СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У СУЧАСНОМУ ПРАВОЗНАВСТВІ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

СЕРДЮК ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 340.12

СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У СУЧАСНОМУ ПРАВОЗНАВСТВІ:
ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 12.00.12 – філософія права

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Панов Микола Іванович
доктор юридичних наук, професор

Харків – 2010
Статья 3. ЗМІСТ

ВСТУП ....................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1
Соціальність права як теоретико-методологічна проблема сучасного правознавства.......................................................................................................21
1.1. Філософсько-правовий аспект методологічної рефлексії сучасного правознавства.........................................................................................................21
1.2. Соціальність об’єктів пізнання як універсальна світоглядно-теоретична проблема соціального пізнання та методологічні стандарти правознавства.........................................................................................................42
1.3. Дослідження соціальності правових феноменів: тематика та парадигмальні моделі пояснення в радянському та пострадянському правознавстві..........................................................................................................66
1.4. Некласичні концептуалізації соціальності права: теоретичні перспективи правознавства..................................................................................88

(i) РОЗДІЛ 2
Соціологічний підхід в контексті інваріантності методологічного знання правової науки...................................................................................................119
2.1. Підхід як аспект методологічного дискурсу в правознавстві........119
2.2. Диференціація підходів у сучасному правознавстві.......................137
2.3. Соціологічний підхід в правознавстві: базові епістемологічні ознаки....................................................................................................................153

1) РОЗДІЛ 3
Еволюція соціологічного підходу в пізнанні права: типологічний аналіз....................................................................................................................180
3.1. Критерії типологізації еволюційних форм соціологічного підходу..................................................................................................................180
3.2. Передумови інституалізації соціологічного підходу в правознавстві........................................................................................................186
3.3. Класичні соціологічні теорії права: М. Вебер, Е. Дюркгейм.........192
3.4. Соціологізація правознавства: американська та європейська традиції.................................................................................................................201
3.5. Соціологічний підхід на засадах марксизму...................................222
3.6. Соціологічний підхід в умовах конкуренції класичної та некласичної раціональності................................................................................233

(ii) РОЗДІЛ 4
Соціологізація правознавства: епістемологічні ситуації...........................256
4.1. Рівні взаємодії соціологічного та юридичного підходів як базові моделі соціологізації правознавства..................................................................256
4.2. Сучасний соціологізм і світоглядні засади правознавства..............267
4.3. Соціологічні поняття в правовому дискурсі та законодавстві.......280
4.4. Інструментальне застосування соціологічного підходу: методи соціально-правових досліджень.........................................................................295
4.5. Соціологічний підхід та інтегративні тенденції в методології сучасного правознавства.....................................................................................309

ВИСНОВКИ........................................................................................................341

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................346

ВСТУП

Актуальність теми. Виникнення та інституалізація соціологічного підходу мало важливе значення для формування сучасного статусу правознавства як у системі наук про суспільство, так і у його зв’язках з юридичною практикою. Осмислення теоретичних та світоглядних проблем, що виникають при розрізненні права, як трансцендентності «належного» і права, як соціальної реальності «сущого», створює проблемну площину соціологічного підходу, визначаючи його включеність не лише в науковий дискурс про право, але й в юридичну практику.
Амбіційна заява Г. Кельзена про «чисту правову науку» вже виглядає нереальною за умов, коли, за свідченням Г. Дж. Бермана, право «стає все більш прагматичним... і ніхто вже не думає, що корені закону в моральних засадах всесвіту» [36, с. 20]. Соціальність правового не просто визнається, а перетворюється в безпосередню теоретичну та прикладну проблему як в загальнотеоретичних, так і в галузевих правових дослідженнях.
В ХХІ ст. право зазнає суттєвих трансформацій під впливом глобальних змін соціокультурного контексту свого існування. Залишаючись базовим інститутом сучасних національних держав, воно суттєво трансформується в процесах глобалізації, персоналізації, символізації, деформалізації, які характеризують сучасне правове життя. Зв’язок права з суспільством, його економічною, політичною, духовною підсистемами стає все більш складним та нелінійним. Право відображає складні конфігурації інтересів та потреб соціальних груп та спільнот, формування та механізми реалізації яких у сучасному суспільстві набуває принципово нових рис.
Суперечливий вплив також мають соціокультурні чинники нового типу мислення, який пов’язують з постмодерном. Під впливом цих чинників зміцнюється потреба в осмисленні принципово нових рис розвитку самого права, які досить часто тлумачаться як процеси «соціалізації» права, що посилюють значення соціологічного знання в суто практичній площині формування та застосування права. Ці потреби вимагають відповідних змін в правознавстві, яке має не просто оновлюватись та адаптовуватись до нової ситуації, але й формувати потенціал методологічних інновацій та перспективних ідей.
Саме тому в останній чверті ХХ ст. зростає зацікавленість правознавців у визначенні статусу та меж застосування соціологічного підходу, що знаходить прояв в актуалізації цієї проблематики в рамках внутрішнього методологічного дискурсу правознавства, і, перш за все, в рамках філософії права. Оскільки вітчизняна наука визнала свою належність до загальносвітових процесів, в Україні ця проблема також є актуальною, доповнюючись необхідністю критичного переосмислення проблеми соціального в теоретичній спадщині радянської правової науки. Незавершеність процесів методологічного оновлення вітчизняного правознавства все ще залишається важливою ознакою його сучасного стану. Процеси інтеграції до світової науки йдуть все активніше, однак вони мають суперечливий та непослідовний характер. Проголошуються нові підходи до пізнання права та нове бачення фундаментальних проблем правознавства. При цьому досить часто неорганічність таких підходів для вітчизняного правознавства стає причиною того, що марксизм повертається і досить часто демонструє більшу адекватність у вирішенні теоретичних та прикладних проблем правової науки. Ускладнення завдань, які постають перед вітчизняною юридичною наукою в умовах радикальних політико-правових змін вимагають глибоких та водночас чутливих методологічних досліджень, які мають підвищувати здатність правової науки до створення адекватних відповідей на виклики сьогодення.
Важливим чинником ситуації у вітчизняних соціальних науках є те, що вони досить довго розвивались ізольовано від загальносвітових тенденцій, перебуваючи в «ідеологічній реторті» марксизму. Відповідно, в правознавстві ніколи не було соціологічного підходу в тому вигляді, в якому він розвивався в світовій науці протягом ХХ ст. Схематичний та догматичний «істматівський варіант» загальносоціологічної теорії не міг його замінити. Замість повноцінної наукової дискусії та конкуренції різних парадигм він міг запропонувати лише рафінування та ідеологізацію єдиної концептуальної моделі пояснення взаємодії соціального та правового на основі марксистської парадигми.
В світовій науці відбулись радикальні зміни, які не пройшли повз правознавство. Натуралізм та позитивізм в розумінні природи соціальності права поступово доповнюється новими парадигмами (феноменологія, соціальний конструктивізм тощо), які засвідчили поступове наростання в межах традиційної правової науки ознак та характеристик некласичної та постнекласичної науки соціальної науки, що роблять її все менш схожою на позитивістську «юриспруденцію понять». Для того щоб знову не залишитись осторонь і не випасти з процесів «нормального розвитку науки» (Т. Кун) цю проблематику необхідно імплементувати в національний дискурс про право.
Разом з тим потребує критичного осмислення теза про необхідність «повернення до витоків» в поясненні соціальних сторін буття права, що має поширеність на пострадянському просторі. Вітчизняні автори також намагаються обґрунтувати можливість і навіть необхідність повернення до витоків – ідей про соціальність права, які висловлювались теоретиками права на початку ХХ ст. Наприклад пропонують звернутись до теоретичної спадщини Є. Ерліха. Але при цьому забувають, що світоглядні засади
Є. Ерліха несумісні з сучасними науковими уявленнями. Варто згадати, наприклад, його «соціологічний імперіалізм» – переконання в універсальності соціологічного пояснення права та визнання необхідності поглинання соціологією правознавства. Вибір на користь традицій загрожує наступним розчаруванням, оскільки змінились епохи зі своїм стилем та тематикою наукового дослідження. Навіть сам термін «витоки» у вітчизняному контексті туманний та суперечливий, зважаючи і на те, що порушено зв’язок епох процесу розвитку соціальних наук, вирвано його окремі ланки.
Філософії права належить важливе місце у внутрішньонауковій методологічній рефлексії вітчизняного правознавства. Це підтверджується тією творчою активністю, що характеризує молоду українську філософсько-правову школу в постановці фундаментальних проблем онтології та гносеології права. Разом з тим, проблематика соціального, яка є фундаментальною світоглядно-теоретичною проблемою правового дискурсу, розглядається фрагментарно, несистемно і, досить часто, поверхово. Основна тематика філософсько–правових досліджень знаходиться в площині «належного», звернення до «сущого» характеризується спрощенням проблематики. Досить часто соціологізм та соціологічний підхід зображуються неадекватно та спрощено, на основі їх асоціації з тими епістемологічними формами, які існували на початку ХХ ст.
Становлення та розвиток соціологічного підходу в правознавстві завжди супроводжувалось спробами наукового осмислення значення цього феномену для розвитку як правової науки, так і її соціальних можливостей. Вже на початку ХХ століття Б. О. Кистяківський акцентував увагу на поясненні статусу соціологічного підходу. «Соціологічний аспект» присутній в будь-якій дискусії з приводу методологічних орієнтацій правознавства. Показовою є ситуація в кінці ХІХ - на початку ХХ століття, коли обговорення конкуренції «наукових шкіл» в науці кримінального права було в значній мірі ініційоване появою агресивної соціологічної школи, що в підсумку мало переосмислення окремих положень доктрини кримінального права. Однак, власне проблема соціологічного підходу, як елементу методології правознавства, починає інституалізуватись лише за умови досягнення певної зрілості як правознавства, так і його внутрішньої методологічної рефлексії.
Ця проблематика досліджувалась з різних дисциплінарних та теоретичних позицій. Найбільш чисельними були дослідження, що базуються на методології історичного аналізу та мають переважно описовий характер, оскільки передбачають накопичення та систематизацію емпіричних фактів розвитку соціологічного підходу до пізнання права. Більш плідно такі дослідження проводили західні вчені (наприклад, в рамках фундаментальних досліджень такий аналіз проводили М. Тімашев, Г. Гурвіч, пізніше – А. Подгурецький, А. Хант, Р. Томасік, А. Тревіно). В роботах радянських вчених існували ідеологізовані схеми інтерпретації фактів розвитку правової науки, однак ці дослідження досить часто були ґрунтовними та глибокими в емпіричному аналізі еволюції соціологічного підходу, що не дозволяє їх виключати з наукового процесу за ідеологічними підставами (С. В. Боботов, В. К. Забігайло, В. Д. Зорькін, Д. І. Луковська,
В. П. Марчук, В. С. Нерсесянц, В. М. Туманов).
Суттєвою прогалиною сучасних історико-теоретичних досліджень вітчизняних вчених є відсутність аналітичної систематизації та осмислення тенденцій розвитку соціологічного підходу на засадах некласичної чи постнекласичної науки, які є ключовою ознакою ситуації в сучасному правознавстві і відображають його перспективи. Важливо, що і в роботах західних дослідників ця проблематика є не досить виразною.
В радянському правознавстві проблема соціологічного підходу активно досліджувалась в межах проблематики структури методології правової науки (Д. М. Керімов, В. М. Кудрявцев, В. П. Казимирчук,
В. В. Лапаєва, В. С. Нерсесянц, В. М. Сирих). Суттєве значення мало обґрунтування розрізнення соціології права та соціологічного підходу
(В. А. Глазирін, В. В. Лапаєва, В. Л. Сергевнін). Традиційною темою в таких дослідженнях було визначення змісту соціологічного праворозуміння, однак при цьому воно ототожнювалось з соціологічним підходом.
Аналіз проблематики соціологічного підходу саме в контексті більш загальних проблем методології правопізнання залишається домінуючим і в пострадянському правознавстві. Методологічні трансформації вітчизняного правознавства актуалізували проблематику структури методології та необхідність пояснення місця соціологічних знань у пізнанні права. Такі дослідження, перш за все, стосуються загальнотеоретичного та філософсько-правового рівня методологічної рефлексії як правознавства в цілому, так і галузевих наук (Є. В. Бурлай, Л. М. Герасіна, А. П. Заєць, А. А. Козловський, М. І. Козюбра, О. Л. Копиленко, С. І. Максимов, Ю. М. Оборотов, Н. М. Онищенко, М. І. Панов, П. С. Пацурківський, О. В. Петришин, Л. В. Петрова, П. М. Рабінович, С. В. Савчук, В. П. Селіванов, О. В. Скрипнюк, С. С. Сливка, О. Д. Тихомиров, М. В. Цвік, С. В. Шевчук, та інші). Спроби осмислення деяких аспектів застосування соціологічного знання в пізнанні права були зроблені також філософами та соціологами
(В. А. Бачинін, Н. А. Бусова, А. В. Гарнік).
Можливість виділення підходів як елементів структури методології вже не викликає сумнівів, хоча дискусійним є тлумачення сутності та змісту підходу. Пропонуються досить різні за змістом тлумачення
(С. І. Максимов, П. М. Рабінович). Важливе значення мають спроби дати системну характеристику окремих підходів: компаративістського
(О. Д. Тихомиров) гендерного (О. Р. Дашковська), антропологічного, конфліктного або конфліктологічного (Ю. Г. Барабаш, Л. М. Герасіна,
М. І. Панов), організаційного (Є. В. Кубко), історичного. Як і раніше найбільш активно соціологічний підхід обговорюється в площині диференціації та взаємодії типів праворозуміння (А. П. Заєць,
С. І. Максимов, М. В. Цвік). Новим напрямком досліджень стає визначення специфіки правової сфери як соціального феномену (Є. В. Бурлай,
О. В. Петришин). Важливе значення мала проблема статусу соціології права (юридичної соціології), що ініціювала обговорення більш загальних питань щодо місця соціологічних методів в пізнанні права (С. В. Савчук).
Самостійне значення мають методологічні проблеми застосування методів емпіричної соціології в соціально-правових дослідженнях. Радянські правознавстві традиційно приділяли значну увагу теоретичним проблемам обґрунтування відповідної методології (В. М. Кудрявцев, Ю. Л. Суслов). Для вітчизняного правознавства ця проблематика завжди була приоритетною і в контексті методологічних досліджень, зважаючи на широке використання таких емпіричних методів (В. В. Оксамитний). Однак, сучасні українські автори цю проблематику фактично виключають з сфери методологічних досліджень, обмежуючись простим описом існуючих методів.
Проблематика соціологічного підходу активно досліджується в російському правознавстві, перш за все, в наступних її компонентах: сутність підходу як елементу методології (В. М. Сирих, М. М. Тарасов), соціологічне праворозуміння та його місце в пізнанні права (О. Є. Лейст, Г. В. Мальцев, О. В. Мартишин, М. М. Марченко), обґрунтування статусу соціології права як автономної наукової дисципліни в системі правових наук (В. В. Лапаєва), соціологічний підхід в умовах появи інтегративних тенденцій в методології правознавства (О. В. Поляков, Л. І. Честнов), проблеми методології емпіричних соціально-правових досліджень (Ф. Е. Шерегі). Важливе значення мають спроби визначити місце соціологічного підходу в галузевих правових науках (перш за все, в науці кримінального права, трудовому праві, конституційному праві).
В дослідженнях західних авторів, які традиційно відзначались відсутністю ідеологічних обмежень при наявності досить відчутних та настільки ж обмежуючих «парадигмальних нормативів», в останній чверті минулого століття відбувається становлення проблематики соціологічного підходу як комплексної проблеми методології правознавства. Інтенсивність та глибина таких досліджень в значній мірі пояснюється тим, що в найбільш сучасні парадигми теоретичної соціології органічно включається проблематика правової сфери, тобто вони уявляються їх авторам незавершеними без створення способів пояснення правових феноменів та пояснення місця соціологічного знання в правопізнанні (П. Бурд’є,
Е. Гідденс, Н. Луман, Ю. Хабермас,). Дослідники звертають увагу на існування соціологічного підходу не лише як «вкраплень соціологічного знання» в правовий дискурс, але і як цілісного епістемологічного феномену, для пояснення якого потрібні спеціальні методологічні дослідження
(А-Ж. Арно, Р. Коттерел, А. Тревіно, Д. Трубек, Л. Фрідман). Однак, найчастіше власне методологічні дослідження статусу соціологічного підходу обмежені площиною окремих правових наук (міжнародне право, наука кримінального права тощо). Домінуючим же є аналіз окремих онтологічних проблем соціологічного пізнання права.
Таким чином, сучасна теоретико-пізнавальна ситуація формує потребу в комплексному дослідженні статусу соціологічного підходу в сучасному правознавстві. Ця проблематика є важливим напрямком філософсько-правових досліджень епістемологічних та гносеологічних проблем розвитку української правової науки в контексті якісно різних процесів її методологічної та світоглядної трансформації. Відсутність такого дослідження у вітчизняному правознавстві обмежує можливості реалізації пізнавального потенціалу соціологічного підходу в фундаментальних та прикладних дослідженнях правознавців.
Враховуючи неадекватність вітчизняних досліджень цієї проблематики, наявним потребам теоретико-пізнавальної ситуації в Україні, завданням нашого дослідження є проведення комплексного філософсько-правового дослідження статусу соціологічного підходу в сучасному правознавстві. Таке дослідження має три взаємопов’язані аспекти:
а) епістемологічний – визначення сутності та форм існування соціологічного підходу в структурі методології правознавства, б) онтологічний – аналіз проблеми соціальності права як виду реальності, що належить до предметної сфери правознавства, в) гносеологічний – аналіз пізнавальних засобів, необхідних та достатніх для розкриття соціальності права як в наукових, так і в позанаукових формах правопізнання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям роботи виконаний відповідно до планів наукових досліджень Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми «Політичні та соціально-правові проблеми розвитку громадянського суспільства» (державний реєстраційний номер 0106и002287), а також цільової комплексної програми «Соціально-політичні та соціально-правові проблеми розвитку суспільства».
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у створенні цілісної філософсько-правової концепції соціологічного підходу, як епістемологічного феномену методології сучасного правознавства.
Відповідно до поставленої мети передбачається вирішення таких завдань:
- визначити особливості філософсько-правового аспекту в методологічній рефлексії сучасного правознавства та основні напрямки філософсько-правового дослідження статусу соціологічного підходу в правопізнанні;
- дослідити соціальність права, як фундаментальну світоглядно-теоретичну проблему сучасного правознавства, розкрити зміст і методологічне значення поняття “соціальність права” в сучасному теоретичному дискурсі;
- з’ясувати особливості класичних, некласичних та постнекласичних концептуалізацій соціальності права;
- обґрунтувати необхідність та можливість виділення підходу, як елементу методології правознавства, провести аналіз його структури та ключових елементів;
- з’ясувати базові епістемологічні характеристики соціологічного підходу в правознавстві;
- провести аналіз еволюції соціологічного підходу в пізнанні права з використанням типів наукової раціональності у якості критерію типологізації;
- визначити особливості впливу на статус соціологічного знання в сучасному правознавстві конкуренції класичних та некласичних (постнекласичних) парадигм в соціальному пізнанні;
- дати змістовну характеристику базових моделей соціологізації правознавства, як специфічних епістемологічних ситуацій взаємодії соціологічного та юридичного підходів;
- визначити особливості впливу соціологічного підходу на світоглядні трансформації в сучасному правознавстві;
- провести аналіз методологічних проблем тлумачення соціологічних (соціальних) понять, що застосовуються в законодавстві та правовій доктрині;
- з’ясувати особливості використання емпіричних соціологічних методів у формуванні емпіричного базису правопізнання, обґрунтувати моделі поєднання кількісних та якісних даних в соціально-правових дослідженнях;
- визначити основні механізми взаємодії соціологічного та юридичного підходів у контексті загальної тенденції до інтеграції методів та підходів у рамках сукупного пізнавального процесу сучасного правознавства.
Об'єктом дослідження є науково-пізнавальна діяльність у сучасному правознавстві, що розглядається як складний багаторівневий соціокультурний феномен.
Предметом дослідження є соціологічний підхід, як цілісна епістемологічна конструкція, структурний елемент методології правознавства.
Методи дослідження. Належність дослідження до сфери філософсько-правової рефлексії правознавства обумовлює необхідність використання плюралістичної методології, що поєднує різні за змістом та походженням методи. Базовими є загальнонаукові методи: аналогії, аналізу та синтезу, індукції, дедукції, методи теоретичного моделювання, типологізації та класифікації, методи системно-структурного та функціонального аналізу, формально-логічні методи тощо. Для розкриття специфіки правових феноменів, крім загальнонаукових, використовуються традиційні методи правознавства: порівняльно-правовий, методи правової герменевтики, догматичного (доктринального, логіко-понятійного) аналізу. В аналізі сутності, структури та еволюції соціологічного підходу використано методи порівняльного та історико-генетичного аналізу, а також спеціальні методи, вироблені в сучасній філософії науки, наприклад – метод тематичного аналізу Д. Холтона, метод парадигмального аналізу Т. Куна, методи феноменологічного та герменевтичного аналізу наукового дискурсу. Онтологічна проблематика соціологічного підходу розкривається на основі комплексного використання специфічних методів та концептуалізацій соціальності права в сучасних соціально-філософських та філософсько-правових вченнях, що належать до парадигми соціального конструктивізму: феноменологічній соціології (П. Бергер, Т. Лукман, А. Шюц), концепція права в теорії структурації (Е. Гідденс), теорії «правового поля» (П. Бурд’є), комунікативній теорії права (Ю. Хабермас).
Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Дисертація є першим комплексним філософсько-правовим дослідженням, в якому розроблена концепція епістемологічного статусу соціологічного підходу у сучасному правознавстві, визначено його сутність, структуру, основні форми та способи взаємодії з іншими компонентами методології правознавства. Результати дослідження розкривають евристичний потенціал соціологічного підходу та створюють засади підвищення його органічності та ефективності в правових дослідженнях.
Конкретними результатами дослідження, що містять наукову новизну, є наступні:
вперше
- подано нову розгорнуту концепцію підходу, як елементу методології правознавства, що є специфічним синтезом трьох типів методологічного знання: інструментального (стандартні процедури та методи отримання наукового знання), теоретико-концептуального (сукупність базових онтологічних постулатів про правові феномени, правила їх опису чи пояснення), світоглядного (загальні філософські та світоглядні засади дослідження);
- запропоновано тлумачення структури соціологічного підходу в правознавстві, в якій ключовими елементами визнано: на світоглядному рівні – «соціологізм» (як сукупність положень, які інституалізують соціологічний дискурс загалом) та праворозуміння, на теоретико-концептуальному рівні – поняття та категорії, що конкретизують світоглядні онтологічні постулати, а також побудовані на їх основі парадигмальні способи пояснення соціального у праві у вигляді теорій, концепцій тощо, на інструментальному рівні – сукупність методів емпіричних соціологічних досліджень;
- запропоновано обґрунтування органічності для сучасного правового дискурсу розгляду правових явищ та процесів, як соціальних феноменів, зокрема, доведено, що проблеми онтології чи епістемології права отримують несуперечливе пояснення лише при їх включенні в контекст соціальної взаємодії, яка є механізмом конструювання як «належного», так і «сущого» у праві;
- на основі сучасних некласичних інтерпретацій предмета правової науки розкрито гносеологічну специфіку поняття “соціальність права”, зміст якого базується на поєднанні таких пізнавальних принципів, як соціальне конструювання понять, конвенція, референція, відображення;
- доведено, що теоретичний конструкт «соціальність права» має не онтологічний, а світоглядно-теоретичний характер, тобто він виконує функцію світоглядного імперативу при інтерпретації права, як сущого, забезпечуючи цілісність сприйняття правової реальності на основі визнання того, що соціальна взаємодія створює соціальну «забарвленість» правового та є єдиним реальним способом пояснення взаємозалежності та єдності всіх явищ цієї реальності;
- пояснення еволюції соціологічного підходу в пізнанні права, яке базується на логіці зміни типів наукової раціональності (класична, некласична, постнекласична), дозволило ключові методологічні проблеми застосування соціологічного підходу в сучасному правознавстві включити в контекст внутрішнього для всіх соціальних наук протистояння між «об’єктивізмом» та «суб’єктивізмом» а також конкуренції класичного та некласичного (постнекласичного) типів наукового пізнання;
- проведено аналіз основних моделей взаємодії соціологічного та юридичного підходів в рамках сукупного пізнавального процесу у сучасному правознавстві: соціологічний редукціонізм, взаємодія на основі принципу додатковості, концепція подвійної модальності (або полімодальності) права, постмодерністський «проектний» підхід (який має два основних різновиди – безоб’єктний підхід на основі постулату про «глобальність правопізнання» та інтегративні теорії права з визнанням поєднання об’єктивних структур нормативності з їх «агентами»);
- обґрунтовано розрізнення двох типів інтегративних теорій права в контексті взаємодії соціологічного та юридичного підходів: а) ті, що базуються на визнанні існування різних онтологій права (нормативності та соціальності), що узгоджуються на основі принципу додатковості у відповідності до стандартів класичної науки, б) ті, в яких інтегративність базується на визнанні «єдиної онтології», яка є плюралістичною у якості єдиного об’єкту пізнання для «різних гносеологій»;
- обґрунтовано положення про те, що вплив соціологічного підходу на трансформацію світоглядних засад правознавства («юридичний світогляд») полягав у тому, що на його основі в правовому мисленні прискорювалась інституалізація деяких світоглядних принципів, що були спільними для всіх соціальних та гуманітарних наук і відповідали стандартам некласичної науки;
- проведено аналіз принципів автономності понять, функціональності норми та принципу контекстуальності як ключових засад тлумачення законодавчих понять, що є аналогічними за змістом соціологічним поняттям; зокрема, доведено, що такі принципи мають імпліцитну орієнтацію на пізнавальні процедури соціального конструктивізму, а їх гносеологічним механізмом є конвенційність соціального пізнання, що засвідчує аналогію правопізнання та інших видів соціального пізнання;
- на основі аналізу нової ситуації у застосуванні методів емпіричних соціально-правових досліджень доведено, що умовою адекватного відтворення соціального буття права є не стільки комплексне використання кількісних та якісних методів, скільки знаходження способів поєднання кількісних та якісних даних, які мають відмінності не лише за способом (технікою) отримання, але й за їх гносеологічною природою;
удосконалено
- обґрунтування необхідності використання для пояснення дихотомії трансцендентного та соціального у праві сучасних некласичних парадигм соціального пізнання, які заперечують натуралістичні переконання про існування незалежної від дослідника реальності (права, правового життя, правової реальності) та базуються на певному способі поєднання об’єктивних структур соціальної дії (до них належить і позитивне право) і їх агентів (діючих соціальних суб’єктів);
- положення про зв’язок гносеологічних функцій філософії права та предметної сфери і завдань внутрішньонаукової методологічної рефлексії правознавства;
- типологію існуючих в правознавстві підходів та обґрунтування способів (критеріїв) їх виділення;
- характеристику особливостей становлення та розвитку соціологічного підходу в рамках радянського правознавства;
отримало подальший розвиток
- визначення теоретичних та соціальних передумов формування соціологічного підходу в правознавстві, зокрема, обґрунтування тези про домінування в цьому процесі внутрішніх методологічних інтенцій самого правознавства, тобто неможливості пояснення змісту соціологізації правознавства лише як механічної екстраполяції соціологічних ідей в сферу пізнання права;
- обґрунтування тези, що визнання соціальної реальності права є логічним завершенням антропологічного бачення права, оскільки саме на основі соціологічного підходу відбувається перехід від абстрактного індивіда до реального суб’єкта соціальної дії;
- розкриття особливостей соціологізації правознавства у контексті різних правових систем, зокрема, дано змістовну характеристику американської та європейської моделі соціологізації правознавства;
- пояснення особливостей застосування соціологічних (соціальних) понять в правовій доктрині та законодавстві.
Практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження формують цілісне уявлення про методологічний потенціал соціологічного підходу в пізнанні права, що має впливати на збагачення пізнавальних засобів сучасного правознавства в поясненні соціальних умов та аспектів правового життя. На цій основі можуть розроблятись специфічні дослідницькі методи та процедури в експертно-аналітичній діяльності по забезпеченню правотворчої та правозастосовчої діяльності. Положення і результати роботи можуть бути використані при підготовці навчальних програм, підручників та навчальних посібників з теорії держави та права, соціології права, філософії права, у викладанні курсів філософії права та соціології права, а також при викладі окремих тем курсів теорії держави і права та історій вчень про державу і право, а також - галузевих правових наук, які використовують окремі елементи соціологічного підходу (теоретичні знання, методи, поняття тощо).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження повідомлялися і обговорювалися на наступних наукових та науково-практичних конференціях, круглих столах, семінарах: Міжнародна наукова конференція «Методологічні проблеми правової науки» (Харків, грудень 2002 року), Міжнародна науково-практична конференція «Судово-правова реформа в Україні: проблеми та перспективи» (Чернівці, травень 2004 року), Наукова конференція / XV Харківські політологічні читання/ «Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності» (Харків, листопад 2004 року), Науково-практичний семінар «Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності» (Харків, листопад 2004 року), Перший та Другий семінари «Вдосконалення демократії в євразійських країнах та вплив ЄС» (Італія, Флоренція, грудень 2007 та грудень 2008 років), Науково-практична конференція «Правові засади підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в Україні» (Харків, травень 2008 року), Всеукраїнська науково – практична конференція «Формування громадської довіри: оцінка якості діяльності суду», (Київ, жовтень 2008 року), Міжнародний круглий стіл «Демократичні стандарти взаємодії судів та ЗМІ» (США, Вашингтон, червень 2008 року), Круглий стіл «Соціальні та правові механізми контролю доброчесності влади» (Канада, Оттава, листопад 2009 року), Міжнародний самміт «Суди та суспільство» (Київ, квітень 2010 року) та інші.
За матеріалами досліджень дисертанта підготовлено розділи підручників та навчальних посібників, що рекомендовані Міністерством освіти та науки України для студентів юридичних вищих навчальних закладів («Соціологія» – 2003 р., «Соціологія права» – 2003 р., «Конфліктологія» – 2002 р.), а також навчальний посібник «Методологія та методика соціологічних досліджень права».
Результати досліджень були використані у викладанні окремих розділів курсу «Соціологія» та спецкурсів «Соціологія права» та «Методика соціологічних досліджень права».
Теоретичні положення дисертації були використані в соціально-правових дослідженнях, що проводились Інститутом вивчення проблем злочинності Національної академії правових наук України.
Публікації. Результати дослідження опубліковані в монографії, 21 статті у фахових виданнях з юридичних наук, 17 інших публікаціях (зокрема – 9 тезах наукових доповідей та повідомлень).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено нове вирішення наукової проблеми, зміст якої визначено ускладненням пізнавальних завдань правознавства у поясненні суперечливих та нелінійних механізмів взаємодії соціального та правового в сучасних процесах правового розвитку. Це потребувало подолання спрощених уявлень про можливості соціологічного пізнання права та формулювання цілісної концепції соціологічного підходу як сукупності (системи) пізнавальних засобів сучасного правознавства для дослідження соціальних аспектів правового життя.
Головні наукові та практичні результати дослідження є такими:
1. Спираючись на гомогенність змісту підходу та основ науки, які мають три взаємозалежні рівні (світоглядний, теоретичний, інструментальний або методичний) розроблено концепцію методологічного підходу як специфічного способу осмислення дійсності, що виникає, як сполучення «фундаментальних ідей» і певних методів, тобто як специфічна єдність світоглядного, теоретичного і методичного знання, в якій головним є певний «спосіб поєднання теорії і методу». Цінність категорії підхід в методологічній рефлексії правознавства пояснюється наступним:
а) «відтинається» емпіричний базис науки; б) поліморфізм теоретичного знання зводиться до «фундаментальних ідей» та базисних онтологічних постулатів, системно осмислюючи їх як «наукову картину правової реальності»; в) розмаїтість методів, методик, технік дослідження зводиться до найбільш істотних та іманентних для цього способу пізнання, з виключенням чисто технічних прийомів та засобів; г) визначаються вихідні філософські та світоглядні принципи, що забезпечують цілісність підходу та його функціонування, як специфічного способу пізнання права.
2. Запропоновано тлумачення структури соціологічного підходу в правознавстві, в якій ключовими елементами визнано: на світоглядному рівні – «соціологізм» (як сукупність положень, які інституалізують соціологічний дискурс загалом) та праворозуміння, на теоретико-концептуальному рівні – багаторівнева система теоретичного знання про право (поняття та категорії, що мають різну природу, від тих, що на загальнотеоретичному рівні конкретизують світоглядні онтологічні постулати, до термінів позитивного права, а також побудовані на їх основі парадигмальні способи пояснення соціального у праві у вигляді теорій, концепцій тощо), на інструментальному рівні – сукупність методів емпіричних соціологічних досліджень;
3. Соціальність права є органічною для правового дискурсу, оскільки будь-які правові положення, як мінімум – імпліцитно, містять твердження про необхідність їх прийняття іншими, тобто, розгляд будь-якої проблеми онтології чи епістемології права можливий лише на основі аналізу співвідношення «належного» та «сущого» в контексті соціальної взаємодії.
4. Соціальність права має не онтологічний, а світоглядно-теоретичний характер, тобто виконує функцію світоглядного принципу або імперативу в інтерпретації права, як «сущого», що необхідний як на рівні теоретичного правопізнання, так і в будь-яких позанаукових формах, забезпечуючи цілісність сприйняття правової реальності, як світу феноменів, де соціальна «забарвленість» правового – реальний спосіб пояснення взаємозалежності і єдності всіх явищ цієї дійсності. В основу визначення змісту конструкту «соціальність права» пропонується покласти гносеологічну процедуру, яка поєднує принципи соціального конструювання понять, референції, конвенції, відображення.
5. Пізнання соціальної реальності права стає можливим тільки через прийняття позиції «актора» цієї реальності. Саме він соціально конструює цю реальність і відповідно до цього бачення будує свою поведінку. Визнання «соціальної реальності права» – логічне завершення послідовної реалізації, «розгортання» антропологічного бачення права. Оскільки, як відзначав
М. Мерло-Понті, не існує людей узагалі, а існують «люди в ситуаціях».
6. Специфіка теоретико-пізнавальної ситуації в сучасному правознавстві обумовлена поєднанням двох груп протиріч. Традиційна для правознавства дискусія позитивістських та антипозитивістських світоглядно-теоретичних орієнтацій включена в контекст внутрішнього для всіх соціальних наук протиріччя між «об’єктивізмом» (функціоналізм, марксизм, структуралізм тощо) та «суб’єктивізмом» (феноменологія, етнометодологія, інтеракціонізм тощо). Ця складна комбінація є важливим фоном трансформації соціологічного підходу у правопізнанні.
7. Основною проблемою в даному випадку є визначення способів взаємодії соціологічного та юридичного підходів. В роботі дається обґрунтування чотирьох моделей такої взаємодії. 1) Соціологічний редукціонізм – спосіб пояснення соціальної обумовленості і соціальної природи права на основі зведення правового до соціального на основі використання законів певних сфер суспільства для розкриття законів правової реальності. 2) Взаємодія на основі принципу додатковості ґрунтується на необхідності «роздвоєння об'єкту пізнання», тобто такому тлумаченні правових феноменів, коли у певних гносеологічних ситуаціях вони можуть сприйматися нами і як об'єкти («об’єктивні феномени»), і як суб'єкти (чи «суб'єктивовані об'єкти»), що робить необхідним та єдино можливим такий гносеологічний механізм, де існує додатковість пояснення і розуміння (в його класичному веберівському тлумаченні). 3) Концепція «подвійної модальності» або «полімодальності» права базувалась на некласичній моделі пояснення взаємодії соціологічного та юридичного підходів, акцент в якій було зроблено на умовах єдності їх онтологій, як цілісних суспільних феноменів нормативності, коли вона інституалізується не лише в належному, але й в сущому, а розрізнення останніх є лише штучною аналітичною процедурою, яка порушує органічність об’єкту дослідження. 4) Постмодерністський «проектний» підхід (який має два основних різновиди – безоб’єктний підхід на основі визнання «глобальності правопізнання» та інтегративні теорії права з визнанням поєднання об’єктивних структур з їх «агентами»).
8. Соціологізація правознавства створювала умови для перенесення в сферу правопізнання нових (некласичних) фундаментальних світоглядних принципів, що були спільними для гуманітарних наук в цілому, і визнання яких, у якості принципів теоретичного право пізнання, означало прийняття правознавством некласичних стандартів гуманітарного знання.
9. Застосування соціологічних понять і категорій у юридичній науці та юридичній практиці є формою «проникнення» теоретичного соціологічного знання, оскільки головним в даному випадку є не механічне термінологічне запозичення, а прийняття схем пояснення, що ґрунтуються на цих поняттях. Це пояснюється прагматизмом правового дискурсу, який керується не стільки пошуком істини в її класичному розумінні, скільки пошуком оптимального вирішення певних правових ситуацій, що примушує у ситуаціях з соціологічними поняттями такі тлумачення виводити за межі суто формально-логічних процедур в площину встановлення змісту цих понять в певному соціальному контексті, імпліцитно орієнтуючись на пізнавальні процедури соціального конструктивізму. Доктринальним закріпленням цих процедур стає обґрунтування принципів автономності понять, функціональності норми та принципу контекстуальності. Їх гносеологічним механізмом є конвенційність соціального пізнання, що засвідчує аналогію механізмів правопізнання та інших видів соціального пізнання.
10. Отримані за допомогою соціологічних методів емпіричні дані не лише інтегруються в емпіричний базис правової науки, але й формують певні аспекти праворозуміння та спеціально-наукової картини (образу) правової реальності. Принципове значення має визначення природи таких емпіричних даних та вибір адекватних засобів їх отримання. Однак існують перешкоди для застосування соціологічних методів в емпіричному дослідженні правових феноменів, які мають принципові обмеження стосовно можливостей їх формалізації та квантифікації (тобто використання традиційних методів кількісного аналізу). Подолання таких обмежень стає можливим на основі створення методологічно обґрунтованих дослідницьких процедур, що дозволяють поєднувати кількісні та якісні методи. Пропонуються три базових алгоритми поєднання результатів досліджень: конвергенція даних, поєднання результатів на основі принципу додатковості, колізійність (дивергенція) даних.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абельс Х. Интеракция, идентичность, презентация. Ведение в интерпретативную социологию / Х. Абельс ; [пер. с нем.]. – СПб. : Алетейя, 2000. – 272 с.
2. Абельс Х. Романтика, феноменологическая социология и качественное социальное исследование / Х. Абельс // Журнал социологии и социальной антропологии. – 1998. – № 1. – С. 41–76.
3. Алаіс С. І. Сучасне праворозуміння як наукова основа дослідження законності / С. І. Аліас // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 13. - С. 38–47.
4. Алексеева Т. А. Справедливость. Морально-политическая философия Джона Роулса / Т. А. Алексеева. – М. : Наука, 1992. – 112 с.
5. Алексеев Н. Н. Введение в изучение права / Н. Н. Алексеев. - М. : Тип. Сазонова, 1918. – 184 с.
6. Алексеев С. С. Объективное в праве / С. С. Алексеев // Правоведение. – 1971. – № 1. – С. 112–118.
7. Алексеев С. С. Право : азбука – теория – философия : Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. : Статус, 1999. – 712 с.
8. Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. – [2-е изд.] – М. : БЕК, 1995. – 311 с.
9. Алексеев С. С. Философия права / С. С. Алексеев. – М. : Изд-во НОРМА, 1997. – 336 с.
10. Андерсон П. Размышления о западном марксизме на путях исторического материализма / П. Андерсон ; [пер. с англ.]. – М. : Прогресс, 1991. – 322 с.
11. Андрієвський А. Право як соціальне явище / А. Андрієвський // Науковий ювілейний збірник, присвячений президентові Т. Г. Масарикові – Прага, 1930. – Т. 2. – С. 220-229.
12. Арендт Г. Становище людини / Г. Арендт ; [пер. з англ.]. – Львів: Центр гуманіт. досліджень ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – 254 с.
13. Арнаутова Л. П. Методологія та методи в правовій спадщині
О. В. Сурілова / Л. П. Арнаутова // Актуальні проблеми держави і права : Збірник наукових праць. – Вип. 52. / редкол. : С. В. Ківалов (голов. ред.) та інші ; відп. за випуск Ю. М. Оборотов. – Одеса : Юридична література, 2010. – С. 289-295.
14. Арно А.-Ж. Изучение предзаконодательного процесса – вклад в развитие теории нормотворчества / А.-Ж. Арно // Социальные аспекты правотворчества. – М. : Наука, 1980. – С. 78–90.
15. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Р. Арон – М. : Универс, 1993. – 606 с.
16. Аскназий С. И. Общие вопросы методологии гражданского права / С. И. Аскназий // Ученые записки Ленинградского государственного университета. Серия Право. – 1948. – Вып. 1. – С. 3–8.
17. Баєва Г. О. Дотринальне тлумачення понять «сім’я» та «член сім’ї» у контексті відшкодування шкоди як соціальної виплати / Г. О. Баєва,
С. Є. Сиротенко // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 2 (41). – С. 130–137.
18. Байниязов Р. С. Духовно-культурологический подход к правоведению и праву / Р. С. Байниязов // Новая правовая мысль. – 2003. –
№ 1. – С. 2–6.
19. Байниязов Р. С. Правосознание и российский правовой менталитет / Р. С. Байниязов // Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 31–40.
20. Байтин М. И. Сущность права. Современное нормативное правопонимание на грани двух веков / М. И. Байтин. – М. : ООО ИД «Право и государство», 2005. – 544 с.
21. Бакиров В. С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора / В. С. Бакиров. – Харьков : Выща школа. Изд-во при ХГУ, 1988. – 152 с.
22. Балог А. Социология – мультипарадигмальная наука? / А. Балог // Социологические исследования. – 2002. – № 7. – С. 22-26.
23. Бандура О. О. Єдність цінностей та істини у праві /
О. О. Бандура. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 200 с.
24. Бандура О. О. Філософія права доби постмодерну: людина та її права / О. О. Бандура // Проблеми філософії права. – 2005. – Том ІІІ. – № 1–2. – С. 250–255.
25. Баранов В. М. Истинность норм советского права. Проблемы теории и практики / В. М. Баранов. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1989. – 400 с.
26. Басин А. А. Эволюция «юридического мировоззрения» в социальной философии Нового времени / А. А. Басин // Вестник МГТУ. – 1999. – Том 2. – № 1. – С. 107–118.
27. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского / М. Бахтин. – М. : Наука, 1979. – 489 с.
28. Бачинин В. А. Морально-правовая философия / В. А. Бачинин. – Харьков : Консум, 2000. – 208 с.
29. Бачинин В. А. О двух парадигмах социологического мышления / В. А. Бачинин // Социологические исследования. – 2004. – № 8. – С. 123-128.
30. Бачинин В. А. Философия права и преступления / В. А. Бачинин. – Харьков : Фолио, 1999. – 607 с.
31. Бауман Е. Мыслить социологически / Е. Бауман ; [пер. с англ.]. – М. : Аспект Пресс, 1996. – 255 с.
32. Бентам И. Введение в основание нравственности и законодательства. Основные начала гражданского кодекса. Основные начала уголовного кодекса / И. Бентам // Избр. соч. И. Бентама. – СПб. : Изд-во «Русская книжная торговля», 1867. – Т. 1. – 678 с.
33. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. – М. : Медиум, 1995. – 323 с.
34. Бережнов А. Г. Теоретические проблемы правопонимания и формирования содержания права / А. Г. Бережнов // Вестник Московского университета. – Сер. 11. Право. – 1999. – № 4. – С. 3-13.
35. Берман Г. Дж. Вера и закон: примирение права и религии /
Г. Дж. Берман ; [пер. с англ.]. – М. : Норма, 1999. – 432 с.
36. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования /
Г. Дж. Берман ; [пер. с англ.]. – М. : Изд-во МГУ, 1994. – 592 с.
37. Бернал Дж. Наука в истории общества / Дж. Бернал. – М. : Соцекгиз, 1956. – 532 с.
38. Бистрицький Є. Політична філософія посткомунізму: горизонти методології / Є. Бистрицький // Політична думка. – 1995. – № 1 (5). – С. 3–13.
39. Бігун В. С. Євген Ерліх: життя і правознавча спадщина (актуальний наукознавчий нарис) / В. С. Бігун // Проблеми філософії права. – 2005. – Том ІІІ. – № 1–2. – С. 105–127.
40. Блауберг И. В. Системный подход и системный анализ /
И. В. Блауберг, Э. Н. Мирський, В. Н. Садовский // Системные исследования. Методологические проблемы. – М. : Наука, 1982. – С. 47–65.
41. Боботов С. В. Буржуазная социология права / С. В. Боботов. – М. : Юридическая литература, 1978. – 211 с.
42. Бодрийар Ж. В тени молчаливого большинства или конец социального / Ж. Бодрийар. – Екатеринбург : Изд-во Уральского Университета, 2000. – 422 с.
43. Бороноев А. О. Социологическое мышление: пути и трудности формирования / А. О. Бороноев // Социологические исследования. – 1999. – № 4. – С. 5–9.
44. Братасюк М. Г. Філософсько-світоглядне знання як засіб формування сучасного юридичного мислення / М. Г. Братасюк,
В. М. Братасюк // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 2. – С. 21–27.
45. Буева Л. П. Человек: деятельность и общение / Л. П. Буева – М. : Мысль, 1978. – 284 с.
46. Букреев В. И. Этика права: от истоков этики и права к мировоззрению: учеб. пособие / В. И. Букреев, И. Н. Римская. – М. : Юрайт, 1998. – 336 с.
47. Булатов С. Я. Юридическая логика / С. Я. Булатов // Революция права. – 1928. – № 6. – С. 53–85.
48. Бурдье П. Начала. Choses dites / П. Бурдье. – М. : Socio-Logos, 1994. – 155 с.
49. Бурдье П. Практический смысл / П. Бурдье ; [пер. с фр. под ред. Н.А. Шматко]. — М. : Институт экспериментальной социологии; СПб. : Алетейя, 2001. – 262 c.
50. Бурдье П. Социология политики / П. Бурдье. – М., 1993. – 136 с.
51. Бурдяк В. І. Становлення та розвиток соціологічних теорій права: навч. посібник / В. І. Бурдяк. – Чернівці : Рута, 2001. – 128 с.
52. Буржуазные теории права : реф. сб. – М. : ИНИОН, 1982. – 254 с.
53. Бурлай Є. В. Дуалізм природного та позитивного в праві як філософська проблема / Є. В. Бурлай // Проблеми філософії права – 2003. – Том 1. – С. 83–85.
54. Бурлай Е. В. Философский уровень государственно-правовых исследований / Е. В. Бурлай // Методологические проблемы юридической науки: сб. науч. тр. / [отв. ред. Козюбра Н. И.]. – К. : Наук. думка, 1990. –
С. 19–40.
55. Бусова Н. А. Делиберативная модель демократии и политика интересов / Н. А. Бусова // Вопросы философии. – 2002. – № 5. – С. 44–54.
56. Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца XIX–начала XX веков / А. Валицкий // Вопросы философии. – 1991. – № 8. – С. 25-40.
57. Валлерстейн И. Конец знакомого мира : Социология 21 века /
И. Валлерстейн ; [пер. с англ.]. – М. : Логос, 2004. – 368 с.
58. Варданянц Т. К. Социологическая теория права /
Т. К. Варданянц. – М. : Академический проект, 2007. – 439 с.
59. Васильев А. М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права / А. М. Васильев – М. : Наука, 1976. – 234 с.
60. Василев Р. Система социологии права: попытка марксистской социологической модели / Р. Василев // Болгарский социологический журнал. – 1983. – Том 6. – С. 68-74.
61. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / под ред. Е. Б. Кубко. – Киев : Юринком, 1997. – 189 с.
62. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер. ; [пер. с нем. / общ. ред. Ю. Н. Давидова]. – М. : Прогресс, 1990. – 808 с.
63. Вебер М. Основные социологические понятия / М. Вебер // Западно – европейская социология ХІХ – начала ХХ веков. – М. : Астра, 1996. – С. 455–491.
64. Витрук Н. В. Об онтологическом статусе объективного и субъективного права / Н. В. Витрук // Правоведение. – 1973. – № 1. – С. 86–93.
65. Власть и право : из истории русской правовой мысли. – Л. : Лениздат, 1990. – 320 с.
66. Войшвилло Е. К. Понятие как форма мышления : логико-гнесологический анализ / Е. К. Войшвилло. – М. : Изд-во МГУ, 1989. – 239 с.
67. Воротилин Е. А. Онтология права в теории институционализма / Е. А. Воротилин // Правоведение. – 1990. - № 5. – С. 42-47.
68. Вступ до сучасної юридичної логіки: [за ред. М. І. Панова і
В. Д. Титова]. – Харків : Ксилон, 2001. – 198 с.
69. Вышеславцев Б. П. Этика Фихте: Основы права и нравственности в трансцендентальной философии / Б. П. Вышеславцев. – М., 1914. – XIХ, 437 с.
70. Габермас Ю. До легітимації через права людини / Ю. Габермас. – К. : Український філософський фонд, 1999. – 62 с.
71. Гаврилов О. А. Математические методы и модели в социально-правовом исследовании / О. А. Гаврилов. – М. : Наука, 1980. – 184 с.
72. Гаврилов О. А. Стратегия правотворчества и социальное прогнозирование / О. А. Гаврилов. – М. : Наука, 1993. – 174 с.
73. Гадамер Г.-Г. Истина и метод / Г.-Г. Гадамер. – М. : Прогресс, 1990. – 700 с.
74. Гайденко П. П. История и рациональность: Социология
М. Вебера и веберовский ренессанс / П. П. Гайденко, Ю. Н. Давыдов. – М. : Политиздат, 1991. – 367 с.
75. Галкин Б. А. Право как социальная реальность / Б. А. Галкин // Вопросы философии. – 1978. – № 8. – С. 74–80.
76. Гарник А. В. На пути “обьективистского разволшебствования права”: М. Вебер, Т. Парсонс / А. В. Гарник // Вісник Дніпропетровського університету. Історія і філософія науки і техніки. – 2001. – Вип. 8. – С. 30–35.
77. Гарник А. В. Право в системно-теоретической интерпретации
Н. Лумана: Контингентность и аутопойесис / А. В. Гарник // Філософсько-антропологічні студії 2001: Спецвипуск. – К. : Стилос, 2001. – С. 244–257.
78. Гарник А. В. Проблема дисциплинарного статуса философии права / А. В. Гарник // Философия и социология в контексте современной культуры: сб. науч. тр. – Дніпропетровськ : ДДУ, 1998. – С. 178–188.
79. Гарник А. В. Философия права: предметная специфика, место и значение в системе социально-гуманитарного знания / А. В. Гарник – Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1998. – 160 с.
80. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель ; [пер. с нем.]. – М. : Мысль, 1990. – 524 с.
81. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук: в 3 т. /
Г. В. Ф. Гегель ; [пер. с нем.]. – М. : Мысль, 1977. – Т. 3: Философия духа. – 471 с.
82. Гедеман Н. Основные черты хозяйственного права / Н. Гедеман ; [пер. с нем. под ред. А. Малицкого]. – Харьков : Госиздат, – 1924. – 112 с.
83. Герцензон А. А. Уголовное право и социология (проблемы социологии уголовного права и уголовной политики) / А. А. Герцензон. – М. : Юридическая литература, 1970. – 287 с.
84. Гиляров А. Н. Разложение политических и общественных идеалов / А. Н. Гиляров // Филос. и социол. мысль. – 1990. – № 6. – С. 102–109; № 7. – С. 87–99.
85. Гидденс Э. Социология / Э. Гидденс ; [пер. с англ.]. – М. : Эдиториал УРСС, 1999. – 701 с.
86. Глазырин В. А. Социология права в Западной Европе: от
А. Токвиля до М. Вебера / В. А. Глазырин. – Екатеринбург : Изд-во УрГЮА, 2003. – 248 с.
87. Глазырин В. А. Юридическая социология как научная и учебная дисципліна / В. А. Глазырин // Гуманитарные, социально-экономические, естественно-научные дисциплины в юридическом вузе. – Екатеринбург, 1999. – С. 20-26.
88. Гогель С. К. Курс уголовной политики в связи с уголовной социологией / С. К. Гогель. – Спб. : Изд-во Юрид. книжного склада «Право», 1910. – 510 с.
89. Головатий С. П. «Верховенство закону» versus «верховенство права»: філологічна помилка, професійна недбалість чи науковий догматизм / С. П. Головатий // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2-3. – С. 96-114.
90. Головин А. И. Что такое методологическое исследование /
А. И. Головин // Актуальные проблемы диалектической логики. – Алма-Ата : Наука, 1971. – С. 379–388.
91. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / В. М. Горшенев. – М. : Юридическая литература, 1972. – 258 с.
92. Гражданское общество, правовое государство и право («Круглый стол» журналов «Государство и право» и «Вопросы философии») // Вопросы философии. – 2002. – № 1. – С. 3–50.
93. Графский В. Г. Интегральная (синтезированная) юриспруденция: актуальный и все еще незавершенный проект / В. Г. Графский // Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 49–64.
94. Гревцов Ю. И. Правовые отношения и осуществление права /
Ю. И. Гревцов. – Л. : Изд-во Ленинградского университета, 1987. – 128 с.
95. Гревцов Ю. И. Теория и социология права / Ю. И. Гревцов. – Спб. : Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1996. – 228 с.
96. Гредескул Н. А. Общая теория права / Н. А. Гредескул. – Спб. : Изд-во Сабашниковых, 1909. – 317 с.
97. Грибакина Э. Н. Социологический подход к изучению преступления / Э. Н. Грибакина // Российский юридический журнал. – 1995. – № 4. – С. 126-137.
98. Грушевский М. С. Початки громадянства. (Генетична соціологія) / М. С. Грушевський. – Прага, 1921. – 220 с.
99. Грязин И. Текст права (Опыт методологического анализа конкурирующих теорий) / И. Грузин. – Таллин : Изд-во Ээсти раамат, 1983. – 187 с.
100. Грязин И. Н. Методология права как диалектика правопознания (о структуре методологии права) / И. Н. Грязин // Методология права: общие проблемы и отраслевые особенности. – Тарту, 1988. – С. 4–24.
101. Гумплович Л. Социологические очерки / Л. Гумплович ; [пер. с нем.]. – Одесса, 1899. – 422 с.
102. Гуревич П. С. Философская антропология: Учеб. пос. для вузов / П. С. Гуревич. – М. : NOTA BENE, 2001. – 456 с.
103. Гуренко-Вайман М. М. Історичні традиції формування сучасного громадянського суспільства в Україні / М. М. Гуренко-Вайман, М. М. Філик //Кримський юридичний вісник. Науковий збірник. – 2009. - № 1 (5). – С. 121-127.
104. Давыдов Ю. Н. Картины мира и типы рациональности. Новые подходы к изучению социологического наследия Макса Вебера /
Ю. Н. Давыдов // Вебер М. Избранные произведения ; [пер. с нем. / общ. ред. Ю. Н. Давыдова]. – М. : Прогресс, 1990. – С. 738–761.
105. Дворкін Р. Серйозний погляд на право / Р. Двойкін ; [пер. з англ.] – К. : Основи, 2000. – 519 с.
106. Денежкин А. «Фактичность и значимость» Ю. Хабермаса: Новые исследования по теории права и демократического правового государства / А. Денежкин // Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. Московские лекции и интервью. – М. : Academia, 1995. – C. 181–208.
107. Денисов Ю. А. Абстрактное и конкретное в советском правоведении / Ю. А. Денисов, Л. И. Спиридонов. – Л. : Наука, 1987. – 207 с.
108. Депенчук Л.П. Богдан Кистяківський / Л. П. Депенчук. – К. : Основи, 1995. – 136 с.
109. Деррида Ж. Дополнительность / Ж. Деррида // История философии. Енциклопедия / [под ред. А. А. Грицанова]. – Минск : Интерпресссервис, 2002. – C. 121–125.
110. Джентиле Ф. О роли философии права в изучении юриспруденции в Италии / Ф. Джентиле // Государство и право. – 1995. –
№ 1. – С. 132–137.
111. Дністрянський С. Соціальні форми права / С. Дністрянський // Записки соціально-економічного відділу ВУАН. – Київ, 1927. – Т. 5/6. –
С. 1-32.
112. Добреньков В. И. Методы социологических иследований /
В. И. Добреньков, А. И. Кравченко. – М. : Инфра, 2004. – 768 с.
113. Драгоманов М. П. Политические сочинения / под ред.
И. М. Гревса, Б. А. Кистяковского. – М. : Тип. Сытина, 1908. – Т. 1. – LXXII, 486 c.
114. Дридзе Т. М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникаци. Проблемы семиосоциопсихологии / Т. М. Дридзе. – М. : Наука, 1984. – 272 с.
115. Дротянко Л. Г. Феномен фундаментального та прикладного знання (постнекласичне дослідження) / Л. Г. Дротянко. – Київ, 2000. – 324 с.
116. Дудина В. И. Социологический метод:от классической к некласиической точке зрения / В. И. Дудина // Журнал социологии и социальной антропологии. – 1999. – том 2, № 3. – С. 21-29.
117. Дудченко В. В. Концепт позитивізму в юриспруденції: генезис та обґрунтування / В. В. Дудченко // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Одеса : Юридична література, 2005. – Вип. 25. -
С. 6–11.
118. Дудченко В. В. Плюралістичне праворозуміння: досягнення української юриспруденції / В. В. Дудченко // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. – О. : Юрид. літ., 2006. – С. 42-54.
119. Дюги Л. Социальное право, индивидуальное право и преобразование государства / Л. Дюги. – М., 1909. – 310 с.
120. Дюркгейм Є. О разделении общественного труда. Метод социологии / Є. Дюркгейм ; [пер. с франц.]. – М. : Наука, 1991. – 343 с.
121. Дюркгейм Є. Социология. Ее предмет, метод, предназначение / Є. Дюркгейм. – М. : Логос, 1999. – 396 с.
122. Егоров С. А. Политическая юриспруденция в США /
С. А. Егоров. – М. : Наука, 1989. – 248 с.
123. Ельмеев В. Я. Проблемы метода современной теоретической социологии / В. Я. Ельмеев // Социология и социальная антропология. Межвузовский сборник. – Спб. : Алетейя, 1997. – С. 44-56.
124. Ельмеев В. Я. Социологический метод: теория, онтология, логика / В. Я. Ельмеев. – Спб. : Петрополис, 1995. – 144 с.
125. Ершов Ю. Г. Философия права (материалы лекций) /
Ю. Г. Ершов. – Екатеринбург : Урал. кадр. центр, 1995. – 55 с.
126. Желтова В. П. Философия и буржуазное правосознание /
В. П. Желтова. – М. : Наука, 1977. – 104 с.
127. Желтова В. П. Философия и правосознание / В. П. Желтова,
О. Г. Дробницкий // Философия и ценностные формы сознания. – М. : Наука, 1978. – С. 157–190.
128. Жени Ф. Законодательная техника в современных гражданско-правовых кодификаціях / Ф. Жени // Журнал министерства юстиции. - 1906. – № 8-9. – С. 130 - 158.
129. Жоль К. К. Философия и социология права: Учебное пособие /
К. К. Жоль. – К. : Юринком Интер, 2000. – 479 с.
130. Забигайло В. К. Эволюция современного буржуазного государства и права / В. К. Забигайло. – Киев : Наукова думка, 1991. – 280 с.
131. Забигайло В. К. Право и общество: Новые проблемы и методы буржуазного правоведения / В. К. Забигайло. – Киев : Наукова думка, 1981. – 277 с.
132. Завальний А. Юридичні факти: історичні та сучасні аспекти розуміння / А. Завальний // Право України. – 2006. – № 1. – С. 112–114.
133. Завальнюк В. В. Взаємодія суспільства та права : антропологічний вимір / В. В. Завальнюк // Актуальні проблеми держави і права : Збірник наукових праць. – Вип. 51. / редкол. : С. В. Ківалов (голов. ред.) та інші ; відп. за випуск Ю. М. Оборотов. – Одеса : Юридична література, 2009. – С. 349-356.
134. Загальна теорія держави і права: [за ред. В. В. Копєйчикова]. – Київ : Юрінком, 1997. – 349 с.
135. Заєць А. П. Біосоціальні передумови регуляції у суспільстві та формальні соціальні атрибути права (історико-гносеологічний аспект) /
А. П. Заєць // Вісн. Акад. правових наук України. – 1997. – № 1. – С. 47–58.
136. Заєць А. П. Світоглядні основи право розуміння / А. П. Заєць // Вісн. Акад. правових наук України. – 1997. – № 2. – С. 3–12.
137. Закон України “Про біженців” № 2557-ІІІ від 21 червня 2001 р. // Правовий захист біженців та осіб без громадянства. Збірка документів. – Харків : Яшма, 2009. – 654 с.
138. Зивс С. Л. О методе сравнительного правоведения в науке государства и права / С. Л. Зивс // Советское государство и право. – 1964. -
№ 3. – С. 29–36.
139. Зиманов С. Опыт внедрения метода конкретно-социолгического исследования в правовую науку / С. Зиманов // Советское государство и право. – 1964. - № 12. – С.12–29
140. Злобин Г. А. Наука права и марксистская социология /
Г. А. Злобин, С. А. Шлыков // Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1974. – Вып. 1. – С. 32–41
141. Зорькин В. Д. Позитивистская теория права в России /
В. Д. Зорькин. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1978. – 268 с.
142. Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития / Р. Иеринг; [пер. с нем.]. – Спб, 1875. – 427 с.
143. Иконникова Г. И. Основы философии права / Г. И. Иконникова, В. П. Ляшенко. – М. : ИНФРА-М, Изд-во «Весь мир», 2001. – 256 с.
144. Ильин В. В. Классика – неклассика – неонеклассика: три эпохи в развитии науки / В. В. Ильин // Вестник Московского университета. Серия 7. Философия. – 1993. – № 2. – С. 16–35.
145. Ильин В. В. О социологии как науке / В. В. Ильин // Социология и социальная антропология. Межвузовский сборник. – Спб. : Алетейя, 1997. – С. 20–32.
146. Ильин В. В. Политическая антропология / В. В. Ильин. – М. : Знание, 1998. – 284 с.
147. Ильин И. А. О сущности правосознания: соч. в 2 т. / И. А. Ильин. – М. : Медиум, 1993. – Т. 1: Философия права. Нравственная философия. –
С. 73–300.
148. Ильин И. А. Понятие права и понятие силы (опыт методологического анализа): соч. в 10 т. / И. А. Ильин – М. : Медиум, 1994. – Т. 4. – С. 7–30.
149. Иоффе О. С. Вопросы теории права / О. С. Иоффе,
М. Д. Шаргородский. – М. : Юриздат, 1961. – 380 с.
150. Казимирчук В. П. Социальный механизм действия права /
В. П. Казимирчук // Советское государство и право. – 1970. - № 10. – С. 4-12.
151. Казимирчук В. П. Право и методы его изучения /
В. П. Казимирчук. – М. : Юридическая литература, 1965. – 204 с.
152. Казмер М. Э. Социологическое направление в русской дореволюционной правовой мысли / М. Э. Казмер. – Рига : Зинатне, 1983. – 130 с.
153. Кант И. Метафизика нравов: собр. соч. в 6 т. / И. Кант. – М. : Мысль, 1965. – Т. 4. Ч. 2. – 478 с.
154. Кант И. Трактаты и письма / И. Кант. – М. : Наука, 1980. – 709 с.
155. Канторович Я. Первая статья гражданского кодекса /
Я. Канторович // Право и жизнь. – 1925. – кн. 2–3. – С. 1–8.
156. Карбонье Ж. Юридическая социология / Ж. Карбонье ; [пер. с фр.]. – М. : Прогресс, 1986. – 351 с.
157. Карбонье Ж. Принцип «никто не вправе ссылаться на незнание закона» во французском праве / Ж. Карбонье // СССР-Франция. Социологический и международно-правовой аспекты сравнительного правоведения: Сб. статей. – М. : Наука, 1987. – С. 14–17.
158. Карнап Р. Значение и необходимость. Исследования по семантике и модальной логике / Р. Карнап. – М. : Изд-во иностранной литературы, 1959. – 350 с.
159. Карнер И. Социальные функции права / И. Карнер – М.-Пгр. : Госиздат, 1923. – 123 с.
160. Карпович В. Н. Обьяснение в социальном познании /
В. Н. Карпович. – Новосибирск : Наука, 1989. – 175 с.
161. Карташов В. Н. О многообразии подходов к праву и интегративному его определению / В. Н. Карташов // Юридические записки Ярославского государственного университета им. П. Г. Демидова. – Ярославль, 2003. – Выпуск 7. - С. 3–14.
162. Касавин И. Т. Проблема и контекст. О природе философской рефлексии / И. Т. Касавин // Вопросы философии. – 2004. – № 11. – С. 19–26.
163. Кацапова И. А. Русская школа права: П. И. Новгородцев о необходимости этико-нормативного анализа права / И. А. Кацапова // Вопросы философии. – 2003. – № 4. – С. 152–159.
164. Каган М. С. Системный подход и гуманитарное знание. Избр. статьи / М. С. Каган – СПб. : А.С.Р., 1991. – 489 с.
165. Качанов Ю. Л. Как возможна социальная группа (к проблеме реальности в социологии) / Ю. Л. Качанов, Н. А. Шматко // Социологические исследования. – 1996. – № 12. – С. 90–99.
166. Качанов Ю. Л. Начало социологии / Ю. Л. Качанов. – М. : ИЄС, 2000. – 236 с.
167. Келле В. Ж. Переосмысление системной методологии: версия Ч.Чекленда / В. Ж. Келле // Системные исследования. Методологические проблемы. Ежегодник 1995-1996 г.г. – М. : Эдиториал УРСС, 1996. – С. 361–376.
168. Кельман М. С. Розуміння методології правознавства в юридичній літературі / М. С. Кельман // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2009. - № 2. – С. 3-12.
169. Керимов Д. А. Потребность, интерес и право (к вопросу об объективном и субъективном в праве) / Д. А. Керимов // Правоведение. – 1971. – № 4. – С. 95–103.
170. Керимов Д. А. Философские проблемы права / Д. А. Каримов. – М. : Юрид. лит., 1972. – 472 с.
171. Керимов Д. А. Основы философии права / Д. А. Каримов. – М. : Манускрипт, 1992. – 191 с.
172. Керимов Д. А. Предмет философии права / Д. А. Керимов // Государство и право. – 1994. – № 6. – С. 3–12.
173. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права) / Д. А. Каримов. – М. : Аванта+, 2000. – 559 с.
174. Керимов Д. А. Социология и правоведение / Д. А. Керимов // Государство и право. – 1999. – № 8. – С. 84-88.
175. Кернер Й. Социальные функции права / Й. Кернер. – М. : Соцэкгиз, 1924. – 153 с.
176. Кечекьян С. Ф. Нормы права и правоотношения / С. Ф. Кечекьян // Советское государство и право. – 1955. – № 2. – С. 3–11.
177. Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе / С. Ф. Кечекьян. – М. : Соцэкгиз, 1958. – 259 с.
178. Кистяковский Б. А. Кризис юриспруденции и дилентатизм в философии / Б. А. Кистяковский // Юридический вестник. – 1914. - № 5. –
С. 70-107.
179. Кистяковский Б. А. Методология и ее значение для социальных наук и юриспруденции // Юридический вестник. – 1917. - № 18. – С.31 – 48.
180. Кистяковский Б. А. Правовые воззрения Маргбургской школы / Б. А. Кистяковский // Право и жизнь. – 1923. - № 7-8. – С. 3–16.
181. Кистяковский Б. А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права / Б. А. Кистяковский. – М. : Изд. М. и С. Сабашниковых, 1916. – IV, 704 с.
182. Кистяковский Б. А. Государство правовое и социалистическое / Б. А. Кистяковский // Вопр. философии. – 1990. – № 6. – С. 141–159.
183. Кистяковский Б. А. В защиту права (Интеллигенция и правосознание) / Б. А. Кистяковский // Вехи. Из глубины. – М. : Правда, 1991. – 607 с.
184. Кистяковский Б. А. Общество и индивид / Б. А. Кистяковский ; [перев. с нем.]. – М. : «Дом интеллектуальной книги», 2002. – 160 с.
185. Кленнер Г. От права природы к природе права / Кленнер Г. ; [пер. с нем.]. – М. : Прогресс, 1988. – 320 с.
186. Кнаап В. Логика в правовом познании / В. Канап, А. Герлох ; [пер. с нем.]. – М. : Прогресс, 1987. – 201 с.
187. Ковалев М. И. О роли научных понятий в уголовном праве и криминологии / М. И. Ковалев // Правоведение. – 1980. – № 5. – С. 55-58.
188. Ковтонюк А. М. Основні концепції права в інтегративній юриспруденції / А. М. Ковтонюк // Університетські наукові записки. – 2007. – № 4 (24). – С. 32–37.
189. Ковлер А. И. Антропология права: Учебник для вузов /
А. И. Ковлер. - М. : Изд-во НОРМА, 2002. – 480 с.
190. Коган В. М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия / В. М. Коган. – М. : Наука, 1983. – 184 с.
191. Козлихин Н. Ю. О нетрадиционных подходах к праву /
Н. Ю. Козлихин // Известия вузов. Правоведение. – 2006. - № 1. – С. 31-40.
192. Козлов В. А. Правопонимание и общая теория права: логико-методологический аспект / В. А. Козлов // Правоведение. – 1987. – № 6. –
С. 21–29.
193. Козлов В. А. Проблемы предмета и методологии общей теории права / В. А. Козлов. – Л. : Издательство Ленинградского университета, 1989. – 120 с.
194. Козлов В. А. Конкретно-социлогические исследования в области права / В. А. Козлов, Ю. А. Суслов. – Л. : Издательство Ленинградского университета, 1981. – 141 с.
195. Козлова Н. В. Понятие и сущность юридического лица. Очерк истории и теории / Н. В. Козлова. – М. : Статут, 2003. – 318 с.
196. Козловський А. А. Філософія права як самосвідомість нації /
А. А. Козловський // Проблеми філософії права. Том 1. – Київ-Чернівці, 2003. – С. 12–16.
197. Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права / А. А. Козловський. – Чер¬нівці : Рута, 1999. – 295 с.
198. Козловський А. Логіко-гносеологичні засади правової норми /
А. Козловський // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1999. – № 4. – С. 98–109.
199. Козловський А. А. Право як екзистенція (досвід феноменологічного аналізу) / А. А. Козловський // Науковий вісник Чернівецького університету. – Чернівці, 1997. – Вип. 11. - С. 3–16.
200. Козловський А. А. Гносеологія та методологія права: проблеми співвідношення / А. А. Козловський // Науковий вісник Чернівецького університету. – Чернівці, 2000. - Вип. 75. – С. 3–9.
201. Козюбра Н. И. Взаимодействие социалистического права и общественногосознания : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук / Н. И. Козюбра. – Киев, 1986. – 38 с.
202. Козюбра Н. И. Социалистическое право и общественное сознание / Н. И. Козюбра. – К. : Наук. думка, 1979. – 207 с.
203. Козюбра Н. И. Понятие и структура методологии юридической науки / Н. И. Козюбра // Методологические проблемы юридической науки: Сб. науч. тр. / [отв. ред. Н. И. Козюбра]. – К. : Наук думка, 1990. – С. 5–19.
204. Козюбра М. Методологія права: концептуальні підходи /
М. Козюбра // Проблеми методології сучасного правознавства: матер. міжн. наук.-теор. конф. – К., 1996. – С. 23–25.
205. Козюбра М. І. Принцип верховенства права і конституційна юрисдикція / М. І. Козюбра // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 4. – С. 24–32.
206. Козюбра М. І. Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) / М. І. Козюбра // Проблеми філософії права. Том 1. – Київ-Чернівці, 2003. - С. 27–32.
207. Количественный и качественный анализ: органическое единство или автономия // Социологические исследования. – 2004. – № 9. – С. 3–14.
208. Колодій А. М. Принципи п