ХРИСТИЯНСЬКЕ ВЧЕННЯ ЯК CВІТОГЛЯДНЕ ДЖЕРЕЛО УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Луцький Іван Михайлович

ХРИСТИЯНСЬКЕ ВЧЕННЯ
ЯК CВІТОГЛЯДНЕ ДЖЕРЕЛО УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Київ – 2011

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЯК ЄВРОПЕЙСЬКИХ 14
1.1. Характеристика світоглядних джерел української держави і права 14
1.2. Поняття і зміст християнського вчення як світоглядного джерела держави і права 28
Висновки до першого розділу 43
РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ І ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ (КАТОЛИЦЬКОЇ) РЕЛІГІЙНОЇ ТА ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОЇ ТРАДИЦІЙ НА СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА В Х-ХVІІІ СТ. 46
2.1. Прийняття християнства на Русі та введення в суспільне життя християнської моралі 46
2.2. Участь русинів-українців у Вселенських і регіональних екуменічних процесах, що мали місце в християнській церкві 69
2.3. Трансформація давньоруського права під впливом християнського вчення 91
2.4. Християнський зміст українського козацького права (XV-XVIII ст.) 117
Висновки до другого розділу 130
РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА УКРАЇНСЬКУ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВУ ДУМКУ ТА ПОЛІТИЧНІ ПРОГРАМИ В КІНЦІ ХУІІІ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. 132
3.1. Християнський характер «cродності» та «філософії серця»
у Г. Сковороди та П. Юркевича 132
3.2. Християнський соціалізм у федералістських поглядах кириломефодіївців і Тараса Шевченка 154
3.3. Християнські основи філософських і правових поглядів М. Драгоманова та його однодумців 211
3.4. Християнські погляди на майбутню українську державу і право у програмних документах наддніпрянських та галицьких політичних партій кінця XIX – початку XX ст. 248
Висновки до третього розділу 257
РОЗДІЛ 4. ХРИСТИЯНСЬКЕ ВЧЕННЯ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ФУНДАМЕНТ ПРАВА В ПЕРІОД ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ 258
4.1. Відродження української державності та творення української держави і права 1917-1918 рр. на християнських засадах 258
4.2. Роль православної та греко-католицької теологічних доктрин як східних християнських традицій та їх вплив на право УНР, ЗУНР, Української держави, Директорії 291
4.3. Декларування християнських засад майбутнього українського права при спробі відновити Українську державу на Закарпатті в 1939 р. та у Львові в 1941 р. 309
Висновки до четвертого розділу 327
РОЗДІЛ 5. ХРИСТИЯНСЬКЕ ВЧЕННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА 329
5.1. Вплив західноєвропейської традиції на формування сучасної держави і права в Україні 329
5.2. Засади християнства в політичній боротьбі і дискусій в період розробки і прийняття української Конституції 341
5.3. Скасування смертної кари як нехристиянського і неєвропейського покарання в Україні 355
5.4. Християнські засади в творенні українського правосуддя 361
Висновки до п’ятого розділу 379
ВИСНОВКИ 380
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 389

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах, у період розбудови демократичної, правової Української держави переосмислення змісту права та пов’язаної з його реалізацією суспільної діяльності й правовідносин у контексті філософсько-правової парадигми, безперечно, є актуальним з науково-теоретичної та прикладної точки зору.
Теоретична потреба такого аналізу зумовлена кризою класичного позитивізму, зорієнтованого на підпорядкування правої реальності певним принципам та схемам, котрі розглядались або як апріорні ідеї світового порядку, або ж як трансцендентні властивості людських взаємовідносин, яким повинен слідувати кожен окремий громадянин. В прикладному сенсі це потребує зміщення акцентів у сучасній світоглядно-методологічній сфері: від спроб «підлаштування» дійсності під певну «універсальну схему» – до пошуку форм оптимальної взаємодії між державою та людиною. В такій концепції суспільні закони доцільно розглядати, насамперед, з позиції збалансування людських стосунків, що є витоком формування та об’єктом застосування права. При цьому останнє фігуруватиме вже не як безапеляційна владна воля законодавчого суб’єкта, а як онтологічна сутність інтерсуб’єктивної взаємодії.
В становленні прав людини як універсального інституту взаємодії в філософії і правознавстві важливу роль завжди відігравало і відіграє християнство як релігія свободи. Відповідно до фундаментальних засад християнства, всі люди рівні. Саме така всезагальна рівність дозволяє досягати загальної свободи. Християнський закон є закон досконалий, закон свободи, бо він даний не рабам, а дітям Божим, які спонукаються виконувати його не рабським страхом, але любов’ю Христа, яка живе в них: бо хто заглядає в закон досконалий, закон волі і в нім перебуває, той не буде забудько, слухач, але виконавець діла, – і він буде блаженний у діяннях своїх.
У християнстві знайшло свій прояв та розвинулося «золоте правило» поведінки людини, викладене у Євангелії від св. Матвія: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон...». Це правило має загальну і рівну для всіх людей норму поведінки, тобто, по суті, є конкретизацією принципу правової рівності у будь-яких проявах міжлюдських взаємин. Пізніше воно було розвинуте І. Кантом в категоричний імператив, який вимагає чинити відповідно до правил, які є всезагальними, і чинити так, щоб людина, яка є найвищою цінністю, була ціллю і ніколи – засобом, і так, щоб вчинки були орієнтовані на загальне благо.
Християнство вбачає загальне благо суспільства в державі, яку воно відтворює. При цьому тільки по своїй суті всяка влада є божественною, тоді як за своїм походженням і використанням та чи інша форма влади (наприклад, тиранія) може суперечити цій сутності і не відповідати своєму призначенню. Християнське вчення зобов’язує всіх людей до самозбереження, продовження роду, пошуку істини й істинного Бога, до поваги гідності кожної людини. Людська гідність є божественною за своїм походженням, отже, і правова рівність поширюється на всіх людей і відносини між ними.
Віра у всесильність людських законів, їх єдину вірність, правильність і визначальність є абсурдною; вірним є лише той закон, який відповідає природному праву, а через нього – пов’язаний із всезагальними, космічними, Божественними законами.
В українській правовій і філософський науці все частіше розгоряються дискусії з приводу «правових» чи «неправових» законів. Очевидно, практика сучасного державного і правового будівництва дає підстави для таких розмірковувань. Кон’юнктурний характер деяких законів, прив’язаність їх до інтересів певних політичних сил і груп, інколи є дуже очевидними. Вчені-легісти взагалі відкидають можливість говорити про неправові закони, їх позиція така – якщо закон прийнятий парламентом, то він є правовим чи більше того – він є самим правом. Насправді ж, дії держави і влади мають бути оцінені через призму природного (Божественного) права та християнської моралі. Якщо в змісті законів вбачається прояв головного християнського закону – любові до ближнього, то такий закон є правовим і відповідає природному праву, якщо ж ні – то це неправовий чи навіть антиправовий закон, не потрібний людям і «противний» Творцю. Критерії правності законів зафіксовані в Біблії як «надлюдському» документі.
Дослідження проблем християнства у зв’язку з правом набувають сьогодні все більшої актуальності. Опубліковані монографічні роботи В. А. Бачиніна, Д.О. Вовка, Р.А. Панаяна, С.П. Рабіновича, в різних часописах вийшли статті Є.В. Бурлая, М.В. Валамова, А.Г. Залужного, М.І. Ковронюка, Г.М. Котляревської, І. В. Міма, Ю.М. Оборотова, Л. В. Ярмоя та ін. Світоглядні джерела українського права висвітлюються в філософсько-правових, теологічних, соціологічних та психологічних дослідженнях, представлених у працях З. Антонюка, І. Беха, О. Данильяна, М. Жовтобрюха, А. Козловського, М. Костицького, С. Кримського, С. Максимова, І. Нагаєвського, Н. Онищенко, М. Семчишина, В. Табачковського, В. Яніва та ін.
У той же час слід зазначити, що проблема впливу християнського вчення, зокрема, моралі на формування української держави і права на монографічному рівні раніше не досліджувалася. До того ж, на кожному наступному етапі розвитку суспільства питання правового виховання населення постають у новій інтерпретації, зумовленій відповідними завданнями соціального прогресу. Саме це зумовило вибір теми дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота за темою дослідження виконувалась відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2004-2009 рр. (наказ МВС України від 05.07.2004 р. №755); Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 рр., затвердженої Указом Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433; «Концепції реформування кримінальної юстиції України», затвердженої Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008); а також плану НДР Національної академії внутрішніх справ з реалізації Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр. (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767) та плану НДР кафедри філософії права та юридичної логіки НАВС.
Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Національної академії внутрішніх справ протокол № 20 від 28.12. 2010 р. та зареєстровано за № 1674 у «Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права» Національної академії правових наук України (2010 р.).
Мета і завдання дослідження – встановлення взаємозв’язку між правом та християнською мораллю, їх відповідності правам людини, впливу християнства на формування і закріплення прав людини у світських нормативно-правових актах.
Відповідно до мети були поставлені такі завдання:
- визначити історичні, соціокультурні і філософські передумови формування джерел українського права як європейського;
- надати характеристику поняття і змісту християнського вчення як світоглядного джерела держави і права;
- теоретично осмислити візантійську та західноєвропейську філософсько-правові традиції та їх вплив на становлення і розвиток української держави і права;
- висвітлити особливості прийняття християнства на Русі та введення в суспільне життя християнського вчення;
- встановити основні позиції щодо участі русинів-українців у вселенських і регіональних екуменічних процесах у християнській церкві;
- виявити чинники та напрями трансформації давньоруського права під впливом християнської моралі;
- обґрунтувати християнський зміст українського козацького права;
- здійснити теоретичне узагальнення щодо впливу християнства на українську філософсько-правову думку та політичні програми в кінці ХУІІІ – на початку ХХ ст. (Г. Сковорода, П. Юркевич, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, М. Драгоманов та ін.);
- визначити християнські першоджерела поглядів на майбутнє української держави і права у програмних документах наддніпрянських та галицьких політичних партій кінця XIX – початку XX ст.;
- аргументувати методологічне значення християнського вчення в побудові системи права в період відродження української державності на початку ХХ ст.;
- надати характеристику процесу відродження української державності та творення українського права на християнських засадах в 1917-1918 рр. та в 1939-1941 рр.;
- висвітлити роль православної та греко-католицької теологічних доктрин як східних християнських традицій та їх вплив на право УНР і ЗУНР;
- обґрунтувати вплив західноєвропейської традиції на формування сучасного права в Україні;
- встановити християнське підґрунтя в політичних дискусіях у період розробки і прийняття української Конституції;
- розкрити ставлення християнського вчення та приватного і публічного права в Україні до смертної кари;
- виявити перспективи використання християнської моралі у розвитку й розбудові Української держави та творенні українських органів правосуддя.
Об’єкт дослідження – християнське вчення як категорія філософії права.
Предмет дослідження – християнське вчення як світоглядне джерело української держави і права.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять принципи та категорії діалектичного пізнання соціальних явищ та процесів, розвитку та взаємозв’язку об’єктів реальної дійсності, система загальнонаукових та спеціальних методів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі гуманітарних, у тому числі юридичних та філософських наук. З урахуванням специфіки мети та завдань, в дисертації застосовувалися методи: системний – при наданні характеристики світоглядних джерел українського права, висвітленні питань зв’язку і впливу візантійської західноєвропейської філософсько-правової і релігійної традиції (підрозділи 1.1, 2.1); порівняльний – при оцінці поняття і змісту християнського вчення моралі як світоглядного джерела держави і права, розуміння впливу християнського вчення на право православних, у тому числі й українського, народів (підрозділи 1.2, 2.3, 2.4); конкретно-історичний – при розгляді процесу участі русинів-українців у вселенських і регіональних екуменічних процесах у християнській церкві, формування християнської моральності громадян в Україні в перехідний період її розвитку і в процесі розбудови громадянського суспільства (підрозділи 2.2, 5.1, 5.2); історико-правовий – для розкриття генезису доктринальних підходів християнства на різних етапах розвитку держави і права (розділи 2-4); аксіологічний – при дослідженні виховного впливу християнського вчення на формування у особи прийнятої в громадянському суспільстві ієрархії цінностей, шанобливого ставлення до права, правового закону, прав іншого суб’єкта тощо (підрозділи 2.3, 2.4, 3.1-3.3, 5.3); догматичний – при тлумаченні християнського вчення як методологічного фундаменту права в період відродження української державності на початку ХХ ст. (розділ 4); логічний – при оцінці концепцій та доктрин християнства впродовж історії українства (підрозділи 2.1, 3.1-3.4, 5.4); історичного аналізу і синтезу (як різновид логічного) – при аналізі генезису ідей соціальної справедливості в контексті християнської моралі (підрозділи 1.1, 2.4, 3.2); герменевтичний – при аналізі тексту Біблії, законодавчих джерел (у всій роботі); формально-юридичний – для співставлення та визначення відповідності чинних нормативно-правових актів реаліям сучасності (підрозділ 5.4).
Емпіричну базу дослідження складають дані, отримані в результаті спостережень і бесід, проведених автором із вірянами Православної і Греко-католицької церков та іншими мирянами впродовж тридцяти п’яти років конфесійної діяльності, а також зі студентами юридичних, філософських і теологічних спеціальностей за п’ятнадцять років викладацької діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням християнського вчення як cвітоглядного джерела української держави і права, зокрема:
вперше:
- обґрунтовано, що з поміж основних світоглядних джерел саме християнське вчення мало найбільш вагоме значення для утвердження системи європейського права;
- розкрито взаємозв’язок постулатів християнської релігії та християнської моралі як вищого ступеня досконалості взаємин людини і Бога, людини і людини, до якого має прагнути українська держава і право як різновид європейських;
- висвітлено світоглядні і ментальні підстави прийняття християнства в Русі-Україні, спорідненість між язичництвом і християнством на її теренах, особливості еволюціонування вірувань слов’ян від політеїзму до монотеїстичної релігійності в пізньому язичництві;
- визначено роль софійної традиції в київському християнстві та її вплив на менталітет русичів-українців і його зв’язок із правом;
- встановлено особливості впливу соціальних ідеалів первісного християнства (справедливості, свободи, рівності і братерства) на українську правову думку, політичні програми і проекти конституційних актів XVIII – початку ХХ ст.;
- надано характеристику українського соціалізму як не лише національного (народного), але й християнського, оскільки християнська мораль стала невід’ємною частиною соціальної і індивідуальної психології українців і тому була притаманна філософським, культурологічним, а пізніше – політичним ідеям і доктринам в явному виразі чи у відповідному контексті;
- систематизовано відмінності слов’янського розуміння християнської моралі і європейського, що значною мірою зумовлюють ставлення народу до держави та права і перспективи українського державотворення;
- показано можливості застосування окремих аспектів християнського вчення в наступному реформуванні української державно-правової системи;
- аргументована християнська сутність української Конституції, що створює сприятливі умови для динамічного, поступального розвитку суспільства, держави і права;
удосконалено:
- уявлення про античну філософію та римське позитивне право як світоглядні джерела української держави і права;
- філософсько-правову характеристику процесу розвитку християнської релігії як сукупності доктрин і церкви як певної організації, їх взаємовідношення із державою і правом;
- концепцію українського «кордоцентризму», що сформувався на основі християнського вчення та стала своєрідним світоглядом, відображаючим морально-етичні цінності української нації, зв’язок і гармонійне співіснування людини з природою;
- ставлення до смертної кари в контексті реалізації християнського принципу справедливості;
дістало подальшого розвитку:
- розуміння українського права як різновиду європейського у зв’язку з приналежністю до європейської культури та спільністю світоглядних джерел;
- визначення вихідних положень та специфіки християнського вчення як орієнтиру людської поведінки в минулому та в сучасності;
- трактування екуменічного, національно-політичного і державно-правового значення Флорентійської та Берестейської унії, що були покликані до життя об’єктивними суспільними процесами, які відбувалися на українських землях;
- пояснення причин та умов, що сприяли негативному ставленню до християнської релігії та церкви в політичних і правових програмах другої половини ХІХ ст.;
- бачення ролі церкви в процесі спроб відновлення українцями власної держави та права (1917-1922 рр., 1939 р., 1941 р.) та в період 1990-1991 рр.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі положення, висновки, пропозиції можуть бути використані у ході проведення подальших теоретичних і філософсько-правових, галузевих і прикладних досліджень як основних засад розбудови української держави і права. Окремі положення можуть бути враховані при формуванні загальнодержавних або галузевих програм та концепцій правового виховання громадян. Результати дослідження будуть також корисними й для організації конкретних заходів по здійсненню основних положень правової та політичної реформ.
Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького (акт про впровадження від 14 січня 2010 р.) та Івано-Франківської Теологічній академії (акт про впровадження від 29 січня 2010 р.) при викладанні курсу «Філософія права», спецкурсу «Християнська етика як джерело українського права», а також у практичній діяльності Івано-Франківської обласної державної адміністрації (акт про впровадження від 17 грудня 2010 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднено на 11 конференціях та круглих столах, а саме: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українське правосуддя: здобутки та перспективи» (м. Чернівці, 2008 р.); Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, 2008 р.); ІІ, ІІІ, ІV Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях «Філософські, методологічні та філософські проблеми права» (м. Київ, 2009 р., 2010 р., м. Чернівці, 2011 р.); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства - до правової держави» (м. Харків, 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Незалежний суд – гарантія захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина» (м. Чернівці, 2009 р.). VІ Міжнародній науково-методичній конференції «Духовно-моральне виховання і професіоналізм особистості в сучасних умовах» (Київ – Вінниця, 2009 р.); Міжнародній науково-методичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення» (м. Запоріжжя, 2010 р.); Міжуніверситетському круглому столі «Роль релігії та церкви в утвердженні загальнолюдських цінностей» (Львів – Івано-Франківськ, 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Христианские основы духовного воспитания личности на современном этапе развития общества» (Казахстан, 2010 р.).
Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на спільному засіданні кафедр юридичної психології, філософії права, теорії та історії держави і права Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького, на кафедрі філософії права, на міжкафедральному семінарі НАВС.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 35 робіт, з яких – монографія, 3 навчальних посібники, 21 стаття у фахових виданнях України та 10 тез виступів на конференціях, семінарах, «круглих столах».

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертації наведене теоретичне узагальнення наукової проблеми, сутність якої полягає у визначення змісту та сутності християнської моралі як cвітоглядного джерела українського права. Визначено теоретичні засади та можливості практичного залучення християнської моралі до розбудови державності на сучасному етапі розвитку України.
Обґрунтовано, що християнська етика є моральним вченням християнської релігії, яке визначає суть і орієнтири людської поведінки, які випливають із Євангелій, послань апостолів і їх діянь та базовані на християнському баченні природи, призначення людини, її взаємин із Богом. Християнська етика реалізується в певному стилі життя християнина, його ставленні до себе, інших людей, народів, до живих сотворінь, до природи в цілому. Специфікою християнської етики, на відміну від інших етичних систем, є те, що вона не лише система теоретичних принципів, а й певний спосіб життя, такий, який відповідає «новому творінню», та те, що всі моральні вимоги мають своєю основою рятівні дії (спасіння) Бога і можуть бути зрозумілі лише в контексті спасіння. Усі прояви християнської етики беруть початок в християнській релігії і невіддільні від неї.
Узагальнення результатів проведеного дослідження дало можливість зробити наступні висновки.
1. Українське право є різновидом європейського у зв’язку з приналежністю до європейської культури та спільністю світоглядних джерел. Як і всі інші європейські національні системи права, воно ґрунтується на античній філософії, римському позитивному праві та християнській моралі, причому остання для утвердження системи європейського права мала найбільш вагоме значення.
Антична філософія взагалі та її підсистема – філософія права є витвором грецького духу. Вона вперше в історії цивілізації поставила та вирішувала питання про космос, світ богів, світ природи, суспільний устрій, державу і право. Ідеї справедливості верховенства права, підпорядкованості політики закону народилися в Стародавній Греції, розвинулися в Римі, Європі і є актуальними сьогодні.
Римське позитивне право творилося впродовж тисячоліття (V ст. до н.е. – VІ ст. н.е.) та постало стрункою системою врегулювання цивільних, кримінальних, сімейних, процесуальних відносин. Досконалість римського права послужила підставою запозичення (рецепції) його норм й інститутів у європейських країнах, починаючи від Середньовіччя і до сьогодення.
2. Центральним у християнському вченні є християнська етика, що визначає орієнтири людської поведінки, які базуються на християнському розумінні людини, її природи, призначення, відносин із Богом. Це знаходить своє вираження в рекомендованому стилі життя, яке має різноманітні форми, загальні і специфічні характеристики. У процесі історії християнська етика розвивалася від повчань та Нагірної проповіді Ісуса Христа до рішень ІІ Ватиканського Собору, енциклік пап, рішень православних соборів.
Специфіка вчення християнства визначається його розумінням ставлення Бога до Людей і світу як турботливого і люблячого Батька, який піклується про добробут і благо свого творіння. Тому головними принципами християнської етики є: слухняність та довіра до Бога; любов до Бога; любов і турбота про благо ближнього. Любов до Бога і до ближнього мають абсолютний пріоритет порівняно з іншими чеснотами.
Вихідним положенням християнського вчення є наближання Царства Божого, заклик до розкаяння та осягнення людиною Божої волі, підпорядкування їй як єдиний спосіб людини приготування до входження в Царство Боже. При цьому загробне покарання чи блаженство не є головними відплатами, а виступають закономірними наслідками всієї сукупності вільних моральних виборів людини у світі, який перебуває під владою справедливого Бога.
3. Християнське вчення реалізується в певному стилі життя християнина, його ставленні до себе, інших людей, народів, до живих сотворінь, до природи в цілому. Специфікою його є те, що вона – не лише система теоретичних принципів, а й певний спосіб життя та те, що всі моральні вимоги мають своєю основою рятівні дії (спасіння) Бога і можуть бути зрозумілі лише в контексті спасіння. Усі прояви християнської моралі беруть початок у християнській релігії і невіддільні від неї. Вона ввібрала досвід тисячоліть, але докорінно проревізувала взаємини людини і Бога, людини і людини, поставивши їх наріжним каменем любов як вищий суспільний ідеал. Це є той вищий ступінь досконалості, до якого має прагнути українське право як різновид європейського.
4. Християнська релігія, як і всі інші, розвивалася не лінійно, а через протиріччя, боротьбу, розколи і єресі. Розкол християнської церкви на Східну і Західну, який стався через тисячоліття після зародження християнства, був зумовлений протистоянням ідеалізму та містичності античної філософії і раціоналізму та прагматизму імперського Риму, особливостей ментальності західних та східних народів, які прийшли до християнства значно пізніше.
Розкол християнства на східне і західне в ХІ ст. був шкодою і для християнського віровчення, і для релігії як сукупності доктрин, і для церкви як певної організації.
5. Прийняття християнства в Русі-Україні від Візантії мало під собою світоглядні і ментальні підстави. Попередні язичеські вірування в русичів-українців не були знищені, повністю відкинуті, а стали органічною частиною київського православ’я, яке не є ні візантійським, ні римським, ні московським.
Софійна традиція в київському християнстві, спрямована на принципове «багатоголосся», спростовує месіанську версію візантійського, в подальшому – імперського ґатунку щодо бідності й убогості язичницьких уявлень і вірувань києворусів. Язичницькі народи стали істинними нащадками вчення Христа, а «поганські» вірування були складними динамічними системами в духовному житті Київської Русі, що еволюціонували від політеїзму у бік монотеїстичної релігійності в пізньому язичництві.
Між язичництвом і християнством, незважаючи на формальну розбіжність, існує і спорідненість: історія людства є пошуком втраченого в результаті гріхопадіння «образу Божого» як наближенням до Благодаті. Із появою Благодаті змінює своє космічно-міфологічне значення й Софія, вона набуває духовно-історичного аспекту розвитку і виводить усіх людей із «духовного сну», тобто забезпечує можливість прийняття нової віри всіма верствами народу свідомо. Християнські моральні постулати знайшли благодатну основу в менталітеті русичів-українців, де вони вже були у виявленому чи ще проявленому стані.
6. Флорентійська та Берестейська унії мали не лише екуменічне, але й національно-політичне значення, оскільки були спрямовані на возз’єднання українського духовенства з Вселенською Церквою. Вони перешкоджали латинізації українців-русинів, обіцяли захист їх національної самобутності, релігійних та соціально-побутових прав, зокрема, право на розвиток культури й освіти, духовності й національної свідомості, зрештою, збереження їх як етносу.
Унії виникли не з вузькорелігійних інтересів, а з необхідності національного захисту, і були покликані до життя об’єктивними суспільними процесами, що відбувалися на українських землях. Хоча ставлення до українського народу в Речі Посполитій залишалося зверхнім, проте польський уряд вже не міг дозволити собі тих переслідувань і утисків, які чинилися раніше. Тому їх можна розглядати як певну історичну закономірність: уніатська (греко-католицька) церква зберегла українські народні традиції і, не втративши ідеї самостійності та незалежності України, виражала протягом століть українські національні інтереси, перетворившись у духовну опору українства.
7. В основі української ментальності лежить відкритий Г. Сковородою та П. Юркевичем український «кордоцентризм» – «філософія серця», що сформувалася на основі християнської моралі. Вона ввійшла в духовну культуру України як своєрідний світогляд, що відображає морально-етичні цінності української нації, зв’язок і гармонійне співіснування людини з природою. Осмислення проблеми людини, її інтересів і потреб в дусі конкретно-історичних вимог має на меті творення ідеалу людини, який, проте, ніколи і ніде не міг бути у всій адекватності й повноті осягнений та здійснений.
8. Створення в 40-х роках ХІХ ст. Кирило-Мефодіївського товариства (братства) стало закономірним виявом загальноєвропейських тенденцій та процесів: протистояння між силами абсолютизму і демократії, передовими західноєвропейськими філософськими системами та ідеями польського романтизму. Його можна оцінювати як своєрідну реакцію українського народу на посилення самодержавства в Російської імперії та продовження політичної традиції виборювання українського автономізму. Характерною рисою Кирило-Мефодіївського товариства була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість. Глибока релігійність пронизує програмні документи кириломефодіївців, у яких домінують соціальні ідеали первісного християнства, ідея пропагування загальнолюдських цінностей – справедливості, свободи, рівності і братерства.
«Книга буття українського народу» М. Костомарова – це синтезна модель суспільного життя, у якій здійснена спроба врахувати релігійні, соціальні та національні фактори. Християнська містика та її пафос особистості поєднана в ній із усією енергією масово-колективно-народного існування. Ідеї костомарівської історіософії у поєднанні з христологією Тараса Шевченка зумовили зміст програмних документів та діяльності братства. Головним, що об’єднувало братчиків, була любов до народу, Вітчизни у тій формі, про яку М. Костомаров говорив, що хто любить свій народ – хай любить його не уявленням, а серцем і справою, хай любить не абстрактне поняття про народ, а народ в дійсності.
9. Політичні і правові програми другої половини ХІХ ст. ігнорують чи критикують християнську релігію. Причинами цього стали: а) видатні відкриття в природознавстві та популярність еволюційної теорії Ч. Дарвіна; б) негативне ставлення католицької церкви до національно-визвольних рухів, зокрема, в Італії, на Балканах; в) домінація ритуалу над вірою в діяльності Московської Православної церкви в Наддніпрянській Україні.
10. Християнська мораль, як невід’ємна частина соціальної і індивідуальної психології українців, була притаманна філософським, культурологічним, а пізніше – політичним ідеям і доктринам в явному виразі чи у відповідному контексті. Українські політичні партії і політичні діячі початку ХХ ст. (за незначним винятком) дотримувалися християнської моралі та в програмних документах, політичних деклараціях або прямо пропагували християнські цінності, або виходили з них, інтерпретуючи їх стосовно конкретних умов. Навіть українські соціалісти були, насамперед, патріотами; можна стверджувати, що український соціалізм був не лише національним (народним), але й християнським.
11. ХХ ст. декілька разів давало українцям шанс відновити власну державу та право. Визвольні змагання 1917-1922 рр. українського народу не мали успіху не лише через «отаманщину» та одвічне «хуторянство», відсутність незалежної політичної та економічної еліти, але й із причин відсутності духовної єдності народу, непошанування своєї влади, втрату християнських засад в душі. Спроби відновлення Української держави на Закарпатті (1939 р.) та у Львові і Києві (1941 р.) не мали успіху у зв’язку з тим, що сподіватися одержати свободу і незалежність із чужих рук – марна справа. Тільки сам духовно зрілий народ може вибороти суверенітет і непідлеглість нікому.
В часи Другої Світової війни церква зайняла миротворчу позицію, захищаючи краян – українців, євреїв, поляків від фізичного терору; вона застерігала громадян від нерозважливих вчинків, закликала бути політично витриманими, не піддаватися на міжетнічні провокації нацистів і польських шовіністів, окремих повстанських провідників. Церква рішуче засуджувала терор і репресії як методи політичної боротьби. У пастирських листах, зверненнях митрополита та інших ієрархів церкви головними були заклики до національної єдності та злагоди, плекання родинного християнського життя, які вони вважали передумовою побудови незалежної і сильної України.
12. Проголосивши головною метою політичного реформування розбудову незалежної України на теренах правової, демократичної і ліберальної держави, її лідери і народ не завжди дають собі звіт, що це означає. Сутність такої держави полягає в тому, що вона використовує закон, засоби державної влади для забезпечення і захисту невід’ємних, природою чи Богом даних прав і свобод людини. Саме ці права і свободи було покладено в основу всієї системи законодавства західноєвропейських демократичних країн. Європейська система держави і права має, серед інших світоглядних джерел, і християнську мораль.
Європа в ХХ ст. в цьому сенсі пройшла трансформації, і домінувати стала християнська мораль у протестантській інтерпретації. В Україні вона залишилася традиційною, ближчою до витоків, завдяки чому й виникає світоглядна відмінність слов’янського розуміння християнської моралі і європейського. Тому запозичення західного досвіду не може бути єдиним способом формування політичної і правової культури українців. Без поєднання із власними багатовіковими традиціями цей досвід може так і залишитися чужою, хоч і привабливою моделлю.
Але звернення до власних коренів недостатньо для побудови сучасної демократичної політико-правової системи в Україні. На жаль, ті паростки демократії, які є в її історії, так і не розвинулися у сформовані політичні структури, а процес державотворення було на багато років загальмовано. Через певні історичні обставини Україна не пройшла той шлях, який від ХVII ст. було пройдено багатьма західними країнами, а саме – шлях побудови модерної, збудованої на правових і демократичних засадах держави. Властиво, тому вивчення їх досвіду слід вважати одним із важливих чинників формування політичної і правової культури сучасної України. Особливу роль тут відіграють популярізація і поширення того комплексу філософсько-правових ідей, завдяки яким такий досвід усвідомлювався і теоретично осмислювався.
13. Християнські постулати стали органічною частиною української Конституції. Відбулося це після тривалих дискусій про Преамбулу Конституції, зокрема, де були неприйнятні для “лівих” депутатів Верховної Ради положення про те, що конституцієдавці спираються на багатовікову історію українського державотворення та право української нації на самовизначення, а також про усвідомлення відповідальності перед Богом попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями.
Нова Конституція, з одного боку, фіксує та регламентує те, що існує в реаліях, з іншого – є своєрідною юридичною програмою нашої країни, яка визначає головні принципи та цілі майбутнього розвитку державотворчого процесу. Таке поєднання в юридичному акті реалій та перспектив закладає правові основи для стабільної трансформації політичної системи, створює сприятливі умови для динамічного, поступального розвитку суспільства.
14. Конституційний Суд України та український парламент, скасовуючи смертну кару як вид покарання, керувалися вимогами Європейського Союзу. При цьому вони знехтували принципом справедливості: йдеться про право на життя вбивці, тоді як абсолютне право на життя його невинної жертви не береться до уваги. Між тим, суть релігійних вчень – в тому числі й необхідність стримання людини від протиправних дій, гріхопадіння.
Слід враховувати, що у ст. 27 Конституції України йдеться не про право на життя кожного, а про право на життя кожної людини, що є важливим правовим нюансом. У природному праві з давніх-давен існує правило: стратити розбійника – не означає вбити людину. Дійсно, смертна кара не є стовідсотковою гарантією запобігання умисним убивствам; але те, що вона зберігає абсолютне право на життя значної кількості людей, є незаперечним фактом. З цих позицій законодавцю слід було прийняти більш виважену норму, визначивши межі кримінальної відповідальності за такі злочини, як умисне вбивство з корисливих мотивів; з хуліганських мотивів; вчинене у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку; двох або більше осіб; жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності; вбивство, вчинене з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб. Призначення за ці злочини еквівалентного їм абсолютного покарання не входить у протиріччя з жодним положенням Конституції України, нормами моралі і космічними закономірностями, встановленими Вищим розумом та християнською мораллю.
Колом питань, що розглядалися в дисертаційній роботі, проблема взаємозв’язку християнського вчення та побудови держави і права в Україні не вичерпується. Перспективними напрямами її подальшого опрацювання можуть бути: встановлення критеріїв взаємодії та розмежування компетенції цих соціальних інститутів; формулювання філософсько-правових принципів розбудови правової держави суспільства в Україні на засадах християнської моралі; розробку науково-методичних матеріалів та рекомендацій для правового виховання різних категорій населення та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверінцев С. Адам та його ребро. Духовність подружньої любові / С. Аверінцев, І. М. Рупнік. – Львів: Свічадо, 1998. – 75 с.
2. Авторитаризм и демократия в развивающихся странах / В. Г. Хорос, Г. И. Мирский, К. Л. Майданик [и др.]; РАН; Ин–т мировой экономики и междунар. отношений. – М.: Наука, 1996. – 336 с.
3. Аквінський Ф. Коментарі до Аристотелевої «Політики»; [пер. з латини: Олександр Киселюк]. – К.: Основи, 2002. – 794 с.
4. Алексеев В. Была ли в СССР «безбожная пятилетка»? / В.Алексеев // Поступ. – 1999. – № 164. –27 листопада. – С. 21-33.
5. Алєксєєнко І. Амбівалентність особистості і політичної системи в умовах кризового соціуму / І. Алєксєєнко // Нова політика. – 1999. – №.3. – С. 30-32.
6. Ангелов П. История на Бьлгария (681-1944) / П. Ангелов. – София: Полистер, 2003. – 728 с.
7. Андерсон Б. Уявлені спільноти / Б. Андерсон. – К.: Критика, 2001. – 261 с.
8. Андерсон П. Переходы от античности к феодализму / П. Андерсон. – М.: Территория будущего, 2007. – 288 с.
9. Антонович В. Розвідки про церковні відносини на Україні у XVI-XVIII ст. / В. Антонович. – Львів, 1990. – С. 81-154
10. Антоновський Т. Собори українських Церков / Т. Антоновський // Католицький щорічник: 1996. – К.: Києво-Могилянська академія, 1996. – С. 45-48.
11. Антонюк 3. Релігія в суспільстві: можливості взаємного реформування через право відрізнятися, тобто зберігати індивідуальність? / 3. Антонюк // Права людини в Україні. – 1995. – Вип. 13. – С. 15-30.
12. Антонюк 3. Побудова громадянського суспільства в Україні та християнське соціальне вчення / 3. Антонюк // Релігія і суспільство в Україні: фактори змін: [матеріали міжнар. конф.] (15–16 травня 1998 р., м. Київ). – К., 1998. – С. 68-75
13. Антошевський Т. Християни знову не мали вибору / Т. Антошевський // Поступ. – 1999. – №164. – 27 листопада. – С.15-30
14. Апанович О. Про українських козаків / О. Апанович. – Запоріжжя, 1992. – 335 с.
15. Апостольська конституція папи Климента VIII «Magnus Dominus et laudabilis nimis» про з'єднання Київської митрополії з Римською Церквою // Основні документи Берестейської унії. – Львів: Свічадо, 1996. – С. 65-76.
16. Апостольський лист папи Климента VIII «Decet Romanum Pontificem»/ Основні документи Берестейської унії. – Львів: Свічадо, 1996. – С. 77-80.
17. Апостольський лист Римського Архиєрея Івана Павла II «З нагоди 400-річчя Берестейської унії» – Ватикан: Librerнa йditrice vaticana, 1995. – 12 листопада. – 23 с.
18. Апостольський лист Tertio Millennio adveniente Наближення третього тисячоліття Вселенського Архиєрея Івана Павла II. – Львів: Свічадо, 1997. – 61 с.
19. Аркас М. Історія України – Руси / М. Аркас. – К.: Вища школа, 1991. – 456 с.
20. Арсеньев H. Единый поток жизни / Н. Арсеньев. – Брюссель, 1993. – 308 с.
21. Афанасьев М. Н. Клиентелизм и российская государственность: исследование клиентарных отношений, их роли в эволюции и упадке прошлых форм российской государственности, их влияния на политические институты и деятельность властвующих групп в современной России / М. Н. Афанасьев – М.: Московский общ. науч. фонд, 2000. – 318 с.
22. Байєр-Катте В. Чи деструктивні культи можуть поширювати релігійність? / В. Байєр-Катте // Сопричастя. – 1999. – № 2. – С. 16-35.
23. Байме К., фон. Политическая теория: эмпирическая политическая теория / К. фон Байме; [пер. с англ.] // Политическая наука: новые направления – М.: Вече, 1999. – С. 495-506.
24. Баландье Ж. Политическая антропология / Ж. Баландье. – М.: Науч. мир, 2001. – 204 с.
25. Баркер А. Новые религиозные движения / А. Баркер. – СПб: изд-во Рус. Христианского гуманит. ин-та, 1997. – 281 с.
26. Бек У. Общество риска: на пути к другому модерну: [пер. с нем. Л. Павлова] / У. Бек – М.: Прогресс–Традиция, 2000. – 381 с.
27. Белл Д. Эпоха разобщенности: размышления о мире XXI века / Д. Белл, В. Л. Иноземцев. – М.: Центр исследований постиндустриального общества, 2007. – 303 с.
28. Бендик М.–П. Помісність Української Греко-Католицької Церкви та її бачення Патріархом Йосифом Сліпим / Бендик М.–П. – Львів: Свічадо, 1996. – 52 с.
29. Берестейське церковне з'єднання. – Львів: Свічадо, 1994. – С. 18-19.
30. Бех І. Проблема особистісних цінностей: стан і орієнтири дослідження / І. Бех // Українська психологія: сучасний потенціал : матеріали Четвертих Костюківських читань (25 вересня 1996 р.). – К., 1996. – Т.1. – С. 57-67.
31. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. – Брюссель: Жизнь с Богом, 1973. – 2357 с.
32. Біленчук П. Д. Основи конституційного права України: [навч.-метод. матеріали для юрид. спец.] / П. Д. Біленчук, В. М. Кампо. – К.: Вентурі, 1997. – 216 с.
33. Білецький Л. Руська Правда та історії її тексту / Л. Білецький; [за ред. Ю.Книш]. – Вінніпег: Укр. вільна акад. наук в Канаді, 1993. – 165 с.
34. Білецький М. Подолання міжцерковного протистояння і роль у ньому суспільства / М. Білецький // Колегія. – 1995. – № 5. – С. 117-124.
35. Береславський М. З історії Української Греко-Католицької Церкви. Іван Мазепа. [Книга друга] / Микола Береславський. – Львів: МП «Край», 1992. – 80 с.
36. Библия о правосудии, праве и морали : [сост. В.С. Каменков]. – Минск, Агентство Владимира Гревцова, 2009. – 416 с.
37. Блажейовський Д. Українські Церковні унії Константинопольська, Римська і Московська. Відбитка із: Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка: У пошуках істиної правди / Д. Блажейовський. – Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1987. – 57 с.
38. Блажейовський Д. Берестейська унія та українська історична доля і недоля : [Т. 1. Внутрішня вартість медалі]. / Д. Блажейовський – Лівів: «Каменяр», 1992. – 117 с.
39. Бланюк П. Божа істина, краса і любов / П. Бланюк. – Дрогобич: Відродження, 1995. – 378 с.
40. Бондаренко В. Д. Релігія і політика / В. Д. Бондаренко // Релігійна свобода : [наук. зб.] – К., 1998. – С. 28-36.
41. Боришевський М. До питання про моральну діяльність у контексті особистого становлення / М. Боришевський // Українська психологія: сучасний потенціал: [матеріали Четвертих Костюківських читань], (25 вересня 1996 р.). – К., 1996. – Т.1. – С. 96-103.
42. Боцюрків Б. Теоретико-методологічні аспекти компаративного аналізу стосунків між церквою та державою в Україні / Б. Боцюрків // Колегія. – 1994.–№3-4. – С. 126-147.
43. Боцюрків Б.Українська Греко-Католицька Церква в катакомбах (1946- 1989) / Б. Боцюрків // Ковчег: [зб. ст. з церковної історії]. – Львів, 1993.–Число І. – С. 113-152.
44. Бочаров В. В. Антропологическая наука и общество / В. В. Бочаров // Журнал социологии и социальной антропологии. – 2000. – Т. 3: Вып. 1. – С. 121-133.
45. Брайчевський М. Ю. Походження Русі / М. Ю. Брайчевський. – К., 1963. – 324 с.
46. Брайчевський М. Ю. Конспект історії України / М. Ю. Брайчевський // Старожитності. – 1991. – № 11. – 203 с.
47. Булла Флорентійського Собору // Основні документа Берестейської унії. – Львів: Свічадо, 1996. – С. 85-88.
48. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики / П. Бурдье. – М.: Ин-т экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 2005. – 576 с.
49. Быков П. Государство без войны / П. Быков, С. Сумленный // Эксперт. – 2008. – №45 (188). – С. 30-33.
50. Бэкон Ф. Сочинения : [в 2 т. – Т. 2: Новый Органон] / Ф. Бэкон. – М.: Мысль, 1972. – 222 с..
51. Бэрри Б. Политическая теория: вчера и сегодня / Б. Бэрри // Политическая наука : новые направления. – М.: Вече, 1999. – С. 507-524
52. Варзар І. Політична етнологія як наука / І. Варзар. – К.: Довіра, 1994. – 420 с.
53. Васильев Л. С. Культы, религии, традиции в Китае / Л. С. Васильев. – М., 1970. – 480 с.
54. Велесова книга: Легенди: Міфи. Думи. Скрижалі буття українського народу. – К., 1995. – Kн. 1-4. – 320 с.
55. Венгеров А. Б. Теория государства и права; [Т. 1: Теория государства] / А. Б. Венгеров. – М.: Юристъ, 1995. – 123 с.
56. Великий А. Релігія й церква – основні релігії української історії / А. Великий // Релігія в житті українського народу. – Мюнхен; Рим; Париж, 1966. – С. 3- 38.
57. Великий А. Замітки на маргінесі «діяній» т. зв. Львівського Собору 1946 року. – Рим: вид-во Василіян, 1969. – 133 с.
58. Великий А. Світла і тіні української історії / А. Великий. – Рим: вид-во Василіян, 1969. – 93 с.
59. Великий А. З літопису християнської України [Кн. 2: ІХ-XIV ст.] / А. Великий. – Рим; Львів: Місіонер, 1998. – 277 с.
60. Вишневський О. Ідеологія як компонент системи цінностей сучасного виховання в Україні / О. Вишневський // Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні : [матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.] (26 - 27 лютого 1998 р., м. Київ). – К., 1998. – С. 134-136.
61. Відозва митрополита Андрея Шептицького до народу з приводу вбивства дир. гімназії І. Бабія / Митрополит Андрій Шептицький: Життя і діяльність: [Документи і матеріали 1899 – 1944] [Т. 2: Церква і суспільне питання : Кн. 1: Пастирське вчення та діяльність]. – Львів: Місіонер, 1998. – С. 480-481.
62. Вовк В. Роль римського права у формуванні сучасного європейського права / В. Вовк // Філософські та методологічні проблеми права. – 2009. – №1. – С. 30-34.
63. Волинець О. О. Українська Греко-Католицька Церква і держава: теорія та практика взаємодії / О. О. Волинець, М. П. Гетьманчук, Л. П. Ржиський. – Львів: вид-во НУ «Львівська політехніка», 2007. – 264 с.
64. Вольтман Л. Политическая антропология / Л. Вольтман. – М.: Белые Альвы, 2000. – 448 с.
65. Всемирная история. – М.: Политиздат, 1957. – Т. 3. – 895 с.
66. Всемирная история. – М.: Соц.-экон. лит., 1958. – Т. 4. – 882 с.
67. Гаваньо І. Симфонія Церкви і держави / І. Гаваньо // Богословія. – Т.61-62. – Львів: Укр. Богослов. наук. тов-во, 1997–1998. – С. 229-240.
68. Гаджиев К. С. Введение в политическую науку / К. С. Гаджиев. – М.: Логос, 1997. – 544 с.
69. Гаджиев К. С. Сравнительная политология / К. С. Гаджиев // Вестник Московского Университета. – Серия 12: Политические науки. – 1996. – №2. – С. 3-12.
70. Гайковський М. «Соборно-більшовицький» прозелітизм Московської Патріархії і ліквідація Греко-Католицької Церкви в Україні / М. Гайковський // Київська Церква. – 2000. – № 3. – С. 11-18.
71. Гайковський М. Атеїзм – підвалина класової доктрини марксизму і більшовицького тоталітаризму / М. Гайковський // Церква і соціальні проблеми. – Львів: Енцикліка «Сотий рік», 1993. – С. 166-177.
72. Гайковський М. Велике протистояння: опір Греко-Католицької Церкви більшовицькому окупаційному режимові (вересень 1939 – червень 1941) / М. Гайковський // Київська Церква. – 1999. – № 5. – С. 25-30.
73. Гайковський М. Греко-Католицька Церква і вибори / М. Гайковський // Київська Церква. – 1999.–№5. – С. 58-59.
74. Гайковський М. Московська Патріархія – спільниця і знаряддя більшовицького режиму в ліквідації Греко-Католицької Церкви / М. Гайковський // Київська Церква. – 2000. – № 2. – С. 14-20.
75. Гайковський М. Релігійна ситуація і перспективи християнського порозуміння в українській державі / М. Гайковський // Київська Церква. – 1999. – №4. – С. 8-12.
76. Гайова О. Соціальна роль Церкви в умовах окупаційних режимів / О. Гайова // Церква і соціальні проблеми:– Львів: Енцикліка «Сотий рік», 1993. – С. 331-323.
77. Гайова О. Християнські засади суспільної діяльності Митрополита Андрія Шептицького / О. Гайова // Київська Церква. – 1999. – № 4. – С. 47-52.
78. Гарасим І. Берестейське церковне поєднання / І. Гарасим. – Київ: Свічадо, 1994. – 31 с.
79. Гарасим І. Чи людині у XХ ст. потрібна Церква? / І. Гарасим // Календар «Благовіста» на 1995 р. – Гурово–Ілавецьке: Благовіст, 1995. – С. 40-50.
80. Гегель Г. Философия религии [в 2-х т. – Т. 1] – М.: Мысль, 1976 – 532 с.; [Т. 2] – М.: Мысль, 1977. – 573 с.
81. Гетало Т. Є. Онтологія ментальності: філософсько-культурологічний аналіз: [автореф. дис. канд. філос. наук] / Т. Є. Гетало. – X., 1999. – 15 c.
82. Гірконтас Р. Причини і наслідки Берестейської унії / Р. Гірконтас // Пам'ятки України. – 1992. – №2-3. – С. 7-12.
83. Гладка Г. Державотворча концепція митрополита Андрея Шептицького в період Першої світової війни / Г. Гладка // Нова політика. – 1999. – № 2. – С. 56-59.
84. Гоббс Т. Сочинения: [в 2 т.] – Т. 2: Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Т. Гоббс. – М.: Мысль, 1991. – 256 c.
85. Головні аргументи Берестейської унії – до Папи і до короля, що їх підготувала ієрархія Київської Митрополії // Основні документи Берестейської унії. – Львів: Свічадо, 1996. – С. 54-61.
86. Голубко І. Греко-Католицька Церква і національно-визвольний рух в західноукраїнських землях (30-ті – 40-ві роки XX ст.) / І. Голубко // Церква і соціальні проблеми – Львів: Енцикліка «Сотий рік». 1993. – С. 288-297.
87. Гофф (ле) Ж. Цивилизация средневекового Запада / Ж. ле Гофф. – М.: Наука, 1992. – 560 с.
88. Гоше М. Демократія проти себе самої / М. Гоше; [пер. з фр. О. Йосипенко]. – К.: Український центр духовної культури, 2006. – 376 с.
89. Гошко Ю. Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття XIV-XIX ст. / Ю. Г. Гошко; HAH України, Ін-т народознавства. – Л., 1999. – 336 с.
90. Грабовський С. Нариси з історії українського державотворення / С. Грабовський, Л. Шкляр. – К., 1995. – 600 с.
91. Грановская P. M. Психология веры / P. M. Грановская. – СПб.: Речь, 2004. – 576 с.
92. Греков Б. Д. Киевская Русь / Б. Д. Греков; АН СССР. – М. – Л, 1953. – 60 с.
93. Греков Б. Д. Крестьяне на Руси с древнейших времен до XVII века / Б. Д. Греков; АН СССР. – М. – Л., 1946. – 93 с.
94. Греков Б. Д. Культура Киевской Руси / Б. Д. Греков. – М., 1953. – 330 с..
95. Гречко І. Морально-релігійна ситуація в сучасній УГКЦ і проблема її покращення / І. Гречко // Патріархат. – 1995. – Ч. 5 (293). – С. 13-16.
96. Грешков'як А. Сім'я в Хартії Прав Родини / А. Грешков'як // Колегія. – 1994.– № 2. – С. 35-47.
97. Гримич М. В. Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців XIX – початку XX ст. / М. В. Гримич. – К, 2004. – 588 с.
98. Грин Д. П. Объяснения политики с позиций теории рационального выбора: почему так мало удалось узнать? / Д. П. Грин, И. Шапиро // Современная сравнительная политология: [хрестоматия]. – М.: Московский общественный научный фонд, 1997. – С. 295-323.
99. Гринєвич В. Минуле залишити Богові. Унія та уніатизм в екуменічній перспективі / В. Гринєвич. – Львів: Свічадо, 1998. – 165 с.
100. Гринів О. Йосиф Сліпий як історик, філософ, педагог / О. Гринів. – Львів: Свічадо, 1994. – 158 с.
101. Гринів О. Національно-духовне відродження: історія і сучасні проблеми / О. Гринів. – Львів: Місіонер, 1995. – 222 с.
102. Грицан Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX - XX ст. / Я. Грицан. – К.: Генеза, 1996. – 360 с.
103. Гріньович В. Між ортодоксією і доксіологією / В. Гріньович // Богослов'я. – Т. 61-62. – Львів: Українське Богословське Наукове Товариство, 1997-1998. – 228 c.
104. Грозовський І. М. Звичаєве право запорізьких козаків: [автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Г. М. Грозовський; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – X., 1998. – 19 c.
105. Грушевський М. Історія України – Руси. [Т. 5]: Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV - XVII віків / М. Грушевський. – К.: Наук., думка, 1994. – 687 с.
106. Грушевський М. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV ст. / М. Грушевський. – К.: Наукова думка, 1991. – 541 с.
107. Грушевський М. Про українську мову / М. Грушевський. – К. : Наукова думка, 1992. – 322 с.
108. Губаржевський І. Основи українського православ'я / І. Губаржевський. – Чикаго, 1970. – 78 с.
109. Гудзяк Б. «Політика» церкви виховувати громадян справжніми християнами / Б. Гудзяк // День. – 1999. – № 230. – С. 5.
110. Гудзяк Б. Грецький схід, Київська митрополія і Флорентійська Унія / Б. Гудзяк // Записки НТШ. – T. CCXXVIII: Праці історично-філософської секції. – Львів, 1994. – С. 48-64.
111. Гудзяк Б. Західна історіографія і Берестейська унія / Б. Гудзяк // Богословія. – Рим: Укр. Богослов. наук. тов-во, 1990. – [Т.54]. – С. 125-136.
112. Гудзяк Б. Історія відокремлення. Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії / Б. Гудзяк // Ковчег: зб. ст. з церковної історії. – Львів, 1993. – Число 1. – С. 1-22.
113. Гудзяк Б. Київська ієрархія, Берестейські синоди і укладення унії / Б. Гудзяк // Історичний контекст укладення Берестейської унії і перше поунійне покоління. – Львів, 1995. – С. 101-136.
114. Гудзяк Б. Криза і реформа. Київська метрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії / Борис Гудзяк; [перек. Марії Габлевич, під. ред. Олега Турія]. – Львів: Інститут історії Церкви Львівськ. Богослов. Академії, 2000 – 426 с.
115. Гудима А. Ідея національної церкви в контексті історії та духовності українського народу / А. Гудима // Християнство і національна ідея: [наук. зб.] – Київ; Тернопіль; Краків, 1999. – С. 85-90.
116. Гудин Р. И. Политическая наука как дисциплина / Р. И. Гудин, X.-Д. Клингеманн // Политическая наука: новые направления. – М.: Вече, 1999. – С. 29-69.
117. Гузар Л. Екуменізм як передумова відкриття своєї ідентичності / Л. Гузар // В пошуках ідентичності: Студійні днів Ніредьгазі. – Львів: Свічадо, 1998. – С. 126-130.
118. Гуменюк А. Р. О едином правовом пространстве как условии формирования правового государства / А. Р. Гуменюк. – М. : Юрид. литература, 1994. – 155 с.
119. Даль Р. Полиархия, плюрализм и пространство / Р. Даль // Вопросы философии. –1994. – № 3. – С. 37-48.
120. Данильян О. Т. Основи філософії: [навч. посіб.] / О. Т. Данильян, В. М. Тараненко. – X.: Право, 2005. – 352 с.
121. Дашкевич Я. Унія українців та унія вірменів: порівняльні аспекти / Я. Дашкевич // Берестейська Унія (1596-1996). – С. 79-91.
122. Дейвіс Брйєн. Вступ до філософії релігії / Дейвіс Брйєн; [пер. з англ. Ігор Гарник]. – К.: Основи, 1996. – 269 с.
123. Декларація Ювілейного Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату «Церква і світ на початку третього тисячоліття» // Православний вісник. – 2001. – №1-2. – С. 8-25.
124. Декрет про Східні Католицькі Церкви // Документи Другого Ватиканського Собору. – Львів: Свічадо, 1996. – С. 171-186.
125. Демократия: универсальные ценности и многообразие исторического опыта // Полис. – 2008. – №5. – С. 55-74.
126. Деструктивные секты восточной ориентации. – Львів: вид-во Львівської єпархії Української Православної Церкви, 1997. – 137 с.
127. Джероза Л. Церковне право / Джероза Ліберо; [пер. з нім. Н. Щигловської]. – Львів: Свічадо, 2001. – 336 с.
128. Дмитрієв М. Концепція унії в церковних і державних колах Речі Посполитої кінця XVI ст. / М. Дмитрієв // Історичний контекст укладення Берестейської унії і перше поунійне покоління. – Львів: Свічадо, 1995. – С. 39-100.
129. Донини А. У истоков христианства (от зарождения до Юстиниана) / Донини Амброджо; [изд. второе]. – М.: Политиздат, 1989 – 365 с.
130. До питання про розстановку політичних сил на Україні в 1917-1920 pp. / [гол. ред. І. М. Хворостяний]. – К., 1988. – 32 с.
131. Доган М. Политическая наука и другие социальные науки / М. Доган // Политическая наука: новые направления. – М.: Вече, 1999. – С. 113-146
132. Додонов P. O. Соціально-філософський аналіз процесу формування та функціонування етноментальності: [автореф. дис. ... д-ра філос. наук] / Р. О. Додонов. – X., 1999. – 39 с.
133. Документи до історії Української Греко-Католицької Церкви у Польщі у 1947 - 1960-х роках. – Львів: Каменяр, 1996. – 312 с.
134. Доповідь єпископа Йосипа Сліпого на Архієп. Соборі. Стан нез’єдиненої Церкви в Союзі Радянських Республік перед війною 1941 р. // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899 -1944. Т.1: Церква і церковна діяльність. – Львів: Свічадо, 1995. – С. 347-357.
135. Дорошенко Д. Короткий нарис історії християнської церкви / Д. Дорошенко. – Вінніпег, 1970. – 356 с.
136. Дорошенко Д. Нарис історії України: [в 2 т.] / Д. Дорошенко. – К., 1992. – 572 с.
137. Дорошенко Д. Православна Церква в минулому і сучасному житті українського народу /Д. Дорошенко. – Берлін, 1940. – 131 с.
138. Доусон К. Прогресс и религия / К. Доусон. – Брюссель, 1991. – 226 с.
139. Дробязко С. Г. Роль законодательства в создании материально-технической базы коммунизма / С. Г. Дробязко. – Мн., 1971. – 70 с.
140. Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі / Документи Другого Ватиканського Собору. – Львів: Свічадо, 1996. – С. 449-619.
141. Дюркгейм Е. Первісні форми релігійного життя: Тотемна система в Австралії / Е. Дюркгейм. – К.: Юніверс, 2002. – 242 с.
142. Дьюи Дж. Демократическое государство / Дж. Дьюи // Полис. – 1994. – №3. – С. 38-44.
143. Ендрейн Ч. Сравнительный анализ политических систем. Эффективность осуществления политического курса и социальные преобразования / Ч. Ендрейн. – М.: ИНФРА-М; Весь мир, 2000. – 320 с.
144. Енциклопе