ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНСЬКОМУ ДЕРЖАВОТВОРЕННІ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ЖИТНИК ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 340.12(477)+342(477)

ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНСЬКОМУ ДЕРЖАВОТВОРЕННІ

12.00.12 – філософія права

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
Кушакова-Костицька Наталія Вадимівна,
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник

Київ – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ……………………………………………………………………………..13
1.1. Філософсько-методологічні засади дослідження………………………....13
1.2. Аналіз філософсько-історичних джерел…………………………………..26
1.3. Історіографія проблеми……………………………………………………..44
Висновки до розділу 1………………………………………………………...…57
РОЗДІЛ 2. ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ………………………………………………………….60
2.1. Світоглядні витоки інституту глави держави в Україні………………….60
2.2. Інститут глави держави в практиці державотворення і філософсько-правовій думці часів козаччини та національно-культурного відродження...64
2.3. Філософсько-правовий аналіз інституту глави держави в українському державотворенні доби революційно-національних змагань………………….92
2.4. Філософсько-правова характеристика інституту глави держави в системі органів влади радянського періоду…………………………………………....112
Висновки до розділу 2………………………………………………………….120
РОЗДІЛ 3. ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ТА ПРАКТИКА ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАКРІПЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТА ЯК ГЛАВИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ………….123
3.1. Становлення інституту президентства в Україні……………………..…123
3.2. Конституціоналізація інституту „президентства“ в Україні …………...134
3.3. Філософсько-правові особливості реалізації повноважень главою держави..156
3.4. Інститут глави держави в правовій свідомості сучасних українців та його світоглядно-ментальні перспективи розвитку………………………………..162
Висновки до розділу 3……………………………………………………….…169
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...177
ДОДАТКИ……………………………………………………………………....206

ВСТУП
Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед практичними потребами сучасного етапу українського державотворення, одними з ключових державно-правових проблем якого є оптимальна побудова системи вищих органів державної влади, визначення місця та ролі інституту глави держави в ній. Глава держави – один із найдавніших й найважливіших інститутів держави. Науковий та практичний інтерес до нього зазвичай зростає у період політичних перетворень, коли відбувається інтенсивний пошук найбільш ефективних засобів правового вдосконалення статусу тих чи інших ланок державного механізму. Свідченням цього є соціально-політична ситуація в Україні, яка зумовила потребу в комплексному аналізі сучасних конституційно-правових відносин та розробці під егідою Конституційної Асамблеї відповідних пропозицій щодо оновлення норм конституційного законодавства.
Можна без сумнівів прогнозувати, що одним із найбільш складних у роботі Конституційної Асамблеї буде питання місця та ролі глави держави в системі вищих органів державної влади України. Надзвичайно важливо протиставити заангажованій, зазвичай безкомпромісній, політичній полеміці, яка безумовно супроводжуватиме цей процес, всебічний, комплексний і об’єктивний правовий аналіз інституту глави держави, адже, як свідчить наявний масив вітчизняної юридичної літератури, відповідна наукова база для цього є. В її основу покладено напрацювання представників конституційно-правової науки (С.А. Агафонов, Д.М. Бєлов, О.В. Бойко, О.Т. Волощук, Ю.М. Коломієць, Н.Г. Плахотнюк, С.Г. Серьогіна, Ю.М. Тодика, В.М. Шаповал, В.А. Шатіло та ін.), які ґрунтовно дослідили певні аспекти інституту глави держави, віддаючи при цьому перевагу інституту президента як новому для системи публічної влади незалежної України вищому державному органу.
Зазначеній проблемі приділяли увагу також представники інших галузей юридичної науки, зокрема теоретики держави і права та фахівці у сфері державного управління (В. Авер’янов, С. Бостан, В. Ладиченко, В. Лемак, Л. Наливайко, В. Сухонос (мол.) та ін.), які безпосередньо або в межах більш загальних теоретичних проблем державотворення намагалися визначити місце та роль інституту глави української держави в її політико-правовій системі. Історики держави і права безумовно зробили найбільший внесок у дослідження інституту глави держави в ретроспективному контексті українського державотворення. Праці таких вчених, як: Б. Андрусишин, Т. Андрусяк, В. Бараєв та Г. Кривчик, В. Головатенко, Ж. Дзейко, Н. Дроботенко, О. Копиленко, О. Мироненко, І. Музика, Р. Пиріг, В. Рум’янцев, І. Усенко, П. Усенко та ін., дають конкретне уявлення про виникнення інституту глави держави в Україні та подальший його розвиток залежно від особливостей державотворення на тому чи іншому історичному етапі. Але наявна на цей момент історіографічна база має переважно конкретно-фактологічний характер, і навіть теоретико-правова наука не може дати відповіді на всі запитання, які ставить практика функціонування інституту глави держави в нашій країні.
Визначити мету та завдання інституту глави держави в державно-правових системах перехідного типу, смисл та соціальне призначення цього інституту у сучасному світі, співвідношення юридичного і фактичного, інтересу і цінностей, сили та слабості, особистої і політичної волі, юридичної і моральної відповідальності, світоглядних принципів керівництва державою тощо повною мірою може тільки філософсько-правова наука. Опосередковано, в рамках більш загальних питань філософії політики, філософсько-правових та методологічних проблем державотворення, зазначена тема знайшла відображення в працях В. Андрущенка, О. Бандури, В. Горбатенка, Л. Губерського, Ф. Кирилюка, А. Козловського, М. Костицького, Ф. Рудича, О. Салтовського та ін., але предметно не досліджувалася. Таким чином, недостатній рівень розробленості цієї проблеми у філософсько-правовій площині та очевидна необхідність філософського обґрунтування майбутніх перетворень в інституціональній системі вищих органів державної влади підтверджують актуальність обраної теми та необхідність її дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях державних та галузевих дослідницьких програм, пов’язаних із розробкою питань правового регулювання механізму реалізації інститутів публічної влади в Україні (Пріоритетні напрями розвитку правової науки на 2011–2015 роки, затверджені постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 року № 14-10), відповідає тематиці Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ на період 2010–2014 років, затверджених наказом МВС України від 29 липня 2010 року № 347, основним напрямам наукових досліджень та річним планам науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на період 2010–2014 років. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Національної академії внутрішніх справ (протокол № 23 від 12 грудня 2011 року) і внесено до переліку дисертаційних досліджень з проблем філософії права, затверджених у 2011 році Національною академією правових наук України.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертації – визначити філософсько-правові засади сучасного інституту глави держави в Україні та окреслити, зважаючи на специфіку державотворення в нашій країні, основні напрямки його подальшого розвитку.
Досягнення поставленої мети передбачається через вирішення таких дослідницьких задач:
– узагальнити теоретичні знання про інститут глави держави та визначити на цій основі філософсько-методологічні засади дослідження;
– охарактеризувати стан розробки проблеми та окреслити основні напрями філософсько-правового осмислення інституту глави держави у сучасному світі;
– розкрити соціокультурні та світоглядні витоки інституту глави держави в Україні;
– дослідити процес розвитку інституту глави держави в часи козаччини та визначити характерні для практики державотворення цього періоду його характерні риси;
– проаналізувати філософську та політичну думки доби культурно-національного відродження та визначити концептуальні положення про місце та роль інституту глави держави в системі публічної влади, які домінують у спадщині цього періоду;
– розкрити філософські та ідеологічні основи інституту глави держави у практиці державотворення доби національного відродження
1917–1921 років та специфічні умови його розвитку за часів радянської влади;
– дослідити соціально-політичні та ідеологічні передумови становлення інституту глави держави незалежної України;
– розглянути специфіку конституціоналізації „президентури“ в Україні, охарактеризувати її політико-правову модель та виокремити філософсько-правові особливості реалізації повноважень глави держави;
– проаналізувати суспільну думку щодо інституту глави держави та визначити образ „правителя“ у свідомості українців;
– окреслити перспективи розвитку інституту глави держави та напрями його вдосконалення на основі досягнень філософсько-правової науки.
Об’єктом дослідження є сфера соціальної реальності, яка відображає соціокультурні, ментальні та світоглядні основи інститутів публічної влади.
Предмет дослідження – філософсько-правові засади інституту глави української держави в контексті багатовікового державотворчого досвіду українського народу.
Методи дослідження. У дисертації використано систему філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, пізнавальний потенціал яких було спрямовано на досягнення мети дослідження. Зокрема, діалектичний метод сприяв відтворенню динамічного процесу еволюції інституту глави держави як соціального явища, визначенню закономірностей і тенденцій його розвитку, встановленню зв’язків з іншими політико-правовими інститутами держави (розділи 2, 3); феноменологічний метод зумовив розгляд інституту політико-правового головування у державі через пізнання обов’язковості, універсальності нормативності, незаперечної імперативності (розділи 2, 3), герменевтичний метод дав змогу інтерпретувати значущі для цього дослідження поняття з позицій філософії права та галузевих наук (підрозділи 1.2, 2.1-2.4,), а філософсько-правовий метод - дослідити соціокультурні, світоглядні, ментальні, ціннісні аспекти організації та функціонування інститутів публічної влади в Україні (розділи 2, 3). За допомогою історичного методу визначено історичні особливості виникнення та розвитку інституту глави держави, які зумовлені традиціями володарювання, що склалися в процесі тисячолітнього досвіду державотворення українського народу (розділ 2); із застосуванням юридичного (формально-догматичного) методу з’ясовано нормативно-правовий зміст досліджуваного явища (підрозділ 3.1, 3.2); порівняльно-правового – вивчено накопичений у зарубіжних країнах досвід побудови та функціонування інституту глави держави та визначено ступінь його використання в українському державотворенні (підрозділи 1.1, 1.3), завдяки інституційному методу розкрито сутність інституту глави держави як підвиду соціального інституту держави, його структурні елементи, взаємозв’язок з іншими суб’єктами політичної системи (підрозділи 1.1, 3.1, 3.3, 3.4). У дисертації використано й інші методологічні засоби, пізнавальну роль яких докладніше охарактеризовано в підрозділі 1.1 „Філософсько-методологічні засади дослідження“.
Наукова новизна дослідження полягає насамперед у постановці та актуалізації автором питання щодо необхідності філософсько-правового аналізу не тільки суто правових, а й державних явищ. Проведена науково-дослідна робота є підсумком власних напрацювань здобувача, який поставив собі за мету визначити філософсько-правові засади сучасного інституту глави держави в Україні та окреслити виходячи зі специфіки державотворення в нашій країні ідейно-теоретичні основи його розвитку. Підготовлена дисертація є результатом проведеної науково-дослідної роботи щодо визначення філософсько-правових засад інституту глави Української держави та окреслення основних напрямів його розвитку виходячи зі специфіки державотворення в нашій країні. В ній:
вперше:
– комплексно, в межах філософсько-правової науки, розглянуто проблему організації державної влади в Україні на рівні інституту глави держави крізь призму складних і суперечливих процесів державотворення, визначено державно-правові традиції цього інституту та перспективи його розвитку на їх основі;
– створено інтегративну методологічну модель, що передбачає філософське осмислення інституту глави держави як соціально-політично-правового явища, що є системою взаємозалежних і взаємодоповнюючих ознак, в яких відображено соціальне призначення глави держави як одного з вищих державних органів, порядок формування, його внутрішню організацію, юридичні і фактичні повноваження, політичні та особисті вольові якості особи, що його уособлює, світоглядні, моральні та інші її людські якості.
удосконалено:
– уявлення про поняття „правовий інститут глави держави“, яке за своїм нормативним змістом ширше, ніж „правовий статус глави держави“, оскільки передбачає його визначення на рівні правової свідомості і логіки закріплення в юридичних нормах компетенції глави держави, а також його прав і обов’язків;
– поняття „інститут президентства“, що охоплює не тільки юридичні норми, які регулюють функціонування президентської влади, а й можливі правові звичаї та традиції, що виникли в процесі державотворення, в результаті конституційної та політичної практики; реальний обсяг повноважень, що склався за наявного співвідношення політичних сил у державі, персоніфіковану специфіку цього інституту залежно від особи, яка обіймала вищу в державі посаду на певному етапі державотворення;
дістало подальший розвиток положення про те, що:
– важливим фактором формування змісту президентури в Україні та джерелом її вдосконалення є філософсько-правова спадщина і багатовікова практика українського державотворення, яка накопичила багатий досвід організації державної влади на рівні інституту глави держави;
– асиметричність нормативної конструкції, закріпленої в Конституції України 1996 року, що передбачала президентсько-парламентську форму правління на користь одного з її суб’єктів – президентури, було зумовлено, з одного боку, персоналістськими традиціями організації влади радянських часів, а з іншого – об’єктивною необхідністю в існуванні більш оперативної й персонально відповідальної виконавчої влади для розбудови незалежної Української держави;
– висока оцінка нормативної моделі будь-якого державного інституту, передусім надзвичайно персоніфікованого інституту глави держави, ще не гарантує її реального втілення в життя. Оскільки юридичні норми є відображенням суб’єктивної волі законодавця, своєрідною моделлю бажаних суспільних відносин, то коригування юридичного статусу глави держави має бути дуже зваженим і обережним, тому що певна консервативність суспільної правосвідомості може стати на заваді його радикальних змін;
– в умовах перехідного періоду зміст та форми інституту глави держави мають ґрунтуватися насамперед на цивілізаційних засадах, які передбачають збереження культурних традицій практичного й духовного життя, розроблення актуальних ідеологем, що відповідатимуть проблемам розвитку держави;
– вдосконалення інституту глави держави має здійснюватися не за рахунок формальної зміни юридичних норм, а шляхом якісного забезпечення держави кваліфікованими та професійними кадрами з нової політичної еліти, модель якої передбачає сукупність якісних ознак, що характеризують не організаційні, а саме суб’єктні її сторони: багатий життєвий досвід, високий рівень інтелекту (і, відповідно, інтелігентності), загальної та політико-правової культури, високі моральні та інші подібні якості, які відіграють надзвичайно важливу роль у визначенні поняття „мудрості“ (Σοφία) не тільки стосовно певної посадової особи, а й цілого державного інституту; мудрість глави держави полягає в єдності трьох її ознак: пізнавальної, комунікативної, моральної; пізнавальна ознака мудрості визначає уміння глави держави розсудливо та грамотно, спираючись на великий життєвий досвід, застосовувати знання, комунікативна – характеризує його зв’язок із соціальним світом, його вміння знаходити найкоротший шлях від своїх найбільших здібностей до найістотніших потреб інших людей, а моральна – його вміння підноситися над своїми поточними, миттєвими інтересами заради потреб, що перебувають поза межами його індивідуального життя.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки дисертаційного дослідження сприятимуть розширенню меж практичної реалізації цієї теми, визначенню перспективних напрямів вирішення найважливіших завдань, пов’язаних з інституціоналізацією органів державної влади, вдосконаленню форм і методів їх діяльності. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть використовуватися:
у подальшій науково-дослідній діяльності — для активізації наукових розробок, спрямованих на філософсько-правове осмислення закономірностей розвитку держави та її окремих інститутів;
у правотворчій роботі — для уточнення чинних норм і внесення відповідних законодавчих змін, які б вдосконалювали правовий статус глави держави в Україні;
у правозастосуванні — для оптимізації організаційних, структурно-інституціональних та функціональних зв’язків між главою держави та носіями влади вищої ланки (акти впровадження Конституційного Суду України від 23 квітня 2012 року);
у навчальному процесі — при підготовці відповідних розділів підручників (навчальних посібників), лекційних курсів, методичних рекомендацій з філософії права, теорії держави і права, конституційного права, історії політико-правових учень (акти впровадження в навчальний процес Національної академії внутрішніх справ від 05 квітня 2012 року та Запорізького національного університету від 18 квітня 2012 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного наукового пошуку автора, сформульовані в ній та оприлюднені в публікаціях положення та висновки одержані особисто. В написаній у співавторстві статті „Деякі питання застосування інституційного методу в дослідженні проблеми „Глава держави в українському державотворенні“ особистий внесок співавтора (В.М. Годованець) полягає у визначенні структурно-логічних і концептуальних засад змісту підготовленої статті.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення досліджуваної проблеми обговорювалися на таких міжнародних науково-практичних конференціях: „Запорізькі правові читання“ (15–16 травня 2009 року, 14–15 травня 2010 року, місто Запоріжжя), „Методологічні проблеми історико-правових досліджень“ (23–25 вересня 2010 року,
місто Алушта), „Верховенство права у процесі державотворення“ (28–29 вересня 2010 року, місто Тернопіль), „Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення“ (29–30 жовтня 2010 року, місто Київ), „Правові проблеми зміцнення української державності“
(19–20 листопада 2010 року, місто Одеса), „Філософські, методологічні, соціальні та психологічні проблеми права“ (29–30 травня 2011 року, місто Чернівці), „Верховенство права, законність та права людини“
(28–29 червня 2012 року, місто Київ).
Публікації. Основні результати дисертаційної роботи, висновки та пропозиції відображено у 13 наукових працях: п’яти статтях, опублікованих у фахових виданнях України, та восьми тезах доповідей, виданих за матеріалами науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження містить вступ, три розділи, одинадцять підрозділів, висновки, список використаних джерел (280 найменувань на 29 сторінках) та три додатки. Повний обсяг дисертації — 209 сторінок, з них загальний обсяг основного тексту — 176 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
В дисертації наведено філософсько-правове узагальнення і нове розв’язання наукового завдання, яке виражається в недостатній розробці філософсько-правових проблем політичного лідерства у сучасному світі та гострої необхідності для практики державного будівництва України дослідити в цьому руслі інститут глави держави. Дослідження філософсько-правових засад останнього дало можливість дійти таких наукових висновків.
1. Стан розробки досліджуваної проблеми свідчить, що інститут глави держави ще не став предметом комплексного філософсько-правового аналізу. Одержані в результаті проведеного дослідження наукові результати чітко вказують на гостру потребу у філософському осмисленні проблем державної влади, організація якої зазвичай здійснюється на основі спрощених алгоритмів та механічного копіювання певного досвіду, без врахування якісних особливостей сучасного світу з існуючими в ньому комунікаціями мультикультурних суспільств. Блага, створені цивілізацією, можуть бути забезпечені лише за умови коли всі процеси у владі розвиваються в межах правового простору, на принципах рівності та справедливості. Сьогодні держава, окремі її інститути знаходяться перед необхідністю вдосконалення системи ціннісних орієнтирів суспільства суттю яких повинні стати права людини, як людський вимір розвитку суспільних відносин в нашій країні.
2. Розв’язання досліджуваної проблеми, потребувало відповідної методологічної бази, основні компоненти якої можуть слугувати в умовах практичної відсутності в межах юриспруденції методологічних розробок щодо філософського пізнання державних явищ, певною пізнавальною моделлю для філософсько-правового осмислення місця та ролі інших інститутів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової) та місцевого самоврядування. Ця методологія вимагає глибокого системного аналізу взаємозв’язку і взаємозалежності людини і влади, розгляду державних інститутів як цілісної системи державної організації, побудованої на основі такого світогляду, який забезпечує усвідомлення людиною себе невід’ємною часткою громадянського суспільства та державної влади.
3. Інститут глави держави з філософсько-правових методологічних позицій можна розглядати як врегульовану відповідними соціальними нормами систему взаємозалежних і взаємодоповнюючих субінститутів, що відображають соціальне призначення глави держави як одного з вищих державних органів, порядок формування, його внутрішню організацію, юридичні і фактичні повноваження; політичну і особисту волю особи, що його уособлює, врахування нею в своїй діяльності особистого і публічного інтересу, загальнолюдських цінностей, її здатність і готовність нести моральну, політичну і юридичну відповідальність.
4. Структурний склад сучасного інституту глави держави, функції якого в Україні виконує «президентура», визначається за такими елементами: соціальне призначення, що знаходить свій вираз у меті та завданнях цього владного органу; порядок формування, терміни перебування на посту, процедура прийняття рішень, відповідальність; внутрішня організація, сукупність структурних підрозділів, що забезпечують виконання функцій глави держави; місце та роль інституту глави держави в системі з іншими вищими органами держави; наявність специфічних соціальних норм та приписів, що регулюють поведінку відповідних суб’єктів у межах соціального інституту.
5. Важливим фактором формування змісту президентури в Україні та джерелом її вдосконалення є філософська спадщина і багатовікова практика державотворення на українських землях. Процес державотворення в Україні характеризувався значними перервами, що не могло не вплинути на формування уявлень українців про верховне правління взагалі, та інститут глави держави зокрема. За всю свою історію Україна випробувала на собі і досвід одноосібної спадкової влади монарха (Київська Русь, Галицько-Волинське Князівство та Князівство Велике Литовське), одноосібної, але обмеженої влади обраного кошового отамана чи гетьмана часів Запорозької Січі та Гетьманщини, колегіального принципу організації «верховної» влади на загальнодержавному рівні в часи революційно-національних змагань 1917–1921 рр. (УНР доби Центральної Ради та Директорії, Президія Верховної Ради УРСР; виняток – гетьманат П. Скоропадського) та радянської доби 1922–1991 років.
6. В умовах розпаду соціалістичного табору президентство в СРСР забезпечило спадкоємність влади в період краху партійної держави, а також створило можливість для установлення аналогічної структури влади в союзних республіках, які здобули собі право вносити зміни до загальної схеми цього інституту. Процес суверенізації республік і загострення конкуренції між елітами призвів до того, що в усіх республіках Радянського Союзу і навіть в автономних утвореннях РРФСР став вводиться інститут президента, який був природнім продуктом трансформації партійних структур соціалізму. Боротьба нового зі старим (традиційним) відобразилося і на суперечливому, що йшов зі значними труднощами і був більш тривалим, ніж в інших колишніх союзних республіках, процесі конституціоналізацїї інституту глави держави в Україні, який завершився з прийняттям нової Конституції України 28 червня 1996 року.
7. Аналіз юридичних норм Основного Закону України показує, що в системі встановленої ним так званої президентсько-парламентської республіки з трьох її суб’єктів: Верховної Ради, Кабінет Міністрів та Президент, останній мав певну перевагу. Така асиметричність нормативної конструкції форми правління на користь одного з її суб’єктів — президентури — була зумовлена, з одного боку, персоналістськими традиціями організації влади радянських часів, а з іншого — об’єктивною необхідністю в існуванні більш оперативної й персонально-відповідальної виконавчої влади для розбудови незалежної української держави. Домігшись на початковому етапі певних позитивних результатів у цій справі, президентська влада в Україні стала «повторювати» досвід своїх східних колег по СНД, який повсюдно виявився в посиленні президентури в системі елементів форми державного правління та авторитаризму в змісті політичного режиму. Але спроба згортання демократичних процесів в Україні зустріла рішучий опір з боку суспільства та певної частини партійно-політичних сил, які в 2004 р. (Закон України № 2222-IV від 08 грудня 2004 р.) домоглися зміни форми правління на парламентсько-президентську, де влада президента, особливо її вплив на виконавчу владу, суттєво обмежувалася.
8. Рішенням Конституційного суду України від 1 жовтня 2010 року було повернуто статус президентсько-парламентській республіки і, відповідні повноваження всім органам державної влади, що її складають. Повернення до нормативної конструкції 1996 року, прийняття низки законодавчих актів, зокрема Закону України „Про Кабінет Міністрів України“, суттєво змінили статус глави сучасної Української держави. Проте досвід практичної реалізації передбачених цими нормативно-правовими актами норм переконливо засвідчує, що висока оцінка нормативної моделі ще не гарантує її реального втілення в життя. Українське суспільство є вельми строкатим за своїм складом з глибинними суперечностями та значною соціально-економічною та ідейно-політичною диференціацією. Коригування юридичного статусу глави держави має бути дуже зваженим і обережним, а головне – системним процесом. Слід керуватися тим, що юридичні норми є тільки моделлю бажаних суспільних відносин. Постійна і радикальна зміна норм позбавляє суспільство можливості їх адекватного сприйняти, застосування та оцінки. Варто враховувати певну консервативність суспільної правосвідомості.
9. Політична чутливість теми зумовлює більшу увагу науковців до аналізу формальної сторони інституту, натомість межі вільного розсуду президента, як, утім, і багатьох інших органів держави, окреслюються не стільки юридичними нормами, скільки політичними, світоглядними, моральними чинниками. Тому залишаються актуальними критичний аналіз чинних норм та практики їх реалізації, окреслення принципових підходів до інституту глави держави в умовах перехідного періоду, змісту та форми які повинні будуватися на таких засадах: цивілізаційного підходу, що полягає у збереженні культурних традицій практичного й духовного життя, розробленні актуальних ідеологем, що відповідатимуть проблемам розвитку держави, а також ідеологічного підходу, що базується на участі суспільства у формуванні найвищого владного інституту та одночасній активності трансформованої політичної еліти в державотворчому процесі.
10. Оскільки „резерв“ вдосконалення інституту глави держави в Україні за суто формальними ознаками майже вичерпаний, основні напрямки цього процесу мають здійснюватися за рахунок якісного забезпечення держави кваліфікованими та професійними кадрами з числа нової політичної еліти, модель якої передбачає сукупність якісних ознак, що характеризують не тільки її організаційну сторону (чітка структурованість та галузева професійність; авторитетність та відповідність часовим вимогам; відкритість; вміння досягати консенсусу у вирішенні конфліктів; відповідальність за свою політико-правову діяльність), а насамперед таких суб’єктних якостей як: багатий життєвий досвід, високий інтелектуальний рівень та інтелігентність, такий же рівень загальної та політико-правової культури, адекватні для управлінця великої держави психологічні властивості, високі моральні та інші подібні якості, які, виходячи з етимології слова „філософія“, дадуть підстави визначити главу держави як мудрого.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авакьян С. А. Президент Российской Федерации: Эволюция конституционно-правового статуса/ Авакьян С.А. // Вестник Моск. ун-та. Сер. Право. — 1998. — № 1. — С.8—40.
2. Авер’янов В.Б. Яка модель президента потрібна в змішаній формі правління / Ю.С. Шемшученко, В.Б. Авер’янов// Правова держава. — 2010. — Вип.21. — С. 3—8.
3. Аврелий Марк. Наедине с собою// Мыслители Рима. — Харьков: Фолио, 1998. — 831 с.
4. Агафонов С.А. Історичний розвиток інституту глави держави в Україні // Право України. — 2001. — № 7. — С—.102—104.
5. Агафонов С. А. Інститут Президента в системі державної влади України: дисертація канд. юрид. наук: 12.00.02 / Агафонов Сергій Анатолійович / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2003.— 179 с.
6. Актуальні проблеми теорії держави та права. Частина І. Актуальні проблеми теорії держави / [С. М. Тимченко, С. К. Бостан, С. М. Легуша та ін.]. 2-е вид., стереотипне. — К.: КНТ, 2008. — 288 с.
7. Алексеев А. С. Безответственность монарха и ответственность правительства / А. С. Алексеев .— М., 1907. — 70 с.
8. Алексеев А. С. К вопросу о юридической природе власти монарха в конституционном государстве / А. С. Алексеев. — Ярославль, 1910. — 121 с.
9. Аленова И.В. Образ идеального правителя у Платона Жебелевские чтения-3. Тезисы докладов научной конференции 29–31 октября 2001 года. СПб., 2001 — С. 31—34.
10. Андрусішин Б. Традиції гетьманства в Україні: динаміка сучасного сприйняття / Б. Андрусішин, А. Козенюк // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія: Право. —2008. — №4. —С.40—43.
11. Антология мировой правовой мысли в пяти томах. Том I. Античность. Восточные цивилизации / Руководитель научн. проекта Г.Ю.Семигин. – М., 1999 – 750 с.
12. Артхашастра или Наука политики / Пер. с санскрита;
ред. В.И. Кальянов. — М., Л.: АН СССР, 1959. — 796 с.
13. Балагура О.В. / О.В. Балагура, М.В. Новикова // Культура народов Причерноморья. — 2000. — № 14. — С.83—85.
14. Бандура О.О. Концепція громадянського суспільства у ціннісно-істиннісному аспекті // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2000. — № 3. — С. 3—10.
15. Бандура О. О., Бублик С. А., Заінчковський М. Л., Кондратьєв І. М., Ляшенко В. М. Філософія права: Навч. посібник / Національна академія внутрішніх справ України / М.В. Костицький (ред.), Б.Ф. Чміль (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2000. — 336 с.
16. Бараєв В. Інститут глави держави: українська традиція та сьогодення / В. Бараєв, Г. Кривчик // Актуальні проблеми державногоуправління: зб. наук. пр. / редкол.: С. М. Серьогін (голов. ред.) та ін. — Д.: ДРІДУ НАДУ, 2008. — Вип. 1 (31). — С.10—20.
17. Барка В. Правда Кобзаря. — Нью-Йорк, 1961. — 289 с.
18. Батенко Т. Королі СНД. Портрети дванадцяти Президентів (тенденції та закономірності розвитку в пострадянському просторі). — Львів, 2000. — 216 с.
19. Бачинін Владислав Аркадійович, Панов Микола Іванович. Філософія права / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — К. : Видавничий Дім „Ін Юре“ 2002. — 472 с.
20. Бачинін Владислав Аркадійович, Журавський Віталій Станіславович, Панов Микола Іванович. Філософія права: Підручник:Для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — К. : Видавничий Дім „Ін Юре“, 2003. — 468 с.
21. Безродний Є.Ф. Світова класична думка про державу і право: навч. Посібник / Є.Ф. Безродний, Г.К. Ковальчук, О.С. Масний. — К.: Юринком Інтер,1999.— 400 с.
22. Бєлов Д.М. Порівняльно-правовий аналіз інституту президентства в Україні та Франції: дис... канд. юрид. наук: 12.00.02
/Бєлов Дмитро Миколайович / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2005. — 225 с.
23. Біленчук П.Д. Георгій Андрузький: провидець, патріот, конституціоналіст / П.Д. Біленкчук, В.П. Капелюшний, Григорчак // Вісник Академії правці і соціальних відносин Федерації профспілок України. — 2002. — № 2(15). — С.2—12.
24. Бойко О. В. Інститут президентства в Україні і США (порівняльно-правовий аналіз): дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Бойко О. В. /Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2003. — 214 с.
25. Бондаренко О.В. Українська національна ментальність як політична цінність // Збірник наукових праць. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. — 2009. — Вип. 36. — С.57—68.
26. Бостан Л. М. Історія держави і права зарубіжних країн: навчальний посібник / Л. М. Бостан, С. К. Бостан. — 2-е вид. перероб. й доп. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 730 с.
27. Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики. Монографія / С.К. Бостан. — Запоріжжя: Юридичний ін-т, 2005. — 540 с.
28. Бурчак Ф. Г. Президент України / Ф. Г. Бурчак; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К.: Ін Юре, 1997. — 24 с.
29. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1999. — №8: Президент України: Законодавче забезпечення діяльності.— 416 с.
30. Винниченко В. Відродження нації: історія української революції. Март 1917 р. — грудень 1919 р. / В. Винниченко. — К.: Дзвін, 1920. —Ч. 3. — 535 с.
31. Внеочередной третий Съезд народных депутатов СССР, 12—15 марта 1990 г.: Стеногр. отчет. — В 3 т. — М. : Верхов. Совет СССР, 1990. — Т. 3. — 335 с.
32. Внеочередной третий Съезд народных депутатов СССР, 12—15 марта 1990 г. : Стеногр. отчет. —В 3 т. — М.: Верхов. Совет СССР, 1990. — Т. 1. — 420 с.
33. Волощук О.Т. Інститут Президента у Франції, Росії та Україні: конституційні норми і політична практика. — Чернівці: Технодрук, 2009. — 260 с.
34. Волощук О.Т. Поняття й особливості інституту президента й особливості інституту як форми глави держави в зарубіжних країнах
/ О.Т. Волощук // Проблеми законності. — 2009. — № 104. — С.271—280.
35. Волощук О.Т. Правова доктрина про місце Президента в системі поділу влади (на прикладі конституційної теорії і практики Франції, Росії, України) / О.Т. Волощук // Держава і право. — 2002. — Вип. 18. — С. 344—350.
36. Воронкова В. Г. Філософія: навчальний посібник / В. Г. Воронкова. — К.: ВД „Професіонал“, 2004. — 464 с.
37. Геник С. Петлюра Симон (10.05.1879 — 25.05.1926) // 150 великих українців. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. — C.185—187.
38. Георгиян Э. Институт президентской власти в современном мире
/ Э. Георгиян // Социалистическая законность. — 1991. — № 11. —
С. 68—72.
39. Георгиян Э. Статусы президентов / Э. Георгиян // Социалистическая законность. — 1991. — № 12. — С. 55—57.
40. Головатенко В.І. Гетьман як глава української козацької держави
// Підприємництво, господарство і право. — 2003. — №2. — С.115—118.
41. Головатенко В.І. Здійснення функцій глави держави в історичній ретроспективі України: Галицько-Волинське князівство та Литовсько-Польська держава // Держава і право: Зб. наук. пр. : Юрид. і політ. науки. — К.,2004. —Вип. : 23. — С.95—100.
42. Гольденвейзер А А. Из киевских воспоминаний / А А. Гольденвейзер // Революция на Украине: По мемуарам белых. — М., Л.: Гос-издат, 1930. — С.37.
43. Грабовський С. Нариси з історії українського державотворення
/ С. Грабовський [та ін.]. — К.: Генеза, 1995.— 607 с.
44. Градовский А. Государственное право важнейших европейских держав / А. Градовский. — Том первый. Часть историческая. —
С.—Петербург, 1886. — 774 с.
45. Грамота до всього українського народу // Історія української конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. — К.: Право, 1997. — С.115—117.
46. Історія української Конституції / упоряд. А. Г. Слюсаренко,
М. В. Томенко; Українська правнича фундація. — К.: Право, 1997. — 464 с.
47. Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. / М. С. Грушевський; голова ред. кол. П. С. Сохань; НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського. — К.: Наук. думка, 1991. — 520 с.
48. Грушевський М.С. Про Центральну Раду і Народних Міністрів. — К.,1918.— 96 с.
49. Гумплович Л. Общее учение о государстве / Л. Гумплович. — Пер. с 2-го нем. Издания И. Н. Неровецкого. — Спб.: Тип. Т-ва „Общественная польза“,1910.—ХХVI — 516 с.
50. Дзейко Ж. О. Правовий статус вищих органів державної влади періоду гетьманщини // Розбудова держави. — 1996.— № 3. — С.37—46.
51. Дністрянський С. Конституція Західно-Української Народної Республіки (Проект 1920 р.) // Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст / П. Стецюк; Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка. — Львів: 1999. — 232с.
52. До її складу входили Азербайджан, Білорусія, Вірменія, Грузія, Росія та Україна.
53. Довідник з історії України. А—Я / Інститут історичних досліджень Львівського національного ун-ту ім. Івана Франка / Ігор Зіновійович Підкова (ред.), Ігор Зіновійович Підкова (упоряд.та наук.ред.), Роман Мар’янович Шуст (ред.). — 2. вид., доопрац. і доп. — К.: Генеза, 2001. — 1136 с.
54. Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї.— Вінниця, 1917. — 100 с.
55. Дорошенко Д. І. Історія України 1917—1923 рр. — Том І. Доба Центральної Ради. — Ужгород,1932. — 437 с.
56. Дорошенко Д. І. Історія України 1917—1923 рр. Том ІІ. — Українська гетьманська держава 1918 року. — Ужгород, 1930. — 424 с.
57. Дорошенко Д. І. Історія України 1917-1923 рр. в 2 т. / Д. І. Дорошенко; упоряд., авт. передм. та комент. К. Ю. Галушко. — К.: Темпора, 2002 . — Т. 1: Доба Центральної Ради. — 320 с.
58. Драгоманов М.П. Переднє слово до „Громади“ // Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. — Прага-Нью-Йорк, 1937. — С.93—147.
59. Дроботенко Н.А.Історіографія розвитку державотворення незалежної України (90—ті рр. ХХ—початок ХХІ ст.) .// Сумська старовина. — 2009. — № ХХVІІІ—ХХІХ. — С. 88—94.
60. Еліта: витоки, сутність, перспектива / В.Г. Кремень, В.В. Ільїн, В. Пролеєв [та ін.]; за ред. В. Г. Кременя. — К.: Т-во „Знання“ України, 2011. — 527 с.
61. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Еллинек. — Т.1. — Изд.2—е испр. и доп. по второму немецкому изданию С.И. Гессеном. — СПб., 1908. — 599 с.
62. Єремеєв І. Хвороби української ментальності. [Електоронний ресурс] / Ігор Єремеєв. — Режим доступу до статті: http://www.pravda.com.ua/rus/columns/2012/02/15/6958795/.
63. Єфремов С. Щоденники: 1923—1929 / Сергій Єфремов. — К.: Рада, 1997. — 848 с.
64. Жаровська І.М. Антропологічний вимір лідерства у державно-владних відносинах / І.М.Жаровська // Митна справа. — 2012. — № 2(80). — Ч. 2, Кн. 1. — С.62—66.
65. Жуковський О. Політична і публіцистична діяльність
М.С. Грушевського на еміграції.1919-1924 //Український історичний журнал. — 2002. —№1. — С.96—125.
66. Жулинський М. Україна для мене найдорожча за все / М.Жулинський // Президент — The President — 1999. — № 2. — С.8.
67. Закон про Виділ Української Ради (4 січня 1919 р.) // Хрестоматія з історії держави і права України: навч. посіб. / ред. В.Д. Гончаренко; Мін-во освіти і науки України, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — К.: Видавничий дім „Ін Юре“, 2003. — С. 343.
68. Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці // Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність / ред. Ю.С. Шемшученко; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. — С. 79.
69. Закон УРСР „Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР“ від 5 липня № 1293–XII // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 33 — ст. 445.
70. Закон УРСР „Про Президента Української РСР“ від 5 липня
№ 1295—XII // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 33 — ст.446.
71. Закон УРСР „Про вибори Президента Української РСР“ від 5 липня 1991 року № 1297—XII // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 33 — ст.448.
72. Закон України „Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України“ № 2113-XII від 14 лютого 1992 року
// Відомості Верховної Ради. — 1992. — № 20. — ст.271.
73. Закон України „Про Представника Президента України“
від 05 березня 1992 року № 2167-XII // Відомості Верховної Ради. — 1992. —№ 23. — ст.335.
74. Закон України „Про внесення змін і доповнень до Закону України
„Про Представника Президента України“ від 16 березня 1993 року
№ 3066—XII // Відомості Верховної Ради. — 1993. — № 19. — ст.197.
75. Закони про тимчасовий державний устрій України// Історія української конституції /Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко.—К.: Право, 1997.— С.117—120.
76. Законы Ману / [пер. С. Д. Эльмановича]; [под ред. Г. Ф. Ильина]. – М.: Восточная литертура, 1960. – 361 с.
77. Златопольский Д.Л. Институт президента в Восточной Европе: порядок выборов и ответственность / Д.Л. Златопольский // Вестник. Моск. ун-та. Сер. 11. Право. — 1994. —№5. — С. 13—21.
78. Ирхин Ю.В. Политическая мудрость древнего Востока: взгляд из XXI века на политические идеи Древнего Египта, Вавилона, Индии и Китая.
// Вестник Российского университета дружбы народов. – Сер.: Политология. — 2000. — № 2 — С. 5—20.
79. История политических и правових учений: Учебник / Под ред. О.Э. Лейста. – М.: Юридическая литература, 1997. — 576 с.
80. История политических и правовых учений / Сост. и общ. ред. Г.Г. Демиденко. — Х.: Факт, 1999. —1080 с.
81. История советского государства и права. В 3-х кн. Кн. 2: Советское государство и право в период строительства социализма (1921—1935 гг.) / ред. Е.А. Скрипилев, С.С. Иванов, В.М. Курицын [и др.]; Академия наук СССР, Ин-т государства и права. — М.: Наука, 1968. — 622 с.
82. Іванис В. Симон Петлюра — Президент України. — Київ: Наукова думка, 1993. — 268с.
83. Історія держави і права України: Підручник: у 2 т. Т. 2
[Гончаренко В.Д., Рогожин А.Й., Святоцький О.Д. та ін.]; за ред. В.Я. Тація, А. Й. Рогожина; Мін-во освіти і науки України, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого; Академія правових наук України. — К.: Ін Юре, 2000. — 472 с.
84. Історія України / Дедков М.В., Іваненко Ю.В., Кладова Г.Л. та ін.— Запоріжжя: Дике поле, 2002.—с.232.
85. Історія української конституції. /Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко.—К.: Право, 1997.— 464 с.
86. Калакура Я. С. Українські історики на шляху до соборності національної історіографії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. — 2001. — Вип.54. — С.12.
87. Камалутдинов К. Я. Цицерон о роли и месте princeps в политической системе римского общества (по материалам трактата „О государстве“ // Античный мир и археология. — Вып. 6. Саратов, 1986. — С.19-31.
88. Капелюшний В. Здобута і втрачена незалежність: Історіографічний нарис української державності доби національно-визвольних змагань (1917—1921 рр.) — К.: Олан, 2003. — 608 с.
89. Кармазіна М. Інститут президентства в Україні: стан і перспективи досліджень // Політичний менеджмент. — 2004. — № 5 (8). — C.122—136.
90. Кармазіна М.С. Президентство: український варіант / НАНУ ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса. — К., 2007. — 365 с.
91. Керимов Д. А. Методология права: предмет, функции, проблемы философии права / Д. А Керимов .— 4-е изд. — М.: Изд-во СГУ, 2008. — 521 с.
92. Кирило-Мефодіївське товариство. — К.,1990. — Т.2. — С.569 —570.
93. Кирилюк Ф.М. Філософія політичної ідеології / Ф.М. Кирилюк. — К.: „Центр учбової літератури“, 2009. — 520 с.
94. Кистяковский Ф. Лекции по общему государственному праву
/ Ф. Кистяковский. — М., 1912. — 290 с.
95. Ковалевський М. При джерелах боротьби: Спомини, враження, рефлексії. — Інсбрук : Накладом М. Ковалевської, 1960. — 720 с.
96. Козловський А.А. Філософія права як самосвідомість нації // Проблеми філософії права. Том 1. — Київ-Чернівці: Рута, 2003. — С. 12—16.
97. Козловский А.А. Філософія права: навч.-метод. посібник
/ А. А. Козловський; Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2003. — 128 с.
98. Кокошкин Ф. Лекции по общему государственному праву. — М.: Зерцало, 2004. — 260 с.
99. Колодій А. М. Герменевтика юридична / А. М. Колодій
// Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. — К.: „Укр. енцикл.“ ім. М.П. Бажана, 1998. — Т.1: А — Г. — С.578 — 579.
100. Коломийченко Хв. Юліан Романчук і Кость Левицький // Шлях.— Ч.1.— 1918. — С.54—59.
101. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн.— Х. : Основа, 1998. — 245 с.
102. Конституционные идеи Андрея Сахарова. М.: Торг. изд. предприятие „Новелла“, 1990. — 95 с.
103. Конституційна модель України виходячи з умов ментальності українського народу: заметки філософа: Режим доступу: http://www.seaman.biz/2009/11/blog-post_3978.html.
104. Конституційний Договір „Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової конституції України“ від 08 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради. — 1995 — № 18. — ст.133.
105. Конституційні акти України 1917—1920. Невідомі конституції України. — К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. —272 с.
106. Конституція Української Соціялістичної Радянської Республіки від 10 березня 1919 р. // Історія української Конституції. — С.175—181.
107. Конфуций. Уроки мудрости: Сочинения [Текст] / Конфуций. — М.: Эксмо-Пресс, Харьков:Фолио, 2001. — 958 с.
108. Копиленко О.Л. Держава і право України. 1917 — 1920: навч. посібник / О. Л. Копиленко, М. Л. Копиленко. — К. : Либідь, 1997. — 208 с.
109. Копоть В. Методологічний аспект дослідження сутності держави / В. Копоть // Юридична Україна. — 2004. — № 12. — С.14—15.
110. Коркунов Н. М. Русское государственное право / Н. М. Коркунов. — С—Петербург : Типография М. Стасюлевича. — М., 1908—1909. —Т. І. — 623 с.
111. Коркунов Н. М. Русское государственное право / Н. М. Коркунов. — С—Петербург : Типография М. Стасюлевича. — М., 1908—1909. — Т. ІІ. — 739 с.
112. Корнев В. Н. Учение о формах правления в либеральном государствоведении России начала ХХ века / В. Н. Корнев // Журнал Российского права. —2001. — № 6. — С.154—165.
113. Королів В. Український народний герой Симон Петлюра / В. Королів. — К.: Прага: Товариство „Час“, 1919. — 40 с.
114. Костин Ю.В. Идеи соотношения государства, права и нравственности в истории политической и правовой мысли дореволюционной России второй половины XIX начала XX века: Автореф. дис. . докт. юрид. наук / Юрий Викторович Костин. — М., 2008. — 46 с.
115. Костицька І.О. Інститут президентства в Україні: становлення і функціонування/ Теоретико-правовий аналіз. — К.: Ін-т законодавчих передбачень і правової експертизи. 2003. — 496 с.
116. Костицький М.В. Філософія права як наука і навчальна дисципліна // Проблеми філософії права. Том 1. — Київ-Чернівці: Рута, 2003. — С. 17—21.
117. Костицький М.В. Філософський аналіз суверенітету та його носіїв//Філософські та методологічні проблеми права. — 2011. — №1. — С.14—32.
118. Котляревский С. А. Конституционное государство. Опыт политико-морфологического обзора / С. А. Котляревский. — С.-Петербург: Изд. Г. Ф. Львовича, 1907. — 252 с.
119. Ксенофонт. Воспоминания о Сократе / Ксенофонт // Антология мировой правовой мысли. В 5 т. — Т.1. Античный мир и восточные цивилизации / Нац. обществ. науч. фонд; Руководитель научного проекта Г.Ю. Семигин. — М.: Мысль,1999 — 750 с.
120. Кудряченко А. Конституціоналізація президентури в Україні
// Конституційний процес в Україні і політичні партії. — К.,1996.— 52 с.
121. Кузнецов Е.Л. Из истории создания института Президента СССР / Е.Л Кузнецов. // Государство право. —1996. — №5. — С. 95—104.
122. Куташев І.В. Поведінковий вимір образу правителя у політичній спадщині Станіслава Оріховського / Куташев І.В. // Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій. Збірник наукових праць за результатами міжнародної наукової конференції. — К.: ВПЦ „Київський університет“, 2007. — С. 170—172.
123. Кучабський В. Українська державна путь // Дзвони. —1934. — Ч. 1—2. — С. 61—68.
124. Ладиченко В. В. Гуманістичні основи організації державної влади: монографія / Ладиченко В. В. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2007. — 407 с.
125. Лазарев Б.М. Президент СССР / Б.М. Лазарев // Совет. гос-во и право. — 1990.— №7. — С. 3—14.
126. Лановенко Т. П. Парадигма / Т. П. Лановенко // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол: Ю. С. Шемшученко та ін. — К.: „Укр. енциклопедія“ ім. М.П. Бажана, 2002. — Т. 4: Н—П. —С. 425.
127. Ленин В.И. Полн. собр. соч. // В.И. Ленин. — Т. 36. — С.322—323.
128. Липинський В. Листи до братів- хліборобів: про ідею і орґанізацію укр. монархізму / В. Липинський. — New York: Видавнича корпорація „Булава“, 1954. — XLVIII. — 470 с.
129. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. У 2 т / І. Лисяк-Рудницький. — К: Основи, 1994. — Т. 2. — 573 с.
130. Литвак О.М. Правова природа інституту президентства : монографія / О.М Литвак,Н.О. Рибалка. — К. : Атіка,2010. — 168 с.
131. Литвин В.М. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л.Кравчука.— К.: Альтернативы, 1997. — 335 с.
132. Литвин С. Симон Петлюра у 1917—1926 роках: Історіографія та джерела / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського; Севастопольський військово-морський ін-т ім. П.С.Нахімова. — К., 2000. — 462 с.
133. Литвин В.М. Україна: утвердження незалежної і суверенної держави (1991-2004 рр.) / В.М. Литвин. — К.: Видавничий дім „Лі-Терра“, 2005. — 368 с.
134. Луканов Ю. Третій Президент (Політичний портрет Л.Кучми). — К., 1996. — 154 с.
135. Ляшенко А. „Государь“ по-украински [Электронный ресурс]
/ А. Ляшенко // Результаты социологического исследования Компанії
„R&B Group“, проведеного 17-28 февраля 2009 г. — Режим доступа: http://www.rb.com.ua/rus/analitics/socyum/6349/.
136. Макиавелли Н. Государь / Пер. с ит. Г. Муравьевой, Р. Хлодовского. – Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2008. — 269 с.
137. Малик Я. Михайло Грушевський на чолі Центральної Ради. — Львів:ЛДУ, 1995. — 44 с.
138. Малюта О. Органи влади ЗУНР та УНР в екзилі у 20-40-х рр. ХХ ст.: боротьба за національну державність як форму організації повсякденного життя української еміграції [Електроний ресурс] / Ольга Малюта. — Режим доступу до статті : http://www.history.org.ua/ JournALL/xxx/12/19.pdf.
139. Маляревський А. П. Скоропадский — гетман всея Украини. Биографический очерк. — К.: Державна друкарня, 1918. — 24 с.
140. Манюк П. Глава держави в конституційних актах Української держави // Держава і право: Зб.наук.праць: Юрид. і політ. науки. — 2001. — Вип.:12. — С.145—149.
141. Манюк П. Інститут глави держави в українській політичній думці ХІХ ст. // Вісник Львівського ун-ту: Серія юрид. — 2002. — Вип.: 37. — С.222—226.
142. Мельниченко В. Інститут президента в Україні: стан та перспективи розвитку //Право України. — 2009. — №12. — С.18—29.
143. Михайло Грушевський — Перший Президент України, академік. Бібліографія (1885-2000 рр.) /Укл. Б. Грановський. — К., 2001. — 386 с.
144. Мірчук П. Микола Міхновський. Апостол української державності. — Філадельфія, 1960. — 136 с.
145. Мірчук П. Українська державність. 1917—1920. — Філадельфія, 1967. — 400 с.
146. Музика І.В. Грушевський // Юридична енциклопедія: у 6 т. Т. 1: А—Г / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін.; НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — К.: Видавництво „Українська енциклопедія“ ім. М.П. Бажана, 1998. — С. 653—654.
147. Назарук О. Рік на великій Україні. Конспект споминів з української революції. — Відень : Укр. прапор, 1920. — 344 с.
148. Назарук О. Формальні проблеми української державності: Герб, монетна одиниця, військовий однострій і стяги. — К.,1918. — 32 с.
149. Наливайко Л.Р. Державний лад України: теоретико-правова модель: монографія / Л.Р. Наливайко. — Х. : Право, 2009. — 597 с.
150. Нариси з історії українських визвольних змагань (1917—1918 рр.)
(Про що історія мовчить). Друге видання. — Торонто, 1970. — 572 с.
151. Науменко О. Українські конституції. Скільки їх було? [Електроний ресурс] / Науменко Олексій. — Режим доступу до статті: // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1087375244.html.
152. Наявність принципу федералізму була певним „каменем спотикання“ того, що Урядова комісія наприкінці серпня 1920 відхилила цей проект. Він був опублікований О. Ейхельманом у Тарнові (1921 р.)
153. Нерсесянц В.С. Проблемы общей теории права и государства: учебник для вузов / Под. Общ. Ред. В.С. Нерсесянца. — М.: Норма, 2008. — 832 с.
154. Нечипоренко В.О. Філософсько-правовий аналіз легітимації правової держави: Дис... канд. філос. наук: 12.00.12 / НАН України; Центр гуманітарної освіти. — К., 2003. — 176 с.
155. Нечипоренко В.О. Філософсько-правовий аналіз легітимації правової держави: Автореф. дис... канд. філос. наук: 12.00.12 / Національний ун-т внутрішніх справ України МВС України. — К., 2003. — 16 с. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/ard/2003/03nvolpd.zip.
156. Основний закон „Самостійної України“ Спілки народу українському“ // Історія української конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. — К.: Право, 1997.— С. 75—84.
157. Офіцинский Р.А. Державотворчий процес в Україні 1991-2004 років (на матеріалах періодики Заходу): автореф. дис.. на здобуття наук. ступеня докт. іст. наук: 07.00.01 „Історя України“/ Роман Андрійович Офіцинський. — Ужгород, 2006. — 36 с.
158. Павко А. Інститут державної влади Київської Русі в контексті політичних процесів сьогодення // Віче. — 2008. — №11. — С.35—37.
159. Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького (Конституція Пилипа Орлика 5 квітня 1710 р.) // Слюсаренко А.Г. Історія української конституції /Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. — К., 1993. —. С.25—37.
160. Папакін Г.В. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина : Історико-архівні нариси / Георгій Папакін. — К.: Держ. ком. архівів, 2003. — 300 с.
161. Папакін Г. Павло Скоропадський і державотворчі процеси доби української революції 1917—1921 років [Електронний ресурс] /
Георгій Папакін. — Режим доступу до статті: http://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2009/10/11/.
162. Паречина С.Г. Институт президентства: история и современность
/ С. Г. Паречина / Под общ. ред.Е. В. Матусевича. — Мн.: ИСПИ, 2003. — 163 с.
163. Первый съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины (5—12 июля 1918 г.): протоколы. — К: Политиздат України, 1988. — 258 с.
164. Перший Універсал Української Центральної Ради // Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність / ред.
Ю.С. Шемшученко Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. — С. 31.
165. Пиріг Р. Яку державу будував Павло Скоропадський? років [Електронний ресурс] / Руслан Пиріг— Режим доступу до статті: http:// dt.ua/SOCIETY/yaku_derzhavu_buduvav_pavlo_skoropadskiy- 53586.html.
166. Пиріг Р.Я. Проблеми підготовки наукової біографії Михайла Грушевського [Електронний ресурс] / Пиріг Р.Я — Режим доступу до статті: http://www.history.org.ua/JournALL/journal/2005/4/9.pdf.
167. Платон. Государство // Мыслители Греции. – Харьков: Фолио, 1998. – 438 с.
168. Плахотнюк Н. Г. Інститут президентства в Україні: конституційно- правовий аспект: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / Плахотнюк Наталія Григорівна / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К., 1999. — 222с.
169. Політична і правова думка в Україні періоду входження до складу Литви та Польщі. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://textbooks.net.ua/content/view/3472/17/.
170. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії: Монографія / За заг. ред. д.і.н., проф. А. І. Кудряченка. — К.: НІСД, 2007. — 396 с.
171. Положення про Державну думу України. Затверджено Розпорядженням Президента України від 6 березня 1992 року № 37 [Електронний ресурс]. — Режим доступу до документу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=37%2F92-%F0%EF.
172. Полонська-Василенко Н. Історія України: у 2-х томах
/ Н. Полонська-Василенко. Т.2 : Від середини XVII століття до 1923 року : учебник. — 3-е вид. — К.: Либідь, 1995. — 608 с.
173. Потульницький В.А. Історія української політології (Концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній науці) / В.А. Потульницький — К.: Либідь,1992. — 232 с.
174. Президент України: Бібліографічний покажчик (1991-1999 ) / Нац. Парлам. Б-ка України Секретаріат Верховної Ради України. Відділ інформ.—бібл. забезпечення; Упоряд.: Е.А. Афонін, Т.О. Яковлєва, І.А. Душ та ін. —К.,2000. — 272 с.
175. Преображенский А. Г. Этимологический словарь русского языка. —М., 1959. — Т.1. — С. 324.
176. Приймак Т. Конституційний проект М. Грушевського з 1905 р./ Т. Приймак // Український історичний журнал.—1991.— Вип 1 (№ 359). — С.127—137.
177. Присяжнюк А.Й. Конституційне будівництво в Українській Народній Республіці доби Директорії (листопад 1918—початок 1921 р