КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ІНТЕГРУВАННЯ СУЧАСНОГО ПРАВОЗНАВСТВА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ТІМУШ ІРИНА СЕРГІЇВНА
УДК 340.12

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ІНТЕГРУВАННЯ СУЧАСНОГО ПРАВОЗНАВСТВА

12.00.12 – філософія права

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
доктор філософських наук, професор
Гвоздік Олег Іванович

Київ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-СВІТОГЛЯДНІ СУПЕРЕЧНОСТІ КЛАСИЧНОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ ЯК ЧИННИКИ АКТУАЛІЗАЦІЇ ЙОГО ПЕРЕГЛЯДУ 13
1.1. Поляризація об’єктивістських та суб’єктивістських тлумачень сутності права 13
1.2. Негативні тенденції дуалізму позитивного та природного права 23
1.3. Протистояння онтологічних та деонтологічних спрямувань правоосмислення 35
1.4. Персоналістські та соціатарні виміри права: дивергенція та проблемність взаємоузгодження 46
Висновки до розділу 1: 57
РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЧНІ КОЛІЗІЇ ПРАВОВОЇ НАУКИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ЦІЛІСНОСТІ ПРАВА 60
2.1. “Конкурування” дедуктивізму та інтуїтивізму як основна методологічна дилема в юриспруденції 60
2.2. Метафізика права чи правовий реалізм? 70
2.3. Антитеза еволюціонізму та раціоналізму в правовій методології 81
2.4. Зумовленість методологічного плюралізму в праві та зміст інтегративного підходу до правознавства 92
Висновки до розділу 2: 103
РОЗДІЛ 3. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ТА КЛЮЧОВІ НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛЯХІВ СИНТЕЗУ ТЕОРЕТИЧНОГО ПРАВОЗНАВСТВА 106
3.1. Етапи становлення та сучасні інтерпретації ідеї єдності права 106
3.2. Комунікативна версія синтетичного праворозуміння 117
3.3. Людиномірність права та спроби його інтегрування на антропологічних засадах 128
3.4. Правова герменевтика як теорія синтезу право тлумачення й правотворення 141
3.5. Онтологічний напрям обгрунтування права та системної єдності його буттєвих форм. 151
Висновки до розділу 3: 162
РОЗДІЛ 4 ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ПІДВАЛИНИ ІНТЕГРАЛЬНОЇ ПАРАДИГМИ ПРАВОРОЗУМІННЯ 166
4.1. Гносеологічні основи інтегрування сучасної юриспруденції 166
4.2. Зміст справедливості з точки зору уявлень про сутнісну єдність права та її культурно-історичні виміри 175
4.3. Інтегральна взаємодія прагнгень реалізації свободи як онтологічний фундамент правової нормативності 187
4.4. Переосмислення гуманістичного змісту права в умовах демократизації суспільства 199
4.5. Комплексний підхід до філософсько-правового обгрунтування прав людини й громадянина 210
Висновки до розділу 4: 222
РОЗДІЛ 5 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ РІВЕНЬ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ОСНОВ ЦІЛІСНОСТІ ПРАВА 225
5.1. Природно-позитивний підхід до джерел правової нормативності 225
5.2. Основи диференціації та синтезу структури права 236
5.3. Проблема логіко-деонтологічної єдності права як нормативної системи 247
5.4. Соціоантропологічна реконструкція теоретичних засад сучасного правознавства 258
5.5. Правова реальність та правосвідомість: інтегральне розуміння змісту та взаємозв’язку 272
5.6. Інтегративний аспект методології порівняльного правознавства 283
Висновки до розділу 5: 294
РОЗДІЛ 6 АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА СПОСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТЕГРАТИВНИХ ПІДХОДІВ НА ПРАВОГАЛУЗЕВОМУ РІВНІ 297
6.1. Втілення ідеї цілісності права в системі конституційного законодавства 297
6.2. Реформація галузей та інститутів публічного права на засадах комплексного праворозуміння 308
6.3. Інтегральні підходи до визначення шляхів удосконалення приватного права 321
Висновки до розділу 6: 332
ВИСНОВКИ 335
ДОДАТКИ 342
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 349

ВСТУП

Актуальність теми. З розвитком та ускладненням системи суспільних відносин зростає, відповідно, і ступінь багатовимірності та неоднорідності феномена права як одного з головних соціорегулятивних чинників. Водночас така перманентно поглиблювана його внутрішня диференціація викликає дедалі істотніші труднощі в узгоджуваності з певною узагальненою «смисловою ідеєю права» різноманітних типів праворозуміння, методологічних підходів до пізнання правової реальності, галузевих специфікацій регулювання окремих сфер правовідносин. Це, у свою чергу, негативно позначається на дієвості правових інституцій як засобів гармонізації різноспрямованих суб’єктивних інтересів, оскільки стає все важче привести їх до тих чи інших спільних вимірів.
Отже, у сучасному правознавстві все актуальнішою стає проблема компенсації цілком закономірних диференціативних тенденцій у царині юридичної науки та практики відповідним «противажним» прагненням інтегрування права в системно організовану цілісність, об’єднувальним началом якої фігурувало б «синтетичне» за своїм характером праворозуміння (тобто таке, що дало б змогу подолати існуючі поляризації та контроверзи між школами природного й позитивного права, юридичною догмою та юридичною соціологією, історією і теорією права, об’єктивістськими та суб’єктивістськими правовими доктринами, персоналістським і соціатарним праворозумінням, психологією та логікою права, деонтологічно-ціннісними й онтологічно-правовими підходами). До того ж в умовах побудови правової держави нормативність права вже не можна розглядати виключно як продукт діяльності законодавчої влади, тому осмислення світу права як цілісної багаторівневої реальності є більш адекватним цим умовам, ніж його інтерпретація в дусі етатистського нормативізму.
Проте сьогодні, попри вищезгадану нагальність потреби в розробленні інтегративних підходів до правознавства, ставлення до останніх з боку наукової спільноти є досить неоднозначним (аж до відвертого супротиву самій ідеї «синтезаторства» у праві). Головним контраргументом при цьому виступає відсутність у сучасній правовій науці будь-яких чітко визначених концептуальних засад, на базі яких можливе обґрунтоване її інтегрування, а не безпідставне еклектичне поєднання різновимірних площин та аспектів права. Тож, зазначена прогалина в теоретико-правових та філософсько-правових дослідженнях стала головним мотивом вибору теми цієї дисертаційної роботи.
Хоча наразі проблематика концептуалізації інтегративного підходу до правознавства є загалом маловивченою, варто відзначити низку головних спрямувань її аналізу в сучасній літературі.
Насамперед у цьому контексті доцільно згадати низку філософсько-правових аспектів цих проблем (як, наприклад, окреслення світоглядно-методологічної специфіки інтегрального праворозуміння, системно-теоретичних основ цілісності юридичної науки та практики, установлення базових характеристик правової справедливості та інших ціннісних вимірів права, дослідження онтологічних підвалин правової належності, пошук форм та шляхів синтезу позитивного й природного права, виявлення й систематизація загальних логіко-деонтичних принципів побудови та застосування права, соціальних і психологічних механізмів формування й функціонування правосвідомості в контексті конкретно-історичної правової дійсності та ін.), що знайшли своє відображення в наукових працях С.С. Алексєєва, Р.С. Байніязова, О.О. Бандури, В.А. Бачініна, П. Бергера, Є. Булигіна, О.І. Гвоздіка, В.П. Горбатенка, Р.А. Калюжного, А.А. Козловського, М.В. Костицького, О.М. Костенка, Л.В. Кравченка, Д. Ллойда, Д. Лукача, Т. Лукмана, С.І. Максимова, О.Є. Манохи, В.С. Медведєва, В.С. Нерсесянца, Ю.М. Оборотова, Е. Паттаро, П.М. Рабіновича, П. Рікера, Дж. Ролза, В.М. Синьова, В.Д. Титова, Ю. Хабермаса, Ф. фон Хайєка, Г. Харта, Р. Циппеліуса, Ю.С. Шемшученка, В.В. Шкоди та ін.
Деякі теоретико-правові аспекти розроблення інтегральної юриспруденції (зокрема, пов’язані з основами диференціації та синтезу структури права, порівняльним правознавством, комунікативною теорією права, природно-позитивним підходом до джерел правової нормативності, аутопойєтичною концепцією права, соціологізацією та антропологізацією теоретичних засад сучасного правознавства, концептуальними основами єдності прав та обов’язків) аналізувалися в роботах В.Д. Бабкіна, Ж.-Л. Бержеля, Г.Дж. Бермана, В. Брюггера, Є.В. Бурлая, В.Г. Графського, С.Д. Гусарєва, Р.А. Калюжного, А. Кауфмана, Р. Дворкіна, М.І. Козюбри, О.М. Костенка, В.В. Костицького, В. Кравітца, А.В. Полякова, Р.О. Ромашова, В.М. Селіванова, О.Д. Тихомирова, Л. Фуллера, М. ван Хоека, Дж. Холла та ін.
Низку форм і засобів реалізації інтегрального підходу в окремих галузях права та юридичної науки досліджували такі вітчизняні й зарубіжні науковці, як Н.С. Карпов, А.М. Колодій, Є.Д. Лук’янчиков, О.О. Мережко, П.С. Пацурківський, М. Рейнолдс, О.В. Скрипнюк, С.М. Стахівський, Ю.М. Тодика, Я.М. Шевченко, В.Г. Шумихін та багато ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень у системі вищих навчальних закладів МВС України на період 2004–2009 рр. (наказ МВС України від 5 липня 2004 р. № 755), Концепції розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки (рішення Колегії МВС України № 9 КМ/1 від 18 грудня 2000 р.), Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2005–2010 рр. (постанова загальних зборів Національної академії правових наук України від 18 червня 2004 р. № 2/04-2), Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 роки (наказ Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2010 р. № 347), планових досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на 2005–2010 рр., планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2006–2010 рр. та плану наукової роботи кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ на 2009–2011 рр. (згідно з темою цього плану – «Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі»). Тему дисертації включено до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (Академія правових України, реєстр. № 770, 2008 р.).
Мета і завдання дослідження. Головною метою роботи є визначення оптимальних напрямів розроблення інтегративного підходу до правової реальності та формулювання теоретичних засад системної єдності сучасного правознавства.
Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:
– проаналізувати основні теоретико-світоглядні суперечності класичного праворозуміння, що актуалізують потребу його переосмислення;
– виявити методологічні колізії сучасної правової науки, у результаті яких створюються перешкоди на шляху до реалізації ідеї цілісності права;
– дослідити історичні витоки та ключові напрями здійснення спроб синтезу теоретичного правознавства з метою визначення їх конструктивних та суперечливих моментів;
– з огляду на виявлені теоретико-світоглядні та методологічні колізії й прогалини в класичних підходах до пізнання та реалізації права, визначити базові філософсько-правові засади, що мають, на нашу думку, становити концептуальний фундамент інтегративної парадигми праворозуміння;
– конкретизувати вищезгадані засади стосовно теоретико-правового рівня концептуалізації основ цілісності права;
– здійснити галузеву специфікацію теоретичних підвалин інтегрального праворозуміння як стосовно до базової нормативності конституційного законодавства, так і щодо підпорядкованих їй сфер публічного й приватного права з метою їх подальшого удосконалення для збільшення міри єдності та взаємоузгодженості системи правового регулювання;
– методом анкетування виявити ключові тенденції в динаміці сучасного теоретичного праворозуміння та дослідити їх вплив на формування правосвідомості громадян;
– на основі розробленого в дисертації варіанта інтегративного підходу до правової реальності сформулювати пропозиції щодо орієнтирів реформування вітчизняного законодавства.
Об’єкт дослідження – становлення та альтернативи розвитку ідеї цілісності права в контексті теоретичної і практичної юриспруденції.
Предмет дослідження – концептуальні засади інтегрування сучасного правознавства.
Методи дослідження. На підставі методологічних принципів несуперечливості та повноти, що виражають необхідні логіко-наукові вимоги до теоретичних узагальнень та систематизацій, аналізуються основні сучасні філософсько-правові концепції праворозуміння (для виявлення колізій і прогалин, що необхідно усунути) (підрозділи 1.1–2.4). Історичний метод використано з метою виявлення чинників ґенези й динаміки розвитку інтегральних підходів до права (підрозділи 3.1, 4.2, 4.4). За допомогою методів індуктивного узагальнення та теоретичного моделювання, відповідно, визначено й систематизовано концептуальні засади інтегративних підходів до пізнання, творення й застосування права (підрозділи 4.1–6.3). Метод формально-логічного аналізу використано при дослідженні основ диференціації структури права та її логіко-деонтологічної єдності як нормативної системи (підрозділи 5.2–5.3). Метод діалектичного синтезу слугував основою інтегрування окремих диверсифікованих аспектів права з метою встановлення його координаційної цілісності (усі підрозділи роботи). На основі порівняльно-правового методу виявлено залежності між специфікою праворозуміння й базових спрямувань правової належності та організаційними характеристиками суспільно-політичної реальності, аналіз яких здійснено із застосуванням структурно-функціонального та системно-динамічного методів (підрозділи 1.4, 2.4, 3.4, 3.5, 4.2, 4.4, 5.5, 5.6, 6.–6.3). Висновки дисертаційного дослідження верифіковано методом анкетування, результати якого оброблено шляхом використання статистичного методу (підрозділи 1.1–2.2, 2.4, 4.2–4.4, 5.1, 6.1).
Емпіричну базу дослідження становлять анкетування 361 особи (серед яких 112 правознавців-теоретиків, 87 практикуючих юристів та 162 студенти 3–5 курсів юридичних факультетів Національної академії внутрішніх справ та Київського національного університету імені Тараса Шевченка) з метою виявлення домінуючих тенденцій у сфері професійного осмислення природи та спрямувань правової нормативності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше систематизовано існуючі наукові положення та отримано нові науково обґрунтовані результати, що в комплексі розв’язують проблему становлення та розвитку інтегрального правознавства, а мають суттєве значення для подальшого розвитку теорії філософії права, зокрема:
вперше:
– здійснено комплексний аналіз причин виникнення та потенційних шляхів вирішення основних теоретико-світоглядних і методологічних суперечностей сучасної правової науки, що стають на заваді цілісності праворозуміння; зокрема, визначено засадничі підвалини взаємоузгодження об’єктивістських і суб’єктивістських, природних і позитивних, онтологічних і деонтологічних, персоналістських і соціатарних, дедуктивістських й інтуїтивістських, метафізичних і реалістичних, еволюціоністських і раціоналістичних підходів до права як багатовимірного феномена;
– виявлено ключові історико-еволюційні віхи й тенденції розвитку інтегрального правознавства та систематизовано головні напрями нинішніх і перспективних досліджень у цій царині юридичної науки;
– запропоновано трирівневу систему концептуальних підвалин інтегрування сучасного правознавства, у межах якої перший (базовий) рівень становлять загальні філософсько-правові виміри правової належності; другий – теоретико-правовий – рівень має забезпечувати конкретизацію останніх відповідно до організаційних характеристик системи правової регуляції певного соціуму; на третьому – галузевому – рівні задаються концептуальні основи, на яких визначаються методи й механізми специфікації інтегративного підходу при його використанні у сферах публічного та приватного права;
– подано систематичне обґрунтування смислових орієнтирів права як результатів інтегральної взаємодії прагнень реалізації суб’єктивної свободи, де домінуюче спрямування такої взаємодії має визначатися мірою зростання ступеня суспільної рівноваги;
– доведено, що обґрунтування прав людини не може бути редукованим ні до природно-антропологічного їх аспекту, ні до самих лише економічних, соціокультурних, аксіологічних чи юридико-догматичних аргументацій, оскільки становлення й розвиток ідей таких прав здійснюється у складній динамічній системі міжлюдських взаємовідносин, утілюючись у відповідних орієнтирах «правової справедливості», що легітимуються як «загальнолюдські норми» мірою культурно-політичного інтегрування людства;
– розроблено інтегрально-методологічний підхід (у межах якого зміст права інтерпретується як похідний від форм самоорганізації людського буття), що може слугувати основою координації теоретико-догматичних, онтологічних, культурно-ціннісних, соціально-історичних, процесуально-практичних та інших площин юридичної науки й практики. До того ж на підставі такого підходу до вивчення механізмів саме природнього (а не штучного) утвердження правової нормативності в дійсних правовідносинах уможливлюється подолання натуралістично-позитивістського дуалізму;
– запропоновано соціоантропологічну версію інтегральної реконструкції теоретичних основ сучасного правознавства, у контексті якої нормативність права обґрунтовується не з позицій соціологічного детермінізму чи певного абстрактного «образу людини», а передусім крізь призму культурно зумовлених форм взаємопогодження індивідуальних та суспільних інтересів;
– на основі теоретико-методологічних принципів інтегрального праворозуміння обґрунтовано низку шляхів удосконалення конституційних основ та механізмів правореалізації в плані досягнення ефективної збалансованості механізмів забезпечення законних прав і свобод людини й громадянина;
– сформульовано загальну концепцію реформування інститутів публічного та приватного права (зокрема, вітчизняного) у напрямі оптимізації їх співвідношення й комплексної взаємодії;
удосконалено:
– комунікативну теорію праворозуміння шляхом розроблення поліметодологічного підходу, що передбачає взаємоузгодження соціокультурного, логіко-семантичного, філософсько-епістемологічного, інформаційно-психологічного та інших аспектів становлення й динаміки правової системи;
– інтегральне розуміння справедливості (тобто загальнопоняттєву її форму, яка щоразу наповнюється певним культурнорелевантним змістом і має пов’язуватися не з будь-якими апріорними принципами, а, насамперед, із прагненням суспільної рівноваги, що є умовою стабілізації й самозбереження соціуму);
– методологічні засади диференціації та синтезу структури права;
– комплексний підхід щодо забезпечення логіко-деонтологічної єдності права як нормативної системи;
дістали подальшого розвитку:
– герменевтичні методи інтегральної реконструкції права (шляхом концептуалізації їх поєднання із сучасними дослідженнями у сфері правової онтології, що має своїм предметом не тільки вивчення форм матеріалізації права, а й насамперед аналіз механізмів його суспільно буттєвої зумовленості й таким чином сприяє зменшенню міри суб’єктивізму при розробленні, тлумаченні та застосуванні юридичного закону);
– ідея «людиномірності» права та способи його інтегрування на антропологічних засадах;
– гносеологічні основи звернення до «синтетичної» парадигми праворозуміння, що ґрунтується на принципі інтерсуб’єктивності;
– визначення ключових спрямувань переосмислення гуманістичного змісту права в умовах демократизації суспільства;
– теоретико-правові уявлення щодо взаємозв’язку правової реальності та правосвідомості;
– інтегративні аспекти методології сучасного порівняльного правознавства.
Практичне значення одержаних результатов полягає в тому, що наукові результати, отримані протягом дослідження, упроваджено:
– у законотворчий процес – для забезпечення як внутрішньосистемної єдності законодавства, так і його узгодженості з актуальними правовими ідеями й цінностями (акт впровадження Конституційного Суду України від 19 квітня 2011 р. № 320-16/459);
– у правореалізації – як методологічне підґрунтя для підвищення ефективності правозастосовної діяльності шляхом органічного поєднання правових знань, правової нормативності, культурно-історичних традицій та правових звичаїв, а також практики повсякденних й офіційних відносин, у контексті яких перманентно генерується та здійснюється право;
– у навчальний процес – при викладанні нормативних вузівських курсів з філософії права, теорії та історії права, юридичної деонтології, конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального права (а також з відповідних процесуально-правових галузей), кримінології, юридичної соціології та низки спеціалізованих курсів (методології права, правової аксіології, юридичної компаративістики, юридичної герменевтики) (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 7 грудня 2010 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ, а також оприлюднено на п’яти міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: «Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності правоохоронних органів» (Черкаси, 2009 р.); «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи» (Київ, 2009, 2010 рр.); «Особливості розвитку правової держави в умовах активізації європейської інтеграції: проблеми теорії і практики» (Київ, 2010 р.); «Філософські, методологічні й психологічні проблеми права» (Київ, 2010 р.).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано монографію, 25 статей у наукових фахових виданнях України та 5 тез виступів в інших виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У підсумку проведеного дисертаційного дослідження проблем концептуалізації інтегрального підходу до права (розглядуваного одночасно і в якості суспільного інституту, і у вигляді системи юридичних знань) можна сформулювати наступні найбільш загальні висновки:
1. Внутрішні суперечності класичного праворозуміння, що виявляються нездоланними його власними концептуально-методологічними засобами, спричинюються, з одного боку, сутнісною багатовимірністю самого феномену права, а з іншого – абсолютизацією якого-небудь з окремих аспектів останнього: суб’єктивного чи об’єктивного, позитивного чи природного, онтологічного чи деонтологічного, індивідуального чи соціального тощо. В результаті такого редукціонізму втрачається можливість визначення несуперечливих критеріальних мірил правової справедливості, котрі б не втрачали своєї дієвості при їх поширенні на інші аспекти правової реальності, що також є її невід’ємними компонентами.
2. Тож, сучасна юриспруденція потребує переосмислення своїх теоретичних підвалин у напрямку їх інтегральності, тобто адекватності цілісному характерові права, системній єдності форм його виявлення. Центральною ланкою такої концептуалізації праворозуміння доцільно визнати ідею, згідно з якою природа права полягає не у його передзаданості в організації самої дійсності чи осмислюючого її людського розуму, а у постійному його “самостворенні” в процесі інтерактивності його суб’єктів. Ця ідея уможливлює побудову “синтетичної” картини правової реальності, в межах якої різні її площини та рівні інтегруються за принципом “дискретного цілого”, забезпечуючи тим самим буттєву основу координації та функціонального взаємодоповнення альтернативних теоретико-методологічних підходів до пізнання й застосування права.
3. Аналіз тенденцій становлення, історичних віх розвитку та основних сучасних інтерпретацій ідеї єдності права дозволяє дійти висновку, що найбільш перспективним шляхом інтегрування правознавства є онтологічний підхід, котрий передбачає обгрунтування принципів зазначеної єдності через звернення передусім до ієрархії буттєвих форм правової нормативності. При цьому система таких форм повинна охоплювати не лише способи законодавчого закріплення права, але й орієнтуватися на узгодження останніх з метаюридичними вимірами справедливості (організацією соціально-економічних та політичних відносин, комунікативно сформованими пріоритетними морально-ціннісними орієнтирами, соціоантропологічними основами уявлень про людську гідність, рівновагою інтересів особистої свободи та суспільного блага тощо).
4. Найбільш глибинною гносеологічною основою інтегрування сучасної юриспруденції є парадигмальний перегляд філософського та правового світогляду, спрямований на подолання традиційно-метафізичної поляризації суб’єкта й об’єкта: адже, по-перше, упорядкування “зовнішньої” (по відношенню до суб’єкта) реальності не є абсолютним і може непрогнозовно змінюватись під дією “людського фактора”; по-друге, будь-яке знання про світ сущого чи належного буття є похідним від культурно обумовлених способів суспільної взаємодії, а тому доречніше вести мову про його інтерсуб’єктивний характер, аніж про його “суб’єктивність” чи “об’єктивність”. Зокрема, у царині наукового праворозуміння цей гносеологічний поворот виявляється у вигляді поступового відходу від суб’єктивно-волюнтаристських чи об’єктивно-онтологістських абсолютизацій природи права та пріоритетності її тлумачення як інтерактивного прагнення єдності, взаємоузгодженості між дійсним та бажаним.
5. Інтегральне розуміння справедливості (яке задавало б концептуальний фундамент єдності усіх можливих її проявів, тобто загальнопоняттєву її форму, котра щоразу наповнюється певним конкретним та культурнорелевантним змістом) доречно пов’язувати не з якимись апріорними принципами, а, насамперед, з прагненням тієї суспільної рівноваги, що є умовою стабілізації й самозбереження соціуму. При цьому всі такі прояви поєднуватимуться спільною онтологічною основою – перманентним пошуком форм узгодження інтересів (як індивідуального, так і суспільного порядку) в межах правової реальності, де суб’єкт фігурує одночасно і як творець, і як творіння останньої.
6. З точки зору розглядуваного підходу, первинним джерелом правової нормативності є інтегральна взаємодія та взаємозбалансування реалізацій суб’єктивної свободи, межі якої встановлюються у відповідності до добровільних взаємних зобов’язань як гарантів забезпечення погоджених прав кожної із сторін. Тобто право повинно мати можливість насамперед децентралізовано самостворюватися у диспозитивно-договірному порядку “індивідуалізованих” правовідносин; лише на цій основі доцільно вести мову про централізовану й узагальнену нормативність регламентації набуття, охорони та захисту законних прав суб’єктів. За таких умов стає вирішуваною проблема кореляції права й закону, індивідуальних та комунітарних вимірів правової належності, обсягами прав та обов’язків, а також мірами свободи й відповідальності.
7. В умовах демократизації суспільства “людиномірність” права інтерпретується вже не як “підведення” під деяку спільну для всіх “людську природу”, а як надання належної свободи власного створення кожним індивідом своєї “сутнісної визначеності” та здатності бути не лише виконавцем, але й одночасно справжнім суб’єктом права. Тож, в даному розумінні право передбачає не лише певну гарантію такої свободи та можливість досягнення суб’єктом бажаного соціального стану, але й момент відповідальності за плоди використання чи ігнорування даної свободи, а також ризик нереалізованості чи втрати своєї індивідуально-особистісної “людської сутності”.
8. В плані такого тлумачення гуманістичного змісту права, обгрунтування прав людини не може бути зведеним ні до природно-антропологічного їх аспекту, ні до самих лише економічних, соціокультурних, аксіологічних чи юридико-догматичних аргументацій. Ідеї таких прав кристалізуються в багатовимірному буттєвому середовищі міжлюдських взаємовідносин, втілюючись в орієнтирах “правової справедливості”, котрі, в свою чергу, завжди осмислюються в контексті пріоритетної для індивіда чи певної їх спільноти ціннісної ієрархії та здобувають статус загальнолюдських мірою культурно-політичного інтегрування людства. Однак їх нормативно-юридичне гарантування суттєво залежить від можливостей узгодження індивідуальних, суспільно-групових, державних, міжнаціональних та глобальних інтересів і цінностей.
9. Вирішення проблеми дуалізму природного та позитивного права шляхом обгрунтування шляхів їх раціонального синтезу є недосяжним засобами “чистої” юриспруденції. Для цього потрібний комплексний та поліметодологічний підхід, що забезпечував би можливість дослідження не тільки догматичних принципів формулювання, систематизації та застосування норм права, але й метаюридичних джерел становлення, усвідомлення та переосмислення людиною правової належності у відповідних соціокультурних умовах. Концептуальним же ядром такого підходу має бути система принципових засад, що репрезентують механізми утворення орієнтирів правосвідомості в самоорганізованому комунікативному середовищі суспільного буття, а також порядок матеріалізації смислових мірил останньої в нормах закону.
10. При теоретико-правових дослідженнях підстав диференціації в структурі права його публічної та приватної форм, а також класифікування галузей права на профілюючі (базові), спеціальні та комплексні доцільно зосередитись на такому поєднанні “об’єктивно-предметних” та “методологічно-цільових” основ їх поділу, котре б, з одного боку, забезпечувало чітке вирішення (як на теоретичному рівні, так і в практиці правотворчої й правозастосовної діяльності) проблем галузевої кваліфікації тих чи інших дій, а з іншого – створювало якомога ширші можливості в плані функціонування різних галузей права як єдиної та цілісної системи.
11. Інтегральний підхід до забезпечення раціонально-деонтологічної єдності права передбачає врахування не лише суб’єктивно-вольового компоненту правової належності та логіко-нормативних принципів співвіднесення обов’язків, дозволів і заборон, але й об’єктивно-буттєвих умов реалізації людської волі та культурно-історичної доречності останньої як чинника здійснення основних прав і свобод людини. При цьому у якості первинних (фундаментальних) мають фігурувати умови обгрунтованості правових дозволів, призначених для гарантування законних можливостей реалізації свободи (як квінтесенції самої ідеї права); умови ж легітимації обов’язків та заборон розглядатимуться як похідні від перших (вторинні), будучи підпорядкованими здійсненню прав, репрезентованих дозвільними нормами.
12. Через виявлену обмеженість підходів до права з позицій соціологічного та антропологічного детермінізму, вбачається за доречне здійснення інтегральної – соціоантропологічної – реконструкції теоретичних основ сучасного правознавства, з позицій якої права людини мають усвідомлюватися не стільки в плані їхньої “природженості”, залежності чи то виключно від “універсальної людської природи”, чи то від самих по собі організаційних характеристик соціуму, скільки крізь призму спрямованості на стабільність взаємопогодженості індивідуальних та суспільних інтересів. Адже умови для формування особистості та її повноцінного життя створюються виключно в суспільстві; тоді як елементарною онтологічною основою суспільства є людський індивід, що мірою своєї соціалізації здійснює одночасно як власне особистісне “самостворення”, так і творить саме суспільне буття, в середовищі якого він усвідомлює й реалізує свою правову свободу.
13. Прагнучи інтегрального визначення змісту правової реальності (котре, поєднувало б її матеріальні аспекти з ідеально-деонтологічними), доцільно акцентувати увагу насамперед на сутнісно-цільовому моменті права і пов’язувати таку реальність з формами та способами здійснення людської свободи через посередництво усвідомлення встановленої чи санкціонованої державою нормативності суспільного життя. Відповідно, правосвідомість постає у вигляді невід’ємного смислового компонента цієї реальності, котрий, в свою чергу, корелятивно залежить від упорядкування останньої.
14. При розробці методологічних підходів сучасного порівняльного правознавства варто виходити з тези про те, що не стільки “юридична географія” детермінує особливості культурно-політичного життя суспільства, скільки, навпаки, останні є визначальним фактором “географічної диференціації” правової нормативності. Відповідно, мірою прогресування інтегративних процесів у сфері суспільно-політичної реальності, генеруватиметься “синтетичне” – “глокалістське” – праворозуміння (тобто спрямоване на узгодження глобальних та локальних його аспектів), на базі якого розгортуватиметься система “наднаціональних” норм правового регулювання. Така система має передбачати аж ніяк не витіснення національних систем правових регулятивів якимось “єдиним для всіх країн і народів” правом, а цілісність більш високого порядку, утворену поєднанням окремих національних правових систем на основі метанорм, виражаючих міжнаціональні та загальнолюдські інтереси.
15. Конституційне втілення підходів, що базуються на ідеї цілісності права, передусім пов’язане з розробкою систематизованої, узгодженої з культурно-національними, загальнолюдськими та сучасними демократичними цінностями політико-правової доктрини, на підставі якої стало б можливим досягнення ефективної збалансованості владних механізмів забезпечення прав і свобод людини й громадянина, інтерпретованих не як “державно-ідеологічні стандарти” суспільної поведінки, а як гарантована законом реальна можливість суб’єктивного самовизначення в межах невтручання в законні інтереси інших правосуб’єктів та суспільства в цілому. Тож, шляхом реалізації такої доктрини при здійсненні конституційно-реформативних заходів створюватимуться законодавчі передумови для подальшого узгодження різноспрямованих інтересів (як приватного, так і публічного характеру) на основі їх свідомого взаємовизнання, що є необхідною умовою правової (на противагу владно-примусової) злагодженості соціальної системи.
16. Інтегральна концепція реформування галузей та інститутів публічного права України передбачає зорієнтованість на синхронізацію в досягненні наступних цілей: 1) правового забезпечення реалізації лише тих державних інтересів, котрі є узгодженими з актуальними потребами суспільства та загальнолюдськими й демократичними цінностями; 2) створення належних умов для адміністративних, правозахисних, правовохоронних та громадських органів щодо їхнього сприяння здійсненню законних прав фізичних та юридичних осіб, а також передбачення адекватної відповідальності за порушення цих прав; 3) законодавчого “блокування” можливостей реалізації незаконних суб’єктивних інтересів осіб, що діють від імені держави чи суспільства. Необхідним моментом при цьому має бути “відкритість” юридичної догматики та правової теорії по відношенню до досліджень динаміки суспільно-правової реальності та аксіологічних вимірів права.
17. Ключовою ознакою переосмислення й реформування приватно-правових інститутів демократичних країн є прагнення оптимізації їх співвідношення з правом публічним, оскільки виключно мірою вирішення цієї проблеми можна вести мову про правову саморегуляцію суспільства, передбачувану самою ідеєю демократії. В свою чергу, “оптимальність” згаданого співвідношення істотно залежить від того, наскільки нормативність кожного з цих юридичних підрозділів формується “знизу” (тобто в реальному бутті суспільних відносин активністю самих їхніх учасників) та підноситься до рівня закону й забезпечується владою “зверху”, а не навпаки (оскільки “усуспільнюваний” правовою нормою інтерес охороняється самими громадянами здебільшого за умови його “співнаправленості” з цілями забезпечення їхнього власного добробуту та відповідає насамперед їхнім приватним інтересам).
18. За результатами статистичних досліджень (проведеного анкетування серед представників юридичної науки та практики загальною кількістю 361 чол.), середній показник віддання переваги інтегративним підходам до сучасного правознавства (виведений за 12-ма параметральними групами) становить 53,8% (що більше ніж вдвічі перевищує рівень пріоритетності нормативістського та натуралістського підходів).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев Н. Н. Основы философии права / Алексеев Н. Н. – СПб. : Лань, 1999. – 326 с.
2. Алексеев С. С. Право: опыт комплексного исследования / Алексеев С. С. – М. : Статут, 1999. – 712 с.
3. Алексеев С. С. Философия права: История и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы / Алексеев С. С. − М. : Норма, 1999. – 336 с.
4. Ансель М. Сравнительное право и унификация права / М. Ансель // Очерки сравнительного права / отв. ред. В. А. Туманов. – М. : Прогресс, 1981. – С. 72−78.
5. Аристотель. Большая этика // Аристотель. – Сочинения : в 4 т. – М. : Мысль, 1983 −.−
Т. 4. – С. 295 – 374.
6. Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. – Сочинения : в 4 т. – М. : Мысль, 1983 −.−
Т. 4. – 1983. − С. 53 – 294.
7. Аристотель. Метафизика // Аристотель. – Сочинения : в 4 т. – М. : Мысль, 1976 −.−
Т. 1. – 1976. − С. 63 – 367.
8. Архипов С. И. Субъект права. Теоретическое исследование / Архипов С. И. – СПб. : Юр. центр Пресс, 2004. – 466 с.
9. Бабенко А. Н. Правовые ценности (вопросы теории) / Бабенко А. Н. – М. : Акад. управления МВД России, 2001. – 183 с.
10. Бабкін В. Д. Взаємозв’язок філософії права та загальної теорії держави та права / В. Д. Бабкін // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2003. – Т. 1. − С. 56 – 60.
11. Байниязов Р. С. Правосознание и российский правовой менталитет / Р. С. Байниязов // Изв. вузов. Правоведение. – 2000. − № 1. – С. 31 – 41.
12. Бакай І. Власність – запорука реальної свободи / І. Бакай, В. Костицький, В. Акопян. – К. : ЗАТ “НІЧЛАВА”, 1997. – 214 с.
13. Бандура О. О. Єдність цінностей та істини у праві / Бандура О. О. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2000. − 200с.
14. Бандура О. О. Філософія права доби постмодерну: людина та її права / О. О. Бандура // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2005. – Т. ІІІ, № 1−2. − С. 250–255.
15. Бахин В. Пора прекратить “забавы” маньяков с жизнью людей / В. Бахин, Н. Карпов // Закон и жизнь. – 2007. − № 12. – С. 29−32.
16. Бачинин В. А. Морально-правовая философия / Бачинин В. А. – Х. : Фолио, 2000. – 206 с.
17. Бачинин В. А. Философия права :[конспект лекций] / Бачинин В. А. – Х. : Консум, 2002. – 368с.
18. Бачинин В. А. Философия права и преступления / Бачинин В. А. – Х. : Фолио, 1999. – 607 с.
19. Бердяев Н. А. Философия неравенства / Бердяев Н. А. – М. : Има-пресс, 1990. – 280 с.
20. Бердяев Н. А. Философия свободы: Смысл творчества / Бердяев Н. А. – М. : Правда, 1989. – 605 с.
21. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. – М. : Academia – Центр : Медиум, 1995. – 323 с.
22. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Бержель Ж.-Л. – М. : Nota bene, 2000. – 576 с.
23. Берман Г. Дж. Вера и закон: примирение права и религии / Берман Г. Дж. – М. : Ad Marguinem, 1999. – 431 с.
24. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. – М.: Инфра-норма, 1998. – 624 с.
25. Берман Г. Дж. Право і революція. Формування західної традиції права / Берман Г. Дж. – К. : IRIS, 2001. – 652 с.
26. Бигун В. С. Человек и право в работах Б. А. Кистяковского: традиция и современность / В. С. Бигун // Проблемы философии права. – Луганск : Луганск. ун-т внутр. дел, 2006. – С. 324−342.
27. Бірюков І. Предмет і метод приватного права / І. Бірюков // Право України. – 2002. − № 3. – С. 34−37.
28. Большой юридический словарь. – М. : Инфра-М, 1998. − 724 с.
29. Брюггер В. Образ людини у концепції прав людини / В. Брюггер // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2003. – Т. 1. − С. 136 – 146.
30. Бубер М. Проблема человека / Бубер М. – К. : Ника-Центр : Вист-С, 1998. – 368 с.
31. Булгаков С. Н. Философия хозяйства / Булгаков С. Н. – М. : Политиздат, 1990. – 423 с.
32. Булыгин Е. К проблеме объективности права / Е. Булыгин // Проблеми філософії права. – 2005. – Т. ІІІ, № 1−2. – С. 7−13.
33. Бура Н. А. Структура правосознания / Бура Н. А. – К. : Логос, 1992. – 64 с.
34. Бурлай Є. В. Дуалізм “природного” та “позитивного” в праві як філософсько-правова проблема / Є. В. Бурлай // Проблеми філософії права. – 2003. – Т. 1. – С. 83−85.
35. Бурлай Є. В. Категорія “правова система”: соціально-філософські аспекти аналізу // Є. В. Бурлай / Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. – 2003. – Вип. 4. – С. 8 – 12.
36. Бэк У. Что такое глобализация? / Бэк У. – М. : Прогресс-Традиция, 2001. – 302 с.
37. Бытие человека в культуре. Опыт онтологического подхода. – К. : Наук. думка, 1992. – 173 с.
38. Вайшвила А. Правовой персонализм как аксиологическая теория и как методология правопонимания в современном демократическом обществе / А. Вайшвила // Проблемы философии права. – Луганск : Луганск. ун-т внутр. дел, 2006. – С. 285−305.
39. Василькова В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: синергетика и теория социальной самоорганизации / Василькова В. В. – СПб. : Лань, 1999. – 480 с.
40. Формальна та реальна справедливість у концепції прав людини / В. О. Васильчук // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2003. – Т. І. − С. 154–156.
41. Васькович Й. Правосвідомість та її вплив на менталітет українського народу / Й. Васькович // Право України. – 1998. − № 6. – С. 103 – 110.
42. Вебер М. Избранные произведения / Вебер М. – М. : Прогресс, 1990. – 808 с.
43. Виндельбанд В. Нормы и законы природы // Видельбанд В. Избранное. Дух и история. – М. : Юрист, 1995. – С. 185−208.
44. Вригт Г. Х. Логико-философские исследования : Избранные труды / Вригт Г. Х. – М. : Прогресс, 1986. – 600 с.
45. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії “громадянське суспільство” / Габермас Ю. – К. : Наук. думка, 2000. – 318 с.
46. Гадамер Г.-Г. Істина і метод : у 4 т. / Гадамер Г.-Г. − К. : Юніверс, 2000−.−
Т. 1. – 2000. − 464 с.
47. Гаєк Ф. А. Конституція свободи / Гайєк Ф. А. – Львів : Літопис, 2002. – 555 с.
48. Гаєк Ф. А. Право, законодавство тв свобода: нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії : у 3 т. / Гаєк Ф. А. – К. : Сфера, 1999 −.−
Т.1: Правила та порядок. – 1999. − 196 с.
49. Гвоздік О. І. Логічні числення: принципи побудови та застосування в юриспруденції / Гвоздік О. І. – К. : ТАТ, 2003. – 300 с.
50. Гвоздік О. І. Логіко-онтологічний аспект правотворчої діяльності / О. І. Гвоздік // Європейські інтеграційні процеси та трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі : матеріали міжнар. наук.-практ. семінару (м. Київ, 23−24 верес. 2005 р.). – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2006. – С. 48 – 59.
51. Гвоздік О. І. Онтологія розуму та раціональність філософського світогляду / О. І. Гвоздік // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2006. − № 8 – 9. – С. 134–141.
52. Гвоздік О. І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії / Гвоздік О. І. – К. : УАВС, 1994. – 176 с.
53. Гегель Г. В. Ф. Основи філософії права або природне право і державознавство / Гегель Г. В. Ф. – К. : Юніверс, 2000. – 329 с.
54. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 3 / Гегель Г. В. Ф. – М. : Мысль, 1977. – 472 с.
55. Гегель Г. В. Ф. Сочиения : в 8 т. / Гегель Г. В. Ф. – М. : Соцэкгиз, 1935−.−
Т. VІІІ : Философия истории. – 1935. − 470 с.
56. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Гегель Г. В. Ф. – М. : Мысль, 1990. – 528 с.
57. Геллнер Э. Условия свободы: гражданское общество и его исторические соперники / Геллнер Эрнест. – М. : Ad Marguinem, 1995. – 224 с.
58. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества / Гердер И. Г. – М. : Наука, 1977. – 704 с.
59. Гнатовський М. Концепція “європейського правового простору” в контекстті проблеми європейської інтеграції / М. Гнатовський // Право України. – 2003. − №1. – С. 133−135.
60. Гоббс Т. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского // Гоббс Т. Избранные произведения : в 2 т. – М. : Мысль, 1965 −.−
Т. 2. – 1965. − С. 45–78.
61. Голоскоков Л. В. Правовые доктрины: от древнего мира до информационной эпохи / Голоскоков Л. В. – М. : Науч. мир, 2003. – 317 с.
62. Гончаренко О. Правові обмеження права на приватну власність у Конституції України / О. Гончаренко // Право України. – 2007. − №4. – С. 122−125.
63. Горбатенко В. П. Справедливість як соціально-правова цінність / В. П. Горбатенко // Проблеми філософії права.– Київ-Чернівці : Рута, 2003. – Т. І. − С. 150–153.
64. Гордієнко М. Г. Ідея правової соціальної держави в контексті сучасного політичного дискурсу / М. Г. Гордієнко // Європейські інтергаційні процеси та трансформація права на пострадянському та постсоціалістичному просторі. – К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2006. – С. 60–71.
65. Графский В. Г. Интегральная (синтезированная) юриспруденция: актуальный и все еще незавершенный проект / В. Г. Графский // Изв. вузов. Правоведение. – 2000. – №3. – С. 49−64.
66. Григорьян Б. Т. Философская антропология: критический очерк / Григорьян Б. Т. – М. : Наука, 1982. – 312 с.
67. Грищук О. В. Людська гідність як онтологічна підстава прав і свобод людини / О. В. Грищук // Європейські інтеграційні процеси та трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі. – К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2006. – С. 72–84.
68. Громадянське суспільство як здійснення свободи. Центрально-європейський досвід : зб. наук. праць. – Львів : Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 1999. – 384 с.
69. Гроций Г. О праве войны и мира : в 3 кн. / Гроций Г. – М. : Юридиздат, 1948 −.−
Кн. 1. − 1948. – 341 с.
70. Гудима Д. А. Філософсько-антропологічний підхід – методологічний фундамент сучасної юридичної науки / Д. А. Гудима // Проблеми філософії права. – Т.1. – Київ-Чернівці : Рута, 2003. – С. 122–125.
71. Гусарєв С. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності: теоретичні та методологічні аспекти) / С. Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров. – К. : Юрінком-Інтер, 2000. – 374 с.
72. Давид Р. Основные правовые системы современности / Давид Рене. – М. : Прогресс, 1988. – 496 с.
73. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффе-Спинози; пер. с фр. В. А. Туманова − К. : – М. : Междунар. отношения, 1997. – 400 с.
74. Данильян О. Г. Гармонізація європейського й національного права: теоретико-методологічний аспект / О. Г. Данильян // Європейські інтеграційні процеси та трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі : матеріали міжнар. наук.-практ. семінару (м. Київ, 23−24 верес. 2005 р.). – К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ , 2006. – С. 97−100.
75. Дарендорф Р. Дорога к свободе: демократизация и её проблемы в Восточной Европе / Р. Дарендорф // Вопросы философии. – 1990. − № 9. – С. 44–48.
76. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политической свободы / Дарендорф Р. – М., 2002. – 284 с.
77. Дворкін Р. Серйозний погляд на права / Дворкін Р. – К. : Основи, 2000. – 519 с.
78. Демидов А. И. О методологической ситуации в правоведении / А. И. Демидов // Изв. вузов. Правоведение. – 2001. − № 4. – С. 14−22.
79. Денчук Е. Конституционная реформа и задания демократического развития в Украине / Е. Денчук // Закон и жизнь. – 2007. − №12. – С. 10−13.
80. Денчук Р. Необходимость и задания реформирования украинского административного права / Р. Денчук // Закон и жизнь. – 2007. − № 12. – С. 14−16.
81. Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні / Дзера І. О. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
82. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні / Дзера О. В. – К. : Тандем, 1998. – 272 с.
83. Диденко Н. Г. Право и свобода / Н. Г. Диденко, В. Н. Селиванов // Изв. вузов. Правоведение. – 2001. − № 3. – С. 4 – 27.
84. Донченко О. Архетипи соціального життя і політика / О. Донченко, Ю. Романенко. – К. : Либідь, 2001. – 334 с.
85. Донченко О. П. Методологічна функція категорії свободи в праві / О. П. Донченко // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2003. − Т. 1. – С. 157 – 159.
86. Донченко О. П. Свобода як всезагальний принцип права / О. П. Донченко // Проблеми філософії права. − Київ-Чернівці : Рута, 2005. – Т. ІІІ, №1−2. − С. 307 –310.
87. Еллинек Г. Борьба старого права с новым / Еллинек Г. – М. : Заратустра, 1908. – 51 с.
88. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Еллинек Г. – СПб. : Общественная польза, 1905. – 523 с.
89. Ерліх Є. Соціологія права / Є. Ерліх // Проблеми філософії права. Київ-Чернівці : Рута, 2005. – Т. ІІІ, №1−2. − С. 161 –167.
90. Жоль К. К. До питання про предметну область і методи сучасної філософії права / К. К. Жоль // Проблеми філософії права. − Київ-Чернівці : Рута, 2003. – Т. 1. − С. 307 –310.
91. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду / Заєць А. П. – К. : Парлам. вид-во, 1999. – 247 с.
92. Зайчук О. Оніщенко Н. Середовище права та формування правових систем сучасності / О. Зайчук, Н. Оніщенко // Право України. – 2003. − № 12. – С. 37−40.
93. Закон України “Про власність” : за станом на 3 квіт. 2003 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2003. – 24 с.
94. Зандкюлер Х. Й. Демократия, всеобщность права и реальный плюрализм / Х. Й. Зандкюлер // Вопросы философии. – 1999. − № 2. – С. 37–46.
95. Зеленцов А. Б. Коссио Карлос / А. Б. Зеленцов // Антология мировой правовой мысли : в 5 т. – М., 1999 −.−
Т. 3. – 1999. – С. 731 – 732.
96. Ильин И. А. О сущности правосознания / Ильин И. А. – М. : Рагорть, 1993. – 325 с.
97. Ильин И. А. Путь к очевидности / И. А. Ильин. – М. : Республика, 1993. – 431 с.
98. Ильин И. А. Родина и мы / Ильин И. А. // Собрание починений : в 10 т. – М. : Рус. книга, 1994 −.−
Т. 4. – 1994. − С. 231 – 238.
99. Ильин И. А. Учение о правосознании / И. А. Ильин // Родина и мы. – Смоленск, 1995. – С. 249−440.
100. Кайсын В. К. вопросу о понятии источника гражданского процессуального права / В. К. Кайсын // Закон и жизнь. – 2007. – № 12. – С. 37−40.
101. Калюжный Р. А. Научно-технический прогресс в деятельности правоохранительных органов / Калюжный Р. А. – К. : Наук. думка, 1990. – 157 с.
102. Кант И. Критика чистого разума // Кант И. Сочинения : в 6 т. – М. : Мысль, 1964−.−
Т. 3. –1964. − С. 69−756.
103. Кант И. Метафизика нравов // Кант И. Сочинения : в 6 т. – М. : Мысль, 1964−.−
Т. 4, ч. 2. –1966. – 634 с.
104. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях та некласичних інтерпретаціях / Карась А. – Львів : Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 2002. – 519 с.
105. Карбонье Ж. Юридическая социология / Карбонье Ж. – М. : Прогресс, 1996. – 351 с.
106. Карпачова Н. Сучасні виклики правам і свободам людини / Н. Карпачова // Право України. – 2008. − №6. – С. 4–8.
107. Карпов Н. С. Злочинна діяльність / Карпов Н. С. – К. : Вид-во С. Семенко, 2004. – 308 с.
108. Карпов Н., Заяц Н. К вопросу об обеспечении права на личную свободу / Н. Карпов, Н. Заяц // Закон и жизнь. − № 1. – 2006. – С. 15−19.
109. Кельман М. С. Загальна теорія права : [підруч.] / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. – К. : Кондор, 2002. – 353 с.
110. Керимов Д. А. Культура и техника законотворчества / Керимов Д. А. – М. : Юрид. лит., 1991. – 160 с.
111. Керимов Д. А. Методология права: Предмет, функции, проблемы философии права / Керимов Д. А. – М. : Аванта+, 2000. – 560 с.
112. Кін Дж. Громадянське суспільство: старі образи, нове бачення / Кін Дж. – К. : Аналіт.-дослід. центр, 2000. – 191 с.
113. Кістяківський Б. О. Вибране / Кістяківський Б. О. – К. : Абрис, 1996. – 514 с.
114. Кистяковский Б. О. Социальные нормы и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права / Кистяковский Б. О. – М. : Правда, 1995. – 657 с.
115. Клименко К. Справедливість як основа правозастосовної діяльності / К. Клименко // Право України. – 2007. − №8. – С. 30 – 33.
116. Ковлер А. И. Юридическая антропология / Ковлер А. И. – М. : Норма, 2002. – 476 с.
117. Козлихин И. Ю. О нетрадиционных подходах к праву / И. Ю. Козлихин // Изв. вузов. Правоведение. – 2006. − № 1. – С. 31−40.
118. Козловський А. А. Гносеологічна природа права (філософсько-правовий аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.02 “Філософія права”/ Козловський А. А. – К., 2000. – 40 с.
119. Козловський А. А. Гносеологічні принципи права / А. А. Козловський // Проблеми філософії права. − Київ-Чернівці : Рута, 2005. – Т. ІІІ, №1−2. − С. 32 –44.
120. Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права / Козловський А. А. – Чернівці : Рута, 1999. – 295 с.
121. Козловський А. А. Справедливість як гносеологічний принцип права / А. А. Козловський // Ерліхівський збірник. – Чернівці : Чернівец. нац. ун-т, 2002. – Вип. 3. − С. 5−13.
122. Козловський А. А. Філософія права як самосвідомість нації / А. А. Козловський // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2003. – Т. 1. − С. 12 –16.
123. Колодій А. М. Конституція і розвиток принципів права України (методичні питання) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00. “”/ Колодій А. М. – К., 1999. – 36 с.
124. Колодій А. М. Принципи права України : [монографія] / Колодій А. М. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 206 с.
125. Колодій А. Проблеми і перспективи розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні / А. Колодій // Розвиток демократії в Україні: матеріали міжнародної наукової конференції. – К., 2001. – С. 513−551.
126. Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен / Колпаков В. К. – К. : Юрінком Інтер, 2004.
127. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – №72/1. – Ст. 2598.
128. Коростей В. Якою бути національній теорії держави і права / В. Коростей // Право України. – 2001. − № 7. – С. 23−26.
129. Костенко А.Н. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступника). – К.: Наукова думка, 1990. – 324 с.
130. Костенко О. М. Основне питання правознавства з позиції соціального натуралізму / О. М. Костенко // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2003. – Т. 1. − С. 72 –78.
131. Костицький В. Право як цілісність / В. Костицький // Право України. – 2002. − № 2. – С. 8−10.
132. Костицький М. В. Методологія пізнання української історико-правової дійсності / М. В. Костицький // Вісник Львівського ун-ту ім. І.Франка : Серія : юрид. науки.– Львів : Світ, 1994. – Вип. 30. − С. 3−7.
133. Костицкий М. В. Психологические методы в борьбе с правонарушениями / Костицкий М. В. – К., 1981. – 286 с.
134. Костицький М. В. Філософські та психологічні проблеми юриспруденції : Вибрані наук. праці / Костицький М. В. – Чернівці : Рута, 2008. – 560 с.
135. Костицький М. В. Філософські та психологічні проблеми інтеграції українського й європейського права / М. В. Костицький // Європейські інтеграційні процеси та трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі : матеріали міжнар. наук.-практ. семінару (м. Київ, 23−24 верес. 2005 р.). – К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2006. – С. 133−139.
136. Костицький М. В. Філософія права як наука і навчальна дисципліна / М. В. Костицький // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2003. – Т. 1. − С. 17 –21.
137. Котюк В. О. Теорія права : [підруч.] / Котюк В. О. – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.
138. Кравитц В. Право и теория систем / В. Кравитц // Право ХХ века: идеи и ценности. – М. : Право, 2001. – С. 111−124.
139. Кравченко И. И. Концепция гражданского общества в философском развитии / И. И. Кравченко // Социально-политические науки. – 1999. − № 12. – С. 18−21.
140. Кравченко Л. В. Справедливість як вибір / Кравченко Л. В. – К. : Молодь, 1998. – 188 с.
141. Кримінальний кодекс України : чинне законодавство зі змін. та доповн. станом на 1 черв. 2005 р. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 164 с.
142. Крисюк Ю. Синергетична інтерпретація соціального порядку / Ю. Крисюк // Право України. – 2005. − №7. – С. 30−34.
143. Кудрявцев В. Н. О правопонимании и законности / В. Н. Кудрявцев // Государство и право. – 1994. − №3. – С. 3−11.
144. Кузьменко Б. Правління права, політична демократія, громадянське суспільство: перспективи інтегрованої ідеології / Б. Кузьменко // Право України. – 1999. − № 11. – С. 20−28.
145. Кузьмичов В. С. Криміналістичний аналіз розслідування злочинів / В. С. Кузьмичов– К.: НВТ “Правник”, 2000. – 449 с.
146. Ллойд Д. Идея права / Ллойд Д. – М. : ЮГОНА, 2002. – 415 с.
147. Локк Дж. Сочинения : в 3 т. / Локк Дж. – М. : Мысль, 1985−.−
Т.1. – 1985. − 622 с.
148. Локк Дж. Сочинения : в 3 т. / Локк Дж. – М. : Мысль, 1985−.−
Т. 3. – 1988. – 668 с.
149. Лукач Д. К онтологии общественного бытия: Пролегомены / Лукач Д. – М. : Прогресс, 1991. – 410 с.
150. Лук’янчиков Є. Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів / Лук’янчиков Є. Д. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 360 с.
151. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления / Максимов С. И. – Х. : Право, 2002. – 328 с.
152. Максимов С. И. Проблемы права и справедливости в условиях глобализации: ХІІ Всемирный конгресс по философии права и социальной философии / С. И. Максимов // Изв. кузов. Правоведение. – 2007. − № 1. – С. 237−245.
153. Максимов С. И. Русская школа философии права начала ХХ века: становление феноменологически-экзистенциального философствования в правоведении / С. И. Максимов // Проблемы философии права. – Луганск : Луганск. гос. ун-т внутр. дел, 2006. – С. 72−95.
154. Максимов С. І. Справедливість як основна правова цінність / С. І. Максимов // Вісник Університету внутрішніх справ. – Х., 2000. – Вип. 12, ч.1. – С. 268−273.
155. Малинова И. П. Философия правотворчества / Малинова И. П. – Екатеринбург : Урал. гос. юрид. акад., 1996. – 280 с.
156. Манов Г. В. Аксиомы в советской теории права / Г. В. Манов // Сов. государство и право. – 1986. − № 9. – С. 28−36.
157. Маноха О. Є. Методологічна функція кримінології : [монографія] / Маноха О. Є. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 1998. – 191 с.
158. Мартинюк Т. Розвиток поняття правосвідомості в період трансформації українського суспільства / Т. Мартинюк // Право України. – 2007. − №2. – С. 26−31.
159. Мартышин О. В. Справедливость и право / О. В. Мартышин // Государство и право на рубеже веков : материалы Всерос. конф. “Проблемы теории и истории”. – М. : Ин-т государства и права РАН, 2001. – С. 156 – 165.
160. Марченко М. Н. Проблемы теории государства и права / Марченко М. Н. – М. : Статут, 2001. – 368 с.
161. Марчук О. В. Феноменологічні концепції Іншого в сучасній філософії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 12.00 “”/ Марчук О. В. – К., 2008. – 18 с.
162. Махина С. Н. Сущность и системные характеристики политико-правовой категории “децентрализация” в современном демократическом государстве / С. Н. Махина // Государство и право. – 2006. − №7. – С. 21−30.
163. Медведєв В. С. Кримінальна психологія / В. С. Медведєв. – К. : Атіка, 2004. – 368 с.
164. Мельникова Т. В. Основные типы общества и правосознания / Мельникова Т. В. – Красноярск : Изд-во Красноярск. гос. ун-та, 2001. – 138 с.
165. Мережко А. А. Введение в философию международного права / Мережко А. А. – К. : Юстиниан, 2002. – 190 с.
166. Мережко А. А. Юридическая герменевтика и методология права / А. А. Мережко // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2003. – Т. 1. − С. 159 –162.
167. Микитчик О. В. Філософія злочину / О. В. Микитчик. – К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2006. – 188 с.
168. Мірошниченко М. Методологічна основа системно-інформаційного підходу / М. Мірошниченк