівлі, для суб’єктів господарських відносин із іноземним елементом особливої актуальності набувають механізми ефективного регулювання відносин, пов’язаних із можливим виникненням комерційних суперечок чи врегулюванням тих, що вже тривають.
Актуальність теми зумовлена ще й недостатньою дослідженістю правової природи та поняття, основних класифікаційних і загальних ознак, місця та ролі складових елементів арбітражної угоди. В Україні за роки незалежності питання порядку укладення та дійсності арбітражних угод комплексно не досліджувалося. Відповіді на більшість складних і дискусійних запитань стосовно міжнародного комерційного арбітражу можна знайти у зарубіжних наукових виданнях. Хоча інститут міжнародного комерційного арбітражу існував і за радянських часів, навіть сьогодні не можна стверджувати про достатню наукову висвітленість цієї тематики.
Перелічені аспекти і спричинили необхідність дослідження арбітражної угоди, світового досвіду її правового регулювання та трактування як правового поняття в різних країнах, а також визначення відповідності норм чинного законодавства України потребам правозастосовчої практики.
Вихідні положення та ідеї, на яких базується це дослідження, висвітлені в працях відомих українських і зарубіжних учених, а саме: В. Анурова, Г. Анцелевича, О. Астаніної, І. Балюка, М. Бардіной, О. Белоглавека, В. Беляневича, Т. Бендевського, Д. Бірюк, М. Богуславського, Т.Боднар, Г. Борна, О. Брильова, Є. Брунцевої, В. Буробіна, А. Ван ден Берга, А. Веселова, Є. Виноградової, Л. Вінокурової, А. Волкова, Е. Гайарда, Б. Голдмана, Н. Голубєва, Дж. Грейвса, Р. Давида, О.Дзери, Г.Дмитрієвої, Я. Довбишева, А. Довгерта, О. Єременко, Т. Захарченко, Н. Каплана, Б. Карабельникова, Т. Кисельової, В. Кисіля, А. Комарова, В. Коссака, О. Кота, С. Кроля, Н.Кузнєцової, С. Лазарєва, С. Лебедєва, Д. Левіна, В. Лісовського, Л. Лунца, Дж. Лью, М. Михайловського, Ю. Михальського, Л. Містельса, Дж. Морріссея, М. Моса, В. Никифорова, Л. Оппенгейма, Е. Пащенко, І. Побірченка, А. Попкової, В. Попондуполо, Ю. Притики, А. Редферна, М. Розенберга, В. Самохвалова, П. Сандерса, Т. Сліпачук, В. Теніщева, О. Торгашина, Г. Федосєєвої, С. Фурси, Ф. Фушарда, М. Хадсона, М. Хантера, Б. Ханото, Л.Хоймана, Г. Цірат, В. Чубарєва, Я.Шевченко, Г. Шинкарецької, В.Щербини, Е. Юрьєва, В. Яркова та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано в межах теми науково-дослідної роботи кафедри цивільного права та цивільного процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка на 2009-2011 роки «Гармонізація цивільного законодавства з правом Європейського Союзу» (номер державної реєстрації – 0109U004333).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягає у здійсненні системного наукового аналізу поняття, правової природи, різновидів, місця в системі цивільно-правових договорів, порядку укладення, змісту та інших характеристик арбітражної угоди за сучасних умов, формулювання практичних рекомендацій і науково-теоретичних висновків щодо комплексного вдосконалення розробки та використання арбітражних угод.
Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі основні завдання:
- розкрити суттєві ознаки та визначити поняття арбітражної угоди, її предмет і порядок укладення;
- визначити зміст арбітражної угоди;
- дати характеристику правової природи арбітражної угоди;
- встановити особливості правового статусу суб’єктів арбітражної угоди;
- проаналізувати правові наслідки невиконання умов арбітражної угоди та визнання арбітражної угоди недійсною;
- здійснити системний аналіз чинного законодавства України щодо регулювання арбітражних угод, порівняти його із зарубіжним і сформулювати пропозиції, спрямовані на удосконалення чинного законодавства.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі реалізації відносин інституту договірного передання спорів із іноземним елементом, що набуває форми арбітражної угоди, на врегулювання міжнародним комерційним арбітражем.
Предметом дослідження є арбітражна угода як умова розгляду спорів у міжнародному комерційному арбітражі, система нормативно-правових актів, вітчизняна та іноземна юридична література, науково-теоретичні концепції, а також судова, арбітражна та інша правозастосовча практика з питань правового регулювання та виконання арбітражних угод.
Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дисертаційного дослідження послужила сукупність філософських, загальнонаукових і спеціально-юридичних засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. На цій методологічній основі здійснювався аналіз емпіричного матеріалу за принципами об’єктивного та всебічного аналізу процесів, етапів та явищ.
У роботі використані такі методи: історико-правовий, діалектичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, комплексного аналізу, функціонально-правовий, догматичний, узагальнювальний.
Історико-правовий метод застосовувався при дослідженні ґенези та розвитку правового регулювання арбітражних угод від етапів зародження третейського судочинства до сьогодення у поєднанні із визначенням особливостей кожного історичного періоду та аналізом ступеня суспільного впливу на досліджувані явища та процеси.
Застосування діалектичного методу із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу та досліджуваних явищ дало змогу розглянути арбітражну угоду як елемент правової системи, що перебуває в перманентному розвитку та допомогло визначити її місце у системі цивільно-правових зобов’язань.
Використання формально-логічного методу уможливило аналіз законодавства, яким регулюються правовідносини, що виникають внаслідок укладення арбітражних угод, а також дало можливість розробки рекомендацій стосовно змін до законодавства України щодо міжнародного комерційного арбітражу. Порівняльно-правовий метод сприяв з’ясуванню особливостей правового регулювання процесу укладення арбітражної угоди і дав змогу порівняти різні науково-практичні підходи до розробки арбітражних угод. Цей метод дав також можливість порівняти і конкретизувати поняття та правову природу арбітражної угоди, умов виникнення, зміни та припинення прав і обов’язків за нею, суб’єктний склад цих правовідносин, форму, зміст і порядок укладення.
Узагальнення та класифікація явищ і процесів базуються на комплексному аналізі юридичних дефініцій, понять і категорій, судової, арбітражної та правозастосовчої практики. Метод узагальнення застосовувався також при обґрунтуванні висновків дисертаційного дослідження.
Завдяки функціонально-правовому методу визначено функції арбітражної угоди, ступінь відповідності цивільно-правовим принципам і чинному законодавству, детерміновано істотні умови арбітражної угоди, особливості цих угод.
Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження. У дисертації, яка є першим дисертаційним дослідженням арбітражної угоди в Україні, здійснено системний науковий аналіз поняття, правової природи, різновидів, порядку укладення, змісту та інших характеристик арбітражних угод, а також висунуто низку нових у концептуальному плані наукових і практично-прикладних положень, зокрема:
вперше:
– з метою встановлення критеріїв меж правового регулювання Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і Закону України «Про третейські суди» пропонується внести зміни до п.2 ст.1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а саме привести його у відповідність з Типовим законом ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж 1985 року, передбачивши, що арбітраж вважається міжнародним, якщо:
a) місцезнаходження сторін арбітражної угоди в момент її укладення є в різних державах; або
б) місце арбітражу знаходиться в іншій державі ніж місцезнаходження сторін арбітражної угоди; або
в) будь-яке місце, де повинна бути виконана значна частина зобов'язань, що випливають з торгових відносин, або місце, з яким найбільш тісно пов'язаний предмет спору, знаходиться в іншій державі ніж місцезнаходження сторін арбітражної угоди.
– для більш чіткого визначення кола спорів, які можуть передаватися на розгляд до міжнародного комерційного арбітражу, пропонується внести такі зміни до чинного законодавства України:
передбачити в п.2 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, що перелік спорів, який в ньому міститься, не стосується міжнародного комерційного арбітражу, а вичерпний перелік спорів, які не можуть бути предметом розгляду міжнародного комерційного арбітражу, визначається Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж»;
доповнити ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» вичерпним переліком спорів, які не можуть бути предметом розгляду міжнародного комерційного арбітражу, до якого включити такі категорії спорів:
1) спори про право власності на нерухоме майно або про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном;
2) спори, пов’язані з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;
3) спори, пов’язані з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;
4) спори, що стосуються дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;
5) справи про банкрутство;
6) спори стосовно випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;
7) спори про визнання недійсними актів, оскарження дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень;
– обґрунтовано висновок про те, що під поняттям «фізична особа» в сфері міжнародного комерційного арбітражу розуміється, як правило, фізична особа-підприємець чи учасник господарського товариства;
– рекомендовано передбачати в довіреності представника повноваження саме на укладення арбітражної угоди, оскільки в протилежному випадку існує ризик визнання такої арбітражної угоди недійсною;
– обґрунтовано висновок про те, що для реалізації права на звернення до міжнародного комерційного арбітражу повинен існувати юридичний склад: наявність дійсної арбітражної угоди і наявність спору між сторонами;
– пропонується в п.1 ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» термін «недійсність» замінити терміном «нікчемність». Також запропоновано на практиці застосовувати п.3 ст.ІІ Нью-Йоркської конвенції саме в тлумаченні англійської та французької версій, вживаючи термін «нікчемність» замість терміна «недійсність», який вживається в українській версії.
Набули подальшого розвитку:
– дефініція арбітражної угоди. Пропонується визначити арбітражну угоду як домовленість сторін про передання спору, який виникнув чи може виникнути між ними в майбутньому, на розгляд до міжнародного комерційного арбітражу з можливістю визначення сторонами кількості і процедури призначення арбітрів, права, що застосовуватиметься, місця арбітражу та інших умов арбітражного розгляду;
– обґрунтування необхідності заміни терміна «підсудність» на термін «підвідомчість» у ст.77 Закону України «Про міжнародне приватне право», оскільки це положення стосується саме виключної підвідомчості (компетенції) українських судів на розгляд справ і виключає розгляд відповідних категорій справ у порядку міжнародного комерційного арбітражу;
– обґрунтування змішаного підходу до правової природи арбітражної угоди, згідно з яким арбітражний процес є таким, що поєднує в собі елементи як договірного характеру, так і процесуально-правового за юрисдикційним характером походження;
– принцип відокремленості арбітражної угоди, а саме обґрунтування необхідності його застосування при аналізі порядку укладення і виконання арбітражної угоди, її змісту, умов дійсності тощо;
– пропозиції щодо визначення змісту арбітражної угоди. Сформульовано такі істотні умови арбітражної угоди як згода на передання певних спорів на вирішення арбітражем; визначення кола правовідносин, спір стосовно яких передається на вирішення арбітражу; вид і назва арбітражу: арбітраж ad hoc чи постійно діючий арбітражний орган, компетентний розглядати спір;
– визначення умов дійсності арбітражної угоди. Сформульовано висновок про те, що для дійсності арбітражної угоди необхідним є дотримання вимог щодо її змісту і форми, а також дієздатності сторін арбітражної угоди;
– твердження, згідно з яким арбітраж не повинен відмовляти в позові у випадку недотримання доарбітражної процедури вирішення спору, а скеровує сторони на проведення доарбітражного врегулювання одночасно з проведенням арбітражного процесу, або зупиняє арбітражний процес до завершення переговорів, медіації тощо.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і рекомендації можуть бути використані для удосконалення законодавства про міжнародний комерційний арбітраж; процесуального законодавства, правозастосовчої практики судів з вирішення справ про скасування та визнання і виконання арбітражних рішень, а також у арбітражній практиці.
Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при читанні лекцій і проведенні практичних занять з дисципліни «Міжнародне приватне право» і спецкурсу «Міжнародний комерційний арбітраж».
Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і можуть слугувати основою для подальших наукових досліджень.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею. В дисертації основні положення, висновки і рекомендації належать авторові. Сформульовані теоретичні положення, висновки та пропозиції одержані дисертантом у результаті особистого вивчення та аналізу більше 200 наукових і науково-правових джерел.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки, що містяться у роботі, обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права та процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, доповідалися автором на:
Першому львівському міжнародному форумі «Проблеми альтернативного судочинства в Україні» (м. Львів, 12-13 червня 2008 року);
Звітній науковій конференції факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка «Міжнародні відносини: політичні, правові, економічні, лінгво-краєзнавчі аспекти» (м. Львів, 5-8 лютого 2010 року);
Міжвузівській науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Актуальні питання державотворення та правотворення в Україні очима молодих науковців» (м. Київ, 20 квітня 2010 року);
Третьому львівському міжнародному форумі «Законодавче врегулювання альтернативних способів вирішення спорів. Світова та національна практика ADR» (м. Львів, 27-28 травня 2010 року);
Міжнародній науковій конференції «Дев’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 12-13 листопада 2010 року);
Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів, організованій НЮАУ ім. Ярослава Мудрого (м. Харків, 23-24 листопада 2010 року);
Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика сучасного права: вектори розвитку” (м. Київ, 16-17 березня 2011 року).
Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, викладені у 8 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях з юридичних дисциплін, а також у тезах 7 доповідей науково-практичних конференцій і семінарів.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. На основі аналізу виокремлено п’ять етапів історичного розвитку арбітражу, що дало можливість простежити також ґенезу законодавства щодо арбітражної угоди.
Перший етап розпочався в глибоку давнину та тривав до кінця І тис. до н.е. Під час цього етапу сформувалися основи для подальшого розвитку арбітражу і були укладені перші договори, які передбачали арбітражний порядок урегулювання спорів.
Другий етап охоплює період XI-XVIII ст., середні віки та період абсолютизму і характеризується певним «затишшям» у становленні арбітражу як альтернативного методу врегулювання спорів перед стрімким розвитком третього етапу.
Третій етап розпочався в період становлення і розвитку буржуазних держав, наприкінці XVIII ст., і тривав до кінця XIX ст. Саме у XVIII ст. знову склалися умови, сприятливі для розвитку міжнародного арбітражу, і саме цей етап можна вважати періодом становлення концепції сучасного міжнародного арбітражу
Четвертий етап розпочався гаазькими мирними конференціями 1899 і 1907 років. Під час цього етапу була сформована сучасна нормативно-правова база для регулювання міжнародного комерційного арбітражу, зокрема, і порядку укладення і виконання арбітражної угоди.
П’ятий етап пов'язаний із розробленням 1965 року у Вашингтоні Конвенції про вирішення інвестиційних суперечок між державами та іноземними особами. Після цього розпочалося становлення так званого інвестиційного арбітражу – принципово нового виду арбітражу, правовий статус якого не є предметом цього дослідження.
2. Спираючись на результати дослідження, пропонуємо таку дефініцію:
арбітражна угода – це домовленість сторін про передання спору, який виникнув чи може виникнути між ними в майбутньому, на розгляд до міжнародного комерційного арбітражу з можливістю визначення сторонами кількості і процедури призначення арбітрів, права, що застосовуватиметься, місця арбітражу та інших умов арбітражного розгляду.
3. Важливою ознакою арбітражної угоди є її самостійність відносно основного контракту, в якому вона може міститися. Відокремленість арбітражної угоди – юридичний принцип, згідно з яким арбітражне застереження є окремою автономною угодою, тобто недійсність основного договору не тягне за собою, в силу закону, недійсності арбітражного застереження, що міститься в ньому.
4. Арбітражна угода має змішану правову природу, тобто не є ані класичним цивільно-правовим договором, ані угодою у сфері лише процесу. Саме крізь призму змішаної правової природи і принцип відокремленості аналізується порядок укладення і виконання арбітражної угоди, її зміст, умови дійсності тощо.
5. Українське законодавство недостатньо чітко визначає коло спорів, що не можуть бути предметом арбітражного розгляду. Щоб розмежувати поля правового регулювання Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і Закону України «Про третейські суди», пропонується внести зміни до п.2 ст.1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а саме привести його у відповідність з Типовим законом ЮНСІТРАЛ, передбачивши, що арбітраж вважається міжнародним, якщо:
a) комерційні підприємства сторін арбітражної угоди в момент її укладення перебувають у різних державах; або
b) одне з таких місць знаходиться за межами держави, в якій сторони мають свої комерційні підприємства:
i) місце арбітражу, якщо воно визначене в арбітражній угоді або відповідно до неї;
ii) будь-яке місце, де повинна бути виконана значна частина зобов'язань, що випливають з торгових відносин, або місце, з яким найбільш тісно пов'язаний предмет спору; або
c) сторони прямо вираженим чином домовилися про те, що предмет арбітражної угоди пов'язаний більше ніж з однією країною.
Для більш чіткого визначення спорів, які не можуть передаватися на розгляд до міжнародного комерційного арбітражу, пропонується:
внести зміни до п.2 ст.12 ГПК України, в якій передбачити, що перелік спорів, який у ній міститься, стосується тільки національного арбітражу, а вичерпний список спорів, які не можуть бути предметом розгляду міжнародного комерційного арбітражу, визначається Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж»;
доповнити ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» вичерпним переліком таких спорів, включивши до нього такі категорії спорів:
1) спори про право власності на нерухоме майно або про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном;
2) спори, пов’язані з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;
3) спори, пов’язані з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;
4) спори, що стосуються дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;
5) справи про банкрутство;
6) спори, що стосуються випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;
7) спори про визнання недійсними актів, оскарження дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.
6. Українське законодавства передбачає можливість укладення арбітражної угоди юридичними і фізичними особами, а також державою, держаними підприємствами та установами. При цьому під поняттям «фізична особа» в сфері міжнародного комерційного арбітражу передусім розуміють фізичну особу-підприємця та учасника господарського товариства.
7. Попри існування принципу відокремленості арбітражного застереження, загалом можна стверджувати, що якщо сторони мали повноваження на укладення договору, то вони мали й повноваження на укладення арбітражного застереження, що в ньому міститься. Водночас рекомендується окремо передбачати в довіреності повноваження представника саме на укладення арбітражної угоди, оскільки, в протилежному разі, існує ризик визнання такої арбітражної угоди недійсною.
8. Існує можливість укладення арбітражної угоди більше ніж двома сторонами, а залучення інших осіб до арбітражного розгляду та об’єднання кількох арбітражних розглядів можливе лише за згоди усіх сторін спору. Це підтверджує фундаментальність принципу волі сторін як основи арбітражного розгляду.
9. Українське законодавство передбачає тільки письмову форму арбітражної угоди. Враховуючи світову тенденцію деформалізації вимог до укладення арбітражної угоди, пропонується внести відповідні зміни до ст.7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а саме викласти її в новій переглянутій редакції ст.7 Типового закону ЮНСІТРАЛ (Варіант І), що була прийнята 7 липня 2006 року на 39-й сесії ЮНСІТРАЛ. Ця нова редакція передбачає ширше тлумачення вимоги до письмової форми арбітражної угоди, яка вважається дотриманою і у випадках використання для укладення арбітражної угоди електронного повідомлення, якщо його зміст доступний для подальшого використання.
10. Основною вимогою до письмової форми арбітражної угоди є можливість відтворення її первісного змісту, що, своєю чергою, можна зробити кількома способами:
1) шляхом застереження в документі, підписаному сторонами;
2) шляхом обміну листами, повідомленнями за допомогою телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів зв’язку;
3) шляхом обміну позовною заявою і відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує;
4) шляхом посилання в договорі на документ, який містить арбітражне застереження.
11. Положення цивільного і господарського законодавства не можуть прямо застосовуватися до визначення змісту (істотних умов) арбітражної угоди з огляду на таке:
арбітражна угода має змішану правову природу і не є договором у класичному значенні. Предмет арбітражної угоди має процесуальний, а не матеріальний характер. Предметом арбітражної угоди є домовленість сторін про виключення конкретного кола спірних правовідносин, які виникли або можуть виникнути між сторонами арбітражної угоди, з підсудності державних судів і про передання таких спорів на вирішення третейського суду;
арбітражне застереження, згідно з принципом відокремленості, є окремою автономною стосовно решти змісту договору угодою і тому для нього визначаються окремі істотні умови.
12. На основі проведеного аналізу визначено такі істотні умови арбітражної угоди:
• згода на передання певних спорів на вирішення третейського суду;
• визначення кола правовідносин, спір з яких передається на вирішення третейського суду;
• вид і назва арбітражу: арбітраж ad hoc чи постійно діючий арбітражний орган, компетентний розглядати спір.
Сторони також можуть в арбітражній угоді дійти згоди про місце і мову арбітражу, право, яке застосовуватиметься, кількість арбітрів тощо. Однак арбітражна угода вважається укладеною і за відсутності цих додаткових умов.
13. Вимоги до дійсності договору, визначені цивільним законодавством, не можна прямо застосувати до арбітражної угоди з огляду на таке:
арбітражна угода має змішану природу і не є договором у класичному значенні, адже породжує передусім процесуальні, а не матеріальні, наслідки. Тому й наслідком визнання арбітражної угоди недійсною буде відсутність підстав для арбітражного розгляду. Винесення арбітражного рішення на основі недійсної арбітражної угоди є підставою для скасування цього рішення або відмови у його визнанні і виконанні;
арбітражне застереження, згідно з принципом відокремленості, є окремою автономною стосовно решти змісту договору угодою і тому для нього визначаються окремі підстави його дійсності. Згідно з цим же ж принципом, визнання основного договору недійсним не веде автоматично до недійсності арбітражного застереження, що міститься в ньому, і навпаки.
14. Встановлено, що на міжнародно-правовому та національному рівнях не визначено вичерпного переліку вимог, необхідних для дійсності арбітражної угоди. Основою для визначення таких вимог слугує системний аналіз норм міжнародно-правових актів у сфері міжнародного комерційного арбітражу.
Для дійсності арбітражної угоди необхідним є дотримання таких вимог:
• щодо форми арбітражної угоди;
• щодо дієздатності сторін арбітражної угоди;
• щодо змісту арбітражної угоди.
15. Сторона може заявити заперечення проти розгляду справи в арбітражному суді до, під час або після арбітражного розгляду. Відповідно, на цих же етапах може розглядатися питання дійсності арбітражної угоди.
Перевірку дійсності арбітражної угоди може здійснювати і державний, і третейський суд. Згідно з принципом «компетенція – компетенції», арбітражний суд, ухвалюючи рішення стосовно своєї компетенції, розглядає також питання дійсності арбітражної угоди.
16. Встановлено, що незважаючи на те, що питання дійсності арбітражної угоди постає неодноразово, обсяг перевірки, який при цьому застосовується є ідентичним. Виняток становить лише етап, на якому державний суд вирішує питання про те, чи може він розглядати спір по суті, а чи повинен, за заявою заінтересованої сторони, передати його на розгляд третейському суду. Судова практика і наукова доктрина неоднозначні щодо обсягу перевірки дійсності арбітражної угоди на цьому етапі: суди деяких юрисдикцій, наприклад, США, Франції, здійснюють тільки перегляд prima facie, водночас в інших країнах, наприклад, у Німеччині, Англії, Україні, суди вдаються до повного перегляду.
Вважаємо правильним здійснювати перегляд prima facie на цьому етапі, тобто суд повинен здійснити перевірку того, чи є арбітражна угода явно недійсною (нікчемною). У зв’язку з цим пропонується в п.1 ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» термін «недійсність» замінити терміном «нікчемність». Також запропоновано на практиці застосовувати п.3 ст.ІІ Нью-Йоркської конвенції саме в тлумаченні англійської та французької версій, вживаючи термін «нікчемність» замість терміна «недійсність», який вживається в російській версії.
17. Сторони можуть самі визначити право, що застосовується до питання дійсності арбітражної угоди. За відсутності такого вибору, зазвичай, застосовується те матеріальне право, яке застосовується до контракту, в якому вона міститься, або право місця арбітражного розгляду.
18. Звернення до арбітражу – це право сторін, а не обов’язок. Сторони арбітражної угоди можуть відмовитися від права на арбітражний розгляд спору і передати свій спір на розгляд державному суду. Проте, якщо одна із сторін арбітражної угоди наполягає на арбітражному розгляді спору і звернулася в арбітраж, то друга сторона не має права на односторонню відмову без належних на те підстав (недійсність арбітражної угоди, втрата нею чинності тощо).
19. Для реалізації права на звернення до міжнародного комерційного арбітражу повинен існувати такий юридичний склад:
1) наявність дійсної арбітражної угоди;
2) наявність спору між сторонами.
Сторони можуть передбачити й необхідність наявності інших передумов звернення до міжнародного комерційного арбітражу, найчастіше це необхідність доарбітражного врегулювання спору. Судова та арбітражна практика склалася таким чином, що недотримання доарбітражної процедури не перешкоджає компетенції арбітражу і початку арбітражному розгляду. Судова практика також підтверджує, що питання про те, чи було дотримано доарбітражну процедуру до звернення в арбітраж, має вирішувати не суд, а арбітраж.
Вважаємо правильним підхід, згідно з яким третейський суд не відмовляє в позові у разі недотримання доарбітражної процедури вирішення спору, а скеровує сторони для проведення доарбітражного врегулювання паралельно з проведенням арбітражного процесу або ж призупиняє арбітражний процес до завершення переговорів, медіації тощо.
20. Сторона може оспорити компетенцію третейського суду на таких етапах:
І) у судовому порядку (до або під час арбітражного розгляду);
ІІ) у межах арбітражного розгляду;
ІІІ) при судовому перегляді арбітражного рішення (під час процедури його оскарження чи визнання і виконання).
21. Недійсність чи втрата чинності арбітражної угоди не позбавляє її сторін права на судовий захист. Сторони можуть також вирішити спір у судовому порядку навіть за дійсної арбітражної угоди між ними, якщо на це є їх спільна воля.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти
1. Господарський кодекс України: кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18. – С. 144.
2. Господарський процесуальний кодекс України: кодекс України від 6 листопада 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №6. – С. 56.
3. О международном торговом арбитраже: Типовой закон ЮНСИТРАЛ от 1985 с изм. от 2006 г. № R.95.V.18. – 31 с. г. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/arbitration/ml-arb/07-87000_Ebook.pdf
4. Об использовании электронных сообщений в международных договорах: Конвенция Организации Объединенных Наций от 23 ноября 2005 г. // Вестник Высшего арбитражного суда РФ №1. – 1994. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/electcom/06-57454_Ebook.pdf
5. Об электронной торговле и Руководство по принятию: типовой закон ЮНСИТРАЛ. – 1996. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/electcom/05-89452_Ebook.pdf
6. Об электронных подписях и Руководство по применению: типовой закон ЮНСИТРАЛ. – 2001. – № R.02.V.8. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/electcom/ml-elecsig-r.pdf
7. Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень: конвенція від 10 червня 1958 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – №45. – С. 329.
8. Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів: Закон України від 29 листопада 2001 р. (втратив чинність) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №10. – С. 76.
9. Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 №04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій»: Рекомендації №04-06/159 від 09.11.2009 р. – [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v_159600-09
10. Про зовнішньоторговельний арбітраж: Європейська конвенція від 26 квітня 1961 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – №5. – С. 428.
11. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 червня 2005 р. // Урядовий кур'єр. – 2005. – 31 серпня. – №163.
12. Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №25. – С. 198.
13. Про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах: Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2011 р. // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://sc.gov.ua/ua/informacijni_listi.html
14. Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах: Конвенція від 22 січня 1993 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 44. – С. 328.
15. Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин: Рекомендації Президії Вищого господарського суду України №04-5/14 від 28 грудня 2007 р. // Вісник господарського судочинства. – 2008 р. – №1. – С. 22.
16. Про практику розгляду судами корпоративних спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 жовтня 2008 р. // Вісник господарського судочинства. – 2009. – № 2. – С. 7.
17. Про третейські суди: Закон України від 11 травня 2004 р. // Урядовий кур'єр. – 2004. – 16 червня. – № 111.
18. Про узагальнення судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів: Лист Вищого господарського суду України від 1 січня 2009 р. // Вісник господарського судочинства. – 2009. – №2.
19. Регламент МАК при ТПП України: Рішення Президії ТПП України №18(1) від 17 квітня 2007 р. // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні. Теорія та законодавство / Торг.-пром. палата України; За заг. ред. І.Г. Побірченка. – К.: Ін Юре, 2007. – С. 213-234.
20. Регламент МКАС при ТПП Российской Федерации: Приказ ТПП РФ № 76 от 18 октября 2005 г. c изменениями и дополнениями, внесенными Приказом ТПП РФ №28 от 23 июня 2010 г. // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.tpprf-mkac.ru/ru/lregl/reglrus
21. Регламент МКАС при ТПП України: Рішення Президії ТПП України №18(1) від 17 квітня 2007 р. // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні. Теорія та законодавство / Торг.-пром. палата України; За заг. ред. І.Г. Побірченка. – К.: Ін Юре, 2007. – С. 186-207.
22. Рекомендация относительно толкования пункта 2 статьи II и пункта 1 статьи VII Нью-Йоркской конвенции о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений от 10 июня 1958 г.: решение Комиссии Организации Объединенных Наций по праву международной торговли от 7 июля 2006 г. – [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/arbitration/NY-conv/A2R.pdf
23. Статут Організації Об’єднаних Націй та Статут Міжнародного Суду від 26 червня 1945 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1954. – № 12. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_010
24. Цивільний кодекс України: Кодекс від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №40. – С. 356.
25. Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №40. – С. 1530.
26. Analytical commentary on draft text of a model law on international commercial arbitration // UN-Doc. A/CN.9/264, 25.03.1986. – 79 p.
27. Arbitration Rules of the Stockholm Chamber of Commerce 2010 // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.sccinstitute.com/filearchive/3/35894/K4_Skiljedomsregler%20eng%20ARB%20TRYCK_1_100927.pdf
28. Arbitration Rules: resolution of UNCITRAL dated 1976. – [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/english/texts/arbitration/arb-rules/arb-rules.pdf
29. Arbitration Rules: resolution of UNCITRAL revised in 2010. – .[Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/english/texts/arbitration/arb-rules-revised/arb-rules-revised-2010-e.pdf
30. European Convention on International Commercial Arbitration of 1961: European Convention // Treaty Series. – Vol. 484. – No. 7041 (1963-1964). [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.jus.uio.no/lm/europe.international.commercial.arbitration.convention.geneva.1961/
31. Final Report on Multi-party: resolution of Commission on International Arbitration dated June 1994. // ICC Bull. – 1995. – Vol. 6. – No. 1.
32. LCIA Arbitration Rules: resolution of The London Court of Arbitration dated 1 January 1998 // A Guide to the LCIA Arbitration Rules. – 2009. – 216 p. // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.lcia.org/Dispute_Resolution_Services/LCIA_Arbitration_Rules.aspx#article1
33. Model Law on International Commercial Arbitration: resolution of UNCITRAL dated 1985 with amendments as adopted in 2006 // United Nations Publication. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/english/texts/arbitration/ml-arb/07-86998_Ebook.pdf
34. On the Recognition and Enforcement of Foreign Arbitral Awards: New York Convention dated 1958 // United Nations publication. - No. M.08.V.5. - ISBN 978-92-1-033105-0. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/english/texts/arbitration/NY-conv/1958_NYC_CTC-e.pdf
35. Recommendation regarding the interpretation of article II (2) and article VII (1) of the Convention on the Recognition and Enforcement of Foreign Arbitral Awards dated 1958: resolution adopted by United Nations Commission on International Trade Law on 7 July 2006 // United Nations publication. – No. M.08.V.5. - ISBN 978-92-1-033105-0. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/english/texts/arbitration/NY-conv/A2E.pdf
36. Report of the Working Group on Arbitration on the Work of its Thirty-Third Session (Vienna, 20 November-1 December 2000), UNCITRAL, 34rd Sess., at 28-9, U.N. Doc. A/CN.9/485 (2001), at http://www.uncitral.org/en-index.htm (discussing model provisions on conciliation/mediation).
37. Report of the Working Group on International Contract Practices on the work of its seventh session // UN-Doc. A/CN.9/246.
38. Report of the Working Group on International Contract Practicies on the work of its third session // UNCTAD/EDM/Misc.232/Add.41. - UN-Doc. A/CN.9/216.
39. Report of the Working Group on International Contract Practicies on the work of its fourth session // UN-Doc. A/CN.9/232.
40. Report of the Working Group on International Contract Practicies on the work of its fifth session // UN-Doc. A/CN.9/233.
41. Resolution 40/72: resolution of General Assembly of the United Nations. ¬– 1985.[Електронний ресурс]: Режим доступу: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/477/79/IMG/NR047779.pdf?OpenElement
42. Resolution 61/33: resolution of General Assembly of the United Nations. – 2006 [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/english/texts/arbitration/NY-conv/a61-33-e.pdf
43. Rules of Arbitration: resolution of the ICC in force as of 1 January 1998 // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.iccwbo.org/uploadedFiles/Court/Arbitration/other/rules_arb_english.pdf
44. Rules of Arbitration and Conciliation of the International Arbitral Centre of the Austrian Federal Economic Chamber: resolution of the Enlarged Presiding Committee of the Austrian Federal Economic Chamber on 3 May 2006 // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://portal.wko.at/wk/format_detail.wk?angid=1&stid=501448&dstid=8459&opennavid=0
45. Summary records for the meetings on the UNCITRAL model law on international commercial arbitration, 311th Meeting // A/CN.9/246. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/english/travaux/arbitration/ml-arb/311meeting-e.pdf
46. Swiss Rules of International Arbitration, 2006 // [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://www.sccam.org/sa/download/SRIA_english.pdf

Монографії і статті
47. Ануров В. Н. Допустимость третейского соглашения / В. Н. Ануров. – Третейский суд. – 2005. – № 3. – С. 52.
48. Астанина О. Н. Значение арбитражного соглашения при определении компетенции арбитражного суда, рассматривающего спор с участием иностранных юридических лиц / О.Н. Астанина // Право и экономика. – 2005. – №5. – С. 70 – 76.
49. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: навч. посіб. / І. А. Балюк. – К.: КНЕУ, 2008. – 224 с.
50. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України (із змінами і допов. станом на 1 серпня 2007 р.): Наук.-практ. комент. – 3-тє вид. – К.: Юстініан, 2008. – 872 с.
51. Бендевский Т. Международное частное право / Т. Бендевский; Перевод с македон. яз. С. Ю. Клейн. – М.: Статут, 2005. – 448 с.
52. Бєлоглавек О. Міжнародний торговий арбітраж: законодавство та практика різних країн (з позиції нового законодавства Чеської Республіки) / О. Бєлоглавек ; Ін-т економіки, управління та господар. права. – К. : Таксон, 1998. – 207 с.
53. Богуславский М.М. Международный коммерческий арбитраж / М.М. Богуславский. – М.: ИГПАН, 1993. – 226 с.
54. Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж / Е.В. Брунцева. – СПб.: Сентябрь, 2001. – 368 с.
55. Буробин В. Н. Альтернативное судопроизводство или умирающий способ разрешения хозяйственных споров? / В. Н. Бурбонин //Бизнес-Адвокат. – 2006. – №22. – С. 10.
56. Васильев Р. О понятии правового акта / Р.О. Васильев // Вестник МГУ. Серия 11 «Право» . – 1998. – №5. – С. 25.
57. Веселов А. В. История развития третейского суда в России / А. В. Веселов // Политология в России. – 2001. – №11/12. – C. 37.
58. Винокурова Л. Ф. Практика разрешения споров // Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под общ. ред. И. Г. Побирченко. – К.: Ин Юре, 2000. – С. 22–54.
59. Винокурова Л.Ф. Зовнішньоекономічні контракти: укладення, виконання та арбітраж. Актуальні питання визначення застосовуваного права // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні. Теорія та законодавство / Торг.-пром. палата України; За заг. ред. І.Г. Побірченка. – К.: Ін Юре, 2007. – С. 14-29.
60. Голубев Н. Н. Международные третейские суды XIX в. / Н.Н. Голубев. – М.: Унив. тип., 1903. – 316 с.
61. Дмитриева Г.К. Международный коммерческий арбитраж: учебно-практическое пособие / Г.К. Дмитриева. – М..: Проспект, 1997.
62. Довбишев Я. Діяльність Міжнародного комерційного арбітражу // Право України. – 1997. –№ 11.
63. Ерпылева Н. Ю. Международный коммерческий арбитраж: современные проблемы теории и практики / Н. Ю. Ерпылева // Гражданский и арбитражный процесс. – 2002. – №1. – С. 42.
64. Захарченко Т. В. Арбітражна угода як правова основа передачі спору на розгляд у міжнародний комерційний арбітраж // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні. Теорія та законодавство / Торг.-пром. палата України; За заг. ред. І.Г. Побірченка. – К.: Ін Юре. – 2007. – С. 30-45.
65. Захарченко Т. В. Принципи визнання й виконання арбітражних рішень на території України / Т.В. Захарченко // Правовий тиждень. – 2008. – №46.
66. Захарченко Т. Г. Арбитражное соглашение как правовая основа передачи спора на рассмотрение в международный коммерческий арбитраж/ Т.Г. Захарченко // Практика международного коммерческого арбитража. – 2007. – №1-2. – С. 43.
67. Зовнішньоекономічні справи у МКАСі при ТПП України // Діловий вісник. – 2009. – № 2. – С. 6.
68. Зыков Р. О. Коммерческий арбитраж в Финляндии / Р.О. Зыков // Третейский суд. – 2006. – №11. – С. 11.
69. Карабельников Б.Р. Признание и привидение в исполнение иностранных арбитражных решений: Научно-практический комментарий к Нью-Йоркской конвенции 1958 г. / Б.Р. Каробельников. – М.: Юстицинформ. – 2001. – 189 c.
70. Карабельников Б.Р. Исполнение и оспаривание решений международных коммерческих арбитражей: Комментарий к Нью-Йоркской конвенции 1958 г. и главам 30 и 31 АПК РФ 2002 г. – 3-е изд., перераб. и доп. / Б.Р. Карабельников. – М.: Статут, 2008. – 383 c.
71. Карабельников Б.Р. Форма арбитражного соглашения в международном коммерческом арбитраже / Б.Р. Карабельников // Право и экономика. – 2001. – № 3. – 201 c.
72. Киселева Т.С. Подведомственность споров международному коммерческому арбитражу / Т.С. Киселева // Підприємство, господарство і право. – 2005. – № 12.
73. Кисельова Т.С. Оспорювання та примусове виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу: порівняльно-правове дослідження : Автореф. дис. канд. юр. наук.: спец.: 08.02.03 / Кисельова Тетяна Сергіївна; ДНУ МОНУ. – захист 23.03.03. – Донецьк, 2008. – Донецьк, 2003.
74. Кисельова Т.С. Підвідомчість Міжнародному комерційному арбітражу спорів за участю держави / Т.С. Кисельова // Право України. – 2006. – №8. – С. 52-56.
75. Кисіль В. І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації / В.І. Кисіль. – К.: Україна, 2000. – 480 с.
76. Комаров В.В. Международный коммерческий арбитраж / В.В. Комаров. – Х.: Основа. – 1995. – 304 c.
77. Коммерческое право: В 2 ч.: Учебник / Под ред. В.Ф. Попондуполо, В.Ф. Яковлевой. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ. – 2004. – 340 c.
78. Костин А.А., Лисицын-Светланов А.Г. Постатейный научно-практический комментарий к Закону Российской Федерации «О международном коммерческом арбитраже» / А.А. Костин, А.Г. Лисицын-Светланов // Третейский суд. – 2004. – №6. – С. 25.
79. Лазарев С.Л. Международный коммерческий арбитраж / С.Л. Лазарев. – М.: Международные отношения, 1991. – 216 c.
80. Лебедев С.Н. Международный коммерческий арбитраж: компетенция арбитров и соглашение сторон / С.Н. Лебедев. – М., 1988. – 139 c.
81. Лунц Л.А., Марышева Н.И. Курс международного частного права: Международный гражданский процесс / Л.А. Лунц, Н.И. Марышева. – М., 1976. – 236 c.
82. Луць В.В. Сучасна кодифікація договірного права в Україні: здобутки і проблеми / В.В. Луць // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 2-32006. – № 2-3. – С. 23.
83. Мальський М. Інвестиційний арбітраж / М.Мальський// Юридична газета. – 2008. – №16. – С. 83.
84. Международное коммерческое право: Учебное пособие / Под общ. ред. В.Ф. Попондопуло. – 2-е изд. – Серия: Высшее юридическое образование, 2007. – 472 c.
85. Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под. ред. И.Г. Побирченко; Торгово-промышленная палата Украины. – К., 2000. – 976 c.
86. Міжнародний комерційний арбітраж в Україні. Теорія та законодавство / Торг.-пром. палата України; За заг. ред. І.Г. Побірченка. – К.: Ін Юре, 2007. – 584 с.
87. Никифоров В.А. Международный коммерческий арбитраж в системе третейских судов: История и современное состояние: Автореф. дис. канд. юр. наук.: спец 12.00.03: М. – 2002 254 c. РГБ ОД, 61:03-12/45-7.
88. Оппенгейм Л. Международное право. Т. 2. Полутом 1. – M., 1949. – 66 с.
89. Пашуканис Е.Б. Общая теория права и марксизм // Избранные произведения по общей теории права и государства. – М., 1980. – С. 113.
90. Пащенко Е.Г. Порядок заключения внешнеэкономических контрактов // Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под. ред. И. Г. Побирченко; Торгово-промышленная палата Украины. – К., 2000.
91. Перепелинська О. С. Дефектність арбітражної угоди: поняття та наслідки / О.С. Перепелинська // Юстиніан. – 2005. – №4. – С. 111- 114.
92. Петров Я. Деякі міркування щодо арбітрабельності спорів за українським законодавством / Я. Петров // Юридичний радник. – 2008. – № 1. – С. 6 – 9.
93. Побірченко І. 15 років світового визнання / І. Побірченко // Діловий вісник. – 2007. – №8. – С. 10.
94. Погорецкий В. Теорія «патології арбітражного застереження» / В. Погорецкий // Юридичний радник. – 2008. - №1. – С. 14.
95. Попков А. Концепция международного арбитража и ее историческое развитие / А. Попков // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 1998. – №4. – С. 27-34.
96. Притика Ю. Д. Підвідомчість справ третейському судові / Ю.Д. Притика // Право України. – 2004. – №7. – С. 54.
97. Притика Ю.Д. Деякі аспекти поняття міжнародного комерційного арбітражу і його застосування / Ю. Д. Притика // Право України. – 1995. – №11.– С. 36-39.
98. Притика Ю.Д. Міжнародний комерційний арбітраж: питання теорії і практики / Ю.Д. Притика. – К.: Ін Юре, 2005. – 516 с.
99. Притика Ю.Д., Куфтирєв П.В. Арбітражна угода: теоретичні та практичні аспекти / Ю.Д. Притика, П.В. Куфтирєв // Науковий часопис Хмельницького інституту регіонального управління та права з питань правознавства, управління та економіки. – 2002. – №3. – С. 68.
100. Розгляд справ з корпоративних спорів: де і як? // Правовий тиждень. – 2008. – № 10.
101. Розенберг М. Г. Контракт международной купли-продажи. Современная практика заключения. Разрешение споров. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Книжный мир, 2003. – 656 с.
102. Романова С., Штепа Г. Об’єднання справ у міжнародному комерційному арбітражі: співвідношення повноважень і взаємодія суду та арбітражу / С. Романова, Г. Штепа // Юридичний радник. – 2008. – №1.
103. Самойлов Д. Особенности разрешения споров в МАК / Д. Самойлов // Юридическая практика. — 2008. — № 26. — С. 20.
104. Слипачук Т. В. Об аспектах нового регламента МКАС / Т.В. Слипачук // Юридическая практика. – 2009. – №6.
105. Торгашин О. Актуальні аспекти становлення та розвитку міжнародного комерційного арбітражу в Україні / О. Торгашин // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №8. – C. 93.
106. Торгашин О. Міжнародний комерційний арбітраж як юрисдикційний орган / О. Торгашин // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №11. – С. 3.
107. Торгашин О. Проблеми розгляду спорів у державних судах за наявної дійсної арбітражної угоди / О. Торгашин // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №5. – С. 93-95.
108. Третейські суди в Україні : Ю.А. Михальський, В.П. Самохвалов, В.І.Рижий та ін. / За ред. В.П. Самохвалова, А.Ф.Ткачука. – К., 2007. – 187с.
109. Федосеева Г.Ю. Международное частное право / Г.Ю. Федосеева. – М.:Профобразование, 2002. – 95 с.
110. Фоміна К. Арбітражна угода як основа арбітражу / К. Фоміна// Правовий тиждень. – 2009. – №3.
111. Хадсон M.О. Международные суды в прошлом и будущем / М.О. Хадсон. - М.: Гос. изд-во иностр. лит-ры, 1947. – С. 309.
112. Цивільне та сімейне право України: Підруч. / За ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. – К.: Правова єдність, 2009. – 968 с.
113. Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. / Г.А. Цірат. – К.: Істина, 2002. – 304 с.
114. Цірат Г.А. Українське врегулювання корпоративних спорів з іноземним елементом / Г.А. Цірат // Юридичний радник. – 2008. – №3.
115. Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. / В.Л. Чубаєв. – К.: Атіка, 2006. – 608 с.
116. Щербина В.О. Корпоративні відносини та іноземне законодавство / В.О. Щербина // Правовий тиждень. – 2008. – №15.
117. Юрьев Е.Е. Последствия заключения арбитражного соглашения: исключение юрисдикции государственных судов / Е.Е. Юрьев // Юридический мир. – 2006. – №4.
118. Ярков В.В. Арбитражный процесс. – 3-е изд., перераб. и доп. / В.В. Ярков. - М.: Волтерс Клувер, 2006. – 912 с.
119. Bachard F. Does Article 8 of the Model Law Call for Full or Prima Facie Review of the Arbitral Tribunal’s Jurisdiction? / F. Bachard // 22 Arb. Int, 463/ - 2006. – P. 470-471.
120. Barcelo J. Who Decides the Arbitrator’s Jurisdiction? Separability and Competence-Competence in Transnational Perspective, 2003. – 22 p. // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.thefreelibrary.com/Who+decides+the+arbitrators'+jurisdiction%3F+Separability+and...-a0111853700
121. Black’s Law Dictionary, 5-th edition. – St. Paul Minn.: West Publishing Co., 1979. – 549 p.
122. Bondaryev T., Malskyy M. Recent Developments concerning dispute resolution of shareholder agreements in Ukraine: for better of for worse? // Stockholm International Arbitration Review. – 2008. – 2. – P. 83-96.
123. Born G. International Commercial Arbitration in the United States. – Deventer, Boston, 1994. – 804 p.
124. Born G. International Commercial Arbitration. – The Hague: Kluwer Law International, 2009. – 3400 p.
125. Collier J., Lowe V. The Settlement of Disputes in International Law: institutions and procedures. – Oxford: Oxford University Press, 1999. – 395 p.
126. Davydenko D. Does Noncompliance with Pre-arbitration Dispute Settlement Procedures Affect Awards Enforceability in Russia? [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://kluwerarbitrationblog.com/
127. Derains Y., Schwartz E. A Guide to the New ICC Rules of Arbitration. – The Hague, Kluwer Law International, 1998. – 478 p.
128. Di Pietro, M. Platte. Enforcement of International Arbitration: the New York Convention of 1958. – London, Cameron May, 2001. – 288 p.
129. Dr. A. Vincze. Arbitration clause – is it transferred to the assignee? // Nordic Journal of Commercial Law. – 2003: Issue No. 1. – 288 p.
130. Fouchard Gaillard Goldman on International Commercial Arbitration. – The Hague: Kluwer Law International, 1999. – 1320 p.
131. Fouchard P. L'Arbitrage Commercial International. – Dalloz, Paris 1965. – 611p.
132. Haas U. Convention on Recognition and Enforcement of Foreign Arbitral awards // Practicioner’s Handbook on International Arbitration, ed. by Dr. Frank-Bernd Weigand. – Műnchen: Verlang C.H. Beck, 2002. – 410 p.
133. Hammond N. Arbitration in Ancient Greece // Arbitration International. – 1985. – Vol. 1. – No. 2. – P. 188-189.
134. Hanotiau B. Complex Arbitrations: Multiparty, Multicontract, Multi-Issue and Class Actions. – The Hague: Kluwer Law International, 2006.
135. Heuman L. Arbitration Law of Sweden: Practice and Procedure. – New York, 2003. – 851 p.
136. Kaplan N. New Development of written form. // Enforcing Arbitral Awards under the New York Convention. Experience and Prospects. – New York, 1999. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.uncitral.org/pdf/english/texts/arbitration/NY-conv/NYCDay-e.pdf
137. Kaufmann-Kohler L. Identifying the Law Governing the Arbitration Procedure – The Role of the Law of the Place of Arbitration // Morrissey J., Graves J. International Sales Law and Arbitration: problems, cases and commentary. – The Hague, Kluwer Law International BV, 2008. – P. 336 seq.
138. Lamm C., Aqua J. Defining the Party – Who is a proper party in an international arbitration before the AAA and other international institutions // George Washington International Law Review. – 2003.
139. Lew J., Mistelis L., Kröll S. Comparative international commercial arbitration. – The Hague: Kluwer Law International, 2003. – 956 p.
140. Malskyy M., Yaremko V. The largest Ukrainian arbitration case to date: Naftogaz v RosUkrEnergo // Arbitration News, Newsletter of the International Bar Association. – 2011. – Vol. 16. – No. 1. – P. 83-85.
141. Merrills J. International Dispute Settlement. – 2nd ed. – Cambridge: Grotius Publications Limited, 1991. – 416 p.
142. Morrissey J., Graves J. International Sales Law and Arbitration: problems, cases and commentary. – The Hague: Kluwer Law International BV, 2008. – 528 p.
143. Moses. M. The Principles and Practice of International Commercial Arbitration. – Cambridge University Press, 2008. – 502 p.
144. Mustill M. Arbitration: History and Background, Journal of International Arbitration, Kluwer Law International, 1989. – Vol. 6. – Issue 2. – P. 43-56.
145. Practitioner’s Handbook on International Arbitration, ed. by Dr. Frank-Bernd Weigand, Verlang C.H. Beck Műnchen, 2002.
146. Redfern A., Hunter M. Law and Practice of International Commercial Arbitration. – 4-th ed. – Sweet and Maxwell Limited, 2004. – 659 p.
147. Rene D. Arbitration in International Trade. – The Hague: Kluwer Law and Taxation Publishers, 1985. – 482 p.
148. Roebuck D. Sources for the History of Arbitration: A Bibliographical Introduction. // Arbitration International. – 1998. – Vol. 14. – No. 3, 1998. – P. 237-344.
149. Roş V. Arbitrajul comercial internaţional, Regia Autonoma „Monitorul Oficial” Bucuresti, Palatul Parlamentului, Str. Izvor nr. 2-4, Sector 5, 2000. – 242 p.
150. Roth. M. The UNCITRAL Model Law on International Commercial Arbitration. // Practicioner’s Handbook on International Arbitration // ed. by Dr. Frank-Bernd Weigand, Verlang C.H. Beck Műnchen, 2002. – 245 p.
151. Sanders P. The making of the Convention. Enforcing Arbitration Awards under the New York Convention. Experience and Prospects. United Nations Publication No. E.99.V2., 1999. – 52 p.
152. Schlochauer H. Arbitration / Encyclopedia of Public International Law – Settlement of Disputes, Vol. 1, Oxford, 1981. P – 19 seq.
153. The New York Arbitration Convention of 1958: Towards a Uniform Judicial Interpretation / Albert Jan Van Den Berg, T.M.C. Asser Institute, 1981.
154. Vera van Houtten. Consent to Arbitration through Agreement to Printed Contracts: The Continental Experience // Arbitration International. – 2000. – Vol. 16. – No. 1. – P. 1-18.

Судова і арбітражна практика
155. Витяг з Рішення МКАС при ТПП України від 16.07.2002 // Практика МКАС при ТПП: Внешнеэкономические споры / Под. общ. ред. И. Побирченко. – К.: Праксис, 2006. – С. 18-19.
156. Витяг з Рішення МКАС при ТПП України від 18.04.2005 // Практика МКАС при ТПП. Внешнеэкономические споры: Под. общ. ред. И. Побирченко. – К.: Праксис, 2006. – С. 58-59.
157. Постанова Вищого господарського суду України від 07.10.2008, Справа №20/316 // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/
158. Постанова Вищого господарського суду України по справі №14/179 від 18.06.2004, Monsanto Europe S.A. v. ТОВ АНВП Агрофонд // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/
159. Постанова Вищого господарського суду України по справі №2-14/9495-2007 від 29.05.2008, GO TO S.A. v. ВАТ Сімферопольський скло